Сучасна українська урбаністика в контексті історіографічної глобалізації (на прикладі вивчення пізньосередньовічних та ранньомодерних міст Корони Польської)

В міські книги з тих чи інших причин записувались заповіти не тільки місцевих жителів, але й тих, чий життєвий шлях закінчився у даному місті. Для прикладу, у львівських ґродських книгах під 15 жовтня 1467 р. записано заповіт смоленського купця Гермули, що вів транзитну торгівлю зі Сходом через Львів. Даний документ дає можливість прослідкувати не лише питання, пов'язані із торговими та економічними контактами міста, але і питання сакральної географії в XV ст. (всі церкви і монастирі, згадані у заповіті, знаходяться в межах Київської митрополії)Див.: Капраль М. Смолянин Гермула у Львові в 1467 році // Вісник Львівського університету: Серія історична. -- Вип. 45. -- Львів, 2010. -- С. 545-550..

В Україні, окрім заповітів львівськихТестаментам львівських міщан присвячували свої дослідження і польські історики: Karpinski A. Dobroczynne i religijne legaty lwowskich mieszczan w swietle ich testa- mentow z lat 1550-1700 // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej -- Warszawa, 2011. -- № 3-4. -- S. 363-378; Popioiek B. Testamenty mieszczan lwowskich i krakowskich XVII- XVIII wieku // Львів: місто -- суспільство -- культура. -- Т. 8. -- Ч. 1. -- С. 227-236. та київських міщан, публікувалися тільки розвідки про заповіти міщан волинських міст. Це заповіти міщан Луцька Білоус Н. Заповіти луцьких міщан кінця XVI -- першої половини XVII ст. // Старий Луцьк. Науково-інформаційний збірник ЛДІКЗ. -- Вип. 7. -- Луцьк, 2011. -- С. 191-203. та ОликиBiious N. Testamenty mieszczan miasta Olyki z lat 1660-1670 // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej -- R. LIX -- Warszawa, 2011. -- № 3-4. -- S. 347-362., а також Заслава (два заповіти, один з яких належить заславській міщанці)Тесленко І. Заславська замкова книга як джерело до історії Південно-Східної Волині // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ. -- Т. 19. -- Кн. 1. -- К., 2009. -- С. 249-252 // http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nzzpmv/ 2009_19_1/NZ!19(233-257).pdf. Це, безумовно, пов'язане не стільки з відставанням «історіографічної моди» в Україні, скільки з дискретністю джерельної бази стосовно середньовічної та ранньомодерної історії українських міст.

Львівські джерела дають можливість дослідникам не лише говорити про абстрактні міські історії, але і вивчати історію на рівні окремих міських родів. Саме такий ракурс пропонує в одній із своїх публікацій М. Капраль, який розглядає і публікує свідчення двох сватів в інтересах львівського кравця-підмайстра Василія Роздольського щодо несплати посагу, який обіцяв йому дядько його майбутньої дружини Микола Шотак (14 листопада 1678 р.)Капраль М. Сватання «по-львівськи» у XVII ст. // Український археографічний щорічник. -- Вип. 13/14. -- Т. 16/17. -- С. 785-788.. Цей документ привернув увагу дослідника з кількох причин. По- перше, про сімейне право міщан у середні віки збереглось мало відомостей, по-друге, на сторінки ґродських та консисторських книг потрапляли, як правило, справи про розлучення подружжя, а по-третє, «винятковість цього випадку також і в тому, що в документі оприлюднено такі правові колізії, які дуже рідко фіксувалися на письмі, а існували й модифіковувалися у вигляді усного звичаєвого права»Там само. -- С. 785.. Це, власне, приклад такого мікроісторичного підходу, якого ще так мало в нашій історіографії.

Зміни, які започаткувалися в останні роки в європейській історіографії, жодним чином не заперечують популярних раніше тем, вони лише переорієнтовують опції історичної науки.

Слушно зауважила К. Хвостова: «... заняття соціально-економічною історією тепер не в моді, і це загрожує забуттям набутих наукових традицій, а також створює своєрідний дисбаланс пріоритетів»Хвостова К.В. Постмодернизм, синергетика и современная историческая наука // Новая и новейшая история. -- 2006. -- № 2. -- С. 27.. Справді, до соціально- економічної проблематики в сучасній історіографії пострадянського простору ставляться з певною настороженістю через довгий період домінування тут марксистської парадигмиПоказовими в цьому сенсі є слова М. Капраля: «Особливу популярність серед істориків набула концепція К. Маркса про роль праці в житті суспільства. Німецький мислитель визначив працю як здатність чи якість, яка робить нас справжніми людьми, і припустив, що економічна раціональність є визначальною для процесів праці. З цього погляду більшість істориків ремесла услід за Марксом “ессенціалізували” працю, припускаючи, що тільки ця діяльність визначає ремісничу ідентичність. Тому соціальне життя в цеху розглядалося в контексті парадигми класової боротьби за виникнення робітничого класу. Наймані робітники та збіднілі підмайстри, що могли вільно переходити від одного майстра до іншого, виступали передвісниками робітничого класу, пролетаріату, котрий у майбутньому мав “покласти край капіталістичному ладові”. У такому контексті ремісники сприймалися винятково як працівники, виробники матеріальних благ. Проте, дослідження істориків ремесла за останні десятиліття виявляє й інші складові ремісничої ідентичності. Часто сімейні, сусідські відносини, ставлення до церкви, статус ремісника в суспільстві мали для його ідентичності більше значення, ніж його професійна діяльність...» (Див.: Капраль М. Економічні мотиви чи соціальна доцільність? Ремісничі цехи Львова XV-XVIII століть у світлі статутів // Львів: місто -- суспільство -- культура. -- Т. 8. -- Ч. 1: Влада і суспільство (Вісник Львівського університету: Серія історична. -- Спеціальний випуск). -- Львів, 2012. -- С. 173-174; а також: Crossick G. Past masters: in search of the artisan in European history // The Artisan and European Town, 1500-1900. -- Aldershot, 1997. -- P. 7)..

Дуже влучно зазначили Р. Чая та Е. Кізік, що чим менше було ринкових відносин в житті післявоєнної Польщі (а можна сказати, що всієї Центрально-Східної Європи), тим більше економіки було в працях істориків. Сьогодні ситуація протилежна: чим більше ми стаємо свідомими учасниками економічних процесів, тим менше економічними проблемами займаються історики Czaja R., Kizik E. Wst^p // Roczniki Dziejow Spolecznych i Gospodarczych. -- T. LXX. -- Poznan-Warszawa, 2010. -- S. 13-14. Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька історіографія ХХ століття. -- Львів, 2001. -- С. 48.. Але без вивчення соціально-економічного аспекту історії важко говорити про цілісну картину минувшини в будь-якій галузі, в тому числі і в урбаністиці. Тим більше, що «культурна антропологія не претендувала на те, щоб замінити собою інші напрямки історичних досліджень, а лише намагалася усунути штучний поділ між, з одного боку, культурною, а з іншого, -- соціально-економічною сторонами життя, допровадивши до їх синтезу в історичній рефлексії. Теоретики культурно-антропологічної історії наголошували, що в реальному житті культурна і виробнича сфери є однаково важливими, вони взаємно детермінуються й глибоко проникають одна в одну...» .

Одним із елементів вивчення соціальної історії міст є історія міських цехів, яка вивчається через призму як їх правового статусу, так і повсякденних практик. Саме на прикладі цехової проблематики можливе поєднання двох дослідницьких нуртів -- вивчення соціально-економічного та антропологічного аспектів історії міст. Першою ластівкою серед історико-антро- пологічних досліджень була розвідка В. Балушка, присвячена вивченню середньовіччя через обрядовість цехових ремісниківБалушок В. Світ середньовіччя в обрядовості українських цехових ремісників. -- К., 1993. -- 120 с.. Новий імпульс історико-економічна проблематика отримала на початку нинішнього століття у дослідженнях М. Капраля, що є автором першої в Україні комплексної публікації економічних привілеїв окремого містаЕкономічні привілеї міста Львова XV-XVIII ст.: привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій / Упор. М. Капраль. -- Львів, 2007. -- 816 с. (рец.: Білоус Н. Економічні привілеї міста Львова XV-XVIII ст.: привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій / Упорядкував Мирон Капраль. -- Львів: МГКО «Документальна скарбниця Львова», 2007 // Український гуманітарний огляд. -- Вип. 13. -- К., 2008. -- С. 185-190; Wьnsch Thomas. Zeitschrift fьr Ostmitteleuropa-Forschung. -- Marburg, 2007. -- Jg. 56. -- Heft 3. -- S. 474 та ін.. Безумовно, історик залежить від документального матеріалу, який досить часто диктує йому напрям студій. Вивчення нижчих верств міського соціуму є найбільш продуктивним на прикладі окремих цехів, оскільки саме вони залишили по собі чимало джерел, де висвітлено ряд аспектів життя їхніх членів. Окрім того, від середньовіччя до ХІХ ст. в Європі і на українських землях «ремісники визначали себе в першу чергу не як виробники, а як члени певного стану, суспільної групи, що об'єднувалися для захисту своїх різноманітних інтересів у цехову організацію»Капраль М. Економічні мотиви чи соціальна доцільність? -- С. 174..

Публікація економічних привілеїв львівських ремісників надихнула М. Капраля на більш комплексне і глибоке дослідження цехової проблематики, яке він розпочав з вивчення цеху львівських шевців, перша згадка про який датується 1386 р.Akta Grodzkie i Ziemskie z czasow Rzeczyposolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardynskiego we Lwowie. -- Lwow, 1896. -- T. VI. -- S. 1-2., хоч сам М.Капраль вважає, що цех мав існувати і ранішеКапраль М. Шевський цех у Львові в XIV-XVII століттях: особливості правового статусу // Вісник Львівського університету: Серія історична. -- Вип. 44. -- Львів, 2009. -- С. 39.. Перш за все автор вивчив книги цехуКапраль М. Цехові книги шевського цеху як джерело до історичної демографії Львова XVII-XVIII ст. // Львівська національна наукова бібліотека імені В. Стефаника: історія і сучасність / Доповіді і повідомлення Міжнародної наукової конференції, Львів, 28-30 жовтня 2010 р. -- Львів, 2010. -- С. 346-351. Капраль М. Шевський цех у Львові в XIV-XVII століттях: особливості правового статусу. -- С. 39-58.. Окремі публікації дослідник присвятив аналізу правового і соціального статусу шевців в місті. Все це робиться на основі джерел, на прикладі як буденних ситуацій (сімейних та сусідських сварок, зафіксованих в судових справах, звинувачень у незаконному народженні, в селянському походженні тощо), так і порядку святкових процесій у місті, де завжди чітко простежувалася ієрархія городян. Про соціальний статус шевців свідчить, за словами М. Капраля, і той факт, що вони займали в основному посади на юридиках, а не в самому містіКапраль М. Соціальний статус та ієрархічність у ремісничому середовищі в ран- ньомодерному місті (на прикладі шевського цеху Львова XVII-XVIII ст.) // Ювілейний збірник на пошану Степана Гелея. -- Львів, 2011. -- С. 119-126. Капраль М. Люди корпорації: Львівський шевський цех у XVII-XVIII ст. -- Львів, 2012. -- 552 с. Для порівняння див: Manikowska H. Religijnosc miejska // Ecclesia et civitas. Kosciol i zycie religijne w miescie sredniowiecznym / Pod. red. H. Manikowska, H. Zaremska. -- Warszawa, 2002. -- S. 11-34.. Підсумком досліджень даної проблематики М. Капралем стала його ґрунтовна монографія, де багато уваги присвячено світу уявлень ремісників, в тому числі і уявлень сакральних .

Сам М. Капраль чітко вказав на перспективи і завдання історико-еко- номічних урбаністичних студіювань: «На сьогодні, бачу два перспективних напрямки досліджень львівського ремесла: конкретно-історичні дослідження по окремих цехах із залученням цехових книг, до яких після Ярослава Кіся ніхто не заглядав, а також -- вивчення соціального середовища ремісників, котрі жили не тільки одним “хлібом насущним”, тобто були тільки виробниками. Слід з'ясувати їхні родинні зв'язки, щоденне життя з повсякденними клопотами та радощами, тобто стреміти до відкриття людського виміру в цій, нібито цілком економічній, області міського життя»Капраль М. Стан та перспективи дослідження історії міст України: приклад піз- ньосередньовічного та ранньомодерного Львова // Actes testantibus: Ювілейний збірник на пошану Леонтія Войтовича. -- Львів, 2011. -- С. 320. Булыгина Т. История повседневности и «новая локальная история»: исследовательское поле и исследовательский инструмент // http://www.newlocalhistory.com/content/ bulygina-ta-stavropol-istoriya-povsednevnosti-i-novaya-lokalnaya-istoriya-issledovatelskoe.. Цими словами історик перекинув місток до відносно нового антропологічного напряму в галузі містознавства.

Таким чином, цех -- це не тільки міська економіка. Це і життя конкретних людей, відображені через призму цехової документації, судових актів, пов' язаних з історією окремих ремісничих і купецьких спільнот. Це те, що ми часто називаємо історією повсякденності («Everyday Life History», «Alltagsgeschichte»), предметом якої стає вивчення «малих життєвих світів» простих людей, а ширше -- так званої мовчазної маси. Адже, як пише Т.О. Булигіна, «“людина -- це світ”, окремий світ і проявляється він в повсякденному житті як явище унікальне, по-своєму реалізує спільні ідеї, загальні стереотипи, загальні норми...» .

Добре відомо, що історія повсякденності як новий напрям в історіографії виникла у другій половині ХХ століття внаслідок «антропологічного повороту». У рамках українського історіописання певний імпульс вона отримала в кінці 1990-х років, і її популярність з того часу тільки зростає. Але ніяк не можемо погодиться з твердженням І. Колесник, що цей напрям так популярний в українській історіографії, що «серед істориків сьогодні історією повсякденності не займається хіба що ледачий»Колесник І. «Повернення до речей» як перспектива історичних досліджень // Укр. іст. журн. -- К., 2012. -- Вип. 3. -- С. 184. Авторка справедливо відзначила, що в українській історіографії досить неоднозначне ставлення до цього дослідницького напряму (Там само. -- С. 185 и др.).. Насправді все значно складніше. Дійсно, модно і популярно говорити про такий історіографічний напрям, як «історія повсякденності», але робіт, в яких би послідовно вивчалися окремі аспекти повсякденного життя тих чи інших верств населення або окремих їх представників у ті чи інші історичні епохи, в українській історіографії наразі одиниці. Адже насправді «історія повсякденності суттєво відрізняється від інших сфер історичного знання, історії побуту, приватного життя, генеалогії, краєзнавства, локальної історії, соціології буденного життя»Там само. -- С. 184.. Вона має свій певний інструментарій. «Повсякденність включає не побут і етнографіюПро співвідношення історії та етнології у вивченні проблем повсякденності див.: ле Гофф Ж. К исторической антропологии. Историк и человек повседневный // Другое средневековье. Время, труд и культура Запада. -- Екатеренбург, 2000. -- С. 200-210., які виступають джерельної базою історії повсякденності, а соціокультурні смисли, які створювали в своєму повсякденному житті люди в ту чи іншу епоху... Одним із ключових понять повсякденності є дискурс “поведінки”, який адекватно відображає специфіку конкретної історичної епохи і ті зміни, які в ній відбувалися. Поведінка складається на основі певних ціннісних канонів і нормативних систем, тому є ключем до зашифрованих сенсів історичного часу. Цей ключ тим ефективніший, чим складніша соціальна система і умови її функціонування, тому в цьому випадку в повсякденній життєдіяльності більше місце займає самоорганізація її членів» Булыгина Т.А. История повседневности и «новая локальная история»... // http://www.newlocalhistory.com/content/bulygina-ta-stavropol-istoriya-povsednevnosti-i- novaya-lokalnaya-istoriya-issledovatelskoe..

Історики вкладають досить різний зміст у поняття «історія повсякдення». У Німеччині велика дискусія з цього приводу відбулася в жовтні 1984 р. під час проведення Berliner Historikertag Bogucka M. Zycie codzienne -- spory wokol profilu badan i definicji // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. -- R. XLIV. -- № 3. -- Warszawa, 1996. -- S. 247.. В середині 90-х років ХХ ст. подібне обговорення мало місце і у польській історіографії (29 вересня 1996 р. у Варшаві відбулась конференція «Щоденне життя -- новий напрям досліджень в рамках історії культури», що дало поштовх до ширшого зацікавлення проблемоюKarpihski A. Everyday life -- a new research trend in the history of culture // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. -- R. XLIV. -- № 3. -- S. 303-304.). Немає консенсусу щодо змістового наповнення поняття «історія повсякдення» і серед українських істориків, хоч у багатьох новітніх публікаціях, в тому числі і в галузі містознавства, декларується інтерес до цього історіографічного напряму. Зокрема, нерозкритим залишається зв'язок між історією повсякдення і історією ментальності. В цьому контексті М. Богуцька пропонує розглядати історичний процес як такий, що розігрується у трьох площинах: щоденне життя -- великі події -- ментальність. При цьому, на думку дослідниці, великі події впливають на повсякдення, а повсякдення, в свою чергу, впливає на великі події, але не безпосередньо, а через ментальністьBoguckaM. Zycie codzienne -- spory wokol profilu badan i definicji. -- S. 253..

Ось чому дослідження питань повсякдення є таким важливим для розуміння різних історичних епох. Сьогодні це один із перспективних напрямів розвитку української історіографії загалом і урбаністики зокрема.

Безперечно, чимало нового і цікавого зроблено в Україні в галузі містознавства в останні роки, але ще більше є таких тем, які навіть пунктирно не окреслені. Це вивчення різних вікових категорій міщан, дослідження міського маргінесу, міських еліт, світу обрядовості, світу уявлень в середовищі міщан, просопографічні дослідження окремих міщанських родин тощо.

Варто зазначити, що всі ці нові теми і підходи, що в останні роки з' явились в українській урбаністиці, насправді є не такими вже й новими. Дуже схожі дослідницькі тенденції мали місце у французькій історіографії у 70-80-х роках ХХ ст., у польській історіографії в 90-х роках ХХ ст. -- перших десятиліттях ХХІ ст. Коли українські дослідники стали відкривати для себе світ, вони відкрили для себе і нову історіографію. Однак в дослідженні українських міст залишається ще багато тем, які, з огляду на нові антропологічні і культурологічні підходи в історіописанні, варто було б підняти для кращого розуміння як минулого, так і сучасного.

Размещено на Allbest.ru