Риторичні витоки діалогічності роману: особливості проблематизації в жанровому метадискурсі

Обумовлена розходженням обріїв історизованої та пост-історичної рецепції риторики, проблематизація, у сучасному філософсько-гуманітарному контексті, смислотворної ролі, відіграної нею при оформленні традиціоналістських наративів, ініціює перегляд пан-риторичної матриці інтерперсональних відносин, обгрунтованої як їх архіформа, у світлі реконструкції становлення риторичного дискурсивного поля в культурній традиції. Такий підхід дозволить не лише уточнити способи проявлення наративної ідентичності, запроваджені риторикою в період традиціоналізму, але і встановити співвіднесеність самовизначення постмета-фізики як “агностичної позиції” [32], яким вона перетворюється на каталізатор “кризи ідентифікації” (Дж. Уард) у сучасному світі, із метафізично обмеженим ракурсом розгляду риторичного архітексту.

І у хронологічно не визначеній історичній далечі започаткування риторики як “мистецтва говорити”, покликаного забезпечити комунікативну взаємодію у просторі архаїчної культури, і при заснуванні - у V ст. до н. е. - риторичної “науки”, націленої на встановлення, на теренах класичної античності, принципів побудови промови, стверджується ораторська орієнтація не на наближення до об'єктивної істини, а на доведення істинності суб'єктивної авторської думки.

Первинного теоретичного формулювання висхідна інтенція красномовства набула на засадах того визнання відносності й антропомірності пізнання (“Людина - міра усіх речей” - Протагор), що було здійснене софістикою і визначило саморозкриття її як учення про способи аргументації, які задають сприйняття будь-якого висловлювання як істинного (Коракс, Горгій, Протагор, Тисій, Ісократ). Софістичне протиставлення істинності та імовірності у межах визначення творчої настанови риторики було подолане в ході аристотелівського обґрунтування логіки співвіднесення суб'єктивно-імовірного та об'єктивно-істинного, що стала очевидною для Стагірита тоді, коли він усвідомив неможливість осмислення в імперсональних метафізичних категоріях самих міжособистісних стосунків, якими, власне, і формується дійсність існування людини.

Сприймаючи інтерперсональне спілкування як безнастанний пошук істини і зводячи її до сукупності понад-особових закономірностей буття, встановлених безособовим розумом, Аристотель довів, що у своєму житті людська особа більшою мірою керується не гранично узагальненими достовірностями, позбавленими будь-якої конкретики “матеріального” змісту, а правдоподібними припущеннями, які можуть або наближатися до абсолютно-істинного (й імперсонального в розумінні філософа), або віддалятися від нього. Відтак мислитель розрізнив філософську і риторичну сфери смислотворення і відповідні їм типи логіки - аподиктичну, що спирається на абсолютно-достовірні (і тому незмінні) умовиводи, і діалектично-імовірну, яка визначається конкретно-ситуативним (а значить, динамічним) співвідношенням життєвих фактів і суджень про них [2]. Для визначення форми такого узагальнення цих одиничностей існування і мислення людини, що не відволікається від її особистісності, Стагірит застосував термін “топос” (topos - букв. “місце” - в житті і тексті) [2], утворивши концепт, який став осьовим не тільки для його риторики, але і для пізньоантичної риторичної теорії та риторико-поетологічного синтезу середньовіччя, а в епоху Відродження набув багатозначності, знаменної для переходу художньої свідомості від традиціоналізму до історизму, супроводжуваного “саморозладом” [3] традиційного красномовства.

Саме термінологічне означення, запропоноване Аристотелем для преконструкта риторичного наративу, надало підстави О. Ф. Лосєву для того, щоб охарактеризувати аристотелівську концепцію риторики як топологічну естетику - теорію вираження, “далеку від розсудкових пут формальної силогістики” [17]. На думку видатного інтерпретатора творчості Стагірита, висловлену у другій половині ХХ ст., “той, хто вважає логіку Аристотеля лише логікою абсолютного розуму, або той, хто вважає топіку Аристотеля лише зовнішнім і необов'язковим доповненням до абсолютної силогістики, необхідним тільки ораторам або різного роду риторам, - той знаходиться в ланцюгах цієї неймовірної, цієї вікової і страшної омани, відбираючи в Аристотеля найбільш живу, найбільш життєву, найбільш людську частину його логіки, і навіть не просто частину, а її завершення, її кульмінацію, її непереможне життєве торжество” [17].

Засвідчивши вихід аристотелівської думки за межі абстракцій онтології і проблематизуючи саму метафізику Стагірита, побудовану на ствердженні знеособленого розуму як буттєвого Першоначала, встановлення топологічного принципу смислотворення, що не є ні трансформацією, ні модифікацією аподиктичного силогізму, виявилося передвістям відкриття для раціональної свідомості особистісного принципу буття, яке здійснили в IV ст. Великі Каппадокійці - Святитель Василій Великий, Святитель Григорій Богослов і Святитель Григорій Ниський, переосмисливши при викладі вчення про Святу Трійцю надбання античної філософії [21], в тому числі - і відому формулу Аристотеля “немає природи без іпостасі”.

Аристотелівська ініціатива щодо визначення топологічної логіки смислотворення набула продовження і в системі статусів і топосів, розробленій Гермагором у ІІІ ст. до н. е., і в теорії “трьох стилів”, створеній на зламі античності (вперше системно викладеній, імовірно, в анонімній “Риториці для Гереннія”) й обгрунтованій як універсальна концепція літературної творчості в Середні віки (зокрема, в “Паризькій поетиці” Іоанна Гарландського). Усі ці доробки ствердили розуміння топосу як узагальненої моделі вираження одиничного, що скеровує особистісне самовизначення автора у процесі оповіді, в якому розкривається особистість героя. Однак через фактичну відсутність у філософсько-гуманітарному просторі сучасності спроб осмислення топологічної естетики Стагірита (чи не єдиним винятком залишається лосєвське звернення до його “Топіки”) в ньому все ще панує те визначення риторичної системи топосів, що було надане Є. Курціусом у 1948 р. - при постановці проблеми їх функціонування в літературі. Проігнорувавши інтерперсональний характер формування і рецепції топосу та його спрямованість на особистісний спосіб існування людини, ініціатор включення топіки традиціоналістської культури у проблемне поле сучасної гуманітаристики звів топологічний принцип смислотворення, визначальний для риторики, до “позаособового стильового елемента”, який, реактуалізуючись через авторський вибір одного із складників набору загальновживаних універсальних кліше, проявляє притаманну йому “часову і просторову всеприсутність” [29]. При переорієнтації рефлексії риторичних топосів, інспірованої таким їх баченням, із функціональності цих пре-конструктів наративу традиційної риторики на їх семантику, і сформувалась пан-риторична - заснована на зведенні її до номотетичних змістів - матриця мета-наративу традиціоналізму, що, як засвідчив попередній аналіз шляхів розкриття персональної наративної ідентичності, виявлених ним, не відповідає історико-культурній реальності і потребує подальшого поглибленого критичного переосмислення, в якому і визначиться епістемологічне підґрунтя для встановлення ролі традиційно-риторичної топології смислотворення у розкритті діалогізму як естетичного принципу романного жанру.

Бібліографічні посилання

1. Аверинцев С. С. Классическая греческая философия как явление историко-литературного ряда / С. С. Аверинцев // Новое в современной классической филологии. - М., 1979. - С. 41- 81.

2. Аристотель. Риторика. Поэтика / Аристотель. - М. : Лабиринт, 2000. - 224 с.

3. Бахтин М. М. Вопросы литературы и естетики / М. М. Бахтин. - М. : Худож. лит., 1975. - 504 с.

4. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. - М. : Искусство, 1986. - 445 с.

5. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика / Р. Барт; [пер. с франц., сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова]. - М. : Прогресс, 1989. - 615 с.

6. Безменова Н. А. Очерки по теории и истории риторики / Н. А. Безменова. - М. : Наука, 1991. - 138 с.

7. Веселовский А. Н. Историческая поэтика / А. Н. Веселовский. - М. : Высшая школа, 1989. - 406 с.

8. Гегель Г. В. Ф. Эстетика : в 2-х т. / Г. В. Ф. Гегель. - СПб. : Слово, 1999. - Т. 2. - 603 с. - (Наука. Серия „Слово о сущем»).

9. Грифцов Б. А. Теория романа / Б. А. Грифцов. - М. : Главлит, 1927. - 151 с.

10. Женетт Ж. Введение в архитекст / Ж. Женетт; [пер. с франц. Е. Васильева, Е. Гальцова, Е. Гречаная и др.] // Женетт Ж. Фигуры : в 2-х т. - М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1998. - Т. 2. - 472 с.

11. Категории поэтики в смене литературных епох / C. С. Аверинцев, М. Л. Андреев, М. Л. Гаспаров и др. // Историческая поэтика. Литературные эпохи и типы художественного сознания. - М., 1994. - С. 3-38.

12. Кирпичников А. И. Греческие романы в новой литературе. Повесть о Варлааме и Иоасафе /А. И. Кирпичников. - Х.: Университетская типография, 1876. - 286 с.

13. Косиков Г. К. К теории романа (Роман средневековый и роман Нового времени) / Г. К. Косиков // Проблема жанра в литературе Средневековья. - М.: Наследие, 1994. - С. 45-87.

14. Косиков Г. К. Текст/Интертекст/Интертекстология // Пьеге-Гро Н. Введение в теорию интертекстуальности ; [пер. с франц., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова]. - М. : Изд-во ЛКИ, 2008. - С. 8-42.

15. Кристева Ю. Избранные труды. Разрушение поэтики / Ю. Кристева. - М. : Российская политическая энциклопедия, 2004. - 656 с.

16. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Ж.-Ф. Лиотар. - М. : Институт экспериментальной социологии; СПб. : Алетейя, 1998. - 160 с.

17. Лосев А. Ф. История античной эстетики. Итоги тысячелетнего развития / А. Ф. Лосев [Худож. офор. Б. Ф. Бублик]. - Х. : Фолио; М. : OOO «Изд-во ACT», 2000. - Кн. 1: 832 с. Кн. 2: 688 с.

18. Михайлов А. В. Роман и стиль / А. В. Михайлов // Теория литературы : в 3-х т. - М. : ИМЛИ РАН, 2000 - . - Т. 3. - 2003. - С. 279-352.

19. Михайлов А. В. Избранное. Историческая поэтика и герменевтика / А. В. Михайлов. - СПб. : Изд.-во Санкт-Петербургского ун-та, 2006. - 560 с.

20. Новалис. О романе / Новалис ; [пер. с нем. А. С. Дмитриева] // Литературные манифесты западноевропейских романтиков / [под ред. А. С. Дмитриева]. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1980. - 639 с.

21. Пацан В. О. (Євлогій, єпископ Новомосковськ™) Формування метаонтологічного виміру особистості у святоотецькій тріадології / В. О. Пацан (Євлогій, єпископ Новомос- ковський) // Філософія і політологія в контексті сучасної культури : Науковий журнал / [ред. колегія: О. С. Токовенко (гол. редактор) та ін.]. - Дніпропетровськ - Ніжин : Вид-во НДУ імені Миколи Гоголя, 2015. - Вип. 1(9). - С. 140-159.

22. Пьеге-Гро Н. Введение в теорию интертекстуальности / Н. Пьеге-Гро; [пер. с франц., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова]. - М. : Изд-во ЛКИ, 2008. - 240 с.

23. Рікер П. Сам як інший / П. Рікер ; [пер. з франц. В. Андрушко, О. Сирцова]. - К. : Дух і Літера, 2002. - 324 с.

24. Тамарченко Н. Д. Методологические проблемы рода и жанра в поэтике ХХ века / Н. Д. Тамарченко // Теория литературы : в 3-х т. - М. : ИМЛИ РАН, 2000. - Т. 3. - 2003. - С. 81-98.

25. Тынянов Ю. Н. Поэтика. История литературы. Кино / Ю. Н. Тынянов. - М. : Наука, 1977. - С. 255-270.

26. ФукоМ. Археология знания / М. Фуко ; [пер. с франц. С. Митина, Д. Стасова]. - К. : Ника-центр, 1996. - 208 с.

27. Шлегель Ф. Письмо о романе / Ф. Шлегель [пер.] // История эстетики. Памятники мировой и эстетической мысли : в 3-х т. - М. : Искусство, 1967. - Т. 3. - С. 190-191 / (Эстетические учения Западной Европы и США (1789-1871).

28. Юэ П.-Д. Трактат о возникновении романов / П.-Д. Юэ // Литературные манифесты западноевропейских классицистов / [под ред. Н. П. Козловой]. - М. : Издательство МГУ, 1980. - С. 412-418.

29. CurtiusE. R. European Literature and the Latin Middle Ages / E. R. Curtius. - Princeton University Press, 2013. - 752 p.

30. Derrida J. Writing and Difference / J. Derrida. - London : Routledge, 2001. - 472 p.

31. Foucault M. The Subject and Power / M. Foucault // Michel Foucault : Beyond Structuralism and Hermeneutics [ed. by H. L. Dreyfus and P. Rabinow]. - Brighton : Harvester Press, 1982. - P. 208-227.

32. Habermas J. Religion and Rationality : Essays on Reason, God and Modernity / J. Habermas. - Cambridge, MA : MIT Press, 2002. - 384 p.

33. Levinas E. Entre Nous. Essays on Thinking-of-the-Other / E. Levinas. - Columbia University Press, 2000. - 256 p.

34. Rohde E. Der Griechische Roman und seine Vorlaufer / E. Rohde. - Leipzig Breitkop und Hartel, 1914. - 636 s.

Размещено на Allbest.ru