Шевченкове слово під цензурою в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

ґ) заборона ввезення до Російської імперії та поширення в ній закордонних видань Шевченкових творів. Зокрема, було заборонено: у 1878 р. - поширення книг “Відьма”, “Варнак. Петрусь”, “Неофіти. Марія”, “Сотник. Марія. Титарівна” (Прага, 1876) [10, с. 120]; у 1886 р. - поширення творів у 2-х томах “Поезія Тараса Шевченка” (Львів, 1884-1885) [10, с. 120]; у 1887 р. - поширення книги “Шевченко Тарас Григорович. Марія. Поема з переднім словом і примітками М. Драгоманова” (Женева, 1885) [10, с. 121]; у 1890 р. - ввезення до Росії книги “Перебендя” Т. Г. Шевченка з переднім словом І. Франка” (Львів, 1889) [10, с. 121]; у 1893 р. - підтверджено заборону ввезення до Росії всіх закордонних видань творів Т.Шевченка [16, № 167, с. 253-254]; заборонено поширення книги Б. Грінченка (під псевдонімом В. Чайченко) “Григорій Квітка, український письменник. Життєписне оповідання” (Львів, 1892) через уміщений твір Т. Шевченка “Сон”; у 1893 р. розповсюдження повісті “Княгиня” (Львів); у 1894 р. - поширення книг “Т. Шевченко. Марія. Поема” (Женева, 1885), “Шевченко Т. Поезії” (Львів, 1869), “Шевченко Т. Поезії” (Львів, 1880), “Шевченко Т. Поезії” у 2-х частинах (Львів, 1884-1885), “Шевченко Т. Псалми Давидові”, “Шевченко Т. Сотник. Марія. Титарівна” (Прага, 1876); у 1895 р. - заборонено хрестоматію “Взори поезії і прози для кляси п'ятой шкіл середніх. Уложив др. Конст. Лучаковський” (Львів, 1894) через ряд творів, що “дихають українофільськими тенденціями”, серед них вірші Т. Шевченка “Москалева криниця”, “Не для людей, тієї слави...”, “І знов мені не привезла.”; у 1904 р. - заборона ввезення поеми “Невольник”; у 1906 р. - ввіз і поширення поеми “Марія” (Берлін); у 1910 р. - поширення книги “Поезії Тараса Шевченка, заборонені в Росії” (Женева-Прага,1890); у 1911 р. - поширення вибраних творів Кобзаря (Лейпциг, 1911); у 1913 р. - поширення видання “Неофіти” (Львів, 1867); у 1914 р. - розповсюдження книги “Шевченко Т. Історичні поеми. Зі вступом і примітками Дмитра Николишина” (Коломия, 1914) [10, с. 112, 122-125];

д) заборона російських перекладів творів Т. Шевченка: у 1887 р. не дозволено опублікувати переклад поеми “Наймичка” російською мовою, здійснений І.Леоновим [10, с. 103].

Цензура наукових праць про Т. Шевченка. Було заборонено: у 1876 р. - друк спогадів скульптора М. Й. Микешина про Т. Г. Шевченка [16, №71, с.144]; у 1878 р. - купюровано 96 фрагментів рукопису “Сборник материалов для полной биографии Т. Г. Шевченко. Сост. Ф. Пискунов”, у яких ішлося про значення Т. Шевченка для України [10, с. 152]; у 1881 р. - друк праці М. Ф. Комарова “Про життя та пісні Кобзаря Т. Г. Шевченка”, підготовленої в Києві [10, с. 152; 16, № 93, с. 186]; у 1883 р. - друк розвідки М. Незначного (псевдонім Михайла Левченка [4, с. 268]) “Про долю та пісні Тараса Шевченка: З портретом і малюнками його могили і батьківської хати” [10, с. 152]; у 1886 р. - поширення в Росії брошури “Чим є для нас Шевченко? Критичний розслід” (Львів, 1885) [10, с. 153]; у 1890 р. - поширення в Росії книги “Партицький Омелян. Провідні ідеї в письмах Тараса Шевченка. Студіум” (Львів, 1872) [10, с. 153]; у 1892 р. - друк рукопису В.Яковенка “Биография Т. Г. Шевченка” [10, с. 153-154]; у 1892 р. - поширення брошури О. Третяка “Про вплив Міцкевича на поезію Шевченка” (Краків, 1892) [10, с. 112]; у 1894 р. - друк біографії Т. Шевченка [10, с. 113]; у 1898 р. - поширення книги О.Я.Кониського “Тарас ШевченкоГрушівський. Хроніка його життя”, виданої у Львові [16, № 190, с. 280]; у 1900 р. - друк брошури П. Куліша “Чого стоїть Шевченко яко поет народний” [10, с. 154-155]; друк рукопису О.Кониського “Оповідання про Тараса Шевченка” [10, с. 155]; у 1902 р. - поширення брошури В. Кранихфельда “Т. Г. Шевченко - певец Украины и Запорожья” (СПб., 1901) [10, с. 155]; у 1906 р. - поширення брошури М. Лозинського “Тарас Шевченко, його життє і значіннє” (Львів, 1902) [10, с. 155]; у 1909 р. - розповсюдження серед учнів книги “Життя Тараса Шевченка” [15, № 237, с. 302; 10, с. 109-110]; у 1911 р. - книгу Г. Коваленка “Про кріпацьку неволю, як вона настала і як зникла” [10, с. 155]; поширення брошур “Тарасові поминки” (В 46-ті роковини смерти Кобзаря)” (Львів, 1907), “В пам'ять 47-х роковин смерти великого борця Тараса Шевченка” (Чернівці, 1908), Г. Костельника “Шевченко з релігійно-етичного становища” (Львів, 1910), М. Павлика “Тарас Шевченко й Галицька Україна. 25-ті роковини його смерти” (Львів, 1911), “Про життє великого поета Тараса Шевченка в 50-ню річницю його смерти” (Львів, 1911) [10, с. 117, 155-156]; у 1914 р. - накладено арешт на працю М. Драгоманова “Шевченко, українофіли й соціялізм” через інтерпретацію автором найбільш різкої частини поеми Шевченка “Сон” [10, с. 118119]; купюровано книгу Д. Лукіяновича “Про життє Тараса Шевченка” (Львів, 1914); заборонено т-поширення книг Д. Лукіяновича “Про Шевченкові твори” (Львів, 1914), І. Франка “Темне царство. Студія з приводу Шевченкових поем “Сон” і “Кавказ” (Львів, 1914), Б. Лепкого “Про Шевченків “Кобзар” (Львів, 1914) [10, с. 156-157].

Цензурні переслідування публіцистичних матеріалів про Т. Шевченка. Було заборонено: у 1879 р. статтю “Напоминание о Т. Г. Шевченко” у журналі “Живописное обозрение”; у 1881 р. - статті в газетах про вшанування пам'яті Т. Шевченка; у 1883 р. - львівський журнал “Зоря” через вірш “Пам'яті Тараса Шевченка”; у 1886 р. - друк календаря товариства “Просвіта” на 1887 рік через “перебільшення, які виникли в літературних статтях цього календаря про значення Русі-України і південно-руського поета Тараса Шевченка”; у 1888 р. - херсонський альманах “Степ” через статтю “Несколько слов о поэзии Шевченко”; у 1889 р. - розповсюдження журналу “Живописное обозрение” до вилучення статті “Тарас Григорьевич Шевченко”; розповсюдження газети “Сын Отечества” до вилучення ювілейної статті про Т. Шевченка; друк альманаху “Эхо” через вірш “Памяти Т. Г. Шевченко”; у 1895 р. - розповсюдження в Росії “Записок Наукового товариства ім. Шевченка” у Львові через нарис О. Кониського “Тарас Шевченко в арешті”; у 1897 р. - друк листів Г. Честахівського в журналі “Кіевская Старина”, оскільки в цих листах детально описано похорон Т. Шевченка; номер газети “Русь” через “тенденційність” малюнка, присвяченого пам'яті Т. Шевченка; у 1898 р. - поширення в Росії львівського журналу “Літературно-науковий вісник” (т. І, кн. ІІ) через статтю О. Кониського “Ясні дні в життю Тараса Шевченка”; у 1900 р. - друк портрета Т. Шевченка в солдатському одязі з гвинтівкою в руках у газеті “Северный Курьер”; у 1901 р. - друк статті Д. Шестакова “К 40-летию кончины Шевченко” у журналі “Энциклопедия”; розповсюдження в Росії львівської газети “Діло” за 1885 рік через статтю про панахиду з нагоди дня смерті Т. Шевченка; у 1910 р. - накладено арешт на сімферопольську газету “Тавричанин” за статтю М.Лободовського “Одповідь моїм суперечникам” (про поему “Марія” Т. Шевченка); у 1914 р. - накладено арешт на 19-ий номер газети “Студенческое дело” (Москва) за статтю “Т. Г. Шевченко (1814-1914)” та на 20-ий номер за статтю “Москва, 3 марта”, яка порушувала проблему офіційного вшанування пам'яті Т. Шевченка; за опублікування цих статей проти редактора було порушено судове переслідування, вихід же газети призупинено до винесення вироку суду; 27 лютого 1914 р. накладено арешт на газету “Заря” за статтю “З приводу вшанування пам'яті Т. Г. Шевченка”, редактора цієї газети оштрафовано на 500 крб.; 6 березня 1914 р. заборонено вихід “Северной рабочей газеты” за статтю “Чернігів. Протест проти заборони Шевченкового ювілею”, проти редактора цієї газети розпочато судове переслідування;

16 лютого 1914 р. заборонено поширення в Росії газети “Варшавское утро” за статтю “Тарас Шевченко”; 18 лютого 1914 р. не дозволено друку газети “Голос правды” за статтю “Заборона ювілею поета Шевченка”, а 7 червня 1914 р. арештовано 2-е число журналу “Жизнь пекарей” за вміщену там статтю К. Бурового “За право та свободу. До 100-ліття з дня народження Т. Г. Шевченка (1814 - 1914)”, проти редактора цього журналу С. Кирюшкіна розпочато кримінальне переслідування [10, с. 136-142].

Заборона театральних постановок творів за Шевченковими мотивами. Зокрема, не допущено до виконання на сцені: у 1894 р. - історичної драми “Гайдамаки”, написаної артистом П. Райським-Сетупницьким; у 1895 р. - комедії “Ярема Галайда”, написаної актором Ф. Кириленком; у 1897 р. - драми “Гайдамаки”, переробленої із Шевченка Барвінським; п'єси “Галайда” у переробці невідомого автора; у 1898 р. - п'єси “Орли України - драма ХУІІІ століття у 5 діях” за мотивами поеми “Гайдамаки”; оперети “Гайдамаки”, скомпонованої К. Терлецьким; драми “Галайда” Г.Коробаня за мотивами поеми “Гайдамаки”; у 1902 р. - драми О. Синицина “Марина” за однойменною поемою Т. Шевченка; драми “Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями”; у 1903 р. - оперети “Титарівна”; у 1911 р. - п'єси “У Коліївщину, або Гайдамаки”; у 1913 р. - п'єси М. Овчаренка “Тарас Шевченко - батько України” [10, с. 146-150].

Заборонні матеріали стосовно спорудження пам'ятника Т. Шевченкові в Києві. З огляду на об'єкт заборони виділяємо документи, у яких ідеться: а) про відхилення клопотання стосовно відкриття всеросійської підписки на спорудження пам'ятника Т. Шевченку в Києві. Зокрема, у 1901 р. відхилено таке клопотання від “Союза взаимопомощи русских писателей при Русском литературном обществе” [15, № 254, с. 316], а в 1905 р. - від Полтавського земства [15, № 256, с. 317; 15, № 257, с. 317-319]; б) про заборону збору коштів на пам'ятник Т. Шевченку: у 1912 р. - у Харківській губернії [15, № 264, с. 332]; у 1914 р. - у Катеринославі [15, № 271, с. 339]; в) про діяльність об'єднаного Київського комітету зі спорудження пам'ятника Т.Шевченкові: у 1911 р. - призупинено його діяльність [15, № 261, с. 321-324]; визнано діяльність цього комітету незаконною [15, № 262, с. 324-326]; у 1912 р. - рекомендовано оскаржити в сенаті ухвалу Київської міської думи про утворення комітету зі спорудження пам'ятника Т. Г.Шевченкові [15, № 266, с. 333335]; г) про відкликання дозволу на збір коштів для спорудження пам'ятника Т. Шевченкові, даного міністерством внутрішніх справ Полтавському губернському, Золотоніському і Прилуцькому повітовим земствам: така пропозиція висловлювалася в 1911 й 1912 роках [15, № 263, с. 326-331; 16, № 281, с. 510-515]; ґ) про заборону вживати українську мову в зв'язку зі збором коштів на пам'ятник Т. Г. Шевченкові, що мало місце в 1912 р. в Полтавській губернії [15, № 265, с. 333]; д) про заборону спорудження пам'ятника в Києві в 1914 р. [15, № 267, с. 335; 15, № 268, с. 335-336; 16, № 294, с. 541].

Заборона Шевченківських пам'ятних дат у Російській імперії. Поодинокі документи фіксують заборони до 1911 року: у 1881 р. - заборонено друк статті до дня вшанування пам'яті Т. Г. Шевченка [16, № 89, с. 181-182]); у 1910 р. - рекомендовано заборонити комітетові українських громадських організацій на чолі з М. В. Лисенком підготовку відзначення 50-х роковин від дня смерті Т. Г. Шевченка [16, № 265, с. 474-476]. Ряд циркулярів (5) стосуються відзначення 50-ліття з дня смерті Т. Шевченка в 1911 році: рекомендовано встановити нагляд за заходами з нагоди цієї пам'ятної дати [15, № 277, с. 343-344]; делегації з Галичини не дозволено участі у відзначенні 50-х роковин смерті Кобзаря в Києві [15, № 278, с. 344345]; заборонено будь-яку пропаганду українського питання на Шевченківських заходах [15, № 278, с. 344-345]; накладено арешт на кантату М. Лисенка “До 50-х роковин смерті Т.Шевченка” [15, № 279, с. 346; 15, № 280, с. 346]. Найбільша кількість документів пов' язана з найзначнішим у той час ювілеєм - 100-річчям з дня народження Т. Шевченка. Зокрема, документи 1914 року містять такі заборони: учням середніх навчальних закладів не дозволено участі у відзначенні 100-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка [15, № 282, с. 347-348; 16, № 284, с. 520]; у Миколаєві заборонено створення комітету для вшанування пам'яті Т. Г. Шевченка та святкування ювілею [15, № 285, с. 350; 15, № 291, с. 354]; заборонено відзначення 100-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка в Харківській і Подільській губерніях, у Києві, Херсоні, Харкові та запроваджено практику доносів про відзначення 100-річного ювілею Т.Шевченка в містах і губерніях підросійської України [15, № 286, с. 350-351; 15, № 287, с. 351; 15, № 292, с. 354; 15, № 294, с. 355; 15, № 295, с. 355; 15, № 297, с. 357-358; 15, № 298, с. 358-359; 15, № 299, с. 359-363; 16, № 287, с. 526529; 15, № 301, с. 364-366; 16, № 288, с. 529-530; 15, № 302, с. 367; 16, № 293, с. 540]; у церковних школах Чернігівщини заборонено проводити збори з нагоди ювілею Кобзаря [15, № 288, с. 352]; у Російській Академії наук відкладено засідання, присвячене вшануванню пам' яті Т. Г. Шевченка [15, № 290, с. 353]; рекомендовано відхилити клопотання Полтавської міської управи про присвоєння міському училищу імені Т. Г. Шевченка [15, № 296, с. 356]; Державна дума відхилила запит соціал-демократичної фракції стосовно заборони святкування 100-річного ювілею Т. Г. Шевченка [15, № 300, с. 364]. Внаслідок заборонних дій царської влади з' явилися протестні документи громадськості, політиків (заклики до страйків, промови, прокламації). Зокрема, Загальнокоаліційна рада вищих навчальних закладів Києва поширила заклик до політичного страйку 26 лютого 1914 року у зв'язку з забороною відзначення 100-річного ювілею Т. Г. Шевченка [16, № 286, с. 524-526]; Київський комітет РСДРП опублікував прокламацію з цього приводу [15, № 306, с. 374375]; 26 лютого 1914 р. на засіданні Державної думи заслухали питання про заборону вшанування 100-ліття з дня народження Т. Шевченка [15, № 305, с. 372-374].

У підсумку підкреслимо, що виявлені дослідниками близько 200 заборонних документів, які з'явилися в Російській імперії впродовж 18761916 років стосовно Т.Шевченка, слугують яскравим підтвердженням виразної антиукраїнської національно-мовної політики цієї держави, спрямованої на нівеляцію української ідентичності. У цих циркулярах містилися численні заборони видання та поширення творів Т. Шевченка, зокрема: а) збірок творів Кобзаря (36 документів фіксують репресії 6 збірок); б) окремих Шевченкових творів (21 документ містить заборони 17 творів); в) колективних збірників, альманахів тощо (8 документів про заборону 6 видань); г) музичних творів на слова поета (таких документів 17); г) закордонних видань Шевченкових творів (17 документів фіксують репресивні заходи щодо 21 закордонного видання); д) перекладів творів Т. Шевченка російською мовою (1 документ). Таким чином, виявлено 100 документів про заборону друкування та поширення творів Т. Шевченка. Під пильним наглядом російської цензури були не тільки власні твори Т. Шевченка, а й праці про нього, зокрема, наукові розвідки (23 документи фіксують репресивні заходи щодо 25 наукових праць), публіцистичні матеріали (22 документи); 12 цензурних актів про заборону 12 театральних постановок за мотивами творів Т. Шевченка. Імперіальне око неухильно стежило також за вшануванням пам'яті Т. Шевченка: виявлено 14 заборонних документів щодо спорудження пам'ятника Т. Шевченкові в Києві на початку ХХ ст. Незважаючи на те, що українська інтелігенція провела значну роботу в цьому напрямку (було схвалено проект пам'ятника, станом на вересень 1912 р.зібрано 110 тис. рублів та ін.), пам'ятник Т. Шевченку в Києві не був споруджений до 1917 р. Він з'явився тут тільки 1939 року. та 29 документів, які забороняли відзначення в Російській імперії пам'ятних дат Т. Шевченка, особливо 50-річчя з дня його смерті (1911) та 100-річчя від дня народження (1914).

Шевченкове слово зазнавало репресій у Російській імперії в різних формах (заборона друку, перевидання творів; вилучення цілих творів, фрагментів зі творів Т. Шевченка (купюрування); заборона розповсюдження вже опублікованих (у Росії чи за кордоном) творів і праць; дозвіл друку за умови дотримання правил російського правопису; арешти й конфіскації т-тиражів різних видань; заборона конкретних номерів періодичних видань через Шевченкові матеріали, конфіскація таких номерів; закриття газет і журналів; судові переслідування видавців, редакторів, накладання на них штрафів; встановлення нагляду за тими, хто зберігав і поширював твори поета; заборона декламації віршів Т. Шевченка на сцені, театральних постановок за мотивами його творів, музичних творів на тексти Кобзаря; заборона вшанування пам'яті поета, зокрема заборона спорудження пам'ятника Кобзареві в Києві, відзначення пам'ятних дат, насамперед 50-річчя з дня смерті Т. Шевченка в 1911 році та 100-річчя від дня його народження в 1914 році).

Основними причинами цензурних заходів щодо творів Т. Шевченка, праць про нього та вшанування пам'яті поета були а) ідеї його творів (антимонархічні, антикріпосницькі й, особливо, національні (сепаратистські мотиви), б) усвідомлення вирішальної ролі Т. Шевченка в пробудженні й укріпленні в українців почуттів вільнолюбства, власної гідності, національно-мовної свідомості тощо, в) відчуття глибинного впливу Кобзаря на національно-визвольний рух в Україні з метою досягнення суверенності.