Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство культури і мистецтв України

Рівненський державний інститут культури

Типологія книги

Г.М. Швецова-Водка

Київ Книжкова палата України 1999

Передмова

Важливу частину документознавства складають питання, пов'язані із характеристикою книги як одного з видів документа, визначенням окремих категорій книги та їх класифікуванням. Ці питання щільно пов'язані із розглянутими раніше визначенням документа, диференціацією поняття «документ» на різні значення, класифікацією Документа ІV і визначенням місця книги в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі. Разом з тим все, що стосується книги, є об'єктом досліджень особливої наукової дисципліни, яка має багатовікову історію: книгознавства, або бібліології. Тому типологію книги цілком логічно можна розглядати не тільки як окрему частину документознавства, але й як безпосередню частину книгознавства. У висвітленні різноманітних питань типології книги потрібно враховувати дослідження книгознавства і практичний досвід розв'язання окремих питань типології книги в різних галузях книжкової справи.

1. Загальні поняття типології книги

Перед тим, як розглядати конкретні питання визначення окремих видів (типів, жанрів) книг або літератури, видань, творів друку і т. д., є потреба у висвітленні деяких загальних понять, що стосуються типології книги.

1.1 Типологія книги як розділ науки

Типологія книги розглядається як розділ науки книгознавства. Існують різні підходи щодо того, як визначити об'єкт і предмет типології книги, її мету і першочергові завдання.

За першим підходом, який більш традиційний, типологія книги визначається як “знання категорій книги, їх видоутворюючих властивостей і логічного співвідношення різних категорій книги, що виділяються за ознаками призначення та форми” [1]. Об'єктом наукового пізнання тут вважається книга в цілому, а також її окремі сторони, “категорії книги”. Предметом типології книги в такому розумінні є порівняльний аналіз різних категорій книги, їх групування і систематизування, створення наукових класифікацій.

За іншим підходом типологія книги визнається не тільки такою науковою дисципліною, що вивчає книгу з погляду її систематизування, але й як учення про книгу та книжкову справу в цілому. Тоді об'єкт типології книги розуміється як “уся різноманітність книги, книжкової справи та книгознавства” і практично збігається з об'єктом книгознавства в цілому [2]. Предметом типології книги (“бібліотипології”) в такому розумінні вважається “систематизація будь-яких книгознавчих об'єктів, процесів, понять, методів і т. д.” [3]. Тут є дещо спільне з першим підходом до типології книги, але в цілому таке розуміння набагато ширше, ніж перше, і більше підходить до теорії книгознавства в цілому.

У даному навчальному посібнику за основу взятий перший підхід, тобто типологія книги розглядається як знання про способи, процеси і результати типологічного групування книг (літератури, творів друку, видань і т. д.). Разом з тим враховуються і наукові дослідження другого напряму, зокрема, праці Олександра Андрійовича Гречихіна, в тій частині, що пов'язана з визначенням типологічної характеристики книги.

1.2 Способи типологічного пізнання книги

У типології книги використовується низка понять, пов'язаних із різними способами типологічного пізнання книги: класифікація, систематизація, типологізація тощо.

Розглянемо особливості різних методів, що використовуються для типологічного пізнання книги.

Метод класифікації походить від логічної процедури поділу обсягу поняття, за допомогою якої виділяються види (або групи, класи) предметів, узагальнених у понятті. У такому значенні класифікацією можна вважати будь-яке розчленування множини предметів на підмножини, незалежно від природи множин і характеру ознак, що використовуються як підстава поділу. Класифікація, як правило, являє собою певну сукупність поділів. Звичайно підставами поділу в класифікації вибирають ознаки, істотні для обраних предметів. Якщо ознака класифікування відбиває найбільш суттєві властивості об'єкта класифікації, то така класифікація зветься природною, виявляє істотні схожості і відмінності між предметами і має пізнавальне значення. Але класифікації можуть бути і штучними, що враховують неістотні ознаки.

Систематизація як спосіб групування явищ повинна виявити взаємозв'язки та залежності між окремими підрозділами, показати їх місце в системі, що охоплює всі ці явища. Основою систематизації є виявлення системних властивостей і класифікація за ознаками, які свідчать про існування системи, що охоплює всі досліджувані явища.

Типологізація - це класифікація, побудована на застосуванні поняття “типа” як сукупності (стійкого сполучення) кількох ознак, що характеризують сутність речі або явища. Якщо підстава поділу в типологізації відбиває системні властивості, то така типологізація одночасно виконує завдання систематизації.

Отже, на наш погляд, між класифікацією, систематизацією та типологізацією як способами дослідження певних множин предметів або явищ, існують тісні взаємозв'язки. Всі вони є способами групування і розрізняються лише характером ознак, обраних як підстава поділу.

Разом з тим існують дещо інші тлумачення щодо співвідношення вказаних методів дослідження. Так, на думку О.А. Гречихіна, найбільш загальним терміном, що позначає будь-які дослідницькі процедури типології книги, має бути “систематизація”. Він вважає, що “систематизація - це діалектична єдність класифікації і типізації”. При цьому класифікація розуміється як “систематизація, побудована на поділу понять”, а типізація - як “операція об'єднання понять”. Групування, на його думку - це “окремий випадок типізації” [4].

Цей приклад показує, як складно буває досягти єдності в розумінні навіть способів типологічного дослідження. На наш погляд, найбільш загальним поняттям має бути “групування”, як будь-який поділ певної множини явищ на групи. Класифікація - це метод групування, у якому використовується операція поділу обсягу поняття. Систематизація - це метод групування, у якому досліджуються властивості окремих груп з метою встановлення відношень, зв'язків між ними і структури досліджуваної системи (множини явищ) у цілому. Типологізація - метод групування, у якому встановлюються певні типи як такі підрозділи, що відрізняються комплексом ознак. Усі перелічені процедури можуть використовуватися в типології книги.

Термін “типізація” використовувався деякими авторами в значенні, котре нами позначається як “типологія” [5]. І.Г. Моргенштерн пропонував визначити типізацію як процес розподілу творів або видань за заздалегідь визначеними підрозділами схеми типологічної класифікації [6]. О.А. Гречихін типізацією називає один із способів систематизації, побудований на з'єднанні понять і об'єктів, протилежний до класифікації, яка побудована на поділу понять і об'єктів [7]. На наш погляд, типізацією слід називати процес практичного впорядкування літературних творів і видань з метою досягнення ними встановлених теорією і практикою зразків (типів) творів або видань [8].

1.3 Основні категорії книги

У процесі пізнання людина проходить складний шлях від чуттєвих даних до абстракції, від одиничного до загального. Для абстрактного мислення характерно утворення понять і категорій, за допомогою яких пізнається сутність явищ або процесів, узагальнюються їх істотні сторони й ознаки. Категоріями у філософії називають основні поняття, що відображають найбільш загальні і істотні властивості, сторони, відношення явищ дійсності та пізнання.

У типології книги до основних категорій належить, перш за все, саме поняття “книга”, що позначає головний об'єкт книгознавства в цілому. Визначенню книги (у такому розумінні) приділяється значна увага, але загальновизнаної дефініції до цього часу не знайдено.

На наш погляд, шлях до розв'язання цієї проблеми вказує соціально-комунікаційно-інформаційний підхід до документальної комунікації взагалі і до книжкової справи зокрема. З погляду місця в системі документальної комунікації книга - це документ опублікований, виданий або депонований, що надається в суспільне користування через книжкову торгівлю та бібліотеки [9]. “Книга” тут - абстрактна категорія, яка відображає сутність певного явища, а не його зовнішній вигляд чи матеріальну форму. Певну конкретизацію цієї категорії запропонував І.Г. Моргенштерн: “Книга - розмножений документ, призначений і підготовлений для передачі абстрактному читачу загального [спільного] знання у доступній його сприйманню знаковій формі” [10].

Визначення книги через поняття “документ” вказує на те, що книга володіє всіма суттєвими характерними рисами документа, його функціями і властивостями. Тому немає потреби у визначенні книги вказувати те, що характеризує документ взагалі.

Відмінності книги від інших документів обумовлені її місцем у соціальному комунікаційно-інформаційному процесі: книга - це документ похідний, що створюється як підсумок діяльності першого комунікаційного посередника між автором документа і споживачем інформації - книговидавничої або редакційно-видавничої справи - і потрапляє до споживача інформації завдяки діяльності другого комунікаційного посередника: системи книгорозповсюдження та книговикористання.

Разом з цією головною категорією для типології книги необхідні поняття (чи категорії), що відображають різні сторони книги: твір, твір друку, видання, література та інші. Вони відображають одну й ту ж реальність - книгу, але в різних відношеннях, різних аспектах, і тому є ніби окремими щабелями пізнання книги як об'єктивної реальності. Це - різні категорії книги.

Генетично початковою серед них є, мабуть, твір - результат (продукт) діяльності в будь-якому виді духовної творчості, що має самостійне значення і виражений в об'єктивній формі, яка дозволяє фіксувати його за допомогою певної знакової системи.

Твори, зафіксовані графічними знаками, можуть бути виражені різними “мовами”: вербальною, тобто словесною; або способом зображення (малюнки, фото і т. п.); або способом ідеограм, що дають синтетичне уявлення про предмети, явища, думки (карти, плани, схеми, діаграми, графіки і т. п.); або через умовні знаки - сигнали, які спрощено позначають поняття, уявлення, образи (ноти, формули і т. п.).

Твори можуть існувати також у формі, незафіксованій на матеріальному носії, який не змінюється з перебігом часу. Це, наприклад, вірш або пісня (в усному виконанні), танок або вистава і т. п. Це - твори, що не зафіксовані в документальній формі. Сучасні засоби запису інформації дозволяють зафіксувати їх звукове або візуальне відображення у формі аудіального чи аудіовізуального документа.

Існують також твори, виражені у речовій формі (тривимірного матеріального об'єкта): твори скульптури, архітектури, декоративно-ужиткового мистецтва; вироби матеріального виробництва. Вони також можуть бути відображені засобами запису інформації у документальній формі. З іншого боку, самі документи (або книги) є творами людських рук і думки як речові вироби, спеціально призначені для передавання інформації у суспільстві.

Літературний твір - це різновид творів, який відрізняється словесним способом вираження. Літературний твір може існувати в думці автора, у його пам'яті, але така форма існування є суб'єктивною, недоступною для сприйняття іншими людьми. Об'єктивну форму літературний твір набуває в тому випадку, коли він потрапляє у систему суспільної комунікації через усне виконання або письмове фіксування. В усному виконанні словесний твір ще не має літературної форми, бо “літера” (від латинського lit(t)era) - це графічний знак для передачі на письмі звука (фонеми) як частини слова. Літературний твір стає таким саме у письмовій формі. Літературний (словесний) твір може належати до будь-якого виду творчості: наукової, художньої, публіцистичної і т. д. Літературний твір (або “твір літератури”) - це не обов'язково “твір художньої літератури”, або “красного письменства”, “белетристики”; це просто літературний (текстовий або вербальний) документ.

Наступна категорія книги - “література” - трактується як сукупність літературних (словесних) творів, що мають не вузько-особисте, а суспільне значення [11]. Існує також інше, вузьке значення слова “література”, що дорівнюється поняттю “художня література”, але для книгознавства воно не є характерним. У книгознавстві літературою може бути названа будь-яка сукупність літературних творів, що мають спільний зміст або цільове та читацьке призначення: “природничонаукова література”, “довідкова література”, “дитяча література” і т.п.. Крім того, іноді літературою називають сукупність нелітературних творів, виражених графічними знаками. Наприклад: “нотна література”. Останній вираз можна вважати жаргонним, неточним використанням терміна “література”.

Щільно пов'язане з поняттям “літературний твір” поняття “твір писемності”. Іноді останнє використовують як синонім першого. Але в ньому є певний відтінок, що дозволяє розуміти його ще як літературний твір, виконаний лише рукописним способом. З іншого боку, поняття “писемність” охоплює не тільки словесні (літературні) твори, але й образотворчі (малюнки, мініатюри і т.п.), і нотні, і картографічні. Тоді “писемний твір” (або “твір писемності”) - це не тільки літературний (словесний) твір у рукописній формі, але й будь-який рукописний твір, виражений графічними знаками.

Дуже поширеним у книгознавстві є поняття “твір друку”. На перший погляд, у ньому відображено тільки те, що він позначає твір, виконаний способом друку. “Друк” як спосіб виготовлення документів - це використання певного пристрою для одержання багатьох однакових відбитків з однієї форми. Але способом друку можна одержати найрізноманітніші вироби, а не тільки документи. Наприклад: тканини, шпалери, паперові гроші і т. д. Навіть продукція поліграфічної промисловості складається з двох груп: видань і акцидентної продукції, або акциденції. Акциденція - це поліграфічне відтворення бланків, анкет, запрошень, об'яв, афіш, конвертів і т.п. друкарських виробів. Твори друку у книгознавчому значенні цієї категорії - це ті твори, що відтворилися у виданні, або ввійшли до його складу.

Для того, щоб усунути полісемію терміна “твір друку”, пропонується будь-який виріб поліграфічного виробництва називати “поліграфічним виробом”, їх сукупність - “поліграфічною продукцією”, а твори, що увійшли у видання - творами друку, друкованою продукцією.

Категорія “видання” - одна з основних у сучасній книжковій справі. ДСТУ 3017-95 “Видання. Основні види. Терміни та визначення” визначає видання як “документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання” [12]. У такому визначенні не вказано точно на спосіб виробництва документа, тому виданнями можна вважати не тільки твори друку, але й платівки, магнітофонні стрічки, фотоплівки, слайди, аудіо- та відеокасети, дискети тощо при відповідному їх опрацюванні та оформленні.

Разом з тим друкування залишається головним способом виготовлення видань. Тому поняття “видання” частіше за все використовують по відношенню до друкованих (поліграфічних) видань, визначаючи його таким чином: “друкований виріб, що призначений для розповсюдження вміщеної в ньому інформації, пройшов редакційно-видавниче оброблення, поліграфічно самостійно оформлений та має вихідні відомості” [13].

Отже, друковані видання - це спосіб існування творів друку. Але ці поняття не зовсім збігаються, тому що одне видання може або дорівнюватися одному твору друку, або може містити кілька творів друку. Крім того, існують інші значення понять “твір друку” і “видання”, що згадувалися вище, і кожне з них примушує по-іншому вирішувати проблему співвідношення понять “твір друку” і “видання”.

Сукупність видань називають “видавничою продукцією”, яку можна розглядати як сукупний результат діяльності видавництва або видавництв, видавничої справи в цілому.

Типологія книги повинна розробити класифікації різних категорій книги: творів літератури, творів друку, видань та ін. Жодна з цих категорій не збігається з іншою або з головною категорією “книги” повністю і потребує окремого розгляду. На схемах 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 пропонуються варіанти розгляду співвідношень між окремими категоріями: “літературні твори” і “твори писемності”, “література” і “твори друку”, “література” і “видання”, “видання” і “друковані видання”. Запропоновану характеристику обсягу кожного з перелічених понять слід враховувати в типологічних дослідженнях книги. У цілому типологічна класифікація книги, на наш погляд, неможлива без попереднього розгляду кожної з перелічених категорій.

1.4 Основні категорії типологічного пізнання книги

У процесі типологічного пізнання книги (або її окремих категорій) використовуються згадувані вище методи класифікації, систематизації, типологізації. При цьому створюються класифікаційні схеми, типологічні моделі та характеристики, в яких використовуються різні поняття щодо позначення типологічних категорій, які відповідають певному способу типологічного групування.

Видами можна називати будь-який підрозділ класифікації, тому що між сукупністю класифікованих явищ і певним підрозділом існують родо-видові відношення. Ці підрозділи можна також називати класами, тому що вони є результатом класифікування.

Поняття “тип” є основою для типологізації, що охарактеризована вище. Типи відрізняються один від одного не однією ознакою, а їх певною сукупністю.

Поняття “жанр” не є точно визначеним. У типології книги його доцільно застосовувати для позначення таких видів документів (або творів), що відрізняються один від одного внутрішньою формою. Поняття “внутрішня форма” охоплює комплекс ознак, серед яких найбільш помітними є: обсяг документа, ступінь складності його структури, стиль викладу матеріалу. У свою чергу, ці ознаки залежать від певного цільового та читацького призначення твору, але виявити його не завжди просто, якщо автор не зробив відповідного позначення.

Деякі автори типологічних досліджень книги прагнуть скласти ієрархічну класифікацію, де різні поділи (на класи, види, типи тощо) мають бути підпорядковані один одному. Не заперечуючи можливість таких класифікацій, все ж таки звернемо увагу на їх штучність, бо ще ніхто не довів, який поділ має бути вищим, а який нижчим. Зокрема, категорія “типу” використовується певною частиною авторів як найвища класифікаційна категорія, якій підпорядковуються роди, види, різновиди і т. д.; інші автори вважають цю категорію рівною до таких як “рід”, “клас”, “вид”; інші типом вважають найнижчу класифікаційну категорію, що дорівнюється певному конкретному виданню у всій його різноманітності.

Класифікації категорій книги (творів літератури, видань тощо), що застосовуються в типології книги, назвемо типологічними класифікаціями, на відміну від семантичних класифікацій, тобто класифікацій за змістом, темою, галузевою приналежністю певного твору чи видання. Типологічні класифікації можуть розроблятися і використовуватися окремо від семантичних або можуть складати окремий, додатковий напрямок, що доповнює семантичну класифікацію. Наприклад, у відомих семантичних класифікаціях - УДК, ББК та ін. - існують типологічні підрозділи (наприклад: “довідники”, “навчальні посібники” тощо) в розділах, що виділяються за змістом, а також існують спеціальні додаткові “Таблиці типових ділень”, у яких один із напрямків пов'язаний з визначенням жанрів творів або видів чи типів видань.

1.5 Принципи типології книги

Принципами називають керівні ідеї, основні правила поведінки в процесі певної діяльності. Про необхідність установлення принципів типології книги як умови її успішної розробки першим написав Ісаак Григорович Моргенштерн [14]. На його думку, потрібно виділити чотири принципи типології книги.

Перший - соціальна детермінованість пропонованих схем класифікації. Враховуючи соціальний і конкретно-історичний характер книги, треба встановлювати хронологічні межі типологічного дослідження. Поняття “сучасна книга”, на думку І.Г. Моргенштерна, слід обмежити книжковим потоком у межах одного року. Вивчаючи типологічні підрозділи, слід виявляти причини соціального характеру, що вплинули на їх розвиток, суспільні потреби в певних видах, типах і формах організації інформації.

Другий принцип - логічна обгрунтованість пропонованих схем. Слід додержуватися певних правил логіки, зокрема до поділу обсягу поняття, до класифікації (єдина підстава поділу і т. д.).

Третій принцип - відповідність пропонованих схем потребам всіх галузей книжкової справи. Треба більше уваги приділяти розробці універсальної (загальної) типології книги, яка б враховувала типологічні характеристики книги, що цікавлять фахівців різних галузей книжкової справи: редакційно-видавничої, книготорговельної, бібліотечної, бібліографічної та ін. Галузеві типологічні класифікації повинні враховувати певні загальні типологічні схеми, деталізувати їх або доповнювати, але не суперечити їм.

Четвертий принцип - відображення в схемах головних, суттєвих елементів книги. Треба визначити, що є для книги головним і суттєвим, а що - випадковим і несуттєвим, притаманним лише окремим явищам. Останні особливості необов'язково враховувати в типологічних схемах.

Запропонований перелік принципів розширив О.А. Гречихін. На його думку, серед принципів типології книги мають бути принципи комунікативності і діяльності [15]. Перший з них означає необхідність розгляду книги як засобу соціальної інформаційної комунікації, із врахуванням особливостей соціальної інформації і діалектичної єдності змісту та знакової форми книги. На наш погляд, цей принцип краще назвати “соціально-комунікаційно-інформаційний підхід”. Так само і “принцип діяльності” - це “діяльнісний підхід”, який означає необхідність враховувати те, що книга є результатом суспільної діяльності і призначається для обслуговування її потреб.

Умовами успішної розробки типологією книги її проблем є додержання вказаних принципів, чітке визначення основних понять (категорій) і врахування тих суспільних потреб, на задоволення яких вона спрямована.

Висновки

Розглянувши загальні поняття типології книги, ми робимо висновок, що цей науковий напрям знаходиться в стані становлення і розвитку, багато питань є дискусійними. З метою встановлення єдності дальшого викладу матеріалу і єдності підходу пропонується прийняти певне трактування головних понять.

Типологія книги - це наукове знання, розділ науки (книгознавства), який вивчає різні категорії книги, їх групування (систематизування), створення наукових класифікацій.

Способами типологічного пізнання книги є класифікація, систематизація, типологізація. Всі вони є способами групування і розрізняються характером ознак, обраних за підставу поділу.

В типології книги потрібно враховувати не тільки головну категорію книгознавства - поняття “книга”, але й інші категорії, що відображають різні аспекти, відношення, ступені пізнання книги як єдиної реальності: твір, література, твір друку, видання та ін.

У процесі типологічного пізнання книги та її окремих категорій використовуються такі поняття як “вид”, “тип”, “жанр”, що позначають певні відношення між підрозділами типологічних класифікаційних схем.

Умовою успішного розв'язання типологією книги її проблем є додержання визначених принципів типології книги.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Схема 1.1 Співвідношення понять “літературні твори” і “твори писемності”

Умовні позначення: І - літературні твори, література; ІІ - твори писемності. 1 - літературні твори, що існують у недокументальній формі; 2 - літературні твори, зафіксовані у писемній формі; 3 - нетекстові (нелітературні) твори писемності.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Схема 1.2 Співвідношення понять “література” і “твори друку”

Умовні позначення: І - література, ІІ - твори друку. 1 - літературні твори у недрукованій формі; 2 - літературні твори, опубліковані у друкованій формі; 3 - нетекстові (нелітературні) твори друку.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Схема 1.3 Співвідношення понять “література” і “видання”

Умовні позначення: І - література, ІІ - видання. 1 - літературні твори, не опубліковані у виданнях; 2 - літературні твори, опубліковані у виданнях; 3 - нетекстові твори, опубліковані у виданнях.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Схема 1.4 Співвідношення понять “видання” і “друковані видання”

Умовні позначення: І - видання, ІІ - друковані видання; 1а - недруковані видання (аудіальні, проекційні, аудіовізуальні, електронні).

2. Типи та жанри літератури

2.1 Поняття “типи літератури”

Уся сукупність текстових документів, або літературних творів, складає “літературу” і поділяється на певні різновиди. Одні автори називають їх видами літератури, інші - типами.

З погляду теорії класифікації як методу пізнання будь-який різновид родового поняття можна називати видом. Тому можна і в “літературі” виділяти певні види. Але, як правило, види виділяються за якоюсь однією ознакою, відтворюючи її наявність або відсутність у відповідних явищах, або видозміни явища за обраною ознакою.

Типи розуміються як підрозділи, що відрізняються один від одного не однією ознакою, а певною їх сукупністю. При типологічному класифікуванні літератури часто-густо доводиться враховувати не одну ознаку, а певний їх комплекс, або комплексний критерій класифікації. Тому вважаємо доцільним говорити про типи літератури, які виділяються в процесі її типологічного класифікування.

2.2 Типи літератури за віковою і мовною ознаками

Типи літератури можна визначати за різними ознаками, створюючи паралельну фасетну класифікацію, де різні ознаки не залежать одна від одної і, відповідно, різні напрямки класифікації не підпорядковуються один одному (див. таблицю 2.1. “Типи літератури”).

За віковою ознакою розрізняють літературу для дорослих і дитячу літературу. Точних вікових меж між ними немає. Іноді трапляється так, що твір, написаний для дорослого читача, стає обов'язковою частиною асортименту дитячого читання (напр., “Пригоди Гулівера” Дж. Свіфта) і навпаки (напр., “Аліса в країні чудес” Л. Керрола).

За мовною ознакою літературні твори можуть бути оригінальними (якщо вони видані тією мовою, якою їх написав автор) або перекладними (тобто переклад оригінального твору іншою мовою). Терміни “оригінальний твір” і “оригінальна література” не пов'язані з класифікацією документів на оригінали і копії, де “оригінал” - це документ, з якого знімають копії; тут використовується інша ознака: мова, якою твір написаний автором і якою він надрукований у виданні.

2.3 Типи літератури за соціальним призначенням

Головна ознака, за якою визначають основні типи літератури - соціальне призначення. “Соціальне призначення літератури” - це комплексний критерій типологічної класифікації літератури. Він об'єднує і враховує різні конкретні ознаки. Класоутворюючою ознакою тут є відповідність типа літератури певній формі суспільної свідомості: політиці, праву, науці, мистецтву, релігії. Кожний тип літератури, згідно з цією залежністю, відбиває особливості певної форми суспільної свідомості. Але, крім того, кожний тип літератури має певне цільове та читацьке призначення, свої особливості у способі відтворення дійсності, особливості внутрішньої форми викладу матеріалу, певні галузі застосування. Інколи одна форма суспільної свідомості відображується в декількох типах літератури (як, наприклад, наука). Можливо також, що певна форма суспільної свідомості не відображується в одному особливому типі літератури, а знаходить відбиття в кількох неспецифічних типах літератури; наприклад, мораль - у художній літературі, літургійній і публіцистичний тощо.

Отже, критерій “соціального призначення” не є чітко визначеним і однозначним. При його застосуванні враховуються різноманітні ознаки і результати емпіричного поділу літератури на типи, які відрізняються один від одного за комплексним критерієм. Визначення основних типів літератури залишається дискусійним питанням типології книги.

Пропонується такий перелік основних типів літератури:

політичні першоджерела;

правові першоджерела;

науково-дослідна література;

науково-популярна література;

виробнича література;

навчальна література;

довідкова література;

рекламна література;

публіцистична література;

художня література;

мемуарна література;

літургійна література;

науково-інформаційна література;

масово-інформаційна література.

Деякі з названих основних типів літератури досліджені дуже добре. Особливо це стосується типів літератури, в яких відбивається наукова свідомість (від науково-дослідної літератури до довідкової). Особливості художньої літератури розкривалися більше у філологічних дослідженнях, ніж у книгознавчих. Мемуарна література вивчалася з погляду істориків; публіцистична і масово-інформаційна - з погляду завдань журналістики. Науково-інформаційна література як тип літературних творів вивчалася дуже мало; більше звертали увагу на особливості “інформаційних видань”. Літургійна (богослужбова) література в книгознавчих типологічних дослідженнях майже не висвітлювалася, хоча в історії книги цей тип літератури посідає важливе місце.

2.4 Жанри літературних творів

Жанр літературного твору (тобто текстового документа) визначається за комплексом ознак, які характеризують, головним чином, внутрішню форму документа: його структуру, стиль викладу матеріалу, обсяг документа тощо. Але всі ці ознаки підпорядковані цільовому та читацькому призначенню документа. Від нього залежить визначення основного типу літератури, до якого належить даний твір. Диференціація на жанри відбувається всередині того чи іншого основного типу літератури.

Існують такі жанри, що точно належать до певного типу літератури (наприклад, дисертація - до науково-дослідної літератури; енциклопедія - до довідкової і т. д.). Проте поряд з ними існують такі жанри, що належать одночасно до кількох типів літератури (наприклад, навчальний довідник - до довідкової і навчальної, путівник - до довідкової і рекламної тощо).

Деякі жанри літературних творів, що виникли в межах певного типу літератури, поширюються і в інших типах. Наприклад, монографія виникла як жанр науково-дослідної літератури, але пізніше почали створювати і науково-популярні монографії, і виробничо-практичні. Характерні риси жанру монографії в них зберігаються, але набувають дещо іншого спрямування.

Перелік жанрів того чи іншого типу літератури не можна вважати точно визначеним і завершеним. Деякі жанри досліджені і відомі більше, деякі - менше. Існують наукові дослідження, присвячені окремим жанрам (наприклад, науковій монографії), в той час як у деяких типах літератури невизначений точно навіть перелік головних жанрів (наприклад, у виробничій літературі, рекламній тощо).

Із жанрів науково-інформаційної літератури вивчалися, головним чином, окремі видання; із жанрів масово-інформаційної літератури - навпаки, публікації на сторінках періодичних видань, переважно - газет.

Більш глибоко жанри літератури доцільно розглядати окремо у кожному типі літератури. Пропонується перелік жанрів у вигляді таблиці 2.2 “Жанри літературних документів”.

Таблиця 2.1

Типи літератури

Ознака класифікування	Тип літератури
1. за віковою ознакою	1.1. література для дорослих 1.2. дитяча література
2. за мовною ознакою	2.1. оригінальна література 2.2. перекладна література
3. за соціальним призначенням	3.1. політичні першоджерела 3.2. правові першоджерела 3.3. науково-дослідна література 3.4. науково-популярна література 3.5. виробнича література 3.6. навчальна література 3.7. довідкова література 3.8. рекламна література 3.9. публіцистична література 3.10. художня література 3.11. мемуарна література 3.12. літургійна література 3.13. науково-інформаційна література 3.14. масово-інформаційна література

Таблиця 2.2

Жанри літературних документів (за особливостями внутрішньої форми: обсягу, структури, стилю викладу матеріалу; цільовим та читацьким призначенням)

1. політичні першоджерела	1.1. програма партії (руху, громадської організації) 1.2. статут партії 1.3. заява, відозва 1.4. доповідь (текст виступу) керівника політичної організації 1.5. резолюція, постанова
2. правові першоджерела	2.1. закон 2.2. постанова 2.3. указ 2.4. наказ 2.5. протокол засідання 2.6. стенографічний звіт про засідання 2.7. статут 2.8. конституція 2.9. розпорядження 2.10. державний стандарт 2.11. технічні умови 2.12. правила 2.13. положення і т. д.
3. науково-дослідна література	3.1. тези наукової доповіді 3.2. текст наукової доповіді 3.3. наукова стаття 3.4. опис винаходу 3.5. дисертація 3.6. автореферат дисертації 3.7. наукова монографія 3.8. аналітичний (критичний) огляд 3.9. узагальнююча праця
4. науково-популярна література	4.1. замітка (інформаційне повідомлення) 4.2. науково-популярна стаття 4.3. науково-популярна монографія 4.4. науково-популярний довідник 4.5. науково-популярний огляд 4.6. науково-популярний нарис 4.7. біографічний нарис 4.8. науково-популярна енциклопедія 4.9. рекомендаційний (популярний) бібліографічний посібник
5. виробнича література	5.1. практичний посібник 5.2. інструктивні матеріали з виробництва (інструкція, правила) 5.3. практичний порадник 5.4. виробничо-практична монографія 5.5. виклад передового досвіду (стаття, замітка, огляд) 5.6. практичні (корисні) поради для неспеціалістів 5.7. методичні вказівки (рекомендації, пам'ятки) 5.8. виробничий довідник
6. навчальна література	6.1. навчальний план 6.2. програма курсу 6.3. навчальний посібник 6.4. підручник 6.5. практикум 6.6. навчально-методичні рекомендації 6.7. хрестоматія 6.8. навчальний довідник 6.9. текст лекції 6.10 конспект лекцій 6.11 навчально-методичний посібник
7. довідкова література	7.1. енциклопедичне видання (енциклопедія, енциклопедичний словник) універсальне галузеве тематичне 7.2. довідник статистичний біографічний бібліографічний виробничий науково-популярний навчальний побутовий 7.3. словник мовний (перекладний; орфографічний; орфоепічний тощо) тлумачний термінологічний біобібліографічний 7.4. путівник 7.5. календар 7.6. покажчик до видання 7.7. довідкова стаття 7.8. енциклопедична стаття 7.9. словникова стаття тощо
8. рекламна література	8.1. об'ява (рекламне оголошення) 8.2. проспект 8.3. фірмовий каталог (промисловий каталог, видавничий каталог) 8.4. путівник 8.5. нарис 8.6. прейскурант
9. публіцистична література	9.1. публіцистична стаття 9.2. нарис 9.3. текст промови 9.4. рецензія 9.5. огляд 9.6. дорожні записки 9.7. інтерв'ю, бесіда
10. художня література	прозові твори (проза) 10.1. оповідання 10.2. нарис 10.3. повість 10.4. новела 10.5. роман поетичні твори (поезія) 10.6. вірш 10.7. байка 10.8. поема драматичні твори (драматургія) 10.9. п'єса (драма, комедія, трагедія і т.п.) 10.10. кіносценарій фольклорні твори (народна художня творчість) 10.11. казка 10.12. прислів'я 10.13. приказка 10.14. дума і т. д.
11. мемуарна література	11.1. спогади 11.2. щоденник 11.3. листування (епістолярна література) 11.4. записна книжка 11.5. записка (запис)
12. літургійна література	12.1. канонічна література (Біблія, Коран, Талмуд та ін.) 12.2. богослужбова література (требник, псалтир і т.п.) 12.3. молитовна література (молитва, молитовник) 12.4. агіографічна література (життєписи святих) 12.5. теологічна література 12.6. релігійно-популярна література (оповідання)
13. науково-інформаційна література	13.1. замітка (інформаційне повідомлення) 13.2. реферат 13.3. аналітичний огляд 13.4. бібліографічний список 13.5. бібліографічний покажчик 13.6. бібліографічний огляд 13.7. рецензія 13.8. анотація 13.9. бібліографічний опис 13.10. бібліографічна довідка 13.11. фактографічна довідка тощо
14. масово-інформаційна література	14.1. замітка (інформаційне повідомлення) 14.2. бібліографічний опис 14.3. анотація 14.4. перелік (список)

3. Види друкованих видань

Друковані видання як результат виробничої діяльності поліграфічних підприємств відзначаються надзвичайною різноманітністю. Окремі види видань можуть виділятися за різними ознаками, що характеризують видання. Тому існує потреба систематизувати не тільки окремі види видань, але й самі ознаки, за якими виділяються ті чи інші види видань. Крім того, потрібно дійти спільної думки щодо назв, які позначають окремі види видань, тобто узагальнити і затвердити найбільш придатні терміни, що мають чітко визначене значення. Такі завдання виконує стандартизація термінів, що позначають види видань.

Перший державний стандарт “Видання. Основні види. Терміни та визначення” був прийнятий на теренах колишнього Радянського Союзу в 1970 році [1]. Він став важливим кроком уперед у розвитку видавничої термінології і вплинув на весь наступний час. Але, безумовно, окремі рішення стандарту були пізніше переглянуті, що відбулося у другій його редакції [2]. Подальший розвиток термінологічних досліджень спричинив значний перегляд цього стандарту і прийняття нового [3].

З набуттям Україною незалежності і прийняттям української мови як державної постало питання про розробку українського державного стандарту на термінологію, що стосується видавничої продукції. Цю роботу виконала Книжкова палата України. Розроблений нею державний стандарт “Видання. Основні види. Терміни та визначення“ [4] врахував не тільки попередній досвід загальносоюзних стандартів, але й рекомендації міжнародного стандарту ISO 5127/2, а також досвід і дослідження українських вчених - дослідників документів і книговидавничої справи.

На даний час актуальним є питання вивчення цього стандарту та його впровадження в діяльність усіх видавничих організацій України, а також усіх установ, що мають справу з поширенням та використанням видавничої продукції, у тому числі книготорговельних, бібліотечних, бібліографічних організацій.

Разом з тим окремі рішення, прийняті в ДСТУ 3017-95 “Видання. Основні види. Терміни та визначення”, залишаються дискусійними з погляду книгознавства та документознавства, тому ми залишаємо за собою право висловлювати певні зауваження чи пропозиції щодо подальшого вдосконалення цього стандарту.

Наприклад, це стосується розуміння обсягу головного для даного стандарту поняття - “видання”. За ДСТУ 3017-95 це - “документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання”. Примітка 1 до цього визначення пояснює: “Під документом слід розуміти матеріальний об`єкт, що містить інформацію, закріплену створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі”, тобто ніяких обмежень щодо характеру матеріального носія чи знакових способів передачі соціальної інформації тут немає. Примітка 2 така: “Видання, що поряд з друкованим текстом містить записи звуків чи зображення на інших матеріальних носіях (платівках, магнітофонних стрічках, фотоплівках, слайдах, аудіо- та відеокасетах), або таке, що має супровідну допоміжну інформацію (дискети тощо), зветься комбінованим”. Знов-таки тут йдеться про видання, в якому головною частиною є друкований текст, але нічого не сказано про видання, в яких головними є звукозапис або запис зображень на непаперових носіях. Останні зовсім не розглядаються в цьому стандарті, тобто нібито вони не відносяться до обсягу поняття “видання”.

Насправді видання можуть існувати і у вигляді непаперових документів. Отже, в ДСТУ 3017-95 йдеться не взагалі про видання, а лише про друковані видання. З таким зауваженням і слід розуміти всі наступні терміни, що включають як терміноелемент “видання” або пояснюються через поняття “видання”.

Розглянемо класифікацію друкованих видань, запропоновану державним стандартом, за окремими напрямками, що визначаються в наступних параграфах.

3.1 Класифікування всіх друкованих видань за певними ознаками

ДСТУ 3017-95 не підкреслює різного значення окремих ознак для класифікування видань. Але теоретичний аналіз цього питання показує, що одні ознаки використовуються для класифікування всього обсягу поняття “видання” (маємо на увазі тут і далі - друковане видання), а інші - для класифікування певної частини видань, відокремленої за якоюсь ознакою.

Насамперед розглянемо ознаки, що використовуються для класифікування всіх видань без винятку, а також види видань, що за ними виокремлюються.

Одержувана класифікація видань є за своєю характеристикою багатоаспектною, паралельною, фасетною, тобто кожний напрям цієї класифікації (фасет) є незалежним від інших; у кожному використовується лише одна ознака класифікування; будь-яке видання може бути класифікованим за кожною з цих ознак.

Першою з таких ознак є періодичність виходу видання, тобто вихідна настанова, як має виходити у світ це видання: за один раз, або окремими випусками упродовж невизначеного заздалегідь часу, або через певні проміжки часу. За цією ознакою розрізняють, перш за все: неперіодичне видання - таке, що виходить одноразово і продовження якого не передбачене, і серіальне видання - таке, що виходить протягом часу, тривалість якого заздалегідь не визначена, як правило, нумерованими чи датованими випусками (томами) з постійною спільною назвою.

Серіальні видання, в свою чергу, поділяються на періодичні та продовжувані (хоча у визначенні останніх в ДСТУ 3017-95 ця підпорядкованість не позначена). Періодичне видання - це “видання, що виходить через певні проміжки часу, має заздалегідь визначену постійну щорічну кількість і назву нумерованих чи датованих, однотипово оформлених випусків, які не повторюються за змістом”. Продовжуване видання (або “видання, що продовжується”) - це “видання, що виходить через заздалегідь невизначені проміжки часу, в міру накопичення матеріалу, нумерованими та (чи) датованими випусками, неповторюваними за змістом, однотипово оформленими, із спільною назвою”.

Отже, будь-яке видання може бути за ознакою періодичності неперіодичним, періодичним або продовжуваним. Ця характеристика видання дуже важлива для організації роботи з ним, від його випуску до його придбання певною книгозбірнею та використання споживачами інформації.

Наступна ознака, що використовується для класифікування всіх друкованих видань - це їх матеріальна конструкція, тобто побудова кожного видання: з окремих аркушів паперу чи зі з'єднаних у блок або з'єднаних іншим чином. За цією ознакою розрізняють: книжкове видання - “видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці чи оправі”, аркушеве видання - “видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату без скріплення”, книжку-іграшку як “видання особливих конструктивних форм, призначене для розумового та естетичного розвитку дітей” та комплектне видання як “сукупність видань, зібраних до папки, футляра, бандеролі чи укладених в обкладинку”.

Практично різновидом книжкового видання є “журнальне видання”, тому що в його визначенні повторюються всі ознаки “книжкового видання” і додається ще одна: те, що дане видання належить до періодичних. Вказується також, що журнальне видання має встановлений формат, тобто розміри, прийняті для певного виду видання, регламентовані нормативними документами.

Різновидами аркушевого видання є газетне видання - “видавничо пристосоване до специфіки даного періодичного видання”, буклет - “видання у вигляді одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого будь-яким способом у два чи більше згибів”, плакат - “видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, надруковане з одного чи з обох боків аркуша, призначене для експонування” та карткове видання - “видання у вигляді картки встановленого формату, надруковане на матеріалі підвищеної щільності”.

На наш погляд, карткове видання можна було б розглядати як окремий самостійний вид, поряд з книжковим та аркушевим виданнями, тому що воно має значні зовнішні відмінності, пов'язані як з якістю матеріалу, з якого створюється карткове видання, так і з обмеженим форматом, стандартизованим для певних різновидів карткових видань.

Стандарт називає один з таких різновидів - “поштова картка” (“карткове видання, надруковане з одного чи з обох боків”). Відомим видом карткового видання є комплекти друкованих карток для бібліотечних каталогів і картотек, на яких розповсюджуються відомості про нові видання та статті з журналів і газет.

У ДСТУ 3017-95 не знайшлося місця в основному ряду видань, що відрізняються матеріальною конструкцією, такому виду як “газетно-журнальне видання”. Це - видання, що має статус газети (тобто офіційно затверджене як газета), а видається на аркушах, скріплених між собою. Стандарт згадує про таке видання лише у примітці до визначення газетного видання.

На прикладі цього переліку видів видань за матеріальною конструкцією бачимо, як складно поєднати в одне ціле наукову класифікацію з її вимогами до класифікування та завдання практичного поділу існуючих видань на певні види чи групи, що мають спільні риси всередині груп і відрізняються від інших груп видань. Так, “книжкове видання” за визначенням не має ознаки періодичності, тобто воно може бути як неперіодичним, так і серіальним. Але поряд існує поняття “журнальне видання”, яке слід відрізняти від “книжкового видання” саме за ознакою періодичності. Якщо “журнальне видання” - періодичне, то “книжкове видання”, вочевидь, має бути неперіодичним або продовжуваним.

Ще одна ознака, що використовується для класифікування всіх друкованих видань - це знакова природа інформації, тобто характер знаків, якими фіксується інформація в друкованих виданнях. У затвердженому варіанті ДСТУ 3017-95 ця ознака фігурує як “за інформаційними знаками”, хоча в проекті стандарту було більш точне формулювання [5].

Слід сказати, що види видань за цією ознакою визначаються залежно від того, яка знакова система переважає в тому чи іншому виданні, або яка є головною, такою, що відбиває задум видання. Відповідно розрізняють: текстове видання - “видання, більшу частину обсягу якого займає словесний, цифровий, у вигляді ієрогліфів, формул (хімічних або математичних) чи змішаний текст”; нотне видання - “видання запису музичного твору за допомогою нотних знаків”; картографічне видання - “видання картографічного твору”; образотворче видання - “видання живописних, графічних, скульптурних творів мистецтва, спеціальних чи художніх фотографій та інших графічних робіт, креслень, діаграм, схем тощо”. У визначенні останнього, на наш погляд, є неточність, тому що друковане видання не завжди тиражує сам твір образотворчого мистецтва, а лише відтворює його зображення. Тому більш вдалою була така дефініція образотворчого видання: “видання, більшу частину обсягу якого займає відтворення живописних, графічних, скульптурних творів мистецтва, спеціальних чи художніх фотографій та інших графічних робіт, креслень, діаграм, схем тощо” [6]. На жаль, вона не була затверджена.

Кожний із названих видів видань за знаковою природою інформації може поділятися на різновиди, але така класифікація поки що недостатньо розроблена. Наприклад, у примітці вказано, що текстові видання, у яких використано декілька мов, називаються “багатомовними” [7], але протилежний вид видань - одномовні - не названий.

За складом основного тексту стандартом пропонується розрізняти: моновидання - “видання, що містить один твір” і збірник - “видання, що містить ряд творів”. До останнього терміна дається примітка: “Залежно від періодичності розрізняють неперіодичний, періодичний та продовжуваний збірник”.

Отже, збірник може бути як неперіодичним, так і періодичним чи продовжуваним. Але неясно, чи може бути таким моновидання? Як правило, моновидання є неперіодичним, але історії книги відомі й інші приклади.

...