Праця М. Петровського "Т. Цицюра" в контексті козакознавчих студій 1920-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАЦЯ М. Н. ПЕТРОВСЬКОГО "ТИМІШ ЦИЦЮРА" В КОНТЕКСТІ КОЗАКОЗНАВЧИХ СТУДІЙ 1920-х РОКІВ

Ю.А. Мицик

Микола Неонович Петровський (1894-1951) належить до кола провідних українських радянських істориків. Він досліджував, насамперед, історію України ХУІ-ХУІІ ст., його роботи відзначаються солідною джерельною базою, арґументованістю авторських висновків. Поза сумнівом, дослідницький талант М. Н. Петровського не міг розкритися в усій повноті, оскільки 30-40-і рр. XX ст. в СРСР були зовсім несприятливими для наукового пошуку історика. Голодомори 1932-1933 і 1946-1947 рр., репресії, ідеологічні націнки (їх М. Петровський скуштував на собі), штучне обмеження дослідницького пошуку в галузі історії України козацької доби, закриття ряду наукових видань з історії України і т.д., врешті, тяжкі випробування воєнних років майже унеможливили процес дослідження історії козацької України. Однак у 20-х рр. XX ст., коли тоталітарний режим ще не загвинтив усіх гайок, вийшла у світ низка праць М. Петровського, яка засвідчила його потужний науковий потенціал. Особливу цінність має його книга "Нариси з історії України XVII ст. Досліди над літописом Самовидця" (К., 1930). Важливим є і цикл статей, насамперед, тих, які присвячені літопису Самійла Величка.

М. Петровський задумав також створити серію нарисів, присвячених дослідженню біографій видатних державних, політичних та військових діячів козацької України. Тут він обрав абсолютно вірний шлях і не його провина в тому, що дана проблематика залишилась нерозкритою. Лише в останній час вона почала успішно розроблюватися, про що свідчить цикл біографій гетьманів України, кошових Запорізької Січі, генеральної старшини взагалі. Досить згадати збірник статей колективу авторів "Володарі гетьманської булави", серію "Полководці Війська Запорозького" (вийшло вже 2 випуски) та ін. Петровський же встигнув видати тільки біографію переяславського полковника Тиміша Цицюри - дуже суперечливої постаті доби Руїни. Цю біографію він написав буквально з нуля, оскільки досі справа не йшла далі розрізнених згадок про цю особистість.

Отже, перша і остання стаття ("Тиміш Цицюра") в серії М. Н. Петровського "Українські діячі XVII віку" вийшла у світ на сторінках 24-го тому "Записок історико-філологічного відділу ВуАН" (далі - ЗІФВ) у 1929 р.` Далі настали особливо тяжкі часи для України взагалі і для української історичної науки зокрема, тому ця серія була штучно обірвана. Самі "Записки ІФВ" опинилися у спецфондах, були знищені і на сьогодні по пальцях можна порахувати їхні примірники. Внаслідок цього стаття "Тиміш Цицюра" не набула належного поширення і стала значною бібліографічною рідкістю.

Враховуючи дану обставину, ми вирішили перевидати згадану статтю. При передруці статті були внесені незначні зміни. Насамперед , скорочені слова були подані повністю, наприклад, "наказний гетьман", а не "нак. гетьман", як у статті Петровського; а назви місяців подані цифрами. Корективи стосуються і мови статті, яка друкувалася за тодішніми правилами правопису. В чомусь ті правила були кращими, ніж нинішні (тоді слово "соціальний" писалося як "соціяльний" і ми дану форму зберегли), в чомусь - гіршими, наприклад, писалося "класа" замість "клас", і тут ми, як і в деяких інших випадках, вносили корективи відповідно до діючих норм правопису. Крім того, при новій публікації текстів джерел чи наведенні цитат нами були зняті тверді знаки, а літера "ять" була замінена в українських текстах на "і", а в російських - на "е". Друга група змін стосується посилань у статті "Тиміш Цицюра". На жаль, в той час не існувало ще чітких правил посилань і тому М. Петровський нерідко обмежувався наведенням лише скороченої назви книги чи статті, часопису, проставляв через кому номер випуску (тому) та сторінки, що може призвести до непотрібної плутанини. Довелось уніфікувати ці посилання, змінити їхню нумерацію (зробивши суцільну по статті, а не посторінкову), наблизивши їхній вигляд до сучасних вимог, також виправити явні друкарські помилки. Додамо, що "Древнехранилшце" - це є нині Центральний державний архів давніх актів РФ (Москві), у складі якого знаходяться зокрема такі фонди, як-от "Московский архив министерства юстиции", "Московский государственный архив министерства иностранных дел", "Малороссийский Приказ"

Насамкінець, дякуємо відомій російській дослідниці історії України проф. Тетяні Таїровій-Яковлевій (Петербург) за надання нам ксерокопії статті М. Петровського, а студентам IV курсу факультету гуманітарних наук Національного університету "Києво-Могилянська Академія" С. Багро і Д. Мазуру за допомогу у комп'ютерному наборі її тексту.

Підготувавши до передруку статтю М. Петровського "Тиміш Цицюра", ми передали її редакції журналу "Козацька старовина", не сумніваючись у тому, що даний твір буде корисним новій генерації дослідників історії українського козацтва.

Микола Петровський

Українські діячі ХУІІ віку

1

ТИМІШ ЦИЦЮРА

Бурхливу й складну картину являла Україна другої половини XVII в.

Суміжні з Україною держави - Москва, Польща, Туреччина з Кримом прагнуть, якби тим чи іншим способом опанувати Україну й підкорити її собі. Кривава боротьба між цими державами за Україну точиться переважно на її-ж такі терені, несучи спустошення й руїну.

На самій Україні йде між людністю запекла боротьба класів і партій.

Козацька старшина й взагалі «можнійшие» вживають усіх заходів, щоб запосівши місце тих можновладців, проти яких підносилися бурхливі хвилі Хмельниччини, привернути собі до «послушенства» посполитих, захопити до своїх рук промисловість і міську торгівлю. Поспільство й міщанство рішуче борються з цим. Боротьба набирає кривавих і трагічних форм.

Немає єдності в цій боротьбі ні між «можшйшими» ні між поспільством і міщанством. У процесі боротьби вони поділяються між собою на скількись окремих партій, що, й собі, теж змагаються одна з одною.

Уся ця й класова, й партійна боротьба, й боротьба між сусідніми державами за Україну, тісно переплітається одна з одною, набирає різних форм, призводить до тих чи інших наслідків.

У перепетіях цієї боротьби на Україні бере гору то той, то інший клас, то та, то інша партія. Україна то перебуває під владою однієї з сусідніх держав, то виступає як мало не самостійна країна, то її розшматовують сусідні держави.

На всіх оцих змінах у державному й політичному становищі України, на змінах у класовій і партійній ситуації досить цікаво простежити й ті зміни, що відбувалися на тлі цих подій з окремими політичними діячами України, простежити їх життя й діяльність.

Коли ми зустрічаємо дуже великі зміни й до того-ж за не що й довгий час у державному життю України, коли, приміром, наприкінці 1658 - на початку 1659 р. ми бачимо Украшу як одну з федеративних одиниць Польсько-Литовсько-Руської Речі Посполитої, а 1667 р. Україна поділяється між Польщею і Москвою, коли ми зустрічаємо такі зміни в класових стосунках, як, напр., 1663 р. експлуатований клас українського суспільства блискуче перемагає на ніжинській чорній раді, від чого «барзо притуга великая на людей значных была", а вже 1665 р. це переможне 1663 р. поспільство стоїть перед Московськими статтями й перед ненавидним "послушенством" новим панам, - не менші зміни на тлі цих подій відбувалися і в житло та діяльності окремих тодішніх українських діячів.

Тут ми зустрічаємо такі моменти, що сливе невідома перед тим особа ("человіченко худой и непородный казак", мовляв П. Дорошенко) стає на деякий час центральною фігурою України (І. Брюховецький), або що гетьман Лівобережної України йде до рук катові й засилається до далекого Сибіру (Д. Многогрішний), або польський сенатор, воєвода київський й колишній гетьман розстрілюється сливе без суду на підставі провокаційних даних (І. Виговський). Багато видатних діячів України за цих часів зазнали й щасливої й прикрої фортуни, переважно-ж останньої; багато їх загинуло в битвах, багато загинуло від катових рук, багато загинуло на чужіші в засланню.

Діяльність і долю одного з тих діячів України, що був певен час однією з видатніших постатей України, а потім зійшов з історичного кону та й не повернувся вже на нього зовсім, долю цього діяча, якому досі ще не присвячено окремої розвідки долю Тимоша Цицюри Польський дослідник L. Jenike, в своїй студії про С. Чарнецького навіть плутає Т. Цицюру з

П. Тетерею (L. Jenike. St. Czamiecki. - С. 97-98). Lipinski W. S. М. Krzyczewski. // Z dziejцw Ukrainy. - Krakфw, 1912; його ж. Dwie chwile z dziejцw porewolucyjnej Ukrainy (там-же); його ж. Історичні студії та монографії. - Т. ПІ (Україна на переломі 1657-1659). - Відень, 1920, Летопись Григория Грабянки. - К., 1854; Летописное повествование о Малой России... А. Ригельмана. - М., 1847; Летопись Малыя России... Рубана. - СПБ, 1777; Летопись Самовидца по новоткрытым спискам. - К., 1878; Максимович М. Собрание сочиненій. - T. I. - К., 1876; Модзалевский В. Малороссийский Родословник, т. I. - К., 1908; Містечко Борисполе в XVII веке, - К., 1892; Niesiecki К. Korona Polska przy zlotey wolnoйci. - Lwфw, 1728; Памятники издаваемые Киевской Коммисией для разбора древних актов (далі - ПКК). - Т. Ш, изд. 2. - К., 1898; т. IV, 1859; Памятники Сибирской истории XVHI века, кн. 1. - СПб., 1892; автора цих рядків. Псевдо-Діяріуш Самійла Зорки // ЗІФВ. - Кн. XVПП. - К., 1928; Реестра всего Войска Запорожскаго после Зборовскаго договора. - М., 1875; Русская Историческая Библиотека (далі - РИБ). - T. XXL - СПБ, 1907; Соловьев С. История России с древнейших времен. - Кн. П, Ш, изд. «Общественная польза»; Стадник М. Гадяцька унія / / Записки Українського Наукового Товариства у Києві. - К. - Кн. VII. - 1910; Т. \ПП. - 1911; Сторожев В. Лист Тимофея Цыцуры / / Киевская Старина. -1892. - №2; Труды Черниговскаго Предваритель- наго Комитета по устройству XIV Археологического съезда. - Чернигов, 1908; Филарет. Историкостатистическое описание Черниговской епархии.- Кн. V. - Чернигов, 1874; Черниговская летопись по новому списку // Киевская Старина. - 1890. - №5; Шамрай С. До історії Баришполя у XVППI в. // Історико-географічний збірник У АН. - T. I. - К., 1927; Шишацкий-Ильич А. Часовня близ села Свидовца, Козелецкого уезда / / Черниговские губернские ведомости. -1851. - Nb 19; Эварницкий Д. Источники для истории запорожских казаков, т. 1. - Владимир, 1903; Эйгорн В., Очерки из истории Малороссии XVII в., т. 1; Сношения малороссийского духовенства с московским правительством в царствование Алексея Михайловича. - М., 1899. З архівних матеріалів я використав (частково) фонди Древлехранилища Центрархива РСФСР. (Москва), Чернігівського Краевого Історичного Архіву й рукописи Чернігівського Музею. я й хочу розглянути в цій студії, використовуючи на це приступні мені матеріали". В міру обробки подаватиму такі студії й про інших діячів цієї доби.

Коли й де народився Тиміш Цицюра певних відомостей ми не маємо; а як життя і діяльність Цицюрині були зв'язані з територією тодішнього Переяславського полку, то мусимо вважати, що й народився Т.Цицюра на Переяславщині - таки, коли не в самому Переяславі Що правда згодом, 1667 р., коли згідно з Андрусівським трактатом, з московського полону відпускалися українці з королівської сторони Дніпра (себто з Правобережжя), Цицюра теж прохав, як про це буде далі, царя, щоб і його було відпущено, зазначаючи, що всіх, окрім його, відпущено; робити ж на підставі цього висновок, що Цицюра був родом з Правобережжя, важко, бо міг Цицюра, щоб одзволитися і неправду казати; до всього ж, коли б Цицюра був з Правобережжя, його б з московської неволі було б відпущено, як було відпущено низку ворожих Москві українських діячів, приміром Носача, І.Нечая й ін. Окрім того 1653 р. Цицюра зветься "переяславськой казак" (АЮЗР. - Т.Х. - № 4. -С. 202). Усе це дав мені підставу триматися погляду, що Цицюра був родом з Переяславщини.. Неможливо так само встановити, до якого з станів тодішнього суспільства належав Т. Цицюра походженням. В. Липинський, що в своїх студіях встановив більше-менше певне належність до відповідного стану трохи чи не всіх найвидатніших українських діячів й наступних по ній років, належности Т. Цицюри до певного стану так і не встановив В. Липинський, Історичні студії та монографії. - Т. Ш. Україна на переломі 1657-1659. - С. 170.. Так само сливе не маємо відомостей і про родинний стан Т. Цицюри; зустрічаємо тільки 1660-1661 р. спомини про його зятя й шуринаАкты ЮЗР. - T. V. - Nb ЗО. - С. 54 -55., а 1671 р. про матір і сестру Древлехранилище Центрархива РСФСР. (Москва) Архив Министерства Юстиции, Книги Малороссийского приказа № 9, л. 910 (в дальшому при покликах на фонди цього Древлехранилища буду зазначувати тільки фонд його і відділ).. Що ж до освіти Т. Цицюри, то важко навіть встановити, чи був він письменний чи ні, бо маємо ми й підписи за нього й інших осіб Наприклад Переяславські статті 1659 р. (Акты ЮЗР. - T. IV. - Nb 115. - С. 272) підписи:... «Вместо Переясловского Тимофея - Переясловской же Успенской церкви протопоп Григорей Буто- вич», або на чолобитній 1667 р. (Кіевская Старина. -1889. - № 9. -С. 772) "вместо Тимошки Цыцюри по сво веленью Мишка Булхеев руку приложил"^, а в універсалі його від 1660 р. маємо підпис "Тимофей Цецура manu рг." (себто "manu propria")'. Не дійшло до нас і портрету Т. Цицюри; зберігся тільки від 1660 р. опис зовнішнього вигляду Т. Цицюри, що був він "чоловік середнього росту, красних черт лиця, з очей б'є відвага, а рухливість тіла свідчить еластичність і проворство його ума

Про діяльність Т. Цицюри на перших кроках революції Б. Хмельницького звісток ми не маємо, не зустрічаємо ми його в "Реєстрах" 1649 р. Правда в цих "Реєстрах" трапляється в Переяславському полку в сотні Бабича "Васько Цюцюра" і в сотні Яготинській "Андрій Цюцюренко"“, але в яких родинних стосунках ці особи були з Т. Цицюрою, ми не знаємо. О. М. Бодянський припускав, що "Васько Цюцюра" цих "Реєстрів" був батьком Т. Цицюри“; з цією гіпотезою погодитися неможливо, бо, як буде з низки документів видко далі, Тиміїн Цицюра був по батькові "Єрмолаєвич"

Згодом Т. Цицюра у чолобитній до царя 1667 р. каже, що він перед катастрофою 1660 р. під Чудновом служив цареві "вірою и правдою" тринадцять років"“; отож треба гадати, що брав він участь і в перших роках Хмельниччини.

Вперше ми зустрічаємо Т. Цицюру наприкінці 1653 р., коли під час московського посольства на Україну В. Бутурліна "подьячим" Я. Портомоїну та Г. Ключарову 27 грудня в Переяславі про події Жванецької кампанії оповідав "переяславской казак Тимофей Цюцюренко" 1656 р. в листопаді бачимо присутнім при мировій між Ф. Меселієм і Ю. Рижим у Баришполі й "пана Тимоша Цицоренка" Предесловие до «Реєстрів». - С. XXXI.

К биографии Тимофея Цыцуры / / Киевская Старина. -1889. -№ 9. - С. 771.

****** Акты ЮЗР. - T. X. - № 4. - С. 202.

******* Местечко Борисполе в XVII веке, № 79. - С. 56, на жаль, це місце урядових актів, де згадується це Цицюренко, видано не зовсім гарно, так що неможливо з нього встановити, чи займав тоді в Бари- шполі Цицюра посаду сотника чи ні. Новіший дослідник Баришполя С. Шамрай не вказує в складі сотників цього міста Т. Цицюри (С. Шамрай. До історії Баришполя у XVIII в. // Історико-Географіч- ний Збірник Української Академії наук. - T. І. - С. 96-97).

******** Самійло Величко. Сказание о войні казацкой з поляками. - T. І. - С. 180.“

Оце всі ті незначні дані, що я знайшов про Т. Цицюру за Хмельниччини. виговщина цицюра хмельницький козацький

Більшу роль в історії України починає відігравати Т. Цицюра за Виговщини.

Це були ті часи, коли пануючі кола українського суспільства, на чолі з гетьманом І. Виговським, боролися разом на два фронти: 1) проти "винников, броварников, пастухов и наймитов людских", що як згодом казав ідеолог пануючих кіл С. Величко, "з рогатинами, косами й кіями, и з сердцами до убийства и разграбления иміний людских готовими" йшли на боротьбу за поліпшення свого добробуту, проти експлуатації з боку владущих верстов, 2) а так само й проти Москви, що прагнула використати цю класову боротьбу на Україні для свого дальшого руху на південь. Спочатку, з кінця 1657 року, рух пригноблених шарів суспільства набув неабияких розмірів (Пуш- карівщина); використовуючи таке становище на Україні, Московський уряд на раді в Переяславі (початок 1658 р.) примусив вершки українського суспільства поробити поступки, що обмежували автономію України, але-ж пануючі верстви, бачачи собі небезпеку як у русі нижчих кіл, так і в обмеженню свого самоврядування, склали союз з Кримом, погромили, за допомогою татар, Пушкаря й придушили до якого часу цей небезпечний собі рух. Далі, пануючі кола України, бачачи, що союз з Москвою не дає їм користі, а обмежує тільки їхні привілеї, бо Москва, зазнавши поразки в бажанню дій ти моря на півночі, звернула тепер головну увагу на південь і, використовуючи давні досвід Новгорода та Пскова, прагнула використати на Україні класові суперечності на користь собі, підгримуючи до часу нижчі кола людності, - тоді пануючі кола України рвуть з Москвою, провадять перетрави й прагнуть союзу з Польщею, Кримом, Туреччиною. Москва проти цього бореться. Невдоволенні соціяльною політикою Виговського й старшини, нижчі кола суспільства групуються навколо Безпалого, допомагають Москві в боротьбі з Виговським. Всю осінь і зиму 1658-1659 р. точиться дрібна війна між військовими частинами й відділами Безпалого з одного боку й між відділами Виговського з другого боку. Війна ця чергується з пересправами між ворогами, і ні одна сторона остаточно не перемагає.

У цих подіях ми зустрічаємо Т. Цицюру на боці гетьмана І. Виговського, причому посідає Цицюра посаду Переяславського полковника. Коли саме дістав Т. Цицюра полковництво Переяславське, встановити точно важко. Ще під час Переяславської ради на припочатку 1658 р. царський посланець на цю раду Б. Хитрово давав соболі переяславському полковнику "Ивану Кульбаке" Акты ЮЗР. - T. IV. - Ns 58. - С. 100-101. Акты ЮЗР. - T. V. - Ns 144. - С. 315. М. Максимович, що складав список українських полковників переважно за літописами, в складі Переяславських полковників Кульбаки не вказує (М. Максимович, Собрате сочиненій. - T. І. - С. 710). Акты ЮЗР. - T. IV. - Ns 79. - С. 156; що-ж до того, що 1 вересня під час перебування Кікіна у гетьмана І. Виговського, там у купі з іншими полковниками був і "Переяславской С..." (місце попсоване, Акты ЮЗР. - T. IV. - № 79. - С. 147), цей ініціял С треба віднести, на мій погляд, до Сомка, бо 4 вересня в Немиричевому шатрі був, як маємо у того-ж Кікіна "Переяславской прежней наказной полковник Сомченко" (там же. - С. 156). Акты ЮЗР. - T. XV. - Ns 6. - С. 285-286. 3 Гр. Гуляницьким були в Варві не чернігівський та прилуцький полки, як це здається з оповідання малопевного Самовидця (Літопись Самовидца. - С. 55) і залежного від нього Рігельмана (Летописное повествованіе о Малой России... А. Ригельмана. -Ч. П. - С. 9), а полки: Ніжинський, Чернігівський та Прилуцький, як про це маємо і в листі І. Виговського від 3.01.1659 р. до Ф. Куракіна (МАМЮ. - Белгородский стол, столбец. - № 429, л.л. 671-672) і в виказах посланців Долгорукого до Г. Ромодановського (там же. - Лл. 14-16).. Потім у червні - липні того-ж 1658 р. посланець від київського воєводи В. Шеремєтєва до гетьмана І. Виговського Я. Крекшин зібрав у Чигирині відомості, що "Переясловскому де полковнику Колюбяке велел гетман голову отсечь"“ У звідомленні до царського посланця до гетьмана І. Виговського, дяка В. Кікіна, маємо, що 4.09.1658 р., коли Кікін був у Ю. Немирича, там між козацькою старшиною був і "Переяславской полковник Чючар"”; у ньому, гадаю, треба вбачати перекручене прізвище Т. Цицюри, що виступає вже дальше як переяславський полковник.

Наприкінці жовтня 1658 р., коли гетьман І. Виговський прибув під Київ, Т. Цицюра, переяславський полковник, разом з військовим осавулом І. Скоробогатенком за дорученням од І. Виговського провадив перетрави з київським воєводою В. Шереметєвим про з'їзд гетьмана з воєводою““. Наприкінці-ж 1658 р. Т. Цицюра бере участь в акціях проти Москви. В листопаді кн. Г. Ромодановський з московськими відділами і частинами козаків, що трималися Москви, обложив у Варві козацькі полки на чолі з ніжинським полковником Г. Гуляницьким“. Підчас цієї облоги на допомогу Г. Гуляницькому прибули козацькі відділи від І. Виговського під приводом наказного гетьмана І. Скоро- богатенка й переяславського полковника Т. Цицюри. Вони й узяли участь у боях з відділами Г. Ромодановського. Після цих боїв Цицюра прибув до табору Ромодановського й запропонував, щоб цар знов прийняв козаків у своє підданство і щоб Ромодановський відступив з військом від Варви. Ромодановський на це згодився і, після того як козацька старшина, що трималася І. Виговського, заприсягла цареві, відступив від Варви МАМЮ. Белгородский стол, столб. № 429. - Лл. 164-168 (відписка цареві Ф. Куракіна про звістки, що він 8.12.1658 р. одержав від Г. Ромодановського) л.л. 14-16 (свідчення 6.12.1658 р. в Путивлі посланців, що кн. Долгорукий посилав до Г. Ромодановського), пор. Акты ЮЗР. - Т. VII. - N® 90,- С. 266,271-272,275; Труды Черниговскаго Предварительнаго Комитета по устройству XIV Археологического съезда. - С. 117; моя студія, Псевдо -діяріуш Самійла Зорки. //ЗІФВ. - Кн. XVII. - С. 200201. Самовидець же помилково оповідав про Г. Ромодановського, що від Варви "Выговский гетьман з ордами дал оному отсічь" (Летопись Самовидца. - С. 55), що повторює й залежний від Самовидця Рігельман (Ч. П. - С. 9). МАМЮ. - Белгородский стол, столбец. - № 429. - Лл. 269-270 (відписка Ф. Куракіна цареві про здобуті 20 й 23 грудня звістки від Г. Ромодановського). МАМЮ. - Белгородский стол, столб. № 429. - Лл. 469-472, столб. № 481 - Лл. 244-246, 247-251 (оповідання наприкінці січня 1659 р., сотенного голови М. Маслова, що 65л» у війську, яке ходило допомагати Іскрі), Лл. 240-241 (відписка цареві Г. Ромодановського від 17.01.1659 р.). Акты ЮЗР. - Т. XV. - Ne 8. - С. 367-368. задачу новіші з них: В. Герасимчук. Виговщина й Гадяцький трактат; М. Стадник. Галицька унія / / Записки Українського Наукового товариства, кн. VII, VIII; L. Kubala. Wojny duriskie і pokцj Oliwski 1657-1660. -С. 84 і д., 437 і д.

****** Volumina Legum IV. -С. 304-305. ("Rycerskie odwagi urodzonego Tymosza Ciciury godne respectu і shiszney nagrody, ktцrego do szlacheckiego w tey Rzeczypospolitej kleunotu у wszystkich wolnoSci przypuska- mi; na со przywiley z kancellaryi naszey wydad rozkazemy"), Акты ЮЗР. -T.IV. - N« 114.- C. 218.

******* Акты ЮЗР- T. IV. - № 115. - С. 226..

Ця угода не припинила війни і вона тривала далі. До самої весни 1659 р. на терені України точиться дрібна війна між прибічниками І. Виговського з одного боку й з московськими відділами, до яких прилучилася ще й частина українців, з другого боку. Т. Цицюру ми зустрічаємо підчас цієї боротьби на боці І. Виговського. Т. Цицюра бере участь у кулі з наказним гетьманом І. Скоробогатенком у нападах на місцевості Миргородського й Полтавського полків на прихильників Москви й в нападі 20 грудня 1658 р. на Лохвицю, де стояв з військом кн. Ромодановськии. У січні (12-13) 1659 р. Т. Цицюра бере участь у розгромі під Пісками відділів ворожого І. Виговському полковника І. Іскри й у боях з тими московськими частинами, що ходили на допомогу Іскрі" у березні 1659 р. Київський воєвода В. Шеремєтєв послав військові відділи під Гоголів, щоб здобути кінських харчів; ці відділи мали під Гоголевим бій з козацькими й польськими частинами; брав участь у цьому бою проти московського війська й Т. Цицюра з своїм Переяславським полком і після поразки відступив до Переяслава"

Поки на Україні відбувалися ці події, пересправи між Україною й Польщею йшли своїм шляхом і закінчилися відомим Гадяцьким трактатом, що був корисний верхам тодішньої України й аж ніяк не дбав про інтереси нижчих кіл. Зупинятися докладно на змісті цього трактату я не буду, бо це питання вже докладно розглянуто в низці праць"

Коли навесні 1659 р. сом у Варшаві ствердив Гадяцькі пакти й низка осіб з козацької старшини здобула шляхетство, з-поміж цих осіб ми бачимо й Т. Цицюру"

Московський уряд не міг, звичайно, погодитися на одірвання України від Москви, згідно з Гадяцьким трактатом, і ухвалив провадити активніші акції проти І. Виговського. Виговський та його прибічники і собі готувалися до рішучого бою з Москвою й своїми класовими ворогами. 26.03.1659 р. "боярин и воеводы князь Алексей Никитич Трубецкой с товарищи, отпев молебен грозному и страшному воеводе Спасу-свету пред святым его образом и прося у него всемогущего Бога милости и у пречистые Богородице и у всех святых милости же и заступления, пошли с государевыми ратными людьми из Путивля великого государя в черкаские городы", на Конотоп. Величезне московське військо Трубецького; що до складу його ввіходили і козацькі відділи Безпалого, обложило Конотоп, який боронило козацьке військо з ніжинським полковником Г. Гуляницьким на чолі. Даремно Трубецький добував місто штурмом, й облогою, й стріляниною - козаки вперто боронилися; на пропозиції здатися вони казали "что де они сели на смерть, а города не здадут" Акты ЮЗР. Т. IV. - № 115. - С. 233..

Бажаючи подати допомогу обложеному Конотопові, гетьман І. Виговський послав до Ніжина наказного гетьмана І. Скоробогатенка з військом, що в складі його був і переяславський полковник Т. Цицюра" Трубецький - же на заклик московського прихильника ніжинського протопопа Максима Филимоновича надіслав до Ніжина московські й козацькі відділи на чолі з кн. Г. Ромодановським, П. Скуратовим і полковником козацького війська наказного гетьмана І. Безпалого - Г. Донцем. Ці відділи прибули під Ніжин 27 травня й мали там бої з відділами Скоробогатенка, що до їхнього складу, окрім козаків, входили ще татари, волохи, серби й поляки. Дарма що, як доносив Трубецький цареві згодом, частини Ромодановського й перемагали в цих боях, але все-ж-таки Ромо- дановський мусів рушити назад, під Конотоп, куди й прибув 1 червня"

А далі події війни розвивалися швидко й робили великі зміни в ситуації на Україні.

На виручку Конотопові рушив сам гетьман І. Виговський з невеликим козацьким військом і з ордою, з самим ханом Кримським на чолі. Наприкінці червня (28) відбувся й відомий бій під КонотопомМАМЮ. - Приказный стол, столбец N« 308, л. 444 (свідчення писаря І. Скоробогатенка - 3. Шийкевича, що його захопило в полон московське військо).“ У цьому бою О. Трубецький, що, як тоді про нього мовляли був: "муж благоговейный и изящный, мудрый в Божественном писании, в воинстве счастлив и недругам страшен" МАМЮ. - Приказный стол, столбец № 308.- Лл. 440-452 (відписка Трубецького цареві) Акты ЮЗР. - T.IV. - № 115. - С. 236. і д. (звідомлення О. Трубецького). У літопису Самовидця помилково сказано, що Г. Ромодановський прибув під Ніжин восьмого травня (Летопись Самовидца. - С. 57), як гадав й Рігельман (Ригельман... Ч. П. - С. 20).", зазнав погрому, втратив безліч війська й ледве відступив до Путивля з рештою вояків, страшенно здеморалізованих цим розгромом О. Лазаревський добре описус цей бій, виправляючи й доповнюючи Самовидця та Веяичка (А. Лазаревскій. Полк Нежинскій. -С. 208 і д.). С. Соловьев. История России.. .-Кн. II. -С. 1661; Кн. ІП. -С. 47.

****** Як було московське військо здеморалізоване цим розгромом і боялося походу на Україну, видко з того, що коли згодом, у серпні, кн. Трубецький наказав військові рушити на Ніжин, у війську вибух заколот, окремі відділи не хотіли йти на Україну; насилу цей заколот втишено. (С. Соловьев. История России... -Кн. ПІ. - С. 337-338; История о невинном заточении... Матвеева. - С. 55).

******* С. Соловьев. История России... .-Кн. Ш. - С. 46-47; Пор. В. Герасимчук. Виговський і Юрій Хмельницький.-С. 2; L.Kubala. Wojny dunskie і pokцj Oliwski. -C. 157-158,460-461.

15"

Краса ж московської кінноти, що зробила переможну кампанію 1654-1655 рр., полягла в цій битві під Конотопом; ніколи, як каже С. Соловйов, цар вже не міг вивести в поле таке дуже військо. У траурному одязі цар вийшов до народу, страх напав на Москву. Люд зганяли укріплювати Москву, сам цар з боярами бував часто на цій роботі; людність по околицях столиці з родинами й майном збиралася до Москви, були чутки, що цар виїздить за Волгу, за Ярослав".

Брав участь у цьому переможному поході І. Виговського під Конотоп і Т. Цицюра. З табору під Конотопом ми маємо листа (з датою 1 липня) козацької старшини, яка тоді трималася І. Виговського, заадресованого "пану Ивану Безпалому и всей при вас будучей старшині, к черни, к братьі нашей и одной крови" В цьому листі козацька старшина закликала Безпалого й його прихильників одірватися від Москви й прилучитися до них "всего Войска Запорожского". Серед козацької старшини, що підписалацього листа, маємо підпис і Т. Цицюри, полковника Переяславського Акты ЮЗР. - Т. XV. -№ 9. - С. 404 і д.. 18. 07. того-ж 1659 р. з табору під Ромном ця ж козацька старшина, що трималася І. Виговського, надсилає листа до царя Олексія; в цьому листі старшина докоряє цареві за ту руїну, що несло Україні царське військо, і пропонує розпочати пересправи, щоб припинити війну. Маємо підпис Т. Цицюри, як Переяславського полковника, й на цьому листі“. Коли згодом І. Биговський, повертаючись з-під Путивля, невдало облягав Гадяче, яке вперло боронив від Виговського Павло Єфремович АпостолАкты ЮЗР. - Т. XV. - Ы» 10. - С. 413 і д.“, у складі війська І. Виговського, що провадило акції проти Гадячого, був і Т. Цицюра з своїм Переяславським полком; після-ж цієї невдалої облоги Гадячого Т. Цицюра прибув з своїм полком до Переяслава й розпустив військо“, а І. Виговський рушив до Чигирина Про це похід І. Виговського: Акты ЮЗР. - Т. IV. - № 115. - С. 242,244; Т. VII. - № 98. -С. 297, 299; Акты Московскаго Государства. - Т. II. N8 1155. - С. 677-678; А. Востоков, Судьба Выговских и Ивана Нечая. / / Киевская Старина. - 1890. - № 1. -С. 41. В. Герасимчук каже, що Гадяче боронили від Виговського, полковники Апостол і Павло Єфремів (В. Герасимчук, Виговський і Юрій Хмельницький... С. 7), але у цьому оборонці Гадячого треба вбачати одну особу - Павла Ефремовича Апостола; також згодом його в одній справі в Москві весь час звуть і "Павел Єфремов" і "Павел Апостол" (МАМЮ. - Белгородский стол, столбец № 422. - Лл. 53 -58), пор. А. Лазаревский, Очерки малороссийских фамилий. Апостолы, // Русский Архив. -1875. - I. - 92; В. Модзалевский. Малороссийский Родословник. - Т. I. - С. 6.". Незабаром після цього у І. Виговського відбулася в Чигирині рада старшини, де ухвалено, коли буде змога, замиритися на який час і з царем, щоб запастися хлібом у царських містах; замирення-ж могло бути за умовою, коли цар видасть І. Виговському наказного гетьмана І. Безпалого й полковника П. Апостола. Брав участь на ці раді й Т. ЦицюраАкты ЮЗР. - T. VII. - Na 98. - С. 297.“

Незабаром після цього розпочалася нова ера в діяльності Т. Цицюри, коли він на деякий час стає однією з центральних постатів України.

II.

Гадяцький трактат і Конотопська перемога не зміцнили становища І. Виговського. Невдоволення проти І. Виговського й його політики все зростає в різних колах українського суспільства. Поспольство, міщанство й козацтво бачило в Гадяцькому трактаті зверхність Польщі над Україною й ще більше погіршення свого становища, старшина козацька теж була незадоволена на І. Виговського за його поступки Польщі, бачачи в цьому порушення своїх економічних і політичних пільг; окрім того, окремі впливові старшини ворогували з Виговським через особисті мотиви Акты ЮЗР. -T. IV. - Ns 115. - С. 244; VU. - Ns 98. - С. 297 і д ; А. Востоков. Вказ. твір. -С. 41.

****** МАМЮ. - Приказный стол, столбец Na 308. - Лл. 493,513-514 (Свідчення стрільця В. Єльшини- на, якого відпустив з Переяслава до ОР. Трубецького ков. І. Довгаль з цими вістями. І. Довгаль брав участь у цій раді в Чигирині).

******* Пор. В. Герасимчук. Виговський і Юрій Хмельницький.. .С. 17 і д.

16", - все призводило до вибуху повстання проти І. Виговського. І справді, незабаром після того, як І. Виговський відступив за Дніпро, на Лівобережжю люд підносить повстання проти І. Виговського, це повстання перекидається на Правобережжя й вириває з рук І. Виговського булаву.

Дуже активну роль проти І. Виговського відіграє Т. Цицюра. Коли саме, де й як Т. Цицюра почав готувати це повстання - встановити напевно дуже важко, але-ж треба вважати, що готувати це повстання проти І. Виговського Цицюра став ще перед Конотопською битвою. Писар наказного гетьмана І. Скоробогатенка - 3. Шийкевич, якого було полонено підчас вищевказаного походу Г. Ромодановського під Ніжин у травні 1659 р., свідчив: "Понеже повірился мне пан Цецура пол(...) переяславской, что имеет в раду чернецк(... ) ударит усмотри время и тут вскоре до князя Григорья Григорьевича о том давать знать чтоб о том ведая, давал князь Ромодановской помочь. А ту раду с тое причины хочет учинить, что видит испустошенье земли чрез Выговского от орды и от ляхов и что от его царского величества отступил без всякие кріпкие причины Выговс- кой хочет и всех до своего замыслу привесть, и подлинно до того времени пан Цецура было учинил, когда бы Скоробогатка не приіхал. Однакож и ныне времяни смотрит до которого умыслу и некоторые люди, правду любячие, приставают" Оповідав далі про це ж Шийкевич, "что Цецура и о том говорил со мною, ищучи способов каким бы войско казацкое при князе Ромодановском будучие, с ним згодилося и заодно было, чтоб потом никаких выговорок и выкиданья в очи, как от Москви, также и от тіх казаков, что при Москве пребывают, не было, то есть, чтоб Москва и казаки не заметывали, что через саблю нас взяли; но тот же Цецура говорил удобно на то отговорится неволею Выговского" Додаток 1. Самовидець каже, що Цицюра розпочав готувати повстання "с порады протопопа ніжинского Максима и Васюти козака, и з собою заприсяппися в полі"Летопись Самовидца. - С. 59.. Справді, 12.08.1659 р. київський воєвода В. Шеремєтєв здобув листа від Цицюри, що цей з іншими полковниками (разом 5 полковників) хочуть піддатися цареві й що в цьому полковники заприсягайся Цицюрі, який бачився із кн. Трубецьким А. Барсуков. Род Шереметевых. - Кн. V. - С. 194; пор. там же. - С. 199; Акты ЮЗР. - T. XV. - N® 11. -С. 442-443. Опісля прилуцький полковник Ф. Терещенко писав цареві, що М. Филимонович з С. Адамовичем схиляли на бік царя полковників і в складі цих полковників називає і Т. Цицюру ПКК. - T. III. -Овд. 3 . - № 110. - С. 391-392. Про роль М. Филимоновича в цих подіях - В. Эйн- горн. Очерки из истории Малороссии в XVII в. -1. - С. 134 і д.. В серпні того-ж 1659 р. вибухло повстання проти І. Виговського і Переяслав був місцем, де воно розпочалося. 19 серпня повстанці частково перебили, частково захопили в полон присланих від Виговського драгун, забито було так само і низку прихильників

І. Виговського, як от Степана й Северина Сулим, Івана Забуського М. Костомаров припускав, що це був той Забуський, якого 1649 р. Ян-Казимир призначив на гетьмана замість Б. Хмельницького (Н. Костомаров. Гетманство Выговскаго. -С. 399), але-ж того Забуського, ворога Б. Хмельницькому, звали Семеном (АЮЗР. - Ч. III. -T. IV. - № 136. - С. 311-312; W. Lipirtski. S. М. Krzyczewski. - вид. 2. - С. 195). Самовидець каже, що Цицюра прихильників І. Виговського "до себе зазивавши в алкір поодинцем, казал повязати а на потом и позабывати на смерть" (Летопись Самовидца. - С. 59), яке оповідання приймають М. Костомаров (Н. Костомаров. Гетманство Выговскаго. -С. 399), Вовк-Карачевський (Волк - Карачевский. Борьба Польши с казачеством во второй половине XVII и начале XVIII века. -С. 49), Л. Кубаля (L.Kubala. Wojny dunskie. -С. 246), пор. W. LipMski. Dwie chwile z dziejфw porew. Ukrainy. - C. 612; В. Герасимчук.- Op. cit. -C. 16. Інших певних даних про обставини цього забиття ми не маємо, а Самовидцевими звістками доводиться користуватися обережно, так що питання про те, в яких обставинах забито прихильників Виговського в Переяславі, залишається відкрите.

****** МАМЮ. - Белгородский стол, столбец №426. - Лл. 173-175; Акты ЮЗР. - T. VII. - N® 100. - C. 312; T.XV-N® 11,- C.436.

******* Акты ЮЗР. - T. VII. -N® 101. - C. 312-313. Самовидець каже, що Цицюра 1 вересня послав до Ніжина своїх козаків і, коли вони туди прийшли, там вибухло повстання проти залоги І. Виговського (Летопись Самовидца. - С. 60); цю звістку приймають М. Костомаров (Н. Костомаров. Гетманство

17 й ін. Цицюра послав до Києва й 24 серпня майор В. Лаговчин, якого було прислано від Шереметева, привів люд у Переяславі до присяги цареві. Окрім Переяслава повстання проти І. Виговського сталися в Ніжині й інших містах, від діли І. Виговського були погромлені й сам рейментар їх, один з творців Гадяцького трактату Ю. Немирич загинувВыговского. - С. 400), Вовк-Карачевський (Волк-Карачевский. Там же. - С. 50), Л. Кубаля (L.Kubala. Wojny dunskie.- С. 246), але ж інших даних, окрім Самовидцевих, про надіслання од Цицюри козаків до Ніженя ми не маємо. Що ж до Самовидцевої дати про повстання в Ніжині - 1 вересня, яку дату приймав й О. Лазаревський (А. Лазаревский. Полк Нежинский. - С. 6), то треба завважити, що це повстання одбулося раніш. Зносини В. Золотаренка й М. Филимоновича з Трубецьким, щоб він рушив з Путивля до Ніжина, розпочалися 18 серпня. 31 серпня Трубецький вже надіслав до Ніжина А. Бутурліна й І. Жидовинова, 1 вересня посольство з Ніженя, що до складу його ввіходили видатніші ніжинці й сам М. Филимонович, було в Трубецького в Путивлі (Акты ЮЗР. - IV. - № 115. - С. 245 і д.), а в Ніжині людність присягла цареві (Акты ЮЗР. -T. XV. - № 11. - С. 438.)

Самовидець каже, що Немирича забито за Кобижчею під селом Свидовцем (Летопись Самовидца. - С. 60), а в одписці В. Шеремєтєва цареві маємо, що Немирича забито під Виковим (Акты ЮЗР. - T. VII. № 100. - С. 312); обидва ці села близькі одно від одного, отож треба вважати, що в обох випадках зазначено місце приблизно. У Ф. Гумилевського маємо, що за півтори верстви від Свидовця є каплиця, так звана «Побиванка», де за місцевими переказами був бій козаків, з гетьманом Цацюрою (?) на чолі проти поляків, яких у цьому бою і погромлено (Филарет, Историко-статистическое описание Черниговской епархии. - Кн. V. - С. 257 і д.). А. Шишацький записав місцевий переказ, що тут був бій козаків гетьмана Пацюри (?) з військом гетьмана П. Дорошенка, військо якого погромлено, але ж Пацюра загинув у бою, й що каплицю збудовано на тому місці, де погромлено Дорошенкове військо (А. Шишацкий-Ильич. Часовня близ села Свидовца, Козелецкого уезда // Черниговские губернские ведомости. -1851. - № 19. - Часть неофициальная. - С. 175-176). М. Шишацький- Ілліч теж свідчить, що за місцевими переказами цю каплицю «Побиванку» за 1 ? верстви від Свидовця збудовано на місці бою козаків з гетьманом Пацюрою (?) на чолі, який буцімто й загинув у цьому бою з ворогами (з якими точно не вказано, а зазначено - з різними) (Н. Ильич - Шишацкий, Часовня «Побыван- ка», Черниговские губернские ведомости. -1854. - № 37. - Часть неофициальная. - С. 253 і д.)., а там рух перекинувся й на Правобережжя, І Виговський мусів відмовитися гетьманства В. Герасимчук. Виговський і Юрій Хмельницький. С. 9 і д..

Політична ситуація на Україні в зв'язку з повстанням проти Виговського й відмовленням його від гетьманства стала досить складна. Перед Україною постає питання чи держатися орієнтації на Польщу, чи розірвати з Польщею, взявши курс на Москву, і коли це робити то на яких умовах. На Правобережжі взяла нарешті верх орієнтація на Москву, але на умові т. зв. „Жердевських статей". На Лівобережжю-ж запанувала орієнтація на Москву, але без яких-небудь попередніх умов Акты ЮЗР. -T. IV. - №115. - С. 255 і д. Источники Малороссийской Истории. - T. I. - С. 102- ЮЗ; В. Герасимчук. Там же. - С. 21 і д.“

Яку-ж роль відіграв у всіх цих подіях Т. Цицюра?

Коли ми розглядатимемо його діяльність за ці часи, то побачимо, що він провадив якнайжвавішу акцію на користь Москві. Після повстання в Переяславі Цицюра розвиває якнайактивнішу діяльність. Він зав'язує зносини з Трубецьким“ має стосунки з київським воєводою В. Шереметєвим, надсилає йому захоплених бранців““, пересилає листи, що слали до нього І. Виговський й Скоробогатенко, відхиляючи Цицюру від Москви Акты ЮЗР.-T. IV.-№115.-С. 246 ід. Акты ЮЗР. - T.VII. - № 99. - С. 307; T. XV. - №11. - С. 444,452.

****** Акты ЮЗР. -T. VII. - № 99. - С. 307,310-311.

******* Акты ЮЗР. - T. XV. - № 11 - С. 435,438.

******** Акты ЮЗР. - T. XV. - № 11. - С. 438.

Акты ЮЗР. - VU. - № 99. - С. 307,309; T. XV. - №11. - С. 441-442.“, шле до Шереметева для присяги цареві лубенського полковника Я. Засадку , приїздить сам до Києва надсилає листа Ю. Хмельницькому, схиляючи його на бік Москви, шле своїх посланців, разом з посланцями до інших міст Лівобережжя доМоскви, до царя Акты ЮЗР. - T. XV. - №11. - С. 439,450-451,457; Дополнения к тому III Дворцовых Разрядов. - С. 201; Дневальныя Записки Приказа Тайных Дел 7165-7183 гг. -С. 36.. На заклик же Юрія Хмельницького, вже найменованого на Правобережжю гетьманом України, прибути до нього Цицюра не тільки не погоджується", ба, навпаки, пише Шереметеву, що „Юрія Хмельницкой и полковники нашиє стороны тебе великому государю неверны, и чтоб нам, холопам твоим, с ними соединясь (себто з Цицорою й лівобережними полковниками) на изменников и на Ляхов и на Юрия Хмельницкого идти Божиим и твоим великого государя делом промышлять" і радить Шереметеву, щоб „такую незычливост тамошних полковников и самого Юрия Хмельницького ознайомити их милостям князьям и начальным людем над войсками его царского величества, чтоб они вскоре до нас поспішали з войски его царського величества, скупившися тут на сем боку, зараз зычливость его царському величеству з меж себе гетьмана оберем и зараз на неприятелю его царского величества з Божою помощу пойдем", погоджується, щоб Шереметев віддав київське полковництво Б. Дворецькому". Можна вважати, що Цицюра відіграв неабияку роль, підносячи на Лівобережжю повстання проти І. Виговського, а згодом і схиляючи Україну на бік Москви, як це визнавали сучасникиА. Барсуков. Род Шереметевых. -T. V. - С. 205,206.”, а так само визнають і дослідники цих подійАкты ЮЗР. - T. VII. №99. - С. 308-309. Маємо ще від 19.09.1659 р. Цицюрин лист до царя Олексія; в цьому листі Цицюра прохав царської милості грецькому митрополитові Нектарієві, який іде до Москви (ПКК. - T. III. - Отд. 3. - № 100. - С. 369-370)."; до того-ж Цицюра розпочав і провадив цю справу „хотячи себі гетьманства" Напр. І. Виговський, Андрій Потоцький (ПКК. - Т. Ш. - Ощ. 3. - № 102.- С. 372; № 103. - С. 374). Наприклад В. Герасимчуктам-таки-С. 13;сам Цицюра опіслявтравніїббОр., дорікаючи В. Шереметеву, що Москва більш ушанувала Филимоновича й В. Золотаренка, казав „в начале-де моя, Тимофеева, служба, а не их" (А. Барсуков. Род Шереметевых. - T. V. - С. 285).

****** Летопись Самовидца. - С. 59. Пор.: А. Барсуков. Там-таки. - С. 192; W. Lipinski. Dwie chwile.. - С. 612; L. Kubala. Wojny dunskie C. 246, 485. Цю Самовидцеві звістку про те, що Цицюра бажав гетьманства, стверджує факт призначення від Цицюри на полковника до Чигирина Павла Кременчуцького (Акты ЮЗР. - T. XV. - № 11. - С. 439).

******* Акты ЮЗР.. - T. IV. - №115. - С. 253 і д. В. Герасимчук. Там-таки. - С. ЗО і д.

******** L. Kubala. Wojny dunskie .. С. 627; В. Герасимчук. Там-таки. - С. 40.

******** Акты ЮЗР.-T. IV.-№115.-C 267„ Наказному гетьману Ивану Безпалому и его полку начальным людем, так же полковником, переяславскому Тимофею Цецуре, нежинскому Василью Золота- ренко, черниговскому Аникию Силипу, и их полков начальным людем, естли какой из техъ людей будет винен с суда к смерти в каких делах, и их гетману и начальным людем без указу великого государя, его царского величества, не карать до тех мест, кого царское величество укажет прислати к тому суду на исправление, для того, чтоб им напрасного нагонения и утиснення не было, потому

19"

Московські керманичі на Україні вміло використали такий розбрат на Україні. Ю. Хмельницький і правобережна старшина мусили були піти на поступки Москві. В жовтні 1659 р. відбулася Переяславська рада, де Трубецький домігся таких поступок, про які Москва не могла мріяти навіть і перед Конотопом. Для України вже не було як і говорити про Жердевські статті, а треба було коритися мало не всім вимогам Москви". Не дурно згодом Ю. Хмельницький казав потім про своє становище в Переяславі: „Я два тижні був у Москві в'язнем, що хотіли, те зо мною робили"“ \ Одна з статей ухвалених на цій раді вимагала, щоб „всіх полковников и иных начальных людей обіих сторон Днепра не повинен гетман на горлі карать, без высланного на суд от царского величества"; було також вказано й тих діячів Лівобережжя, яких не мав права карати гетьман без царського указу. Це були діячі, що так корисно послужили Москві перед цією радою; бачимо в складі їх і Т. Цицюру

Після цієї ради, на якій, переможена збройно під Конотопом, Москва звела в Переяславі внівець цю перемогу й досягла повного тріумфу, від Москви посилалися нагороди тим діячам України, що допомогли цьому тріумфові. Одержав велику нагороду грішми та соболями, звичайно, й Т. Цицюра. Але-ж, не вважаючи на всі ці нагороди, не вважаючи на статті на раді, Цицюра, як видко, почував, що становище його не досить певне. Ще, коли кн.. Трубецький після ради рушав з Переяслава, Т. Цицюра прохав князя, щоб до Переяслава, Чернігова й Ніжина було ще надіслано московського війська, вважаючи, мабуть, за недостатні ті відділи, що ухвалено на раді розташувати в Переяславі“. Згодом, у грудні 1659 р. в листі до дум. дяка А. Іванова Цицюра пише, що він має багато ворогів серед козацької старшини, що оточує Ю. Хмельницького, за свою діяльність на користь Москві”

Про діяльність Т. Цицюри, за часи від Переяславської ради до Чуднівської кампанії 1660 р. відомих даних збереглося небагато.

Ми не можемо добре уявити Цицюрині роль й місце в тій боротьбі партій на Україні, що була від Переяславської ради до Чуднівської кампанії. Ця боротьба особливо була помітна при гетьманському дворі, де лідерами антимосковської орієнтації були Г. Лісницький і Г. Гуляницький, а лідером московської орієнтації був І. Ковалевський, який ще при старому Хмельницькому виступав «развратно и ппомно» проти Москви”, а за часів Виговського змінив цю свою орієнтацію на москвофільську”. Боротьбу цю проваджено на грунті незадоволення чималої частини козацької старшини обмеженням її прав на раді в Переяславі. Від листопада 1659 р. маємо Цицюрин лист з Переяслава "паном полковником, сотником, атаманам, всей старшине и черни его царского пресветлого величества и кому о том. відати потреба"; у цьому листі він повідомляє, що царських ратних людей, ув'язнених у чигиринському замку, після того, як замок здобув Ю. Хмельницький, відпущено до Москви; Цицюра й закликав давати цим відпущеним бранцям харчі та підводи

На початку 1660 р. Т. Цицюра поїхав до Москви; він 1 березня був у царя «у руки», а так само і «у стола»““1“1. Яку роль в цій Цицюриній подорожі до Москви відігравали справи українські, - встановити це на підставі тих даних, що маю, здається мені, неможливо. Що ж до справ особистих, то Цицюрі в Москві не пощастило. Повернувшися з Москви, Цицюра бачивсь у травні в Києві з Б. Шереметєвим; Цицюра скарживсь, що в Москві на його прохання дати Кричев і Чичерськ, якими володів раніш І. Нечай, йому одказано, що царський указ про це буде згодом. Потім приїхав з Москви челядник Цицюри, привіз йому царське жалування й оповів, що в маєтках Цицюрі відмовлено. Прохання перед царем Б. Шереметева за Цицюру в справі цих маєтків позитивних наслідків не мало. Що за причина тому, що что они царскому величеству служили " (пор. В. Герасимчук. Там-таки. - С. 37).

Акты ЮЗР. - T. VII. - № 102. - С. 316; T. V. - № ЗО.- С. 55; РИБ. - T. XXI. - С. 8,353.

Акти ЮЗР. - T. IV. - № 115. - С. 275.

ПКК. - T. III. - Ощ. 3. - № 119. - С. 410-411.

Акти ЮЗР. - Т. Ш. - N° 369. - С. 580,584. Наприклад L. Kubala. Wojny dunskie.., дод. LXXIV, LXXV. - C. 624 д.

****** В. Сторожев. Лист Тимофея Цицюры // Киевская Старина. -1892. - № 2. - С. 369.

******* МАМЮ. - Белгородский стол, столбец N° 414 л. 4 (переклад листа Ю. Хмельницького (без точної дати) до думного дяка С. Заборовського про протекцію Т. Цицюрі, що його послано «к Великому Государю о войсковых делах бить челом словесно»).

******** ДневальныязапискиПриказаТайныхдел.-С.61:Дополненияктому1ПДворцовыхРазрядов. -С. 219 - 220.

******** А.Барсуков.РодШереметевых,-Т^.-С.284-285.Барсуковкаже,що Цицюразатаївцю об-

20Москва перед походом на Польщу не вдовольнила впливового полковника, тимчасом як Филимоновича й Золотаренка було вконтентовано - сказати важко. У Москві за тих часів серед українських діячів «persona grata» був М. Филимонович; отож можна припустити, що ми тут маємо діло з якимсь його підступом, але-ж це не більш ніж здогад.

Тоді ж, як перебував Цицюра в травні у Шереметєва у Києві, розмовляючи про майбутній похід на Польщу, він сказав, що на правобережні полки в майбутній війні покладатися не варто, вірність їх цареві сумнівнаразу й згодом це негативно позначилося на поході (Там же. - С. 285). Року 1669 ієромонах Києво Межигірського монастиря Анатолій доносив, що Цицюра перед походом 1669 р., задумуючи зраду Москві, вивозив свої скарби до Межигірського монастиря, щоб вивести їх потім до Литви (Акти ЮЗР. - Т. VIII. - № 8. - С. 16), але-ж і сам Барсуков перед цим визнав, що Цицюра не дуже-то був за похід на Польщу (Вказ твір. - Т. V. - С. 284). Що ж до Анатолієвого доносу, треба завважити, що Цицюра перед походом 1660 р. передав великі скарби на сховання Шереметеву (Акти ЮЗР. - Т. V..

Збереглися ще звістки й про інші сторони Цицюриної діяльності за часів перед Чуднгівською кампанією.

Коли в червні - липні 1660 р. сотник Ніжинського полку Борзенської сотні П. Забіла поїхав до Москви, Цицюра послав за ним листа до Москви. В цьому листі Цицюра клопотавсь перед царем, щоб було повернено з московського полону Забілиних родичів“

Так само ми маємо універсал Цицюри, як полковника Переяславського, від 8.05.1660 р. з Переяслава про надання М. Гарячці, сотникові козелецькому, млинка“, знов-же й декрет Цицюри, теж від 8.05.1660 р. в справі про спірну землю між Терешком з Лехнович і Г. Охріменком Чернігівський Історичний Музей. - Рукописний відділ Музею Тарновського Ns 59 (оригінал); у каталозі цього музею, що складав Б. Грінченко, цей декрет Цицюри датовано помилково 1670 р. й віднесено до гетьманства Д. Многогрішного (Каталог музея украинских древностей В.В. Тарновскаго. - Т. П. Составил БД. Гринченко) Чернигов, 1903. - С. 241). ри маємо і в ухвалі козацьких та польських керманичів після угоди Ю. Хмельницького з поляками (ПКК. - Т. ПІ. - Овд. 3. - № 132 -С. 438). Ці дані з'ясовують не з'ясоване досі питання про склад полків у Цицюриному війську підчас Чуднівської кампанії (пор. В. Герасимчук. Чуднівська кампанія. - С. 9 і д.).