Усна епічна традиція концепту героя у творчій рецепції Яшара Кемаля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 801.81 (=512.161) Яшар Кемаль

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Усна епічна традиція концепту героя у творчій рецепції Яшара Кемаля

10.01.07 - фольклористика

Шпорт Катерина Сергіївна

Київ 2010

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. ХХ століття для турецької культурно-історичної дійсності розпочинається переосмисленням естетичних критеріїв суспільного буття, зміною культурних парадигм. Серед провідних формотворчих тенденцій, виявлених на жанровому рівні поетики турецької літератури, стала відкритість художньої системи, виникнення й утвердження нових світоглядних, художніх орієнтирів - пафос минувщини і повернення до традиційних моделей національної культури, тяжіння до зростання ролі народного мистецтва слова, жадання національного самопізнання і самовираження, прагнення очистити «забруднену» турецьку мову від персизмів та арабізмів, а головне - створення літератури, зрозумілої великій читацькій аудиторії. Це сприяло появі письменників із чітко окресленим народнопоетичним світосприйняттям і формуванню нового розуміння турецького роману. Саме в межах цієї тенденції в 40-х роках минулого століття з'являються твори турецьких реалістів, фундаторів нового «роману про село» - Орхана Кемаля, Яшара Кемаля, Махмуда Макала.

Проза, публіцистика і фольклористична діяльність Яшара Кемаля як часом творення, так й ідейно-образним наповненням органічно належать літературному дискурсу цієї доби. Відомий не тільки як письменник, а й як фольклорист, збирач та видавець творів усної народної культури, їх коментатор і дослідник, Я. Кемаль употужнив у турецькій художній свідомості думку про нескінченну продуктивність фольклору та довів його значення у становленні нової літератури. У зв'язку з цим вияскравлюється проблема інтерпретації закономірностей та механізмів кодування в кемалівських художніх текстах фольклорного матеріалу знаками сучасності, визначення рівня впливу фольклорних артефактів у психологізації оповіді, моделювання читацького сприйняття літературного твору крізь призму символічного народного мислення. Відтак, сформована на ґрунті фольклору, творчість Я. Кемаля є своєрідною єднальною ланкою між народною культурою та професійною творчістю.

Яскрава письменницька індивідуальність Я. Кемаля не залишилась без уваги сучасних дослідників та критиків. Його творчість та фольклористичний доробок неодноразово ставали центром літературознавчих і народознавчих дискусій, об'єктом ґрунтовного дослідження у наукових працях А. Бінязара, А. Діно, Д. А. Кансу, К. Карпата, Ш. Курдакула, Ш. Кутлу, Б. Морана, Е. Оздеміра, С. Сезера, Світлани Утургаурі та інших. Літературознавці, які досліджували специфіку турецької романістики другої половини ХХ століття, магістральним у творчості Я. Кемаля визначали як «майстерне зрівноваження» (Е. Оздемір) надбань національної культури Туреччини зі світовою культурою, так і оригінальність концепції фольклорності кемалівських творів (П. Н. Боратав).

Проте згадані дослідження не пропонують цілісної картини розвитку творчості Я. Кемаля, його художньої системи, оскільки аналіз поодиноких художніх творів письменника здебільшого зводиться до описовості або ж увага зосереджується на осібних аспектах проблеми народності. Поза серйозною увагою дослідників опинився науковий доробок Кемаля-фольклориста. Як результат, проблема зв'язків творчості Я. Кемаля з народною словесністю та проблема впливу кемалівської творчості на літературний процес другої половини ХХ століття досі не знайшли системного висвітлення у науковій літературі. З огляду на це, питання фольклорно-літературних відносин у руслі літературних тенденцій у Туреччині другої половини ХХ століття набуває статусу нагальної дослідницької перспективи та визначає основи та актуальні проблеми нашого дослідження.

Актуальність дослідження творчого спадку Я. Кемаля полягає в усвідомленні ролі національної культури у формуванні світоглядних позицій турецьких письменників другої половини ХХ століття, окресленні стратегій та значення переосмислення традиційних художніх структур у романістиці зазначеного періоду. Разом з цим, встановлення рівня фольклорності ідіостилю Я. Кемаля, аналіз специфіки художнього моделювання героя його творів, що постають реальним результатом впливу фольклорної традиції, не тільки дозволяє сформувати більш чіткий погляд на еволюційний зв'язок фольклору та літератури у художньому генезисі творчості прозаїка від найпростіших стилізацій уснопоетичних форм до складного синтезу народнопоетичних елементів у художньому творі, а є об'єктивним методом текстуального вивчення історії турецької літератури другої половини ХХ століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота «Усна епічна традиція концепту героя у творчій рецепції Яшара Кемаля» є складовою комплексного дослідження сучасного літературного процесу Туреччини в контексті інших літератур світу, яке виконується на кафедрі тюркології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Обраний напрямок дослідження входить до плану загальної наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації» (06БФ044-01); підрозділ «Мовно-літературні зв'язки між Україною та країнами Сходу».

Тему дисертації затвердила Вчена рада Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 2 від 29 вересня 2008 р.), остаточну редакцію теми ухвалено Вченою радою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протокол № 9 від 25 лютого 2010 року.

Мета дисертаційної роботи - на основі системного аналізу прозових творів та фольклористичних розвідок Я. Кемаля проаналізувати загальні тенденції розвитку турецької літератури другої половини ХХ століття. Творчий і науковий доробок Я. Кемаля розглядається в їх цілісності, окремі компоненти - з точки зору ідентифікації народнопоетичного матеріалу, осмислення принципів і шляхів художньо-естетичної рецепції та трансформації народної традиції у творчій практиці письменника, встановлення механізмів впливу народної свідомості та культури крізь авторський твір на свідомість читача.

Досягнення поставленої мети зумовило вирішення таких завдань:

- виявити передумови формування та становлення жанру «сільського роману» у турецькій літературі;

- з'ясувати роль фольклору у формуванні нового турецького роману як чинника інформаційно-культурного обміну між минулим та майбутнім;

- дослідити витоки та еволюцію фольклористичних поглядів Я. Кемаля, їх віддзеркалення в ідіостилістиці митця;

- проаналізувати закономірності функціонування та механізми проникнення народної традиції у турецький роман про село (на основі творів Я. Кемаля);

- визначити специфіку та методику застосування автором народнопоетичних сюжетів, мотивів, образів, символів;

- окреслити полісемантичність фольклорного матеріалу та встановити багатоаспектність його використання Я. Кемалем;

- проаналізувати трансформовані в індивідуальній творчості Я. Кемаля елементи турецької народної наративної традиції (образу народного героя та образів-символів), зважаючи як на їхнє традиційне значення, так і на нове буття у літературному середовищі, підпорядкованому авторському задумові.

Об'єктом дослідження є тексти прозових творів Я. Кемаля, фольклористичні студії та розвідки письменника, репортажі й твори усної колективної словесності, зафіксовані Я. Кемалем на ранньому етапі творчої діяльності.

Предметом дослідження є явище фольклоризму в індивідуальній творчості Я. Кемаля як доказ взаємозв'язку фольклору і літератури як цілісних художніх систем, як домінуюче начало турецької літератури другої половини ХХ століття.

Фактичний матеріал дослідження: збірки творів усної народної творчості фольклористичних експедицій Я. Кемаля: «Фольклорні розвідки у Чукурова І. Плачі І» («Зukurova'da folklor derlemeleri I. Aрэtlar I», 1943), «Небо лишилось синім. Зразки уснопоетичної творчості» («Gцkyьzь mavi kaldэ. Halk edebiyatэ seзkisi», 1978), «У жовтих зошитах. Фольклористичні розвідки» («Sarэ defterdekiler. Folklor Derlemeleri», 1997) (народні казки, загадки, голосіння, легенди, дастани); збірка репортажів «Ноїв ковчег» трилогії «Цей світ від початку до кінця» («Nuhun Gemisi», «Bu Diyar Baєtanbaєa 1», 1971); романи: «Худющий Мемед І» («Эnce Memed I», 1955), «Оповитий легендою гори Арарат» («Aрrэdaрэ Efsanesi», 1970), «Ефе з Чакирджа» («Зakэrcalэ Efe», 1972), «Якщо вб'ють змію» («Yэlanэ Цldьrseler», 1976), а також романи «Трава життя» («Цlmez Цtь», 1968) та «Земля - залізо. Небо - мідь» («Yer Demir Gцk Bakэr», 1963), трилогії «Інша сторона гори» («Daрэn Цte Yьz»); оповідання «Брудна історія» («Pis Hikaye», 1944), «Поява Кьороглу», «Караджаоглан», «Алягеїк» збірки «Три анатолійські легенди» («Ьз Anadolu Efsanesi», 1967).

Теоретично-методологічну основу дисертації забезпечили фундаментальні студії провідних вітчизняних та зарубіжних літературознавців, філософів. Методологічним орієнтиром є праці українських учених М. Грушевського, М. Дмитренка, С. Мишанича, А. Нямцу, О. Потебні, С. Росовецького, західноєвропейських - Р. Барта, М. Еліаде, Дж. Кемпбелла, М. Фуко, К. Ґ. Юнга, російських - М. Бахтіна, О. Веселовського, В. Жирмунського, О. Лосєва, Ю. Лотмана, Є. Мелетинського, В. Проппа, Б. Путилова, В. Топорова, Б. Успенського, Ольги Фрейденберг, а також турецьких дослідників - П. Н. Боратава, А. Гьокальпа, А. Гюндюча, А. Діно, А. Кабакли, М. Каплана, К. Карпата,Ф. Кьопрюлю, Б. Морана, Ф. Наджі, Я. Чорухлу, Е. Шюкрю та ін.

В основу дисертації покладені елементи біографічного методу, історико-порівняльний метод (встановлення проблеми походження фольклорних та літературних явищ та процесу їх взаємодії), історико-генетичний, структурно-семіотичний (аналіз формотворчих та смислотворчих компонентів художнього твору, образу, символу), елементи психоаналітичної критики (теорія архетипів) та рецептивної естетики.

Наукова новизна роботи продиктована тим, що в українській тюркології це є перше комплексне дослідження як літературних творів Я. Кемаля, так і його фольклористичного доробку. У роботі вперше здійснено спробу не тільки системно проаналізувати ідіостиль письменника, дослідити рецепцію та трансформацію фольклорної епічної традиції в індивідуальній творчості, а й окреслено творчі інтенції сучасного турецького письменства загалом, зокрема конкретних образних і жанрових літературних форм, що містять народнопоетичний модус. Аналіз типів і модифікацій елементів фольклорної системи в літературній практиці Я. Кемаля, дослідження художньої образності в творчості письменника скерований на встановлення наскрізної культурної ролі народнопоетичних форм у системі літературно-фольклорних взаємин.

Теоретичне значення одержаних результатів дисертації сприятиме науковому поглибленню інтерпретації специфіки літературного процесу другої половини ХХ століття у Туреччині, концентрації й унаочненню особливостей рецепції народного наративу на різних поетичних рівнях у творчому доробку Я. Кемаля, що відкриває можливості для створення цілісної картини його літературної творчості та фольклористичної діяльності. Здобуті результати й висновки відкривають нові можливості у з'ясуванні проблеми фольклорно-літературних зв'язків у турецькій літературі.

Практичне значення дисертації. Одержані результати та висновки можуть бути використані в літературознавчих і фольклористичних студіях для повноти відтворення специфіки турецької літератури другої половини ХХ століття, подальшого дослідження проблем рецепції народнопоетичної творчості сучасними турецькими письменниками, у розробці нормативних та спеціальних курсів із вивчення історії турецької фольклористики, історії та теорії турецької літератури. Окремі положення дисертації можуть використовуватись спеціалістами різних галузей гуманітарних знань, зокрема фольклористами, етнографами, культурологами.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертації апробовано на таких міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах: щорічних наукових конференціях викладачів та аспірантів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2006, 2007, 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Перші наукові читання пам'яті Омеляна Пріцака (1919-2006)» (Київ, 2008); Міжнародному науковому семінарі Турецького лінгвістичного товариства «Uluslararasэ Gagauz Dili Юцleni» (Анкара, 2007); Міжнародній науковій конференції «ХІІ Сходознавчі читання А. Кримського» (Київ, 2008); Міжнародній науковій конференції «Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі», (Київ, 2008); VII Міжнародній науковій конференції «Українська культура в історичному розвитку та державотворенні», присвячена 170-річчю від дня народження Павла Чубинського (Київ, 2009); Міжнародній науковій конференції до 90-річчя академіка Омеляна Пріцака (Київ, 2009).

Дисертацію у повному обсязі та автореферат роботи обговорено, схвалено й рекомендовано до захисту на спільному засіданні кафедр тюркології та фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дисертації, результати й висновки висвітлено у формі публікацій - оприлюднено вісім статей, п'ять з яких опубліковано у фахових наукових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, у яких викладено основний зміст дисертаційної роботи, та списку використаних джерел (279 позицій). Загальний обсяг дисертації - 249 сторінок, із яких - 229 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукову новизну, сформульовано мету, завдання і теоретико-методологічну основу дослідження, окреслено об'єкт та джерельну базу, з'ясовано стан наукового опрацювання проблеми, розкрито теоретичну та практичну вагомість отриманих результатів, форму їх апробації, вказано структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ роботи - «Ґенеза та естетична природа художнього мислення Яшара Кемаля». Чотири його підрозділи концептуально пов'язані і присвячені аналізу загальних тенденцій розвитку турецької літератури другої половини ХХ століття, передумов становлення реалістичної прози, еволюції літературно-естетичної та фольклористичної думки. Зокрема висвітлено процес формування нової турецької літературної еліти, в творчості якої найбільше сконцентрована й відверто інтерпретована основна тогочасна ідея - змалювання буденних проблем селянина крізь призму народного світобачення та духовної культури. Особлива увага приділяється аналізу зв'язків творчості Я. Кемаля із національною літературною традицією, передусім - з сільським романом 1940-1950-х років, дослідженню процесу становлення творчої особистості письменника, його життєвого шляху, фольклористичного доробку, структурі образного мислення митця на тлі ментально-національної проблематики.

У першому підрозділі - «Етногенетичні джерела поетики Яшара Кемаля», наголошуючи на феномені впливу культурного середовища і контактів із активними носіями фольклорної традиції та визначаючи вирішальні чинники, що сприяють перетворенню на майстра-оповідача пасивного носія інформації традиційного характеру, дисертант зміщує акценти з описово-біографічного аналізу на культурно-історичний, що дозволило визначити концептуальні засади оцінки ролі фольклорної традиції в становленні мистецької особистості Я. Кемаля, формуванні його світоглядних позицій і головних творчих пріоритетів.

Виховання в системі традиційного світосприйняття і захопленість народним мистецтвом, постійні спілкування з ашугами і наслідування майстерності народних дастанджи (недарма анатолійці уже шестирічного Яшара називають «Ашугом Кемалем») з дитинства виформовують мистецьку особистість Я. Кемаля. Ключем до розуміння народознавчих зацікавлень письменника нерідко є його біографія. Її знання дозволяє зрозуміти любов митця до народного, глибше зазирнути у психологію його героїв, проаналізувати шляхи виникнення та закономірності формування національних ідеалів як у народнопоетичній творчості, так й у творах індивідуального письменства. Часом життя письменника є головним засобом дешифрування сюжетів його літературних творів. Так, аналіз кемалівських романів про народних месників - Худющого Мемеда та Чакирджали Ефе - дає усі підстави стверджувати, що створення письменником художнього образу розбійника почалося ще у дитинстві, коли спершу він зіткнувся з насильницькою смертю батька, а згодом втратив вірного друга сім'ї, сина сусідки Заладжи, розбійника, котрий замінив хлопцю рідного батька.

Виховання у середовищі зі сталими уявленнями про мораль, побут та духовне життя, що успадковані від предків, постійне творче спілкування з виконавцями і носіями фольклору дали можливість Я. Кемалю оволодіти манерою традиційної оповідної форми, а згодом максимально наблизити свої художні твори до народних, зробити їх зрозумілими загальній читацькій аудиторії. Майстерність Кемаля-оповідача стає критерієм для аналізу його творів. Особливо ця риса творчості письменника продемонструвала широкому загалу художню продуктивність турецької народної творчості та зорієнтувала прозаїків кількох поколінь турецьких літераторів на необхідність глибшого осмислення внутрішнього, духовного аспекту життя, а не зовнішнього, побутового. Водночас Я. Кемаль, палкий прихильник народного, активно включає у свою прозу і літературний контекст (романи Ф. Достоєвського, Л. Толстого, п'єси А. Чехова), тим самим постулюючи рівнозначну естетичну цінність національної культури та європейської.

Життєпис письменника, що перебуває в одному ряду з героїчними життєписами своїх героїв, їхніми непересічними характерами, культурна орієнтація з ранніх років визначили шлях розвитку мистецької особистості Кемаля, вирішально вплинули на вибір героя його літературних творів і засади характеротворення. Розуміння світу через опанування законів народного мислення і культури з дитинства стало предметом художньо-естетичного освоєння дійсності, захоплення старожитністю визначило подальший творчий шлях митця, склало основу його фольклористичних розвідок. Народна традиція у творчості Я. Кемаля завжди лишається «пріоритетною» (П. Н. Боратав), адже вона є «культурою країни, в середині якої знаходиться основа та відлуння всього національного мистецтва, створеного багатьма поколіннями», й саме вона, за переконанням самого письменника, «може стати невичерпною криницею для творчості».

У другому підрозділі - «Розвідки Яшара Кемаля про турецьку народну словесність у контексті турецької фольклористики 40-90-х років ХХ століття» - проводиться аналіз методологічної еволюції наукової лабораторії Я. Кемаля від практичного інструментарію збору фольклорного матеріалу до шляхів його систематизації, класифікації і дослідження.

Про себе як збирача народнопоетичних творів у природному контексті їх побутування Я. Кемаль заявив низкою збірників фольклорних текстів: «Фольклорні розвідки у Чукурова І. Плачі І» (1943), «Небо лишилось синім. Зразки уснопоетичної творчості» (1978), «У жовтих зошитах. Фольклористичні розвідки» (1997). Не лише обсяг зібраного, упорядкованого і виданого Кемалем матеріалу, а й серйозне наукове ставлення до нього, ґрунтовна систематизація і паспортизація зафіксованих текстів, спостереження над фольклорною трансмісією творів різних жанрів в окремому осередку демонструють здібності талановитого збирача фольклору, уважного і чутливого до живого життя традиції, дають можливість зосередитись на деталях і особливостях фольклорного процесу.

Класифікацію фольклорних творів Кемаль здійснював, керуючись різними науковими критеріями: регіональним, жанрово-тематичним принципом. Кемалівські записи, систематизація і класифікація жанрів фольклору Анатолії («дастан», «частівка», «загадка», «плачі», «тюркю», «прислів'я», «приказка», «скоромовка», «казка», «карагьоз», «меддах», «ортаоюн» та «народне оповідання з тюркю») становлять підґрунтя вивчення національної специфіки фольклору, жанрової структури, поетики.

Узагальненням збирацького досвіду Я. Кемаля стали його власні фольклористичні студії. Вони не численні, але ґрунтовані на тривалому спостереженні фольклорної традиції окремої місцевості і містять низку важливих теоретичних та аналітичних зауважень дослідника щодо еволюції турецької усної словесності, історизму, діалектики національного і загальнолюдського, думок щодо символіки, естетичної вартості фольклорних творів. Так, у розвідках «Нові кошма від Караджаоглана» (1941) та «Звідкіля Караджаоглан, відомий народний поет?» (1944), поціновуючи творчість народного ашуга Караджаоглана, Я. Кемаль переконливо розкриває кращі риси таланту народного дастанджи, заснованого на традиціях туркменської усної народної культури. Фактично у цих працях дослідник запропонував та скористався моделлю ідентифікації національної культури, на формування якої впливає географічне довкілля, історичні факти, умови життя і народного побуту, за яких фольклорні твори виникають, зберігаються, поширюються, видозмінюються. На практиці, впроваджуючи історико-генетичний метод інтерпретації фольклорного твору, в студіях «Нові кошма від Караджаоглана» та «Звідкіля Караджаоглан, відомий народний поет?» Кемаль не лише встановив авторство кількох дастанів анатолійських народних майстрів слова, котре раніше приписувалось туркменському ашугу Караджаоглану, виявив їх історико-культурну цінність для майбутніх поколінь, а й першим наблизився до постановки проблеми історичного розвитку жанру дастану в контексті діяльності, життя і світогляду ашуга. Важливо, що тенденція до пошуку «майстра» постійно відчувається у працях Я. Кемаля. Це дає можливість побачити авторське розуміння ролі та місця фольклорного виконавця у порівнянні з літературним творцем, Кемалем-письменником.

Завдячуючи природному обдаруванню і володінню фольклорними творами багатьох жанрів, Я. Кемаль став першовідкривачем жанру плачів у турецькій фольклористиці. З точки зору сучасної фольклористики його можна схарактеризувати як «ревізора тюркю» (А. Діно), котрий не просто вперше увів термін «плачі» («aрэt») у науковий ужиток і своїм збірником «Фольклорні розвідки у Чукурова І. Плачі І» (доповнений у 1992 році) зробив голосіння, записані зі слів мешканців Анатолії (зафіксовано понад 100 текстів), відомими усім шанувальникам турецького народного слова, і як дослідника «етнографічного» напряму, зорієнтованого на вивчення локальних традицій певних фольклорних осередків і творчості найбільш майстерних виконавців. Моніторинг турецьких наукових видань довів, що цей фольклорний збірник став першою спробою збирання, дослідження та узагальненого аналізу фольклорних віршованих жанрів у турецькій фольклористиці. Багаторічне систематичне записування, вивчення багатьох версій плачів дозволило Я. Кемалю сформулювати найголовніші питання методики фіксації художніх зразків різних жанрів фольклору та принципів збирацької діяльності в цілому, визначення ареалу поширення жанру, виявлення конкретних форм реалізації імпровізаційної природи усної словесності і сприяло кращому розумінню динаміки фольклорної традиції.

У своїх розвідках про турецьку усну народну культуру Я. Кемаль обстоював методику сучасних комплексних досліджень народнопоетичних творів, оскільки керувався думкою, що розуміння фольклорного тексту буде неповним без урахування оповідної традиції, так званого «натурального» контексту, а також особливостей оприлюднення тексту. Так, прикладом наукової новизни і безпрецедентності є збірник «Небо лишилось синім. Зразки уснопоетичної творчості», де Я. Кемаль у співавторстві з С. Ейубоглу, відомим турецьким фольклористом та перекладачем, звертаючись до експериментального напряму у вивченні виконавства, моделює традицію оповідної манери народних співців - деїшме (змагання між ашугами), за якою дослідники, розповідаючи по черзі дастани, казки, народні приказки та прислів'я Анатолії, записали 49 нових фольклорних творів. Тому спостереження Я. Кемаля над повноцінним відтворенням особливостей усних текстів у виконанні оповідачів набувають особливої ваги.

З усього аналіз доробку Кемаля-фольклориста доводить, що фольклорна культура для митця - не звичайне захоплення, а шлях живого спілкування з народом (жвавий контакт з носіями традиції, фіксація і вивчення багатого національного мистецтва вже стало рідкісним явищем для письменників ХХ століття), покликання, котре позначилось на формуванні художнього стилю письменника як синтезу його індивідуально-авторських ідей і світоглядно-художніх концепцій традиційної культури. Значення фольклористичної діяльності Я. Кемаля (організаційної, редакторсько-видавничої, науково-дослідницької, збирацько-експедиційної) підтверджує й факт використання фольклористичного доробку письменника як цінного матеріалу для науково-енциклопедичних видань, а мови кемалівських творів - як джерела словника турецької мови.

У третьому підрозділі - «Сільський роман Яшара Кемаля як художній вияв атмосфери часу» - проаналізовано загальні тенденції, що панували у турецькому літературному середовищі в середині ХХ століття, відомі як літературний напрям «сільського роману». Досліджувана в цьому аспекті еволюція турецької літературно-естетичної думки даного періоду залежала від трьох факторів: інтенсивних спроб популяризації і вивчення народнопоетичної творчості, становлення романного жанру у турецькій літературі, а також формування нової наукової та мистецької еліти Туреччини - вихідців з сільського середовища.

З кінця 40-х років ХХ століття серед турецьких письменників зароджується загострене відчуття національної гідності та морального обов'язку перед народом. Це сприяє, у свою чергу, збільшенню жаги митців до самопізнання, пожвавленню фольклористичних досліджень, орієнтації на новаторський пошук, а згодом сприяє виробленню нового романного мислення і витворенню нових літературних форм - турецького реалістичного роману про село, який посвідчив не тільки становлення національного наративу, а й ствердив постання нації. Нова ситуація вимагала від сільського роману - твору про сучасність або з погляду сучасності - пошуку не стільки нових тем і проблем, скільки оновлених форм впливу та жанрових моделей творів, що мали б відповідати новому духові часу.

Уперше тему анатолійського села було розроблено у період Танзимату (роман Н. Назима «Кара Бібік» («Karabibik»), 1891). Проте це були «романи про село для міських жителів» (Я. Алемдар), у яких естетизація турецької дійсності являла собою лише спрощене побутописання. «Справжнім турецьким романом» дослідники (Г. Діно) небезпідставно називають твори 1940-1950-х років, написані вихідцями з «сільських інститутів» (М. Макал) та митцями, котрі народились та виросли у селах Анатолії (О. Кемаль, Я. Кемаль) і для яких народна філософія стає тією відправною точкою, що стимулює орієнтацію письменників на народний світогляд, народну творчість, народну мову, осмислення життя народу в усіх його виявах. Пріоритетним для письменників-реалістів стає змалювання життя турецького народу, його побуту та вірувань як яскравого вираження самобутності національного характеру і духовності турецького етносу.

Такий ідеологічний та естетичний месідж реалізується у першому «справжньому» романі про село «Наше село» («Bizim Kцy», 1950) М. Макала, в якому письменник розробляє проблему вчителювання у сільських школах. Прозаїк О. Кемаль у романі «На родючій землі» («Bereketli Topraklar Ьzerinde», 1954) вперше підіймає перед читачем проблему міграції селян до міста. Але найорганічніше вписується в дискурс ідейно-естетичної парадигми авторів «сільського роману» ідея активної любові до національної історії, культури, «душі народу» у творчому доробку Я. Кемаля, котрий «надав найкращі зразки сільського роману, він найвідоміший письменник цього літературного жанру» (Х. Міллас), його роман «Худющий Мемед І» (1955) у перекладі багатьма мовами «відкрив іноземному читачеві турецьку літературу» (Г. Діно), а разом з цим й автентичну турецьку культуру.

Загострення уваги Я. Кемаля до жанру сільського роману було не випадковим. Цьому сприяли потреби часу, соціальна та політична ситуація, що склалася у країні та формувала літературно-естетичні погляди турецької інтелігенції закликами до національного самовідродження. Проте вирішальним стало індивідуальне ставлення Я. Кемаля до народної творчості на генетичному рівні. Палка любов митця до народного сприяла спершу інтуїтивному зверненню до загальновідомих архаїчних сюжетів, тем, мотивів, а пізніше, свідомому їх опрацюванню на всіх поетичних рівнях. Я. Кемаль розпочинає наукову та літературну діяльність за покликом душі з дослідження фольклору рідного краю, а пізніше стає одним з фундаторів турецького роману про село.

Однак реалізація Я. Кемалем у своїй творчості потенційних можливостей народної культури (народної мови, символіки, мотивів, образів, яскравих сюжетних ліній), поверхові текстуальні стратегії запозичених жанрових структур (дастанів, легенд, казок, тюркю, прислів'їв, приказок), зберігаючи свої формальні властивості, на більш глибокому рівні організації тексту не вступають у протиріччя із стратегією безпосередньо авторською, що пропонувала нову проекцію очікуваних читачів. Сформована під впливом світоглядних засад літературно-естетичної думки кінця 40-х років ХХ століття, позначена прагненням відобразити естетичний і духовний пошук читача, своєрідність сільського роману Я. Кемаля гармонійно поєднує викликані часом потреби турецького етносу та сформоване роками на ґрунті народної моралі і етики особисте авторське сприйняття світу. Така актуалізація і конкретизація онтологічних «горизонтів» робить його твори цікавими і з точки зору вивчення та розуміння менталітету турецького народу, його історичної дійсності. епічний трагедія герой Кемаль

Огляд літературно-критичних і наукових праць про наукову та мистецьку діяльність письменника у підрозділі «Критична і наукова рецепція творчості Яшара Кемаля» підтверджує: творча доля митця відбувається в постійних зв'язках з народною культурою, що поповнюють літературні сили і перетворюють індивідуальний художній простір в діалогічний.

І хоча проведені дослідження, поточні рецензії, принагідні спостереження, а часом прості емоційні відгуки на твори Я. Кемаля створюють досить неоднорідне рецептивне поле творчості письменника, мозаїчну картину, в якій тільки частково проявлені риси його творчого портрета і художнього стилю, однак художня творчість та фольклористичний доробок Кемаля оформилися в самостійний дискурс, позначений потужною критичною рецепцією. Висвітлення окремих граней творчої еволюції митця, його художнього світу, орієнтованого на відфольклорну традицію, творчих здобутків і втрат у працях А. Бінязара, А. Діно, Д. А. Кансу, К. Карпата, Ш. Курдакула, Ш. Кутлу, Б. Морана, Е. Оздеміра, С. Сезера, Світлани Утургаурі дають підстави для висновку про формування в романістиці Я. Кемаля індивідуального естетичного ідеалу, оригінальних наративних структур, образних моделей, тим самим постулювання різноманітної естетичної цінності національної культури. Так, критик А. Бінязар завдячує Кемалю в осучасненні національної культури, що століттями була «ізольованою», а завдяки письменнику стала «основою турецького роману», романіст та літературознавець М. Бельге бачить єдиний шлях до прочитання творчої манери прозаїка у «дослідженні міфічного світу селянина». Нерідко творчість письменника опинялась під жорсткою критикою або оцінювалась з позахудожніх ідеологічних позицій (Н. З. Бакирджиоглу, А. Ільхан, А. Кабакли, Дж. Меріч), самого майстра слова називали «казкарем». Однак і ця критика є ще одним підтвердженням яскравого фольклоризму творів Я. Кемаля.

Найчастіше стильові пошуки письменника дослідники пов'язують з його романістикою, втім і тут переваги надано одному роману - «Худющий Мемед І». Судження авторів деяких кемалезнавчих праць (Ф. Андач, М. Бельге, А. Бінязар, П. Н. Боратав, А. Боскет, Д. А. Кансу, Р. Кантарс, А. Клепал, Б. Ш. Кутлу, Б. Моран, Е. Оздемір, А. Озкиримли, Р. Танер-Асим, Т. Тімур, С. Утургаурі, М. Фуат), котрі досліджуюють виключно романні риси творів Я. Кемаля або аналізують мову прози митця, не викликають жодних заперечень. Інше питання - своєрідність Кемаля-романіста полягає не в тематиці і проблематиці, не в образах головних героїв, не в зразках зображення дійсності, не в прийомах творчості, а в самому рівні та способах її концептуалізації.

Другий розділ - «Фольклорно-літературний контекст творчості Яшара Кемаля» - присвячений ідентифікації методів рецепції фольклорного наративу Я. Кемалем, аналізу функціонального аспекту входження епічної традиції в авторські твори та визначенню комунікативної ролі народнопоетичного контексту як системотворчого елементу сучасного художнього твору.

У першому підрозділі - «Народнопоетична творчість у рецепції Яшара Кемаля» - шляхом порівняльного аналізу кемалівських художніх творів зі зразками фольклорних текстів виокремлено традиційні сюжетні схеми, пояснено доцільність застосування прийомів їх трансформації в індивідуальній творчій практиці письменника. Такий спосіб аналізу процесів сполучення легендарно-міфічного матеріалу з реаліями певного історичного контексту у художньому творі (перегукування сюжетів, полеміки, продовження, дописування, обробки та переказу), послуговуючись методикою А. Нямцу, дає можливість чіткого розкриття характеру авторської рецепції фольклорної сюжетики та встановлення рівнів і засобів осмислення народнопоетичного матеріалу на жанротворчому рівні.

З огляду на народнопоетичні уподобання Я. Кемаля, факт опрацювання письменником багатого фольклорного субстрату на сюжетному рівні не є дивиною. Великий мистецький досвід оцінки й переосмислення традиційного дозволяє письменнику створити власний художній твір на основі народних сюжетів, зберігаючи таким чином головні ідейні вектори народного світосприйняття. Наприклад, класичним прикладом застосування методу «дописування» традиційних сюжетів є оповідання зі збірки «Три анатолійські легенди» - «Алягеїк». Оповідання «Караджаоглан» та «Кьороглу» - це яскравий зразок «переказу». Не дивлячись на те, що в інтерпретації Я. Кемаля сюжетні лінії народної пісні (оповідання «Алягеїк») та дастанів про видатних героїв Кьороглу і Караджаоглана в однойменних оповіданнях значно відрізняються від народнопоетичних оригіналів, смислова переорганізація фольклорних творів в конкретних фабулах сучасного роману набуває нового соціального, етичного, філософського змісту. Це спонукало до активнішого діалогу з читачем-реципієнтом, посилювало читацьку підсвідому рецепцію літературних творів за рахунок зашифрованої традиційної інформації. Адже корпус народних знань, що формувався у пам'яті етносу упродовж століть і відомий реципієнтові з повсякденного життя, робить сучасний твір не тільки реалістичнішим, а й виформовує у свідомості людини додаткові конотації, вчить бачити «відкриті» сюжети в житті, а потім - тлумачити життя. Відтак, послуговуючись традиційними сюжетами, Я. Кемаль залучає їх у новий культурно-історичний контекст. Подібна ретроспектива минулого, по-перше, дає нове життя забутим творам усного народного мистецтва, а по-друге, головне, виформовує нові психологічні поля художнього твору, завдяки яким, наприклад, давні моральні та етичні настанови мають навіть більший вплив на свідомість сучасного читача, аніж той, який виникав при безпосередньому спілкуванні слухачів з народними співцями.

Глибоке освоєння духовних цінностей минулого сучасною культурою спостерігаємо у романі «Худющий Мемед І» - прикладі застосування методу «обробки» традиційного матеріалу. Послідовний компаративістичний аналіз роману «Худющий Мемед І» та народного оповідання про Кьороглу свідчить: на основі традиційного сюжету про народного героя Кьороглу митець створює в романі багаторівневу систему онтологічних та етично-психологічних мотивацій, акумулює мистецький досвід епічної парадигми.

Певний «схематизм» творів Я. Кемаля («Поява Кьороглу», «Худющий Мемед І»), що є наближеним до народної культурної традиції, забезпечив використання фольклорних сюжетів на рівні комплексу «вічних тем» (полон, зустріч, втеча, викрадення нареченої тощо). Саме завдяки цьому прийому письменнику вдалося на ідейно-тематичному рівні адаптувати багато народних оповідань, легенд, дастанів, міфів до рівня сучасних художніх творів.

Аналіз кемалівської творчості підтверджує використання автором народнопоетичного матеріалу як глибинного структуротворчого принципу побудови художньої моделі дійсності. Тим часом навіть за умови домінування в окремих творах «запозичених» сюжетів, тем, навмисного і навіть принципового «невигадування» героїчного типу персонажа слід зауважити на ту обставину, що чергове обігравання фольклорної теми чи сюжетної колізії не позбавляє літературне письменство Я. Кемаля індивідуальності, а демонструє художню сміливість автора, його інтерес не стільки до оповідної інтриги, скільки до внутрішнього смислового мотиву, активізує ідейну домінанту творів - безмежність історичного часу. Чіткі кореляції сюжетів романів та оповідань Я. Кемаля зі зразками фольклорних текстів, їх «схематизм» і повторюваність у творчості письменника дозволили, з одного боку, реконструювати анатолійські народні легенди (роман «Оповитий легендою Арарат»), дастани та тюркю (оповідання «Поява Кьороглу», «Караджаоглан», «Алягеїк»), а з іншого - ілюструють змістові функціональні властивості народнопоетичних форм у літературному контексті.

У другому підрозділі - «Трансформація народної епічної традиції у творчості Яшара Кемаля» - простежується наскрізна роль уснопоетичної традиції, парадигми сталих образних і поетичних засобів, оповідних ходів у творах Я. Кемаля, що формують смислові поля і поетикальну базу його прози.

Художньому світові творів Я. Кемаля притаманний ряд іманентних народнопоетичних прийомів. Зокрема, змальовуючи історію сильної, неординарної особистості, митець вдається до прийому ідеалізації і, ширше - фольклорного світобачення і відтворення дійсності, описує протагоніста через його вчинки, гіперболізацію подоланих ним перешкод (Худющий Мемед) або небуденних стосунків його з конем як активізацію самої постаті народного героя (Кьороглу, Хасан), романтизує народження і поведінку героя, його стремління до свободи і справедливості, почуття, думки, вольові прагнення, хоча при цьому не порушуються і реальні пропорції характерів. Подібна поетизація епічних героїв як ідеальних в оцінці явищ життя, синтез казкових, епічних та легендарних джерел при характеротворенні героїв виформовують у свідомості читача національний образ (героя, ашуга), детермінований усім суспільно-історичним ходом становлення і розвитку етносу, котрий викарбувався у свідомості народу (часто підсвідомо) як особлива форма збереження знань суспільства про героїв. Так само епічно Кемаль репрезентує ідеальний тип кохання і характери героїнь (Гюльбахар, Теллі Нігар, Хатче), котрі заради коханого спроможні подолати будь-які випробування. Завдяки художній актуалізації традиційних сюжетних мотивів (заручини у дитинстві, зародження кохання, розлука, втеча закоханих, весілля або ж смерть героїв) авторові вдається керувати рухом читацької думки, впливати на сприйняття ситуацій, описаних у романі, і реакцію читача - «зживатися» (М. Бахтін) з текстуальною дійсністю.

Для стилізації художніх творів Я. Кемаль вдається й до інших способів. Він застосовує прийом алюзії у формі любовної колізії задля демонстрації соціальних проблем (боротьби за землю - роман «Худющий Мемед І», протистояння беїв та селян - роман «Оповитий легендою гори Арарат»). Апелює до давніх вірувань тюрків, описуючи ставлення героїв до природи, як до живої істоти. Досить часто природа і людина у творах письменника становлять єдиний діючий організм (кінь та його господар). Чи не у кожному творі Я. Кемаль звертається до казкових образів (феї, джини - непомітні помічники кемалівських героїв), що витають у генетичній пам'яті народу, становлять основи культури турецького народу, та, зрештою, складають повсякденне життя літературних героїв.

У кемалівському прозовому тексті завжди домінує «реальний» оповідач (М. Фуко). У романі «Якщо вб'ють змію» образ оповідача фактично відіграє діалогічну функцію народного ашуга як втілення народного модусу мислення. Окрім цього, образу оповідача належить головна роль у тлумаченні лабіринтів внутрішнього сюжету твору, він збагачує фактичну інформацію про героїв і події, допомагає прояснити поворотні моменти історії головного героя Хасана, зрозуміти його психологічні переживання. «Відкритий» наратор примушує читача замислитись над причинами ситуацій і конфліктів, над приписами народної етики і моралі в народних адатах, зокрема традицією кровної помсти. Відтак, через образ народного оповідача, котрий у фольклорних творах має репрезентативну функцію послідовного викладу подій, у романі «Якщо вб'ють змію» прокладається один з найпростіших шляхів актуалізації тексту: читач ніби спілкується з автором, прочитує його світоглядну позицію деміурга.

Системотворчий аналіз творів Я. Кемаля доводить, що традиційні елементи у творчості письменника використовуються не лише як скарбниця усталених жанрових, композиційно-стильових форм, але і як філософська основа світосприйняття його героїв.

У третьому підрозділі - «Традиційні структури у творах Яшара Кемаля» - спрямовуємо інтерпретаційний аспект в огляді фольклорних ремінісценцій у художніх текстах Я. Кемаля як культурної форми символічної трансляції історичного, психологічного, естетичного досвіду етносу на формульному рівні (мотиви - ситуації, мотиви - ідеї, мотиви - стійкі фразеологічні сполучення) - конститутивний засіб визначення жанрової природи «запозиченого» фольклорного тексту.

Традиційні мотиви є організуючою віссю романістики Я. Кемаля. Деякі з них використовуються як центральна фабульна ситуація («Алягеїк»), інші складають окремі сюжетні блоки, що мають завершений характер («Оповитий легендою гори Арарат», «Земля - залізо. Небо - мідь»), окремі стійкі стилістичні теми, функції й атрибути персонажів. Аналіз поширених серед анатолійського населення Хамзанаме «дастанних оповідань» (термін А. Учмана), які поряд з казками і народними оповіданнями дослідники (Л. Сезен) вважають однією із визначальних складових турецького фольклорного мотивного фонду, дає можливість ідентифікувати традиційні епічні формули і жанрову природу фольклорних текстів, до яких у своїй творчості звертається Я. Кемаль. У «словнику традиції» (за термінологією С. Неклюдова) кемалівських творів виділено традиційні дастанні мотиви (мотив богатирського коня, мотив полювання, мотив війни, мотив старця, мотив смерті батька та продовження батьківської справи, мотив побратимства), казкові (мотив гори - підняття героя на гору, мотив частої переміни одягу, мотив ув'язнення, мотив кохання між дівчиною та парубком, які належать до різних прошарків суспільства, мотив сну) та релігійні мотиви (мотив Хизира).

Характерні для турецької усної народної творчості епічні мотиви забезпечують тактику циклічності кемалівських творів у мисленнєвих і емоційних схемах, у смислових та стильових пріоритетах, у стабільному наборі образів і мотивів, мотивів і ситуацій, об'єднаних за змістом і словесним вираженням.

У третьому розділі - «Художня парадигма епічного героя: минуле та сучасне» - йдеться не про створення універсальної класифікації міжтекстової взаємодії колективного й авторського в літературному доробку Я. Кемаля, а доводиться теза, що образ національного героя організував художній код його творів.

Перший підрозділ третього розділу має назву «Диференціація образу народного героя творів Яшара Кемаля». Аналіз образів головних і другорядних персонажів прозових творів письменника на основі зіставлення їх із тематично та функціонально близькими фольклорними образами свідчить, що три типи головного героя (герой-ашуг, герой-воїн (розбійник), герой-коханець) є не просто творчою грою з фольклорним матеріалом - їх поява у літературному творі передбачає логічну перспективу звернення письменника до фольклорних «реалій», а тому є підстави розглядати кемалівську парадигму епічного героя на рівні фольклорно-літературного творчого методу.

Практично всі твори Я. Кемаля об'єднує образ народного співця, а здійснена письменником реактуалізація народного ідеалу ашуга - Караджаоглана, Кель Ашика - в період підйому національної самосвідомості дозволила інтерпретувати національний характер, зокрема образ ашуга, як втілення моральної чистоти та самоудосконалення, що возвеличує героя над усіма іншими протагоністами. Аналіз романів «Земля - залізо. Небо - мідь», «Оповитий легендою гори Арарат», «Худющий Мемед І» та оповідань «Поява Кьороглу», «Караджаоглан» дав право стверджувати, що звертаючись до образу народного співця - Абдале Зейнікі, Кель Ашуга, Кьороглу, Караджаоглана, Софі, Сефіля Алі, автор, очевидно, керується перш за все власним життєвим досвідом, адже поява цього образу у загальній канві твору підтверджує потребу героїв у пораді та духовній підтримці. Тобто креативна функція, яку письменник доручає образу ашуга у творі, є, насамперед, просвітницькою. Щобільше, кемалівський герой-ашуг виступає, окрім основних подієвих призначень у композиції творів, як народний і авторський ідеал майстра-оповідача та візія ролі мистецтва ашугів у формуванні духовної та національної свідомості народу.

Цілком відповідає народнопоетичним уявленням про героя-воїна образ кемалівського розбійника, котрий є і зразком поведінки героя в межовій ситуації, і взірцем традиційного в етиці й моралі, корегованим духовними традиціями турецького народу. Кьороглу, Худющий Мемед, Чакирджали Мемед Ефе - уособлення розбійника-реформатора, для якого першочерговим у житті є щастя та добробут мирян. Сучасний розбійник, котрого символізують герої прозових творів Я. Кемаля, насамперед пробуджує національну свідомість, почуття гідності та поваги народу до самих себе, усвідомлення національної та соціальної самототожності.

Кожен герой-розбійник вірний своєму коханню, тому частково у ньому втілено й образ героя-коханця. Кохання у романах та оповіданнях письменника, з одного боку, стає об'єктом художньої стилізації та віртуозної авторської гри, а з іншого, як в епічних творах тюркських народів, - ініціальною сходинкою, яку герой має подолати для підтвердження своєї героїчності. Любовна колізія, маючи чітко виражену відфольклорну формульну структуру, використовується автором не для зображення «кохання заради кохання», а стає успішним інструментом висвітлення ряду актуальних проблем сучасності: боротьба заради добробуту народу, усвідомлення абсурдності деяких давніх адатів і заперечення певних складових архаїчного світогляду.

У другому підрозділі - «Худющий Мемед чи Кьороглу - парадигма національного героя та авторська свідомість» - простежується «біографія епічного героя», декодується потенціал архаїчних дастанних форм образу народного героя Кьороглу як засіб формування образу Худющого Мемеда у однойменному романі Я. Кемаля. Міфологічно-легендарний аналіз цих образів дозволив виділити ідентичні етапи життєпису героїв та з'ясувати роль «біографії епічного героя» у формуванні типажу - фольклорного і літературного - і, відповідно, шляхи успадкування романістом від народної епічної традиції іманентної романної риси - «біографії» головного персонажа.

Роман «Худющий Мемед І» та оповідання «Поява Кьороглу» Я. Кемаля вибудовані за схемою, виробленою народнопоетичною традицією, що відтворювала, по суті, традиційні вузлові моменти героїчного міфу: 1) становлення героя та ініціальний характер виховання героя батьком; 2) помста за смерть батька як перший подвиг у юному віці героя; 3) «героїчне сватання» як важливий ланцюг поетичної біографії героя; 4) боротьба героя (боротьба проти багатіїв та панівного класу). Подібна рівнобіжність використання «ланцюга епізодів поетичної біографії» (Є. Мелетинський) героїв у літературному творі та в народних оповіданнях про Кьороглу не є випадковою, її не можна пояснити тільки схожістю описаних подій чи простим «запозиченням» кола типових фольклорних сюжетних колізій, мотивів, персонажів. Такі функціонально активні переходи - наближення сучасного роману до розповідей турецьких дастанджи - породжують поліфонічне, асоціативне звучання художніх текстів, виражаючи художню концепцію Я. Кемаля.

Стилізації, словесні трафарети у романі «Худющий Мемед І» дозволили констатувати факт того, що головною джерельною базою відображення епічної суті образу головного героя літературного твору є народні оповіді про Кьороглу. Автор свідомо використовує образ народного героя для створення образу Мемеда, але не як формальний текст (хоча є й певні текстуальні збіги), а як метафоричний текст - для моделювання ідеального образу національного героя сучасної літератури. Ідеалізованість образу Худющого Мемеда, стандартність його мислення, непретензійність характеру, сформованого на ґрунті патріархальної свідомості, постійно відсилає читача до культурних першоджерел - фольклорної версії, втіленої в турецьких народних переказах і дастанах про Кьороглу.

Таким чином, тексти Я. Кемаля, що варіювали тему національного героя, складають своєрідний авторський корпус, пронизаний «епічними кліше» (В. Жирмунський) не лише як базовими протосюжетами чи формальними чинниками архітектоніки, вони утворюють складні комплекси - цикли, оформленні в усьому спектрі культурінтерпретацій і сутнісних трансформацій відомих народних епічних сюжетів, і активно функціонують у системі художніх творів, а відповідно і в контексті творчості письменника.

Третій підрозділ - «Етноестетичний потенціал національної культури в поетичній образності Яшара Кемаля» - будується на встановленні закономірностей функціонування й окресленні ролі містких народнопоетичних образів-символів, стратегії їхнього переосмислення у поетиці та ідіостилістиці письменника.

Поетична система творів Я. Кемаля - рухлива, динамічна і багатоманітна. Вона характеризується імпровізаційністю використання «чужого» слова в новому тексті, що активізується у смислопороджувальній деталі, поліаспектному підтексті алюзій, смислових і символічних ремінісценціях. Якщо в системі фольклорно-літературних зв'язків сюжетних колізій творів Я. Кемаля ситуація визначається рівнями текстової реконструкції і спрямована на визначення прототекстової картини світу, то система образно-символічних паралелей набуває глибокої смислової функції і постає як естетичний акт з урахуванням того, що фольклорні образні кліше набувають нових, зумовлених літературним контекстом, нюансів, виповнюють життя героїв новим змістом.