Новелістика В. Стефаника і родо-жанрові особливості української малої прози кінця ХІХ – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

НОВЕЛІСТИКА В. СТЕФАНИКА І РОДО-ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МАЛОЇ ПРОЗИ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

10.01.01 - українська література

КАЗАНОВА Ольга Валеріївна

ОДЕСА - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української літератури Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, доцент Малютіна Наталія Павлівна, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, професор кафедри української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук Шумило Наталія Микитівна, Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, провідний науковий співробітник;

кандидат філологічних наук, доцент Томчук Любов Василівна, Рівненський державний гуманітарний університет, доцент кафедри української літератури.

Захист відбудеться «15» січня 2009 р. о «14» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.10 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Одеського національного університету імені І. І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24 / 26, ауд. 91.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І. І. Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розіслано «11» грудня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.М. Шевченко

Анотація

Казанова О. В. Новелістика В. Стефаника і родо-жанрові особливості української малої прози кінця ХІХ - початку ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 - українська література. - Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. - Одеса, 2008.

У дисертації досліджується специфіка родо-жанрових модифікацій новелістики В. Стефаника в контексті жанрової динаміки української малої прози кінця ХІХ?- початку ХХ ст., зумовленої драматизацією та ліризацією епічних текстів. Доведено, що синтез різних родових ознак спричиняє певні зміни жанрових форм новелістики В. Стефаника та виникнення нових жанрових різновидів прози. Окреслено основні методологічні підходи до вивчення неоднорідних за своєю родо-жанровою природою текстів.

У роботі проаналізовано механізми драматизації малої прози письменника, а саме образків-сценок. Доведено, що діалоги (монологи) персонажів замінюють традиційну оповідь, стають чинником сюжетного розвитку, динаміки конфліктів. Досліджено композиційну структуру прямого мовлення, особливості прагматики висловлювань, засоби мовленнєво-психологічної характеристики героїв, часопросторову організацію тексту.

Розглянуто жанрові різновиди ліричної прози В. Стефаника: поезія в прозі, образок (пейзажний малюнок), етюд, лірична автобіографія, новела-рефлексія, новела-візія. Визначено тенденції ліризації висловлювання, своєрідність суб'єктно-об'єктної організації оповіді, композиційної будови, засобів образотворення. Виявлено формально-семантичні особливості символічних висловлювань, використання тропеїчних форм у структурі епічної оповіді, які зумовлюють артикуляцію нових смислових відтінків мовлення. На основі дослідження родо-жанрових модифікацій малої прози В. Стефаника у роботі зроблено висновки щодо загальнохудожніх тенденцій розвитку літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Ключові слова: жанр, рід, синтез, структура, висловлювання, композиція, сюжет.

жанровий новелістика проза письменник

АННОТАЦИЯ

Казанова О. В. Новеллистика В. Стефаныка и родо-жанровые особенности украинской малой прозы конца ХІХ - начала ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Одесский национальный университет имени И. И. Мечникова. - Одесса, 2008.

Диссертация посвящена анализу родо-жанровых модификаций новеллистики В. Стефаныка в контексте жанровой динамики украинской малой прозы конца ХІХ - начала ХХ века, обусловленной процессами драматизации и лиризации структуры эпических текстов. Исследование показало, что взаимодействие родовых начал (драматического, лирического и эпического) способствовало определенным видоизменениям жанровой формы прозы и возникновению новых жанровых видов. В?диссертации разработана классификация жанровых видов малой прозы В.?Стефаныка на основе анализа различных способов родо-жанровых модификаций текстов.

Анализируются механизмы драматизации поэтики эпических текстов В.?Стефаныка, что способствовало выделению образка-сценки. Установлено, что артикуляция драматических элементов в прозе писателя влияет на изменения сюжетно-композиционных и нарративных схем. Анализ поэтики образков-сценок доказывает, что доминирующую роль в тексте играет прямая речь героев (диалоги, монологи), приобретающая функции традиционного повествования (организует сюжетное развитие событий, динамику конфликтов в произведении). Реализуются принципы нарративного «показа» событий, обусловленного объективностью высказываний, механизмами прагматики (двойной адресацией диалогов и монологов), перформативной функцией речи, а также формальными особенностями её построения. Драматизация высказывания в образках-сценках В. Стефаныка рассматривается в связи с особенностями психологического анализа. Доказано, что характер персонажей раскрывается, прежде всего, в процессе индивидуализированной речевой характеристики, высказываний-поступков. Вследствие интеграции драматических и эпических элементов в поэтике синтетических жанров возникают своеобразные композиционные формы построения текстов: диалогические конструкции, «рамочная» композиция, приём «сцена на сцене», драматическая градация, которая определяется как экспрессивно-стилистическими, так и структурными особенностями речи. Анализируются способы временной и пространственной локализации событий (способ драматической «редукции»), что обусловлено преобладанием ситуативного контекста.

Специальный раздел работы посвящен изучению тенденций лиризации прозы В. Стефаныка, способствующих возникновению различных жанровых видов новеллистики: образков, образков (пейзажных картинок), этюдов, новелл-рефлексий, новелл-визий, стихотворений в прозе. В ходе исследования показано, что в новеллах В. Стефаныка в связи с неоднозначными процессами взаимодействия лирического и эпического родовых начал изменяется структура и функции повествования, связанные с субъективизацией высказывания, ассоциативными принципами ведения речи, артикуляцией множественных семантических значений слова, обусловленной своеобразием лексических и синтаксических конструкций. Образная полисемия высказывания дает возможность различной интерпретации текстов. Доказано, что стилистические особенности, субъективная модальность и экспрессия высказывания являются определяющими в восприятии текста читателем, нежели сюжетные ходы и причинно-следственные связи между эпизодами. Художественное содержание в лирической прозе выражается через компиляцию бессюжетных фрагментов, ассоциаций лирического нарратора-героя. Родо-жанровый синтез проявляется также в разнообразных композиционных формах, что определяет своеобразие ритмического рисунка повествования: рефрен, строфическая композиция, композиционное кольцо, синтаксический параллелизм. Проанализированы элементы лирических жанров в эпических текстах В. Стефаныка: элегий, поэзий-визий.

Исследование родо-жанрового синтеза в поэтике новеллистики В. Стефаныка в контексте жанровой динамики литературы конца ХІХ - начала ХХ века привело к выводу, что процессы интеграции различных жанровых и родовых начал обусловлены художественно-эстетическими закономерностями развития литературы, неоднозначностью художественного мышления писателей, стремлением найти новые формы творчества.

Ключевые слова: жанр, род, синтез, структура, высказывание, композиция, сюжет.

summary

Kazanova O. V. The novellas of V. Stefanik and the peculiarities of genre in the Ukrainian small prose of the end of the XIX-th - beginning of the XX-th century. - Manuscript.

Thesis for acquiring candidates degree in speciality 10.01.01 - ukrainian literature. - The Odessa's National University of I. I. Mechnikow, Odessa, 2008.

Genre modifications of novellas of V. Stefanik in the context of genre dynamics of Ukrainian small prose of the end of the XIX-th - beginning of the XX-th century based on the process of dramatization and lyrication of the epos texts are analyzed in the work. It is proved that the synthesis of different genre features courses the changes of genre forms of novellas and the appearance of the new genre modifications of prose. Kinds of methodological burning of the texts of different genres are defined.

The mechanisms of genre synthesis of dramatic and epic beginnings in picture-plays of V. Stefanik are analyzed. It is proved that dialogues (monologues) of the changes substitute traditional retelling become the course of plot development, dynamics of conflicts. The peculiarities of pragmatics and the expression, the means of speech and psychological characteristics of the characters, chronotopic organization of the text are analyzed.

The peculiarities of lyrical novellas of V. Stefanik are analyzed, and thus genre types of lyrical prose are defined: the poems in prose, landscape picture, sketch, lyric autobiography and vision novellas. Tendencies of lyricism of expression, formation of characters, lyrical composition are analyzed. These courses the articulation of the new sense tones of narration.

Key words: genre, synthesis, structure, expression, composition, plot.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Кінець ХІХ - початок ХХ століття в українській літературі був періодом оновлення змісту та форми художньої творчості, переосмислення традиційних способів світозображення. Найбільш придатною для формально-змістових модифікацій виявилася мала проза, в якій спостерігається динаміка в межах жанрових парадигм, виникнення нових жанрових різновидів. Ці явища певним чином осмислені у працях В. Агеєвої, Ф. Білецького, Т. Гундорової, І.?Денисюка, Н. Калениченко, В. Костюка, Ю. Кузнєцова, С. Павличко, В. Фащенка, С. Хороба, Н. Шумило та ін. І все ж питання синтезу, інтеграції різних родових та жанрових ознак у художній структурі епічного тексту залишається ще недостатньо вивченим. Так, І. Денисюк, аналізуючи загальні тенденції розвитку української малої прози зламу століть, зазначив, що «… відбувається дифузія літературних родів та жанрів - лірика затоплює прозу. Драма братається з новелою, оповідання з нарисом чи новелою, а то й із повістю. Толерується крайня «верлібність», фрагментарність прози. Виникають різні форми «новелістичного нарису». Йде безнастанна трансформація жанрів малої прози - взаємопроникнення і їх взаємонакладання, процвітає розмаїтість форм і барв». Отже, найпомітнішими чинниками модифікації жанрів малої прози стають процеси драматизації та ліризації епічних текстів, які були пов'язані не лише зі зміною ідейно-художніх орієнтирів, конфліктного та сюжетного розвитку, а також виявились у видозмінах структурно-композиційного рівня тексту, специфіки оповіді, способах вираження авторської свідомості та функцій персонажів.

У ракурсі цієї літературознавчої проблеми потребує конкретизації та поглибленого аналізу мала проза В. Стефаника. Незважаючи на те, що новелістику письменника розглянуто в багатьох історико-літературних та теоретичних аспектах, менше уваги приділялось її жанровим особливостям й природі висловлювання у творах. Літературознавчі розвідки, критичні відгуки, присвячені творчості В.?Стефаника, стосувались здебільшого вивчення загальних дискусійних питань методу, стилю, психологізму, мовленнєвих особливостей, проблеми успадкування чи заперечення літературної традиції, компаративістичних зіставлень із творами інших письменників кінця XIX - початку ХХ ст.

Лише за останні роки спостерігаємо пожвавлення інтересу до осмислення жанрової специфіки новелістики В. Стефаника. Розробляється типологія її різновидів у зв'язку із структурно-змістовими, стильовими особливостями творів, модерністськими тенденціями розвитку української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. Проте майже не досліджені засади родо-жанрових модифікацій малої прози В. Стефаника, зумовлені синтезуванням різних родових ознак у поетиці новел. Поза увагою літературознавців залишився й аналіз жанротворчих механізмів висловлювання у творах митця. Назріла потреба системного та більш детального вивчення родо-жанрових змін новелістики В. Стефаника, пов'язаних із загальнолітературними процесами драматизації та ліризації малої прози перехідної доби, що позначились на характері образності, сюжетно-композиційній будові, часопросторовій структурі, рецептивних та наративних стратегіях текстів.

Досі не вироблена методика аналізу гібридних текстів в українському літературознавстві. Тому спостереження над специфікою родо-жанрового синтезу в прозі В. Стефаника поглибить теоретичні аспекти дослідження неоднорідних за родо-жанровою природою епічних текстів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі української літератури Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, що входить до планів розробки наукової держбюджетної теми № 188 «Жанрова система української літератури: аспекти історичної динаміки» (номер державної реєстрації 0108 И 003678). Тема дисертаційної роботи схвалена на засіданні бюро Науково-координаційної ради при Інституті літератури імені?Т.?Г.?Шевченка НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 1 від 19 січня 2006 р.).

Мета дисертації - дослідити тенденції драматизації та ліризації поетики неоднорідних за родо-жанровою природою епічних текстів В. Стефаника та на основі цього виявити жанрові різновиди його малої прози.

Згідно з поставленою метою дисертаційне дослідження передбачає вирішення таких завдань:

- осмислити теоретичні аспекти родо-жанрового синтезу (взаємодії епічного, драматичного та ліричного первнів у творах);

- окреслити ознаки і характер драматизації творів В. Стефаника, що позначились на зміні жанрової природи новелістики;

- систематизувати жанрові різновиди малої прози письменника, які виникли під впливом процесів ліризації епіки кінця XIX - початку ХХ ст.;

- проаналізувати механізми структурно-композиційних, наративних змін у текстах та їх вплив на жанрову природу новелістики В. Стефаника;

- виявити специфіку родо-жанрових зрощень у новелістиці В. Стефаника в контексті неоднорідних жанрових модифікацій української малої прози кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Об'єктом дослідження стала мала проза В. Стефаника.

Предметом наукового дослідження є родо-жанрові зміни в поетиці епічних текстів В. Стефаника, зумовлені процесами драматизації та ліризації малої прози кінця XIX - початку ХХ ст.

Теоретико-методологічну основу дисертації становлять праці провідних вітчизняних та зарубіжних учених з історії та теорії літератури. Методологічним підґрунтям для аналізу жанрових та родових особливостей прозових творів та характеру родо-жанрової динаміки є праці М. Бахтіна, Ф. Білецького, С. Бройтмана, Е. Геймбуха, Т. Гундорової, І. Денисюка, Н. Калениченко, Н. Копистянської, В. Костюка, Н. Лейдермана, Гр. Майфета, Н. Малютіної, С. Павличко, В. Підпалого, Е. Полякової, Н. Тамарченка, А. Ткаченка, В. Фащенка, В. Халізєва, С. Хороба, Л.?Чернець, Н. Шумило, Р. Уеллека, О. Уоррена.

У дисертації для аналізу композиційно-мовленнєвої структури текстів В. Стефаника використано дослідження представників структурно-семіотичної школи літературознавства: Ю. Лотмана, Г. Маркевича, Я. Мукаржовського, Н.?Тамарченка, Цв. Тодорова, окремі положення формалістичних досліджень Оттона Людвіга, Ю. Тинянова, Р. Якобсона; для аналізу наративної специфіки гібридних текстів - сучасні наратологічні розробки П. Лаббока, Л. Мацевки-Бекерської, М. Ткачука, Н. Фрідмана, В. Шміда. Для дослідження поетики ліризованого висловлювання було застосоване вчення О. Потебні про внутрішню форму поетичного слова.

Методи дослідження. Мета та завдання роботи зумовили застосування різноманітних методів. При дослідженні структурних модифікацій жанрів, інтеграції різних родових та жанрових ознак у текстах, структурних та функціональних змін епічного висловлювання базовим є структурно-семіотичний метод. У роботі також застосовано принципи наратологічного аналізу, що дозволили виявити характер наративних змін у поетиці гібридних текстів. Водночас дослідження специфіки синтетичних жанрів новелістики В. Стефаника в контексті жанрових модифікацій української малої прози кінця ХІХ - початку ХХ ст. зумовило поєднання історико-літературного та типологічного методів. Частково використано біографічний метод, оскільки поштовхом для виникнення деяких творів стали особисті почуття та події з життя самого В. Стефаника.

Наукова новизна результатів дисертаційної роботи полягає у тому, що:

- вперше творчість В. Стефаника розглянуто в аспекті родо-жанрової динаміки на основі виявлення тенденцій ліризації та драматизації висловлювання, а також характеру його функціонування у новелістиці письменника;

- розроблено типологію синтетичних жанрових форм малої прози письменника;

- характер родо-жанрових модифікацій новелістики В. Стефаника проаналізовано у зв'язку із особливостями сюжетно-композиційної, мовленнєвої структури, засобами образотворення, стильової поліфонії у творах;

- доповнено й узагальнено методику аналізу жанрово неоднорідних видів малої прози кінця XIX - поч. ХХ ст., зокрема, родо-жанрових різновидів прози В.?Стефаника;

- родо-жанрову специфіку новелістики В. Стефаника розглянуто у широкому контексті жанрової динаміки малої прози відомих і маловідомих авторів цього періоду, завдяки чому їх творчість введено в загальну панораму історико-літературного процесу доби, що доповнило історико-літературні дослідження української малої прози кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що дослідження родо-жанрових зрощень у прозі В. Стефаника розширює і поглиблює історико-літературне вивчення творчості письменника та специфіки художньо-естетичних тенденцій у літературному процесі кінця ХІХ - початку ХХ ст. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані при підготовці та викладенні спецкурсів та курсів з історії української літератури кінця ХІХ - початку ХХ?ст. у вищих навчальних закладах, у загальноосвітніх середніх школах, ліцеях з поглибленим вивченням української мови та літератури. Результати дисертаційного дослідження можна застосовувати при написанні навчальних посібників з історії літератури, а також наукових досліджень жанрології епічних текстів, новелістики В. Стефаника тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи були апробовані на міжнародних наукових конференціях: «Проблеми жанру, стилю, літературного напрямку» (Запоріжжя, 2004), VII, VIII та ІХ-й конференціях молодих учених (Київ, 2004, 2005, 2007), «Література в контексті кризової доби» (Чернівці, 2005), «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2006, 2007), «Поетика художнього тексту» (Дніпропетровськ, 2007), Фащенківських читаннях (Одеса, 2007). Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української літератури Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження надруковано вісім статей у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (258 позицій). Загальний обсяг роботи викладений на 200 сторінках, основний текст дисертації становить 175 стор.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання роботи, стисло сформульовано наукову новизну отриманих результатів, окреслено теоретико-методологічну основу і практичне завдання дисертації. Подаються дані про апробацію наукових положень роботи.

У першому розділі - «Історико-літературні та теоретичні аспекти роботи» сформульовано актуальні проблеми вивчення спадщини В. Стефаника, які потребують переосмислення у сучасний період. Стисло проаналізовано праці вітчизняних та зарубіжних дослідників, присвячені теоретичним аспектам родо-жанрових модифікацій епічних текстів. Визначено концептуально методологічні принципи подальшого дослідження родо-жанрової динаміки у прозі В. Стефаника.

У підрозділі 1.1. «Огляд літературознавчих та критичних праць про творчість В. Стефаника» систематизовано історико-літературні та теоретичні концепції стефаникознавців щодо вивчення різних аспектів новелістики митця. З'ясовано, що своєрідність творчості письменника викликала значний інтерес його сучасників, а також активно досліджувалась у літературознавстві початку ХХ ст. Доведено, що діапазон мистецько-дослідницького зацікавлення творчим доробком В. Стефаника був досить широким і характеризувався переходом від описових праць, оглядових критичних відгуків, спрямованих на виявлення ідейно-тематичної специфіки творів, до аналізу формально-композиційних прийомів текстотворення в новелах письменника.

Фокусом сучасних досліджень художнього доробку В. Стефаника стали питання його творчого методу, стильових тенденцій творчості. У цьому аспекті критично розглянуто праці українських (у тому числі, діаспорних) науковців, у яких було проаналізовано засоби текстової артикуляції ознак різних стильових напрямків у прозі В. Стефаника: натуралізму, імпресіонізму, символізму, експресіонізму, неоміфологізму. Визначено, що художньо-естетична картина світу та прийоми письма В. Стефаника формувалися внаслідок синтезування різних мистецьких парадигм.

На основі критичного аналізу праць, присвячених дослідженню мікропоетики текстів письменника (зокрема, механізмів сюжетного відтворення подій, засобів психологізму, «об'єктивного» зображення, функцій діалектизмів у новелах, архітектоніки, наративу, лінгвостилістичних особливостей мовлення, хронотопу), виявлені пріоритетні напрямки сучасного стефаникознавства. Доведено, що вивчення означених аспектів творчості письменника перспективне щодо подальшого дослідження жанрово-стильової специфіки новел, своєрідності художнього мислення митця.

Розглянуто праці науковців, присвячені вивченню жанрової специфіки новелістики В. Стефаника у зв'язку із ідейно-тематичним наповненням творів, специфікою конфліктів, засобами психологічного аналізу. Малодослідженим залишається питання родо-жанрового синтезу в прозі письменника у контексті неоднорідних жанрових модифікацій української малої прози цього періоду. Лише спорадично згадувалось про видозміни структурного рівня творів, зумовлені взаємодією різних родових та жанрових ознак у працях М. Грицюти, І. Денисюка, Н.?Жук, С. Крижанівського, К. Кутковець, П. Майданченка, Ю. Мартича, С.?Микуша, Є.?Ненадкевича, А. Островської, М. Ткачука, С. Хороба, Н.?Шумило, Н. Яцків. Продуктивними щодо вивчення означеної проблеми вважаємо висновки С. Хороба, який проаналізував структурні показники текстів митця з точки зору проникнення у тканину епічного висловлювання драматичних ознак.

У розділі обґрунтовано доцільність і перспективність компаративістичних аспектів дослідження, вивчення епістолярію митця, а також впливу В. Стефаника на формування засад творчості інших письменників української літератури тощо.

Підрозділ 1.2. «Теоретико-методологічні підходи до проблеми родо-жанрового синтезу» складається з двох параграфів, в яких окреслено теоретичні засади роботи. Проаналізовано праці українського та зарубіжного літературознавства з проблеми родо-жанрових модифікацій прози.

1.2.1. «Драматизація епічних текстів як об'єкт літературознавчих досліджень». Встановлено, що одним із важливих і, водночас, малодосліджених чинників жанрової динаміки в літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст. стає процес взаємопроникнення родових ознак епосу та драми. Методологічним підґрунтям дослідження стали спостереження критиків та літературознавців початку ХХ ст. (О. Вальцеля, Оттона Людвіга, Р. Печа, Ф. Шпільгагена) над поетикою гібридних текстів, а саме функціями «сценічної» оповіді як об'єктивного зображення подій у формі прямого мовлення персонажів.

У літературознавчих дослідженнях (І. Давидової, В. Дніпрова, М. Дудучави, Ж.?Женетта, Гр. Майфета, Ю. Петерсена, Н. Семейкіної, О. Стопанової, Н. Тамарченка, Л. Тимофєєва, Р. Уеллека, О. Уоррена, B. Халізєва та ін.) виявлено механізми взаємодії родових ознак, що зумовили зміни композиційної будови текстів, суб'єктно-об'єктної організації оповіді. Розглянуто концепції І. Давидової, А. Краєвської, Н. Семейкіної, К. Яковської щодо типологічної схожості поетики класичної новели та одноактної п'єси за особливостями композиційно-мовленнєвого впорядкування художнього матеріалу, характеру розвитку конфлікту. Окреслено перспективи наратологічного аналізу гібридних текстів у працях П.?Лаббока, Е. Лайбфріда, Н. Фрідмана, В. Шміда, Ф. Штанцеля, в яких до уваги беруться способи моделювання «драматизованої» оповіді, аспекти апелятивно-комунікативного спрямування наративу. Проаналізовано дослідження хронотопічної організації драматизованої прози Е. Полякової.

Окремо розглянуто теоретично-практичні розвідки, присвячені загальнолітературним тенденціям «драматизації» висловлювання в українській літературі кінця XIX - поч. ХХ ст. (І. Денисюка, І. Ліпницької, А. Музички, С. Панченко, В. Сірук, М. Ткачука, В. Фащенка, С. Хороба, А. Юриняка). Специфіка «драматизованої» оповіді розглядалась у зв'язку із особливостями лінгвостилістики й прагматики діалогів, засобів характеристики персонажів, способів сюжетного впорядкування подій, локалізації часопростору. На основі проаналізованих праць заявлені основні методики аналізу текстів гібридного типу, в яких виявляється синтез епічних і драматичних ознак поетики.

1.2.2. «Ліризація епічних текстів як об'єкт літературознавчих досліджень». Досліджуючи специфіку ліро-епічних жанрових утворень в українській літературі кінця XIX - початку ХХ ст., використовуємо узагальнене розуміння ліризму як структурно-пафосної ознаки художньої поетики, ґрунтовно проаналізованої з позицій формалістської та структуралістської методологій у працях Ю. Лотмана, Е. Маєнової, Я. Мукаржовського, Д. Овсянико-Куликовського, Ю. Тинянова, Цв. Тодорова, Б. Томашевського, В. Шкловського, Р. Якобсона. У критично розглянутих роботах виявлено механізми взаємодії лірики та епосу на основі досліджень мовленнєвих конструкцій текстів з огляду на їх архітектоніку, прагматику, семантику.

У працях В. Агеєвої, Т. Гундорової, І. Денисюка, Ю. Кузнєцова, М. Наєнка, С. Павличко, С. Панченко, O. Реви, Н. Шумило родо-жанрові модифікації української малої прози досліджено у зв'язку із стильовими змінами у літературі кінця XIX - початку ХХ ст. Стильові особливості ліричної прози стають підґрунтям для диференціації її жанрових різновидів. Доведено, що процеси ліризації прози зумовлені загальнохудожніми тенденціями психологізації та суб'єктивізації літератури, що позначилось на змінах способів зображення, творення образів, психологічного розкриття характерів героїв. Перспективним є дослідження специфіки оповіді в гібридних текстах. Так, у працях Т. Гундорової, С.?Липіна, Н. Мазепи, Л.?Орєхової, М. Ткачука, Н. Шумило проаналізовано текстуальні особливості дискурсу ліричного суб'єкта (героя чи оповідача), через які артикулюються інтенції авторської свідомості, виявляється інтерференція точок зору автора-оповідача й героя. На основі досліджень В. Агеєвої, Е. Бальбурова, В.?Жирмунського, М. Гіршмана, Г. Іванової-Лук'янової, Л. Іссової, Ю. Орлицького, Т. Скулачової, присвячених типології ліричної прози за особливостями структурно-мовленнєвої організації тексту, засобами кореляції ритму висловлювань, визначено методику дослідження лексико-синтаксичного рівня ліричної прози, специфіка якого зумовлена зміною викладових форм у тексті. У проаналізованих працях Е. Геймбуха, І. Денисюка, Н. Калениченко, В. Костюка, В. Фащенка, Н. Шумило означено перспективні аспекти вивчення жанрової природи ліричної прози, які дозволяють проаналізувати засади ліризації поетики новел В.?Стефаника тощо.

Другий розділ «Драматизація мовлення як чинник родо-жанрових модифікацій малої прози В. Стефаника» складається із двох підрозділів, у яких досліджено процеси драматизації прози письменника, що зумовили виникнення жанрового різновиду образку-сценки.

У підрозділі 2.1. «Особливості функціонування діалогів у малій прозі В.?Стефаника» проаналізовано сюжетно-композиційні особливості епічного висловлювання, що вбирає функціональні ознаки драматичного мовлення. Ми спираємось на дослідження М. Грицюти, І. Денисюка, Н. Жук, М. Євшана, Б. Козака, К. Кутковець, В. Лесина, Д. Лукіяновича, Ю. Мартича, С. Микуша, Є. Ненадкевича, А. Островської, Д. Рудника, В. Фащенка, С. Хороба, які вивчали механізми родо-жанрових модифікацій у новелах В. Стефаника, зумовлені взаємодією епічного та драматичного первнів. Доведено, що письменник, змінюючи композиційно-мовленнєву структуру творів, інтуїтивно прагнув створити ілюзію «інсценізації» подій (хоча б в уяві реципієнта), що пов'язано з природою неоднозначного художнього мислення митця. Невипадково В. Стефаник пізніше звертається до написання драми «Палій», створює драматичну сценку «Санчата».

Детально проаналізовано, як елементи драматизації мовлення вплинули на жанрову своєрідність новел “Побожна”, “Злодій”, “Лесева фамілія”, “У?корчмі”, “Вона-Земля”, “Засідання”, “Шкільник”, “Святий вечір”, “Суд”, “Воєнні шкоди”, “Дурні баби”, “Moritury”, “Синя книжечка”, “Лист”. Драматизовані твори В. Стефаника набули жанрової специфіки образків-сценок із властивою їм концентрацією сюжетно-композиційної структури, часопросторового відображення, іноді відсутністю новелістичної логіки розвитку подій. Діалог в образках-сценках В. Стефаника стає засобом сюжетного зображення, яке майже не позначено авторською оцінкою. Часто діалогічне мовлення «вводиться» у текст експозиційним описом ситуації розповідачем, в якому умовно визначається місце та час подій, окреслено образи персонажів, розкриваються причини виникнення подальшої комунікації. Спостерігається конструкт «рамкової композиції», що дозволяє письменникові відтворити смислову та формальну цілісність діалогічної ситуації («Побожна», «Святий вечір», «Засідання», «Шкільник», «У корчмі»). Подібні сюжетно-композиційні та прагматичні функції діалогів виявлені в образках інших українських митців: О. Авдиковича, Г. Веретельника, М. Левицького, Д. Лукіяновича, Д. Марковича, М. Мочульського, Лесі Українки, І. Франка, А. Чайковського, Є.?Ярошинської, М. Яцкова.

В образках-сценках В. Стефаника розглядаються два типи подій: фабульні, що відбуваються «поза текстом», є лише передумовою динаміки конфлікту, про які читач дізнається через висловлювання героїв, та події-інтриги, що є результатом поведінки персонажів і зумовлюють розвиток діалогічної ситуації. Виявлено, що сюжетна динаміка в образках-сценках зумовлена лінійним принципом конструювання діалогічних реплік: репліка-стимул - репліка-реакція. Зв'язок між репліками здійснюється за допомогою еліптичних конструкцій, повторів. Комунікативна структура питальної репліки проектується на відповідну репліку партнера. Репліки мають чітку семантичну та структурну організацію: запитання - відповідь, додаток до репліки - пояснення. На основі спостережень Я. Мукаржовського розглянуто смисловизначальну та структурну роль діалогів, що виявляється у формі контекстуального протиставлення висловлювань героїв («Побожна», «Злодій», «Мамин синок», «Засідання», «Шкільник»). Діалоги розглянуто не лише як мовленнєвий засіб, а й як певний «дієвий» акт, пов'язаний із прагненням мовців вплинути один на одного. Проаналізовано перформативний аспект висловлювання в образках-сценках В. Стефаника («Лесева фамілія», «Побожна», «Злодій»). Сама прагматика реплік виявляє приховану інтенцію дії у слові, що зумовлює певне цільове спрямування діалогу («Лесева фамілія»). Діалогічні репліки виявляють ілокутивну прагматику наказовості, спонукання, вимоги. Дієслівні лексеми помітно посилюють значення процесуальності мовлення і ритмізують його.

У значному корпусі драматизованих творів В. Стефаника простежено загальну тенденцію до поглиблення психологізму та драматизації художнього зображення. Драматична акція частково переноситься у світ душевних переживань героїв, стає передумовою розвитку психологічних конфліктів. На основі спостережень Є. Ненадкевича у структурі діалогів виявлено прийом градації, що втілюється системою експресивних висловлювань, які відбивають поступове наростання психологічної напруги («Злодій», «Святий вечір», «Синя книжечка»). Емоційність зображення виявляється не стільки через динаміку подій, скільки у вербальній реалізації настроїв, почуттів героїв, їх реакцій на складні життєві ситуації. Висловлювання героїв стають засобом самохарактеристики та саморозкриття. Діалоги втілюють інформаційно-оцінну функцію (через висловлювання дізнаємося не лише про наміри, вчинки діючих осіб, але й про сприйняття та оцінку власного життя, подій). З'ясовано, що в образках-сценках письменник майстерно поєднує пряме мовлення персонажів та „авторські ремарки”, які не впливають на конструювання та розгортання дії, а реалізуються як миттєві вказівки роповідача на місце, час подій, деякі позамовні вчинки героїв.

У розділі досліджено драматизовані образки В. Стефаника, утворені на основі зображення масових сцен, полілогів героїв, психології натовпу («Засідання», «Злодій», «Moritury», «Суд», «Шкільник», «Воєнні шкоди», «Дурні баби»), а також схожі за змістовим наповненням і формальними ознаками поетики образки Д. Марковича, В. Стебника, А. Чайковського, О. Юркевича. У структурі та функціональних властивостях тексту образків-сценок В. Стефаника інтегровані драматичні та епічні ознаки поетики, що виявляються у драматичних властивостях сюжетно-композиційної будови та в епічному змістовому наповненні ситуацій («Шкільник», «З міста йдучи», «Майстер», «Такий панок»). Діалог формується як парадигма взаємозумовлених тематичних блоків (мікротем), об'єднаних загальним змістовим контекстом комунікації. Проаналізовано прагматичну функцію діалогів, властиву драматичному мовленню - подвійну адресацію реплік, спрямованих не лише на існуючого опонента героя, але й на читача (глядача) через діалектику контекстуальних смислів висловлювання, вставні синтаксичні конструкції. Діалогічне мовлення набуває надзвичайної виразності, часом - риторичності та емоційності.

Окремо розглянуто образки-сценки В. Стефаника, які мають ознаки «драматизованої» оповіді з елементами іронічного відсторонення («Moritury», «Мамин синок», «У корчмі», «Підпис»). Виявлено певну подібність до жанру драматичного анекдоту образків-сценок за стильовими ознаками, типами й структурою діалогічного висловлювання, наявністю комедійної інтриги. У комічних образках-сценках В.?Стефаника немає відтворення напруженої драматичної дії, гострих конфліктних зіткнень персонажів, однак спосіб упорядкування зображених подій (прямою мовою героїв) надає творам сценічного характеру. У структурі діалогічного мовлення реалізується конструкція мовленнєвої гри - взаємодія протилежних за смислом та комунікативною прагматикою висловлювань. Виявляються характерні ознаки ситуативного комізму, дріб'язковості конфлікту побутових сценок із життя сільських людей. Семантичні та стилістичні особливості мовлення відтворюють узвичаєний спосіб спілкування селян, їхні погляди та сприйняття життя. В образках-сценках В. Стефаника відтворено конкретний проміжок часу із життя героїв, усі ситуації реалізуються в локалізованому просторі, на що вказується в ремарках-коментарях розповідача.

У підрозділі 2.2. «Роль монологічного мовлення у новелістиці В. Стефаника» досліджено вплив процесів драматизації монологічного мовлення на родо-жанрові модифікації новелістики письменника. Визначено схожість драматичних сценок-монологів (монодрам) та образків письменника за принципами композиційно-мовленнєвого упорядкування текстів, засобами художнього зображення подій, образотворення. Дослідження поетики образків-сценок В.?Стефаника («Святий вечір», «Ангел», «Похорон», «Синя книжечка», «Кленові листки», «Діточа пригода», «Лист») доводить, що монологічне мовлення (за своєю будовою, модальністю, рецептивними властивостями) наближається до принципів конструювання драматичних монологів та сповнено драматичного пафосу. Стан тривоги, напруження у творах В. Стефаника суґерується через схвильовані інтонації, синтаксичну структуру монологу, розбитого на короткі абзаци. Реплікація монологічного мовлення виявляє інтенції його діалогізації. Тип такого діалогізованого монологу визначено як монолог-звернення, що втілює безпосередню апеляцію до наявного слухача, який залишається мовчазним. Домінує не повідомлення про події, а реакція на них героїв, динаміка думок, почуттів, внутрішньої дії у свідомості персонажів. Референтне начало у діалозі втрачає свою актуальність. Про обставини, умови існування, що стають причиною душевних страждань селян, читач довідується більше через монтажне зчеплення експресивно насичених реплік, ніж із розповідей героїв про своє минуле.

Особливістю синтетичної природи поетики «драматизованих» новел В.?Стефаника стає те, що умовність епічного первня (фабульної основи) зумовлена значним впливом драматичних (висловлюванням персонажів властиві наративні функції, завдяки чому відбувається розвиток конфлікту) та ліричних ознак (сповідальні інтонації, суб'єктивність переживань).

Проаналізовано своєрідний спосіб відображення подій, пов'язаний із наративною перспективою «драматизації свідомості» героїв (за П. Лаббоком). Минулі події реалізуються як візійні картини у свідомості персонажів, які переживають їх заново («Лист», «Похорон»). Спостерігається композиційний прийом «сцени на сцені». Переоповідування подій персонажами створює ефект достовірності, завдяки чому згадувані картини й ситуації сприймаються як окремо розіграні сценки. Підкреслено, що елементи драматизації новелістики В.Стефаника виявляються не лише на формальному рівні творів, але й на ідейно-пафосному. Таким чином, у малій прозі письменника спостерігається синкретизм родових первнів (драматичного, ліричного та епічного), однак у деяких творах очевидною є драматично-сценічна домінанта поетики, що зумовлює виникнення жанрового різновиду образку-сценки.

У третьому розділі «Родо-жанрова динаміка ліричної прози В. Стефаника» розглядаються родо-жанрові зміни поетики новелістики митця у зв'язку з процесами ліризації, акцентується увага на способах формування нових жанрових різновидів ліричної прози.

У підрозділі 3.1. «Поезії в прозі В. Стефаника: художні властивості ліричного первня» проаналізовано особливості поетики синтетичного жанрового утворення поезії в прозі, його походження та функціонування у літературному процесі кінця XIX?- початку ХХ ст. Теоретичною базою дослідження жанрової природи поезій в прозі стали праці В. Агеєвої, Е. Бальбурова, Е. Геймбуха, І. Денисюка, В. Жирмунського, О. Івасюк, Л. Іссової, Ю. Кузнєцова, А. Квятковського, П. Майданченка, С. Павличко, А. Підпалого, Ю. Орлицького, Цв. Тодорова, Н. Шумило, Е. Фенової, У. Фюллеборна. З'ясовано, що досі полемічною є проблема кореляції ліричного та епічного родових первнів у художній структурі поезії в прозі. Доведено, що у поетиці більшості поезій в прозі спостерігається певна варіативність мовленнєво-композиційних структур, у яких виявляються як ліричні, так і епічні чинники текстоутворення. Спираємось на дослідження Е. Геймбуха, який аналізує специфіку поезій в прозі не лише з позицій родових зрощень, але й взаємодії різних жанрових форм.

Доведено, що видозміна формально-мовленнєвого рівня поезій в прозі В.?Стефаника пояснюється процесами модернізації висловлювань, зумовлених тенденціями літературного розвитку перехідної доби, а саме: суб'єктивізацією викладу, виявленням ірраціонального, несвідомого у мовленні, відображенням миттєвих вражень, емоцій, нашаруванням різних смислових відтінків у висловлюванні. Так, у поезіях в прозі письменника: «Чарівник», «Вночи», «Городчик до Бога ридав», «Вечір» - структура образів ускладнюється комбінуванням повторів, антитез, тропеїчних форм мовлення, акцентуванням однорідних членів речення внаслідок ритмічних переносів. У поезії в прозі «Вночи» виявлено ознаки жанру поезії-візії. Способи художньо-естетичного пізнання та моделювання дійсності відбивають художні інтенції до навіювання певного настрою, різних асоціацій. Символізація висловлювань й образів у тексті веде до «розсіювання» значень, «стирання» предметності світу та реального об'єкта-референта, які стають певними знаками, символами. Схоже образно-асоціативне розгортання мовлення у формі візій, марень, снів простежуємо у творах В. Жуковецької, Г. Комарівни, Л. Пахаревського.

У структурі поезій в прозі В. Стефаника проаналізовано засоби поетичної градації, що виявляються в динаміці образного ряду, тропеїчних форм мовлення. Так, динаміка метафоричних узагальнень стає основою образотворення, що визначає розвиток сюжетних мотивів («У воздухах плавають ліси», «Вітер гне всі дерева», «Вечір»). Доведено, що семантична взаємодія різнофункціональних тропів створює своєрідну ритмомелодику оповіді, дає змогу втілити приховані смисли слова, які важко передати у будь-який інший спосіб. Переважно це стосується втілення миттєвих емоційних реакцій ліричного оповідача, контрастних переходів від одних почуттів до інших. Проаналізовано семантичні особливості порівнянь у структурі текстів поезій в прозі В. Стефаника, які посилюють не лише ритмічність викладу, а передусім стають важливим елементом рецептивної поетики творів, одним із засобів суґестивного впливу на читача. Формально-змістова структура поезії в прозі В. Стефаника «Амбіції» розгортається у формі послідовного нанизування ланцюга порівнянь. Порівняльні конструкції утворюють образно-асоціативні ряди, в яких поєднуються предметні реалії та далекі від означуваного символічні контекстуальні значення слів, що зумовлює ефект «згущення думки» (за О. Потебнею).

Виявлена жанротворча роль синтаксичних форм: звертань, риторичних запитань, окличних конструкцій, модальних слів у поетиці текстів поезій в прозі письменника. Аналіз композиційних особливостей поезій в прозі В. Стефаника (зокрема, «Чарівник») показав, що наростання експресивності висловлювань та ритмічність оповіді досягається строфічним упорядкуванням текстових елементів, що за своєю структурою та функціями наближається до віршованих строф, виявляє ознаки поетичного мислення. Задля утворення ритмічного ладу тексту речення розбивається на декілька абзаців, неоднорідних за своєю структурою. Конструктивним елементом ритмо-інтонаційної організації висловлювань стає поетика паузації. Нагнітання емоційного напруження, переживань ліричного суб'єкта відбувається саме через короткі паузи, позначені в тексті переважно трикрапкою. Розглянуто композиційну роль рефренів у поезії в прозі В. Стефаника «Ользі присвячую». Динаміка внутрішніх почуттів ліричного суб'єкта виявляється образним рядом рефрену. Доведено, що такі граматичні форми сприяють більшій виразності мовлення (виконують прагмостилістичну функцію). Подібне структурне упорядкування висловлювань, використання риторичних конструкцій, рефренів виявлено у композиційній будові творів О. Авдиковича, І. Валївської, О.?Кобилянської, М. Коцюбинського, Л. Лукиченка, М. Чернявського.

У поезіях в прозі «У воздухах плавають ліси», «Ользі присвячую» виділено декілька часопросторових планів, означених у відокремлених фрагментах тексту, пов'язаних між собою причинно-наслідковими зв'язками. Зміст творів виражається через антитетичні міркування, ставлення до дійсності ліричного суб'єкта, що відбивається у двочасній, тричасній будові тексту. Визначено, що такий спосіб сюжетно-композиційного упорядкування та вираження думки співвідноситься із жанровими властивостями елегії. Змістове протиставлення частин тексту, по суті, є відображенням різних способів переживання дійсності суб'єкта мовлення. Елегійний настрій виникає через переконання ліричного суб'єкта у неможливості повернути ідилію минулого життя.

Виявлено традиції народнопоетичної образності у поетичному малюнку «Раненько волосся чесала», в якому через особливості художньо-образного зображення артикулюються глибинні архетипи народного світовідчуття. Поетизація мовлення теж посилюється прийомом асонансу (зокрема, голосного звука «о»), наскрізними повторами, що створюють характерну модальність та стають певним засобом ритмізації мовлення. Незважаючи на те, що оповідь відтворюється як спогад минулого, вагомішою стає передача миттєвості утворення емоцій і вражень, які виникли під час спогадів. Поетика деяких поезій в прозі відбиває рівноправне поєднання епічних та ліричних ознак поетики у тексті (“Старий жебрак”, “Старий Чалий”). Власне, ці твори, за особливостями своєї будови, тематичними мотивами наближаються до «образкових» жанрових різновидів, властивих творчості В. Стефаника.

Підрозділ 3.2. «Ліризація малої прози В. Стефаника: основні закономірності і тенденції» присвячено дослідженню ролі ліричного первня у структурі ліричних новел В. Стефаника. Виявлено, що у ліричній прозі, на відміну від синтетичного утворення поезій в прозі, часто зберігається епічне тло зображених подій, їх узагальнений характер. Епічні ознаки залишаються домінантними, хоча лірична основа значно змінює поетику текстів. Доведено, що за відсутністю фабульної організації тексту увагу зосереджено на внутрішньому сюжеті, монопереживаннях героїв, змінах настрою, психологічних станів. У деяких ліричних новелах В.?Стефаника суб'єктно-оповідна та ідейно-образна структура увиразнюється автобіографічним наповненням («Моє слово», «Дорога», «Вечірня година»), що дозволяє визначити їх як «ліричні автобіографії» (за термінологією Е. Геймбуха). Наративні стратегії втілюються у формі вираження особистого суб'єктивного досвіду, сповіді. Проаналізовано медитативні відтінки оповіді, в якій переважає не реалізація певної теми, а характер ліричного переживання автора-оповідача, втілений у роздумі. Разом з тим, крізь комплекс асоціацій, образів, символічність висловлювання, багатоплановість простору і часу сповідь про особисте життя сприймається як поетичне осмислення вічних проблем людського буття.

Жанрові різновиди ліричної прози стали яскравим прикладом нової техніки психологічного аналізу з посиленою увагою до внутрішнього світу людини, процесів підсвідомості. В. Стефаник майстерно застосовує форми внутрішнього мовлення, прийом «потоку свідомості», невласне пряму мову. Спираючись на концепцію Б. Успенського, виявлено, що в оповіді переважає «психологічна точка зору», суб'єктивне світосприйняття та розуміння подій. Детально досліджені наративні особливості, засоби розкриття характеру героя та поєднання його із суб'єктивними інтенціями автора-оповідача у психологічних етюдах, новелах-рефлексіях В. Стефаника («Роса», «Діти», «Сини», «Вечірня година», «Нитка»). Головною ознакою цих жанрових різновидів є відтворення потоку переживань героїв, спогадів, логічно не пов'язаних між собою, навіяних певним настроєм мовця. Визначені хронотопічні особливості суб'єктивованої оповіді, позначеної динамікою часових зміщень «теперішнє - минуле», що нагадує сповідь-роздум, в якому або відсутній адресат, або ототожнюється з суб'єктом висловлювання. Схожі сюжетно-композиційні властивості, поглиблення психологічного зображення простежено у творах І. Вільде, Г. Григоренка, Т. Зіньківського, О. Кобилянської, М.?Коцюбинського, Н. Кибальчич.

Розглянуто синтаксичну структуру наративу ліричної прози митця. Проаналізовано роль повторів, однорідних членів речення, виокремлених слів, інверсованих фраз. Доведено, що повтори сурядних сполучників створюють характерну інтонаційну лінію, властиву поетичному фольклорному мовленню. Вставні слова, речення (в них подається додаткова оцінка й ставлення мовця до подій), вигуки, риторичні запитання, характерна ритмомелодика фрази - короткої, іноді досить уривчастої - виявляють ознаки суб'єктивізації оповіді, переданої за принципом „я - оповідання”. У сюжетно-композиційній будові ліризованих творів В. Стефаника («Вечірня година», «Роса», «Сини», «Давня мелодія») виявлено стилізовані ознаки народного мелосу, які збагатили експресивні можливості оповіді, увиразнили інтонації та ритм висловлювання. Зокрема, в етюді «Вечірня година» спостерігаються композиційні ознаки народної пісні - рефрен, що розбиває текст на умовні фрагменти - періоди спогадів персонажа. Виявлена «зворотно-поступальна» лірична композиція (за спостереженнями Ю. Нікішева).

У розділі досліджено поетику пейзажних описів в образках (пейзажних малюнках) „Озимина”, „Сон”, „Лан”. Зазначено, що характер пейзажних замальовок та засоби поетики у подібних жанрових різновидах О. Кобилянської, М. Коцюбинського, М. Чернявського, Г. Хоткевича відрізняються від манери письма в образках В. Стефаника прийомами образотворення, «акварельною» технікою зображення, специфікою композиційної будови. Текстуальний аналіз деяких образків (пейзажних малюнків) митця доводить, що замальовки природи використовувались переважно як додатковий засіб психологічного аналізу, суґестії. Так, в образку (пейзажному малюнку) „Озимина” природа виступає елементом того настрою, в якому перебуває персонаж. Це не механічне відтворення краєвидів села, а їх психологічне переживання, візія. Змалювання природи оповідачем в образку (пейзажному малюнку) В. Стефаника «Озимина» відбиває архетипні уявлення, образи, які зумовлюють розуміння психології героя. Проаналізовано засоби акцентування кольору, психологічного паралелізму тощо. З'ясовано, що в образках (пейзажних малюнках) В. Стефаника „Озимина”, „Лан”, ''Сон'' сполучено епічні засоби зображення (наратор характеризує образ героя зі сторонньої позиції) та ліричні (в оповіді домінує суб'єктивна точка зору персонажа, відбивається його світосприйняття). Встановлено, що однією з форм виявлення суб'єктивно-ліричного «Я» в малій прозі є невласне пряма мова. Слово персонажа стилістично й граматично «підпорядковане» мовленню оповідача, реалізується у «чужому контексті», що зумовлює суб'єктивну модальність та емоційність оповіді. Виявлено «наративну триєдність» автора - оповідача - героя, що стає типовою ознакою наративу в новелістиці письменника. Розглянуто мовленнєво-композиційну структуру тексту, що характеризується поєднанням „ненаративних” фрагментів (описів, міркувань) із різними формами прямого мовлення, невласне прямою мовою (новела-візія «Вістуни»). Отже, доведено, що ліричні ознаки виявляються як на структурному, так і пафосно-стильовому рівнях ліричної прози В. Стефаника.