Єдиним централізуючим фундаментом для паризького тексту досліджуваних творів виступає кристалізований письменниками-емігрантами з французької та російської літературних традицій міф про Париж як втілення духовної свободи, місто, де відчуваються незвичні для російських легенів "потоки прасвободи" (без "надсад Достоєвського або Ніцше" - вислів В. Яновського). Духовна свобода у паризькому просторі пов'язана з внутрішнім життям героїв досліджуваних творів ("душевне місто"), а повсякденний Париж сприймається як замкнене "неістинне" місто, текст якого структурується набором загальноміських міфологем (місто-океан, місто-жінка, місто-театр). "Розірваною" свідомістю героя-емігранта він уніфікується до урбаністичної реальності як такої, що дає можливість творити альтернативні простори - "інші" міста та світи. Мотиви катастрофічності світобудови, людської самотності, духовного ескапізму, нестерпної двоїстості буття, скінченності життя реалізовано у паризькому тексті досліджуваних авторів крізь призму архетипічної дихотомії Града Небесного та Града Земного. Цю дихотомію ілюструють і тенденція героїв до осциляції між двома світами (ідеальним та реальним), і створення "ностальгічних" чи "екзистенційних" урбаністичних просторів у реальному просторі Парижа, і образи водної стихії (образ човна або корабля, загублених у Світовому океані). До екзистенційної моделі світу відсилає і особлива модель поведінки героїв творів (міський жебрак, монпарно, фланер - як образи-символи зневаги до соціальної ієрархії Парижа, "випадіння" з неї, духовної свободи). Повсякденне життя денного Парижа, описане як лабораторія, сприймається як абсурдне, а зняття почуття "жаху", яке викликає простір нічного міста, відбувається за допомогою прийому карнавалізації. Проте карнавалізація не відроджує ("не виправдовує") образ нічного Парижа, простір якого дає змогу героям творів молодшого покоління пізнати смерть, змиритися з її присутністю у світі, почати новий "стоїчний" етап життя.

Париж у творах Г. Газданова, Б. Поплавського та В. Яновського втілює ідею Міста як такого, що архетипічно дорівнюється самому всесвіту (цьому допомагає актуальний для російської свідомості міф про Париж як столицю світу). Отже, специфіка інтерпретації паризького тексту в прозі письменників молодшого покоління еміграції першої хвилі полягає в тому, що образ Парижа детально розробляється авторами у площині метафізичної проблематики. В їхній творчості реальний світ французької столиці набуває рис замкненої структури ("дурна безкінечність"), а мандри містом стають подорожами до уявного або метафізичного простору, в глиб себе. І хоча Г. Газданов та В. Яновський багато уваги приділяють аналізу певних рис французького суспільства (фізіологія Парижа у "Нічних дорогах" - образ паризького дна, соціальна проблематика роману В. Яновського), загалом всі три автори зосереджені на образі "душевного міста", яке дозволяє їх героям реалізувати духовну свободу, запропоновану російським емігрантам паризьким простором. Ця свобода дозволяє вигнанцям зостатися сам на сам зі своєю душею, тобто створює умови для осмислення стосунків людини і світу, людини і Бога у контексті екзистенційного світобачення.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях

1. Марченко А.М. О мифологеме поезда в творчестве В.В. Набокова (русскоязычный период) / А.М. Марченко // Русская литература. Исследования: Сборник научных трудов Киевского национального ун-т им. Тараса Шевченко. - К.: Логос, 2006. - Вып.8. - С.264 - 273.

2. Марченко А.М. Трансформация мифа о Париже в культурном сознании писателей-эмигрантов первой волны / А.М. Марченко // Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць. - Херсон, 2006. - Вип. ХХХІІ. - С.46 - 51.

3. Марченко А.М. Образ "Иного Града" в культурном сознании писателей-эмигрантов первой волны / А.М. Марченко // Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць. - Херсон, 2006. - Вип. ХХХІV. - С.45 - 51.

4. Марченко А.М. Мотив железной дороги как объект метатекстуальной игры в романах В. Набокова "Подвиг" и "Истинная жизнь Себастьяна Найта" / А.М. Марченко // Система і структура східнослов'янських мов: Пам'яті академіка Л.А. Булаховського: Збірник наукових праць. - К., 2006. - С.257 - 261.

5. Марченко А.М. Робинзонада русского скитальца, или парижский текст романа А.И. Куприна "Жанета" / А.М. Марченко // Русский язык, литература, культура в школе и вузе. - К., 2007. - № 3. - С.21 - 25.

6. Марченко А.М. Парижский текст французской литературы XIX - начала XX века. Основные тенденции формирования / А.М. Марченко // Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць. - Херсон, 2007. - С.45 - 53.

7. Марченко А.М. Парижский текст рассказов Н.А. Тэффи в сборниках "Рысь", "Городок" и "Книга июнь" / А.М. Марченко // Русская литература. Исследования: Сборник научных трудов / Киевский национальный ун-т им. Тараса Шевченко. - К., 2007. - Вып.11. - С.225 - 234.

Додатково:

1. Марченко А.М. Мотив железной дороги в творчестве Владимира Набокова (русскоязычный период) / А.М. Марченко // Acta litteraria comparativa. Kultыros intertextai. Mokslo darbai 2/2006. - Vilnius: Vilniaus pedagoginio universiteto leidykla, 2006 - vol.2. - p.121 - 130.

2. Марченко А.М. Город как символическая форма в романе И. Сабуровой "Корабли Старого Города" / А.М. Марченко // Rigas texts. Рижский текст.rusistica Latviensis II: сборник научных материалов и статей. - Riga: Latvijas Universitate, 2008. - Р.100 - 105.

Анотація

У дисертації вперше на матеріалі творів Г. Газданова, Б. Поплавського та В. Яновського було здійснено всебічний аналіз основних структурних елементів (топосів, мотивів, міфологічних структур, оціночних компонентів, прийомів, типів героїв), що формують у їхній прозі специфічну надтекстову єдність - паризький текст.

В роботі стверджується, що центром для паризького тексту досліджуваних творів виступає міф про Париж як втілення духовної свободи, пов'язаний із внутрішнім світом героїв. Повсякденний Париж сприймається як замкнений простір, текст якого структурується визначеним діапазоном загальноміських міфологем (місто-океан, місто-жінка, місто-театр). Література молодшого покоління розширює перелік топосів паризького тексту (пансіон, мансарда, монпарнаська кав'ярня, російське кабаре) та засобів їх репрезентації, а також породжує специфічні типи героїв (російський монпарно, жебрак, фланер). Доведено, що образ Парижа в прозі Г. Газданова, Б. Поплавського, В. Яновського детально відтворено у площині метафізичної проблематики (подорож Парижем як шлях у простір "душевного міста" - занурення в самого себе), а сам паризький текст виступає універсальним засобом концепіювання екзистенційної картини світу, що представлена в творчості молодшого покоління крізь призму образів міської цивілізації.

Ключові слова: література еміграції, еміграція першої хвилі, молодше покоління, паризький текст, "російський Париж", екзистенційна картина світу, "російський монпарно".

Аннотация

В диссертации впервые проведен анализ парижского текста русской литературы на материале произведений младшего поколения русской эмиграции первой волны - Г. Газданова, Б. Поплавского, В. Яновского.

В работе дополнены наблюдения исследователей русско-французских отношений над процессом формирования модели представления Парижа в русской литературе, а также углублен анализ специфики рецепции французской и русской традиций в литературе эмиграции первой волны.

Установлено, что централизующей идеей для парижского текста русской литературной традиции XVIII - начала XX века является миф о Париже как воплощении духовной свободы. Такое представление о парижском пространстве связано с внутренней жизнью героев исследуемых произведений (гоголевский "душевный город"). Повседневный Париж, напротив, воспринимается как замкнутый, "не истинный" город, текст которого структурируется набором общегородских мифологем (город-океан, город-женщина, город-театр). "Разорванным" сознанием героя-эмигранта он унифицируется до урбанистической реальности как таковой, которая дает возможность свободно мыслить, воспринимать и творить "иные" пространства. Основные черты экзистенциальной картины мира (мотивы "катастрофичности мироздания", одиночества, стремления к иным городам/мирам, невыносимой двойственности бытия, пустоты "внешней жизни") реализованы в парижском тексте исследуемых авторов с помощью архетипической дихотомии Града Небесного и Града Земного, в которой Небесный Град относится к области несбыточного. К экзистенциальной модели мира отсылают нас и такие особенности репрезентации парижского текста в прозе младшего поколения как тенденция персонажа к осцилляции между двумя мирами ("ностальгические" или "экзистенциальные" пространства), особая матрица поведения героев (городской нищий, монпарно, фланер как воплощение презрения к городской жизни, "выпадения" из неё, стремление к обретению духовной свободы).

Определено, что обыденная жизнь дневного Парижа в творчестве анализируемых авторов представлена как лаборатория "душевных метаморфоз" и художественно интерпретирована в рамках поэтики абсурда. Образ ночного Парижа дан с помощью приёма карнавализации. Однако снятие "ужаса", который вызывает ночной город, не способствует возрождению ("оправданию") его облика.

В диссертации показано, что специфика интерпретации парижского текста в литературе младшего поколения русской эмиграции первой волны лежит в плоскости метафизической проблематики (путешествие по Парижу чаще всего осмысляется как путь в пространство "душевного города" - в глубь себя), а парижский текст выступает универсальным способом концепирования экзистенциальной картины мира, представленной в творчестве этой плеяды прозаиков сквозь призму образов городской цивилизации.

Ключевые слова: литература эмиграции, эмиграция первой волны, младшее поколение, парижский текст, "русский Париж", экзистенциальная картина мира, "русский монпарно".

Summary

In the thesis the comprehensive analysis of the main structural elements (toposes, motifs, mythological structures, evaluation components, methods, types of characters) that form specific subtextual unity - Parisian text was carried out in the context of G. Gazdanov, B. Poplavskiy and V. Yanovskiy prose.

The candidate for a degree states that the myth about Paris as the embodiment of spiritual freedom stands as a center for the studied Parisian text and is associated with "inner" life of heroes. Daily Paris is perceived as a closed space, it's text is structured with the set of general urban mifolohems (City as an Ocean, Woman, Theater). Literature of "young generation” is expanding the range of toposes of the Parisian text (board, attic, cafй of Montparnasse, Russian cabaret) and their means of representation, but also raises specific types of characters (Russian monparno, beggar as a deliberate outsider, flвneur).

It is proved that the image of Paris in the prose of G. Gazdanov, B. Poplavskiy, V. Yanovskiy is scrupulously developed in the field of metaphysical problems (trip through Paris as a way to the "spiritual city” or to The City of God). Parisian text stands as a universal way of existential world's picture description, represented in the works of "young generation” through the images of urban civilization.

Key words: subtextual unity, urban mifolohems, literature of "young generation”, Parisian text, trip to The City of God, existential world's picture, Russian monparno, flвneur.

Размещено на Allbest.ru