Драматургія Петера Турріні: поетика та ґенеза австрійської народної драми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ПЕТРА МОГИЛИ

УДК 821.112.2 - 2.09(436)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Драматургія петера турріні: поетика та ґенеза австрійської народної драми

10.01.04 - література зарубіжних країн

Ткаченко Людмила Миколаївна

Миколаїв - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі прикладної лінгвістики Черкаського державного технологічного університету.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор МЕГЕЛА Іван Петрович Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри зарубіжної літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор НАУМЕНКО Анатолій Максимович Чорноморський державний університет імені Петра Могили, професор кафедри теорії та практики перекладу

кандидат філологічних наук, доцент БОБИНЕЦЬ Степан Степанович Ужгородський національний університет, доцент кафедри французької мови та зарубіжної літератури

Захист відбудеться «___» грудня 2011 р. о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 38.053.04 у Чорноморському державному університеті імені Петра Могили (54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Чорноморського державного університету імені Петра Могили (54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10).

Автореферат розісланий “_____” листопада 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О. Старшова

народний драма турріні стильовий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Кінець 60-х років XX століття в історії австрійської літератури позначився появою «нової хвилі», зумовленою бурхливими суспільно-політичними подіями. У країні відбулися, зокрема, студентські бунти, які вперше продемонстрували розмах опозиційного молодіжного руху, породженого незадоволенням тогочасною суспільно-політичною ситуацією, політикою уряду та пануванням у літературі консервативних норм і шаблонів. Ці події викликали широкий резонанс серед творчої інтелігенції, що згодом знайшло своє відображення в різних видах мистецтва.

Для драматургії окресленого періоду характерне різке зниження популярності документального політичного театру, який пропонував глядачам надто загальну сконструйовану модель тогочасного світу. На зміну йому прийшла так звана «молода» драматургія («новий реалізм», «постдокументальна драма»), представники якої (Т. Бернхард, П. Гандке, Ф. Міттерер, В. Бауер, П. Турріні, Ф. Кретц, Г. Зоммер та інші) переосмислювали традиційні канони аристотелівського театру та «епічного» театру Б. Брехта.

Яскравим представником цього покоління «молодих» авторів є постать Петера Турріні (нар. 1944) - австрійського драматурга, який своїми творами змусив по-новому поглянути на традиційне театральне мистецтво та його героїв. Деякими аспектами своєї творчості П. Турріні спирався на традиції віденської народної п'єси. Беззаперечний успіх його п'єс значною мірою пояснюється умінням автора різноаспектно зображувати соціально-психологічну атмосферу навколо персонажів, психологію представників середніх і нижчих верств суспільства. Петер Турріні - передусім психолог людської душі - завоював читача і глядача своїми авангардистськими нововведеннями, філософською заглибленістю, сатиричною спрямованістю п'єс та ескалацією природних почуттів.

Витоки драматургії цього автора сягають творчості європейських (К. Гольдоні, П. Бомарше), а також австрійських драматургів доби романтизму Ф. Раймунда та Й. Нестроя, але при цьому їхні традиції були суттєво трансформовані та переосмислені Петером Турріні. Як Ф. Раймунд та Й. Нестрой, П. Турріні спирався на традиції австрійського народного театру, народного фарсу, акцентував на реально-побутових аспектах життя персонажів, уникаючи елементів фантастики. У європейських драматургів П. Турріні запозичив інтерес до народної творчості й до побутових обставин життя сценічних персонажів, але був далекий від драматичної казковості та комізму. Деякі елементи драматургії були перейняті й у Б. Брехта. Петер Турріні поділяє тезу про те, що театр має бути «школою думки». Проте, на відміну від Б. Брехта, де глядач мав робити висновки за персонажів, у австрійського драматурга глядач став дійовою особою вистави, що підкріплювалося такими провокаційними сценічними діями, як постріли в зал, у глядачів, кидання сміття, які вражають своєю брутальністю, тощо. П. Турріні переосмислює ефект «відчуження» Б. Брехта, розуміючи «відчуження» як ізольованість людини від реальності й суспільства. Замість брехтівських зонгів П. Турріні використовує музичні вставки у сценах найбільшого емоційного напруження. Вслід за Б. Брехтом П. Турріні відкидає вчення Аристотеля про «катарсис», вважаючи, що участь глядача повинна бути не стільки емоційна, скільки споглядальна та інтелектуальна. Завдання П. Турріні - шокувати глядача, натомість у Аристотеля - розділяти переживання, співчувати.

Драматург ставить своїм завданням розкрити форми соціального приниження людини, показати, як вони визначають характер її поведінки, віддзеркалюють її глибокий песимізм. Проте П. Турріні ніколи не бракувало волі до боротьби за зміну самої реальності. Він є одним із тих найактивніших австрійських митців, творчість яких позначена критичним ставленням до гострих соціальних проблем сучасності. У його драматичних творах знаходить відображення ціла низка морально-етичних проблем, зокрема, виразно виявлена його позиція, спрямована на захист маргінальних верств сучасного споживацького суспільства.

У п'єсах драматург не пропонує конкретних шляхів розв'язання актуальних проблем, натомість він намагається спонукати широкий загал читачів / глядачів до більшої активності, небайдужого ставлення до скандальних сюжетів із реального життя. Письменник вбачає в драматургічному мистецтві активний засіб впливу на суспільне життя, ефективний спосіб розвитку свідомості широкого читацького / глядацького загалу. Петер Турріні як драматург черпає свої теми з австрійської дійсності, акцентуючи увагу на викритті негативних соціальних явищ. Водночас П. Турріні вважає себе виразником надій, сподівань, поглядів тих, кого прийнято називати аутсайдерами. Події в його драмах спрямовані на відтворення соціально-психологічних настроїв доби. За допомогою засобів театрального мистецтва (гротеску, фарсу) автор прагне відобразити драматизм, трагічність людського буття, якому дедалі більше загрожує споживацький розвиток цивілізації. Водночас письменник приголомшує глядача вражаючими ефектами, змушуючи його по-новому поглянути на реальний стан свого існування і замислитися над можливостями щодо його покращення. Драматург не оминає увагою ту частину суспільства, яка не змирилася з мізерією життя, натомість докладає максимум зусиль для підвищення культурного рівня рядових громадян, спонукає їх до активної суспільної позиції.

Окремі п'єси Петера Турріні мають провокаційний характер, драматург використовує незвичні метафори, що покликані підсилювати емоційність і надавати змісту більш узагальнюючого характеру. Кожен новий твір письменника викликає широкий суспільний резонанс, створюючи йому репутацію «скандального автора». Нестандартність мислення значно сприяє популярності драматурга не лише в Австрії, але й в багатьох інших країнах світу. Попри всю неординарну своєрідність драматургічної творчості П. Турріні, вона ще не привернула належної уваги вітчизняних літературознавців, хоч, безперечно, заслуговує на окреме комплексне дослідження.

Однак сьогодні творчість цього видатного сучасного драматурга вивчена недостатньо. У вітчизняному літературознавстві немає спеціального дослідження, присвяченого вивченню композиційної побудови, стильових особливостей драматичних творів автора. Головний акцент у дисертації зроблено на визначальних параметрах проблематики драм П. Турріні й висвітленні еволюції різних періодів творчості митця. У контексті українського літературознавства важливість нашої дисертаційної роботи полягає в тому, що вона відкриває перспективи для подальшого вивчення як драматургії, так й інших жанрів літературної творчості письменника.

У зарубіжному літературознавстві творчому доробку Петера Турріні присвячено праці Г. Ауста, У. Бірбаумера, П. Гаїда, Ю. Гайна, Й. Гольцнера, Д. Давіау, Г. Земанна, Є. Корманн, Ю. Ланди, Б. Мюллера, В. Сєдєльніка, М. Тьотенберга, Б. Фішера, Г. Фогельзанга, Т. Шмідта. Здебільшого це лише окремі рецензії та оглядові статті, які мають ознайомлювальний характер, у них аналізуються тільки окремі аспекти творчості письменника. Але поза увагою дослідників залишився такий важливий аспект у творчому доробку автора, як зв'язок його творів з традиціями австрійської народної драми.

На сьогодні відомі тільки три російськомовні переклади п'єс П. Турріні: драма «Йозеф і Марія» (І. Черепанов, 1984, «Josef und Maria»); п'єса «Усе, нарешті» (Ю. Юр'єв, 1999, «Endlich Schluв»); «Альпійське сяйво» (Л. Бухов, 2000, «Alpenglьhen»). В українській літературі творчість драматурга представлена перекладом лише однієї п'єси Петера Турріні «Кохання на Мадагаскарі» («Die Liebe in Madagaskar») (пер. Марія Іваницька, 2003).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі прикладної лінгвістики Черкаського державного технологічного університету в межах науково-дослідної роботи № 58-07 «Актуальні проблеми літератур Західної Європи та Америки ХХ - початку ХХІ століття» (номер державної реєстрації - 0107 U 003253).

Мета дисертації полягає у дослідженні драматургічної творчості П. Турріні в контексті австрійської народної драми, з'ясуванні художніх особливостей його драматичних творів різних періодів, аналізі проблематики й поетики п'єс, а також окресленні основних мовностильових особливостей художньої системи драматурга.

Сформульована мета передбачає розв'язання таких завдань:

- простежити еволюцію австрійської народної драми;

- визначити жанрові особливості народної драми та охарактеризувати її вплив на творчість П. Турріні;

- виділити основні етапи творчої еволюції П. Турріні;

- з'ясувати визначальні параметри проблематики п'єс письменника;

- провести порівняльний аналіз п'єс П. Турріні та класиків драматургії;

- розкрити художню специфіку шокуючої драматургії П. Турріні;

- окреслити стильові та лінгвальні особливості творів драматурга.

Об'єктом дослідження обрано драматургію Петера Турріні, починаючи з 60-х років XX століття і до першого десятиліття ХХІ ст.

Предметом дослідження є проблематика та поетика драматичних творів Петера Турріні.

Методи дослідження. Виконання завдань, сформульованих у дисертації, стало можливим завдяки всебічному застосуванню сучасних досягнень літературознавства. Одним з основних методів, використаним у дослідженні, є герменевтичний метод, що дав змогу проаналізувати досліджувані тексти драм та окреслити їхню основну проблематику й поетику. Застосування конкретно-історичного методу дозволило вивчати основні періоди творчого розвитку драматурга. Метод порівняльного аналізу дозволив виявити спільні та відмінні риси у творах різних періодів творчості письменника та зіставити їх з класичною драматургічною спадщиною.

Джерельна база дослідження охоплює п'єси: «Полювання на щурів» (1967), «Ніщо, ніщо» (1971), «Забій свиней» (1972), «Божевільний день» (1972), «Вбивство дитини» (1973), «Шинкарка» (1973), «Йозеф і Марія» (1980), «Громадяни» (1982), «Кампіелло» (1982), «Зайві» (1988), «Смерть та диявол» (1990), «Альпійське сяйво» (1993), «Битва під Віднем» (1995), «Усе, нарешті» (1997), «Кохання на Мадагаскарі» (1998), «Я люблю цю країну» (2001), «Да Понте в Санта Фе» (2002), «Мій Нестрой» (2006). До аналізу залучено також листи, інтерв'ю, есе письменника та літературно-критичні публікації, надруковані в різних періодичних виданнях.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що пропоноване дослідження є першою спробою у вітчизняному літературознавстві аналізу творчого доробку Петера Турріні як реформатора жанру народної п'єси в Австрії. Системно охарактеризовано п'єси автора, їхню проблематику, поетику, художні особливості та доведено органічний зв'язок із народною драмою. Творчість П. Турріні висвітлюється в контексті розвитку австрійської літератури, і ширше, в аспекті її взаємозв'язку з традиціями німецькомовного письменства. У дисертації наголошується на важливості для української германістики дослідження драматургії П. Турріні як реформатора австрійської народної драми.

Науково-практична цінність отриманих результатів полягає в можливості їх усебічного використання для підготовки лекційних курсів з історії зарубіжної та німецькомовної літератури другої половини ХХ століття, проведення спецкурсів і спецсемінарів з австрійської літератури. Положення, сформульовані в роботі, є важливими орієнтирами для майбутніх історико-літературних досліджень у царині австрійської літератури другої половини ХХ століття, для подальшого вивчення творчості Петера Турріні.

Апробація результатів дослідження. Концептуальні положення дисертації були представлені на семінарах Міжнародної літньої школи з германістики «Німецькомовні літератури від зародження до сучасності: огляд, аналіз, інтерпретація» (Судак, 2006 р.), на VIII науково-методичній конференції «Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства» (Севастополь, 2006 р.), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми лінгвістичних досліджень та навчання іноземних мов» (Хмельницький, 2006 р.), на XII Всеукраїнській науковій філологічній конференції «Розвиток світової лінгвістики, літератури та перекладознавства» (Черкаси, 2007 р.), XIII Всеукраїнській науковій філологічній конференції «Світова література, лінгвістика та перекладознавство» (Черкаси, 2009 р.). Фрагменти роботи обговорено на наукових семінарах кафедри іноземних мов Черкаського державного технологічного університету. Повний текст дисертації презентовано й схвалено на засіданнях кафедри прикладної лінгвістики Черкаського державного технологічного університету (за участю викладачів Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького та Національного університету «Києво-Могилянська академія»).

Публікації. Основні положення та висновки дослідження представлено у 8 публікаціях, надрукованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України (із них 7 написаних одноосібно).

Структура роботи вмотивована характером досліджуваної проблеми. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дослідження - 231 сторінка, із них 198 сторінок основного тексту та список використаних джерел із 268 найменувань на 22 сторінці. Додатки складаються з інтерв'ю письменника, записаного особисто дисертанткою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У Вступі охарактеризовано стан вивчення наукової проблеми, розкрито її значущість й обґрунтовано актуальність теми; окреслено мету й основні завдання роботи; розмежовано об'єкт і предмет дослідження; описано методи; зазначено джерельну базу дисертації й аргументовано наукову новизну. Визначено практичну цінність отриманих результатів, подано відомості про апробацію положень дисертації, а також подано опис структури дослідження.

Перший розділ - «Творчість Петера Турріні в контексті австрійської народної драми» - складається з чотирьох підрозділів, у межах яких досліджено драматургічний доробок Петера Турріні, що безпосередньо пов'язаний з поетикою та ґенезою австрійської народної драми.

У підрозділі 1.1. «Рецепція творчості Петера Турріні у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві» проаналізовано сприйняття літературознавцями і критиками творчого доробку П. Турріні. Драматургія П. Турріні на сьогодні вивчена лише фрагментарно, і то переважно на теренах зарубіжного літературознавства. Про актуальність літературної творчості митця свідчить увага до неї з боку молодих дослідників, а також постановки п'єс автора в театрах багатьох країн світу. Серед наявних наукових публікацій, присвячених творчості драматурга, слід виокремити розвідки відомих зарубіжних літературознавців В. Шуха та К. Зіблевські, які вважають П. Турріні реформатором театру та радикальним критиком суспільства; наукові студії Ю. Ланди, в яких наголошується шоковий характер драматургії митця; Г. Ауста, П. Гаїда й Ю. Гайна, які вбачають у мовному стилі драматурга просвітницьку мету; дослідження М. Тьотеберга, в якому автор наголошує на провокативності та на експериментальному характері п'єс драматурга; розвідки К. Аманна та Д. Давіау, в яких автори наголошують на яскравій індивідуальності П. Турріні як сучасного драматурга.

Творчість Петера Турріні досліджується здебільшого в німецькомовних країнах та в Італії. Слід згадати в цьому плані таких науковців, як Ю. Вертхаймер, Ю. Гайн, С. Гаслер, К. Цейрінгер, Р. Шнелль, Д. Штрігль, які висвітлюють певні етапи творчого розвитку драматурга та аналізують проблематику окремих його п'єс. На теренах пострадянського літературознавства існують лише окремі рецензії на вистави за п'єсами П. Турріні та оглядові статті (В. Сєдєльнік), в яких порушується питання громадської моралі, що засуджує драматург.

У підрозділі 1.2. «Жанрові особливості народної п'єси та основні етапи її еволюції» простежено еволюцію народної драми та з'ясовано її жанрові особливості. Дисертантка досліджує давню традицію народної п'єси як драматургічного явища і пов'язує її передусім із розвитком народного театру. Зокрема, наголошується на тому, що поняття «народна п'єса» передбачало насамперед відображення реального життя і сприймалося як один із засобів «антитеатральності», як відповідна реакція на штучність п'єс бюргерського театру. Основна проблематика вистав - зображення реальних подій, головні герої - представники найбільш демократичних верств населення, а саме маргінали. За своїм змістом такі вистави не відзначалися складністю й були зорієнтовані на невибагливого глядача. Водночас подібні п'єси не сприймалися як суто розважальні, вони нерідко були сповнені трагічної тональності в розкритті побутової проблематики, піддавали гострій критиці суспільні відносини.

У дисертації зазначено, що народна п'єса не позбавлена й комічних елементів, які часом набували гротескних та «агресивних» форм впливу на глядача, внаслідок чого народні театри стали альтернативою аристократичним придворним театрам. На сценах народних театрів ставили п'єси, які вирізнялися поверховим, побутовим комізмом і були сповнені вульгарної лексики, вони мали імпровізаційний характер, вербальний текст доповнювався мімічними жестами й музичним супроводом. Поєднуючи серйозне з комічним, драматурги видозмінювали фарс, робили його основою народної п'єси. Реформатори жанру народної п'єси, зокрема П. Турріні, засуджували норми життя вищих соціальних верств, увиразнюючи при цьому мовлення своїх героїв діалектним мовленням. Їхня мета полягала у донесенні до глядача / читача реалістичної правдивої картини життя простих громадян.

У підрозділі 1.3. «Драматургія Петера Турріні як новий етап австрійської народної п'єси другої половини ХХ століття» проаналізовано новаторське бачення автором сучасного драматургічного мистецтва, який радикальним чином трансформував, значною мірою переосмислив літературні традиції. Найхарактерніші риси, що вирізняють народну драму, а саме: проблеми повсякденного життя, критика суспільних відносин, наявність шокуючих елементів, які спонукають глядачів замислитися, - є провідними у драматургії Петера Турріні.

Народна п'єса функціонує як форма впливу на публіку, як спосіб висвітлення подій. Драматург використовує у своїх творах елементи інших жанрів, зокрема містерії, що відтворюють страждання Христа. Про фольклорні шванки нагадує в «Забої свиней» констеляція персонажів із селянською родиною та її слугами, саме в цій ситуації з'являється можливість для використання грубих жартів. Якщо в тривіальних п'єсах публіка звикла бачити здавлену еротику й безневинну соціальну критику, то у творах П. Турріні можна натрапити на відкриту й грубу еротику, факти жахливого існування соціально не захищеної «маленької» людини як породження ідеології споживацького суспільства. Глядацька публіка безмежно вражена брутальним насильством, яке вона бачить під час вистави. Спираючись на традиції середньовічних шванків та старих альпійських вистав, драматург розриває нестерпні муки, страждання своїх героїв, які зазнають цькування з боку можновладців.

У дисертації наголошено на тому, що разом з іншими молодими авторами Петер Турріні сприяв відродженню на театральній сцені «нового» реалізму й оновленню соціальної народної драми. Драматург змінює сюжетну матрицю, своєрідну «серцевину», модифікує її шляхом використання прийомів авангардизму, надаючи окремим ситуаціям характеру абсурдності. П. Турріні, зображуючи реалії повсякденного життя, «людину з вулиці», створює картину холодної, відстороненої дійсності, відчуженої від глядача, яку в кінці драми несподівано руйнують постріли, спрямовані безпосередньо до глядацької зали (драма «Полювання на щурів»), що саме по собі вже парадоксально. Його п'єси шокують читача / глядача своєю брутальністю, жорстокістю, агресією, а використання діалектної лексики допомагає глибше зрозуміти поведінку «маленької людини», витісненої суспільством на узбіччя. У такий спосіб П. Турріні прагне привернути увагу до гострих проблем сьогодення, не пропонуючи конкретного їх розв'язання, а лише спонукаючи читачів до переосмислення своєї позиції. Отже, п'єси Петера Турріні - це своєрідне продовження традицій австрійської народної драми, де вже послаблюються елементи повчальності та розважальності, натомість на перше місце виходить провокація.

У підрозділі 1.4. «Періодизація творчої еволюції письменника» охарактеризовано творчу еволюцію драматурга, спираючись на висновки розвідок італійської дослідниці Кармелінди Ді'Алессандро, яка виокремлює три етапи: 1) самовизначення письменника (1967-1973 рр.); 2) пошук широкої аудиторії глядачів (1974-1980 рр.); 3) оновлений підхід до театру (80-ті-90-ті рр. ХХ ст. - поч. ХХІ ст.). В основу такої періодизації покладено не лише соціально-історичне підґрунтя, але й біографічні моменти життя драматурга. Теми, порушувані автором упродовж першого періоду творчості, надзвичайно актуальні, драми присвячено «будням пригноблених», а змальовані в драматичних творах ситуації завершуються здебільшого трагічно. Констатовано, що у світогляді П. Турріні того часу переважали неприхована грубість, різка критика тогочасного суспільства, агресія, жорстокість, використання діалекту, сум і трагізм, які стали визначальними рисами творчості драматурга першого періоду.

Простежуючи творчу еволюцію драматурга, дисертантка мотивує важливість переключення П. Турріні на роботу для телебачення як його усвідомлення в необхідності розширення своєї глядацької аудиторії. Внаслідок освоєння нової сучасної форми комунікативного зв'язку з глядацькою аудиторією відбулося відповідне оновлення його творчого методу: замість руйнації зображуваних ситуацій пропонується позитивна утопія, що знаменує важливий поворот у світосприйманні П.Турріні і настання нового етапу у його творчості. Після нетривалої роботи на телебаченні П. Турріні повернувся до написання драматичних творів для театральних постановок, паралельно він написав низку політичних есе у формі промов, своєрідних звернень до провладних структур, в яких засуджував зневажливе ставлення до маргіналів, пояснюючи їх психологічний стан невлаштованістю, безробіттям, викривав брехню можновладців, акцентував увагу на тих злободенних питаннях, на які влада заплющує очі.

У дисертації приділено значну увагу мовному аспекту творів П. Турріні, зокрема, прагненню драматурга очистити мову своїх персонажів від діалектизмів й брутальної лексики, що характеризує перехід до якісно нового етапу його творчості. Цього разу у центрі уваги драматурга вже не маргінали, а досить забезпечені люди (п'єса «Громадяни»), які, однак, виявляються цинічними, збайдужілими міщанами. Драматург представляє реальну соціальну дійсність у новому, незвичному аспекті, зображуючи нетипових персонажів та зосереджуючи увагу на нагальних соціальних проблемах. Для творчості третього періоду характерне використання елементів мрій та фантазій, які допомагають оновити арсенал художніх засобів народного театру, не руйнуючи при цьому відчуття реальності. Так П. Турріні засвідчив зміну у власному баченні театрального реалізму, творчо засвоївши один з найхарактерніших компонентів народної п'єси. Використання мрій та фантазій не лише допомагає уникнути переслідувань з боку цензури, а й є необхідним елементом показу реальності, без якого неможливий зв'язок між темами, що їх розробляє драматург впродовж своєї творчості. У підрозділі підсумовано, що спільним для всіх етапів творчості П. Турріні є прагнення змальовувати гострі проблеми всіх верств населення, змінюється лише система прийомів для вираження актуальної проблематики.

У другому розділі «Проблематика п'єс Петера Турріні: художній конфлікт і концепція людини та світу», що складається з трьох підрозділів, представлено основний проблемний комплекс драматургії митця.

У підрозділі 2.1. («Антагонізм людини й суспільства як провідна тема творів драматурга») дисертантка обґрунтовує думку про те, що П. Турріні у п'єсах акцентує увагу на суспільній проблематиці, не пропонуючи однак жодних готових відповідей для її вирішення. Зазначається, що однією з характерних ознак творчої манери цього автора є те, що його драматичні твори покликані спонукати читачів / глядачів до активного мислення та до більш рішучих дій. Наголошується, що твори П. Турріні з гострою критикою висвітлюють соціальні, економічні та політичні питання реальної австрійської дійсності. Його п'єси виконують передусім соціальну та виховну функції, оскільки лейтмотивом усіх його творів є захист інтересів знедолених: пролетарів, аутсайдерів, іноземців, які приїхали в пошуках роботи - жертв сучасного споживацького суспільства. Характерними особливостями багатьох п'єс драматурга стає те, що для головних героїв немає іншої альтернативи, крім самознищення. Його персонажі відмовляються від усіх зовнішніх матеріальних благ, демонструючи у такий спосіб повернення до природного стану існування людини, прагнення уподібнитись щурам, оскільки «сміттєзвалище» - символічна ознака споживацького суспільства («Полювання на щурів»), в якому історія, література, культура та мораль втратили будь-яку цінність. Дисертантка наголошує на тому, що у своїх п'єсах Петер Турріні змальовує деградацію особистості як наслідок тих негативних явищ, що мають місце в сучасному індустріальному суспільстві. Письменник виводить на перший план агресивні дії проти головних персонажів п'єси, двох молодих людей, які мимоволі стали об'єктами жорстокого ставлення до себе з боку суспільства. Описана у цій п'єсі агресивність стає основним принципом шокуючої драматургії Петера Турріні.

Детальний аналіз п'єс («Полювання на щурів», «Забій свиней», «Вбивство дитини») дав змогу зробити висновок про спільність проблематики зазначених творів, концентрацію уваги драматурга на суспільних питаннях та його прагнення змусити своїх персонажів шукати способів покращити характер свого життя, виборювати власну свободу. Головною темою більшості драм Петера Турріні є зображення нацистського минулого та його наслідків у австрійському суспільстві 60-80-х рр. ХХ ст. Серед персонажів п'єс драматурга націонал-соціалісти, які були реабілітовані і зуміли зайняти високі керівні посади в державних владних структурах. У них залишилася ненависть до інакодумців, до робітників-емігрантів. П. Турріні показує негативне минуле, яке й донині, значно впливаючи на сучасний стан суспільства, перешкоджає розвитку демократії. Знущання та пригнічення виробили в нього позицію стійкого антифашиста, і це стосується не лише драматичних творів, у статтях та промовах відчутна його чітка гуманістична позиція у ставленні до дражливих політичних та соціальних питань. П. Турріні - пристрасний борець за права людини, у своїх п'єсах він доводить, що реальність не потрібно представляти як щось об'єктивно дане в сенсі природничо-наукового матеріалізму, натомість її слід відображати через виокремленого суб'єкта, щоб мати змогу показати, як нелегко окремій конкретній особі перейти від абстрактного споглядання до чіткого розуміння: світ не є об'єктивним, а виник лише внаслідок фізіологічного акту продовження роду.

Дисертантка зауважує, що п'єси австрійського драматурга зі своєю алегоричністю, повчальністю та зовнішньою подібністю побудови, якими б реалістичними та натуралістичними вони не здавалися, сприймаються здебільшого як притчі, а не як відтворення конкретної дійсності.

Художні прийоми, запозичені з жанру народної п'єси, виявляються придатними й дієвими для критики вад споживацького суспільства. Характерною рисою художньої манери П. Турріні-драматурга є орієнтація на широкий загал, він порушує проблеми так, щоб вони були зрозумілими для простої людини, а це дає читачеві / глядачеві можливість ототожнювати себе з головними героями. У його п'єсах яскраво виражений соціальний конфлікт - протиставлення персонажів ворожому середовищу. При цьому драматург не ідеалізує своїх протагоністів, розкриваючи їхні недоліки через вчинки та мовлення.

Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що завдяки радикалізму, драматург видозмінив характер народної п'єси, увівши в неї проблематику критичного ставлення суспільства до окремої людини. П. Турріні розкриває й засуджує соціальну несправедливість та змальовує моральну деградацію різних соціальних верств, зображуючи маргінальні прошарки суспільства. Показуючи жорстокість, агресію у ставленні до маргінальних верств суспільства, драматург шокує публіку, змушуючи її у такий спосіб замислитися над долею його персонажів, над важливістю морально-етичних проблем у споживацькому суспільстві.

У підрозділі 2.2. «Знецінення людської особистості в умовах споживацького суспільства» з'ясовано, що майже в усіх своїх драматичних творах П. Турріні акцентує увагу на такому факті: сучасне споживацьке суспільство нівелює значення окремої особистості, заперечує загальнолюдські цінності й за своєю природою є антигуманним. Змінюється лише ставлення його персонажів до цієї проблеми - дехто з героїв п'єс П. Турріні усвідомлює трагічний стан справ сучасної людини і щиро від цього страждає, інші ж навіть не усвідомлюють, чому вони такі невдахи, оскільки живуть у своєму ілюзорному, вимріяному світі.

У дисертації значну увагу приділено інтерпретації Петером Турріні ряду відомих класичних творів. Проблема жорстокості і відчуження людини в сучасному суспільстві спонукала драматурга звернутися до спадщини класиків, а саме до представників епохи Просвітництва: французького драматурга ХVІІІ ст. П'єра Огюстена Бомарше («Севільський цирульник») та італійського драматурга, засновника національної комедії Карла Гольдоні («Трактирниця»). На основі цих творів П. Турріні створив свої п'єси «Божевільний день» (1972) та «Шинкарка» (1974), беручи за початковий матеріал комедії та трансформуючи їх у трагедії. В обох названих драмах письменник зберіг дух оригіналу, де відтворено події минулих часів, проте змінив щасливий фінал, щоб загострити увагу на наростанні жорстокості у сучасному світі та поширенні в ньому брутальності й насильства. Поєднання високого й низького, трагедії і фарсу, драми і буфонади дало австрійському драматургові можливість, загострити увагу на соціальних проблемах сучасності.

Новаторство авторської позиції П. Турріні полягає в тому, що драматург не залишає своїх читачів / глядачів у шоковому стані, а допомагає їм більш адекватно сприймати конкретну реальність. В окремих монологах на передньому плані опиняються соціальні події, які є основою для скоєння всіляких злочинів і які породжують умови для морального гріхопадіння. Вони розкривають минуле героїв і водночас змушують читачів / глядачів аналізувати причини їх виникнення, порівнювати із теперішньою поведінкою. Петер Турріні використовує імпліцитний, шокуючий ефект, сподіваючись на те, що його п'єси допоможуть у такий спосіб побороти байдужість глядачів у ставленні до болючих суспільних проблем.

У дисертації простежено звертання драматурга до табуйованих тем, зокрема, «делікатної» теми сексуальних стосунків між літніми людьми (драма «Йозеф і Марія»). З іншого боку, П. Турріні приділяє значну увагу проблемам духовності у побутовому житті, зневажанню людської гідності, наголошує на соціальній упослідженості своїх персонажів, акцентуючи увагу на тому, що соціальна дискримінація здатна вбити віру у свої сили у будь-якої, навіть творчої людини.

П'єси Петера Турріні 80-х років засвідчують, що в австрійському суспільстві існувало дуже багато проблем, що були актуальними не лише для цієї країни. Персонажі його творів передусім жертви несправедливих суспільних відносин: це студенти, соціальний статус яких не дає їм змоги вважати себе повноправними членами суспільства, представники середніх верств, яким їхня робота не приносить належного задоволення, молоді робітники, що полишили рідні села і подалися до міст в надії влаштуватися десь на виробництво, щоб через деякий час втратити роботу і стати безробітним внаслідок автоматизації виробничих процесів. У цій системі образів є й літні люди, що змушені працювати, оскільки не в змозі прожити з мізерної пенсії, й іноземні робітники-заробітчани, яким важко інтегруватися в нове суспільство. Суспільство, за словами австрійського драматурга, - це гра влади, коли панівні класи диктують свої умови та нехтують інтересами «маленьких» людей. Здається, що жорстокість панує скрізь, і такому становищу немає жодної альтернативи. На тих, хто намагається вирватися з такого становища, щоб зберегти людяність та жити вільно, за поодинокими винятками, чекає трагічний фінал.

У підрозділі 2.3. «Екзистенціалістські мотиви в драмах П. Турріні» досліджено особистісні проблеми головних персонажів п'єс. Розкриваючи людські стосунки, драматург наголошує на тваринній природі всієї земної цивілізації, вдаючись до гротеску та наголошуючи на абсурдності самого людського буття. Так, головний персонаж драми «Смерть та диявол», священик Блей, змушений пройти через відчай, образи, страждання, наругу, аби зробити свій вибір, тобто здобути міфічну свободу як порятунок від абсурдності в реальному світі; ідеї релігійного екзистенціалізму: зображено духовний подвиг (за взірцем Ісуса Христа), що його прагнув реалізувати священик у своєму житті. Герой драми «Альпійське сяйво» - узагальнений образ, який символізує екзистенціалістський варіант «природної людини». Розірвавши внутрішні зв'язки із суспільством, головний персонаж Сліпий продовжує жити, усвідомлюючи абсурдність свого існування, досягнувши повного відчуження від суспільства, перебуваючи високо в Альпах, далеко від суспільно-політичного життя.

Митець змальовує суспільство, у якому панує моральна розбещеність, водночас звертаючи увагу на те, що під час сповіді людина не лише спокутує свої гріхи, але й починає їх усвідомлювати (коли усвідомлюєш важливість сповіді, тоді безпосередньо долаєш гріхи), у цьому випадку П. Турріні виконує роль духовного наставника.

П. Турріні згадує акт біблійного створення світу як ідеального місця для існування людини та наголошує водночас на тому, що нашому світу на сьогоднішній день загрожує реальне знищення. В полі зору драматурга також перебуває та частина молоді, яка дедалі більше потерпає від депресії. П. Турріні висвітлює і проблеми, пов'язані із життям літніх людей, про яких суспільство майже не турбується, їм дуже важко встигати за ритмом життя, опановувати сучасну техніку, залишатися без опіки наодинці з самотністю. Драматург не залишає поза увагою юних крадіїв, розбещених мас-медіа картинками розкішного життя, проповіддю легкого збагачення, акцентує увагу на меркантильності у взаєминах між людьми, на лицемірстві суспільної моралі, на кризі традиційного подружнього життя.

У розділі підсумовано, що основними векторами проблематики П. Турріні є девальвація традиційних моральних цінностей як загроза людському існуванню, збайдужілість споживацького суспільства, філософська тематика (проблема вибору, кохання та любові, самовизначення особистості).

Розділ третій - «Поетика п'єс Петера Турріні: особливості драматичної дії та образи персонажів» - присвячено потрактуванню художньої своєрідності драм та особливостей поетики на рівні лінгвальних засобів.

У підрозділі 3.1. «Художня своєрідність драматургії П. Турріні: сюжет і герой» досліджено художні особливості драматургії П. Турріні.

Петер Турріні у п'єсах приділяє особливу увагу існуванню людини на емпіричному рівні, у центрі драм - проблема самотності та відчуження людини у суспільстві, що призводить до безвихідності ситуації, робить проблематичним її подальше існування та руйнує її як особистість. Реальний показ життя для драматурга служить не лише способом досягнення емоційного потрясіння від байдужості, що так поширена у суспільстві, але і є дієвим засобом активації суспільної свідомості.

Так, у п'єсі «Усе, нарешті» самогубство персонажа (у драмі лише одна дійова особа) можна розцінювати як шлях до свободи. Використання нумерології упродовж усього твору - новаторський прийом драматургічного мистецтва П. Турріні, саме лічба посилює ігровий ефект. Кожне нове число - крок у людському житті, рахуючи числа, герой мовби проходить свою духовну еволюцію.

Петер Турріні концентрує увагу на рефлексії людської свідомості героя, який вдається до самоаналізу, розмірковує над власним буттям, констатує лише те, що з ним відбувалося у реальному житті («Усе, нарешті», «Полювання на щурів», «Йозеф і Марія»). У такий спосіб автор немовби спонукає читача до з'ясування причин хворобливого ставлення героїв до свого оточення, до суспільства взагалі. Події в драмах мінімалізовані, авторські ремарки не підказують, що саме роблять герої під час своєї сповіді, до яких жестів і рухів вони вдаються. Так, наприклад, упродовж усієї п'єси «Усе, нарешті» персонаж змінює своє положення тричі (рахуючи, він пританцьовує, робить великі стрибки, пробує зривати чорний креп, яким задраповані стіни), саме рухи слугують «ігровим простором» героя, надають трагізму п'єси фарсового забарвлення. Дія твору рухається, мовби по колу (подібно й у «Забої свиней», де сцена обіднього столу починає та завершує п'єсу): про що б герой не говорив, він постійно повертається до теми смерті у своєму житті, посилюючи із кожним монологом мотив самотності, відчуження, руйнації та, зрештою, бажання покінчити з життям. Тобто, п'єси драматурга - це звинувачення такого суспільства, у якому духовні і моральні цінності втрачають свій сенс, внаслідок чого людина опиняється в ізоляції, залишається наодинці зі своїми невирішеними проблемами.

П'єса «Кохання на Мадагаскарі» не має звичного для драматичних творів поділу на дії та акти. Це стосується також п'єс «Забій свиней», «Полювання на щурів», «Йозеф і Марія», «Вбивство дитини», «Усе, нарешті, «Мій Нестрой», проте драма «Смерть та диявол», порівняно з іншими, складається аж з одинадцяти сцен, дії яких відбуваються в різних місцях протягом декількох місяців. Композиційно текст драми «Кохання на Мадагаскарі» змінюється за принципом слайдів, нашаруванням спогадів, монологів, хоч дія в усталеному значенні у п'єсі фактично відсутня, вона існує лише в монологах та діалогах більшості дійових осіб. Крім того, немає й драматичної напруги внаслідок браку конфлікту між персонажами, це радше виняток у драматургії автора.

Традиційні компоненти структури канонічної п'єси у драмах П. Турріні зазнають суттєвої трансформації. У сюжеті більшості п'єс дисертанткою виокремлено два рівні - зовнішній і внутрішній. Зовнішній сюжет - це безпосередня розповідь про події, що відбуваються під час розвитку конфліктної ситуації; внутрішній - інтерпретація зображуваного, що виникає внаслідок поєднання думок автора та читача. Зовнішній сюжет складається з низки подій у п'єсі, а внутрішній - це те приховане, адресоване глядачеві / читачеві, що потребує роздумів та рішень. Звичайно, таке розмежування умовне, оскільки саме смислова й структурна єдність сюжетів надає п'єсі цілісності, однак факт існування зазначених рівнів украй важливий, бо в такий спосіб виявляється складність змістової та композиційної організації п'єс П. Турріні.

Драматургові важливо було передати відчуття онтологічної безвиході в умовах сучасного світу. П'єси, а саме «Вбивство дитини», «Йозеф і Марія», «Зайві», «Кохання на Мадагаскарі», впливають й на емоції реципієнта, тому реакція читача повинна стати поштовхом до його подальших дій. Такий ефект досягається, зокрема, шляхом насичення твору елементами умовності (гротеску, схематизму в зображенні персонажів, умовного характеру дії) та їхнім поєднанням із цілком правдоподібними сценами. У дисертації зазначено, що П. Турріні не прагнув своїми творами ілюструвати будь-яку ідеологію, а до того ж - говорити про шляхи порятунку у світі. Понад усе його цікавлять умови людського існування, П. Турріні намагається зрозуміти, яким чином можна вибудувати механізм подолання самотності.

У підрозділі 3.2. «Стильові особливості творів П.Турріні» досліджено літературний стиль драматурга, що базується передусім на використанні специфічних лінгвальних засобів.

Особлива увага до мовних аспектів дала Петерові Турріні змогу виробити свій самобутній стиль, який суттєво вирізняє його п'єси серед творів інших сучасних драматургів. Мова його героїв - своєрідний регулятор, що допомагає митцю зберігати правдоподібність у відтворенні поведінки своїх персонажів, вона не відповідає жодним нормам, проте її вплив на характер сценічної дії незаперечний. Синтаксична побудова речень П. Турріні дуже проста, що не створює жодних проблем для сприймання та розуміння тексту; драматург не використовує іншомовні слова, не вживає вузьких професіоналізмів.

Перші п'єси «Полювання на щурів» та «Забій свиней» П. Турріні написані діалектною мовою, їхній текст насичений вульгаризмами та ненормативною лексикою. Драматург свідомо вдався до цього, маючи на меті максимально наблизитися до розмовної мови глядачів. П. Турріні не намагається прикрашати мову своїх персонажів, він вміло використовує лексичні засоби, якими користуються у побуті пересічні громадяни. Це дає йому змогу правдиво відтворити мовну картину тієї чи іншої провінції Австрії, мовлення героїв слугує йому засобом маневрування, порятунком від жорстокості й водночас характеризує індивідуальну манеру кожного персонажа.

Драматург використовує ненормативну лексику, грубий гумор дешевих ілюстративних часописів, вульгаризми відверто еротичної літератури, політичних промов, тощо. Мовлення героїв насичене імперативними формами, що акцентує брутальне ставлення до співрозмовника. Використання розмовної лексики виконує і роз'яснювальну функцію, оскільки така мова слугує засобом зосередження уваги на тих поневіряннях, яких зазнають зображувані персонажі у суспільстві, на їх приниженому становищі. Лексика персонажів П. Турріні тісно пов'язана з соціальним середовищем, саме тому в мовленні аутсайдерів та маргіналів найбільше лайливих слів. Проста, зрозуміла пересічній людині лексика допомагає П. Турріні правдиво відтворити тогочасну ситуацію в суспільстві. Розвиваючись як митець, П. Турріні практично відмовляється від діалекту, збагачує мовлення персонажів афоризмами та дотепними жартами, що надає його творчості сатиричного забарвлення.

Діалог у драмі має часто референтну мету, тобто слугує роз'ясненням, розкриває контекст певної дії. Таким чином, наприклад, читач довідується про минуле героїв п'єси «Смерть та диявол» Магди Шнайдер (стає відомо, що вона працювала касиром) та про Крістіана Блея, його успішне просування щаблями церковної ієрархії.

Мові ранніх творів автора властива певна дражливість, навіть грубість, згодом автор відмовляється від таких провокативних прийомів. Якщо в першому періоді творчості драматург використовував «слова-фекалії», то в його останніх п'єсах уже немає того песимізму, у них звучить несмілива надія на можливе покращення стану справ. У творах пізнього періоду представлені персонажі, мовлення яких суттєво відрізняється від мови героїв ранніх п'єс, хоча це ще не свідчить про їхню високу моральність, просто реалії їхнього буття інші. П. Турріні показує героїв у їхньому прагненні набути свою ідентичність, намагається вирвати їх із лещат маніпуляцій суспільною свідомістю.

У дисертації наголошено на тому, що найхарактернішою ознакою пізніх п'єс П.Турріні стає використання монологічного мовлення, найбільш яскраво представлене в драмах «Усе, нарешті», «Ніщо, ніщо», «Відкриття», «Альпійське сяйво» (тут майже суцільні розлогі монологи, у п'єсі практично відсутня активна дія).

ВИСНОВКИ

У Висновках синтезовано результати наукового пошуку й викладено основні положення дисертації, присвяченої вивченню драматургії П. Турріні в контексті австрійської народної драми. Проведене дослідження дало змогу дійти висновку, що для драматургії Петера Турріні характерні такі головні риси: висвітлення злободенних проблем, критика суспільних відносин, наявність шокуючих елементів, які провокують глядачів до роздумів. Як і інші представники народної драми, письменник порушував перед глядачами важливі, нерідко глобальні питання та втілював їх на сцені за допомогою специфічних художніх засобів, без яких часом неможливо осягнути прихований, символічний зміст твору. П. Турріні відійшов від літературних канонів, а саме аристотелівського «катарсису», фантастики Ф. Раймунда та Й. Нестроя, зонгів Б. Брехта та казковості, комічності європейських драматургів, осучаснивши жанр австрійської народної драми, збагативши її поетику новими художніми засобами. Серед новаторських композиційних прийомів можна назвати монологічне мовлення персонажа, яке майже повністю замінює собою дію; дворівневий сюжет - зовнішній та внутрішній; відмову від поділу на дії та акти. Ці прийоми формують нову стилістику драматичного твору і разом із особливостями мови дійових осіб окреслюють оригінальний авторський стиль Петера Турріні.

Драматургія П. Турріні - яскравий приклад морально-етичної позиції сучасного письменника. Мистецтво автора є інструментом критики споживацького суспільства та виразником боротьби з причинами соціальних негараздів. Наголошено на тому, що П. Турріні актуалізував народну драму, розкривши соціальні та психологічні чинники поведінки людей, які опинилися у проміжному становищі, і важко вписуються у нові соціальні умови.

Якщо у своїй творчості П. Турріні не поривав з традиційними театральними прийомами, хоча й реформував поетику народної драми, то в змістовому аспекті пропонується вже нова система персонажів - представники маргінальних верств населення - ті, кого суспільство виштовхало на узбіччя.

Також з'ясовано, що еволюція драматурга відбувалася шляхом відходу від скандально-натуралістичного зображення, притаманного його раннім п'єсам, відмови від використання діалекту і переходом до більш традиційної побудови своїх творів та до ритмізації літературної мови. Це призвело до зміни функції впливу на читача / глядача за допомогою ефективніших мовних стратегій. У оновленому підході до театру П. Турріні, продовжуючи викривати соціальні негаразди у сучасному суспільстві, збагатив п'єси елементами мрій та фантазій. Герої драм («Зайві», «Альпійське сяйво») часто вибудовують сценарії власного життя, поринаючи у світ фантазій, у такий спосіб мовби зрікаючись дійсності. Їхня сутність розкривається в новому існуванні, де перевагу надано уявленням та мріям.

Постійне експериментування з мовним оформленням своїх творів дає змогу драматургові виробити свій неповторний індивідуальний стиль. Водночас художня мова для нього - це один із найголовніших засобів створення шокуючого ефекту. Використання емоційно-забарвленої лексики є своєрідним маркером, що підтверджує автентичність зображених подій. Мова, якою розмовляють персонажі драм, характеризує не лише стан мовленнєвої комунікації, а й мовну ситуацію в Австрії взагалі.

Діалог як одна з головних форм вираження конфлікту відіграє в п'єсах П. Турріні дуже важливу роль. У комунікативному спілкуванні персонажів втілено їхні прагнення, переживання, бажання, а також страх та невдоволення реальним станом речей. Важлива ознака п'єс П.Турріні - їх притчовий характер, базований не на уявній дійсності, а на зображенні картини сьогодення, що засвідчує автентичність між реальним світом і втіленим на сцені. Майстерність П. Турріні-драматурга яскраво виявлена й у поєднанні іронічного та серйозного, комічного й трагічного.

Ще однією прикметною ознакою драматургії П. Турріні є використання музичних вставок, які, з одного боку, посилюють комічний ефект, а з іншого - допомагають відволіктися від обтяжливих думок про нагальні проблеми та звучать як дисонанс до реальної дійсності. Водночас музика вселяє глядачеві оптимізм, надію на знаходження шляхів для вирішення екзистенційних проблем.

Отже, П. Турріні є реформатором жанру народної п'єси, засвоївши надбання багатьох жанрових різновидів сучасної драматургії, він збагатив її новими індивідуальними рисами. Епатажний гротеск, шокуючі елементи, відтворення найгостріших проблем сучасності - усе це здатне розбудити свідомість читача, спонукати його до рішучості, зайняття активної життєвої позиції у боротьбі за свою індивідуальну свободу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ткаченко Л. М., Ткаченко М. В. «Молода» драматургія Австрії // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна філологія: Всеукр. зб. наук. пр. - Черкаси: ЧДТУ, 2006. - № 10. - С. 141-144 (0,5 друк. арк.).

2. Ткаченко Л. М. Проблематика та композиційні особливості п'єси Петера Турріні «Забій свиней» // Актуальні проблеми філології та перекладознавства: Зб. наук. пр. - Хмельницький: ХНУ, 2006. - С. 141-143 (0,5 друк. арк.).