Антична література

2. У чому докорінна відмінність між давньогрецькою та римською літературами?

3. Хто такий „меценат”? Чого це слово так часто зустрічається у творах митців всього світу?

4. Чи можна всіх письменників античної доби вважати класиками світової літератури?

ІІ ВАРІАНТ

І рівень

1. Які твори Вергілія принесли поетові світову славу?

2. Яку роль у житті героїв Вергілія відіграють боги і доля? Аргументуйте свою відповідь.

3. Чим приваблюють вас образи Енея і Дідони?

4. Кому з українських класиків належать слова:

А поки те, та се, та оне,

Ходімо просто навпростець

До Ескулапа на ралець.

Чи не обдурить він Харона

Та парку-пряху?..

ІІ рівень

1. Чому Вергілія вважають ідеологом „золотої доби” Августа?

2. Як виник задум „Енеїди”? Які мотиви в поемі Вергілія перегукуються з мотивами гомерівських поем?

3. Про які історичні та міфічні події йдеться в поемі Вергілія „Енеїда”?

4. Чи можна вважати Енея головним героєм поеми?

Ш рівень

1. У якому творі Вергілій сформулював своє уявлення про щастя? Як поет розумів щастя і справедливість? Чи збігаються ваші уявлення про щастя і справедливість з уявленнями давньоримського поета?

2. Складіть простий план другої частини поеми Вергілія „Енеїда”. Назвіть ті події, які поет не встиг описати у своєму творі. Поміркуйте, чому „Енеїду” Вергідія відносять до так званого „штучного епосу”.

3. Що означає термін „травестія”? Що вам відомо про травестійні традиції в Україні? Наведіть конкретні приклади.

4. Який вплив справила „Енеїда” Вергілія на розвиток епічної традиції в європейській літературі?

ІV рівень

1. Чому в епоху Середньовіччя особливої популярності набула четверта еклога „Буколік” Вергілія?

2. Які сцени „Енеїди” можна вважати кульмінаційними? Яка їхня роль у розкритті ідейного задуму поеми?

3. Художній дійсності „Енеїди” Вергілія притаманні монументалізм і деталізація. Доведіть це твердження, спираючись на текст поеми.

4. Із скількох пісень складається Вергілієва „Енеїда”? А „перелицьована” „Енеїда” Івана Котляревського?

ІІІ ВАРІАНТ

І рівень

1. У чому Горацій-лірик убачав власну заслугу перед нащадками? Яку традицію у світовій поезії він започаткував?

2. Поміркуйте, чому свої сатири Горацій називав розмовами.

3. Назвіть українських поетів - перекладачів творчості Горація.

ІІ рівень

1. У чому сенс так званої „нової моралі”, яка утверджувалася за часів правління імператора Октавіана Августа?

2. Підготуйте виразне читання оди Горація „До Мельпомени” в перекладі А.Содомори.

3. Який твір Горація і чому правив за канон для „Поетики” теоретика французького класицизму Н.Буало?

Ш рівень

1. Горацій писав: „За привидом свободи водив нас відчайдушний Брут”. Як ви розумієте ці слова?

2. Самостійно проаналізуйте вірш Горація „До Вергілія” у перекладі Мирона Борецького. Визначте тему вірша. Пригадайте, яку роль у житті і творчості Горація відігравав Вергілій.

3. Підготуйте повідомлення на тему „Мотиви Горацієвої поезії в ліриці Максима Рильського.”

ІV рівень

1. Який зміст вкладав Горацій у поняття „золотої середини” в житті і творчості? Які суперечності краяли серце поета?

2. Порівняйте оди Горація „Лебідь”, „До Мельпомени” (в перекладах М.Зерова і А.Содомори) з віршами О.Пушкіна та М.Рильського „Пам'ятник”. Поміркуйте, як розв'язується тема заслуг поета перед нащадками в поезіях Горація, Пушкіна, Рильського.

3. Наведіть приклади популярності поезій Горація в Україні.

ІV ВАРІАНТ

І рівень

1. Схарактеризуйте епоху, в яку жив і творив римський поет Публій Овідій Назон.

2. Коли і де виник жанр елегії? Яка з елегій Овідія вам подобається найбільше? Чому?

3. Як творець „Метаморфоз” змальовує в поемі Всесвітній потоп? Які художні засоби використовує?

ІІ рівень

1. Яким ви уявляєте образ Овідія? Чому життя поета склалося так трагічно? Чим цікава для нас його творчість і доля?

2. Що нового вніс у жанр елегії Овідій?

3. Де, за наказом імператора Августа, відбував заслання Овідій?

Ш рівень

1. Чому поема Овідія „Наука кохання” була сприйнята імператором Августом як виступ поета проти його морального законодавства?

2. Хто з українських поетів у своїх поезіях змалював дикі степи Скіфії - останній притулок Овідія?

3. Які мотиви, образи та сюжети Овідієвих „Метаморфоз” вам сподобались найбільше? Чому? Розкажіть про них.

ІV рівень

1. Скільки сюжетів описав Овідій у своїх „Метаморфозах”? Яка основна думка об'єднує міфи, включені поетом у поему?

2. Які якості в людині Овідій цінував найбільше? Який настрій пронизує оповідь поета про Філемона і Бавкіду? Що сподобалось вам у легенді про старе подружжя?

3. Чому Т.Шевченко, перебуваючи на засланні, у листах до друзів неодноразово згадує Овідія (наприклад, лист від 20 травня 1856 р.)? Яким уявляв собі Овідія український поет?

Основи аналізу художнього твору

До найскладніших проблем літературного навчання цілком справедливо слід віднести основи аналізу художнього твору. Для отримання необхідних знань і умінь слід досконало знати тексти як самих творів, так і мати знання з теорії літератури, цілого ряду суміжних дисциплін: мовознавства, естетики, риторики, логіки, психології, соціології, історії, тощо, а також володіти практичними навичками наукового підходу для правильного трактування художніх явищ. Щоб навчитися самостійно здійснювати аналіз твору, потрібно усвідомити особливості та специфіку художньої літератури. Адже вона є вищим, найпопулярнішим видом мистецтва, що засобами мови, за допомогою образів правдиво змальовує колоритні картини життя в різноманітних його виявах. Крім того, література має лише їй притаманні ознаки і особливості, оскільки в ній зосереджена "скорочена формула всесвіту", наявність в стислій фразі багатозначної думки, життєвого досвіду та асоціативного наповнення. Таким чином, аналіз (з грецьк. розклад, розбір) - метод дослідження, науковий підхід, що полягає в логічному, умовному розчленуванні художнього твору на більші чи менші складові елементи, які розглядаються окремо у структурі цілого. Після докладного вивчення кожного складового елементу за допомогою синтезу можна повніше оцінити художню структуру твору.

Існують такі шляхи аналізу літературного твору: пообразний розгляд обмежується лише образами, проблемний (вивчається тематика, порушувана автором), цілісний (художнє полотно розглядається в єдності змісту і форми). Аналіз може бути всебічний (розглядається поглиблено увесь твір), локальний (звертається увага на окремі складові частини форми чи змісту) і загальний (акцент спрямований на остаточне, підсумкове враження про об'єкт вивчення).

Слід зауважити, що аналіз ґрунтується на умовному, абстрактному розчленуванні художнього твору і ніякою мірою не призводить до його руйнації.

Принципи, форми і методи аналізу літературного твору

Кожний художній твір має свою специфіку, яка визначає шляхи його аналізу. Однак існують деякі загальні моменти, які необхідно враховувати при цілісному аналізі ліричних, епічних і драматичних текстів. Етапи аналізу визначає читач, їх порядок можна змінювати залежно від способу інтерпретації твору.

Орієнтовні схеми аналізу художніх творів

Орієнтовна схема аналізу прозового твору.

Історична епоха, коли жив і діяв письменник.

Світогляд і своєрідність творчої манери письменника.

Причини написання художнього твору.

Своєрідність тематики.

Жанр і композиція твору.

Співвіднесеність фабули і сюжету.

Проблематика твору.

Образна система, характеристика героїв, їх взаємостосунки, засоби розкриття характерів.

Естетична позиція автора, особливості її виявлення, роль тексту і підтекста у творі; позасюжетні елементи (пролог, епілог, епіграф, описи, обрамлення, вставні епізоди тощо).

Художня структура твору (стиль, мова, пейзаж, ліризм, зображальні засоби та ін.).

Мовностилістичні особливості художнього перекладу (на українську чи російську мову).

Образ автора, творчий метод митця і його конкретне вираження у творі.

Ідейно-естетичний зміст твору, його значення у творчому доробку митця, оцінка твору відомими літературознавцями.

II. Орієнтовна схема аналізу поетичного твору.

Час написання вірша, коротка характеристика літературної епохи.

Біографічні факти поета, пов'язані і віршем.

Жанрові ознаки твору, творчий метод поета, засоби його виявлення.

Віршовий розмір, домінуюча емоційна тональність, характеристика емоційного темпоритму твору.

Жанрово-композиційна специфіка вірша, звукова організація, особливості ритмомелодики.

Відповідність реального і таємничого змісту вірша, символіка, засоби впливу на уяву читача.

Поетика художньо-виражальних засобів (метафори, епітети, порівняння, засоби розстановки смислових акцентів).

Традиції і новаторство митця в ідейно-тематичному, композиційному, образному і мовно-стилістичному плані.

Ліричне "Я" і ліричний герой.

Місце і значення вірша чи ліро-епічного твору в творчості письменника і в літературному процесі в цілому.

III. Орієнтовна схема аналізу циклу віршів чи поетичної збірки.

Коротка характеристика літературного періоду.

Біографічні данні митця, пов'язані з появою збірки поезій.

Ознаки творчого методу, естетична програма поета та її відображення у поетичній збірці.

Поетика лейтмотивів збірки, наскрізних образів, настроїв, тем.

Динаміка настроїв збірки, ідейно-естетична спрямованість віршів.

Композиція циклу/збірки; ліричний герой твору.

Зіставлення окремих творів збірки (спільне й особливе, своєрідність пафосу, ідейна і тематична спорідненість).

Значення збірки у творчому доробку митця.

IV. Орієнтовна схема аналізу драматичного твору.

Час написання твору, коротка характеристика літературної доби.

Особливості жанру драматичного твору, естетична позиція митця.

Тематика і проблематика

Традиції і новаторство у творі, особливості виявлення творчого методу драматурга.

Характер конфлікту: основні протидіючі сили, колізії, кульмінація, вирішення конфлікту.

Особливості вираження авторської позиції у творі.

Система образів і засоби їх розкриття (самохарактеристика, інохарактеристика, авторська характеристика, мовна характеристика персонажів, розкриття характерів через вчинки, дії).

Ознаки сценічності п'єси, співвідношення монологів, діалогів, полілогів, пантоміми, позасюжетних елементів тощо.

Роль деталей у творі (одяг, інтер'єр, елементи пейзажу).

Засоби психологізму в творі, можливості його інтерпретації.

Авторські ремарки, їх своєрідність і значення.

Ідея твору, її втілення.

Висновки про художню, виховну, суспільну цінність п'єси.

Прийоми і засоби аналізу художнього образу

Специфіка художнього образу (персонаж, герой твору, дійова особа, характер, тип); його роль у творі (головний, другорядний, епізодичний).

Портретна характеристика, засоби розкриття внутрішнього світу.

Характеристика персонажа за допомогою змалювання предметів, інтер'єру, середовища, в якому перебуває герой.

Відтворення його оточення (родина, друзі тощо).

Характеристичне, багатозначне ім'я чи прізвище, якщо ним наділений персонаж.

Авторська та опосередкована характеристика.

Темперамент, риси характеру героя (знайти підтвердження в тексті).

Звички, манери, смаки, уподобання персонажа.

Засоби змалювання "внутрішнього" життя героя, його психологічного стану.

Самохарактеристика та самооцінка власних вчинків.

Головна мета (особиста, громадянська, суспільно-політична), яку ставить перед собою герой твору. Подолання перешкод, що виникають на шляху її реалізації.

Основні фактори, що вплинули на формування світогляду героя, його стосунки з оточуючим світом, життєва позиція, ставлення до категорій "добра" і "зла".

Еволюція (регрес), яких зазнає герой у процесі свого життя.

Своєрідність та індивідуалізація мови героя у творі.

Тропи, стилістичні фігури та фонічні засоби, використані письменником при змалюванні художнього образу.

Місце і роль персонажа у творі.

Орієнтовна схема короткого огляду літературних тенденцій

Визначити хронологічні межі періоду, про який йдеться.

З'ясувати, які напрями й течії домінували в цей час.

Дати теоретичне визначення провідних напрямів і течій певного періоду, назвати їх основні ознаки.

Згадати представників названих напрямів і течій, їхні твори. Відзначити внесок окремих письменників в історію світової літератури.

Показати зв'язок літературних тенденцій з попередніми й наступними етапами.

Визначити своєрідність даного періоду на тлі світового культурного процесу.

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

Запитання:

Як сучасні дослідники визначають необхідність вивчення культурної спадщини Античності?

Яке значення має знання грецької міфології?

Якими термінами антична культура збагатила сучасну українську мову?

Які “сліди” залишила давньогрецька культура на території сучасної України і Грузії?

Додатки

ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І БОГІВ

Визначити композиційну основу міфу, символи і сакральні таємниці?

Які персонажі цього міфу є учасниками подій в літературних творах Гомера, Вергілія, Гесіода, Овідія?

Міфи про богів та їх боротьбу з гігантами і титанами подано в основному за поемою Геосіда „Теогонія” („Походження богів”). Деякі сказання запозичені з поем давньогрецького аеда Гомера „Іліада” і „Одіссея” і поеми римського поета Овідія „Метаморфози” („Перетворення”).

Спочатку існував тільки вічний, безмежний, темний Хаос. У ньому було джерело життя світу. Все виникло з безмежного Хаосу - весь світ і безсмертні боги. З Хаосу походить і богиня Земля - Гея. Широко розкинулась вона, могутня, і дає життя всьому, що живе й росте на ній. А далеко під Землею, так далеко, як далеко від нас неосяжне, ясне небо, в незмірній глибині народився похмурий Тартар - жахлива безодня, повна вічної пітьми. З Хаосу, джерела життя, народилась і могутня сила, всеоживляюча Любов - Ерос. Почав творитися світ. Безмежний Хаос породив вічний Морок - Ереба і темну Ніч - Нюкту. А від Ночі і Мороку постали вічне Світло - Ефір і радісний світлий День Гомера. Світло розлилося по світу, і почали змінювати одне одного ніч і день.

Могутня, благодатна Земля породила безмежне блакитне Небо - Урана, і розкинулось Небо над Землею. Гордо піднялися до нього високі Гори, народжені Землею, і широко розлилося вічношумливе Море. Мати-Земля породила Небо, Гори і Море, і немає в них батька.

Уран - Небо - запанував у світі. Він узяв собі за дружину благодатну Землю. Шість синів і шість дочок - могутніх, грізних титанів - мали Уран і Гея. Їх син, титан Океан, що обтікає, наче безмежна ріка, всю землю, і богиня Фетіда породили на світ усі ріки, що котять хвилі свої до моря, і морських богинь - Океанід. А титан Гіпперіон і Тейя дали світові дітей: Сонце - Геліоса, Місяць - Селену і рум'яну Зорю - рожевоперсту Еос (Аврора). Від Астрея і Еос походять всі зірки, які горять на темному нічному небі, і всі вітри: бурхливий північний вітер Борей, східний Евр, вологий південний Нот і західний пестливий вітер Зефір, що несе багаті на дощ хмари.

Крім титанів, породила могутня Земля трьох велетнів - сторуких (гекатонхейрів), названих так тому, що сто рук мав кожен з них. Проти їх жахливої сили ніщо не може встояти, їх стихійна сила не знає меж.

Зненавидів Уран своїх дітей-велетнів, у надра богині Землі замкнув він їх глибокій темряві і не дозволив їм виходити на світ. Страждала мати їх Земля, її давив цей страшний тягар, замкнений в її надрах. Викликала вона дітей своїх, титанів, і переконувала їх повстати проти батька Урана, але вони боялися підняти руку на батька. Тільки наймолодший з них, підступний Крон, хитрощами скинув свого батька і відняв у нього владу.

Богиня Ніч народила на покару Кронові цілий сонм жахливих божеств: Таната - смерть, Еріду - розбрат, Апату - обман, Кер - знищення, Гіпноса - сон з роєм похмурих тяжких примар, нещадну Немесіду - відплату за злочини і багато інших. Жах, чвари, обман, боротьбу і нещастя принесли ці боги в світ, де воцариася на троні свого батька Крон.

ГОМЕР

(середина ІХ - УШ ст. до н.е.)

Вивчити уривок з твору.

Аналіз уривка, характеристика образів-персонажів.

Легендарний поет, який стоїть біля витоків грецької, а отже, і європейської літератури, чиє ім'я ще з античних часів пов'язують із створенням древнього літературного жанру, грецького героїчного епосу, зокрема, поемами „Іліада” та „Одіссея”. Антична традиція змальовує його мандрівним співцем, одним із аедів.

„Мудрий сліпець” Гомер (саме його ім'я розумілось як означення сліпого) мав безперечний авторитет як неперевершений поет і „учитель Греції).

ІЛІАДА

ПІСНЯ ПЕРША

ЗАСПІВ. СВАРКА БОГІВ

В. 1-345

Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,

Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:

Душі славетних героїв навіки послав до Аїду

Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу

Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась,

Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами

Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.

Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки?

Син то Зевса й Лето. Владарем тим розгніваний тяжко,

Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди

Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало

Син Атріїв. Той до ахейських човнів бистрохідних

Доньку прийшов визволять, незлічений підносячи викуп.

Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона

Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,

А щонайбільше - Атрея синів, начальників війська:

„О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї!

Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати

Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись.

Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши,

Далекострільному синові Зевса на честь - Аполлону”.

Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, -

Зважить на просьбу жерця і лайкою тяжко зневажив:

„Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив!

Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся -

Не допоможуть нежезл золотий, ні вінок божественний.

Доньки не дам я тобі, - аж поки постаріє зовсім,

В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко,

Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною.

Йди ж звідціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!”

Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова,

Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря.

А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона,

Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:

„Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну

обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш.

Отже, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив

І для священної жертви гладкії спалював стегна

Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання:

Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!”

Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий:

Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем,

Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий.

Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли,

Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший.

Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він -

Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся.

Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати,

Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні

Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.

Дев'ять носилися днів над табором стріли божисті.

А на десятий людей Ахілл став на раду скликати -

Білораменна йому це Гера поклала на мислі,

Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї.

Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались,

Раптом з'явились перед ними і мовив Ахілл прудконогий:

„видно-таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях

Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті:

Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця.

Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита,

Чи хоч би сновіщуна - і сни-бо нам Зевс посилає -

Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився -

Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу?

Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних

Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?”

Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних

Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший.

Відав усе прозорливий - що є, що було і що буде,

Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона

В віщій вилі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий.

Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

„О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати

гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога.

Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися,

Що заступитись за мене ти словом готов і руками.

Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться,

Що в аргів'ян владарює, кому всі коряться ахеї.

ГОМЕР

ІЛІАДА

(давньогрецькою мовою)

?ндсб мпй ?ннере, мп?уб, рпл?фспрпн, ?т м?лб рплл?

рл?гчиз, ?ре? Фсп?зт ?ес?н рфпл?еиспн ?ресуен?

рплл?н д? ?нис?рщн ?ден ?уфеб кб? н?пн ?гнщ,

рплл? д? ? г? ?н р?нф? р?иен ?лгеб ?н кбф? ихм?н,

?сн?менпт ?н фе шхч?н кб? н?уфпн ?фб?сщн. [5

?лл? п?д? ?т ?ф?спхт ?сс?убфп, ??мен?т рес?

б?ф?н г?с уцеф?с?уйн ?фбуибл??уйн ?лпнфп,

н?рйпй, п? кбф? вп?т ?рес?пнпт ?ел?пйп

?уийпн? б?ф?с ? фп?уйн ?це?лефп н?уфймпн ?мбс.

ф?н ?м?иен ге, ие?, и?гбфес Дй?т, е?р? кб? ?м?н. [10

?ни? ?ллпй м?н р?нфет, ?упй ц?гпн б?р?н ?леиспн,

п?кпй ?убн, р?лем?н фе рецехг?фет ?д? и?лбуубн?

ф?н д? п?пн н?уфпх кечсзм?нпн ?д? гхнбйк?т

н?мцз р?фнй? ?схке Кблхш? д?б ие?щн

?н ур?ууй глбцхсп?уй, лйлбйпм?нз р?уйн е?нбй. [15

?лл? ?фе д? ?фпт ?лие ресйрлпм?нщн ?нйбхф?н,

ф? п? ?рекл?убнфп иеп? п?к?нде н?еуибй

е?т ?и?кзн, п?д? ?ниб рецхгм?нпт ?ен ??илщн

кб? меф? п?уй ц?лпйуй. иеп? д? ?л?бйспн ?рбнфет

н?уцй Рпуейд?щнпт? ? д? ?уресч?т мен?бйнен [20

?нфйи?? ?дху?й р?спт ?н гб?бн ?к?уибй.

?лл? ? м?н Б?и?прбт мефек?бие фзл?и? ??нфбт,

Б?и?прбт фп? дйчи? дедб?бфбй, ?учбфпй ?ндс?н,

п? м?н дхупм?нпх ?рес?пнпт п? д? ?нй?нфпт,

?нфй?щн фб?сщн фе кб? ?сней?н ?кбф?мвзт. [25

ГОМЕР

ОДІССЕЯ

РАДА БОГІВ. АФІНА НАСТАВЛЯЄ ТЕЛЕМАХА

Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго

Світом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,

Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,

В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,

5] Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути.

Та не вберіг він свого товариства, хоч як того прагнув.

Марно загинули всі через власне зухвальство безтямне:

З'їли, безумні, волів вони Гелія Гіперіона,

Що понад нами, - за те дня повернення він їх позбавив.

10] Дещо, богине, і нам розкажи про них, Зевсова доню.

Інші, кому пощастило уникнуть загибелі злої,

Дома були вже, війни й небезпеки на морі позбувшись.

Тільки його, що так прагнув отчизни своєї й дружини,

Німфа Каліпсо, владарка, тримала, в богинях пресвітла,

15] В гроті глибокім, бажаючи мати його чоловіком.

В круговороті часу, коли рік надійшов відповідний

І ухвалили боги повернутись йому до Ітаки,

Навіть і там, серед близьких і рідних, не міг він уникнуть

Скрути тяжкої. Тоді всі богове йому співчували,

20] Крім Посейдона, - гнівом його Одіссей богорівний

Вічно був гнаний, аж поки до рідного краю дістався.

Сам Посейдон у далеких тоді пробував ефіопів, -

У протилежних кінцях простягались поселення їхні, -

Де Гіперіон заходить, і там, де він сходить щоденно.

25] Там з баранів і биків гекатомби приймав він жертовні,

Там веселився на учтах. Тим часом інші богове

В Зевса, у домі його на Олімпі, всі разом зібрались.

Першим батько людей і богів тут слово промовив, -

В пам'яті серця його постав-бо Егіст бездоганний,

30] Вбитий Орестом палким, Агамемнона сином преславним.

Це він згадавши, з такими словами звернувсь до безсмертних:

«Горе! Як легко смертні тепер нас у всьому винують!

Зло - від богів, - вони кажуть, самі ж через власну зухвалість,

Всупереч долі, багато на себе нещасть накликають.

35] Так і Егіст проти долі дружину Атріда законну

Взяв за жону, а самого убив, щойно той повернувся.

Знав же й про згубу свою, бо завчасно до нього послали

Світлого ми дозорця Гермеса сказать, щоб не смів той

Ані Атріда вбивать, ні жони його брати за себе,

40] Бо за Атріда відомста відбудеться через Ореста,

Щойно змужніє й почне за рідним він краєм тужити.

Так йому мовив Гермес, та не зміг він на думку Егіста

Радою доброю вплинуть, - і той за все поплатився».

АРІСТОТЕЛЬ

(384-322 рр. до н.е.)

1. Законспектувати уривок з трактату Арістотеля.

2. Проаналізувати одну з грецьких трагедій за критеріями, визначеними Арістотелем.

Давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист, засновник логіки, естетики, поетики, етики, мистецтвознавства. З величезної спадщини Арістотеля до наших днів дійшло близько 50 книг з різних галузей знань, найвідоміші з яких: „Метафізика”, „Нікомахова етика”, „Фізика”, „Афінська політія”, „Риторика”, „Про душу”. З естетикою Арістотеля знайомить його „Поетика”. Розділи про епос і лірику не збеоеглися, проте визначення видів поезії, грунтовний розгляд драматургії, зокрема трагедії, дають уявлення про роль і функцію мистецтва як однієї з форм пізнання дійсності.

ПОЕТИКА

(Розділ VІ)

Про поетичне відтворення в гекзаметрах і про комедію ми поговоримо пізніше, а тепер скажемо про трагедію, приймаючи те визначення її суті, яке випливає з усього сказаного.

Трагедія є відтворення прикрашеною мовою (причому кожна частина має саме їй властиві прикраси) важливої і закінченої дії, що має певний обсяг, відтворення не розповіддю, а дією, яка через співчуття і страх сприяє очищенню подібних почувань. Прикрашеною я називаю таку мову, яка має в собі ритм і гармонію, тобто мелодію; неоднаковість між прикрасами полягає в тому, що одні частини трагедії виконуються тільки метрами, а інші ще й співаються.

А що відтворення в трагедії провадиться дією, то насамперед одним з її елементів обов'язковою буде оздоблення сцени, потім музична композиція і спосіб вислову, бо саме цими засобами здійснюється відтворення.

Під способом вислову я розумію саме сполучення віршових розмірів, а під музичною композицією те, що має для всіх очевидне значення.

Далі, тому що трагедія є відтворення дії, а діють ті або інші особи, які обов'язково мають певні властивості характеру і мислення, - за ними даємо й діям певне визначення. З цього природно виникає дві причини дій - мислення і характер, і відповідно до них усі дії або успіх мають, або зазнають невдачі.

Відтворення дії є фабула. Під фабулою я тут розумію зв'язок подій, під характерами - те, в залежності від чого ми визначаємо властивості дійових осіб, а під мисленням - те, на підставі чого вони щось доводять або висловлюють свої думки.

Отже, в кожній трагедії повинно бути шість складових елементів, що від них залежить, якою саме буде трагедія. Ці елементи - фабула, характери, мислення, сценічна обстановка, спосіб вислову і музична композиція. До засобів відтворення належать два елементи, до його способів - один, до об'єкту відтворення - оти, і інших крім них немає. Немало поетів, а можна сказати, і всі вони, користуються цими елементами, бо кожна трагедія має і сценічну обстановку, і характер, і фабулу, і певний спосіб вислову, і музичну композицію, і мислення.

Але найважливіший за все це - зв'язок подій, оскільки трагедія є відтворення не людей, а подій та життя, щастя і нещастя. А щастя і нещастя полягають в дії, і мета трагедії - дії людей, а не їх властивості. За своїм характером люди бувають такі чи інші, а в залежності від подій бувають щасливі чи навпаки. Тому-то діють у трагедії не для того, щоб відтворювати характери, хоч і вони виявляються завдяки дії. Дії і фабула - ось мета трагедії, а мета - найважливіша від усього. В нових трагедях, наприклад, здебільшого немає виразних характерів, і взагалі серед поетів є багато схожих на художників Зевксіда характери відсутні.

Далі. Якщо хто-небудь прикрасить свою мову характерними висловами, добірними зворотами і думками, то він не виконає завдання трагедії. Значно краще досягне цього твір, який хоч і менше використовує всі ці прийоми, але має зате фабулу і певний зв'язок між подіями.

Крім того, найважливіше, чим трагедія захоплює душу - це елементи фабули перипетії та впізнавання; ще один доказ: ті, хто починає творити, раніше досягають вправності в мові і в змалюванні характерів, ніж у сполученні подій, як, наприклад, ми це спостерігаємо майже у всіх стародавніх поетів.

Отже, основа і немовби душа трагедії - це фабула, а характерам належить у ній друге місце. Подібне буває і в живопису: якщо хто-небудь розмаже без ладу хай навіть і найкращі фарби, він не дасть глядачеві такого задоволення, як той, хто лише накреслить малюнок крейдою. Так само в трагедії, яка є відтворенням дії, і переважно через неї - змалюванням дійових осіб.

Третє в трагедії - мислення. Вона полягає в умінні говорити по суті і відповідно до обставин, що в промовах є завданням політики і ораторської майстерності. Стародавні поети виводили в своїх творах дійових осіб, що розмовляють, як політики, а в сучасних - персонажі говорять, як оратори.

Характер - це те, в чому виявляються схильності людини. Тому-то не відбиває характеру та мова, з якої не ясно, до чого саме прагне людина або чого уникає. Мислення виявляється в тому, чим доводять існування або неіснування чого-небудь або взагалі що-небудь висловлюють.

Четверте в трагедії - це спосіб вислову. Як уже й раніше говорилось, під способом вислову я розумію вміння художньо висловлювати свою думку, що має однакову силу як у поезії, так і в прозі.

З решти елементів п'ятий - музична композиція - є найважливіша окраса трагедії, а сценічна обстановка хоч і захоплює душу, але зовсім не належить до нашого мистецтва і дуже далека від поезії, - адже сила трагедії залишається і без вистави, тобто без акторів; до того ж, у постановці спектаклів більше значення має вмілість декоратора, ніж поета.

(Текст подано за виданням:

Арістотель. Поетика. - К.: Мистецтво, 1967)

САПФО

1. Проаналізуйте вірш Сапфо.

2. Як біографія Сапфо відображена у віршах Л.Ставицької-Черняхівської та Лесі Українки.

Видатна грецька поетеса VІІ ст. до н. е. з острова Лесбос, представниця монодичної лірики. Головна тема її поезії - кохання, весілля, спілкування подруг, суперництво, ревнощі, розлука. Сапфо писала еолійським діалектом. Творам поетеси притаманна щирість, конкретне сприйняття природи, поетична виразність і мелодійність.

***

Барвношатна владико, Афродіто,

Дочка Зевса, підступів повна,

Я молю тебе. Не смути ти

Мені серце, богине,

Але знов прилинь, як колись бувало:

Здалеку ти мої благання чула,

Батьківський чертог кидала й до мене

На колісниці

Золотій летіла ти. Міцно крила

Горобина зграя, її несучи,

Над землею темною, наче вихор,

Мчала в ефірі.

Так мені являлась ти, блаженна,

З усміхом ясним на лиці безсмертним:

«Що тебе засмучує, що тривожить,

Чом мене кличеш?

І чого бажаєш бентежним серцем,

І кого схилити Тейто повинна

І чого ярмо любовне тобі? Зневажив

Хто тебе, Сапфо?

Хто тікає - скрізь піде за тобою,

Хто дарів не взяв - сам дари нестиме,

Хто не любив нині, полюбить скоро,

Хоч ти й не схочеш…»

О. прилинь і знов, од нової туги

Серце врятуй. Сповни, що бажаю,

Поспіши мені, вірна помічниця

На допомогу.

Л. СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХІВСЬКА

Гімн до Афродіти

О, Афродіто, богине безсмертная!

Я припадаю з благанням до ніг твоїх.

Вчуй мою пісню, сльозами повитую,

Стогін дівочий впізнай!

Мати кохання! Тобі злато сяйна,

Ліру, і слово, і гімн присвятила я…

З неба веселкою часто злітала ти

Слухати співи мої.

Ти доторкнулась своєю правицею

До мого серця й сказала, безсмертная:

«О, моя доню! Сапфо над жонотою

В цілій Елладі знесу;

Я твоє серце розжеврію чарами,

Що і безсмертних стуманять до нестяму,

Любощів, пестощів, владу надам йому.

В очах жагу запалю!»

Що ж не палає ще серце Фаонове

Від тої ваби тобою наданої?

Мати кохання, богине безсмертная,

Серце йому запалили!

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Сапфо

Над хвилями моря, на скелі,

Хороша дівчина сидить,

В лавровім вінку вона сяє,

Співецькую ліру держить.

До пісні своєї сумної

На лірі вона приграє

Із піснею тою у серці

Велика їй туга встає.

В тій пісні згадала і славу

Велику свою, красний світ,

Лукавих людей, і кохання,

І зраду, печаль своїх літ,

Надії і розпач…Дівчина

Зірвала лавровий вінець.

І в хвилях шумливого моря

Знайшла своїй пісні кінець.

АНАКРЕОНТ

Визначте основну думку поезій.

«Дай мені Гомера ліру…» - напам'ять.

Грецький поет з іонійського міста Теоса, представник монодичної лірики. Його творчість позначена життєрадісністю, уславленням кохання, вина, веселощів. У добу Пізньої Античності були поширені переспіви поезії Анакреона, які здобули назву анакреонтичної лірики.

6

Золотоволосий Ерот мене

Знову поцілив пурпурним м'ячем -

Дівчину в барвних сандалях тепер

Каже мені забавляти.

Лиш залишалося кляте дівча. -

Та й осміявши мою сивину,

Іншому звабно моргає.

Переклав А.Содомора

7

Кинув м'ячик пурпуровий

Ерот в мене кучерявий,

З дівчам кличе до забави,

Що в сандалях кольорових.

Лесбіянка ж невловима,

Сміючися наді мною,

Над моєю сивиною,

Шука іншого очима.

Переклав В.Маслюк

8

Дай мені Гомера ліру

Без струни, що зве до бою.

Принеси глибокий келих

І ті приписи, що кажуть,

Як з вином змішати воду.

Вип'ю трохи - й затанцюю

І, забувши про повагу,

Струн торкнуся, заспіваю

Голосну застольну пісню.

Дай мені Гомера ліру

Без струни, що зве до бою.

Переклав А.Содомора

9

Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться,

Молоді літа відрадні проминули; зуби слабнуть.

Відліта життя солодке - небагато вже лишилось.

Зупинить ридань не можу, бо мене лякає Тартар,

Бо страшить Аїда темне підземелля; важко в нього

Увійти; коли ж увійдем - повороту нам не буде.

Переклав Г.Кочур

10

Сивиною скроні вкрились,

Голова вся посріблилась

Зуби зрідка лиш лишились,

Пройшла молодість вже мила.

Літ солодких небагато

Жить осталось; часто бачу

Ві сні Тартар, смерть проклята

Мене кличе, а я плачу,

Бо Аїд, країна мертвих,

Усім двері відчиняє,

Хто попав туди із смертних,

Вороття назад немає.

Переклав В.Маслюк

ГОРАЦІЙ

Вивчити напам'ять.

Основна думка твору.

Які переклади оди вам відомі?

Квінт Горацій Флак (65 - 8 рр. до н. е.) Видатний римський поет, автор поезій, написаних метричною системою. Серед збірок творів: еподи, сатири, бесіди, пісні, послання.

До Мельпомени

Звів я пам'ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка,

Вищий од пірамід царських, простоїть він.

Дощ його не роз'їсть, не сколихне взимі,

Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких -

Часу біг коловий - в прах не зітре його.

Смерті весь не скорюсь; не западе в імлу

Частка краща моя. Поміж потомками

Буду в славі цвісти, поки з Весталкою

Йтиме понтифік - жрець до Капітолію.

Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись

Давн за владаря був серед полів сухих, -

Будуть знати, що я - славний з убогого -

Вперше скласти зумів по-італійському

Еолійські пісні. Горда по праву будь,

Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись,

Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.

ВЕРГІЛІЙ

Знайдіть натяк на поему Бесіда, події історії Риму.

Доведіть, що твір є пророцтвом.

Вивчіть уривок напам'ять.

Публій Вергілій Марон (70 - 19 рр. до н. е.). Видатний поет-епік. Основні засади творчості Вергілія формувались під впливом епікурейської філософії, філософії природи Лукреція та ліричної поезії Катула. Вергілій захоплювався пасторальною поезією Теокріта, створюючи „Буколіки”. „Георгіки” та „Енеїду” поет присвятив Октавіану Августу

«Буколіки» (Четверта еклога)

Музи Сіцілії! Нині почнем поважнішої пісні;

Кущ тамариску, гаї та діброви не всім до вподоби:

Вже як співать про ліси, хай той спів буде консула гідний.

Час надіходить останній по давніх пророцтвах кумейських;

Низка щасливих віків на землі починається знову.

Знову вертається Діва, вертається царство Сатурна:

Парость новітню богів нам із ясного послано неба.

Ти лише, чиста Діано, злелій нам дитину ту дивну:

З нею залізна доба переходить, спадає в непам'ять,

Вік настає золотий! Непорочна, твій Феб уже з нами!

В консулування твоє, Полліоне, це станеться чудо,

Місяці дивні, щасливі літа розпочнуться від тебе:

Щезнуть останні сліди диких чварів і братньої крові,

Від ненастанних тривог земля відпочине стражденна.

Хлопчику любий! Надійдуть часи, і побачиш ти небо,

Світлих героїв побачиш і сам засіяєш в їх колі,

Правлячи світом усім, втихомиреним зброєю батька.

Зразу ж родюча земля принесе тобі перші дарунки:

Ладан поземний та кручений плющ зростить без насіння,

Лотосом вся процвіте, засміється веселим акантом.

Кози самі понесуть молоко з полонини додому;

Смирна худоба без страху на лева глядітиме в полі.

Квіти ласкаві, рясні поростуть край твоєї колиски.

Згине і ворог твій - змій, і все зілля отрутне загине,

І ассірійський амом ніби килимом землю укриє.

Виростеш ти і почнеш дізнаватись про славу героїв,

Батькову славу пізнаєш і мужності міць непохитну, -

Колосом буйно-важким загорять лани неосяжні,

Терна колючого кущ зчервоніє від грон виноградних,

Листя суворих дубів золотистим ороситься медом.

Дещо лишиться, проте, із давнішніх гріхів та нещастя,

Випливуть в море човни, і місто оточить муром;

Рало по лону землі борозною глибокою пройде.

З'явиться Тіфіс новий, і юнацтво добірне, відважне

Славну збудує Аргу і в криваві походи полине.

З військом хоробрим Ахілл проти нувої вирушить Трої.

Мужем ти станеш і віку дозрілого дійдеш. Чи бачиш:

В морі не видно вітрил, кораблі соснові не возять

Краму по хвилях морських; все, що треба, земля дає людям,

Оранки більше нема, ні ножа для кущів виноградних;

Сикнув волові ярмо з терпеливої шиї плугатар.

Вовни не красять уже у фарби, пороблені штучно:

Нині вівця на пасовищі ходить в одежі червленій,

Кольором ясним шафрану та пурпуром міниться темним;

Нині природний сандикс одягає ягнят недорослих.

Дивні, надходьте, віки! До своїх веретен нахилившись,

Присуд сповняючи Долі, так випряли парки нехибні.

Час вже обняти тобі руками дитячими владу,

Вибранцю милий богів, Юпітере славний нащадку!

Глянь, як на радості всесвіт дрижить, як радість проймає

Море, і простір землі, і безодню глибокого неба;

Глянь, як подвиглось усе назустріч майбутньому віку.

О, коли б мав я на світі прожить і, як пан свого хисту,

Співом прославить гучним твої вчинки для пізніх нащадків!

Ні, проти мене не встояв тоді б ні Орфей-ісмарієць,

Ані досвідчений Лін, хоч обом їм боги помагали -

Калліолея Орфею, а Лінові - Феб гврнолиций.

Навіть і Пан, коли став би зо мною до суду аркадців,

Навіть і Пан-чарівник признав би мою перемогу!

Хлопчику любий, навчися ж вітати, всміхаючись, матір;

Болю і прикрих страждань довелось їй натерпітись досить.

Хлопчику любий, навчися! Кого-бо не пестила мати,

Той не зазнав ні поваги богів, ні кохання богині.

ТІРТЕЙ

Поради юнакам

Мило померти хоробрим героєм між першими в лаві,

За батьківщину б'ючись, в битві завзятій лягти.

Бо, залишивши оселі свої і поля хлібодайні,

Жебрати ласки в чужих - це вже найбільша ганьба.

Йдеш на скитания, а батько старий за тобою, і мила

Ненечка, і молода жінка, й малі діточки.

Де не прийдеш ти, то кожен нерадо такого приймає,

Що в невідоме іде в злиднях, нужді й біді.

Рід свій неславою вкриє, і горде чоло упідлиться,

Підлість усяка й гидь всюди за ним піде вслід.

Отже, коли на скитальця такого ніхто не зважає,

Честі такому нема, ласки нема й співчуття,

Тож за дітей і за рідну країну завзято борімся,

Гиньмо й життя ми свого й крові цілком не щадім.

Гей же, до бою, юнацтво, всі в щільні шеренги шикуйтесь

І не посмійте в страху соромно з бою тікать.

А розбудіть в себе в серці великого й мужнього духа

Й зовсім життя не щадіть, ставши з мужами на бій.

Мужність таку, такий подвиг весь світ уважає найкращим,

А вже найбільш юнаку вдача така до лиця.

Край весь, народ весь за скарб уважає такого героя,

Що, підійшовши вперед, в першім ряду зостає

Вперто, і думка про втечу ганебну йому не приходить,

Загартував він своє серце і духа свого.

Серце сусіда свого він ще словом до бою загріє -

Муж отакого ума стане героєм війни.

Швидко такий муж проломить завзяті фаланги ворожі,

Напір розбурханих хвиль стримає у боротьбі.

А як такий в першій лаві загине й життя дорогого

Збудеться й славою вкриє місто, народ і батьків;

Груди як густо здіравлять йому й його щит копуластий,

Й панцир здіравлять його, спереду ж рани усі -

Щиро заплачуть за ним і старі, й молоді, без розбору,

Жаль невгамовний, гіркий город увесь навістить.

Буде відома в народі могила його, його діти

Й діти дітей, увесь рід славний на вічні віки.

Слава хороша його та ім'я не загинуть ніколи,

Хоч він спочине у землі, буде безсмертним повік

Той, що за рідних дітей і за рідну землицю хоробро

Піде у бій, і його грізний погубить Арес³.

Та як мине його доля нещасної смерті, і вийде

Витязем, і голосну славу здобуде в війні -

Всі йому честь віддадуть отоді, і старі, і вся молодь,

А по розкішнім житті пізно зійде у Аід.

В старших літах між народом шанобу велику він має.

Честі його, його прав не надщербить вже ніхто.

Всі йому місце вступають на раді, вступають, як стрінуть,

Юний, та рівні йому й старші за нього в літах.

Хай докладає старання, щоб мужність таку осягнути,

Кожний з мужів і нехай не легковажить війни.

Переклав М. Білик

СОЛОН

Мої закони

Дав я афінському народові закони

Так, аби кожному було досить;

Не відбирав нікому я безправно

І не хотів безправно прибільшить.

Тих, що в громаді на чолі стояли

З ласки припадку або з ласки бога,

Я забезпечив: «Майте, що мали!

Хай жадна не находить вас тривога!»

Так обі сторони я захистив

Щитом міцним, здається, назавсігди,

І жадній стороні не допустив

Над правом і над власністю побіди.

Лиш так народ я думав удержать

У послусі до вожаків природних:

Ні врозтіч без вудил вони не побіжать,

І не зведе ніхто їх на рабів голодних.

І кождому додержав, що прирік.

Я написав свої закони як для добрих,

Так і для злих, і всім поклав однако

Лиш вимір справедливості святої.

Інший, дірвавшися, як я, до власті,

Якби захланний або нерозумний

Удався, певно би не поступав

Так помірковано й не бачив би

Кінця ні краю й все спалив би, щоб лиш

Зібрать для себе з молока сметану.

І якби хотів був силою

Робити те, що раз одному, то знов

Подобалось другому, місто се

Було би стало жертвою тиранів

Численних, а я мусив би між ними

Так проводитися, як вовк між псами.

Переклав І. Франко

АРХІЛОХ

Всі шляхи богам відкриті -

Часто з чорної землі

Піднімають горем вбитих,

А не раз по волі їх

Самовпевнені і горді,

Мов підкошені, падуть.

І тоді за лихом лихо

Гне їм спину, і вони

Йдуть по світу жебраками

Без думок і без мети.

Переклав А. Содомора

ПІНДАР

Перша піфійська²³⁵ ода до Гієрона²³⁶

Строфа 1

Ліро золотосяйна, втіхо фіалковолосих Муз

І промінного Феба, почувши твій голос,

Хор виступає, провісник свята.

Звукам твоїм співаки послушні,

Коли передзвонами струн почнеш

Заспіви ті, які хор супроводять,

Гасиш вічний вогонь блискавиць гостролезих,

І дрімає на скіпетрі Зевса орел,

Сонно звісивши крила свої,

Владар пернатих²³⁷.

Антистрофа 1

Над його головою з дзьобом орлиним кривим

Ти густу пелену пролила темновиду,

Солодко віки йому склепила²³⁸.

Мірно вві сні він здіймає спину,

Полонений гомоном струн твоїх,

Навіть Арей войовничий, відклавши

Гострі ратища, ніжить дрімотою душу.

Зачаровуєш навіть безсмертним серця

Хистом сина Латони²³⁹ і Муз

Широкошатних.

Епод 1

Тільки все те, чого серцем своїм

Усевладний Зевс не злюбив, -

На суходолах, безкраїх морях, -

Озивається шалом на спів Пієрід.

Поміж ними - той, що в глибинах

Тартару, ворог безсмертних -

Сам стоголовий Тіфон²⁴⁰; зростав колись

Він у печері Кілікії²⁴¹, знаній усім, а тепер

Кумські²⁴² вершини приморські й Сицилії землі

Тиснуть на груди кудлаті²⁴³ гнітить його

Етна, небес опора,

Снігом укрита, що цілий рік

Льоди гостробокі годує.

Строфа 2

Струм вогню найчистішого б'є, недосяжний із її нутра

І пекучою парою в'ється над нею

Вдень, а по ночах - яскраво-червоний

Пломінь вирує і ген до моря

Оглушливо котить уламки гір.

Ці страхітливі потоки Гефеста

Вивергає, звиваючись, чудо повзуче.

Диво для тих, які бачать видовище це,

Диво й тим, що почули таке

Від очевидців.

Антистрофа 2

Тісно в'язневі Етни між темнолистим хребтом гори

І підніжжям кремнистим, те ложе до крові

Зранює велетня спину горбату. Будьмо ж, будьмо тобі угодні,

О Зевсе, що сходиш на гору ту,

Нив плодоносних чоло. Тим іменням

Нині місто сусіднє назвав славнозвісний засновник.

Вісник ігрищ Піфійських гукнув це ім'я,

Як лише Гієрон переміг

На колісниці.

Епод 2

Ті, яким треба плисти кудись,

Благають спершу в богів

Вітру попутного: він водночас їм дає запоруку, що плавання їх

І повернення буде щасливим.

Так от і ця перемога

Містові славу ворожить навік-віків:

Коні звитяжні йому здобуватимуть пишні вінки,

Спів милозвучний уславить його на бенкетах.

Фебе, ти Делосу²⁴⁴ й Лікії²⁴⁵ владарю,

Що джерело кастальське²⁴⁶

Любиш, плекай ж і тут, у нас,

Мужів благородних і дужих.

Строфа 3

Всі чесноти людини - дар милостивих богів. Од них -

Сила думки, могутність руки й красномовність.

Я ж, прославляючи мужа того,

Вірю», мій спис міднощокий несхибно

До цілі летітиме. Хай же він,

Кинутий вправно рукою моєю,

Далі мчить від стріли, що пустив мій суперник247.

Хай же муж той довіку блаженно живе

І радіє здобуткам своїм,

Біль позабувши.

Антистрофа 3

Хай згадає при тому, скільки разів у боях являв

Силу духу²⁴⁸, за те йому з волі безсмертних

Випала честь, як нікому з греків, -

Славний вінець для його багатства.

А нині, немов Філоктет²⁴⁹ колись,

Вирушив він у похід - і схилились

Перед ним гордовиті в низькому поклоні

Кажуть, що богорівні герої давно

Аж на Лемнос прийшли, щоб відтіль

Взяти з собою.

Епод 3

Сина Поанта²⁵⁰ і стрільця, який

Терпів од рани, і він

Місто Пріама тоді зруйнував,

Данайців звільнивши від довгих трудів.

І хоча слабосилий був тілом,

Виконав долі веління.

Хай же отак Перону в грядущих днях

Бог - рятівник і цілитель - усі побажання здійснить.

Музо, і перед Дейноменом²⁵¹ дозволь мені гідно

Коней четвірку прославити, син

Батьковій славі радий.

Тож починай, нехай пісню цю

Сподобає Етни володар.

Строфа 4

Місто це величаве синові сам Перон збудував,

Де, богами освячена, воля панує,

Як в давнину нам це Гілл²⁵² заповів.

Рід Гераклідів і рід Памфіла

В підніжжях Тайгету²⁵³ шанують старий

Устрій дорійський, Егімієм даний.

Рід їх у Пінду²⁵⁴ зійшов, укріпившись в Аміклах²⁵⁵

Близько білокінних Тіндара синів²⁵⁶.

Там на їхніх очах розцвіла

Слава їх списа.

Антистрофа 4

О вершителю Зевсе, завжди ти усіх, які живуть

Побіч річки Аменана²⁵⁷ й володарів їхніх

Словом правдивим хай люди хвалять.

З волі твоєї хай муж-проводар

Із сином наступником свій народ

Щастям і миром навік одарять.

Сину Крона, молю, втихомир філікійця,

Хай Тіррени²⁵⁸ вгамують свій крик бойовий,

Битву Кумську²⁵⁹ згадавши собі,

Згубну для суден.

Епод 4

Що пережили вони тоді,

Коли сіракузян вождь

В море поверг із прудких кораблів

Найдобірніших воїнів, цвіт юнаків,

Врятувавши від рабства Елладу!

Я від Афін хочу дяки

За Саламін²⁶⁰, а спартанцям складу

Пісню про бій Кіферонський²⁶¹, коли криволукі бійці

Мідяни впали. Але й для синів Дейномена

Хай береги повноводі Пмери²⁶² звучать

Гімном, який по праву

Славить їх мужність: ворожий стрій

Подавсь під їхнім напором.

Строфа 5

Хто вславляє доречно, хто вміє гідні похвал діла

В пісні невелемовній звести воєдино,

Рідше накликує злобну обмову.

Надмір - ламає прудкі надії

Людей до живого діймає

Слух про звитяги чужі, але краща

Заздрість од жалості, тож не занедбуй добра,

Справедливим кормилом скеровуй народ.

На правдивім ковадлі відкуй,

Вигартуй слово.

Антистрофа 5

Хоч би трохи ти схибив - примножиться огріх твій,

Адже скільки людей під твоєю рукою,

Стільки ж І свідків суворих буде

Кожного вчинку твого. Виліплюй

Вдачу стійку. Та якщо ти обрав

Славу - щедрись не на шкоду собі.

Вітром парус наповнити вмій, мов стерничий.

Звабам зиску облудного не піддавайсь,

Бо правдиво мине одна

Слава посмертна,

Епод 5

Вкаже співцям, оповідачам,

Які були за життя

Ті, що минулись: триває в віках

Креза чеснота ласкава, зате Фаларід²⁶³

Що людей у міднім бикові

Спалював, - проклятий всюди.

Ліри співучі ніколи не приймуть його

В затишок вогнища милого, в коло юначих пісень.

Успіх жаданий - це перша для нас нагорода;

Слава хороша - це друга доля в житті.

Кому ж і одне, і друге

Випало щастя прийняти, -той

Найвищим вінком увінчався.

Переклав А. Содомора

Найважливіші римські божества

Бона Дея Беллона Вакх Венера Веста Вулкан Геній Діана Кармента Конс Лари Лемури (лаври) Мани Марс Меркурій Міневра Нептун Опс Пенати Плутон Прозерпина Рея Сильвія

- жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. - богиня війни. - бог рослинності, виноградарства, виноробства. - богиня кохання, краси і родючості. - богиня домашнього вогнища і вогню. - бог вогню і ковальського ремесла. - добрий дух, охоронець окремої людини. богиня місяця, полювання, покровителька диких звірів. - покровителька народження. - бог достигаючого хліба і жнив, мудрих рішень. - божества сім'ї та господарства. - привиди, злі духи померлих предків, які переслідують живих нащадків. - обожнені душі померлих предків, покровителі живих нащадків. - бог війни, охоронець громадянського колективу. бог торгівлі, тваринництва і прибутку, покровитель пастухів, купців, подорожуючих. - богиня мудрості, покровителька ремесел і мистецтв. - бог вологи, морів, покровитель конярства. - дружина Конса, богиня посівів і достатку. - божества домашньої комори та їстівних запасів. - бог підземного царства і мертвих. - дружина Плутона, богиня пекла, зростаючих ...

Подобные документы

• Художня та філософська література Стародавнього Риму. Романтизм та реалізм в українській літературі ХІХ століття

  Характеристика головних характерних рис ментальності населення Стародавнього Риму. Творчість Марка Туллія Цицерона - літературне втілення синтезу римської й грецької культури. Представники українського реалізму і романтизму 50-60-ті років XIX ст.
  
  контрольная работа [32,1 K], добавлен 19.10.2012
  

• Символізм китайської літератури. Система образів та символів "Шицзін"

  Загальна характеристика символізму та ролі символу у китайській літературі та у світобаченні китайців. Аналіз багатозначності образів у поетичній творчості китайського народу. Дослідження основних особливостей символіки першої поетичної збірки "Шицзін".
  
  курсовая работа [61,2 K], добавлен 07.03.2012
  

• Шевченко як міфотворець

  Роль творчої спадщини великого Кобзаря в суспільному житті й розвитку української літератури та культури. Аналіз своєрідності і сутності Шевченкового міфотворення. Міфо-аналіз при вивченні творчості Т.Г. Шевченка на уроках української літератури.
  
  курсовая работа [44,0 K], добавлен 06.10.2012
  

• Образ ідеальної людини в трагедії Софокла "Цар Едіп"

  Творчий шлях драматичного поета Софокла у контексті давньогрецької літератури класичного періоду IV сторіччя до н.е. Трагедія "Цар Едіп", як важлива частина античної літератури. Змалювання образів героїв та трансформації людської свідомості у творі.
  
  курсовая работа [45,9 K], добавлен 17.03.2011
  

• Найвідоміші премії миру з літератури. Історія їх установи

  Вивчення історії виникнення та основних установ найвідоміших премій миру з літератури. Нобелівська премія з літератури, премія імені Сервантеса, Хьюго, Ренодо, Джеймса Тейта, Orange. Міжнародна премія ім. Г.-Х. Андерсена, Астрід Ліндгрен, Грінцане Кавур.
  
  реферат [25,2 K], добавлен 11.08.2011
  

• Історія української літератури XIX століття

  Знайомство з основними особливостями розвитку української літератури і мистецтва в другій половина 50-х років. "Шістдесятництво" як прояв політичних форм опору різних соціальних верств населення існуючому режиму. Загальна характеристика теорії класицизму.
  
  контрольная работа [45,3 K], добавлен 29.10.2013
  

• Трактати Григорія Сковороди: образи, зміст та композиція

  Історико-літературний аспект творчості Григорія Сковороди. Особливості риторики, місце у вітчизняній та зарубіжній медієвістиці. Особливості побутування античної міфології в творах Григорія Сковороди. Образи Тантала та Нарциса та їх трансформація.
  
  курсовая работа [99,8 K], добавлен 11.04.2012
  

• Князі у "Слові о полку Ігоревім"

  Цінність однієї з перших писемних пам'яток давньої руської літератури. Історія та поетика твору, зв'язок «Слова...» з українською народною поезією. Історична основа і зміст поеми (невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців).
  
  сочинение [13,3 K], добавлен 03.03.2010
  

• Найдавніші пам’ятки писемної творчості

  Передумови виникнення оригінального письменства на Русі. Аналіз жанрової системи оригінального письменства давньої української літератури ХІ–ХІІІ ст. Особливості літературного процесу ХІІІ ст. Українська література та розвиток християнства на Русі.
  
  реферат [32,3 K], добавлен 22.10.2010
  

• Еволюція образу "Антігони" у літературі ХХ століття

  Виникнення течій модернізму та розвиток європейської літератури за часів XX століття. Компаративний аналіз античної "Антігони" Софокла та брехтівської обробки. Причини порушення головних ідей трагедії. Бертольд Брехт у контексті німецької драматургії.
  
  курсовая работа [40,2 K], добавлен 19.11.2014
  

• Складність і драматизм умов розвитку літератури 1900-1930 рр.

  Загальні особливості та закономірності розвитку української літератури XX ст., роль у ньому геополітичного чинника. Діяльність Центральної Ради щодо відродження української культури та її головні здобутки. Напрями діяльності більшовиків у сфері культури.
  
  реферат [54,0 K], добавлен 22.04.2009
  

• Аналіз документальних матеріалів та літературних джерел як метод наукових досліджень

  Загальна характеристика документальних матеріалів. Друковані, рукописні, громадські та офіційні документи, кіноплівки і магнітні стрічки. Фронтальний і вибірковий аналіз. Проблема вірогідності документальної інформації. Процедури контент-аналізу.
  
  реферат [37,3 K], добавлен 24.06.2011
  

• Німецька література XVII століття

  Зародження прозаїчного роману в Німеччині. Досягнення німецької літератури XVII ст. в поезії і в прозі, їх зв'язок з художньою системою бароко. Етапи розвитку німецької літератури, осмислення трагічного досвіду; придворно-історичний та політичний роман.
  
  реферат [32,7 K], добавлен 17.01.2010
  

• Особливості розвитку комічного в контексті англійської літератури

  Комічне як естетична категорія. Характеристика його видів, засобів та прийомів створення. Сучасне бачення комічного та його роль у літературознавчих студіях. Комізм в англійській та американській літературі IX-XX ст. Особливості розвитку комедії.
  
  курсовая работа [285,0 K], добавлен 30.10.2014
  

• Своєрідність композиції "Порівняльних життєписів" Плутарха

  Аналіз "Порівняльних життєписів" знаменитого філософа-мораліста і письменника Плутарха. Значення твору для пізнання історії Греції і Риму, своєрідність та оригінальність його композиції. Історична основа написання. Порівняльні характеристики героїв.
  
  реферат [256,5 K], добавлен 18.11.2010
  

• Микола Зеров і антична культура

  Характеристика античних мотивів у житті і творчості Зерова-неокласика. Дослідження астральних образів та визначення їх функцій в поетичному світі критика і автора літературних оглядів. Аналіз оригінальної поезії та порівняння творчості Зерова і Горація.
  
  курсовая работа [73,5 K], добавлен 11.10.2011
  

• Рецепція античної та англійської історії в драматургії В. Шекспіра

  Дослідження творчого доробку Шекспіра як поета Відродження. Вивчення історизму та його форм в художній літературі. Відображення соціальної історії античності в трагедіях "Коріолан" та "Тімон Афінський". Образи англійських королів в історичних драмах.
  
  магистерская работа [120,9 K], добавлен 10.07.2012
  

• Балади Петра Гулака-Артемовського

  Постать Петра Петровича Гулака-Артемовського - філолога, перекладача, письменника, вченого, громадського діяча, як помітне явище в розвитку української національної культури. Відкриття в університеті першої кафедри історії та літератури слов'янських мов.
  
  реферат [23,9 K], добавлен 02.05.2014
  

• Леонід Глібов та його вклад в українську літературу

  Леонід Іванович Глібов як талановитий продовжувач байкарських традицій своїх попередників, художник-новатор, який відкрив нову сторінку історії розвитку цього жанру в українській літературі. Аналіз байки "Вовк та Ягня". Основні твори письменника.
  
  биография [27,4 K], добавлен 23.11.2008
  

• Вивчення давньої літератури в школі на прикладі твору "Слово о полку Ігореві"

  Художня література як один із видів мистецтва - найпопулярніший і найдоступніший усім. Зорієнтованість літературної освіти на виховання особистості національно свідомої, духовно багатої. Розвиток творчих навичок та здібностей учнів на уроках літератури.
  
  курсовая работа [53,6 K], добавлен 25.01.2009
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам