Методи роботи укладачів леґендарної частини літописів Великого князівства Литовського: на прикладі запозичень із тексту Іпатіївського літопису

Другий, запозичений із Галицько-Волинського літопису, сюжет (у самому ГВЛ він є першим) стоїть у тісному зв'язку з першим: це сюжет про хрещення Войшелка та заснування ним монастиря.

Примітки:

1 - ПСРЛ. - Т.2. - Стп.858-860.

2 - Там же. - Т.35. - С.150-151.

Як бачимо, ці два сюжети доволі тісно переплітаються не лише у ГВЛ. Причому і в тексті ЛЧ можна побачити певний текстуальний "шов" (введення оповіді про вбивство Тройдена "мужиками" Довмонта). Якщо, як ми спробували довести вище, укладач леґендарної частини був обізнаний із псковськими та новгородськими літописами, то він знав, що Войшелк у цій традиції пов'язувався з Довмонтом дуже тісно Охотникова В.И. Повесть о Довмонте. - С.110-115.. І саме у цьому можна вбачати причину відсутності імені Войшелка та введення його під іншим іменем. За версією новгородських літописів, Войшелк і Довмонт були братами, обидва стали християнами та жили в мирі. Саме тому, як видається, Войшелк не підходив укладачеві ЛЧ: він цілеспрямовано малював зовсім інший образ князя Довмонта.

Прізвисько "Лавраш" - це очевидний епонім від Лавришівського монастиря, який нібито він заснував. Однак, якщо порівняти епізоди 2.а та 3.а з вихідним записом писця Ієва до "Паренесиса" Єфрема Сирина (переписаний наприкінці XV ст. Столярова Л.В. Свод записей писцов, художников и переплётчиков древнерусских пергаменных кодексов XI-XIV вв. - Москва, 2000. - С.119-122.), можна помітити певну сюжетну подібність: "И быс оу него (у Петра, тивуна князя Володимира Волинського - К.К.) снъ именемь Лаврентии его же уда учити стымъ книгамь, наказываше апостольскыми за- поведьми на вся часы" Там же. - С. 120.. Таким чином, знаючи цю приписку та ототожнюючи "манастырь на ріці Немні межи Литвою и Новымъгородъкомъ", згаданий у ГВЛ, і Лавришівський монастир (що справді знаходиться на Німані) автор змоделював "Лавраша".

Можна резюмувати, що автором леґендарної частини була світська особа, котра мала доступ до великої бібліотеки, де зберігалися не лише латинські та польські твори Gudmantas K. Apie kai kurias 1510 m. Aleksandrijos ir legendines Lietuvos metrasciu dalies ssajas // Archivum Lithuanicum. - 2003. - №5. - P.207-226, 237; Idem. Alberto Gostauto biblioteka ir Lietuvos metrasciai // Knygotyra. - 2003. - T.41. - P.1-16; Idem. Velyvqjq Lietuvos metrasciq veikeiai ir iu prototipai: "Romenai" // Senoii Lietuvos literatura. - Kn.18: Istoriios rasymo horizontai. - Vilnius, 2005. - P.113-139., але й списки руських літописів. Робота автора (чи авторів) полягала не в переписуванні власних джерел, а в переповіданні їх у власній інтерпретації (встановлюючи потрібні логічні зв'язки), зі зміною оцінок, присутніх у ГВЛ, а також не використовуючи прийомів класичного літописання. Ідеться про біблійні алюзії та відсилки до інших джерел через згадування певних символічних героїв. Прикладом можуть слугувати характеристики Тройдена та Андрія Полоцького Див.: Кириченко К. Галицько-Волинський літопис і створення леґендарної частини 2-го зводу літописів Великого князівства Литовського. - С.118..

Як зауважив Т. Сушицький, однією зі спільних рис між ГВЛ та ЛЧ є світський характер літопису. Однак світський характер звісток, цікавість до світських подій не означає світського характеру викладу. Тобто літературні прийоми Галицько-Волинського літопису, механізм використання формул і топосів у тексті, були незрозумілими авторові леґендарної частини. Справа полягала, очевидно, у зміні культурної та літературної ситуації. А також у тому, що ЛЧ не є продовженням галицько-волинської літописної традиції, що хотілося б віднайти дослідникам. Світський характер викладеного матеріалу та світський характер викладу аж ніяк не є тотожними. Так, для книжника XV ст., котрий був продовжувачем класичної літописної традиції, топоси при характеристиці героїв як "беззаконників" диктувалися біблійними алюзіями. Тому й етикетність вимагала звернення до протиставлення "законників" і "беззаконників", "християн" та "язичників". Це яскраво бачимо навіть при порівнянні топосних характеристик Андрія Полоцького і Тройдена у ГВЛ.

Натомість у леґендарній частині спостерігається зовсім інша картина. Біблійні алюзії відкинуто, топоси Галицько-Волинського літопису не використовуються. Більше того, порівняння Тройдена з відомими гонителями християн Іродом, Антіохом та Нероном сприймається буквально, тобто немає ніякого "підтексту", котрий відсилав би до певної події священної історії. "Беззаконні" Ірод, Антіох, Нерон сприймаються як "окрутные и валечные" правителі для інших земель Характеристику "валечного" правителя отримує Ґедимін ("И кнежил великии князь Кгидимин много літ на князстве Литовском, Руском, и Жомоитском, и был справедливыи, и много вальк мевал и завъжды зыскивал, и пановал фортунливе оли ж до великое старости сво- ее"; див.: ПСРЛ. - Т.35. - С.96-97, 153, 181, 201, 222).. Натомість автор створює нове поле формул, причому вони діють, як видається, тільки у цьому (і генетично спорідненому з ним) тексті. Про топоси взагалі годі говорити, оскільки зрозуміло, що "спільні місця" для літератури Великого князівства Литовського та літератури Галицько-Волинської держави - різні речі.

Додатки

Табл.2 Імена, запозичені з Галицько-Волинського літопису

Імена подано в порядку, як вони зустрічаються в тексті леґендарної частини. У першій колонці-імена (з короткою характеристикою персонажа за текстом леґендарної частини) за списком Красинського та текстом першої редакції ЛЧ (читання, які містять майже всі списки), у другій - із другої редакції (тобто імена, які з'являються тільки у списках Рачинського, Румянцевському, Археологічного товариства та Ольшевського), в останній - імена "прототипів" за Галицько-Волинським літописом із короткою інформацією, яка про них подається у ГВЛ із зазначенням річної статті (за Іпатіївським списком), де про них згадується. Прочерк означає, що цього персонажа в даній групі списків немає, протилежний випадок позначається +. У списках Рачинського та Румянцевському є читання і першої, і другої редакцій, тож персонажі інколи мають два імені. У такому випадку + відноситься до першої колонки, але не виключає другої (тобто в тексті є імена і Скирмонт, і Ердивіл, але персонаж, що ними позначається - один). У квадратних дужках після = подаються імена, які вживаються у списках замість імен, запозичених із ГВЛ.

Списки: К - Красинського, Р - Рачинського, Рум. - Румянцевський, Арх. - Археологічного товариства, О - Ольшевського, Є - Євреїновський.

1 Можливо, Довспрунк також з'явився у другій редакції, оскільки у списку К, де збереглася найстарша редакція ЛЧ, його немає. Список Є, що також частково відображає першу редакцію, пізніше, очевидно, редагований за більш пізньою версією. Але це може бути тільки припущенням - у всіх інших варіантах Є підтримує читання К.

2 ХП довьспроуикъ.

3 ХП кинтибоуд.

4 Автор подає такі версії цього імені - Kentbutas, Gintbutas, Gimbutas (див.: Gudavicius E. Bandymas lokalizuoti XIII a. lietuvi. kunigaiksci. valdas // Lietuvos TSR Moksl. Akademijos darbai. - A serija. - 1984. - T.3 (88). - P.72-73).

5 Р: "И подавал паном своим, которые з ним вышли, островы и пущы: Грумпю дал остров коло реки Ошмены, которое тепер зоветься Ошмена, и все прылежачое к Ошмене, што тепер князи и панове в повете Ошменском держать. А Эикъшнэви дал остров, которыи по нем назван ест Эишышки, и все прылежачое к повкту Эишышскому. А Кгровжу дал остров, которыи его именем назван ест, Кгровжышки, и увесь повкт Кгровъжыскии. И с Трумпя народился Кгаштолт, а зъ Эикъша народился Довоина, а зъ Кгровжа народился Монъвид, а потом умер" (див.: ПСРЛ. - Т.35. - С.147).

6 ХП выкынть.

7 У протографі Є очевидний пропуск.

8 ХП живиньбоуд.

9 Таку інформацію подає ГВЛ. Сучасні дослідники вважають, що реально Шварн ніколи не був литовським князем (див.: Dubonis A. Traidenis: Monarcho valdzios atkurimas Lietuvoje (1268-1282). - Vilnius, 2009. - P.43-55.

10 Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. - К., 1998. - С.56. Однак, можна вбачати також: Бирюй Кадан (?) (Іпат.: 6748): темник татарський; Бурундай (?) (Іпат.: 6745, 6748, 6768, 6769); Болакчей (ЛМ: 5.№73.8, 1497 р.): посол від Ачжи-Ґірея до Александра.

11 Vismantas (див.: Gudavicius E. Bandymas lokalizuoti XIII a. lietuvi. kunigaiksci. valdas. - P.74-75).

12 ХП вишимоуть.

Размещено на Allbest.ru