Проза Алеко Константинова: концепти "ідентичності" та "іншості"

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

10.01.03 - література слов'янських народів

УДК 821.163.2 А.Константинов

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ТВОРЧІСТЬ АЛЕКО КОНСТАНТИНОВА: КОНЦЕПТИ «ІДЕНТИЧНОСТІ» ТА «ІНШОСТІ»

ОХОТНА ОЛЕНА

ОЛЕКСАНДРІВНА

КИЇВ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі слов'янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник:член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор Радишевський Ростислав Петрович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри полоністики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук Стоянова Ельза Петрівна, Київський славістичний університет, професор кафедри слов'янської філології кандидат філологічних наук, доцент Карацуба Мирослава Юріївна, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, старший науковий співробітник відділу мистецтва та народної творчості зарубіжних країн

Захист відбудеться «31» травня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, конференц-зал.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий «29» квітня 2011 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої радиН. М. Гаєвська

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Алеко Константинов - знакова постать болгарської літератури кінця ХІХ століття, найбільш значуще ім'я серед представників реалістичної прози. Незважаючи на ранній інтерес до перекладів і написання власних творів, митець не готувався до письменницької діяльності, проте до літератури його підштовхнула особистісна несумісність з корумпованими інституціями і політичними виявами: зрілі твори А. Константинова - фейлетони, дорожні нотатки, книга «Бай Ганьо» - з'являються як спонтанна реакція на довколишню дійсність - швидше публіцистична, ніж художня. Але ці твори, як вважав сам автор, без претензії на художність, стали шедеврами, класичним фондом, найбільш інтерпретованими текстами болгарської літератури. Коли у 90-тих роках ХІХ ст. письменник описав поширений тип простакуватого, користолюбного, нахабного і неосвіченого торговця-політикана, ніхто не міг уявити, що цей образ зробить свого творця знаменитим і зійде зі сторінок книги та заживе власним життям, продукуючи притчі, літературні твори, фільми та картини. Не існує в болгарській літературі іншого твору, який би став предметом більш жвавих та суперечливих оцінок і досліджень.

Книги А. Константинова написані у важкий для болгарського суспільства час, коли на зміну ейфорії перемоги над турками у 1878 р. й оптимістичним сподіванням прийшли тверезі роздуми про майбутнє нації та країни з сумними висновками про розбіжність між омріяним і досягнутим: минуло тридцять років з часу звільнення Болгарії від османського ярма, а держава все ще не могла посісти гідне місце серед інших європейських країн, виправдати націоналістичні сподівання періоду болгарського Відродження. У творах письменника втілено ідентичнісні тривоги і сумніви тогочасної болгарської культурної свідомості щодо позиціонування себе у світі.

На зламі ХХ-ХХІ століть проблеми ідентичності знову актуалізуються. Причинами такого процесу стають перехід Болгарії до нових соціальних форм і можливість вільно спілкуватися зі світом та обирати нові ціннісні орієнтири і напрями розвитку. В цей час активно починають з'являтися у всіх сферах буття живі прототипи героя А. Константинова з твору «Бай Ганьо». Літературознавство, яке у першій половині ХХ ст. прискіпливо досліджувало питання, ким є герой «Неймовірних оповідань» - соціальним чи національним типом, опинилося перед завданням пояснити і прояснити, хто є Бай Ганьо зараз і яке відношення він має до самої суті «болгарського».

Загалом, для болгарської культури питання національного завжди було досить проблематичним, що зумовлене історичними обставинами, у яких опинявся болгарський народ протягом століть, а саме п'ятсот років турецького поневолення, пізній і болісний процес консолідації та творення власної нації і держави. У процесі формування болгарської ідентичності література відігравала надзвичайно важливу роль (що загалом типово для народів з тривалою традицією відсутності власної держави і свободи), саме вона виконала функції ідеології та міфології, створила перші націєтворчі концепти. Твори А. Константинова, можливо, без усвідомлення автором цього факту, першими по-справжньому проблематизували болгарську ідентичність, по-новому співвіднесли Своє з Іншим, створили нові ціннісні орієнтири та ідеали.

Актуалізація питань ідентичності та іншості у болгарському літературознавстві збіглася із загальними тенденціями світової гуманітаристики, яка відзначається посиленим інтересом до ідентичнісної проблематики. У сучасному світі глобальних ідей і етнічних проблем питання ідентичності та іншості виходять на передній план і потребують серйозного наукового та художнього аналізу і вирішення цілком конкретних завдань: прийнятне подолання чужості, пошук того, що об'єднує, аналіз розбіжностей і несхожостей, переосмислення категорій «своє», «чуже», «інше», дослідження власної самобутності і одночасне проголошення відкритості назовні, захист власного.

Це зумовлює актуальність нашого дослідження, оскільки обрана тема відповідає важливим напрямам розвитку сучасної культурології загалом та літературознавчої науки зокрема, становить науковий інтерес як комплексне дослідження проблем національної ідентичності та іншості крізь призму дискусій про болгарську самосвідомість у творах А. Константинова у контексті творчості інших письменників ХІХ століття, а також відкриває перспективи для компаративного аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана із напрямом наукової роботи кафедри слов'янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що передбачає дослідження широкого кола проблем історії та теорії літератур слов'янських народів, зокрема болгарської літератури, із залученням сучасних інтерпретаційних підходів, у межах теми науково-дослідної роботи Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації» (номер державної реєстрації 06 БФ 044-01). Тему дисертації затверджено на засіданні бюро Наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» 7 грудня 2010 року протоколом № 6.

Метою дисертаційної роботи є докладне, поглиблене дослідження творчості Алеко Константинова з позицій функціонування у ній концептів «ідентичності» та «іншості» у контексті болгарської літератури ХІХ століття, виявлення художніх механізмів, за допомогою яких відбувається національна самоідентифікація та стереотипізація образів Свого та Іншого, а також осмислення зв'язків між процесами формування національної ідентичності та літературними творами автора.

Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:

- дослідити роль літератури у формуванні болгарського суспільства і культури у ХІХ столітті; простежити її вплив на процес становлення національної ідентичності; визначити, які теми, стратегії і мовні інструменти фігурують у конструюванні та модифікуванні ідентичності;

- проаналізувати й систематизувати образи Свого та Іншого, що представлені в літературних творах болгарських письменників ХІХ століття, описати їхні основні характеристики, дослідити функціонування у них націєтворчих стереотипів;

- розглянути ідентифікаційний проект, створений книгами А. Константинова, у контексті літератури ХІХ століття;

- з'ясувати особливості образу Свого, втіленого у творах А. Константинова «Бай Ганьо» та «До Чикаго і назад», акцентуючи увагу на видозміні його імагологічного вияву порівняно з текстами попередньої літературної традиції;

- здійснити аналіз стереотипних візій Іншого у прозі А. Константинова;

- описати зображені у творах письменника шляхи подолання ідентичнісних криз як форми самозбереження;

- охарактеризувати творчість А. Константинова з точки зору наявності у ній рис дискурсу балканізму як певної варіації дискурсу орієнталізму;

- визначити місце прози А. Константинова серед класичних текстів болгарської літератури.

Об'єктом дослідження є проза Алеко Константинова, зокрема його книга «Бай Ганьо: неймовірні оповідання про одного сучасного болгарина», дорожні нотатки «До Чикаго і назад», а також оповідання та фейлетони («Неймовірно, але факт: 300 чоловік на Черні Врих», «Щось шуміло, але що», «З великого розуму», «Бережи боже, щоб сліпе прозріло»).

Предметом дослідження є концепти «ідентичності» й «іншості» у прозі А. Константинова та створений автором ідентифікаційний проект, парадигма етнообразів Свого, Чужого та Іншого у творах письменника, а також зв'язки між творчістю митця і літературним процесом ХІХ століття, між літературою та самоідентифікаційними процесами.

Методологічним підґрунтям дисертації є праці болгарських дослідників творчості А. Константинова (К. Кристев, П. Ю. Тодоров, Ал. Теодоров-Балан, І. Мешеков, Б. Пенев, Д. Благоєв, Б. Цонев, М. Арнаудов, Б. Нічев, Н. Георгієв, А. Аліпієва, С. Ігов, І. Пелева, М. Кірова, О. Ковачев, В. Стефанов), а також історії болгарської літератури XVIII, XIX та початку ХХ століть (К. Станева, Н. Чернокожев, Н. Аретов, А. Хранова, А. Лічева, С. Радев, А. Кьосев); наукові розвідки з питань постколоніальних студій та орієнталізму (Е. Саїд, Г. Чакраворті-Співак, М. Тодорова), фундаментальні роботи, присвячені проблемам нації, націоналізму, національній ідентичності (Б. Андерсон, Е. Сміт, Е. Гелнер), теоретичні студії філософів та культурологів з питань іншості та ідентичності (Е. Еріксон, Е. Левінас, Ж. Бодріяр, Цв. Тодоров, Ж. Дерріда, М. Бубер, П. Рікьор, Ж.- П. Ліотар, Ж. Лакан, Ж. Дельоз, Ю. Кристева, Б. Строт).

Специфіка об'єкта та предмета дисертації вимагає комплексного підходу для досягнення поставленої мети та завдань, тому у роботі доцільно поєднано різні методи дослідження. При аналізі зв'язків літератури з процесом формування національної ідентичності та його відображення у літературних творах застосовано еволюційний, комплексно-історичний та системний методи. Для вивчення і структурування образів Іншого у болгарській літературі ХІХ ст. використано типологічний та еволюційний, а під час аналізу образів Свого та Іншого у книгах А. Константинова продуктивними виявилися описовий і психологічний методи. Це допомогло інтерпретувати творчість митця у контексті попередньої літературної традиції. Крім того, у роботі застосовано біографічний та аксіологічний методи.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що у дисертації:

- вперше у вітчизняній славістиці здійснено спробу комплексного дослідження творчості болгарського письменника ХІХ століття А. Константинова з точки зору функціонування у ній концептів «ідентичності» та «іншості» у контексті попередньої літературної традиції, що дало змогу простежити вплив літературних творів на процеси становлення та формування основних засад національної самосвідомості й культури;

- проаналізовано зміну візій образів Свого та Іншого у болгарській літературі ХІХ століття;

- окреслено механізми подолання іншості, застосовані у художніх творах А. Константинова, як форми національного самозбереження;

- запропоновано аналіз творчості А. Константинова через дискурс балканізму із залученням таких понять, як «стигма», «травмована культура», «самоколонізована культура».

Особистий науковий внесок полягає в аналізі творчості А. Константинова під кутом зору проблем ідентичності та іншості у контексті болгарської літератури ХІХ століття. У дисертації висвітлено, як письменник полемізує з літературними текстами попередньої епохи, використовує надбання, а подекуди пародіює патріотичне письмо доби Відродження. Доведено створення автором нового ідентифікаційного проекту болгарської нації, виокремлено основні його риси через імагологічний аналіз образів Свого та Іншого, а також описано рецепцію творів А. Константинова у критиці. Здійснено аналіз текстів А. Константинова у межах дискурсу балканізму через концепти «стигми», «травмованої культури», «самоколонізованої культури».

Дисертаційне дослідження є самостійною роботою. Всі результати отримані безпосередньо автором, а наукові праці виконано без участі співавторів.

Теоретичне значення. Теоретична концепція, яка є основою дисертаційного дослідження і яку було сформовано в результаті аналізу проблеми визначення ролі літератури у формуванні національної ідентичності і відображенні цього процесу в літературних творах, здатна поповнити фонд сучасних вітчизняних літературознавчих розвідок. Результати роботи можуть бути використані як методологічне джерело дослідження імагологічних проблем у творах інших болгарських письменників ХІХ-ХХ століть.

Практичне значення. Матеріал роботи стане корисним при укладанні підручників чи навчальних посібників з теорії та історії болгарської літератури, а також при залученні певних положень роботи для розробки загальних лекційних курсів, а також спецкурсів з маргінальних або альтерних студій.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри слов'янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка; її результати й основні положення апробовані на наукових конференціях: Міжнародній конференції «Філологія в Київському університеті: історія та сучасність», присвяченій 200-річчю від дня народження М. О. Максимовича (Київ, жовтень 2004 р.); Міжнародній науковій конференції «Мови та культури народів світу у контексті глобалізації» (Київ, квітень 2005 р.); Міжнародній науковій конференції «Київські філологічні школи: теоретичний спадок і сучасність» (Київ, жовтень 2006 р.) та науковій конференції, присвяченій пам'яті академіка Леоніда Булаховського (Київ, травень 2006 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 6 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (255 позицій). Обсяг основного тексту - 198 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її наукова новизна, подано визначення основних понять (нація, національна ідентичність, Свій, Інший), охарактеризовано об'єкт, мету і завдання дисертації, визначено методологічну основу, сформульовано принципи і методи дослідження, окреслено сферу теоретичного і практичного застосування одержаних результатів. Подано передісторію дослідження питання, а також відомості про апробацію роботи.

Перший розділ «Дискурс іншості та ідентичності в болгарській літературі ХІХ століття» висвітлює функціонування проблем ідентичності та іншості в болгарській літературі ХІХ століття. У ньому проаналізовано зв'язок тогочасної літератури з формуванням національної ідентичності, досліджено роль літератури у цьому процесі та причини її активності. Відзначено високу продуктивність опозиції Своє - Чуже та систематизовано образи етнічних Інших, присутні у текстах ХІХ ст. У розділі також приділено увагу загальним теоретичним та методологічним питанням, означенню понять іншості, ідентичності, національної ідентичності та шляхів їх формування. Охарактеризовано творчість А. Константинова та детально проаналізовано зв'язки творів письменника з текстами болгарської літератури ХІХ століття.

У підрозділі 1.1 «Роль літератури ХІХ століття у процесі формування національної болгарської ідентичності» визначено поняття ідентичності як суб'єктивне почуття тотожності й неперервності (за Е. Еріксоном), що підходить для будь-якого типу ідентичності - як особистісної, так і колективної; зазначено фундаментальні риси національної ідентичності (історична територія, або вітчизна, спільні міфи та історичні спогади, масова культура, юридичні права та обов'язки, економічна та територіальна мобільність - за Е. Смітом). Національна ідентичність є структурою, яка обов'язково і постійно відчуває потребу пропагування й підтримки, тому важливу роль у її поширенні відіграють символічно обтяжені об'єкти (пам'ятники, герби, гімни тощо), а також інституції і соціальні впливи, зокрема публіцистика, періодичні видання, освіта, військова повинність, система свят - календар, історична традиція, культура та література. Вона формується навколо ідентифікаційного ядра, що містить знаки відрізнення, закодовані в певній міфології, яка регулює відносини індивіда чи колективу зі світом. Таке узгодження відбувається через систему репрезентацій, почуттів та стратегій, утілених у знакових, оціночно маркованих та обтяжених певними функціями фігурах, з якими носій ідентичності ототожнюється та зіставляється. Кожна культура прагне до створення власної міфології, бо вона дає універсальне знання про дану спільноту, консолідує її та представляє вічною й постійною величиною.

Із початком процесу формування націй міфотворчу функцію успадковує література і в певних обставинах стає важливим засобом творення національної ідентичності, виконуючи одночасно роль міфології та національної філософії, - ситуація, в якій опинилася Болгарія у ХІХ столітті. З одного боку, літературні твори описують культурні та соціальні умови, характерні для будь-якого суспільства, схожого з болгарським, а з іншого, самі формують національну ідентичність, витворюють та розказують національні міфи, конструюють та реконструюють історичну основу нації, відображають і створюють ідентифікаційні моделі, фігури і типи стосунків. Література всього ХІХ століття є не просто витвором чи інструментом тогочасної дійсності, а й її повноправним творцем. Причина цього - перш за все відсутність національної ідеології і перерваність традиції державності.

ХІХ століття в Болгарії продовжує період Відродження, яке є не ренесансово-гуманістичним, а національно-пробуджувальним та націєтворчим, тому його потрібно зіставляти з епохою Risorgimento - часом національного народження і формування нового типу мислення і нових систем співіснування, чиїм інструментом і одночасно результатом є національна культура. У літературі цього часу владарює фігура відсутності - як власне держави та нації, науки, школи, періодики, - так і літератури. Усі вони повинні бути або внесені ззовні, або створені зусиллями болгарського народу. Література стає певним компенсаторним полем, завдання якого - зробити зримим відсутнє, прояснити й стабілізувати те, чого немає. Літературні тексти ХІХ століття мають на меті показати, артикулювати й закріпити «болгарське», забезпечити його географічно-політичну та природну візії, тому вони постійно оперують емблематичними, важливими для свідомості болгарина як жителя даної місцевості географічними об'єктами: Дунай, Балкан, Стара планина, Чорне море, Вардар, Мариця тощо, а також національно маркованими іменами, пропагуючи їх як символообтяжені об'єкти, еталони національної болгарської ідентичності, що засвідчують твори П. Славейкова, Д. Чинтулова, І. Вазова,
Ст. Бобчева тощо. Болгарському Відродженню притаманна віра в те, що для написання творів потрібні лише моральна рішучість та згода колективного національного суб'єкта, чим і пояснюється відносно низький художній та естетичний рівень літературних творів цього періоду, коли частина митців, усвідомлюючи свій скромний талант, продовжує писати, вважаючи, що саме писання - важлива та корисна справа, бо є частиною формування держави, і продукує не твори, а жанри - текстові моделі, доводячи можливість існування болгарської прози, драматургії та поезії. Література періоду після Визволення розвиває ці тенденції з певними застереженнями. Саме у цей час створено найбільш дієві концепції національної ідентичності та сформовано стереотипи Свого та Інших. Хр. Ботев, І. Вазов і А. Константинов - є трьома найбільш потужними символьними «генераторами» болгарської ідентичності не лише в XIX столітті, а й в усій історії болгарської культури.

У підрозділі 1.2 «Ідентичність та іншість (образи Свого та Чужого в болгарській літературі)» відповідно до одного з визначень
ідентичності - поєднання сконструйованих культурою тожсамості (sameness) та іншості (otherness) (за Б. Стротом) - виокремлено шляхи формування ідентичності: створення оповіді про себе (себепізнання і самоопис) і відмежування Себе від Іншого. Описано поняття Іншого як найважливішого чинника ідентичності, як способу присутності Власного у світі, без якого існування Свого, Я є неможливим, бо, які б техніки самоопису не використовувало певне Я або Ми, які б свої субстанціональні особливості не підкреслювало, воно неодмінно постулює кордони, за якими перебуває не-своє, відмінне, інше. Будь-яка ідентичність може набути значення або конкретизуватися тільки через власні виняткові зв'язки з Іншими, тому що Своє усвідомлюється і проявляється лише під час і через зустріч з Іншим. Відмежування Свого від Іншого - первинний спосіб становлення ідентичності.

У болгарській літературі ХІХ сторіччя, з огляду на її статус у тогочасному суспільстві, опозиція Свій - Інший підвищено продуктивна, при цьому вона передбачає розуміння іншості як неприйнятної чужості, що є цілком закономірним явищем для періоду зародження та становлення національної міфології (як священної оповіді про походження й початки існування спільноти) та тожсамості, в цей час у ще невпевненій свідомості суб'єкта ідентичності маленьке й недвозначно окреслене Своє розташоване поряд з неосяжним та ворожим Чужим. Літературні твори цього періоду (поезія Д. Чинтулова, п'єси Д. Войнікова, поема «Джерело Білоногої» П. Славейкова) активно поширюють негативні образи Чужого, ілюструючи однозначне сприйняття болгарською культурою Іншого як загрози. Найчастіше негативними характеристиками чужості наділено категорії «грецького», «турецького», рідше «сербського». Образи Чужого у творах завжди означають спокусливу іншість, непотрібну та зайву для болгарської людини, оточеної патріархальним побутом і унормованими правилами та уявленнями про власне життя. Паралельно з наділеними вкрай негативними рисами образами чужості помічаємо ідеалізований образ Свого - ідеальної землі з традиційними нормами і соціальним укладом, зі славним минулим, з хоробрим і чесним народом.

У підрозділі 1.3. «Наративи етнічної іншості у болгарській літературі ХІХ століття» розглянуто образи етнічних Інших у текстах болгарської літератури ХІХ століття: турків, сербів, греків, росіян, європейців тощо. Паралельно з процесом утвердження та посилення національної самосвідомості помітне постійне передефінювання суб'єкта ідентичності та одночасно з ним й Іншого. Після звільнення з турецького рабства й здобуття свободи у 1878 році суспільні акценти в Болгарії змінюються: після отримання певного статусу самостійності в болгарській культурі, а отже, і в літературі відбувається перевизначення Свого та Чужого, при якому останнє починає конкретизуватися й ускладнюватися, набувати нових знаків та значень, диференціюватися на хороше й погане. Чуже стає Іншим в усій притаманній йому невизначеності та амбівалентності, його типологія розгортається та ускладнюється, Своє також зазнає змін: інакше окреслено коло «своїх» - близьких, дружніх народів, інакше інтерпретовано власну культуру.

Рушійні сили цього процесу - дві ідеї, що панують у ХІХ ст. у болгарському суспільстві: ідея відродження етносу (нації), тобто свідома спроба певної еліти оформити болгарську націю як спільноту з визначеною самосвідомістю, культурою, інституціями задля того, щоб вона зайняла відповідне їй місце поміж іншими слов'янськими та західноєвропейськими народами, та просунення національно-ідеологічного проекту незалежності заради отримання болгарським народом культурної, релігійної та політичної самостійності, - сприяють появі різних, множинних наративів іншості у болгарській літературі, коли певний етнічний Інший здатен викликати найрізноманітніші емоції: від негативних (турки), амбівалентних (серби, греки) до переважно позитивних образів Росії та Західної Європи - хоча, варто зазначити, жоден образ етнічного Іншого не є однозначним.

Аналіз творів даного періоду дозволив виокремити образи основних етнічних Інших, типізувати їх та дійти висновку про множинність версій іншості у літературі ХІХ століття через присутність чисельних моделей самовизначення, кожна з яких, незалежно від своїх відмінностей, прагне вибудувати та обґрунтувати ціннісне Власне, престижніше за своїх Інших.

Підрозділ 1.4 «Проза Алеко Константинова і болгарські літературні дискусії про ідентичність» містить характеристику постаті Алеко Константинова та історію створення основних його творів «Бай Ганьо. Неймовірні оповідання про одного сучасного болгарина» та «До Чикаго і назад». Дорожні нотатки «До Чикаго і назад» (1894) описують враження автора від подорожі до Америки на Чиказький ярмарок і є першим його зрілим твором. Цілісної книги «Бай Ганьо» спочатку не було. Перші оповідання про Бай Ганьо друкувалися у журналі «Думка», навіть автор не сприймав їх як один твір. Це спричинило дискусію в болгарському літературознавстві, що триває до сьогодні: чим є «Неймовірні оповідання» - збіркою оповідань, повістю, романом, нарисами? Більшість дослідників називають твір романом, де окремі оповідання є частинами.

Книги А. Константинова визнані болгарським суспільством ключовими творами - символьними центрами тривожних питань національної ідентичності. Вони не можуть бути інтерпретовані без залучення широкого літературного контексту, бо нерозривно пов'язані з ідентичнісною проблематикою літератури ХІХ століття, яку використовують для формування власного ідентифікаційного проекту. Твори письменника маніпулюють ораторськими, політичними, публіцистичними, прокламаційними, поетичними наративами доби болгарського національного Відродження, витісняють їх із владного національного дискурсу, знесилюють здатність слова цього періоду пробуджувати чуттєвий, інтелектуальний і дієвий запал у людей, до яких воно спрямоване. Серед окремих прийомів, використаних у текстах, - наскрізне вживання «важливих» слів періоду Відродження - брат, болгарин, Болгарія, Крум Страшний, кавал тощо; дискредитування патріотичних творів, звинувачення у плагіаті; підміна смислів окремих понять («слов'яни»); маніпуляція історичними іменами та літературними посиланнями; пародіювання класичних текстів болгарської культури (вірші Х. Ботева); зміна ціннісного наповнення образів Свого і Чужого - все це є ознакою профанації довготривалих підвалин глибинної колективної свідомості, симптомом руйнування неперервності історичної пам'яті, а отже проблематизуванням національної ідентичності.

У другому розділі «Літературні моделі Іншого у творах А. Константинова» увагу приділено образам Інших на сторінках текстів автора, визначено способи їх опису Своїм та принципи групування на ціннісній для болгарської свідомості шкалі. Досліджено створений у нотатках «До Чикаго і назад» цивілізаційний трикутник Болгарія - Європа - Америка та сегрегаційні тактики творів письменника.

У підрозділі 2.1 «Зустрічі з Іншими: закономірності, правила і тактики» простежено структуру текстів Алеко Константинова, стратегії і прийоми, що їх використовує Своє у спілкуванні з Іншим, а також ключові мотиви: ускладненого спілкування, шляху, подорожі, мандрівника та шахрая, що вплетені в трансформований у творах «До Чикаго і назад», «Бережи Боже, щоб сліпе прозріло» і «Бай Ганьо» міфологічний та епічний наратив мандрування-випробовування, де центральні персонажі виконують роль медіаторів між своїми та чужими ціннісними й культурними системами, пізнають Інше й оформлюють думку про себе.

Для опису усього спектру стосунків болгарського Власного та його етнічних Інших автор обирає наратив подорожі та руху, більшість його творів за жанром є дорожніми нотатками (серед них «До Чикаго і назад», а також коротенькі «Запрошення», «Що? Швейцарія?!», «У болгарській Швейцарії», «У березні в Чепіно» тощо), а сюжет «Бай Ганьо» зосереджений на мандрах болгарського торговця трояндовою олією у європейському просторі та його поверненні до Болгарії: важливість наративу руху для композиційної канви твору помітна вже в назвах частин книги - «Бай Ганьо вирушив у Європу» і «Бай Ганьо повернувся з Європи», де фігурують дієслова, пов'язані з символікою руху. Фактично, для Алеко Константинова подорож є важливим сюжетним ходом, без якого неможливо описати діалог болгарина кінця ХІХ століття зі світом. Мандрівка є точкою, де зустрічаються Своє і Чуже та стає реальним трансграничний обмін цінностями і псевдоцінностями.

Досліджено, у який спосіб герої обох творів готуються до зустрічі з Іншим, які попередньо сформовані стереотипні бачення Іншого мають, які шляхи спілкування та сприйняття Іншого обирають. Підготовка до мандрівки присутня в обох текстах. Головним героям книг відомо, що вони вирушають до цивілізаційно іншого світу, і цим зумовлене їх бажання з'явитися на зустріч підготовленими: замаскованими (як Бай Ганьо) або самовпевнено категоричними (як персонаж «До Чикаго і назад»). Бай Ганьо перед подорожжю змінює ямурлук (турецький верхній одяг) на бельгійський плащ, демонструючи таким чином знання про те, що певні знаки соціально неефективні у просторі, до якого він прямує. Подорож для нього означає перш за все задоволення власних фізичних та матеріальних потреб, бо можливості духовного збагачення Ганьо не цікавлять. Для оповідача з дорожніх нотаток мандрівка ж концептуалізована як порив до відмінного, до пізнання Чужого. ідентичність творчість константинов балканізм

Світ «Неймовірних оповідань» вибудовано через традиційні бінарні опозиції: Своє - Інше, Болгарія - Європа, Схід - Європа. У творі «До Чикаго і назад» спрацьовує принцип сітки: болгарський світ включено до простору великого світу, роль і місце категорії «болгарського» постійно варіюється, залежно від того, чий погляд на неї спрямований. Спільною рисою творів є перцепція іншості, способи сприйняття Іншого в героїв майже однакові: вони бачать, вбирають навколишнє в себе, поглинають його. «Бай Ганьо» ідентифікується як текст погляду ще першим реченням, коли наративна структура формується внаслідок видовищних дій - сцена з переодяганням головного героя справді має відтінок театральності через над-ефект метафоричних жестів, тому що за допомогою символіки одягу продемонстровано події набагато важливішого і серйознішого порядку. У дорожніх нотатках «До Чикаго і назад» також можна помітити гіперактивне бажання бачити: саме погляд, який уводить у наратив речі й людські дистанції, проектує взаємини між своїми та іншими, можна назвати основним героєм твору. В обох книгах читач несвідомо затягнений у певну подорож погляду.

Підрозділ 2.2 «Парадигма образів Інших у «Бай Ганьо. Неймовірні оповідання про одного сучасного болгарина» присвячено аналізу образу Іншого, точніше етнічних Інших у творі «Бай Ганьо» та окремих оповіданнях А. Константинова. «Неймовірні оповідання» оперують великою кількістю етно-ролей, таких як «турецьке», «грецьке», «вірменське», «єврейське», «сербське», «албанське», «російське», «китайське», «американське», «циганське», «французьке», «англійське», «німецьке», «чеське», «аргентинське» і утверджують символічну фігуру ціннісної вертикалі народів. Через програвання цих етнонімів крізь призму націєтворчих забобонів та використання імен для утвердження нових або актуалізації вже наявних комплексів-стереотипів, твори письменника включають в поняття «болгарського» все більше смислів-значень, приписаних текстами образам Свого. «Неймовірні оповідання» руйнують важливу для болгарської суспільної і культурної свідомості структуру, а саме мережу стосунків між етнічними групами, виплетену мисленнєвою системою болгарського Відродження. У літературі цього періоду існувала чітка межа між Своїм і Чужим, всі етнічні Інші (звісно з певними обмовками) складалися в структуру Іншого, ненависть або презирство до якого посилювали відчуття винятковості колективної етно-релігійної особистості - «ми». Твори А. Константинова знищують подібну межу і встановлюють вертикальну градацію справді цінного і важливого, де нагорі опиняється Європа, в образі якої втілена ідея значущого для майбутнього розвитку держави Престижного Іншого, а внизу у просторі Сходу Болгарія разом із колишніми (доба Відродження) ворогами всього Свого: турками, євреями, греками, сербами та албанцями. Тотальною і єдиною ідеологічною опцією, яку сповідують «Неймовірні оповіді», є європоцентризм. Класифіковано образи етнічних інших, які присутні на сторінках «Бай Ганьо» та оповідань «І зараз б'ються, брате мій» та «Щось шуміло, але що», таким чином: образ Престижного Іншого (Західна Європа), образи меншовартісних Інших, тих, що розташовані на нижчих від болгарського народу сходинках ціннісної вертикалі (цигани, євреї) і образи нерозкритих до кінця, амбівалентних Інших (американці, росіяни). Засвідчено присутність у творах так званих «хороших поганих» (албанці - екзотичний Інший) і «поганих хороших» (Китай - абсолютна чужість).

У підрозділі 2.3 «Образ Америки як Іншого у «До Чикаго і назад» зосереджено увагу на дорожніх нотатках А. Константинова «До Чикаго і назад», передусім на аналізі образу Америки, розкрито основні характеристики, якими текст наділяє образ Нового світу як Іншого. У творі Америка представлена через універсальний наратив - казку про незвідані далекі землі, про дивакуватих людей і незрозумілі традиції. Основними характеристиками її образу є недвозначність, дивовижність, масштабність, колосальність, схильність до над-чисел, просторів і об'ємів, ірраціональність та над-нормальність, спровоковані надзвичайною технологічною розвиненістю країни, що її неспроможні зрозуміти представники регіональної культури. Текст пропонує читати американський світ як такий, у якому немає речей нормального, людського розміру, як задзеркалля, світ апокаліптичного майбутнього, використовуючи при цьому опозиції рай - пекло, розум - божевілля. Пожежі, Ніагарський водопад, Чиказька бійня, тиша в готелі, аптеки, які продають несумісні речі, - все це є образами пекельного, потойбічного. З «райським» пов'язані в основному різноманітні текстові посилання до усіляких феєричних картин, продуктів технологічного прогресу, до великої кількості золотого й срібного оздоблення, до неймовірного освітлення, до екстатичної величі природи. Досягнення людського технічного генія видаються болгарським мандрівникам чимось «дивним, чимось фантастичним», а найсильніші їх враження пов'язані зі Світлом: в Америці все сяє і світиться у порівнянні з балканським регіоном - батьківщиною героїв, де сталою характеристикою залишається тіснота і темрява (навіть у ярмарковому павільйоні балканські представництва знаходяться у глухому темному закутку).

Таким чином, у своїй атрактивній іпостасі американський світ є блискучим, яскравим, величним, видовищним, «палацовим», дивно-казковим. Натомість, в апокаліптичній - він жахливий, вогняний, божевільний, смертельно небезпечний, незатишний, світ універсального майбутнього, де будь-яка регіональна (тут конкретно - болгарська) культура не здатна зрівнятись з американською, тому що це означає «випростатись перед страхітливістю її масштабу і - природно - загубитись» Стефанов В. Творбата - безкраен диалог. - С.: Университетско издателство «Св. Климент Охридски», 1992. - С. 172..

Найсильніше ідентичність проявляється тоді, коли перебуває під загрозою або під впливом певних зовнішніх чи внутрішніх факторів зазнає змін, трансформацій суб'єкта. Такий стан визначають зазвичай як кризу (або паніку) ідентичності, і він є ключовим для осмислення її самої або носія. У підрозділі 2.4. «Оволодіння Іншим: сегрегаційна терапія «До Чикаго і назад» та подолання іншості в «Бай Ганьо» досліджено та описано тактики і жести, які використовує Своє для знешкодження травматичних впливів, отриманих у процесі зустрічі з Іншим, яка стала для героїв кризовою внаслідок асиметричних співставлень. Саме паніка ідентичності може пояснити наявність у тексті яскраво вираженої, стабільної сітки забобонів та сегрегаційних - принизливих для Іншого - жестів і наративів.

Виявлено три шляхи зредукування страхів Свого, які використані у «До Чикаго і назад»: повернення у зону Свого, знайомого, відомого, - про що свідчить заголовок твору «… і назад», і демонстрація здобутої, наслідуваної від Іншого відмінності своїм же співвітчизникам. Герой «До Чикаго і назад», прагнучи перебороти травматичні наслідки, знищити сліди власної слабкості та малоцінності, довіряє лікувальні спроби оповіді, переповіданню подорожі, що має на меті впорядкувати, оновити побачене й пережите, концептуалізувати неспокої, отримані під час зустрічі з відмінним за допомогою стабілізуючих властивостей оповідного ритуалу. Інший шлях - постійне проведення аналогій зі Своїм, пошук знайомого, побаченого раніше: саме через подібність травматична небезпечність ярмарку та жахлива, незрозуміла іншість Америки притягнена до знайомого, візуально і наративно освоєна. І, нарешті, виразний моралістично-критичний наратив твору: у книзі активно поширюється думка про негативність і неправильність американського світу, він описаний як перевернутий, бездушний, холодний, непроникливий, залізний, замаскований, корумпований. Основними об'єктами критики є американці - їхня холодність та безрадісність, незрозуміла оповідачеві мова, яку він порівнює зі звірячими звуками, мовою глухонімих, бліді американські жінки, описані у зооморфних конотаціях негри та несмачна їжа. Продуктивним є протиставлення технології і природи: автор засуджує образ життя американців, синонімізуючи його з машиною із заробляння доларів.

Відмінними є способи, якими герой твору «Бай Ганьо» долає іншість, перетворює її з непевності, загрози, невідомості у власну перевагу для забезпечення безперешкодного пересування і досягнення корисливих цілей. Серед тактик, за допомогою яких герой «приборкує» Європу: нейтралізація, негація та перетворення чужого у своє, приписування іншим певних, характерних для самого Бай Ганьо рис та особливостей, маніпуляція мовами, глобалізація відмінностей та їх маніпулятивне ліквідування - уніфікація. Ганьо не знає правил і специфіки культурного та соціального середовища, яким подорожує, проте претендує на знання універсальних законів. Все це допомагає йому вціліти в чужому цивілізаційному просторі, виконавши трансфер якостей і особливостей Іншого. Текст за допомогою негативних характеристик легко спрощує Іншого, а світ, побачений крізь «знання» Бай Ганьо, видається на диво дрібним, полишеним будь-якої таємничості. Ціннісна шкала Свого і Чужого у героя виявляється відмінною від тієї, якої дотримується автор: центральне місце тут посідає болгарське, ближче до нього - слов'янське з певними застереженнями і примушене постійно доводити свою «близькість» альтруїстичними, братерськими жестами: цим пояснюється відмова героя платити візникові («Хай покаже своє слов'янство!») та незадоволення поведінкою і ставленням Іречека Костянтин Йозеф Іречек (1854 - 1918) - чеський історик і болгарський політик. Автор першої академічної роботи з історії Болгаріі, у 1881 - 1882 роках міністр народної просвіти Болгарії. , який не зміг «захистити» свої «болгарські» позиції (любов та пошану до болгарського народу і культури) особистими жестами по відношенню до Бай Ганьо. Всі інші європейські народи відкинуті Ганьо Балканським як вороги болгарського.

Головним засобом героя у подоланні Іншого є його етноцентризм - стійка впевненість у тому, що Своє завжди найкраще, найцінніше, найбільш правильне і всеосяжне (а все чуже - то масковане болгарське), в той час як Інше - перепона і загроза не тільки самому Бай Ганьо, а й усьому Власному.

Третій розділ «Образи Свого: регіональне у творах Алеко Константинова» містить поглиблений аналіз моделей Свого, присутніх у текстах письменника. Описано новий ідентифікаційний проект, створений книгами автора. Досліджено образ Бай Ганьо з однойменного твору як представника культурно-цивілізаційного типу homo balkanicus, визначено основні риси Свого (неперекладність, ізоляція, орієнтальність, регіональність, природність), висвітлено присутню у творах точку зору на болгарське як на Інше.

У підрозділі 3.1.«Бай Ганьо як представник культурно-цивілізаційного типу homo balkanicus» розглянуто головного героя «Неймовірних оповідань» Бай Ганьо як комплексний образ, що синтезує багато протилежних рис і є яскравим представником ширшого геополітичного та культурно-історичного простору, а також одночасно носієм нової болгарської ідентичності, якою її бачив автор, на що вказують ім'я героя - Балканський та відповідне коло спілкування - серби, албанці, греки, турки.

Проаналізовано складові образу Бай Ганьо:

- тілесне (образ тіла, їжі, поглинання), що в описі головного героя є панівною ознакою. Твір акцентує увагу на описах байганьового спітнілого, брудного, косматого, чорного тіла, його зв'язки з природним, прив'язаності до їжі та розваг. Їжа у творі важливий елемент, вона здобувається як трофей. Тіло героя постійно щось поглинає, у ширшому смислі воно так само вбирає навколишній світ, його досягнення, людей, речі, загалом Іншого, не прагнучи пізнати чи зрозуміти його. Поглинання і перетравлення є способом спілкування героя зі світом. А його метою - задоволення тіла. Героїчне, втілене в болгарині (Бай Ганьо), проявляється тепер лише на побутовому рівні під час здобуття силою або хитрістю їжі та демонстрації своєї краси і могутності при занурюванні в басейн у лазні. Певною мірою автор прагне подати читачеві європейське як духовне, цивілізоване і культурне, а Бай Ганьо - втілення болгарського - як тілесне і природне (саме природою виправдовує свою сутність і поведінку герой).

- матеріальне (образ трояндової олійки), що пов'язане з професійною діяльністю центрального персонажа «Неймовірних оповідань» - продажем трояндової олії. Ця складова дозволяє виявити такі ознаки героя, як його периферійність та маргінальність. Бай Ганьо як мандрівний торговець, характерна для тогочасної Європи фігура, торгує приховано, спілкуючись з такими ж темними фігурами, як він сам, при цьому всі вони є вихідцями зі Сходу - турками, греками, албанцями тощо. Свій товар герой ретельно ховає: олійка - це сокровенне Своє, що може бути довірене лише співвітчизнику і то не кожному. Образ олійки є багатофункціональним: він втілює важливі наративи, пов'язані з націоналістичним проектом Відродження. У добу болгарського Відродження трояндова олія асоціювалась із красунею-болгаркою і самою Болгарією, а також посідала важливе місце у промислово-економічних утопіях. Непопулярність олії серед європейців може бути витлумачена як іронічний коментар до оптимістичних літературно-індустріальних фантазій літератури ХІХ століття, коли поширеною була думка про успішність і прибутковість виготовлення й торгівлі трояндовою олією, бачені як крок до майбутнього багатства країни. Крім того, виразною є недовіра героя до інституцій, що може бути пояснено відсутністю розвинених буржуазних стосунків, соціальних зв'язків і цінностей громадянського суспільства у Болгарії. Для героя інституції - це люди, а вони та їхні дії завжди є непередбачуваними.

- національне (я - болгарин) є фундаментом образу героя, все його речове оточення є націємаркованим, нація присутня фізично - у запахах, тілі, їжі. Національна ідентичність для Бай Ганьо є таким само товаром, як трояндова олія, з єдиною відмінністю: цей товар не приховується, а урочисто рекламується і демонструється. Бай Ганьо не просто є носієм ідентичності, він добре орієнтується в її мережах і знайомий з їхньою силою й ефективністю, тому безкомпромісно використовує їх у найрізноманітніших ситуаціях з метою отримання зиску. Маніпулюючи спільною етноприналежністю і розтиражованим у добу Відродження мотивом служіння роду і вітчизні, він примушує болгар у Європі допомагати йому. Для останніх ця спільна приналежність як привід для гордості перетворюється на тягар і сором.

У підрозділі 3.2. «Травматична подорож у дорожніх нотатках «До Чикаго і назад» здійснено аналіз самопрезентації героя з дорожніх нотаток А. Константинова «До Чикаго і назад». Увагу зосереджено на описі болгарського як регіонального на противагу великому, універсальному світові. Опозиція Америка - Болгарія в контексті дорожніх нотаток порушує проблему співіснування великого, модерного, універсального, глобального світу (Америка) і маленьких світів традиційних, регіональних культур, серед яких не тільки болгарський, а й всі «малі» етнічні народи, представлені на ярмарку. Під час подорожі до Америки герої нотаток переживають так звану кризу, або паніку ідентичності. З одного боку, їх справжнє Я підмінюється Чужим (на митниці службовець визнає їх турками, на ярмарку американка-відвідувачка - якимсь індіанським плем'ям); з іншого, вони усвідомлюють усю відсталість власної країни порівняно з технологічно розвиненим американським світом.

Зазначено, що й у творі «До Чикаго і назад» наявне ситуювання Свого у цивілізаційному просторі Сходу, показано побутову зрощеність болгарського із східним, незважаючи на певну відразу до орієнтальських проявів у сфері морального та естетичного. Досліджено опозицію природне (балканський світ) - технологічне (Америка), в якій природне на тлі глобального світу більше не є конкурентним, воно поступається технологічному і не може претендувати на цінність. У економічно й технічно розвиненому світі універсальних значень природне асоціюється з дикунством, примітивністю, невіглаством. Регіональне в усьому програє універсальному: їхній час не збігається, імена регіонального не розпізнаються, речі знецінюються.

Текст А. Константинова намагається подолати страшну чужість Америки: нездатний довести себе як справді модерний, технологічно розвинений і об'ємний, болгарський світ може розраховувати на закріплення своїх ідентифікаційних ресурсів лише через повернення назад - до архаїчних образів, міфологій Свого (при чому Своє для автора включає простір не лише болгарського, а й сусідніх народів). Так письменник окреслює спільність балканських націй: бідність, неосвіченість, комічні «досягнення» консолідують на виставці турків, греків, болгар, сербів, витворюючи новий тип ідентичності, щоб протиставити великому модерному світу.

У підрозділі 3.3 «Атрибути Свого в книзі «Бай Ганьо»: лінгвістична невідповідність та ізоляція» визначено сталі характеристики, якими А. Константинов наділяє образ Свого. Важливим аспектом дослідження стає мовна репрезентація героїв книг письменника. Обидва головні герої не володіють жодною європейською мовою, що ще раз підтверджує тезу про включення Болгарії до сфери Орієнту. Через незнання мов персонажі творів приречені на ізоляцію, під якою автор розуміє їх випадання з нормальної комунікації з європейцями та американцями. У «До Чикаго і назад» мандрівники спілкуються лише з представниками інших балканських народів, тому що не знають жодного слова англійською. Бай Ганьо так само не здатен порозумітися з європейцями, тому що сфера його лінгвістичних знань - турецька, волоська, сербська, трохи російська мови. Нормальна взаємна комунікація і розуміння можуть бути лише зі своїм, - співвітчизниками-болгарами, сербами, турками, греками.

Ґрунтовно проаналізовано питання асиметрії болгарської та європейських мов. У творі неодноразово висловлюється думка про неспроможність болгарської свідомості не тільки зрівнятися з європейською навіть на рівні лексики, а й просто порозумітися. Болгарська мова описана як така, що не знає лагідних, приємних слів, вона не створила понять, які б позначали цілісний стиль поведінки на ґрунті ввічливості, сердечності, м'якості та душевності, так само як суспільство не сформувало відповідного типу поводження. Автор книги прагне донести думку, що прийшов час, коли рідна мова повинна імпортувати не просто незнані досі, «чужі» слова, а й поняття під ці слова. У творі про Бай Ганьо відчутна констатація нездатності болгарської мови бути рівноправним партнером «цивілізованої» (західноєвропейської) мови через неможливість відповідного перекладу, а без нього, як відомо, не можна адекватно зрозуміти одне одного. У роботі докладно досліджено роль медіаторів-перекладачів (болгарських студентів, які живуть в Європі), яка є дуже важкою, тому що вона ставить людину перед болісним вибором - сказати правду і осоромитися або збрехати, захищаючи Бай Ганьо, і погодитися з тим, що Своє не таке, як зразкове Інше. Студенти не можуть адекватно «перекласти» Бай Ганьо європейцям, тому що втратять власний пристойний вигляд, їхню повагу та довіру, і змушені ставати не перекладачами, а авторами здійсненої комунікації, підтверджуючи, що будь-яке повідомлення справжнього «болгарського» закреслює шанси будь-якого болгарина колись вирватися із замкненого кола власної ідентичності.

Замість того, щоб розказати про Своє правду, посередник прагне переконати Інших, що його Своє - справжнє Своє - таке саме, як Інше. Поведінка нараторів вказує на те, що автентичність перестає бути цінністю і є жахливим тягарем, який варто приховати, виправити, змінити.

Проаналізовано різницю в образі головного героя у двох частинах «Бай Ганьо»: в першій книзі він є втіленням, носієм національного, певною мірою уособленням болгарського народу, нахабним і підлесливим, проте одночасно смішним, у другій - герой постає в образі відразливого політикана, страшного і підступного. Досліджено еволюцію критичних поглядів на образ Бай Ганьо.

У підрозділі 3.4 «Болгарське як Інше: сумніви болгарської літератури (наративна структура «Бай Ганьо»)» основну увагу приділено процесові перетворення Свого в Іншого у значенні малоцінної, маргінальної частини бінарної опозиції Я-Інший. Зазначено основні риси дискурсу балканізму (конкретність, тілесність, історичність), його зв'язки із дискурсом орієнталізму та проаналізовано твори А. Константинова з позицій даного дискурсу.