Психодрама як сюжетотворчий композиційний принцип в романах М. Дука

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 821.14'06.09

10.01.04 - література зарубіжних країн

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ПСИХОДРАМА ЯК СЮЖЕТОТВОРЧИЙ КОМПОЗИЦІЙНИЙ ПРИНЦИП В РОМАНАХ МАРО ДУКА

Банах Лілія Сергіївна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі грецької філології Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Павленко Леонід Васильович, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, доцент кафедри грецької філології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Мегела Іван Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри зарубіжної літератури Інституту філології

кандидат філологічних наук, доцент Баняс Наталія Юліанівна, Карпатський інститут підприємництва ВНЗ Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», завідувач кафедри іноземних мов та перекладу

Захист відбудеться «20» 06 2011 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, конференц-зал

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розісланий «17» травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Гаєвська Н.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Європейській свідомості кінця ХХ - початку ХХI століть притаманне прагнення до мультикультурного розмаїття, одним з джерел якого є інтерес до національних літератур. Художня творчість грецьких письменників довгий час перебувала поза увагою світового літературознавства, можливо, через жорстоку цензуру в самій Греції, яка протягом ХХ століття пережила владу кількох політичних диктатур, або через надто слабку популяризацію новогрецької літератури. Однак, починаючи з 1974 року, року падіння диктатури «чорних полковників», можна говорити про початок періоду існування новітньої грецької літератури, для якої характерні нові форми оповіді, відверта постановка питань взаємин між людьми з приділенням особливої уваги внутрішньому світові літературного персонажа, рівню несвідомого. Попри присутність наукових праць, присвячених проблемам історії грецької літератури (А. О. Білецький, Т. М. Чернишова, С. Б. Ільїнська, В. Г. Соколюк, Яніс Мочос, Анрі Тонне, Родерік Бітон, Лінос Політіс, Апостолос Сахініс, Александрос Кодзяс, Димосфеніс Куртовік, Критон Хурмуз'ядіс, Михаліс Меракліс), художня література постдиктаторського періоду або зовсім не ставала об'єктом літературознавчих досліджень, або якщо й розглядалася, то без проведення комплексного аналізу творів письменників.

Значну роль у сучасному літературному процесі Греції відіграє жіноча проза. Розквіту грецької «жіночої літератури» сприяли соціально-політичні зміни у країні, а саме - укорінення і розвиток у 1970-80-х роках феміністичного руху й антидиктаторської боротьби.

Творчість Маро Дука яскраво репрезентує жіночу постмодерністську літературу сучасної Греції. У творах письменниці знаходять віддзеркалення стильові та жанрові пошуки нового покоління грецьких авторів, порушено актуальні для країни національні, моральні, ґендерні проблеми, органічно поєднано національне і мультикультурне, особливу увагу приділено питанню взаємодії творця з його твором та темі сімейних стосунків.

Маро Дука (нар. 1947 р. в м. Ханья на острові Крит) закінчила археологічний факультет Афінського університету, під час диктатури «чорних полковників» була ув'язнена за участь у діяльності таємної друкарні, пройшла через тортури та концтабори. Після 1981 року Маро Дука присвятила себе письменницькій діяльності, її твори відомі у Греції та в інших країнах, свідченням чого є численні критичні статті, присвячені її творчості, а також переклади оповідань та романів письменниці кількома іноземними мовами. Перший роман Маро Дука «Мідний колчедан» («З бсчбЯб укпхсйЬ», 1979) був відзначений літературною премією Нікоса Казандзакіса, за роман «Місто, що пливе» («З рлщфЮ рьлз», 1983) письменниця отримала Державну премію. 2006 року, після перекладу роману «Невинні та винуваті» («Биюпй кбй цфбЯчфет», 2004) на мови балканських країн, Маро Дука стала лауреатом Балканської премії. Романи письменниці неодноразово визнавалися у Греції кращими творами року.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена тим, що останнім часом зростає зацікавленість українських читачів і літературознавців грецькою літературою; доказом цього можна вважати зростання кількості перекладів творів новогрецьких авторів українською мовою (школа А.О. Білецького та Т.М. Чернишової). Художня творчість Маро Дука безпосередньо пов'язана з новітніми подіями в історії та суспільному житті Греції, відображає загальні тенденції та засади розвитку новогрецької літератури, тобто надає читачеві уявлення про загальний літературний процес сучасної Греції. Крім того, зважаючи на прискіпливу увагу літературознавців всього світу до літератури, створеної жінками, видається актуальним розгляд творчості саме Маро Дука як знакової для розвитку грецької жіночої прози.

Оскільки ХХ століття в літературі було певною мірою пов'язане з психоаналізом, актуальним бачиться проведення міждисциплінарного дослідження при аналізі творчості грецької письменниці.

Мета дослідження полягає в спробі шляхом комплексного аналізу романів Маро Дука довести, що в основі створення сюжетних ліній та в організації композиції знаходиться принцип психодрами.

Дана мета зумовила постановку таких завдань:

- визначити особливості літературного процесу Греції (70-90 роки ХХ століття) з погляду проблематики, жанрових форм, тематики, системи образів і виявити ступінь впливу західної літератури на художній метод грецьких прозаїків;

- дослідити літературний контекст творчості Маро Дука: розглянути причини появи у Греції «жіночої літератури», проаналізувати тематику, техніку письма, композиційні особливості творів письменників-жінок;

- описати моделі літературного фемінізму, відображені в романах Маро Дука;

- системно висвітлити критичну рецепцію романів Маро Дука;

- розкрити поняття «психодрами» у конфліктології; розглянути інтерпретацію комплексів Едіпа та Електри як проблемно-тематичний центр психодрами у Маро Дука; визначити позицію письменниці відносно самореалізації особистості через творчість за допомогою створення психодрами; провести аналіз своєрідності композиції романів з психодрамою як поєднуючим принципом;

- висвітлити роль просторово-часових координат у композиційній будові творів; літературний дук просторовий греція

- виокремити ігрове поле інтертексту в романах Маро Дука.

Об'єктом дослідження є романи Маро Дука: «Мідний колчедан» («З бсчбЯб укпхсйЬ»), «Місто, що пливе» («З рлщфЮ рьлз»), «Застиглі тополі» («Пй лЭхкет буЬлехфет»), «У глибині картини» («Ейт фпн рЬфп фзт ейкьнбт»), «Небесна механіка» («З пхсЬнйб мзчбнйкЮ»), «Невинні та винуваті» («Биюпй кбй цфбЯчфет»).

Предметом дослідження є психодрама як об'єднуючий сюжетотворчий принцип та композиційна домінанта в романах Маро Дука.

Теоретико-методологічну основу дисертації становлять дослідження сучасного світового літературного процесу українських та російських літературознавців (І.П. Ільїн, Ю.М. Лотман, Т.Л. Мотильова, Д.В. Затонський, А.М. П'ятигорський, О.Ф. Лосєв, І.С. Скоропанова, В.П. Агеєва, Н.Б. Мань-ковська, І.А. Жеребкіна, Н.В. Зборовська). Також приймаються до уваги праці дослідників-постструктуралістів: Ж. Лакана, Ж. Дерріда, Р. Барта, Ж.- Ф. Ліо-тара, Ю. Кристєвої, основоположника критики постмодернізму І. Хасана, філософська концепція жіночого екзистенціалізму Сімони де Бовуар та теорії міфологічного аналізу М. Еліаде, О.Ф. Лосєва.

При проведені дослідження використовуються як традиційні, так і новітні підходи і методи літературознавчого аналізу. Встановлення загальних начал, тенденцій, специфічних особливостей творчості Маро Дука проводиться в межах типологічного і культурно-історичного підходів. Включеність психодрами в композицію романів Маро Дука, тематика і спрямованість романів на розкриття внутрішніх протиріч та комплексів персонажів зумовлюють використання психоаналітичного методу. Структурний підхід дає змогу проаналізувати будову романів і визначити способи поєднання складників, серед яких чільне місце належить психодраматичній постанові. У дисертації використовуються здобутки світової феміністичної критики (праці Е. Шоуолтер, С. Павличко, Т. Гундорової, Н. Зборовської, І. Жеребкіної), що дозволяє врахувати в літературознавчому аналізі ґендерні проблеми Греції останньої третини ХХ століття. До окремих методів, використаних в роботі, можна віднести метод символічної інтерпретації, метод текстового та інтертекстуального аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає у розгляді психодрами як об'єднуючого композиційного принципу на матеріалі романів Маро Дука, чия творчість ще не ставала об'єктом спеціального літературознавчого вивчення в працях вітчизняних дослідників. У дисертації вперше комплексно досліджуються типологічні зв'язки прози Маро Дука з літературною традицією Греції і Європи, а особливо - з грецькою «жіночою прозою».

Теоретична значимість дослідження зумовлена тим, що вивчення поетики, образної системи, особливостей композиції романів письменниці дає матеріал, що допомагає формувати картину розвитку романістики в Греції наприкінці ХХ століття, і дає змогу стверджувати, що творчість Маро Дука якнайкраще репрезентує грецьку психологічну постмодерністську літературу.

Практична цінність роботи полягає в тому, що матеріали дисертації, її загальні висновки і складена бібліографія можуть бути використані при вивченні історико-літературного процесу сучасної Греції, при розробці підручників з історії сучасної грецької літератури та підготовці лекційних і спеціальних курсів з історії грецької та світової літератури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію підготовлено в межах наукової теми «Проблеми сучасної та античної філології» (номер держреєстрації 0106V003958), яка розробляється на кафедрі грецької філології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (протокол № 3 від 3 квітня 2002) та Бюро наукової ради при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України (протокол №5 від 14 жовтня 2010 р.).

Апробація дослідження. Основні положення дисертації відображені у доповідях на щорічних наукових конференціях Таврійського національного університету (Сімферополь, 2003-2009), на міжнародних конференціях молодих фахівців у галузі візантиністики та неоелліністики (Москва, 2003-2005); на міжнародних конференціях «Проблеми сучасного зарубіжного літературо-знавства і мистецтвознавства» (Севастополь, 2003-2005), на Всеукраїнській конференції студентів та аспірантів «Від духовних джерел Візантії до сучасної України» (Київ, 2004-2009), на Міжнародних наукових конференціях ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2004-2005), на першій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Загальні питання філології» (Дніпродзержинськ, 2004), на Третьому з'їзді Європейського товариства з вивчення проблем неоелліністики (Бухарест, Румунія, 2006), на конференції «Мова і культура» (Дніпропетровськ, 2006-2008), на VII Міжнародній конференції з питань вивчення і викладання грецької мови у світі (Месолонгі, Греція, 2008), на Всеукраїнській конференції «Літературознавчий квест ХХІ сторіччя (Київ, 2009), на Міжнародних наукових читаннях, присвячених 70-річчю від дня народження члена-кореспондента НАН України, доктора філологічних наук, професора Н.Ф. Клименко (Київ, 2009).

Результати дослідження представлені у двадцяти наукових публікаціях автора, п'ятнадцять з яких оприлюднені у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (223 позиції) та додатку (листи Маро Дука до автора дослідження). Загальний її обсяг - 212 сторінок (з них основного тексту - 179 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми та рівень її розробки літературознавчою наукою, визначено мету, завдання й методи дослідження, окреслено об'єкт і предмет наукового пошуку, розкрито наукову новизну, теоретичну значущість і практичну цінність роботи; наведено дані про апробацію роботи та структуру дисертаційного дослідження, зроблено стислий огляд доробку Маро Дука.

У першому розділі - «Творчість Маро Дука в історико-літературному контексті» - розглядається необхідне для аналізу наукове тло романів Маро Дука та визначається місце творчості письменниці у грецькому літературному процесі останньої третини ХХ століття. У підрозділі 1.1. - «Покоління Маро Дука: зміна політичних епох, пошук нових форм оповіді, дискусії про вплив західної літератури» - характеризуються основні періоди літературного процесу в Греції ХХ століття і визначаються особливості кожного з них з метою прослідити шлях, який пройшла література Греції в ХХ столітті до моменту створення необхідного підґрунтя для формування новогрецької літератури 70-90-х років, коли з'являється проза багатостильова, синкретична, яка поєднує традиції грецької літератури з прийомами та техніками письма різних літературних напрямів. Відзначено такі особливості новогрецької літератури межі століть: 1) тенденція до психологізації прози; 2) звернення до теми божевілля, духовного надлому, деградації особистості; 3) вибір в ролі персонажів маргіналів, що перебувають на межі свідомого та несвідомого, логічного та абсурдного, реального та вигаданого; 4) увага до теми внутрішніх та зовнішніх емігрантів.

Констатується вплив світової літератури на художній метод новогрецьких письменників, а саме - французького «нового роману», американської повоєнної літератури, «магічного реалізму» Латинської Америки. Коротко окреслено тенденції та засади новогрецької літератури кінця ХХ століття з метою створити контекст, в який тісно вплетена творчість Маро Дука. В творах письменниці втілено низку особливостей новогрецької літератури, таких як: психологізація прози, сміливі експерименти в створенні нових композиційних форм, пильна увага до здатності людини до самопізнання, до аналізу своєї сутності, фіксованість на роботі свідомості та проявів несвідомого. Поглиблений інтерес до психоаналізу, положення якого широко використо-вуються в постмодерністській літературі, приводить Маро Дука до відкриття для літератури методу психодрами.

Висвітлено зміст дискусій, які ведуться грецькими критиками відносно ступеня впливу західної літератури на грецьку. В результаті зроблено висновок, що переживши досить сильний вплив інших літератур, грецькі автори зберігають національну самобутність, «асимілюють» художні засоби і методи різних літературних течій (модернізм, екзистенціалізм, постмодернізм), які вже розроблені в літературах інших країн і збагачують світовий літературний спадок своїми знахідками у жанровому відношенні та оригінальними сюжетними і композиційними рішеннями.

Підрозділ 1.2. - «Творчість Маро Дука в контексті грецького та європейського постмодернізму» - присвячено особливостям романів письменниці з погляду використання в них постмодерністських технік та прийомів. На зламі 70-80-х рр. ХХ століття (десятиліттям пізніше порівняно з літературами Європи та США) в грецькій літературі здійснюється поворот до постмодернізму. Ознаками постмодерністського художнього методу в сучасній грецькій прозі можна назвати тяжіння до «полістилістики», принцип різножанрової інтертекстуальності, вільне оперування символікою, поєднання «високого» и «низького» стилів, використання «низового дискурсу» як способу самовираження героїв, опис почуттєвих збочень, принципова аморальність, підвищений інтерес до потворного і бридкого, забороненого, маргінального, звернення до ідей та проблем психоаналізу. В композиційній структурі літературних творів все частіше використовується постмодерністський принцип еклектичності, в розвитку сюжету спостерігається комбінування фрагментів, і переважає при цьому антиформа (композиція розірвана або відкрита); письменників більше цікавить сам процес побудови твору, ось чому композиція часто являє собою приклад внутрішньотекстової рефлексії.

Маро Дука можна віднести до представників напряму постмодернізму в новогрецькій літературі, зважаючи на особливості її творчості на різних рівнях, а саме: на культурно-ідеологічному - мультикультуралізм, неймовірна суміш часів, культур, неоміфологізм, дотримування теорії З. Фрейда, з підвищеним інтересом до сновидінь, галюцинацій, до несвідомого в психіці людини, до оперування символікою; на рівні поетики - синтетичність, жанровий синкретизм, змішування планів сьогодення й минулого, полістилістичність, дво- або багаторівнева організація тексту, використання прийому монтажу, фрагментарність, створення нової літературної гібридної форми (психодрами) (див. Розділ ІІІ); на рівні гри з читачем - подвійне кодування текстів, стирання грані між міфічним і реальним, змішування реальних фактів і вимислу, метатекстуальність, інтелектуальна гра із читачем, синкретизм різних видів мистецтва, використання авторської маски, запрошення читача до співтворчості, множинність точок зору на зображуване в романах, інтертекстуальність, алюзійність.

Проте, не можна сказати, що письменниця чітко дотримується постулатів постмодернізму. Так, в її творах присутній соціальний аспект (див. підрозділ 2.2.), на місці фрагментованого, розпиленого суб'єкта постмодернізму зображено досить цільні особистості, які замість заперечення можливості життєвої гармонії прагнуть знайти гармонію з собою і навколишнім світом за допомогою програвання психодрами (див. підрозділ 2.3.).

Обраний Маро Дука художній метод постмодернізму, де виявляється множинність людського «я», яке вбирає в себе й сферу тілесного, фізіологічного, і сферу свідомого та несвідомого, найбільшою мірою відповідає її письменницьким задумам і дає змогу поєднати психічні афекти (які викликали комплекси) з напруженою роботою свідомості, що намагається їх проаналізувати та позбутися.

Підрозділ 1.3. - «Специфіка грецької жіночої прози. Моделі літературного фемінізму в романах Маро Дука» - висвітлює особливості жіночої прози Греції останньої третини ХХ століття як контекст творчості Маро Дука. Поставлена в теорії фемінізму проблема жіночої репрезентації і саморепрезентації, яка переходить у філософську проблему жіночого авторства та тексту, стає центральною в багатьох романах грецьких письменниць. Домінуючою темою їхніх романів (наприклад, роману Марії Гавали «У затінку моїх садів» («Уфзн дспуйЬ фщн кЮрщн мпх», 2001), Аманди Міхалопулу «Негода» («Рблйькбйспт», 2001), Маро Дука «Застиглі тополі» («Пй леэкет буЬлехфет», 1987) стає сама жіноча творчість, при цьому жіноче письмо пов'язується як з тілесними, так і з психічними ранами героїнь. Через це значна увага приділяється теорії несвідомого, що віддзеркалюється у зверненні до простору сновидінь, потойбічного, фантастичного. Тексти письменниць здебільшого полістилістичні, відзначаються художнім синкретизмом (особлива увага приділяється живопису, кінематографу, музиці); це дає змогу створювати обширну систему асоціацій, апелювати до сенсуальної сторони реципієнта, урізноманітнювати прийоми письма. Героїні романів грецьких письменниць повстають проти патріархальної моралі, намагаються установити своє право на реалізацію у труді, творчості, саморозвитку, тобто феміністична проблематика стає провідною в сучасній жіночій літературі Греції.

Маро Дука була знайома з основними напрямками європейського й американського фемінізму, про що свідчать створені нею жіночі образи, які втілюють ідеї радикального, ліберального, політичного, інтелектуального фемінізму, раніше представлені в творах Кейт Міллет, Л.-М. Чайльд, Мері Уілстонкрафт. Актуальна для покоління Маро Дука феміністична проблематика змусила письменницю висловити своє бачення "жіночої проблеми" і відобразити в створених нею жіночих образах різні моделі фемінізму. Так, в романах «Мідний колчедан», «Місто, що пливе», «Застиглі тополі», де тема патріархату стає центральною, відображається модель радикального фемінізму, яка знаходить продовження в романах «У глибині картини» (образ Фані, жінки, долаючої шлях від приниженої «служниці», яка покірно терпить побиття, до поважаючої себе особистості, що розуміє цінність свого внутрішнього потенціалу) та «Невинні та винуваті» (образ Айше, яка не побоялася піти проти волі батька і не скорилася чоловікові). В романах «Мідний колчедан», «Невинні та винуваті» розкривається політична модель фемінізму, відтворюється новий тип героїні, яка захищає свою громадянську позицію і бере активну участь в політичній боротьбі, намагається знайти себе і своє місце у світі, виявляє здатність до самоаналізу і самокритики. В романі «Місто, що пливе» демонструється модель інтелектуального фемінізму, адже головна героїня об'єктивно оцінює феміністичний рух, його роль і своє місце у ньому. В романах «У глибині картини», «Небесна механіка» відтворюється модель ліберального фемінізму, і це втілюється в образах жінок, які виборюють однакові права з чоловіками і можливості публічної діяльності.

У підрозділі 1.4. - «Критична рецепція романів Маро Дука» - представлено оцінку творчості Маро Дука грецькими та світовими критиками. В українському і російському літературознавстві спеціальних досліджень, присвячених творчості Маро Дука, немає, якщо не враховувати відгуку С.Б.Ільїнської на оповідання «Стоп-кадр» у вступі до збірки оповідань грецьких письменників. В самій же Греції твори Маро Дука (як збірки оповідань, так і романи) знаходять уважних критиків та читачів. Постійні дискусії навколо її творів, їх переклади на іноземні мови свідчать про високий ступінь популярності творчості Маро Дука. Така увага до творів письменниці пояснюється, на наш погляд, поліаспектністю її творів, актуальністю їх проблематики, сміливим вибором тем, гуманістичним пафосом, плідними експериментами щодо форми, багатством мови, а також участю письменниці у літературному житті країни (виступи в радіо- та телевізійних програмах, участь в колективних збірках творів, присвячених різним культурним заходам Греції). Літературні критики Елісавет Кодзья, Димосфеніс Куртовік, Критон Хурмуз'ядіс, Марі Феодосопулу стверджують, що Маро Дука є одним з найважливіших прозаїків післядиктаторської епохи. Грецькі критики відзначають самобутність мови письменниці, високий рівень експериментальності письма (Спірос Цакньяс, Вангеліс Хадзивасиліу), точність соціально-історичного контексту творів (Критон Хурмуз'ядіс, Кеті Цицелі). Пенелопа Куфопулу, Алексіс Зірас, Вангеліс Хадзивасиліу виділяють як основні характеристики романів письменниці особливу увагу до психології та психіки персонажів, а Михаліс Меракліс, Костас Евангелаку вказують на драматизм образів та сюжетів у романах Маро Дука.

Проведений аналіз критичної літератури дає змогу стверджувати, що більша частина досліджень є прямим критичним відгуком на видані твори письменниці, але глибокого літературознавчого аналізу в цих роботах не проводиться. Значення і художня цінність творів Маро Дука обумовлює необхідність проведення комплексного дослідження.

Другий розділ - «Психодрама як проблемно-тематичний центр романів Маро Дука» - присвячено аналізу втілення принципів психодрами в тематиці та проблематиці романів Маро Дука. У підрозділі 2.1. - «Психодрама як поняття конфліктології» - розкрито поняття психодрами та викладена сутність основних положень і принципів побудови психодрами як прийому висвітлення внутрішнього світу особистості. Психодрама - це специфічний психотерапевтичний засіб відтворення в драматичній дії значущих для пацієнта подій та проблем. Конфлікт у психодрамі подається у формі театрального дійства, при цьому житейська драма програється «на сцені людської душі». Перебираючи на себе роль драматурга, особистість отримує змогу переглянути, знову «емоційно прожити» події власного життя і конфлікти вже як драматичні ситуації. Основною метою психодрами є досягнення катарсису. В основу психодрами покладається пошук «першого акту», тобто події, яка стала поштовхом для виникнення кризи, тому «виправлення», «переробка» ситуації виявляється можливими лише через реконструкцію її початку, того самого «першого акту», який найчастіше пов'язаний з дитинством людини.

Основною темою романів Маро Дука в цьому аспекті стають сімейні стосунки та їхній вплив на розвиток особистості. Головною психологічною проблемою, яка виходить з теми, є «комплекси Едіпа та Електри», позбавитись від яких можна, лише усвідомивши себе як значиму, самостійну, самодостатню, формуючу себе особистість. Саме тяжкий процес самопізнання і зображає письменниця у своїх романах, де головні персонажі створюють у власній уяві психодраму, і це дає їм змогу «програти» наявну психологічну проблему від моменту її виникнення, осмислити її, аби потім від неї звільнитися.

У зв'язку з цим, у підрозділі 2.2. - «Комплекси Едіпа і Електри як основа головного психологічного конфлікту в романах Маро Дука» - розкриті особливості формування комплексів Едіпа та Електри та їхній вплив на психічний стан і розвиток персонажів романів. Класичний комплекс Електри героїня роману «Мідний колчедан» Мірсіні долає завдяки політичній боротьбі в лавах молоді, яка повстає проти режиму військової хунти, і відображення пережитого у психодрамі, викладеній в формі щоденника. Ольга з роману «Місто, що пливе» звільняється від патологічного варіанту «комплексу Електри», переобтяженого комплексами вини і неповноцінності, за допомогою психодраматичної п'єси, темою якої обирається помста коханцю через самогубство. В романі «Застиглі тополі» розглядається найтяжчий варіант «комплексу Електри», негативний, при якому дівчинка, а потім молода жінка Аспазія проявляє ревниво-вороже ставлення до батька, і це приводить її до відмови від ролі жінки взагалі, до заперечення любові та нездатності любити. Позбавлення від цього комплексу Аспазія досягає через створену у власній уяві п'єсу, де сценічного двійника її батька вбивають його позашлюбні діти.

До пізнання себе за допомогою творчості прагнуть і центральні чоловічі персонажі романів Маро Дука ("У глибині картини", "Небесна механіка", "Невинні та винуваті"). Комплекс Едіпа стає для них складовою кризи, вийти з якої допомагає створення психодрам. Процес пізнання будується або на протиставленні героя його сценічному двійникові, або на перевтіленні в історичні та міфологічні образи.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що у жіночих персонажів психологічні проблеми проявляються інтенсивніше, ніж у чоловічих. Якщо для жінки порятунок від комплексу Електри проходить через боротьбу, психічні зриви, спроби звести рахунок з життям, то для чоловіків наявність схожого комплексу приводить до пошуків себе, до бажання розібратися у своєму родоводі, до аналізу своїх слабкостей, страхів, упереджень.

Підрозділ 2.3. - «Реалізація особистості в процесі творчості: мистецтво або психотерапія» - містить матеріал дослідження того, як втілюються принципи, засади, прийоми, методи та мета психодрами в художньому цілому романів Маро Дука. Виявляється, що чільне місце в творах письменниці займає тема взаємодії творця з власним витвором, за допомогою якого творець «програє» свої психологічні комплекси, таємні бажання, виносить з підсвідомості власні страхи, подавлені імпульси, сумніви. Таким чином, творча діяльність для протагоністів романів Маро Дука стає способом вирішення внутрішнього психічного конфлікту, можливістю відвертої демонстрації комплексів та їх всебічного усвідомлення, а в результаті - позбавлення від них через катарсис. Ідентифікуючи себе з образом, який формується творчою уявою, персонажі отримують нагоду самопізнання та самоаналізу. Так, викладена на папері історія взаємостосунків з оточуючими людьми допомагає героїні роману «Мідний колчедан» Мірсіні розібратися в самій собі, побороти свої комплекси. Завдяки створеній комедії-психодрамі Ольга (роман «Місто, що пливе») отримує змогу додаткової самореалізації, проживаючи не одне, а нібито кілька життів завдяки своєрідному перевтіленню в об'єкт творчості, умовно стаючи тим, ким у реальному житті вона ніколи стати не зможе. Аспазія з роману «Застиглі тополі» в своїй театральній п'єсі одночасно виступає в ролі режисера, аналітика і протагоніста. Створювана Пападакосом («У глибині картини») історія виконує два завдання: з одного боку вона є різновидом психодраматичної вистави, а з іншого - філософсько-політичним есе, в якому ставиться питання, чи може письменник проаналізувати глибини душі іншої людини, чи він через свого героя лише висловлює власні думки. В романі «Небесна механіка» головний персонаж Іаковос записує у формі щоденника вигадану ним історію про два можливі шляхи свого життя. Створювана психодрама «субособистостей» дає підлітку змогу випробувати себе в різних амплуа, почути суперечку, яку ведуть в його душі внутрішні голоси. В романі «Невинні та винуваті» Маро Дука вибудовує сюжет на протиставленні двох психодрам, які стають культурними кодами до аналізу головних персонажів: мусульманина Аріфа та християнина Панаріса і його сестри Елеонори. Отже, можна стверджувати, що Маро Дука в своїх романах відводить творчості психотерапевтичну, гносеологічну і катарcичну функції.

Оскільки досягнення катарсису стає безпосередньою метою для головних персонажів, цьому віддається чільне місце в романному сюжеті. В підрозділі розглянуто особливості досягнення та проходження катарсису усіма головними персонажами романів.

У формуванні сюжетної лінії романів Маро Дука використовує техніки психодрами, основною з яких стає «дублювання», коли на сцені конфлікту дублер представляє дії протагоніста, висловлює його приховані, часто навіть неусвідомлювані почуття. Так, у романі «Місто, що пливе» Ольга вигадує для себе сценічного дублера, Ангелікі, з чиєю допомогою отримує можливість пережити і знову відчути витіснені у підсвідомість негативні емоції. Аспазія з роману «Застиглі тополі» як спостерігач слідкує за сценічною дією, де її роль грає стара діва Фросо Пападакі. В романі «У глибині картини» своїм сценічним двійником Пападакос обирає людину, яка належить до нижчого суспільного прошарку, таксиста Антоніса Літраса, і він відображає найгірші риси і пристрасті Пападакоса, допомагаючи йому через співучасть і одночасний погляд збоку, позбавитись оманливих цінностей. Крім того, в «романі» Пападакоса вжито психодраматичний прийом «дзеркало», коли протагоніст має змогу подивитися на себе збоку в той час, коли його роль грає інша людина, яка віддзеркалює поведінку та відчуття протагоніста. Обрані головним персонажем роману «Небесна механіка» Іаковосом сценічні двійники - неповнолітній злочинець і слабкодухий викладач - програють негативний та позитивний варіанти реалізації його можливої долі. У головного персонажа роману «Невинні та винуваті» Аріфа в процесі перебування на Криті, де яскраво проявляється культурна гібридність грецького та турецького етносів (а це загострює психологічні проблеми протагоніста), виникає почуття глядача, присутнього на виставі власної п'єси.

Ще одна психодраматична техніка, використана Маро Дука - техніка обміну ролями, коли протагоніст перебирає на себе ролі партнерів по конфлікту. У реалізації цієї техніки допомагає використання постмодерністського принципу мультиперспективізму, тобто рівноцінності різних точок зору щодо якоїсь події. В романах «У глибині картини», «Небесна механіка» події твору викладено кількома їх учасниками, що створює поліфонічний текст. В романі «Невинні та винуваті» психодраматична техніка «обміну ролями» подається як інверсія ролей з родичами.

Третій розділ - «Сюжетно-композиційні особливості романів Маро Дука» - присвячено аналізу побудови романів Маро Дука. У підрозділі 3.1. - «Психодрама як поєднуючий принцип побудови сюжету та композиції романів» - розглянута структура досліджуваних романів у сукупності їхніх складових частин. Всі романи Маро Дука створені за принципом «текст у тексті», тобто, закодовані подвійним кодом. Вставні тексти, які представлені у формі щоденника («Мідний колчедан», «Небесна механіка»), комедії («Місто, що пливе»), театральної п'єси («Застиглі тополі»), роману («У глибині картини»), відкритого листа, сценарію фільму («Невинні та винуваті»), виконують функцію смислового центру, навколо якого об'єднані всі інші складові цілісного твору. В підрозділі аналізується композиція вставних текстів-творів, які вигадують головні персонажі, та зроблено висновок про чітке слідування при їхній побудові основним фазам організації психодраматичної вистави.

Психодраматичне інсценування стає віссю оповіді, а решта складових частин доповнює, пояснює, коментує його зміст. Наприклад, тематичними частинами в романі «Застиглі тополі» є: психодраматична вистава, тобто вигадана головною героїнею історія про вбивство відомого мецената і спортсмена його дітьми; метатекст, оповідь, заснована на метакоммунікації Аспазії з переробленою нею інформацією в газетах про події тридцатидворічної давності, представленою в спогадах інших реципієнтів, при цьому Аспазія грає роль експліцитного читача, тобто реципієнта-персонажа твору; оповідь про світ дійсності, від комплексів, пороків, перекручень, амбіцій якого Аспазія намагається позбутися за допомогою створюваної п'єси; критичний опис постсоціалістичного села як прообразу того суспільства, до якого прагнули прийти соціалісти, ідейні переконання яких у студентські роки Аспазія поділяла й боролася за них.

В романі «Невинні та винуваті» психодраматична вистава знову стає композиційним центром. Так, щоденник Аріфа і кінематографічний сценарій Панаріса стають зрозумілими для читача лише у процесі знайомства з іншими частинами, які виконано в жанрі історичного роману (опис подій російсько-турецької війни, виселення мусульман з Криту, боротьба за об'єднання з Грецією), сімейної хроніки (вбивство тітки Аріфа і бабусі Елеонори та Панаріса їхнім дідом), детектива (вбивство дівчини-українки її сутенером), епістолярного роману (листи бабусі Айше та дідуся Армодіса Фуміса, лист Панаріса до Аріфу, який відіграє роль розв'язки роману), інтерв'ю (громадянки України Ольги Громової, в якому вона розповідає про свою країну та про життя в Греції, де вона працювала).

Роман «Небесна механіка» являє собою приклад оповідної еклектики: твір побудовано у вигляді поліфонічного тексту з багатошаровою структурою. Композиційною домінантою виступає автобіографія головного героя, подана у формі щоденника, яка виконує роль психодраматичної вистави, де протагоніст присутній як глядач. Від третьої особи ведеться оповідь про життя неповнолітнього злочинця у виправній колонії, створюється видимість гетеродіегетичної оповіді доти, доки головний персонаж Іаковос не признається в епілозі, що вся ця історія ним вигадана як один з варіантів небажаного майбутнього. Оповідь містить в собі також елементи репортажу, історичні свідоцтва, тексти пісень. Від кінематографу Маро Дука запозичує «reality show» (наприклад, запропала мати Іаковоса виявляється повією), драматичні елементи «мильних опер», нагромадження нереальних співпадінь; є тут і «монтажні знахідки» (наприклад, в оповідь вплетені слова з фільму, який дуже подобається Іаковосові).

Композиції романів «Мідний колчедан», «Місто, що пливе», «У глибині картини» також являють собою симбіоз різножанрових оповідей, у центрі яких перебуває твір, який вигадує протагоніст.

Підрозділ 3.2. - «Просторово-часові координати романів Маро Дука» - присвячено аналізу категорії часу та простору в розкритті характерів, у вирішенні цілого комплексу психологічних проблем. По-перше, Маро Дука вибирає психологічну точку зору щодо подій у романах, і тому створюється доцентрова модель фізичного світу. По-друге, оскільки в центрі дії перебуває рефлективна свідомість головних персонажів, це зумовлює обмежену, або концентровану оповідну перспективу, адже текст створюється з оглядом на особистий план героїв, які перебувають на темпоральній межі між минулим і сьогоденним.

Особливістю поетики романів «Застиглі тополі» і «Місто, що пливе» є побудова сюжету на оніричній основі. Саме сон в цих творах використовується як прийом введення тексту в текст. Через сни героїнь визначається простір створюваних ними п'єс. Факт перебування уві сні в романах зумовлює необхідність двох реальностей - дійсної та ілюзорної. Сни стають тотожними буденності (а іноді і перевищують її), і це стирає грані між станами сну та неспання. Сни Аспазії з роману «Застиглі тополі» є літературним втіленням сновидінь, які морально оновлюють чи навіть цілковито перероджують персонаж. Ольга з роману «Місто, що пливе» більшість епізодів своєї п'єси теж переглядає уві сні, а, крім того, у романі окремо виписані шість її снів, зміст яких за допомогою психоаналізу можна дешифрувати і виявити комплекси та приховані бажання героїні. Таким чином, простір сновидінь відіграє провідну роль в духовному переродженні персонажів-жінок. Ось чому психодраму, яка «програється» в п'єсах Ольги та Аспазії, можна назвати «оніродрамою», беручи до уваги той факт, що всі події героїні або переглядають уві сні, або бачать наяву, як своєрідні галюцинації.

В романі «У глибині картини» відбувається суміш сну та реальності, причому сни виражають приховані страхи і комплекси протагоніста та його персонажа - сценічного двійника. Сни в романі «Невинні та винуваті» також відіграють важливу роль у створенні вірного уявлення про психологічний розвиток персонажів. Так, на початку роману повторюваним кошмаром Панаріса є споглядання уві сні закривавленого лиця бабусі. Цей сон свідчить про те, що переживання сімейної трагедії стає основною психологічною проблемою Панаріса.

В романах Маро Дука простір психодраматичних творів і простір повсякденного життя існують паралельно. Так, місце дії романів «Місто, що пливе», «Застиглі тополі» переноситься або на уявну героїнями сцену театру без глядачів, тобто такий простір, що осягається розумом, або в реальний світ. В романі «У глибині картини» двоплановість в просторовій організації тексту досягається за рахунок присутності світу реального і світу вигаданого; через це оповідь ведеться у двох площинах: в буденному світі експліцитного оповідача і в світі придуманого ним твору. В романі «Небесна механіка» теж створюється двопросторова оповідь: у тюрмі та у зовнішньому світі, світі молодого і старшого поколінь.

Зважаючи на те, що вставні тексти становлять різновид психодрами, категорію часу в них теж слід розглядати як складник психодрами, в якій минуле, теперішнє і майбутнє можуть поєднуватися, мінятися місцями, «програватися» у безлічі варіантів. Так, психологічний час в романі «Застиглі тополі» об'єднує теперішній час «розігруваного» театрального дійства, спогади про дитинство Аспазії в минулому часі та уявне завершення подій у часі майбутньому.

Психологічний час подається як суб'єктивна картина життя, в якому завжди присутня певна циклічність. Деякі типи циклічності становлять сутність проблемних ситуацій людини, яка потребує психотерпевтичної допомоги. Саме цей факт пояснює необхідність кільцевої побудови психодрам. Так, у п'єсі Ольги різні варіанти створюваної комедії подаються тричі, а у п'єсі Аспазії тричі відбувається повернення до моменту вбивства, і тільки в останньому варіанті це вбивство дійсно відбувається. В романі «У глибині картини» Пападакос придумує три можливі варіанти початку свого твору. В романі «Небесна механіка» Іаковос пропонує два фінали свого твору, а в романі «Невинні та винуваті» Аріф тричі прощається з адресатом своїх листів, нездатний завершити своє послання. В романі «Застиглі тополі» можна виділити уявний, творчий, міфологічний і трансцендентний час.

Ще однією особливістю романів Маро Дука стає використання методу кінематографічної або калейдоскопічної побудови художніх творів, за якого зображувані епізоди, часто змінюючи один одного, відбуваються в різних місцях і в різний час. Це має своїм наслідком фрагментарність розвитку сюжету.

Таким чином, Маро Дука зробила науковий метод психодрами частиною свого художнього методу, що допомогло їй розкрити внутрішній конфлікт персонажів, побудований на зіставленні себе з Іншими, створити багаторівневу оповідь в різних часових вимірах, вишикувати сюжетну лінію, дотримуючись фаз організації психодрами.

Підрозділ 3.3. - «Ігрове поле інтертексту в романах Маро Дука». Проявом інтелектуальної гри з читачем стає наявність інтертексту в романах Маро Дука. У дослідженні термін "інтертекст" розглядається у широкому значенні як факт співприсутності в одному тексті двох або більше текстів, і це реалізується за допомогою таких прийомів, як цитата, алюзія, ремінісценція. Перш за все, одним з видів інтертекстуальних включень в романах Маро Дука є використання цитатних назв творів. Так, назва роману «У глибині картини» є цитатою з «Роздумів» грецького поета XIX ст. Діонісіоса Соломоса з приводу його книги «Вільні в облозі». В назві роману «Небесна механіка» обіграється астрономічний термін, який означає розділ механіки, що вивчає рух і взаємодію різних небесних тіл. В романі планетами, чиї орбіти часто зближуються, виступають люди. Фраза «невинні та винуваті», яка теж стала назвою роману, запозичена з сучасної грецької пісні.

Інтертекстуальний підхід дозволяє порівнювати типологічно подібні явища (твори) як варіації на подібні теми. Так, в романі «Небесна механіка» можна знайти ремінісценції на роман Ф. М. Достоєвського «Злочин та покарання» і повість Дж. Селінджера «Над прірвою у житі». В романі «Невинні та винуваті» на інтертекстуальному рівні проводиться співставлення образів мусульманина Аріфа та християнина Панаріса. Так, найулюбленим письменником Панаріса є Костас Каріотакіс, поет, який покінчив життя самогубством. Аріф захистив дисертацію про поезію Йоргоса Сеферіса. У цьому випадку виявляється можливим розглянути наступний алюзійний зв'язок. Творчість Каріотакіса суттєво вплинула на все покоління 30-х років. Сеферіс же був одним з перших літераторів Греції, хто здійснив поворот та відхід від «каріотакізму». Подібна паралель дає змогу припустити, що Аріф, попри схожий депресивний стан, швидше Панаріса вилікується від нього і допоможе решті персонажів розпочати процедуру позбавлення від комплексів, страхів, соціальних табу.

Цікавим проявом інтертекстуальності в романах Маро Дука є той факт, що персонажі цитують художні твори світової літератури. Так, наприклад, образ Аріфа пов'язується з поезією Артюра Рембо, про що свідчать непоодинокі літературні ремінісценції, хоч і наведені фрагментарно.

Таким чином, проявом інтелектуальної гри із читачем стає наявність в романах Маро Дука інтертексту у формі цитат, алюзій, ремінісценцій, що допомагає краще розкрити психологію персонажів, змушує шукати приховані змісти, звертати увагу на деталі оповіді.

У висновках узагальнено результати дослідження.

Художня творчість Маро Дука суголосна добі, що постала після падіння диктатури «чорних полковників», і відображає нові естетичні цінності грецького суспільства, новий погляд на історію, демонструє пошуки оригінальних сюжетних та композиційних рішень, зміни в системі персонажів, в тематиці творів. Романи Маро Дука містять ознаки впливу американської і західної літератур на художній метод новогрецьких письменників. В романі «Застиглі тополі» дуже помітно вплив латиноамериканського «магічного реалізму».

З кінця 70-х рр. ХХ ст. прозаїки Греції звертаються здебільшого до естетичних основ і художніх прийомів постмодернізму. Починаючи з роману «Застиглі тополі» у творчості Маро Дука домінують елементи постмодерністського письма.

Творчість Маро Дука припадає на період розквіту жіночої прози в Греції та відображає основні тенденції та особливості жіночої літератури. По-перше, під впливом літературного контексту сучасності Маро Дука досить велику увагу приділяє феміністській проблематиці. Жіночі персонажі романів Маро Дука втілюють ідеї різних напрямків феміністичного руху. У романах розкриваються моделі політичного, ліберального, радикального, інтелектуального фемінізму. По-друге, дотримуючись загальної тенденції грецької жіночої літератури робити домінуючою темою романів саме жіночу творчість, Маро Дука присвячує темі творчості та способам самовираження жінки в процесі писання три романи: "Мідний колчедан", "Місце, що пливе", "Застиглі тополі".

Психологізація прози, що стала відмінною рисою літературного процесу Греції на межі століть, знайшла своє втілення в психологічному аналізі характерів та доль персонажів Маро Дука. Психологізм романів простежується на ідейно-проблемному, образному, композиційно-сюжетному рівнях творів. Підвищена увага до психології індивіда, пошуки нових форм вираження суперечливих проявів людської натури приводить до використання прийомів, технік психодрами в побудові сюжету і композиції творів Маро Дука.

Психодрама виступає в якості основного принципу побудови художнього цілого романів. У зображенні центрального конфлікту письменниця інкорпорує психоаналітичні положення, роблячи комплекси Едіпа й Електри основними психологічними проблемами протагоністів. За допомогою створення психодраматичної вистави центральні персонажі програють історію зародження й розвитку в них комплексів і виходять із психологічного тупика до катарсису.

Психодраматична дія стає композиційною домінантою, віссю оповіді, навколо якої розташовуються інші частини роману, представлені різножанровими оповідями, які пояснюють, доповнюють, коментують психодраматичну виставу.

Роман-психодрама передбачає знаходження в ноуменальному просторі (тобто у свідомості персонажа). Це - не спогад або сон, це - реконструкція значущих для протагоніста проблем, які реалізуються в рольовому інсценуванні. Протагоніст виступає режисером, аналітиком і глядачем одночасно. Сон може виступати формою реалізації психодрами, коли все, що відбувається на "сцені людської душі" бачиться уві сні, допомагаючи краще зрозуміти процеси в підсвідомості персонажів і виявити їхні психологічні проблеми. При цьому у спогаді або уві сні персонаж не аналізує свій стан, це робить читач. У психодрамі, інсценуючи свої психологічні проблеми, персонаж бачить себе як Іншого, відстороняється від себе, і це дає йому змогу аналізувати свої проблеми, усвідомлювати причини їх виникнення, а потім приходити до нового їх розуміння; читач у цьому випадку проникає всередину конфлікту, граючи роль глядача.

Темою, що об'єднує романи Маро Дука, стає тема взаємодії творця з його твором. Письменниця інтерпретує мистецтво як психотерапевтичну дію, що допомагає позбутися цілого ряду психологічних проблем. Таке бачення співпадає з загальною концепцією творчості в психодрамі. Творча діяльність виступає одним зі способів збагачення психологічного простору-часу протагоністів через створення ними уявлюваних світів за допомогою прийомів і технік психодрами: "обмін ролями", "рольове переживання", "дзеркало", "дублювання". Сценічні "двійники" виступають відчуженим відбиттям протагоніста, виражаючи його гірші риси, даючи головним персонажам можливість перевірити, як закінчуються ті шляхи, які вони прагнули б, або боялися б вибрати в реальнім житті. За допомогою ідентифікації себе з вигаданими образами, що супроводжується рольовим переживанням (у вищій формі представленим явищем катарсису), з подальшим відчуженням від своїх сценічних двійників, головним персонажам романів вдається всебічно розглянути свої комплекси, страхи, упередження, сумніви, проаналізувати їхню появу, закріпити зроблені висновки й в остаточному підсумку від них позбутися. Тобто, творчість для творця в романах Дука виконує психотерапевтичну, катарсичну й самопізнавальну функції.

Ще однієї особливістю романів Маро Дука є двопросторова оповідь, коли змішуються простори реального й уявного світів, причому у відтворенні другого бере участь простір снів. Через простір снів передаються сховані страхи, бажання й комплекси протагоністів, сни відіграють важливу роль у розумінні психологічного розвитку персонажів.

Категорія часу в романах Маро Дука виступає складовим елементом психодрами, у зв'язку із чим особистісний час персонажів стає багатовимірним, розділяючись на уявне, творче й трансцендентне. Психологічний час персонажів характеризується циклічністю й обумовлює наявність кільцевої композиції.

Таким чином, побудова романів Маро Дука, система засобів розкриття й організації образів, співвідношення складових частин підкоряються принципу психодрами, а саме: розвиток подій визначається фазами побудови психодрами, в основі внутрішнього конфлікту перебувають комплекси, таємні бажання, страхи персонажів, роль композиційного центру виконує психодраматична вистава, яка програється в уяві головних персонажів і з якою безпосередньо співвідносяться інші частини роману. Метою створення "тексту в тексті" стає досягнення катарсису, у зв'язку з чим художня творчість інтерпретується як спосіб психотерапії. Вибір просторово-часових координат повністю відповідає вимогам психодрами.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Банах Л. С. Новые тенденции в развитии современной греческой прозы / Л. С. Банах // Культура народов Причерноморья. - Симферополь : ТНУ, 2003. - № 42. - С. 177-180.

2. Банах Л. С. Влияние западной литературы на современную греческую прозу / Л. С. Банах // Вестник СевГТУ. - Севастополь : СевНТУ, 2004. - Вып. 51. - С. 50-56.

3. Банах Л. С. Художественное выражение женского образа в современной греческой прозе / Л. С. Банах // Культура народов Причерноморья. - Симферополь : ТНУ, 2004. - № 55. - С. 144-146.

4. Банах Л. С. Экзистенциалистский подход к изображению человека и мира в современной греческой прозе / Л. С. Банах // Загальні питання філології : збірник наук. праць : в 2 т. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2004. - Т. І. - С. 7-12.

5. Банах Л. С. Модернистские концепции в современной греческой прозе / Л. С. Банах // Мова і культура : наукове видання. - К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. - Т. VII/1, вип. 7. - С. 198-204.

6. Банах Л. С. Творчество современного греческого прозаика Сотириса Димитриу как пример постмодернистской концепции видения мира / Л. С. Банах // Мова і культура : наукове видання. - К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. - Т. VI/2, вип. 8. - С. 89-93.