Проза А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна у літературно-художніх шуканнях перехідного періоду (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

ПРОЗА А. ЧЕХОВА, І. БУНІНА, О. КУПРІНА У ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІХ ШУКАННЯХ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ (КІНЕЦЬ ХІХ-ПОЧАТОК ХХ СТ.)

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі зарубіжної літератури Одеського національного університету імені І. І.Мечникова Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор Силантьєва Валентина Іванівна, завідувач кафедри зарубіжної літератури Одеського національного університету імені І. І. Мечникова

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Мацапура Валентина Іванівна, кафедра зарубіжної літератури полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка

кандидат філологічних наук, доцент Шатова Ірина Миколаївна, кафедра англійської філології та зарубіжної літератури Інституту іноземної філології Класичного приватного університету (м. Запоріжжя)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Херсонського державного університету (73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27).

Автореферат розіслано «19 » грудня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.М. Стеценко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Соціальна і загальнокультурна ситуація кінця ХХ - початку XXI століть актуалізувала дослідження у сфері кризових, рубіжних, перехідних художніх систем. Кінець ХХ століття, ознаменований крахом поняття «стабільність» на всіх рівнях життя, позначив себе появою літературних форм, які факт кризи, заперечення минулого не лише зробили ідеєю нового твору, але й продемонстрували його в усіх формальних ознаках тексту. З одного боку, це пов'язано з драматичним переживанням соціального розладу, а з іншого - з утвердженням постмодернізму як специфічної форми відображення зламу свідомості та зі спробою переорієнтування.

Проза А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна, що репрезентує показові риси перехідності рубежу ХІХ - XX століть, довгий час такою не сприймалася - давалася взнаки традиція, властива літературознавству ХХ ст.: розглядати певний тип творчості як усталене явище вже відкоригованого у своїх показниках художнього напряму (романтизму, реалізму, символізму тощо). Але вже тому, що долею цих авторів стала позиція «між» класиками-реалістами і новаторами-модерністами, їх спадщина має нести в собі показники «децентрованої системи» - ті, які показують вичерпаність форм, що до цього вважались панівними, та демонструють експерименти синтезу традиційного з новим. Час показав, що, перетворюючи старе і не прилучаючись до глашатаїв нового, ці автори означили закономірності літературного процесу нестійкого, «коливального» порядку.

У літературознавстві ХХ ст. місце А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна в історії існування художніх напрямів і течій позначено словом «неореалісти». Вже цим терміном підтверджується нетрадиційне мислення письменників - інша річ, що введене поняття потребує коментарів. Ця проблема означувалася (В. Келдиш, К. Муратова, Є. Дьякова, В. Гейдеко, Л. Скубачевська), але не досліджувалася в достатній мірі. Тільки у світлі сучасної синергетики, яка пропонує базову модель переходу від заперечення старого до становлення «нового порядку із хаосу», стає можливою систематизація фактів «неомислення». Це дає поштовх до нового осмислення художності А. Чехова, Буніна, О. Купріна. Наукова цінність реферованого дослідження визначається ще й можливостями екстраполяції знайденого у класичній спадщині на сучасний літературний потік - вже доведено, що постмодерністські форми відображення світу уособлюють у собі дисипативний ритм нестабільності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснювалося в рамках комплексного плану науково-дослідної роботи кафедри зарубіжної літератури Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, що включає тему «Поетика художніх форм західноєвропейських літератур та літератур американського континенту в контексті художньо-естетичних епох та напрямів» (номер державної реєстрації 0107U010631). Тема дисертації затверджена на засіданні бюро Наукової координаційної ради при Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 3 від 30.06.2009 р.).

Об'єкт дослідження. У роботі розглянуті основні і найбільш значущі твори А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна, в яких показово демонструють себе риси дисипативності, характерні для літератури несталих, перехідних художньо-естетичних епох.

Предметом дослідження обрані індивідуальні особливості відтворення нестабільного часу в текстах названих художників слова. В роботі простежуються закономірні зміни, що відбуваються на рівні проблематики, фабульної та сюжетної дії твору; а також їх стильової трансформації.

Мета і завдання дослідження. Феномен перехідного художнього мислення кінця XIX - початку ХХ ст., який демонструють А. Чехов, І. Бунін, О. Купрін, дає підставу для подальшого теоретизування в галузі літератури і мистецтва схожих історичних періодів - особливо в художніх системах, схильних до синтезу старого з новим. Виходячи з цього, мета і завдання роботи формулюються таким чином:

- систематизувати і класифікувати провідні риси перехідного художнього мислення, реалізовані у спадщині письменників, що вивчаються;

- у контексті теорії перехідності виробити новітню теоретико-методологічну базу для аналізу їх творчості;

- дослідити індивідуальні особливості відображення нестабільного часу у творах А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна;

- у контексті названої проблеми виявити закономірності змін, що відбуваються у творах на рівні проблематики та сюжетології;

- показати стильову трансформацію, характерну для творів названих авторів.

Методи дослідження. Для дисертаційної роботи, присвяченої порівняльному аналізу творів кількох авторів, доречним є метод типологічних зіставлень, що передбачає систематизацію матеріалу за принципом схожості та відмінностей авторських способів реформування епосу перехідного часу. Оскільки творчість А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна вводиться в загальний контекст історико-літературного процесу певних десятиліть, то в роботі використовуються прийоми порівняльно-історичного аналізу. Систематизація ознак перехідного художнього мислення як явища універсального порядку зумовила використання системного підходу, в основі якого лежить «логічно впорядкований розгляд» (В. Халізєв) провідних показників творів, що дають право виділити їх в окрему групу.

Теоретико-методологічною основою дисертації є праці дослідників, які обґрунтували питання про специфіку літературного процесу перехідної доби - це стосується як часів «переходу» від літератури «золотого» XIX до літератури «срібного» XX ст., так і періоду естетичного переорієнтування кінця ХХ - поч. XXI ст. (Н. Бедзір, В. Гусєв, Т. Гундорова, Д. Затонський, Н. Ільїнська, А. Мережинська, Г. Нефагіна, І. Скоропанова, В. Силантьєва). Дослідження загальнотеоретичного плану, в яких означувалася названа проблема і формулювалися рекомендації щодо її вивчення (Г. Вьольфлін, Л. Гінзбург, Ю. Лотман, Д. Лихачов, О. Панченко, В. Келдиш), стали базовим компонентом дисертації. Основоположною для вироблення власної концепції творчості письменників перехідного часу стала синергетична її модель, реалізована теорією нерівновісних систем і самоорганізації матерії І. Пригожина, Г. Хакена та їх послідовників. Узагальнюючи вже зроблене дослідниками творчості А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна (Г. Бердников, М. Берковський, Г. Бялий, О. Дерман, В. Звиняцковський, В. Катаєв, В. Лакшин, Т. Ніконова, Л. Нікулін, З. Паперний, Е. Полоцька, О. Сливіцька, В. Силантьєва, І. Сухих, Л. Цилевич, О. Чудаков, У.-Н. Брефорд, Т. Віннер, І. Джонсон), у дисертації вироблялися індивідуально-авторські підходи до коментування творів у контексті теорії «граничного мислення».

Теоретична значущість дисертації визначається її узагальненнями і рекомендаціями щодо нового способу сприйняття та аналізу літературної спадщини А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна як письменників перехідної історичної та художньо-естетичної доби. Пропоноване дослідження дозволяє уточнити низку питань, пов'язаних з прочитанням творів названих авторів у контексті неореалізму. Використання синергетичної формули переорієнтації надає можливість суттєво відкоригувати традиційну точку зору на оновлені форми реалізму, які були запропоновані письменниками.

Наукова новизна отриманих результатів. Незважаючи на те, що в літературознавстві наявна досить велика кількість праць, присвячених творчості досліджуваних нами авторів, у дисертації вперше виробляються нові підходи до їх спадщини. Вони сформовані на фундаменті сучасних синергетичних досліджень і співзвучного теорії перехідності вчення про становлення й еволюцію сучасних форм постмодернізму, що є літературним уособленням кризи-хаосу-переорієнтування кінця XX - початку XXI ст.

Працюючи у названому напрямку, вдалося довести, що художня проза А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна несе в собі такі показники перехідності:

- вона відбиває відчуття кризи, хаосу, переорієнтування, що стали «обличчям часу»;

- вона відображає подрібнений світ і звертається до можливостей імпресіонізму;

- у ній присутнє іронічне ставлення до дійсності, що не відповідає уявленням про гармонію як основу життя;

- вона демонструє синтез конкретного і загального, в якому соціальність поступається місцем морально-етичним проблемам буття;

- вона містить ознаки сублімації елементів різних художньо-естетичних систем і налаштована на багатоваріантний синтез.

Синергетичний аспект дослідження реалізується висновками про конструктивну роль випадковості у становленні нової літературно-художньої системи. Адсорбування її елементів відбувається на рівні корекції ідейності, мотивів твору, авторських стильових експериментів.

Практичне значення отриманих результатів. Теоретико-методологічні розробки, запропоновані в дисертації, можуть використовуватися в лекційних курсах, спецкурсах з російської та зарубіжної літератури перехідних художніх періодів. Літературний матеріал, постульований за новими принципами аналізу, може стати поштовхом для подальших узагальнень. Нові оцінки творчості А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна спонукають дослідників та викладачів представити названих авторів у новому, сучасному світлі. Окремі положення дисертації будуть корисними при написанні студентських курсових та дипломних робіт.

Апробація результатів дисертації. Роботу обговорено у повному обсязі на розширеному засіданні кафедри зарубіжної літератури Одеського національного університету імені І. І. Мечникова й рекомендовано до захисту (протокол № 1 від 28. 08. 2009 р.). За темою роботи виголошені доповіді на 62-й, 63-й, 64-й наукових конференціях професорсько-викладацького складу ОНУ імені І. І. Мечникова (Одеса, 2007; 2008; 2009); «Фащенківських читаннях» (Одеса, 2008); Міжнародних наукових конференціях «Чеховські читання в Ялті» (Ялта, 2008; 2009); Міжнародній науковій конференції «Література для дітей і про дітей» (Бердянськ, 2008); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Літературний простір-час - шлях до світу, єдності та співпраці між слов'янськими народами» (Харків, 2008).

Публікації. Матеріали дисертації відображені в 7 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України, та ще у 2-х додаткових публікаціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (240 позицій). Загальний обсяг роботи 210 сторінок, з яких 187 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну; визначено мету, завдання і методологічні засади дослідження; окреслено теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі «Проблема "перехідного мислення" та літературний процес рубежу ХІХ?ХХ століть (огляд)» піддається розгляду сама постановка проблеми «рубіжного мислення», її теоретичне осмислення, її універсальні якості, що допомагають систематизувати спільні для всіх нестабільних епох і періодів закономірності. Тут же обґрунтовується приналежність літературної спадщини А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна до типу перехідної художньої свідомості; стверджується можливість розгляду творів названих авторів у контексті синергетики.

У підрозділі 1.1. «Перехідність як проблема» визначаються провідні риси літературного процесу рубежу ХІХ-ХХ ст. (відчуття хаосу, роздрібненості, непрогнозованих багатовекторних зміщень, неоднозначних висловлювань щодо завдань сучасного мистецтва) та доводиться, що поняття «криза», на якій наголошувалося в ті часи, у ретроспективному її сприйнятті дає відчуття переходу від однієї системи відображення світу до іншої (новітньої) системи. Наголошується, що слова і словосполучення «криза», «хаос», «переорієнтація», «відсутність перспектив», якими активно оперують і в наші часи, завжди передують виробленню нових засад пізнання світу.

Узявши до уваги наукові дослідження В. Гусєва, В. Катаєва, В. Лінкова, Е. Полоцької, О. Сливіцької, В. Силантьєвої, О. Чудакова, присвячені з'ясуванню специфічних ознак мистецтва рубежу XIX - XX ст., узагальнивши матеріал, пов'язаний з вивченням спадщини А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна, доводимо: оскільки творчість названих авторів не вписувалася у контекст класичних форм реалізму XIX ст., а до експериментів «декадентів-модерністів» вони мали віддалене відношення, то в критиці і літературознавстві ХХ ст. їм могли дорікати за «невідповідність традиції». І тільки термін «неореалізм», у якому проявляє себе націленість на оновлення реалізму, пояснював місце письменників у літературі часу. Закономірним є і те, що процес становлення художнього почерку А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна вражає різновекторністю авторських рішень - цей синдром неоднозначності, як доведено тепер, характерний для тих авторів, які знаходяться в ситуації «рубежу» і «переходу». Узагальнюючи, можна стверджувати: відчуття «коловороту»; «розбіжність ідей»; налаштованість на синтез; невиразність нового «героя часу»; відображення життя як нестійкого явища постають показниками мистецтва перехідної художньої доби.

У підрозділі 1.2. «Перехідність у контексті синергетики» зазначається, що теорія «нового порядку з хаосу», розроблена І. Пригожиним та його послідовниками, виявилася особливо актуальною для нашого сьогодення, у якому синдром кризи-хаосу-переорієнтування став домінуючим. Завдяки цій теорії з'явилася можливість виробити фазисну модель переорієнтації, значущими елементами якої можна вважати порушення рівноваги (розбалансованість процесів); хаос; самоорганізацію (саморегулювання) матерії; відкриття нової системи. У свою чергу, ця система містить в собі підсистему, яка демонструє стадіальні ступені розвитку кризи й виходу з неї: дисбаланс; час хаотичних переміщень; період численних варіантів саморегулювання; кристалізація «нового порядку з хаосу».

Узявши за теоретичну основу нашої роботи дослідження сучасних синергетиків-філософів, літературознавців та мовознавців, доводимо, що етапні маркери художньої переорієнтації у творчості А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна є наявними. Інша річ, що, позначаючи себе, вони унаочнюються різними способами та індивідуальним комплексом стратегій. Саме тому відчуття «розбіжності» ідей та авторських рішень, органічне для мистецтва періодів «рубежу і кризи», переслідує дослідника текстів названих авторів.

Підрозділ 1.3. «Перехідність у літературознавстві кінця ХХ століття» присвячено виробленню нової стратегії аналізу творів А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна як письменників рубіжної літературної доби на основі вже наявних досліджень, здійснених в останні десятиліття ХХ-го і на початку XXI ст. Тут осмислюються попередні наукові напрацювання і показується, як формувалося нове сприйняття творчості письменників.

Можна стверджувати, що з 70-х років ХХ ст. рубіж ХІХ-ХХ ст. хоч і епізодично, але почали визнавати «перехідним періодом». Поняття «криза», синонімічне слову «крах», у деяких монографіях вживалося поруч з поняттям «переорієнтація». Вивчивши праці, у яких окреслювалася проблема перехідності (П. Гайденка, Л. Долгополова, І. Заярної, Н. Ільїнської, Л. Колобаєвої, В. Келдиша, А. Мережинської, К. Муратової, В. Силантьєвої), доходимо висновку, що літературознавці досить давно називали деякі риси перехідності. Ними є: а) тяжіння до фіксації різного роду зрушень, наявних як у суспільстві, так і в мистецтві; б) підкреслено «барокове» мислення; в) насмішкувате ставлення до традиції; в) формування «нео-» течій (неоромантизм, неореалізм, а в кінці ХХ ст. - постмодернізм). Щодо часів А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна, то цю добу характеризує тяжіння до синтезу реалістичної образності з модерною, а також захоплення імпресіонізмом.

Мабуть, першою досить чітко поставила проблему чеховської «перехідної свідомості» В. Силантьєва. Залучивши до роботи напрацювання синергетиків, у монографії та ряді статей 2000-х рр. вона показала, як репрезентують себе біфуркація, флуктуація, атракція у літературному тексті. Ці ідеї, розширивши ареал їх використання, розвиває В. Гусєв у роботі, присвяченій літературному процесу кінців двох століть (XIX-XX; XX-XXI). Духовний світ людини періодів переорієнтування досліджує Н. Ільїнська, на проблему барокового мислення художників слова таких періодів звертає увагу І. Заярна. У працях А. Мережинської, присвячених сучасній літературі «занепаду й переходу», позначаються найбільш показові характерологічні чинники «людини розгубленої» - це її дискретність, схильність до відчаю, непрогнозованість вчинків. Естетичне «перекодування» в східно- та західнослов'янських літературах показала Н. Бедзір. Узагальнюючи цей досвід, ми доводимо не тільки можливість, а й перспективність нових підходів до вивчення письменників кінця XIX - початку XX ст., чиї твори не могли бути досконало дослідженими в системі оцінок стабільних епох.

Отже, виокремлюючи такі особливості художнього мислення А. Чехова, І. Буніна та О. Купріна, як а) переосмислення минулого та спроби синтезу; б) зближення художніх систем за принципом віддалених ознак; в) преференції, віддані малим жанрам і формам експериментального характеру; г) різновекторність художнього пошуку; д) тяжіння до принципів імпресіоністичного відображення, доходимо висновку: спадщину названих письменників необхідно розглядати у контексті теорії нестабільного часу.

У другому розділі роботи «Чеховська формула рубіжної свідомості» піддається аналізу оповідна система А. Чехова як автора, якому вдалося відобразити рубіжну дійсність на кількох рівнях творчості, а саме: на рівні творчих пошуків; регламентації жанру «чеховського оповідання»; ліризації часу-простору, використання стилістики імпресіонізму; переосмислення образу «маленької людини» та створення особливого типу чеховського інтелігента як «людини розгубленої».

У підрозділі 2.1. «А. Чехов у літературі свого часу: критика і літературознавство» проведено аналіз праць, які передували обґрунтуванню теорії перехідності. Цей матеріал засвідчив, що ті ознаки, які ми зараз називаємо рисами перехідності, викликали негативну реакцію. В першу чергу, це стосувалося ослаблення ідеологічного і соціологічного факторів оповіді і переваг, відданих автором морально-етичним цінностям. Здавалася недоречною часу гумористика «молодого таланту». Роздратування викликало ставлення Чехонте до традицій. Не сприймався чеховський підтекст, а між тим саме ним позначається тепер початок формування контрапунктного письма, яке передувало інтертекстуальності.

У ХХ ст., коли стала очевидною класична природа чеховського таланту, виникла необхідність гідно прокоментувати спадщину письменника. Виходячи з цього, у підрозділі схарактеризовано риси його поетики (В. Лакшин, З. Паперний, Е. Полоцька, В. Катаєв, О. Чудаков); проведено аналіз сюжетотворення (Л. Левітан, Л. Цилевич); прокоментовано тяжіння А. Чехова до імпресіонізму (І. Корецька, В. Силантьєва). У 90-і рр. нагальним постало питання про зв'язки письменника з культурою «срібного віку». Тоді, знаючи висновок А. Бєлого про позицію А. Чехова «між батьками і дітьми» (І. Тургенєвим, Л. Толстим та М. Метерлінком і К. Гамсуном), літературознавці сформулювали конкретне завдання: розглянути творчість письменника, використовуючи новітні ідеї та розробки. Ця настанова знайшла своє первісне втілення у матеріалах збірників РАН «Чеховіана», але до остаточного вирішення завдання ще далеко.

У підрозділі 2.2. «„Дивний” чеховський герой. Типологія персонажів» виробляється типологічний ряд персонажів письменника. Він виглядає таким: «мілкота» (яка висміяна автором і відображує міщанську більшість) і «середня людина» як «людина розгублена».

Міщани А. Чехова, названі письменником «мілкотою», живуть побутовими радощами і керуються однією метою: бути «як усі». Їх спосіб мислення та поведінку характеризують ритуальний устрій життя обивателя та прихильність до клішованих міркувань. В опозиції чеховського сюжету (здавалося / сталося) незмінно стикаються традиція з тим, як її трактує колишня «маленька», а тепер «середня» людина. Її примітивне мислення викликає сміх, а оскільки гумористика і пародія можуть реалізувати себе і карнавальним дійством, то в ранній прозі письменника дуже часто діють вже не стільки люди, скільки персонажі-маски.

На відміну від попередників-реалістів, А. Чехов характеризує своїх персонажів не стільки за їх соціальним становищем, скільки за їх моральністю. Випробування порядністю витримують не всі, тому серед багатьох «середніх людей» і навіть тих, що претендують на інтелігентність, є свій учитель Бєліков («Людина у футлярі») і лікар Старцев («Іонич»). «Дивним» виглядає і позитивний чеховський герой. У ситуації зламу та відсутності чітких орієнтирів він постійно невдоволений і не може знайти себе. Його називали «ниючим і сумуючим», але у контексті синергетики він характеризується як «людина, що замислюється» і «людина розгублена». Такими читач знає Лаєвського («Дуель»); Місаіла Полознєва («Моє життя»); Астрова («Дядя Ваня»). А. Чехов попереджав, що «людина подвигу і чітко означеної мети» не може з'явитися у час пануючої сірості; тому герої, подібні до М. Пржевальського, стають предметом елегійних спогадів.

Підрозділ 2.3. «Чеховський варіант узагальнення і заперечення минулого» присвячено одній із найбільш показових проблем естетичного переорієнтування, а саме - проблемі іронічного відторгнення минулого і формування синдрому літературоцентризму. З'ясувалося, що автору, який опинився в рубіжній добі, властиве вже не засвоєння традиції, а укрупнення її невідповідностей часові та симулякрове (а не просто типізуюче) узагальнення того, що відживає свій вік. Таке розуміння наслідування заявляє про себе новим типом «тургенєвських», «толстовських», «щедрінських» оповідань А. Чехова. Художнє мислення рубіжного часу демонструє себе і в пародіюванні вже знайомого - інша річ, що пародії А. Чехова («Шведський сірник», «Квіти запізнілі», «Драма на полюванні») виглядають настільки самостійними творами, що їх пародіююча складова відступає на другий план.

Важливою формою «співпраці» з попередниками виглядає у А. Чехова і реформування реалізму ХIХ ст. Завдяки підтекстові його оповідання несе в собі потенції роману; опосередковані форми психологізму А. Чехова мають під собою стійкий досвід «розгорненого» психологічного аналізу російських класиків. Отже, і тут, у варіанті А. Чехова, спостерігається закономірність, дуже характерна для сучасних постмодерністів: в ситуації «зламу», не маючи можливості сказати щось нове про світ, вони пропонують незліченні варіанти «співпраці» з великими попередниками, чиї твори у такому випадку сприймаються «брендами» (А. Мережинська).

У підрозділі роботи 2.4. «Корекція літературного стилю, імпресіоністичність» досліджуються притаманні епохам художнього переорієнтування стильові закономірності. У варіанті рубіжного мислення кінця XIX - початку XX ст. це стосується імпресіонізму, бо саме він міг тоді відтворити роздрібнену дійсність.

А. Чехов безумовно тяжіє до естетики імпресіонізму, і про це ще за його життя писали Ф. Батюшков, Дм. Мережковський, В. Немирович-Данченко, Л. Толстой, а наприкінці ХХ ст. - Р.-Г Кулієва, Е. Полоцька, В. Силантьєва. Імпресіоністичний тип оповіді цього автора базується на фрагментованій фабульній дії та ліричному підтексті, який разом із фабулою формує сюжет про мінливий світ. Таке викладення матеріалу передбачає поетизацію миттєвості і не вимагає широких узагальнень. Найбільш важливим показником художньої системи А. Чехова, орієнтованої на імпресіонізм, виявилася ліризація хронотопу. Його оповідання-новела, заснована на використанні ліричного підтексту, врешті-решт стає «формою часу».

У підрозділі 2.5. «Еволюція і жанрологія письменника у контексті синергетики» визначаються способи репрезентування у творчості А. Чехова переміщень від хаосу до порядку. Використовуючи синергетичну формулу нестабільності та переорієнтування (біфуркація, флуктуація, атракція), показуємо, як вона працює у літературознавстві.

В роботі доводиться, що етапом біфуркації можна вважати чеховські художні пошуки 80-х років. Цей період у творчій біографії автора характеризується стильовим «розгалуженням», яке виявляє себе постійними експериментами, нігілістичним ставленням до традиції і навіть «заграванням» з обивателем-читачем «Будильника» й «Осколків».

Провідним показником флуктуації у варіанті А. Чехова сприймається «відкритий простір» його літературних форм, спроможних варіювати «випадок з життя» у різноманітних зразках сюжетної дії. Оскільки сюжетною опозицією більшості його творів стає конфлікт «життя як воно є / життя, яким воно має бути» (причому останнє реалізується у ліричному підтексті), то майже невловимий елегійний настрій виводить читача із побутового часу-простору і дає відчути час-простір, притаманний вічності.

Для етапу атракції характерне «стягування» і «склеювання» елементів різних систем оповіді у суто авторських їх варіантах. Кращими атракційними текстами А. Чехова виявилися ті, в яких повсякденне розглядалося на тлі ліричного підтексту, інтонаційно пов'язаного з одвічним рухом матерії. Якщо герой такого твору (Яків Бронза, Гуров, Лаптєв, Астров, о. Петро) хотів жити за принципом «я і світ», то надія на краще освітлювала його шлях.

У третьому розділі роботи - «Нестійке й одвічне в художній оповіді І.Буніна» - досліджується художня система І. Буніна як письменника, який реформував реалізм за рахунок імпресіонізму; здійснив корекцію малої жанрової форми; запропонував свою особисту концепцію нестійкої дійсності.

У підрозділі 3.1 «І. Бунін у літературному процесі рубежу ХІХ-ХХ століть (критика і літературознавство)» аналізуються критичні і літературознавчі праці, які підтверджують, що всі спроби представити цього автора як послідовного спадкоємця класичної традиції були приречені на невдачу. Відзначаючи соціальну проблематику його творчості, критики були примушені констатувати: окрім цього, у прозі письменника присутній той ліризм, який пов'язує оповідача з «космічним» (О. Сливіцька) сприйняттям буття. Наполягаючи на тезі «індиферентність автора», критики констатували і той безперечний факт, що в його творах предстає звиродніння країни (С. Ауслендер, В. Брусянін, О. Грузинський, Ю. Соболєв, О. Скабічевський). На початку ХХ ст., вже відкинувши однозначні визначення творчості І. Буніна, критики відмітили імпресіоністські риси стилю письменника.

Незважаючи на досить велику кількість досліджень у просторі сучасного бунінознавства (І. Андріанов, В. Афанасьєв, В. Гейдеко, М. Кучеровський, Ю. Мальцев, В. Нефьодов, Л. Смірнова, О. Холодов), загальна концепція творчості письменника не вироблена. Перші спроби розглянути його художній космос у контексті нестабільного часу констатовані недавно (Т. Капітан, О. Сливіцька, В. Силантьєва). Можна сподіватися, що ці праці дадуть новий поштовх для вирішення названої проблеми.

Підрозділи роботи 3.2. «„Життя без зусилля жити”: концепція буденності й буття в ситуації нестабільності» і 3.3 «Бунінський варіант людини перехідного часу» присвячені: а) формуванню нової авторської концепції світу; б) особливостям характерології І. Буніна.

Формулу буття цей автор репрезентує поняттям життя як непіддатливий усвідомленню рух крізь простір-час. Модель бунінського земного існування відтворює і невідворотний хід речей, і таємницю, і тиск енергії, що може обдарувати миттєвою радістю і водночас горем. Соціальне і загальнолюдське присутнє в цій формулі в нерівних долях: оригінальність автора визначається прагненням «випробовувати» людину вічністю.

Герой І. Буніна позбавляється відчуття стабільності і не здатний прогнозувати майбутнє. Формуючи уявлення про людину, засноване на співвідношенні понять «сьогодні і завжди», письменник використовує ліричну інтонаційність. Як наслідок - його сюжети характеризуються підвищеною емоційністю, що примушує приділити увагу ритмоорганізації тексту. «Людина розгублена» вже в ранній творчості письменника сприймалася не стільки як «типова», скільки як «індивідуальна». Оскільки контур нестабільності позбавляв бунінського героя однозначних орієнтирів, то він не міг спиратися на вже знайомі життєві істини. В такі часи підвищується інтерес до непізнаного, і тому «Хтось» і «Щось», сполучені із смертю, постійно присутні в житті персонажів письменника («Останнє побачення», «Велга», «Десятого вересня», «Птахи небесні»). Вихід для свого героя І. Бунін бачить в умінні прийняти невідворотний рух матерії, але «погана кров» і «успадковані гріхи» дуже часто роблять життя його персонажів нестерпним («Сни Чанга», «Без роду-племені»).

Бунінські герої дуже різні. Такі ж, як у А. Чехова - вчителі, лікарі, статистики, мужики, чиновники - вони ще більш індивідуалізовані та дезорієнтовані. Як і А. Чехов, І. Бунін веде розповідь про негаразди в елегійній аурі настрою, але, на відміну від А. Чехова, у нього підсилюється драматична нота «пропащого життя» («Учитель», «Єрмил»). Важливе місце у творах письменника посідає дворянин. Він виступає носієм національної культури і людиною потенційно здатною зробити життя гідним поваги. Але й він, наділений рисами «дрібного часу», не знаходить собі місця, животіє або безчинствує (Капітон Іванович: «На хуторі»; архітектор Прімо: «На дачі»).

У підрозділі 3.4. «Реалізм у перехідній ситуації (неореалізм І. Буніна)» здійснена спроба прояснити деякі аспекти художнього мислення І. Буніна. художній мислення література мистецтво

Про синтетичну природу неореалізму рубежу XIX-XX ст. вели мову досить давно, але теоретичного осмислення ця проблема почала набувати з 80-х рр. ХХ ст. (Л. Гінзбург, Л. Колобаєва, В. Келдиш, К. Муратова). Сьогодні вона досить часто обговорюється (Є. Дьякова, О. Скубачевська), але потребує конкретних уточнень. Беручи до уваги висновки дослідників постмодернізму з цього питання (Н. Бедзір, Д. Затонський, А. Мережинська), можна уточнити і деякі особливості синтетичного мислення І. Буніна. В роботі зазначається, що він, як і А. Чехов, коректував реалізм, звертаючись до надбань новітніх художніх течій.

Отже, асоціативно-опосередкований тип психологічного аналізу, використання можливостей паралельно існуючих видів мистецтва (музики, живопису), увага до імпресіоністичної поетики, ставка на ритмічне вдосконалення прози - все це зробило бунінський стиль компактнішим і новітнім по відношенню до класичних зразків реалізму.

Присвятивши підрозділ дисертації 3.5. «Корекція жанру і стилю, імпресіоністичність як спосіб віддзеркалення „дрібного часу”» проблемі жанрово-стильового новаторства письменника, ми дійшли таких висновків.

Дуже показово риси реформаторства письменника проявляють себе у формі авторської новели. Використовуючи імпресіоністичне мислення, І. Бунін, як і А. Чехов, дрібне робить таким же значущим, наскільки значущим ще недавно було загальне. Але, у порівнянні з А. Чеховим, імпресіоністичність І. Буніна реалізує себе у цілеспрямованому орієнтуванні на створення ліричної або ліризованої мініатюри. Важливим для нього стає підвищений інтерес до мелодійної мови, до фрагменту, здатного відтворити суб'єктивне переживання. Відкидаючи описовість, І. Бунін підвищив значення емоційного переживання, яке пов'язує несподіване завершення, властиве новелі, не стільки з компонентом дії, скільки з ліричною складовою твору. Характерними для І. Буніна можна вважати і плідне використання асонансової образності, любов до деталі - від типізуючої і придатної для реалістів до символізуючої і характерної для модерністів.

У підрозділі 3.6. «„Перехідна свідомість” персонажів І. Буніна і поняттєвий ряд, запропонований синергетиками» розглядаються вектори синергетичного ряду, які в новій системі відліку показово характеризують концепцію нестабільного світу, реалізовану у творчості письменника.

Засновники теорії нестабільності (Г. Хакен, І. Пригожин) та їх послідовники (В. Аршинов, О. Волошинов, С. Курдюмов, Я. Свірський) вважають, що такий світ характеризується непостійністю переваг та переакцентуванням особистісних інтересів. Якщо йдеться про «нерозвинений інтелект», то на його носія чекає процес «самоорганізації» нової свідомості.

Проектуючи сказане на творчість І. Буніна, зазначаємо наступне. Йому були цікаві модифікації індивідуальної свідомості. Авторові ніби подобалося шукати і констатувати їх. Саме тому, зазначаємо ми, його герої можуть здивувати непередбачуваністю вчинків - наприклад, непослідовністю, з якою Оля Мещерська увійшла у світовий художній спадок. У творах І. Буніна можна визначити особливий поведінковий тип «нестійкої людини»: нею керують «нерозбірливість ідей», в ній животіє постійна невпевненість у собі, вона діє зовні непослідовно. Підвищена конфліктність та відчай підпорядковують собі героїв. Але, зазначають синергетики (і це підтверджують твори І. Буніна), вистражданий ними атракційний вибір найчастіше і стає тим, якому належить майбутнє.

У четвертому розділі «Коеволюція в художньому світі О. Купріна» вивчаються художні відкриття письменника, пов'язані з авторськими принципами усвідомлення і відображення рубіжної доби XIX-XX ст.

У підрозділі 4.1. «О. Купрін у критиці та літературознавстві» аналізу піддавався критичний матеріал, що супроводив публікації письменника. О. Купрін сприймався як автор «нової формації», але такий, якому «бракує таланту». Проте вже на початку ХХ ст. Ф. Батюшков, О. Богданович, М. Неведомський зафіксували нове авторське розуміння життя, його любов до фактографії та постійний пошук позитивного героя. Письменника називали ще й «кротом» та «непослідовним побутовцем», не здогадуючись, що саме це допомагало йому вивчити свій неспокійний час.

Інтерес до О. Купріна посилився в 60-ті рр.: В. Афанасьєв, В. Келдиш, Л. Колобаєва, Л. Смирнова розпочали розмову про його «нову манеру». Йшлося про контрастність та експресивність зображуваного; про несвідоме і ліричне у текстах письменника. Ці ознаки купрінської прози ще не пов'язувалися з проблемою перехідного мислення, але прокладали місток до сприйняття неореалізму і неоромантизму як «межових» художніх утворень.

Підрозділ дисертації 4.2. «„Потік життя” у прозі О. Купріна як показник багатовекторного руху» присвячено дослідженню авторської картини світу. Тут зазначено, що саме поняття «потік» сприймається як образ малопідпорядкованого людській волі руху. Уже в цьому О. Купрін виявився дуже близьким І. Буніну, але різницею є те, що потік життя молодшого сучасника не мав відношення до гармонії з одвічним - він відтворював формулу коловороту, здатного затягувати людину.

Найбільш важливим показником художньої системи О. Купріна як представника рубіжної естетики можна вважати його націленість на постійний «діалог із життям». Він дійсно виступив розвідником нового, і його прискіпливий дослідницький талант зіграв з ним добрий жарт - у великій кількості творів письменник зафіксував ознаки нового. Багатовекторність пошуків проявляла себе в розмаїтті сюжетів. Звертаючись до соціально значущих тем, він міг написати «Молох» чи «Поєдинок». Пишучи про кохання, міг звернутися як до сучасності («Гранатовий браслет»), так і до міфологізованої оповіді («Суламіф»). Розповідаючи про рибалок, він створює низку оповідань експресивно-символістського характеру («Лістригони»). В його суто матеріальний світ несподівано уривалося відчужено-метафізичне («Загибла сила», «Вбивця», «Марення»); як у І. Буніна, у нього з'являлися «Хтось» і «Щось», а самі твори про таємне набували рис літературоцентризму і прокладали місток до літературної гри.

У підрозділі 4.3. «Гра в художній системі О. Купріна» доводиться, що гра як художній прийом наполегливо заявляє про себе, коли «серйозне» починає братися під сумнів і переосмислюється (Й. Хьойзинга). Як з'ясувалося, О. Купрін нерідко ставив у своїх творах певний художній експеримент, при якому варіював одні і ті ж мотиви, колізії, сюжетні ситуації. Цей авторський хід можна прокоментувати як явище рубіжної свідомості, орієнтоване на повторне дообстеження ситуації. Таке перетворення мотиву сприяє укрупненню колізії «життя-гра», в якій, говоримо ми, немає місця остаточним істинам.

Окремим підрозділом 4.4. у дисертації позначається тема «Синтез і експеримент як основа творчого методу письменника». Вже зазначено: навіть у тих купрінських творах, які не містять у собі зримих показників оновлення, існують ознаки нестандартного мислення. Уміло використовуючи традиції нарису, який дає можливість фіксувати «численні зрушення» (О. Гусєва), письменник намагається барвисто їх відтворити («Лістрігони», «Молох», «Суламіф»). На початку ХХ ст. посилюється увага О. Купріна до можливостей модернізму. Є. Дьякова не випадково наголошувала: проза цього автора, «реалістична до соціальної етнографії», зблизилась із прозою неоромантичною і являє собою ще й оригінальний зразок творів передсимволізму. У ній дійсно співіснують і «невротичний відчай», властивий першим російським символістам, і гамсуновське тяжіння до стихійних проявів сили, і чеховська пристрасть до побутових подробиць.

У підрозділі дисертації 4.5. «Імпресіонізм у художньому сприйнятті О. Купріна» вивчаються й узагальнюються особливості імпресіоністського світобачення письменника, яке, як вже наголошувалося, є чинником перехідного художнього мислення в мистецтві.

Роздрібненість світу і безпосередність враження від нього, випадковість як визначальний концепт життя героя О. Купріна, поетизація природних якостей людини, увага до ритмічної організації тексту - все це робило письменника прихильником імпресіонізму. Але, оскільки його творчість неоднорідна, то здається, що імпресіоністська поетика цьому авторові властива у меншій мірі, ніж А. Чехову та І. Буніну. Це не так: вивчений матеріал дав можливість показати не тільки прихильність О. Купріна до імпресіонізму, а й нестандартні принципи його використання. Найбільш показовими з них вважаємо ритмоорганізацію тексту, орієнтовану на музичні форми; використання звукової точкової деталі.

У підрозділі 4.6. «Герої О. Купріна у контексті синергетики» унаочнюються принципи використання синергетичної парадигми для аналізу творчості О. Купріна в позначеному аспекті.

Оскільки для цього автора особливо показовою стала багатовекторність пошуку, то його позицію можна позначити поняттям тривалої біфуркаційності. Термін пояснює наявність у творчості О. Купріна як безлічі жанрових форм (повість, оповідання, новела, авторська легенда, різдвяне оповідання, полковий анекдот, газетна стаття), так і множинних варіантів характерів його героїв (від тих, що «заблукали», до відверто зухвалих експериментаторів чужими долями). У контексті синергетики розбіг думок і вчинків героїв теж виглядає цілком закономірним: оскільки у періоди нестабільності позитивна самореалізація майже неможлива, людиною керують відчуття «кружляння», «ходіння в нікуди». Зафіксований у такому стані, персонаж має покластися на фактор випадковості.

Таким чином, та видима безсистемність художніх пошуків О. Купріна, що довгий час дратувала його критиків, в системі синергетики має своє пояснення. Дисипація, тобто коливання разом з системою в епоху кризи і переорієнтації, виявляється мало не єдиним способом збереження себе в часі.

Провідною думкою Висновків стала теза: перехідність як показник зміни художніх орієнтирів і переакцентування естетичного коду в літературі рубежу XIX-XX ст. може бути проілюстрована творчістю А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна - письменників, які зайняли своє місце між реалізмом класичного типу і модернізмом нового століття.

Формула перехідності художнього мислення кінця XIX - початку XX ст. може бути представлена наступною фазовою моделлю: криза - хаос - векторний розбіг пошуку - синтез - адсорбування нового. У синергетичній моделі нестабільного часу ці процеси реалізуються низкою понять: біфуркація - флуктуація - атракція; вони пов'язуються з модусом саморегулювання матерії та випадковістю. Термінологічний ряд, використовуваний для позначення процесів перехідності, виглядає таким: незавершеність і дискретність картини світу, «плинність» характерів і художніх мов, «дифузний» стан напрямів і стилів, переважне есхатологічне світовідчуття. Загальна картина життя динамічно непостійна, її визначає суперечливість та непрогнозованість.

«Людина розгублена» - та, що визначає собою героя перехідної доби, характеризується рядом особливих рис: це відчай і схильність до експерименту; упокорення і пошук стійких універсалій, недовіра до будь-яких соціальних програм. Синергетики називають такий комплекс «розгубленістю перед хаосом», але попереджають: у коеволюційному процесі є свої можливості позитивного розвитку.

Термін «неореалізм», вживаний у літературознавстві щодо творчості А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна, свідчить про націленість цих авторів на оновлення традиційного у той період реалізму. Успадкування та переосмислення традиції супроводжується формуванням контрапунктного викладення матеріалу; ліризацією хронотопу, стильовими експериментами синтезуючого порядку. Великого значення набуває літературний підтекст, формою вираження нестійкого часу постає імпресіонізм.

Виявивши закономірності художніх пошуків А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна, можна сказати, що у становленні їх літературного мислення конструктивну роль відіграє «закономірна випадковість». Індивідуальні творчі системи письменників демонструють коливальний контур художніх переваг: а) А. Чехову цікава корекція міщанської свідомості й подолання обивательської психології; б) І. Бунін вважає за краще бачити людину у контакті з вічністю; в) О. Купрін постійно приміряє до дійсності різні типи характерів і експериментує з формами та стилями. Можна стверджувати, що, не зважаючи на відмінності художніх пошуків названих авторів, їх творчість предстає єдиною системою віддзеркалення моменту історико-культурного «зламу» і переорієнтації, пов'язаних з кризою старої системи відображення дійсності, хаосом, тривалою дисипацією, яка призвела до багатоваріантного синтезу і вироблення принципово індивідуальних художніх стратегій.

Синергетична формула розвитку, що читається як «порушення рівноваги - самоорганізація - відкриття», реалізується у творчості А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна досить показово. Переакцентування цінностей в їх оповідній системі свідчить про звільнення від зашореності минулим, а також і про їх прагнення не стільки відмовитися від цього минулого, скільки виробляти «нові форми» шляхом багатьох спроб і помилок.

Творчість А. Чехова особливо чітко відображає етапи переорієнтації, позначені в синергетиці поняттями «біфуркація», «флуктуація», «атракція». Завдячуючи їм, можна уявити собі закономірності творчої еволюції письменника та формування його ліризованої оповіді. Вектори синергетичного ряду показово характеризують концепцію світу в творах І. Буніна. Його «життя як потік» сприймається як модель буденності і буття перехідних епох. В такі часи, підвладні чиннику нестабільності, зникає найближча перспектива розвитку, і людина піддається відчуттю коловороту. Синергетичний ряд визначень творчості О. Купріна дозволив класифікувати його модель світу як дисипативну. Спосіб мислення і вчинки героїв цього письменника визначаються синдромом «самоспливання слідів пам'яті». Їх неспокійний пошук себе в світі відбиває синергетичне поняття «коеволюція».

Таким чином, сама ситуація кризи-хаосу-переорієнтування кінця ХХ століття і новітні розробки даної проблеми, здійснені в сучасному літературознавстві, допомогли виявити і систематизувати найбільш показові риси «рубіжного мислення» А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна - письменників, чия творчість припала на епоху художньо-естетичного переорієнтування кінця XIX - початку XX ст. Коливальний контур нерівноважної свідомості, доведено в дисертації, сприяв як оформленню неореалізму, так і реформуванню жанрових і стильових норм мистецтва цього часу. Сама ж «логіка переходу», як то засвідчив вивчений матеріал, має бути осмисленою в контексті не стабільних, а децентрованих систем.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Абабина Н. В. Проблема переходного художественного сознания конца ХІХ - нач. ХХ вв. в современном литературоведении / Н. В. Абабина // Південний архів. Філологічні науки : [зб. наук. праць / гол. ред. О. В. Мішуков]. - Вип. ХХХІХ. - Херсон : Вид. ХДУ, 2007. - С. 5-11.

2. Абабина Н. В. О переходности в контексте синергетики (обзор) / Н. В. Абабина // Русская литература. Исследования : [сб. науч. трудов : гл. ред. А. Ю. Мережинская]. - Вып. 12. - К. : БиТ, 2008. - С. 165-172.

3. Абабина Н. В. Творчество А. И. Куприна в контексте проблемы «рубежного сознания» (обзор критических работ) / Н. В. Абабина // Наукові записки ХДПУ. Серія літературознавство : [зб. наук. праць / відп. ред. Л. Г. Фрізман]. - Вип. 4 (56). - Харків : ППВ «Нове слово», 2008. ? С. 96-103.

4. Абабина Н. В. Основные особенности чеховского рубежного сознания: проблемы и образы, художественный хронотоп / Н. В. Абабина // Наукові записки ХДПУ. Серія літературознавство : [зб. наук. праць / відп. ред. Л. Г. Фрізман]. - Вип. 2 (58). - Харків : ППВ «Нове слово», 2009. - С. 152-162.

5. Абабина Н. В. «Поток жизни» в художественной системе И. А. Бунина (человек и мир в ситуации нестабильного времени) / Н. В. Абабина // Вісник Харківського ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Серія Філологія. № 846 : [зб. наук. праць / відп. ред. Ю. М. Безхутрий]. - Вип. 56. - Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. - С. 91-95.

6. Абабина Н. В. Формирование непоследовательного сознания в литературе переходного времени (А. П. Чехов, И. А. Бунин, А. И. Куприн) / Н. В. Абабина // Актуальні проблеми сучасної філології : Лінгвістика та літературознавство : [міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В. А. Зарва]. - Вип. ІІІ. - Донецьк : Юго-Восток, 2009. - С. 316-326.

7. Абабина Н. В. Концепция быта и бытия в произведениях И. А. Бунина (к вопросу об особенностях «рубежного» сознания) / Н. В. Абабина // Південний архів. Філологічні науки : [зб. наук. праць / гол. ред. О. В. Мішуков]. - Вип. ХLІV. - Херсон : Вид. ХДУ, 2009. - С. 10-15.

8. Абабіна Н. В. Російська проза кінця ХІХ - початку ХХ століття. Система уроків. 11 клас / Н. В. Абабіна // Зарубіжна література в школах України.- 2006.- № 7-8. - С. 69-74.

9. Абабина Н. В. Особенности использования ритуала в ранних произведениях Чехова / Н. В. Абабина // Чеховские чтения в Ялте : вып. 13. Мир Чехова : мода, ритуал, миф : [сб. науч. трудов / науч. ред. А. Г. Головачева] / Дом-музей А. П. Чехова в Ялте. - Симферополь : ДОЛЯ, 2009. - С. 105-112.

Анотація

Абабіна Н. Проза А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна в літературно-художніх шуканнях перехідного періоду (кінець XIX - початок XX ст.). ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 01.02 ? російська література. - Херсонський державний університет. - Херсон, 2010.

Актуальна сьогодні проблема перехідності, пов'язана з переорієнтуванням у мистецтві, досліджується на матеріалі творчості А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна - письменників, які в своєму часі відтворили модель руху від «золотого» реалістичного до «срібного» модерного віку. У роботі проведено аналіз індивідуальних авторських стратегій художнього переорієнтування, доводиться, що їх показові риси набувають значення універсальності.

Творчість письменників розглядалася і в контексті синергетики. В дисертації використовувалася формула коливального контуру, що прочитується як «порушення рівноваги - хаос - самоорганізація - відкриття (нової системи)», аналізувалися етапні фактори перетворень, позначені поняттями «біфуркація», «флуктуація», «атракція».

У роботі доведено: не зважаючи на різновекторність пошуків А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна, у цілому їх творчість являє собою єдину систему відображення доби художньо-естетичного переорієнтування. Твори письменників відбивають дисипативний контур нестійкої свідомості, тяжіння до синтезу старого з новим, переваги експериментів, органічних для формування нової картини світу.

Аннотация

Абабина Н. Проза А. Чехова, И. Бунина, А. Куприна в литературно-художественных исканиях переходного периода (конец XIX - начало XX в.). ? Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 ? русская литература. ? Херсонский государственный университет. ? Херсон, 2010.

Актуальная сегодня проблема переходных художественных систем, связанных с кризисом, хаосом и переориентацией в искусстве, разрешается на материале творчества А. Чехова, И. Бунина, А. Куприна - писателей, чье художественное наследие олицетворяет собой переход от русского «золотого» к «серебряному» литературному веку. Их позиция «между» классиками-реалистами и реформаторами-модернистами, обозначаемая в современном литературоведении понятием «неореалисты», нуждается в пристальном рассмотрении и теоретизировании.

Закономерно поэтому, что в диссертации творчество названных авторов рассматривается в контексте новейших изысканий в области теории неравновесных систем, разработанной синергетиками. Обобщения, к которым пришла диссертантка, претендуют на некоторую универсальность и могут быть использованы при анализе современных постмодернистских текстов как новейшего явления переходного порядка.