Рецепція творчості Маґтимґули Пираґи в Україні

У середині травня 2014 року в Ашґабаті пройшла ювілейна, до 290-річчя з дня народження поета, Міжнародна наукова конференція "Махтумкулі Фраґі й загальнолюдські культурні цінності", участь у якій взяли більше трьох сотень науковців із п'яти континентів планети, серед них і сім українських дослідників. Автор цих рядків виступив із доповіддю "Відтворення ритміки віршів Махтумкулі в українських перекладах" (її положення увійшли до тексту літературного портрета), Юрій Пеле- шенко, про основні думки виступу якого йшлося кількома сторінками вище. Варто також звернути увагу на доповідь науковця із Запоріжжя, яка представляла на конференції екзотичну Гаяну, Ніни Білокопитової "Творчість генія нації як вершина поезії та філософії світового масштабу", в якій дослідниця робить спробу вписати творчість і світоглядні засади Маґтимґули Пираґи в широкий контекст світової філософії й літератури [Белокопытова 2014].

Найбільшим внеском 2014 року в українське маґтимґулизнавство й українську туркменологію, безперечно, стала книга "Великий поет великого народу" [Великий поет... 2014], упорядкування й переклад якої здійснив Олексій Анатолійович Кононенко - відомий український поет, прозаїк, перекладач, журналіст, сценарист і режисер, котрий упродовж років має тісні культурні зв'язки з Канадою, Білоруссю, Грузією, Азербайджаном, а також Туркменистаном. Значення книги важко переоцінити. Можна стверджувати, що вона була необхідною для українського читача віддавна. Не тільки і навіть не стільки як вагоме джерело для ознайомлення з життєвим і творчим шляхом Маґтимґули Пираґи, а насамперед - як хрестоматія історії туркменської літератури, котра дає базу для подальшого читання і дослідження літератури туркменського народу.

Видання "Великий поет великого народу" не можна назвати ідеальним. Так, перекладач не зазначає, за якими джерелами він інтерпретує твори, зокрема це стосується оґузького героїчного епосу "Ґероґли" і "Книга мого діда Коркута". Але укладач-перекладач уперше подає українською розлогі фрагменти (по кілька авторських аркушів) цих визначних пам'яток тюрків-оґузів. Наведення у змісті поряд із "Книгою мого діда Коркута" позначення "В.В. Бартольд" дає підстави вважати, що переклад тюркського епосу здійснювався з російської мови, тобто не з оригіналу, проте в широкого українського читача нарешті є можливість першого знайомства з перлинами героїчного епосу оґузів.

Також для читача стали доступними твори класичної туркменської літератури: Маґтимґули (38 поезій у перекладі Олексія Кононенка й одна - у перекладі Оксани Боженко), по одній поезії Кеміне, Зелілі, небожа Пираґи, Кятібі, Молланепеса, Мятаджі й Міскінклича (всі - в перекладі О. Кононенка). Окремо варто відзначити сміливість укладача, якого не злякали труднощі інтерпретації лірики Довлетмамеда Азаді - батька Маґтимґули. І хай "Притча про шахів" займає всього чотири сторінки, навіть вона дає можливість хоча б частково проникнути в художній світ Азаді.

В українських перекладах за попереднє півстоліття вийшло друком чимало творів туркменської радянської літератури, в тому числі й ліричних. Проте переклади лірики Б. Кербабаєва, Б. Худайназарова, К. Курбаннепесова, О. Аннаєва, А. Алланазаро- ва, А. Атабаєва та інших туркменських поетів радянської й пострадянської доби аж ніяк не видаються зайвими, суттєво розширюючи межі знайомства українського читацького загалу з кращими зразками туркменської поезії ХХ-ХХІ століть. Особливо якщо врахувати, що перед текстами віршів подаються короткі біографічні довідки про туркменських митців.

Для людини, яка вперше зустрічається з творами незнайомої літератури, дуже важко самостійно зорієнтуватися щодо їхніх особливостей, місця і ролі в історії національної та світової літератури. Тому О. Кононенко не обмежився лише художніми текстами, доповнюючи їх довідковими матеріалами й науково-публіцистичними працями. Так, після чималої добірки дореволюційної, радянської й сучасної лірики в українських перекладах подається інформативно насичена "Історична довідка" про минуле і сучасність Туркменістану (с. 121-134), "Етимологія назви "туркмени"" (с. 135-137), туркменський "літопис" Абу-л-газі "Родовід туркменів" (с. 138186), який стає своєрідним вступом до творів героїчного епосу.

Та найбільше науково-довідкового матеріалу подається для глибокого знайомства з біографією і творчістю Маґтимґули Пираґи, його значенням для туркменського народу і світової культури. Відкривається добірка проникливою статтею Президента Туркменістану Ґурбанґули Бердимухамедова "Махтумкулі - духовний цілитель людської душі" (с. 5-8), в якій ідеться про загальнотуркменську і світову велич митця. Після неї подається ґрунтовний виклад біографії, ідейного змісту й формальних особливостей поезії Маґтимґули. Укладач усвідомлює, що найкраще це можуть зробити співвітчизники поета, тому вводить у книгу короткий літературний портрет Аннаґурбана Аширова "Махтумкулі Фрагі" (с. 9-20). Тільки після цього О. Кононенко подає власний матеріал, у якому наводить оцінку доробку Маґтимґули з боку визначних митців і дослідників творчості поета, а також подає компактну інформацію про суфізм і його вплив на лірику Пираґи, бо А. Аширов майже не зачіпає цієї проблематики. Але і це ще не все. У прикінцевій частині книги укладач дає переклад праці одного з "першовідкривачів" Маґтимґули для європейців Армінія Вамбері "Подорож до Середньої Азії" (с. 187-202), щоправда, знову не уточнює, за яким джерелом перекладається текст (треба думати, з видання 1886 року все тією ж самою російською мовою).

Окремо варто зупинитися на перекладах Олексія Кононенка уже згадуваних 38 пісень Маґтимґули Пираґи, які є оригінальним, цікавим і вагомим здобутком вітчизняного перекладацтва. По-перше, перекладач намагається зберегти ритмічний малюнок творів туркменського генія, специфіку силабіки Маґтимґули засобами силабо-тоніки. Для цього він варіює різні дво- й особливо трискладові стопи в межах одного верса. За рахунок цього на межі ритмічних "зламів" між різними стопами зроджуються чіткі цезури, розділяючи віршовий рядок на два, а то і три сегменти, як це було в оригіналах Маґтимґули. Також порушується чеканний ритм віршів, наближуючись до силабічної ритміки. Наприклад, у перекладі "Зізнання" маємо:

Серце га/ряче,// опік пал/ких// думок/ - у ме/не є;

Базар о/пустілий,// розбитий/ чертог// - у ме/не є [...]

[Великий поет... 2014, 42].

У першому версі йде група двох дактилічних стоп (друга усічена), потім - після цезури - знову двох дактилічних стоп (друга усічена вже на два склади), потім - після цезури - три ямбічні стопи. У другому віршовому рядку основу становить уже амфібрахій: дві повні стопи амфібрахія - дві стопи амфібрахія з усіченою другою стопою - дві стопи ямба. Прикметно, що цезури, як і в оригіналах Маґтимґули, збігаються з межами слів, тобто не розривають слова до різних півверсів, як це часто зустрічається в силабічних віршах.

Ще один приклад - поезія "Новруз":

І шука/ючи ви/хід в землі// крізь віко/нця-щіли/ни,

Плем'я па/гонів со/нце// стріча/ти улю/блене ли/не

[Великий поет. 2014, 50].

Нібито традиційний 5-стопний анапест. Але додаткові наголоси на початку першої й четвертої стоп першого верса і першої стопи другого верса урізноманітнюють ритмічний малюнок, разом із цезурами теж частково наближуючи його до силабіки. Треба звернути увагу й на те, що цезура у другому версі не збігається з завершенням стопи, "розриваючи" третю стопу, що теж частково порушує силабо-тонічну ритміку.

Шкода, що до таких цікавих (і, видається, дуже вдалих) експериментів із відтворенням ритму оригіналу перекладач вдається лише в поезіях із довгими версами, на 14-16 складів. У коротших версах силабіка оригіналу передається традиційною для українських перекладів силабо-тонікою, яка інколи урізноманітнюється цезурами, зміною стоп у різних версах або леймами чи додатковими ненаголошеними складами, як це можемо спостерегти, наприклад, у поезії "Називайся Фрагі віднині", в якому часті порушення силабо-тоніки наближують ритм чи то до силабіки, чи то до тоніки. Тільки у четвертому версі маємо чіткий тристопний анапест, у трьох попередніх - чергування хорея з дактилем, хорея - з ямбом, анапеста - з ямбом, переважно "злам" відбувається після цезури. Проте в більшості віршів (на 7-12 складів) домінує традиційна силабо-тоніка:

Ішак придумав, що він рівний скакуну,

А поруч стане і - не буде рівним! (6-5-стопний ямб)

Він тримав бокал вина в руці одній,

Свіжий хліб у іншій він мені приніс. (6-стопний хорей)

0 слово безумне! Від тих, з ким не слід

1 слово промовить, подалі тримайсь. (4-стопний амфібрахій)

У вітчизні я ханом був,

Для султанів султаном був... (3-стопний анапест)

Ханського сина з шатра й поготів

Кликати в хлів на обід не доречно. (4-стопний дактиль)

[Великий поет. 2014, 73, 44, 65, 58, 48].

Заслуговує на схвалення також намагання при перекладі окремих поезій "розпросторювати" одне речення на цілу строфу, що характеризує лірику Маґтимґули. Проте перекладачеві не завжди це вдається. Так, межі речень і строфи збігаються, наприклад, у п'яти з дев'яти чотиривіршів у "Майбутньому Туркменії", в чотирьох інших - речення розмежовують строфи на два двовірші. Чотири строфи з п'яти в поезії "Звернення до людства" теж складаються з одного речення. Натомість у багатьох інших перекладах строфи можуть членуватися реченнями на двовірші, моновірші й навіть на частини верса.

Що стосується римування у строфах О. Кононенка, то цілком виправданим є порівняння його з римуванням перекладів П. Мовчана. Обидва перекладачі чітко дотримуються малюнку рим з оригінальних віршів Маґтимґули у ґошґи. Як пам'ятаємо, в Павла Мовчана виникали труднощі з відтворенням рим перед редифом. Так само не завжди це вдається й Олексієві Кононенку. Наприклад, у поезії "Начала" перед редифом "прийде" римуються три верси, натомість два - "холості": співець - ворога - сердець - врешті-решт - творець. Щось подібне (хоча тут в'яжуться римами більше версів) маємо і в класичному творі "Майбутнє Туркменії": вітрами - в горах - луки - містами - ворогами - військом - полями - співцями - синами - вустами. А в поезії "Гурген" передредифні рими взагалі відсутні.

У мухамасах і мусадасах О. Корнієнко теж прагне якомога точніше відтворити схему римування, навіть і в перших строфах, котрі вимагають, щоби всі клаузули були між собою співзвучними. Щоправда, інколи їхню співзвучність можна лише умовно назвати римами, як, наприклад, у вірші "Вигнанець": ханом - султаном - лук- маном - червоним - океаном - убогим, бо маємо дві групи рим. Не зовсім римуються між собою і верси другої строфи, хоча певна співзвучність є: очима - реченням - кипінням - горінням - пригощанням. Повне дотримання рим оригіналу вимагає, щоби верси першої строфи римувалися з останніми версами другої та третьої строф, але з цим не склалося: перед редифом стоять слова "на чужині" й "пустелею". Натомість можна вважати довершеним відтворення римування в поезії "Новруз":

Настає Новруз. Світ навколо достоту прекрасний.

Знову після грози одягаються гори в тумани.

Кожен новий росток сонцю гостем з'являється званим.

Покриваються скелі полином, плющем і бур'яном.

В скелях птахам роздолля - безпечним весняним горланам.

Квітів скрізь аромат і терпкий, і солодкий, і пряний.

Зазивають усіх трав'янисті галяви духмяні

[Великий поет... 2014, 50].

Захоплення викликають і рими в наступних строфах (щілини - лине - безупинно - годину - долинах - днину та ін.), і добірне збігання з римами першої строфи останніх версів решти строф (п'яний - стану - рано - стане). Натомість відтворення схеми рим у перекладах газелей Маґтимґули видається не дуже вдалим.

Римування першої строфи поезії "Зізнання" теж тяжіє до оригіналу (думок - чертог - тривог - рок - крок перед редифом), але тут якраз виявляється тяжіння над перекладачем "силового поля" російських перекладів і, відповідно, російської мови. Якщо в російській мові звук ґ в кінці слів "чертог" і "тревог" був майже абсолютно співзвучним до к, то український звук г до к майже абсолютно "холостий". Незрозуміло також, чому перекладач вибрав за ключове, редифне слово росіянізм "оженись", назвавши за ним й інтерпретований твір, якщо існує прекрасне українське "одружись" (саме його використовує у власному перекладі цієї поезії П. Мовчан). Можна було б висувати певні претензії також до не завжди вдалого відтворення суфійської символіки в перекладах Олексія Кононенка з Маґтимґули Пираґи, але загалом треба відзначити уже аналізоване в інтерпретаціях Мовчана прагнення синтезувати туркменські екзотизми з вишуканою питомо українською лексикою.

У доповіді на Міжнародній науковій конференції "Махтумкулі Фраґі й загальнолюдські культурні цінності" у травні 2014 року автор цих рядків зазначав: "Багато творів Махтумкулі потребують продовжувати роботу над їхнім адекватним перекладом українською мовою. Це може робити Павло Мовчан, але важливіше, щоби з'явилися нові перекладацькі сили. Заслуга П. Мовчана беззаперечна: фактично він перший системний інтерпретатор спадщини визначного поета Туркменії, творець школи, послідовників у якої ще нема, але обов'язково повинні з'явитися. Їхні переклади будуть іншими, у чомусь ближчими до оригіналу, у чомусь - не дуже, але завжди уважний читач буде порівнювати їх з інтерпретаціями Павла Мовчана, відштовхуватися від них. Можна тільки побажати їм успіхів у наближенні українських любителів високої поезії до покладів неперевершених багатств творчості Махтум-кулі". Коли зачитувалися ці рядки на конференції, їхній автор ще нічого не знав про підготовку до виходу книги "Великий поет великого народу". Зараз можна констатувати, що справа наближення спадщини Маґтимґули до українського читача дістала гідне продовження, більше того - новий потужний імпульс до системного осягнення творчості Пираґи в контексті історії туркменської літератури.

Література

1. Абдуллаев Д. Народные основы стихосложения в поэзии Махтумкули: автореф. дис.... канд. филол. наук. Ашхабад, 1979.

2. Бекмурадов А. Поэтическое мастерство Махтумкули Фраги: автореф. дис.... докт. филол. наук. Ашхабад, 1990.

3. Белокопытова Н. Творчество гения нации как вершина поэзии и философии мирового масштаба // Махтумкули Фраги и общечеловеческие культурные ценности: материалы Международной научной конференции. Ашхабад, 2014.

4. Великий поет великого народу: до 290-річчя з дня народження Махтумкулі / Упор. та пер. укр. мовою О.А. Кононенка. Донецьк, 2014.

5. Грицик Л. Рефлексії з приводу української рецепції Махтумкулі: рукопис. Б. м., б. р.

6. Гуменна Д. Дар Евдотеї: Іспит пам'яті. Книга друга: Жар і крига. Балтимор - Торонто, 1990.

7. Кондратюк А. Григорій Сковорода і туркменський поет Махтумкулі // Слово і час, 1991, № 8.

8. Крымский А.Е. Тюрки. Тюркские литературы. Тюркские языки // Вибрані сходознавчі праці: в 5 т Т ІІ: Тюркологія. Київ, 2007.

9. Кримський А.Ю. Тюрки, їх мови та літератури // Вибрані сходознавчі праці: в 5 т Т ІІІ: Тюркологія. Київ, 2010.

10. Махтумкулі. Поезії / Пер. з туркм. та передм. П. Мовчана. Київ, 1983.

11. Махтумкулі. Поезії / Пер. з туркменської та передм. Павла Мовчана: вид. третє. Київ, 2014.

12. Мисик В. Захід і Схід: переклади. Київ, 1990.

13. Мовчан П. Співучі лінії пісків // Махтумкулі. Поезії / Пер. з туркменської та передм. Павла Мовчана: вид. третє. Київ, 2014.

14. Москаленко М. Поетичний заповіт туркменського генія: від перекладача // Всесвіт, 2005, № 6.

15. Пелешенко Ю. Махтумкулі та Григорій Сковорода (спроба історико-типологічного порівняння): рукопис. Б. м., б. р.

16. Пелешенко Ю. "Огуз-нама" и украинская средневековая литература: генетические связи и типологические совпадения // Miras, 2011, № 2.

17. Первомайський Л. Махтумкулі // Первомайський Л. Твори в семи томах. Т 7. Київ, 1970.

18. Ротова Н.В. Г. Сковорода и Махтумкули: общие мотивы творчества: [Електронний ресурс]// Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Сер.: Літературознавство, 2012. Вип. 3(2). Режим доступу: http://nbuv. gov.ua/j-pdf/Nzl_2012_3(2) 20.pdf.

19. Скосырев П. Махтумкули (Фраги) // Махтумкули: Сб. статей о жизни и творчестве поэта. Ашхабад, 1960.

20. Тичина П. Торжествуй, народе Туркменії! // Тичина П. Зібрання творів: у дванадцяти томах. Т. 10: Статті, рецензії, доповіді, виступи: 1960-1967. Київ, 1987.

21. Шпорта Я. Слово про Махтум-Кулі // Шпорта Я. Незакінчений зошит: Лірика. Балади. Поеми. Київ, 1972.

Размещено на Allbest.ru