Мовленнєва репрезентація маскулінних персонажів у прозі Івана Франка

Поряд із дискурсом домінування у Франковій прозі звучить і дискурс підпорядкування. Займаючи підлегле становище відносно панівних структур та їхніх репрезентантів - господарів, шляхти та багатіїв, представники нижчих суспільних шарів у своєму мовленні використовують засоби, які мають засвідчить їхню повагу до керівної особи та зневагу до себе. Таку форму комунікації відтворено у діалогах Степана Калиновича ("Герой поневолі") з представниками владної верхівки. Саморепрезентація Калиновича з акцентом на власній нижчості пов'язана з недооцінювання свого соціального та особистісного "я": "Та й де ж би я смів!.. Я чоловік без становища, без роду" [6: 21: 373]; "я не маю претензії на високу посаду... я на найменшій готов щиро й чесно..." [6: 21: 371]; "Я чоловік простий, невчений і неочитаний. Знаю свою бюрову роботу, яка мене годує, і свою присягу, яка мені велить робити точно й чесно. Та й годі" [6: 21: 308]. Щоб ословити девіантну форму маскулінності Калиновича Франко вдався до редукованих речень, які виражають нездатність завершити думку через страх сказати щось занадто зухвале для його становища й посади. Мовленнєва поведінка Калиновича свідчить про брак сили характеру та не усвідомлення національної і родової ідентичності.

В оповіданні "Чиста раса" недовга розмова між старим єврейським купцем і "расовим мадяром" паном З. ілюструє типові ознаки соціально-національної субординації - мови панівного прошарку та мови підпорядкованого. Пан З., звиклий, щоб його накази виконували, дратується, коли старий єврей замість запропонованої йому сигари продовжує курити свою люльку. Його улесливо-добродушний тон змінюється на наказовий, більше того - погрозливий: "коли тобі дадуть сигаро і кажуть курити, то кури. Властиво тебе самого треба було так викинути, як твою люльку" [6: 20: 21]. Адже "ті, хто мають право дарувати привілеї, можуть змінити свою думку і відібрати їх" [7]. Єврей же, вчувши в голосі пана загрозу, апелює до його поважного статусу шляхетної людини й акцентує на власній немічності та фінансовій скруті: "я старий чоловік... бідний чоловік". Проте дійсне становище єврея відносно пана передано у словах відчаю: "я з паном графом не можу сперечатися." [6: 20: 31]. Кажучи "не можу", єврей нагадує пану, що йому вільно робити з ним все, що завгодно, адже пан "може". У протиставленні цих двох слів приховане й протистояння двох світів: всевладдя і вседозволеності та безправ'я і підпорядкованості.

Іншим варіантом комунікативної поведінки чоловіків у стратифікаційному діалозі є тактика бунту і спротиву. Такий тип комунікації більш поширений у Франкових творах, завдяки чому їх насичує маскулінний дух боротьби. Найбільш репрезентативними типами бунтарів є брати Басараби ("Борислав сміється") та Кость Дум'як ("Великий шум"). Мовний портрет Басарабів як суспільних месників увиразнюють їхні "страшні" слова, здебільшого з конотацією деструкції: "війна", "боротьба", "пімста", "рубати". Особистісний вимір їхнього бунту проти євреїв підкреслює постійне апелювання до слова "пімста". Обґрунтовуючи власну жорстокість у виборі методів боротьби, Андрусь Басараб констатує: "Я такий, яким зробило мене життя і вони, закляті вороги мої!" [6: 15: 475]. У цій саморепрезентації явлено соціальну обумовленість бунтівного маскулінного типу, що підтверджує й персонаж іншого твору - Кость Дум'як. Якщо озлоблення Басарабів було викликане вимушеною працею на євреїв-визискувачів зі щоденним спостеріганням за їхніми ґешефтами та збагаченням, то винуватцями бунтівної діяльності Дум'яка стали панщина та пани. Тому в розмові з дідичем, в якого свого часу прослужив десять років "за свинопаса", він іронічно та різко нагадує йому: "Яких ви нас виховали, таких маєте. Не подивуйте!" [6: 22: 232]. Проте методи бунту Дум'яка більш цивілізовані й гуманніші, ніж стихійна війна Басарабів. Відмінність полягає у більшому досвіді Дум'яка, який він здобув під час військової служби, тоді як Басараби усе своє свідоме життя провели як "наймити-попихачі" у євреїв. Отже й мова боротьби у них різна. Дум'як говорить із паном Суботою як із рівним і вимагає, відповідного ставлення до селян. Слова Костя звучать впевнено, а його самохарактеристика ("я чесного роду, тепер вольний чоловік і господар", "я вам не рекрут, а вислужений фельдфебель від цісарських гренадерів" [6: 22: 250]) свідчать про усвідомлення власної значущості як чоловіка та воїна.

Один із найбільш продуктивних засобів мовного портретування у прозі Франка - кількаразове повторення одного й того ж слова в різних репліках персонажів, тобто лейтмотивного денотата, що постає певним вербальним маркером психотипу героя. Таким чином Франко звертає увагу читача на ті цінності, які превалюють у свідомості мовця, на наявність або відсутність внутрішнього морального осердя. В монологах Дениса з оповідання "Знеохочений" стилістично забарвлена лексема "дєньгі" повторюється кілька разів поспіль, аби засвідчити його зацикленість на матеріальних благах. Вживання слова "гроші" на російський манер підкреслює його пристосуванство та національну байдужість, брак "мужеської волі та сили в душі" [6: 15: 32]. У цьому образі найкращим чином проілюстровано тип альфонса, адже "молодий руський літерат" настільки одержимий грошима, що оцінює дівчат як товар: "Аж три найдорожчі нараз, та й усі три дали коша" [6: 15: 34]. Слово "найдорожчі" вжито ним у значенні цінової характеристики - фінансової спроможності батьків панночок. Моральну зіпсутість цього персонажа підкреслює не лише його мовний портрет, а й вдало дібрана художня деталь, а саме "почорнілі зуби", які натякають Денисовим співрозмовникам на його "труп'ячу мертвоту".

У центрі аксіологічної системи капітана Антося Ангаровича із повісті "Для домашнього огнища" перебуває його честь, це слово досить часто фігурує у монологах персонажа: "любив її [дружину Анелю - К. Ш. ] в тій хвилині над життя над усе в світі, над свою честь" [6: 19: 82], "се буде чесно, сього домагається його честь" [6: 19: 95], "ти, відьмо, що підкопала моє життя, знищила мою честь" [6: 19: 132]. Ангарович поводиться згідно законів військового чину, а в його мисленні домінують такі військові категорії як "захист та оборона", "образа гідності та честі", "зрада". Крізь призму закладених муштрою стереотипів сприймає він і взаємини зі своїми колегами: ".щоби мене образив, спровокував, ввігнав в лапку! О підлі, підлі! Юди! Але ні, не з'їсте мене так швидко! Буду боротися, зубами гризтиму вас, а не дам вам так легко тріумфувати над собою!" [6: 19: 79]. Така позиція засвідчує, що у свідомості військового будь-який конфлікт набуває конотації "ворог - напад - захист". Однак сприйняття розповіді про "сумнівний промисел" дружини як образи власної гідності не дозволило Антосеві зрозуміти підстави її вчинку, полишивши вироблені роками професійні категорії мислення. Моральний імператив Антося, який можна сформулювати як "честь понад усе", виявляє жорстокі канони військового чину, які обмежують чоловіка у його приватному житті.

Важливе місце серед Франкових засобів характеротворення займає контраст. На основі антитетичності створено низку чоловічих образів у його творах. Зупинимось детальніше на принципі контрасту в мовній поведінці Владка і Начка Калиновичів. Начко має поетичну, мрійливу натуру, схильну до містицизму. Його мовлення насичене метафорами і порівняннями, цікавими сентенціями: "в кожній людині під товстим шаром життєвого бруду, егоїстичних мозолів та поганих звичок тліє непогасна іскра божого вогню" [6: 17: 355]. Начко швидко змінює свою думку, а для її вираження використовує емоційно-експресивні вислови. Закохавшись у Регіну, він то підносить її до рівня святої, то, засумнівавшись у її взаємності, іронічно обмовляє: "дурна гуска", "свята, чиста й добра Регіна", "Шляхетна! Добра!", "Підла! Негідна!" [6: 17: 383]. Недаремно психологізм і драматизм твору зав'язаний переважно на особі Начка, натомість за Владком - соціальний бік роману. Вчинки Владка виважені, а тон його мовлення спокійний та рішучий, на що неодноразово звертає увагу Франко: "спокійно відказав Владко", "спокійно відповів Владко", "рішуче сказав Владко". Вислови ж Начка сповнені драматизму та експресії: "гаряче вигукнув Начко", "сердито відказав Начко", "промовив Начко, різко викидаючи із себе слова", "крикнув Начко". Його виступи часто керовані миттєвими поривами. Саме надмірна емоційність, стихійні пориви та перевага особистого над громадським стали для Начка причиною зради власних життєвих поглядів та, в підсумку, його самогубства.

Арсенал лексичних та стилістичних засобів, які використовував Франко для деталізації мовних портретів своїх персонажів надзвичайно різноманітній. Для мовної репрезентації суспільних низів він застосовував притаманний їм емоційно-експресивний тон та згрубілу лексику. "Замкнене злодійське середовище, в котрому слід шукати витоків мовної культури ''дна'', витворювало виключні умови для розвитку низки норм соціальної поведінки, що не ''вписувались'' у загальноприйняті суспільні стандарти і виявлялися, передусім, в ідеології та мовленні злочинця" [9: 176] - зауважує І. Ціхоцький. Франко доводить, що злочинець - це продукт "жорстоких часів", які "гасять останні іскри чоловіцтва там, де в інтересі суспільності й людяності було б піддержати їх та роздути в ясне полум'я" [6: 33: 397]. Тому мова, що нею говорять його "низи" - це код-ідентифікатор, який вирізняє мікрогрупу злочинців від макрогрупи суспільних "верхів", її використання спрямоване на зумисне відмежування від решти людей. Знання арго - предмет гордості, однак такою мовою розмовляють виключно зі своїми, дозволяючи собі повною мірою насолодитись власною комунікативною винятковістю. У кількох оповіданнях Франко подає вичерпні й характерні зразки арго, як-от на початку "Хлопської комісії": "Е, що то ви, молоді яндруси говорите!.. По місту тротуарами ходять та ходаки з долин висмикують - велика штука! А зловлять хатраки, то також що? Заведуть на дідівню, кобзнуть там чи й не кобзнуть, та й по всій історії. Вам би от... Та де вам! Вам як лиш розказати про таке, то вже поза плечима мурашки забігають. Або то ви знаєте, що хлопська комісія!" [6: 15: 236]. Невимушене оперування злодійським арго повинне переконати реципієнтів оповіді - текстуальних яндрусів та читачів твору у досвідченості та обізнаності мовця, його злодійській компетентності. Адже, за словами Д. Ліхачова, "злодій цікавиться не передачею своїх думок і поглядів, а лишень тим ефектом, який його слово справляє на оточуючих" [10: 61].

Висновки та перспективи подальших досліджень проблеми

У прозі І. Франка мовленнєві партії можуть розповісти про персонажа не менше, ніж коментарі наратора. Письменник наділяє кожного чоловіка не лише мовленнєвою характеристикою, а й цілісним мовним портретом, що виявляє його соціальну приналежність, психологічні особливості та моральні риси. Франко вдається до типізації маскулінних персонажів через мовленнєву характеристику, надаючи їй домінантне значення і трансформуючи її в характерокреативний мовний портрет. Тому аналіз маскулінних образів на основі мовного портретування - це нове поле для інтерпретації та створення їх типологічної парадигми.

Список використаних джерел та літератури

1. Гордеева М. Н. Речевой портрет и способы его описания [Електронний ресурс] / М. Н. Гордеева. Режим доступа к ресурсу: http://www.hqlib.ru/st.php?n=101.

2. Архангельська А. Термінний апарат сучасної лінгвогендерології: проблеми і перспективи становлення / А. Архангельська // Humanity, computers and communication. 22-24 April. Львів, 2015. С. 91-94.

3. Данильченко Т. В. Особливості комунікативної поведінки чоловіків та жінок [Електронний ресурс] / Т. В. Данильченко..-.Режим.доступу.до.ресурсу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Vchdpu/2009_74_1/29.pdf.

4. Гинтер С. Женский мозг - мужской мозг / C. Гинтер// Медицинские аспекты здоровья женщины. № 1, 2006. С. 1-3.

5. Корнєва Л. Тендерний аспект комунікації / Л. Корнєва // Філологічні науки. Збірник наукових праць. № 13. Полтава, 2013. С. 106-113.

6. Франко І. Зібрання творів: у 50 т. / І. Франко. К., 1976-1986.

7. Tannen D. You Just Don't Understand: Women and Men in Conversation [Електронний ресурс] / D. Tannen - Режим доступу до ресурсу: http://www.frankjones.org/sitebuildercontent/sitebuilderfiles/tannen.pdf.

8. Пиз А. Язык взаимоотношений (мужчина и женщина) [Електронний ресурс] / А. Пиз, Б. Пиз. Москва: Эксмо-Пресс, 2007. 400 с. Режим доступа к ресурсу: http://loveread.ec/view_global.php?id=305.

9. Ціхоцький І. Л. Мова прози Івана Франка (стилістичні новації) / І. Ціхоцький. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. 280 с.

10. Лихачев Д. С. Арготические слова профессиональной речи / Лихачев Д. С. // Развитие лексики и грамматики современного русского языка. Москва: Наука, 1964. С. 311-360.

Размещено на Allbest.ru