Сучасна українська урбаністика в контексті історіографічної глобалізації (на прикладі вивчення пізньосередньовічних та ранньомодерних міст Корони Польської)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасна українська урбаністика в контексті історіографічної глобалізації (на прикладі вивчення пізньосередньовічних та ранньомодерних міст Корони Польської)

Тетяна Гошко

Анотація

урбаністика контекст історіографія

У статті розглянуто сучасну українську урбаністику у контексті досягнень європейської історіографії.

Ключові слова: урбаністичні студії, Україна, Корона Польська.

Аннотация

В статье проанализировано современную украинскую урбанистику в контексте достижений европейской историографии.

Ключевые слова: урбанистические студии, Украина, Корона Польская.

Annotation

Keywords: Urban Studies, Ukraine, Polish Crown.

У 1970-ті роки в науковій літературі на Заході почало утверджуватись поняття «інформаційне суспільство». Науково-технічний прогрес значною мірою пришвидшив процес обміну інформацією. Сама інформація стала феноменом оточуючої дійсності і проникла у всі сфери життя суспільства, так чи інакше визначаючи поведінку його членів. Як наслідок, пришвидшилась і стала якісно іншою наукова комунікація, забезпечивши обмін ідеями та методологічними підходами¹. За цих умов сміливо можна говорити про інформаційну глобалізацію. «Глобалізація, що нерозривно пов'язана з комунікативними процесами, включаючи комунікацію ідей, поставила на порядок дня нові питання і для тих, хто займається вивченням аналогічних процесів в історичному вимірі», -- справедливо зауважила Л. РєпінаДив.: Стровский Д. Информационная глобализация как предмет научного познания: к историографии вопроса // http://www.academia.edU/222398/_ Репина Л. «Вызов и ответ»: перспективы исторической науки в начале нового тысячелетия // Ейдос: Альманах теорії та історії історичної науки. -- Вип. 3. -- Ч. 1. -- К., 2008. -- С. 13..

Дослідницькі проблеми, з якими стикаються історики, в тому числі й урбаністи, часто мають загальноєвропейський вимір. А в цій ситуації історіографічні огляди мають виходити за вузьконаціональні рамки. Навіть більше, саме історіографічні дослідження дають можливість проаналізувати не лише те, що було зроблено істориками в конкретній галузі, а й те, що ще належить зробити, ці огляди допомагають визначити напрями нових дослідницьких пошуків. За визначенням професора В. Підгаєцького, «саме історіографія і повідомляє нам не лише про те, якими шляхами (методами) відбувалося прирощення фактів про минуле людини, а й про те, які проблеми є ще не вирішеними, про те, які джерела залучалися для дослідження нашими попередниками, якими вони при цьому користувалися методами й інструментами, якою мовою, тобто якими термінами і визначеннями вони користувалися, і як, і під впливом яких факторів змінювався суттєво-змістовний сенс цих термінів. Історіографія -- це пам'ять історії як науки про саму себе, а історія, як і людина, без пам'яті жити не може»Підгаєцький В. Основи теорії та методології джерелознавства з історії України ХХ століття. -- Дніпропетровськ, 2001. -- С. 55-56.. Більше того, важко заперечити, що опираючись на випродукований досвід наукового пізнання, власне історіографія «не тільки виконує критичну функцію щодо домінуючих у минулому концепцій і підходів, але і пропонує власні моделі бачення минувшини, створює нові різновиди наукових досліджень, а, отже, виконує важливу парадигмальну функцію»Верменич Я. Історична регіоналістика в Україні: спроба концептуального аналізу -- К., 2001. -- С. 177-178..

В останні десятиліття, коли у цілому світі історіописання зазнає кардинальних змін, причому як в сенсі методології, так і в тематичному наповненні, ця функція стає однією з ключових, допомагаючи дослідникам орієнтуватися в мінливому світі гуманітаристики, кінцевим (ідеальним) об' єктом якої в умовах так званого «антропологічного повороту» є людина в її соціально орієнтованій знаковій діяльності. При цьому «“соціум” тут розуміється не як певна цілість, а як сукупність індивідів, що вступають у взаємини комунікативного і культурного обміну (діалогу). Тобто людина в даному випадку виступає як фокус соціальності, однак сама соціальність, своєю чергою, стає медіатором між людиною і людиною -- індивід і соціум невіддільні один від одного так само, як... дві сторони одного аркуша. Людина взаємодіє з людиною постільки, поскільки індивід конструює соціум, а соціум конструює індивіда»Николай Поселягин. Антропологический поворот в российских гуманитарных науках // Новое литературное обозрение. -- № 113 (1/2012) // http://www.nlobooks.ru/ иоДе/1739.. Саме в цьому одна з особливостей парадигми нового історіописання.

Отже, нова історія є наукою про людину, а за влучним висловом В. Вжосека, «всі науки про людину є науками про культуру»Вжосек В. Про історичне мислення // Вжосек В. Історія -- Культура -- Метафора. Постання некласичної історіографії. Про історичне мислення. -- К., 2012. -- С. 164..

Відтак, на сьогодні історичне знання актуалізує необхідність дослідження не стільки історичних процесів як таких, скільки обшарів культури, а це неминуче породжує потребу в нових підходах і новій дослідницькій проблематиціМаловичко С. Глокальная перспектива новой локальной истории // http://www. newlocalhistory.com/node/72.. З'являється нове, широке розуміння культури, яке, безумовно, накладається на вивчення історії міст Детально див.: Manikowska H. Miasta i mieszczanstwo па ziemiach Polski w sredniowieczu -- postulaty i perspektywy badawcze // Pytania o sredniowiecze. Potrzeby i perspektywy badawcze. -- Warszawa, 2001. -- S. 118-122.. Як результат, дослідницьке поле значно розширюється, погляд дослідника все частіше зупиняється на тому, що ще донедавна вважалося неважливим, в об'єктив історичної науки все частіше потрапляє конкретна людина зі своїми болями і переживаннями, уявленнями та інтересами.

Сьогодні не надто актуальними в контексті світової історіографії виглядають традиційні історико-правові дослідження міського самоврядуванняСеред таких досліджень можна назвати нові студії про поширення магдебурзького права в Україні та Центрально-Східній Європі (Резников А. География и особенности распространения магдебургского права в странах Центральной и Восточной Европы // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка. -- № 4. -- Луганськ, 2009 // http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlduvs/2009_4/09_ 4_1_4.pdf; Гладка Г. Поширення магдебурзького права на українських землях XIV -- першої половини ХІХ ст.): історико-правовий аспект) // Гілея: науковий вісник. -- Вип. 51. -- К., 2011 // http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2011_51/Gileya51/ I2_doc.pdf; Кобилецький М. Магдебурзьке право у країнах Центральної Європи // Вісник Львівського національного університету ім. І. Франка. Серія юридична. -- Вип. 50. -- Львів, 2010. -- С 72-79; Кириченко Ю. Поширення магдебурзького права та його особливості в містах України // Форум права: електронне наукове фахове видання. -- № 4. -- 2011 // http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-4/11kjmvmu.pdf; Котенко Т. Особливості поширення магдебурзького права у слов'янських народів // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Юридині науки. -- Вип. 74-76. -- К., 2007. -- С. 146-149; Лисенко І. Магдебурзьке право в українських землях // Історичні і політологічні дослідження. Науковий журнал. -- № 3-4 (45-46). -- Донецьк, 2010. -- С. 114-118 та ін.), та узагальнюючі праці про міське право в Україні загалом чи в окремих містах (Кобилецький М. Магдебурзьке право в Україні: (XVI -- перша половина

XIX ст.): Іст.-прав. дослідження. -- Львів, 2008. -- 405 с.; Резніков А.В. Магдебурзьке право: українські варіації на тему європейських традицій (історико-правовий нарис). -- Луганск, 2006. -- 208 с.; Крамар С. Місто Кам'янець на Поділлі у XIV-XVIII століттях: магдебурзьке право, судочинство та самоврядування громад. -- Кам'янець-Подільський, 2010. -- 336 с.; Кіселичник В.П. Львівське міське право (друга половина XIII -- початок

XX століття). -- Львів, 2011. -- 472 с. та ін. Більшість цих досліджень надто оглядові, не переобтяжені новими відомостями, як і залученням нових джерел. Дещо відмінна в пізнавальному сенсі остання із названих праць, хоч і вона охоплює надто великий хронологічний період, щоб бути справді глибокою., навіть незважаючи на те, що в українській історіографії ця тема так і залишається не до кінця дослідженою. Нагадаємо, що в традиційному українському історіописанні містознавчі студії не були у фаворі, а історія українських міст пізнього середньовіччя та ранньомодерної доби досліджувалась здебільшого польськими істориками Див.: Гошко Т. Магдебурзьке право Центрально-Східної Європи ХШ-ХУПІ ст. в українській та польській історіографії: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. -- К., 1999 р. -- 19 с. Див.: Зашкільняк Л. Виклики сучасної історіографії: світовий та український контекст // Україна модерна -- Ч. 9. -- Київ-Львів, 2005. -- С. 7-14.; у радянський час українські історики теж практично не досліджували історію міст, а якщо і звертали увагу на міське життя, то здебільшого в контексті соціальних конфліктів, що періодично виникали в рамках міського соціуму. Інтерес до міської історії в Україні зріс на початку 90-х років ХХ ст. Однак тут і досі бракує оглядів локаційних привілеїв по окремих регіонах, дослідження динаміки локаційних процесів, вивчення специфіки малих міст та міст приватновласницьких тощо. В українській історіографії так і залишились відкритими питання про теорію міст та їх класифікацію. Та, зважаючи на певну «світову історіографічну моду», такі традиційні історико-правові студії виглядають «анахронічною реплікою кінця ХІХ ст.». Складається враження, що українська історіографія в галузі містознавства перескочила через один із найважливіших етапів свого розвитку. Тобто, всі перелічені вище і подібні теми, що опрацьовувались європейською історіографією в основному в ХІХ -- середині ХХ ст., в Україні лише почали підніматися на межі цих століть, і до них повернулись лише у 90-х роках ХХ ст. Однак досить швидко відкриті кордони і глобалізація науки зробили свою справу, і стало розуміло, що подібні підходи не відповідають тому образові минулого, який створює світова історіографія. А українським дослідникам для того, щоб бути зрозумілими для колег із-за кордону, щоб подолати провінційність і загумінковість, необхідно було змінювати історіографічні обрії і пристосовуватись до нових вимог¹¹.

Нові тенденції більшою чи меншою мірою проявилися в різних галузях вітчизняної історії, в тому числі і в дослідженні українських міст. Проблематика міського самоврядування і правової організації міст досить добре розроблена польською історіографією, через посередництво якої часто до українських містознавчих студій і доходять найновіші наукові тенденціїТаку специфіку української культури, яка найновіші світові виклики сприймає через посередництво сусідів, відзначав ще І.Шевченко (Див.: Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. -- Львів, 2001. -- С. 7).. Але і тут є чимало проблем. Як слушно зауважила Г. Маніковська, «по суті наші знання про міський апарат влади є фрагментарними і причинкарськими, а синтетичні чи моделюючі підходи обмежуються найчастіше схематичним описом найважливіших магістратур і служб». Визначаючи напрямки та завдання майбутніх досліджень, авторка пише, що «предметом нашої рефлексії повинна стати нерівномірність розвитку міського апарату влади, а щодо міст Корони -- його недорозвиток... Небагато знаємо про вибори до міських урядів (поза радниками і лавниками), служб. Найчастіше для них резервується останнє місце у висновках, присвячених “щоденності”. Тим- часом механізми кар'єри, формування і діяльність міських урядів і служб є не лише вдячним полем для дослідження, але і тематикою фундаментального значення, що дозволяє прослідкувати функціонування суспільних зв'язків, клієнтурних стосунків, групової та родинної солідарності» . З цього випливає, що перед істориками, і не лише польськими, ставляться нові завдання, навіть якщо вони пов'язані із традиційним дослідницьким полем.

Над заповненням цієї історіографічної лакуни сьогодні вже працюють окремі дослідники, і робота ця пов' язана із міжнародними проектами, що опосередковано само по собі засвідчує поступове вписування української історіографії у світовий контекст. Прикладом і результатом такої співпраці є дослідження М. Капраля про персональний склад урядників м. Львова, що було проведене в рамках міжнародного проекту «Списки міських урядників з теренів давньої Речі Посполитої, Сілезії та Західного Помор'я»Manikowska Н. Міаєїа і mieszanstwo па 7ЇешіасЬ Роккі w sredniowieczu -- роєїиіаїу і perspektywy badawcze. -- 8. 105-106. КаргаїМ. Urz§dmcy шіаєїа Lwowa w ХІП-ХУШ wieku. -- Тогип, 2008. -- 420 8.. Подібні дослідження стосовно урядників Луцька провадить київська дослідниця Н. Білоус, однак результати її роботи наразі не оформлені в окреме більше монографічне чи довідкове видання. Утім, цей проект покликаний систематизувати знання про персональний склад міських урядників, але не передбачає ширшого наративу щодо даної проблеми.

Питання, про які говорила Г. Маніковська, можна ефективно вивчати на прикладі історії міських канцелярій та їх персоналу.

Ще донедавна тематичний блок, пов'язаний з розвитком міських канцелярій, в українській історіографії був практично недослідженим. Але за останні роки зроблено певний поступ у цьому напрямі. Міську канцелярію середньовічного Києва вивчала Н. БілоусБілоус Н. Київська міська канцелярія XVI -- середини XVII століть (до питання про реконструкцію) // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. -- Львів, 2006. -- Т. ССЬІІ: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. -- С. 491-521; Її ж. До питання про запровадження магдебурзького права в Києві // Укр. іст. журн. -- К., 2008. -- № 1. -- С. 123-134; Її ж. Київ наприкінці XV -- у першій половині XVII століття. Міська влада і самоврядування. -- К., 2008. -- С. 131-148., окремі аспекти історії канцелярії міста Львова досліджував М. Ільків-Свидницький, персональний склад львівської канцелярії -- Б. Петришак. Двоє останніх дослідників присвятили цій проблемі свої дисертаційні роботиІльків-Свидницький М. Готичне письмо у канцелярії Львівського магістрату кінця XIV -- першої половини XVI ст.: Автореферат дис. ... канд. іст. наук. -- Львів, 2009. -- 18 с. (http://www.nbuv.gov.ua/ard/2009/09immkpp.zip); Петришак Б. Міські писарі Львова другої половини XIV-XVI ст.: просопографічне дослідження: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. -- Львів, 2010. -- 20 с. (http://www.nbuv.gov.ua/ard/2010/10pbippd.zip).. Але для більшості українських міст це питання залишається відкритим. Зрозуміло, що й комплексної студії про розвиток канцелярії українських міст доби середньовіччя та ранньомодерного часу досі немає.

Натомість, польські історики давно і активно вивчають канцелярії як великих, так і малих міст Польського Королівства і Речі Посполитої. Їхні напрацювання справді вкрай важливі для українських дослідників, в першу чергу для дослідників середньовічного і ранньомодерного Львова, який був найближчим до центральноєвропейських міст. Відповідно, «львівська міська канцелярія в організаційній структурі була взорована на вже існуючі в Королівстві Польському міські канцелярії, передусім на краківську, познанську (в ХІІІ і до 80-х років XIV ст. Познань була центральним містом Великопольщі) і міст Сілезії, завдяки великому напливу німецьких колоністів з цих теренів»Ільків-Свидницький М. Формування канцелярії Львівського магістрату в XIV ст. // Lwow: miasto -- spoleczenstwo -- kultura. -- T. VII: Urz^dy, urz^dnicy, instytucje. Studia z dziejow Lwowa / Pod. red. K. Karolczaka, L.T. Sroki. -- Krakow, 2010. -- S. 19.. А з іншого боку, цілком слушно зауважила Божена Вирозумська, що «так як не було двох ідентичних міст з ідентично функціонуючим самоврядуванням, так і не було двох канцелярій, які діяли однаково» Wyrozumska B. Kancelnria miasta Krakowa w sredniowieczu. -- Krakow, 1995. --

S. 9.. При цьому треба здавати собі справу, що різними були не лише міські канцелярії, а й кількість продукованої ними документації, бо чим більшим було місто, тим більше воно мало міських книг, і тим більшою була їх спеціалізація. Але така залежність зовсім не була імперативом.

Пишучи про різні аспекти історії міської канцелярії, дослідники порівняно мало уваги приділяли її персоналу. Правда, часом вивчити персонал міської канцелярії на зламі середньовіччя просто неможливо через лаконічність міської документації. Така лапідарність джерел характеризує канцелярію ПознаніRadtke I. Kancelaria miasta Poznаnia do 1570. -- Warszawa, 1967. -- S. 31., Свідніка Dudzinska A. O pracy swidnicnickiej kancelarii miejskiej w pierwszej polowie XVI wieku // Miasta polskie w sredniowieczu i czasach nowozytnych. -- Krakow, 2008. -- S. 229. тощо. Однак, судячи з характеру записів, дослідники доходять висновків, що там все ж мав працювати чималий допоміжний персонал Dudzinska A. O pracy swidnicnickiej kancelarii miejskiej w pierwszej polowie XVI wieku. -- S. 230; Maliniak J. Kancelaria miasta Swidnicy w sredniowieczu. -- Wroclaw, 2001. -- S. 75, 148.. Подібна проблема існує і для вивчення історії багатьох українських міст. На щастя, міські архіви Львова дають можливість дослідникам вивчати різні аспекти діяльності міської канцелярії, в тому числі її персональний склад і навіть окремих його представників, як це видно із дослідження Б. ПетришакПетришак Б. «Лицар пера і каламаря» -- писар міста Львова Войцех Зимницький (1583-1639 рр.). -- Львів, 2011; Його ж. З історії фальсифікації документів міській канцелярії Львова за писаря Войцеха Зимницького (20-30-ті рр. XVII ст.) // Дрогобицький краєзнавчий збірник. -- Дрогобич, 2008. -- Вип. XI-XII -- С. 484-494; Його ж. Листування львівського міського писаря першої половини XVII ст. Войцеха Зимниць- кого як просопографічне джерело // Південний архів. Істричні науки: Зб. наук. праць. -- Херсон, 2007. -- Вип. 25. -- С. 84-92.. Саме такі просопографічні дослідження є вкрай актуальними в сучасній історіографії, пов'язаній з міською проблематикою.

Великою лакуною українських містознавчих студій є дослідження тендерного аспекту історії міст, тобто ролі і позиції жінок-міщанок в історії

ХІУ-ХУІІ ст. У світовій історіографії цей дослідницький напрям розвивається дуже успішно, зокрема, у польській (М. БогуцькаBogucka M. Bialoglowa w dawnej Polsce. -- Warszawa, 1998., А. Карпінський Karpinski A. Kobieta w miescie polskim w drugiej polowie XVI i w XVII wieku. -- Warszawa, 1995. та ін.). Причому, вивчається не лише правове становище жінки, але і її господарча діяльність, її опікунські функції, посередництво жінок у різних справах, насамперед їх чоловіків та родичів, тощо. Немалою популярністю у сусідів користується проблематика, пов'язана із проституцієюKarpinski A. Prostytucia w duzych miastach polskich w XVI i XVII w. // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. -- R. XXXVI. -- Warszawa, 1988. -- № 2. -- S. 277-304. Див. також: ле Гофф Ж. Честные и бесчестные профессии на средневековом Западе // Другое средневековье. Время, труд и культура Запада. -- Екатеринбург, 2000. -- С. 63-74. та чаклунствомPilaszek M. Procesy o czary w Polsce w wiekach XV-XVIII. -- Krakow, 2008. -- 554 s., хоч перші праці на цю тему в польській історіографії з'явились значно раніше: Baranowski B. Procesy czarownic w Polsce XVII-XVIII wieku. -- Lodz, 1952. Своєрідним підсумком і синтезом «жіночих» студій у польській історіографії стала нова робота А. Радзімінського: RadziminskiA. Kobieta w sredniowiecznej Europie. -- Torun, 2012. -- 351 s., що здебільшого концентрується на жінках. У сучасній українській історіографії ці проблеми на серйозному науковому рівні практично не піднімаються. Гендерна проблематика тут в основному асоціюється із дослідженнями щодо ХІХ-ХХ ст., питання фемінізму переплітаються із питаннями націоналізму і державотворенняПро основні історіографічні аспекти щодо співвідношення гендеру і націотво- рення див: Лабур О. Історіографічні аспекти взаємовідносин гендеру і націотворення в Україні // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. -- Серія 6: Історичні науки. -- Вип. 6. -- К., 2008. -- С. 59-65. Про гендер і націоналізм див. також: Богачевська- Хом'як М. Націоналізм і фемінізм: провідні ідеології чи інструменти для з' ясування проблем // Ґендерний підхід: історія, культура, суспільство. -- Львів, 2003. -- С. 166168; Stapleton K., Wilson J. Gender, Nationality and Identity: A Discursive Study / European journal of Women's study. -- Vol. 11. -- Issue 1. -- February. -- 2004. -- P. 46-47., що, як видається, може бути пояснено тим, що лише у цей час гендерна ідентичність стає результатом особистісного вибору і інтелектуального переосмислення, а в рамках середньовіччя і ранньомодерної доби це радше певна даністьБ. Петришак пов'язує відсутність подібних досліджень стосовно середньовіччя і ранньомодерної доби з потребою «скурпульозного опрацювання великої кількості джерел різного типу» (Петришак Б. Жінка і міська канцелярія Львова ХУІ-ХУІІ ст.: форми співпраці // КоЬіеїа о коЬіеїасБ. Бїибіа і 57кісе sredmowiecze. С7аєу nowozytne. --

2010. -- Б. 137). З цим можна посперечатись, бо важко знайти тему, яка б не вимагала того ж самого, особливо якщо йдеться про тематику, пов'язану з дослідженням пізнього середньовіччя та ранньомодерної доби. Мабуть, проблема в тому, що до певного часу не було суспільного запиту на подібну тематику.. Щоправда, окремі штрихи до вивчення ролі жінок у середньовічному і ранньомодерному місті можна знайти у дослідженнях, присвячених іншим темам, зокрема про прийняття жінок до міського громадянства писав О. ЗаяцьЗаяць О. Процес надання львівського міського громадянства у ХУ-ХУІІІ століттях // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. -- Львів, 2008. -- Т. ССЬУІ (Праці Історико-філософської секції). -- С. 115-116., про участь дружини писаря Войцеха Зимницького Анни у торгових справах чоловіка -- Б. ПетришакПетришак Б. «Лицар Пера і Каламаря» писар міста Львова Войцех Зимницький (1583-1639). -- С. 67-70., про роль жінок у цехах та у цехових конфліктах, про статус вдови та доньки майстра -- М. КапральКапраль М. Привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій Львова XV- ХУІІІ ст. (історико-правовий нарис) // Економічні привілеї міста Львова (XV- ХУЛІ ст.) / Упор. М. Капраля. -- Львів, 2007. -- С. ХЬУІІ-ХЬУШ; Його ж. Люди корпорації: Львівський шевський цех у ХУІІ-ХУШ ст. -- Львів, 2012. -- С. 305-307., про тестаменти міщанок -- Я. Кочеркевич та Н. БілоусКочеркевич Я. Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої половини ХУІІ століть: дипломатичний аналіз // Архіви України. -- К., 2010. -- Вип. 5 (270). -- С. 45-61; Кочеркевич Я. Заповіти львівських міщан ХУІІ століття // Архіви України. -- К., 2009 -- Вип. 5 (265). -- С. 135-158; Білоус Н. Тестаменти киян середини ХУІ -- першої половини ХУІІ століття. -- К., 2011. Дослідниці серед іншого аналізують кілька тестаментів львівських і київських міщанок, але не акцентують увагу на статі тестаторів і на особливостях в зв'язку з цим змісту документу. тощо. Можна згадати одиничні випадки, коли дана тема піднімалась в окремих спеціальних статтях, і то як матеріали для польського часопису, тобто саме польська сторона ініціює даний дослідницький ракурс, і таке дослідження є принагідним і вторинним по відношенню до генеральної проблематики автора, що обумовлюється в самій статті (до прикладу: «ця стаття написана у результаті не цільового, а епізодичного добору джерел, адже гендерна тематика досі не входила в нашу сферу зацікавлень, саме тому матеріал не претендує на вичерпність теми»Петришак Б. Жінка і міська канцелярія Львова ХУІ-ХУІІ ст.: форми співпраці // КоЬіеїу о коЬіеїасБ. Бїибіа і єткісе sredniowiecze і czasy nowozytne. -- Rzesz6w, 2010. -- Б. 137.). Відтак, комплексного дослідження бодай офіційного боку життя жінок- міщанок в українській історіографії бракує. Це при тому, що піонером у цьому напрямі в польській історіографії була львівська дослідниця Л. ХаревичоваCharewiczowa L. Mieszczanka lwowska XVI w. Zofia Hanlowa // Ziemia Czerwenska. -- Lwow, 1935. -- R. 1. -- Z. 1. -- S. 26-56; Charewiczowa L. Kobieta w dawnej Polsce do rozbiorow. -- Lwow, 1938; Charewiczowa L. Z przeszlosci lwowianek. -- Warszawa, 1935.. Причому, у польській історіографії, як і у світовій загалом, теж довший час писалась суто чоловіча історія середньовіччя, але в останні роки інтерес до історії жінок там систематично зростає Див.: Maliniak J. Kobieta w hierarchii urz^dniczej sredniowiecznego miasta (na przykladzie pisarki miejskiej // Sobotka. Sl^ski Kwartalnik Historyczny. -- R. LIV. -- Wroclaw, 1999. -- № 4. -- S. 535.. Українська ж історіографія в цьому напрямі робить перші кроки. А між тим, саме таке дослідження історії «жінки-міщанки» може змінити наше уявлення про світ середньовіччя. Навіть вивчаючи цехову проблематику, ми можемо зламати окремі стереотипи. Зокрема, С. Щербина вказувала на те, що існували окремі жіночі цехи, як, наприклад, цех бубличниць у місті БорзнаЩербина С. Побут та звичаї цехових ремісників Північного Лівобережжя у другій половині XVII-XVIII ст. // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. -- Серія 6: Історичні науки. -- Вип. 6. -- К., 2008. -- С. 241.. Про те, що певну економічну самостійність жінок засвідчують їхні заповіти, писала Б. ПопьолекPopioiek B. Testamenty mieszczan lwowskich i krakowskich XVII-XVIII wieku. -- С. 232-233..

Як серед широкого загалу, так і серед спеціалістів-істориків панує уявлення про підпорядковане становище жінки у місті ХІУ-ХУІІ ст., про неможливість для неї виконувати будь-які урядові обов'язки, що було прерогативою виключно чоловіків. Таку думку декларує і А. Карпіньський: «...Формальна відсутність юридичної відповідальності на практиці закривала жінці доступ до всіх міських урядів. Не могла вона виконувати функції райців, бурмистрів чи лавників; недоступними для неї були посади судді чи прокуратора» Karpinski A. Kobieta w miescie polskim w drugiej polowie XVI i w XVII wieku. -- Warszawa 1995. -- S. 29-30.. Але глибше дослідження джерел, проведене Я. Маліняком, підважує це твердження. Польський дослідник наводить два приклади з історії сілезьких міст, коли жінки обіймали посаду міського писаря: у свідніцькій лавничій книзі під 1390 р. згадана міська писарка Малґожата з Щеґоміна, а під 1370 р. міська писарка із Єленьої Ґури. Якщо у другому випадку йдеться про досить мале місто і слабо зорганізовану канцелярію, то у першому -- про канцелярію, яка належала до найстарших у Сілезії. Як слушно зауважив Я. Маліняк, тут «в кінці ХУ ст. міська канцелярія була вже добре зорганізована і вповні усталена. Важко собі уявити, щоб задіяна там особа не мала належної для писаря кваліфікації. Особа, яка виконувала ці функції, мала належати до грона міської еліти і загалом відігравати значну роль в публічному житті міста»Maliniak J. Kobieta w hierarchii urz^dniczej sredniowiecznego miasta (na przykladzie pisarki miejskiej // Sobotka. Sl^ski Kwartalnik Historyczny. -- R. LIV. -- Wroclaw, 1999. -- № 4. -- S. 536-537.. Такі дослідження ставлять перед істориками ряд нових запитань, на які варто шукати оперті на джерела відповіді. І це не лише питання про права жінок середньовіччя, а і про їх можливості отримати певну освіту і фах, про рівень письменності серед них, про писемну культуру конкретного суспільства загалом та про її рівень серед окремих суспільних прошарків. Постає питання дослідження окремих життєвих стратегій та про дискурс «поведінки», що є одним із ключових понять історії повсякдення і який здатен до певної міри адекватно відобразити специфіку конкретної історичної епохи, бо саме канони поведінки є ключем для розшифрування її смислового наповнення Див.: Булыгина Т. История повседневности и «новая локальная история»: исследовательское поле и исследовательский инструмент // http://www.newlocalhistory.com/ content/bulygina-ta-stavropol-istoriya-povsednevnosti-i-novaya-lokalnaya-istoriya- issledovatelskoe.. Для української історіографії ці питання стоять ще гостріше, ніж для польської.

В польській історіографії, як і в українській, «жіноча» історія іноді вплітається в ширший культурний контекст. І часом цей ракурс позірно є несподіваним. Зокрема, А. Бартошевич, вивчаючи писемність у містах пізньосередньовічної Польщі, поряд з описом шкіл та університетів, міських канцелярій та їх персоналу, міських книг та епістолярій, окремий розділ присвячує темі «Жінка і писемність». Авторка відзначає неспроможність стереотипу, що доступ жінок-міщанок до освіти був у цей час утруднений, зазначає, що книжка в руках польських міщанок у XVI ст. була типовим явищем, хоч у європейському контексті виглядало воно скромно. Авторка ставить собі питання: чи роль жінок в культурі письма була якісно іншою, ніж чоловіків, чи різниця була лише в кількості письменних осіб серед представників різної статі Bartoszewicz A. Pismiennosc mieszczanska w poznosredniowiecznej Polsce. -- Warszawa, 2012. -- S. 267-268.. Такий підхід дає можливість сконструювати інтелектуальну атмосферу міста доби пізнього середньовіччя. Це власне те, про що писав М. Блок: «... Історик, що бажає їх (людей минулого. -- Т.Г.) зрозуміти і зробити зрозумілими для інших, перш за все має помістити їх у середовище, занурити в інтелектуальну атмосферу того часу, коли існували духовні проблеми, які вже, власне, не є нашими проблемами»БлокМ. Апология истории или ремесло историка. -- М., 1973. -- С. 26..

Для української історіографії подібні узагальнюючі дослідження культурної атмосфери у містах є лише в перспективі.

Аналізуючи тенденції історіографії в добу постмодернізму, Р. Стобецький твердить: «. Прибічники постмодерністської історіографії поставили під сумнів фундаменти сцієнтистської теорії пізнання. Для історика-постмодерніста свідчення веде не безпосередньо до минулого, а до іншої інтерпретації цього минулого. У такій ситуації у межах цієї історіографії минуле може існувати тільки як творіння історика, який прикликає його до життя у спосіб подібний (у сенсі механізму) до письменника, який створює літературний твір»Стобецький Р. Історіографія на зламі ХХ і ХХІ століть. Краєвид після битви // http://historians.in.ua/index.php/doslidzhennya/592-rafal-stobetskyi-istoriohrafiia-na-zlami- khkh-i-khkhi-stolit-kraievyd-pislia-bytvy.. Погоджуючись із цим твердженням, можемо хіба відзначити, що сучасні фахові дослідження дають дещо відмінний образ міста, ніж праці кінця минулого століття. Цей образ складніший, багатогранніший, а разом з тим неоднозначний, а подекуди навіть інтригуючий. З'являються не просто нові методи дослідження, а нові ракурси у спогляданні уявного минулого, не просто вводяться в обіг нові джерела, а до давно відомих і доступних джерел ставляться дослідниками нові запитання, що дозволяє цим джерелам свідчити по-новому. Все це випливає з того, що сучасний читач потребує не просто документального засвідчення того чи іншого факту чи твердження дослідника, але на додачу його цікавої оповіді. І це жодним чином не означає відмову від високих професійних вимог до наукових досліджень. Ці вимоги стають навіть дещо вищими, бо саме джерельні студії розглядаються, як фундамент будь-якого історичного дослідження, яке врешті «полягає в переробці, структуруванні і переструктуруванні цієї інформації (закодованої у формі знакових моделей, якими є джерела. -- Т.Г.) у “знання” про минуле, тобто є моделюванням» Підгаєцький В. «Орач льодовика» і його «історії» як метафори минулих часів // Україна модерна. -- Ч. 9. -- Київ-Львів, 2005. -- С. 116.. Кожне покоління істориків створює свої моделі минулого, відповідаючи на сучасні йому суспільні виклики. Безперечно, сьогоднішній образ минулого більш олюднений і персоніфікований, ніж кілька десятків років тому.

Навіть більше, прибічники постмодерну в історіографії «стверджують, що джерельні дослідження є лише початком праці історика, остаточним результатом якої є власна, суб'єктивна інтерпретація минулого»Стобецький Р. Історіографія на зламі ХХ і ХХІ століть. Краєвид після битви // http://historians.in.ua/index.php/doslidzhennya/592-rafal-stobetskyi-istoriohrafiia-na-zlami- khkh-i-khkhi-stolit-kraievyd-pislia-bytvy.. І ця суб'єктивна інтерпретація має не лише бути виявом уяви дослідника, але будити уяву читача. Бо «“експансію літератури на історію” можливо (можна навіть твердити, що необхідно. -- Т.Г.) сприймати не лише як спробу поглинання історії літературою, як “реконструкцію” історії, але і як спробу введення, залучення “наукової історії” до загального фонду “буденної культури”, до загальнокультурного обігу в середовищі “освічених людей”»Підгаєцький В. Модернізм і постмодернізм: уявне минуле чи інваріантне майбутнє // Підгаєцький В. Основи теорії та методології джерелознавства з історії України ХХ століття. -- Дніпропетровськ, 2000. -- С. 7.. Відтак, наукова література має перестати бути зрозумілою і доступною лише фахівцям. Ці тенденції випливають з процесу антропологізації історії, як науки, з формуванням цілком нового розуміння її предмету, коли власне історією стає все.

Такими «новими» джерелами, які нині активно почали залучатися до історичних досліджень і які допомагають зробити будь-яке з них цікавим і зрозумілим, є листи, причому, як офіційні, так і приватні. На кореспонденцію звертали увагу дослідники і раніше, але лише з 60-х років ХХ ст. на неї поглянули як на важливе джерело різних пластів інформації про минуле: про освіту і писемність у суспільстві, про культуру спілкування, про шляхи, напрями і способи комунікації, про етикет, про владу і, врешті, про повсякденне життя (кореспонденція міст складається із офіційних листів міських урядників та приватних листів міщанДо міської кореспонденції відносять і так звані листи доброго походження та доброї слави, які мали надавати міській владі новоприбулі до міста особи, що претендували на отримання міського громадянства (Janeczek A. Listy dobrego urodzenia i dobrej slawy w procedurze nadawania prawa miejskiego Lwowa w XV wieku // KLIO. Czasopismo poswiзcone dziejom Polski i powszechnym -- T. 23 (4). -- Torun, 2012. -- S. 89-115). Але приналежність цієї групи джерел до категорії міської кореспонденції є досить умовною.). Навіть більше, саме листування дає часто таку інформацію, яку не можна почерпнути з інших джерел. Особливо це помітно, коли йдеться про конфіденційні чи приватні листи, оскільки їх автори писали для конкретного адресата, а не для публічного обговорення. Перші кроки у дослідженні цього важливого типу джерел робить польська історіографіяNoga Z. Korespondencja miast Rzeczypospolitej, Sl^ska i Pomorza od sredniowiecza do XVIII wieku // KLIO. -- T. 23 (4). -- S. 3., хоч у західноєвропейських історичних студіях цей напрям досить жваво розвиваєтьсяTowns and Communication. -- Vol. 1: Communication in Towns / Ed. N. Budak. -- Zagreb, 2009. -- 308 p.. Долучаються до цих досліджень чеські та українські історики Capski M. Komunikacni site pozdnл strednovлkych slezskych mлst mezi kooperaci a konkurenci // KLIO. -- T. 23 (4) -- S. 73-87; Petryshak B. «Zadnej okazji nie opuszczз, abym do Was pisac nie mial» -- korespondencja prywatna pisarza miejskiego lwowskiego Wojcecha Zimnickiego z lat 1618-1639 // KLIO. -- T. 23 (4). -- S. 177-186.. Саме листування розкриває внутрішній світ автора, а почасти і адресата, їхню ментальність, їхні будні.

Інтерес до міського повсякдення є добрим засвідченням таких нових тенденцій в сучасній історіографії. І ще одними із джерел, які дозволяють досліджувати повсякденне життя міст у ХІУ-ХУІІ ст., є міщанські заповітиНа теренах Польського королівства, до складу якого входила частина українських земель, тестаменти стали використовувати з часу рецепції римського права; найраніше поширились міщанські тестаменти, і лише з XV ст. -- тестаменти шляхетські (Див.:Wiszowata K. Testamenty jako zrodlo historyczne // Bialostockie teki historyczne. -- T. 7. -- Bialostok, 2009. -- S. 26)., які містять інформацію як соціально-економічного характеру, так і релігійного, культурного, освітнього , свідчать про генеалогію, демографію Див. наприклад: Bartoszewicz A. Testament jako zrodlo do badan nad pismiennosci^. mieszczansk^. w poznym sredniowieczu // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. -- R. LIX. -- Warszawa, 2011. -- № 3-4 -- S. 293. Див.: Wysmuiek J. Krakowska Liber Testamentorum jako zrodlo do badan spole- czenstwa miasta poznosredniowiecznego (zarys problematyki) // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. -- R. LIX. -- № 3-4 -- S. 305-312., уявлення, родинні стосунки, емоційну сферу тощо.

На жаль, в українській історіографії міщанським заповітам присвячено досить мало уваги, на відміну від польської, де ця тема розробляється досить активно, і інтерес до неї сягає кінця ХІХ ст.Огляд польської історіографії проблеми див: Білоус Н. Тестаменти киян середини XVI -- першої половини XVII століття. -- К., 2011. -- С. 9-11; Popioiek B. Testamenty mieszczan lwowskich i krakowskich XVB-XVIII wieku // Львів: місто -- суспільство -- культура. -- Т. 8. -- Ч. 1. -- С. 227-228. Хоч у Польщі вивчення таких джерел, як заповіти, продовжується з кінця ХІХ ст., комплексного дослідження даної проблеми в польській історіографії немає. Проблема заповітів обговорюється на наукових конференціях, які стали уже традиційними. В жовтні 2012 р. у Варшаві відбулась четверта конференція з даної проблематики. Матеріали цієї конференції опубліковані в: Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. -- R. LX. -- Warszawa, 2012. -- № 2. В українській історіографії вперше заповіти почав вивчати професор А. Кристер в 1927 р.Кристер А. Духівниці XVI-XVII віку // Ювілейний збірник на пошану академіка Д.І. Багалія. -- К., 1927. -- С. 491-513. В останні роки спостерігаємо ренесанс цієї проблематики. Заповіти київських міщан вивчала Н. БілоусБілоус Н. Тестаменти киян середини XVI -- першої половини XVII століття. -- К., 2011. -- 200 с. (Петришак Б. Рец.: Білоус Н. Тестаменти киян середини XVI -- першої половини XVII століття. -- К.: Видавничий дім «Простір», 2011. -- 200 с. // Український археографчний щорічник. Нова серія. -- Вип. 16/17. -- Т. 19/20. -- К., 2012 -- С. 605-607); Biious N. Testamenty mieszkancow Kijowa z XVI -- pierwszej polowy XVII wieku // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. -- Warszawa, 2010. -- № 2. -- S. 245-258.. Насправді в її монографії опубліковано лише 11 заповітів київських міщан, знайдених дослідницею в архівах Києва, Москви і Мінська (п'ять із цих заповітів належить жінкам). Заповіти львівських міщан вивчає Я. Кочеркевич, яка так визначає мету свого дослідження: «... презентація тестаментів львівських міщан XVII ст. як історичного джерела, демонстрація їхніх інформаційних можливостей для досліджень світогляду особи і різноманітних складових тогочасного життя: правових взаємовідносин, родинних стосунків, професійної діяльності, матеріального стану, побуту, релігійної етики тощо» Кочеркевич Я. Заповіти львівських міщан XVII ст. // Архіви України. -- Вип. 5 (265). -- К., 2009. -- С. 135-136.. Я. Кочеркевич не лише аналізує створення такого роду документів, як заповіти, але і на їх основі розглядає ставлення міщан до Бога, до смерті, до сім'ї, їхні уявлення про значення поховальних обрядів, місця упокоєння тощоКочеркевич Я. Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої половини XVI-XVII століть: дипломатичний аналіз // Архіви України. -- Вип. 5 (270). -- К., 2010. -- С. 45-61. Як приклад дослідження релігійності міщан через призму тестаментів див.: Mrozowski K. Religijnosc mieszczan poznosredniowiecznej Warszawy w swietle najstarszych zachowanych testamentow // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. -- R. LVIII. -- Warszawa, 2010. -- № 2. -- S. 191-196; Karpinski A. Dobroczynne i religijne legaty lwowskich mieszczan w swietle ich testamentow z lat 1550-1700 // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. -- R. LIX. -- Warszawa, 2011. -- № 3-4. -- S. 363-378.. Тобто, заповіти -- неоціненне джерело відомостей про світ уявлень міщан середньовіччя, в тому числі і релігійних , а також про їх життя, ієрархію цінностей, фінансове становище і таке інше. Заповіт -- це матеріальний розрахунок морибунда із життямPopioiek B. Testamenty mieszczan lwowskich i krakowskich XVII-XVIII wieku... -- С. 228.. Крім того, це документи сімейні, через їх призму можна вивчати ставлення членів сім'ї один до одного, становище жінки-міщанки, дітей, людей старшого віку, що сьогодні є досить популярним у світовій історіографіїПроблемам старості на польських землях була присвячена конференція, що відбулась у Варшаві в грудні 2009 р. на базі Інституту Історії Культури Матеріальної ПАН. Див.: Woikiewicz Е. Stary czlowiek i miasto. Starosc i ludzie starzy w szesnastowiecznych pami^tnikach slqskich // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej -- Warszawa, 2010. -- № 1. -- S. 47-60 та інші матеріали цього випуску.. Саме в такому ключі сьогодні працюють як польськіSowina U. Testamenty mieszczan krakowskich o przekazywaniu majqtku w poznym sredniowieczu i we wczesnej nowozytnosci // Socialni svet mesta. Colloquia mediaevalia Pragensia. -- № 5. -- Praha, 2006. -- S. 173-183; Hrynkiewicz J. Przemyskie testamenty i inwentarze posmiertne (XVI-XVIII w.) // Rocznik Przemyski -- T. XLIV. -- 2008. -- Z. 4: Historia. -- S. 19-26; Popioiek B. Testamenty mieszczan lwowskich i krakowskich XVII- XVIII wieku. -- С. 227-236., так і окремі українські дослідникиКочеркевич Я. Міщанська родина Львова крізь призму заповітів першої половини XVII ст. // Наукові зошити. Історичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка. -- Вип. 8. -- Ч. 1. -- Львів, 2006. -- С. 83-94..