Проблеми сучасності крізь призму літературної інтерпретації: література про літературу

Проте аналіз видань сучасних авторів останніх років свідчить про те, що проблеми моралі, духовності, культурного й освітнього рівня суспільства посідають у них одне з чільних місць.

Об'єктом дослідження цієї наукової розвідки є інтерпретація рецепції сучасного літературного процесу в Україні у творах сучасних українських письменників, зокрема в таких різних її представників, як класик української літератури Ліна Костенко (у її першому прозовому романі “Записки українського самашедшего”) та постмодерний письменник Юрій Андрухович (у книзі есеїв “Тут похований Фантомас”).

Ліна Костенко - шістдесятниця, витончений естет, класика і традиція української літератури і Юрій Андрухович, постмодерний “бубабіст”, який починав свою літературну кар'єру з епатажу. На перший погляд, що може об'єднувати такі різні постаті? Насамперед те, що вони - наші сучасники, хоча і репрезентують різні літературні покоління. Цікавий факт: Ю. Андрухович народився 13 березня 1960 року, а Ліна Костенко - 19 березня 1930. Їх об'єднало ХХІ століття, літописцями якого вони стали волею долі - жити в Україні сьогодні й не мати змоги залишатися байдужими до того, що тут відбувається (не дивно, що хтось заговорив прозою, а хтось і нецензурною лексикою).

Багато літературознавців досить скептично сприйняли роман Ліни Костенко, зауваживши, що вони не вірять її герою, бо відчувається, що наратором є сама авторка, а не чоловік, та ще й програміст (2). На нашу думку, не має значення, хто є оповідачем, головне - про що йдеться: якщо Ліна Костенко - неперевершена поетеса - перейшла на прозу, для цього були вагомі причини. У випадку з романом “Записки українського самашедшего” - це біль за Україну і українців, сором і страх за людину і людськість, які сліпо котяться в прірву. Недаремно письменниця обрала форму блоіу (3) (нагадаємо, що “блог” (англ. blog, від web log - “мережевий журнал чи щоденник подій”) - це веб-сайт, головний зміст якого - записи, зображення чи мультимедіа, що регулярно додаються.

Юрій Андрухович під час презентації книги теж наголосив, що його ТСН-ки - це меседжи до читача (меседж (4) (також месидж, з англ. Message) - повідомлення, завуальоване повідомлення, іронія, звернення, попередження, сигнал, короткий зміст чогось, послання. Меседжем може бути і якась думка чи ідея, виражена вербальним або невербальним (у вигляді сигналу, знака) способом, якщо вкладений у неї зміст (через подальше розгортання та осмислення або контекстуально як асоціація чи алюзія) забезпечує усвідомлювану взаємозалежність між учасниками комунікативної взаємодії як аспекту соціальних відносин на основі притаманних їй усталених історичних, духовно-ментальних, соціокультурних форм. Фахівці з політичної комунікативістики під меседжем розуміють таку інформацію в політичних комунікаціях, яка містить певний прихований смисл, що дає реципієнтові додаткові відомості про справжні наміри комунікатора. Меседж має нести певний інформаційний енергетичний імпульс).

Можемо констатувати, що, обравши саме таку форму спілкування зі своїми читачами, письменники прагнуть, щоб принаймні читаючі люди, які презентують справжню еліту України, сприйняли ці меседжі й почали вголос говорити про нагальні проблеми свого суспільства.

Підтвердженням нашої думки є той факт, що Ліна Костенко під час презентації книжки в Харкові (5) наголосила, що настав час обговорювати все разом, бо політикам байдуже і до літератури, зокрема й до її творчості, і до проблем українського суспільства загалом.

Таким чином Ліна Василівна пропонує своєрідний літопис перших чотирьох років ХХІ (з 2000 по 2004 роки) століття у вигляді щоденника 35-річного програміста, а Юрій Андрухович у збірці есеїв подає власні меседжі до українського суспільства з рецепцією на події 2010 - 2014 років, зіставлення яких видається надзвичайно важливим, адже Ліна Костенко завершує свій роман оптимістичними сподіваннями змін на краще, які були б природним ходом розвитку подій після Майдану, а Юрій Андрухович констатує події, якими жила Україна через десять років потому.

Мета статті - аналіз та інтерпретація рецепції сучасного українського літературного простору в аналізованих текстах.

Простежимо, як саме були сприйняті ці “меседжі” першими реципієнтами-критиками. Олег Коцарев визначив роман Ліни Костенко як діагноз інтелігенції, яка вміє тільки плакати: “Уважно і засмучено головний герой виписує проблеми України: політичне зрадництво, хронічні поразки, екологічні катастрофи, занепад культури, мови і мовної культури... А от що менш очікуване - то цитування, наприклад, одного давнішого вірша Юрія Андруховича зі знаменитими рядками про хворобу: нею можна пишатись, вона психічна”(6

Як зазначає одна з читачок ТСН-ок Ю. Андруховича у своїй рецензії (7): “Ця книга - зріз історії України останніх років. Це штрихові замальовки “битовухи” нашого життя, яку ми вже не помічаємо. Бо в ній народжуємося, у ній живемо і сприймаємо це, як належне. Ми звикли, що заробляти - тільки в Італії, що “касиршам” на вокзалах не обов'язково бути привітними, але все добре, поки по телевізору крутять “юрмаліни”, поки можна дискутувати про долар та політику. “У нашому суспільстві не існує ні емігрантів, ні безробітних, ні бідних”. У 2011 з екранів, як мантру, повторювали “Головне, щоб не було війни”, а далі - сюжети з обличчями політиків та обіцянок прав, гарантій, реформ....Майдан минув, а суспільство знову затягується в ту ж трясовину. І насправді не так багато змінилося”.

Як наголошує літературознавець Д. Дроздовський (2015), “автор недаремно обирає жанр есеїв, адже есеї за визначенням - те, що має спонукати людину до мислення, провокуючи залучати в поле рефлексій найгостріші суспільно-політичні питання, які часто перебувають “під табу”. Загалом, Андрухович вірить у людину і пропонує цю книжку читачеві тому, що вірить у можливість “позитивного переродження”.

Об'єктом дослідження є актуальні проблеми українського суспільства, зокрема рівня сучасної української літератури, порушені Ліною Костенко в романі “Записки українського самашедшого” та книзі есеїв Юрія Андруховича “Тут похований Фантомас”, які так уперто ігнорують наші сучасники, а тому й залишаються нерозв'язаними.

Нашими завданнями є:

- виокремити та окреслити досліджувані проблеми в ТСН-ках Ю.Андруховича та в романі Ліни Костенко;

- дати цілісний аналіз рецепції стану літератури в сучасному суспільстві, представленого авторами в цих творах.

У процесі дослідження збірки Юрія Андруховича ми виокремили три основні проблемно- тематичні групи: за кількістю ТСН-ок найбільше присвячено проблемам музики (“Бенкетні канти злих часів”, “Ковток Дилана”, “ФМ і Јш”, “За гратами”, “Кримінальні хроніки”, “Із різдвом Давидовим”, “Соло для барабанів”, “Поля Атенрай”, “Зорн і радість”, “Концерт із ведмедем”), літературі (“Ліжко його українське”, “Холод”, “Від перекладача”, “Перший національний порнограф”, “Як здобути свободу?”) і кіноматографу (“Улюблена французька фраза”, “Спецоперація “К”, “Ковток Дилана”, “Тату і табу”, “Тут похований Фантомас”).

Почнемо з назви, сенс якої розкрито в однойменній ТСН-ці “Тут похований Фантомас” (Андрухович, 2015, с. 74-76).

“А що тепер? Що вони дивляться? свої профілі в ґуґлях, тим і живуть. А ще? Невже ту саму нечисть, що й їхні батьки в телевізорах? ” (Андрухович, 2015, с. 76).