Концепція "нової людини" у творчості Володимира Винниченка: від "чесності з собою" до конкордизму

Дослідження морально-психологічних сил особистості, авторська інтерпретація біблійних мотивів у драмі "Пророк" аналізуються в контексті актуальних загальнолюдських питань боротьби добра і зла, розуму й чуття, правди і брехні, взаємовідношення особи і юрби, розуміння шляхів розвитку людства. У розділі розглянуті передумови створення п'єси та специфіка осмислення українським письменником теми "пророцтва" в порівнянні з драмою Ж. Ануйя "Томас Бекет". Простежуємо шлях азіата Амара від провісника Божої волі до лжемесії, виділяємо ступені морального падіння пророка, що спричинили викривлення, а згодом і крах його ідей та призвели героя до фізичної загибелі в ім'я збереження віри в ідею у свідомості натовпу.

У четвертому розділі "Конкордистська модель "нової людини" в пізній творчості В. Винниченка" ми простежили, як митець, виходячи в подальшій своїй творчості на інший, вищий рівень, обстоює перевлаштування за допомогою проповідуваних ідей не тільки окремої людини, а й усього суспільства, його глобальна мета - віднайдення гармонійного ладу між державами в ім'я розумної побудови людського співжиття на планеті.

Твори "муженського циклу", що трактуються як "романи ідей" і засвідчують адекватність В. Винниченка культурі країни, у якій він перебував, проаналізовані з погляду художнього втілення в них авторської філософської системи конкордизму. У "Новій заповіді" інтерпретовано проблему особи та маси, ідеї колектократії та "чесності перед самим собою". У творі "Вічний імператив. Господь Бог Іванище. Історичний роман майбутнього", написаному у формі кіносценарію, простежено розгортання ідеї повернення владою здоров'я народові шляхом зміни системи харчування. Тут же міститься виклад гострих дискусій персонажів на політичні теми, що характерно для манери В. Винниченка, думок про переваги різних державних соціальних устроїв. Досліджуємо тему ролі митця в суспільстві (художник Моріс Брен) та у зв'язку з цим ? еволюцію образу "Великого Молоху", який поглинає людину й прагне підпорядкувати "я" загалу, що накреслений у драмі раннього періоду й згодом розвинувся в бога Іванище з роману "Вічний імператив", що уособлює людство і ненавидить людину, а жерцями його є диктатори різних країн.

У романі "Лепрозорій" В. Винниченком у художній формі виведений тип конкордистської людини в образі Івонни Вольвен (гармонійної зовні і внутрішньо), осмислено шляхи фізичного і морального вдосконалення людства. Оповідь побудована як поєднання різних ракурсів зображення. Автор виступає ніби в трьох іпостасях: у ролі головної героїні Івонни Вольвен, її ж можна кваліфікувати як Я-нарація, що дає можливість зіставляти різні погляди на предмети, людей, зокрема осмислити проблеми суспільства молодою жінкою (характеристика чоловічих типів, самохарактеристики, з яких постає образ француженки), та власне автор як спостережливий письменник-мислитель. У творі прямо висловлені чотири заповіді батька Івонни, що перегукуються із конкордистськими.

У розділі ми провели зіставлення морально-етичних пошуків героїні з основними положеннями філософської праці В. Винниченка "Конкордизм. Система будування щастя". Встановили, що концепція "чесності з собою" виступає базовою тезою правил конкордистської моралі, на якій ґрунтуються ідеї гармонійного співіснування людини і природи, узгодження моралі індивідуума й колективу, закони рівноваги й погодження сил, міжстатевих взаємин і родинного життя. Тільки за цих умов, за В. Винниченком, можлива поява нової планетарної раси "неолюдей".

В аналізі філософсько-соціологічного трактату увага звернена на розуміння щастя українським письменником та засоби його досягнення й причини, що цьому перешкоджають (соціальна нерівність, нечесність із собою, карніворизм, релігійний догматизм тощо), останні оцінюються як вияв дискордизму.

Висновки

У Висновках підсумовано й узагальнено результати дослідження. Літературознавча рецепція проблеми особистості у творчості В. Винниченка дає можливість визначити специфіку трансформації життєвих вражень митця в художні образи. Важливим чинником концепції "нової людини" в розумінні В. Винниченка є філософсько-світоглядні засади самого письменника. У прагненні осягнути складність особистості, суперечливе поєднання в ній соціального й біологічного, загального й індивідуального прикметним є антропоцентризм бачення митця. Динаміка світоглядних переконань В. Винниченка прочитується в контексті порівняльного аналізу поглядів українського письменника на мораль, людину і світ з ідеями західноєвропейських мислителів Т. де Шардена, Г. Лебона, А. Бергсона, Е. Ж. Ренана, Ф. Ніцше, що виявило як риси їх сходження, так і розбіжності.

Ідея "чесності з собою" - нова філософська концепція, специфіку втілення якої в житті письменника засвідчують його щоденникові записи, публіцистика, а її художнє виявлення й експериментальну апробацію - драматургічні та епічні твори. Ми з'ясували, що важливим у світоглядній системі митця та своєрідним продовженням цієї теорії став образ Канопуса, запозичений із давньогрецької міфології і розвинений письменником. За Винниченком, він "вища знайдена цінність", що є глибоко особистісною, схованою від сторонніх очей (позначений епітетами "великий, вічний, батьківський, всеохоплюючий", "мовчазний"), що актуалізується в письменницькій свідомості в складні моменти життя.

Аналізуючи риси особистості митця, ми звернули увагу на лідерські якості, захоплення всім новим, прагнення підпорядкувати життя теорії й бажання будь-що доводити загалу власні істини, що, у свою чергу, зумовило в його творах інваріантність героя ("Щаблі життя", "Чесність з собою"), звернення до дилогії (романи "По-свій", "Божки"), зумисне загострену подачу морально-етичних і важливих суспільних проблем (вільний шлюб, проституція, зняття ореолу святості з революціонерів) та винесення їх на суд суспільства. Схильність до проповідування оцінюємо як провідну рису письменницької манери, усезагальну настанову, своєрідне надзавдання творчості й життя В. Винниченка, який намагався утвердити нові морально-етичні цінності, відтворити образ гармонійної, а отже, щасливої людини.

Ідейне кредо митця виражає домінантна художня концепція особистості людини, котра сповідує принцип "чесності з собою". У центрі ранніх драм В. Винниченка як перших спроб її художньої реалізації зображений герой, який не підкоряється загалу, не такий, як усі, хоча він ще не має чіткої життєвої "програми", але сміливо заявляє про те, з чим миритися не буде. У нього ще мало прибічників (таку роль виконує здебільшого закохана в протагоніста жінка), а судження занадто категоричні й шокують оточуючих, проте автор йому симпатизує і представляє речником "нових" ідей, борцем зі старою, віджилою, на думку Винниченка, мораллю, засновником нового укладу життя. Простеживши еволюцію образу "нової людини" у творчості письменника 1906-1948 рр., ми дійшли висновку, що він трактує її змістове наповнення досить широко: у ранній творчості це революціонер - представник нового соціального прошарку, що виходить на історичну арену в добу соціальних зрушень кінця ХІХ - початку ХХ ст., прагне змінити старий буржуазний світ із його "старою" мораллю, патріархальними взаєминами чоловіка і жінки, підпорядкуванням життя людини релігійним заповідям. Згодом у творах з'являється постать митця (зауважимо, що ці дві сфери діяльності поєднано в образі Мирона Купченка, художника-аматора ("Чесність з собою") та поета Вадима Стельмашенка, який пропагує у віршах свої теорії ("По-свій", "Божки"). Чоловічі персонажі, як і жіночі образи, часто зображено за принципом бінарної опозиції: "сильний духом" проповідник нових ідей і тип слабкого чоловіка з розшарпаною душею; уособлення жінки патріархального типу, для якої понад усе сімейні цінності - і "нова жінка", захоплена ідеями перебудови життя.

У драмах В. Винниченка зрілого періоду виділено тип митця ("Чорна Пантера і Білий Медвідь", "Мохноноге") і тип пророка ("Пророк"), носія вищих істин, тобто в 1930-х роках В. Винниченко повертається до проповідництва, що надалі зумовить перехід його до жанру філософського трактату ("Конкордизм") і роману ідей ("Лепрозорій", "Вічний імператив").

На підставі проведеного аналізу творів В. Винниченка, написаних у різні роки, можна твердити про перевагу маскулінного начала в перших драмах і романах, що знаходить вираження в домінуванні серед героїв типу "нового" сильного чоловіка - носія й активного пропагандиста "чесності з собою" (Мартин - "Дизгармонія", Мирон Купченко - "Щаблі життя", "Чесність з собою", Вадим Стельмашенко - "По-свій"), у романі "Божки" відбувається переакцентація з чоловічого на жіночий образ (оборонницею нових ідей постає жінка ? Ріна Задорожна); наступний період творчості В. Винниченка характеризується загостреністю конфліктів між статями, прагненням до гармонії і неможливістю її знайти, що зумовлює трагічні фінали ("Чорна Пантера і Білий Медвідь," "Брехня", "Закон"). У творах "муженського циклу" вияскравлено фемінне начало, автор обирає своєрідну жіночу маску ("Лепрозорій"), наділяючи жінку роллю проповідника нової теорії досягнення щастя і вибудовуючи тип конкордистської людини.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях

1. Нечипоренко С.В. Стилістичні особливості п'єси В.К. Винниченка "Чорна Пантера і Білий Медвідь" / С.В. Нечипоренко // Актуальні проблеми вивчення літературних родів: зб. наук. праць. - Д.: ДДУ, 1997. - С. 36-41.

2. Нечипоренко С.В. Особливості діалогу в п'єсі В.К. Винниченка "Брехня" / С.В. Нечипоренко // Ex professo: зб. наук. праць молодих вчених Придніпров'я / відповідальний редактор проф. Нарівська В.Д. - Д.: ДДУ, 1997. - С. 27-30.

3. Нечипоренко С.В. Художнє осмислення феномена "чесність з собою" як етичного принципу нових людей у драмі В. Винниченка "Дизгармонія" / С.В. Нечипоренко // Таїни художнього тексту (до проблеми поетики тексту): зб. наук праць / науковий редактор проф. Заверталюк Н.І. - Д.: Пороги, 2007. - Вип. 7. - С. 348-361.

4. Нечипоренко С.В. Моральні засади "нової людини" в осмисленні В. Винниченка в драмі "Щаблі життя" / С.В. Нечипоренко // Таїни художнього тексту (до проблеми поетики тексту): зб. наук. праць / науковий редактор проф. Заверталюк Н.І. - Д.: Пороги, 2009. - Вип. 9. - С. 28-34.

5. Нечипоренко С.В. Проблема співвідношення колективного та індивідуального в драмі В. Винниченка "Великий Молох" / С.В. Нечипоренко // Таїни художнього тексту (до проблем поетики тексту): зб. наук. праць / науковий редактор проф. Заверталюк Н.І. - Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2010. - Вип. 11. - С. 115-125.

Додаткові публікації

1. Нечипоренко С.В. П'єса В. Винниченка "Пророк" в контексті французької драматургії ХХ ст. / С.В. Нечипоренко // Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. - Матеріали ІV Міжнародної конференції: У 2 т., 5 частинах. - Д.: Поліграфіст, 1997. - Т. 1, 2 част. - С. 94-98.

2. Нечипоренко С.В. Французький колорит у п'єсі В. Винниченка "Чорна Пантера і Білий Медвідь" / С.В. Нечипоренко // Галацька В.Л., Нечипоренко С.В. Посібник до вивчення курсу "Історія української драматургії та театру". - Д.: РВВ ДНУ, 2008. - С. 13-14.

3. Нечипоренко С.В. Концепція "чесність з собою" в драмі "Щаблі життя" В. Винниченка як вияв соціокультурних трансформацій початку ХХ ст.: морально-етичний аспект / С.В. Нечипоренко // Духовні цінності в умовах глобальних цивілізаційних трансформацій: Монографія / Ред. Т.І. Власової, Т.М. Талько. - Д.: Вид-во Маковецький, 2009. - С. 348-356.

4. Нечипоренко С.В. Проблема особистості в творчості В. Винниченка з точки зору літературознавців / С.В. Нечипоренко // Актуальні проблеми вивчення літературних родів: зб. наук. праць. - Вип. 4. - Д.: ДНУ, 2001. - С. 41-55.

5. Нечипоренко С.В. Семантика означення "крутий" у новелі В. Винниченка "Суд" та драмі "Дизгармонія" / С.В. Нечипоренко // Філологічні науки: зб. матеріалів підсумк. наук. конференції викладачів. - Д.: Літограф, 2010. - Ч. 3. - С. 177-179.

Размещено на Allbest.ru