Проза Володимира Винниченка: авторські інтенції та наративні стратегії

Наприкінці життєвого та творчого шляху письменник повністю довіряє майбутньому реципієнту, вбачає в своєму конкретному читачеві близького друга, «нову» людину. Авторська комунікація здійснюється в наратологічній парі «конкретний автор» (В. Винниченко) - «конкретний читач» (співчутливий декодувальник, ідеальний адресат-декодувальник, уважний слухач, близький друг-декодувальник). У романах еміграційного періоду також наявні внутрішньотекстові реципієнти, які, вислуховуючи основні світоглядні, базові, ідеологічні позиції, прозрівають, змінюються, направляють реального позатекстового читача в оцінках чи навіть нав'язують їм свої висновки. У читача формується заздалегідь позитивна оцінка.

Відтак, наратив у прозі В. Винниченка постає як функціональний організаційний принцип комунікативної інтенції та особлива модель авторської суб'єктивності. Адже завдяки полінаративності у фікційній історії, темпоральній організації, дискурсивним формам представлення мовлення й апеляціям до реципієнтів, письменник ретельно самоприховується і водночас наближає адресата-декодувальника до власного автентичного «я». У такий спосіб творчість В. Винниченка замикається в цикл, своєрідне коло перетворень, адже письменник почав писати словом тенденційного аналітика, а завершив надтенденційним індивідуалістичним аналітичним повчанням.

Висновки

1. Проблема зв'язку між категоріями “авторські інтенції” та “наративні стратегії” у прозі В. Винниченка дає можливість визначити особливості авторського відтворення дійсності у поступі від об'єктивної реалістичної гетерогенності до суб'єктивної модерністської гомогенності свідомості. На ідіостилі письменника і на особливості розповідання історій контрастно відбилися морально-естетичні, філософські й інші світоглядні позиції, позначилося відкрите самозаглиблення, інтенсивне самооприявлення, спрямованість свідомості і волі на конкретні національні об'єкти.

2. Творчість В. Винниченка прочитується у контексті модернізму передусім завдяки стрімкому переходу письменника з описовості до виразного глибокого психологізму, наявності експресіоністичних тенденцій в індивідуальному способі осягнення людини і світу, введенню у центр історії парадоксального героя-особистості, варіативності суб'єктів оповіді у форматуванні авторської викладової стратегії, роз'яснювально-пояснювальній нарації, передбаченню читача-дослідника, використанню міфологічних і фольклорних образів, переосмислення яких оформило у прозових творах митця своєрідний генетичний код української культури.

3. На прикладі творчості письменника-модерніста диференційовано теоретичні поняття: автор, авторська інтенція, наратор, наративний час, фокалізація, які, в багатьох випадках є оповідними та концептуальними формами і накладаються на форму вираження конкретного автора.

4. Аналіз і феноменологічна інтерпретація прозових творів В. Винниченка дозволили підсумувати, що провідною інтенцією в національному наративі митця є закодування націоцентричної позиції в архетипах, ментальна спрямованість на події та їхні наслідки й на суб'єктів дії в українському національному бутті. Людина художньо оформлюється письменником не лише як носій психіки, система інстинктів і бажань, а й як гілка роду, свідомий син (донька) своєї нації, частка природи батьківщини. Відтак, письменницький наратив кваліфікується у дослідженні як «національний», антропоцентричний. Основним наміром прозаїка вважається рефлективна ментальна установка на моделювання нової щасливої буттєвої ситуації.

5. Дослідження архетипів у прозі В. Винниченка дозволило виокремити константні архетипи, авторські знаки, за допомогою яких реципієнт-українець відчуває національну ідентичність, сприймає прозові тексти як національні, фактичні. Абсолютизація суб'єктивного начала у прозовому доробку письменника спостерігається, зокрема завдяки введенню ним у тексти архетипів-фаворитів, таких, як об'єкти: предмети побуту, машини, смертоносні машини; топоси: село, місто, Київ, Україна, світ; несвідоме: серце, Воно, універсальна віра у духів, архетип Тіні, людина - тварина; абстрактні категорії: життя, смерть, щастя, любов до людей (архетип Христа); природні стихії та небесні тіла: сонце, місяць, зорі; рослинний і тваринний світ: жито, верби, метелики; національні ознаки: мова, звичаї, свята, обряди, традиції, пісні; релігія: Бог - Отець, псевдоархетип смерті Бога; фізичні і біологічні субстанції: «жіноча» - Аніма (ідеал «Батьківщини-матері», Матір, Праматір, «невідома дама в чорному», ідеальна жінка), «чоловіча» - Анімус (мудрий Дідусь, батько, Праотець), «дитяча» (чоловік, жінка, дитина, образ «дитячих ніжок»).

6. Проаналізовано прихований зміст творів через авторські знаки: засоби авторської метафоризації, багатозначності, поліваріантні маскарадні форми авторської присутності. Визначено, що наратор існує у просторі прозових творів В. Винниченка як всезнаючий погляд на світ, перцептивне осягнення (слухова, зорова точка зору), просторове місцезнаходження (точка у просторі), часове місцезнаходження (позиція у часі), ідеологічна точка зору, мовний план (граматичні форми), як традиційна для індивідуального стилю митця «хтось сказав» - формула.

7. З'ясовано, що за формою вираження наратор здебільшого об'єктивується як автор-свідок (рання проза), суб'єкт дії-персонаж (1907-1920 рр.) та емпіричний автор (автор-досвід, біографічний автор, автор-аналітик) в еміграційній прозі.

8. Вибір суб'єктів оповіді, вільне оперування часом і комунікативна орієнтація на читача-декодувальника складають систему наративних засобів, які утворюють індивідуальну авторську наративну стратегію.

9. Взаємозв'язок інтенцій і наративних стратегій виявлено у тому, що комунікативний намір ранніх прозових творів В. Винниченка реалізується у прямих зверненнях оповідача до нарататора, фіктивного одержувача (у творах із явними інтенціями) й абстрактного читача - декодувальника (у творах із імпліцитними намірами).

10. У прозових творах 1907-1920 рр. письменник утілюється у характери та наративні маски, підпорядковує розповідь психологічній інтенції, ставлячи наголос на психологічному сюжеті, імпліцитно зображує психологічний світ особистості, переносить власну оцінку парадоксальності й дезорієнтованості зображеної людини на усвідомлення персонажа-оповідача та передбачає переважно читача-декодувальника. У цьому простежується чіткий взаємозв'язок між авторськими інтенціями і наративними стратегіями.

11. Наративні форми дієгетичого наратора-свідка, недієгетичного відстороненого наратора, втручального наратора, всезнаючого наратора-аналітика прочитано як образ конкретного біографічного автора, який є центром усіх наративних елементів в еміграційних романах В. Винниченка. Для них є характерним авторський намір - знайти спосіб зацікавити вірогідного читача власною концепцією ідеального суспільства.

12. Наратив-апелювання до читача протягом усієї творчості прозаїка характеризується комунікативною інтенційністю, адже автор має намір змусити конкретного реципієнта сприйняти фікційну історію як об'єктивну реальність, рольову картину світу.

Основні публікації

1. Чумаченко О.Ю. Концепція людини і дійсності в оповіданні В. Винниченка «Рабині справжнього» / Ольга Чумаченко // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць. - Вип. 21. - К.: Акцент, 2005. Ч. 2: Питання менталітету в українській літературі. - 2005. - С. 648-658.

2. Чумаченко О Ю. Прийоми творення авторської концепції світу дитинства у прозі В. Винниченка 1900-1920-х років / Ольга Чумаченко // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць. - Вип. 25 / [редкол.: А. В. Козлов (відп. ред.) та ін.]. - К.: Акцент, 2006. - C. 605-621.

3. Чумаченко О.Ю. Наративні стратегії та авторські інтенції в романі Володимира Винниченка «Записки Кирпатого Мефістофеля» / Ольга Чумаченко // Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць. - Вип. 27 / [редкол.: А. В. Козлов (відп. ред.) та ін.].- К.: Акцент, 2007. Ч. 2. - 2007. - С. 533-543.

4. Чумаченко О.Ю. Наративні стратегії й авторські інтенції в емігрантських романах Володимира Винниченка / О.Ю. Чумаченко // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету: Історичні науки. Філологічні науки: зб. наук. праць. - Вип. 24. - Ізмаїл : ІДГУ, 2008. - С. 114-119.

5. Чумаченко О.Ю. Наративні стратегії й авторські інтенції в емігрантському романі Володимира Винниченка «Лепрозорій» / Ольга Чумаченко // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. - Вип. 15. - К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2009. - С. 89-92.

Размещено на Allbest.ru