З іншого боку, термін “збірник” традиційно використовують для позначення певного виду видань, який відрізняється, наприклад, від зібрання творів або вибраних творів. Тобто зібрання творів не називають збірником, це окремий особливий вид видань. Виходячи з цього, вважаємо, що загальний термін, який позначає видання, що містить ряд творів, повинен бути іншим: “полівидання”.

Отже, будь-яке видання можна характеризувати (тобто визначати його вид) за ознаками: періодичності, матеріальної конструкції, знакової природи інформації, складом основного тексту (див. таблицю 3.1).

В останньому варіанті всесоюзного стандарту на терміни та визначення видів видань - ГОСТ 7.60-90 - і в ДСТУ 3017-95 пропонується також поділ усіх видів видань (як неперіодичних, так і серіальних) на види за цільовим призначенням. Раніше така ознака використовувалася більше для неперіодичних видань, а періодичні видання та продовжувані лише частково визначалися за цільовим призначенням.

ДСТУ 3017-95 розрізняє тринадцять видів видань за цільовим призначенням.

1-й вид - “офіційне видання” - це “видання матеріалів інформаційного, нормативного чи директивного характеру, що публікується від імені державних органів, відомств, установ чи громадських організацій”. Як бачимо, у визначенні вказано не тільки на цільове призначення (“нормативне, директивне”), але й на особливості авторської ознаки. Вислів “інформаційного характеру” важко зрозуміти без додаткових пояснень.

Деякі роз'яснення щодо розуміння поняття “офіційне видання” дає коментар до ГОСТу 7.60-90: “Офіційне видання покликане вводити в дію норми та вимоги, що встановлюються в сфері громадського життя. Його треба відрізняти від нормативних виробничо-практичних видань, які встановлюють норми в сфері виробництва або практичної діяльності, а також від масово-політичних видань, які розповсюджують ті чи інші офіційні документи з пропагандистською метою” [8].

До “нормативних виробничо-практичних видань” дається пояснення, що вони разом з “офіційними виданнями” можуть об'єднуватися в клас “нормативних видань”, які мають “однакове цільове призначення - регулювання відносин, але різні сфери дії”.

Офіційні видання поділяються на підвиди за ступенем нормативності: нормативно-правові видання (закони, постанови, резолюції, устави, розпорядження відомств та громадських організацій і т.п.); нормативно-інструктивні видання (накази, інструкції, правила, положення і т.п.); нормативно-методичні видання (методичні вказівки, методичні посібники, пам'ятки та ін.) [9]. Але всі ці пояснення залишаються невідомими користувачу ДСТУ 3017-95.

У цьому стандарті відсутнє також ще одне пояснення: що офіційним виданням не слід називати будь-яке (не нормативне) видання, що виходить від імені уряду, відомства чи громадської організації та має гриф цієї організації. Такі видання можуть бути за цільовим призначенням не тільки офіційними, але й науковими, навчальними, довідковими, виробничо-практичними. Для позначення їх авторсько-видавничої приналежності можна використовувати терміни: “відомче видання”, “урядове видання”, “фірмове видання” і т.п. [10].

2-й вид - “наукове видання” - це “видання результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів”. З цього визначення зникло саме цільове призначення: що це видання призначене для фахівців і для наукової роботи. Пояснення таке: наукові видання можуть використовуватися не тільки “для наукової роботи”, але й у викладацькій діяльності, при підготовці науково-популярних творів і т. д. [11]. Але така стандартизована дефініція не вказує на відмінності наукового видання від науково-популярного чи навчального, виробничого, довідкового, тому вона ще потребує уточнення.

Поняття “наукове видання” охоплює не тільки видання науково-дослідних творів, але й публікації різноманітних історичних документів або текстів художньої літератури, які відрізняються лише науковою підготовкою до опублікування і призначеністю для наукових досліджень. Як підсумок, поняття “наукове видання” не є рівнозначним поняттю “твір науково-дослідної літератури”.

У коментарі до ГОСТ 7.60-90 пропонується розрізняти серед наукових видань дві групи: 1) науково-дослідні видання (що містять відповідні твори); 2) джерелознавчі видання, або “документальні наукові видання”, які містять пам'ятки культури та історичні документи, що пройшли текстологічне оброблення, мають коментарі, вступні статті, допоміжні покажчики та інші елементи науково-довідкового апарату видання. В останньому терміні - “документальне наукове видання” - використовується поняття “документ” у значенні Документ V [12]. Але коли головний термін - “видання” - визначається як документ, такий прикметник не має сенсу. Мабуть, треба було використати термін “джерелознавче видання” і все ж таки навести обидва різновиди наукових видань окремо.

3-й вид - науково-популярне видання - це “видання відомостей теоретичних та (чи) експериментальних досліджень в галузі науки, культури і техніки, викладених у формі, зрозумілій читачам-нефахівцям”. Від попереднього (тобто “наукового”) видання ця дефініція відрізняється тільки вказівкою на читацьке призначення - “читачам-нефахівцям” - та на доступність викладу матеріалу. Вважається, що сам термін “науково-популярне видання” вже вказує на особливості цього виду видань, тому що він “достатньо мотивований” [13].

Науково-популярні видання мають підвиди, що розрізняються читацькою адресою і відповідним цільовим призначенням: просвітницькі видання (мета - розширення кругозору масового читача); призначені для фахівців суміжних наукових дисциплін (щоб познайомити з підсумками досліджень, способами розв'язання актуальних наукових проблем); призначені для практичних працівників (щоб довести інформацію про нові досягнення науки з метою використання в практичній діяльності).

4-й вид - виробничо-практичне видання - це “видання відомостей з технології, техніки й організації виробництва, а також інших галузей суспільної практики, призначене фахівцям певного профілю та відповідної кваліфікації”. Різновиди є такі: видання для професійного вдосконалення спеціалістів (практичний посібник, порадник, виробничо-практична монографія) і видання для обміну передовим досвідом (про прогресивні технології, обладнання та методи праці).

У ДСТУ 3017-95 перелічуються ще такі види видань, яких не було в ГОСТі 7.60-90: 5-й - науково-виробниче видання - “видання відомостей про результати теоретичних та (чи) експериментальних досліджень, а також конкретних рекомендацій щодо їх впровадження у практику”; 6-й - виробничо-практичне видання для аматорів - “видання відомостей з технології, техніки та організації виробництва, окремих його галузей, а також інших сфер суспільної практики, викладених у формі, зрозумілій читачам-нефахівцям”. Вочевидь, це такі види, що є ніби перехідними від наукового до виробничо-практичного чи від виробничо-практичного до науково-популярного.

7-й вид - нормативне виробничо-практичне видання - це “видання норм, правил і вимог з конкретних сфер виробничо-практичної діяльності”. Як вже згадувалося, його можна розглядати як різновид нормативних видань поряд з офіційними виданнями. З іншого боку, його можна вважати різновидом виробничо-практичних видань, тому що практичні працівники, сфера виробництва мають спиратися на такі видання безпосередньо у своїй практичній діяльності.

Нормативні виробничо-практичні видання поділяються на різновиди: 1) нормативні видання зі стандартизації (міжнародні стандарти, державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти підприємств, технічні умови, керівні технічні матеріали); 2) нормативно-інструктивні видання (інструкції, положення); 3) нормативно-констатуючі видання, що містять певні показники (прейскуранти, нормативи, каталоги); 4) нормативно-методичні видання (методичні вказівки, правила, рекомендації, пам'ятки).

8-й вид - навчальне видання - це “видання систематизованих відомостей наукового або прикладного характеру, викладених у зручній для вивчення і викладання формі”. Навчальні видання чітко відрізняються від інших саме призначенням: на допомогу навчанню; тим, хто вчиться і тим, хто викладає. Таке призначення обов'язково вказується на титульній сторінці навчального видання. Безумовно, для навчання можна використовувати й інші видання, але коли вони не мають відповідного позначення, вони не вважаються навчальними.

Навчальні видання, як правило, за своїм змістом і структурою відповідають певним програмам навчання. Зокрема, підручник - це “навчальне видання з систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджене як таке”; навчальний посібник - “навчальне видання, що доповнює або частково (повністю) замінює підручник та офіційно затверджене як таке”. До навчальних видань належать також хрестоматія - “навчальне видання літературно-художніх, історичних та інших творів чи уривків з них, які є об'єктом вивчення”, навчально-методичний посібник - “навчальне видання з методики викладання навчальної дисципліни (її розділу, частини) або з методики виховання”, навчальний наочний посібник - “навчальне образотворче видання матеріалів на допомогу у вивченні, викладанні чи вихованні”. Розрізняють також такі види навчальних видань як: текст лекції, курс лекцій, конспект лекцій; навчальна програма, методичні рекомендації (методичні вказівки), практикуми.

Разом з тим слід зауважити, що не завжди видання, що позначається як “книга для вчителя” або “книга для учнів”, є навчальним. Воно може бути науково-популярним, якщо викладає відомості з певного питання або результати наукового дослідження у формі, зрозумілій нефахівцям, і не має безпосереднього зв'язку з програмою навчальної дисципліни; літературно-художнім, якщо містить твір художньої літератури, але не пов'язує його з програмою певного курсу; виробничо-практичним, якщо адресується вчителям і подає відомості з технології, техніки й організації навчального процесу. Існують також видання, що посідають проміжне місце між навчальними виданнями та іншими, наприклад, довідковими (навчальний довідник, навчальний тлумачний словник і т.п.).

Навчальні видання поділяються також за видом освітніх установ, для яких вони призначаються: для загальноосвітньої школи; для вищих навчальних закладів І - ІІ рівня акредитації (училищ, технікумів); для вищих навчальних закладів ІІІ - ІV рівня акредитації (інститутів, університетів, академій і т.п.).

9-й вид - громадсько-політичне видання - це “видання твору громадсько-політичної тематики”. У визначенні цього виду переплетено дві ознаки: цільове призначення - найширшому загалу читачів, або “масовому читачу”, і тематика - про суспільно-політичні події, соціально-економічні питання. Російською мовою відповідний вид видань був названий “массово-политическое издание”. У такому терміні хоча б згадувалося “масове” читацьке призначення. У терміні, запропонованому ДСТУ 3017-95, можна побачити лише тематичний аспект. Але це неправильно, тому що з питань громадсько-політичного життя існують різні види видань за цільовим призначенням (офіційні, наукові, виробничо-практичні та ін.). Отже, термінологічне позначення і кваліфікація цього виду видань потребують ще більш глибокого наукового вивчення. Зараз до цього виду видань можна віднести перш за все видання творів публіцистичної літератури.

10-й вид - довідкове видання - це “видання коротких відомостей наукового чи прикладного характеру, розміщених у порядку, зручному для їх швидкого пошуку, не призначене для суцільного читання”. Цільове призначення такого видання - давати довідки найрізноманітнішого характеру, від коротких фактичних даних до стислих роз'яснень наукових положень.

Різновиди довідкових видань: енциклопедичні видання (енциклопедії та енциклопедичні словники), термінологічні словники, мовні (лінгвістичні) словники, довідники тощо.

11-й вид - видання для організації дозвілля - це “видання популярно викладених загальнодоступних відомостей щодо організації побуту, дозвілля, різноманітних форм самодіяльної творчості, різних видів захоплень”. За ГОСТом 7.60-90 цей вид видань називався простіше (“видання для дозвілля”), а за обсягом поняття охоплював два різновиди: практичні видання для аматорів, які в ДСТУ 3017-95 виділені як окремий самостійний вид видань, і розважальні видання (спортивні ігри, інтелектуальні заняття ігрового характеру і т.п.).

12-й вид - рекламне видання - “видання відомостей щодо виробів, послуг, заходів, культурно-історичних об'єктів, творчих колективів тощо у формі, яка привертає увагу, сприяє реалізації товарів і послуг, запрошує до ознайомлення чи до відвідування”. У визначенні тут перелічені майже всі відмінності рекламних видань. Їх цільове призначення - створювати попит на твори та послуги, сприяти їх реалізації, а також пропаганді наукових, виробничих та художніх досягнень суспільства, культурно-історичних об'єктів і заходів, творчості художніх колективів, акторів і т.п. Крім суто комерційного призначення рекламні видання відрізняються тим, що часто дають таку фактографічну інформацію, яка відсутня в інших видах видань: про діяльність підприємств, фірм, творчих колективів та осіб.

13-й вид - літературно-художнє видання - це “видання твору художньої літератури”. За цільовим призначенням літературно-художні видання поділяються на різновиди, які розрізняються підготовкою основного тексту та довідкового апарату видання: наукове, науково-масове та масове. Наукове літературно-художнє видання готується як джерелознавче і призначається для майбутніх дослідників художніх творів. Науково-масове літературно-художнє видання призначається для поглибленого вивчення літературно-художніх творів, що містяться в ньому і має значний науково-довідковий апарат: вступну статтю, примітки, коментарі тощо. Масове літературно-художнє видання розраховується на читання твору будь-яким читачем з метою задоволення естетичних потреб, відпочинку, насолоди і т.п., і, як правило, містить тільки самі твори художньої літератури.

Як вже зазначалося на початку, ДСТУ 3017-95 містить перелік тринадцяти основних видів видань за цільовим призначенням; різновиди кожного з основних видів тут не названі, вони подаються окремо. Разом з тим їх характеристика дуже важлива для розуміння обсягу кожного з цих понять.

У цілому поділ видів видань за цільовим призначенням не є однорідним, тому що ці види виділяються за різними ознаками. Одні враховують тип літературних творів, надрукованих у виданні (наприклад, навчальні чи довідкові видання); другі - цільове призначення самого видання, разом з його читацьким призначенням (наприклад, виробничо-практичне видання для аматорів, видання для організації дозвілля); треті - зміст видання, широту його читацького призначення (громадсько-політичне видання) та ін. Вимоги наукової класифікації тут не витримуються, тому можна передбачити, що цей фасет класифікації видань у майбутньому буде вдосконалюватися.

Особливий фасет класифікації видань виділений “за аналітико-синтетичним переробленням інформації”. Точніше було б сказати: “за ступенем аналітико-синтетичного перероблення інформації”. Для того, щоб витримати вимогу повноти поділу обсягу родового поняття “видання”, слід було б розрізняти видання, що не мають аналітико-синтетичного перероблення інформації і такі, що здійснюються на її підставі. Але в стандарті характеризується тільки останній вид, під назвою: “інформаційні видання”. Його визначення: “видання систематизованих чи узагальнених відомостей відносно опублікованих даних з першоджерел, випущене друком організаціями, що здійснюють науково-інформаційну діяльність”. Така дефініція прирівнює поняття “інформаційні видання” до “вторинних документів”, що виділяються з погляду тої чи іншої інформаційної системи.

Термін “інформаційні видання” - невдалий з погляду його семантики, якщо врахувати багатозначність поняття “інформація” та можливість розгляду кожного видання як каналу передавання інформації або як джерела інформації. З цього погляду “неінформаційних” видань взагалі не може існувати, і називати їх окремий вид “інформаційним” - безглуздя. Але термін вже існує, він стандартизований, тому треба врахувати його зміст і не звертати уваги на буквальне значення терміна.

“Інформаційні видання” в стандарті поділяються на такі різновиди: бібліографічне, реферативне, оглядове видання; дайджест. Однопорядковість цих різновидів теж виглядає безглуздою з погляду теорії бібліографії, адже бібліографічні видання можуть бути і реферативними, і оглядовими, і дайджестами. Незважаючи на це, наведемо стандартизовані визначення кожного із названих видів видань: бібліографічне видання - “інформаційне видання упорядкованої сукупності бібліографічних записів”; реферативне видання - “інформаційне видання сукупності бібліографічних записів, включно з рефератами”; оглядове видання - “інформаційне видання публікації одного чи декількох оглядів, які відображають підсумки аналізу та узагальнення відомостей з різних джерел”; дайджест - “видання публікації у вигляді добірки витягів із конкретного тексту, відібраних і згрупованих таким чином, щоб дати про нього загальне уявлення, чи добірки найцікавіших матеріалів, передрукованих з інших видань”.

Оскільки перелічені терміни стандартизовані, то їх використання у видавничій практиці є обов'язковим. Що ж стосується наукового розуміння цих понять, їх тлумачення, то воно припускає і критичні зауваження, і їх майбутній перегляд. Для того, щоб зберегти однопорядковість класифікаційного ряду, було б доречно розрізняти “сигнальне бібліографічне видання” - таке, що складається тільки з бібліографічних описів, і “анотоване бібліографічне видання” (що включає описи з анотаціями), поряд з реферативним і оглядовим виданнями (див. таблицю 3.1).

Виходячи з того, що всі розглянуті вище ознаки класифікування можуть стосуватися як неперіодичних, так і серіальних видань, можна зробити висновок, що будь-яке видання можна аналізувати за даними ознаками і визначати його вид залежно від того, чи відповідає видання тій чи іншій дефініції.

3.2 Види неперіодичних видань

Як зазначено вище, неперіодичні видання класифікуються на види, перш за все, за всіма переліченими вище ознаками. Крім того, використовують ще кілька ознак, призначених для класифікування тільки (чи переважно) неперіодичних видань.

За обсягом розрізняють такі види видань: книга - “книжкове видання обсягом понад 48 сторінок”; брошура - “книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок”; листівка - “аркушеве видання обсягом від 1 до 4 сторінок”.

Ознака “обсяг видання” ніби продовжує характеристику видання за особливостями матеріальної конструкції. Традиційно за обсягом розрізнялися саме неперіодичні видання. Але в ГОСТі 7.60-90 було вирішено відмовитися від вказівки на неперіодичність книжкового чи аркушевого видання при визначення видів видань за обсягом [14]. Вважається, що “книгами” можна називати і деякі серіальні видання (наприклад, продовжувані збірники наукових праць), “брошурами” - деякі випуски періодичних видань, на які здійснюється передплата ; “листівками” - окремі випуски такого періодичного видання як експрес-інформація і т. д.

Але при цьому залишається невідомим, чи можна називати “книгами” та “брошурами” окремі випуски журналів, “брошурами” чи “листівками” - окремі випуски газет. Це - питання до укладачів стандартів, на яке, на жаль, не можна зараз одержати відповідь. Його треба врахувати при наступному перегляді стандарту.

Щодо терміна “листівка”, затвердженого у стандарті із вказаним значенням, то, можливо, він не є найкращим, тому що “листівку” можна розуміти як “поштову картку”. Більш відповідає дефініції термін “аркушівка”, що використовувався колись українськими бібліографами.

За структурою серед неперіодичних видань виділяють: серію - “видання, однотипно оформлене, що включає сукупність томів, об'єднаних спільністю задуму, тематики, цільовим або читацьким призначенням”; однотомне видання (однотомник) - “неперіодичне видання, випущене в одному томі”; багатотомне видання (багатотомник) - “неперіодичне видання, що складається з двох чи більше нумерованих томів і становить єдине ціле за змістом і оформленням”; зібрання творів - “однотомне чи багатотомне видання творів одного або декількох авторів, що дає уявлення про його (їхню) творчість у цілому”; вибрані твори - “однотомне чи багатотомне видання, що містить частину найзначніших відібраних за певними засадами творів одного чи декількох авторів”.

Навіть із дефініцій можна побачити, що перелічені види не однопорядкові, тобто виділяються за різними ознаками. Наприклад, серія може складатися з однотомних або багатотомних видань; так само і зібрання творів, і вибрані твори. Мабуть, слід було розділити цей фасет класифікації на декілька. В одному були б представлені: видання окремого твору, збірник, зібрання творів, вибрані твори. У такому разі всі види видань тут виділялися б за особливостями відбору творів для видання і відповідною структурою видання, його видавничою підготовкою. Однотомне та багатотомне видання - це інший класифікаційний фасет, пов'язаний із особливостями поліграфічного виконання видання. Окремим фасетом можна було б виділити види неперіодичних видань за наявністю зв'язків з іншими виданнями: окреме видання, серійне видання (частина серії), неперіодична серія (сукупність серійних видань) (див. таблицю 3.2).

Безпосередньо класифікації неперіодичних видань присвячений фасет (і розділ у стандарті) “Види неперіодичних видань за інформаційними ознаками”. Знову таки важко зрозуміти, що це за критерій класифікування - “за інформаційними ознаками”. У ГОСТі 7.60-90 відповідний фасет виділявся “за характером інформації”; так само він називався і у проекті державного стандарту України під час його обговорення. Безумовно, і це формулювання не є чітко визначеним, але все ж таки більш зрозумілим. У коментарі до ГОСТу 7.60-90 пояснювалося, що за класифікаційну ознаку тут використано “характер твору, поданого у виданні”, або “стійку змістовно-формальну єдність комплексу типологічних ознак” [15].

На наш погляд, цей комплекс ознак складається із належності твору до певного типу та жанру літератури. Коли видання складається з одного твору чи із сукупності однотипних творів, є можливість однозначно позначити цей вид видання.

Отже, перелік видів видань у даному фасеті багато в чому збігається з переліком жанрів творів усередині типів літератури. У перелік видів видань не входять ті жанри, що не можуть бути видані як окреме видання.

Крім того, у стандарті відображені не всі існуючі у вигляді окремих видань жанри творів і навіть не всі типи літератури. Тому при використанні стандарту з метою визначення виду видання за цією ознакою може трапитися так, що відповідного виду у стандарті немає. Отже, деякі видання неможливо класифікувати за цією ознакою.

У ДСТУ 3017-95 визначено 45 видів видань у зазначеному фасеті, без поділу їх на певні групи. Ми зробили спробу поділити цей фасет на групи видань відповідно до типів літератури, до яких вони належать (див. таблицю 3.2, фасет 5). При цьому виявилося, що деякі види видань належать одночасно до двох типів літератури; деякі типи літератури взагалі відсутні в таблиці (наприклад, науково-популярна) ; а в деяких типах літератури представлені не всі можливі види видань (наприклад, у літературно-художніх виданнях). Якщо ставити за мету наближення стандарту до наукових вимог щодо класифікування, то в майбутньому перегляді стандарту треба врахувати ці зауваження. А поки що для бібліотекарів, бібліографів і всіх фахівців, що працюють з виданнями, треба знати, що не кожне видання можна класифікувати “за інформаційними ознаками” (або “характером інформації”), використовуючи ДСТУ 3017-95.

3.3 Види періодичних і продовжуваних видань

Періодичні та продовжувані видання, так само як і неперіодичні, можна класифікувати за всіма ознаками, що стосуються будь-яких видань. Крім того, ДСТУ 3017-95 має окремий розділ, де визначаються види періодичних та продовжуваних видань.

Серед термінів, що позначають види періодичних і продовжуваних видань, є кілька головних: газета, журнал, бюлетень, календар. Вони відбивають найбільш суттєві, характерні риси цих видань: цільове призначення; особливості матеріалів, що публікуються у виданні; матеріальну конструкцію та структуру видання; його обсяг. Усі ці риси враховуються в комплексі; вони визначають внутрішню форму видання, а також особливості його поліграфічного виконання. Цей напрям класифікування періодичних і продовжуваних видань іноді називають визначенням жанрів видань. Такий “жанр” або вид періодичного чи продовжуваного видання встановлюється вже при його реєстрації, коли одержують дозвіл на видання.

Газета - це “газетне видання” за матеріальною конструкцією, тобто видання у вигляді одного чи декількох аркушів установленого формату, що виходить через певні короткі проміжки часу і містить оперативну інформацію з актуальних питань громадсько-політичного життя. В основному в газеті публікують літературні твори: правові та політичні першоджерела, публіцистичні, масово-інформаційні, рекламні, науково-популярні, літературно-художні тощо, а також фотографії, малюнки та інші образотворчі матеріали.

Як види газет розрізняють: громадсько-політичну газету - “яка систематично висвітлює питання внутрішньої і зовнішньої політики держави та міжнародного життя” і яка розрахована на широке коло читачів; спеціалізовану газету - ”яка систематично висвітлює окремі проблеми громадського життя, науки, техніки, культури та інших галузей діяльності і призначена певним категоріям читачів”; “спеціальний газетний випуск” - “видання, підготовлене з якоїсь нагоди”, “що виходить протягом обмеженого часу”.

Спеціалізовані газети поділяють за тематичною спрямованістю, цільовим і читацьким призначенням на газети: з питань економіки і бізнесу, медичні, спортивні, з питань культури, літератури, мистецтва, релігійні, рекламні, для дозвілля, для дітей та юнацтва.

Термін “журнал” в ДСТУ 3017-95 має синонім “часопис”. Але, на наш погляд, термін “часопис” скоріше може бути використаний як синонім “періодичного видання” взагалі, тому що їм можна позначати як журнали, так і газети.

Журнал - це “журнальне видання” за матеріальною конструкцією, тобто “видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу встановленого формату”, що містить статті, реферати та інші жанри літературних творів різних типів літератури, а також образотворчі матеріали (ілюстрації, фотографії, малюнки і т.п.). Кожний випуск журналу виходить приблизно однакового обсягу, під однією, затвердженою офіційно, назвою (принаймні протягом одного року) і має постійні рубрики (розділи) всередині журналу, де традиційно публікуються твори певних типів літератури та жанрів.

Залежно від цільового та читацького призначення як журналу в цілому, так і переважаючих в ньому творів, розрізняють види журналів: громадсько-політичний журнал - журнал переважно зі статтями та матеріалами громадсько-політичної тематики, а також літературно-художніми та науково-популярними творами, розрахований на широке коло читачів або на певні категорії читачів: призначений молоді, жінкам тощо; науковий журнал - журнал, що містить статті та матеріали досліджень теоретичного або прикладного характеру, призначений переважно фахівцям певної галузі науки; науково-популярний журнал - такий, що містить науково-популярні статті та матеріали про досягнення науки, культури, практичної діяльності, призначений для читачів-нефахівців з метою поширення знань та самоосвіти; виробничо-практичний журнал - призначений практичним працівникам певної галузі діяльності, такий, що містить статті та інші матеріали про досягнення науки, організацію виробництва (практичної діяльності), про передовий досвід і проблеми галузі; популярний журнал - що містить матеріали з різноманітних питань (культури, спорту, побуту тощо), призначений широкому коло читачів з розважальною метою, для дозвілля; літературно-художній журнал - такий, що публікує переважно твори художньої літератури, а також присвячені їй публіцистичні статті, рецензії і т.п. матеріали; реферативний журнал - журнал, в якому публікуються переважно реферати публікацій чи неопублікованих документів.

Цей перелік видів журналів показує, що виділяються вони, в основному, за цільовим та читацьким призначенням видання, а також за характером (типами, жанрами та змістом) літературних творів, що їх передбачається публікувати в журналі.

Деякі назви видів журналів збігаються з назвами видів видань за цільовим та читацьким призначенням (наприклад: науковий, науково-популярний та ін.); деякі - не збігаються (наприклад, “популярний журнал” - це, вочевидь, “видання для організації дозвілля”). На наш погляд, у майбутньому треба переглянути окремі терміни цих категорій, щоб ще тісніше пов'язати їх одне з одним.

Бюлетйнь - це періодичне видання, що має відповідний статус, тобто офіційно затверджене як бюлетень. Специфіка бюлетйня пов'язується з тим, що він завжди містить інформацію офіційного характеру, що відображає діяльність організації, яка видає бюлетень. За змістом такі матеріали можуть бути дуже різноманітними, залежно від роду діяльності організації і традицій певного видання.

Залежно від цільового призначення видання та матеріалів, що в ньому містяться, розрізняють такі види бюлетеней: нормативний бюлетень - що містить матеріали нормативного, директивного чи інструктивного характеру і видається, як правило, державним органом; довідковий бюлетень - що містить довідкові матеріали, розташовані у порядку, зручному для їхнього швидкого пошуку; рекламний бюлетень - що містить рекламні відомості щодо виробів, послуг, заходів з метою створення попиту; бюлетень-хроніка - що містить повідомлення про діяльність установи, що його видає. Деякі види бюлетеней розрізняють за особливостями їх змісту (наприклад, статистичний бюлетень - той, що містить статистичні дані), деякі - за особливостями їх внутрішньої форми, тобто способу викладу матеріалу (наприклад, бюлетень-таблиця - той, що містить фактичні дані у вигляді таблиці).

Але в переліку видів бюлетеней в ДСТУ 3017-95 відсутні деякі види бюлетеней (науковий, виробничо-практичний, інформаційний), для визначення яких можна використовувати загальну частину класифікації видань за цільовим призначенням.

Календар вважається періодичним виданням, хоча переважна більшість календарів видається один раз на рік (але деякі - щоквартально, щомісяця і т.п.). Це - довідкове видання, що містить послідовний перелік днів, тижнів, місяців наступного року, а також відомості різного характеру, пов'язані з певними датами чи просто довідкового або науково-популярного змісту. За зовнішньою формою розрізняють: табель-календар - аркушеве видання календаря з переліком днів року, розташованим у вигляді таблиці; відривний (перекидний) календар - настінний або настільний календар, в якому для кожного дня (або тижня, місяця) відведений окремий аркуш, що відривають (перекидають) при користуванні; календар книжкового типу - календар-щорічник у вигляді книжкового видання, з довідковими та науково-популярними матеріалами, як правило, певного галузевого змісту або призначений певній категорії читачів.

За характером інформації розрізняють календар знаменних дат - такий, що містить вибірковий перелік днів року, пов'язаних з певними пам'ятними подіями, та відомості про ці події.

У стандарті не виділяється окремо, хоча характеризується в примітках, такий вид періодичних видань, як періодичний збірник. Він має всі риси збірника (тобто є полівиданням) та періодичного видання. Періодичні збірники можуть бути різноманітними за характером матеріалів, що в них містяться. Деякі періодичні збірники наближаються до виду науково-практичного (чи науково-виробничого) журналу, і відрізняються тільки офіційно затвердженим статусом (“збірника”, а не “журналу”). Деякі періодичні збірники мають статус “альманаху” - літературно-художнього та науково-популярного видання.

У ДСТУ 3017-95 як різновид періодичного збірника вказується експрес-інформація - реферативне видання, призначене для оперативного інформування фахівців.

Крім перелічених у цьому розділі стандарту є ще такі види періодичних та продовжуваних видань, що згадуються в примітках в інших розділах стандарта. Це - продовжуваний збірник і його різновид - альманах; серія періодична і серія продовжувана. Характерні риси періодичних та продовжуваних збірників і серій такі самі, як і у неперіодичних, а відмінності полягають у періодичності чи продовжуваності видання.

Висновки

Підводячи підсумки розгляду видів друкованих видань, ще раз зазначимо, що для їх класифікування важливою є стандартизація термінів та визначень, тому головна увага тут приділяється розгляду і характеристиці видів видань за ДСТУ 3017-95 “Видання. Основні види. Терміни та визначення”. Такий підхід, безумовно, має як свої переваги, так і недоліки.

Переваги - в тому, що наводяться терміни та визначення видів видань, які вже пройшли апробацію як науковців, так і практичних працівників книжкової справи. Крім того, вони є обов'язковими для застосування у всіх сферах діяльності, пов'язаних із виданнями, а їх вивчення - необхідна умова практичного оволодіння типологією книги.

Недоліком запропонованого підходу може бути те, що він обмежує можливості наукового обгрунтування виділення тих чи інших видів видань. Перелік видів видань у стандарті не завжди враховує такі вимоги наукової класифікації як єдина підстава поділу, відсутність “стрибків” у виділенні окремих видів (види одного рівня класифікації не повинні змішуватися з видами іншого рівня класифікації, або різновидами перших), обов'язковість поділу всього обсягу поняття ( не залишати невизначеними деякі явища).

Для того, щоб пом'ягшити дію вказаних недоліків, пропонується не тільки перелік стандартизованих термінів, але й аналіз деяких з них; виявляються співвідношення між окремими термінами, що позначають види видань. Нарешті, в деяких випадках містяться пропозиції щодо майбутнього перегляду стандарту та усунення недоліків.

У цілому характеристика видів видань, що наводиться в курсі документознавства, може бути поглиблена та деталізована в інших курсах, з більш вузькою галузевою спеціалізацією (тобто окремо - про суспільно-політичні, технічні, мистецтвознавчі, літературно-художні та інші видання).

Таблиця 3.1

Класифікація всіх друкованих видань