Тема голодомору в творчості письменників в еміграції

Кажуть, що є в світі люди і людища. Останніх найнебезпечніших було четверо ? Яша Задова, який в селі був зненавиджений і виклятий; Петро Вареник , Степан Хвалебний і Семен Баранюк ? «несамовиті комсомольці, які здебільшого походили із злодійських родин , що не любили і не хотіли працювати. Коли московські комуністи зрадливо схопили Україну і встановили в ній совєтську владу , то цих людей назвали бідняками і втягнули їх до створеного ними Комітету Незаможних Селян, чи Комнезаму. Їхні сини стали комсомольцями ? найагресивнішими захисниками совєтської влади.»[С. 24]

Однієї прикрої ночі зібралися на незвичайну нараду районової й сільської верхівки в Світлянській сільраді не на добро. Обговорили там, що селяни не хочуть працювати у колгоспах, а тільки роблять вигляд , що працюють , виконали план хлібозаготівлі тільки на п'ятдесят відсотків, на половину, а тому Сталін у великому гніві і наказав , щоб у людей були вилучені всі запаси харчів. Таким чином , «мудра партія» і «мудрий уряд» хочуть раз і назавжди провчити колгоспників любити і шанувати свою партію , уряд і соціалістичну державу. Але мета була одна ? знищити українців. Це був страшний наказ, після якого і почалося нечуване лихо .

Після цієї звістки отець Никифор покидає свою домівку і своїх рідних і вирушає до сестри. Його дружина залишається вдома із двома дітьми , ховають харчі, однак не всі, тому що можуть одразу зрозуміти, що вони дізналися про грабунок і сховали. Наступного дня до них приходять комсомольці і шукають Никифора, однак сім'ю рятує те, що він втік вночі. В іншому випадку сім'я б залишилася на вулиці, адже в них конфіскували б все майно. Паніматка Лукія погоджується підписати розлучення, але відмовляється підписати згоду на закриття церкви. Однак під час зборів у сільраді люди під прицілом револьвера зі страхом не заперечують закриття церкви , адже як вони сказали , що забрати у них церкву можуть , але Бога із серця не заберуть». Як бачимо , був і сильний релігійний тиск на людей, а особливо на тих , що «сіють» віру.

Спочатку почали викачку хліба із сім'ї Русальських. Бабусю Гануськи виволокли із хати і повезли невідомо куди. Дівчинці на щастя вдалося втекти. Наступного дня у верболозі її знайшов Борис . Хлопчина пожалів дівчину і приніс їй поїсти, згодом подумав як вирішити її проблему . Він відвів її до своєї бабці і попросив , щоб та видала Ганнусю за свою внучку, щоб вороги її не змогли знайти. З цього епізоду ми бачимо, що в тяжкий час хлопець думає про інших людей, бажає їй добра і хоче допомогти . Від того, що він творить добро йому стає добре і він щасливий.

Нелюди вирішили нанести людям подвійний удар: у неділю вранці розвалити церкву. Церковні дзвони здати на метал . Щоб люди їм не помішали , в неділю чоловіків виганяли на поле збирати колоски . Хоч і церква їм не дуже була потрібна, адже багато було збудовано будівель для зберігання жита. Це зроблено просто для того, щоб зруйнувати храм , і таким чином наче зруйнувати віру людську.

В повісті наявна лірична лінія. Незважаючи на голод люди мали здатність думати і відчувати любов. От Борис думав про свою улюблену дівчину Ганнусю. Дивився у темряву, а думав про неї. Про те, яка вона нещасна , «молодесенька , як те деревце , яке тільки що пробилося з землі, а пережила вже за кількох старих.» [С. 78] У страшному 1930 році до її хати вломилися комуністи, забрали її батьків , і вони вже не повернулися. Тоді дівчинка залишилася із своєю бабусею, а ось тепер вона справжня сирітка, така самотня , як билинка в полі. «Залишилася без батька й матері , без бабуні , без вишень, яблунь і груш, які вона, Ганнуся так ревно доглядала , як саму себе , підстригала їхні коси й часто влітку гасила водою їхню спрагу. Хто ж сьогодні доглядатиме її, що ніби зіркою засяяла для нього . Він , Борис, сьогодні й завжди …»[С. 79] Філософія повісті надто проста: чесне життя, добро ведуть людину до порятунку навіть у вкрай важких соціальних умовах. Це ж нам і показують образи Бориса і Ганнусі. І навпаки, через негативних персонажів автор розкриває, що тоталітарне суспільство , вседозволеність розбещують людей, роблять їх жадібними , ненависними один до одного. Світ зла у повісті висувається на перший план настільки , наче повістяр прагне винести зло на суд громадськості.

Соціальні потрясіння, голодомори не знищили прагнення людини до життя, пізнання світу, а життєві випробування лише зміцнили силу волі. Автору йдеться, що за будь-яких обставин, навіть несприятливих, літературні персонажі Борис і Ганнуся оцінюють конкретне ставлення оточення до себе й своє - до близьких, знайомих. А показовим прикладом такої оцінки є опозиція «добро - зло». Адже добро як суспільна цінність знаходить вияв у соціальній злагоді, громадському спокої, відсутності кризових явищ. Отже, взаємозв'язки опозицій «своє - чуже», «добро - зло», «правда - кривда» у побутовій свідомості персонажів повісті «Їм дзвони не дзвонили» автором розкриті всебічно. О. Гай-Головко, закцентувавши на реалізації принципу дихотомії добра і зла, художніми засобами зумів трансформувати ідею самоутвердження, свободи людини.

В образах Бориса і Ганнусі прозаїк намагався розкрити морально-емоційні модифікації особистості в тоталітарному світі, зосереджуючи увагу на реалістичному відтворенні характерів, психології поведінки, типових рис української людини. Означена повість репрезентує митця як вдумливого аналітика національного характеру, української душі. Норми, яких дотримуються персонажі О.Гай-Головка, є і людським, й надлюдським еквівалентом, бо в них не лише усвідомлення ними умов побуту, діяльності, взаємин, а й не усвідомлення загальних онтологічних засад буття людини як істоти одухотвореної, космічної. Автор, осмислюючи моральні імперативи, висновує розуміння, міркування, раціональний вибір, звертається до інтуїції, емоцій, почуттів, прагнень в образах та діях персонажів. Означені моральні критерії виявляються в діалогах персонажів. У такий спосіб, звертаючись до моралі, письменник постає перед реципієнтом як тонкий психолог, який надає йому можливість краще зрозуміти дії та вчинки персонажа за тієї чи іншої ситуації.

Після викачки хліба у селян , було наказано, щоб люди не виходити зі своїх хат, а ті що порушують наказ будуть покарані смертю. А от сім'ї Никифора не було навіть звідки виходити. Їх вигнали із пустими руками з їхнього дому . Прийняла їх до себе зайчиха. Борис після пограбування помітив, що ця жінка за один день дуже постаріла, не змирившись із таким станом. Ці накази найбільше стосувалися тих, що у совєтської влади були у чорному списку, в першу чергу до паніматки і її родини. Тому «після викачки хліба й конфіскації отцевої Никифорової і паніматчиної Лукіїної посілости, паніматка й її дочки також показувалися з Зайчишиної комірки лише , щоб подихати свіжим повітрям».[С. 130]

Борис із Ганнусею так полюбили один одного, що не змогли чекати свого вісімнадцятиріччя , захотіли одружитися одразу. Пішли разом в село до батька Борисового, щоб той їх поблагословив і повінчав. Батько не зміг суперечити і поблагословив дітей. Мати прийняла цей шлюб, хоч і розуміла , що вони ще по роках не доросли, однак діти дорослішають набагато швидше, коли приходить важкий час і цей час виховує сильних людей . Паніматка не розуміла , чому ж Борис і Ганнуся так прив'язалися одне до одного, але можливо тому , що їм потрібна була рідна душа поруч, особливо дівчині , а Борис не міг її залишати саму, він мав її захищати.

Люди почали вже розрізняти види хліба. Як от бабуся Палажка , мати Никифорова сказала, що вона готує совєтський хліб, тому що українського більше немає. «Оце вчора настругала в лісі дубової кори, накопала коріння, тепер додам до цього жменю кукурудзяних зернин, зітру в макітрі й спечу хліба.» [С. 150] Добра бабуся погостила своїх гостей тим, що було останнє в хаті, не пошкодувала, адже як вона може їсти без своїх внучат. Повечеряли тим, що Бог дав і вляглися спати.

Найгірший час розпочався із появою примерків і зі снігом, адже тоді сніг знищив людські надії ? «знайти в полі , на токах чи на городах яку-небудь поживу. Шукати поживу в полі, на стерні чи ріллі , кремлівські комуністичні володарі заборонили постановою від 7 серпня 1932 року під карою смерти, але гнані голодом одчайдушні чоловіки й жінки йшли на смерть, щоб знайти кілька загублених колосків чи картоплин для себе і своїх знесилених голодом дітей, які вдень і вночі , задихаючись у риданні, просили їсти. Кількох одчайдушних батьків і матерів сільська влада впіймала на полі, тяжко побила й відвезла їх до району, звідки вони вже ніколи не повернулися додому.»[С.173]

Дійшло до того , що в селі списували котів і собак, щоб пришвидшити голодну смерть населення. Якщо люди особисто не приведуть, то будуть ходити і всіх котів і собак стріляти . Тоді паніматка сказала , що їхню кицьку треба забити, бо горбатий Саша заб'є і не віддасть із неї м'яса. Ось так дійшло, що голодні люди змушені були різати своїх доашніх улюбленців і їсти їх , щоб вижити. В сусідніх селах голодні люди зійшли з розуму і почали кидатися на людей.

Олешко від голоду з'їв навіть мишу. Але це йому допомогло хоч вижити. Адже він був уже в дуже важкому стані , «замість свіжого й веселого обличчя вони побачили опухле, подібне на якесь розбухле печене яблуко, з якого виглядали вицвілі сині очі з вибачливим поглядом . Знеможені недоїданням і змарнілі паніматчині доньки не вірили своїм очам, чи це він чи не він.». [С.184] І в такому стані був не тільки цей один хлопчина, а всі голодні люди, адже від вживання важкої для перетравлення їжі, кори і різних стеблів , вони просто почали пухнути.

І хоч паніматка зі своїми дітьми мало мали що їсти , і часто залишалися голодними, однак вони сильні духом люди, які готові ділитися останнім із тими ,хто цього потребує. Паніматка дала поживи Олешкові . і сказала , щоб раз у день він приходив поїсти, небагато , але достатньо для того , щоб вижити. Діти тільки з гордістю подивилися на свою матір , добру і сильну жінку . яка дбає не тільки про себе, про своїх дітей, але й про чужих людей, вона здатна співчувати, співпереживати, а отже таке ставлення ще може врятувати цей нещасний світ.

О. Гай-Головко протягом всієї повісті не приховує, а відкрито пише про причини голоду , це ми бачимо із діалогів , як от чоловік із іншого села сміливо каже , що «на те, щоб не було нам можливости відокремитися від Московщини . І ще на те, щоб уцілілим нашим людям від голоду перестати думати про волю, свою незалежну державу й стати згідливими московськими рабами».[С.192]

Борис був людиною , яка здатна всім допомагати, навіть найгіршим ворогам, як бачимо навіть Степанові, який допомагав викачувати у людей зліб, а зараз і сам стоїть на порозі смерті від голоду.

Після того, як закінчилися всі сховані харчі, зникли всі тварини і птахи, люди збожеволіли і почали їсти людей. В лютому і в перші дні весни почалося людоїдство. Ця звістка швидко поширилася після того , як зникла бабця Юстина, і ті, яких не виморив голод , день і ніч сиділи в хатах за замкненими дверима.

Страшніше і уявити не можна мабуть від того, що вже було , але все таки це сталося. В той час, коли одні ладні життя віддати за своїх дітей, самі не доїдали , щоб своїх кровиночок прогодувати і врятувати , інші їли своїх рідних. Одним із такиз був той, хто ж сам і допомагав викачувати харчі у людей ? це Мина Царевич. Він жорстоко поплатився за цей вчинок , його застрілив Гриша Крук. Прямо випустив кулю в голову на очах в опухлих людей. А за що? А за те , що «він з дітьми з'їв свою мертву жінку…а пізніше двоє своїх дітей… Хотів з'їсти третього хлопчика , але той побачив , що їсть і втік…» [С. 204] І це був той чоловік, який вірив у совєтську владу , допомагав їм , а сам же в ці тенета і потрапив. Багато таких випадків траплялося, коли хотіли стріляти людей і за людоїдство, і за те, що з'їли здохлого колгоспного коня.

З приходом весни людей нічого не тішило, вони просто благали дати їм їсти . Паніматчина Лукіїна родина , сама паніматка ще жили. Однак , на них залишилася одна шкіра на кістках. Давно вже закінчилися харчі, заховані Борисом. Їли одну соломаху раз в день . Кожного дня і кожної ночі в хаті чувся стогін і благання дати їсти . Особливо благали Лукіїні дочки і Ганнуся. А Борис все відповідав, що завтра. Але ніхто йому не вірив , але все одно всі сподівалися, що завтра станеться Боже чудо .

І найбільше вражає фраза - «перетворили наше соняшне Світле на непрглядне Темне». Не дарма така назва села була. Для того, щоб відчути контраст між тим , що було і що стало. Було гарно, яскраво, безтурботно, люди працювали , знали , що вони завжди матимуть нагороду за свою працю ? хліб на столі і кашу до хліба , але вороги все знищили , все змінили, людей перетворили на кістякоподібних істот. Однак , ніколи їм не вдасться зламати справжню людську доброту і віру.

Сім'ю паніматки Лукії як таких , які є родиною служителя позбавили всіх прав до існування, їм не давали їжі як іншим мешканцям, не пускали в поле , що не годувати . Добре, що були такі сусіди, які допомагали і носити трішки харчів. Однак одного разу Ніфонт зацікавився Ганусею , і хотів забрати її. Тому довелося їй втікати , а разом з нею і подався Борис. Вони втекли у пошуках кращої долі, адже в рідному селі їм вже не було, що робити, адже їх вже загнали у всі кайдани.

Отже, ми бачимо , що О. Гай-Головко майстерно описав Голодомор , як як явище геноциду . Він не приховував причин такого ставлення до українців, а навпаки багато раз із уст селян пояснював причину, а вона полягає в тому , щоб знищити патріотичний дух українців, знищити інстинкти, знищити бажання волі, щоб люди мали тільки бажання до їжі, а тоді вони будуть благати їх прогодувати і будуть коритися. Однак, залишалися і такі люди, що не зважаючи на всі страшні обставини , залишалися людьми, які здатні допомагати іншим . І так добро завжди породжує добро, і часто переборює зло.

Висновки

Як бачимо, твори, написані на тему голодомору, досить-таки різні за жанрами. Але у всіх проблема голоду постає як трагічне тло, через яке висвітлюються риси персонажів, і особливого значення набуває виховний аспект.

Размещено на Allbest.ru