Драматургія Миколи Куліша: інтерпретації біблійного тексту

Для попередньої традиції Біблія залишалася потужним джерелом національного міфотворення (П. Куліш, Т. Шевченко, І. Франко та ін.). У драматургії М. Куліша шевченківський текст, який був так само вагомий, як і біблійний, в останніх творах перестає звучати (національна заангажованість таких письменників, як М. Куліш, М. Хвильовий, та режисера Леся Курбаса була усвідомленням потреби створити своє, оригінальне і органічне мистецтво). М. Куліш створює драму національного апокаліпсису - самопізнання не відбулося, не відбулися ні реформи Малахія, ні воскресіння нації, пророковане Ступаєм, тому контамінуються не тільки християнський і радянський міфи, а й національний.

У Висновках синтезовано результати дисертаційної роботи. Наскрізними біблійними мотивами у драматургії М. Куліша стають мотиви пророка, воскресіння, пошуку Землі Обіцяної або Нового Єрусалима, мотив потопу та Ноєвого ковчега, мотив продажу душі та мотив спасіння, а також апокаліптичні мотиви. Наскрізні біблійні образи - Ісус Христос, хрест та розп'яття, Віра, Надія і Любов (Агапе), хліб і вино (яке модифікується у мотив сп'яніння та концепт опіуму-самогону), едемський сад, рай, пекло, дудка (сурми Єрихона та революції, гелікон), птах (з модифікацією "йорданський голуб" та ширшими фольклорно-міфологічними конотаціями), інваріанти нечистої сили. З біблійними образами тісно пов'язані міфологічно-фольклорні образи, які також стають наскрізними у драматургії М. Куліша - сторож, човен, місяць, межа між "своїм" і "чужим" просторами, степ-море, а також мотив сну. Надзвичайно вагомою для цього автора стає християнська модель історичного часу з тріадою "пекло (минуле, гріховне) - чистилище (теперішнє, час вибору) - рай (майбутнє, благодать)", з якою пов'язаний містеріальний сюжет ходіння по муках.

Характер інтерпретації та функціонування біблійного тексту у драматургії М. Куліша змінювався відповідно до світоглядної та творчої еволюції автора. Для ранніх творів ("97", "Комуна в степах") характерне зіставлення християнського та радянського міфів з подальшою контамінацією цих міфів через гру з концептами хліба, церкви (релігії) та опіуму (самогону), створення інваріантів месії та залучення мотивів спасіння й апокаліпсису. Особливість функціонування біблійного тексту в комедіях "Отак загинув Гуска" та "Хулій Хурина" полягає в тому, що драматург розщеплює, знижує міф, а також поєднує сакральне і профанне за рахунок сакралізації побуту, схрещення елементів християнського та радянського міфів, прямого та прихованого цитування Святого Письма, антиномії "світ - антисвіт", пародіювання, гротеску та супровідної йому гіперболізації, звернення до містерії та вертепу. Посилення експресіоністських елементів, зокрема тяжіння до універсальності, космічності, намагання, відкинувши "емпіричне", дійти до суті проблеми чи явища, спричинили "унаочнення" біблійного тексту в драмах 1926-1932 рр. - з'являються цілісні образи пророків, апостолів, євангелістів; до рівня алегорій піднімаються такі християнські поняття, як Агапе, Віра, Надія, Любов; розгортаються цілісні біблійні сюжети - преображення Ісуса на горі Фавор, в'їзд Ісуса на віслюкові до Єрусалима, Мойсей та виведення євреїв з полону тощо. Експресіоністську трансформацію біблійних мотивів та образів у драматургії М. Куліша здійснено через гротеск, неоромантичний образ героя-двійника, посилення містеріального начала, десакралізацію християнського та радянського міфів, посилення ролі апокаліптичних мотивів, образів та символів. Особливістю представлення біблійного тексту в драмах зазначеного періоду стає те, що біблійний текст тісно переплітається з дискурсом доби, відбувається схрещення християнського і радянського міфів.

Особливість інтерпретації біблійного тексту у драмах М. Куліша полягає в тому, що драматург обирає біблійні мотиви, які дозволяють розкрити проблеми індивідуальної свободи, зради себе, вибору, пошуку гармонії та цінностей у людському світі, взаємин особистості та соціуму - питання, суголосні модерністичним інтенціям (хоча й загальнонаціональні проблеми не залишаються поза увагою цього автора). В інтерпретації таких наскрізних мотивів, як мотив пророка, Великодня та воскресіння, Апокаліпсису, акцент переноситься з маси, народу на долю індивіда (зневіра в собі, пошук власної ідентичності, внутрішня роздвоєність особистості, "мій великдень" як індивідуальний вибір та спасіння). Водночас якщо у ранніх творах йшлося про зміну світоглядних парадигм, заміну одного міфу на інший, вмирання "старого" світу, за яким неодмінно має настати народження / побудова світу "нового", то у драмах кінця 20-х рр. - початку 30-х рр. дедалі сильніше відчувається скепсис щодо подальшої долі як людини загалом, так і національного мистецтва зокрема. Щодо модерністів, то на відміну від Лесі Українки, О. Олеся, В. Винниченка, для М. Куліша в інтерпретації біблійного тексту вагомим стає не критика усталених норм (передусім християнської покори, всепрощення та любові до ворога), а проблема співвіднесення сакрального і профанного, трансцендентного і земного, питання кардинальної зміни онтологічних координат. Зниження, розщеплення міфу, зміщення сакрального і профанного стають свідомою настановою драматурга, проте, попри звернення до пародії, гротеску, елементів театру абсурду, для М. Куліша Біблія залишається сакральним словом, а християнський канон - актуальним (на відміну від сучасників - В. Маяковського та Д. Бєдного). Найбільш суголосним пошукам М. Куліша є творчий доробок його сучасника - М. Хвильового, який також звертається до тем неможливості воскресіння і відкуплення, деградації любові-агапе, наближення Страшного суду та приходу антихриста - теми, за якими приховане розчарування в революції, проблема людини і пролетарського суспільства, проблема "зайвих" людей, а також усвідомлення неможливості для українських митців подальшого розвитку мистецтва, наснаженого елітарністю, індивідуалізмом і творчою свободою, глибоким культурологічним підґрунтям. Відтак звернення до біблійного тексту для М. Куліша виступає не тільки як універсальний код для діалогу з читачем / глядачем, діалогу із сучасною авторові літературою та попередньою художньою традицією, а передусім як засіб модернізації драми та протесту проти тих засобів, якими творився новий канон, що незабаром оформився в соцреалістичне мистецтво. У своїх текстах М. Куліш фіксує загибель цивілізації й народження нової, в якій цей драматург та багато його сучасників не знаходять собі місця.

Список публікацій за темою дисертації

1. Гай Є.О. Контамінація християнського та радянського міфів у "селянській трилогії" Миколи Куліша / Є.О. Гай // Наукові записки НаУКМА. - К. : Вид. дім "КМ Академія", 2007. - Т. 72. : Філологічні науки. - С. 12-18 (0,9 др. арк.).

2. Гай Є.О. Біблійний текст у драматургії Миколи Куліша / Є.О. Гай // Слово і час. - 2008. - № 7. - С. 43-51 (1,3 др. арк.).

3. Гай Є.О. Образ пророка у драмі Миколи Куліша "Зонб" / Є.О. Гай // Актуальні проблеми слов'янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. - К. : Освіта України, 2008. - Вип. ХІХ. : Лінгвістика і літературознавство. - С. 477-483 (0,6 др. арк.).

4. Гай Є.О. Божевільний, юродивий, блазень як модус співіснування митця і суспільства у літературі 20-х - початку 30-х років ХХ сторіччя (на прикладі драматургії Миколи Куліша) / Є.О. Гай // Літературознавчі обрії : праці молодих учених. - К. : Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2010. - Вип. 18.- С. 48-54 (0,7 др. арк.).

5. Гай Є.О. Шевченківські джерела в драматургії Миколи Куліша / Є.О. Гай // Шевченкознавчі студії : зб. наук. пр. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2010. - Вип. 12. - С. 22-29 (0,7 др. арк.).

Размещено на Allbest.ru