Размещено на http://www.allbest.ru

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

ЧЕРНИШ нАТАЛЯ оЛЕКСІЇВНА

УДК 821.161.1-1.09

«КИТАЙСЬКА ПОДОРОЖ» О. СЕДАКОВОЇ

У КОНТЕКСТІ ДІАЛОГУ ТРАДИЦІЙНИХ КУЛЬТУР

10.01.05 - порівняльне літературознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі порівняльної філології східних та англомовних країн Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ЛІПІНА ВІКТОРІЯ ІВАНІВНА,

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, завідуюча кафедрою порівняльної філології східних та англомовних країн.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

НАРІВСЬКА ВАЛЕНТИНА ДАНИЛІВНА,

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, професор кафедри зарубіжної літератури;

кандидат філологічних наук, доцент

ІСАЄВА НАТАЛІЯ СТАНІСЛАВІВНА,

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доцент кафедри китайської, корейської та японської філології.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49010, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8)

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 В.П. Біляцька

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Робота присвячена дослідженню однієї з ключових проблем порівняльного літературознавства. Дослідники творчості О. Седакової важливу властивість її поезії вбачають у багатстві історико-культурних зв'язків. І якщо в контексті російської поетичної культури творчість поета вже досліджувалася фахівцями-русистами (Д. Бавильський, В. Бондаренко, О. Жолковський, С. Зайденберг,

В. Козаровецький, І. Ковальова, М. Копеліович, О. Кудрявцева, А. Надєждіна, М. Перепелкін, О. Скидан, О. Трофімова, О. Уланов), то досліджень діалогу О. Седакової з традицією китайської культури, виконаних компаративістами, поки що немає. У світлі концепцій учених-класиків (М. Алексєєва, М. Бахтіна, О. Веселовського, В. Жирмунського) діалог розглядається як творчий процес, а не як пасивне засвоєння, механічне запозичення культурних кодів.

Усталені характеристики її поезії як «філософської» і «метафізичної» (С. Аверінцев, В. Бондаренко, О. Кудрявцева, Н. Медведєва), «метареалістичної» (М. Епштейн, О. Князєва), «християнської», «релігійної» (І. Войцька, С. Зайденберг), «традиційної» (В. Агеносов, К. Анкудінов, Вяч. Вс. Іванов) доповнюють одна одну, засвідчуючи, що творчість О. Седакової важко вписати в жорстко окреслені теоретико-методологічні рамки. С. С. Аверінцев, який високо оцінив поезію О. Седакової, відзначає: «її вірші сприймаються як незрозуміла гра в незрозумілість, але це не так», якщо читачеві-дослідникові вдається осягнути художньо-філософську глибину її творчості. Тоді й «китайсько-еліотівська» асоціативність образу: «ласточка на чайной ложке / подносит высоту» та інші будуть доступними та зрозумілими. Поетика «Китайської подорожі» О. Седакової, яка визначала «думання як малювання», ближча східній «культурі бачення», а не західній «культурі голосу». Мікро- і макродіалог з культурою Китаю (з культурними блоками прецедентних текстів) «у великому часі» культур (В. Біблер) вимагає серйозної розробки в аспекті компаративістики.

Названа «китайською», подорож О. Седакової просякнута прихованим діалогом (навмисним або ненавмисним) з китайською культурою. Тут немає чіткого художнього та мовного механізму освоєння «чужого» культурного простору, майже відсутні формальні сліди референцій. Тут усі складові власної художньо-естетичної системи мають свій, а не чужий голос, що органічно увібрав загальнолюдські світоглядні традиції Заходу і Сходу. Для компаративіста тут все проблемно як в аспекті співвідношення літератур і культур, так і в аспекті орієнтації на нові концепції в компаративістиці, пов'язані з вивченням інтермедіальності, феномену прецедентності, компаративної імагології, транскультуральності, естетики читацької відповіді. Головний напрямок дослідження проходить через китайську поезію, філософію, живопис. Тільки так можна виявити художній простір китайської подорожі О. Седакової, побачити його «аналоговий малюнок», у якому виявляються й особливості поетики Лі Бо, вертикаль-висота поета й живописця Ван Вея, радісна, по-дитячому відкрита атмосфера «Книги пісень», ідейно-образне прецедентне поле великих китайських книг «Дао-Де цзін», «Ши цзін», «І цзін». Дослідження сприйнятих, переосмислених і художньо перетворених у «Китайській подорожі» домінантних рис китайської класичної культури дає можливість по-новому осмислити принципи побудови образу, естетичний і моральний сенс не тільки китайської подорожі поета, але й всього контексту творчості О. Седакової.

Актуальність теми дослідження. Дослідження творчості О. Седакової останніх років - це спроба вирішити складне завдання: з'ясувати проблематику, художню семантику її творів в аспекті їх діалогічної взаємодії з широким історико-культурним контекстом. В Україні дослідження творчості О. Седакової було розпочато Н. Москаленко в кандидатській дисертації «Поетика художнього простору у творчості Ольги Седакової», виконаної під керівництвом професора В. Д. Нарівської. Перекладів українською мовою поезії О. Седакової немає.

У зарубіжній славістиці Катріона Келлі (1992) одна з перших виділила головну властивість поезії О. Седакової - культурний синкретизм - й особливо відзначила книгу «Китайська подорож». Стефані Сандлер досліджувала метареалістичну/метафізичну природу поезії О. Седакової, звертаючи увагу на її техніку «deflection» - непряме відображення реальності. китайський російський поезія седакова література

У науковому дослідженні «Китайської подорожі» відчувається недостатня увага до вивчення діалогу О. Седакової з традицією китайської класичної культури. Вивчення пласту «китайських» референцій надає можливість наблизитися до розуміння не тільки поетики та семантики «Китайської подорожі», але й конкретизувати уявлення про природу літературно-культурного процесу сучасності, діалогу Сходу і Заходу. У літературній компаративістиці таких робіт поки що немає ні в нас, ні за кордоном. Однак необхідно відзначити, що літературна компаративістика в Україні активно розвивається, зокрема й в аспекті орієнталістики, розширюючи предмет цієї науки .

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі порівняльної філології східних та англомовних країн Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара в межах комплексної науково-дослідної теми «Функціонування літератури в культурному контексті епохи». Тема роботи затверджена на засіданні кафедри (протокол № 2 від 12 жовтня 2010 р.), Вченою радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (протокол № 8 від 3 листопада 2011 р.).

Мета дослідження полягає у вивченні «Китайської подорожі» О. Седакової в широкому контексті історико-культурних зв'язків, з'ясуванні всієї парадигми творчої рецепції китайської класичної культури через призму компаративного аналізу.

Реалізація мети роботи передбачає розв'язання таких завдань:

- визначити методологічні підходи до опису предмета дослідження, пов'язані з новими науковими відкриттями в царині літературної трансцивілізаційної компаративістики;

- розглянути в проблемно-аналітичному аспекті теоретичні концепти: «творча рецепція», «освоєння», «літературно-культурна референція», «інтертекстуальність», «інтермедіальність», «рецептивно-інтерпретаційний контекст», «прецедентний текст», нова поетична «метафізика» і критично осмислити їхнє наповнення в працях дослідників;

- визначити художні моделі освоєння китайської культури в російській поезії ХХ ст.;

- з'ясувати коло творів китайської літератури і культури, що є явними та неявними прецедентними текстами «Китайської подорожі»;

- дослідити паратекстуальний простір китайської книги О. Седакової як особливий вид діалогічної взаємодії з прецедентним текстом «Дао-Де цзін»;

- розглянути концепт Шлях як міжкультурну універсалію «Китайської подорожі»;

- здійснити компаративний аналіз «Китайської подорожі», акцентуючи інтеракцію з мікро- й макро-контекстом китайської духовно-поетичної культури (лірика та графіка пейзажних мініатюр, філософія, релігія);

- розробити проблему атрибуції претексту «Китайської подорожі» через призму китайської класичної культури (в основі гіпотези відома старовинна книга «І цзін») в аспекті індивідуальної читацької рецепції, коли читачем іншої культури є не тільки поет, а й «третя сторона».

Звідси специфіка подвійного фокусування об'єкту дослідження: у центрі роботи не тільки книга О. Седакової «Китайська подорож» (та її збірки віршів «Дика шипшина», «Тристан та Ізольда», «Старі пісні», «Ворота, вікна, арки», «Стели і написи», «Ямби» та ін., програмне есе, статті, інтерв'ю). Важливим об'єктом є й ті тексти китайської класичної культури, які складають широкий контекст літературно-культурних референцій «Китайської подорожі» (поезія Лі Бо, Ван Вея, графіка пейзажних мініатюр, філософські книги «Дао-Де цзін», «І цзін», «Лунь юй», поетична антологія «Ши цзін», давньокитайська міфологія).

Предметом дослідження є моделі освоєння китайської класичної культури в «Китайській подорожі» О. Седакової, що з'являються в процесі дослідження міжкультурного діалогу.

Методологічна основа роботи. Мета та завдання, означені межі об'єкта та предмета роботи вимагають поєднання методик історико-літературного та компаративного аналізу. У класичних працях М. Алексєєва, О. Веселовського, В. Жирмунського закладено основи дослідження російсько-зарубіжних літературних взаємозв'язків. Робота виконана з урахуванням теоретичних засад сучасної культурології та компаративістики в працях Ч. Бернхеймера, В. Біблера, Г. Блума, П. Брюнеля, Ю. Віппера, Г. Гачева, Л. Грицик, Р. Гром'яка, А. Діма, Д. Дюришина, Дж. Каллера, Д. Наливайка, Д. Фоккема, І. Шевреля та ін.

Вітчизняні вчені-компаративісти виробили методику компаративного аналізу літератур різних народів, що є підґрунтям для порівняльного вивчення в аспекті заявленої проблеми. Орієнтиром у царині дослідження китайської класичної культури стали праці В. Алексєєва, О. Завадської, М. Конрада, І. Лисевича, В. Малявіна, Ю. Щуцького та ін. Важливим інструментом наближення до розуміння природи художнього цілого є праці С. Аверінцева, М. Бахтіна, М. Гаспарова, П. Гуревича, М. Ліповецького, Ю. Лотмана, Г. Померанца та ін. Враховані принципи семіотичного, рецептивного, інтертекстуального, транскультурного підходів до вивчення проблем впливу, стилізації, наслідування (Р. Барт, Г. Блум, Ж. Женетт, В. Ізер, Ю. Крістева, У. Еко, М. Епштейн, Г.- Р. Яусс), а також елементи міждисциплінарного дискурсу, що включає окремі підходи імагології, міжкультурної комунікації. Вагомим елементом у виробленні методології дослідження стали праці та інтерв'ю самої О. Седакової, в яких втілюється бачення своїх власних творів і закономірностей літературного процесу загалом.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що принципово змінюється підхід до вивчення «Китайської подорожі», розпочатий літературознавцями-русистами. У центрі дослідження не образ Китаю, а висвітлення специфіки літературної взаємодії з китайською духовно-поетичною традицією. Ця дисертація є першою спробою компаративного вивчення «західно-східного» проблемного поля одного з центральних творів О. Седакової з опорою на традиції китайської класичної культури, тексти якої в нашій країні маловідомі і не перекладені українською мовою. Це дає можливість виокремити певні особливості поетики і семантики її твору, виявити внутрішні контакти тексту О. Седакової з контекстом китайської класичної культури.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали роботи можуть бути використані при подальшому вивченні творчості О. Седакової, а також при розробці лекційних курсів і семінарів з літературної компаративістики, теорії літератури, історії російської та китайської літератур.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що здійснена в ній спроба компаративно-аналітичного, літературознавчого, культурологічного прочитання «Китайської подорожі» О. Седакової уточнює уявлення про специфіку літературно-культурного діалогу в літературному просторі, актуалізує літературно-культурний контекст та конкретизує розуміння специфіки розвитку поглядів на Схід у російській поезії ХХ ст.

Особистий внесок здобувача полягає в компаративному аналізі та інтерпретації «Китайської подорожі» О. Седакової в аспекті літературно-культурного діалогу з китайською класичною традицією, в актуалізації творів китайської культури, що становлять широкий контекст референцій.

Робота виконана автором самостійно, процес аналізу матеріалу відображено у відповідних публікаціях. Теоретичні положення та отримані висновки сформульовані безпосередньо автором.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на кафедрі порівняльної філології східних та англомовних країн Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Результати наукового дослідження представлені в доповідях на 1-му Українському симпозіумі з проблем мовознавства і літератур країн азіатсько-тихоокеанського регіону (Київ, 1999), на міжнародній науковій конференції «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 2003), на міжнародних наукових конференціях «Мова і культура» (Київ, 2005, 2008), на Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених (Дніпропетровськ, 2003), на підсумкових наукових конференціях Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010).

Основні положення дисертації викладені в семи статтях, опублікованих у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України для оприлюднення результатів наукових досліджень.

Структура та обсяг роботи зумовлені її основною метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Дослідження викладено на 219 сторінках, з них 200 сторінок основного тексту. Список використаних джерел нараховує 221 позицію.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ містить всі необхідні кваліфікаційні рубрики, в яких обґрунтовано актуальність і наукову новизну обраної теми, висвітлено ступінь її розробки в літературознавчій науці та окреслено коло проблемних питань, об'єкт і предмет наукового пошуку, визначено мету, завдання та методологічну базу, а також практичну цінність дослідження; подано інформацію про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

Перший розділ - «Літературна рецепція як форма діалогу культур» - присвячений розгляду зазначеної проблеми у двох аспектах: по-перше, у теоретичному аспекті розглядаються такі важливі в сучасному літературознавстві поняття, як «рецепція», «вплив», «освоєння», «літературний/культурний зв'язок» (Р. Барт, М. Бахтін, Г. Блум, О. Веселовський, Ю. Крістева), що визначають процес діалогу культур. По-друге, ставиться питання щодо дослідницької рецепції «Китайської подорожі» як форми естетичної індивідуальної відповіді читача з опорою на «теорії естетичної відповіді», розроблені вченими констанцької школи (В.Ізер, Г.-Р. Яусс). Ці два підходи до вивчення проблеми рецепції визначають основний напрямок дослідження. У підрозділі 1.1. - «Теоретичні аспекти вивчення проблеми творчої рецепції: діалог, вплив, освоєння» - аналіз концепту «рецепція» базується на центральному положенні порівняльного літературознавства про діалогічний характер літературного процесу. Вивчається трактування цього поняття самою О. Седаковою, яка позначила його основні інтелектуально-естетичні складники (с-прийняття, споріднення, по-рівняння, аналоговий малюнок на тонованому папері), якими акцентуються не вплив, запозичення і стилізація, а «внутрішня згода». Знаменною є спорідненість з розумінням цього процесу О. Веселовським.

Резонансною роботою Г. Блума «Страх впливу» (1974) був нанесений інтелектуальний удар по теоретиках «впливів», які відстоюють наукову об'єктивність подібних підходів. Г. Блум аналітично показує, що будь-який поетичний вплив є по суті «misprison» - «помилкою оцінки», та «strong misreading» - помилковим прочитанням. О. Седакова теж вважає, що поняття «вплив» нічого не пояснює у творчому образі поета: «З такою ж підставою можна було б говорити про «вплив» на Пастернака дощу або саду» .

Першою резонансною роботою, з якої почався перегляд теорії впливів, стала праця Ю. Крістевої (1966). У ній, на думку критиків, віддзеркалилося прагнення вивести розгляд інтертекстуальності за межі елітарного напрямку в літературознавстві й компаративістиці - теорії «source-hunting» - акцентуючи в інтертекстуальності проявлення різних форм діалогу культур. У дисертації теж обираємо інший фокус розгляду літературно-культурних зв'язків «Китайської подорожі», вивчаючи їх не в аспекті прямих «впливів» і не в аспекті інтертекстуальних входжень, коли в центрі дослідження виявляється «знеособлений» текст (текст пише себе сам - вважає один із провідних теоретиків інтертекстуальності Р. Барт), а в аспекті усвідомленого та зауваженого самим поетом у своїх термінах методу «прийняття» іншої культури, що з інтертекстуальною центонністю має мало спільного. Для дослідження такого аспекту творчої рецепції вводимо термін «літературно-культурні референції», що допомагає описати та осмислити механізм складного процесу рецепції класичної китайської культури, який є інструментом аналізу тексту О. Седакової - від заголовку до прецедентних феноменів більш високого рівня, що включають основоположні тексти китайської культури. У «Китайській подорожі» - це й відчуття конфуціанського поняття «знання», і невловимість даоського осягнення Шляху, і переосмислення образу подорожнього «в одежде светлой, белой», а також внутрішня подорож за класичною «Книгою змін» («І цзін»). Це й умисні асоціації - «чайная ложка» прокреслює і вірш Т.Еліота («I have measured out my life with coffee-spoons»), і вертикаль, як у китайській графіці пейзажних мініатюр, й аналоговий малюнок, який породжує китайський образ-враження: самотні подорожні на понтонному мосту (класичний сюжет китайського живопису), «кустов неровное письмо» (породжує теж відомий в історії китайського живопису пейзаж з ієрогліфів) тощо. У підрозділі 1.2. - «Дослідницька рецепція «Китайської подорожі» як форма індивідуальної відповіді читача: постановка проблеми» - розглядається другий аспект літературної рецепції, що в сучасній рецептивній естетиці розробляється у зв'язку з естетичною відповіддю читача (В. Ізер, Р. Інгарден, Дж. Каллер, П. Рікер, У. Еко, С. Фіш, Г.-Р. Яусс та ін.). Диференційований підхід до проблеми рецепції літературного твору пропонує український літературознавець Р. Гром'як, поділяючи літературну рецепцію на первинну та вторинну. Вивчаючи останній тип, У. Еко вважає, наприклад, що зміст тексту цілком залежить від «інтуїції читача» . Зауважимо, що основою нашої «інтуїції» при аналізі книги «І цзін» як претексту «Китайської подорожі» є не асоціативна воля читацької інтуїції, а віхи самого тексту (висока параболічність, непроясненість змісту, образні збіги). І тут ми швидше згодні з В. Ізером, який вважає, що «interpretation in itself is not limited; rather it is the parameters chosen that impose restrictions». Дійсно, внутрішньотекстові параметри «Китайської подорожі», які прямо вказували б на цей претекст, ледь відчутні, звідси інтуїтивне читацьке розширення рецептивного контексту, опора на відчуття, фонові знання і співположення двох текстів. Це прямо відповідає розумінню О. Седакової: «Pro captu lectoris habent sua fata libelli. У розумі читача народжується доля книжок» .

У другому розділі - «Художні моделі освоєння китайської культури в російській поезії: від фігури екзотичності до відмови від екзотики» - вивчаються моделі освоєння в російській поезії XIX-XX століть домінантних рис китайської класичної культури. Наша мета - з'ясувати, що нового внесено О. Седаковою в поетичне освоєння китайської культури, які пласти цієї культури творчо осмислені та які традиції російської поезії в цьому процесі нею підхоплені й розроблені. У підрозділі 2.1. - «Формування образу Китаю в російській поезії» - вивчається феномен художнього орієнталізму і розглядається початковий етап освоєння східної тематики в російській поезії (Грибоєдов, Жуковський, Лермонтов, Пушкін). У класичній праці Вяч. Вс. Іванова «Теми і стилі Сходу в поезії Заходу», що відкрила в літературознавстві розробку цієї теми, розглянуто вплив на західну поезію східних традицій. На етапі формування інтересу до Сходу російські поети на початку ХIХ століття сприймали його, як правило, національно недиференційованим, як комплекс історичних, філософських, естетичних, етичних цінностей, що усвідомлювався як не-західний. Східному колориту в літературі та культурі прийнято давати назву «орієнталізм», «орієнтальність». Не традицію екзотизації «іншого», «одивлення», а традицію Ґете і Пушкіна, традицію уважного ставлення до іншого, не втрачаючи свого, через півтора сторіччя підхопить і О. Седакова, яка зберегла та продовжила розвинуту талантом Пушкіна здатність до «всемирной отзывчивости». У підрозділі 2.2. - «Художнє освоєння культури Китаю в російській поезії ХХ ст.: деекзотизація образу Китаю» - вивчаються основні моделі освоєння китайської культури на різних етапах розвитку російської поезії у ХХ столітті. Значний прояв художньо-естетичного інтересу до Сходу та, насамперед, до Китаю, припадає в російській поезії на кінець XIX - початок XX століття. Цьому багато в чому сприяв бурхливий розвиток сходознавчих шкіл (В. Васильєв, І. Мінаєв, С. Ольденбург). Для аналізу відібрані твори, з якими вибудовуються прямі діалогічні відносини «Китайської подорожі» О. Седакової. Це, насамперед, «китайські вірші» Н. Гумільова. У вірші «Природа» зі збірника «Порцеляновий павільйон» поет намагається вловити природу споглядання - основу творів китайських майстрів. Однак поетичне резюме «Мне думать весело, что вечная / Природа учится у нас» - не тільки не узгоджується з поетичним світосприйняттям давньокитайського поета, а скоріше спрямовує до європейського ставлення до природи, де панує людина. О. Седакова йшла не за китайським текстом, як Н. Гумільов (за текстом з «третіх рук»: оригінал - підрядник - переклад Жюдіт Готьє), - нею були індивідуально сприйняті домінантні риси всього «тексту» китайської культури. Гумільовська «західна» декоративна назва «Порцеляновий павільйон», а не «китайська», з властивим китайській поетичній традиції природним смислом («Павільйон Орхідей» Се Ань та вірш з тією ж назвою в поета Се Вань) дає відчути цю різницю дуже чітко.

Близькою за назвою, але зовсім не екзотичною є «Китайська подорож» О. Седакової щодо поезії Н. Гумільова «Подорож до Китаю». У нього Китай - це рай, де і чайний сад, і какаду, і жагуча пристрасть, у О. Седакової - умисна деекзотизація, образи «самозароджуються» за естетичним кодом китайської поетичної традиції. У «чужому» - пізнання свого і подив від цього: «Родина! Вскрикнуло сердце при виде ивы: / такие ивы в Китае…». Окреслений відхід від чисто «орієнтального» стилю продовжується у перекладах А. Ахматової (за підрядниками синологів) з китайської класики: Вень Тун, Лі Бо, Лі Шан-інь, Мей Яо-чень, Сюй Цю, Цзя І, Фу Жо-цзінь, Цюй Юань, Чжан Ке-цзю, Шень Цінь-ці, Юань Хао-вень, Юй Чжі.

У другій половині ХХ ст. накопичені в синології знання, популяризація пам'яток китайської культури створювали той «словник культури», до якого зверталися поети та письменники різних творчих спрямувань: Й. Бродський, Б. Гребєнщиков, Б. Кенжеєв, Д. Пригов, О. Шварц. На тлі сучасної російської культури проникнення О. Седакової в культуру Китаю виглядає ще більш рельєфно. У реферованій дисертації аналізується міні-цикл Й. Бродського «Листи династії Мін» (1977), в якому образ Китаю має багато особистих, сповідальних інтонацій на відміну від редукції особистого «я» в китайській книзі О. Седакової. Інтерес поета до літературної подорожі пояснюється перш за все можливістю осмислити своє життя й власну країну з відстані «в тисячу лі». Але якщо в Й. Бродського в його «китайському» міні-циклі показана відчуженість людини у світі: «тысяча означает, что ты сейчас вдали / от родимого крова», то в О. Седакової Китай - духовна батьківщина, що відтворено вже в перших рядках «Китайської подорожі». У Н. Гумільова в циклі китайських віршів «Порцеляновий павільйон» теж виникає тема батьківщини, скорботи, мандрівки. Але його «Китай» ще не духовна батьківщина, хоч і не зовсім «очужений» простір («Мандрівник»: «Но природа так ослепительна, что не вовсе несчастен ты...»).

Звертає на себе увагу різкий злам відомої традиції екзотизації Китаю: образ китайського Раю Гумільова претворився на Пекло періоду династії Мін: «сад в упадке», «небо исколото шпилями», тут «таблетки запивают кровью проштрафившегося портного», а «человек уродлив и страшен, как иероглиф». О. Седакова не могла не відгукнутися на ці рядки поета у своєму «китайському» варіанті: Небо - серцеві краплі, цілющий настій, чайною ложкою - ластівкою, спускається вниз. А ієрогліф («кустов неровное письмо - любовная записка»), як і у вірші «Весна (Івану Жданову)», - образ природності й краси. Із поєднання непоєднуваного: людини, плакучої верби, гори, гілки, ієрогліфа, метелика, джонки - в її поезії виникає особливе відчуття єдності та величі світу, схиляння перед чудом буття, його миттєвості й вічності, навіяні витонченістю китайської класичної культури.

Аналіз поетичного освоєння культури Китаю в російській літературі ХІХ-ХХ ст. дає підставу виокремити такі моделі її освоєння:

1) дослідницький інтерес (К. Бальмонт, Н. Гумільов);

2) освоєння поетичних форм (А. Бєлий, Вяч. Вс. Іванов, пізніше О. Шварц);

3) переклади-перекази (Н. Гумільов);

4) переклади китайської поезії на основі підрядкових перекладів сходознавців (А. Ахматова, пізніше - Й. Бродський);

5) художнє сприйняття даосько-буддійських ідей (К. Бальмонт, В. Хлєбников, пізніше Б. Гребєнщиков);

6) не орієнталістичне, а загальнолюдське бачення світу (Й. Бродський, Б. Гребєнщиков, Б. Кенжеєв, О. Седакова). В останній, шостій моделі особливо помітна щільність референтних текстів китайської культури, виявлено не просту подібність, а більш несподівану внутрішню близькість з китайською духовною культурою, продиктовану відчуттям загальної єдності.

Проблема третього розділу - «Моделі освоєння китайської культури у творчості О. Седакової» - вивчення навмисних і ненавмисних моделей на основі компаративного аналізу та інтерпретації всього корпусу віршів через прочитання тих текстів китайської культури, що складають культурний фонд поета і читача. У підрозділі 3.1. - «Паратекстуальний простір «Китайської подорожі» О. Седакової: духовний ландшафт культурних мандрівок» пропонується для аналізу той аспект діалогу О. Седакової з традицією китайської культури, що заданий заголовком «Китайської подорожі» та епіграфом із книги Лао-цзи - однієї з основоположних пам'яток китайської культурної традиції. Для вивчення «Китайської подорожі», такого складного транстекстуального явища, теорія паратекстуального простору, своєрідного «порогу» відкритого читачеві тексту, що розроблена Ж. Женеттом в аспекті транстекстуальності, має для нашого матеріалу пояснювальну силу. У назві «Китайської подорожі» відчувається підтекст канонічного для китайської культури поняття «Дао-Шляху» «“№». Аналіз усього контексту книги Лао-цзи, з якої взятий фрагмент для епіграфа, відкриває зовнішні межі тексту О. Седакової, висвітлює мотиви, приховані алюзії, навіяний китайською стародавністю стиль розумових параболічних побудов, проявляючи й інші тексти - Конфуція, Чжуан-цзи, Ван Вея, Лі Бо. «Аналоговий малюнок» образів четвертого вірша книги «Китайської подорожі» виявляє риси основних прецедентних текстів китайської культури. Центральний для китайського класичного тексту образ «флейти землі», семантика якого містить значення нествореної «пустотності» (? xu) світу буття, у діалогічному контексті «Китайської подорожі» наповнює близький за оформленістю образ «флейти гір і печер» новим додатковим значенням. Головне, що вимальовується паратекстуальним простором «Китайської подорожі» - це сила співзвуччя традиційних культур, який відкриває шлях до розуміння складної поетики та семантики. Теми любові, втрати і знаходження благодаті набувають високого звучання на тлі споглядальної і радісної любові всього до всього в першій частині циклу. «Даосское мне ближе художнически», - відзначала О. Седакова. Через зримі образи передане головне для давньокитайского поета - внутрішній споглядальний, «пустотний» стан.

У підрозділі 3.2 - «Концепт Шлях як міжкультурна універсалія «Китайської подорожі» - розглядається змістовна картина світу двох культур. На думку вчених (Г. Гачев, Т. Григор'єва), загальне змістовне зіставлення різних культур варто проводити через виявлення універсалій загальнолюдської практики, серед яких концепти «шлях», «подорож» - найяскравіші репрезентації культурного досвіду. У реферованій дисертації досліджується поетична концепція О. Седакової шляху/подорожі як шляху-вибору, одвічного шляху, праведного шляху, шляху-пошуку істини, подолання замкнутості, шляху-особистого кроку, у якій синтезувалися і властиве російській літературі розуміння духовного шляху, як руху через кордони та сфери міфопоетичного простору, й ідея даоського шляху-бездіяння, відчуття єдиного потоку буття. Досліджується роль концептів «шлях/подорож» у створенні змісту, побудові сюжету й оформленні жанру, а також їхнє релігійно-філософське наповнення. Завданням нашої роботи є вивчення «глибинної семантичної величини» (Ю. Щеглов, Н. Москаленко) «шлях/подорож», що виявляє в «Китайській подорожі» культурні зв'язки з «прецедентними» китайськими текстами. У такому компаративному зрізі «Китайська подорож» дотепер залишається не вивченою. У роботі розглядається розвиток теми Шляху у поетичних книгах О. Седакової («Дика шипшина», «Тристан та Ізольда», «Старі пісні» та ін.), виявляється реконструкція змісту пошуку шляху і «ходи шляхом» через осмислення Дао-Шляху. Аналіз показує, що головною відмінною рисою «Китайської подорожі» є настрій радості, здивування й замилування, що супроводжує пізнання й відкриття світу. Значущим є і те, що О. Седакова виводить тему пізнання Шляху людиною («Пора идти туда,/ где все из сострадания» - 15 вірш) і шляху-виходу за межі замкненого простору (з його рухом по горизонталі, вертикалі, з болісним усвідомленням дихотомії «тут» - «там»): «И то, что есть награда, что есть преграда для зла, / что, как садовник у сада, - у земли хвала».

У підрозділі 3.3 - «Рецепція домінантних рис китайської духовно-поетичної традиції в «Китайській подорожі» О. Седакової» - нас цікавлять різнопланові аспекти сприйняття О. Седаковою китайської культури: китайської філософії, поезії та графіки пейзажних мініатюр - локуси зустрічей та сходжень, що дають можливість побачити широкий історико-культурний контекст поетичної книги О. Седакової. Вивчення тем, які порушує О. Седакова в есеїстиці про природу поетичного, у зіставленні зі спостереженнями над китайською духовно-поетичною традицією відомого синолога В. Малявіна, є важливою умовою розуміння як тексту «Китайської подорожі», так і всієї поетичної творчості О. Седакової: бажання зрозуміти сьогоднішній світ через проникнення в глибини його традиційного бачення як протидії ентропії (О. Седакова називає це «сопротивлением»), звернення до первісного досвіду традиції, до повноти її «вічно спадкоємного духу», до чистого, неопосередкованого сприйняття світу і речей. Аналізуються референтні поля таких образів її поезії, що віддзеркалюють «безумовне буття» (О. Седакова): «небо», «земля», «плакуча верба», «зірка-серце», «човен, що летить», «флейта землі», «метелик» тощо. Зіставляючи творчість О. Седакової з поетичною традицією Китаю (позією Лі Бо, Ван Вея, Сикун Ту), не можна не помітити спільної основи, що наповнює поезію різних культур та епох: розуміння природи натхнення, що виростає з небуття, до якого спрямована увага художника, тема поета і природи, бажання останньої правди та чуйне ставлення до недоторканної таємниці.

Образи «Китайської подорожі» розкриваються в зорових асоціаціях з китайськими гравюрами. В основі такого процесу - екфраза - словесний опис багатьох китайських картин, що зливаються в єдиний образ. Багато віршів «Китайської подорожі» побудовані за принципом площинного зображення, властивого китайському живопису, де важливу роль відіграє не стільки предмет, який зображується, скільки інтервали між предметними формами. Для більш загостреного сприйняття інтервалу китайські художники прагнули до більшої ізоляції предметних форм, і така ізоляція «означала, що форми потрібно було зв'язувати не стільки зором, скільки думкою». Вірші О. Седакової сприймаються через близьке китайському художньому принципу вимальовування: «Отвязанная лодка / плывет не размышляя, / обломанная ветка / прирастет, да не под этим небом». У поезії О. Седакової проглядається й інший, активно вживаний у китайському живописі принцип рухливого ракурсу. У «Китайській подорожі» відобразилася характерна риса погляду китайського художника, не обмеженого видимим пейзажем: «Ты выведешь тысячи звезд, / вечерняя звезда, / и тысячами просьб / зажжется мое сердце, / мириадами просьб об одном и том же: / просыпайся, / погляди на меня, друг мой вдохновенный, / посмотри, как ночь сверкает…». Естетичний досвід художників Китаю виявився творчо засвоєним у «Китайській подорожі». У віршах О. Седакової пізнаються китайські картини, на яких зображені й «крыши, поднятые по краям, / как удивленные брови…», і «сухие берега, серебряные желтоватые реки», і «понтонный мост» із самотніми мандрівниками - класика східного живопису. Тут також і пряме звернення до малювальника та його «играющей кисти», і пензель його «проникает в сердце гор, / проникает в счастье листьев, / одним ударом, одною кротостью, / восхищением, смущением одним...». Вірші «Китайської подорожі» здебільшого начебто звільнені від залежності рими. Потреба поета у верлібрі з перебиваннями на дольник ще тісніше позв'язує її поезію з китайською, якщо мати на увазі китайську ритмізовану прозу і той образ китайського вірша, що створений у російській культурі блискучими неримованими перекладами А. Ахматової й академіка В. Алексєєва. Такий вигляд у поезії О. Седакової має навмисний і ненавмисний шлях переходу в інший культурний простір. Здійснений аналіз дозволяє говорити про активну взаємодію проблемно-естетичного поля її творів з культурним «кодом» китайської духовно-поетичної традиції.

У підрозділі 3.4. «Ши цзін» («Книга пісень») як прецедентний текст поетичної книги «Китайська подорож» китайський цикл О. Седакової розглядається в аспекті прямих жанрово-тематичних збігів з розділами книги «Ши цзін» (пісні, великі оди, малі оди, гімни). Йдеться про принцип жанрово-композиційної варіативності книги О.Седакової, у якій вгадується композиційний принцип прецедентного тексту - шлях сходження від радісної відкритості світові через служіння йому до похвального оспівування єдності всього сущого. Вивчення сліду «Ши цзін» у «Китайській подорожі», виявленого в глибинній трансформації самого принципу художнього образу під впливом іншої культурної традиції, виводить дослідження до центральної «контактної» зони цих текстів - шостого вірша «Китайської подорожі» і вірша з першого розділу «Ши цзін» «Коли мандрівника зустріну» (I,XIII,2). Тут «контактна зона» існує незалежно від нашого бачення та інтерпретаційних зусиль. Семантико-поетичні центри цих двох текстів, розділених часом і простором, цілком збігаються: це образи мандрівника в білому одязі і слідування за ним: «только увижу / белую одежду, старые плечи - / лучше б глаза мои были камнем, / сердце - водою…».

Китайський текст, як відзначають численні коментатори, має свою історико-культурну специфіку. Однак поезія О. Седакової не успадковує традиційне трактування (плач дружини за померлим), а відповідає іншому семантичному рівню тексту: подорожній - світлий образ шляхетної людини, на «старі плечі» якої ліг сум цього світу. О. Седакова, не вдаючись в історико-політичні тонкощі коментарів, пропонує свій варіант «розшифрування» (Ѕв ¶Б) китайського тексту, висвітлюючи глибинну змістовність образу.

У нашій роботі не йдеться про запозичення образів з китайської поезії. Китайська культура представлена не в зовнішньому нашаруванні тематики, перегуку образів, а у внутрішніх глибинних зв'язках «Китайської подорожі» з китайською духовною традицією. Це дає нам можливість через вірші О. Седакової уявити китайську поезію та співвіднести з нашим знанням і розумінням. «По-рівнювати», у трактуванні О. Седакової, значить робити рівним, близьким. У цьому циклі віршів О. Седакової проглядається спорідненість з «Книгою пісень» у головному - відкритості світові явлених речей, служінні світові, єдності всього сущого.

У четвертому розділі «Китайська подорож» О. Седакової за «Книгою змін» («І цзін»): проблема атрибуції претексту» у підрозділі 4.1. «Композиційно-тематичні збіги «Китайської подорожі» з «І цзін» вивчаються глибинні сходження на різних рівнях текстів. Аналіз «Китайської подорожі» у співвідношенні з давньокитайською пам'яткою культури «І цзін» демонструє різнопланові аспекти сприйняття О. Седаковою цієї книги, що проявляються в прямих вказівках, згадках центральних образів, діалогічному розвитку гексаграм. Усі здогадки й припущення, подані в нашому порівняльному аналізі текстів, виникають через усю систему художнього цілого, його семантику та поетику. О. Седакова сама вказує на шлях дослідження своєї книги, «програмує» рецепцію індивідуальної читацької відповіді. Порівняльний аналіз текстів виявляє в «Китайській подорожі» складний тематичний, змістовний та образний аналоговий малюнок, сліди переходу в інший культурний простір. Далека й давня культура сприймається як сьогоднішня реальність, пов'язана у свідомості поета з ідеалом мудрого знання. Співприсутність китайської пам'ятки відзначено й слідами книжного знання (переклад Ю. Щуцького) й особистими роздумами про людське буття. Для О. Седакової про «людську далечінь говорить мистецтво, і тому людина розмовляє в ньому з людиною не інакше, як небо з землею та зірка із зіркою». Такого роду співбесіда розширює обрії індивідуального, підіймає над суто особистісним, дає можливість бачення цілого. Про це повідомляє нам подорож О. Седакової «Книгою змін». Мета порівняльного аналізу «Китайської подорожі» з претекстом «І цзін» не вичерпується виявленням збігів і співзвучень (що, без сумніву, теж є важливим аспектом установлення масштабу транскультурного діалогу), а підпорядкована головному - розумінню китайської книги О.Седакової, у якій багато місць проясняються універсальним змістом «І цзін». У підрозділі 4.2 «Китайська подорож» як аналоговий малюнок на тонованому папері «І цзін»: дослідницька спроба прочитання» розглядається особливий «культурний синтез», в основі якого розуміння та художня репрезентація того, що духовні цінності Сходу і Заходу схожі, перебувають поза часом, поза етичними нормами, коріннями сягають глибини традиційних знань. Здійснений порівняльний аналіз проблематизує способи з'ясування спільного й особливого в «Китайській подорожі». Семантичний код гексаграм китайської книги розглядається через варіанти коментаторських прочитань, співвіднесених із образно-поетичним коментарем-сприйняттям О. Седакової. Вісімнадцять віршів «Китайської подорожі» прочитані нами через символіку перших вісімнадцяти гексаграм за системою Вень Вана в перекладі-інтерпретації Ю. Щуцького. Близьке співзвуччя поетичного тексту О. Седакової спостерігається з третім шаром основного тексту «І цзін». Особливо виділяється тут перегук з іцзінівським параболічним образом «звучащего смирения», що в О. Седакової отримує діалогічний розвиток: іцзінівські образи караючого нападу, наступу, виражені через символізм дії як необхідності підкорити собі те, що вийшло з покори, в О. Седакової стає дією смиренності, жалю та прощення. Наші здогади ґрунтуються на порівняльному аналізі текстів: за кожним спостереженням стоїть тривале й уважне вчитування в китайський контекст. Дослідження сприйнятих, переосмислених і художньо перетворених у «Китайській подорожі» домінантних рис пам'ятки китайської класичної культури надає можливість по-новому осмислити принципи побудови образу, естетичне та моральне значення не тільки цього твору, але й усього контексту історико-культурних зв'язків у творчості О. Седакової.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються результати дослідження. Здійснений аналіз, що мав на меті висвітлити специфіку транскультурного діалогу в «Китайській подорожі» О. Седакової, дозволив зробити певні висновки. По-перше, дослідження доводить, що рецептивно-інтерпретаційний підхід до аналізу книги О. Седакової, виконаний з урахуванням творчих настанов самого поета, має значну цінність як інструмент компаративного та історико-літературного аналізу. Діалогічна взаємодія - це не механічне запозичення, а індивідуальна творча рецепція іншої культури - від точкових внутрішньотекстових включень до «аналогового малюнка» прецедентних текстів іншої культури («Ши цзін», «Дао-Де цзін», «І цзін»), що потребують екстратекстуального культурологічного вивчення та пояснення. Аналіз дозволяє конкретизувати й уточнити уявлення про існуючі моделі створення відкритого діалогічного простору навмисної і ненавмисної властивості. У «Китайській подорожі» навмисна модель виявлена вибудовуванням паратекстуальної контактної зони: епіграф-цитата з «Дао-Де цзін», заголовок, пряма алюзія на поезію Лі Бо. Усі ці виявлені в тексті сліди культурної пам'ятки як автора, так і читача вказують на напрямок до розуміння тексту. Ненавмисна форма діалогічного існування тексту О. Седакової пов'язана зі «сприйнятливістю граничного натхнення», коли й китайська поезія, і графіка пейзажних мініатюр, і основні книги китайської культури «Ши цзін», «Дао-Де цзін», «І цзін» мимоволі проступають у лініях її «аналогового малюнка». Це дає нам можливість через вірші поета уявити китайську поезію та співвіднести з нашим знанням і розумінням.

У характеристиці ненавмисної моделі освоєння спираємося на ті риси, що виділені самою О. Седаковою як індивідуально характерні для її творчого діалогу з традицією китайської культури. Це насамперед те, що вона визначає як відчуття споріднення, при якому знято дистанцію між «своїм» і «чужим». Для неї головне - не одивнювати в екзотизації (як у літературній традиції освоєння теми Сходу початку ХХ століття), а зробити близьким і пізнаваним. Відбувається процес народження нового змісту з відчуття цієї несподіваної внутрішньої близькості. Ненавмисність освоєння естетичної змістовності китайської культури проступає в конгеніальності «Китайської подорожі» з кодовими константами китайської класичної культури, у витонченій природі інтермедіальності, коли словесний опис графіки пейзажних мініатюр зливається в один образ. «Питома вага» ненавмисної моделі вища, ніж у навмисної, хоча межу між ними часом важко визначити, вона мінлива. Це можуть бути і чітко окреслені топоси (метелик, верба, джонка, ієрогліф) і, як це у випадку з «І цзін», усього лише «індекси», що вказують на шлях розгортання сугестивних значень («чешуйчатое крыло» - ворожильний панцир черепахи, «смертный вихрь» - грім, «пустая гладь» - водойом, «кустов неровное письмо» - гексаграми, ієрогліфи). Ці моделі освоєння китайської культури свідчать про складний художній синтез світоглядних традицій Сходу і Заходу - головного чинника перетворювальної здатності діалогу культур, розуміння того, що світ став іншим, інтегрованим. Таке засвоювання духовно-поетичного світу Китаю позначилося на відкритті й розробці нових форм художності: редукуванні ліричного «я», не зведенні голосу серця до поетичного «я», а злиття поетичного «я» з пейзажем. У «Китайській подорожі» проявилися не запозичення, не стилізація, а співприсутність китайської культури, що виявилась за законами творчості О. Седакової. Це дає можливість представити домінантні риси китайської культури, характер високої класики, що є поза часом і поза простором, переживання єдності світу як єдності культури. Цю властивість художнього мислення можна назвати «позитивною здатністю» на відміну від відкритої романтиками «negative capability» (бачити все й приховати свою присутність). У китайській культурі О. Седакова знаходить джерело поетичного натхнення і радості, що пронизує всю книгу «Китайської подорожі». Ці моделі освоєння можна виявити тільки аналітично в процесі компаративного аналізу текстів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

1. Черниш Н. О. Переклад як діалог традиційних культур: проблеми перекладу основних понять трактату «Дао-Де Цзін» / Н. О. Черниш // Матеріали першого Українського симпозіуму з мовознавства і літератур країн азійсько-тихоокеанського регіону: зб. наук. праць. - 1999. - Вип.1 / [ред. колегія: В. Резаненко (відп. ред.) та ін.]. - Київ: НУ КМА.- С. 22-27.

2. Черныш Н. А. Проблема перевода средневековой китайской лирики на примере одного стихотворения Ли Цинчжао / Н. А. Черныш // Вісник Дніпропетровського Університету. Мовознавство. - Вип.4 / [ред. колегія: Л.П. Столярова (відп. ред.) та ін.]. - Дніпропетровськ: ДНУ,1999. - С. 206-211.

3. Черныш Н. А. Проблемы перевода текстов традиционных культур на примере перевода одного стихотворения Ли Цинчжао / Н. А. Черныш // Вісник Дніпропетровського Університету. Літературознавство. Журналистика. - Вип.3. - Том 1 / [ред. колегія: В.Д. Нарівська (відп. ред.) та ін.]. - Дніпропетровськ: ДНУ, 1999. - С. 43-53.

4. Черныш Н. А. Особенности композиции «Китайского путешествия» О.Седаковой / Н. А. Черныш // Література в контексті культури: зб. наук. праць. - 2003. - Вип. 13 / [ред. колегія: В.А. Гусєв (відп. ред.) та ін.]. - Дніпропетровськ: ДНУ. - С. 214-219.

5. Черныш Н. А. «Китайское путешествие» О.Седаковой в контексте диалога традиционных культур / Н. А. Черныш // Мова і культура: науковий журнал / [ред. колегія: Д. С. Бураго (гол. редактор) та ін.]. - 2005. - Вип. 8. - Т. VІ/1. - К.: ВД Дмитра Бураго.- С. 208 - 212.

6. Черныш Н. А. «Поэт издалека заводит речь…» (Об одном стихотворении О. Седаковой) / Н. А. Черныш // Мова і культура: науковий журнал / [ред. колегія: Д. С. Бураго (гол. редактор) та ін.]. - 2009. - Вип. 11. - Т. VІ (118). - К.: ВД Дмитра Бурого.- С.170 - 173.

7. Черныш Н. А. Опыт прочтения одного стихотворения О.Седаковой / Н. А. Черныш // Наукові записки Харківського національного педагогічного ун-ту ім. Г. С. Сковороди - Сер. Літературознавство. - 2009. - Вип. 3 (59), ч. ІІ / [ред. колегія Л. Г. Фрізман (гол. редактор), О. А. Андрущенко та ін.]. - Харків : ППВ «Нове слово».- С. 131 - 136.

АНОТАЦІЇ

Черниш Н. О. «Китайська подорож» О. Седакової в контексті діалогу традиційних культур. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.05 - порівняльне літературознавство. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, 2011.

У дисертації вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено компаративний аналіз «Китайської подорожі» в аспекті взаємодії з традицією китайської класичної культури (філософії, лірики та графіки пейзажних мініатюр). Дослідження збірки О. Седакової в обраному аспекті дозволяє не лише визначити «зону контакту» двох культур як естетично свідому, так й несвідому, а й вирізнити семантико-поетологічні особливості циклу в контексті розробки тем і стилів Сходу в російській літературі ХХ ст. та в контексті усієї творчості поета. Це дає підґрунтя для виокремлення ознак перетворювальної спроможності культурного діалогу. Специфіка літературного компаративного аналізу вимагає залучення до розгляду прецедентних текстів китайської культури («Дао-Де цзін», «Ши цзін», поезія Лі Бо, Ван Вея, Сикун Ту), а також актуалізує рецептивно-інтерпретаційне дослідження проблеми атрибуції претексту, яким є книга книг китайської літератури «І цзін».

...