Художня трансформація євангельських міфів у романах Г. Тарасюк

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

МІРОШНІЧЕНКО ЛЮБОВ ВАСИЛІВНА

УДК 821.161.2. - 311.1.09

ХУДОЖНЯ ТРАНСФОРМАЦІЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ МІФІВ

У РОМАНАХ Г.ТАРАСЮК

Спеціальність 10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ - 2011

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана на кафедрі української літератури Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент

ОЛІЙНИК Наталія Петрівна,

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, завідувач кафедри української літератури.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

КУЗЬМЕНКО Володимир Іванович,

завідувач кафедри слов'янської філології Київського національного лінгвістичного університету;

кандидат філологічних наук

ДАШКО Наталія Станіславівна,

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, доцент кафедри видавничої справи і міжкультурної комунікації.

Захист відбудеться «21» квітня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1).

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49010, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розісланий «21» березня 2011 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.П. Біляцька

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасна епоха потребує об'єктивно-наукового осмислення історичного поступування української нації, її минулого і сучасного, а також формування соціальних та культурних моделей майбутнього. Протягом багатьох віків людство переймається осмисленням стосунків Бога з людиною, які не можуть вичерпуватися лише вірою в потойбічний світ і вимагають нових форм спілкування. У нових умовах національного буття українська культура має бути спрямована на творення універсуму цінностей та ідеалів, у якому християнська ідея, увібравши в себе весь комплекс українських національних пріоритетів, стане стимулюючою енергією духовного буття людини й світу (М. Жулинський).

Ті загальнокультурні й зокрема літературні процеси, що активно виявляють себе на теренах сучасної України, зумовлюють всебічне дослідження проблем духовності, а разом з нею й реінтерпретацію Святого Письма та творчого переосмислення української літератури того періоду, коли разом з потужними соціальними процесами відбувалася кардинальна зміна мистецького світовідчуття та пріоритетних моделей творчості. У ХХ столітті наука почала «промовляти» біблійною мовою, і саме це «відкрило» біблійні тексти, зробило їх доступними для раціонального й наукового розуміння. У сучасній науці й літературі спостерігається посилення уваги до біблійної символічної образності. Символ, як слово або текст, що означає іншу предметність, є багатозначним і допускає різну інтерпретацію закладеної в ньому істини, виявляє себе як складна і висока форма знань, що свого часу не була доступна класичній позитивістській науці. Отже, звернення письменників ХХ століття до християнської тематики, сюжетів, мотивів та образів органічно вписується в тривалу традицію, що веде свій початок ще від античних часів.

Оригінальним потлумаченням біблійного інтертексту та символіки позначена творчість сучасної письменниці Галини Тарасюк. Критика ідентифікує її художню прозу на синхронному рівні в контексті новелістики Гр. Тютюнника, Ю. Мушкетика, Є. Гуцала (Л. Пастушенко), на діахронному рівні визначають генетичну спорідненість із письмом Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника (М. Якубовська). Наголошується при тому на об`єктивній ідеологічній налаштованості української письменниці, оберненої обличчям і серцем до свого рідного народу, його драматичного буття в історичному «тепер». Її проза, на думку Л. Пастушенка, демонструє своєрідну «трепанацію сучасності». Художньо осмислюючи українські соціально-політичні реалії, авторка з болем відзначає, що саме в людях коріниться зло, яке дозволяє сприйняти зло суспільне, покоритися йому (новели «Інтерв'ю з полковником», «Вгору стежкою, що веде вниз»). Галина Тарасюк розвиває тему інтелігента насамперед в іпостасях учителя і митця (художника, письменника, кінорежисера), застосовуючи інтертекстуальні чинники.

Сучасна критика не оминає своєю увагою прозовий доробок письменниці, проте більшість відгуків розпорошено у вітчизняній періодиці (газети «Літературна Україна», «Вечірній Київ», «День», «Доба», «Буковина», «Буковинське віче» та ін.; журнали «Дзвін», «Дніпро», «Березіль») і за своєю формою вони є літературно-критичними есеями, відповідно, не можуть претендувати на наукову вичерпність і достовірність. Найбільш плідними і ґрунтовними спробами літературознавчого осмислення творчості Галини Тарасюк видаються зауваги Л. Пастушенка, Н. Зборовської, Є. Кононенко, В. Соболь, Т. Качак, М. Якубовської.

Попри те, що окремі аспекти самобутньої творчості Галини Тарасюк уже проаналізовані зазначеними дослідниками, проте досі немає науково обґрунтованого й комплексного дослідження великої прози письменниці. Актуальним у контексті з'ясування жанрово-стильової, образної, інтертекстуальної, часопросторової, наративної природи романістики Галини Тарасюк видається дослідження специфіки творчої інтерпретації євангельських міфів у її текстах.

Як важливе джерело духовності, християнство мало величезний вплив на розвиток української літератури. Особливо це відчутно з плацдарму другого десятка історії незалежної України, коли з'явилася низка оригінальних творів, позначена біблійним інтертекстом, а також опублікована частина штучно вилучених з літературного обігу художніх текстів минулих століть. Вивчення значного за обсягом масиву літератури з проблем теорії архетипів, міфопоетики, інтертексту, рецепції Святого Письма допомогло виробити основоположні принципи аналізу творчої спадщини Галини Тарасюк з погляду специфіки трансформації в текстуальному просторі романної прози письменниці елементів християнського міфу.

Отже, з огляду на ту визначну роль, яку відіграє Святе Письмо у світовому культурному процесі, завдяки глибоким світоглядним зрушенням, що виникли на межі тисячоліть, проблема реінтерпретації художніх текстів крізь призму християнської міфосистеми зумовлює неупереджене сприйняття творів художньої літератури. З'ясування причин появи «вічних» образів, розкриття їх естетичних функцій у романній прозі Галини Тарасюк допоможе поглибити уявлення про творчу самобутність авторки, об'єктивно оцінити культурний процес кінця ХХ - початку ХХІ століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі наукового напряму ”Малодосліджені сторінки української літератури в аспекті поетики художнього тексту”, включеного до комплексного плану науково-дослідних робіт кафедри української літератури Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Тема дисертації затверджена на Бюро Наукової ради НАН України з проблеми ”Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка (протокол №5 від 10 грудня 2009 року ).

Мета роботи полягає у вивченні своєрідності художньої трансформації християнського міфу в романах Галини Тарасюк; визначенні закономірностей рецепції ідей та образів Старого й Нового Заповіту в творчості письменниці.

Цій меті підпорядковані наступні завдання:

· визначити специфіку функціонування християнських сюжетів та образів у новому культурно-історичному контексті й зумовленість їх трактування менталітетом нації, її соціокультурними цінностями, відображеними в концептуальній системі Галини Тарасюк;

· розкрити особливості творчої рецепції канонічних й апокрифічних євангельських образів та мотивів у романах «Любов і гріх Марії Магдалини», «Грішні, чесніші за херувимів...»;

· дослідити жанрову парадигму творів «Між пеклом і раєм», «Храм на болоті» у вимірах біблійного інтертексту;

· з`ясувати роль агіографічних структур у романі «Смерть - сестра моєї самотності»;

· розкрити специфіку моделювання віртуальної й гротескової реальності в романі «Гаспид і Маргарита».

Об'єкт дослідження - романи Галини Тарасюк «Любов і гріх Марії Магдалини», «Грішні, чесніші за херувимів...», «Між пеклом і раєм», «Храм на болоті», «Смерть - сестра моєї самотності», «Гаспид і Маргарита».

Предметом дослідження є своєрідність творчої інтерпретації Галиною Тарасюк євангельського міфу в площині романного жанру.

У дисертації застосовані наукові принципи сучасної історії та теорії літератури, що базуються на засадах наукової об'єктивності в оцінці фактів, розумінні взаємозалежності та взаємозв'язку літературних явищ.

У роботі використовуються описовий, герменевтичний, інтертекстуальний методи дослідження, а також методологічні принципи, пов`язані з інтерпретацією міфу.

Теоретико-методологічна основа роботи. У дисертації застосовані здобутки школи міфологічної критики Дж. Фрейзера й Е. Тайлора, принципи психоаналітичної теорії архетипів К.-Г. Юнга; враховані семантико-символічна критика Е. Кассірера і теорія «мономіфу» М. Еліаде, залучені вчення його послідовників - представників чернівецької школи компаративістики - А. Нямцу, В. Антофійчука, І. Зварича. У дисертації використані праці М. Бахтіна, студії представників структуралістської школи, зокрема Ю. Лотмана, В. Топорова, Б. Успенського. Теоретико-методологічною основою дослідження інтертекстуальних зв'язків стали праці А.-Ж. Греймаса, Р. Барта, Ж. Лакана, М. Фуко, Ж. Дерріди, М. Ріффатера, І. Ільїна, І. Смирнова, О. Жолковського, Н. Фатєєвої, Н. Корабльової та інших. Нами використані й інтерпретовані спеціальні наукові дослідження, присвячені вивченню Біблії, зокрема студії С. Аверинцева, В. Антофійчука, В. Віхлянцева, А. Коваль, О. Меня, А. Нямцу, Т. Пінчук, М. Савельєвої, Л. Ушкалова та ін. Джерельну базу дисертації з питань філософії часу та філософських концепцій історії склали праці А. Айнштайна, А. Бергсона, Ю. Молчанова, Р. Рейхенбаха, М. Гайдеггера, С. Анкерсміта, А. Гулиги, Дж. Тойнбі, К. Ясперса. До роботи залучені методи й прийоми міфопоетичного прочитання творів українських письменників, наявні у працях Г. Грабовича, Т. Мейзерської, О. Забужко, В. Пахаренка, Ю. Безхутрого.

Наукова новизна дисертації визначається як об'єктом і предметом дослідження, так і багатоаспектним, комплексним підходом до біблійного інтертексту в сучасній українській художній літературі. Дисертація є першою спробою системного аналізу романної прози Галини Тарасюк з погляду функціонування в ній євангельських міфів, християнських морально-ціннісних домінант і категорій. У роботі з`ясована специфіка творчої рецепції письменницею канонічних, апокрифічних, агіографічних жанрово-змістових структур, простежені механізми моделювання інтертекстуального, часопросторового, наративного планів творів, розкриті особливості жанрово-стильової семантики, образної системи роману «зв`язку часів», роману-гіпотези, віртуального роману. Акцентується думка, що всі образи-символи, крім метафоричного, несуть автентичне, релігійно-християнське значення і тому набувають багатовимірності, поглиблюючи й розширюючи контекст зображуваних подій, стають основою для увиразнення морально-ціннісного змісту твору. Рецепція християнських мотивів й образів сприяє рефлексії національних проблем. У романах Галини Тарасюк християнські елементи виступають не як окрема тема, а як спосіб світосприйняття, що через морально-етичний аспект дешифрує генетичний код української ментальності, розкриває зміст національної ідеї, особливості українського характеру тощо.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх застосування в розробці теоретичних аспектів, пов`язаних із біблійним інтертекстом, міфопоетикою, теорією романного жанру. Прочитання творів Галини Тарасюк з позицій біблійного інтертексту збагачує художні досягнення епіки письменниці та визначає її місце в українському літературному процесі другої половини ХХ - початку ХХІ століття.

Практичне значення одержаних результатів. Зібраний фактичний матеріал і одержані у процесі дослідження висновки можуть використовуватися в подальших студіях художньої спадщини Галини Тарасюк, а також у курсах лекцій з історії української літератури другої половини ХХ - початку ХХІ ст., у спецкурсах, спецсемінарах з проблем сучасної прози, під час проведення уроків з української літератури в середніх загальноосвітніх і спеціальних школах, гуманітарних ліцеях, гімназіях. Одержані результати можна вважати основою для розширення проблематики курсових, дипломних і магістерських робіт.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були апробовані у виступах і повідомленнях на Всеукраїнських науково-практичних конференціях ,,Українська література : духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2009), ,,Інтертекстуальні та комунікативні аспекти художнього тексту і його літературознавча інтерпретація ” (Донецьк, 2010) та на звітних наукових конференціях викладачів і аспірантів факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (2006, 2007, 2008, 2009, 2010 роки).

Публікації. За темою дисертаційної роботи у фахових наукових виданнях опубліковано 5 статей, що відображають основні наукові результати проведеного дослідження.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який включає 200 найменувань. Загальний обсяг роботи - 201 сторінка, із них 182 - основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, сформульовані мета й завдання дослідження, окреслені його об'єкт, предмет і матеріал, визначені новизна, теоретико-методологічна база, методи аналізу літературного матеріалу, узагальнене теоретичне та практичне значення роботи, наведена апробація отриманих результатів.

Перший розділ «Рецепція євангельських міфів у романах Галини Тарасюк «Любов і гріх Марії Магдалини», «Грішні, чесніші за херувимів…» поділяється на три підрозділи, у яких на основі аналізу міфічного компонента української літератури, дослідження поетики інтертекстуальних мотивів і символічних деталей євангельського дискурсу показана еволюція міфопоетичного бачення письменницею сучасності крізь призму вічних образів і колізій євангельських сюжетів.

У першому підрозділі ”Міфічний контекст як підґрунтя української романістики” окреслюються специфічні риси міфологічного мислення як форми пізнання навколишнього світу. Наголошуємо на тому, що в новітньому художньому мисленні міф оприявнюється через власне відтворення тексту і його реконструкцію, що об'єднано ідеєю цілісності й певною симетричною співвіднесеністю між текстом Всесвіту і текстом культури, тобто цивілізацією. Християнський підтекст української літератури на всіх етапах її розвитку вимагає багатопланового осмислення морально-психологічних факторів, що визначили саме такий характер рецепції канону. Відзначаємо, що протягом останнього часу вітчизняна літературознавча наука збагатилася новими дослідженнями, у яких проблема рецепції Біблії в українській та світовій літературі розглядається із врахуванням сучасних естетичних критеріїв і світоглядних орієнтирів. У працях М. Жулинського, А. Нямцу, І. Бетко, Л. Голомб, В. Мокрого, Л. Мороз, Я. Розумного, Л. Рудницького, Т. Салиги, Г. Сивоконя, В. Сулими, М. Яценка та інших з'ясовуються здебільшого питання функціонування біблійних образів та мотивів у творчості українських письменників давньої доби і сучасності, а також досліджуються закономірності й своєрідність трансформації біблійного сюжетно-образного матеріалу в світовій літературі. Характерною ознакою студій цих літературознавців є те, що в них відбувається ревізія тих поглядів щодо християнства і його сакральної книги, які поширювалися тоталітарною системою в межах атеїстичної ідеології.

Другий підрозділ ”Синтез канонічного та апокрифічного євангельського інтертексту в образотворенні роману ”Любов і гріх Марії Магдалини” акцентує на тому, що Галина Тарасюк моделює своєрідний метажанр «літературного євангелія» як форми емоційно-психологічної та предметно-побутової «реконструкції» новозавітних подій у сучасній українській прозі.

Прикметно, що тривалого часу в українській літературі формувався власний гіпертекст, змістове ядро якого склали численні обробки того сюжетно-образного матеріалу першоджерела, які, з одного боку, найбільше відповідали загальнонаціональним проблемам, а з іншого - стосувалися загальноприйнятих біблійно-християнських ідеалів як культурно-історичної основи та життєво-практичних критеріїв буття. Ідеї Біблії, її пафос і поетика використовувалися і використовуються українською літературою для проголошення й осмислення суперечливих концепцій національної історії та політико-ідеологічних орієнтирів.

Історію життя і творчості геніального художника Ігоря Борканя-Мольфара письменниця подає як життєпис страждань і великого духовного подвижництва, як своєрідне Євангеліє. Це Євангеліє мислиться авторкою не як канонічний варіант біографії визнаного в пострадянський період художника, не як узаконена новою ідеологією, відшліфована з урахуванням вимог часу агіографія. Галина Тарасюк будує твір у формі неканонічного євангелія, апокрифу, автором якого виступає Марія Боркань, дружина художника. Через метатекстуальний зв'язок тексту із заголовком воно здатне сприйматися як алюзія на апокрифічне євангеліє від Марії Магдалини.

Для розуміння концепції роману важливий прийом ретроспективної розповіді, який дозволяє письменниці поєднувати численні часові контексти, актуалізувати події давнини з погляду сучасних національно-ідеологічних процесів. Авторське трактування історичних та євангельських подій підкреслено зідеологізоване, створюється враження, що власне євангельський матеріал потрібний як привід для реалізації авторського задуму. Формально авторський наратив постійно корегується роздумами та оцінками Марії, які поступово формують специфічний ідеологічний підтекст розповіді.

Площина євангелічного міфу твориться за рахунок інтеграції євангелічних епізодів у тканину художнього твору. Ці епізоди відіграють ключову роль у семантико-композиційній структурі тексту, переводячи його на інший рецептивний рівень - філософського узагальнення, притчевості.

Зокрема серед включень-епізодів, що спираються на євангелічні цитати, наявні: Таємна вечеря (вечірка в майстерні Мольфара, остання перед фатальною виставкою); змова Іуди з первосвящениками (перше вербування Марії в редакторському кабінеті); сад Гетсиманський, сон учнів у Гетсиманії, поява Іуди зі стражниками (лиховісні передчуття Марії перед виставкою, її поява в залі в розпал «мистецької дискусії»); зречення апостола Петра (відступництво Мотрина на виставці); знущання римських воїнів над Ісусом після арешту, одягання в багряницю і вінчання терновим вінцем; питання Пілата про помилування злочинця (шельмування Борканя на виставці, переслідування й обшуки); каяття Іуди, спроба повернути гроші первосвященикам, самогубство (злам Марії, її згода співпрацювати зі спецслужбами і спроба самогубства). Усі без винятку цитати репрезентують одне з чотирьох канонічних Євангелій - Євангеліє від Матвія.

Образ Марії Магдалини, улюбленого учня і вірного апостола Спасителя, є лише одним із ланцюга втілень героїні-наратора, він виступає останньою ланкою на шляху духовного поступування Марії Боркань. Одним із перших її втілень стає Єва. Проте після «вигнання з саду Едемського» образ Єви прозаїзується, витлумачуючись як образ цілком земної жінки, господині, що переймається виключно хатніми турботами й упокорено підлягає чоловікові. Пристрасть художника перетворює Марію на Ліліт. Для нього вона стає Музою, натхненницею, утіленням самої сутності Вічної Жіночності. Неприборкана частина його душі прагне єднання жінкою, яка була б Особистістю, з жінкою, чий дух вказав йому шлях до нових висот.

У романі «Любов і гріх Марії Магдалини» образ Іуди прочитується не тільки як одне з численних утілень Марії Боркань. Через образ Іуди письменниця зображує оточення геніального художника - збірний образ лояльних режимові митців, зрада яких є зрадою Учителя, духовного лідера Мольфара, і продиктована вона пекучою заздрістю посередності, яка усвідомлює всю свою ницість. Зрада Марії мислиться складніше і трагічніше за відступництво Мольфарових «апостолів». Марія стає Іудою не з підлості, не з корисливих міркувань, не з помсти і навіть не з любові. Її зрада - це зрада, що постала зі страху і відчаю, знищення себе як Жінки і як Митця, що й призвело до руйнації особистості - загинули всі іпостасі героїні - Ліліт (Муза), Марія (Мати), Магдалина (Апостол).

Отже, очевидним є той факт, що кожен епізод і характер аналізованого твору асоціюється з євангельськими подіями у вигляді мовних маркерів: цитат, алюзій, ремінісценцій тощо. Дослівні цитати, марковані графічними засобами, вживаються для характеристики певних персонажів, а графічно немарковані цитати підпорядковані тому контексту, до якого вони включені. Така побудова тексту викликає виразні асоціативні зв'язки з біблійними сюжетами, вносить додаткову образну, художню інформацію і надає можливість авторові побудувати унікальну концепцію духовності.

Проблема художнього моделювання універсального космосу висвітлюється у третьому підрозділі ”Сотворення і перетворення світу через слово” (роман-сповідь «Грішні, чесніші за херувимів…»). Використавши парадигму біблійного міфу, Галина Тарасюк вдало вибудувала картину українського життєвого світу, розклавши його на систему алгоритмізованих культурних кодів.

Відзначаємо, що постміфологічне художнє мислення на всіх стадіях розпаду всеєдності світових зв'язків усе-таки оперує породженими міфом категоріями й існує за його законами на сформованих ним засадах. Цілісність, яку витворював ритуал, переходить у цілісність словесно оформленої моделі дійства, яке, як правило, імітувало етапи творення, становлення та функціонування Космосу. Таким чином, сакральний характер цілісного ритуального дійства переходить у сферу слова. Коли ж настав період руйнації цілісної єдності колективної душі, слово продовжувало і продовжує свою вічну функцію зв'язку з вічністю, змінюючи способи і форми в її виконанні. Останнє є наслідком втрати словом сакрального змісту. Слово стало священним інструментом священної духовної історії людства.

Створюючи міфологічний хронотоп Рідного села, населяючи його персонажами, авторка використовує біблійний текст як текст-медіатор, що здатний породжувати нові смислоутворення. Найяскравіше інтертекстуальні відношення біблійного прототексту з метатекстом роману виявляють себе через паратекстуальні відношення тексту кожного з сорока епізодів з заголовками означених епізодів.

Опорними точками парадигми євангелічного міфу в тексті є розділи: «Різдво», «Преображеніє Господнє», «Великдень», «Вознесіння», «Зелена неділя», «Головосік». За заголовки епізодів взято назви основних етапів життя Спасителя, викладені в канонічних євангеліях, і водночас назви найбільших християнських свят. Паратекстуальні відношення тексту п'яти означених розділів з їх заголовками здебільшого мають виразно метафоричний характер або сполучають метафоричний та метонімічний зміст.

Творення космосу Рідного села відбувається також за допомогою концептів ранньохристиянського і язичницького міфу. Так, розділ «Свято риби й конопель» побудований як розповідь про дві найбільші події осіннього господарського календаря - спускання на зиму колгоспного ставка і мочіння конопель. Риб'яча істота тлумачилася Спасителем як символ духовного життя, яке, подібно рибі в океані, ховається у глибинах душі й свідомості людини. Риба в перших християн символізувала сутність їхнього вчення, яке полягало в тому, що людина повинна повсякчас виявляти віру в Бога і терпіння, яке продемонстрував Ісус, терплячи хресні муки. Для послідовників Ісуса віра в Бога і терпіння є шляхом подолання власних недоліків і світового зла. Риба ж, як істота безсловесна, усі тяготи буття зносить мовчки, а тому і є символом християнського терпіння.

Саме вміння стійко, не ремствуючи, винести весь тягар історичних катаклізмів, що випав на долю українського селянства, й уподібнює, на думку письменниці, її односельців до святих мучеників. Відповідно, змодельований автором космос рідного села населено персонажами, що репрезентують різні типи біблійних праведників: баба Тетяна, яка сподобилася благодаті вже по смерті; сувора і мудра, фанатично віруюча «протохристиянка» баба Наталка; смиренна, лагідна і соромлива Ксенія, мати героїні; її малий братик-янгол Андрушка; невтомна трудівниця, чиста душею тітка Вера; правдоборець і правдошукач батько Артемій тощо.

У творах Галини Тарасюк, розглянутих у першому розділі («Любов і гріх Марії Магдалини», «Грішні, чесніші за херувимів…») спостерігаємо інтертекстуальний зв'язок зі Святим Письмом (в основному прототекстом виступає Новий Заповіт, проте трапляються звертання до старозавітних сюжетів та образів) на різних рівнях: текстуальному (цитати, алюзії, ремінісценції, прояви інтертексту як тропа), контекстуальному (запозичення, варіації, елементи пародії), метатекстуальному. Авторська інтерпретація біблійних подій відповідає не традиційним біблійним поняттям, а філософським міркуванням самої письменниці, її розумінню категорій «добра» і «зла», «любові» та «ненависті», «зради» тощо. Цілком очевидно, що домінантою трактування матеріалу є його підкреслене або завуальоване осучаснення, зумовлене універсальністю і загальновідомістю євангельських сюжетів і образів, прагненням осмислити сучасне конкретно-національне крізь призму загальнолюдських концептів, у вимірах вічності .

Другий розділ «Жанрово-стильова семантика романів «Між Пеклом і Раєм» та «Храм на болоті» містить два підрозділи, у яких досліджується вплив новозавітної й апокрифічної сюжетики та образності на становлення роману «зв'язку часів» у творчому доробку Галини Тарасюк.

У першому підрозділі «Принципи реінтерпретації біблійного інтертексту в романі «зв'язку часів» «Між пеклом і раєм» підкреслюємо, що письменниця прагне відтворити страдницький життєвий шлях Святого Антонія Печерського. Антоній у творі постає як палкий патріот рідної землі, який живе болями свого народу. Він усвідомлює своє покликання - бути слухняним виконавцем Божої волі, вести народ руський з темряви до світла праведного життя; обітниця, покладена на нього Господом, вимагає напруження всіх душевних сил, повного самозречення у простуванні до мети.

Так само жертовності й самозречення сповнений земний шлях режисера Мирона Волинця, який поклав усі свої сили на олтар служіння мистецтву і власному народові. Антоній, за задумом Волинця, постає як алюзія на образ ватажка і пророка іудейського народу - Мойсея (сцена проповіді Антонія на київських горбах мала будуватися аналогічно Синайській проповіді Мойсея). Так само алюзійною мислиться сцена пророчих візій Антонія - йому відкривається низка картин майбутнього його народу і країни і, як і Мойсей, він жахається.

Вічність героя пояснюється обмеженістю земного перебування, яке, як стверджував Г. Сковорода, не дає змоги кожному пройти шлях пізнання до кінця. Рух божественних сутностей невпинний і вічний. Саме ця ідея українського філософа лежить в основі авторської концепції роману.

Остання сцена твору дозволяє інтерпретувати жанрову своєрідність твору як наближення до жанру апокрифу, житія святого. Волинець - людина праведного життя, яка, страждаючи і терплячи, відшукала шлях до Бога. Відбувається перехід героя в метафізичний простір, «відхід на безмов'я»: через прихід Вічної Любові Мирону відкривається шлях до Бога: написати сценарій про Антонія Печерського і закінчити свої дні в печерній аскезі (тобто певним чином повторити його шлях) - таким було життєве призначення м'ятежного режисера.

Авторський коментар є важливою складовою художнього часу в романі ”Між пеклом і раєм”. Він доповнює хронотопи документа та біографічної особи і виступає своєрідним каркасом твору. Авторський коментар вільно входить до оповіді, переключаючи його із плану подієвого до ретроспективного. Він утворює особливий хронотопічний прошарок і є складовою художнього часу роману. Включення документа, який текстуально виглядає чужим, відбувається за допомогою авторського коментаря. Унаслідок особливостей композиційної фрагментарності структури роману-гіпотези в тексті можуть подаватися різні події, розділені в часі й просторі, різнорідні смислові блоки, факти й документи. Проте поєднуються вони за допомогою змістовних компонентів (наприклад, авторського коментаря), що складають основу композиції. У тексті нараховується десять таких коментарів-включень, виокремлених як самостійні розділи з підзаголовком «до історії питання», поданим у дужках після основного заголовка.

Намір героїв розкрити таємниці минулого приносить їм не тільки радість відкриття, але й страждання, моральні і фізичні, ставить їх на межу життя і смерті. Бажання зберегти, реконструювати, описати історичну пам'ятку стає випробуванням їхньої сили й волі, адже герої зазнають переслідування з боку силових структур тоталітарної держави, якій невигідне відкриття автентичної історії, здатне викрити свідому фальсифікацію історичних подій офіційною історіографією, виявити злочинні маніпуляції суспільною свідомістю. Письменники ставлять своїх героїв у ситуацію морального вибору: або відмовитися від історичної пам'ятки та роботи, пов'язаної з нею, або продовжити дослідження, ризикуючи своїм добробутом, здоров'ям, кар'єрою і навіть життям. Хоча розкрити всі секрети минулого героям не вдається, їхнє головне досягнення - власне духовне очищення і здатність адекватно оцінити свій час і його закони.

Другий підрозділ ”Поліфункціональність хронотопу: роман «Храм на болоті»” присвячений аналізу ще одного роману Г.Тарасюк в аспекті хронотопічної організації. Ми з'ясували, що метафізичний простір названого твору базується на основних концептах християнського міфу: цей світ, світ, де мешкають людські істоти постає як арена змагань Світлих і Темних сил, місце, де точиться битва Добра зі Злом; Бог і Диявол ведуть невпинну боротьбу за душу Людини, намагаючись прихилити її кожен на свій бік.

Визначальним тут видається концепт Втраченого Раю. Містичний часопростір Зони відчуження мислиться як Втрачений Сад Едемський, через колективне підсвідоме відбувається ідеалізація топосу. Людська уява населяє ці землі прекрасними, мудрими і гордими людьми, вибудовує в пущах світлосяйні міста. З іншого боку, у романі актуалізується прадавній символ болота як джерела зла. Болото - максимальне падіння матерії, тобто первородне багно, з якого утворилося все суще. Характерно, що Платон, який першим раціонально зафіксував ірраціональний потяг до смерті, вважав, що побудова небесної ідеальної держави повинна призвести до максимальної деградації на землі. Атлантида гине, і на її місці утворюється замулене мілководдя. Здійснення утопії постає, таким чином, з одного боку, як завершення чергового циклу і повернення на кола свої, а з іншого - як часовий розрив і випадіння в інший, позачасовий світ вічних ідей. Згідно з платонівським міфом, державний устрій починається з найвищого типу - монархії - і згодом починає деградувати спочатку в тимократію, потім - в олігархію і врешті-решт у найбільш складний і разом з тим порочний тип - демократію. Саме з останньої шляхом найжорстокіших репресій утворюється ідеальна держава, яка з нез'ясованих причин гине і розчиняється в Океані. Ідеальна держава є водночас і кінцем, і початком світу. Символом такого межового стану і є болото.

Виразним у текстуальному просторі є й есхатологічний дискурс. Апокаліптична домінанта твору відкривається в текстуальний простір книги Одкровення Іоанна Богослова, пророцтво про зорю Полин витлумачується як образ Чорнобильської катастрофи; вибух на атомній електростанції і його наслідки мисляться як Апокаліпсис, кінець світу, але світу старого, за яким гряде оновлення. Чорнобиль перетворюється на Армагеддон - місце, де, за християнською есхатологією, відбудеться остання вирішальна битва Добра зі Злом.

Есхатологічний дискурс оприявнює себе у площині роману ”Храм на болоті” за допомогою паратекстуальних зв'язків тексту розділів з їх заголовками. Заголовки-алюзії розширюють межі твору, створюють смислову перспективу, збільшують емоційність тексту, есплікуючись у ньому за допомогою метафоричного або метонімічного значення.

Використаний авторкою образ Понтія Пілата та мотив судового переслідування є виразною ремінісценцією мотивів поеми Івана Драча «Чорнобильська мадонна», а саме частини «Роздуми під час відкритого Чорнобильського суду в закритій зоні на стару тему: Ірод і Пілат». Євангелічний архетип Понтія Пілата прочитується як небажання усвідомити свою провину, що виключає подальше каяття і спокуту. Представники наукової еліти знімають з себе відповідальність за скоєне, мотивуючи це тим, що були лише виконавцями, знаряддям чужої волі.

Обмеженість і однотипність сюжетного матеріалу агіографії зумовлює увагу до відтворення внутрішнього світу людини. Під обов'язковою агіографічною оболонкою зображуються сильні людські пристрасті, душевні переживання. Подібне психологічне портретування здійснюється специфічними засобами, найперше - шляхом змалювання перипетій і колізій, у які потрапляють герої житій і в яких акцентується художня значущість морального обличчя персонажа. Герой роману - Григорій Бунчужний - є якісно іншим типом праведника. Він не тільки нащадок давнього козацького роду, але й водночас один із головних винуватців Чорнобильської аварії в 1986 році. Через двадцять років по тій страшній катастрофі, спокутуючи свою вину, він замислюється над долею свого народу крізь призму змарнованих шансів. Поява колишнього заступника головного енергетика Чорнобильської атомної електростанції у Храмі на болоті реалізується через концепт Чуда Господнього: Бунчужний, який мав померти від променевої хвороби в перші ж місяці після вибуху, оскільки дістав смертельні опіки, опиняється на маленькому острівці посеред болота на межі зони відчуження.

У проаналізованих романах “зв'язку часів” Галина Тарасюк намагається окреслити сучасний стан колективної історичної пам'яті українців, розмірковуючи над чинниками, що впливають на її формування/деформування, стверджує думку про необхідність її оновлення й очищення від імперських міфологем і стереотипів. У цьому романістка вбачає запоруку відновлення національної самоідентичності українців. Письменниця наголошує на ідеологічній залежності історії як науки. Сюжети романів ”Між пеклом і раєм” і “Храм на болоті” доводять, що нищення й перекручення історії є ефективними методами упокорення та колонізації. Більшість персонажів пристосовується до обставин і залишається байдужою до процесів пригнічення, лише окремі особистості намагаються протидіяти системі. Таке правдоборство, як правило, задорого коштує сміливцям: за радянських часів тоталітарна система знищує і пам'ятку, і науковця, а за часів незалежності перешкодами стають байдужість і корумпованість влади. Письменниця з болем акцентує на руйнуванні історичних пам'яток, на історичній дезінформації, на втраті морально-духовної спадкоємності поколінь. Водночас песимістичний пафос романів Галини Тарасюк пом'якшується через потужний духовно-християнський дискурс. Авторка стверджує, що в нових умовах національного буття українська культура «приречена» витворити універсум цінностей та ідеалів, у якому християнська ідея буде стимулюючою енергією духовного осягнення людини й світу на основі українських національних базових цінностей і пріоритетів.

У третьому розділі «Трансформація агіографічних наративних моделей у романістиці Галини Тарасюк» з позицій теоретичних та історико-літературних інтерпретовані можливості житійного письма у творенні новітньої романної картини світу.

У першому підрозділі «Житійна парадигма в романі «Смерть - сестра моєї самотності» розглядається життєпис Олександри Рибенко-Ясінської. Твір побудований у формі монологу-сповіді головної героїні, що подається у двох частинах: перша являє собою історію гріха, друга - історію покути.

Перша частина роману прочитується не тільки як історія життя Великої грішниці, але і як історія смерті Великої праведниці, що підкреслюється кільцевою структурою цієї частини твору - вона розпочинається і закінчується епізодом смерті й поховання Лори. Друга частина позначена потужним християнським релігійним дискурсом, що оприявнює себе через низку прямих атрибутованих і неатрибутованих біблійних цитат і християнських сентенцій. Цитуються, як правило, книги Старого Заповіту: книга Буття, Книга пророка Екклесіаста, Книга Йова, Пісня Пісень тощо. Біблійний прототекст виступає своєрідним медіатором, стимулюючи появу нових смислоутворень. Інтертекстуальні відношення біблійного прототексту з метатекстом роману також виявляють себе через паратекстуальні відношення тексту більшості епізодів другої частини твору із заголовками означених епізодів. Заголовки епізодів мають метафоричний характер і формулюються як пряма неатрибутована цитата. За частотністю вживання переважають цитати з Книги пророка Екклесіаста.

Для героїні питання, куди йти, яким шляхом рухатися тепер, коли світ, у якому вона жила, боролася, перемагала, світ, за законами якого вона існувала, відійшов безповоротно, набуло життєвизначального сенсу. Й Олександра обирає шлях смиренства і терпіння - найвищих християнських чеснот, шлях молитви і покути, бо гріхи її великі й непрощенні, бо занадто довго служила вона темним силам. Характерно, що до комплексу міфологем житійної літератури належить міфологема Божественного немовляти, тісно пов'язана з мотивом відновлення первинної гармонії. Архетип Божественного немовляти акумулює в собі ідеї гармонії, безкінечності, вічності, святості, краси. Архетип дитини є виразником цілісності людства і його майбутнього. Це символ, що об'єднує протилежності, медіатор, носій зцілення, відродження й оновлення. Таким Божественним немовлям і надією на спасіння душі стає для Олександри онука Сашуня.

Як новітній апокаліпсис сприймається героїнею процеси перебудови, які стали початком руйнації колись могутньої радянської імперії. Радянський Союз кодується в тексті роману через текст пророцтва Іоанна як Вавилон, набуваючи таким чином універсального значення імперії як такої.

Концепт імперії прочитується тут не як історичне або політичне утворення, а як «Град земний», царство антихриста, яке притлумлює, нищить, спотворює людський дух. Люди, які прийняли причастя Агнця, виживуть, а царство звіра загине серед руїн, бо несе зло в самому собі. І тому знаковим бачиться шлях смирення і терпіння, обраний героїнею, оскільки зло, породжуючи зло, урешті-решт знаходить у цьому злі свою погибель.

Другий підрозділ ”Віртуальне і гротескне бачення світу (роман ”Гаспид і Маргарита”)” з'ясовує питання, пов'язане з осмисленням у творчості Г.Тарасюк такого жанрового різновиду роману, як віртуальний. Тут ми прагнули довести, що в межах визначеного автором жанрового різновиду твір ”Гаспид і Маргарита” набуває виразно ігрового характеру. Літературна гра культурними набутками являє собою особливу індивідуально-інтелектуальну діяльність учасників гри (автора твору та читача). Вона часто образно організована й оперує предметами, образами, ідеями, стилями, думками, які складають культурний спадок гравців і наочно відтворені в їхній уяві. Гра здійснюється у визначених межах місця і часу культурно-історичної епохи, жанру і змісту художнього твору. Твір постає умовно-віртуальним ігровим майданчиком. Літературна гра поєднує свободу і дотримання правил. Свобода стимулює розумову діяльність учасників гри, а правила регулюють поведінку автора твору та читача й окреслюють поле їхньої інтелектуальної активності. Правила гри розроблені законами літературної творчості й актуалізуються контекстом реальної дійсності, але водночас вони надають можливість для конструювання, варіювання, імпровізації.

Основним об'єктом, вихідним твором, обраним Галиною Тарасюк для дзеркальної гри, є філософський роман Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». Механізм віддзеркалення тут має виразно деформаційний характер, створюється ефект так званого «кривого дзеркала»: високому стилю філософського роману, яким є прототекст, відповідає бурлескний характер, низьке блазнювання метатексту.

У текстуальному просторі роману «Гаспид і Маргарита» співіснують світ реальний і світ інфернальний. Хронотоп реального, видимого світу моделюється як українська дійсність перехідного періоду і перших років незалежності; основна дія відбувається в дачному містечку під Києвом, де будує собі помешкання політична та фінансова еліта. І якщо в інфернальному просторі акумулюється Зло метафізичне, то в просторі реальному, у топосі дачного містечка - Зло земне. Так, сусідами Маргарити по земному Раю є злодії, шахраї і кримінальники різних ґатунків: «міністр давно здохлого якогось там господарства», який щоранку вигулює пса давньої породи, виведеної спеціально, щоб ловити рабів-утікачів; «голова сто якоїсь-там екологічної партії» роз'їжджає на подарованому «грін пісом» шикарному автомобілі; псевдопрофесор Фекалюк «розтрушує попідтинню наїджені за кошти міжнародних фондів українського розвитку зайві кілограми».

Принагідно зазначаємо, що у фіналі твору М. Булгакова має місце ще й «гротескний катарсис» - нове явище в художній системі письменника, що свідчить про еволюцію його гротескного принципу відображення дійсності. Герої роману, що пройшли крізь численні гротескні ситуації (випробування), крізь увесь абсурд і алогізм гротескного світу, морально очищуються й підносяться. Вони знаходять вищий сенс у незбагненному, відкривають вічні істини, перебуваючи в умовах анормального світу, здобувають внутрішню свободу при зовнішній перемозі насильства. Гротескний катарсис дозволяє письменникові втілити віру в можливість морального відродження людини та людства, у перемогу духовності над злом і насильством. Гротеск у аналізованому творі Галини Тарасюк, як і в романі М. Булгакова, побудований на «очудненні» персонажа загалом або будь-якої його риси, причому «дивним» є не тільки предмет зображення, але й спосіб зображення. «Дивні» герої обох романів сприймаються не тільки у зв'язку зі своїм часом. Завдяки художнім можливостям гротеску, вони сприймаються як типізовані, узагальнені образи, котрі не втратили своєї актуальності й до сьогодні. Вони є свідоцтвом порушення самого ритму життя, втрати моральних орієнтирів і необхідності повернення до духовних першоджерел.

Нагнітання гротескних ситуацій спостерігається у фіналі роману Галини Тарасюк (розділи «Падіння», «Похорон», «Політ», «Князь», «Розплата», «Содом», «Рай нечестивий», «Post factum»). Для цієї частини є характерним швидка зміна картин і ситуацій, поєднання комічного з серйозним, змішування реалістичного і фантастичного планів, стирання межі між дійсним і уявним.

Віртуальний роман Галини Тарасюк «Гаспид і Маргарита» як явище постмодерної літератури актуалізує мотиви штучності, механістичності життя, апокаліптичності буття, фальшивих цінностей, двійництва, які розкривають втрату людьми моральних основ, духовну деградацію особистості та суспільства. Створенню гротескних форм у романі сприяють прийоми «дзеркального» письма, окарикатурення персонажів, галюцинації, сни героїв, створення та зривання «масок», переміщення серйозного на рівень комічного і навпаки, ефект «нанизування» різноманітних характеристик, прийом підміни, контрасти, поєднання гіперболи та літоти, метаморфози тощо. Унаслідок цього з'являються образи людей-масок, примар, маріонеток, двійників, служителів «дияволіади», котрі населяють гротескний світ твору, який є віддзеркаленням переверненої системи цінностей світу реального, омертвіння людської душі й самого життя.

У висновках узагальнюються основні положення та результати дисертації.

На різних етапах свого розвитку українська література прагне осмислити історію і духовність народу в контексті світової історії, виявити загальні тенденції власної еволюції. Звернення української літератури до християнського сюжетно-образного матеріалу загалом співзвучне із закономірностями функціонування Біблії в світовій літературі. Водночас необхідно враховувати і специфіку національної історії, яка не могла не вплинути на характер рецепції загальнокультурних зразків. Проблема ця досить складна, вона неодноразово привертала увагу дослідників багатьох поколінь.

Твори українських письменників, позначені релігійно-християнським дискурсом, стали складовою частиною світової літератури, для якої сюжетно-образний матеріал християнського міфу являє собою невичерпне джерело ідей, образів та уявлень. Літературні міфи, розроблені письменниками на основі легендарно-церковного матеріалу, демонструють прагнення до предметно-побутової та морально-психологічної конкретизації. Провідною тенденцією залишається прагнення авторів до практичної гуманізації християнських максим, осучаснення та «опредмечення» їх глобальної й позачасової онтології, актуалізації планів подій сучасними реаліями, філософсько-етичними концепціями. Цей процес ускладнюється й тією обставиною, що біблійні персонажі за своєю змістовою суттю є своєрідними морально-психологічними і художніми концентратами суттєвих аспектів людського буття в його індивідуальному та колективному виявах. Морально-психологічний об'єм пам'яті цих образів завдяки своїй багатоплановій універсальності має виняткову пристосованість до запитів різних духовних континуумів, що створює продуктивні можливості для їх активного функціонування в різних національних літературах.

Трансформація євангельських колізій в українській літературі характеризується як оригінальним їх осмисленням, так і орієнтацією на найбільш значущі версії, розроблювані світовою літературою ХХ ст. Досить різноманітними є також форми і способи опрацювання євангельського матеріалу: продовження, дописування, обробки, численні прийоми осучаснення євангельського хронотопу, створення багатосюжетного контексту, який вбирає в себе різні, інколи полярні ідеї і концепції. Літературне функціонування християнських образів і мотивів характеризується складністю форм та засобів їх трансформації, що, як правило, орієнтуються на створення складних моделей світобачення. Галина Тарасюк, як і інші автори подібних версій, намагається шляхом побутового опредмечення та об'єктивізації загальновідомих подій художньо дослідити універсальні колізії християнського міфу.

Передусім відзначаємо активне використання в романах письменниці на текстуальному рівні цитат, алюзій, ремінісценцій, на метатекстуальному - архетипних образів, сюжетів та мотивів, на контекстуальному - наслідування і вживання варіацій книг Святого Письма (як Старого, так і Нового Заповітів), апокрифічних гностичних євангелій тощо.

У багатьох своїх творах Г. Тарасюк обирає агіографічну модель реконструкції історії. Характерно, що в агіографічному дискурсі прози романістки можна виокремити два типи героїв: тип героя-мученика - праведник, чесна принципова людина, яка терпить за свої переконання, часто гнаний і переслідуваний, зраджений друзями, коханими; схильний до самопожертви, він ніколи не здається, відстоюючи свою життєву правду, продовжує нести людям добро і людяність, ризикуючи фізичним і психічним здоров'ям, а зчаста навіть життям (художник Ігор Боркань («Любов і гріх Марії Магдалини»); засновник Києво-Печерської лаври Святий Антоній Печерський, режисер Мирон Волинець, журналістка Марта Добренко («Між пеклом і раєм»); учитель-провидець Волхв («Храм на болоті») і тип розкаяного героя - грішник, спраглий влади і слави, спокушений принадами світу матеріального, життя якого - марнота марнот, гонитва за насолодами, життя, позбавлене теплоти людських почуттів, дружби, любові, сповнене зневаги і заздрості. Проте прозріння є неминучим, рано чи пізно герой усвідомлює всю хибність своєї життєвої позиції, приходить розуміння фатальності наслідків його (героя) вчинків і разом з тим - розкаяння. Саме через розкаяння і спокутування гріхів такий герой знаходить шлях до Бога (заступник головного енергетика Чорнобильської атомної електростанції Григорій Бунчужний («Храм на болоті»); письменниця Олександра Рибенко-Ясінська («Смерть - сестра моєї самотності»).

Отже, здійснений у роботі аналіз романістики Галини Тарасюк переконливо доводить, що у своїй творчості авторка вдається до активного використання численних загальнокультурних традицій, серед яких провідну роль відіграють християнські сюжети, образи й мотиви. Творчо трансформуючи євангельські канонічні й апокрифічні елементи, агіографічні структури, письменниця тим самим розширює інтертекстуальний, часопросторовий, наративний простір своїх текстів, поглиблює образну й жанрово-стильову семантику творів. Рецепція біблійного матеріалу, християнських концептів сприяє активізації процесів національної самоідентифікації, спонукає до осмислення сьогодення крізь призму загальнолюдських уявлень, допомагає сформувати ті духовні основи, які визначать новітній період української духовної історії.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ РОБОТИ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Мірошніченко Л. В. Трансформація євангельських міфів у романі Г. Тарасюк «Грішні, чесніші за херувимів» / Л. В. Мірошніченко // Науково-популярний щомісячник «Бористен». - Дніпропетровськ, 2009. - №7. - С. 15.

2. Мірошніченко Л. В. Художнє втілення євангельських міфів у романі Г. Тарасюк «Любов і гріх Марії Магдалини» / Л. В. Мірошніченко // Таїни художнього тексту : [збірник наук. праць] / Випуск 9. - Дніпропетровськ: Пороги, 2009. - С. 113-116.

3. Мірошніченко Л. В. Часопросторові зміщення в багатоплощинній структурі роману «Між пеклом і раєм» Г. Тарасюк / Л. В. Мірошніченко // Література. Фольклор. Проблематика поетики: [збірник наук. праць] / Випуск 34. - Київ : Твім інтер, 2009. - С. 337-343.