Жанрові особливості фантастики й футурології Станіслава Лема

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 821.162.1

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Жанрові особливості фантастики й футурології Станіслава Лема

10.01.03 - література слов'янських народів

Кияк Ірина Богданівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор РАДИШЕВСЬКИЙ Ростислав Петрович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри полоністики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор БУЛАХОВСЬКА Юлія Леонідівна, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, провідний науковий співробітник-консультант відділу слов'янських літератур

кандидат філологічних наук ЯНІШЕВСЬКИЙ Олександр Олександрович, Видавничо-поліграфічний інститут НТУУ «Київський політехнічний інститут», доцент кафедри видавничої справи і редагування

Захист відбудеться «_21_» червня 2011 року о _10_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий «_18_» травня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.М. Гаєвська

лема дифузія фантастика жанровий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасна культура відчуває вплив літератури науково-фантастичного спрямування на різні сторони суспільного життя - завдяки поліфункціональності її творів, що базуються на інтелектуальних, художніх та естетичних цінностях. Нові проблеми, з якими людство раніше не стикалося, потребують прогнозування наслідків цивілізаційно-технічного розвитку, аналізу небезпечних деструктивних тенденцій, які можуть призвести до всіляких катаклізмів. Ці завдання ставить перед собою й наукова фантастика. У зв'язку з цим надзвичайно важливим є вивчення феномену фантастики і футурології. Чільне місце у когорті інтелектуалів, завдяки творчим зусиллям яких відбувається перехід до складної, суперечливої, але значно реалістичнішої картини світу, беззаперечно належить видатному фантасту, футурологу і філософу Станіславу Лему (1921-2006).

Теоретичним дослідженням парадигми фантастики присвячена значна кількість праць як вітчизняних, так і зарубіжних учених, серед яких - І. Бестужев-Лада, С. Бесчьотнікова, Ю. Булаховська, В. Гаков, Т. Гребенюк, Ю. Кагарлицький, Ю. Ковалів, Г. Мережинська, А. Нямцу, Ц. Тодоров, Н. Фрай, К. Фрумкін, Т. Чернишова, літературознавчі дослідження яких використано у дисертації. Проте, актуальною залишається проблема типології жанрів фантастики, насамперед утопічного та антиутопічного жанрів в усіх їх численних модифікаціях, враховуючи суперечності наукової рецепції вказаної проблематики. У цьому контексті важливим є не лише дослідити специфіку різножанрових літературних творів Станіслава Лема, а й наблизитись до джерел його творчості, що певною мірою пов'язані з українською землею. Не менш вагомими є й соціальні, екзистенційні, філософські питання, які порушуються у фантастичних візіях С. Лема, а також окреслені в них моделі стосунків людини з дійсністю, охопленою процесами модернізації.

Після загальновідомого буму фантастики 1960-х років у наш час знову зростає інтерес до творів цього жанру, розширюється коло авторів, збільшуються наклади видань. Вагоме місце у публікаціях фантастично-футурологічного жанру належить С. Лему. Славу одного з найвидатніших майстрів жанру, що є викликом у світі людської уяви, забезпечив С. Лемові його творчий доробок. Це «Едем» (1959), «Повернення із зірок» (1961), «Солярис» (1961), «Непереможені» (1964), «Голос Господа» (1968), «Оповідання про пілота Піркса» (1968), що витримані у серйозній тональності і належать до класичних зразків жанру фантастики, котрий С. Лем розвинув і вдосконалив. Окрему групу становлять твори гротескно-сатиричного забарвлення, позірно несерйозні, часто стилізовані у вигляді пародій на традиційні літературні форми (казка, щоденник, лицарський епос, філософська притча): «Зоряні щоденники» (1957), «Щоденник, знайдений у ванні» (1961), «Байки роботів» (1964), «Кіберіада» (1965), «Локальна візія» (1982), «Мир на Землі» (1987). Станіслав Лем - письменник, мислитель, футуролог, який створював «естелопедію» - енциклопедію майбутнього, писав рецензії на ненаписані книжки, розробляв сценарії контактів із позаземними цивілізаціями, потребує комплексного дослідження.

Процес аналітичного осмислення фантастики С. Лема почався у 70-х роках минулого століття. Серед дослідників різних аспектів його прози варто назвати Є. Бальцежак, Р. Гандкого, А. Невадовського, А. Смушкевича, А. Стоффа, А. Згожельського, С. Береся, М. Шпаковську, А. Вуйціка. В останні роки Є. Яжембський, який розглядає філософські аспекти творчості С. Лема, є одним із найактивніших його дослідників. У вітчизняному літературознавстві маємо незначну кількість наукових досліджень творчості С. Лема. До них відносимо тематичні публікації Ю. Булаховської, Р. Радишевського, огляди футурофантастики Д. Айдачича, а також дослідження У. Левко герменевтичних аспектів кіноінтерпретації художньої прози С. Лема.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі полоністики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до науково-дослідницької теми «Українсько-слов'янський мовно-літературний дискурс» в рамках комплексного дослідження «Розвиток і взаємодія мов та літератур в межах глобалізації» (06 БФ 044-01). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 4 від 17 листопада 2008 р.) та координаційною радою при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 6 від 7 грудня 2010 р.).

Мета роботи полягає у комплексному дослідженні особливостей прози Станіслава Лема, її фантастично-футурологічного спрямування та висвітлення її філософського виміру.

Для досягнення поставленої мети були висунуті такі завдання:

- узагальнити результати літературознавчих дискусій щодо засадничих понять літературної фантастики й представити дефініції її жанрів;

- простежити процес мистецького становлення Станіслава Лема як фантаста та еволюцію його письменницького дискурсу;

- визначити жанрові особливості фантастичних творів С. Лема;

- проаналізувати процеси дифузії та інтерференції жанрових канонів фантастики у творчості С. Лема;

- дослідити семантику текстів С. Лема як у тематичному, так і жанровому відношенні, мовну специфіку його есеїв.

Об'єкт наукового дослідження - художня проза, есеїстична та публіцистична творчість С. Лема, проблематика його футурологічних і філософських творів.

Предметом дослідження є особливості прози Станіслава Лема, жанрова поліфункціональність його наукової фантастики і футурології.

Теоретико-методологічну основу роботи становлять теоретичні дослідження зарубіжних та вітчизняних літературознавців, присвячені засадничим питанням наукової фантастики і футурології назагал та, зокрема, творчості С. Лема. З метою розкриття закономірностей творчого мислення письменника використовується метод комплексного текстологічного аналізу, біографічний, типологічний, контекстно-описовий методи.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:

комплексно розглянуто типологію жанрів фантастики з урахуванням характерних жанрових мутацій та інтерференції жанрово-стильових канонів;

узагальнено та обґрунтовано дефініції ключових понять наукової фантастики, футурології, утопії та антиутопії, надано їх порівняльний аналіз у зіставленні з теоретичними визначеннями С. Лема;

вперше запропоновано трьохетапну схему різножанрового потенціалу наукової фантастики і футурології С. Лема;

узагальнено функції наукової фантастики, з акцентом на її евристичних можливостях;

здійснено зіставлення творів С. Лема утопічного та антиутопічного жанрів різного періоду написання;

на прикладі окремих творів С. Лема продемонстровано процеси дифузії жанрів фантастики;

висвітлено значення наукової фантастики С. Лема як фактору сучасного цивілізаційного розвитку, як літератури попереджень, що будується на екстраполяції кризових тенденцій з метою їх актуалізації;

проаналізована мовна та термінологічна специфіка есеїв С. Лема.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Здійснене теоретичне дослідження модифікацій жанру фантастики у творчості С. Лема дозволяє конкретизувати її функціональну спрямованість, висвітлити співвідношення між утопічним та антиутопічним жанрами.

На підставі визначення у дисертації тематичних напрямів футурології С. Лема проаналізовано підходи до прогнозної оцінки стану і перспектив використання сучасних науково-технічних та інформаційних технологій для подальшого цивілізаційного розвитку. З метою популяризації та реалізації цих підходів здійснено переклад і видання його футурологічних есеїв.

Практичне значення дисертації полягає у можливості її використання у процесі вивчення історії польської літератури у вищих навчальних закладах, на спецкурсах і спецсемінарах, під час написання курсових, бакалаврських і магістерських робіт, укладанні підручників та навчальних посібників.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження становить самостійну роботу. Усі результати отримано безпосередньо авторкою праці, а наукові публікації виконано без участі співавторів.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації апробовано як доповіді на Міжнародній інтердисциплінарній науковій конференції з нагоди 10-ліття заснування кафедри полоністики «Польсько-український бюлетень»: європейська традиція діалогу культур» (Київ - Ірпінь, 2010), Всеукраїнській науковій конференції за участі молодих вчених «Етнічні мовно-культурні моделі світу в контексті українського перекладознавства: до 90-річчя Миколи Лукаша» (Київ, 2009), а також були представлені на першому українсько-польському конкурсі наукових робіт імені Єжи Ґедройця (2007), де дослідження «Парадигма фантастики і футурології Станіслава Лема» автора дисертації отримало відзнаку - диплом Посольства Республіки Польща в Україні.

Публікації. Результати роботи реалізовано у 8 публікаціях, 7 із яких опубліковані в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України. В них відображено основні положення дисертації, результати дослідження та висновки щодо проаналізованих у роботі проблем.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, підсумків до розділів, висновків, списку використаних джерел (всього 232 позиції, з них 180 - іноземними мовами), додатку - переклад есеїв «Мегабітна бомба». Основна частина дисертації складає 168 сторінок, а загальний обсяг - 187 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, окреслено її теоретико-методологічну базу, охарактеризовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, подано відомості про апробацію результатів дослідження, окреслено структуру дисертації.

Перший розділ - «Специфіка фантастики як літературного поліфункціонального метажанру» - містить три підрозділи. У підрозділі 1.1. - «Дефінітивні проблеми жанрів фантастики» - проаналізовано визначення жанрових різновидів фантастики. Термін «фантастика» вперше використав французький критик Ш. Нод'є у статті «Про фантастичне в літературі» (1830) у контексті загального літературного процесу, що залежить від історико-культурних і територіальних відмінностей. Наукова фантастика розглядається як соціокультурний феномен, місце і вплив якого у суспільному житті забезпечують її поліфункціональні прояви. Вона є своєрідним синтезом інтелектуальних, художніх та естетичних цінностей. Термін «наукова фантастика» (англійський аналог - science fiction) був уведений в обіг Х. Герисбеком (1926). У фантастиці він виділяв дві частини: технологічну або інформаційну і казку - «фентезі». Поняття «фантастичного» неоднозначне: це створене фантазією і те, що не існує насправді; неймовірне, неправдоподібне; незвичайне, страшне; виняткове за певними якостями. З наукової точки зору «фантастичне» - непідтверджене емпірично і теоретично, тобто необґрунтоване. У кожній епусі творилась своя система фантастичних образів (велетні і ліліпути Дж. Свіфта, лермонтовський Демон, пушкінська Русалка, Ніс Гоголя, Мефістофель Й. В. Ґете , Шагренева шкіра у Бальзака).

Особливість фантастики, як жанрового «гібриду», полягає в нестійкості дефініцій відповідного поняття. Одна з причин цього - погляд на фантастику виключно як на явище масової субкультури, «низьку» форму художньої творчості. Цю дефініцію словники трактують як літературний жанр, що використовує образи, побудовані на основі наукових гіпотез і уявлень про минуле або майбутнє. С. Лем уважав, що така література володіє модальними висловлюваннями, якими не оперує наука і філософія, позаяк не існує ні гротескної фізики, ні фантастичної історії.

Наприкінці XX століття виникає утопіологія - наука, об'єктом якої є історія, теорія та функціонування утопій. Неоднозначність поняття «утопія» в літературознавчій науці обумовлена тим, що семантика дефініцій міняється від поняття «тема» і «жанр» до більш широкого визначення - «утопічна література», «утопічна белетристика», акцентуючи увагу на зображенні неіснуючого ідеального суспільства. Отже, відсутні як загальновизнана концепція утопії, так і трактування феномену цього поняття.

Термін «антиутопія» вперше ввів у науковий обіг Дж. Стюарт Мілль для характеристики творів, які мали одночасно полемічний і прогностичний характер. Формування жанрового канону літературної антиутопії здійснювалось на основі утопічної жанрової матриці, коли у художній прозі зображаються руйнівні і непередбачені наслідки суспільного будівництва. Поряд із терміном «антиутопія» у літературі використовується кілька суміжних, але нетотожних йому понять, зокрема, «роман-попередження», «негативна утопія», «контр-утопія», «сатирична або іронічна утопія»¹. Найбільш поширеними у сучасному літературознавстві є поняття: роман-попередження, дистопія (спотворена утопія та метаутопія).

Отже, літературна антиутопія є поліжанровою структурою, для дефініцій та опису синтетичних жанрових утворень якої необхідно відштовхуватися від комплексу критеріїв і методологічних підходів, диференціації різних проявів жанрових моделей. І якщо розглядати антиутопію як реконструкцію утопічної ідеї, то згідно з твердженням С. Лема, антиутопія є не лише верифікацією наукової гіпотези у фантастиці, це твори, що демонструють страх і втрату спроб удосконалити суспільство.

Поява таких різновидів фантастичних творів, як альтернативна історія та криптоісторія, призвела до виникнення поняття «віртуальний», що було актуалізоване в різних дефініціях у фізиці, кібернетиці, психології, філософії. Термін «віртуальної реальності» введено у наукову парадигму Ж. Лан'є (1984), а його використання у фантастиці демонструє багатство стосунків реального та віртуального світів.

У дослідженні розглянуто також специфіку наукової фантастики через еволюцію відповідних понять і термінів, що стосуються прогнозно-аналітичних публікацій. Їх автори наполягають на тому, що термін «прогноз» має застосовуватися лише до результатів, отриманих на основі екстраполяції у майбутнє тенденцій зміни кількісних параметрів минулих років, тоді як термін «передбачення» - оцінка якісних змін. Прогнозування ________________________________

¹ Бесчётникова С. В. Утопическая парадигма художественного мышления переходной культурной эпохи (на материалах русской прозы рубежа XX-XXI вв.): Монография / С. В. Бесчётникова. - Донецк : Лебедь, 2007. - 500 с.

по суті відрізняється від передбачення тим, що воно спирається на наукову основу. Отже, проблеми термінології у фантастиці носять інтер-дисциплінарний характер і є об'єктом вивчення як літературознавцями, так і соціологами, і лінгвістами.

Розглядаються також різноманітні жанрово-тематичні групи у фантастичній літературі, що має елітарне та масове спрямування. З метою категоризації цих груп Вл. Луковим було запропоноване поняття жанрової генералізації. У цей термін дослідник вкладає значення процесу об'єднання жанрів, які належать до різних видів і родів мистецтв, для реалізації поза-жанрового, проблемно-тематичного принципу. Ці жанри можуть втілюватися у різних літературних видах, зокрема, у формах повісті, роману, оповідання.

Для характеристики різновидів фантастичної літератури можна використати поняття метажанру, що, на противагу жанру, є міжродовою структурою, менш жорстко організованою. Схиляючись до дефініції метажанру, яку запропонувала Р. Співак, уважаємо, що головною підставою для введення цього поняття до категоріального апарату є потреба розмежувати зразки авантюрного роману, фантастичної повісті, які традиційно розглядаються як дефініції жанру, і такі ширші поняття, як фантастика, авантюрна проза. Метажанр фантастики включає в себе жанри фантастичного роману, повісті, оповідання та може подрібнюватися на піджанри на зразок науково-фантастичного роману. Можемо стверджувати, що наукова фантастика, фентезі, альтернативна історія, утопія та антиутопія є складовими фантастики як метажанрової системи. Всі вони відповідають характеристиці фантастики як «дивно-незвичних образів чи уявлень, які не мають аналогів у дійсності, нереальних предметів або явищ із високим ступенем умовності», а в усіх творах цих метажанрів «змальовано нереальні події, що видаються за реальні, правдоподібні»². Отже, маємо розмаїття жанрів і різновидів у фантастичній літературі, потреба в якій викликана прагненням читачів до подолання певних табу і заборон (Ц. Тодоров). Більшість дослідників наголошують на такій рисі фантастичної літератури, як невизначеність, подвійність тлумачення її змісту. Розглядаючи фантас-тичні феномени, К. Фрумкін пропонує таку їх класифікацію: технічні (технологічні), магічні(чарівні), ендогенні(божественно-демонічні), натуралі-стичні, локальні, традиційні, віртуальні, безпричинні. Він визначає фантастику як зображення фактів, що не існують у реальній дійсності.

У сучасному літературознавчому дискурсі питання класифікації фанта-стичної літератури є досить дискусійним. Теоретики і практики цієї літе-ратури Д. Громов і О. Ладиженський подають «фантастичне припущення» як таке, що може бути науково-фантастичним, містичним, футурологічним, фольклорним, світоформаторським і фантасмагоричним. М. Назаренко пропонує власну кваліфікацію фантастичної літератури за критерієм різновидів чудесного. Запозичені Т. Гребенюк сучасні класифікації фантас-______________

² Літературна енциклопедія: У двох томах. Т.1,2 : [автор-укладач Ю. І. Ковалів]. - К.: ВЦ «Академія», 2007. - 608 (624) с.

тики включають безліч жанрів і жанрових різновидів. Щодо визначення нау-кової фантастики, то її ключовим концептом виступає дотичність до науки - науковість або науковоподібність. Поняття утопії у довідковій літературі зазвичай апелює до позитивних концептів мрії, вигадки, зображення ідеального суспільства. Якщо утопісти пропонували рецепт порятунку від усіх негараздів, то за Ю. Кагарлицьким, «антиутопія - форма критики, коли в ролі судді виступає Час. Він повинен підтвердити або спростувати уявлення утопістів, виявити те лихе, що міститься у суспільстві сьогодні»³.

У підрозділі 1.2. - «Підґрунтя творчої еволюції С. Лема» - привернуто увагу до його мемуарів і белетристики для розкриття процесу входження С. Лема в інтелектуально-фантазійний простір. Його доля була визначена, як він вважає, богинею Мойрою ще у колисці, а самовизначення ховалося у ньому самому, у його спадковості. Він писав: «... моє перо притягує два протилежних полюси. Один із них - випадковість, другий - закономірність, яка організовує наше життя; я вижив і став письменником, який намагається поєднати вогонь і воду, фантастику і реалізм»⁴. Ще в гімназійні роки С. Лем переноситься у вигаданий ним світ. Він був добрим учнем, оригінальним винахідником; оцінка коефіцієнту розумових здібностей учнів польських гімназій (1937) показала, що його коефіцієнт - 180, тобто він був тоді майже найздібнішою людиною у Польщі. Характерно те, що С. Лем навчався у Львівському медичному інституті, хоча складав іспити до Політехніки - туди, куди його тягнуло покликання. Власним белетризованим відображенням у романі «Щоденники, знайдені у ванні» він дає відповідь щодо причини появи безлічі дитячих версій (хай примітивних, фальшивих і непереконливих), навіяних книжками. Спогади С. Лема мають кілька «інформаційних зрізів»: це і гімназійне життя з улюбленими предметами та професорами, і збережений у пам'яті Львів 30-40-х років XX ст., і відчуття свободи підчас колективних прогулянок стежками Високого Замку, Кайзервальда. До своїх творів, що отримували чимало компліментів з боку вчительки літератури, С. Лем ставився з певною часткою іронії, згадуючи той домашній твір, у якому він залетів аж на Венеру, вважаючи, що початком його літературної кар'єри був банальний плагіат. «Грунтівкою душі» називає С. Лем той перший пласт досвіду.

У підсумку «львівського періоду» життя С. Лема була надрукована новела «Людина з Марса»(1946), тоді ж він пише вірші й оповідання. 1948 року взявся за свою першу повість «Невтрачений час», яка через проблеми з цензурою вийшла тільки через вісім років. А його «Шпиталь перетворення» обростав розмаїтими внутрішніми рецензіями, які проголошували його декадентським і контрреволюційним. 1950 року він, констатуючи відсут-ність у польській літературі жанру наукової фантастики, за відносно короткий час написав твір «Астронавти». Це був його дебют. Певний час ____________________

³ Кагарлицкий Ю. Что такое фантастика?/ Юлий Кагарлицкий. - М. : Художественная литература, 1974. - 352 с.

⁴ Лем С. Високий Замок / Станіслав Лем, пер. В. Є. Андрієвської. - Львів : ЛА «Піраміда», 2002. - 164 c.

С. Лем ще сумнівався в літературному статусі цього жанру.

Причинно-наслідкове трактування початку письменницького шляху С. Лема розглянуто на прикладах художньо поданих історій у його псевдорецензіях на книгу «De Impossibilitate Vitae» із збірника «Абсолютна пустота». Перші науково-фантастичні романи, які автор на зламі тисячоліть не вважав вартісними, втілювали намагання перетворити «лихий» світ у «гарний», подолати відчай і скептицизм надією та оптимізмом. Він розпочав творчість з розробки теми сучасності (трилогія «Невтрачений час») з елементами поглядів на світ комуністичних цінностей, що відповідало канонам соціалістичного реалізму. «Астронавти» і «Магелланова хмара», написані у цьому стилі, сформували у польській літературі тип утопії, базований на радянському досвіді. До особливостей роману «Астронавти» варто віднести алегоричність, зображення антагоністичних способів організації суспільства, що є показовим для жанру утопії. А роман-утопія «Магелланова хмара» характеризується своєрідною комбінаторністю з органічним поєднанням технологічної та соціальної утопій. На думку С. Лема, хліб літератора - це шаленство бурхливого фантазування, він ніколи не вважав, що народився письменником - це було предметом його прагнень. Про причини вибору жанру наукової фантастики він писав: «Наукову фантастику я почав писати тому, що вона має чи повинна мати справу з людським родом (і навіть з можливими видами розумних істот, одним з яких є людина), а не з якимись окремими індивідами»⁴. Письменник бачив і розумів цей складний світ, який улаштований не за принципом задоволення, а через наявні випадковості. Місце кожної людини у житті - це перебування водночас у безлічі універсумів, незворотних ігор, в умовах яких кожен намагається віднайти свій власний і правильний курс. І тут на допомогу приходить трансценденція - надчуттєве, позадосвідне пізнання, яке С. Лем вважав найнеймовірнішим і найгеніальнішим винаходом людського розуму у сфері культурологічних настанов. Його письменницьке покликання було десь на межі між мистецтвом та наукою. 1946-1956рр. - стадія формування С. Лема як митця, час проб і помилок, художніх злетів і падінь.

Підрозділ 1.3. - «Феномен наукової фантастики та футурології» - спрямований на прогностичний потенціал відповідної тематичної літератури. Проблеми, що їх розробляє наукова фантастики і футурологія, не розв'язуються на даному етапі розвитку в жодній зі сфер культури. Про майбутнє мріють, його можна планувати, але й можна передбачати. Саме з цього виходив С. Лем, який закликав глибше пізнавати світ, аби прогнозувати майбутнє. Засновником футурології вважають німецького соціолога О. Флехтхайма, який у 1943 році вперше використав цей термін. Для прогнозування використовують сьогодні понад 100 методів, зокрема, й ті, коли футурологи враховують та аналізують різні фактори впливу. Тому зростає інтерес до творів С. Лема, в яких він пропонує свідомий вибір майбутнього, побудову його альтернативних сценаріїв. Визначальною у процесі вивчення природи фантастичного в контексті художньої творчості, як особливого виду літератури з іншими естетичними критеріями, має бути основна мета наукової фантастики - розірвати коло традиційності, вийти на рівень рефлексій, не лише розглянути й описати наукові проблеми, а й запропонувати варіанти їхнього розв'язання.

У дослідженні проаналізовано проблему прогнозування фантастикою відкриттів і майбутнього, що потребує вивчення футурологічної бази. У першій світовій антології прогностики, що охоплює 1952-1999 рр., футуро-лог І.В. Бестужев-Лада звертає увагу на аналогічний до фантастики науковий напрям - ретроальтернативістику як теорію втрачених можливостей в істо-ричному процесі. Характерною особливістю досліджень, присвячених науковій фантастиці, є їхня філологічна і популяризаторська спрямованість на несподівані відкриття в різних галузях - генна інженерія, квантова механіка, нанотехнології. Можливим джерелом нових ідей є наукова фантастика. Водночас зі стрімким розвитком інформаційного суспільства, техногенної цивілізації вплив наукової фантастики на культуру, наукову та художню творчість зростатиме. Для креативної діяльності людині необхідна здатність до творчої уяви, фантазування. Література тяжіє до побудови цілості, порядку, послідовності. Проведений у роботі аналіз дозволяє узагальнити бачення різновидів жанру фантастики у таких дефініціях:

фантастика - вид мистецтва, певний тип художньої образності, що характеризується наявністю віртуальної реальності, сформованої з допомогою фантастичних припущень, створених уявою;

наукова фантастика - особливий різновид фантастики, твори якої містять фантастичні припущення, що не суперечать основам позитивного знання, зберігаючи баланс принципів наукової та художньої достовірності;

антиутопія через попередження моделює варіант можливого майбутнього, з огляду на небезпечні тенденції цивілізаційного розвитку;

футурологія, висновки якої ґрунтуються на соціально-економічному прогнозуванні, подає через призму художньої уяви тенденції розвитку майбутньої цивілізації.

Отже, сучасна фантастика, зокрема, й фантастика С. Лема, дозволяє говорити про метажанр, про вид літератури, що має різні жанрові форми.

Другий розділу дисертації - «Жанрові моделі фантастики С. Лема» - складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. - «Різновиди наукової фантастики С. Лема» - увага акцентується на спричиненій труднощами жанрового розмежування полеміці стосовно поділу фантастики на науковий, пригодницький, казковий, соціально-виховний, філософський, утопічний жанрові модуси. Аналіз конкретних художніх текстів доводить, що більшість творів С. Лема мають риси і фентезі, і наукової фантастики.

Критики звернули увагу на жанр наукової фантастики після видання у 1960-х роках книг С. Лема «Солярис», «Повернення із зірок», «Щоденник, знайдений у ванні», «Книга роботів», що багато в чому визначили його місце у літературному житті не лише Польщі. Нова проблематика цих творів (як і «Непереможний», «Кіберіада», «Оповідання про пілота Піркса», «Голос Неба») була, за оцінкою В. Кайтоха, поза межами творення утопічної картини майбутнього у рамках соцреалізму. Зміна письменницьких поглядів приводить до того, що у науково-фантастичному романі стирається межа між науковою теорією та видумкою. Працюючи над «Діалогами», що були присвячені кібернетиці, С. Лем відкриває талант есеїста і популяризатора науки. Його роздуми щодо створення штучного розуму, ідеальної системи влади і поглядів у майбутнє примусили присвятити себе гносеології; це спочатку була не традиційна science fiction, а фантастика страхіть.

Вибір С. Лемом романного жанру обумовлений властивим йому тяжінням до «нейтральної» авторської перспективи. Ця тенденція простежується у романі «Едем» (1959), в якому наявні елементи фантастики. Після цього вийшли визнані класичними повісті «Вторгнення», «Друг», «Тест», «Патруль», «Молот» з новою проблематикою й у високохудожній інтелектуальній формі, яким С. Лем надає статус міфу і пророцтва.

Роман «Солярис» здебільшого інтерпретується не як наукова фанта-стика, а як психологічний роман, в якому фантастичне править за тло дослідження проблем любові, відповідальності, небезпеки. Новаторство «Соляриса» виявляється, передусім, у концепції особистості, оточеної атмосферою страху, ізоляції та страждань, у своєрідному переплетенні реальних та ірраціональних елементів, трансформації напівпригодницької фабули у сюжетну матрицю з необмеженими можливостями. Отже, жанрові й тематичні ознаки «Соляриса» характеризують його як науково-фантастичний роман з елементами антиутопії та постмодернізму, з переплетенням проблем філософії та людської психології, коли руйнується межа між свідомістю та підсвідомістю.

Творча манера С. Лема впродовж років змінювалася. Перші романи створювалися за майже готовим планом. Оригінальна ідея, якою С. Лем керувався при написанні рецензій на неіснуючі книжки («Абсолютна пустота», «Уявна величина»), за його визначенням була спрямована на створення системи знань про вигаданий світ у загальних рисах. Його «критичні рецензії» на соціологічні трактати, наукові праці, технічні посібники описують технологічні нововведення, які замінять літературу. Методи, якими користувався С. Лем, з часом не лише ускладнюються, а й збагачуються: наприклад, його твір з теорії літератури «Фантастика і футурологія» базувався на емпіриці; «Сума технологій» - становить своєрідну «скептичну футурологію»; «Діалоги» досліджують потенційні можливості розвитку кібернетики; есеї на різні теми («Біологія і цінності», «Патологія соціалізму»). Все це С. Лем узагальнює місткою формулою - «моє тяжіння до реалізму у науковій фантастиці». А в «Сумі технологій» автор дає таку оцінку: «...я, правда, розчарований, але без відчаю удосконалювач світу. Бо я не оцінюю людство як повністю безнадійний та невиліковний випадок».

Для сучасної наукової фантастики характерне розширення тематичного діапазону дедалі частіше за рахунок соціальної та філософської проблематики. У художній прозі С. Лема у філософському вимірі осмислюються перспективи кібернетики й електроніки, космічного та цивілізаційного розвитку, структурної лінгвістики та культурології, біології та теорії еволюції, теорії комунікації та інших наукових дисциплін.

Жанрова та функціональна специфіка творів С. Лема розглядається у дисертації в широкому контексті актуальної наукової фантастики. Особлива увага приділяється рецепції творчості С. Лема в Україні, де його яскрава, різноманітна і, беззаперечно, сучасна наукова фантастика є привабливою для читачів. Оцінити її здобутки треба не лише в тематичному, а й у жанровому розрізі. Так, Р. Нич розглядав текстологічний аспект творів С. Лема, головним чином, під кутом зору сатирично-пародійних настанов, дещо подібних до творів Ю. Тувіма (у поетичній, прозовій та сценічній формах). Сатирична спрямованість виразніша у «Зоряних щоденниках Ійона Тихого» С. Лема. Можна погодитися із ствердженням, що «в даному разі польський письменник орієнтується не на один якийсь, а на цілий ряд художніх засобів пародіювання відомих літературних зразків у плані наукової фантастики і філософського роману-подорожі; пародіювання форми наукових звітів, енциклопедичних відомостей, використання (з певним перебільшенням) стилю, так званих, «мисливських оповідань», а також побутового анекдоту»⁵. Згаданий твір становить інтерес і як взірець польської сатири післявоєнних років, і з точки зору суто побутових, але дуже влучних спостережень, і як своєрідний сатирико-гумористичний синтез різних традиційних форм і засобів літературно-художнього ґатунку. Сатира письменника спрямовується на абсолютизацію технічних винаходів, на суперечливі стосунки науки та життя, на постаті науковців на зразок професора Даррагуса, який ладен погодитися на загибель Планети, лише б доказати правильність своїх передбачень та аргументів.

Зосереджуючись безпосередньо на жанровій природі наукової фантас-тики С. Лема, доцільно використати фантастичні проекції, запропоновані А. Нямцу, коли специфічна поетика жанру надає суттєву свободу авторській уяві, яка орієнтується на універсальність висвітлення якихось суспільних ситуацій і проблем, чим досягається подолання стереотипів і догм, здійснюються своєрідні мисленні експерименти. Очевидно, що вільний вибір фантастичної деталі надає митцям величезні можливості різноманітного сатирично-викривального зображення. У С. Лема фантастичний сюжет подає реальні людські проблеми, що дозволяє авторові доторкнутися до найгос-тріших психологічних питань і почуттів, запропонувати своє бачення та розв'язання. У створеному ним світі є місце для розгляду буття у площині взаємостосунків людини і Всесвіту, простору і часу, руїни і цивілізації, впливу технічної революції на життя, а також занепокоєння майбутнім розвитком людства, ворожими намірами невідомих сил, можливими катаклізмами й катастрофами. На цьому тлі постає питання про долю людини, про велику пригоду людства у Космосі. Збудовані лабіринти С. Лема - це шлях Людини, яка має відгадати таємницю світового розвитку.

_______________

⁵ Булаховська Ю. Л. Проблематика польської сатири 30-х - 50-х років XX-го століття (Поезія і художня проза) / Ю. Л. Булаховська. - К. : «Наукова думка», 1968, С. 166-178.

Проведений у роботі аналіз різних за жанром і часом написання творів С. Лема дає уявлення про широкий спектр питань, які піднімаються у його науковій фантастиці, дозволяє сформулювати проблеми, які стоять перед нею, а саме: проблеми загальнофілософського характеру, науково-технічного прогресу, його соціальні та суто людські аспекти, воєнна, антивоєнна, антитерористична тематика, уявлення про мікро- і макросвіти, щодо життя і розуму, проблема «людини-машини» тощо. Тобто, у цей перелік входять усі глобальні проблеми і в цьому характерна особливість наукової фантастики, що шукає відповіді на питання науки, міфології, мистецтва. Письменник-фантаст ставить за мету розірвати коло традиційності, вийти на рівень рефлексії. Відмінність міфу від фантастичного твору в наявності віри у реальність описаних подій. А спроби вивчення соціальних наслідків наукових і технічних відкриттів наближають наукову фантастику до утопії та антиутопії.

Окрему увагу у підрозділі 2.2. - «Від роману-утопії до роману-антиутопії» - приділено художньо-філософському досвіду другої половини XX століття, що відображає складний шлях людського духу від захоплення утопічними ідеями (А. Бреттон, О. Бєляєв, С. Лем) до невизнання і критики утопізму (К. Мангейм, К. Поппер, Дж. Кейтеб, Г. Меркузе, Є. Замятін, О. Хакслі, Дж. Оруелл); від тверджень про вичерпність утопічної енергії (Ю. Хабермас, У. Еко) до висновку про постійну потребу людини творити утопії (Ф. Полак, Ю. Шкляр, Е. Блок, П.Рікер). Представники різних наукових шкіл і концепцій підкреслювали наявність нерозривного зв'язку утопії з художньою літературою. Соціокультурний феномен утопії інтер-претувався різними дослідниками як нездійсненна ідея, мрія, літературний жанр, архетип людської думки, донаукова форма мислення, метод соціального прогнозування. Отже, сутність утопії - це образ ідеального.

Аналіз символіки прози С. Лема здійснено у дисертаційному дослідженні шляхом зіставлення авторських ідей і методів у таких різножанрових та написаних у різний час творах: повість «Слідство» (1957) - корозія віри; «Байки роботів» (1964) - стилізація під жанр класичної байки, космічний сценарій у гротескно-жартівливій формі літературної пародії; «Оповідання про пілота Піркса» (1968) - конфронтація людини і механізму; «Зоряні щоденники» (1971) - гротеск з елементами пародії, дотичний до науки у формі філософських щоденників; повість «Катар» (1975) - переплетіння кримінального та фантастичного жанрів. А спосіб побудови і сюжетна лінія роману-попередження «Повернення із зірок» дозволяють говорити про своєрідний синтез елементів утопії та антиутопії.

Крах попередніх концептів привів до суттєвої трансформації духовного світу особистості, зміни світоглядних орієнтирів, що призвело до девальвації просвітницьких ідеалів прогресу, основ християнської етики, ідей поступового розвитку історичного процесу. Деформація реальності з використанням фантастики, гротеску, алегорії обумовлює використання сатиричних, філософських, казкових, фантастичних різновидів умовності для надання антиутопічній картині світу багатогранності та філософської глибини загальнолюдських проблем. Криза утопічних ідей «рівності, братерства» веде до мутації, дифузії та інтерференції жанрових канонів. Тому С. Лем вважав, що антиутопія - це твір, який є демонстрацією остраху й виродження спроб удосконалити суспільство. Він ставить перед читачем широке коло проблем: виживання людства в умовах екологічної кризи, загроза атомної війни, перенаселення планети, дегуманізація людства, суміщення політики і моралі.

Специфіка фантастики в тому, що об'єкти, обставини або проблеми, які розглядаються, існують у потенції, а не в дійсності. Таким чином, фантастика переважно виступає як експеримент інтелектуально-художнього виду, що не виключає науково-філософського осмислення матеріалу. Значення наукової фантастики не в деталізації фантастичних моментів, а вихід на проблеми людства, на переломні моменти історії, у зростанні гнучкості мислення.

Отже, твори С. Лема в жанрі science fiction, його наукова фантастика - це жанр, що цілеспрямовано займається аналізом загальнолюдських проблем - наявних та потенційних, це не просто розгляд та опис проблем, але й варіанти їх вирішення.

У підрозділі 2.3. - «Функціональне спрямування та філософічність фантастики С. Лема» - акцентується увага на авторській самооцінці проблемного поля і на його теоретичних підходах у побудові футуро-логічних та філософських творів. Гіпотези й прогнози наукової фантастики і філософії С. Лема тісно переплітаються з науковими відкриттями у минулому столітті: М. Планка, А. Ейнштейна, М. Бора, Марії і Жоліо Кюрі та інших Нобелівських лауреатів. В основі всієї творчості С. Лема - як літературної, так і наукової, питання пізнання. Навіть не стільки пізнання, скільки його межа - безвихідь, яку не можна заповнити, бо людське - це помилки («умовні рефлекси»), сумніви і жаль - як наслідок вибору між двома неправильними рішеннями. Прозу С. Лема можна характеризувати як дискурсивну, аналітичного і критичного типу, як спосіб мислення. Серед важливих ознак його доробку - полемічність по відношенню до сьогоднішньої картини світу. Водночас С. Лем - письменник високого ґатунку, який розглядав людство у космічному контексті, насамперед, як самотній розум перед вічним загадковим всесвітом.

Філософські концепції цивілізаційного розвитку у науково-фантастичних романах і оповіданнях С. Лема на різних етапах творчості мають різне спрямування: на початку вони пов'язані зі зброєю, воєнними винаходами («Кінець світу о восьмій годині», 1948), космічними польотами на Венеру, інопланетними вторгненнями на Землю, ядерною війною («Астронавти», 1951), а пізніше вони стосуються перспектив розвитку кібернетики та інтелектуальної електроніки, біології та теорії еволюції, теорії інформації та структурної лінгвістики. Поставлені С. Лемом питання філософського характеру стосуються права однієї людини впливати на долю іншої у масштабах цивілізації. А тема діалогу цивілізацій неодмінно проектується у площину моралі як основного її мірила. Категорія фантастичного знаходить своє відображення і в фантастичній казці. Фантастика і казка мають деяку формальну подібність, особливо жанр фентезі. Основна відмінність казки від фантастики в її жорстко заданій структурі, без вільної варіації, що власне існує у науковій фантастиці.

На думку І. Дзюби, який включає постать С. Лема до ряду видатних європейських культурологів, XX ст. схильне усвідомлювати себе як найдраматичніше, «найінтенсивніше» і найзначущіше в усій історії людства і знаходить підстави для такого самоусвідомлення в різних сферах життя: політичній, мілітарній, економічній, екологічній, моральній, культурній, мистецькій, побутовій - скрізь, де динаміка змін набула приголомшливих масштабів⁶. Підсумовуючи, можна стверджувати, що наукова фантастика С. Лема, виконує такі функції:

- пізнавально-евристичну, що демонструє нетрадиційні способи мислення; створює філософські моделі суспільства, соціальні прогнози і теоретичні дослідження; його твори - це література граничних ситуацій;

- інформаційну, яка сприяє пошуку необхідних знань, популяризації наукових досягнень; у творчості С. Лема це одна із провідних тем;

- комунікативну - твір наукової фантастики як спосіб комунікації, контакт із земним і неземним розумом; прикладом є класичний твір «Солярис»;

- виховну, що полягає у навчанні людей вічним цінностям Добра, Краси і Любові; поєднуючи засоби й методи науки і мистецтва, наукова фантастика здатна впливати комплексно на раціональну та емоційну сферу людини, її розум і почуття, формує моральні норми, політичні погляди, світогляд;

- естетичну, яка полягає у зверненні до образів наукової фантастики, що впливає на апарат мислення, який стає різностороннім, оригінальним;

- компенсаторно-ілюзорну, завдяки якій наукова фантастика доповнює дефіцит світогляду людини, виступає як один із способів перемогти час, вийти за межі власного біологічного існування;

- ідеологічну, яка втілює тенденцію наукової фантастики стосовно розв'язання глобальних проблем, служить своєрідним індикатором загально-культурного рівня розвитку суспільства; на прикладі жанрового і тематич-ного розмаїття творів С. Лема можна відслідковувати соціальні зміни;

- прогностичну та проективну, до яких належить передбачення науково-технічних і соціальних перспектив людства; це поява нових ідей для розв'язання проблем; твори С. Лема переросли однобічну прогностичну функцію - це проектування з описом способів і тенденцій досягнення запропонованого варіанту майбутнього;

- соціально-критичну, що полягає у реагуванні на суспільно-політичні обставини, попередження про негативні впливи розвитку техніки і технологій, правильна оцінка можливостей науки, перспектив і небезпек;

- адаптивну - людство не лише очікує зміни, а й боїться їх; лише наукова фантастика пропонує варіанти розв'язання проблеми подолання «футурошока» («Солярис» С. Лема);

_______________

⁶ Дзюба І. Оборонець зневажених ідеалів / І. Дзюба // З криниці літ. - К. : Обереги : Гелікон, 2001. - Т.2. - С. 650-655.

- світоглядну - розширення меж світогляду, що склався у людини, певне розуміння оточуючого світу, яке стверджує необхідність розвитку.

Поліфункціональність наукової фантастики С. Лема, що дає уявлення про призначення і можливості, обумовила її поширення і науково-практичне використання. Письменник постійно знаходив нове художнє розв'язання проблем, які є результатом свідомого вибору письменником-реформатором жанру, який реалізує нові жанрові можливості. Замість традиційної форми фантастичного роману з різними футурологічними гіпотезами письменник на третьому етапі творчості віддав перевагу жанру белетризованої наукової есеїстики.

Проведене дослідження у рамках третього розділу «Концепти футурології в есеїстиці та публіцистиці С. Лема» - переконливо свідчить, що в основі всієї його творчості - питання пізнання. Тому, аналізуючи у підрозділі 3.1. - «Футурологічні засади творчості С. Лема («Сума технологій», «Мегабітна бомба»)» - шанси розвитку цивілізації, наголошується, що С. Лем постійно занурений у проблеми науки, технології та прогресу. Розглядаючи перспективи розвитку науки і техніки, він постійно висловлював свої ідеї на тему майбутніх шляхів цивілізації, пророкуючи прориви у галузі генної інженерії, інформатики. Коментуючи ці проблеми, С. Лем задається питаннями стосовно перспектив Інтернету, наслідків глобальної комп'ютеризації, можливостей створення штучного інтелекту, а також про природу мислення, розуму, свідомості.

Один із найбільш фундаментальних творів Станіслава Лема, написаних на початку 1970-х років і доопрацьованих у 1990-х - «Сума технологій». Це своєрідний аналіз найсучасніших проблем існування цивілізації, на кшталт космічних катастроф, хаосу і порядку, особистості та інформації, а також - мовна інженерія, проблеми життя і смерті, біоніка та біокібернетика. Ідеї, висловлені фантастом у цьому творі, що проектує майбутнє, знайшли своє підтвердження. Успіх «Суми технологій» був забезпечений, насамперед, зіставленням біологічної еволюції з процесами розвитку технологій, шансами розвитку цивілізації. Ці тези розглядаються і при тематичному аналізі полемічної збірки есеїв С. Лема «Мегабітна бомба» як синтезу кібернетики, інформації, філософії, що концентрується навколо практичних пересторог, пов'язаних із неконтрольованим розвитком інформаційної техніки, з технологічними та етичними аспектами.

Розглянута у підрозділі 3.2. - «Епістемологічна проблематика science fiction C. Лема» - це обширна мережа тем, образів, текстів, які між собою пов'язані. Футурологія не має ані власних парадигм, ані теорії; вона намагається передбачувати майбутнє. У ній знаходимо журналістику та популяризацію, образне передбачення майбутньої трагедії, популярне і сенсаційне; можливість адаптації до майбутнього; вторинну популяризацію створеного нефахівцями, їхніми прорахунками перспектив науки; «пророче письмо», тобто доктрини, які повинні врятувати світ, панацеї від усіх страждань, що передбачені «чорними футурологами». Навальні темпи розвитку цивілізації викликають футурошок, тобто людство не встигає пристосуватися до інновацій та результатів науково-технічного прогресу.

В особі фантаста С. Лема світова наука отримала не лише популяризатора й прогнозиста її досягнень, а й захисника від так званої «лженауки», окультизму, від усяких «ясновидців», «лисенківщини». І він з повним правом виконує свою наукознавчу місію. Авторитет С. Лема у космології давав йому право дискутувати на наукові теми з сучасними йому вченими. Все це є підтвердженням компетентності С. Лема як ученого, складовими якої є наукове мислення, знання і технічні навики. Сучасні інформаційні технології у трактовці С. Лема не втрачають своєї актуальності, бо «звужується роль змісту історії, на перше місце виходить інформація, виникає віртуальний вибір історії, тобто у людства не один, а багато варіантів розвитку, багато моделей майбутнього»⁷.

Гігантські можливості Інтернету служать, на думку С. Лема, для продукування величезної маси інформаційного сміття, в якому гине вартісна інформація; жодна пошукова система не зможе відрізнити новаторську інформацію від банальної, дурних статей від мудрих і новаторських. Інтернет - це місце, в якому дають про себе знати іноді найгірші людські риси.

Науково-прогностичні ідеї, що мають місце у філософсько-футурологічних есеях С. Лема, знаходять сьогодні свою реалізацію. Беззаперечним є те, що науку можуть врятувати інформаційні системи, розвиток комп'ютерних мереж. Будуючи новий інформаційний простір, вчені згадують і реалізують у GRID - технологіях кластерні системи, «розумну пилюку» С. Лема. Базуючись на його прогнозах розвитку та формулюванні ключових загроз, вчені стверджують - майбутнє можна спланувати.

Цікавими є спостереження С. Лема щодо можливостей семантичного аналізу текстів творчого доробку, що дозволяє упорядкувати їх як у тематичному, так і в жанровому відношенні. Дисертаційне дослідження вказує на потребу актуалізації науково-публіцистичної есеїстики С. Лема, рецепції його творчої спадщини шляхом перекладу його футурології. Якість перекладів не завжди задовільна, бо на ній позначається, часом, відсутність фахової наукової редактури. Існують і значні суперечності між вимогами художнього і наукового перекладу, а науковий переклад схиляється до буквалізму. Особливості творчого методу С. Лема спричиняють додаткові проблемні завдання, лінгвістичні бар'єри, що постають не лише перед критиками, а й перед перекладачами його творів. Знавець та інтерпретатор сучасних йому наукових досягнень, їх популяризатор, С. Лем вводить читача у світ нової техніки, наукової термінології. Його енциклопедичність у сфері науки призводить до насиченості текстів запозиченими з англійської мови науковими термінами, а також власним термінотворенням, приклади якого наведено у роботі. Наукова термінологія не є сталою, вона пристосовується до потреб суспільства. При власному перекладі «Мегабітної бомби» ______________

⁷ Кримський С. Б. Під сигнатурою Софії / С. Б. Кримський. - К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - С. 279-290.

керувалися законом мовної економії, спираючись на два пласти мови С. Лема: терміни, що мають відповідники (еквіваленти чи аналоги), і терміни, що не мають безпосередніх відповідників (неологізми), що потребувало використання перекладацьких трансформацій.