Устим Кармалюк як історична постать в українській літературі та фольклорі

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УСТИМ КАРМАЛЮК ЯК ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА ФОЛЬКЛОРІ

10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

РОМАНЕНКО Лідія Валеріївна

УДК 821.161.2: 929 Кармалюк (О43.3)

Київ ? 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української філології Маріупольського державного гуманітарного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник ? доктор філологічних наук, професор

КЕЙДА Федір Федорович,

Маріупольський державний гуманітарний

університет, завідувач кафедри української

філології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ГУЛЯК Анатолій Борисович,

Інститут філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри новітньої української літератури;

кандидат філологічних наук, доцент

ПОДЗІГУН Вікторія Іванівна,

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського, доцент кафедри української літератури.

Захист відбудеться “27” лютого 2009 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, бульвар Шевченка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01017, м. Київ, вулиця Володимирська, 58).

Автореферат розіслано “___” січня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О.ТКАЧЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасна наука про літературу, як і фольклористика, дедалі активніше долають кон'юнктурні підходи до фахового осмислення широко представленої у письменстві й усній народній творчості історичної тематики. Із огляду на це сьогочасним убачається дослідження творів словесності про національного героя України, ватажка месницьких загонів першої третини ХІХ віку Устима Кармалюка.

З'ясування специфічних ознак художнього моделювання цієї постаті - саме на часі. Адже в умовах становлення молодої української держави вчені здобувають можливість пізнати художню історію, звільнену від заангажованого тлумачення справді лицарських сторінок минулого. Багатий фольклорний матеріал про отамана «дивних розбійників», як і твори Марка Вовчка, М.Старицького, Л.Старицької-Черняхівської, В.Гжицького, М.Зарудного, А.Малишка, О.Гижі, А.Гудими, інших письменників, потребують сучасного наукового прочитання, а то й першоатестації, що зумовлюється необхідністю цілісного, системного аналізу художньої історії України. Окрім того, фольклорні та літературні твори про Кармалюка ще не розглядалися під кутом зору втілення концепцій героїчних і трагічних відтинків нашої історії, визначення співмірності історичних і художніх конфліктів, з'ясування поетикальної специфіки творення характеру видатної історичної особи. Актуальність обраної теми зумовлюється й тим, що фольклорна та літературна кармалюкіана має своє специфічне завдання - виформовувати національну свідомість, примножувати й розвивати історичний духовний досвід етносу, передавати моральні уроки прийдешнім поколінням.

Слід завважити, що в розвідках Л.Барабан, Л.Мельник, М.Сиротюка, В.Сокола, В.Тищенка, І.Цуркана, І.Чернової, інших дослідників розглянуто окремі аспекти порушеної проблеми. Одначе донині відчуваємо брак її концептуального інтегративного осмислення. Відтак сьогочасним вважаємо аналіз художнього матеріалу про Кармалюка і крізь виміри ідеї націєтворення як домінантної, залучення його до ширшого ідейного простору задля декодування історичної та художньої правди про українську націю. Системне прочитання зазначеної групи творів сприятиме доповненню картини героїчного українського фольклору, більш глибокому усвідомленню творчої індивідуальності ряду письменників, виокремленню нових аспектів художньо-історичного дискурсу кармалюкіани.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова частина комплексної теми «Актуальні проблеми української літератури та фольклору», над якою працює колектив кафедри української філології Маріупольського державного гуманітарного університету.

Тема роботи скоординована на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 1 від 19 лютого 2002 р.).

Мета роботи - системно дослідити ідейно-естетичну специфіку фольклорних і літературних творів про Устима Кармалюка, виконати їх синхронно-діахронний аналіз як цілісного художнього явища; переглянути антикармалюківські звинувачення попередніх часів, спростувати їх на ґрунті послуговування сучасними методологіями та новими матеріалами; висвітлити уснопоетичні й індивідуально-авторські концепції героїчної особистості, особливості моделювання конфліктів і характерів у творах про народного ватажка.

Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

- розкрити постать Устима Кармалюка в контексті історії України перших десятиліть ХІХ віку;

- з'ясувати роль історичного фактажу, документальних джерел як підґрунтя фольклорної та літературної кармалюкіани, встановити їх значення в процесі художнього моделювання подій і характерів;

- послуговуючись фольклорним матеріалом, схарактеризувати погляди українського народу на постать Кармалюка, висвітлити реалії, що спричинили саме такі інтерпретації;

- простежити специфіку художніх рецепцій образу героя у вітчизняному письменстві ХІХ - початку ХХІ століть;

- осмислити жанрову своєрідність і структуру фольклорних та літературних творів про Кармалюка, обґрунтувати спостережені внутріжанрові зміни;

- дослідити вплив фольклору в потлумаченні образу ватажка на художню літературу;

- встановити художньо-естетичну, пізнавальну та виховну цінність масиву фольклорних і літературних творів про Устима Кармалюка.

За об'єкт дослідження правлять: історичні документи; архівні та рукописні матеріали; корпус фольклорних текстів відповідної тематики (пісні, легенди, перекази, народні оповідання, прислів'я, приказки); літературні твори різних жанрів Марка Вовчка, Михайла Старицького, Степана Васильченка, Людмили Старицької-Черняхівської, Володимира Суходольського, Андрія Малишка, Василя Кучера, Олексія Булиги, Володимира Забаштанського, Петра Карася, Кирила Курашкевича, Любові Забашти, Володимира Гжицького, Анатолія Бортняка, Івана Драча, Миколи Зарудного, Степана Литвина, Миколи Луківа, Олександра Гижі, Андрія Гудими, Володимира Гдаля, Ігоря Лагунова.

Предмет дослідження - специфіка художнього моделювання постаті Устима Кармалюка в уснопоетичній і літературній кармалюкіані; осмислення історичних подій і фактів, що стали основою фольклорних та літературних сюжетів, а також засобів творення образу народного ватажка.

Теоретико-методологічною основою дисертації є теоретико- й історико-літературні праці вітчизняних учених (І.Франко, М.Драгоманов, Ю.Шерех, Д.Чижевський, Є.Баран, А.Гуляк, Т.Гундорова, Л.Задорожна, М.Ільницький, Г.Клочек, Ю.Ковалів, М.Наєнко, А.Ткаченко, М.Ткачук, Г.Штонь); фольклористичні студії (Л.Дунаєвська, В.Давидюк, О.Івановська, В.Качкан, Л.Копаниця, Н.Малинська, В.Погребенник, В.Сокіл); дослідження з історії України (І.Крип'якевич, Н.Полонська-Василенко, О.Субтельний), культурології та філософії (О.Шпенґлер, К.Юнг, М.Бахтін).

Методи дослідження. Із огляду на значний обсяг і специфіку першоджерельного матеріалу дисертантка застосовує метод історизму, послуговується історико-порівняльним, функціональним, біографічним та описовим науковими методами.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше масив фольклорної та літературної кармалюкіани розглядається цілісно, в націєтворчому аспекті як ключовому. У роботі здійснено спробу системного аналізу творів із метою з'ясування специфіки художнього моделювання постаті ватажка повсталого народу, соціальних і національних конфліктів тієї доби. У дослідженні використано всі доступні уснопоетичні зразки та літературні твори, що побачили світ упродовж другої половини ХІХ - початку ХХІ століття, переглянуто раніше висунуті літературознавчі версії стосовно творів Марка Вовчка, М.Старицького, А.Малишка, В.Кучера, В.Гжицького, здійснено першоатестацію романів О.Гижі «Облога Кармалюка», А.Гудими «Устим Кармалюк», драми Л.Старицької-Черняхівської «Розбійник Кармелюк», поетичних творів П.Карася «Смерть Кармалюка», «Де літа йшли чумаками», С.Литвина «Устимові Кармалюку» та В.Гдаля «Кармелюк».

Здобуті результати й висновки відкривають нові можливості у з'ясуванні проблем теорії й історії письменства - історизму, націєгенеруючих складових, фольклорно-літературних зв'язків. Матеріали роботи сприятимуть виробленню цілісної концепції функціонування жанрів української літератури та фольклору, запровадженню об'єктивних підходів до усвідомлення історіософії, дифузії жанрів, тяглості традицій.

Практичне значення дисертації. Одержані результати можуть бути використані в процесі комплексного дослідження розвитку національної ідеї в новій і новітній українській літературі, масиві фольклорної спадщини; для створення узагальнюючих праць із історії літератури, усної народної творчості, написання підручників і посібників; при читанні нормативних літературознавчих, фольклористичних, історичних курсів, спецкурсів і спецсемінарів у вищих навчальних закладах.

Апробація роботи. Дисертація є самостійним дослідженням, наукова концепція якого апробована в лекційних курсах із історії української літератури, фольклору. Загальну концепцію та результати дослідження оприлюднено на наукових і науково-практичних конференціях різних рівнів: «Література - театр - суспільство» (Херсон, 2005); «Українська культура: питання історії, теорії, методики» (Херсон, 2005); «Східнослов'янська філологія: від Нестора до сьогодення» (Горлівка, 2006); «Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця» (Київ, 2006 - 2007); «Наукова модель: досягнення та перспективи» (Луганськ, 2007); на підсумкових науково-практичних конференціях викладачів Маріупольського державного гуманітарного університету (2002 - 2008).

Дисертацію обговорено та рекомендовано до захисту на розширеному засіданні кафедри української філології Маріупольського державного гуманітарного університету (протокол № 1 від 15 вересня 2008 р.).

Публікації. Основний зміст роботи викладено в 7 статтях, 4 з яких уміщено в фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (третій розділ містить три підрозділи), висновків і списку використаних джерел (279 позицій).

Загальний обсяг роботи - 209 сторінок, із яких 188 - основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі схарактеризовано стан вивчення обраної проблеми, обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, методи і завдання, розкрито наукову новизну дослідження, окреслено теоретичну й практичну вагомість дисертації, вказано основні етапи апробації здобутих результатів.

У першому розділі - «Діяльність Устима Кармалюка: витоки, суть, історіографія» - доведено, що історіографія потрактовувала місію ватажка подільських месників по-різному. Офіційна історіографія тривалий час замовчувала справжню історію народу, підганяючи її до потреб «загребущих сусідів», які здійснювали антидержавну політику щодо України. Огляд історіографічних джерел про національно-визвольну боротьбу під проводом Кармалюка дає змогу виокремити три точки зору в її тлумаченні: польську, російську й українську. Українські історики (М.Грушевський, Є.Черкаський, І.Єрофеїв, І.Гуржій та інші) відстоювали народний погляд на діяльність ватажка, тому їхні спостереження розходяться з трактуванням польської та російської історіографій, де висвітлення подій мало тенденційний характер, бо виправдовувало політику загарбників.

Представник польської історичної науки ХІХ століття Й.Ролле в белетристичному нарисі репрезентував Кармалюка з погляду польської шляхти, показав його кримінальним злочинцем, ватажком зграї грабіжників, цілком спотворивши мету діяльності героя. Проте в своїй тенденційній роботі автор мусив віддати належне й історичній правді. Тоді постать Кармалюка постає перед читачем у її справді героїчному вигляді. Саме від Ролле довідуємося про безкорисливість отамана, його надзвичайне завзяття в боротьбі з панами, любов до України тощо. У російській, а згодом і совєтській історіографії діяльність Кармалюка пов'язувалася з декабристським рухом. Ізчаста українського героя порівнювали з Омеляном Пугачовим, який вважався «власть імущими» розбійником і бунтівником (С.Соловйов, І.Померанц). Радянські історики (Ф.Ястребов, С.Якимович, І.Гуржій, В.Голобуцький) змушені були свідомо замовчувати істинні мотиви визвольної діяльності Кармалюка, надаючи їй передовсім антифеодального, соціального спрямування. Із відомих причин українські історики були обмежені в трактуванні перебігу минулих подій, повинні були оминати гострі кути в потлумаченні численних реалій (О.Бойко, О.Скиба та ін.). Лише після Другої світової війни відкрилося багато фактів із життя, діяльності героя, що раніше замовчувалися. Нині постать Кармалюка в історії України стоїть в одному ряду з визначними борцями за національну незалежність.

Другий розділ - «Постать Устима Кармалюка у фольклорній традиції» - присвячено розглядові уснопоетичних творів, де зображено легендарного ватажка.

В українському фольклорі постать Кармалюка висвітлюється надзвичайно ґрунтовно - в піснях, казках, легендах та переказах, прислів'ях і приказках, усмішках, анекдотах. Характер викладу в багатьох піснях - епіко-ліричний. Епічність - розгорнута пафосна розповідь про важливі події в житті народу - це прикметна ознака української історичної пісні. В аналогічних творах домінує героїка, вирізняючи їх з-поміж інших, відтворюються душевні переживання людини та пієтетне ставлення народу до своїх героїв-рятівників. Концепція постаті Кармалюка в фольклорі помітно відрізняється від характеристик, уміщених у тогочасних документах. Адже народ бачив ватажка таким, яким хотів його бачити.

Дослідженню фольклорного матеріалу про діяльність месника присвячено чимало праць українських і зарубіжних дослідників. Маємо на увазі, зокрема, розвідки В.Герасименка «Кармалюк в українській народній пісні» (1926), В.Тищенка «Народ про Кармалюка. Збірник фольклорних творів» (1961). В.Тищенко, скажімо, дає розгорнуту класифікацію фольклорних творів про ватажка. Дисертантка пропонує власну, сучасну класифікацію пісенного матеріалу про подільського месника: народження та молоді літа; причини й перебіг боротьби українських селян під проводом Кармалюка та його перебування на каторзі; пісні про любовні пригоди подільського месника та його стосунки з родиною; пісенні зразки про смерть; життєстійкість започаткованих народним героєм волелюбних традицій після його загибелі. Переважна більшість пісенного матеріалу присвячена темі боротьби з панами-кривдниками.

Головне, чого дотримувалися творці фольклорних творів, моделюючи образ Кармалюка, - акцентація його нестримної волелюбності, активного прагнення звільнити українців від соціального й національного уярмлення. Аналіз науково надійних фольклорних зразків, досліджень авторитетних українських істориків переконує, що Кармалюк не був звичайним розбійником, який грабував панські маєтки заради збагачення. Його діяльність - один із виявів національно-визвольних змагань, розпочатих колись козаками, гайдамацькими загонами Максима Залізняка, іншими славетними ватажками.

Народнопісенну кармалюкіану без побоювання будь-яких аберацій можна назвати чітко окресленим шаром вітчизняного фольклору, органічно пов'язаним, насамперед, із гайдамацькою усною поезією. Скажімо, як і гайдамацька пісенність, народна пісня про Кармалюка змальовує конкретні історичні реалії та постаті. Відхилення в засобах зображення не можна вважати суттєвими. Вони сприймаються свідченням збагачення зображально-виражальної палітри українського фольклору загалом. Народна пісня досить вичерпно й у притаманному їй стилі образного узагальнення віддзеркалює основні події життя і боротьби Кармалюка. Практично всі сюжети, зрозуміло, групуються довкола постаті отамана. Слідами свіжих подій першими йшли пісні-хроніки, сповнені конкретних реалій і деталізованих «описів». Примітно також, що збагачення кармалюцького репертуару відбувалося за рахунок актуалізації більш давніх історичних пісень (козацьких, гайдамацьких), у яких змінювалися імена, місцеві реалії тощо.

Методологічні підходи до аналізу пісень про діяльність Кармалюка обумовили врахування характеру перебігу подій, їх органічного зв'язку з гайдамаччиною, з одного боку, та спорідненість жанрів, тематичних циклів, у центрі яких - художнє відображення національно-визвольних ідей, - з другого. Як і гайдамацькі, пісні про Кармалюка передають конкретні історичні події, називають реальних історичних осіб (за певними винятками). Властиво, природа історизму обох пластів пісенної епіки має спільну основу.

Як свідчать спостереження, мотиви, пов'язані зі смертю, наявні в більшості фольклорних версій біографії Кармалюка. Це - своєрідний жанровий концепт, що унаочнює їх життєподібність, реалістичність. Та загибелі героя передують його героїчні вчинки, зображені, зазвичай, без зайвих подробиць. У такий спосіб героїчне органічно перехрещується з трагічним. Глибинний смисл останнього своєрідно закодований в ідеї смерті заради життя. Відтак загибель, смерть потлумачуються не як фатальний кінець усього сущого, а як передумова докорінно оновленого майбуття, крок до омріяного ідеалу. Тому маємо всі підстави сприймати фольклор про Кармалюка як одне зі свідчень граничного драматизму української історії.

Так, чимало переказів і легенд містять епізод трагічної загибелі Кармалюка. У деяких із них смерть героя змальовується в реалістичній манері (застрелений із рушниці); згадується навіть ім'я вбивці, хоча не скрізь ним є Рудковський (називаються також паничі Янчевський та Хлопицький) («По світу білому»); висуваються версії, що ватажка вбила коханка («Казала бабуня Оляна») або «студенти» (записано 1894 року; А.Малинка «Предания о Кармелюке»). У багатьох легендах смерть героя - така ж магічна, як і життя. Адже вбивають його «свяченою кулею, срібним або свяченим ґудзиком». У деяких зразках, де йдеться про смерть Кармалюка, обов'язковою умовою висувається освячення кулі в церкві. Згідно з українською фольклорною традицією, якимось незвичним предметом (у цьому випадку «срібним ґудзиком») можна вбити лише чарівника. Аналогічний мотив трапляється в українському фольклорі й стосовно інших народних героїв (Олекса Довбуш). Побутують і легенди про магічний постріл у тінь Кармалюка. Як відображення людини на площині, тінь має не лише її фізичні обриси, а, що найважливіше, обриси душі. За визначенням В.Гнатюка, ідентифікування душі з тінню належить давнім віруванням. Таким чином, влучити в тінь Кармалюка означало знищити його душу, що неодмінно призвело б до фізичної смерті.

Однією з обов'язкових складових композиційного устрою аналогічних творів є наявність так званих «спільних місць» - усталених словесних формул, використання яких зумовлюється насамперед героїчною тематикою. Зрозуміло, що ця тематика органічно пов'язана з подіями вітчизняної історії, навколо яких і групуються «загальні місця». Як правило, такі народнопоетичні формули сконцентровуються в зачинах творів про Кармалюка, ніби готуючи слухача до сприйняття оповіді. Іноді подібні кліше містяться в кінцівках легенд і переказів, своєрідно увиразнюючи достовірність почутого. У народній прозі часто трапляються й медіальні формули, що не мають постійного місця в структурі тексту. Основна їх функція - атрибутування персонажа (розповіді про чудесне народження, незвичайну зовнішність ватажка, його надлюдську силу та героїчні вчинки). У прозі про героя зустрічаємо й міні-епізоди, які оповідач у жодному разі не може опустити, бо утворяться «подієві прогалини». Такі епізоди посутньо конкретизують зміст самої події, виступаючи однією з важливих архітектонічних ознак прозових зразків. Названі моменти - посутній естетичний принцип неказкової фольклорної прози загалом - ніби «зцементовують» композицію практично кожного твору про Кармалюка.

Прозову фольклорну кармалюкіану (як і пісенну) можна розподілити на чітко окреслені тематичні групи: дитинство та юність месника; родина; допомога бідним селянам; кмітливість, винахідливість, надприродна сила, високі моральні якості і талант перевтілення героя; втеча з війська, каторги, від переслідувань; будні боротьби проти панської сваволі; Кармалюкові послання з погрозами «власть імущим»; Кармалюкова ватага; загибель отамана; топонімічна проза. Викликають зацікавлення й ті прозові зразки, в яких творці фольклору прагнуть відбити внутрішній світ месника, зокрема, його роздуми про тяжку долю («Кармалюкова сльоза», «Дідова стріча»).

Оригінальним шаром фольклору про Кармалюка є приказки та прислів'я. Тут народ засвідчує визнання сили, могутності, краси героя, висловлює віру в те, що він урятує людей від знущань. Умовно паремії можна згрупувати таким чином: сила та краса Кармалюка; боротьба з панством; стосунки з бідним селянством.

У народнопоетичних версіях життя й діяльності Кармалюка простежуємо найрізноманітніші художні засоби відображення життєвих реалій. Найпоказовішими в піснях, скажімо, є епітети, порівняння та паралелізми. Епітети виступають традиційними засобами характеристики постаті та вчинків славнозвісного ватажка. Порівняння найчастіше вживаються в картинах переслідування й смерті героя (Кармалюка «як звірюку гонять»; кров із нього тече «як вода річенькова» і под.). Паралелізми тут помітно посилюють емоційне звучання, слугують засобом характеристики персонажів, відтворюють їхні почуття, переживання. Метафора, приміром, слугує одним із способів вираження народного розуміння ролі визвольницьких устремлінь месника («асоціативний» показ певних фактів, пов'язаних із його боротьбою; метафоричний зміст окремих найменувань і под.). Із метафорою в кармалюцькому фольклорі тісно пов'язана метаморфоза (наприклад, численні твердження про невразливість отамана). Ряд традиційних образів («жваві хлопці», «убогі люди», «калина», «пани-дуки», «асесори», «ісправники», «нагайка» тощо) - насамперед на ґрунті подібності - набуває в творах символічних рис. До рівня символу, з нашого погляду, вивищується вже ім'я та прізвище героя: Устим Кармалюк - подільський ватажок, який офірував життям за соціальну та національну непідвладність українського народу. Авторка доводить, що в кармалюцькому фольклорі повною мірою віддзеркалилося не лише народне знання історії, а й естетичні уподобання, художні смаки українців.

Третій розділ дисертації - «Українська літературна кармалюкіана: провідні тенденції художнього руху » - складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. - “Образ Устима Кармалюка в творах епічних жанрів” аналізуються твори українських прозаїків ХІХ - ХХІ століть.

Уперше образ народного героя був виведений у повісті-казці Марка Вовчка «Кармелюк» (1863). Відтворюючи моральну й інтелектуальну вищість Кармелюка та його спільників у їхній боротьбі проти панського свавілля, письменниця утверджує думку про те, що майбутнє мусить належати гуманним, мужнім, благородним людям. Не одинак-бунтар, а народний ватажок, борець проти кріпосницької системи, славний син українського народу - таким постає Кармалюк у художній візії Марка Вовчка. Казково-романтичні засоби зображення героя поєднуються в творі з реалістичним баченням суспільних обставин. Життєправдивості (як на той час) у змалюванні постаті Кармалюка авторка досягає завдяки зверненню до фольклорних джерел. Досягненням письменниці слід вважати те, що вона першою в українській літературі на матеріалі народної творчості відтворила мужній образ народного месника. Змальовуючи одну з героїчних сторінок історичного минулого українського народу, літераторка прагнула відповісти на ряд актуальних питань свого часу, переконуючи, що збройна боротьба проти насильства - це єдино правильний шлях простолюддя в пореформену добу. Важливо, що в життєписі легендарного героя письменницю зацікавила передусім сила його особистості, овіяної нев'янучою славою.

Досконала побудова роману М. Старицького «Разбойник Кармелюк» (1903), що репрезентує переважно реалістичну картину боротьби народу проти кріпацтва й читається з неослабним інтересом, свідчить насамперед про майстерність М.Старицького-прозаїка. Проте, попри чітко оприявнене історичне підґрунтя, роман не можна вважати справді історичним. Тут відтворюється широка картина визвольної боротьби українського народу в першій половині ХІХ століття на Поділлі і з використанням історичних та фольклорних джерел змальовується образ мужнього, талановитого організатора селянських мас. У романі дії Кармелюка локалізуються межами його повіту та околиць. Незважаючи на це, ім'я народного бунтаря в селянському середовищі стало символом помсти гнобителям. Роман М.Старицького, на загал, не представляє цілісного образу народного месника. Пишучи свій твір за зразками західноєвропейських пригодницьких творів, автор занадто вільно поводиться з історичними фактами. Основну увагу він зосереджує на особистих якостях, вчинках героя, зчаста надуманих, нереальних, фантастичних. Однак письменник вдається тут до вдалої спроби відтворення внутрішнього світу народного ватажка, вмотивування причин його поведінки, вчинків, до віддзеркалення найтонших порухів душі героя. Попри відчутне тяжіння до реалізму, Кармалюк М.Старицького (народний заступник, месник) значною мірою романтизований. Це виявляється передусім у показі різних пригод героя, його взаємин із Розалією тощо. Тож у цьому романі, як і в інших історичних творах М.Старицького, поєднуються ознаки двох стильових напрямів - реалістичного та романтичного. «Найголовнішим недоліком в зображенні Кармелюка є підміна соціально-класового підходу до показу історичної дійсності національним», - твердить В.Тищенко Ясна річ, що нині ця думка сприймається як безнадійно заангажована, застаріла. Боротьба Кармалюка - продовження національно-визвольних змагань - козаччини та гайдамаччини. Її метою було звільнення селянства не лише від соціального, а й від національного гноблення - польського та московського панування на українських теренах. Написаний по-російськи твір є одним із непересічних явищ класичної української історичної прози, виявом ментальності і частиною творчого доробку українського письменника-патріота. Це - один із перших помітних кроків на шляху до художнього втілення національно-визвольного руху нашого народу, очоленого Кармалюком.

В.Кучер у романі «Устим Кармалюк» (1954) ставив перед собою завдання на широкому історичному тлі відтворити діяльність Кармалюка впродовж понад двох десятиріч, сповнених визначних подій у політичному, господарському, культурному житті українського народу. У романі відтворено сам дух 10 - 30-х років ХІХ століття. Автор звертається до окремих згадок або й цілих картин таких подій, як війна 1812 року, повстання декабристів тощо. Безпосередньо вони не стосувалися кармалюківської епопеї, проте мали помітний вплив на тогочасне українське життя. Вони не механічно привнесені в сюжетну канву, а органічно пов'язані з життям персонажів і, отже, відіграють у романі важливу роль. Письменник майстерно вплітає в сюжет розповіді про життя Устима та його родини, послуговуючись архівними матеріалами. Ретельно опрацьовуючи історичні джерела, прозаїк відкрив ще одну сторінку з життя отамана. Йдеться про його дружбу з земляком Прокопом Данилевським, який, будучи кріпаком, став відомим хірургом. Основні риси характеру Кармалюка - ненависть до уярмлювачів, прагнення встановити соціальну справедливість шляхом відібрання грошей і майна у багатих на користь бідних, сміливість, відчайдушність у боротьбі, цілеспрямованість, високе почуття товариськості, чесність і безкорисливість. Ці якості, сказати б, не нав'язуються читачеві, а розкриваються поступово - у вчинках героя, стосунках з іншими персонажами, у висловлюваннях і внутрішніх монологах. Завважимо, що на роман В.Кучера помітний вплив справили політичний диктат і «соціальне замовлення». Сюжет із далекого минулого, змодельований письменником, сприймається часом як засіб звеличення сучасної йому влади, тоталітаризму. Водночас твір є помітним явищем у розвитку літературної кармалюкіани середини минулого століття. Він прикметний розмаїттям художніх засобів, мовним багатством, виховним потенціалом.

Оминаючи второвані літературні шляхи, В.Гжицький представляє власну концепцію, своє розуміння постаті Кармалюка (роман «Кармалюк», 1971). Конфлікт у творі ґрунтується на протистоянні характерів, а не на зіткненні ідей. Автор-оповідач часто виконує роль дослідника, займаючи, коли це треба, позицію історика чи політика. Колізія, що виростає з побутових стосунків між панами та Кармалюком, набуває значної національної, соціальної гостроти ще й тому, що від природи Устим - добрий і гуманний, «бо й сам душу має». Боротьба за себе, своє родинне щастя переростає на борню «за всіх». Кармалюк із часом усвідомлює себе сином усього розрізненого «загребущими сусідами» українського народу, що над Дніпром, на Поділлі, в Карпатах стогнав під панським ярмом. Епоха зображується В.Гжицьким досить вдало. «Суміжні» історичні події (війна з Наполеоном 1812 року, польське повстання 1830 - 1831 рр.) лише згадуються, хоча й мають певний вплив на долю головного героя. Проте більшу увагу автор приділяє показові нестерпного становища селян-кріпаків у першій половині ХІХ століття, сваволі шляхти, страхіть солдатчини та наростання народного спротиву. Ці соціальні явища висвітлюються глибоко й усебічно. Місцем дії є головним чином Поділля. Значно пунктирніше відтворено період, пов'язаний із засланням Кармалюка. Очевидно, це пояснюється недостатньою обізнаністю західноукраїнського автора з географічними та етнічними реаліями Росії. Сюжет роману - динамічний, захоплюючий. Розповідь про народного героя подається від його народження до смерті. Наскрізним образом історичної прози В.Гжицького є величний образ України в розвитку її історичної долі від минулого до сьогодення. Тому письменник свідомо не включає в сюжетні події любовних мотивів, не переобтяжує твір пригодницькими перипетіями, як це спостерігаємо, зокрема, у М.Старицького. Стиль Гжицького заакцентовано реалістичний. Лише іноді помітні в романі неоромантичні оздоби, особливо коли автор вдається до аналізу українського національного характеру. На загал же, спостерігаємо тут напружено-уважне трактування персонажів (Устим, Марина, Уляна та інші), зумовлене усвідомленням катастрофічного становища великої волелюбної нації. В еволюції образу Кармалюка неабияку роль відіграє портретна характеристика. Зміни в настроях Кармалюка, його рішення вдатися до збройного опору також передаються через описи зовнішності й поведінки героя. На відміну від інших письменників (М.Старицький, С.Васильченко, В.Кучер), В.Гжицький не вдається до детальних пояснень змін у зовнішньому вигляді Кармалюка, а лише побіжно констатує це. Очолене Кармалюком народно-визвольне повстання, властиво, його кінцева мета, постає в художній візії В.Гжицького саме як ідеальне майбуття. У постаті Кармалюка романіст закумульовує високу моральність нашого народу, демократизм суспільних стосунків, засади християнізму в світогляді. В.Гжицький виступає в оборону права українців на самоідентичність, розвиток мови, демократичних суспільних традицій. Це надає його романові особливої актуальності нині.

Роман О.Гижі «Облога Кармалюка» (1990, надрукований 1993) прикметний наявністю ознак неоромантизму. Історичні факти, офіційні свідчення тісно переплітаються тут із рисами пригодницькими. Домінантним засобом зображення головного героя стає ретроспекція - розлогі спогади, хворобливі марення тощо. Роман побудований у такий спосіб, що сьогочасні події постійно переплітаються з давноминулими (спогади Кармалюка про молодість, втечу з Боровлянської гуральні, спілкування з родиною тощо). Паралельно з описом перебування ватажка у в'язниці літератор розповідає про пригоди графині Амчеславської, Андрія, розваги в царському палаці та ін. Ці історії мають певний зв'язок із його долею. Так, саме графині в творі надається право виконання місії рятівниці. Автор детально описує її напружені спроби дістатися до царя, вплинути на рішення щодо скасування смертної кари меснику. Це зумовлене і симпатією до народного героя, і вдячністю за порятунок від злодіїв, за повернення їй документів на право наслідування всіх маєтків покійного чоловіка. Превалювання психологічного начала в зображенні Кармалюка особливо помітне в епізодах допитів ватажка. Важливим засобом психологічного зображення виступає тут портретна характеристика персонажів і опис умов перебування Кармалюка у в'язниці. О.Гижа наділяє свого героя здатністю по-філософськи осмислювати життя, робити зі спостереженого справді глибокі висновки. У романі отаман виступає уособленням незламної життєвитривалості, незалежності, духовної сили - рис, характерних для людей, котрі з ранніх літ були близькими до праці й героїчних традицій предків. До того ж, Кармалюк - набожна людина, яка боїться скоїти гріх, що потім доведеться спокутувати перед Богом. Тому вбивство для нього - неприпустиме стосовно навіть найлютіших ворогів. Саме в цьому вбачаємо художнє відкриття автора, новизну його художньої інтерпретації. Заторкуючи релігійне питання, прозаїк порушує проблему, актуальність якої не піддається сумнівам і нині. Адже віра - один із чинників національного менталітету, показник совісті народу, його духовної свободи, національного розкріпачення. Романіст прагне органічно пов'язати історично-конкретне, національне із загальнолюдським, показати не лише видатну історичну особу, а й звичайну людину. Тому спостерігаємо за героєм і в вирі повстанської боротьби, і в побутовому спілкуванні з побратимом Андрієм, графинею Амчеславською, в інтимній розмові з коханою дружиною, синами, і на самоті, коли герой сумнівається, розмірковує. Таке поєднання особистісного й загальнолюдського було типовим явищем для української історичної прози, що спиралася на досвід мистецького освоєння історичних подій через долі конкретних людей. Найвищий авторський намір - зобразити свого героя як втілення сутності етносу, що стоїть біля витоків власного самоусвідомлення. Разом із тим, завважимо, що в зображенні постаті головного героя письменник пішов не набагато далі своїх попередників. Він тут, сказати б, традиційний, узвичаєний. Ватажка ненавидять пани, поважають і шанують знедолені українці. Однак, на противагу письменникам, що творили в умовах засилля комуністичної ідеології, О.Гижа мав змогу вголос сказати правду. Тому помічаємо в романі відверте утвердження думки про наступність і навіть безперервність національно-визвольних змагань українського народу (наявність «двійників» Кармалюка в багатьох повітах, офіційне призначення своїм наступником сина загиблого товариша Івана Криничного), про невмирущість самого волелюбного духу української нації. Новаторською ознакою твору О.Гижі вважаємо також показ діяльності (паралельно з ватагою Кармалюка) розбишацьких кублищ, що дискредитували героя в очах людей (загони Цибульського, Принцевича). Очевидно, автор був знайомий з численними народними творами, тому спробував виправдати отамана, доводячи, що аналогічні перекази виникли у ворожому середовищі. Жанр, обраний літератором для зображення ватажка - роман - дає можливість охопити досить значний проміжок часу. Між тим, письменник розповідає про життя та діяльність Устима після останньої втечі його з Сибіру (орієнтовно за чотири роки до смерті). Автор не подає точних дат. Про це здогадуємося з побіжних згадок подій, що відбувалися (зокрема, польське повстання), та записів у щоденнику графа Амчеславського. Слід думати, що автора цікавив саме цей період життя як переломний для Кармалюка в усвідомленні героєм наслідків своєї боротьби. Новаторство О.Гижі - в акцентації людинознавчих, психологічних первнів у засобах конструювання образу видатної історичної особистості, в наданні йому політично загостреного звучання, нового ідейного забарвлення, в поєднанні історичного із загальнолюдським.

Твори малої прози про Кармалюка присвячувалися, як правило, ювілейним датам, пов'язаним із життям отамана, і не набували широкої популярності насамперед через те, що друкувалися зазвичай у подільській періодиці. Оповідь тут зазвичай охоплює незначний проміжок часу, до уваги береться лише певна подія чи факт із життя подільського месника («На волю» М.Козлової, «Я гріха не маю» В.Шевченка, «Це було у селі Кукавці М.Рябого» та ін.).

Підрозділ 3.2. - «Драматургічна інтерпретація народного спротиву» - репрезентує бачення цієї теми українськими драматургами.

Драматичних творів про Кармалюка впродовж двох століть було написано чимало, що є свідченням неабиякої зацікавленості вітчизняних митців цією непересічною постаттю (Олена Пчілка, Ф.Устенко-Гармаш, З.Фігнер-Бурлаченко, П.Питаєв-Пронський, Є.Шаховський, В.Йориш, Ф.Самутін, С.Уейтінг-Родзинський та ін.). Усі вони не відрізнялися життєправдивістю і були створені на основі епічних творів, що побачили світ раніше (Марко Вовчок, Й.Ролле, М.Старицький). Одноактна драма Миколи Макаренка «За Сибіром сонце сходить» (1955) була написана під помітним впливом роману «Устим Кармалюк» В.Кучера і немовби логічно продовжує епічний твір. Серед п'єс, що залишилися в рукописах, слід назвати драму подільського краєзнавця С.Гуменюка «Полум'я» (1958).

У дослідженні приділено більше уваги творам, що побачили світ у 20 - 30-х роках ХХ століття, в другій половині минулого віку, і які є справді малодослідженими.

С.Васильченко у творах «Кармелюк» (чотири дії), «Кармелюк» (одна дія), «Кармелюк» (три дії), що були написані в 1918 - 1928 роках, образ отамана репрезентує відповідно до народно-легендарної традиції, сповнюючи його героїко-романтичного пафосу. Кармалюк - сильна, вольова, завзята й смілива людина - не мириться з панською сваволею, а тому рішуче виступає проти уярмлення, в тому числі - національного. У варіанті на одну дію зображено один із найбільш відомих нападів Кармалюка на панський маєток. Це - період найактивнішої діяльності народного месника, коли слава про нього розійшлася по всьому Поділлю. У стосунках з друзями ватажок виявляє уважність, душевність і доброту. На противагу цьому зображується його ненависть до панів, хитрість і винахідливість. Побратими Кармелюка зображені переважно у відповідності до фольклорних версій. Прикметно, що в одноактному варіанті п'єси фольклорна основа поглиблюється: наявність символічних образів (опришки); уснопоетична романтизація подій, що відбуваються під час грози тощо. Провідним тут стає мотив національно-визвольної боротьби, а особисті стосунки (дружина та коханка) відходять на другий план.

Твір Л.Старицької-Черняхівської «Розбійник Кармелюк» (1926) становить наукову цінність як донині не досліджений. Донедавна він принагідно згадувався в окремих розвідках про творчість письменниці. Особливу увагу в драмі привертають ті мистецькі «механізми», до яких апелює авторка, художньо моделюючи постать славнозвісного народного героя. Драматургічним формам Л.Старицької-Черняхівської притаманні два типи монологів: ліричний та монолог-роздум (монолог прийняття рішення). Обидва вони зумовлюються нелегкою ситуацією, в яку поставлений герой, переживаннями та складністю вибору, перед яким він постає. Монолог стає засобом розкриття філософії «серця» героя як його духовного життя. Внутрішній конфлікт, розгорнений у такий спосіб, полягає в протистоянні цілісного світу людини дисгармонійному соціуму, почуття - волі та обов'язкові. «Розбійник Кармелюк» як із літературного, так і з театрального боку є досить помітною п'єсою. Щоправда, з упевненістю не можна твердити про історичну адекватність у підходах до моделювання постаті головного героя. Тим часом значення і художня вага твору від цього не втрачаються. Добре помітним у п'єсі є двояке ставлення письменниці до діяльності повстанців. На це вказують, зосібна, деякі ремарки: месників названо «розбійниками», а місце, де вони перебувають - «розбишацьким кублом». Навіть ужита лексика свідчить про загалом неоднозначне сприйняття авторкою руху. Проте самого ватажка змальовано в іншій тональності - благородним, відданим справі звільнення знедоленого селянства. Максимально заглиблюючись у психологію, підсвідомі первні вчинків і поведінки вже немолодої, втомленої поневіряннями людини, письменниця показала крах ілюзій ватажка. Саме тому Іван навіть не протистоїть підступності Уляни, яка через ревнощі зрадила його, ставши спільницею вбивства. Л.Старицька-Черняхівська вдалася до спроби по-новому подивитися на долю народного месника, схарактеризувати діяльність Кармалюка та його побратимів, не ідеалізуючи їх. Драматург виводить на сцену насамперед звичайних людей, показує звичайну людську сутність (скажімо, надбати собі щось), а не опоетизованих у фольклорі шукачів народної волі.

П'єса В.Суходольського «Устим Кармелюк» (1936) представляє головного героя таким, який ставив за мету не лише матеріально підтримати селян, караючи окремих панів. Кармалюк Суходольського мислить глобальніше. Він прагне звільнити рідну землю від чужоземних уярмлювачів. Це концептуально відрізняє його п'єсу, скажімо, від роману В.Кучера. Навколо себе ватажок збирає надійних людей, які мають спільну з ним мету. Одначе в драмі В.Суходольського добре простежуються натуралістичні тенденції. Неодноразово стаємо свідками кривавих розправ Кармалюка з панами. Скажемо, що це було явищем історично виправданим. Адже урядові кола Польщі сприймали Україну як колонію, а, відповідно, українців - як рабів. Основною метою поневолювачів була духовна нівеляція українського етносу, тотальне моральне пригнічення. Наслідком цього стали збройні виступи народу. В.Суходольський чи не першим із драматургів заакцентовує, що землями та кріпаками на Поділлі володіли (разом із польськими панами) поміщики інших національностей. Поруч із польськими шляхтичами у п'єсі діють росіяни-загарбники - князь Туманов-Безгубко та полковник Шульженко, які не менш жорстоко ставляться до українських посполитих.

Драматургічне освоєння історичної теми у 80-х роках ХХ століття давало позитивні наслідки. Серед здобутків художньої історіографії цього періоду можна назвати п'єсу М.Зарудного «За Сибіром сонце сходить» (1980), обійдену увагою дослідників. Автор навмисне охоплює невеликий проміжок часу з життя народного месника. Одначе саме цей період був вирішальним і трагічним. Йдеться про час, коли Кармалюк почав переосмислювати своє життя, робити певні висновки. Ватажок планував велике повстання - уже не окремими групами. Його мета - організувати ціле військо й назавжди покінчити з ненависним ворогом.

Характерною вважаємо увагу практично всіх драматургів до епізоду загибелі Кармалюка, коли гранично тонко заакцентовуються почуття, що непокоїли його в останні хвилини життя. Так, і М.Зарудний, і В.Суходольський в останніх словах Устима передають його прагнення до боротьби. А Л.Старицька-Черняхівська завважує, що смерть була бажаною для Кармалюка.

У творах українських драматургів прямо чи опосередковано утверджується глибоко патріотична думка про те, що український народ з давніх-давен прагнув до вільного життя. І в усі часи знаходився герой, який вів за собою до здійснення найзаповітнішої мрії. У той час таким героєм був звичайний український селянин Устим Кармалюк, ім'я якого золотими літерами вписане в національну історію.

Підрозділ 3.3. - “Поетичне втілення визвольних змагань”. Поетична кармалюкіана органічно вписується у контекст національного історичного письменства. Поеми й вірші про Кармалюка яскраво відтворюють основні моменти життя та діяльності народного месника, передають його думки, почуття, тому становлять позасумнівний інтерес.

Перші ліро-епічні та ліричні твори про ватажка з'явилися в середині ХХ століття. У поемі «Кармалюк» (перше видання - 1940, доповнене - 1947) А.Малишко прагне висвітлити внутрішнє життя уславленого історичного героя, всебічно показати характер його боротьби. Однак поет не ставив за мету здійснити «біографічний» переказ життя Кармалюка. Він бере до уваги лише один факт - чергове заслання Устима до Сибіру і втеча. Автор удається до спроби з'ясувати, хто вважав діяльність месника порятунком, а хто - лихом. Конвоїри, скажімо, ставилися до в'язня прихильно. Адже в солдати набирали людей бідних (таких, як і сам Кармалюк), і потрапляли вони в муштру не з власної волі, тому й симпатизували отаману. У всьому творі відчуваємо вплив усної народної творчості: в підходах до інтерпретації образів, використанні тропів, моделюванні ситуацій. Характерно також, що А.Малишко порівнює героя з соколом (в усній традиції - символ мужності, волі). За традицією, що генетично сягає фольклору, Кармалюк виступає проти панства, забираючи в нього добро й роздаючи бідним. У сюжетну канву поеми вплітаються картини, пов'язані з сім'єю, Уляною, Микитою, зображенням пожежі, розповіддю про ставлення селян і панів до Кармалюка. Це дає змогу показати ватажка в найрізноманітніших ракурсах - як захисника скривджених, сина, батька, коханця, підсудного і суддю. Помічаємо, що для поета не важлива документальна точність у зображенні героя. На перший план виступає в нього ліричне світосприйняття. Написана у фольклорних традиціях поема відбиває й письменницьке бачення ватажка.

Упродовж 70 - 80-х років ХХ століття поступово знімаються табу з історичної теми, свідченням чого є поява великої кількості творів, присвячених оспівуванню славного минулого України, зокрема, діяльності Кармалюка. Поетичні твори про ватажка прикметні насамперед схильністю до романтичного оспівування його діяльності. У більшості поетичних творів про Кармалюка відтворено народні концепції. Поети, йдучи за народнопісенною традицією, наголошували, що Кармалюк - справді легендарна постать (А.Бортняк «Легенди про Кармалюка», Н.Кащук «Зінька Кармалючка», В.Забаштанський «Балада про вухналі», О.Булига «Устим Кармелюк», І.Драч «Балада про Кармалюка»). Не лише постать ватажка, а навіть місця, що тим чи іншим чином були пов'язані з ним, стали об'єктом зображення в поетичних творах (Л.Забашта «Кармалюкова башта»). Потужне селянське повстання під проводом Кармалюка, його всенародний характер відтворив К.Курашкевич у поезії «Кармелюків світанок». Світанок тут виступає символом початку боротьби, народних сподівань на волю. Чимало поетичних творів присвячено трагічній загибелі ватажка (П.Карась, С.Литвин тощо). Тут утверджується думка про те, що із загибеллю героя не гине справа його життя, дедалі більше розпалюючи народний спротив. Поетичні твори про ватажка умовно можна розподілити на три групи: 1) ті, де репрезентовано епізоди повстанської боротьби під його проводом; ці епізоди зафіксовані в історичних і документальних джерелах («Кармалюк», «Балада про Кармалюка» Г.Донця, «Світанок Кармалюка» К.Курашкевича, «Устим Кармалюк» М.Палієнка, «Дума про Устима Кармалюка» В.Семеновського, «Кармаль» П.Карася, «Сльоза Кармалюка» І.Драча, «Балада» А.Малишка); 2) твори, що являють собою переспіви уснопоетичних мотивів про героя («Балада про ухналів» В.Забаштанського, «Зінька Кармалючка» Н.Кащук, «За Сибіром» А.Німенка, «Народ про Кармалюка» А.Бортняка); 3) поетичні твори, в яких уславлюється Кармалюк («Свідок побратимства» В.Юхимовича, «Про Устима Кармалюка слава не помирає» А.Коника, «Стоїть Кармель» В.Глови, «Устиму Кармалюку» С.Литвина, «І став Кармель на п'єдестал» В.Семеновського, «Башта Кармалюка» Л.Забашти та ін.). На загал, у поетичних інтерпретаціях життя та боротьби Устима Кармалюка превалює тяжіння до романтичного світовідбиття. Удаючись до зображення ватажка «нових гайдамаків», поети прагнуть максимально увиразнити героїчну постать месника як історичної особи. У багатьох творах спостерігається наслідування народнопоетичної традиції, що надає образові ватажка легендарних, міфічних рис.

Народнопоетичний струмінь відчутний і в романі у віршах А.Гудими «Устим Кармалюк» (1992). Однак недоліком твору, на нашу думку, є надмірна увага до особистого життя ватажка. Так, у першій частині йдеться про закоханість Розалії, у другій - про відданість Наталі, в третій - жагуче, ревне кохання Оляни. Складається враження, що боротьба Кармалюка пов'язана виключно з цим жіноцтвом, що без нього месник не став би виразником народних ідей. Законна ж дружина Кармалюка - Марія - згадується в тих випадках, коли чоловік вмовляє її поїхати з рідного села або у зв'язку з образом Наталі, яка мріє пов'язати своє життя з ватажком. Мабуть, саме тому тема жіночої зради, ревнощів є провідною в творі. Автор простежує дії Оляни, вмотивовує їх переважно жіночою сутністю. Ватажка згубили звичайні жіночі ревнощі, а національно-визвольна боротьба стає лише тлом для розгортання цих подій.

Однією з визначальних рис української літературної кармалюкіани є поглиблення філософського осмислення історичних подій, зображення отамана в контексті гуманістичних канонів сучасності. При цьому філософське обмірковування історичного процесу завжди знаходить глибоко індивідуальні художні конфігурації свого втілення. Якщо, наприклад, у творах Марка Вовчка, М.Старицького, С.Васильченка, В.Кучера тощо філософські ідеї часу безпосередньо вплітаються в художню тканину, обумовлюючи своєрідність історичної епохи, непересічність постаті ватажка, то в романах В.Гжицького, А.Гудими та О.Гижі філософське осмислення часу досягається, перш за все, посередництвом глибокого психологічного аналізу внутрішнього світу особистості.

У висновках узагальнюються результати дослідження обраної проблеми.

1. Фольклорна та літературна кармалюкіана є віддзеркаленням насамперед національно-визвольної боротьби українського народу; соціальні мотиви - супровідні, цілком підпорядковані головному спрямуванню.

2. Зразки українського фольклору (історичні пісні, легенди, перекази, оповідання) про Кармалюка є своєрідною системою моделювання образу лицаря, позначеною впливами історичної реальності та міфолого-казкової ірреальності.

3. Уснопоетична основа, численні фольклорні ремінісценції і трансформації, притаманні більшості літературних творів про Кармалюка, сприймаються як свідчення національного характеру самого явища літературної кармалюкіани.

4. Літературна кармалюкіана є вираженням характерних ознак кожного етапу розвитку письменства, одним із показників провідних тенденцій загальнокультурного розвитку того чи іншого періоду.