Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

УДК 821.161.2-1.08

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Психоаналіз мікрообразів художнього тексту (на матеріалі творчості Ліни Костенко)

10.01.06 - теорія літератури

Бідюк Олена Василівна

Тернопіль - 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі теорії літератури, зарубіжної літератури та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор МОКЛИЦЯ МАРІЯ ВАСИЛІВНА, Волинський національний університет імені Лесі Українки, професор кафедри теорії літератури, зарубіжної літератури та журналістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор КОЗЛИК ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, професор кафедри світової літератури.

кандидат філологічних наук, доцент МИХИДА СЕРГІЙ ПАВЛОВИЧ, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, доцент кафедри української літератури.

Захист відбудеться 7 травня 2009 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.02 у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2).

Автореферат розісланий 6 квітня 2009 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М. Б. Лановик

психоаналітичний дискурс літературознавчий костенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В останні десятиліття в українському літературно-теоретичному дискурсі зросла увага до новітніх методів вивчення художньої творчості. Зацікавлення літературознавців психоаналізом вилилось у цілий ряд досліджень не лише в українській, а й зарубіжній теоретичній науці. Дочасні психоаналітичні розвідки, що постали з набутків фройдизму, торкаються в основному питань психопатологічного характеру. Значна увага приділяється вивченню психічних рис творчої особистості письменника, включно зі страхами, неврозами, інфантильними бажаннями, едіповим комплексом і т. д. Особливо яскраво це втілено в роботах українських психоаналітиків першої третини ХХ століття - таких, як С. Балей, Л. Виготський, С. Гаєвський, Є. Перлін, В. Підмогильний, А. Халецький, І. Хмелевський та ін.

Утім, починаючи з 90-х рр. ХХ століття і до сьогодні, коли про психоаналіз почали знову відкрито говорити після півстолітнього замовчування, ситуація, здавалося, повинна була би кардинально змінитися, проте вона не тільки не покращилась, а, навпаки, стала ще більш напруженою. Досить гострого звучання набула проблема практики застосування психоаналізу до літературних явищ. З одного боку, ось уже протягом століття українські вчені широко послуговуються психоаналізом як одним із найбільш ефективних методів літературознавства. З іншого ж, русло наукового зацікавлення більшості сучасних дослідників залишається у межах фройдівських постулатів. Ці тенденції, зокрема, помітні у працях Г. Грабовича, О. Забужко, Н. Зборовської, С. Павличко, Л. Плюща та ін.

Тільки в окремих роботах, як-от М. Ласло-Куцюк, Л. Левчук, М. Моклиці та ін., маємо відхід від фройдизму і спроби визначення перспектив юнґівської концепції та архетипного аналізу серед інших методик і психоаналітичних технік.

Настав час зосередити увагу не на особистих вадах автора, а на тексті й індивідуально-авторських стильових рисах. У гонитві за “сенсаційним” викриттям недосконалості письменницької вдачі: шизоїдної, мазохістської, параноїдальної, інфантильно-сексуальної, нарцистичної тощо втрачається увага до цінності тексту, образної системи, індивідуальної манери письма автора, до творчості як такої. Між тим, саме текст (включно з його найменшими елементами) передусім є об'єктом розгляду літературознавчого психоаналізу^** Термін, на нашу думку, цілком прозорий семантично; окреслює психоаналітичний підхід серед методологічної системи літературознавства і, відповідно, мислиться у ракурсі дослідження виключно літературних явищ..

Орієнтація на практичне використання психоаналізу спричинилася до того, що цілісної методолоґії дослідження літературного твору, як, до речі, й належної теоретичної бази літературознавчого психоаналізу сформульовано не було. Відсутність чіткої методології психоаналізу тим не менше не заважає теоретикам послуговуватись окресленим методом під час розгляду художніх текстів. За основу беруться механізми аналізу, пропоновані професійними лікарями-психоаналітиками (З. Фройдом, К. Ґ. Юнґом).

Насправді ж літературознавчий психоаналіз потребує власного конструктивного методологічного підґрунтя. Йдеться про необхідність вироблення методології, яка б, об'єднуючи фройдівську та юнґівську доктрини, фокусуючи увагу таки на художньому тексті, не випускала водночас із поля зору психологію автора, з одного боку, та мікрообразний рівень тексту, з іншого.

З огляду на це, пропонована дисертаційна робота є вкрай актуальною, позаяк покликана покласти початок активним пошукам психоаналітичної методології дослідження художнього тексту і спробує заповнити подібну літературознавчу прогалину.

На нашу думку, психоаналітичний розгляд літератури починається з аналізу найменших текстових структур на рівні мовних елементів (слів). За ними відслідковується авторський психічний зміст. Ці структури складають мікрорівень художнього тексту.

Власне, психоаналіз, на що неодноразово вказували самі психоаналітики, як метод працює зі словесним вираженням - найменшою одиницею розгляду для нього є слово. Італійський учений С. Фанті, зважаючи на таку особливість психоаналізу, запропонував послуговуватися терміном “мікропсихоаналіз”. Ним стали означувати прискіпливий, детальний аналіз мови пацієнта. Якщо співвіднести автора з пацієнтом, то образна мова художнього тексту (мікрорівень) становитиме об'єкт літературознавчого психоаналізу. Відтак, очевидно, що психоаналізові піддаватимуться окремі мікрообрази, які відтворюють психічні риси авторської особистості, а отже, й приналежні індивідуальному стилю / манері письма автора.

Під мікрообразом розуміємо найменший образний елемент індивідуального стилю письменника, втілений у слові (слово-знак, слово-символ, міфема, архетип тощо).

Психоаналіз мікрообразів розглядаємо як поглиблений аналіз психічної вмотивованості мікрообразів.

Творчість Ліни Костенко - непересічної творчої особистості в історії української літератури, на наш погляд, є цікавим матеріалом для психоаналітичних студій. Вважаємо її творчий доробок показовим для репрезентації методології психоаналізу мікрообразів художнього тексту. Беремо до уваги серед мікрообразів тільки той матеріал, який найкраще піддається подібному аналізові (риторичні прийоми гострослів'я, віщування, сновидні та архетипні образи).

Актуальність теми дисертації визначається також і тим, що творчість Л. Костенко жодного разу не була об'єктом вивчення літературознавців-психоаналітиків, навіть попри те, що існують докладні моноґрафічні розвідки (В. Брюховецького, Г. Кошарської, Л. Краснової, О. Ковалевського та ін). Однак їх автори, як правило, намагаючись охопити якнайширше коло питань, у результаті ж рухалися вздовж одних і тих самих творчих координат письменниці. А це, на наш погляд, породжує деяку однотипність у вивченні доробку багатогранної особистості Ліни Костенко. Здається, саме моноґрафічні дослідження повинні виходити на психологію творчості та психологію автора в цілому. Але навіть спроби такого підходу трапляються рідко.

Звичайно, треба віддати належне тим науковцям, які все ж розглядають постать Ліни Костенко в психоаналітичній проекції. Зокрема, Н. Зборовська особистість письменниці у проекті нової психоісторії “Код української літератури” (2006) бачить як “мужній варіант філософського мазохіста” Зборовська Н. Код української літератури : проект психоісторії новітньої української літератури : [монографія] / Ніла Зборовська. - К. : Академвидав, 2006. - С. 354., прохоплюючись незначними заувагами про її творчість. Розвідка О. Забужко “Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій” (2007) дає цілком слушну, на наш погляд, думку про те, що головний герой - Богдан Хмельницький у романі Л. Костенко “Берестечко” співвіднесений із самою авторкою.

Однак і до сьогодні виразного прочитання творчості письменниці з погляду психоаналітичної методології немає.

У той же час дослідники творчості Ліни Костенко відчувають потребу використання психоаналізу. Щоправда, “приходять” до цього стихійно, несподівано, а тому, вочевидь, і намагаються замінити психоаналітичний підхід на інші, менш провокативні методи аналізу тексту. Зокрема, Л. Краснова стверджує, що, витлумачуючи поезії Л. Костенко, “ми шукаємо шляхів до душі поета /.../ Про душевні особливості індивідуальності Костенко ми знаємо, точніше, думаємо, що знаємо, лише з поезії автора. І тут часто спрацьовує інтуїтивно-творчий підхід [курсив наш. - Б. О.] до тексту” Краснова Л. Поетика Ліни Костенко : [посібник зі спецкурсу ; українська література, теорія літератури] / Людмила Краснова. - Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2001. - С. 104.. Розглядати внутрішні, “душевні особливості індивідуальності Костенко”, використовуючи інтуїтивно-творчий підхід без урахування теорії несвідомого вважаємо неефективним.

Декотрі літературознавці заперечують можливість розгляду творчості Л. Костенко з позицій психоаналізу. Так, мимохіть висловлена думка О. Астаф'єва про те, що у Л. Костенко “нема зміщення у сферу глибинного психоаналізу” Астаф'єв О. Символіка природи в поезії Ліни Костенко / О. Астаф'єв // Слово і час. - 2005. - № 6. - С. 56. ще раз підкреслює вже сформовану стереотипність у вивченні творчої спадщини письменниці, а також свідчить про невиправданий різнобій у використанні психоаналітичних термінів (проблема більшості сучасних студій, де заявлена настанова на психоаналітичний підхід). Адже невідомо, що саме має на увазі автор, коли говорить про “сферу глибинного психоаналізу”: класичний психоаналіз З. Фройда чи глибинну (аналітичну) психологію К. Ґ. Юнґа. Та й, зрештою, із висновком щодо відсутності психоаналітичного зміщення у творчості Ліни Костенко вчений явно поспішив.

Творчість Л. Костенко ще потребує вдумливого прочитання.

Усе сказане засвідчує актуальність дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Окреслена у дисертації проблематика є складовою комплексної теми “Модернізм та постмодернізм у світовій літературі ХХ століття” кафедри теорії літератури, зарубіжної літератури та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки. Тема дисертаційного проекту затверджена на засіданні вченої ради Волинського національного університету імені Лесі Українки (протокол № 6 від 27 січня 2005 року).

Об'єктом дослідження є мікрообрази творчості Ліни Костенко як психологічно вмотивані першоелементи авторського стилю.

Предмет дослідження - психологічні джерела мікрообразів.

Мета - сформувати методологію психоаналізу мікрообразів художнього тексту, застосувати її до вивчення особливостей творчості Ліни Костенко.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завданнь:

· простежити витоки, основні концептуальні засади та напрямки розвитку психоаналітичного вчення,

· проаналізувати психоаналітичний дискурс в українських літературознавчих розвідках,

· на основі психоаналітичного дослідження мікрообразів творчості Ліни Костенко та психоаналітичних праць запропонувати методологію психоаналізу мікрообразів у художньому тексті,

· з'ясувати психологічні джерела мікрообразів сновидного походження у творчому доробку письменниці,

· дослідити трансформацію мікрообразів в архетипи у творчості Ліни Костенко.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в український теоретико-літературний дискурс уведено поняття психоаналізу мікрообразів; сформовано методологію вивчення авторського стилю з використанням психоаналізу. Вперше здійснено спробу цілісного та системного аналізу творчості Ліни Костенко під психоаналітичним кутом зору.

Теоретико-методологічну основу дисертації складають теоретичні праці засновників психоаналізу (З. Фройд) та аналітичної (глибинної) психології (К. Ґ. Юнґ), еґопсихології (Г. Гартман, Е. Еріксон, А. Фройд), нового психоаналізу (К. Горні, Г. Саллівен, С. Фанті, Ш. Ференци, Е. Фромм та ін.), новітнього психоаналізу (Г. Башляр, Л. Бінсвангер та ін.), українських учених-психоаналітиків у галузі аналізу художньої творчості (С. Балей, С. Гаєвський, Є. Перлін, В. Підмогильний, А. Халецький, І. Хмелевський; сучасних дослідників - Г. Грабович, Н. Зборовська, О. Забужко, М. Ласло-Куцюк, Л. Левчук, М. Моклиця, С. Павличко, Л. Плющ), представників структуралізму та міфоаналізу (Р. Барт, Ж. Лакан, К. Леві-Строс, Ю. Лотман, Ж. Піаже, Н. Фрай, М. Фуко та ін.).

Методи дослідження чітко підпорядковані загальній концепції, меті й завданням роботи. Основним став психоаналітичний підхід, зокрема, архетипний аналіз. Окрім того, використовувалися також різною мірою загальнонаукові методи: аналізу, синтезу, узагальнення і систематизації, опису та порівняння.

Теоретичне значення. Дисертаційна робота досліджує актуальні та дискусійні проблеми становлення, розвитку, сучасного стану та перспектив існування літературознавчого психоаналізу в Україні. З наукової точки зору обґрунтовано методологію психоаналізу мікрообразів.

Практичне значення полягає в тому, що основними положеннями дисертації можуть скористатися спеціалісти різних галузей гуманітарного знання (літературознавці, мовознавці, культурологи, психологи та ін.). Запропонована у роботі методологія аналізу мікрообразів художнього тексту може бути використана у подальшому вивченні можливостей психоаналітичного методу в літературознавчій науці для вироблення концептуальної системи аналізу найменших структурних одиниць тексту, їх психологічного наповнення та функціонального призначення. Результатами дослідження пропонується послуговуватись у розробці навчальних програм, планів спецкурсів, при укладанні методичних рекомендацій та науково-методичних розробок. Матеріал дисертації може бути використаний при написанні підручників та посібників як із літературознавчого психоаналізу, так і нових моноґрафічних досліджень творчості Ліни Костенко.

Апробація роботи. Окремі теоретичні та практичні аспекти були представлені у вигляді доповідей на 8 міжнародних та 6 всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції „Ґендерні аспекти в методологіях гуманітарних наук” (Луцьк, 9-10 грудня 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції, приуроченій до Всесвітнього дня книги та авторського права „Українська книга в сучасному культурному та інформаційно-економічному просторі”(Луцьк, 21-22 квітня 2005), Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми історії та теорії української літератури” (Львів, 7-8 червня 2005), Міжнародній науково-практичній конференції „Державна мова: соціально-психологічні аспекти функціонування в освітньому, науковому та побутовому просторі” (Луцьк, 11-12 листопада 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 29-31 березня 2006), Всеукраїнській конференції “Східнослов'янська філологія: здобутки і перспективи” (Кривий Ріг, 25-26 квітня 2007), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Література в системі міждисциплінарних зв'язків” (Львів, 16-18 травня 2007), ІХ Міжнародній конференції молодих вчених (Київ, 19-21 червня 2007), Міжнародній науковій поетологічній конференції “Криза теорії” (Чернівці, 18-20 жовтня 2007), Міжнародній науковій конференції “Польська, українська, білоруська та російська літератури в європейському контексті” (Луцьк, 30-31 жовтня 2007), Міжнародному українському науковому конгресі дослідників зарубіжної літератури та культури (Севастополь, 22-25 лютого 2008), Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Луцьк, 20 березня 2008), Всеукраїнській науковій конференції “Новітня теорія літератури і проблеми літературної антропології” (Тернопіль, 10-11 квітня 2008), Міжнародній науково-практичній конференції “Ольвійський форум - 2008: стратегії України в геополітичному просторі” (Ялта, 5-8 червня 2008).

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертації викладено у 15 публікаціях, 12 з яких уміщено в фахових виданнях України.

Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, основної частини, що містить 4 розділи, висновків та списку використаних джерел (305 позицій). Загальний обсяг роботи складає 212 сторінок, із них - 186 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання, об'єкт, предмет, основні методологічні засади, арґументовано наукову новизну, визначено теоретичне та практичне значення дослідження. Подано також інформацію про апробацію роботи та публікацію її результатів.

У першому розділі - “Психоаналіз та його літературознавчий дискурс” - пропонуються теоретичні аспекти обраної теми: витоки, концептуальні засади, напрямки розвитку психоаналітичного вчення та дискурс психоаналізу в українських літературознавчих студіях. У підрозділах 1.1. - “Класичний психоаналіз З. Фройда” та 1.2. - “Глибинна (аналітична) психологія К. Ґ. Юнґа” - реферуються погляди класиків психоаналізу З. Фройда і К. Ґ. Юнґа з акцентацією тих аспектів, які можуть мати найбільш ефективне літературознавче застосування.

У підрозділі 1.3. - “Багатовекторність психоаналізу” - зосереджено увагу на тому, як науково-практичні ідеї фройдизму і юнґіанства знаходять своє подальше вираження у різновекторних напрямах психоаналітичної науки ХХ століття.

Умовно всі психоаналітичні течії можна поділити на три групи, які відображають еволюційні зміни самого психоаналітичного вчення у період після З. Фройда і К. Ґ. Юнґа. До них належать: еґопсихологія (Г. Гартман, Е. Еріксон, А. Фройд), новий психоаналіз (інтерперсональна теорія катарсису Г. Саллівена, соціальний аналіз К. Горні, психоаналіз свободи Е. Фромма та ін.), новітній психоаналіз (психоаналіз “вогню й фантазії” Г. Башляра, екзистенційний психоаналіз Л. Бінсвангера, структурний психоаналіз Ж. Лакана). У кожній концепції присутній так званий філологічний компонент.

У підрозділі 1.4. - “Автор і літературний твір у психоаналізі” - проаналізовано, в якому ракурсі бачиться автор та його твір у працях основоположників психоаналізу та розвідках українських учених. Ідеться про те, що існує фройдівська та юнґівська концепції щодо розгляду художнього твору та автора в ньому. Фройдівський метод працює не стільки з художнім текстом, скільки спрямований на творця задля виявлення психічних розладів, неврозів особистості останнього. Тобто психоаналіз Фройда можна окреслити як психоаналіз автора, або психоаналіз особистості письменника. Юнґівський психоаналітичний метод бачиться як психоаналіз художнього тексту та його образної структури.

Українське літературознавство не могло не відгукнутися на становлення нової (психоаналітичної) методології. Ідеї застосування психоаналізу до літературного матеріалу, почасти трансформовані та злиті з фройдівською концепцією, підхопили українські психоаналітики, які стали активно звертатися до осмислення несвідомого в літературній творчості. Маємо на увазі розвідки І. Хмелевського “Патологічний елемент в особистості і творчості Фрідріха Ніцше” (1904), С. Балея “З психології творчості Шевченка” (1916), А. Халецького “Психоаналіз особистості і творчості Шевченка” (1926), Є. Перліна “Знов про фройдизм та мистецтво” (1926), С. Гаєвського “Фрайдизм у літературознавстві” (1926), В. Підмогильного “Іван Левицький-Нечуй (Спроба психоаналізу творчості)” (1927) та ін. Після розквіту психоаналітичної думки у 10-30-х рр. ХХ ст. в Україні настала більш як півстолітня епоха затишшя, замовчування і навіть зацьковування психоаналізу сподвижниками тоталітарної системи та марксистсько-ленінської ідеології. Пробудження інтересу до психоаналізу відбулося вже в роки незалежності України. Застосування цього методу дало змогу відкрити нове бачення творчості великих письменників, зокрема, Т. Шевченка, Лесі Українки та ін.

Загалом слід відзначити, що більшість дослідників опираються виключно на ту частину фройдівської концепції, яка, пропонуючи аналіз психічних рис автора, занадто мало дає для розуміння власне художнього тексту. В той же час, сам З. Фройд зосереджував увагу не лише на тексті, а й на мікрорівні. Описки, омовки, теорія сновидінь і теорія гострослів'я мали єдиний спільний корінь - в їх основі лежить мовна одиниця, що вказує на важливі процеси, які відбуваються у психіці людини і за якими можна зрозуміти підсвідомі бажання. Літературознавці-психоаналітики, відтак, дійшовши до межі, за якою стоїть унівесалія мови, припиняють пошуки, залишаючи це для компетентних дослідників у галузі мовознавства, а отже, збагнути заховану на рівні слова, мікрообразу внутрішню додаткову навантаженість виявляється для них непосильним.

У другому розділі - “Методологія психоаналізу художнього тексту” - обґрунтовано потребу створення конструктивного підходу до вивчення художнього тексту, враховуючи засадничі принципи психоаналітичної науки. Підрозділ 2.1. - “Риторичні прийоми літературного тексту та концепція гострослів'я З. Фройда” - наголошує на тому, що звернення до мікрорівневої організації художнього тексту, на нашу думку, могло би стати цілком закономірним напрямком використання психоаналітичного методу у літературознавстві, адже дозволить урахувати можливості психоаналізу як методології глибинного пізнання структури прихованих смислів та формальної, символічної (знакової) організації художнього тексту.

Класичний психоаналіз З. Фройда починався з аналізу мовних мікрообразів. Згодом виникло й саме поняття, цілком логічне для такого підходу, - мікропсихоаналіз (С. Фанті). Мікропсихоаналіз розуміли як продовження фройдистського психоаналізу, ще одну із концепцій у теорії несвідомих проявів людської психіки, яка, однак, працює зі структурними елементами мікрорівня. Відтак, мікропсихоаналіз, вочевидь, найближче стоїть до літературознавства та дослідження тексту, хоча і хибує на таку ж однобокість висвітлення явищ, що й класичний психоаналіз З. Фройда. Мікропсихоаналіз дотепер залишається поза колом наукових інтересів вчених-психоаналітиків, коли йдеться про аналіз літературних явищ.

Оскільки організація тексту має мовне вираження, то, зрозуміло, що центральним елементом тут є структурна одиниця мови - слово. Поняття мікрообразу у тексті означується як найменший образний елемент індивідуального стилю письменника, втілений у слові (слово-знак, слово-символ, міфема, архетип тощо). Психоаналіз мікрообразів покликаний дослідити їх психічні витоки.

Усі мікрообрази, на наш погляд, досить умовно поділяються на дві групи: мікрообрази, що проектуються з індивідуального несвідомого, та мікрообрази, базовими для яких є елементи колективного несвідомого. До перших, на нашу думку, належать: словесне вираження гострослів'я через риторичні прийоми у літературному тексті, асоціативні мовні форми, словесні знаки-віщування, омовки, описки, очитки, неправильно почуті та відтворені слова тощо. Другу групу співвідносимо з мікрообразами, які виходять на словесно-знакову універсалію архетипу, тобто певної праформи.

Психічну особливість письменника, коли творення слів, висловів, речень приносить насолоду, З. Фройд називав гострослів'ям (“Гострослів'я та його відношення до несвідомого”, 1905) і означував три техніки (принципи) гострослів'я.

Перший принцип базується на грі слів. Цей прийом, на думку З. Фройда, полягає у тому, що на передній план виходить співзвучність “замість значення слів” Фрейд З. Остроумие и его отношение к бессознательному / Зигмунд Фрейд // Фрейд З. “Я” и “Оно”. Труды разных лет. Кн. 2 - Тбилиси : Мерани, 1991. - С. 289., а у мовному оформленні відповідає таким риторичним фігурам, як анакласис, каламбур, парономазія, омонімія тощо. Риторичні прийоми гри слів є способом отримання задоволення через будування мікрообразів. Ними активно послуговується Л. Костенко у промовах, що свідчить про потребу виявити і реалізувати внутрішні інтелектуально-творчі настанови. Гострослів'я виступає способом такої реалізації із одночасним отриманням задоволення від власних мисленнєвих процесів.

Значно більше технічних прийомів красномовства, які використовує письменниця, дає друга група способів гострослів'я. До неї З.Фройд зараховував такі методи побудови мовлення, як “уніфікація, /.../ багаторазове використання, модифікація відомих мовних зворотів, натяк на цитату” Там само. - С. 291.. На рівні тексту промови це виявляється за допомогою ампліфікації, градації, різного роду запозичень, ремінісценсій, уведенням у мову публічного виступу афоризмів чи їх перефразувань. До них теж активно звертається Л. Костенко, неодноразово вживаючи у мові своїх виступів, як радить класична риторика.

Третя група представлена, за Фройдом, через помилки мислення, нісенітниці, зображення за допомогою протилежних, а то й несумісних понять. У Л. Костенко такі прийоми бачимо, наприклад, в оксюморонних конструкціях.

Формальне втілення психічної енергії на рівні мікрообразів існує також у віщих знаках (роман “Берестечко” Л. Костенко). Віщування у творчості письменниці характеризуються лаконізмом, а отже, зростає семантична, символічна та стилістична значимість кожного слова (мікрообразу).

У підрозділі 2.2. - “Теоретико-історичний дискурс дослідження сновидінь” - зосереджується увага на тому, як пропонується розглядати символічну мову сновидінь. Ідеться про те, що першопочатково всі образи сновидіння на макро- та мікрорівнях трактувалися не інакше, як такі, що мають містичне значення. Філософський етап тлумачення сновидних картин розглядається у пункті 2.2.1. - “Філософський етап”. Тут указується, що сновидіння цікавили ще давньогрецьких філософів. Вони ж намагалися пояснити згаданий феномен у руслі власних уявлень про організацію та влаштування світу. Одним із перших дослівно описав і зробив спробу систематизувати сновидіння грецький філософ Артемідор із Далдіаса. “Онейрокритика” Артемідора була найбільш повним зібранням теоретичного та практичного матеріалу дослідження сновидінь. Уважне філософське вивчення сновидного матеріалу, яке започаткували грецькі мислителі, набуло свого нового значення у кінці ХІХ століття, оскільки саме в цей час виникає психоаналітичне вчення.

Пункт 2.2.2. - “Психоаналітичний етап” - дозволяє продемонструвати, як працюють із сновидіннями психоаналітики й урахувати їхню методологію аналізу. Основоположником психоаналізу сновидінь є З. Фройд. Він намагався дослідити індивідуальне несвідоме, уважно вивчаючи мікрообрази та дрібні деталі сновидінь. Учений вказував на те, що у сновидінні можна виділити два змістових поля: відкритий (явний) та прихований зміст. З. Фройд бачив у мікрообразах сновидінь сублімовані бажання, що здебільшого мали сексуальну спрямованість. Вони й становили прихований зміст, якого дошукувався психоаналітик.

К. Ґ. Юнґ, на відміну від свого наставника З. Фройда, схильний був розглядати сновидіння як компенсаційний елемент психічного ряду. Для розуміння сновидінь юнґівський метод використовує ідею існування колективного несвідомого й тих архетипів, які, на думку психоаналітика, йому приналежні. До них він зараховував Маску (або Персону), Тінь, Аніму / Анімуса, Самість тощо. Вони, узяті з психічної спадщини людства загалом, тим не менше відображають процес індивідуації сновидця, говорять про адекватність чи неадекватність його поведінки (Маска), про ті якості людини, яких треба позбутись (Тінь), шляхи розширення внутрішньої сфери психіки (Аніма / Анімус) або ж про цілісність особистості (Самість).

У третьому розділі - “Аналіз мікрообразів сновидного походження у творчості Ліни Костенко” - простежено, як працює пропонована психоаналітична методологія при розгляді мікрообразів сновидінь. У підрозділі 3.1. - “Психоаналітична інтепретація сновидних мікрообразів у поезії Л. Костенко” - вказується, що сновидіння у поетичному тексті відіграють особливу роль. Усі вони постають через закодовану (символічну) мову, яку необхідно читати крізь подвійне змістове дно найменших її елементів. Явний зміст сновидіння якраз і зосереджений у словах, за якими слід шукати прихованого змісту.

Мікрообрази у сновидінні (чи то вигадані, чи штучно створені за допомогою творчої фантазії) містять глибинне внутрішньозмістове поле. Воно формується з індивідуального та колективного несвідомого, які, однак, рівною мірою прагнуть усвідомлення.

Семантична площина мікрообразів простору (поле, степ, ріка / вода) у сновидіннях окреслюється через поняття незамкненості, спроможності розширюватися. Йдеться про ірраціональний простір, у якому можуть відбуватися дивні речі (персонаж піддається випробуванням, посяганням на життя тощо). Це відсилає до обрядів ініціації у первісних народів, де людина повинна була зійтись у двобої зі стихією, природою. У Ліни Костенко цей простір мовби потребує жертви, він поглинає сновидця.

Художній текст із мікрообразами сновидного походження віддзеркалює психіку самого автора. Вони ховають у собі глибинний зміст, надзвичайно місткі в емоційному сенсі (від різко негативного до нейтрального чи й навіть позитивного). Сновидні мікрообрази яскраво представляють архетипну структуру психіки людини, здатні утворювати пари, як, наприклад, Аніма / Анімус, Персона / Тінь. Важливо, що поряд із мікрообразами, які явно представлені в аналізованих сновидіннях, також є ті, які мисляться поруч із основними, але які не представлені явно, хоча несуть на собі теж частку змісту. Це, зокрема, мікрообрази дороги, дерева, вогню, річки / водойми / криниці тощо.

Мікрообрази сновидного походження у поезії Л. Костенко постають у таких рядах: хата (дім) - храм / церква - вежа, несвідоме (ірраціональний простір) - степ - поле і несвідоме - вода - криниця - вареники (листя).

Найбільш цікавими мікрообразами для розуміння творчості письменниці загалом є мікрообраз храму / церкви і млина / млинка. Храм мислиться як досягнення Самості авторкою. Млин / млинок - мікрообраз, що втілює цензуру, тобто раціо.

Підрозділ 3.2. - “Аналіз сновидінь роману Л. Костенко “Берестечко” - дозволяє простежити психічні витоки сновидних мікрообразів у романі Л. Костенко “Берестечко”. Значна частина з них постає у сновидіннях, які бачить Богдан Хмельницький. Сновидний ряд роману складається із дев'яти елементів. Усі дев'ять сновидінь представлені як наскрізь символічні, в них слід дошукуватися первинного змісту і значення.

У картинах, які під час сну бачить людина, досить часто зміщуються часові й просторові координати. Використовуючи прийоми опису та побудови сновидінь у художньому творі, автор свідомий того, що текст набуває інших темпоральних еквівалентів. Сновидіння постають як пригадування дитячих років та переживань сновидця. У творчості Ліни Костенко сновидіння нерідко означуються мікрообразами темних, чорних кольорів, фігуруванням непривабливих, страшних образів, які наводять жах. Часто присутнім є мотив смерті. Такими танатологічними мотивами перейняті майже всі сновидіння роману, про що свідчать мікрообрази пекла, чорного диму, петлі, гробниці, черепів у полі, вбитої людини.

На основі принципу авторської присутності у сновидіннях пропонується поділяти їх на 1) суб'єктні та 2) безсуб'єктні. У суб'єктних сновидіннях роману “Берестечко” мікрообрази концентруються навколо самого сновидця (Богдана Хмельницького) і, як правило, у часовому співвідношенні їх можна ідентифікувати як дитячі. Такі суб'єктні сновидіння бачимо не лише у романі “Берестечко”, а й у поезії Л. Костенко.

Натомість у безсуб'єктних сновидіннях мікрообрази не прив'язані до центрального автоообразу сновидця, проте однаково чітко виявляють його психічні характеристики завдяки акумульованому змістові.

Б. Хмельницький постає втіленням авторського начала. Фобічні мікрообрази закономірно виявляємо у безсуб'єктних сновидіннях, які пояснюють, чому гетьман так легко піддається страхам, переживанням. Це дозволяє твердити, що гетьман - зреалізований у творчості “внутрішній чоловік” Ліни Костенко.

У четвертому розділі - “Трансформація мікрообразів в архетипи: еволюційний момент творчості” - зосереджено увагу на особливостях психічної мотивації існування мікрообразів на рівні архетипів колективного несвідомого. Розглядаються способи трансформації мікрообразів в архетипи. У підрозділі 4.1. - “Архетипи Аніми / Анімусу як кореляти мікрообразів фемінно-маскулінного типу” - акцент зроблено на варіативності мікроструктур, що виражають чоловіче та жіноче психічне начала. У тексті, автором якого є жінка, закономірно проявлятимуться чоловічі риси бінарної організації психіки. Йдеться про архетип Анімусу. Такі архетипні пари у творчості Л. Костенко мають своє мікрообразне співвіднесення і вибудовуються у цілі ряди на основі опозиції Аніми / Анімусу.

Образ митця, Генія-Поета дає підстави говорити про архетип Анімусу, тобто про чоловічу сутність жіночої душі (самої Л. Костенко), що персоніфікується в образі Генія. Не просто Генія, а Генія-Поета. Архетип Анімусу, що постає як Геній-Поет, у Л. Костенко є антиномічним до простої людини. Геній-Поет мислиться швидше як антипод людини і людства загалом.

Прикладом вияву Анімусу у творчості письменниці є постать гетьмана Б. Хмельницького (роман “Берестечко”). Поява архетипу Анімусу для Ліни Костенко - потреба зреалізувати власного “внутрішнього чоловіка”. Поруч із головним героєм Б. Хмельницьким у тексті постійно присутній і жіночий архетипний образ відьми (Аніми). Вони складають бінарну пару, враховуючи і чоловіче й жіноче, і спільне й відмінне між ними. А в авторки така бінарна архетипна пара є особливістю побудови романів у віршах “Берестечко” та “Маруся Чурай”.

Образ Марусі в романі постає втіленням ліричного “я” авторки. У творі Анімус Л. Костенко таки знаходить повністю відповідну реалізацію в образах Івана Іскри та батька Марусі Гордія. І якщо Гриць та гетьман Богдан Хмельницький представлені швидше як амбівалентний Анімус, то Іскра та Гордій - вивершений чоловічий першозміст. Мова йде про трансформацію пар “Хмельницький - відьма”, “Маруся Чурай - Гриць”. Хмельницький, так само, як і Гриць, є архетипним образом, у якому виявляє себе архетип Анімусу письменниці.

У підрозділі 4.2. - “Зовнішньо-внутрішня дуальність мікрообразів: архетипи Персони (Маски) / Тіні та способи їх вираження” - простежується, як архетипно реалізується зовнішньо-внутрішня дуальність мікрообразів у творчості Ліни Костенко.

Архетипна пара Персони / Тіні - одна із можливостей репрезентації та розмежування себе соціального і себе глибинного. Архетип Персони означує роль, яку відіграє людина відповідно до приписів, що існують у суспільстві. Художня творчість - це теж певне обличчя письменника, в ній так само, як і в житті, одягаються маски. Бути поетом - вияв архетипу Персони, що відповідає безпосередній соціальній ролі людини.

Соціальна презентація особистості письменника - і архетипу Персони (Маски) - у творчому доробку виявляється у мікрообразах, що вказують на інструменти його діяльності. До таких пропонується зараховувати поетичне слово як образ. Слово і мікрообраз пера виявляють протилежність, хоча й обидва представляють інструментальну складову архетипного змісту Персони (інструменталь). Інше значення має архетип Персони, коли психічний першозміст постає не як самовияв автора, а як спосіб захисту від світу зовнішнього. Ліна Костенко використовує його як інструменталь, однак виражений через мікрообрази одягу.

На противагу архетипним елементам соціального змісту у психічній організації людини є також елементи протилежної бінарної пари, що характеризують архетип Тіні. Тінь виявляє негативну сторону особистості, причому здебільшого приховану від сторонніх та глибоко внутрішню. Архетип Тіні представлено у творчості через мікрообрази дракона / коня, який здатний до динамізації та посилення маркування від нейтрального до різко негативного.

Підрозділ 4.3. - “Самість і домінантний мікрообраз” - акцентує увагу на тих домінантних мікрообразах, які виходять у психічній організації на архетип Самості. Бінарні архетипні пари (Аніма / Анімус; Персона (Маска) / Тінь) у тексті художнього твору представляють змістові психічні відношення за критеріями жіночого / чоловічого та зовнішнього / внутрішнього. Але, як стверджує К. Ґ. Юнґ, психічна структура повинна бути цілісна, а отже, має неодмінно містити ще один елемент, який об'єднує, згармонізовує. Йдеться про архетип Самості. Як і всі архетипні утворення, Самість здатна реалізуватись у художньому тексті за допомогою мовних одиниць, зокрема, це передбачає існування домінантних мікрообразів.

Згідно з уявленнями К. Ґ. Юнґа, архетип Самості у літературному творі можна віднайти як представлення мікрообразу мандали. Мандала у перекладі із санскриту означає “коло”, “магічне коло”. Найпростішою варіацією такого кола є сонячний диск, тобто сонце. Сонце як вогненне колесо бачимо у романі “Маруся Чурай”.

У творчості Ліни Костенко помітними є протиставлення на рівні несвідомого / свідомого, колективного / індивідуального несвідомого. Свідченням цьому є мікрообразна пара ліс - сонце. Адже ліс - це несвідоме, деструктивне, а тому й налаштоване на негатив, а сонце - архетип цілісності, гармонії, вічності, відроджуваності тощо.

Сонце як архетипний домінантний мікрообраз Самості має, безперечно, від початку позитивну конотацію. Мікрообраз сонця / Самості у творчості Л. Костенко виявляється еквівалентним до образу месії, Христа. У творчості авторки натрапляємо також на мікрообраз місяця, який ідентифікується із Самістю. Самість обирає для реалізації як цілісні мікрообрази, так і ті, цілісність яких прочитується, але не завжди представлена.

У підрозділі 4.4. - “Явище подвійної трансформації у творчості Л.Костенко як втілення психічної бінарності” - йдеться про те, що мікрообрази у творчості Ліни Костенко, які виходять на універсальний архетипний щабель колективної психіки, здатні до видозміни, оновлення, варіацій тощо. Це дозволяє говорити про цікаву особливість: мікрообраз як такий у художньому тексті здатний до переродження на рівні змістового наповнення та формальних характеристик.

Самореалізація письменника залежить від того, як внутрішньо амбівалентне психічне життя ужилось і змогло пристосуватись до зовнішнього світу. Іншими словами, важливим є, чи відбулась первинна (проста) трансформація несвідомих (архетипних) елементів із авторської психіки у структурні елементи будови художнього тексту. Первинна, або проста, трансформація передбачає мікрообразне втілення архетипів у художніх полотнах письменника.

Трансформація як явище втілює психічну бінарність індивіда, в якому уживаються подвійні структури, наприклад, свідоме і несвідоме, колективне несвідоме та індивідуальне несвідоме, у колективному несвідомому - архетипні патерни Аніми / Анімусу, Персони (Маски) / Тіні тощо.

Подвійна трансформація, на нашу думку, теж є різних видів. На прикладі творчості Ліни Костенко бачимо або ж послідовне перетворення мікрообразних структур, коли кожен наступний мікрообраз є продовженням, перетворенням попереднього. Таку трансформацію мікрообразів в архетипи означуємо як послідовну, лінійну. Трансформаційні зміни можуть мати і доцентровий характер, коли різні за своїм виявом мікрообрази одночасно обирають якийсь один (центральний) архетип для втілення. Отже, за напрямком дії ми пропонуємо виділяти трансформації лінійні (послідовні) та доцентрові.

У трансформаційних процесах, на наш погляд, існує проста (первинна), а також подвійна трансформація, яка є лінійною (послідовною) трансформацією (в межах однієї бінарної архетипної пари або в межах різних архетипних пар) та доцентровою.

ВИСНОВКИ

У Висновках подано основні результати роботи.

Вважаємо, що алгоритм психоаналітичного дослідження ґрунтується на аналізі нехудожньої творчості з метою виявлення словника ключових для психоаналітичної інтерпретації понять в аспекті “свідоме (раціональне) / несвідоме (ірраціональне)”; аналізі сновидного матеріалу творчості, включно із реальними сновидіннями автора, зафіксованими у листах, щоденниках тощо, на предмет виявлення мікрообразів ірраціонального походження. Сновидні мікрообрази стають орієнтирами для мотивного аналізу творчості; ті з них, які розгортаються у провідні мотиви творчості, є основою для психоаналітичної інтерпретації особистості митця. Мотивні мікрообрази аналізуються в аспекті архетипної трансформації (свідоме та несвідоме колективної психіки). Лінійні та доцентрові ланцюги мікрообразів проектуються на архетипи Аніми / Анімусу, Персони (Маски) / Тіні, Самості, що стає ключем для змістової (характер психологізму) та формальної (психологічно вмотивовані мікрообрази як елементи стилю) частин творчості.

Застосовуючи психоаналітичну методологію до публіцистичної та художньої творчості Ліни Костенко, приходимо до таких висновків.

Вроджений інтелектуалізм Л. Костенко знайшов своє втілення насамперед у промовах. Мікрообрази, що, згідно з теорією гострослів'я З. Фройда, реалізуються за допомогою технічних прийомів красномовства, вказують на психічну настанову Л. Костенко на т. зв. “інтелектуальні мовні ігри” та отримання задоволення від власних мисленнєвих процесів.

Аналіз публічних виступів Ліни Костенко показує також і ключові мікрообрази у творчості письменниці. Образ Генія-Поета є провідним. Опозиція Геній-Поет / нація вказує на суспільну місійність митця. У Л. Костенко вона виводиться із переконання, що ця місія посильна виключно жінці. Це яскраво доводять архетипні мікрообрази. Зокрема, реальну історичну особу Б. Хмельницького з роману “Берестечко” показано таким, що не може виконати високий обов'язок щодо України, в той час як місійність неісторичної особи (Марусі із роману “Маруся Чурай”) є очевидною. У цьому вбачаємо ґендерну критику, закладену в письменниці на рівні архетипного устрою українського суспільства.

Аналіз сновидінь виявляє існування ірраціональних мікрообразів (води / ріки, лісу, степу, пустелі, поля, дороги, дерева, вогню). Вони, як правило, марковані негативно, дозволяють говорити про психічне переживання авторкою страху не-здійснення / страху творчого не-буття, що постає через різноманітні образи-замінники.

Особлива рефлексійність Л. Костенко цілком мотивована з психоаналітичної точки зору. На наш погляд, вона пояснюється внутрішньою психічною загерметизованістю, орієнтацією на себе-глибинну, а тому творчість для авторки є способом зрівноважити внутрішній і зовнішній світ, тобто способом досягнення Самості. Цю психічну особливість прослідковуємо, аналізуючи сновидні мікрообрази вежі, храму.

Використання психоаналітичної методології для аналізу творчості Ліни Костенко дає змогу прочитати позатекстовий психологізм із одночасним виходом на формальний (мікрообраз як характеристика індивідуального стилю) та змістовий бік.

Психоаналіз мікрообразів загалом будь-якого письменника дозволяє виявити глибинний психологізм автора, минаючи дражливі з етичної точки зору біографічні моменти.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Бідюк О. В. Психоаналітична інтерпретація образу коня у романі Ліни Костенко “Берестечко” / Олена Бідюк // Науковий вісник ВДУ : [наук. журнал / Редкол. : М. В. Моклиця (відп. ред.) та ін.]. - Луцьк : Вежа, 2004. - № 6. - С. 219-225.

2. Бідюк О. В. Чоловічий голос у жіночому наративі (на матеріалі роману Ліни Костенко “Берестечко”) / Олена Бідюк // Науковий вісник ВДУ : [наук. журнал / Редкол. : М. В. Моклиця (відп. ред.) та ін.]. - Луцьк : Вежа, 2006. - № 7. - С. 196-199.

3. Бідюк О. В. Архетипний аналіз мови ораторського тексту (на матеріалі публічних виступів Л. Костенко) / Олена Бідюк // Науковий вісник ВДУ : [наук. журнал / Редкол. : М. В. Моклиця (відп. ред.) та ін.]. - Луцьк : Вежа, 2007. - № 9. - С. 78-83.

4. Бідюк О. В. Новітня методологія дослідження художнього тексту : прикладні аспекти психоаналізу / Олена Бідюк // Питання літературознавства : [наук. збірник / Редкол. : О. В. Червінська та ін.]. - Чернівці : Рута, 2007. - Вип. 74. - С. 309-316.

5. Бідюк О. В. Символіка сновидінь у структурі художнього тексту : психоаналітичний аспект / Олена Бідюк // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство : [зб. наук. праць / Редкол. : Я. О. Поліщук та ін.]. - Рівне : РДГУ, 2007. - Вип. ХVII. - С. 4-11.

6. Бідюк О. В. Психоаналітичні дослідження в українському літературознавстві : здобутки та перспективи / Олена Бідюк // Наукові записки. Серія : Літературознавство / За ред. М. Ткачука. - Тернопіль : ТНПУ, 2008. - Вип. 23. - С. 241-253.

7. Бідюк О. В. Психоаналітичний дискурс гострослів'я (на матеріалі ораторського тексту Л. Костенко) / Олена Бідюк // Наукові записки. Серія : Філологічні науки. - [Редкол. : В. Ожоган (відп. ред.) та ін.]. - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. - Вип. 75 (3). - С. 324-327.

8. Бідюк О. В. Відьма у романі Ліни Костенко “Берестечко” : архетипний аналіз / Олена Бідюк // Новітня філологія : [наук. журнал / Редкол. : А. М. Науменко та ін.]. - Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. - № 9 (29). - С. 311-320.

9. Бідюк О. В. Оніричні мікрообрази у творчості Ліни Костенко : психоаналітична інтерпретація / Олена Бідюк // Вісник Сумського державного університету. Серія : Філологія : [наук. журнал / Редкол. : С. О. Швачко та ін.]. - Суми : Вид-во СумДУ, 2008. - № 1. - С. 158-163.

10. Бідюк О. В. Архетипний аналіз художнього тексту : спроба ідентифікації Самості / Олена Бідюк // Філологічні студії : [зб. наук. праць / Редкол. : В. С. Зубович (гол. ред.) та ін.]. - Луцьк : Вежа, 2008. - № 1-2. - С. 12-17.

11. Бідюк О. В. Психоаналіз сновидінь : літературознавча проекція / Олена Бідюк // Наукові записки. Серія : Літературознавство / За ред. М. Ткачука. - Тернопіль : ТНПУ, 2008. - Вип. 24. - С. 309-318.

12. Бідюк О. В. Мова віщих знаків у стилі Лесі Українки та Ліни Костенко / Олена Бідюк // Леся Українка і сучасність. - Луцьк : Вежа, 2008. - Т. 4. - Кн. 1. - С. 398-410.

Додаткові публікації:

1. Бідюк О. В. Сучасна художня книга як об'єкт психоаналітичного дослідження / Олена Бідюк // Українська книга в сучасному культурно-інформаційному та економічному просторі : [збірник тез Всеукраїнської науково-практичної конференції, приуроченої до Всесвітнього дня книги та авторського права / Редкол. : Л. Б. Лавринович, Н. Ю. Зозуля, А. В. Цьось, О. Й. Дем'янюк]. - Луцьк : Твердиня, 2005. - С. 5-6.

2. Бідюк О. В. Дискурс психоаналізу в сучасному українському літературознавстві / Олена Бідюк // Волинь філологічна : текст і контекст. Польська, українська, білоруська та російська літератури в європейському контексті : [зб. наук. праць / Упоряд. Л. К. Оляндер]. - Луцьк : Вежа, 2008. - Випуск 6. - Част ІІ. - С. 16-23.

3. Бідюк О. В. Психоаналіз як явище в українському літературному процесі / Олена Бідюк // Міжнародна науково-практична конференція “Ольвійський форум - 2008 : стратегії України в геополітичному просторі”. Тези.- Ялта : Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. - Част. 3. - С. 68-70.

АНОТАЦІЯ

Бідюк О. В. Психоаналіз мікрообразів художнього тексту (на матеріалі творчості Ліни Костенко). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук зі спеціальності 10.01.06 - теорія літератури. Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 2009.

Дисертація присвячена теоретичним аспектам прикладного психоаналізу. Вперше у вітчизняній літературознавчій науці запропоновано та описано конструктивну методологію психоаналітичного дослідження художнього твору із виходом на мікрорівень: аналіз пропонується провадити, послуговуючись найменшими формальними елементами (мікрообразами), що, з одного боку, формують індивідуально-авторський стиль, а, з іншого, - мають захований психічний зміст. Визначено поняття мікрообразу, психоаналізу мікрообразів, а також запропоновано алгоритм психоаналітичного дослідження творчості письменника.

Авторську методологію психоаналізу мікрообразів художнього тексту розглянуто на прикладі творчості Ліни Костенко. Виділяються та систематизуються мікрообрази, які проектуються з індивідуального та колективного несвідомого авторки, подається їх психоаналітична інтерпретація. Вперше проаналізовано сновидні мікрообрази у творчості Ліни Костенко. Розкрито значення трансформаційних процесів у межах архетипних пар. Пропонується поділ трансформацій мікрообразів на види залежно від особливостей вираження архетипів та їх втілення у тексті. Окреслюються перспективи застосування психоаналізу до вичення художньої творчості митця.

Ключові слова: психоаналіз, мікрообраз, психоаналіз мікрообразів, індивідуальний авторський стиль, індивідуальне та колективне несвідоме, сновидний мікрообраз, архетип, сублімація, трансформація мікрообразів.

АННОТАЦИЯ

Бидюк Е. В. Психоанализ микрообразов художественного текста (на материале творчества Лины Костенко). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 - теория литературы. Тернопольский национальный педагогический университет имени Владимира Гнатюка, Тернополь, 2009.

...