Діалектні елементи в художніх текстах Володимира Свідзинського

Размещено на http://allbest.ru

Діалектні елементи в художніх текстах Володимира Свідзинського

Юрій Громик



Анотація

Проаналізовано волинсько-подільські та інші народнорозмовні елементи, засвідчені в художніх текстах Володимира Свідзинського. Простежено виразні діалектні відмінності на всіх рівнях мовної системи.

Відзначено, що більшість використаних поетом власне лексичних, лексико-семантичних та лексико-словотвірних діалектизмів у кінці ХІХ ст. - першій половині ХХ ст. сприймалися як складова частина лексичного фонду загальнонаціональної мови.

Ключові слова: літературна мова, народна мова, діалектизм, художній текст, В. Свідзинський.



Вступ

Нова українська літературна мова за більше як два століття своєї історії зазнавала помітних змін не тільки щодо розширення сфер уживання, а також збагачення функційних стилів, але й щодо її внутрішньої фонетичної та граматичної організації, лексичного складу. Істотним чинником у цих змінах практично в усі періоди були взаємозв'язки літературної мови з народними говорами.

Відомо, що нова українська літературна мова розвинулася на основі середньо-наддніпрянського діалекту південно-східного наріччя, проте активно увібрала в себе та органічно уніфікувала в єдину систему елементи двох інших наріч. На основі наддніпрянського варіанта літературної мови з активним залученням елементів волинсько-подільської та східноукраїнської діалектної стихії досконалі і високо художні зразки поетичного мовлення створив Володимир Свідзинський.



А. Діалектні відмінності у фонетиці, словозміні, синтаксисі

У художньому мовленні В. Свідзинського відображено деякі специфічні особливості українських говорів на фонетичному рівні. Збереження етимологічних [е] та [о] в закритому складі (Дашок над колонками ґанку розіп 'яв свої крила - та й спить, і завіяний погреб спить [4, с. 335]; І невольники волі його так безумно, так трепетно поривалися серцем до серця [4, с. 81]; Там, в височині, де з зор насипана дорога, проходять вічні «каравани бога» [4, с. 341]) - виразна особливість північноукраїнського вокалізму, щоправда, таке явище в опрацьованих текстах спорадичне. Натомість із говорами південних наріч співвідносяться випадки заступлення [е] та [о] через [і], найімовірніше, внаслідок гіперизму: ясінь < ясень, ятіл < діал. ятел `дятел', топіль < тополь (родовий відмінок множини іменника тополя), берігом < берегом, пор.: Він прямий і високий - розум, як ясінь, здіймається він [4, с. 276]; До нашого саду унадився ятіл [4, с. 92]; Померхли верхівки топіль [4, с. 211]; Над озером, діброви красень, старий високостанний ясень над самим берігом стоїть [4, с. 358].

Кількома виразними прикладами представлено дисимілятивні зміни приголосних. Наслідок дистантної регресивної дисиміляції за місцем творення [д...т] > [й...т] відображено у звуковій структурі іменника ятіл < дятел, пор.: До нашого саду унадився ятіл [4, с. 26]. Як результат дистантної регресивної дисиміляції за місцем творення [ж...с] > [й...с] можна розглядати звукову структуру іменника ясмин `жасмин' та похідного відносного прикметника ясминовий `жасминовий', пор.: На західних полях, у намерку, і ясен не так шумить, і ясмин не так пахне [4, с. 178]; А ясмин поникає на жовті руки крушини [4, с. 178]; Я для тої, що прийде надвечір, нагинаю, ламаю ясмин [4, с. 311]; Ласкавий мир в вечірньому промінні, ласкавим світлом дихає ясмин [4, с. 143]; І уже гляділа місця, щоб звинутись і тихцем задрімати на сухому, під ясминовим кущем [4, с. 122]. Дистантну регресивну дисиміляцію [р...р] > [й...р] маніфестує структура байбарис `барбарис', пор.: У лощовині кущ байбарису прошумить нам летючий докір [4, с. 202]. Структури ятел, ятіл, ясмин, ясминовий, байбарис уживані в південно- західних говорах, звідки, природно, й були перейняті В. Свідзинським.

Орієнтація на народне мовлення виявляється в уживанні давньої форми чміль (< чьмель) без результату регресивної контактної асиміляції за дзвінкістю, що засвідчена у звуковій структурі загальновживаного відповідника джміль, пор.: Білий оболок став, - і на нім, як той чміль на цвіті черемхи, тяжкотіло розсівся грім [4, с. 129]; А тепер він скрізь, де гляну: у чмеля на черевку, в цвіті верб і на ліщині, на ометах вечорів [4, с. 266]. Безпосередньо з живого народного мовлення В. Свідзинський перейняв і форми черет, болонь - відомі у поліських та ряді південно-західних говорів фонетичні варіанти загальновживаних лексем очерет, оболонь із наслідком повної аферези, пор.: Черет і осока обняли сонний став, і пусто скрізь [4, с. 23]; Шукає чуда в звуках, у світлі, в старому гаю, на квітчастій болоні [4, с. 264].

Закономірності діалектної фонетики ілюструє відсутність протетичного приголосного (зрідка - голосного) в тих словах, що в частині говорів та літературній мові закріпилися з протезою: І довго лірник темний, з лицем проясненим, склонивши ухо, сидить і непорушно наслухає оте сухе, разливе цвіркотіння [4, с. 66]; Встаю до світа, удочку беру, іду на Лош краснопірку ловити [4, с. 139]; Улицю укрили петрові батоги [4, с. 180]; І на піску якийсь чудний узенький слід, мов борозна, тонким ребром проведена [4, с. 283]; І шерхлий осокір над нами ржаво крекче [4, с. 202]. Щоправда, в поетичних текстах В. Свідзинського спостережено порівняно велику частотність протези [і] перед приголосним (вона виступає в основному тоді, коли попереднє слово закінчується на приголосний): Послала мати бистрого Івася і з ним Оленку полуниць ірвать [4, с. 154]; Вибиваючи грім копитами, аж зривалась у сніг кульбаба, він імчав мене, де хотів я... [4, с. 217]; Як ізімкнеться перстень віків на пальцях чарівника, як заглухну і я [4, с. 227]; Ранок іллє голубим, моститься сонце на гілку [4, с. 121]; Не прийшла ти. Один без тебе, я липовий цвіт ірвав [4, с. 168]; Десь ізвисока: кру! кру!; Я високе чоло ізловлю, полоню [4, с. 169].

Художнє мовлення В. Свідзинського частково відображає специфіку української діалектної словозміни. Іменник сад у місцевому відмінку однини часто представлений формою у (по) саді: Одинока хата при долині, посеред неоглядних полів, тінь глибока в саді [4, с. 31]; Дитино моя, убито тебе, в потоптанім саді розп'ято тебе [4, с. 259]; Я не сам: таємний дух зо мною в давнім саді [4, с. 37]; Як поскочить по гілці - блиск ударить по саді [4, с. 92]. Флексія -і співвідносна з давніми *-о-основами; словоформи у ¹сад'і, на верс'і, по л'од'і характерні для багатьох говорів усіх трьох наріч [3, с. 100].

Кілька іменників, співвідносних із давнім типом відмінювання на *-о, в родовому відмінку однини виступають з історично закономірною флексією -а: Затремтіло світло. Серед сна у колисці кинулась дитина [4, с. 202]; На південнім обрію весна одчинила двері днів погідних, і верба сіяє край потока [4, с. 49]; І тільки чути віддалі сріблясте булькання потока [4, с. 360]; І хитається без звука білих віял довгий ряд [4, с. 77]. Подібну форму має іменник сарай тюркського походження: От і двір мій. Ніщо не змінилось: козла на дрова, низенькі штахети і, перетягнена од сарая до берези, корява мотузка [4, с. 128]. Простежено навіть випадок адвербіалізації такої форми: одвіка `одвіку, споконвіку', пор.: В таємних застумах одвіка не чутний голос чоловіка ні звіра [4, с. 357]. В українській літературній мові як нормативні закріпилися форми з закінченням -у, які зумовлені аналогією до іменників давнього типу відмінювання на *-й. Більша супроти літературної мови продуктивність флексії -а в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду 2 відміни спостережена в багатьох українських говорах [3, с. 91].

Одиничними прикладами представлено випадки інших аналогійних модифікацій. Наприклад, наявна в реченні Прекрасні верби поникли од сльоз [4, с. 308] форма сльоз як еквівалент літературно-нормативної структури сліз є результатом аналогії до тих відмінкових форм цього іменника, де [о] виступає в відкритому складі (йдеться про форми сльоза, сльози, сльозу, сльозою і под.). У реченні Десь з'єдналися тисячі сонців, що так сіяє гарячий ранок [4, с. 57] представлено форму родового відмінка множини іменника сонце - сонців, якій у літературній мові відповідає варіант сонць; флексія -ів у формі сонців зумовлена аналогією до форм давнього типу на *-й. Простежено також випадок вирівнювання форми знахідного відмінка однини іменника 3 відміни оболонь за зразком відповідних форм 1 відміни: Ступай, мій коню, на незайману оболоню [4, с. 172]. Іменникові форми клень, кораль (пор.: Сіверкий, похмурий день. Не шумить шумливий клень [4, с. 69]; О дивна мить!

Мов крізь кораль намиста, крізь тебе нитка часу переходить [4, с. 320]) - результати переоформлення іменників твердої групи клен, корал за зразком іменників м'якого типу відмінювання. Словоформи свердел, трумно (пор.: Став блискучий свердел на моїй свічі [4, с. 221]; Ялове дерево добре на трумно [4, с. 252]) - наслідки флективного переоформлення та родового переосмислення іменників відповідно середнього роду свердло та жіночого роду труна.

Особливостям діалектної словозміни відповідають використані В. Свідзинським форми родового відмінка однини іменників 3 відміни з історично закономірною флексією -и: Прийди один в зелений храм, в дрімучий гай прийди, юначе, і в тихости зостанься сам [4, с. 359]; І повне скорби, згук по згуку прозірно ллється ку-ку, ку-ку. І згуки ті падуть, падуть як краплі крови, як коралі [4, с. 359]; Вона не зна й ніхто в гаю тієї тайности не знає [4, с. 360]. Закінчення -и в таких формах типове для південно-західних говорів [3, с. 113].

Найімовірніше, впливом діалектної словозміни зумовлене часте використання поетом членних нестягнених прикметникових форм, успадкованих українською народною мовою з давньоруської доби. У художньому мовленні В. Свідзинського відображено повні прикметникові форми переважно жіночого роду: У саду мого дитинства виростало три берези. Що одна коло окопу, над дорогою другая [4, с. 210]; Тоді ж то, визволена з пітьми, обмитая в крові, зростить земля нам цвіт незнаний [4, с. 21]; Моя вечірняя зоря горить не так, як рання [4, с. 25] ; Бою смертельная криця не гримить і не іскрить у нім [4, с. 27]; Ніч голубая, ніч потекла [4, с. 74]; Снігур гуде, снігур гуде в саду про тебе, зимо, довгая неволе [4, с. 348]; Печаль оберну в тінь золотую [4, с. 91]. Фіксації відповідних форм середнього роду та множини поодинокі: Огненні коні скам'яніли, уже не підуть оббігати своє одвічнеє кружало [4, с. 337]; Таємнеє рушіння пригорне яре баговіння і теє марево вабне ніби завісою запне [4, с. 358-359].

Аналізовані поетичні тексти широко засвідчують також членні нестягнені форми вказівних займенників жіночого і середнього роду: А навіщо тобі тая крайка у сім огнів? [4, с. 227]; Тая ліщина, що клонить дві гілки з навислої кручі, на неї ронить свої сережки пахучі [4, с. 334]; Ти достань мені тую тростку, що я нею владав на волі [4, с. 165]; Як угледіла теє миша, зараз нишком підкралась до рота [4, с. 166]; Таємнеє рушіння пригорне яре баговіння і теє марево вабне ніби завісою запне [4, с. 358-359]. Архаїчні членні нестягнені форми прикметників і вказівних займенників жіночого, середнього роду та множини нині відомі в поліських і багатьох карпатських говірках [5, с. 9].

Під впливом діалектного мовлення в поетичних текстах В. Свідзинського давніми нестягненими формами родового відмінка однини представлено присвійні займенники твій, мій: А імені твойого звук -- як огнекрилий мак у полю... [4, с. 35]; Та ж тобі царівна не рівня, не улюбить тебе, не вшанує, до твойого умислу не пристане [4, с. 162]; Коло вікна твойого, коли приходить день, не я турбую віти горобини й вишень [4, с. 180]; Тихосте, тише, по чому пізнати близькість твойого дому? [4, с. 132]; Вийду з кола твого золотого. Та не згасять ніколи роки зорнє світло круг серця мойого, слід небесний твоєї руки [4, с. 42]. Форми на зразок мойего, твойего, мо його, тво'його відомі в говорах усіх трьох українських наріч [3, с. 158].

Специфіку діалектної словозміни відображає використана В. Свідзинським стягнена форма родового відмінка однини вказівного займенника жіночого роду та: Так ти на мене вієш чаром і радістю тії весни, коли мов сонячним пожаром юнацькі обнялися сни [4, с. 52]. Форма т'ійі як еквівалент літературної тієї нині фіксується у волинських говірках, частково в інших південно - західних говорах [2, с. 87], а також в усіх південно-східних діалектах [5, с. 185]. Навіть у середньонаддніпрянському говорі стягнені форми вказівних займенників жіночого роду в родовому та орудному відмінках однини ц'ійі, т'ійі, ц'ійу, т'ійу мають більшу частотність супроти співвідносних нестягнених форм [5, с. 185].

Займенники 3 особи після прийменників в опрацьованих текстах уживані переважно з приставним [н], проте один раз трапляється форма без [н]: Подивлюсь на його - воно, як та калина, червоніє [4, с. 83]. Паралелізм у вживанні форм типу на його, на н'ого характерний для південно-східних говорів [5, с. 185]; форми без приставного [н] домінують у північноукраїнських діалектах [5, с. 190], часто фіксуються у волинських говірках [3, с. 152].

Безпосереднє наслідування живого народного мовлення виразно відчутне в кількох явищах дієслівної словозміни. У віршах В. Свідзинського широко представлено стягнені безфлексійні форми 3 особи однини теперішнього часу дієслів 1 дієвідміни зі скороченим варіантом суфікса основи теперішнього часу -а-: Став награвати. Там-то дивне диво! Сопілка явно словом вимовля... [4, с. 157]; А як станем вертатись додому, щоб і яблука вже поспіли. Під мостом нехай море хлюпа [4, с. 163]; Так щоночі: проквиляє дико, ламле віття, стогне та ячить, б'є у двері, припада до вікон сніговими більмами очей [4, с. 224]; Ще й голуб з гілки бука аврука в тінь хитку [4, с. 124]; А бистрі ночі так дико пахнуть, а вітер бризка дощем в обличчя [4, с. 273]; Вона не зна й ніхто в гаю тієї тайности не знає [4, с. 360]. За аналогією це явище відображено й у відповідній формі дієслова мріти: Марчіти в дряглому дворі, де мороком мар'янка мрі [4, с. 228]. Така інновація представлена в багатьох південно-східних говорах, а подекуди поширилася й на північні та південно-західні діалекти [3, с. 319], наприклад, простежується в подільських та бойківських говірках [5, с. 175].

Часто трапляються стягнені безфлексійні форми 3 особи однини теперішнього часу дієслів 1 дієвідміни на -е, перед яким після губних приголосних розвинулося епентетичне [л]: Невдалеку, по зломчастому придолинку, - чути, - ручай паде [4, с. 45]; І смутно паде розмова, як листя в темну криницю [4, с. 109]; Одна сніжинка паде на лід, і вітер жене її в безвість [4, с. 191]; Лиш на галяві піч горбата, роздійнявши закурену пащу, так і паше вогнем та чадом, так і сапле - аж жежко дивитись! [4, с. 160]; Так щоночі: проквиляє дико, ламле віття, стогне та ячить [4, с. 224]; Тихо плавле, до місяця грає померклим сріблом парчевий рукав [4, с. 174]; Плавле черлян над кущем бузиновим [4, с. 110]. Наведені форми паде < падайе, паше < паш'ійе, сапле < сапайе, ламле < ламайе, плавле < плавайе - інновації: склалися вони внаслідок втрати [й] в інтервокальній позиції та наступного стягнення [а] або [і] та [е] в [е] з розвитком після губних епентетичного [л], пор. зафіксований Б. Грінченком паралелізм ламає і ламле [1, ІІ, с. 343], сапає і сапле [1, IV, с. 102], щипає і щипле [1, IV, с. 525] та под. Нині ареал найактивнішого функціонування форм на зразок копе, зне, співе, че^ке, др'імле - бойківський говір [5, с. 175-179].

Подібне фонетичне стягнення засвідчене в інших формах дієслів: мірю < міряю, падуть < падають, заламлеться < заламається, поламлеш < поламаєш, пор.: А тепер... я не знаю... Зором мірю безмір'я. Хто я, де я? - питаю [4, с. 62]; Пелюстки легкі, злетівши з верховини, падуть зірницями в холодну течію [4, с. 24]; То дзвінко падуть гарячі плюскоти сонця, то сиплються в морок блискучі стружки зірниць [4, с. 61); І повне скорби, згук по згуку прозірно ллється ку-ку, ку-ку. І згуки ті падуть, падуть як краплі крови, як коралі [4, с. 359]; Ти ступиш до неї - еге! Заламлеться під тобою, захрустить, як осінній лід [4, с. 178]; Як бовдур, грянеш з високості, малим кущам поламлеш кості [4, с. 217].

Висока частотність характерна для форм 1 особи множини дієслів теперішнього та майбутнього часів, а також наказового способу з флексією -м відповідно до домінантної в літературній мові -мо: Куди пливем? Чого ці води так смутно плюскають у тьмі? [4, с. 33]; Ще леліємо, друзі, ще світимся хитким, тріпотливим огнем [4, с. 87]; Десь, може, знайдем яблуко незірване [4, с. 26]; І поділим плюскіт вод прозорих на піщаній замілі в затінні [4, с. 38]; Сіть здригнеться - і ми посиплемся і, як бризки в траві, пропадем [4, с. 87]; А як станем вертатись додому, щоб і яблука вже поспіли [4, с. 163]; Ходім у сад покинутий...” [4, с. 26]; “Нехай же налітають бурі, ми серце сонцем одягнім [4, с. 40]; О брате мій, востаннє спом'янім, як золотились ми [4, с. 48]. Закінчення -м у таких формах поширене в багатьох українських говорах і широко відображене в літературі [3, с. 320].

Ряд діалектних дієслівних інновацій, відбитих у художньому мовленні В. Свідзинського, можна продовжити формами 2 особи однини наказового способу дієслів, корені яких закінчуються на приголосний, із нульовим афіксом наказового способу. Таке явище помічено, наприклад, у формі дієслова розпастися: Став той хлопець возити дрова, та ніяк не надасть, хоч розпадься [4, с. 160]. Структури на зразок поклад'с'а, розпад'с'а, замет', привез', при вед' в українській мові витіснені на діалектну периферію, а як літературна норма закріпилися їх варіанти з афіксом наказового способу -и.

Виразні діалектні явища - дієслівні форми 2 особи множини наказового способу з історично закономірною флексією -те після суфікса наказового способу -і-: То ви марно сюди не ходіте і голосом не ячіте... [4, с. 182]. Форми такого типу збережені переважно в архаїчних українських діалектах, а в літературному писемному мовленні вживані як архаїзми за абсолютного домінування вторинних за походженням структур із закінченням - т' [2, с. 191].

Можливо, вплив діалектного оточення (або старої книжної традиції) виявлено в уживанні активних дієприкметників теперішнього часу з суфіксом -ч-(ий), пор.: Як надра темряви твій зір, як полум'я уста томлючі [4, с. 22]; Десь сонце сходило тоді, ростучим блиском світ був повен [4, с. 338]; І серце сп'янить у стозвучнім огні, зовучим мревом заграє [4, с. 58]; У лощовині кущ байбарису прошумить нам летючий докір [4, с. 202], а також пасивних дієприкметників теперішнього часу з афіксами -м-(ий), - ом-(ий), а також -єм-(ий), пор.: Як у тонке твоє палання, в твоє зникоме розцвітання ввіллялася б душа моя [4, с. 51]; Та робота, сказати б, звичайна: у незгасимій печі палити [4, с. 160]; І завтра, десь над досвітком похмурим, ти збудиш зойками незнаємі поля [4, с. 354].

Помітна специфічна риса художнього мовлення В. Свідзинського (її можна пов'язати і з народнорозмовною, і зі старою книжкою традиціями) - велика частотність активних дієприкметників теперішнього часу з суфіксом -щ-(ий): Коли хочеш, над цим вікном колихнешся квітущою вітою [4, с. 188]; Квітущі лози язвіня тонкого з окопу перегнулись на дорогу [4, с. 65]; Дика темрява скребе одвірок зажирущим пазуром [4, с. 116]; Рясні суцвіття замкнених і ніжних, прагнущих і спустошених очей [4, с. 138]; І, наосліп розклавши руки, нипали волочущі мряки [4, с. 217]; Із-за дерева випорснув побігущий дощ [4, с. 195]; А невідущі веселки збилися на галяві, як рій наполоханих голубок [4, с. 196]; Сіє-посіває чебрик, щедрик творящого літа [4, с. 194] і т. ін. Зауважено, що від дієслів 2 дієвідміни такі структури часом утворюються за зразком дієприкметників від дієслів 1 дієвідміни: світющий, тріскотющий (базові дієслівні форми 3 особи множини теперішнього часу світять, тріскотять у ряді говорів мають варіанти св'іт'ут', тр'іскот'ут' - результати аналогії до дієслів 1 дієвідміни), пор.: Іду я самітно, леле! Забуті руки ломлю. Чи зрине казковий шелест, світющий шелест «люблю» [4, с. 181]; Бач, корабель огнеокий, коливаючись, плине, гуде, не боїться ні тьми, ні зими ще й сипле з похилої щогли тріскотющі зірки [4, с. 306]. Спостережено випадки, коли аналогія діяла в протилежному напрямі, зумовивши оформлення дієприкметника від дієслова 1 дієвідміни за зразком похідних від дієслів 2 дієвідміни: Куди літав крадящий птах клювати виноград [4, с. 301] (у говорах відомий паралелізм вихідних дієслівних форм 3 особи множини крадут' і крад'ат'). Активні дієприкметники теперішнього часу на -чий (рідше - шчий) та пасивні дієприкметники теперішнього часу з афіксами -м- (ий), -ом-(ий) відомі, наприклад, у говорах карпатської групи, хоча й мають низьку частотність уживання [2, с. 105]. У народному мовленні функціонують і форми з наслідками аналогійного вирівнювання на зразок леЖучий, сид'учий, гл'а)д'учий і под. [2, с. 105].

В аналізованих текстах простежено дієприслівники теперішнього часу з суфіксом -чи, утворені від дієслів 2 дієвідміни за зразком похідних від дієслів 1 дієвідміни: блискотючи (у говорах відомі паралельні форми 3 особи множини базового дієслова блискотіти - закономірна блискоЖат' і зумовлена аналогією до дієслів 1 дієвідміни блиско^іт'ут^г), пор.: Ой навіщо ви з'єднались, порошинки золоті, що, блискотючи, злітались в недоступній висоті? [4, с. 71]. Інновації аналогійного характеру на зразок ¹лежучи, ¹сид'учи, г^л'ад'учи і под. відомі в багатьох діалектах [2, с. 105].

У висловах куди луча, де луча `куди попало, абикуди, в будь-яке місце' (Біла пушинка за те не турбує. Знялась куди луча - сильного роду своєї землі добувати нової [4, с. 77]; Я де луча - услід за мною тьма і зойки... [4, с. 218]) компонент луча - дієприслівник теперішнього часу (колишній активний дієприкметник теперішнього часу), утворений за допомогою суфікса -а (псл. *-%) від дієслова лучити `цілитися, попасти' [1, ІІ, с. 383]. Цей самий структурний клас представляє компонент хотя (< хотіти) в структурі складного деривата щохотя `що завгодно', пор.: І проковтнув обох дівчат, лишив мале дитя та й геть пішов. Напасник звик чинити щохотя [4, с. 148]. Структура хотя у висловах як хотя `як завгодно', хто хотя `хто завгодно', де хотя `де завгодно' засвідчена була Б. Грінченком [1, IV, с. 411]. Дієприслівники цього структурного класу (на зразок ¹лежа, ¹сид'а) відомі в окремих закарпатських, північних та південно-східних говірках [3, с. 273].

У художньому мовленні В. Свідзинського простежено ряд відмінностей фонетико-словотвірного типу. Наприклад, виявлено суфікс -ан- як еквівалент нормативного -ен- у структурі пасивних дієприкметників та співвідносних із ними дієслівних форм на -но: Ти, пристрасний світе, ненадивляний світе. Бурхотливий, п'янкий [4, с. 82]; Я пам'ятаю по дощі розволохатяні кущі [4, с. 105]. Охайно позамітано двори, покопані грядки чорніють масно [4, с. 145]; Дивлюсь: як юний лев, на стежку, перед хату, розпасяно лягло [4, с. 101]. Фонетичне оформлення відносного прикметника життьо вий (пор.: Як дощу мигтіння прозоре поглинає глуха трава, так щомить розпадається зоряно, розсипається сіть життьова [4, с. 87]) у ряді говорів зумовлене відтягуванням наголосу з основи на флексію та аналогійним вирівнюванням до закономірних форм типу сольовий, польовий, тіньовий і т. ін. поетичний мовлення лексичний діалектизм

У поетичних текстах В. Свідзинського відображено деякі особливості діалектного синтаксису:

а) конструкція іменника в давальному відмінкові та прийменника к відповідно до нормативного до: Піду я до скель непорушних, приникну к горі кам 'яній... [4, с. 29];

б) конструкція іменника-об'єкта в знахідному відмінку та прийменника за як еквівалента літературно-нормативного про: Біла пушинка за те не турбує. Знялась куди луча... [4, с. 77]; От приходить хлопець додому, приносить багаті дарунки, та за тростку не каже ні слова [4, с. 161];

в) конструкція іменника в місцевому відмінку з прийменником по на означення часу діяння: Я пам'ятаю по дощі розволохатяні кущі, і сріберний одлеглий грім [4, с. 105]; У степу, по дощі - мертва ніч [4, с. 199];

г) сполучне слово де відповідно до літературного куди: Він імчав мене, де_ хотів я, заношав мене, де_ я здумав [4, с. 217];

ґ) частка най `хай, нехай': Най без милої не видне буде дно студене [4, с. 304]; Поки мила на чужині, най ніхто не гляне в ясну воду, де світилось личенько кохане [4, с. 304];

д) сполучники та частки да, дак, уживані з різними синтаксичними функціями: Він послухав, вкосив їм сіна - дак то перше робив, аж слався [4, с. 160]; Біда! Загуба! Лишенько! Пропали ми навік! Дак ось кого плекали ми! Дак ось чому він зник! [4, с. 300]; Заклинаю да й проклинаю, нехай зійдуть із блеску-світу і двірок, і сад коло нього [4, с. 165]; Помалу-малу, душогубко, грай, да не врази мого ти серця вкрай [4, с. 159]; Але раз йому кажуть коні: “Ой да гірко ж їсти вугілля!» [4, с. 160] і т. ін.

Б. Народнорозмовна лексика в художніх текстах В. Свідзинського та її фіксація в «Словарі української мови» Б. Грінченка

Ненав'язливо й тонко уведені в контекст волинсько-подільські та східноукраїнські лексичні вкраплення трапляються в творах В. Свідзинського часто. Щоправда, більшість використаних поетом власне лексичних, лексико-семантичних та лексико-словотвірних діалектизмів (із сучасного погляду) в кінці ХІХ ст. - першій половині ХХ ст. сприймалися як складова частина лексичного фонду загальнонаціональної мови, а входження їх до східноукраїнського варіанта літературної мови не мало серйозних обмежень. Підстава для такого висновку - фіксація переважної більшості використаних В. Свідзинським діалектних лексем у «Словарі української мови» Б. Грінченка. Далі першими подано лексеми, використані В. Свідзинським (з обов'язковим наведенням контексту), після тире - зафіксовані Б. Грінченком їхні відповідники (всього простежено 214 таких лексичних одиниць).

Аврукати `воркувати (звуконаслідувальне утворення, що передає воркування голуба)', пор. Ще й голуб з гілки бука аврука в тінь хитку [4, с. 124] - аврукати `т. с.' [1, ІІ, с. 2].

Багнути `дуже хотіти, бажати; прагнути до чого-небудь', пор.: А немає сонця, забування багну: срібного завою теплого туману [4, с. 50] - багнути `т. с.' [1, І, с. 18].

Безлітній `надто старий, старезний; вічний', пор.: Там безлітніх дерев неміряні займища [4, с. 68] - безлітний, безлітній `т. с.' [1, ІІ, с. 41].

Брумчати `жебоніти, створювати тихі, одноманітні звуки (шелест, дзюркотіння і под.)', пор.: І смутно ручай брумчав і курликав поміж щавієм та лопухами [4, с. 313] - брунчати `густи (про бджолу)' [1, І, с. 102].

Брязкотело `брязкальце, брязкітка', пор.: Веселі брязкотела мені вчувалися у вітрі степовім [4, с. 353] - брязкотало `брязкітка, брязкальце' [1, І, с. 103].

Вернивода `вир, місце у річці, морі з круговим рухом води, що утворюється внаслідок дії протилежних течій', пор.: Приснилось, як сонце грало на клекотах білого шуму, на верниводі, під млином... [4, с. 336] - вернивода `т. с.' [1, І, с. 137].

Вжалувати `пощадити, оберегти, пожаліти', пор.: Тоді не вжалують краси: обсядуть, обчухрають чисто [4, с. 342] - ужалувати `т. с.' [1, IV, с. 321].

Взимі `взимку, в зимову пору', пор.: Взимі, на світанні, коли сосни вгрібаються лапами в сніг ... [4, с. 249] - узімі `т. с.' [1, IV, с. 324].

Вивірка, вив'юрка `білка', пор.: Десь вивірка гілку зламала [4, с. 222]; Враз рука її легко стенулась. «Вив'юрка, бачиш?» - скрикнула Стася [4, с. 315] - вивірка `т. с.' [1, І, с. 149].

Відкіль `звідки, з якого місця, з якої місцевості', пор.: Ті хмаринки, що гаснуть там. Незавважно, - відкіль вони? [4, с. 258] - відкіль `т. с.' [1, І, с. 215].

Відталь `відлига', пор.: “Загриміла сталь під молотом, мов бризнула відталь ” [4, с. 147] - відталь `т. с.' [1, І, с. 231].

Владати `володіти, мати', пор.: Ти достань мені тую тростку, що я нею владав на волі [4, с. 165] - владати `т. с.' [1, І, с. 244].

Возлісся `узлісся', пор.: Уже десь вийшла на возлісся вечірня череда [4, с. 214] - возлісся `т. с.' [1, І, с. 249].

Вщолочати `відстоятися', пор.: Прив'яле небо вщолочало, як голуба вода [4, с. 214] - ущолочати `т. с.' [1, IV, с. 372].

Гладушка `глечик для молока', пор.: Бере Нанана гострий ніж, гладушку молока [4, с. 149] - гладушка `т. с.' [1, І, с. 287].

Гловар `верхній брусок на одвірках', пор.: Золотяться гловарі в дому жовтневої зорі [4, с. 183] - гловарь `т. с.' [1, І, с. 290].

Глупіти `видивлятися, вирячувати очі', пор.: В лісі глупіють лисячі нори [4, с. 117] - глупіти `т. с.' [1, І, с. 291].

Глядіти `шукати поглядом', пор.: І уже гляділа місця, щоб звинутись і тихцем задрімати на сухому, під ясминовим кущем [4, с. 122] - глядіти `т. с.' [1, І, с. 292].

Горійше `гірше; сильніше; більше', пор.: Хмурне море ще горійше похмурніло [4, с. 255] - горійше `гірше' [1, І, с. 311].

Госпося `господиня, пані (пестливо)', пор.: А чого вам, госпосю, треба? [4, с. 163] - госпося `т. с.' [1, І, с. 318].

Гусій `гусячий', пор.: З-за ріки - гусім пухом зима... [4, с. 93] - гусій `т. с.' [1, І, с. 343].

Гучливий `шумний', пор.: Там пукаті дуплянки. В шапках із темних снопів, уже метають у синяву неба гучливі жмутки стрілок живих [4, с. 67] - гучливий `гучливий' [1, І, с. 344].

Дармовишки `сережки, поникле суцвіття в рослин (берези, ліщини)', пор.: Сотні дармовишків світюгцем на подуві квітневому бринять [4, с. 326] - дармовис `будь-що звисаюче' [1, І, с. 358].

Двірок `палац', пор.: Нехай син ваш поставить до завтра отакий двірок, як у мене [4, с. 163] - двірок `т. с.' [1, І, с. 362].

Дійматися `діставати, торкатися', пор.: Не дивись в юний зір таємний, не діймайся милої руки [4, с. 98] - діймати `діставати' [1, І, с. 390].

Дімок `маленький дім', пор.: Аметистовий дімок не сіяє, в вікнах темно [4, с. 266] - дімок `т. с.' [1, І, с. 392].

Довжити `продовжувати, подовжувати', пор.: Шум замикає, темряву довжить, синє небо під трепетом держить [4, с. 140] - довжити `т. с.' [1, І, с. 403].

Дряглий `старий, ветхий', пор.: Марчіти в дряглому дворі”; “Коріння дрягло корчить пальці [4, с. 214] - дряглий, драглий `т. с.'[1, І, с. 450].

Жадний `спраглий, прагнучий, жадаючий, такий, що відчуває потребу в чомусь', пор.: Ти ненавидиш і любиш, жадна то щастя, то скорботи [4, с. 43] - жадний `т. с.' [1, І, с. 470].

Жалливий `сумний, жалісливий', пор.: День у день, рік у рік, повік біля стовпчиків походжати та співати жалливих пісень [4, с. 176] - жалливий `т. с. ' [1, І, с. 473].

Жаско `моторошно, страшно', пор.: В парку нам видалось жаско і сумно [4, с. 252] - жаско `т. с.' [1, І, с. 475].

Жежко `гаряче', пор.: Піч горбата, роздійнявши закурену пащу, так і паше вогнем та чадом, так і сапле - аж жежко дивитись [4, с. 160] - жежко `жежко ' [1, І, с. 478].

Жемчужний `перлистий, який зовнішнім виглядом нагадує перли', пор.: Троянди потоком жемчужним, і явір шумить у дворі [4, с. 29] - жемчужний `т. с. ' [1, І, с. 478].

Жень `ужинок', пор.: Урожай був шумкий, високий. Лежала густо медова жень [4, с. 200] - жень `т. с.' [1, І, с. 479].

Загадатися `задуматися', пор.: Чомусь він сумний, китаєць. Загадався, забув про вудку [4, с. 123] - загадуватися `задумуватися' [1, ІІ, с. 24.

Заграда `огорожа', пор.: А кругом - заграда борів [4, с. 227] - заграда `т. с.' [1, ІІ, с. 30].

Заживний `товстий, огрядний', пор.: Виходить із хати

заживний дідок [4, с. 312] - заживний `т. с.' [1, ІІ, с. 38].

Заздріти `побачити', пор.: Не мріє осінь у діброві заздріти цвічену черемху - заздріти `т. с.' [1, ІІ, с. 40].

Зайдисвіт `пройдисвіт', пор.: Гарне листя вільно скине він - не в полу вітрам-зайдисвітам [4, с. 286] - зайдисвіт `т. с.' [1, ІІ, с. 43].

Залеліти `заблистіти, засяяти', пор.: На сході рано полум'я зорнє залеліє золотим гіллям [4, с. 36] - леліти `блистіти, сяяти' [1, ІІ, с. 354].

Замагати `долати, перемагати, поборювати', пор.: Тут усі, кого рало гнітило, кого замагав рискаль [4, с. 208] - замагати `т. с.' [1,

ІІ, с. 62].

Заміль `мілина', пор.: І поділим плюскіт вод прозорих на піщаній замілі в затінні [4, с. 38] - заміль `т. с.' [1, ІІ, с. 65].

Занехати `залишити, покинути, знехтувати', пор.: Упав горішок лісовий? Ти занехав його [4, с. 206] - занехати `т. с.' [1, ІІ, с. 72].

Запечалля `печаль', пор.: В запечаллі склонилось поле [4, с. 41] - запечалля `т. с. ' [1, ІІ, с. 77].

Запорпати `заховати', пор.: Сірий вечір запорпав лапи в мох

[4, с. 213] - порпати `загрібати; ритися в чомусь' [1, ІІІ, с. 354].

Зарнути `зануритися, пірнути', пор.: Ліщини памолодь шумку я обережно розгорнув і в свіжу тінь її зарнув [4, с. 105] - зарнути `т. с.' [1, ІІ, с. 90].

Заскорбитися `запечалитися, засумувати', пор.: Сіла, обняла коліна руками, заскорбилася... [4, с. 255] - заскорбити `опечалити ' [1, ІІ, с. 96].

Застум `глухий закуток', пор.: В таємних застумах одвіка не чутний голос чоловіка ні звіра [4, с. 353] - застум `т. с. ' [1, ІІ,

с. 102].

Затого `скоро вже, невдовзі', пор.: Уже видко верхівки топіль. Покажеться й хата затого [4, с. 211] - затого `т. с.' [1, ІІ, с. 108].

Заулок `провулок', пор.: Над досвітком проїде через греблю, попід гіллям узенького заулка [4, с. 102] - заулок `т. с.' [1, ІІ, с. 112].

Заюртуватися `стати збудженим, схвильованим', пор.: Там, де щойно був юнак, заюртувався змій [4, с. 299] - заюртуватися `т. с.' [1, ІІ, с. 120].

Збаяти `розказати, переповісти', пор.: Аж доспіло три яблука красних: одне мені, друге теж мені, третє тому, хто збаяв казку [4, с. 167] - збаяти `т. с.' [1, ІІ, с. 122)].

Звітати `привітати', пор.: Я звітаю вечірню зорю [4, с. 85] - звітати `т. с. ' [1, ІІ, с. 133].

Здобіль `удосталь, достатньо', пор.: Було зерна дорідного здобіль, та не я щасливий возій [4, с. 200] - здобіль `т. с.' [1, ІІ,с. 145].

З затрудом `із труднощами, через силу', пор.: Люблю”, - сказав я з затрудом, ламко [4, с. 316] - затруд `зусилля' [1, ІІ, с. 110].

Зламок `уламок, шматок', пор.: Ти, місяцю-молодику, дібровою блудиш, по таємних джерелах зламки променю губиш [4, с. 70] - зламок `т. с. ' [1, ІІ, с. 156].

Змрок `сутінь, напівморок, напівтемрява', пор.: І вітру сонному покірний, творить у змроці лісовім і зір летючий і невірний [4, с. 357] - змрік `т. с.' [1, ІІ, с. 156].

Зорній `зоряний', пор.: На сході рано полум'я зорнє залеліє золотим гіллям [4, с. 36] - зорній `т. с. ' [1, ІІ, с. 180].

Зорятися `світати', пор.: Уже зорялося. Туманно багряніла вода під комишем, коли я в човен сіла [4, с. 353] - зорятися `т. с.' [1, ІІ, с. 180].

З потомком (знищити) `зовсім, остаточно', пор.: Добудь мені тростку із рук царівни, то будеш жити. А як ні - погублю з потомком! [4, с. 166] - потомок `потомство' [1, ІІІ, с. 380].

Зринутися `ринути', пор.: І коли зринеться зоря, то нехай не падає на мою димку свічу, щоб її погасити [4, с. 187] - зринутися `т. с.' [1, ІІ, с. 183].

Зуздріти `побачити', пор.: Ти почнеш оглядатися за тропою і зуздриш купу купинок [4, с. 178] - зуздріти `т. с.' [1, ІІ, с. 188].

Зябля `зяб, поле, зоране осінню під ярі культури', пор.: Стану, погляну - так смутно стелеться чорна зябля [4, с. 56] - зябля `т. с.'[1, ІІ, с. 191].

Іва `верба', пор.: Близько того місця ти лежиш тепер під тінню іви [4, с. 267] - ива `т. с.' [1, ІІ, с. 192].

Із блеску-світу (зійти) `зовсім, остаточно (згинути)', пор.: Нехай зійдуть із блеску-світу і двірок, і сад коло нього [4, с. 165] - з блеску світа `т. с.' [1, І, с. 73].

Імшедь `мох', пор.: Імшеддю, морохом, гниличчям тамує звуки ніч [4, с. 214] - імшедь, мшедь `т. с.' [1, ІІ, с. 198].

Інаковий `інакший', пор.: І знов зовуть мене далекії країни, де все інакове [4, с. 303] - инаковий `т. с. ' [1, ІІ, с. 193].

Іржавець `болото, покрите плівкою бурого кольору (там, де вода містить залізисті породи)', пор.: Ми тебе обіймем іржавцями, мокряками, багнами ненатлими [4, с. 178] - ржавець `т. с.' [1, ІІІ, с. 14].

Катанка `жіночий суконний одяг; чоловіка суконна куртка; спідниця з домотканого полотна', пор.: Узяла шовковий очіпок, поверх нього лляну намітку, на плечі біленьку катанку [4, с. 163] - катанка `т. с. ' [1, ІІ, с. 224].

Квітущий `такий, що перебуває у цвітінні', пор.: Коли хочеш, над цим вікном колихнешся квітущою вітою [4, с. 188] - квітущий `т. с.' [1, ІІ, с. 233].

Козирити `насторожувати, щулити (про вуха)', пор.: Козирить кінь чутливими ушима [4, с. 134] - козирити `т. с.' [1, ІІ, с. 265].

Колокільце `дзвіночок', пор.: Сірий зайчик послухав на діброву - уже й колокілець не чути [4, с. 214] - колокільце `т. с.' [1, ІІ, с. 271].

Колот `збентеження, метушня, тривога', пор.: Туча з райдугою і громом, з колотом, з чорноперим димом повагом проповзала мимо [4, с. 104] - колот `т. с.' [1, ІІ, с. 272].

Красовит `гарний, красний, красивий', пор.: Дві яблуні поруч. На правій - цвіт красовит, на лівій - черлений овоч [4, с. 121] - красовитий `т. с. ' [1, ІІ, с. 301].

Красувати `красуватися; цвісти', пор.: Уже ж бо і я не в початку цвітіння, уже й мені невеликий час красувати [4, с. 196] - красувати `т. с. ' [1, ІІ, с. 301].

Кріпко `дуже, надто', пор.: Ще й до того багатий кріпко [4, с. 163] - кріпко `т. с.' [1, ІІ, с. 309].

Купава `багаторічна трав'яниста рослина родини жовтецевих, горицвіт весняний, купавник', пор.: Десь одпливає, як човен, час яснооких купав [4, с. 56] - купава `т. с.' [1, ІІ, с. 326].

Лестки `лестощі', пор.: Він сміється: “Покинь ці речі: мене лестками не підійдеш [4, с. 164] - лестки `т. с.' [1, ІІ, с. 356].

Ліплянка `хата з глини, мазанка', пор.: Зруйнований дім в глибині і край нього мала ліплянка [4, с. 20] - ліплянка `т. с.' [1, ІІ, с. 369].

Маєтно `заможно, розкішно', пор.: Став він жити маєтно та пишно, став чубунитись та величатись [4, с. 162] - маєтний `заможний' [1, ІІ, с. 396].

Мак-зіркач `мак-самосій', пор.: Коли вернуся у сади, де був мій день як мак-зіркач, на древі сонця, на корі, там напишу твоє ім'я [4, с. 257] - зіркач `т. с.' [1, ІІ, с. 154].

Марчіти `сивіти, старішати', пор.: Марчіти в дряглому дворі [4, с. 228] - марчіти `т. с.' [1, ІІ, с. 407].

Мерва `м'ята, терта солома', пор.: На вільхи, на скелі спадає покошлана мерва тьми [4, с. 181] - мерва `т. с.' [1, ІІ, с. 417].

Милиння `мильна вода', пор.: Перший зародок ночі злої, наче милиння, брудно сивіє [4, с. 314] - милини `т. с.' [1, ІІ, с. 423].

Мітличиння `мітлиця, трав'яниста рослина родини злакових', пор.: Візьмім собі займанщину, порослу мітличинням [4, с. 138] - мітличина `т. с. ' [1, ІІ, с. 434].

Морох `пліснява; мох', пор.: Там роззявився брезклим ротом пласкокрилий чолатий погріб: сам запався, сніпки погнили, цвіль і морох угризли ребра [4, с. 217] - морох `т. с.' [1, ІІ, с. 446].

Мрево `марево', пор.: І серце сп'янить у стозвучнім огні, зовучим мревом заграє [4, с. 58] - мрево `т. с. ' [1, ІІ, с. 451].

Мрітно `ледве помітно вдалині', пор.: Ледве мрітно далекі мовчазні поля - мрітно `т. с. ' [1, ІІ, с. 451].

Муравище `мурашник', пор.: А йдім же, любий, в темне муравище, що серед бору, в виярку дрімучім [4, с. 141] - муравище `т. с.' [1, ІІ, с. 454].

...