Лейтмотив в творах О. Кобилянської "В неділю рано зілля копала" та Л. Костенко "Маруся Чурай"

Саме в цьому причина трагедії Гриця. Досить було Настці рішуче заявити про свої права на нього, як Гриць вирішив підкоритися, вважаючи, що Тетяні багатство може замінити щиру любов, а він проживе життя і з Насткою.

Розкриття образу Настки дається у плані протиставлення її Тетяні -- протиставляються їхні погляди на щастя, їхні вчинки. Настка значно буденніша, спокійна, тому і любить спокійно, розважливо, без пристрасті. Вона знає лише «своє серце і красного Гриця» -- це її «велика, глибока, поважна правда» [18, 41]. Якщо Настка вважає, що Гриць повинен бути її тільки тому, що вона знає його раніше, то Тетяна людяніше підходить до вирішення цього питання. «І Настка не винна. І в Настки щастя» нема».

Однак Гриць, в якому вирує циганська кров, впевнений, що кохає обох і обрати не може, і нехай вже посватався до одної, а з іншою зустрічається у лісі. Він навіть таку недвозначну ситуацію не вважає зрадою. Любовний трикутник Тетяна - Гриць - Настка не може розпастися і, врешті решт, призводить до смерті головного героя.

Аналізуючи дії Гриця, не завжди можна зрозуміти, де він говорить щиру правду, а де лукавить, де кохає, а де просто обіцяє. Але у кульмінаційному весільному танку він приймає з рук Туркини отруту, і, знаючи про наслідки, випиває. Настка плаче над тілом нареченного, а Туркиня кидається у холодну і бистру ріку, усвідомлюючи скоєне. То все своєрідні прояви кохання.

Сказати, що Гриць лицемірний чи має дві душі з повною упевненістю неможливо, він заплутався у вланому виборі, у власних же цінностях, вчасно не зрозумівши сам себе, адже іноді сам розуміє, хоч і не до кінця, неправильність своїх вчинків то відношенню до обох дівчат. Одну, кохану, він кидає, іншу, що стане хорошою дружиною, не сприймає серцем.

Настка йому підходить, вона одного з ним кола, тому й стане гарною супутницею життя, вірною, слухняною, стане догоджати звісно, що це зручніше, простіше, легше, аніж жити з творчою натурою, якою є Тетяна - особлива, зовсім з іншої «породи» людей - гордих, непоступливих, принципових, незалежних від людської думки. Можна сказати, що Настка сама провокує дану ситуацію, в якій Гриць, вкінець розгубившись, змушений відректися від коханої, навіть у такий жорстокий і підлий спосіб. Настка звикла бути першою, тож не поступиться, як вона вважає, своїм. Адже з Грицем вони знайомі ще з дитинства і давно все нібито було обіцяно, визначено і зрозуміло. Тому появу Тетяни в якості конкурентки Настка спокійно сприйняти не може і починає тиснути на нареченого, нагадуючи про весілля. Тож у такій ситуації Гриць все одно би зрадив, інше питання кого: Настку чи Тетяну. Сталося, як відомо, друге. Хлопець обирає спокійне, усталене життя у звичних умовах зі звичною жінкою. Так, він поступається коханням, у тому слабкість його душі.

Подібний образ Гриця, якщо не тотожній, змальовує Л. Костенко, ще раз доводячи, що драма несумісності характерів, «нерівні душ» актуальна у всі часи, особливо у сьогоденні.

Сильна Марусина особистість зустрілася з роздвоєною душею Гриця Бобренка. Це драма «нерівні душ» -- поетично-максималістської (Марусі) та буденно-прозаїчної (Гриця), в якій зникають, гинуть зачатки чогось високого й справжнього, бо «Нерівня душ -- це гірше, ніж майна». Маруся знаходить вельми точні слова, які пояснюють колізію двох нерівновеликих сердець:

«Моя любов чолом сягала неба,

А Гриць ходив ногами по землі…»

У цих словах не стільки докір чи осуд, на які в героїні не лишається сил, скільки скрута, зітхання, туга, повна покірність долі.

Гриць же, хоч і намагається піднятися над буденним життям, більш того - це у нього іноді виходить, коли він намагається відкинути буденне і прислухатися до власної душі, однак все ж таки глибоко в ньому закорінений, настільки глибоко, що зраджує своє кохання, себе самого, Марусю, тому і йде із життя, яке й для нього стало нестерпним. Адже він розуміє десь у глибині душі, настільки глибоко, що й сам цього не усвідомлює, що Маруся - то дівчина незвичайна, дар її божественний, з нею він міг би стати по-справжньому щасливим. Однак незважаючи на усі ці таємні порухи душі, Гриць не хоче докласти зусиль, аби розібратися у собі самому, тож обирає найлегший шлях - одруження з такої простою й зрозумілою Насткою. Іноді його хочеться навіть виправдати, якби не такі підлі обставини, в яких змушена опинитись Маруся через низький вчинок коханого. Вона підвернена осуду з боку громади, на неї косо дивляться, все це надзвичайно травмує тонку душу дівчини, їй хочеться заховатися від усіх і нічого більше не відчувати. І от у таких нелюдських стражданнях вона нікого не винуватить (а винуватець один), не зізнається навіть на суді у справжній причині свого злочину, хоча це й так зрозуміло усім. Оце і є те кохання, оспіване у віках, те почуття, заради якого забуваєш навіть про себе. Мова ж не проте, що погано мати достаток, а про те, що ним не заплатиш за зраду. І про це каже на суді бувалий січовик, який знає ціну честі і гідності:

«Що ж це виходить? Зрадити в житті державу -- злочин, а людину -- можна?!..»

Так, не можна зраджувати людину. Від однієї зради рукою подати до другої, може, ще страшнішої - зради батьківщини. Це є не менший злочин, ніж зрада країні, оскільки саме зрада і душевна ницість нищать і поглинають творчу силу людини, позбавляючи її, як Марусю, голосу й пісні.

Останній розділ роману має глибоко символічну назву -- «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Марусине життя втратило свій сенс у той момент, коли вона дізналася про зраду Гриця. Однак надзвичайно сильний душевний біль немов виніс дівчину за межі звичайної реальності, вона перебуває в надреальному хронотопі (часопросторі). Маруся не хоче жити, однак лишається живою тричі, оскільки її душевне воскресіння було неможливе без очищення. І тільки дійшовши до всепрощення, Маруся змогла ожити серцем і заспівати.

Тож високе ідейне значення образу Марусі Чурай не тільки в тому, що вона є втіленням душевної краси, духовності, чистоти й щирості, прекрасного людського кохання. Мабуть, найточніше значення легендарної постаті Марусі Чурай для українського народу виразив у романі Іван Іскра:

« Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це -- голос наш. Це -- пісня. Це -- душа…»[11, с.8].

Твір цілком побудований на антитезі, бо одні живуть високими помислами, не знають зради, а другі пристосовуються до будь-яких умов у пошуках своєї вигоди. Це протистояння двох способів життя і є причиною глибокої трагедії Гриця і Марусі, адже один не зміг піднятися до рівня своєї коханої і мусив померти неплавно, а дівчина померла разом з коханим, бо мала цільну душу.

Отже, ми говоримо не просто про соціальну нерівність між людьми, підґрунтя трагедії набагато глибше, протистоять одна одній дві душі, оскільки трагедія зрадженого кохання визріває з нерівності душ Марусі й Гриця. Маруся, живе в світі ідеального, у світі любові, творчості, пісні, вічних цінностей, а Гриць приземлений, земний. Маруся -- тонка поетична натура, дитя любові, яка сформувалася в атмосфері гармонійних стосунків батька і матері, в умовах гармонійного розвитку духовних потреб особистості. Тому її душа не сприймає роздвоєності, зради:

«Я зроду не співала на два криласи,

мені було це важко зрозуміть…»[11 , с.23].

Кохання Марусі і Григорія, отруєне страшною у своїй підступності зрадою, вималюване Ліною Костенко ретроспективно, що дало можливість читачеві разом з Чураївною переживати зраду не миттєво, не фрагментарно, а протягом усього твору, буквально з першої романної сцени і навіть по його прочитанню. Таким чином, все минуле життя дівчини, котре постає у спогадах, підсвічене болем зради.

Причиною трагедії у творі О. Кобилянської стають вже не соціальні умови, як у Л. Костенко, а причинно-спадкова дійсність, адже саме по собі напрошується виправдання роздвоєної любові Григорія - це гріх матері-циганки. Pоздвоєність душі хлопця, його бурхливий темперамент також пов'язані з потягом до мандрів, цигани неодноразово епізодично діють у творі. Письменниця таким чином ускладнює фабулу і проблематику повісті, аби причина вчинків Гриця була однозначно визначена читачем, зрозуміла кожному.

Тема нещасного кохання, зради не раз була висвітлена в українській літературі, але в Ольги Кобилянської герої, мабуть, більш буденні, хоча й дуже романтизовані. Вони вражають своєї беззахисністю, безпорадністю, здається, що за них діє доля, а вони жертви. Отже, при творенні образу Гриця О. Кобилянська психологічно вмотивовує зраду головного героя і логічно пояснює вчинки Гриця, маючи на увазі циганське походження героя, звідки витікає його непостійність, і ті умови, в яких він зростав. Повість не має жодного громадянського звучання, твір наскрізь соціально-побутовий, однак художньої цінності не втратить ніколи.

Натомість Л. Костенко створює персонажі найбільш сильні духом та, мабуть, саме через це найнещасніші за долею. Тема кохання та зради набула в обох творах нового філософського значення, яке змусить замислитись кожного читача над справжніми цінностями життя.

Твір Ліни Костенко розкриває нам багатство людських характерів, виношені концептуально-художні ідеї, гранично суворе, досконале їх вираження в слові. І водночас «Маруся Чурай» -- твір новаторський як трактуванням самої постаті народної поетеси, так і художніми засобами зображення. Письменниця розгортає дію роману на тлі визвольної боротьби ХVII ст. під керівництвом Б. Хмельницького, «передає дух епохи багатовимірно, в аспектах родинно-побутових стосунків, звичаєвого, цивільного права, політичної боротьби, воєнних дій, церкви, культури... Вже у першій частині авторка ставить низку загальнолюдських соціальних та філософських проблем і проводить їх через увесь твір» [15, с.83] .

Художнє відображення вічної теми любові та зради знайшлося і в творах усної народної творчості, і в літературі, не лишивши байдужим жодного письменника. Повість О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала» та роман у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай» мають повне право називатися вершинами творчості обох письменниць. Саме у цих художніх полотнах віднайшло оригінальне звучання відомого сюжету, а також тонке відчуття порухів людської душі. Обидві авторки ведуть читача усіма шляхами пізнання і усвідомлення правоти або неправоти своїх героїв.

У визначенні винуватця у нещасливій долі дівчини обидві авторки мають спільну думку. Це однозначно Гриць. Однак мотивацію вчинків хлопця Л. Костенко та О. Кобилянська досліджують різними шляхами, і читач поступово приходить до висновку, що у повісті «У неділю рано зілля копала» Гриць - скоріше жертва обставин, заложник своєї натури та соціальних обставин, а в романі «Маруся Чурай» герой сам обирає свій шлях, хоча й на нього є певний тиск з боку суспільства, мають велику дію й забобони, однак як жертву Гриця в Л. Костенко сприйняти важко. В обох творах вражає своєю чистотою і силою почуттів Маруся, що перелила страждання у пісні і лишила їх нам і спадок.

ВИСНОВКИ

Історія кохання та зради, а також подальшої помсти за нанесену образу та отруєння коханого не раз було взято за основу письменниками при розробці різноманітних версій життя легендарної народної співачки, легендарної авторки народних пісень Маруся Чурай.

Легенда про Марусю Чурай досі хвилює творчу уяву багатьох митців. Сюжет про знамениту співачку з часом почав набувати космогонічного вигляду, вийшов за межі колишньої Російської імперії. Він ліг в основу творів багатьох представників різноманітних мистецьких течій, які інтерпретували історію про Марусю Чурай згідно з власним уявленням та мистецькими канонами. Так, за мотивами легенди відома українська письменниця Ольга Кобилянська написала повість «У неділю рано зілля копала»; а історичний роман у віршах видатної поетеси XX ст. Ліни Костенко «Маруся Чурай» було відзначено Шевченківською премією.

Під час аналізу в курсовій розробці особливостей художнього осмислення сюжету балади про трагічне кохання у повісті О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала…» та творі Л. Костенко «Маруся Чурай» було доведено, що обидві письменниці спільні у змалюванні кохання головної героїні до Гриця як найчистішого почуття, що призводить не тільки до величезного творчого піднесення, а й до непоправної трагедії через неможливість прийняття зради коханого.

Через те, що серце Марусі (в Кобилянської Тетяни) відкрите назустріч кожній людині, всі свої найсвітліші почуття вона висловлює в піснях. У дівчини романтична душа, вона палко кохає Гриця, який її зрадив, а зраду вважає найбільшим злочином. Однак трагічні перипетії кохання завершуються сповіддю чистої душі головної героїні творів. Вона психологічно сильна духом людина і при всій своїй безпосередності мудра. Вона добре бачить людські вади, намагається зрозуміти і, по змозі, виправдати негідні вчинки людей. Здається, в образі Марусі Чурай (Тетяни) втілено найкращі риси українського народу. Постать дівчини з народу виростає до символу.

Однак художня репрезентація відомого образу та особливостей подання легенди в Кобилянської та Костенко містить істотну різницю.

Розробляючи відомий сюжет, Ліна Костенко не тільки змінює деякі вже усталені в літературі та в народнопоетичній традиції прийоми, а й будує його на розлогому соціально-психологічному тлі. Поетесі вдалося створити не просто психологічно вірогідний портрет Марусі Чурай, а й показати свою героїню причетною до важливих подій періоду боротьби українського народу за незалежність в середині XVII століття. У цьому новаторство Ліни Костенко щодо художньо-психологічного навантаження твору. Історико-філософський, соціально-психологічний роман у віршах «Маруся Чурай» справедливо названий критикою енциклопедією духовного життя України ХVІІ ст.

Натомість Тетяна в Кобилянської не має чітко вираженої громадянської позиції, як героїня Л. Костенко, адже це обумовлено умовами її життя. Так, вона складає пісні, ці пісні передаються із вуст у вуста, але ніякого більшого, історичного, майбутнього їй не передбачається. Маруся в Л. Костенко постає перед читачем порівняно з Тетяною більш сильною духом, активною дівчиною, але більш м'якою, людяною, адже вона не буде нав'язуватися, а краще піде з життя, тоді як героїня Кобилянської готова до помсти. Тому і стосунки героїнь обох авторок з Грицем незважаючи на їх майже повну ідентичність дещо відмінні. Коханий, ставши сенсом життя дівчини, не пройшов випробовування силою почуттів, не виправдав сподівань, на нього покладених. Тому він гине, спочатку духовно, коли зраджує, потім фізично.

Художнє відтворення зради у творах досліджуваних письменниць має багато спільного. У першу чергу обидві авторки одноголосно визначають винуватця злочину головної героїні та її трагічної долі - це Гриць. Характер персонажа змальовано однаково. Він - слабкодуха, приземлена людина, нездатна на справжнє кохання, більше стурбована власним збагаченням, аніж досягненням душевної рівноваги. Його не лякає перспектива провести життя з некоханою, аби були статки. В цьому причина зради, як доводять читачеві до думки Костенко та Кобилянська.

Однак якщо у першої авторки Гриць не може отримати жодного виправдання за свій вчинок, то у Кобилянської Гриць постає більше жертвою обставин, аніж творцем власної долі. Його можна навіть пожаліти, адже він не зміг відчути поклик серця, а готовий був поринути у селянській побут, сірі будні, прирікши себе на безрадісне існування.

Протистояння двох речей - любові і зради - лежить в основі роману, як і в самій історії. Цю установку Ліна Костенко виводить у двох напрямках: суспільному та особистісному. Саме у такий оригінальний спосіб письменниця проявила новаторство власної творчої манери. О. Кобилянська тут лишилася вірною традиціям часу, неоромантизму.

Роман Л. Костенко та повість О. Кобилянської дає змогу кожному читачеві відкрити для себе красу й силу людського кохання, хай навіть воно зазнало зради і призвело до трагічної розв'язки. Повість «В неділю рано зілля копала» збагачує своєю філософією любові, у якій це почуття визнається як особлива духовна цінність. А знаменитий роман у віршах «Маруся Чурай» є не просто одним з кращих зразків українського письменства, а й відображенням величі духу українського народу, що розуміє вірність Батьківщині як неможливість зрадити коханому.

Список використаної літератури

Бажан М. Поема про кохання і безсмертя //Дивослово. -- 2005. -- № 3.

Гундорова Т. Неоромантичні тенденції творчості О. Кобилянської (До 125-річчя з дня народження) // Радянське літературознавство. - 1988. - №11. С. 32-42.

Гусар-Струк Д. Історичний роман Ліни Костенко // Сучасність.1990 № 5.

Загальна психологія: Підручник для студентів вищ. навч. закладів / За заг. ред. С.Д. Максименка. -- К., 2000

Забужко Н. Вивчення роману Ліни Костенко «Маруся Чурай». - К., 2001

Зозуля С.І. Сучасний класик - Ліна Костенко // Українська мова та література. - 1997. - №48.

Кириленко В. Це голос наш…: [Про роман Л. Костенко «Маруся Чурай»] // Київ. - 1990. - №1. - С. 128 - 129.

Клочек Г. Історичний роман Ліни Костенко «Маруся Чурай». -- Кіровоград, 1998.

Корогодський Р. Поезія історії: Роман Л. Костенко «Маруся Чурай» // Українська мова та література. - 2000. - № 11. - С. 1 - 2.

Костенко Л. Вибрані твори. - К., 2002.

Костенко Л. Маруся Чурай. - К., 2003.

Краснова Л. Поезія Ліни Костенко: Посібник для вчителів. - Дрогобич: Коло, 2001. - С. 129-155.

Кудрявцев М. Митець і час: ідейна проблематика поетичної драми Ліни Костенко//Дивослово. --1998. -- №8

Ластовецька-Соланська З. М.Деякі аспекти взаємодіїмузики та літератури / Актуальні питання культурології : альм. наук. т-ва “Афіна” каф. культурології / Рівнен. держ. гуманіт. ун-т, каф. культурології ; [голов. ред. : В. Г. Виткалов]. - Рівне : РДГУ, 2003 - Вип. 11. - 2011. - 201 с.

Лепчук А.С. Самобутність творчості Ліни Костенко // Українська мова та література. - 2000. - №11.

Літературна енциклопедія. - К., 2000.

Лупак Н. Лейтмотив як спосіб організації літературного і музичного простору / Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: Збірник наукових праць. - Вип. XVIІ / Ред. кол. Я. О. Поліщук та ін. - Рівне : РДГУ, 2007. -166 c

Луцький О. Ольга Кобилянська // О. Луцький і сучасники. Листи до Ольги Кобилянської й Івана Франка та інші забуті сторінки. - Нью-Йорк, 1994. - С. 109-124.

Мала філологічна енциклопедія / [за ред. О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк]. - К. : Довіра, 2007. - 212, 270 с.

Музыкальный энциклопедический словарь / Гл. ред. Г. В. Келдыш. - М.: Советская энциклопедия, 1990. - 672 с.

Надурак С., Слоньовська О. Вивчення української літератури: Інтегровані уроки. - Харків: Ранок, 2004. - С. 176-184.

Нудьга Г. Балада про отруєння Гриця і легенда про Марусю Чурай // Жовтень.- 1967.- № 2.

Ольга Кобилянська. Твори в двох томах. - Київ., 1983

Панченко В. Поезія Ліни Костенко. -- Кіровоград, 1997

Панченко В. Самотність на верхів'ях: Поезія Ліни Костенко в часи «відлиги» і «заморозків» //Дивослово. -- 2005. -- № 3.

Погребенник Ф. Ольга Кобилянська. - Київ., 1988

Пономарьов П. Видатна українська письменниця-гуманістка. - Ужгород., 1998

Рудницький М. Ольга Кобилянська // Рудницький М. Письменники зблизька: У 3-х книгах. - Книга третя. - Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1964. - С. 5-20.

Савка М. Життя на барикадах поезії //Дивослово. -- 2005. -- № 3

Томащук Н. О. Народнопоетичні джерела повісті О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала» / Н. О. Томащук // Народна творчість та етнографія. - 1963. - №4. - С. 120 - 128.

Українське слово.Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. Книга третя.- К.: Рось, 2000.

Федоренко Т. Вивчення композиційно - сюжетних засобів роману «Маруся Чурай» Л. Костенко // Укр. література в загальноосв. школі. - 2000. №5. - С. 22 - 26.

Филипович П. Історія одного сюжету: «В неділю рано зілля копала» О.Кобилянської / Филипович П. П. Літературно-критичні статті. - М. - 1991. - С. 157 - 195.

Яцура М.М. Літературні шедеври сьогодення. - Львів, 2002.

Размещено на Allbest.ur