Художня рецепція образу гетьмана в українській літературі XVII-XXI століть (на матеріалі творів про Івана Виговського)

Письменники у підході до змалювання постаті гетьмана Івана Виговського дозволяють собі додавати деякі деталі, другорядних персонажів, яких підказує творча уява і які є необхідними для створення тла зображуваних подій.

Історичній романістиці другої половини ХІХ ст. козацькі літописи дали змогу критично осмислити дослідження сучасників і зробити власні висновки, сформувати уявлення про життя шляхти, козацтва, магнатів у маєтках, про битви, переговори, походи і т.д. Крім суто інформаційної функції історичних пам'яток у романах, присутній їх вплив на ідейно-художню структуру певних сюжетів. Адже текст роману водночас може мати цілу низку зв'язків із так званими генетичними текстами.

Історичний період гетьманування Івана Виговського був неоднозначно інтерпретований довший час в історичній літературі. Козацькі літописці, як правило, негативно відгукувались про діяльність Виговського, оскільки він хотів повернути Україну до Польщі. Таке негативне ставлення до його діяльності дослідники більше схильні пов'язувати з невивченістю цієї теми самими літописцями, і навіть автор “Історії Русів” не знав в оригіналі Гадяцької угоди, не говорячи вже, що їх переказують як Самовидець, так і Величко. Негатив, який був закладений літописцями, найперше пов'язаний із викупом Виговського за одну шкапу із татарського полону після Жовтоводської битви, а потім й інший факт: викрадення особистого скарбу Богдана Хмельницького, робили його постать непопулярною не тільки в історіографії, а й у художній літературі. Говорячи про забуття чи непопулярність, варто вказати, що у І. Виговського не було такої нагоди, щоб блиснути тріумфом перемоги (як у випадку з Хмельницьким), а оскільки він був високоосвіченою людиною, то прості люди не завжди могли зрозуміти його прогресивні ідеї. Підписання Гадяцької унії та спроба створення Великого князівства Руського були фактично першим політичним кроком на шляху здобуття української незалежності, і якби вони були хоч частково реалізовані, то, ймовірно, кардинально змінили б хід історії розвитку нашої держави.

Не оминула постать І. Виговського і творчість письменників близького та далекого зарубіжжя. Твори Ю. Тиса, Ю. Лепкого, М. Лазорського - це, перш за все, гімн народу українському, який на чолі з гетьманом, постать якого ні один, ні другий автор не зробили головним героєм, при цьому аж зовсім не применшуючи заслуг Виговського перед українським народом, відстоювали своє національне право на існування. На першому плані у повістях “Крутіж” Б.Лепкого та “Конотоп” Ю. Тиса виступає народ - як першооснова державотворення, народ, який здатен всю свою любов та силу віддати на благо рідної землі, і який вмирав на полі бою, часом навіть не усвідомлюючи за чиї інтереси (а може просто - забаганки) він кладе головою.

Саме в цьому знаходимо ідейну близькість цих авторів та їх писань. Відірвані від рідної землі, і Ю. Тис, і Б. Лепкий, без сумніву, відчували себе маленькою частиною того великого цілого, що зветься український народ, українська нація. Як кожна людина, яка не забуває про своє національне коріння, яка віддана Батьківщині і працює, творить задля її блага, ради майбутніх поколінь, - вони намагались втілити свої ідеї в художніх творах. Кожен задум, процес, наслідок діяльності людини відображає певні складові її світогляду та способу мислення, і особливо це стосується людей творчої праці. В оповіданні “Руїна” М. Лазорського увага зосереджена власне на показі міжусобної боротьби між І. Виговським та М. Пушкарем. Постать Івана Виговського, стаючи об'єктом дослідження і відповідно художнього змалювання українських письменників зарубіжжя, осмислюється ними в органічному зв'язку з питанням національно-визвольних змагань українського народу.

Апелюючи до документальних свідчень, залучаючи аплікативний матеріал, приймаючи певні версії історії, розвиваючи їх, допускаючи хронологічні зміщення окремих із них, домислюючи численні батальні та побутові сцени письменники збагачують, естетизують історичну конкретику сьогоднішнім її розумінням і художнім моделюванням. Новаторські риси інтерпретацій історичних осіб - у підключенні останніх досягнень естетики, психологізму, моделюванні поліструктурних емоційних станів і соціальних колізій. У моменти піднесення національної ідеї спостерігається попит на національного героя, яким і став для багатьох І. Виговський, зокрема, символом прагнення волі й незалежності був він для письменників емігрантів, особливо для колишніх вояків УПА (Богдан Лепкий, Микола Лазорський, Яр Славутич, Юрій Тис). Вони, як і Виговський зазнали поразки у здобутті незалежності України.

Зовнішня архітектоніка образу Виговського у творах української літератури ХХ ст. різноманітна. Іноді письменники вдаються до опосередкованого творення образу, крізь сприйняття інших героїв (А. Кащенко “Борці за правду”, Б. Лепкий “Крутіж”, П.Загребельний “Я, Богдан”, В.Кулаковський “Іван Сірко”). Аналізуючи твори про І. Виговського ми звернули увагу й на проблему історичної й художньої правди. Розглянуті у дослідженні факти з історії та їх втілення в літературі дали змогу простежити загальну тенденцію змалювання образу цього гетьмана.

З'ясували, що реальні факти про життя і діяльність Івана Остаповича Виговського, відомі з документів та свідчень сучасників, так само реально викладаються письменниками у творах О. Лупія, Ю. Мушкетика Спроби І.Виговського визволитися від російської і польської зверхності набули в романі справедливого осмислення і потрактування. Твори О.Лупія та Ю. Мушкетика, позначені поглибленням психологічного аналізу вчинків героя, відчутною авторською позицією.

Проаналізувавши ряд творів української літератури другої половини ХІХ - початку ХХІ століть, можемо зробити висновок, що звернення до теми І. Виговського відзначається поліваріантністю його образного змалювання. В цілому, з-поміж авторів кінця ХІХ - початку ХХ століття, П. Куліш (“Виговщина”), Д. Мордовцев (“Архімандрит-гетьман”), М. Старицький (трилогія “Богдан Хмельницький”) неоднозначно і більше з негативним відтінком показували діяльність гетьмана І. Виговського.

Історична проза останніх десятиліть ХХ ст. уникає ідеологічної чи ілюстративно-пізнавальної одновимірності, розвивається в напрямку соціально-філософської багатошаровості. У зв'язку з цим зовсім в іншому ракурсі розглядаються перебіг і наслідки Переяславської ради, причини і перспективи національно-визвольних змагань. Відбувається зміщення акцентів зі сфери соціальної проблематики у сферу морально-етичних та націєтворчих інтересів.

Звернення письменників до постаті гетьмана І. Виговського сприяє активізації системи вічних образів української літератури, вносить нові акценти в проблематику творів, урізноманітнює модель героя, посутньо впливає на формування в ній певного ідеалу.

На нашу думку, з процесами демократизації українського суспільства, з розширенням геополітичної спрямованості України власне на західноєвропейські критерії життя, з подальшим дослідженням архівних матеріалів постать І. Виговського привертатиме увагу ще багатьох письменників, істориків, науковців.

український історичний проза гетьман

Основні результати дослідження висвітлено в таких публікаціях

1. Арістархова О. Романтичні та реалістичні тенденції змалювання образу гетьмана Івана Виговського в однойменному творі І. Нечуя-Левицького / О.Арістархова // Літературознавчі студії: Зб. наук. праць.- К.: Видавничій Дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип.12. - С.19-23.

2. Арістархова О. Художня інтерпретація історичної дійсності у творах Юрія Тиса та Богдана Лепкого ( на матеріалі повістей “Конотоп” і “Крутіж: історичні малюнки з часів гетьмана Івана Виговського”) / О.Арістархова // Літературознавчі студії: Зб. наук. праць. - К.: Видавничій Дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип.14. - С. 13-18.

3. Арістархова О. Авторська концепція національного характеру в історичній повісті Юрія Тиса “Конотоп” / О.Арістархова // Літературознавчі студії: Зб. наук. праць.- К.: Видавничій Дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип.14. - С. 18-22.

4. Арістархова О. Місце і роль І. Виговського в українських народних думах / О.Арістархова // Літературознавчі студії: Зб. наук. праць. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. - Вип.15. - С. 4-10.

5. Арістархова О. Інститут гетьманства в художній рецепції Тараса Шевченка. Сенсова та естетична програми / О.Арістархова // Шевченкознавчі студії: Зб. наук. праць. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. - Вип.8. - С. 5-9.

6. Арістархова О. Державотворчі мотиви в романі І. Нечуя-Левицького “Гетьман Іван Виговський” / О.Арістархова // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. - К.: Твім інтер, 2008. - Вип. 32. - Ч. 1.

7. Арістархова О. Творчість В. Кулаковського та О. Пахучого в контексті української літератури кінця ХХ століття: пошуки нового осмислення образу Івана Виговського на зламі епох / О.Арістархова // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. - К.: Твім інтер, 2009. - Вип. 34. - Ч.2 - С. 285-297.

АНОТАЦІЯ

Арістархова О.О. Художня рецепція образу гетьмана в українській літературі XVII-XXI століть (на матеріалі творів про Івана Виговського). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2009.

Дисертацію присвячено вивченню художньої рецепції, інтертекстуальності та інтерпретації образу гетьмана Івана Виговського в українській літературі. При цьому аналізується вплив історіографії на художню інтерпретацію історичних подій та постатей. Об'єктом дослідження є твори усної народної творчості, української літератури XVII-XXI століть, що зображають історичне минуле України, зокрема період козаччини: думи, історичні пісні, козацькі літописи Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка, “Історія русів”, а також Й.Єрлича та Софоновича, твори П. Загребельного, Я. Качури, А. Кащенка, В.Кожелянка, В. Кулаковського, П. Куліша, М. Лазорського, І. Ле, Б. Лепкого, О.Лупія, Д. Міщенка, Д. Мордовця, Ю. Мушкетика, І. Нечуя-Левицького, І.Павліхи, П. Панча, О. Пахучого, Н. Рибака, Яра Славутича, О. Соколовського, М. Старицького, Ю. Тиса, А. Чайковського, В. Чемериса.

Розглянувши еволюція образу гетьмана І. Виговського в українській літературі, автор стверджує, що впродовж століть він зазнавав суттєвих змін. В літературі незалежної України він набуває багатогранності, що пов'язано з аналітико-психологічним освоєнням дійсності письменниками, відчутним суб'єктивно-авторським баченням проблеми й поглибленням проблематики, у підключенні останніх досягнень історичної науки, естетики, психологізму.

Ключові слова: художня рецепція, інтертекстуальність, інтерпретація, типологічні паралелі, національний герой, національна пам'ять.

АННОТАЦИЯ

Аристархова Е.О. Художественная рецепция образа гетмана в украинской литературе XVII-XXI столетий (на материале произведений о Иване Выговском). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2009.

Диссертация является первой попыткой монографического исследования эволюции образа гетмана И. Выговского в украинской литературе, в котором системно проанализированы художественная рецепция, интертекстуальность и авторская интерпретация героя, а также определена концепция его изображения в связи с историческими реалиями.

С целью выяснения роли И. Выговского в национально-освободительной войне Богдана Хмельницкого в должности генерального писаря Войска Запорожского, а также русско-украинской войне 1658-1659 гг., когда Выговский действовал уже непосредственно в чине гетмана, в работе анализируется влияние историографии (украинской, русской, польской) на художественную интерпретацию исторических событий данного периода.

Выделяются довольно очевидные на содержательном уровне типологические параллели между произведениями украинских писателей и трудами летописцев, историков, что свидетельствует о широком использовании авторами исторического материала, часто о заимствовании целых отрывков из монографий непосредственно в тексты произведений. Освещен широкий жанровый диапазон произведений, посвященных И. Выговскому (народная дума, историческая песнь, летопись, рассказ, повесть, исторический роман, историческая драма, поэзия). Автор также проводит сравнительную характеристику произведений, в которых представлен образ гетмана И. Выговского.

В первом разделе “Художественная рецепция истории как разновидность интертекстуальной практики украинской исторической прозы” проанализированы труды отечественных и зарубежных учёных, посвященные проблеме художественной рецепции и интерпретации. Особое внимание автор обращает на концепции О. Потебни, П. Рикера, Р. Ингардена, Ф. Шлейєрмахера, Г.-Г. Гадамера, Е. Гуссерля. На основании широкого массива трудов литературоведов и философов о связях истории с искусством очерчено развитие представлений о художественном оживлении исторического прошлого, об отражении национального мировоззрения и типа сознания того или иного периода истории. Определено, что основой для написания художественного произведения могут быть как исторические документы, труды ученых-историков, так и уже существующие произведения других писателей. Таким образом, понятие художественной рецепции как одного из факторов авторской интерпретации дает возможность писателю как можно точнее, правдоподобно, или же наоборот, заангажированно, руководствуясь при этом собственными убеждениями и философско-эстетическими взглядами, высветить некий факт, историческое явление или историческую личность. При этом схемы этих интерпретаций могут быть различными: от использования автором одного источника и обыгрывания вокруг его сюжета до системного взаимодополнения нескольких видов источников (фольклор, летопись, научно-исторический материал).

Также рассмотрены труды ученых-историков и их взгляд на личность И.Выговского. Отмечено, что Г. Миллер, С. Зарульский, П. Симоновский, А.Ригельман, Б. Бантыш-Каменский, Н. Маркевич, П. Кулиш, В. Волк-Карачевский, Д. Яворницкий воспринимали его негативно, с типичных для русской историографии позиций.

Н. Костомаров, И. Ролле, В. Антонович, а также историки начала ХХ столетия Д. Коренец, В. Герасимчук, А. Яковлев, С. Нарежный, М. Грушевский, М. Аркас, В. Будзиновский, М. Брайчевский - одобрительно отзывались о деятельности гетмана И. Выговского. У этих авторов замечен критический подход к анализируемым событиям, использование документальных данных, историософский взгляд на личность, связанный с идеей национального возрождения.

В советской историографии деятельность гетмана И. Выговского была названа предательской и фактически не изучалась.

Во втором разделе диссертации “Трактовка образа гетмана в украинской литературе XVІІ-ХVІІІ столетий: текст и контекст” проанализировано специфику интерпретации образа И. Выговского в фольклоре и казацких летописях. Подчеркивается, что еще при жизни личность его частично была воспета в исторических песнях и народных думах.

Фольклорные традиции изображения гетмана прослеживаются и в казацких летописях Самовидца, Г. Грабянки, С. Величка, однако их авторы стремились к большей конкретизации деятельности И. Выговского, к передаче собственной точке зрения, которая, по нашему мнению и выводам современных историков, основывалась на идеологических принципах царской Москвы.

В третьем разделе “Образ гетмана Івана Выговского в художественных произведениях ХІХ -ХХІ столетий: семантический аспект” предложено ретроспективное изучение процесса отражения личности Ивана Выговского в фольклоре и литературе дает основание утверждать, что в течении столетий он претерпевал кардинальных изменений. От ярко выраженного негативного персонажа до позитивного. В литературе независимой Украины он приобретает черты многозначительности, что связано с аналитико-психологическим освоением действительности писателями, существенным субъективно-авторским виденьем проблемы. Здесь превалирует национальный и морально-этический подход к проблеме героя.

Ключевые слова: художественная рецепция, интертекстуальность, интерпретация, типологические параллели, национальный герой, национальная память.

SUMMARY

Aristarkhova O. O. The hetman's image artistic receptions in ukrainian literature of the XVII-XXI century (based on works about Ivan Vyhovsky). - Manuscript.

Dissertation submitted for Candidate of Philology degree, speciality10.01.01 Ukrainian literature. - National Taras Shevchenko University of Kyiv, Kyiv, 2009.

The work is devoted to exploration of artistic receptions and interpretation morphogenesis of hetman's Ivan Vyhovsky image in Ukrainian literature. The historiographical influence on artistic interpretation of historical events and personalities is investigated. The object of the exploration is presented by pieces of folk arts, Ukrainian literature between XVII-XXI centuries, the works which depict the historical past of Ukraine, especially the period of the Cossacks: dumas, historical songs, Cossack chronicles of Samovydets, Gryhorii Grabianka and Samiilo Velychko, “History of Russy”, chronicles of Yerlych and Sophonovych, works of Ukrainians writers (I. Nechuj-Levitsky, P. Kulish, D. Mordovets, M. Starytsky, A. Kashtshenko, O. Sokolovsky, I. Le, P. Panch, B. Lepky, O. Lazorsky, V. Kulakovsky and O. Plakhuchy, U. Mushketyk, D. Mishtshenko, O. Lupiy and other).

Proceeding from the analysis results of hetman's Ivan Vyhovsky image evolution in Ukrainian history, the author asserts that it was essential changed throughout the centuries. It had a canonical-negative form in folk-lore, Cossack chronicles, in belles-lettres of XIX, works of 30-40 years XX centuries but nowadays it is acquiring a many-sided colour, it is due to writers analytical and psychological fitting into reality, their appreciable subjective vision of the problem. In independent Ukraine literature hetman's Ivan Vyhovsky image becomes multifaceted, that is caused by analytico-psychologistic factuality recognition, significant subjective author reading of the matter and deep study of problematic. The work refutes out-of-date stereotypes and present the new opinion of figure of hetman Ivan Vyhovsky.

Key words: art reception, intertextuality, interpretation, typological parallels a national hero, a national memory.

Размещено на Allbest.ur