Літературний пейзаж і ментальний простір автора в російській прозі XIX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

УДК 81-139:378

10.01.02 - російська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПЕЙЗАЖ ТА

МЕНТАЛЬНИЙ ПРОСТІР АВТОРА

В РОСІЙСЬКІЙ ПРОЗІ XIX СТОЛІТТЯ

Іванова Наталя Павлівна

Сімферополь - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор

Казарін Володимир Павлович, завідувач кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, доцент Дербеньова Лідія Вікторівна, професор кафедри теорії та практики перекладу Івано-Франківського національного технічного університету нафти та газу;

доктор філологічних наук, професор Кочетова Світлана Олександрівна, професор кафедри зарубіжної літератури Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов;

доктор філологічних наук, професор Михед Павло Володимирович, завідувач відділу слов'янських літератур Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України

Захист відбудеться "1" липня 2011 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 52. 051. 05 Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий "1" червня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Остапенко

Анотації

Іванова Н.П. Літературний пейзаж і ментальний простір автора в російській прозі XIX століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 - російська література. - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського. - Сімферополь, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню специфіки літературного пейзажу як засобу експлікації ментального простору автора в російській прозі XIX століття. У роботі визначено риси ментального простору автора та способи його втілення в картинах навколишнього світу, а також виявлено найбільш репрезентативні для світогляду авторів бінарні опозиції та форми їх реалізації у творчості письменників зазначеного періоду. Встановлено види, форми, функції, динаміку, поетикальні особливості пейзажу в російській прозі XIX століття та з'ясовано своєрідність художньої картини світу в аспекті відображення ментального простору автора.

У дисертації схарактеризовано індивідуально-авторські стратегії в створенні картин навколишнього світу, розкрито взаємодію романтизму й реалізму, традицій і новаторства, індивідуального й загального, різних художніх систем у літературному пейзажі. Показано вплив ментального простору автора на жанрово-стильові особливості російської прози XIX століття. літературний проза пейзаж

Ключові слова: художній простір, ментальний простір, пейзаж, бінарна опозиція, мотив, образ, символ, романтизм, реалізм, антропоцентризм, поліцентризм, космоцентризм.

Ivanova N.P. Literary landscape and mental space of author in Russian prose of the 19th century. - Manuscript.

Thesis for a doctor's degree on the speciality 10. 01. 02 - Russian literature. - Tavrida National University named after V. I. Vernadsky, Simferopol, 2011.

The dissertation is dedicated to study of specificity of literary landscape as a means of explication of mental space of author in Russian prose of the 19th century. The work determines features of mental space of author and means of its embodiment in pictures of outworld. It also reveals the most representative for authors' world view binary oppositions and means of their realization in the creative work of authors of specified period. The work establishes types, forms, dynamics and features of poetics of landscape in Russian prose of the 19th century. Conclusions are made regarding distinctness of artistic picture of the world in terms of reflection of mental space of author.

The dissertation characterizes individual and authorial strategies in creation of images of outworld, it reveals interaction of romanticism and realism, traditions and innovations, individual and common, different artistic systems in literary landscape. The work shows influence of mental space of author on genre and stylistic peculiarities of Russian prose of the 19th century.

Key words: mental space, landscape, binary opposition, motive, symbolism of space, image, romanticism, realism, anthropocentrism, polycentrism, cosmocentrism.

Иванова Н.П. Литературный пейзаж и ментальное пространство автора в русской прозе XIX века. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского. - Симферополь, 2011.

Диссертация посвящена исследованию специфики литературного пейзажа как способа реализации ментального пространства автора в русской прозе XIX века. В результате анализа ключевых бинарных оппозиций, нашедших свое отражение в картинах окружающего мира, сделаны выводы об особенностях ментальных пространств писателей указанного периода и о способах их реализации средствами литературного пейзажа. Для каждого писателя характерна своя ключевая оппозиция, эксплицированная в пейзаже: для А.С. Пушкина и Ф.М. Достоевского - "ожидаемое/желаемое - действительное", для М.Ю. Лермонтова - "верх - низ", для Н.В. Гоголя и Л.Н. Толстого - "свое - чужое", для И.С. Тургенева и А.П. Чехова - "временное - вечное".

Анализ экспликации бинарных оппозиций в картинах окружающего мира позволяет судить о трансформациях художественных и ментальных систем писателей. Особенно наглядно это демонстрируют те антиномии, которые можно назвать сквозными ментальными оппозициями русской прозы XIX века, реализованные средствами литературного пейзажа: "верх - низ", "ожидаемое (желаемое) - действительное", "свое - чужое", "временное - вечное". Остальные оппозиции являются либо их проявлениями ("человек - природа", "дом - окружающий мир", "свет - тень", "тишина - мир звуков" - способы воплощения оппозиции "временное - вечное" в природоописаниях И.С. Тургенева), либо производными (оппозиция "добро - зло" в ментальном пространстве М.Ю. Лермонтова является производной оппозиции "верх - низ", а оппозиции "реальный мир - иномирие", "провинция - столица" в ментальном пространстве Н.В. Гоголя и "ложное - истинное" в ментальном пространстве Л.Н. Толстого - производными оппозиции "свое - чужое"). Анализ реализации указанных антиномий в картинах окружающего мира дает возможность сопоставить точки зрения русских классиков по ключевым мировоззренческим вопросам.

В диссертации описаны виды, формы, функции, динамика пейзажа и рассмотрены особенности его поэтики в русской прозе XIX века, установлено своеобразие художественной картины мира в аспекте отражения ментального пространства автора. Важной особенностью трансформации ментальных пространств писателей этого периода является следующая последовательность их видоизменений: антропоцентризм - полицентризм - космоцентризм.

В исследовании охарактеризованы индивидуально-авторские стратегии в создании картин окружающего мира, а также раскрыто взаимодействие романтизма и реализма, традиций и новаторства, индивидуального и общего, разных художественных систем в литературном пейзаже. Показано влияние ментального пространства автора на жанрово-стилистические особенности русской прозы XIX века.

Ключевые слова: художественное пространство, ментальное пространство, пейзаж, бинарная оппозиция, мотив, образ, символ, романтизм, реализм, антропоцентризм, полицентризм, космоцентризм.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. У сучасних дослідженнях література в контексті культури розглядається як динамічна ментальна система (Г.Г. Амелін, М.П. Ахіджакова, Л.Г. Березова, Т.Л. Власенко, В.О. Леонтьєв та ін.). Цей підхід є актуальним для вивчення літератури XIX століття, коли відбувається утвердження авторського типу свідомості, звернення до національних витоків і усвідомлення своєрідності індивідуального в межах загального. Категорія "автор" стає ключовою в художній літературі XIX століття і визначає інші аспекти поетики (С.С. Аверинцев, М.Л. Андрєєв, М.Л. Гаспаров, П.О. Грінцер, О.В. Михайлов). У зв'язку з цим важливим для сучасного літературознавства вбачається дослідження ментального простору автора, що дозволяє простежити розвиток форм авторської свідомості, становлення та взаємодію романтизму й реалізму, взаємозв'язки категорій поетики у добу XIX століття.

Упроваджене Ж. Фоконьє поняття "ментальний простір" Fauconnier G. Mental spaces / G. Fauconnie. - Cambridge, Mass.: MIT Press, 1985. - 190 p. корелює із поняттям "картина світу". На думку дослідника, ментальні простори покликані не просто відображати "об'єктивну реальність", а втілювати уявлення, образи, способи мислення людини (певного часу, нації, народу, групи тощо). Термін "ментальний простір", введений у 1985 році, згодом увійшов до наукового обігу (І.В. Бліннікова, Б.М. Величковський, Є.А. Лапін та ін.). Сучасна дослідниця Н.Ю. Замятіна визначає ментальний простір як співвідношення певних просторових понять та їх властивостей в уявленні людини. Втім, межі поняття й досі викликають дискусії в науці. Ментальний простір у художній літературі відображає світогляд автора (носія індивідуальних і загальних рис), втілений у просторових координатах і характеристиках. Водночас конкретно-історичні форми реалізації ментального простору автора в художній літературі не досліджені у світлі єдиного системного підходу. Спираючись на визначення Н.Ю. Замятіної, в даній роботі ментальний простір розуміється як світосприйняття автора, втілене за допомогою просторових характеристик, реалізованих в картинах навколишнього світу.

У російському літературознавстві ментальний простір автора став предметом дослідження у працях З.А. Агаєвої, М.П .Ахіджакової, І.Ю. Ваганової. Однією з можливостей експлікації ментального простору в художньому творі є пейзаж. Специфіці пейзажу в російській літературі присвячені дисертації О.А. Тищук, О.В. Руднєвої, Є.О. Анікейчик, О.Ю. Уїлліс, Є.Н. Барабашової. У роботах О.Ю. Богданової, Т.Ф. Гостєвої розглянуто окремі різновиди пейзажів, їх своєрідність та функції в зарубіжній прозі. Проведені дослідження дають можливість зробити висновки про тісний взаємозв'язок пейзажу та ментального простору автора.

У вітчизняному літературознавстві відсутні дисертаційні роботи, спеціально присвячені вивченню ментального простору автора. Однак останнім часом в українському літературознавстві з'явилася низка дисертацій, у яких досліджується національна специфіка української літератури, в тому числі й притаманні їй риси ментальності, що зумовлюють форми авторської свідомості, своєрідність пейзажу та інших категорій поетики (О.І. Скобельська, І.М. Лівенко, Л.М. Ромас, Р.Є. Гончаров, Т.В. Шередека).

Категорія "пейзаж" у художній літературі також лишається на периферії наукових досліджень. За останні роки в Україні захищено лише дві кандидатські дисертації, присвячені поетиці пейзажу (У Хао, Я.М. Тагільцева). Між тим, навіть уявлення про змістове наповнення терміну "літературний пейзаж" за останні роки змінилося. Пейзаж у літературі все частіше трактується як відображення світоглядних особливостей автора. Якщо наприкінці ХХ століття пейзаж розглядався як один із змістових та композиційних компонентів художнього твору: опис природи, ширше - будь-якого незамкнутого простору зовнішнього світу (К.В. Пігарєв, Є.Є. Соллертинський Ю.І. Сохряков), то сучасні дослідники тлумачать пейзаж як зображення природного оточення людини та образ будь-якого незамкнутого простору в словесно-художньому творі, що виражає естетичне відношення до відтвореного, та наголошують на необхідності розвитку такого напряму досліджень, як геопоетика (Н.Ю. Замятіна, С.М. Кисельов, О.В. Руднєва). Саме остання дефініція дає можливість визначити літературний пейзаж як сукупність просторових образів, що постають засобом експлікації ментального простору автора. Тому в реферованому дослідженні поруч із терміном "пейзаж" використовується поняття "картина навколишнього світу", в якому робиться акцент на втіленні світоглядних особливостей автора. Слід зазначити, що спеціальних дисертаційних досліджень, присвячених вивченню специфіки пейзажу як засобу експлікації ментального простору автора в російській літературі XIX століття, досі не було.

Отже, актуальність дисертації зумовлена:

· недостатньою теоретичною та історико-літературною розробленістю категорії "ментальний простір автора";

· необхідністю спеціального дослідження певних аспектів авторської свідомості, втілених у картинах навколишнього світу;

· важливістю дослідження конкретно-історичних форм реалізації ментального простору автора та пейзажу в літературному процесі XIX століття;

· потребою комплексного розгляду індивідуально-авторських стратегій формування картин навколишнього світу у російській прозі XIX століття;

· проблемою вивчення жанрово-стильових особливостей, поетикальних форм та взаємодії романтизму й реалізму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського в межах комплексної наукової теми "Література і культура: світовий та регіональний аспекти". Тема дисертації затверджена вченою радою Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (протокол № 3 від 16 лютого 2010 р.) і схвалена бюро наукової ради з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 4 від 22 червня 2010 р.).

Мета дисертаційного дослідження - встановлення специфіки співвідношення літературного пейзажу та ментального простору автора в російській прозі XIX століття.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність розв'язання таких завдань:

· визначити параметри ментального простору автора та способи його втілення в художній літературі;

· виявити ключові бінарні опозиції ментальних просторів російських прозаїків XIX століття та засоби їх реалізації в картинах навколишнього світу;

· встановити види, форми, функції, динаміку, поетикальні особливості пейзажу в російській прозі XIX століття;

· з'ясувати своєрідність художньої картини світу в аспекті відображення ментального простору автора;

· схарактеризувати індивідуально-авторські стратегії формування картин навколишнього світу в російській прозі XIX століття;

· розкрити взаємодію романтизму й реалізму, традицій і новаторства, індивідуального і загального, різних художніх систем у літературному пейзажі.

Об'єкт дослідження: прозові твори російських письменників XIX століття (О.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова, М.В. Гоголя, І.С. Тургенєва, Л.М. Толстого, Ф.М. Достоєвського, А.П. Чехова), які належать до різних періодів творчості митців і дають можливість простежити зміни в їхньому світогляді та індивідуальному стилі, а також втілення ментальних рис у формах вираження авторської свідомості, зокрема у пейзажі.

Предмет дослідження - поетика пейзажу як засобу експлікації ментального простору автора.

Методи дослідження: порівняльно-історичний, структурно-типологічний, компаративний, описовий.

Порівняльно-історичний метод дослідження дозволив здійснити аналіз різних видів і форм пейзажів у російській прозі XIX століття, виокремити й розглянути характерні для різновидів пейзажу бінарні опозиції, розкрити зв'язок ментального простору автора із категоріями поетики, в тому числі пейзажу.

Структурно-типологічний метод використано з метою виявлення особливостей пейзажу в російській прозі XIX століття, визначення його місця у структурі тексту й художній системі митця загалом, виокремлення типологічних сходжень і розбіжностей у поетиці пейзажу в російській літературі означеної доби.

Описовий метод сприяв науковій систематизації літературних пейзажів, їх видів, форм, функцій та засобів втілення.

Компаративний метод дозволив встановити ґенезу різновидів пейзажу в російській прозі XIX століття, індивідуально-авторські форми трансформації традиції, спільні й відмінні для митців особливості пейзажу в аспекті художнього відображення ментального простору автора.

У роботі використано можливості мотивного, генетичного, міфопоетичного, імагологічного видів аналізу для виявлення комплексу усталених тем, мотивів, образів, символів та інших категорій поетики, що реалізують ментальний простір автора й знаходять відображення у різновидах пейзажу в російській літературі XIX століття.

Основним методом дослідження літературного пейзажу як засобу реалізації ментального простору автора є метод бінарних опозицій. Його було започатковано Н.С. Трубецьким та Р.О. Якобсоном у роботах з фонології у 20-их роках ХХ сторіччя. У цей час питання художньої форми стали і в радянському літературознавстві предметом пильної уваги. Згодом антрополог К. Леві-Стросс використав метод бінарних опозицій при аналізі міфу, що поклало початок французькому структуралізму. Таким чином, ідея бінарності визначає широкі сфери наукового пошуку. Вона є фундаментальною також для філологічних наук, що переконливо довели Ю.М. Лотман і Ю.В. Манн, який наприкінці ХХ сторіччя назвав парність необхідною передумовою творчості. Метод бінарних опозицій використано також у роботах сучасних дослідників (Л.В. Дербеньова, Т.Ф. Ізвекова, Н.В. Кириліна, О.Ю. Пономарьова, Т.В. Сафонова, Ю.О. Сухомлинова, М.С. Уваров, К.В. Ярцева). Отже, ментальний простір автора можна представити за допомогою аналізу бінарних опозицій, репрезентативних для світогляду авторів російської прози XIX століття, що реалізовані в картинах навколишнього світу низки їх творів. Це опозиції "верх - низ", "очікуване (бажане) - дійсне", "своє - чуже", "плинне - вічне", а також їх прояви ("людина - природа", "дім - навколишній світ", "світло - тінь", "тиша - світ звуків") та похідні від них опозиції "добро - зло", "реальний світ - іншосвіття", "провінція - столиця", "хибне - істинне".

Методологічною базою дисертації є праці вітчизняних і зарубіжних дослідників із проблем романтизму і реалізму в російській літературі (В.В. Ванслов, В.П. Казарін, Ю.В. Манн, П.В. Михед, Д.С. Наливайко, О.Н. Ніколенко, М.О. Новикова, К.О. Шахова та ін.), специфіки і функціонування пейзажу в художній літературі (К.К. Арсеньєв, Б.В. Галанов, О.П. Грачов, В.О. Нікольський, К.В. Пігарєв, В.О. Подорога, Ю.І. Сохряков, М.М. Тарабукін, В.М. Топоров, М. Хайдеггер, М.М. Епштейн та ін.), дослідження форм авторської свідомості в літературі (М.М. Бахтін, М.Х. Ієвлєва, В.О. Леонтьєв, Ю.М. Лотман, Б.С. Мейлах, Б.В. Томашевський, М.Б. Храпченко та ін.), ментальності та її вияву у категоріях поетики (Л.А. Араєва, Н.Б. Воронінська, М.П. Ахіджакова, Д.М. Замятін, О.С. Шохов та ін.), а також дослідження поетики пейзажу в творчості окремих письменників (М.І. Азієва, Б.О. Грифцов, О.М. Гуревич, Н.Д. Жукова, Р.Я. Клейман, О.А. Клінг, В.О. Ковальов, А. Ковач, Г.Б. Курляндська, Ю.В. Лебедєв, В.Я. Лінков В.М. Маркович, В.Ф. Саводник, П.Н. Сакулін, Є.Є. Соллертинський, В.М. Томахін, Л.П. Чернова, О.П. Чудаков, С.Є. Шаталов та ін.).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в літературознавстві категорію "пейзаж" у російській літературі XIX століття розглянуто як засіб художнього втілення ментального простору автора. На підставі аналізу прозових творів російської літератури XIX століття виокремлено й комплексно досліджено експліковані в літературному пейзажі бінарні опозиції, що репрезентують особливості світогляду, художніх систем та індивідуальних стилів митців. Визначено види, форми й функції пейзажу як відображення ментального простору автора в російській прозі XIX століття, встановлено трансформації форм пейзажу та особливості поетики пейзажу в творчості окремих митців і літературному процесі загалом. У межах дослідження проблеми ментального простору автора і специфіки пейзажу розкрито взаємодію художніх систем, напрямів, течій у російській прозі XIX століття. На підставі аналізу пейзажу як засобу втілення ментального простору автора визначено індивідуально-авторські стратегії в російській літературі XIX століття, форми вираження авторської свідомості, своєрідність художньої картини світу в літературі означеної доби. Літературний пейзаж розглянуто як складову структури прозових жанрів та індивідуальних стилів митців.

Теоретичне значення роботи. У дисертації уточнено поняття "ментальний простір автора" і "пейзаж". Поглиблено методологію і методику дослідження пейзажу в художній прозі (метод бінарних опозицій).

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані в курсі викладання російської літератури XIX століття у вищих і середніх навчальних закладах, для підготовки нових підручників і посібників, а також для створення нових досліджень із проблем романтизму, реалізму, ментальної специфіки літератури, функціонування та поетики пейзажу в літературі.

Апробація роботи. Робота обговорювалась на засіданнях кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського. Основні положення й результати дисертаційного дослідження були викладені на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях: професорсько-викладацького складу ТНУ імені В.І. Вернадського (Сімферополь, 2000-2011), Ювілейна конференція на честь 200-річчя В.І. Даля (Сімферополь, 2001), "Діалог культур у процесі викладання іноземних мов" (Сімферополь, 2001), "Діалог культур в поліетнічному світі" (Сімферополь, 2002), "Ломоносовські читання" (Севастополь, 2002), "Комунікативно орієнтоване вивчення нерідної мови" (Сімферополь, 2002), "Культура народів Причорномор'я з давніх часів до наших днів" (Сімферополь, 2002), "Реалізація принципу комунікативності у викладанні іноземних мов" (Сімферополь, 2002), "Мова і культура" (Київ, 2003), "Діалог культур в поліетнічному світі" (Сімферополь, 2003), "Мова і культура" (Москва, 2005), "Діалог культур. Теорія и практика викладання мов" (Сімферополь, 2007), "Виявлення світу в гуманітарних дискурсах XXI століття" (Луганськ, 2008), II Міжнародні Кирило-Мефодіївські читання (Севастополь, 2008), "Крим і світова література" (2004, 2006, 2007, 2009), Х Міжнародний Форум русистів України (Алушта, 2010), V Міжнародна науково-практична конференція "Актуальні проблеми тюркології та сходознавства" (Сімферополь, 2010), IX Міжнародний науковий симпозіум "Російський вектор у світовій літературі: кримський контекст" (Саки - Євпаторія, 2010), XI Міжнародний Форум русистів України (Ялта - Кореїз, 2011), "Гуманітарна спадщина В.І. Даля в культурному контексті ХХI століття" (Луганськ, 2011), "Поетичний текст: структура, інтерпретація, зміст" (Тверь, 2011).

Результати дослідження апробовано також у лекційному курсі "Дискусія і композиція" для слухачів Вілламеттського університету (м. Сейлем, штат Орегон, США) у січні-травні 2004 року.

Особистий внесок здобувача. Дисертація, автореферат та всі опубліковані статті написані автором самостійно.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 33 роботи: 2 монографії, 31 статтю, із них 23 - у провідних наукових фахових виданнях України, 7 - у збірниках матеріалів конференцій (у тому числі 1 - у зарубіжному).

Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (439 позицій). Загальний обсяг роботи - 451 сторінка.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету й завдання, об'єкт, предмет і методологічну базу, розкрито наукову новизну, практичне й теоретичне значення роботи.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади дослідження" обґрунтовано доцільність розгляду картин навколишнього світу як засобів реалізації ментального простору автора; здійснено огляд праць, що стосуються аналізу поетики літературного твору загалом і пейзажу зокрема; описано метод бінарних опозицій як такий, що дозволяє схарактеризувати авторський ментальний простір. Перший розділ дисертації містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. "Від літературного пейзажу до ментального простору автора: розвиток літературознавчої думки" висвітлено провідні вектори наукового осмислення категорій "пейзаж" і "ментальний простір автора".

Проблему втілення в описах природи світоглядних особливостей їх автора було порушено вже в 1865 році у тритомнику О.М. Афанасьєва "Поетичні погляди слов'ян на природу". У 1888 році вийшла книга К.К. Арсеньєва "Пейзаж у сучасному російському романі", в якій відзначено важливість аналізу пейзажних замальовок і недостатність наукової уваги до них. Звернення до пейзажу при аналізі світогляду автора акцентував В.Ф. Саводник в 1911 році в роботі "Відчуття природи в поезії Пушкіна, Лермонтова і Тютчева": дослідник розглядав "відчуття природи" як складний "психічний комплекс". Поява в 1920-х роках ґрунтовних праць О.І. Білецького, В.М. Жирмунського, П.Н. Сакуліна сприяла формуванню літературознавчих шкіл і напрямів, які займалися проблемами художньої форми, структури, стилю у літературі. Просторові характеристики як відбиток художнього мислення стали предметом наукових студій П.А. Флоренського.

У наступні десятиліття, коли в літературознавстві пріоритетними стали ідейні аспекти, проблемам поетики не приділялась належна увага. Лише наприкінці минулого століття стало можливим відродження інтересу до форми художнього твору загалом і до художнього простору зокрема. У цей час з'явились роботи Ю.М. Лотмана, Ю.М. Тинянова, В.М Топорова, Б.М. Ейхенбаума, в яких категорія простору розглядається як важлива складова художньої системи літературного твору.

У 1990-х роках художній простір досліджували М.Н. Епштейн, В.А. Подорога, М.О. Новикова та ін. Вони довели, що художній простір та засоби його організації в тексті залежать від світосприйняття та світогляду автора.

Як складова ментального простору автора літературний пейзаж розглядається в сучасних роботах Л.А. Араєвої, Н.Б. Воронинської, Д.М. Замятіна, Н.Ю. Замятіної, Л.Г. Кайди. Дослідники вказують на необхідність аналізу співвідношення цих категорій у процесі вивчення авторської самосвідомості, відображеної в художньому тексті, зокрема й у просторових характеристиках. Проте в літературознавстві й досі немає системних досліджень літературного пейзажу як засобу експлікації ментального простору автора.

У підрозділі 1.2. "Кореляція категорій ментальний простір автора і літературний пейзаж" розкрито взаємозв'язок названих категорій, стверджується, що ментальний простір автора визначає побудову і функціонування пейзажу в літературному творі.

Наприкінці ХХ століття в літературознавстві з'явились роботи, в яких акцентується взаємозв'язок поняття "художній простір" (Ю.М. Лотман) з естетичною системою автора. На основі системного підходу до літератури сформувалося поняття "художній світ" (Д.С. Лихачов), згідно з яким літературний твір розглядається як особлива система художньо відображених (перевтілених) реалій буття й світоглядних категорій, які обумовлюють художнє сприйняття письменника (Д.М. Замятін, В.А. Подорога, В.М. Топоров, М. Хайдеггер). Продуктивним вбачається і формування підходу до художнього твору "крізь призму просторовості" (В.М. Топоров), а також самого поняття "ментальний простір", що виникло в результаті розвитку гуманітарного мислення.

Поняття "ментальність" в широкому смислі пов'язується із колективними уявленнями (І.К. Архипов, Г.Д. Гачев, А.С. Шохов). Однак у проведеному дослідженні ментальність розглядається у вузькому смислі - як сукупність свідомих і несвідомих настанов, тяжіння індивідів (а не лише спільнот) до певних цінностей, типу мислення, поведінки тощо.

Проблема ментального простору зумовлює пошуки відповідних художніх моделей, засоби мистецького "реконструювання світу" відповідно до авторського світобачення і світорозуміння. У ментальному просторі автора виявляється свідоме й несвідоме, суб'єктивне й об'єктивне. Це поняття є багатошаровим утворенням, що містить у собі відбитки об'єктивного світу, письменницьких уявлень, типу культури тощо. У дисертації визначено функції ментального простору: 1) конструювання можливої й навіть альтернативної реальності; 2) участь у створенні контексту - привнесення в соціокультурну ситуацію елементів її суб'єктивної оцінки індивідуумом, ментального досвіду людини.

У літературному творі пейзаж є одним із головних засобів експлікації ментального простору автора й може розглядатися як форма саморозкриття світогляду й світобачення митця. Базовими складовими ментального простору автора є когнітивно-просторові сполуки, оскільки художній образ загалом (і пейзажний образ, зокрема) - це певна когнітивна модель. Відтворення природи в мистецтві пов'язане із процесами міфологізації, тому розгляд ментального простору автора потребує врахування специфіки міфотворчості та міфопоетики.

У підрозділі 1.3. "Метод бінарних опозицій у дослідженні ментального простору автора" розкрито методику вивчення ментального простору автора. Серед загальних літературознавчих методів у дисертації виокремлено метод аналізу в пейзажах та інших структурних складових тексту і засобах поетики бінарних опозицій, які є репрезентативними для визначення особливостей світогляду митця, ментальних рис його творчості.

У дисертації обстоюється думка про те, що оформлення ментального простору у творі є художнім моделюванням навколишнього світу, відтак бінарні опозиції постають сутнісними складовими такої моделі. Дослідження протилежних "полюсів" світобудови виявляє авторську позицію, що може змінюватися залежно від різних чинників (суб'єктивних, об'єктивних, іманентних, екстралітературних тощо), і визначає авторську картину світу, яка теж є складною і динамічною в добу XIX століття.

Метод бінарних опозицій (їх виокремлення, пошук засобів художньої експлікації, аналіз, синтез, зіставлення тощо) дозволяє з'ясувати змістові й формальні параметри картини світу окремих авторів, а також стильові домінанти, притаманні художнім системам митців, риси їх індивідуального стилю, що позначаються і на жанрових рішеннях.

Для проведеного дослідження актуальні ті бінарні опозиції, які реалізовані в картинах навколишнього світу. Ментальний простір автора розглянуто на матеріалі окремого літературного твору в цілому або низки творів письменника, що відрізняє здійснений аналіз від робіт, виконаних у межах когнітивної лінгвістики. Такий підхід дозволяє прийти до висновку про індивідуальні ціннісні й світоглядні орієнтації митця як носія певних національно-культурних традицій.

Актуальним для дисертаційного дослідження є поняття "мотив", розроблене в працях О.М. Веселовського, Б.М. Гаспарова, В.Б. Шкловського, В.М. Марковича, І.В. Силантьєва. У художньому творі мотив є одним із найважливіших сюжетоутворюючих елементів, тісно пов'язаних із поняттям художнього простору. Він розглядається як найпростіша змістова одиниця художнього тексту, повторюваний комплекс ідей, образів, почуттів. Мотив, найчастіше будучи складовою бінарної опозиції чи одним із компонентів такої складової, відіграє важливу роль в експлікації ментального простору автора в літературному творі, що доведено в процесі дослідження.

У дисертації ментальний простір автора розглядається як багаторівневе й багатошарове утворення, в якому органічно поєднано свідоме й підсвідоме, об'єктивне і суб'єктивне. Поняття "ментальний простір автора" відбиває риси письменницького світосприйняття, національні цінності, ментальні орієнтації доби (або певної спільноти), тип художнього мислення, соціокультурну ситуацію, мистецькі тенденції (напрями, течії, стилі) в літературному процесі.

Другий розділ дисертації "Риси романтичного світосприйняття в пейзажах російських письменників першої третини XIX століття" присвячено розгляду романтичного типу творчості, що відображається в літературному пейзажі як втіленні ментального простору автора. Особливу увагу приділено дослідженню рис романтичного світогляду у картинах навколишнього світу у творах О.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова, М.В. Гоголя.

У підрозділі 2.1. "Експлікація романтичного світосприйняття в кавказьких пейзажах О. Пушкіна: опозиція "верх - низ"" показано, що романтична художня система є системою абсолютної суб'єктивності, а ментальні простори авторів, які творили в її межах, - антропоцентричними, наслідком чого стала гранична психологізація описів природи. У творах доби романтизму картини навколишнього світу, як правило, забарвлені емоціями сприймаючого суб'єкта, набувають особливого підтекстового змісту, який можна розкрити за допомогою методу ключових опозицій авторського ментального простору.

У пейзажах О.С. Пушкіна, змальованих у поемі "Кавказский пленник" і вірші "Кавказ", традиційна для романтичного світосприйняття опозиція "верх - низ" експлікована за допомогою визначення позиції ліричного героя стосовно таких просторових орієнтирів, як гори, небо, ущелини, долини. "Верх" визначається як простір досягнутого романтичного ідеалу, звільнення від недосконалості реального світу, а шлях до нього - як реалізація мотиву втечі й самітництва: у картинах навколишнього світу з'являються образи пустелі й пустельника. У процесі подолання ментальної опозиції "верх - низ", експлікованої як підйом на вершину гори, реалізуються не тільки елементи романтичної філософії двосвіття, але й "християнський пафос шляху" до нових духовних висот. Спуск вниз можна тлумачити як відображення духовної кризи, пережитої О.С. Пушкіним у 1829 році, і як знак початку процесу переосмислення романтичних цінностей, а також виникнення тенденцій до формування поліцентризму ментального простору автора. Це доводить і пушкінська проза: картини навколишнього світу, створені в "Путешествии в Арзрум во время похода 1829 года".

У підрозділі 2.2. "Відображення романтичного антропоцентризму в картинах природи М.Ю. Лермонтова: опозиція "верх - низ"" розкрито лірико-символічний підтекст роману М.Ю. Лермонтова "Герой нашего времени", що дає підстави зробити висновок про існування в ментальному просторі його автора протиставлених одна одній "різних реальностей", конфлікт яких становить основу романтичного світогляду. У М.Ю. Лермонтова "верхнє" (позитивне) іншосвіття експліковано з допомогою когнітивно-просторового сполучення образів неба, зірок, гір, а "нижнє" (негативне) іншосвіття втілено в образах ущелин, прірв, провалів, морів. "Низ" представлений переважно не землею, а морем.

Розв'язання конфлікту "різних реальностей", земної і небесної, в лермонтовському ментальному просторі ґрунтується на спробах подолання опозиції "верх - низ", що здебільшого виявляється неможливим через внутрішні конфлікти ліричного героя. Неможливість подолання зазначеної опозиції пов'язана також із універсальним для російської та європейської літератур мотивом втраченого й недосяжного раю. У роботі показано вплив концепцій Ж.Ж. Руссо і Дж. Байрона на формування лермонтовського світобачення, ідеї про повернення до "природного стану" людської душі (колись втраченого). Згодом ця ідея виявилася близькою й М.В. Гоголю. Однак людина у своєму прагненні до "верху", згідно з уявленнями М.В. Лермонтова, не може раптово звільнитися від залежності від "низу", тому ані "низ", ані "верх" не стають "своїм" простором у лермонтовській картині світу, виявляючи тим самим суперечності самої природи людини, у результаті чого опозиція "верх - низ" не тільки лишається неподоланою, але й стає ментальною основою для постійного, хоча й безрезультатного пошуку "свого" простору.

У лермонтовських картинах навколишнього світу втілено ментальний простір автора, а також аспекти російської національної свідомості: поєднання богошукання з богоборством, "східного" із "західним", "свого" з "чужим" у прагненні до якісно нового рівня світосприйняття.

Особливості описів картин оточуючого світу в романі "Герой нашего времени" свідчать про антропоцентризм ментального простору митця. Пейзажі письменника відбивають динаміку емоцій і світобачення суб'єкта (персонажа, автора).

У підрозділі 2.3. "Картини навколишнього світу як засіб реалізації ментального простору автора в ранніх творах М.В. Гоголя" розглядається синтез у художній системі письменника традицій бароко, сентименталізму, романтизму й реалізму, на існування яких вказують В.П. Казарін, В.В. Кожинов, В.І. Мацапура, П.В. Михед. Про наявність елементів барокового стилю свідчить поєднання емпіричного й трансцендентного, видимої й невидимої сфер зображуваного універсуму. Романтизм ранньої гоголівської творчості спирається на традиції сентименталізму, що виявляється в елегійності художнього простору, в паралелізмі картин навколишнього світу й людських настроїв та почуттів. У такий спосіб створюються пейзажі-настрої, що залежать від одного почуття, яке не виявляється на підтекстовому рівні, а чітко формулюється автором на початку чи в кінці зображення картини природи. Зазначені особливості тією чи іншою мірою характерні для картин навколишнього світу таких творів М.В. Гоголя, як "Сорочинская ярмарка", "Ночь перед Рождеством", "Майская ночь, или Утопленница", "Вечер накануне Ивана Купала", "Страшная месть", "Пропавшая грамота", "Коляска", "Невский проспект", "Повесть о том, как поссорились Иван Иванович с Иваном Никифоровичем", "Портрет", "Тарас Бульба", "Мертвые души".

У пункті 2.3.1. "Опозиція "реальний світ - іншосвіття" у творах М.В. Гоголя" стверджується, що вже сам факт існування зазначеної антиномії в гоголівському ментальному просторі є доказом тяжіння письменника до традицій бароко. Особливості реалізації опозиції "реальний світ - іншосвіття" виявляють нерозривну єдність і навіть взаємопроникнення її складових, що є відображенням народної свідомості. У роботі зроблено висновок про підпорядкованість ментального простору автора традиційній для барокового світосприйняття ідеї ілюзорності видимого світу. Ця ідея й породжує авторську стратегію експлікації зсуву меж реальності та ірреальності в картинах навколишнього світу. Також розглянуто фольклорний хронотоп творів митця крізь призму бінарних опозицій та зроблено висновок, що у гоголівському ментальному просторі наявна "дедемонізація" негативного іншосвіття, характерна для народної сміхової культури, що також доводить присутність традицій бароко в художній системі М.В. Гоголя й свідчить про характерну для світовідчуття письменника єдність рис язичництва й християнства.

Перетинання персонажами меж реального світу й іншосвіття цілком відповідає й романтичній традиції, яка визначає подолання опозицій "світло - тьма", "тепло - холод". Навіть саме мистецтво в гоголівському ментальному просторі може розглядатись як іншосвіття, що підкоряє собі реальний світ. У пізній творчості письменника зображення іншосвіття трансформується в описи відхилень від усталеного порядку речей - хаотичність, чудернацькість.

У пункті 2.3.2. "Опозиція "провінція - столиця" у М.В. Гоголя" стверджується, що як "чужий" у художній свідомості М.В. Гоголя позиціонується простір столиці. Образи мешканців Диканьки, Миргорода й Петербурга відрізняються рисами ментальності. Опозиція "провінція - столиця" експлікована у гоголівських картинах навколишнього світу, де столиця для провінціалів - чужий світ, неприродний (абсурдний) простір. Як позитивне оцінюється автором все близьке до природи. Опозиція "людина - природа" не має масштабного вираження в гоголівській творчості, але все ж таки присутня в авторському ментальному просторі. Світ природи здебільшого представлений у М.В. Гоголя за допомогою опису зорових образів, вражень, а світ людей - слухових.

Крім того, в художньому світі М.В. Гоголя існує простір, який знаходиться поза опозицією "провінція - столиця", - серединний простір, позбавлений контакту з позитивним іншосвіттям. Цей простір, на відміну від "чужого", столичного, неможливо "опанувати", що підкреслює його вади. Він зображений за допомогою засобів поетики натуральної школи. У інших картинах навколишнього світу, що експлікують зазначену опозицію, автор використовує такі характерні для художньої системи романтиків прийоми, як підпорядкування всіх деталей картин природи загальному настрою, персоніфікація елементів міського пейзажу й описів природи, а також яскраві фарби.

Третій розділ "Контамінація художніх систем і експлікація ментального простору автора в картинах навколишнього світу" складається із п'яти підрозділів. У ньому розглянуто твори російської прози XIX століття, в яких особливості експлікації ментальних опозицій виявляють наявність у художньому світі того чи іншого письменника характерних рис різних естетичних систем.

У підрозділі 3.1. "Формування реалістичного бачення в картинах природи в "Путешествие в Арзрум во время похода 1829 года" А.С. Пушкіна" розглянуто опозицію "очікуване - дійсне". У підрозділі обґрунтовано положення про те, що літературні твори, іноді навіть незалежно від авторського бажання, неминуче перебувають під впливом певних художніх традицій і тенденцій, що призводить до синтезу різних літературних напрямків, течій, художніх систем. Цей факт обумовлений, зокрема, трансформацією авторських ментальних просторів, які в середині XIX століття стають поліцентричними: втілення особистісного - емоційного стану та ціннісних орієнтирів - у пейзажах змінюється визнанням існування об'єктивних законів навколишнього світу, що починає жити своїм, не залежним від сприймаючого суб'єкта, життям. Більше того, світ "диктує" свої закони людині й у чомусь навіть змінює її ментальний простір, що позначається на особливостях творчості митців. Відповідь на питання, традиції якої художньої системи і якою мірою експліковані в тому чи іншому тексті, неможлива без урахування картин навколишнього світу, що відображають ментальний простір автора, етапи авторського становлення, динаміку його стилю. При цьому особливо важливим стає аналіз символічного підтексту пейзажів, що є одним із об'єднувальних чинників структури художніх творів.

Перехід від романтизму до реалізму в художній системі О.С. Пушкіна також став закономірним наслідком зміни ментального простору автора: з одного боку, зберігається романтичне очікування нової зустрічі із Кавказом, яка може сприяти подоланню духовної кризи, з іншого боку - дійсність сприймається й описується очима реаліста, тому поетика романтизму тісно поєднана з поетикою реалізму, оскільки для посилення романтичного контрасту очікуваного і дійсного використовуються реалістичні деталі. У пушкінських прозових описах Кавказу простежується відмова від умовно-літературних форм пейзажу і посилення документальності у зображенні картин кавказької природи. Однак документальність і стриманість описів не заперечують їх експресивності. В "Путешествии в Арзрум" пушкінська документальність сповнена особливої експресивності - "нездійсненого очікування", але стосовно самого автора, а не читача. Внаслідок цього в ментальному просторі автора й виникає традиційна для романтичного світовідчуття опозиція "очікуване - дійсне", переосмислена в аспекті пріоритету дійсного над бажаним. Ця особливість ментального простору пізнього О.С. Пушкіна буде згодом властива й світосприйняттю Ф.М. Достоєвського: обидва автори виявляють прагнення подолати названу опозицію з допомогою заміни чи зміни простору.

У пушкінському ментальному просторі такий спосіб досягти очікуваного веде до подолання опозиції "своє - чуже", в результаті чого чужий простір не насторожує й не лякає, а лише викликає інтерес і надію. При цьому романтична ментальна опозиція "верх - низ", експлікована в ліриці О.С. Пушкіна, практично відсутня у його прозі, що є наслідком свідомої "деромантизації" Кавказу - авторської стратегії руйнування романтичних стереотипів його сприйняття. Прийоми романтичної поетики наявні лише в різних формах нарації, передовсім у текстах, котрі О.С. Пушкін подає як тексти, написані кимось іншим: у вірші Д. Туманішвілі, на початку поеми яничара Аміна-Оглу, хоча останній - вигадана особа (насправді вірш належить самому авторові "Путешествия в Арзрум во время похода 1829 года"). Таким чином, із появою рис реалізму в пушкінській творчості досягнення романтичної поетики не відкидаються автором повністю, а переосмислюються.

У підрозділі 3.2. "Реалізація опозиції "добро - зло" у пейзажах роману М.Ю. Лермонтова "Вадим"" стверджується наявність у художній системі М.Ю. Лермонтова рис "сентиментального романтизму", поява якого викликана, з одного боку, зверненням письменника до подій XVIII століття, а відповідно, необхідністю стилізувати свій роман у дусі тогочасної літератури, з іншого ж боку - романтичним світовідчуттям М.Ю. Лермонтова.

Контамінація літературних стилів у романі "Вадим" виявляється й у зображенні картин природи. Саме сентименталісти "олюднили" природу, змальовуючи пейзажі, що відбивають переживання героїв. Картини навколишнього світу в лермонтовському творі засвідчують стильовий синтетизм (термін М.М. Бахтіна), поєднання "реального" та "ірреального" у художній системі митця. Описи природи відображають не тільки художні, а й світоглядні пріоритети, ціннісні орієнтації М.Ю. Лермонтова, зокрема, ідею нерозривності добра і зла в ментальному просторі автора. Доказом цього в пейзажі "Вадима" є той факт, що навіть образ неба може мати в художньому просторі роману протилежне за знаком емоційне забарвлення. Таким чином, особливості реалізації ментальної опозиції "добро - зло" в картинах навколишнього світу роману М.Ю. Лермонтова "Вадим" відбивають аспекти ментального простору автора, зокрема поєднання богоборства з богошуканням. Зазначена опозиція є модифікацією опозиції "верх - низ", "реальний світ - іншосвіття".

Спосіб психологізації пейзажу в цьому романі відрізняється від того, який письменник використовує в більшості своїх творів, коли паралелізм картин природи й внутрішнього світу героя не явний, а зосереджений у підтексті. У "Вадиме" відчутні карамзінські паралелі настроїв природоописів і сприймаючого суб'єкта. У цьому "оприродненні" людини, коли чимало явищ природи виступають як символи, що передають стан душі, також вбачається наслідування письменником сентименталістських традицій у зображенні природи.

У підрозділі 3.3. "Відображення амбівалентності складових опозиції "своє - чуже" в картинах навколишнього світу як авторська стратегія М.В. Гоголя" доведено, що ключовою в гоголівському ментальному просторі є опозиція "своє - чуже", що стала основою опозицій "реальний світ - іншосвіття" і "провінція - столиця". В культурно-етнічному аспекті опозиція "своє - чуже" реалізується у протиставленні "українці - поляки (ляхи)". З іншого боку, можна констатувати відсутність розмежування понять "російське" і "українське" в художньому світі М.В. Гоголя. У повісті "Тарас Бульба" родова свідомість, що визначає ментальність героя, породжує опозицію "своє - чуже", живить її й доводить до абсолюту, приносячи при цьому в жертву самого її носія. Однак зазначена опозиція, будучи переміщеною з етнічної сфери в загальнолюдську, втрачає гостроту або зовсім нейтралізується, тому що в гоголівському ментальному просторі опозиція "своє - чуже" аж ніяк не є суто полярною. Картини навколишнього світу в повісті "Тарас Бульба" свідчать про те, що в авторському ментальному просторі ця опозиція позбавлена тієї категоричності, з якою відстоюють її герої зазначеного твору. Це підтверджує наповненість гоголівських пейзажів світлом. За традиційною не тільки для давнього епосу, але й для романтичного мистецтва естетичною опозицією "світло - темрява", безумовно, стоять ціннісні орієнтири. "Своє", або позитивний простір, завжди є світлим, а "чуже", або негативне, - темним. Саме так описує М.В. Гоголь і рідний для козаків степ, і такий ненависний козакам католицький храм, до якого входить Андрій. Освітлення в ньому підтримано звуками органа, що остаточно змінює знаки й стирає опозицію "своє - чуже". Отже, крайні прояви опозиції "своє - чуже" перебувають за межами гоголівського ментального простору.

Подолання зазначеної опозиції й наближення до "чужого" виявляється й у поемі "Мертвые души". У творі як знакові маркери постійно зустрічаються елементи "чужого" простору. Так, із описів всіх поміщицьких садиб (усіх варіантів мезокосма) складається не тільки макрокосм - російська дійсність, - але й своєрідний "гіпермікрокосм" - російський національний характер. У ментальному просторі М.В. Гоголя, з одного боку, "чуже" є важливішим за "своє", з іншого боку - "своє" має право не тільки на існування, але й на власний шлях розвитку. Таким чином, обидві складники бінарної опозиції "своє - чуже" у гоголівському ментальному просторі є амбівалентними. Подолання цієї опозиції можливе як в одному, так і в іншому напрямку, причому знаки оцінки такого роду "перетину межі" можуть змінюватися. І саме ця амбівалентність, змалювання альтернативного світогляду й неоднозначність його оцінки свідчить про появу реалістичних тенденцій у художній системі М.В. Гоголя.

У підрозділі 3.4. "Форми реалізації опозиції "плинне - вічне" у картинах навколишнього світу І.С. Тургенєва" здійснено аналіз тургенєвської прози, в якій поєдналися риси різних літературних напрямків. Дослідники (В.В. Маркович, Л.В. Пумпянський, П.Г. Пустовойт) давно помітили схожість художніх систем І.С. Тургенєва і М.Ю. Лермонтова в аспекті розвитку романтичних традицій зображення навколишнього світу. У тургенєвській творчості, з одного боку, виформовується пов'язана із романтичним конфліктом моноцентрична конструкція твору, що центрує його основні компоненти довкола головного героя і підкоряє їх завданням його змалювання й оцінки. Говорячи про моноцентричну будову творів І.С. Тургенєва, можна зробити висновок про те, що цим єдиним центром у письменника, як правило, стає людина, сприймаючий навколишній світ суб'єкт. Елементи романтичного антропоцентризму тургенєвського ментального простору породжують таку особливість природоописів: вони моноцентричні в тій мірі, що часто мають один загальний настрій, який оздоблює й підкоряє собі всі елементи літературного пейзажу - відомий прийом романтичної поетики. Так побудована більшість картин навколишнього світу в повістях І.С. Тургенєва. Риси романтичного світосприйняття були властиві письменникові протягом усього його творчого шляху. Ключовою для тургенєвського ментального простору є опозиція "плинне - вічне", що є основою опозицій "людина - природа", "дім - навколишній світ", "світло - тьма", "тиша - світ звуків" і експлікована в таких творах, як "Ася", "Первая любовь", "Вешние воды", "Три встречи", "Поездка в Полесье", "Дневник лишнего человека", "Песнь торжествующей любви", "Рудин", "Дворянское гнездо", "Отцы и дети", "Накануне".