У легендах та переказах часто називаються великі “географічні одиниці” - Крим, Польща, Гетьманщина. Дуже рідко згадуються окремі міста. Водночас у переказах про останні роки існування Січі йдеться про Петербург, який сприймається як інверсований світ.

Нащадки екстраполюють на минуле своє уявлення про нього, тому для них Запорожжя - населена земля із селами, слободами, церквами, городами, садками. Зміна часопросторових уявлень сприяє і появі нових домінантних значень у традиційних для регіону образах Запорожжя та запорожців.

У характері відношення до запорозького часопростору наочно виявилася “емоційно-ціннісна забарвленість хронотопу” (М. Бахтін), підвищено ідеалізуюче ставлення до нього. Формування концепту далекої землі-утопії розпочалося ще за часів Запорожжя. Воля, незалежність, демократизм - найпривабливіші риси степового лицарства, які інспірували у сучасників розвиток особливих конотацій, пов'язаних із часопростором Запорозьких Вольностей.

Концепт золотого віку формувався переважно у посткозацькому середовищі як проекція мрій оновленого населення краю, яке цінувало в Запорожжі колективні неподілені та незаселені цілинні родючі землі, величезні пасовиська, багатство риби та звірини. У ньому превалюють селянські цінності - земля, багатство, - та розчаровано-побутове сприйняття сучасного, яке усвідомлюється як необхідність примирення з дійсністю.

Одна з характерних рис золотого віку - відсутність або мінімалізація праці (війна як своєрідна і дуже важка праця просто ігнорувалася). За запорожців земля, природа годували людей. Надприродність зв'язку спільноти та навколишнього світу в легендах виявилася в тому, що все багатство пішло за запорожцями і територія збіднюється, нащадкам потрібно важко працювати. Так поступово твориться мотив утраченого раю, регіоналізованого у часопросторовому континуумі Запорожжя. Відблиском пам'яті про золотий вік є поширені легенди та перекази про запорозькі скарби. Одна з особливостей уявлень про час у досліджуваному матеріалі - злиття уявлень про золотий та героїчний віки.

У підрозділі 4.3. “Зміна просторових уявлень в усних прозових наративах про післякозацькі часи” стерджується, що творенням на теренах колишніх Запорозьких Вольностей слобід та міст, зміною населення та його занять зумовлена зміна домінуючого часопросторового маркеру легенд та переказів з гідронімічного на ойконімічний. Новий простір сприймається як цілком сформований і заселений, у ньому проживає не монолітна спільнота, а жителі окремих селищ та кутків, колишні переселенці з різних місцевостей.

Запорожець із Запорожжя, з Лугу, він тому й запорожець, що всі Вольності сприймає як свою територію, хоч рідною є й місцевість, звідки він прийшов на Низ, отже, “його” простір - майже безмежно широкий, як майже безмежна у фольклорній свідомості географія його поїздок та діяльності. Оповідач (співець) - транслятор фольклорної традиції - із конкретного села, хутора, сприймає себе як частку мікросоціуму, постійно відчуває свій зв'язок із певним штучним локусом, тому простір оповідача часто вужчий за внутрішній простір оповіді. У післякозацький період позначення селами та слободами або землями різних хазяїв - це звичайне вимірювання простору та, що було зовсім неможливим у часи Запорожжя, сфери інтересів героїв.

Одна з характерних рис регіонального простору, відбита в переказах, - його постійна штучна зміна, що розпочалася після межування та розорювання земель за часів аграрної колонізації, будівництва каналів уздовж порогів і значно посилилася під час та після будівництва Дніпровської ГЕС та Каховської греблі. Значні просторові зміни у фольклорі регіону, що відповідає особливостям його трансформації, пов'язуються із творенням штучних морів.

Як результат дії антропогенних чинників, руйнування природних об'єктів поступово забуваються пов'язані з ними легенди та перекази.

Спостереження, викладені в розділі 5. “Специфіка формування та трансформації топонімічних мотивів”, засвідчують 1) тісне поєднання топонімічних мотивів з історичними та міфологічними, в різних варіантах твору може домінувати та чи інша семантика; 2) чітке вираження топонімічного субстрату найчастіше зустрічається в легендах про творення певного ландшафтного явища, де контаміновано розгорнуті відповіді на експліцитні питання “як створене?” та “чому назване?”; 3) з одним об'єктом пов'язуються етимологічно різні мотиви, які можуть розгортатися й у твори різних жанрів, водночас один мотив, навіть з подібною ампліфікацією, може розкривати народну “історію творення” та семантику назви різних об'єктів.

Серед топонімічних мотивів багато широковідомих. Показники “регіоналізації” - специфічні ознаки простору, історичного часу, наявність місцевих героїв та притаманних їм функцій - змінюють конотації мандрівних мотивів. Відбувається своєрідна хронологізація та регіоналізація змісту, нове розташування події у просторі та часі, залучення інтернаціонального мотиву до власної фольклорної традиції, його своєрідне “присвоєння”. Наприклад, у легендах перебування Андрія Первозваного на території Дніпрового Низу, благословення її, створення криниці - ствердження підвищеної сакральності землі запорозького козацтва, пророкування його слави та святості справ.

Регіональні відмінності топонімічних мотивів можуть реалізуватися на рівні інтерпретації традиційних образів, що набувають нових значень (Перун, Змій, Кінь). Специфіка регіональної історії сприяла розвитку своєрідних циклів топонімічних творів з іменем героя, пов`язаного саме з цією місцевістю. Водночас може відбуватися низка витіснень одного імені героя іншим, а твори з різними героями функціонують паралельно, в одному часопросторі.

Аналіз фольклорних прозових творів із топонімічним субстратом засвідчує, що на теренах Нижньої Наддніпрянщини вони містять як загальнопоширені, так і регіональні (демографічно, історично та географічно зумовлені) мотиви та сюжети; різні за часом творення мотиви співіснують (іноді навіть у межах одного тексту); легенди та перекази різні за глибиною історичної пам`яті, способом типізації та характером героя; мотиви змінні в часі, оскільки одна назва могла змінюватися іншою, а отже виникали й інші твори; змінювалося населення, тому заносилися чужі для регіону назви та відповідні наративи, що переживали вторинну регіоналізацію.

Встановлено, що на досліджуваній території функціонують такі усні прозові твори із топонімічними мотивами:

1. Легенди про назви святих (незалежно від характеру сакральності) місць (Перунів острів), часто з переосмисленням сакральності, наприклад, криниця Андрія Первозваного на Лисій горі. У таких творах можлива контамінація історичних, міфологічних і топонімічних мотивів або міфологічних з топонімічними.

2. Легенди про об'єкти, що є результатами діяльності міфологічних (антропоморфічних, зоогонічних та ін.) персонажів. У них часто відбувається контамінація топонімічних та етіологічних мотивів.

3. Легенди про безіменних героїв епохи козаччини, які перебрали функції міфологічних героїв-першопредків або культурних героїв, що облаштовують ландшафт.

4. Твори неказкової прози, що вмотивовують топонімічні назви вчинками видатних героїв епохи козаччини - Сагайдачного, Сірка, Палія тощо (перекази), або міфологізованих героїв з їхніми іменами (легенди). У таких прозових фольклорних наративах топонімічний мотив часто допоміжний, оскільки домінуючим є історичний.

5. Перекази про тварин, птахів, рослини, наявністю або особливостями зовнішнього вигляду та поведінки яких зумовлена поява назв багатьох природних об`єктів.

6. Легенди та перекази про діяльність гайдамаків, розбійників, вчинками чи місцем перебування яких умотивовуються назви природних та штучних об`єктів. Часто домінуючим є історичний мотив.

7. Перекази про першопоселенців, землевласників, рибалок, видатних людей села тощо, тобто про героїв післякозацької доби, імена та вчинки яких прислужилися для творення нових ойконімів.

8. Перекази про типові події, що є усталеними, стереотипними для творення назв малих локусів та топонімічних наративів. У таких творах часто контаміновано топонімічні та побутові мотиви.

ХХ ст. відзначається активним творенням елементів штучного пейзажу та знищенням природних локусів. Втрата значної частини запорозького простору призвела й до втрати народноісторичної пам'яті про нього. Серед сучасних записів переважають перекази із реально-історичним або максимально вірогідним умотивуванням тієї чи іншої назви, оскільки нові топоніми досить прозорі й максимально обмежують волю фантазії.

Розділ 6. - “Динаміка функціонування історичної пісенності” - починається з підрозділу 6.1. “Історичні пісні Запорожжя”, у якому виділяється два загальнопоширені типи: з узагальненою формою відтворення дійсності та з відтворенням конкретних (із врахуванням специфічних особливостей народної історичної пам'яті та характеру функціонування пісні) подій. Перша група практично не піддається більш-менш достовірному історичному датуванню, оскільки в ній відсутні конкретно-історичні реалії, відтворені події типові для цілої історичної доби. Твори другої групи мають зв'язок із подією через топонімічне та хронологічне маркування або через ім'я особи, яке не завжди зустрічається в літописах або інших історичних джерелах.

Сукупність нижньонаддніпрянських пісень-узагальнень розкриває всі перипетії долі козака-запорожця, а рух героя завжди звернений у бік Дніпрового Низу. Узагальнення та деіндивідуалізація зумовлені типовістю подій, що лежать в основі пісенного сюжету, та ігноруванням окремих деталей і фактів, що колись складали сюжетну периферію.

Значна кількість пісень мали героєм запорозьку спільноту. Постійне акцентування на “ми” як єдиному цілому підкреслює принципову єдність в умовах військової екстреми, причетність до колективної долі та слави. Відчуття цієї долі як власної транслюється через заміну в деяких варіантах “ми” на “я”, де “я” - не окрема особистість, а уособлення спільноти. Із зростанням епічної дистанції формується бачення події ззовні, в результаті чого виникає і поступове відсторонення особи героя та виконавця. Особливістю нижньонаддніпрянських варіантів ставлення до героїв та події є збереження відчуття причетності, хоча б часткової, тому поряд з відчуженим від виконавця образом запорожця або запорозької спільноти з'являється знак спорідненості - “наші” - “наші славні запорожці”.

Історичні пісні, в яких герой - “ми”, відтворюють більш-менш первинне ставлення до події, передають мало трансформовану інформацію про минуле. У творах післязапорозького періоду на зміну колишньому “ми” часто приходить “я”. І ця заміна вже свідчить про зміну свідомості, зростання індивідуалізму.

Побутували твори про героїв, у яких втілюються найбільш важливі позитивні риси спільноти. Найдавніша з пісень, герой якої ніби має конкретного прототипа - представника Запорожжя, - “Пісня про Байду”. Широкого розповсюдження на території України набув твір “Ой Богдане, Богдане, запорізький гетьмане” про запорозького гетьмана 70-х років ХVІ ст. Богданка. На відміну від легенд та переказів, відома незначна кількість пісень про Сірка. Вони фіксувалися переважно на місці колишньої Чортомлицької Січі. Локалізації творів сприяла незвичайність їх поетики, пов'язана з конкретними фактами зруйнованого побуту Січі та спрямована на відтворення ідеалізуючого ставлення до Сірка. Його сучасник Б. Хмельницький, з яким у січовиків були досить складні та неоднозначні стосунки, не є уславленим героєм. Ідеалізація притаманна розповсюдженим пісням про Палія, що, поряд із конкретними історичними фактами, було одним із чинників зниження образу його антитетика Мазепи.

Після розгрому Старої Січі змінюються настрої та експресія історичних пісень. Складаються твори про перше руйнування Січі, які пізніше прислужилися для створення циклу пісень про знищення Запорожжя. Події 1709 р. та 1775 р., генетично та типологічно подібні, поступово зливаються, взаємозамінними стають імена Галагана та Текелія.

Після Олешок монолітність пісенного доробку прийдешніх часів руйнується і поряд з піснями, що уславлюють героїв, з'являються твори, які за духом, настроєм та спрямуванням нагадують невільницькі плачі (напр., пісні про риття канав).

На відміну від народної прози, історична пісенність Запорожжя не дає окреслених часопросторових меж регіону. Є лише єдине Запорожжя як геоісторичний простір, з яким пов'язане звичне протікання подій і яке є кінцевою метою руху особи або відправною точкою руху спільноти. Значно частіше Запорожжя - це колективний герой, спільнота, що складається з одиниць.

У історичних піснях запорожців відсутній концепт дому, є лише згадки про руйнування домівки та родини. Водночас товариші-запорожці часто називаються братами та братчиками, а кошовий батьком, відбувається конструювання чоловічої частини родини.

Пейзажні деталі поодинокі і є знаком-символом місцевості, події або почуття. Найуживаніші ознаки природи - лози й очерети - віддзеркалення реалій Великого Лугу, Базавлуку та взагалі річкових низових територій. Частим є образ степу, що сприймається як уособлення власного простору. На противагу дому, він відкритий і безмежний.

Образність орієнтована на відтворення рослинного та тваринного світу досліджуваної території, відсутня символіка, пов'язана з працею селянина, образи розораної землі, засіяного поля та подібні практично не зустрічаються.

Найпоширенішим визначенням щодо спільноти та Запорозьких Вольностей є “славна”, “славні”. Аксіологічність слави, її домінуюче місце в етичному кодексі запорожців назавжди закріпилися в народній поезії, оскільки не лише інтраобраз запорожця на теренах колишнього Запорожжя супроводжується усталеним епітетом “славний”, але і його екстраобраз в історичній пісенності всієї України та її діаспор немислимий без цього епітета.

Уявлення про запорожців виключно як про захисників української землі та православної віри призводить до того, що образ запорожця-найманця відгуку у фольклорі не знаходив.

Підрозділ 6.2. “Історична пісенність післякозацької доби” складається з двох частин: 6.2.1. “Пісні про руйнування Січі: зміна героя та аксіології”, та 6.2.2. “Пісенні новотвори”, в яких досліджуються зміни картини світу та експресії в нових піснях регіону.

З'ясовується, що записи пісень про знищення Запорожжя та подальшу долю спільноти, зроблені в Нижній Наддніпрянщині та в місцях пізнішого розселення запорожців, звертають увагу на конгломерат проблем, що були життєво важливими для козацтва і пов'язані з питаннями його подальшого існування. Цей цикл пісень має свої семантичні вузли, які відбивають особливості сприйняття події та її наслідків:

1) падіння Січі як доленосний етап в історії краю та всієї України, безпідставність і нелогічність її знищення;

2) поневолення Запорожжя за ініціативою жінки, хоча й цариці;

3) зруйнування Січі одновірцями, від яких не очікували агресивності та підступності; це несподівана зрада та нові вороги;

4) безсилля старшини, яка раніше мала безмежну владу на Запорожжі. Кошовий, що закликає до покори та плаче від безсилля, - це драматична несподіванка, оскільки традиційно він був втіленням сили, мудрості.

5) таємна втеча козаків, що не боролися, не захищалися, а крадькома покинули свою землю. Це вже інше козацтво.

У різних творах та варіантах спостерігається спроба знайти відповідь на питання про те, хто винен у руйнуванні Запорожжя (цариця, сенатори, москалі, самі запорожці), і в різні часи та в різних регіонах відповідь варіюється, однозначного рішення фольклор не дає.

Окремі записані у досліджуваному регіоні варіанти свідчать, що складалися вони під час розгортання подій, коли їх результати ще не стали загальновідомими, тому містять різну інтерпретацію події та її наслідків, відбивають невизначеність майбутнього та поступове його окреслення.

У творах післякозацького періоду розвивається протиставлення долі тих, хто залишився на колишніх землях Запорожжя та став селянином, і тих, хто подався на Дунай або Кубань і залишився людиною військовою.

Наприкінці XVIII ст. в результаті активних дій козацтва у війні 1787 - 1791 рр. в досліджуваному регіоні та в місцях розселення запорожців з`являється низка пісень про ці події. У них часто зустрічається синонімічне вживання онімів “запорожці”/”чорноморці”, зумовлене як пристосуванням твору до регіональної традиції, так і тим, що у військових діях одночасно брали участь і “чорноморці”, і “новодонці”, більша частина яких небезпідставно вважала себе запорожцями.

Запорожці - задунайці - чорноморці - новодонці - кубанці - це все зміна більш-менш усталених політико-географічних образів, існування яких засвідчене не лише історичними архівами та науковими працями, але й фольклорними творами. У різних піснях ставлення до них різне, оскільки в одних зберігається пам'ять про їх генетичну єдність, в інших - ні. Симптоматичним є те, що в переважній кількості зафіксованих варіантів задунайці=запорожці, можлива взаємозаміна запорожці/чорноморці. Водночас кубанське козацтво у фольклорних творах асоціює себе переважно з чорноморцями, а рідше з першоосновою - запорожцями. Це вже образ, що суттєво відрізняється від запорожця ментальністю, характером занять, уподобань, побуту, місцем проживання, одягом тощо.

У підрозділі 6.2.2. “Пісенні новотвори” стверджується, що розвиток солдатської пісенності пов'язаний із двома основними тенденціями: впливом традиційної козацької пісні та запозиченням російських солдатських пісень. Однак навіть перероблені козацькі пісні в іншому середовищі набувають нових рис, оскільки суттєво різниться аксіологія, що ґрунтується на опозиції козацька воля/солдатська неволя. Загалом активність побутування солдатської пісні була значно коротшою, ніж козацької.

Вже під час існування Нової Січі та у пізніші часи поряд із творами про козацтво та на їх ґрунті створюється цикл пісень про гайдамаччину, у яких часто акцентується зв'язок із Запорожжям. В основному це варіанти творів про Залізняка, побутування яких можна пояснити біографічним зв'язком цієї особи із Запорожжям. Характерною рисою пісенності регіону було творення лоцманських пісень на ґрунті козацьких.

Активно пристосовувалися козацькі пісні для творення розбійницьких, герої яких наділені власними іменами. Це свідчить про достатньо високу самооцінку творців-героїв, що усвідомлено чи ні прирівнювали себе до степового лицарства.

Пісні про кріпаччину на теренах Запорожжя з'явилися пізніше, ніж на інших землях і, виходячи з існуючих записів, особливого поширення не мали, а після її скасування швидко забулися. Серед зафіксованих - твори про кріпосну неволю, складені вже безпосередньо на досліджуваній території, зовсім нечисленні. Переселяючись, кріпаки “привозили” пісні з собою як пам'ять про рідні місця і як реакцію на кріпаччину взагалі. В них є імена або прізвища панів - ворогів, але відсутні імена кріпаків, є лише вказівки на їх родинний або соціальний стан. Це, як і солдатські та рекрутські пісні, де є хлопець, солдат, улан, драгун, але немає власних імен та прізвищ, - відтворення епохи, що ігнорує особу, яка не належить до суспільної верхівки.

Для станової пісенності, як і фольклорної прози, характерне протиставлення величного минулого та жалюгідного сучасного. В історичній пісенності формується своєрідне уявлення про героїчну епоху, локалізовану в часі та просторі Запорожжя.

В історичних піснях запорожців місця подій (Азов, Черкень, Тавань, Очаків, міста Поділля та Гетьманщини та ін.) зумовлені політичними відносинами з постійними ворогами - татарами, турками, поляками, та союзниками - реєстровими козаками. У пісенності XIX сторіччя змінюється географія подій і коло героїв. Основні топоніми мають нижньонаддніпрянське походження або пов'язані з місцями, звідки велося масове переселення, але загалом художній простір пісень максимально звужується. Опозиція свій/чужий втрачає семантику національної та релігійної інакшості, увага зосереджується на антитезі пан/кріпак, багатий/бідний, набуваючи соціального забарвлення.

Дослідження у підрозділі 6.3. “Стан та форми історичної пісенності у ХХ - на початку ХХІ ст.” починається з твердження, що історична пісенність, яка живе в регіоні зараз, має такі складові: а) запорозькі історичні та козацькі пісні, варіанти яких були зафіксовані на теренах Нижньої Наддніпрянщини у XIX - на початку ХХ ст.; б) історичні та станові пісні, що раніше фіксувалися на інших землях та були занесені в регіон під час чисельних міграційних хвиль; в) результати піснетворчої діяльності нового та новітнього часів. У частині 6.3.1. “Сучасне побутування історичних пісень Запорожжя” відзначається, що однією з особливостей історичної пісенності на теренах Нижньої Наддніпрянщини є краще та більше за обсягом, порівняно з іншими регіонами, її збереження. Сучасний стан функціонування пісень Запорожжя характеризується різнорідними чиниками:

1. Збереження творів майже в незмінному (у порівнянні з фіксацією XIX ст.) вигляді з незначними лексичними варіаціями (переважно на теренах колишніх “козацьких попелищ”).

2. Максимальне скорочення текстів та функціонування як самостійного твору окремих фрагментів, як правило таких, що тяжіють до ліричного начала. Зникають, забуваються фрагменти, що мають будь-яку хронологічну маркованість. Твір, втрачаючи зв'язок із подією або часом, стає “позачасовим”.

3. Текст пісні складається з окремих “блоків” та пісенних формул. Контамінація є однією з найпродуктивніших форм існування історичного пісенного твору в сьогоденні.

4. Трансформуються елементи поетики під впливом пісенності інших регіонів: розвивається (або фіксується раніше не фіксована) образність, трансформується метафора, поступово втрачаючи свій первинний зміст; майже не зустрічається гіпербола.

5. Активно запозичуються твори інших регіонів, що є результатом як міграційних процесів, так і впливу на стан фольклорної традиції засобів масової інформації. В результаті, в одній місцевості функціонують твори з різним ставленням до історичної події або особи.

6. Якщо на межі XIX - XX ст. запорозькі історичні пісні виконувалися переважно чоловіками, то в XX ст. багато записів пісень про козаччину зроблено від жінок.

7. Одна з нових ознак зберігання історичної пісенності в ХХ ст. - усно-письмовий характер її трансмісії.

Проведене в частині 6.3.2. “Історична пісенність нової доби” дослідження свідчить про те, що

1) у новотворах віддзеркалюються події, які відбувалися в регіоні;

2) шар “офіційної” пісенності про новобудови та щасливе колгоспне життя незначний: такі твори практично не фольклоризувалися;

3) довгий час в досліджуваному регіоні, як і скрізь, існували твори з дійсною оцінкою недавно минулого та сучасного, але з деактуалізацією події поступово забуваються і твори, особливо якщо вони не мали широкого розповсюдження;

4) активно творилися монострофи як українською, так і іншими мовами, відбиваючи в сукупності амбівалентне ставлення творців та виконавців до дійсності;

5) пісні із нелегітимним змістом могли передаватися лише в родині і рідко виходити за її межі, оскільки діяла “самоцензура”, породжена страхом.

6) в зафіксованих творах (а їх незначна кількість) про голодомор та остарбайтерство ліричні елементи переважають над наративними;

7) відзначаються спроби переробки та пристосування історичних пісень Запорожжя для відтворення нових подій;

8) характерні риси історичної пісенності досліджуваного регіону ХХ ст. - локалізація власних творів, з одного боку, та запозичення в результаті міграційних процесів та під впливом засобів масової інформації історичних пісень з інших регіонів - з іншого.

У “Висновках” підводяться підсумки проведеного дослідження, йдеться про те, що накопичені впродовж значного часу фольклорні записи дозволили простежити динаміку розвитку та регіональну специфіку української фольклорної традиції, яка найбільш наочно виявляється в жанрах, так чи інакше пов'язаних із відтворенням минулого. Вивчення характеру та особливостей функціонування усної епічної традиції, осмислення логіки та основних тенденцій розвитку жанрів історичної прози та пісенності Нижньої Наддніпрянщини, порівяння із характером функціонування фольклорних історичних наративів у інших козацьких регіонах України, на теренах колишньої Дев'ятої Січі та Кубані дає підстави стверджувати непересічність побутування та трансформації їх на теренах досліджуваного регіону та залежність фольклорних процесів від соціокультурних, історичних та демографічних чинників. Характер змін, що відбувався з рухом фольклорної традиції в часі та просторі, значною мірою відбився в історичних легендах, переказах та піснях.

Згідно з баченням автора роботи специфіки фольклорних історичних жанрів доводиться, що легенди та перекази розрізняються специфікою внутрішньої орієнтації, жанрової фікціональної картини світу та її основних складників - героя, часу і простору. В основі легенди - міфологізація минулого (іноді - майбутнього), тоді як переказ є формою збереження народноісторичної пам'яті. Побутування творів того чи іншого жанру залежить від домінуючого типу мислення середовища.

Порівняльний аналіз (із елементами прагматичного та структурно-семіотичного) історичних пісень і переказів засвідчив подібність типу мислення та картини світу, близкість функцій. Водночас жанри розрізняються формою побутування та характером трансляції, що зумовлює різні можливості вбирати нові мотиви та концепти, відтворювати ставлення нащадків до подій та героїв минулого, поширюватися в просторі та часі. Отже й характер збереження та трансляції народноісторичної пам'яті в них різний.

Поєднання можливостей історико-функціонального та історичного методу з елементами сучасних методів дослідження фольклору дозволило здійснити багатоаспектний аналіз руху усної епічної традиції Нижньої Наддніпрянщини в часі та засвідчило, що

1. Засади усної епічної традиції досліджуваного регіону закладено чоловічою військовою спільнотою, але глибина народноісторичної пам'яті в регіоні сягає докозацьких часів.

2. Трансляція фольклорної традиції була безперервною, попри всі перешкоди вона наслідувалася від колишніх володарів краю - запорожців.

3. Різночасові записи легенд та переказів засвідчують багатоаспектну зміну жанрової картини світу. Характер змін детермінований відмінністю середовища-творця та середовища-транслятора.

4. Регіонально зумовленим типом як легендарного героя, так і героя переказів є Запорожець.

5. Характерним явищем фольклорної традиції досліджуваного регіону є тривале побутування та різні форми розгортання мотиву походження запорожців, але в сучасних записах він не зустрічається.

6. У різний час на досліджуваній території функціонували соціально-утопічні мотиви “визволителя, що переховується”, “далекої землі”, “золотого віку” та “втраченого раю”, локалізовані у хронотопі Запорожжя.

7. Зміна топонімічних мотивів зумовлена зміною статусу території, характером її колонізації, забудови та трансформації фольклорної історичної пам'яті.

8. Історичні пісні Запорожжя відтворювали буття і аксіологію козацької спільноти. Їх внутрішній простір та характер поширення виходили за межі Дніпрового Низу.

9. Герой цих пісень міг бути узагальненим (козак, запорожець), індивідуалізованим (наділеним конкретним ім'ям) або колективним (ми, запорожці).

10. Останній історикопісенний цикл - пісні про знищення Січі - засвідчив зміну конотацій образу запорожця та запорозького часопростору.

11. У посткозацький період на ґрунті козацьких пісень творяться гайдамацькі, солдатські, рекрутські пісні, але за аксіологією та характером героя вони вже інші.

12. Зараз на досліджуваних теренах побутують історичні пісні Запорожжя, а поряд з ними - історична пісенність про нові часи. Але фіксуються ці твори нечасто.

Аналіз розвитку та сучасного стану усної епічної традиції на теренах Дніпровського Низу дає підстави для висновків про те, що й донині в ній відчувається креативний імпульс Запорожжя. Звичайно, що, непідсилюваний, він поступово згасає, нові часи породжують нові жанри, мотиви та концепти, а колективна пам'ять, як і пам'ять окремої особи, не безмежна.

Основні положення роботи відтворено в таких публікаціях

Монографії

1. Історичні пісні Запорожжя: регіональні особливості та шляхи розвитку. Запоріжжя: “Тандем - У”, 2003. 202 с. (Рецензія: Коваль-Фучило І. Історичні пісні Південної України (Павленко Ірина. Історичні пісні Запорожжя: регіональні особливості та шляхи розвитку) // Народна творчість та етнографія. 2004. № 1 - 2. С. 97 - 99).

2. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини: буття у просторі та часі. Запоріжжя: ЗНУ, 2006. 243 с. (Рецензія: Погребна В.Л. Дослідження фольклору Півдня України (І.Я. Павленко. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини: буття у просторі та часі. Запоріжжя: ЗНУ, 2006) // Актуальні проблеми слов'янської філології: міжвузівський науковий збірник. Мовознавство. Літературознавство. Вип. 13. Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. С. 314 - 317).

Статті у фахових виданнях

1. Специфіка сучасного жіночого фольклорного репертуару // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. 2000. № 1. С. 130 - 132.

2. Міфологізація історичних постатей у фольклорній прозі Запорізького регіону // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. 2001. № 1. С. 78 - 83.

3. Біблійні мотиви та образи в народних легендах Південного Сходу України // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. 2001. № 3. С. 97 - 101.

4. Роль христианизации в становлении и развитии русской и украинской легенд // Література в контексті культури: збірка наукових праць. Вип. 5. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського університету, 2001. С. 4 - 11.

5. Міфологізація запорожців у легендах Нижньої Наддніпрянщини (деякі спостереження) // Література в контексті культури: збірка наукових праць. Вип. 8. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського університету, 2002. С. 8 - 18.

6. Еволюція історичних жанрів фольклору Нижньої Наддніпрянщини: історична пісня // Актуальні проблеми слов'янської філології. Вип. 8. К.: Знання України, 2003. С. 173 -180.

7. Історична пісенність ХХ сторіччя на Нижній Наддніпрянщині // Нова філологія. Запоріжжя, 2003. № 2. С. 194 - 205.

8. Сучасне побутування історичних пісень на Нижній Наддніпрянщині // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. 2003. № 1. С. 118 - 126.

9. Хрещення на Запорожжі, або Як запорожці кутю проганяли (на матеріалі фольклору Нижньої Наддніпрянщини) // Культура народов Причерноморья. 2003. Сентябрь. № 43. С. 229 - 233.

10. Шляхи розповсюдження історичної пісенності Запорожжя // Матеріали до української етнології: збірник наукових праць ІМФЕ ім. М.Т.Рильського. Вип. 4 (7). К.: ІМФЕ НАНУ, 2004. С. 248 - 255.

11. Особливості трансмісії фольклорної традиції на Нижній Наддніпрянщині // Культура народов Причерноморья. 2004. № 47. С. 51 - 57.

12. Концепт слави в історичних піснях Запорожжя // Мова і культура. Вип. 6. Т. 3, ч. 1: Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. С. 332 - 340.

13. Герой та час у фольклорній прозі Нижньої Наддніпрянщини // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. 2004. № 1. С. 120 - 129.

14. Чоловіча парадигма фольклорної традиції Нижньої Наддніпрянщини // Актуальні проблеми слов'янської філології. К.: Знання України, 2004. С. 105 - 117.

15. Історичні пісні Нижньої Наддніпрянщини в записах Я.Новицького. (регіональний аспект) // Література в контексті культури. Вип. 13. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровсього університету, 2004. С. 39 - 45.

16. Соціогонічні мотиви в народній прозі Нижньої Наддніпрянщини // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. 2004. № 4. С. 101 - 107.

17. Новорічні свята і обряди Запорозької Січі і фольклор Півдня України // Народна творчість та етнографія. 2004. № 6. С. 9 - 19.

18. Креативний імпульс Запорожжя та регіональна специфіка фольклору Нижньої Наддніпрянщини // Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. 2005. № 2. С. 105 - 109.

19. До питання про соціально-утопічні мотиви в українському фольклорі (на матеріалі легенд та переказів про Запорожжя) // Культура народов Причерноморья. 2005. № 69. С. 51 - 54.

20. Легенда та переказ в українському фольклорі: до проблеми дефініцій // Мова і культура. Вип. 9. Т. VIII (96). К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2007. С. 5 - 13.

21. Жанрова специфіка історичних пісень // Актуальні проблеми слов'янської філології. Ніжин: ТОВ “Видавництво “Аспект - Поліграф”, 2008. Вип. XVIII: Лінгвістика і літературознавство. С. 415 - 420.

Статті, матеріали та тези в інших виданнях

1. Русский песенный фольклор Запорожской области // Русский фольклор. Проблемы изучения и преподавания: материалы межрегиональной научно-практической конференции. Ч. 3. Тамбов: Изд-во ТГПИ, 1991. С. 31-33.

2. Устный рассказ о Несторе Махно // Запоріжжя в історії та культурі: тези доповідей республіканської наукової конференції. Запоріжжя: ЗДУ, 1991. С. 126 - 128.

3. К вопросу о русско-украинских фольклорных связях // Наукова спадщина М.С.Державіна і розвиток слов'янознавства: матеріали міжнародної наукової конференції. 15 - 17 травня 1995. Запоріжжя: ЗДУ, 1995. С. 20 - 22.

4. Детский фольклор как показатель нравственного состояния общества // Духовна діяльність та її специфіка: тези доповідей міжнародної наукової конференції. Ч. 3. Запоріжжя: ЗДУ, 1992. С. 62 - 64.

5. Современное состояние и проблема сохранения фольклора // До прогресу в економіці через освіту: тези міжнародної науково-практичної конференції. 19 - 23 жовтня 1992. Запоріжжя: ЗДУ, 1993. С. 29 -31.

6. Специфика функционирования фольклора в молодежной среде // Молодь і соціальний розвиток на сучасному етапі. Ч. 2. Запоріжжя: ЗДУ, 1998. С. 58 - 66.

7. К вопросу о жанре исторической песни в русском фольклоре // Література й історія: матеріали міжнародної наукової конференції. 12-14 грудня 1998 р. Запоріжжя, 1998. С. 315 - 319.

8. Сучасний стан російської (діаспорної) фольклорної традиції на Південному Сході України: деякі спостереження // Нова філологія. № 1 (9). 2000. С. 276 - 296.

9. Регіональні особливості історичних пісень в записах Я.П.Новицького // Матеріали перших Новицьких читань 24 жовтня 2002 р. м. Запоріжжя. Запоріжжя: РА “Тандем-У”, 2002. С. 22 - 41.

10. Особенности русского фольклора Нижнего Поднепровья (исторический аспект) // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. № 4. С. 114 - 120.

11. Специфика современного функционирования русского фольклора на юго-востоке Украины. К вопросу о диалоге культур // "Studia i szkice slawistyczne" 4. Dialog w literaturach i jezykach slowianskich, tom 1. Literaturoznawstwo, pod redakcja Wandy Laszczak i Aleksandry Wieczorek. Opole, 2003. S. 201 - 209.

12. Региональная специфика фольклорной традиции Нижнего Поднепровья // Юбилєєн славистичєн сборник. Сборник с доклади от Международната славистична конференция по повод десетгодишния юбилей на специалност Славянска філологія в Югозападния университет “Неофіт Рилски” Благоевград. 03 - 05.12. 2004. Благоевград, 2005. С. 876 - 884.

13. Духовні скарби нашого краю: фольклор Бердянського району Запорізької області / [уклад. І.Я. Павленко, Н.Г. Полякова; ред., прим. та вступна ст. І.Я. Павленко]. Запоріжжя: ЗНУ, 2005. 71 с. (Вст. ст. ”Духовні скарби нашого краю: історія збирання та дослідження “. С. 4 - 9 ).

14. Історичні пісні // Українське козацтво: мала енциклопедія / [кер. авт. кол. Ф.Г. Турченко, відп. ред. С.Р. Лях]. [Вид. 2, доп. і перер.]. К.: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2006. С. 214 - 215.

15. Ініціації запорозькі // Українське козацтво: мала енциклопедія / [кер. авт. кол. Ф.Г. Турченко, відп. ред. С.Р. Лях]. [Вид. 2, доп. і перер.]. К.: Генеза; Запоріжжя ; Прем'єр, 2006. С. 212 - 213.

16. Легенда // Українське козацтво: мала енциклопедія / [кер. авт. кол. Ф.Г. Турченко, відп. ред. С.Р. Лях]. [Вид. 2, доп. і перер.]. К.: Генеза; Запоріжжя ; Прем'єр, 2006. С. 338.

17. Перекази // Українське козацтво: мала енциклопедія / [кер. авт. кол. Ф.Г. Турченко, відп. ред. С.Р. Лях]. [Вид. 2, доп. і перер.]. К.: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2006. С. 437.

18. Гендерні особливості фольклору «країни козаків» // Гендерні студії в літературознавстві: навчальний посібник / [за ред. В.Л.Погребної]. Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2008. С. 20 - 31.

АНОТАЦІЯ

Павленко І.Я. Динаміка функціонування усної епічної традиції
(на матеріалі Нижньої Наддніпрянщини). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського Національної академії наук України. - Київ, 2009.

У дисертації вперше на матеріалі фольклорних записів XVIII - початку XX1 ст. здійснено багатоаспектний аналіз характеру функціонування усної епічної традиції та її регіональної специфіки; простежено основні шляхи трансляції фольклорної спадщини Запорожжя; характер зміни жанрової картини світу в легендах та переказах регіону, проаналізовано соціально-утопічні, соціогонічні мотиви в усній прозі Нижньої Наддніпрянщини, динаміку змін топонімічних мотивів; досліджено специфічні риси історичних пісень Запорожжя; характер трансформації традиційних для Запорожжя пісенних творів у посткозацький період, сучасний стан прозової та історикопісенної традиції на теренах колишнього Дніпрового Низу.

Ключові слова: епічна традиція, фольклорний регіон, жанр, легенда, переказ, історична пісня, трансмісія, соціально-побутова функція, мотив, персонаж, хронотоп.

АННОТАЦИЯ

Павленко И.Я. Динамика функционирования устной эпической традиции (на материале Нижней Надднепрянщины). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. - Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Т.Рыльского Национальной академии наук Украины. - Киев, 2009.

В диссертации на материале исторических фольклорных нарративов (легенд, преданий, исторических песен), зафиксированных в Нижней Надднепрянщине в XVIII - начале XXI вв., исследуется характер и особенности функционирования устной эпической традиции, осмысливается логика и основные тенденции её развития, причины, факторы, результаты трансформации.

Впервые прослеживаются пути и способы трансмиссии украинской фольклорной традиции и доказывается, что в исследуемом регионе её основы заложены запорожцами, они же долгое время были её трансляторами и героями.

В работе анализируется специфика фикциональной картины мира и социально-бытовых функций исторических легенд, преданий и песен, жанровые особенности сохранения памяти о прошлом.

Впервые исследуется специфика и функции имплицитного рассказчика, характер отношения рассказчика к героям и способы реализации оппозиции «запорожец/современник» в прозаических нарративах, записанных в XIX - XX вв., особенности и характер трансформации системы персонажей и хронотопа в них. В диссертации проанализированы способы амплификации и поливариантность мотива происхождения запорожского казачества, характер и динамика трансформации социально-утопических и топонимических мотивов в легендах и преданиях исследуемого региона.

В работе изучается специфика содержания, функций, аксиологии, героя и поэтики исторических песен Запорожья, характер их распространения и изменения во времени и пространстве, современное состояние и причины высокого ценностного статуса на исследуемой территории. Анализируется также историческая песенность XIX в. (гайдамакские, солдатские, лоцманские песни, песни о крепостной неволе и т.д.), традиции и новаторство в ней. Исследованы формы рецепции современности и недавнего прошлого в песенном фольклоре XX - начала XXI ст., нынешнее состояние устной эпической традиции в регионе.

Материалы и выводы работы способствуют разработке целостной концепции функционирования устной эпической традиции, уточнению критериев дифференциации фольклорных нарративных жанров с историческими коннотациями (исторических легенд, преданий, песен), осознанию особенностей презентации народной исторической и мифопоэтической памяти, соотношения традиций и новаторства в фольклоре различных периодов.

Ключевые слова: эпическая традиция, фольклорный регион, жанр, легенда, предание, историческая песня, трансмиссия, социально-бытовая функция, мотив, персонаж, хронотоп.

Summary

Pavlenko I.J. Dynamics of functioning of the oral epic tradition (based on the materials gathered in Nyzhnya Nadnipryanshina). - Manuscript.

Thesis for the degree of the Doctor of Sciences in Philology. Speciality 10.01.07 - Folklore studies. M. T. Rylskiy's Institute of Art, Folk Etymology and Etnology of the Ukrainian Academy of Sciences.- Kyiv, 2009.

For the first time the profound analysis of the character of functioning of oral epic tradition and its regional peculiarities was made on the material of the folklore records of the 18^th - the beginning of the 21^th centuries. The main ways of translation folklore heritage was traced in the thesis.

Also the investigation of the change of genre picture of the world in legends and retellings of the region was shown.

The dissertation aims at the research of specific features of historical songs and the character of transformation traditional for lyric poems in postcossack period on the territory of the former Zaporozhye.

Key words: epic tradition, folklore region, genre, legend, retelling, historical song, transmission, socio - domestic function, motif, character, chronotop.

Размещено на Allbest.ru

...