Українська "католицька критика": естетичні засади та ідеологічний контекст

Дослідження літературного феномену "католицької критики" в Галичині 20-30-х рр. ХХ ст. у суспільно-політичному контексті епохи. Розгляд творчості католицьких критиків – М. Гнатишака, Г. Костельника, Г. Лужницького в атмосфері ідейного протистояння.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.08.2015
Размер файла 108,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія Наук України

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка

УДК 82.09(477)(091)

10.01.01 - українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Українська "католицька критика":

естетичні засади та ідеологічний контекст

Комариця Мар'яна Миколаївна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури ім. академіка М. Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор Гром'як Роман Теодорович, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства.

Офіційні опоненти: -

доктор філологічних наук, професор АНТОФІЙЧУК Володимир Іванович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри журналістики;

доктор філологічних наук, професор БОЙКО Алла Анатоліївна, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри теорії масових комунікацій;

доктор філологічних наук, професор СОЛОВЕЙ Елеонора Степанівна, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, провідний науковий співробітник відділу компаративістики.

Захист відбудеться "12" листопада 2008 р. о 10-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий "7" жовтня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.М. Нога

Анотації

Комариця М.М. Українська "католицька критика": естетичні засади та ідеологічний контекст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук із спеціальності 10.01.01 - українська література. Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2008.

У дисертації системно досліджується літературний феномен "католицької критики" в Галичині 20-30-х рр. ХХ ст. у суспільно-політичному контексті епохи. Творчість католицьких критиків - М. Гнатишака, Г. Костельника, О.-М. Моха, Г. Лужницького, Т. Коструби - розглянута в атмосфері ідейного протистояння між різними тогочасними літературними угрупованнями (націоналістичним, ліберальним і радянофільським). Центральними в роботі є питання взамозв'язку між естетичним і етичним аспектами в мистецькій творчості, впливу християнського світогляду на літературу, пошуку національної самототожності. При аналізі історико-літературних студій католицьких літераторів, присвячених творчості М. Шашкевича, Т. Шевченка й І. Франка, особливу увагу звернено на проблеми релігійного світогляду митця та сутності генетично споріднених понять культ і культура.

Джерельною базою дослідження є українська періодика в Галичині міжвоєнного періоду католицького угруповання ("Поступ", "Дзвони", "Нова Зоря", "Новий Час") та інших ідейних орієнтацій ("Літературно-Науковий Вістник", "Вістник", "Назустріч", "Вікна"), а також нечисленні монографічні видання. католицький літературний критика

Ключові слова: католицька критика, Католицька Акція, етика, естетика, світогляд, періодика, історіософія, міжвоєнне двадцятиліття.

Комарица М.Н. Украинская "католическая критика": эстетические принципы и идеологический контекст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. Институт литературы им. Т.Г. Шевченко НАН Украины, 2008.

В диссертации системно исследуется литературный феномен "католической критики" в Галичине 20-30-х гг. ХХ в. в общественно-политическом контексте эпохи. Творчество католических критиков - М. Гнатышака, Г. Костельника, О.-М. Моха, Г. Лужницкого, Т. Кострубы - рассмотрено в атмосфере идейного противостояния между различными группировками того времени (националистической, либеральной, советофильской). В центре внимания диссертанта - взаимосвязь между эстетическими и этическими аспектами в художественном творчестве, влияние христианского мировоззрения на литературу, проблемы национальной идентичности. При анализе историко-литературных статей католических литераторов, посвященных творчеству М. Шашкевича, Т. Шевченко, И. Франко, особое внимание сосредоточено на вопросах религиозного мировоззрения писателя, взаимосвязи генетически родственных понятий "культ" и "культура".

Источниками исследования являются западноукраинские периодические издания междувоенного периода католического направления ("Поступ", "Дзвоны", "Нова Зоря", "Новый Час") и других идейных ориентаций ("Литературно-Науковый Вистнык", "Назустрич", "Викна"), а также немногочисленные монографические исследования.

Ключевые слова: католическая критика, Католическая Акция, этика, эстетика, мировоззрение, периодика, историософия, междувоенное двадцатилетие.

Komarytsia M. Ukrainian "Сatholic critics": aesthetical principles and ideological contecst. - Manuscript.

Candidate thesis for a scientific degree of doctor of philological sciences in specialty 10.01.01 - Ukrainian literature. T. Shevchenko Institute of literature of NAN of Ukraine, 2008.

The dissertation presents systematic study of the literary phenomenon of "Catholic critics" and its place within the social-political surrounding of the relevant period. This phenomenon took place during the period of 1920-30 in Halychyna and aimed to combine aesthetical principles of literature with Christian ethics. It appeared in a response to the Catholic Action, proclaimed by Pope Pius XI in 1929. This social movement was coordinated by Vatican and developed in a number of countries, revising the social-political and cultural norms in accordance to Christian philosophy and morality.

For the first time in Ukrainian literature scholarship, the Catholic critics became an object of a separate study, earlier it was studied in rather episodic way within the context of other historical aspects of the literature. A bulk of previously unknown published materials, including those by less known authors, are brought into the scientific agenda for the first time. This enables to place more objectively the intellectual achievements of Ukrainian elite during the period between the WWI and WWII within the context of the Western European ideas. These literary critics publications prove wrong some stereotypes that stated contemporary Ukrainian literature research to be of low level in comparison to the Western theoretical achievements. Catholic critics aimed for the harmony between the general European Renaissance of religious morality and Ukrainian national revival. A concept of "Christian nationalism" is interpreted as a factor that stimulates the consonance between two strongest contemporary movements, namely the national and Catholic ones. These can be seen as a preconditions for the development of Ukrainian national state. In the analysis of historic-literary studies of Catholic authors about Markian Shashkevych, Taras Shevchenko and Ivan Franko, the emphasize is given on their religious views and on the essence of genetically connected terms of "cult" and "culture". The research studies by Catholic critics Mykola Hnatyshak, Havryil Kostelnyk, Oleksandr Mokh, Hryhori Luzhnytskyi, Teofil Kostruba are examined on the background of the opposition between contemporary literary groups (nationalistic, liberal and sovietophilic). The analysis of the polemics between these ideological "camps" provides the possibility to define the views of each group and to encircle the balance between them. The theoretical concepts of Catholic critics, shown via refereeing materials, reflect the social resonance of new literature phenomena and enlighten their basic methodological principles. The central issue of current research is the connection between aesthetical and ethical aspects in the process of creativity, the influence of Christian views on the literature, on search for the national self-identity, as well as the role of the literature in construction of national state. We performed reconstructive modeling of the concept of Catholic critics based on the analysis of the background methods found in historical and literary studies of authors-Catholics. We also examine the main "polemical knots" in literary and social discussions.

The object of the study is Ukrainian periodical sources of Catholic group in Halychyna in the period between the WWI and WWII ("Postup", "Dzvony", "Nova Zoria", "Novyj Chas") and other ideological groups ("Vistnyk", "Nazustrich", "Vikna") as well as a small number of available monographic publications.

Keywords: Catholic critics, Catholic Action, ethics, aesthetics, world-view, periodicals, historiosophics.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Українська католицька критика як унікальне явище літературного процесу була органічним витвором періоду міжвоєнного двадцятиліття. В екзистенційні моменти історії актуальним стає пошук та відновлення національних джерел і духовних орієнтирів. У 20-30-ті рр. ХХ ст. Галичина опинилася "в полоні" поміж двома світовими війнами та чотирма державами й перебувала у стані політичної та національно-культурної облоги. Політика польського уряду, спрямована на "пацифікацію" (утихомирення) українців, велася жорсткими адміністративними й судовими засобами. Водночас Галичина безумовно потрапляла у сферу імперських змагань Німеччини й СРСР. Потужні тектонічні зрушення у сфері політики, що призвели до докорінної перебудови світу, зумовлювали напружені ідейно-естетичні пошуки в інтелектуальному середовищі української еліти Галичини. Література ставала важливим рушієм процесу ідейного державотворення.

Усе більший вплив у суспільстві тоталітарних ідеологій, секуляризація європейської культури зумовили невпинну руйнацію традиційних християнських вартощів, що змусило католицьку Церкву активізувати свою діяльність. У 1929 р. папа Пій ХІ проголосив Католицьку Акцію - координований Ватиканом суспільний рух, розвинутий у різних країнах світу, що актуалізував ідею ревізії суспільно-політичних, культурних ідеалів у напрямі їх узгодженості з християнською філософією і мораллю. Для увиразнення релігійного характеру цього руху виникли терміни "католицька преса", "католицька література", "католицька критика". У Галичині теж було створено Інститут Католицької Акції з однойменним пресовим органом, "під прапор Католицької Акції" переходила більшість релігійних часописів. Преса взагалі стала віддзеркаленням ідейних пошуків, оберігаючи інтелектуальний та творчий доробок українських літераторів, зокрема католицької орієнтації. Саме на сторінках часописів велася полеміка, друкувалися статті та рецензії на найновіші видання. Преса - найбагатше джерело дослідження літературного процесу в міжвоєнній Галичині, оскільки політична й економічна ситуація практично унеможливлювала видання українськими науковцями монографічних досліджень, збірників літературознавчих праць. Аналіз літературного процесу цього періоду ускладнювався тим, що згадані періодичні видання упродовж комуністичного режиму були заховані за стінами спецфондів і лише після здобуття Україною незалежності стали доступними для науковців. Так, з'явилися праці С. Андрусів, В. Антофійчука, І. Бетко, О. Веретюк, Р. Гром'яка, М. Ільницького, С. Квіта, Б. Криси, Я. Мельник, Р. Олійника-Рахманного, Т. Салиги та ін. Вивчення літературного процесу в Галичині міжвоєнної доби пов'язане з великою пошуковою роботою, адже бібліографічні покажчики змісту тогочасних часописів поодинокі. У радянський час досліджувалася та популяризувалася лише спадщина та діяльність митців т. зв. "радянофільського табору" - О. Гаврилюка, Я. Галана, П. Козланюка, С. Тудора, що суттєво деформувало міжвоєнне літературне обличчя, тож не випадково період 20-30-х рр. ХХ ст. нині привертає до себе дедалі пильнішу увагу дослідників.

Одна з характерних ознак духовного життя ХХ ст. - глобалізація, тісно пов'язана з тенденцією до уніфікації та універсалізації світу, з одного боку, та диференціації як форми захисту, - з іншого. Тож особлива роль у процесі збереження та захисту національної ідентичності належить Церкві - осередку духовного спадку народу.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами:

Дисертація виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка на кафедрі української літератури імені академіка Михайла Возняка. Дослідження української католицької критики здійснене в межах комплексної теми "Етноестетика фольклорної та літературної художніх систем: дослідження методологічних засад творчості", номер державної реєстрації - 0107U002065.

Мета роботи:

– системне дослідження католицької критики як унікального явища міжвоєнного українського літературного процесу в тогочасному суспільно-політичному контексті;

– реконструктивне моделювання концепції католицької критики на основі аналізу методологічних засад у теоретичних та історико-літературних студіях літераторів-католиків;

– з'ясування "полемічних вузлів" у міжвоєнних літературних і суспільних дискурсах, впливу позамистецьких чинників на процес художньої творчості та його оцінку у зв'язку суспільно-політичних факторів із власне літературними.

Автор ставить перед собою завдання:

– розкрити суспільно-політичні умови формування української католицької критики як культурного феномену;

– окреслити вектори зв'язку католицької критики з принципами християнської філософії;

– визначити основні домінанти у поглядах літераторів-католиків на завдання літератури та психологію художньої творчості;

– з'ясувати місце досліджуваної літературної парадигми в системі основних ідейно-естетичних течій міжвоєнного двадцятиліття;

– розкрити гетерогенний характер поглядів літературознавців християнської орієнтації на оцінку літературних явищ.

Об'єктом дослідження є наукові статті та рецензії літераторів 20-30-х рр. ХХ ст., полемічні матеріали, вміщені у тогочасній галицькій періодиці, зокрема у журналах "Поступ", "Дзвони", "Літературно-науковий вістник" ("Вістник"), "Світ", "Критика", газетах "Нова Зоря", "Мета", "Новий Час", "Літературно-науковий додаток "Нового Часу", "Назустріч", "Діло" тощо; літературознавчі й філософські розвідки діячів міжвоєнного двадцятиліття М. Гнатишака, Д. Донцова, Г. Костельника, Ю. Липи, М. Рудницького, К. Чеховича, які вийшли окремими виданнями, у контексті сучасних праць Ю. Барабаша, А. Бойко, І. Дзюби, Б. Рубчака, Є. Сверстюка, Ю. Шевельова та ін.

Предметом дослідження є генетичні й функціональні аспекти взаємозв'язку естетичного й етичного в художній творчості, проблеми світогляду в літературі, органічності вияву в творах митців національних і релігійних переконань, особливості формування оригінальних методологій на основі сплаву літературознавчих і богословських наукових категорій.

Наукова новизна роботи. Вперше в українському літературознавстві католицька критика постала самостійним об'єктом інтерпретації як феномен міжвоєнної доби, що висвітлювався лише принагідно - у контексті аналізу інших історико-літературних проблем. Літературна критика розглядається у системі опосередкувань: художнє слово - суспільна ідея - християнська етика як цілісне інтегральне явище.

До наукового обігу введений великий масив невідомих раніше літературознавчих матеріалів, опублікованих у пресі, проаналізований літературознавчий доробок маловідомих літераторів, що дає змогу всебічно оцінити інтелектуальні пошуки української еліти міжвоєнного періоду в контексті західноєвропейських. У дисертації на основі джерельного матеріалу ґрунтовно висвітлена перманентна міжвоєнна полеміка між різними ідеологічними угрупованнями, апогеєм якої була прилюдна дискусія "Чи мусить письменник мати світогляд?" між М. Рудницьким і М. Гнатишаком. Формулювання базових положень "християнського націоналізму" увиразнює та коригує процес конфронтації ідеологій в Україні. Аналіз історико-літературних студій католицьких літераторів розширює обрії таких галузей науки про літературу, як шашкевичезнавство, шевченкознавство і франкознавство не лише в аспекті релігійного світосприйняття цих митців, а й стосовно дослідження сутності культу. Залучені до наукового обігу й відповідно осмислені численні літературознавчі публікації руйнують стереотипи про низький стан тогочасного українського літературознавства на тлі західноєвропейської теоретичної думки.

Теоретико-методологічна база дисертації ґрунтується на комплексному підході до об'єкту дослідження, використанні методик герменевтичної, порівняльно-історичної, феноменологічної та рецептивної критики. Зокрема, автор використовує введений Шлейєрмахером концепт герменевтичного кола, що передбачає розуміння сутності цілого через його частини. Елементи порівняльно-історичного, феноменологічного та рецептивного підходів зумовлені гетерогенністю літературного процесу. Засадничий підхід до тексту постає як "зчитування різнорідних дискурсів" (Д. Наливайко). Дисертант спирається на праці з філософії, історії та теорії літератури - С. Аверінцева, Г._Ґ. Гадамера, М. Гайдеґґера, В. Дільтея, Т.С. Еліота, Ж. Марітена, О. Потебні, Г. Сковороди, П. Юркевича.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Результати та теоретичні висновки дисертації можуть бути використані для подальших літературознавчих студій міжвоєнної доби, для розробки лекційних курсів з історії української літератури ХХ ст., теорії та історії української критики, для підготовки спецкурсів і семінарів, при написанні дипломних, магістерських і дисертаційних робіт, присвячених дослідженню міжвоєнного літературного процесу та персоналій окремих літературознавців.

Особистий внесок здобувача: оригінальні авторські ідеї, оприлюднені у монографії, наукових статтях і доповідях, є результатом самостійних наукових пошуків. Будь-які форми використання досліджень інших науковців підтверджені посиланнями, що відображені в списку літератури. Усі друковані праці виконані без участі співавторів.

Апробація роботи: Дисертація обговорена та схвалена на засіданні кафедри української літератури ім. М. Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка 3 березня 2008 р., протокол № 7. Основні положення дисертації відображені в монографії, статтях у наукових збірниках і доповідях на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях, зокрема на Четвертому (Одеса, 1999) і П'ятому (Чернівці 2002) міжнародних конгресах україністів, Міжнародному науковому конґресі, присвяченому 150-річчю від дня народження Івана Франка "Іван Франко: дух, наука, думка, воля (Львів, 2006), міжнародних конференціях "Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики" (Львів, 1995 р.), "Книга в соціокультурному просторі: Досвід книговидання XIX-XX ст. і сучасні проблеми" (Львів, 1995), міжнародній конференції, присвяченій 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті (Львів, 1998), науковій конференції, присвяченій 100-річному ювілею Ю. Липи (Львів, 2000), науковій конференції "Іван Франко: тексти і контексти" (Крехів, 2006), IV Тикторівських читаннях "Видавнича справа в Україні: міст між минулим і майбутнім", присвячених 110-ій річниці від дня народження Івана Тиктора (Львів, 2006), всеукраїнських науково-теоретичних конференціях "Українська періодика: історія і сучасність" (Львів, 1993, Львів-Житомир, 1994; Львів, 1997, 1998, 2000, 2002, 2003, 2005), щорічних конференціях літературознавчої секції Наукового товариства імені Шевченка у Львові.

Публікації: За матеріалами дисертації опубліковані монографія "Українська "католицька критика": феномен 20-30-х рр. ХХ ст." (Львів, 2007), бібліографічне видання "Журнал "Дзвони" (1931-1939): систематичний покажчик змісту" (Львів, 1997) та понад 30 наукових статей, з яких 21 стаття - у фахових виданнях.

Структура роботи: Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів і висновків. Обсяг роботи без списку літератури 357 сторінок, повний обсяг - 390 сторінок.

Основний зміст роботи

У "Вступі" обґрунтовані актуальність та новизна роботи, окреслена мета, визначені предмет та об'єкт дослідження, розкриті теоретичне та практичне значення дисертації. У вступній частині дисертації також висвітлені суспільно-політичні та духовні чинники в Галичині 20-30-х рр. ХХ ст. і загалом на світовому просторі, що зумовили появу католицької критики, проаналізовані принципи поділу літераторів на ідеологічні угруповання - націоналістичне, католицьке, ліберальне й радянофільське - у концепціях тогочасних (П. Ісаїв, Є._Ю. Пеленський, В. Бобинський) і сучасних (Р. Олійник-Рахманний, С. Квіт, О. Баган) дослідників, простежена еволюція поглядів та пресова база кожного з угруповань, їх роль у суспільному житті та історичній перспективі. Особлива увага звернена на католицьку пресу - журнали "Поступ" (1921-1930), "Дзвони" (1931-1939), газети "Нова Зоря" (1926Ї1939), "Мета" (1931-1939), "Новий Час" (1923-1939) та "Літературно-науковий додаток "Нового Часу" (1937-1939), які пропагували ідеї духовного оздоровлення суспільства мистецькими засобами, формуючи католицьке літературне угруповання як ідейно-естетичне об'єднання зі спільним баченням завдань художньої літератури та літературної критики.

У першому розділі "між етикою та естетикою: теоретичні концепції літературознавців католицького напряму" дефінітивно окреслені традиційні для міжвоєнної доби поняття "католицька література" і "католицька критика". Релігійний аспект цих понять, що корелюють із проблемою "віри й науки", висвітлений на основі теоретичних висновків Й. Сліпого, який наголошував, що взаємозв'язок віри й науки варіативний у контексті різних наукових сфер, бо не всі з них дотичні до релігії та моралі. Тлумачення історичних, мистецьких чи природничих фактів є правдивим чи неправдивим (а не католицьким чи некатолицьким), віра не обмежує свободи науки, а є лише дороговказом, бо релігійний учений легше опановує амбіції, керований сумлінням підійти якнайближче до об'єктивності.

У концепції "ідейно-етичного естетизму", що її запропонував М. Гнатишак, поєднані принципи ідейності, моральності та високого естетичного рівня творів як гармонійна цілісність, а не проста сукупність структурних складових. Учений звертався до праці І. Франка "Із секретів поетичної творчості", зокрема до положень про естетичні та психологічні основи творчості, поєднуючи їх із потебнянською психоаналітичною теорією (термін І. Фізера). У контексті роздумів про свідоме й підсвідоме М. Гнатишак відзначав, що І. Франко, хоча й вважав естетичний момент визначальним у літературі, все ж не нехтував й моментом ідейно-етичним - питаннями, які літературний твір ставить "поза обсягом тенденції авторової". Він наголошував думку І. Франка, що в найбільших талантів завжди існує гармонія між еруптивною силою натхнення та силою розуму: "Тим вирішена і проблєма моральної і суспільної відповідальности письменника - бо ж психічний запас у підсвідомості, з якого черпаємо надхнення, залежить від морального стану письменника, і вживання того запасу реґульоване свідомим чинником - розумом" Гнатишак М. Література і суспільне життя / М. Гнатишак // Дзвони. - 1937. - Ч. 11/12. - С. 479.. В основі концепції М. Гнатишака - ідеї О. Потебні про слово як ембріональну форму поезії та про встановлення через поетичний твір тісного морального зв'язку між людьми у сенсі спільної національної мови та всіх словесних творів мистецтва й науки. Спираючись на ці положення, учений підкреслював суспільне значення літератури, трансформуючи думку О. Потебні про зв'язок життя і літератури з аспекту генетичного у функціональний - не в тому сенсі, що література зумовлена суспільним життям, а в тому, що література формує суспільне життя. Письменник, твердив М. Гнатишак, не лише морально відповідальний за свої твори, а етичний рівень їх залежний від його особистої моралі, принцип же єдності естетичного й етичного критеріїв ставить поза межі літературного процесу твори, позбавлені "іскри Божої". Учений уперше в українському літературознавстві розробив схему написання історії літератури за принципом зміни літературно-мистецьких стилів, яку Д. Чижевський, дещо удосконаливши, поклав в основу своєї "Історії української літератури". Цей факт маловідомий, бо Ю. Шерех серед попередників "унікального" принципу Д. Чижевського називав М. Зерова, А. Ніковського, Ю. Савченка, А. Шамрая, але не згадував М. Гнатишака.

Концептуально спираючись на твердження французького філософа Ж. Марітена й польського критика Я. Добрачинського, О. Мох застерігав від поверхового розуміння католицької літератури, що сформувалося під впливом лібералізму ХІХ ст. Книги нерідко оцінювали як католицькі, навіть якщо вони лише згадували поняття Бога, а їх загальна тенденція суперечила Божим заповідям, бо митець, вимагаючи у приватному житті carte blanche на "влекшену" моральність, насправді вважав це необхідним для пізнання життя. О. Мох вбачав пряму залежність між моральним обличчям автора й моральністю твору ("До проблеми "католицька література"), чітко диференціюючи художні твори й публіцистичні чи проповідницькі, включення яких до католицької літератури вважав помилковим. Цей момент дуже важливий у полемічному контексті, бо одним із важливих аргументів опонентів нерідко ставало ототожнення саме проповідницької літератури з католицькою.

Дефініція поняття "католицька література" Т. Коструби ставила на чільне місце вимогу домінування християнської тематики. Якщо О. Мох, спираючись на вчення св. Томи Аквінського та висновки тогочасних західноєвропейських католицьких філософів, називав основною вимогою у даному аспекті єдність найвищого естетичного завдання (мистецької викінченості) із найвищим релігійним (прославленням Бога), що може бути досягнута як безпосередньо через інтелектуальний, так і опосередковано через естетичний вплив, то Т. Коструба обмежив цей вплив інтелектуальними чинниками. У теоретичній концепції Т. Коструби католицькій літературі надавалося строге, майже конфесійне, окреслення тематики й ідеологічної тенденції. На тлі поширених у світовій практиці тлумачень поняття "католицька література" від ліберальних до ортодоксальних, Т. Коструба виділив три типи митців, залежно від ступеня наближення-віддалення від гріха. У першого типу митців помітний конфлікт між усвідомленим християнським світоглядом та грішним життям; у другого - світогляд перебуває в гармонії з волею, але бувають т. зв. "манівці духа"; у третього, ідеального, типу, не тільки розум і воля, а й уява та почуття звернені до Бога. Погляди М. Гнатишака на тематичну й проблемну специфіку католицької літератури спочатку були ближчими до концепції Т. Коструби, однак з часом еволюціонували до універсалізму.

Г. Костельник особливу увагу звертав на проблему поетичної реалізації релігійного світосприйняття. "Хто скільки втратив Бога - стільки втратив поезії": цей афористичний вислів визначав вектор його літературознавчих зацікавлень і був частиною філософської концепції вченого, яку можна окреслити висловом "Хто скільки втратив Бога - стільки втратив душі". Ідея взаємозв'язку між естетичною вартістю літератури та релігійністю митця зумовлювала специфіку вирішення вченим традиційної дилеми змісту й форми на основі трансформації її в тріаду через залучення третього компонента - душі. Поезія для Г. Костельника - це "захват душі під впливом прикмет Абсолюта, яким є Бог" Костельник Г. Шевченко з релїґійно-етичного становища: критична аналїза / Гавриїл Костельник. - Львів: Накладом "Ниви", 1910. - C. 7., тому у стані буденності людська душа не може стати джерелом творчості. Заперечуючи традиційну в теології тезу про грішний стан душі як джерельну причину атеїзму, вчений доводив, що базовим є етап чуттєвого сприйняття, т. зв. "людський modus" світосприймання, який опановує свідомість, нав'язує їй свою матеріалістичну перспективу цінностей і бачення світу як єдиного істинного мірила правди ("почуття нічогости"). Генералізація чинника "чуда" ("Божого сліду"), зокрема захоплення стигматизмом, позначались на ставленні Г. Костельника до критики і його оцінки літературних творів. Якщо "почуття нічогости" плекати в душі, то навколишній світ маліє для свідомості, а роль внутрішнього "я" зростає. О. Мох розвинув ідеї Г. Костельника в аспекті їх застосування у сфері літератури: якщо джерело атеїзму - в буденності душі, то творче одухотворення - це піднесення до Бога. При цьому творчість не вимагає моралізування, бо довершене мистецтво втілює Божі ідеї досконаліше, ніж дійсність. Сутність такого переживання - у наявності у момент писання твору стану Божої ласки.

Незважаючи на відмінності у методологічних підходах, католицьких критиків об'єднувало визнання єдності естетичного та етичного, що випливало з принципу насолоди красою, бо неморальний твір ображає моральні почуття людини й тому втрачає естетичну вартість. Диференціація ж інтерпретаційних схем католицької критики сприяла збагаченню теоретичної бази українського літературознавства.

Другий розділ "Дискусія як фактор літературного процесу" висвітлює контроверсійні міжвоєнні літературні й суспільні дискурси. У підрозділі 2.1. "Чи мусить письменник мати світогляд" з'ясовано резонанс, викликаний однойменним літературним вечором-дискусією, що відбувся у Товаристві українських письменників і журналістів ім. Івана Франка (ТОПІЖ) 14 квітня 1935 р. Ця культурницька акція актуалізувала досвід полемічної літератури: "Безугавні суперечки щодо правдивої віри є питоменною "царською дорогою" старих українських письменників до самих себе, тобто шляхом особистого та національного себепізнання, запорукою спасіння окремої душі й цілої людності" Ушкалов Л. Есеї про українське бароко / Леонід Ушкалов. - К. : Факт, 2006. - С. 122-123.. Водночас дискусія між М. Гнатишаком і М. Рудницьким дала змогу дефінітивно оформити ідеологічну поляризацію у літературному процесі, визначити рівень суспільної заангажованості митця. Певна провокативність питання полягала в різному тлумаченні поняття "світогляд". За М. Гнатишаком, світогляд у ширшому сенсі - це сукупність фундаментальних, метафізичних і етичних переконань людини, у вужчому - система поглядів на релігійні, політичні, національні й соціальні проблеми (ідеологія). Тож якщо трактувати дискутоване поняття у першому значенні - дискусія зайва, коли ж йдеться про роль ідеології у процесі творчості, то вона необхідна. Як у суспільстві людина зі сформованим і "морально позитивним" світоглядом вважається вартіснішою, так і письменник зі сформованим світоглядом є ідеалом кожної літератури. Натомість М. Рудницький доводив, що письменник працює не з ідеями, а з образами, а досвід "приватизації" політичними партіями світогляду митців свідчить про безперспективність дискусії. "Теоретичний прихильник" філософії інтуїтивізму А. Берґсона, М. Рудницький поділяв його погляд на мистецтво як добування з "психічного підземелля" приспаних інтелектуальних сил, протиставляючи інтуїтивну й інтелектуальну форми пізнання. Для формування цілісного світогляду письменник змушений був би ознайомитися з основами всіх існуючих філософських концепцій, твердив М. Рудницький, а справжній талант керується лише чуттям і вловлює, як антена, невидимі іншим ідеї. Критик вибудовував антитетичні моделі безсвітоглядної (мистецької) та світоглядної (тенденційної) літератури й критики та розумів світогляд не як статичний чи еволюційний, а як перманентний процес.

У дискусії взяли участь відомі філософи, богослови й літератори - В. Глібовицький, М. Дзерович, П. Ісаїв, І. Копач, Б. Кравців, І. Лоський. Наголошувалися теми провідництва духовної еліти, ролі літератури для зросту нації, дотримання митцями засад християнської моралі. Полемічна хвиля перенеслася на сторінки галицької періодики: опубліковані в пресі статті, зіставний аналіз яких подано в дисертації, дали змогу дефініціювати різні аспекти зв'язку філософсько-світоглядних основ літератури, засвідчили потребу розмежування свідомих та ірраціональних чинників творчості. Дискусія, за Б.-І. Антоничем, виявила "найслабшу сторінку" літературного життя в міжвоєнній Галичині, поставивши в центр уваги саме тему світоглядності: світогляд, хоча й необхідний у творчості, але, як поняття інтелектуальне, не повинен бути основним у літературних дебатах, позаяк враження творця чи сприймача мають чуттєвий характер. У дисертації здійснений різноаспектний аналіз проблем, що їх торкалися диспутанти: ідей про систему світоглядних кіл, які можуть суміщатися або ж перетинатися у творчості митця (Р. Купчинський), гармонійне сполучення свободи творчості з її обмеженням етичними ідеалами (Г. Костельник), узагальнення взаємозв'язку емоційного й інтелектуального начал крізь призму зміни епох (В. Залозецький). Полеміка про світогляд львівських літераторів міжвоєнного періоду в дисертації висвітлена з позицій сучасного трактування художнього світогляду не лише як системи найзагальніших філософських, естетичних, політичних, етичних і релігійних поглядів творчої особистості на світ і місце в ньому, а й як своєрідний чинник, що визначає життєву і творчу позицію автора, синтезу інтелектуального й емоційного складників. Саме з позицій такої єдності Б._І. Антонич критикував авторів, які говорять про "огонь в одежі слова", а розуміють "думки в одежі слова" Антонич Б.-І. Сто червінців божевілля / Б. І. Антонич // Діло. - 1935. - Ч. 156. - С. 3.. У дисертації наголошений факт активної підтримки аудиторією позиції М. Гнатишака, задокументований у стенограмі ("Нова Зоря"), що важливо у світлі сучасних досліджень про міжвоєнне літературне життя, в яких іноді ігнорується тогочасний суспільний контекст.

У підрозділі 2.2. "Християнський націоналізм" проаналізовані форми суспільної реалізації націоналістичної ідеології в міжвоєнній Галичині в контексті релігійного світосприйняття. Традиція єдності релігійної та національної ідей має глибоке коріння: ще до "Руської Трійці" почаївські василіани й Перемиський духовний гурток єпископа І. Снігурського поширювали просвіту, а о. І. Могильницький склав 1829 р. першу в Галичині граматику української мови. У першому україномовному часописі "Зоря Галицка" наголошено, що виключне вживання української мови в час Великого посту вважалося християнською чеснотою, а в міжвоєнний період митрополичий ординаріат вимагав канонічного послуху щодо ведення метрик українською мовою, незважаючи на переслідування польської влади. П. Ісаїв у статті "Духові течії в Европі за М. Шашкевича" проаналізував форми реалізації національної ідеї в різних країнах і відзначив крайні форми її функціонування й трансформації на новому витку історичного розвитку (пангерманізму - у німецький панрасизм, польського месіанізму - у кресовізм, панрусизму - у панкомунізм). Подібно й В. Миропільський вбачав причину спалаху національної ідеї у поразках визвольних змагань і наголошував, як і П. Ісаїв, на опозиційності націоналізму до епохи Просвітництва, чільні представники якої оголошували себе "громадянами світу". Г. Костельник пов'язував популярність націоналістичної ідеології зі світовими тенденціями - природним прагненням до формування національних держав і тому боротьбу з націоналізмом вважав apriori приречену на поразку.

Проблема співвідношення національної ідеї й християнської етики гостро постала й на західноукраїнському ґрунті. Націоналізм у Галичині міжвоєнної доби як політичний напрям пов'язаний перш за все з постаттю Д. Донцова та групою "вістниківців". Тези про домінування "ірраціонального хотіння", силу нації як універсальний моральний критерій створювали прецедент для протиставлення націоналізму християнському універсалізму. Спроби примирення націоналістичної та християнської ідеологій наштовхувалися на труднощі як концептуального, так і персонального характеру. П. Ісаїв, рецензуючи видані "Книгозбірнею "Вістника" книги "Націоналізм" Д. Донцова та "Кардинал Мерсіє" (виклад Д. Донцовим ідей бельгійського мислителя), зауважував, що існує суттєва відмінність поміж католицьким патріотизмом і модерним націоналізмом: перший базується на визнанні Божої заповіді любити ближнього до самопожертви, а другий - на суб'єктивному ірраціональному хотінні, де критерієм оцінки є питання, чи вчинок збільшує силу одиниці або загалу та чи веде до цілі, власне на розмежуванні етики й метафізики.

Одним із центральних положень націоналізму була боротьба з пасивізмом. Йоган Фіхте зазначав, що віра перших християн була настільки сповнена самопосвяти Богові, що вони в ім'я небесної вітчизни цілком ігнорували питання вітчизни земної - нації, однак "це дуже викривлене трактування релігії, яке, між іншим, дуже часто трапляється в християнстві, коли воно відразу ж, незважаючи на обставини, проголошує цю відмову від усього, що стосується держави й нації, справжньою релігійною настановою" Фіхте Й. Ґ. Що таке народ у вищому розумінні цього слова і що таке любов до батьківщини / Йоган Ґ. Фіхте // Націоналізм: теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Ґелнера: антологія / упорядники Олег Проценко. Ін-т європейських досліджень; Василь Лісовий. Ін-т філософії ім. Григорія Сковороди НАН України. - К. : Смолоскип, 2006. - С. 10.. Пошук ґенези пасивізму в радикальних формах інтерпретації самого християнського вчення - лише одна із граней задекларованої проблеми. Хибне розуміння основних християнських засад було зумовлене і впливом російського православ'я, яке намагалося забезпечити, крім тілесного, ще й духовний контроль над підданими імперії, пристосовуючи до політичних, а не релігійних потреб відому тезу про "непротивление злу насилием".

К. Чехович у книзі "Ґенеза і суть націоналізму. Христіянський націоналізм" (1939) заперечував доволі поширену практику інтерпретації християнських ідей в українській культурі як пропаганду пасивізму, що перешкоджає вільному розвитку індивідуума і нації. Причина тут, на його думку, у здеформованому прочитанні Біблії. У цьому контексті К. Чехович пригадував дискусію між І. Франком і А. Кримським на сторінках наукових журналів про те, чи християнство перешкоджає людині виконувати національні обов'язки, зокрема обов'язок боротися проти зла, та висновок І. Франка, що ідея прощення провини не суперечить ідеї боротьби зі злом, а її доповнює. У дисертації висвітлене також трактування проблеми боротьби із культом пасивності у творах Лесі Українки, прагнення внутрішньої свободи особистості як необхідної умови свободи нації.

Гостроту цієї проблематики зумовлювали як літературні, так і суспільно-політичні фактори. Митрополит Шептицький у передмові до українського перекладу пастирського послання іспанських єпископів 1938 р. нагадав, що духовенство поблагословило "святу революцію" та приєдналося до неї, і водночас різко засудив убивство влітку 1934 р. українськими націоналістами директора львівської гімназії І. Бабія за заборону залучати до ОУН учнів гімназії, бо "святій справі" не можна служити закривавленими руками. Ймовірно, саме це вбивство зумовило появу книги о. М. Конрада "Націоналізм і католицизм" (1935), у якій теж протиставлено християнський націоналізм і націоналізм модерний, в основі якого - ніцшеанський індивідуалізм (ким був Руссо для Великої французької революції, а Маркс для соціалізму й комунізму, тим став Ніцше для націоналізму). І хоча богослов вважав націоналістичну концепцію найціннішим суспільним здобутком ХХ ст., він наголошував водночас на необхідності обмеження національного егоїзму християнською мораллю, аби запобігати перетворенню націоналістичної концепції у форму неопоганства.

Натомість інтернаціоналізм М. Конрад вважав негативним суспільним явищем, яке прагнуло усувати національні відмінності й виробити такі суспільні типи космополітів, які почували б себе приналежними до цілого людства. Такий підхід вів за собою руйнування національних організмів, а релігійну традицію ставив перед загрозою як складову духовності нації. Трактування поняття "націоналізм" у К. Чеховича й М. Конрада близькі: обидва вчені вважали, що немає універсального націоналізму, а є його специфічні моделі в кожного народу. Спільна ж ознака "всіх націоналізмів", за К. Чеховичем, - протест проти анархічного визволення ліберальної людини від будь-яких обмежень, зокрема від обов'язків співжиття у національній спільноті, і водночас протест проти соціалістичного насильства над творчою особистістю.

Сучасний вчений Я. Дашкевич вважає "найвдалішою комбінацією" на зрізі горизонталі етногенних політичних ідей (від космополітизму до націоналізму) та вертикалі видів державного ладу (від демократії до диктатури) демократичний націоналізм. Якщо у площину накресленої системи координат додати християнську філософію, схема ставатиме тривимірною і оптимально відповідатиме завданням національного будівництва, свідченням чого є сучасні націоцентричні студії.

Проблематика історико-літературного доробку католицьких літераторів, зосереджених переважно на дослідженні творчості М. Шашкевича, Т. Шевченка й І. Франка, висвітлена в третьому розділі дисертації - "Культ і культура: історико-літературні студії католицьких критиків". У міфології існує переплетіння давнього язичницького з християнським культом, специфічно трансформоване в національних організмах: в античному пантеоні культ героя тяжів до естетизму й гедонізму, а в давньоукраїнському - до суворої детермінованості й самопожертви. Відгомін традицій українського героїчного епосу помітний у фольклорних зразках та загалом у колективній свідомості нації як естетизація мучеництва. З'ясування сутності окресленої проблеми передбачає пошук відповіді на питання про причини домінування у сучасному суспільстві гасел антикульту - нищення духовних постаментів, замість пошанування тих, хто закладав підвалини національної державності. Крах СРСР з його ідеологічним каноном дав початок процесові індивідуальної та колективної світоглядної переоцінки минулого, що є доволі типовим для постколоніальних культур, а демаскування епохи зумовило переосмислення ієрархії культу, корекцію суспільних і наукових деформацій. Культ починається як протест, національна (суспільна) опозиція у боротьбі за індивідуальну чи колективну ідентичність. Еволюціонуючи, він зазнає розмежування - від наукового опрацювання текстів чи дослідження діяльності національного діяча до трибунної публіцистики. Поширена теза про несумісність культу й науки дискусійна, бо рівень культу, як і рівень наукового аналізу, залежить і від форм пізнання, і від суб'єкта дослідження. Коли ж внаслідок суспільних деформацій чи інтелектуальної інертності постає псевдокульт - риторичне повторювання "оклепаних цитат" (вислів М. Гнатишака) на щорічних ювілеях, то таку форму можна вважати антикультом. І в міжвоєнну добу, і сьогодні актуальним є подолання ідолопоклонства та заідеологізованої риторики, що загрожують розмежуванням етимологічно й генетично споріднених понять "культ" (cultus - обробка, шанування, поклоніння) та "культура" (cultыra - догляд, виховання, розвиток).

У підрозділі 3.1. "Маркіян Шашкевич" простежена різноаспектність дослідження творчості поета у працях М. Євшана, Д. Чижевського, П. Ісаїва, Т. Коструби. Певним дисонансом на суспільному тлі була думка М. Євшана, що провід галицького духовенства першої половини ХІХ ст. не сприйняв ідей М. Шашкевича, як і його припущення, що культ Шашкевича запроваджували в Галичині для витіснення культу Шевченка. За М. Євшаном, "Руська Трійця" обмежувалася ідеями слов'янського єднання, тому починати відлік національного відродження від М. Шашкевича історично невмотивовано. М. Євшан, як і Д. Чижевський, наголошував на регіональному характері культу поета, однак перший мотивував це релігійно-моральними причинами, а другий - мовними. Т. Коструба досліджував аспекти взаємозв'язку релігійного й національного в контексті типологічного аналізу діяльності греко-католицької Церкви в Західній Україні та православної Церкви на Сході України, П. Ісаїв намагався вписати діяльність М. Шашкевича в тогочасний загальноєвропейський контекст, а Й. Сліпий відзначав усвідомлену поетом потребу самоосвіти та єдності українського національного організму.

М. Шашкевич визначив напрям розвитку нової української літератури, довівши її перспективність і модерність на органічному мовному ґрунті. М. Гнатишак у статті "Поет і його невмируще слово" здійснив спробу типологічної класифікації творів М. Шашкевича й дослідження взаємозв'язку між фізичним і психічним обличчям автора на основі теорій Е. Кречмера, Й. Руца та В. Дільтея. Український учений накладав типологічну схему Е. Кречмера на опис портрета й психотипу поета за спогадом Я. Головацького, зараховуючи М. Шашкевича до типу геніальних астеніків. Він виділяв три психічні обличчя (дві маски та одне справжнє психічне обличчя) поета. Згідно ж з теорією В. Дільтея постать М. Шашкевича опиняється поміж об'єктивно-ідеалістичним і суто ідеалістичним типами. Ці типологічні студії є підґрунтям висновків про перевагу духовної сили, енергії й пафосу боротьби, а не песимізму (як було прийнято вважати) у творчості митця.

Шашкевичівські свята тісно пов'язували національний і релігійний аспекти постаті поета, натомість питання "Шевченко й релігія" та "Франко й релігія" трактувалися неоднозначно. Основні тези дискусій довкола цієї проблеми викладені в підрозділах дисертації 3.2. "Тарас Шевченко" та 3.3. "Іван Франко". Парадокс повернення "живого, вічно оновлюваного міту" (за висловом Є. Сверстюка) Шевченка полягав у неоднозначному тлумаченні тих самих думок представниками різних культурно-ідеологічних орієнтацій, бо хоча постать Т. Шевченка неможливо було викреслити з історії української культури, але її багатогранність давала змогу трансформувати світогляд поета, згідно з певними доктринами. У контексті дискусій про сутність культу важливою є дефініція, подана в 1909 р. редакцією газети "Діло". Культ не має нічого спільного з ідолопоклонством: не тому поклоняємося ідеям, що вони Шевченкові, а схиляємося перед постаттю поета, що є висловом національних і загальнолюдських змагань на шляху до правди, волі й братерства Шевченкові роковини // Дїло. - 1909. - Ч. 53. - С. 1.. Подаючи хронологію антишевченківських виступів у Галичині в статті "Тарас Шевченко і реліґія" ("Дзвони"), М. Гнатишак доводив, що звинувачення поета в безбожництві були зумовлені як політичними чинниками, так і щирими сумнівами деяких українських католицьких діячів стосовно ставлення поета до релігії. Водночас простежувався політичний мотив антишевченківських заяв, що виростали на москвофільському ґрунті, бо: хто проти царя - той проти Бога (особливо гостро критикували поему "Сон", а не "Марія").

Однією з перших спроб наукового обґрунтування питання "Шевченко й релігія" стала розвідка студента-богослова Г. Костельника "Шевченко з релїґійно-етичного становища: Критична аналіза" (1910). В основі авторської концепції - ідея "par exellence" чуттєвості Т. Шевченка, серця як основи його генія. Автор вбачав внутрішній дуалізм духовної сутності поета - cуперечності між серцем і розумом, внутрішнім релігійним ідеалом та зовнішнім несправедливим світом. Саме у цій розвідці закладені основи майбутньої Костельникової концепції "генія і майстра". Стилістична близькість до текстів старозавітних біблійних пророків спокушала деяких літературознавців, на думку С.Смаль-Стоцького й М. Гнатишака, інтерпретувати окремі вислови поета як "насмішливу замітку" про Бога, який не стоїть "на сторожі правди на землі" (йдеться про коментар В. Сімовича до "Кобзаря"). Не тільки вчені міжвоєнного періоду намагалися пояснювати специфіку Шевченкової риторики через біблійні паралелі: згодом Є. Сверстюк теж зауважить, що Бог у душі поета і пророка - зовсім не той образ, що в душі смиренного священика. Цю дилему трактуємо як кореляцію між проблемами покликання і пророцтва, бо звинувачення пророка в безбожництві мають подібну природу, що й докори фарисеїв Ісусові щодо права Божого синівства.

Враховуючи символічність поезії Т. Шевченка, М. Гнатишак задекларував у статті "Тарас Шевченко і реліґія" ("Дзвони") як основний контекстуальний метод дослідження: окремого висловлювання у контексті твору; окремого твору в контексті творчості поета. Вчений доходив висновку, що етика й моральність Т. Шевченка християнські, виступи проти церковних діячів зумовлені змаганням до царства Божого на землі, а окремі відхилення від християнських догматів чи моралі нечисленні й науково не з'ясовані. Дослідник пов'язував перспективу дослідження творчості поета з необхідністю застосування формально-естетичного й психологічного методів у літературознавстві, розвиваючи тези, що їх раніше висловив Я. Гординський у статті "До проблєми форми в ліриці" ("Поступ"). Домінування в українському літературознавстві історико-літературних та джерелознавчих ("причинкарських") студій свідчило про відставання від загальноєвропейських тенденцій, тож свій системний погляд на літературу М. Гнатишак пов'язував з новітніми літературознавчими теоріями. Він спробував застосувати типологічну схему В. Дільтея про три світоглядні типи (матеріаліст (натураліст), об'єктивний ідеаліст та ідеаліст свободи) до творчості Т. Шевченка. Причини ж формалізації культу поета вчений вбачав у нав'язливій заідеологізованості, замаскованій "україножерності" сусідніх народів на тлі національної меншовартості українців, відчуженні модерної епохи від традиційного еталону духовної спадщини Т. Шевченка. У дисертації окреслені також принципи визначення геніальності Т. Шевченка, запропоновані В. Пачовським (за внеском до національної духовної скарбниці, рівнем поетичного декодування архетипів колективного несвідомого нації) та Г. Костельником (інтуїтивне протистояння серця і розуму). Витоки концепції "генія і майстра" вбачаємо у геґелівській ідеї поділу митців на два типи - "талант" і "геній". Однак у Г.-В. Геґеля і талант, і геній є вродженими якостями, а Г. Костельник протиставляв вроджений і набутий дар. Із Костельниковою концепцією перегукується й ідея Ю. Шереха поділу поезії на програмовану (М. Руденко) й непрограмовану (В. Стус), яка, однак, не має зв'язку з історичною епохою.

...

Подобные документы

  • Передумови виникнення та поширення антиутопічних тенденцій в культурі. Нове бачення антиутопії у художній літературі: наукова фантастика та соціальна утопія. Критика механізмів й структур культури у К. Воннегута, діалектика культури і природи у творчості.

    курсовая работа [55,0 K], добавлен 19.05.2014

  • Периоды развития русской литературной критики, ее основные представители. Метод и критерии нормативно-жанровой критики. Литературно–эстетические представления русского сентиментализма. Сущность романтической и философской критики, работы В. Белинского.

    курс лекций [275,1 K], добавлен 14.12.2011

  • Классицистская критика до конца 1760-х годов. Н.И. Новиков и библиографическая критика. Н.М. Карамзин и начало эстетической критики в России. А.Ф. Мерзляков на страже классицизма. В.А. Жуковский между эстетической и религиозно-философской критикой.

    курс лекций [1,5 M], добавлен 03.11.2011

  • Зарождение русской литературной критики и дискуссии вокруг ее природы. Тенденции современного литературного процесса и критики. Эволюция творческого пути В. Пустовой как литературного критика современности, традиционность и новаторство её взглядов.

    дипломная работа [194,7 K], добавлен 02.06.2017

  • Передумови виникнення оригінального письменства на Русі. Аналіз жанрової системи оригінального письменства давньої української літератури ХІ–ХІІІ ст. Особливості літературного процесу ХІІІ ст. Українська література та розвиток християнства на Русі.

    реферат [32,3 K], добавлен 22.10.2010

  • Состояние русской критики ХІХ века: направления, место в русской литературе; основные критики, журналы. Значение С.П. Шевырева как критика для журналистики ХІХ века в период перехода русской эстетики от романтизма 20-х годов к критическому реализму 40-х.

    контрольная работа [35,7 K], добавлен 26.09.2012

  • Етнографічні дослідження "Трійці" започаткували українське карпатознавство, їм належать перші у Галичині твори з історії культурного розвитку рідного краю та бібліографічні видання.

    реферат [20,6 K], добавлен 06.01.2003

  • Поняття дискурсу, його типологія. Зміна поколінь і нові естетичні орієнтири у літературі кінця ХХ – початку ХХІ ст., перехід до соціальної тематики. Місце жінки у персонажній парадигмі письменника. Галерея чоловічих образів у контексті нової епохи.

    дипломная работа [67,4 K], добавлен 10.01.2014

  • Творчість Лесі Українки та Юліуша Словацького в контексті літературного процесу ХІХ-початку ХХ століть. Літературна традиція як основа романтизму Ю. Словацького та неоромантизму Л. Українки. Порівняльна характеристика символів та образів-персонажів.

    курсовая работа [46,5 K], добавлен 05.01.2014

  • Традиційні підходи дослідників та критиків XX століття до вивчення творчості Гоголя. Основні напрями в сучасному гоголеведенні. Сучасні підходи і методи у вивченні життя і творчості російського письменника. Особливість релігійного світобачення Гоголя.

    реферат [35,1 K], добавлен 01.05.2009

  • Феномен жіночої емансипації в українській літературі, специфіка його відображення в літературних творах. Опис та структура образу Дарки Попович у повісті Ірини Вільде, що вивчається. Критика радянської епохи та її особливості на сучасному етапі.

    курсовая работа [49,8 K], добавлен 22.10.2014

  • Поняття літературного бароко, його головні риси та значення в культурі та мистецтві. Віршована поезія в епоху бароко, зразки евфонічної досконалості. Українська барокова література, її вплив на культуру інших країн. Видатні представники цього напряму.

    реферат [59,1 K], добавлен 04.02.2012

  • Аналіз рецензій на постановку творів, критичних статей, монографій, довідкових та інформаційних видань. Комплексне дослідження постаті М. Цуканової в оцінці критиків та літературознавців з урахуванням публікацій, що стосуються творчого шляху письменниці.

    статья [31,0 K], добавлен 06.09.2017

  • Питання проблеми творчості в теоретичних розробках структуралістів. Аналіз специфіки літературної творчості письменників та їх здатність обирати мови у тексті. Дослідження Бартом системи мовних топосів. Освоєння жанрової і стильової техніки літератури.

    практическая работа [14,4 K], добавлен 19.02.2012

  • Характеристика античних мотивів у житті і творчості Зерова-неокласика. Дослідження астральних образів та визначення їх функцій в поетичному світі критика і автора літературних оглядів. Аналіз оригінальної поезії та порівняння творчості Зерова і Горація.

    курсовая работа [73,5 K], добавлен 11.10.2011

  • Характеристика напрямків символізму і причин його виникнення. Символічні засади в українській літературі. Вивчення ознак символізму в поезії Тичини і визначення їх у контексті його творчості. Особливості поезії Тичини в контексті світового розвитку.

    реферат [82,9 K], добавлен 26.12.2010

  • Дослідження постаті М. Вінграновського як шістдесятника, вплив літературного явища на ідейно-естетичні переконання, мотиви його лірики. Визначення стильової манери автора. Вивчення особливостей зображення ліричного героя в поетичних мініатюрах митця.

    курсовая работа [57,5 K], добавлен 06.12.2010

  • Тенденції розвитку романтизму початку ХІХ ст. як літературно-естетичного явища. Світоглядно-естетичні засади байронізму. Польський романтизм як національна інтерпретація європейського художньо-естетичного досвіду доби. Основи творчості Ю. Словацького.

    курсовая работа [124,0 K], добавлен 27.12.2015

  • М. Вовчок як видатна українська письменниця, аналіз біографії. Загальна характеристика творчої діяльності великого прозаїка, аналіз цікавих робіт. Розгляд головних джерел та циклів "Народних оповідань", знайомство з прийомами літературного пейзажу.

    курсовая работа [96,4 K], добавлен 26.04.2014

  • Біографія та творчість Степана Смаль-Стоцького. Аналіз літературознавчої спадщини вченого в контексті літературного процесу кінця ХІХ–30-х років ХХ століття. Кваліфікація С. Смаль-Стоцького як одного із основоположників наукового шевченкознавства.

    дипломная работа [76,5 K], добавлен 23.04.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.