Формування умінь і навичок аналізу малої прози у вищих навчальних закладах (на матеріалі оповідання Валер’яна Підмогильного "Гайдамака")
Суворий аналітик доби: Валер’ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини XX ст. Літературний психологізм та його роль у художньому творі. Основні форми і прийоми. Методики й технології аналізу літературного твору.
| Рубрика | Литература |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.12.2020 |
| Размер файла | 70,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ФОРМУВАННЯ УМІНЬ І НАВИЧОК АНАЛІЗУ МАЛОЇ ПРОЗИ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ (НА МАТЕРІАЛІ ОПОВІДАННЯ ВАЛЕР'ЯНА ПІДМОГИЛЬНОГО «ГАЙДАМАКА»)
Людмила Скорина
У системі фахових умінь і навичок студентів-філологів одне з пріоритетних місць належить аналізу літературного твору. У пропонованій статті наводяться загальні рекомендації щодо аналізу- інтерпретації малої прози (оповідань і новел). Теоретичні узагальнення проілюстровані на прикладі оповідання Валер 'яна Підмогильного «Гайдамака». Цей твір може бути цікавим, по-перше, з огляду на важливість проблематики, по-друге, ознайомлення з ним дозволить простежити шляхи формування письменницького таланту Валер'яна Підмогильного - від перших оповідань до романів «Місто», «Невеличка драма». Пропонуємо орієнтовний алгоритм аналізу-інтерпретації оповідань та новел, що включає наступні складові: 1 крок - первинне ознайомлення з текстом, 2 крок - підготовчий етап (ознайомлення з біографією письменника, історією написання й видання твору, якщо виникає необхідність, варто простудіювати допоміжну літературу - історичну, філософську, теоретичну), З крок - повторне (поглиблене) ознайомлення з твором, 4 крок - інтерпретація змістових компонентів (тематики, проблематики, ідей, пафосу), 5 крок - аналіз художнього світу, б крок - аналіз композиційної форми, 7 крок - дослідження сюжетної форми, 8 крок - аналіз власне мовної форми, 9 крок - аналіз жанрової форми, 10 крок - з'ясування, зразком якого літературного напрямку, течії є твір, 11 крок - підсумковий етап: вивчення особливостей рецепції твору - його наукова (літературознавча) й творчо- образна інтерпретація (інсценізація, екранізація, музична інтерпретація тощо).
Цей алгоритм можна застосовувати як на заняттях зі спецкурсу «Аналіз художнього твору» (у цьому випадку беруться до уваги всі текстові складові), так і під час викладання курсу історії української літератури (з огляду на специфіку дисципліни й обмежену кількість годин застосовувати цей алгоритм варто частково). Слід також враховувати, що запропонований алгоритм - це лише орієнтовна схема аналізу, яка в процесі дослідження кожного конкретного твору має конкретизуватися й уточнюватися: в одних випадках варто більше уваги акцентувати на проблематиці, в інших - на особливостях художнього світу, психологізмі, композиції, оригінальності мовних засобів тощо.
Ключові слова: аналіз, інтерпретація, мала проза, оповідання, новела, тема, проблематика, ідея, пафос, художній світ, композиція, сюжет, фабула, художня мова, жанрова форма, стиль, Валер 'ян Підмогильний, «Гайдамака».
Аннотация
Скорина Л. Формирование умений и навыков анализа малой прозы в высших учебных заведениях (на материале рассказа Валерьяна Пидмогыльного «Гайдамака»). В системе умений и навыков студентов-филологов приоритетная роль принадлежит анализу литературного произведения. В предлагаемой статье приведены общие рекомендации по вопросам анализа- интерпретации малой прозы (рассказов, новелл). Теоретические обобщения проиллюстрированы на примере рассказа Валерьяна Пидмогыльного «Гайдамака». Это произведение может заинтересовать, во-первых, своей проблематикой, во-вторых, ознакомление с ним позволит проследить пути формирования писательского таланта Валерьяна Пидмогыльного - от первых рассказов до романов «Город», «Небольшая драма». Предлагаем примерный алгоритм анализа- интерпретации рассказов и новелл, который включает следующие составляющие: 1 шаг - первичное знакомство с текстом, 2 шаг - подготовительный этап (знакомство с биографией писателя, информацией об эпохе, когда было написано произведение, историей его создания, издания, если возникает необходимость, стоить изучить вспомогательную литературу - историческую, философскую, теоретическую), 3 шаг - повторное (углубленное) знакомство с произведением, 4 шаг - интерпретация содержания, 5 шаг - анализ художественного мира, б шаг - анализ композиционной формы, 7 шаг - анализ сюжетной формы, 8 шаг - анализ художественной речи, 9 шаг - анализ жанровой формы, 10 шаг - выяснение, к какому литературному направлению принадлежит произведение, 11 шаг - выводы: особенности рецепции произведения - его научная (литературоведческая) и творческо-образная интерпретация (инсценизация, экранизация, музыкальная интерпретация).Этот алгоритм можно использовать как на занятиях спецкурса «Анализ художественного произведения» (в этом случае берутся во внимание все текстовые составляющие), так и в процессе преподавания курса истории украинской литературы (учитывая специфику дисциплины и ограниченное количество часов, использовать этот алгоритм стоит лишь частично). Нужно также учитывать, что предложенный алгоритм - это лишь приблизительная схема анализа, которая в процессе исследования каждого конкретного произведения должна конкретизироваться и уточняться: в одних случаях стоит больше внимания акцентировать на проблематике, в других - на особенностях художественного мира, психологизме, композиции, оригинальности художественной речи и т.д.
Ключевые слова: анализ, интерпретация, малая проза, рассказ, новелла, тема, проблематика, идея, пафос, художественный мир, композиция, сюжет, фабула, художественная речь, жанровая форма, стиль, Валерьян Пидмогыльный, «Гайдамака».
Summary
Skoryna L. Shaping of the analysis of flash fiction in higher educational establishments (based on the story of "Haidamaka" by Valerian Pidmohylnyi). In the system of knowledge and skills of students-philologists, higher priority belongs to the analysis of piece of writing. This article contains general recommendations according to the questions of the analysis, interpretation of flash fiction (stories, short novels). Theoreticalgeneralizationsare illustrated bytheexampleofthe story”Haidamaka” by Valerian Pidmohylnyi.First of all, this writing may be interesting because of its problematics. Secondly, an insight into this story helps us to trace the way offormation of Valerian Pidmohylnyi writing talent - from the first stories to novels: "The City”, ”A Little Touch of Drama. " Here is shownan approximate algorithm of the analysis, interpretation of stories and novels, which includes the following components: step 1 - primary insight into the text, step 2 - preparation (conversance with the writer's biography, information about the period, when the work was written, the history of its creation, publication and, if there is a need, examination of supplementary literature - historical, philosophical, theoretical), step 3 - repeated (deepen) insight into the writing, step 4 - interpretation of content, step 5 - analysis of the literary world, step 6 - analysis of compositional form, step 7 - analysis of plot structure, step 8 - analysis of literary speech, step 9 - analysis of genre form, step 10 - clarification of what literary schoolthis writing belongs to, step 11 - conclusions: peculiarities of the writing reception - its scientific (literary), creative and imaginative interpretation (stage, screen adaptation, musical interpretation). This algorithm can be used on the classes of the specialcourse "The analysis ofpiece of fiction" (in this case all the components of the text should be taken into account), as well as in the process of teaching of the history of Ukrainian literature course (taking into consideration the specificity of the discipline and limited number of hours, this algorithm can be used only partially). It is also necessary to consider that offered algorithm is only an approximate pattern of the analysis, which should be detailed and improved in the process of research of each specific writing: in some cases we should turnattention to the problematics, in others - to the peculiarities of literary world,psychologism, composition, originality of literary speech, etc.
Key words: analysis, interpretation, flash fiction, story, novel, theme,problematics, idea, emotional content, literary world, composition, plot, story line, literary speech, genre form, style, Valerian Pidmohylnyi, "Haidamaka."
Постановка проблеми. У системі фахової підготовки словесника одне з пріоритетних місць належить теорії, методиці й технології аналізу літературного твору. Головне завдання філолога полягає в тому, щоб уміти професійно, на належному науковому рівні витлумачити й об'єктивно оцінити словесно-художній твір.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Донедавна викладачі мали можливість користуватися лише окремими підручниками й посібниками російських авторів - А.Єсіна [2], В.Тюпи [18] та ін. Лише у 2013 року побачили світ дві книги українських дослідників, присвячені проблематиці аналізу літературних творів. Автор першої - відомий кіровоградський вчений Василь Петрович Марко [7]. У своєму посібнику він акцентує увагу на теоретичних основах аналізу художнього твору, репрезентує засади концептуально- стильового методу аналізу творів літератури, визначає напрями дослідження художнього твору, аналізує художній світ лірики та ліро-епосу, визначає грані епічного слова тощо. Друге видання - наш авторський курс лекцій [15], в якому послідовно крок за кроком описана процедура аналізу-інтерпретації літературних творів різних жанрів. Однак ні вказані посібники, ні окремі статті у фахових журналах поки що не можуть повною мірою забезпечити професійне викладання цього курсу і потребу студентів та вчителів-філологів у довідковій літературі.
Актуальність дослідження. На жаль, як засвідчує практика, значна частина студентів філологічних факультетів аналізувати художній твір не вміє або ж має надто слабкі навички роботи з текстом. Згодом це невміння утворює замкнене коло: від студента до вчителя, від вчителя до учня, який у свою чергу стане студентом. На уроках у школі аналіз зчаста підміняється переказом змісту. У ВНЗ найчастіше викладач на лекціях презентує готовий варіант інтерпретації програмного твору, а на семінарських і практичних заняттях, замість аналізувати конкретний твір, пропонує студентам обговорити опрацьовані критичні матеріали. Тому, на жаль, панівними тенденціями стають шаблон і рутина, несамостійність мислення, пряма залежність студентів від оцінок критики (значна частина яких є застарілими).
Мета статті - навчити студентів-філологів поглибленому аналізу-інтерпретації малих епічних творів, підготувати їх до самостійної роботи зі словесно-художнім текстом.
Виклад основного матеріалу.
Епічний твір можна аналізувати, беручи до уваги різні напрямки й аспекти дослідницької праці: 1) історію написанім й видання; 2) співвідношення життєвого матеріалу, який зацікавив автора, і його художнього втілення; 3) типологію і функції заголовку, епіграфу, присвяти у зв'язку із загальним задумом; 4) систему образів та взаємозв'язки між ними; 5) своєрідність композиції в цілому або особливості деяких композиційних принципів тощо. Однак у процесі аналізу-інтерпретації слід обов'язково враховувати специфіку видової форми, оскільки методичні прийоми й рекомендації при дослідженні оповідання, повісті чи роману суттєво відрізняються. Малий обсяг оповідання обумовлює специфічні принципи поетики, конкретні художні прийоми. Передовсім це впливає на особливості літературної зображальності: для оповідання / новели характерний «режим економії» художніх засобів, кожний елемент має тут більше, ніж у романі, ідейно-естетичне навантаження, оповідач зазвичай зосереджується на головному, суттєвому, це зумовлює необхідність уважного прочитання, вдумливого вивчення всіх елементів художньої структури. Пропонуємо під час цілісного системного аналізу-інтерпретації малої прози застосовувати наступний алгоритм.
1 крок: дослідницьку роботу варто починати з первинного ознайомлення з текстом - тобто ознайомлювального читання, що передбачає формування загального уявлення про зміст твору і його фабулу.
2 крок: підготовчий етап, як правило, включає ознайомлення: 1) з біографією письменника, 2) інформацією про епоху, коли був написаний твір, 3) історією його написання, видання; 4) якщо виникає необхідність, варто простудіювати додаткову літературу (історичну, філософську, теоретичну). Увага: до ознайомлення з біографією письменника й видавничою історією твору варто переходити саме після першого прочитання: у такому випадку ми не просто сконстатуємо факти життєвого і творчого шляху письменника, а зможемо вибрати ту інформацію, яка допоможе в дослідницькій роботі. Важливо: на цьому етапі читати критичні статті, історико-літературні праці, в яких досліджується обраний для аналізу твір, не варто (навіть шкідливо), адже в такому випадку чужі судження й оцінки будуть тяжіти над усією аналітико-інтерпретативною роботою дослідника. Ця інформація має бути зібрана після завершення власного дослідження, аби уточнити отримані висновки, поглибити розуміння твору.
Проілюструємо, як це виглядає на практиці - під час аналізу-інтерпретації на практичному занятті оповідання Валер'яна Підмогильного «Гайдамака». Цей твір У процесі дослідження варто застосовувати термін «ТВІР» замість конкретного жанрового визначення «оповідання» - аж поки в результаті аналітико-синтетичних операцій ми не зробимо умотивованого висновку про його жанрову специфіку. був написаний улітку 1918 р. на Собачому Хуторі під Катеринославом. Тобто під час дослідження варто акцентувати увагу лише на тих фактах із біографії автора, які передували цьому (переказувати всю біографію непотрібно). Отже, коли навесні 1917 р. розпочалася революція, російськомовне училище, в якому навчався майбутній письменник, перетворилося на 1-у Катеринославську реальну школу, де учням ще рік викладали українську мову, літературу, історію та географію України. Степан Ярушевський, товариш Валер'яна Підмогильного з Чаплів, згадував, що майже вся молодь тоді була притягнута до того чи іншого політичного табору, однак докладніших свідчень про політичні уподобання Підмогильного тих часів ми не маємо. У 1918 р. він одержав свідоцтво про закінченім школи. Ситуація у Катеринославі була неспокійною, влада постійно змінювалася: після петлюрівців прийшли денікінці, потім - григор'євці, махновці, червоноармійці. За часів Директорії в місті відкрився університет, В. Підмогильний став студентом математичного факультету. Однак через політичну й економічну нестабільність навчання фактично не проводилося, тож студентам доводилося шукати засобів існування. В. Підмогильний працює діловодом українського клубу, в редакції військової газети. У цей час у Катеринославі завдяки ініціативі Петра Єфремова почав виходити невеличкий літературно-науковий і педагогічний збірник "Січ". Перший випуск альманаху з'явився навесні 1919 р. у кооперативному "Українському видавництві у Січеславі". Відкривався він віршем Грицька Чупринки "Museum", чверть від усього обсягу займала проза - оповідання Валер'яна Підмогильного "Гайдамака" і "Ваня".
3 крок: після цього потрібно прочитати твір вдруге. Основною умовою ефективного аналізу-інтерпретації є досконале знання тексту, тому художній твір варто прочитати щонайменше двічі(за потреби - 3-4 рази, наприклад, втретє варто прочитати твір під час аналізу художнього світу, вчетверте - у процесі дослідження художньої мови).
4 крок: інтерпретація змістових компонентів твору
Літературознавча інтерпретація - це тлумачення твору задля осягнення його змісту, ідейно-художньої концепції. Вона пов'язана з виявленням інтелектуального потенціалу і стосується змістових складників твору мистецтва, першим із яких є тема. Тема (від д.-грецьк. - положення, основа) - це узагальнена основа змісту художнього твору, те, про що в цілому в ньому йдеться. Вона є сполучною ланкою між первинною реальністю і художнім світом. У процесі аналізу-інтерпретації необхідно чітко розрізняти поняття «тема», «проблема», «ідея» і відповідні структурні рівні художнього змісту, уникаючи їх дублювання.
Важливо знати:
> тема - це об'єкт художнього відображення, на рівні тематики мова йде винятково про матеріал для подальшої постановки проблеми; у темі ще немає ні проблемності, ні оцінки, це звичайна констатація факту;
> проблематика - це рівень осмислення відображеного, формулювання питань, обговорення певної системи цінностей, встановлення значущих зв'язків між явищами дійсності, той аспект художнього змісту, де автор запрошує читача до співпраці;
> ідея - це рівень оцінки зображеного, сфера висновків, заперечення чи ствердження. І88Х 2076-5770. Вісник Черкаського університету. 2015. № 25 (358)
Як визначити тему літературно-художнього твору?
Перший спосіб: спробувати вичленувати її з тексту - тема може бути сконцентрована в заголовку («Земля» О. Кобилянської, «Брехня» В. Винниченка тощо), епіграфі чи присвяті (напр., новела Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном» присвячується «Любові Всевишній») тощо. Другий спосіб: тему твору можна визначити, згорнувши фабулу до єдиної неподільної смислової тези. Для цього необхідно: 1) переказати фабулу (подієвий ряд твору),
2) лаконічно узагальнити її в одному реченні, максимально абстрагувавшись від конкретних персонажів і зображеної ситуації. Якщо у творі є кілька тем, то аналіз цього змістового рівня будується на виокремленні головної теми, яка має вирішальне значення для розкриття творчого задуму автора, і низки допоміжних (тем окремих фабульних ліній або окремих найбільш містких у змістовому сенсі сцен). Найчастіше головна тема пов'язана з образом центрального героя, рідше вона проходить крізь долю низки персонажів.
Увага: під час визначення теми варто уникати таких стандартних помилок:
тема твору - це не математична формула, тому не варто прагнути сформулювати її абсолютно точно й вичерпно; студенти можуть пропонувати різні словесні варіанти її вираження;
у формулюванні теми не повинні фігурувати інші літературознавчі поняття (наприклад, «тема повісті “Кайдашева сім'я” І.Нечуя-Левицького - конфлікт у родині Кайдашів» або «тема новели М. Хвильового “Я (Романтика)” - проблема роздвоєння особистості») - це вказує на сплутування різних структурних рівнів художнього твору;
у художньому творі потрібно розрізняти об'єкт зображення (конкретну зображену ситуацію) та об'єкт відображення (вираження - у ліриці): ця відмінність особливо помітна у творах із домінуванням умовної (фантастичної) образності. Наприклад, якщо ототожнювати об'єкт зображення й відображення в байці Л. Глібова «Вовк і ягня», то її тема може бути визначена як стосунки Вовка і Ягняти (історія з життя тварин), хоч насправді тут йдеться про взаємини сильного і слабкого, тобто суспільні відносини.
Під час аналізу тематики А.Єсін радить розрізняти теми конкретно-історичні й вічні [див. докл.: 2]. Конкретно-історичні породжені певною ситуацією в країні й не повторюються за межами цієї історичної епохи (тема пролетаріату в соцреалізмі, тема Великої Вітчизняної війни в літературі II половини XX ст. тощо). Вічні теми фіксують повторювані моменти в історії різних національних спільнот, у різних модифікаціях вони повторюються в житті різних поколінь, у різні історичні епохи: теми кохання, дружби, взаємин поколінь тощо. За спрямованістю на предметну сферу (об'єкт зображенім) розрізняють такі різновиди літературної тематики: особистісно-психологічна, морально- етична, суспільно-політична, історична, воєнна, філософська, метафізична, фантастична, пригодницька тощо [13, 139-140].
Для прикладу схарактеризуємо тематику твору В.Підмогильного «Гайдамака». Заголовок акцентує увагу на статусі головного героя, а не на темі; епіграфу, присвяти чи інших символічних елементів у тексті немає, тому тему доведеться «вичленувати» з фабули. Отже: у творі йдеться про двох учнів К-ської (напевне - Катеринославської) гімназії, які приєдналися до гайдамацького руху. Один із них - Василь - пішов на війну, аби здобути револьвер, другий (Олесь), усвідомлюючи власну кволість, незграбність і непотрібність, хотів загинути в бою. Коли почався відступ, Василь покинув гайдамаків і повернувся додому, а Олесь залишився й потрапив у полон до червоноармійців. Оскільки хлопець заявив, що він - ідейний борець за незалежність України, комісар засудив його до розстрілу, однак в останній момент Олеся помилували й після покарання шомполами відпустили додому. Переказ фабули приводить нас до висновку, що у творі можна виокремити кілька тем.
Перша - головна тема: становлення особистості (розгортається на прикладі головного героя Олеся), ця тема особистісно-психологічна, вічна; другорядні даелш/художнє відображення подій громадянської війни (протистояння гайдамаків і червоноармійців - продемонстрована на прикладі всіх персонажів твору), суспільно-політична, національна, конкретно-історична; тема життя і смерті (на прикладі образу Олеся й осавула Дудника), тема філософська, вічна. Назагал аналізу тематики не варто приділяти багато уваги, адже головне в художньому творі - не відображена дійсність, а її осмислення, оцінка, форми (принципи, прийоми, засоби) її презентації. А.Ткаченко слушно зауважує: «Чому тема є вершиною змістового плану? Адже ж вона - підошва гори, те, що покладено в основу, а коли уявити мішень, то це - “молоко”, а не “десятка”» [17]. Надмірна увага до цього змістового рівня може перевести дослідження літературного твору в розмову про відображену дійсність, а це не завжди потрібно й результативно.
Після визначення теми переходимо до інтерпретації проблематики. У літературознавстві проблематика - це сфера осмислення певного життєвого явища, вияву авторської концепції світу й людини. На цьому змістовому рівні письменник пропонує читачеві діалог, обговорює певну систему цінностей, ставить питання, наводить художні аргументи “за” й “проти” тієї чи іншої життєвої «програми». Це найскладніший етап інтерпретації змісту. Увага: не у всіх творах варто вишукувати глобальну проблематику. Як слушно підкреслює А.Ткаченко, «таких запитань (проблем) може й не бути, якщо твір, приміром, розважальний, аж до “свідомої” безтурботності, але коли вони є, то не обов'язково лише соціальні, а й етичні, психологічні, екологічні, онтологічні тощо. Варто лише наголосити, що художня проблематика відрізняється від наукової - хоча б тим, що, як правило, не знаходить чітких логічних формулювань. А втім, і тут нема різкої межі: не тільки герої художньо-документальних нарисів, а й персонажі творів фантастичних (“Сонячна машина” В.Винниченка), реалістичних (“Розгін” П.Загребельного), модерністських (“Київський оберіг” І.Драча) можуть бути науковцями, котрі, окрім емоційного переживанім своєї діяльності, викладають її результати і мовою наукових доповідей та формулювань» [17]. Зверніть увагу: для того, аби максимально повно окреслити проблематику досліджуваного твору, радимо застосовувати «пообразний» шлях: розглядаючи окремо «історію» кожного персонажа, потрібно визначити, яку проблему він «озвучує» (враховуючи, що таких проблем може бути кілька, або навпаки - на прикладі історій різних персонажів можуть бути презентовані різні ракурси бачення однієї проблеми). Аби не «загубити» теми / проблеми / ідеї, варто пам'ятати, що зазвичай кожній темі у творі відповідає якась одна (чи кілька) проблема й ідея: анонсоване у темі явище осмислюється (рівень проблематики) й підсумовується, оцінюється (рівень ідейного змісту).
Головна проблема у творі В.Підмогильного «Гайдамака» пов'язана із спробами головного героя подолати свій комплекс неповноцінності (за класифікацією Г.Поспєлова- О.Єсіна, це «романна» проблематика [2]). Олесь незадоволений собою, вважає себе потворою: «Він одходив тоді трохи далі від свічада й показував сам собі язика; потім напружено вдивлявся, стискував кулаки, сварився довго й зосереджено, вкладаючи в цей жест всі свої сили, й шепотів придушено: - У, проклятий, проклятий» [12, 44]. (Увага: у процесі дослідження проблематики необхідно підтверджувати свої висновки цитатами з твору). Найбільше хлопця непокоїть відчуття непотрібності: «Він був не дурний, але й не дуже розумний; розумний, власне, остільки, щоб розуміти, що він поганий, нецікавий і нікому не потрібний» [12,44]. Для того, аби уникнути психологічного дискомфорту, він будь- якими засобами відчайдушно намагається привернути до себе увагу оточуючих - пристає до «Камчатки» («тут, щоб бути прийнятим до гурту, вимагалось тільки знання масних анекдотів» [12, 44]), йде разом з усіма до повії, а згодом приєднується до гайдамаків. Навіть в екстремальній ситуації хлопець поводиться виклично не тому, що не боїться смерті, а тому лиш, що хоче, аби його помітили: «Олесь лежав і посміхався, він був переконаний, що Бог не дасть йому загинуть. В той же час було приємно бачити, що він несподівано звернув на себе увагу. Олесь з радістю думав, що червоногвардійці ставляться до нього не байдуже, а зі злістю» [12, 50]; і далі: «“Навіщо лікаря? Ой, щось цікаве буде”, - подумав Олесь з раптовим захопленням; і знову було приємно, що він грає тут не малу роль» [12, 53].
Усвідомлення власної нікчемності провокує в юнака бажання звести рахунки з життям, однак на самогубство він не здатний, тому й вирушає на війну: «Чого він пристав до гайдамаків, а не червоноармійців, - він і сам не знав. Він тільки постановив полізти туди, де вбивають» [12, 45]. Однак бій надто швидко завершився, гайдамаки склали зброю, Олесеві тільки легенько подряпало кулею руку. Переосмислюючи все, що відбувається, Олесь картає себе, по-махохістськи звинувачуючи в нікчемності: «Я тварина малодушна. Хе, хіба ж то людина, хто не вміє поставити себе серед інших людей? То ж корова. Ось мене везуть на смерть... Чого ж я не радію? Я ж шукав смерті. Дурень, хіба людина мусить шукати смерті?! То вже не людина, а недолюдок. Розстріляють мене - добре, залишать живим - буду жити, посадять у в'язницю - буду сидіти. Хіба ж я буду пручатись? Я нікчемність! Хе... мене може роздушити кожний. Підійде червоногвардієць, проведе ножем по горлянці - і каюк, нема мене» [12, 51]. Врешті, прагнучи довести хоча б собі, що він насправді чогось вартий, Олесь відмовляється зректися переконань (побіжно окреслюється проблема національного самоусвідомлення головного героя): «Ну, та як же? Ви зрікаєтесь своїх переконань? У Олеся засмоктало під ложечкою, чаю хотілось до нестями. Тому-то його взяла злість. - Ні від чого я не відрікаюсь. Я боронив інтереси України й буду далі їх боронити від усякого ґвалту й грабування, - різко промовив він, не дивлячись на те, що в школі в змаганнях між товаришами він мовчки тримався загальноросійської орієнтації» [12, 53].
У контексті спогадів головного героя схематично окреслюється ще принаймні дві проблеми: перша пов'язана із тогочасною системою освіти (пропонуємо студентам докладніше проінтерпретувати фрагмент тексту, в якому згаданий вчитель малювання Андрій Петрович), друга - із сексуальним вихованням молоді. Думається, ця проблема може викликати додатковий інтерес читачів. Перший інтимний досвід Олесь здобуває не з коханою дівчиною і навіть не під дією гормонів - він пішов до повії, аби не бути в класі «білою вороною». Це стало для юнака додатковим розчаруванням, адже гола фізіологія не супроводжувалася ніякими позитивними емоціями. Для того, щоб не відставати від “Камчатки”, Олесь попрохав повести й його до повії, до котрої ходила вся доросла частина класу. Його повели, й він впірнув в багно розпусти, впірнув увесь з головою, ногами, душею. З огидою згадував Олесь маленьку кімнатку, в котру налізало одразу чоловік з п'ять; в кімнаті перед іконою завше блимала лампадка і за ситцевою заслоною стояло ліжко. Кожної суботи Олесь ходив туди з співучнями, захльобувався й потопав. А вдома, на самоті, проклинав усе: й співучнів, і повію, й життя. Молився він довго й часто, але Бог не міг або не хотів йому допомогти» [12, 45]. Проблема сексуальності зустрічається в ранніх оповіданнях В.Підмогильного доволі часто, актуалізуючи комплекс «проклятих питань», які турбували молодих людей.
Інтерпретація другорядних проблем.
У зображенні протистояння гайдамаківі червоноармійців окреслюються такі проблеми:
1 - відсутність в основної маси гайдамаків глибокої ідейності, переконаності в цінності тієї справи, за яку вони борються, саме тому в критичній ситуації вони так легко складають зброю і розходяться по домівках. «Олесь ледве тяг ноги. Він шкодував, що не пішов до червоногвардійців. Ті хоч б'ються, грабують, а ці лише відступають без бою, та ще й до того розходяться» [12, 46]. З усього загону лише осавул та кілька старшин зберігають гідність і самоповагу, інші вояки пасивні, байдужі, найбільше переймаються власними егоїстичними інтересами: «Олесеві за гомоном не було чути, що саме вони питають, але було видко, що червоногвардійці починають звіріти. Один із них ударив Дудника по щоці. Той стиснув зуби й зробив крок уперед; навкруги все стихло. - За що це вони його? - спитав Олесь гайдамаку, котрий стояв поруч з ним. - Та він, як усі здались, ще стріляв із кулемета й забив їхніх чоловік з шість. - А нащо було здаватись? їх же небагато. Гайдамака знизнув плечима й одвернувся. - “Запорожці!” подумав з презирством Олесь» [12,47]. Так у творі пунктирно накреслюється проблема історичної долі України: відсутність бойового духу, справжньої ідейності, готовності йти до кінця і, якщо потрібно, померти за свободу батьківщини не дозволили у 1918-1919 рокам здобути незалежність України. Ця проблема національна.
2 - пасивність, зрадництво народу (селян), які (замість допомогти гайдамакам) стали на бік ворога: «Як вирушили з міста, гайдамаків залишилось щось біля сотні чоловіків. В надії сполучитись з вільними козаками околишніх сіл, вони прямували на велике село Мартинівку, де був збірний пункт вільного козацтва. Коли ж гайдамаки підступили до села, то виявилось, що вільні козаки самі роззброїлись під впливом чуток про успіхи червоногвардійців, а також і тому, що місцеві селяни схилились на бік більшовиків. Селяни навіть не пустили гайдамаків у село, щоб не накликати на себе помсти червоногвардійців. Даремно отаман загону, вродливий і кремезний осаул Дудник, переконував їх озброїтись і сполучитись з ними, щоб укупі боронити інтереси “нашої рідної Вкраїни”. Селяни згоджувались, що боронити Україну треба, але озброїтись не хотіли і в село не пустили. Гайдамакам нічого не залишилось, як повернути від села. - Ось вам і українці, - казав Дудник козакам, що оточували його навкруги, пересипаючи свою промову московською лайкою. - Дочекались допомоги! Що ж, хлопці, мабуть, по домах» [12,46]. Це прирікає український національно-визвольний рух на поразку. Проблема національна.
3 - більшовицька ідеологія виявляється антиукраїнською, нарізно просякнутою російськими імперськими ідеями, це найвиразніше виявилося в агітаційній промові комісара: «Га? Молокосос, ланець, хлопча, а вже контрреволюціонер? Буржуй? Ти що ж це, та? Проти кого? Проти великого руського народу? Проти пролетаріату?.. А ти знаєш, що робить народ із зрадниками? - питав комісар, наступаючи на Олеся. - Він їх нищить! Розумієш, як комашню! Комісар зробив рух рукою, щоб показати, як нарід нищить зрадників; Олесь оступився назад, щоб комісар його не вдарив. Але комісар уже заспокоївся й сів. - Я представник влади народу й мушу оберігати інтереси його. Так чи ні? Олесь хитнув головою. - І я їх бороню, як це личить громадянину. Молодий чоловіче, ви ще зовсім хлопчик, ви юнак. Хіба можуть бути в ваші роки справжні переконання? Ви виросли у буржуазній сім'ї, вас виховали у певному дусі, а ви своїм батькам й повірили. Чого ви самі не придивилися до життя? Ви ж знаєте, що Україна - це тільки причіпка для буржуїв. їм аби ім'я, аби сховати за чимсь свої егоїстичні інтереси. А ви цього не зрозуміли, молодий чоловіче, й повірили зрадникам. Як же це так, га? Негарно, молодий чоловіче! А потім друге питання: нащо ви ображали наших лицарів-вояків, оборонців від імперіалізму - славетну Червону гвардію? А чи ви знаєте... Далі комісар почав перебирати славні вчинки Червоної гвардії» [12, 52]. Проблема національна.
Тема життя і смерті конкретизується через проблему усвідомлення цінності життя й неминучості смерті. Опинившись у ситуації екзистенційного вибору, Олесь замислюється над своїм життям, бажаннями, переконаннями й розуміє, що зовсім не цінував те, що має. «Хочеться подумати про дім, але не варто. Ну що мені тепер? Ну, повмирали батьки, і я через годину, день, два, місяць - теж помру. Так що ж? Га? А, Бог... Може, порятує. Господи, прости й помилуй... Ну, я помру, другий помре, третій... Прийде час, повмирають всі мої співучні й учителі. І нічого. Земля не перевернеться. Один раніш, другий пізніш. Господи, заступи мене твоєю благостю. Пречиста діво... Я ж кажу, що це нічого. Смерть - дрібниця. Родився - помер. А перемежок між цими бігунами - життя. Це формула. Підставиш у цю формулу людину - кінець, помре» [12, 51]. Проблема філософська.
Увага, обов'язково пропонуємо студентам підтверджувати свої міркування цитатами з тексту, це убезпечить їх від вільного коментування, а інколи й фантазування «за мотивами» твору, домислювання того, чого у тексті немає.
Наступний етап дослідження змісту - інтерпретація ідей твору. Ідея містить у собі оцінку зображених життєвих явищ. Розкрити її означає зрозуміти ставлення письменника до зображуваних характерів, явищ. Письменник у творі здебільшого не декларує ідею прямо, у вигляді безпосередньо вираженої моралі (як у байці), вона нерозривно злита із зображуваним, передається всією цілістю твору. Часто дослідники ведуть мову про ідейну організацію твору, маючи на увазі правильне розуміння зображеного письменником. Так формується уявлення про авторську ідею. Але, щоб уникнути помилок, варто пам'ятати:
1) про авторську ідею можемо говорити лише тоді, коли вона висловлена безпосередньо самим автором (у передмові, коментарях, інтерв'ю, щоденниках, «моралі» байки тощо); якщо ж автор її безпосередньо не озвучив, то фраза «автор у творі хотів висловити таку ідею» втрачає сенс і подальші міркування перетворюються на вільні інтерпретації, висловлення не авторського, а власного погляду;
2) інколи недостатньо кваліфіковані дослідники беззастережно ототожнюють авторську ідею з висловлюванням персонажа. Не можна забувати, що тільки в рідкісних випадках автор доручає герою прямо сформулювати одну з ідей твору; для цього необхідна злитість автора і його персонажа, своєрідна автобіографічність. На практиці висловлювання героя тільки тоді може претендувати на статус авторської ідеї, коли цьому не суперечить весь образний лад твору, коли немає жодних сумнівів у тому, що автор свідомо залишає за героєм останнє слово, яке не заперечують ні інші персонажі, ні сам автор, ні подальший розвиток подій. У сумнівних випадках краще не ототожнювати позиції автора і героя. Це важливий методичний принцип інтерпретації змісту;
3) ідейний зміст твору ширший, аніж його авторське розуміння, іноді може навіть суперечити йому. Наприклад, коли нині читаємо твори соцреалістів, то об'єктивно сприймаємо не те, що прагнув сказати автор, а те, що самі бачимо з відстані часу.
Л.Тимофєєв для повноти осягнення ідейного змісту твору пропонує застосовувати терміни головна ідея (провідна думка) і похідні ідеї (пов'язані з образами окремих персонажів або з різними фабульними лініями). Існує кілька шляхів розпізнавання ідеї в художньому творі'.
> інколи автор безпосередньо формулює ідею (чи одну з ідей), наприклад, в епіграфі; іноді він «передоручає» право висловити ідею одному з персонажів: Фауст у драматичній поемі И.В.Гете у фіналі стверджує: «Лиш той життя і волі гідний, Хто б'ється день у день за них» (переклад М.Лукаша);
> найчастіше ідея не формулюється у тексті безпосередньо, а «пронизує» всю його структуру. Аби її вичленувати, необхідна кропітка, складна аналітична робота, а також інтуїція. Для правильного розуміння художньої ідеї аналіз цього аспекту художнього змісту необхідно проводити у тісному зв'язку з аналізом інших складників.
Авторська ідея твору «Гайдамаки» ніде прямо не задекларована, об'єктивні ідеї твору:
1 - самоцінність особистості: не зважаючи на непривабливу зовнішність, слабосилість, інші вади, кожна людина є унікальною, цікавою, заслуговує на повагу й розуміння; у процесі становлення особистість повинна долати комплекси, лише так можливий шлях до повноцінного життя (ідея особистісна, морально-етична);
2 - приреченість національно-визвольних змагань на поразку через сліпоту народу й відсутність справжньої ідейності у самих гайдамаків(ідея національна),
3 - засудження великоросійського шовінізму більшовиків, які принижують національну гідність українців (ідея національна),
4 - утвердження самоцінності життя (ідея філософська).
Інтерпретацію змісту художнього твору підсумовуємо дослідженням пафосу. Пафос (з д.-грецьк. - пристрасть, емоція) - тип емоційного світовідчуття, що окреслюється у творі й виражає авторське ставлення до зображуваного, впливає на свідомість читача, спонукаючи його до співпереживання. Це визначальна умова художності твору, його здатності естетично впливати на свідомість читача. Проаналізувати пафос у художньому творі означає встановити тип емоційно-ціннісної орієнтації автора (трагічний, драматичний, героїчний, сентиментальний, романтичний, ліричний, сатиричний, гумористичний тощо). У творі Валер'яна Підмогильного домінують два різновиди пафосу: драматизм (у зображенні історії становлення особистості), трагізм (у відображенні історичних подій). Пропонуємо студентам докладніше пояснити це твердження.
5 крок: аналіз художнього світу. Світ літературного твору - це художньо освоєна, трансформована реальність, відображена за допомогою мовлення й за участі вимислу. Аналізуючи твір, не слід забувати, що в ньому панують особливі художні закони; його внутрішній світ не є цілковито автономним - він залежить від навколишньої реальності, звідки автор запозичує необхідні «будівельні матеріали»; але письменник не копіює життя, а перетворює його [див. докл.: 4]. Художній світ умовно подібний до первинної реальності, міра цієї умовності в різних творах різна - залежно від авторського задуму.
Світ людей: центром зображеного у творі світу є людина, рідше - образи олюднених тварин, рослин і речей. Існують різні форми присутності людини в літературних творах. До основних належить персонаж (герой чи дійова особа), до факультативних - оповідач / розповідач, образи автора й читача. Персонаж - образ, презентований у творі як об'єкт розповіді, певна жива або умовно жива істота. Як правило, у процесі аналізу образів персонажів найбільше уваги приділяється, умовно кажучи, «змістовим» показникам, тобто особливостям внутрішнього світу персонажів, їх характерам, при цьому майже ігнорується необхідність визначенім прийомів і засобів характеротворення - «формальний аспект». Саме він має стати основним, адже для розуміння твору як естетичного феномену важливо усвідомлювати, як письменник досягає того чи того ефекту, за допомогою яких засобів характеризує персонажів [див. докл.: 3; 8]. Аналіз образу персонажа - це складний процес “вичитування” з кожної деталі якомога більшої кількості інформації про нього.
В аналізованому творі В.Під могильного наявний образ оповідача та низка образів персонажів. Пропонуємо докладніше зупинитися на образі головного героя. Для цього рекомендуємо ще раз перечитати твір, занотовуючи цитати до таблиці.
|
Засіб |
Фрагмент тексту |
Які особливості внутрішнього світу тут відображені |
|
|
Засоби непрямого проникнення у внутрішній світ людини |
|||
|
Літературно-художній антропонім |
|||
|
Портрет |
|||
|
„Видима мова душі” (міміка, пантоміміка, інтонація) |
|||
|
Вчинки |
|||
|
Особливості мовлення персонажів |
|||
|
Речі як характеризуюча бутафорія |
|||
|
Пряма авторська характеристика |
|||
|
Самохарактеристика |
|||
|
Характеристика іншими персонажами |
|||
|
Засоби безпосереднього п |
зникнення у внутрішній світ людини |
||
|
Пряме відображення думок і почуттів персонажів |
|||
|
Психологічний аналіз (автора) |
|||
|
Самоаналіз (внутрішні монологи, діалоги) |
|||
|
Невласне пряма мова |
|||
|
Прийом «потоку свідомості» |
|||
|
«Живий символ» |
|||
|
Листування |
|||
|
Інтимні щоденникові записи |
|||
|
Сновидіння, галюцинації, які виявляють несвідоме в людині |
Увага: слід уважно стежити за тим, щоб студенти не просто виписували цитати (інколи ніяк не пов'язані з суттю питання), а й коментували їх, вказуючи, які риси характеру акцентовані в кожному конкретному випадку.
Перший важливий момент, на який необхідно звертати увагу під час аналізу образів персонажів, - це літературно-художній антуопонім (ЛХА). Ім'я в літературному творі не просто називає людину, воно спеціально (з певною метою) дібране автором. Алгоритм аналізу ЛХА наступний: фіксація імені, прізвища, прізвиська (за наявності), з'ясування його семантики / символіки, співвіднесення з існуючою антропонімійною традицією, визначення функції, його характеризуючого потенціалу, вказати, до якого типу належить ЛХА. Головного героя у творі Валер'яна Підмогильного звуть Олесь. Коли він і його товариш по навчанню вперше потрапляють у поле зору читача, автор репрезентує їх по-різному: «Першого учня звали Василем, другого - Олесем» [12,43]. Василь - повна «офіційна» форма імені; Олесь - зменшено-пестливе від Олександр: застосування такої форми імені: 1) свідчить про певну інфантильність, незрілість персонажа, несерйозне ставлення до нього інших і його самого; 2) автор називає свого героя не Сашком, а Олесем, підкреслюючи його українське походження. Прикметно також, що ні гайдамаки, ні червоноармійці не звертаються до героя по імені, це вказує його «непомітність» для інших, «неприсутність» у цьому світі. Ближче до фіналу ми дізнаємося також прізвище головного героя - Привадний. Це прізвище похідне від іменника «привада», за словником воно означає «те саме, що й принада» [16, 567]. Як бачимо, антропонім підібраний на контрасті із зовнішнім виглядом, Олесь не є ані принадним, ані симпатичним, що й стало однією з причин формування у нього комплексу неповноцінності.
Наступний етап характеристики персонажа - аналіз його портрета (опису зовнішності - тілесних, природних, вікових ознак: рис обличчя й фігури, кольору волосся тощо, а також усього, сформованого соціальним середовищем, культурною традицією, індивідуальною ініціативою - одягу, прикрас, зачіски й косметики тощо). Портрет відображає стабільний комплекс рис «зовнішньої людини». Як правило, він локалізується в одному фрагменті твору, найчастіше під час першої появи персонажа (уводиться експозиційно). Портрет може додатково супроводжуватися авторським коментарем, що розкриває зв'язки зовнішності й характеру, а може «діяти» сам по собі.
У творі «Гайдамака» автор докладніше зупиняється на зовнішності головного героя: «Другий учень (Олесь - Л.С.) був невисокий, худий і слабосилий. Він прийшов до гайдамаків того, що був зовсім розчарований у житті й навіть серйозно думав про самовбивство. Йому так обридло своє безсиле тіло, своя худорлявість, випнуті маслаки на обличчі, що він сумував іноді довго й болісно, іноді плакав і проклинав усе на світі вродливе й чудове» [12, 43]. Здавалося б, цього опису досить, аби зрозуміти проблеми героя, однак автор додатково посилює враження: «Сорочки він ніколи не застібав, і тому було видко худі, як дошка, груди, на котрих випинались смугами ребра. Шия була довга, тонка, й на ній незграбно сиділа висока голова. Олесь вдивлявся в своє обличчя, й воно здавалось йому плямою, одноманітною, невиразною й рівною. Не було помітно ні носа, ні очей, ні рота» [12, 44]. Прикметно, що портрет поданий не об'єктивно, а крізь призму сприйманім самого героя, а він настільки присякнутий почуттям самозневаги, автоненавистю, що не бачить у дзеркалі нічого привабливого.
«Видима мова душі». У зовнішності людини поруч із статичними портретними характеристиками важливу роль відіграють «змінні» ознаки - жестикуляція, міміка, інтонації. З їх допомогою письменникові вдається переконливо продемонструвати, що почуває персонаж, як він реагує на ту чи іншу подію. Пропонуємо студентам уважно прочитати твір і виписати фрагменти, де автор вказує, як поводиться Олесь. Оскільки таких епізодів у тексті дуже багато, а формат статті не дозволяє їх докладно проаналізувати, зупинимося лише на окремих деталях. Олесь - дуже емоційний хлопець, тому часто змушений притлумлювати непрошені сльози (див., напр.: «Олесь, котрому було боляче кидати рідні місця, батьків, яких він любив і котрі його любили, змахнув непрохану сльозину й радісно підтакнув: - Авжеж відступили» [12, 43], або «Олесь хотів спитати ближчого гайдамаку, куди вони всі йдуть, але мовчання снігів скувало йому губи, гнітило його, й йому хотілось плакати. Він оглянувся назад: міста вже не було видно й ззаду стало вже так само синьо, як і спереду. Олесь напруженням волі примусив себе не заплакати» [12, 44]. Дуже цікавою з точки зору психологізму є поведінка головного героя в очікуванні розстрілу: «Олесь прикусив долішню губу, щоб не закричать або не завити від жаху, тупої розпуки й чорної туги. Серце колотилось занадто міцно, аж здригувалась сорочка...» [12, 55-56] і далі за текстом.
Головним засобом характеротворення в літературі є відображення поведінки, вчинків персонажів. Людина діє відповідно до власних принципів, світогляду, у вчинках виявляє особливості свого внутрішнього світу. Валер'ян Підмогильний в аналізованому творі дуже активно апелює до цього засобу. Пропонуємо студентам занотувати всі вчинки головного героя (від навчання в школі до того моменту, коли червоноармійці відпустили його додому) й проаналізувати їх, вказавши, які риси вони засвідчують.
Особливості мовлення персонажа. Спосіб, манера, характер мовлення нерідко опиняються в центрі твору. Як слушно зауважував В.Фащенко, «мовлення - це дія словесна. І тому людина характеризується не лише тим, що і як вона робить, а також тим, що і як вона говорить» [див.: 19]. Аналіз особливостей мовлення персонажа має відбуватися поетапно і включати: 1) визначення домінантних форм мовленнєвої активності (монологи й діалоги), їх різновидів; 2) аналіз «змісту» й «форми» мовлення на різних рівнях:лексики (визначення домінантних лексем, окреслення сфери інтересів і потреб персонажа); констатація наявності / відсутності стилістично маркованих шарів мовлення (вульгаризмів, арго, жаргонізмів, професіоналізмів, діалектизмів тощо); фразеологія (схильність / несхильність до вживанім прислів'їв, приказок, їх змістове наповнення); орфографія (мовлення правильне, літературне, нормативне чи рясніє помилками); синтаксис (особливості синтаксичної конструкції висловлювань) тощо. Студенти, читаючи твір, мають зафіксувати особливості мовлення головного героя. Слід звернути увагу на те, що Олесь майже зовсім не спілкується з іншими людьми, обмежуючись короткими сухими репліками, найемоційнішим є хіба що його звертання до червоноармійців («А вам заздрісно, що в мене пальто гарне? Так пограбуйте. Ви ж усі колишні злодії та душогуби!» [12, 50]). Натомість доволі широко автор репрезентує «внутрішнє мовлення» Олеся Привадного, але про це - окрема розмова.
Певний характеротворчий потенціал можуть мати речі, які належить людині і втілюють її уподобання та ціннісні пріоритети. Описуючи свого героя, Валер'ян Підмогильний згадує лише дві речі - шапку й пальто із смушевим коміром, які характеризують соціальний статус персонажа як представника середнього класу. Однак він не цінує речей, тому охоче погоджується на нерівноцінний обмін: «Олесь з радістю взяв його потерту, засмальцьовану шапку й віддав свою. Він був радий зав'язати з ними які-небудь стосунки, але нічого не міг знайти спільного з цими похмурими людьми. Так само, як і в класі, тут він був непотрібний і самотній» [12, 46].
Пряма авторська характеристика в художніх творах зустрічається порівняно рідко. Частіше письменники покладаються на те, що читач зможе самостійно зробити висновок про внутрішній світ персонажа, аналізуючи його поведінку та інші засоби характеротворення. Однак Валер'ян Підмогильний (як початківець) не оминає увагою можливість поінформувати реципієнта про характер свого героя: «Олеся не любили дівчата, певніше, не помічали його; це було образливо й жорстоко. Він був не дурний, але й не дуже розумний; розумний, власне, остільки, щоб розуміти, що він поганий, нецікавий і нікому не потрібний» [12, 44].
Більше уваги у творі «Гайдамака» приділено характеристиці персонажа іншими дійовими особами, опису їх ставлення до головного героя: «Товариші ставилися до його чудно; коли він приходив до класу, то вони весело тискали йому руку, а потім зразу ж забували про його. Коли він підходив до гурту під час якоїсь розмови чи наради, то балачка провадилась так само, нібито ніхто й не підійшов. До сьомого класу він цього не помічав, а тепер помітив одразу й зрозумів, що він непотрібний. Від свідомості своєї непотрібності він мучився й плакав» [12,44]. Так само не знаходить Олесь розуміння і приязні серед гайдамаків: «Гайдамаки ставилися до нього з легеньким презирством. Вони майже не розмовляли з ним» [12, 46]. Ще більшою експресивністю позначені репліки червоноармійців: «-Ось вам і гайдамацький генерал! - А ще по своїй охоті пішов! Бач безсиле яке! З-під материної спідниці вирвався. Буржуй!» [12, 49], «лікар, привітавшись з комісаром, глянув на Олеся. - Отсеї - запитав він» [12, 53]. Як бачимо, комплекс неповноцінності розвивається в Олеся невипадково, оточуючі ігнорують його або ж ставляться з неприхованою зневагою.
Назагал Валер'ян Підмогильний віддає перевагу прийому безпосереднього проникнення у внутрішній світ головного героя. Привертає увагу майстерне застосування прийомів «психологічного аналізу» й самоаналізу, прямого відображення думок і почуттів персонажа. Наприклад, дуже докладно, психологічно достовірно описаний стан Олеся, його думки напередодні розстрілу: «Олесь, почувши свідоцтво про свою смерть, не захвилювався. Просто й в голову не йшло, що жива людина може почути свідоцтво про свою смерть. Він був певний, що скоїлась помилка, й хотілось йому підійти до комісара, плеснути його по плечі й сказати: - Годі комедіанта з себе вдавати. Я живий! Потім глянув слідком за комісаром на дзиґарі за своєю спиною на стінці, здивувався, що не помітив їх раніш, і побачив, що вже 11 година й 40 хвилин. Тоді Олесь зрозумів, що через п'ять хвилин він буде лежати на землі, пронизаний десятком куль...» [12, 54] - і далі за текстом. Підсумовуючи, можемо сконстатувати майстерність В.Під могильного у творенні характеру головного героя; прозаїк застосовує широкий арсенал засобів і створює переконливу «картину» його внутрішнього світу.
...Подобные документы
Дитинство Валеріана Петровича Підмогильного. Навчання в Катеринославському реальному училищі. Вихід I тому збірки оповідань "Твори". Найвизначніші оповідання В.П. Підмогильного. Переїзд з дружиною до Києва. Розстріл із групою української інтелігенції.
презентация [974,5 K], добавлен 06.03.2012Дитячі та юнацькі роки Підмогильного, отримання освіти, захоплення гуманітарними науками. Початок літературної діяльності, перші оповідання. Тематика творчості українського письменника, найбільш відомі його романи та повісті. Арешт і останні роки життя.
контрольная работа [25,3 K], добавлен 28.11.2012Розкриття теми міста у творах найяскравіших представників української літератури початку ХХ ст. Виявлення та репрезентація концепту міста в оповіданнях В. Підмогильного, що реалізується за допомогою елементів міського пейзажу - вулиці, дороги, кімнати.
научная работа [66,6 K], добавлен 04.04.2013Творчість А. Дімарова як зразок високохудожньої та плідної праці митця. Характеристика та розвиток пригодницької прози для дітей. Аналіз дитячого твору "На коні й під конем", дослідження пригоди як рушія сюжету, значення місії пригодництва у творі.
курсовая работа [123,0 K], добавлен 11.02.2013Біографія В. Підмогильного - видатного прозаїка українського "розстріляного відродження": походження, навчання, літературна та перекладацька діяльність; вчителювання, праця у видавництвах. Духовні наставники; вплив психоаналізу і французької класики.
презентация [6,3 M], добавлен 04.11.2014Поява еротичного компоненту в сюжетній структурі новели "Пригода Уляни" - фактор, який трансформує сюжет літературного твору на модерністський. Зіставлення різних типів жіночого досвіду між собою - характерна особливість малої прози Ірини Вільде.
статья [15,9 K], добавлен 18.12.2017Творчість Б. Грінченка у контексті реалістичної прози XIX століття. Рецепція малої прози у вітчизняному літературознавстві. Звернення в оповіданнях до теми дитинства. Драматичні обставин життя дітей. Характеристика образів. Відносини батьків і дітей.
курсовая работа [93,7 K], добавлен 09.06.2016Ідейно-образний рівень ліричного твору. Творчість Ліни Костенко в ідейно-художньому контексті літератури. Форма художнього твору, її функції. Проблема вини і кари у драматичній поемі. Специфіка категорій часу й простору. Аналіз віршів письменниці.
курсовая работа [45,7 K], добавлен 30.10.2014Вільям Сомерсет Моем - видатний англійський романіст, драматург і майстер короткої прози. Дослідження художньо-естетичних принципів В.С. Моема на підставі аналізу його літературно-автобіографічних праць і наукових джерел стосовно його творчості.
курсовая работа [71,9 K], добавлен 15.05.2012Природа й основні художні виміри демонологічного дискурсу прози В. Шевчука, провідна стратегію творення ним художнього універсуму та описати форми її реалізації. Описання основних принципів інтерпретації проблем буття людського духу засобами демонічного.
автореферат [27,6 K], добавлен 11.04.2009Специфіка сучасної української жіночої прози. Феміністичний дискурс в українській літературі. Аналіз проблематики романів Ірен Роздобудько у художньому контексті. Жанрова своєрідність творчості, архетипні образи. Поетика романів Ірен Роздобудько.
дипломная работа [195,0 K], добавлен 26.09.2013Аналіз особливостей літературної творчості Б. Грінченка - письменника, фольклориста і етнографа, літературного критика і публіциста. Характеристика інтелігенції у повістях "Сонячний промінь" і "На розпутті". Реалізм художньої прози Бориса Грінченка.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 20.10.2012Розвиток лiтератури XV—XVI ст, ренесансної прози. Значення дiяльностi П. Скарги. Осторг-центр полiмiчної лiтератури. Проза К. Ставровецького, полемiчнi твори I. Вишенського. Друкарська діяльність в Україні, досягнення книжно-української ренесансної прози.
реферат [24,5 K], добавлен 16.08.2010Становлення та специфіка жанру новели. Оновлення жанрового канону в українській малій прозі кінця ХХ – початку ХХІ століття. Проблемно-тематичний поліфонізм малої прози. Образна специфіка новелістики Галини Тарасюк. Жанрова природа новел письменниці.
дипломная работа [104,1 K], добавлен 26.06.2013Літературне бароко в Україні. Специфіка бароко, становлення нової жанрової системи в літературі. Пам’ятка української історичної прози й публіцистики кінця ХVІІІ ст. "Історія русів", його перше опублікування 1846 року. Антитетична побудова твору.
курсовая работа [55,4 K], добавлен 06.05.2010Оповідання як жанр літератури. Дослідження художніх особливостей англійського оповідання на матеріалі творів Р.Л. Стівенсона "Франсуа Війон, школяр, поет і зломник", "Притулок на ніч", "Берег Фалеза", їх гострота проблематики та художня довершеність.
курсовая работа [84,6 K], добавлен 21.04.2011Загальна характеристика суспільно-політичного розвитку повоєнної Франції, особливості її літературного розвитку. Екзистенціалізм, його основні категорії та риси. Вплив екзистенціалістських ідей на творчість А. Камю. "Новий роман" та його особливості.
реферат [33,0 K], добавлен 03.04.2014Кожен твір Винниченка складав нову сторінку літературної кризи, в контексті якої читач переставав бути об'єктом впливу чи переконання, а робився до міри співавтором, бо ж з іншого полюса брав у часть у ситуаціях, змодельованих як межові.
курсовая работа [21,3 K], добавлен 08.05.2002Творчість і життєвий шлях сучасної постмодерної письменниці О. Забужко. Феномен сучасної української жіночої прози. Художньо-стильові особливості твору "Сестро, сестро". Аналіз співвідношення історичної правди та художнього домислу в оповіданні.
курсовая работа [46,9 K], добавлен 17.01.2011Шедевр, який синтезує у собі ідейно-художній досвід американської романтичної прози. Вершина творчості Мелвілла. Головні ознаки роману-епопеї. Драматичні сцени та філософські розділи в романі Германа Меллвіла "Мобі Дік". Образ капітана Ахава у творі.
эссе [16,4 K], добавлен 19.05.2014
