Метафора і метонімія у структурі поетичного тексту Катулла

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Метафора і метонімія у структурі поетичного тексту Катулла

Борбенчук І.М.

У статті досліджено сучасні підходи до вивчення метафори і метонімії, які з погляду психологічних та когнітивних аспектів є не суто мовними явищами, стилістичними фігурами чи образними засобами, а феноменом мислення й культури. Зауважено, що метафоричні висловлювання закладені в понятійній системі людини, а метонімічні перенесення тісно пов'язані з її мисленням і повсякденним досвідом.

На матеріалі оригінальних текстів римського поета Катулла визначено лінгвостилістичні та лінгвопоетичні особливості функціонування метафори і метонімії. Зокрема, з'ясовано, що появу індивідуально- авторських метафор у творах Катулла можна пояснити метафоричним сприйняттям навколишнього середовища, прагненням поета творити «учену поезію», спрямовану на відображення суб'єктивних відчуттів та утаємничених знань. Метафоричні образи передають почуття кохання й душевні поривання автора, змальовують невідворотність долі та смерті як невід'ємний компонент людського життя. Картини природи й людські справи завдяки авторським метафорам набувають певної неповторності та феєричності.

Своєю чергою, метонімічне перенесення оперте на ознаку, яку детермінують постійні асоціації та емоційні відчуття Катулла. За внутрішнім лексичним зв'язком метонімію скласифіковано та охарактеризовано кожен її вид. Виявлено, що велика кількість метонімічних перенесень у поезіях пов'язана з функціонуванням топонімів, антропонімів, міфонімів. Помічено, що використання метонімії дає змогу уникнути повторів у поезії, узагальнити ситуацію, заощадити мовні засоби. Крім того, вона передає ставлення Катулла до своїх літературних однодумців й ворогів, опоетизовує буденні речі та предмети.

Підсумовано, що наявність метафори й метонімії додає поезії Катулла високої художньої цінності та засвідчує специфіку ідіостилю поета.

Ключові слова: когнітивна лінгвістика, метафора, метонімія, поетичний текст, ідіостиль.

Borbenchuk І. М. Metaphor and metonymy in Catullus' poetic works. The article deals with modern approaches to the study of metaphor and metonymy, which are not purely linguistic phenomena, stylistic or figurative means, but the phenomenon of thinking and culture from the point of view ofpsychological and cognitive aspects.

Metaphorical statements are laid down in the concept system of a human and metonymic transitions are closely related to his thinking and everyday experience.

On the material of the original texts of the Roman poet Catullus, linguostylistic and linguopoetic features of the metaphor and metonymy functioning were determined.

The emergence of individual-authored metaphors in the Catullus works can be explained by the metaphorical perception of the environment, the desire of the poet to create a «scholar 's poetry», aimed at reflecting subjective feelings and mysterious knowledge. Metaphorical images convey the feelings of love and emotional impulses of the author, depict the inevitability offate and death as an integral part of human life. Thanks to author 's metaphors, images of nature and human affairs acquire certain uniqueness and enchantment.

The metonymic transition is based on the sign which is determined by the constant associations and feelings of Catullus. A large number of metonymic transitions in poetry are associated with toponyms, anthroponyms and myths. Each type was classified and individually characterized, according to the internal lexical connection of metonymy. The use of metonymy makes it possible to avoid repetitions in poetry, to generalize the situation, to save language means. It conveys Catullus ' attitude to his literary counterparts and enemies, poeticize routine and objects. The presence of metaphor and metonymy adds high literary value to Catullus 'poetry and proves the specificity of the individual poet 's style.

Key words: cognitive linguistics, metaphor, metonymy, poetic text, individual style.

1. Постановка проблеми та обґрунтування актуальності її розгляду

Сьогодні у філологічній науці проводяться численні дослідження, спрямовані на характеристику самобутнього таланту авторів, особливостей їх індивідуального стилю. Вивчення творчості римського поета Катулла (87-54 рр. до н. е.), розпочаті у XVI ст. (А. Мурет, І. Скалігер), були різноаспектно продовжені у ХІХ-ХХ ст. німецькими (Р Вестфаль, Л. Швабе), французькими (Е. Нажжот), російськими (Т. Пшеніна, І. Шталь) та американськими (А. Вудмен, М. Скіннер) ученими. На сучасному етапі розвитку класичної філології комплексний аналіз образної системи Катулла є необхідним для встановлення цілісної картини ідіостилю античного лірика. Актуальність дослідження визначається тим, що лінгвістичне вивчення таких поетичних тропів, як метафора і метонімія, дає можливість з'ясувати загальну образність художніх текстів, а змалювання ідіостилю Катулла допомагає охарактеризувати й теоретично осмислити творчість поета.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Індивідуальний стиль як об'єкт лінгвостилістики розвивається в аспекті переосмислення усталених типів семантичних зв'язків слова в художньому тексті й характеризується наявністю певної системи виразних, маркованих засобів мови [2, 67]. Сучасні дослідники (С. Єрмоленко, Л. Мацько, Л. Пустовіт, Л. Ставицька, Н. Сологуб та ін.) вивчають творчість митця з погляду інноваційних процесів у словотворенні, а його ідіостиль - як відображення ментальності нації. У наукових розвідках, присвячених проблемі метафори й метонімії, підкреслено їх важливу роль у побудові мовної картини світу (М. Блек, Д. Девідсон. Е. Кассірер).

Метафора як основа художньої образності неодноразово була об'єктом дослідження таких зарубіжних і вітчизняних лінгвістів, як А. Вежбицька, І.Голубовська, А. Грабова, О. Снитко, Дж. Лакофф. Питання природи метонімії в різні часи порушували Н. Арутюнова, О. Гапченко, Є. Гінзбург, Л. Кудрявцева, К. Леві-Стросс, О. Тараненко, Дж. Тейлор та ін.

Формулювання мети і завдань статті. Мета дослідження полягає у виявленні особливостей метафоричних висловлювань та метонімічних перенесень у поезіях Катулла, а також в окресленні їх місця і значення у формуванні індивідуального стилю поета. Мета дослідження зумовила реалізацію таких завдань:

- проаналізувати думки лінгвістів про поняття «метафора» і «метонімія» у контексті когнітивної лінгвістики;

- з'ясувати основні джерела метафоризації та структурну організацію метафор у поезіях Катулла;

- скласифікувати метонімію за типом логіко- семантичних зв'язків та визначити її роль при створенні загальної образності творів.

2. Виклад основного матеріалу дослідження

У 50-х рр. І ст. до н. е. у Римі виникає літературний гурток неотериків, яких об'єднувало спільні ідеї та конкретна літературна програма. Для їхніх творів були характерні такі риси, як малі жанри (епіграма, елегія, ямб), нова тематика (змалювання інтимних почуттів), аполітизм (уникання політичної теми). Специфічним прийомом неотериків була запозичена в александрійців «ученість», що проявлялась у використанні невідомих міфів та натяків на них, шліфуванні та вдосконаленні мови, у вживанні цитат давніх письменників. З-поміж неотериків саме Катулл виділявся своїм поетичним талантом. Його збірка, що складається зі збережених 116 поезій, демонструє неповторний мовний світ поета та вирізняється потужним емоційно-експресивним забарвленням [1, 7].

Метафору і метонімію як основні тропи образної системи виокремлювали ще античні письменники, зокрема Аристотель, Цицерон, Квінтіліан, невідомий автор трактату «Риторика для Геренія». На їхню думку, саме ці тропи створюють яскраві образи та служать для наочності, уникнення непристойностей, прикраси і возвеличення.

З появою у ХХ ст. когнітивної лінгвістики погляди на природу метафори і метонімії змінилися, зокрема метафори розуміють як «...мовні явища, можливі саме завдяки тому, що вони закладені у понятійній системі людини. Таким чином, метафоричним є передусім мислення, а мовні метафори - це не більше ніж зовнішня маніфестація цього феномену» [3, 55].

Л. Мацько, вважаючи метафору основним тропом, за стилістичним забарвленням розрізняє стерті метафори, що втратили свою образність, образні загальномовні метафори та образні індивідуально- авторські метафори [5, 332-333]. Ураховуючи структурні і граматичні характеристики метафор, А. Грабова виділяє прості, ускладнені, складні ґенітивні метафори [4, 225].

Метафоричні висловлення Катулла є основою для створення поетичних образів та слугують джерелом емоційно-оцінного змісту. Метафоричні перенесення пов'язані з «ученою поезією», заснованою на суб'єктивних відчуттях і втаємничених, відомих лише автору знаннях, а також із творчим методом, започаткованим поетом у римській літературі, в основі якого лежить розкриття внутрішнього світу героя через його приватне життя.

Так, кохання як одну з провідних тем поета передано такими метафоричними перенесеннями: fructus amoris (55. 19) «плоди кохання»; dulcis amor gyro devocet aereo (66. 6) «солодке кохання зводить з повітряних шляхів»; ...mens caeco flagrabat amore (67.25) «мозок горів сліпою любов'ю».

Почуття суму і болю через втрату брата виражено словами: a mortis limine restituam (68. 4) «я відвів від порогу смерті»; sed totum hoc stadium luctu fraternal mihi mors / abstulit (68. 19) «та братова смерть із сумом забрала всі мої прагнення»; tecum una tota est nostra sepulta domus (68. 22) «тепер з тобою увесь мій дім похований».

Відповідно до принципів когнітивної лінгвістики метафора є відображенням структури людської свідомості. Зокрема, релігійні вірування римлян про невідворотність долі відбито так: cum te redu- cem aetasprospera sistet (64. 237) «що тебе вцілілого повертає щаслива доля»; missus credens immiti Thesea fato (64. 245) «вірячи, що Тесей був загублений жорстокою долею»; menser fortunae fluctibus ipse (68. 13) «я сам я потонув у хвилях долі»; talia divino fuderunt carmine fata (64. 321) «виливали таку долю у божественній пісні». Про душу, сповнену любові й ненависті, можна прочитати таке: mens anxia pervigilat (68. 8) «втомлена душа не спить»; ... tibi flexanimo mentem perfundat amore (64. 330) «...наповнивши душу тобі всеперемага- ючою любов'ю»; abit in quiete molli rabidus furor animi (63. 38) «у м'якому спокої тоне лютий гнів душі»; et tristis animi levare curas (2. 10) «з душі звалились печальні турботи».

Метафора є одним із основних засобів створення психологічного образу юнака Аттіса, якого автор називає «квіткою гімнасія» - gymnasi flos (63. 64) і «прикрасою палестри» - decus olei (63.64). Прихильне ставлення до молоді поет передає метафорами: «квіти серед веронської молоді» - flos Veronensum iuvenum (100. 2) та «знатні юнаки, цвіт юності Аргіви» - lecti iuvenes, Argivae robora pubis (64. 4) [1, 12].

Буденні життєві справи й турботи завдяки авторському баченню набувають певної поетичності, напр.: рiger his labante languor oculos spoor operit (63. 37) «сон лінивий закриває заколиханою втомою очі»; conscriptum lacrimis epistolum (68. 2) «написаний сльозами лист»; omnes surripuit veneres (86. 6) «красу у всіх забрала»; iucumdum cum aetas florida ver ageret (68. 16) «як веселою весною пролітало квітуче життя»; pestis amicitiae (78. 6) «пошесть дружби»; nulla in tam magno est corpora mica salis (86. 4) «у такому великому тілі нема крихти солі»; declarant gaudia vultu (64. 34) «показують радість на обличчі»; іггШ ventosae linquens promissa procellae (64. 59) «кидаючи на вітер пусті обіцянки»; mae- sto profudit pectore voces (64. 202) «з печальної душі пролила слова»; non fa^x attenuate frondatorum arbo- ris umbram (64. 41) «і секатор садівника не зменшує тіні дерев (садівник не обрізає дерева)».

Варто виділити метафоричні висловлення про природу, які сприяють художньому олюдненню довкілля. Зокрема, бог Юпітер задуває у вітрила, створюючи попутний вітер мандрівникам: Iuppiter simul secundus incidisset in pedem (4. 21) «Юпітер задував у два кінці вітрил (досл. в обидві рівні ноги, тобто попутний»; vesaniente vento (25. 13) «коли біснується вітер». Емоційно-експресивними є такі авторські метафори: quae cuncta aerii discerpunt irrita venti (64. 142) «тепер все даремно розвіюють вітри»;рepulitque noctis umbras... (63. 41) «і прогнав тіні ночі.»; recente terrae sola sanguine maculans (63. 7) «п'ятнаючи свіжою кров'ю обличчя землі».

Важливу роль у культурі, мові, мисленні, як засвідчують когнітивні дослідження, відіграє метонімія. її розглядають «...як факт не стільки мови, скільки мислення» [3, 55]. Вона вживається в повсякденному спілкуванні та робить комунікацію більш змістовною, осмисленою, пов'язаною з досвідом. У творах Катулла метонімічні перенесення скласифіковано за принципом суміжності та зв'язку між словами. Наприклад:

1. Зв'язок між автором і його твором. Творчі доробки за жартівливий зміст Катулл називає витівками, а за поетичний розмір - ямбами: meas nugas (1. 4) «мої витівки»; in meos iambos (40. 2) «у моїх ямбах»; iambos (36. 5) «ямби», hendecasyllabi (42. 1) «ямби», iambis inmerentibus (54. 6) «невинні ямби».

Поет дозволяв собі несхвально відгукуватися про таланти сучасників-поетів, зокрема, називаючи ім'ям авторів їхні поетичні твори: Caesios, Aquinos, / Suffenum, omnia colligam venena. (14. 18-19) «і Целі- їв. Аквінів, Суффенів, увесь яд зберу»; nefaria scripta Sesti (44. 18) «нечестиві записи Сестія»; at Volusi annals Paduam morientur ad ipsam (95. 7) «aле анали Волюзія в самій Падуїпоздихають»; maestius lacrimis Simonideis (38. 8) «всіх Симонідівських сліз красномовних»; cur me tot male perderespoetis (14. 5) «навіщо ти мені набрав поганих тут поетів»; milia cum interea quingenta Hortensius uno... (95. 3) «п'ятсот тисяч між тим Гортензій одним...»

2. Зв'язок між богом і сферою його діяльності. Цей вид перенесення базується на знаннях про богів та їхню діяльність. Описуючи красу Лесбії, автор порівнює її з Венерою: Tum omnibus una omnis surripuit Veneres (86. 6) «вона одна у всіх забрала Венеру». Бажаючи приховати якийсь факт, згадує бога мовчання Гарпократа: Uxorem et patruum reddidit Arpocratem (74. 3-4) «гарненько намняв саму дружину дядька і дядька передав Гарпократу»; Corneli, et factum me esse puta Arpoctatem (102. 4) «Корнелій, по факту вважай, що я Гарпократ».

На позначення шлюбу вжито ім'я бога Гіменея: Qua rex tempestate novo auctus hymenaeo (66. 11) «у той час цар, задоволений новим гіменеєм»; Tum Thetis humanos non despexit hymenaeos (64. 20) «тут і Фетіда не погидувала людським шлюбом».

У епілії «Аттіс» стомлений герой разом зі свитою пішли відпочивати голодними: nimio e labore somnum capiunt sine Cerere (63. 36) «втомлені лягли спати без Церери». Хвилі Нептуна означають море: liquidas Neptuni per undas (64. 20) «на вологих хвилях Нептуна». Рідна домівка після мандрів постає в образі ларів, дрібних божеств, що охороняють будинок: ac peregrine / labore fessi venimus larem ad nostrum (31. 9) «і мандрівника втомленого працею, ми йдемо до наших ларів» (додому).

3. Зв'язок між предметом і матеріалом. Так, галера перед будівництвом була «густим лісом» fuit comata silva (4. 11), а кораблі названі сосною, з якої вони зроблені: Peliaco quondam prognatae vertice pinus / Dicuntur liquidas Neptuni nasse per undas (64. 1-2) «на вершині Пелейській народженні колись сосни /Пливли, як кажуть, по вологих хвилях Нептуна».

Лексема «вино» підкреслює як смакові властивості напою, напр.: Inger mi calices amariores (27. 2) «хлюпни мені у чашу гіркоти», так і винний матеріал, напр.: Ebrioso acino ebriosioris (27. 4) «п'янкої ягоди п'янішого».

Метонімічні перенесення торкнулися й побутових речей, зокрема посуду (...fulgenti splendent auro et argento (64. 44) «блискучі сяють золотом і сріблом»; Quam iucunda mihi munera libet onyx (66. 82) «доки для мене приємний дарунок зробить онікс» (тобто алебастровий посуд для благовоній); грецького музичного інструменту тимпану, виготовленого з волової шкіри (Quatiensque terga tauri teneris cava digitis (63. 10) «до рук узяв тимпан» (досл. круг волової шкіри).

Лексему «залізо» вжито у значенні «меч»: Troiugenum infest prosternet corpora ferro (64. 355) «так покосить він (Ахілл) тіла Троянців ворожим мечем»; Quae, velut ancipiti succumbens victim ferro... (64. 369) «а вона (Аріадна), ніби жертва, убита двостороннім мечем». А також у значенні «ножиці», що Береніка ними відрізала собі волосся: Sed qui se ferro postulet esse parem? (66. 42) «Але хто проти заліза бажає боротися?», Quid facient crines, cum ferro talia cedant? (66. 47) «Як вистоять локони, коли залізу так підкоряються?»

Лексема «камінь» на основі метонімічного перенесення заміщує «ніж»: devolsit illi acuto sibi pondera silice (63. 5) «оскопив себе гострим ножем» (досл. каменем).

4. Зв'язок між місцем і людьми, що перебувають у цьому місці. У вірші-інвективі проти Маму- ри Катулл вживає назви територій замість людей, що на ній проживають: Mamurram habere quod Comata Gallia / Habebat uncti et ultima Britannia? (29. 3-4) «Що у Мамури те, чим раніше володіла патлата Галія і віддалена Британія?»; Nunc Galliae timetur et Britanniae (29. 20) «Тому боялися Галії і Британії».

5. Зв'язок між предметом і його ознакою. Автор вимагає в юнака Фала, що має звичку красти, повернути йому сетабські хустини та тинські узори, тобто розмальовані, розписані чи вишиті речі - хустини, килими, розписані книги і навіть ножі: Sudariumque Saetabum catagraphosque Thynos (25. 7) «Сетабські хустини і Тинські узори».