Фольклорно–етнографічна спадщина Михайла Стельмаха

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ

ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМЕНІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО

Фольклорно - етнографічна спадщина Михайла Стельмаха

Борейко АНАТОЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

КИЇВ 2015

Зміст

Вступ

1. Стан дослідженості проблеми, огляд джерел

1.1 Стан дослідженості проблеми

1.2 Огляд джерел

2. Етапи життєвого та творчого шляху Михайла Стельмаха

3. Фольклорно - етнографічна діяльність М.Стельмаха

Висновки

Список джерел та літератури

Вступ

Національно свідома інтелігенція у концентрованому вигляді відображає історію свого народу, багатоаспектність та різноманітність виявів його культури у найширшому розумінні цього слова. Докладне й всебічне вивчення фольклорно - етнографічної діяльності інтелігенції - нагальне й актуальне завдання сучасної вітчизняної історіографії. У зв'язку з цим актуальним та науково доцільним є дослідження творчості Михайла Стельмаха, його ролі і місця у розвитку української культури в інтернаціональній радянській державі часів тоталітаризму.

Вивчення націокультурного виміру діяльності Михайла Стельмаха дозволяє з'ясувати місце та роль представників української творчої інтелігенції у тогочасному радянському соціумі, розширити наукові знання щодо розвитку української етнографії та фольклористики у радянський період.

Мета дослідження полягає у комплексному висвітленні напрямків фольклорно - етнографічної діяльності митця української літератури Михайла Стельмаха.

Відповідно до заявленої мети визначено такі наукові завдання:

· з'ясувати стан наукової розробки теми, концептуальні засади та фактологічні пріоритети історіографії;

· класифікувати основні види джерел, визначити їхню репрезентативність, окреслити методологічний інструментарій дослідження;

· охарактеризувати основні етапи біографії та творчості Михайла Стельмаха;

· розкрити напрямки фольклорно - етнографічної діяльності М. Стельмаха

Об'єктом вивчення є українська етнографія та фольклористика у радянському культурному просторі.

Предметом вивчення є фольклорно - етнографічна діяльність Михайла Стельмаха.

Хронологічні межі роботи визначені її тематичною спрямованістю та завданнями й охоплюють роки життя та творчості Михайла Стельмаха.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у висвітленні впливу родини, оточення, інших факторів, у тому числі політичного режиму, на формування особистості М. Стельмаха, розкритті малодосліджених аспектів діяльності письменника, як дослідника українського фольклору та етнографії; з'ясуванні впливу творчості М.Стельмаха на збереження національної самоідентичності українського народу в умовах радянської політики формування нової спільноти «радянського народу».

Результати дослідження відображено у таких публікаціях: Борейко А.М. Внесок Михайла Стельмаха у дослідженні українського фольклору як продовжувача подвижницької діяльності Павла Чубинського./А.М. Борейко // Матеріали НПУ ім. М.П.Драгоманова. Міжнародна наукова конференція. Україна в етнокультурному вимірі століть (До 175-річчя з дня народження видатного українського етнографа Павла Чубинського), К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова 23-24 січня 2014, - С 10.; Борейко А.М. Становлення митця: гендерні аспекти виховання у родині М.Стельмаха. /А.М. Борейко // НПУ ім. М.П.Драгоманова. Всеукраїнська науково-теоретична конфедерація. Гендерні дослідження в історичному вимірі, К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова 12 грудня 2013, - С 12.; Борейко А.М. Події першої світової війни в літературній творчості Михайла Стельмаха. /А.М. Борейко // Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя. Міжнародна наукова конференція. Перша світова війна в долях народів Європи та світу, Ніжин.: 18-19 вересня 2014, - С. 12; Борейко А.М. Етнографічні та фольклористичні дослідження: до біографії Михайла Стельмаха. /А.М. Борейко // НПУ ім. М.П.Драгоманова, VI Всеукраїнські драгоманівські читання молодих істориків. Україна в європейській та світовій історії: актуальні проблеми сучасного наукового і освітнього дискусу, К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова 30 жовтня 2014, - С. 18; Борейко А.М. Тарас Шевченко і Михайло Стельмах: деякі генеалогічні порівняння біографій митців. /А.М. Борейко // Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького. ІХ науковий семінар. Роль визначних особистостей - митців, діячів науки та культури у процесі формування національної самосвідомості наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., К., 12 грудня 2013.; Борейко А.М. Роль дитинства і родини у формуванні Тараса Шевченка і Михайла Стельмаха: порівняльна реконструкція. /А.М.Борейко // НАН України. Засідання круглого столу, присвячене 200-літтю Тараса Шевченка. Т.Г. Шевченко крізь два століття: людина, творець, символ. К.: 11 березня 2014; Борейко А.М. Фольклор у творчості Михайла Стельмаха. /А.М. Борейко // Особистість, суспільство, держава: проблеми минулого і сьогодення. У 2 томах. Т.2. - Суми-Курськ.2014, -С.65-69.

1. Стан дослідженості проблеми, огляд джерел

1.1 Стан дослідженості проблеми

З отриманням українською нацією державності поступово долаються ідеологічні стереотипи, формується якісно нова історична свідомість українського суспільства, що сприяє зростанню зацікавленості до персоніфікації історії в особах діячів усіх рівнів -- від загальнонаціонального до регіонального, які діяли на теренах України та за її межами, котрі своєю працею, інтелектом і досягненнями в різні історичні часи сприяли розвитку України. Комплекс проаналізованих нами досліджень включає історіографічні напрацювання українських та зарубіжних дослідників і умовно поділяється на: методологічні, загальні, тематичні та спеціальні роботи.

Методологічними для нашої проблеми є дослідженнями з біографістики, які дозволили подати комплексне уявлення про письменника, драматурга, фольклориста М.Стельмаха, вивчити його діяльність у контексті відповідної епохи.

На цей час існує велика кількість недостатньо всебічно досліджених видатних постатей, роль яких в історичному поступі української нації була або забута або ж висвітлена не належним чином. Важливою проблемою, яку не варто втрачати із поля зору залишається проблема міжособистісних зв'язків людей певної епохи, які, зрештою, можуть «пролити світло» на перебіг тих чи інших подій, процесів й дати належні відповіді саме із позиції цієї постаті, що із погляду порівняльного методу допоможе дотриматись принципу історичного об'єктивізму.

Здобуття Україною незалежності знаменує собою новий етап у розвитку української біографістики, який відзначається науковим осмисленням здобутків національної біографістики в історичному контексті. Потреби суспільства акцентували основні завдання і напрями наукової та практичної діяльності в цій галузі історичної науки. Серед пріоритетних напрямів набувають чинність питання фундаментальних принципів біографістики, головним із яких залишається усвідомлення поняття сутності біографічного знання в цільовому призначенні біографічної довідкової справи.

Упродовж останніх 10-15 років біографічні дослідження в незалежній Україні сприяють відродженню національної пам'яті, поверненню суспільству забутих і замовчуваних імен співвітчизників, переосмисленню їхньої ролі та діяльності, вихованню патріотизму, любові до Батьківщини.

Важливими для нашого дослідження стали роботи українських вчених-біографістів В.Попик [46], С. Ляшко[43], І. Старовойтенко[49], В. Колесник [41], Т. Ківшар [39], О. Бугаєва [27].

Загальні - енциклопедичні видання: «Українська Радянська енциклопедія. В 12 томах/ за ред.. М. Бажана. К.: гол. Ред. УРЕ 1974-1985 [20]», «Український Радянський Енциклопедичний Словник. У 3 томах / за ред.. М. Бажана - К.: гол. Ред. УРЕ 1966 - 1968 [20]»; «Енциклопедія Українознавства, Т.8, Львів 2000, 320с. [21]», «Літературознавча енциклопедія [22]», «Українська енциклопедія. Вулиці Києва. Довідник (К.,1995)»[23]; «Український некрополь [24]», в яких про М.Стельмаха зазначено: «укарїно-радянський письменник … відтворював патріотичні почуття радянських воїнів…йому притаманний глибокий ліризм, пісенність, емоційність, поетика фольклор …»

Тематичні роботи представлені такими науковими роботами, в яких здійснено комплексний аналіз та об'єктивне висвітлення головних особливостей та засад українського літературного процесу ХХ століття: «Історія української літератури (1968)»; «Історія української літератури ХІХ ст. за ред. М. Яценка (1996)»; «Історія української літератури ХХ ст. за ред. В. Дончика(1995)»; «Історія української літератури. ХХ -- поч. ХХІ ст. (2014); «Історія української літератури кінець ХІХ -- початок. ХХI ст.»; «Історія української культури у п'яти томах».

В історіографії проблеми ми виокремлюємо спеціальні роботи, які представлено дисертаційними дослідженнями, монографіями, статтями, тезами, що досліджують життєвий шлях, наукову і громадсько-політичну діяльність М. Стельмаха та в яких виокремлюємо окремі напрямки, за якими здійснювалися дослідження життєпису та творчості письменника:

1) висвітлення життєвого шляху (В. Загороднюк [35], І. Семенчук [47], М.Ткачук [51]);

2) аналіз творчості (О. Бабишкіна [25], М. Домницького [33], О. Килимника [38], І. Семенчука [47], Н. Ткаченка [52], М. Ткачука [51], Г. Штоня [55]);

3) розкриття вкладу М.Стельмаха у дослідження фольклору (Т. Вільчинська [30], М. Іщук [36], Р. Корогодський [40], Н. Шумада [53], Г. Штонь [55]);

Творчості М. Стельмаха присвячено близько 350 праць, в яких не обійшлося без суб'єктивізму й тенденційності, ідеологічної заангажованості. Зміни соціального, естетичного, аналітичного спрямувань у суспільстві дають змогу поглиблювати, уточнювати, збагачувати думку про художній твір, який існує у часі і просторі, отже його оцінка повинна мати відповідний характер. Тому у працях О. Бабишкіна [25], М. Домницького [33], О. Килимник [38], І. Семенчука [47], Н. Ткаченка [52], М. Ткачука [51], Г. Штоня [54] неодноразово наголошується на складності та різноплановості творів М.Стельмаха. Систематизуючи фольклористичний та етнографічний доробок, дослідники зазначають, що коло наукових інтересів М.Стельмаха - ученого лежало у царині української народної лірики, що було закономірним, адже у формуванні естетичних смаків Стельмаха-письменника важливу роль відіграла народна творчість.

1.2 Огляд джерел

На основі аналізу різноманітного і різнопланового матеріалу здійснено класифікацію комплексу джерел, які поділено на такі групи: 1) архівні документи; 2) матеріали усної історії (інтерв'ю М.Стельмаха), свідчення Л.Стельмах); 3) епістолярій; 4) художні твори Михайла Стельмаха; 5) мемуари та спогади; 6) інтернет-ресурси.

Першу групу склали архівні документи, (Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва фонд 66 опис 1), який більш ширше розкриває біографічні дані М.Стельмаха. Так, у фонді зберігаються архівні матеріали, які висвітлюють біографічні дані письменника, його професійні характеристики, довідки про стан здоров'я після поранень на фронті, роботу у різних міжнародних, громадських організаціях, органах влади СРСР.

Другу групу склали матеріали усної історії (інтерв'ю ( М.Стельмах), свідчення Л.Стельмах), які поглибили знання деталей біографії М.П. Стельмаха, а також ознайомитися з письменником як непересічною особистістю.

Третю групу склав епістолярій М.Стельмаха (з особистого архіву Л.Стельмах ), що включає листи періоду 1942-1945 рр., які допомогли побачити формування людиноцентричності світосприйняття та світобачення молодого митця, філософське осмислення ним проблем людського буття.

До четвертої групи джерел належать фольклористичні збірки: «Українські народні думи та історичні пісні» (К., 1955), «Думи» (К., 1959), «Народна лірика» (К, 1956), «Українська народна поетична творчість» (1965) «Народні перлини» (1971), «Дівчина з легенди Маруся Чурай» (1974), «Думи. Історико-героїчний цикл» (1982).

До п'ятої групи належать художні твори Михайла Стельмаха («Велика рідня », «Кров людська - не водиця», «Хліб і сіль», «Правда і кривда», «Чотири броди», «Гуси-лебеді летять», та «Щедрий вечір», а також п'єси Михайла Панасовича: «Зачарований вітряк», «На Івана Купала» («Дума про Морозенка»), «Кров людська - не водиця», «Правда і кривда», «Кум королю») які дозволили проаналізувати історіософські погляди митця, розкрити феномен його творчості в українській літературі радянської доби, з'ясувати вклад українського поета, прозаїка, драматурга та кіносценариста у збереження національної самоідентифікації українців, проілюструвати бачення письменником суспільно-політичних процесів, що розгортались в українському селі ХХ ст..

До шостої ми віднесли мемуари та спогади: Я.Стельмах «Про батька» (2002) [11], Д. Стельмаха «Скелети в письменницьких шафах» (2013) [14], Л. Стельмах «Мій кіт за тобою скучив» (2004) [16], М. Якубенко «Остання зустріч» та «Гуси-лебеді над його життям»(1992) [17, 18, 19], які дозволили уточнити деякі факти біографії М. Стельмаха та реконструювати суспільно-політичну ситуацію та її вплив на творчість митця.

До сьомої групи належать джерела представлені інтернет-ресурси, а саме офіційним сайтом «Фонд Михайла і Ярослава Стельмахів» [http://stelmakh.com.ua/.] та «100 років від дня народження Михайла Стельмаха» [http://sasl.at.ua/blog/100_rokiv_vid_dnja_narodzhennja], матеріали якого були використані для висвітлення фактів при розкритті біографії М.Стельмаха та огляді історіографії й укладанні списку використаних джерел і літератури.

Таким чином, використана нами джерельна база дозволила розкрити життєвий і творчий шлях письменника та спробувати охарактеризувати громадсько-політичну та національно-культурну діяльність М.Стельмаха в контексті суспільно-політичних та економічних трансформацій в Україні протягом ХХ ст..

2. Етапи життєвого та творчого шляху Михайла Стельмаха

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківцях Літинського району на Вінниччині в незаможній родині хлібороба.

Аналіз життєвого шляху Михайла Стельмаха дозволяє виділити чотири етапи у його біографії, творчості, науковій та громадсько-політичній діяльності.

Етапом формування та становлення особистості Михайла Стельмаха стали роки дитинства, яке припало на період Української національно-демократичної революції та громадянської війни, голодомору 1921 -1922 рр., перші роки встановлення радянської моделі в Україні.

На формування особистості М. Стельмаха, за його власними спогадами, впливали мати, батько, дід, бабуся і дядько. Неабиякий вплив на формування малого Михайла мала його мати, Ганна Іванівна, добра, ласкава і невтомна трудівниця, закохана в усе гарне, таємничо-романтичне, в душі якої бриніли струни поезії, струни народної пісні. Вона перша пробудила в дитячому серденьку любов до навколишньої природи, навчила маленького Михайлика милуватися вранішніми росами і легеньким ранковим туманом, подовгу вслухатися в «бентежні звуки далеких дзвонів», що їх струшують на землю з високого піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись весною з далекого вирію. Під впливом матері хлопчик навчився розпізнавати загадко-мальовничий світ української природи. Ось як він про це згодом напише у своїй автобіографічній повісті «Гуси - лебеді летять…»: «Коли на городі з'являвся перший пуп'янок огірка чи зацвітав повернутий до сонця соняшник, мати брала мене, малого, за руку і вела подивитися на це диво, і тоді в блакитних очах її назбирувалося стільки радості, наче вона була скарбничим цієї землі. Вона перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, маковий цвіт, осінню горобину і калину, вона перша показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і як у розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль. Від неї першої я почув про калиновий міст, до якого й досі тягнуся думкою і серцем... В її устах і душі насіння було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками -- нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю… Мати, наче святкового дня, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки стояли, наче парубки, - плече в плече. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на Чумацький Шлях, на Стожари і на отой Віз, що народився із дівочих сльозин. Як гарно у тихому світі, аж чути, як земля дихає», - зітхаючи, говорила сама собі. Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого... Сам Михайло Панасович згодом так писав про роль матері у становленні його письменницького таланту: «Не знаю, як би склалася моя доля, коли б біля неї не стояла, мов благання, моя зажурена мати. Я й досі чую на своєму чолі, біля свого серця спокій і тепло її позазільованих, потрісканих рук… Цієї уваги до всього доброго, красивого вділила мати й мені [12; с. 126]».

Як зазначає дослідник М.Ткачук, мати Ганна Іванівна виступає у творах прозаїка М.Стельмаха уособленням життєвої та творчої сили: «Цій жінці було притаманне справжнє відчуття життя, яке властиве високим і благородним душам. Саме мати виявляється творчою силою, бо сіє, мов зерно навесні, любов, тепло і добро. Саме вона, на думку М.Ткачука, наділяється важливою рисою: давати довгочасне життя прекрасному ...» [51; с. 17]. Як стверджує М. Ткачук, інтертекстом цього образу є притча про зерно. У ній говориться, що зернина, котре впала в землю, помре, але дасть сходи. І виросте нова рослина, нове зерно. Отож життя безсмертне, і людина, яка творить добро, безсмертна, як і саме життя[51; с. 17].

Таким чином, цілком можна погодитися з оцінкою М.Ткачука, що образ матері Ганни Іванівні, втілений згодом Михайлом Стельмахом у його творах, повністю відповідає українським етноментальним характеристикам Матері-Берегині.

З особливою ніжністю згадував письменник про вплив батька, Панаса Дем'яновича, колишнього селянина, що згодом ставши кочегаром на крейсері «Жемчужний» під час російсько-японської війни (1904-1905 рр.). Створюючи у майбутньому образ батька, Михайло Стельмах виписував його, як втілення вікової селянської мудрості і доброти, характерної риси для простих, чесних трудівників-хліборобів. Уже перед смертю простий неписьменний селянин заповів синові: «Якщо вже пишеш, Михайле, то більше пиши про любов. Бо це потрібно людям».

Отже, на думку, О.Вощенко, образ батька у творчості М.Стельмаха постане глибинно закоріненим образом хлібороба, що втілює архетипні національні риси: вікову селянську мудрість, доброту (згадаємо, як Панас носить сина до школи загорнутого в кирею), працелюбність, честь. Етноментальне осердя образу батька, на думку, О. Вощенко, можна ототожнити з «паном господарем» з українських колядок, постать якого в народній свідомості сягає космічних масштабів: небесні світила приходять до нього в гості, час початку його праці - весна - є «святою», його буденне знаряддя високо опоетизоване: плуги у хлібороба срібні, сохи його «да й золотиє», «поводки всьо шовковиє [30; с. 20]».

Особливе місце у формуванні особистості М.Стельмаха займав дід Дем'ян, у минулому селянин - кріпак, що працював у графа Кочубея, і був майстром на весь Літинський повіт (пошукати треба було вправнішого коваля, стельмаха, механіка): вирізблював з дерева, стельмахував (виготовляв вози і сани), робив скрині, кінську упряж, віялки, сівалки, кував підкови, ставив хати [33; с. 5]. «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем'ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку - співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев'яні квіти розкидає по них [12; с. 26]».

Саме дід Дем'ян, який завжди підтримував інтереси онука, виховуючи у ньому найкращі риси українського народу: винахідливість, працелюбність, щедрість, доброзичливість, закоханість у народну пісню; навчав його визнавати владу природи і бачити її красу. «Я ніколи не бачив дружніших людей, як мої діди. У селянстві, та ще в нестатках, усього доводилось мені надивитись і начутись. Але жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини [45; с. 26]», - писав згодом М.Стельмах. Свого улюбленого діда Стельмах згодом обезсмертив в образі Івана Яроша з роману «Хліб і сіль», вклавши у вуста літературного героя Дем'янові слова: «Не той помер, кого спіткала смерть, а той, хто несе свою душу на торг чи на поклін».

Не менший вплив на формування світогляду та художній талант малого Михайла мали також бабуся (яку він дуже любив). «Вона робила все, чим належить займатися сільській жінці. Але найбільше любила сад. Іноді здавалося, що бабуся за нього молиться. Мала звичку закінчувати робочий день у саду, наче з близькими рідними, розмовляла з деревами.. Однак бабуся завжди була проти, щоб хтось прислухався до її розмов з деревами. Та Михайлик намагався не пропустити жодного слова...» [33; с. 6].

Важливу роль у формуванні рис малого Михайла також відіграв дядько Микола, якого по вуличному прозивали Бульбою .«…рудий, кирпатий і невеличкий на зріст, зате вусища в нього зародили, наче у гетьмана, а під ними і поверх них то чаяться, то розгулюють посмішка і насмішка. Жив дядько Микола хоч і бідно, зате весело: він ніколи не впадав у журбу, ніколи не прибіднювався, а навпаки, любив так похвалитися, щоб іще хтось не крізь смуток дивився на світ [12; с. 447]».

Отже, найближче оточення (найбільше матері та батька та дідуся і бабусі), природа рідного краю вплинули на формування літературних талантів особистості юного Михайла, становлення його не тільки образності, а й креативності мислення, що стане у майбутньому основою для розвитку літературних талантів майбутнього майстра слова.

Роки навчання у початковій школі с. Дяківці (1921-1924 рр.), перший досвід вчителювання у Дяківецькій школі по ліквідації неписьменності (1928 р.), навчання у Вінницькому педагогічному технікумі та Вінницький педагогічний інститут (1928-1933 рр.) стали етапом становлення особистості М.Стельмаха, коли він розпочав свою літературну творчість, виступивши автором перших поезій та ряду статей, рецензій у обласних та районних періодичних виданнях.

Отже, впливів найближчого оточення (найбільше матері та батька та дідуся і бабусі), природи рідного краю на формування особистості юного Михайла, становлення його не тільки образності, а й креативності мислення, що стане у майбутньому основою для розвитку літературних талантів майбутнього майстра слова. Саме в українській родині була традиційною та історично обумовленою традиція важливості ролі родини на початковому етапі формування особистості, зокрема у дитячі роки. Порушення цієї традиції стало однією з причин втратою сучасним українським суспільством своїх цінностних та духовних орієнтирів, наростанням бездуховності та цинічних настроїв серед молодого покоління. Разом з тим, необхідно відзначити вплив на формування особистісних рис та світобачення юнака М.Стельмаха суспільно-політичних процесів, що відбувались в Україні в умовах утвердження сталінського тоталітарного режиму у 20-30 -ті роки ХХ ст. та породжених ними ідеологічних засад і суспільних настроїв.

1930 - ті роки - це початковий етап формування його професійних рис, як дослідника українського фольклору та етнографії, що припали на період, коли він шість років вчителює: перші дві зими - на рідному Поділлі (у Калинівці - сусідній з Літином райцентр Віниччини), а потім - у селах Катюжанка Димерського району та Літки Броварського району на Київщині. Саме під час вчителювання у Літківській школі Броварського району на Київщині він розпочинає свою діяльність дослідника-фольклориста, збираючи народну творчість, разом зі своїми учнями підготував чотири збірники українських народних пісень, оформивши це візерунками традиційної вишивки. «Пристрасть моя до пісні розгорілась у роки вчителювання. Організував я фольклорний гурток, зацікавив і учнів, і батьків. Випустили рукописну збірку. Було мені від цього і радості, і горя. Знайшлися й такі, які звинуватили мене в націоналізмі. Але наше республіканське керівництво у всьому розібралося і підтримало мене [33; с. 176]». стельмах фольклор етнографічний

Максим Тадейович Рильський так згадував про цей період: «Згадується морозяна зима, хуртовина в середині 1930-х років, коли я був у селі Літках над Десною, де Ви учителювали, записували народні пісні (пригадуєте товстий зошит своїх записів, який Ви принесли, коли вперше прийшли до мене з покійним Яковом Качурою), брали активну участь у житті села... Звідти, з Літок, Ви пішки «бігали» (Ваш вираз) до Києва працювати в бібліотеці, а від Літок до Києва не так і близько! В Літках відбувся літературний вечір, організатором якого були Ви,-- і скільки ж душі, висловлюючись трафаретно, вклали Ви в організацію цього вечора! Я бачив, які міцні зв'язки у Вас з Вашими учнями і з дорослими жителями Літок... Я добре зрозумів ще тоді, що життя і лі-тература для Вас -- єдине ціле і безконечно дороге. Я не помилився, це знають читачі і на Україні, і далеко за її межами».) Згодом Максим Тадейович у статті «Про молодих» також тепло згадав про цю зустріч з молодим поетом: «Він сором'язливо показав мені свої вірші, од яких так і повіяло свіжим і своєрідним талантом, а також великий зошит власноручних записів пісень - тексти з нотами. Я довідався, що вчитель той бере найдіяльнішу участь у громадському житті села і разом з тим устигає дуже багато читати. Зимою, в мороз, у метелицю, пішки за кілька кілометрів ходив він із села до Києва в бібліотеку... [44; с. 221]». М.Домницький, відтворюючи цей період у житті майбутнього письменника зазначає: «Він вслухається у забарвлену чернігівськими діалектизмами розмову літківських селян, як до того вслухався в подільську говірку своїх земляків. Він знає мову не з словників, до яких, до речі, ставиться з пошаною, а з уст її творця -- народу. Охочий до співів, він пам'ятає тисячі пісень з їх численними варіантами, що живуть від Поділля до Полісся, від Карпат до Слобожанщини [33; с. 6]».

Етапом подальшого становлення М. Стельмаха як науковця - дослідника фольклору стали роки війни СРСР з нацистською Німеччиною (1941-1943 рр.) та роки роботи (за запрошенням М.Рильського) на посаді наукового співробітника Інституту мистецтвознавства фольклору та етнографії Академії наук Української PCP.

Літературознавець А. Адаліс характеризуючи поетичну творчість митця періоду війни підкреслює, що «створені Михайлом Стельмахом образи «не вигадані, не підроблені під фольклор: вони живі, в них органічно злиті в одне давня пісенна традиція і живе сприйняття сьогодення. Тут поетична традиція не закостеніла, її оживляє той органічний зв'язок історичного «вчора» і реального «сьогодні», що характерний для народної творчості. Від чистих джерел справжнього, не стилізованого фольклору живиться коріння поетичної творчості Стельмаха: в цьому сила його віршів. Збірка «Украине вольной жить» складається з п'яти циклів: «В моем краю», «Думы и песни», «Родня», «Половодье», «Зерно» [38; с. 138].

Роки війни стали й роками формуванню людиноцентричності світосприйняття та світобачення молодого митця, філософського осмислення проблем людського буття. Про це свідчать фронтові листи Михайла Стельмаха до свого друга юності І.Синиці (надані нам дружиною Я.Стельмаха Людмилою Стельмах: «…Невже ти думаєш, що я настільки можу здрібнити, щоб забути ті барвінкові дороги нашої молодості, по яких разом проходили, торкаючись плечем плеча?..[11]», «… дякую долю, що знову почала з'єднувати наші шляхи і, вірю, скоро настане свято всього нашого народу і наше з тобою, коли ми зажевемо з тобою разом у дружбі великій, святій на наші Україні… [9]», « Скільки передумав читаючи твої листи. Скільки разів радісно і болісно стискувалось серце. Адже разом з тобою молодість стрічали, стрічали світанок своїх надій. І хай, мій красеню, наша дружба, міцна, як братерство, живуча, як повне ядерне зерно, буде нашим супутником од віку і до віку. Вірю, що згине ворог на нашій дідизні і ми з тобою постарілі, з сивиною в чубах (і я почав сріблитися) зустрінемось як брати на землі нашої матері України. За це боремся, за це я боровся зброєю, тепер пером і, може, знову боротимусь зброєю. Прискорюю цей день во ім'я щастя нашого народу, нашої України, нашого з тобою… бути не утриманцями життя, не гостями, а повними господарями… Ми ще стільки повині зробити для свого народу! І є для цього сила і є порох в порохівницях у мене стільки задумів, що без тебе їх здійснити зовсім не можливо. Отже, хай швидше настане наше свято, наш великдень, щоб для великих робіт сісти нам разом…[10]»

Працюючи науковим співробітником Інституту мистецтвознавства фольклору та етнографії Академії наук Української PCP, учений бере активну участь у наукових фольклорних експедиціях, в яких записує народні думи і пісні, казки і прислів'я, народні легенди і анекдоти, перекази; упорядковує і редагує збірники народної творчості, пише наукові статті. Його науковий доробок склали п'ять фольклористичних розвідок («Українські народні думи та історичні пісні» (1955); «Народна лірика» (1956); «Українські народні ліричні пісні» (1958); «Пісні літературного походження» (1958); «Народні перлини» (1971)) та розділ до підручника "Українська народна поетична творчість" у двох томах (1958 р.) [49, с. 73].

За оцінкою сучасних дослідників М. Стельмах, як збирач та дослідник фольклору, здійснив комплексне та ґрунтовне дослідження української народної пісні, а як поет написав унікальні за своїм змістом, наповнені фольклорним багатством літературні шедеври; як прозаїк створив автобіографічні твори наповнені почуттями; як публіцист - автор статей, що були наповнені критикою тогочасного стану речей; як кіносценарист - редактор сприяв екранізації культової для українського кінематографу повнометражної стрічки «Гуси-лебеді летять», що все це є свідченням гідного продовження в українській художній літературі радянського періоду українських фольклорних традицій дослідників-ентузіастів українського-національного відродження XIXст. [48, с. 8].

1960-80-ті рр. у житті та діяльності М.Стельмаха стали періодом зрілої літературної творчості, провідною ознакою якої було звернення митця до сфери національної духовності та культури, що безпосередньо впливало на процес з визначення національної ідентичності та самоідентичності кожної окремо взятої особистості пересічного українця в умовах, коли радянська компартійно-державна система проводила політику формування нової спільноти - радянського народу, визначальними рисами якої мали стати втрата свої історичної національної пам'яті й зневага до історичного минулого, відмова від традицій народної культури. Оцінюючи творчу спадщину Михайла Стельмаха, Максим Рильський зазначав: «…Стельмахівське село -- велика прозора краплина, де відбивається історія народу, його борні, мук і радощів, і що він прийшов у прозу, взявши з собою поезію… Михайло Стельмах створив свій своєрідний, стельмахівський стиль художнього письма -- це любов до мови, до повнозвучного і барвистого слова, до тонкої... метафори, народність художнього мислення, глибока національна самобутність і разом з тим людська і людяна широчина [33, с. 98]».

Продовженням митцем фольклористичної традиції у творчості цього періоду став роман «Чотири броди». Так, на думку дослідника - стельмахознавця Л.Завальнюка, роман М.Стельмаха -- це своєрідний гімн красі і мудрості народу, його відданості рідній землі. Річка Дунай у цьому творі є символом людського життя, в якому письменник виділяє «чотири броди». Це образ з народної пісні, яку співає мати героя роману Данила Бондаренка. Першій брід -- голубий, як небо, він символізує дитинство; другий -- хмільний, неначе сон, брід кохання; третій -- нескінченної роботи, а четвертий -- онуків і прощання. «Порушенням і розв'язанням загальнонародних проблем, широтою охоплення подій і долі народної, філософським осмисленням неповторності людського буття твір М.Стельмаха, - відмічає сучасний літературознавець - стельмахознавець М.Ткачук, - набуває ознак роману-епопеї. Фольклорні образи, легенди, притчі, характер повіст-вування (сказання), народнопісенна палітра стилю й поетики епопеї визначають спрямування художньої думки митця, ідейну й етико-сусшльну концепцію твору. Епічна глибина роману виявляється в тому, що митець зумів сплавити в єдине життя героїв і життя України. Цим самим він поставив героїв віч-на-віч з історією, з одвічною сутичкою правди з кривдою, а отже, підніс роман до рівня епопеї. Героєм роману-епопеї стає сама історія. М.Стельмах ставить своїх героїв перед обличчям часу і його судом. Час у романі надзвичайно спресований, що вже підкреслюється у вступній рефлексії-пейзажі: «За татарським бродом коні топчуть яру руту і туман. За татарським бродом із сивого жита, з червоного маку народжується місяць, і коло козацької могили, як повір'я, висікається старий вітряк». Блискучий знавець народної творчості, М.Стельмах, неначе в думі, відтворює історичну парадигму буття України. Єдинопочаток, ритмічна проза, сконденсовані метафори, постійні епітети («сиве жито», «червоний мак»), несподіване порівняння «як повір'я» -- все це у художній єдності відтворює ходу самої історії. Так може написати поет-філософ, неперевершений майстер художнього слова, який володів своїми секретами історизму й моделювання світу. Пам'ятні й легендарні події й місця увійшли в народну самосвідомість і фольклор. Під пером письменника переплавляються, несуть нову естетичну реальність. Мабуть, символічно, що в роки війни за татарським бродом, де колись люди ховались від ординців, розкинули свій загін партизани. Тут, за татарським бродом, здійснює свій подвиг Оксана. У цьому річищі паралельно йдуть постійні роздуми митця про покликання людини, про сенс і потік історії й життя, право людини на щастя й творення краси [52; с. 35]».

Таким чином, життя, творчість та наукова етнографічно-фольклористична діяльність М.Стельмаха припали на роки утвердження радянської моделі тоталітарного суспільства на теренах бувшої Російської імперії. Феномен його національно-культурної діяльності виявився в тому, що він не боровся з радянською системою, а співіснував з нею, одержуючи нагороди, та премії, отримуючи звання й одночасно вислуховуючи звинувачення «в українському буржуазному націоналізмі та куркульській апологетиці», використовував силу системи проти самої системи - так само роблять борці стиль айкідо - і це було набагато ефективніше, ніж відкритий протест. Можна було написати щось відверто антирадянське - і піти за звичним тодішнім маршрутом до Сибіру. Або, якщо вдасться, емігрувати і вже за кордоном писати все, що заманеться… Але М.Стельмах залишався зі своїм народом. Людинознавчі, новаторські можливості М.Стельмаха, знання минулого й сучасного, суспільних процесів дозволили йому, попри те, що він творив у жорстких рамках соціалістичного реалізму, піднімати теми Голодомору 1932--1933 pp. («Правда і кривда») та сталінських репресій («Дума про тебе», «Чотири броди»), незважаючи на тенденційну суперечливість, виступивши взірецем мовної майстерності й краси, лексичного багатства, розкішної метафоричності та безмежжя відтінків, барв і кольорів українського поетичного та прозового слова, забезпечивши непереривність традицій романтичної прози і драматургії української класичної літератури XIX століття, створивши неповторні історично документальні образи і картини драматичних, а іноді й трагічних, сторінок життя літопису українського села у ХХ столітті.

3. Фольклорно - етнографічна діяльність М.Стельмаха

Народна творчість є постійним супутником усього творчого життя кожного митця, допомагаючи втіленню найскладніших художніх завдань письменника. У свою чергу, фольклор має в собі багатьох письменників палких прихильників, пропагандистів, співців, які, безсумнівно, відкриватимуть перед читачем широкі обрії народної поезії [30; С. 20].

Невтомна праця Михайло Стельмах -- поета і прозаїка, дитячого казкаря, драматурга по вивченню та збереженню фольклору є неоціненим внеском у справу збереження історичної пам'яті, самобутньої ментальності українського народу в умовах радянського тоталітаризму з його політикою інтернаціоналізації.

Вперше з усною народною творчістю Михайло Панасович познайомився ще у дитячі роки. Дід, бабця, тато і мати стали для нього взірцевими носіями народної мудрості, знання якої збагачувало його дитячу уяву. В одному з своїх ранніх віршів Михайло Стельмах так згадує про своє дитинство: Я простий сіроокий хлопчина -- / Син своєї нової землі, / На мені галіфе з полотнини, / І мені славно жити в селі. / І тут сонце нанизує дні / На жита, на червону пшеницю, / На гаї і на юність мою, / І тому, як в казкову жар-птицю, / Я закоханий в землю свою![12; с. 161].

Уже зрілим митцем Михайло Панасович зізнався, що увібрав в своє серце і мудре дідове слово, і мамині вчинки, і батькову усмішку, і бабусину сльозу. «У мені все - від великої дяківецької рідні, - при кожній зустрічі нагадував землякам письменник. - Я не соромлюся, а горджуся тим, що в мене прості трудівники землі виступають мислителями, бо той, хто встає раніше сонця, працює під сонцем, біля жита-пшениці і меду, і нас годує своїм добрим хлібом, не може не бути філософом. Зокрема таким філософом був і мій батько [47; с. 33]».

Перший етап фольклорно-етнографічній діяльності М. Стельмаха на роки вчителювання в сільських школах Поділля і Полісся, збирає, систематизує народний фольклор у 8 альбомах по 50 пісень в кожному (але збереглося лише чотири) [40; с. 5].

Молодий і повносилий Михайло Стельмах з головою поринає в науку, в скарбницю людських знань. Йому мало того, що здобув у стінах школи, вузу; він хоче знати більше, хоче збагнути суть складних суспільних подій (колективізація, будівництво соціалізму, творча активність мільйонів трудящих). Один з біографів М. Стельмаха так відтворює цей період у житті майбутнього письменника: «Юнакові, сповненому буйної енергії, замало вчителювання. Влітку він працює на полі, на луках. Закоханий в природу, юнак жадібно всотує її таємниці. З часом він досконало вивчив життя птахів і комах, звірів, риб, трав і дерев; Все це -- не з книг вичитане, а пізнане з найбільшої книги -- природи. Він вслухається у забарвлену чернігівськими діалектизмами розмову літківських селян, як до того вслухався в подільську говірку своїх земляків. Він знає мову не з словників, до яких, до речі, ставиться з пошаною, а з уст її творця -- народу. Охочий до співів, він пам'ятає тисячі пісень з їх численними варіантами, що живуть від Поділля до Полісся, від Карпат до Слобожанщини? Пізніше, коли він став письменником... вивчення народної творчості стало його професійним покликанням».

Він не тільки збирає, систематизує народний фольклор, а працює над залученням до світу краси народного слова своїх учнів, організувавши у школі фольклорний гурток. Учениця Марія Упир так згадує про це: «Михайло Панасович запалив гуртківців бажанням зібрати в Літках і навколишніх селах народні пісні, прислів'я, приказки, загадки, художні вишивки, і почали ми записувати з вуст старих людей, сусідів, родичів і знайомих те, що досі було сховане в душі кожного - цікаве і цінне [45; с. 5]».

Другий етап по дослідженню народного фольклору митцем припав на роки Другої світової війни. Особливо з 1944 році, коли з фашистських концтаборів рушили до рідних домівок українські невільники, переважно жінки та дівчата, Михайло Панасович записує народні пісні, створені у ці роки. Так, на пересильному пункті в Ченстохові М. Стельмах годинами розмовляв з ними, розпитував про гірку долю і записував невільницькі пісні (зберігаються в ІМФЕ ім. М. Т. Рильського АН УРСР) [45; с. 6]. Так, Марія Бондар (1925 р. народження)з села Нігин поблизу Камянця-Подільського, від якої у війну записував Стельмах пісні, змогла пригадати лише три пісні, точніше, з кожної по куплету. Причину вона ж і пояснила: «То таке було життя, що хочеться його забути. в тюрмі була, в Німеччині, вернулася - дівчата пісню склали. Пережила ті труднощі, то й пісень не хочеться співати [48; с. 11]».

У листі до студентки Вінницького педінституту Катерини 1 грудня 1946 року він пише: «Я закінчую зараз роботу про українські народні пісні днів Великої Вітчизняної війни, і тепер, коли роботі вже видно кінець, я б усе хотів почати спочатку і особливо написати про пісні Поділля». Прищеплює смак до збирацької роботи вчителям, студентам. Так, у листі вище згадуваної студентки він пише: «Дуже проситиму тебе, Катерино, щоб ти допомогла мені у цій справі. Ти ж маєш багато подруг. Від кожної запиши одну-дві пісні, і це буде вклад в науку. Бо ж те, що співалось учора, катастрофічно забувається. Наша наука прогавила пісні громадянської війни» [47; с. 16]

Протягом війни з нацистською Німеччиною М.Стельмахом були акумульовані кращі досягнення української народно-пісенної творчості і витворені нові естетичні цінності. У своїх подальших фольклористичних дослідженнях, вчений - етнограф зазначав, що «бойова героїчна пісня єднає два періоди в історії Батьківщини, два покоління радянських людей. У перервах між бойовими операціями у час війни з нацизмом бійці-партизани співають пісню про героя громадянської війни М. Щорса[48; с. 10]».

Вагому функцію відіграє політична пісня, особливо у творах, де зображено боротьбу проти німецько-фашистських загарбників. З їдкою сатирою у пісні-щедрівці затавровано нацистського лідера Гітлера: / Щедрик-ведрик, / Гітлер-мощеник. / За яку ласку / Забрав ковбаску… [30; С. 23]».

Аналізуючи розвиток усної пісенної творчості М. Стельмах відмічав, що «велике оновлення рекрутських пісень настало під час війни. Людина, потрапивши в трагічну ситуацію, свої переживання та помисли намагалася висловити в пісні. Саме тоді традиційні пісні зазнали відповідної модифікації. Дуже популярною була в свій час і дійшла до нас у багатьох варіантах пісня «Стою на чужині». Вісім куплетів її можна сприймати як нарікання заможної жінки чи наймички на чужині. І лише останній куплет вказує на німецьку неволю: «Додому вернувся, / Буду говорити, / Як у Німеччині / Українцям жити». Завдяки цьому куплету уся попередня традиційна система конкретизується, набуває вищого драматичного звучання [40; с. 10]».

Друга половина 1940 -х - початок -1980 -х рр. стали третім етапом фольклорно-етнографічної діяльності М.Стельмаха і пов'язані з роботою науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР та літературною творчістю. У грудні 1945 р., коли М.°Рильський запросив його як фольклориста на роботу в цю наукову інституцію.

Як науковий співробітник він упорядковує і редагує збірники народної творчості, пише наукові статті, працює над власними творами. М. Стельмах бере участь у складанні збірників: «Українські народні думи та історичні пісні» (К., 1955), «Думи» (К., 1959), «Народні перлини» (1971), «Дівчина з легенди Маруся Чурай» (1974), «Думи. Історико-героїчний цикл» (1982) та ін. [30; С. 24].

Як відмічають дослідники збірка «Думи» - один із найкращих впорядкованих М. Стельмахом збірників (К., 1959). Книга відкривається змістовною, написаною з емоційним піднесенням вступною статтею, основний пафос якої полягає у ствердженні тези: історія життя українського народу -- душа нашого епосу.

Українська народна лірика була одним з основних наукових напрямків фольклорно-етнографічної праці М.Стельмаха. Так, 214 текстів ліричних пісень, зібраних у роки вчителювання на Поділлі та Київщині увійшли до збірки «Народна лірика» (1956), різних тематичних груп: козацькі, чумацькі, про кріпаччину, рекрутські та солдатські, бурлацькі, строкарські та заробітчанські, пісні про кохання, родинні, удовині та сирітські, веснянки і петрівчані, весільні. Сам М.Стельмах ліричну пісню називає «душею народу» це - «безмежне поле, засіяне зернами історії і заквітчане людськими надіями…[49; с. 55]».

Як відмічає Н.Салтовська, збірка «Народна лірика» не містить нот, то автори у передмові до неї зробили великий наголос на музичних особливостях народної лірики. У збірнику авторами було проведено паспортизацію усіх пісень. На її погляд, це дає сучасним фольклористам змогу, працюючи з творами, використовувати різні методи дослідження, проаналізувати еволюцію науково-критичного матеріалу, здійснити соціологічний зріз друкування фольклорних текстів, простежити форму і зміст популярних видань фольклору середини ХХ ст. Важливим для сучасних дослідників є наукове потрактування текстів пісень у збірнику.

Досліджуючи народну пісню, вчений - етнограф, відзначає, що «нема такої значної події в житі народу, немає такого людського почуття, яке б не обізнавалося чи рокотом грому, чи ніжною струною в українській ліриці, яку по праву можна назвати нашим національним скарбом і перлиною світовою народної творчості» [50; с. 4].

Особливу увагу у своїй фольклорно - етнографічній діяльності Михайло Панасович приділяв народним пісням козацької доби в історії України, присвяченим боротьбі з татарсько-турецькими нападами, вважаючи їх «одним із найдавнішим циклів суспільно-політичної лірики…в якій виразно звучать мотиви патріотизму і героїчної боротьби українського народу з зовнішніми і внутрішніми ворогами… [50; с. 4]».

Характеризуючи козацькі пісні, М. Стельмах, підкреслює, що «пісні про татаро-турецьку неволю є найдраматичніші, в них відлунюють часи неймовірних поневірянь і страждань України, яку тодішні літописці називали «землею страху». Але і в цих піснях ми чуємо не тільки тугу реквієму, а й звитягу боротьби. Це характерна ознака нашої народної творчості: навіть найбільш трагедійні її сторінки спадали не в безвихідь, а вершились боротьбою - українському народу ніколи не бракувало відваги. Народну мужність і звитягу тих часів найвиразніше відчуваємо в козацьких піснях. Соціальні мотиви в них переплітаються з іншими, а головне в цих творах - любов до рідної землі і непримиренна, до останнього подиху, боротьба з ворогами [48; с. 7]».

Говорячи про козацькі пісні, М. Стельмах, відзначає, що у них «з великою художньою силою відтворено історичні постаті та образи простих воїнів, які шаблею, списом і серцем своїм боронять Вітчизну [48; с. 7]». Такою піснею, на думку вченого М. Стельмаха, є народна пісня про Морозенка - «своєрідний заповіт відданості рідній землі [48; с. 7]». «Ординці живцем вирвали у нього серце, вже мертвий стоїть Морозенко на Савур Могилі і дивиться на свою Україну [48; с. 7]».

За оцінкою М. Стельмаха козацькі пісні вирізняє «не тільки драматизм і трагедійність, а і мотиви вірності товариству, козацькій вдачі, щирого кохання, завзяття, душевного піднесення в поході». На думку, дослідника-фольклориста, такими піснями є: «Засвистали козаченьки», «Ой у лузі та й ще при березі», «Ой пущу я кониченька в саду», «Добрий вечір тобі, зелена діброво», «Гей, колись була розкіш-воля», «Ой на горі огонь горить», «Чорна рілля зорана», «Ой а в городі», «Козака несуть і коня ведуть»,»Стоїть явір над водою», «Козаченьку, куди йдеш», «Їхав козак на війноньку», Гей, гук, мати, гук», «Там, де Ятрань круто в'ється» - справжні шедеври народної творчості, які через сотні років донесли до нас велику людську любов і гнів, і чари великого мистецтва [50; с. 7].

Говорячи про козацькі пісні, етнограф, відзначає, що у них «з великою художньою силою відтворено історичні постаті та образи простих воїнів, які шаблею, списом і серцем своїм боронять Вітчизну» [50 с. 7].

Результатом дослідження усної народної творчості стало те, що М. Стельмах використовує її образи і стиль у заголовках своїх творів: «Розлилися води», «Що посієш, те й пожнеш», драматичні твори «В ніч на Івана Купала», «Кум королю», оповідання «Пісня про сороку», повісті «Гуси-лебеді летять…», «Щедрий вечір», романи «Хлібі сіль», «Кров людська - не водиця», «Правда і кривда», «Дума про тебе», «Чотири броди» [48, с. 6].

Як зазначає дослідниця творчості М. Стельмаха Т. Вільчинська:« у творах Михайла Панасовича яскраво позначився вплив таких жанрів фольклору, як пісня, частівка, дума, казка, легенда, анекдот, дотеп, голосіння, приказка, прислів'я, крилаті слова і вирази…Щедро вводячи фольклорні елементи, письменник використовує їх для посилення правдивості та глибини зображення життя, надання своїм творам мистецької довершеності та досконалості. За рахунок народної творчості збагачується арсенал прийомів автора, розширюється діапазон зображальних та виражальних засобів. Органічно вплітаючи у художню тканину, народнопоетичне слово, надає творам поетичності, хвилюючого ліризму [30; С. 20]».

«Романи Стельмаха, - писав М.Рильський, - відслонюють перед читачем широку соціально-історичну картину, бо в них не тільки діє багато персонажів з яскраво обрисованими вдачами, а й малюються суспільні процеси першорядного значення, малюються в їх зародженні й розвитку - не лише на основі багатьох власних спостережень, а й на підставі пильного вивчення першоджерельних матеріалів» [55; с. 245].

Важливим внеском у розвиток української фольклористики М.Стельмаха є визначення змісту таких дефініцій, як «лірична пісня» та «пісні літературного походження». Під ліричною піснею автор розуміє ««душу народу», це - «безмежне поле, засіяне зернами історії і заквітчане людськими надіями, це незміряна, воістину народна, любов до своєї дідизни і ненависть до її ворогів, це достойна людська гідність і людське страждання, це стихійний блиск селянської коси над одичалою панською головою і квиління чайки-небоги над тяжким шляхом життя, це чисті пориви до щастя і чиста сльозина на віях дівочих, це муки матерів на чужій землі і цнотлива вечірня усмішка на устах нареченої» [30; с. 20]. Пісні літературного походження митець визначає, як «пісні, що беруть свій початок з писемної літератури. Засвоюючи літературні тексти, що найбільше відповідають його прагненням, настроям, уподобанням, народ змінює, шліфує, довершує не тільки текст, а й форму пісні, часто створює виключної сили мелодії, що й через століття вражають своєю емоціональною наснагою і красою» [12; с. 20].