Етнокультурний код першоелемнтів буття у тропах осі псевдототожності (в поезії І. Калинця)

Образ води представлений формами вода, води, водиця, джерело, калюжа, криниця, криниці, криничка, річка, роса, струмок, хвилі у позиції суб'єкта зіставлення у персоніфікації, метафорі, порівнянні та формами вода, води, затоплене, криниця, море, нетеча, піна, поводдя, прибій, струмок, суводь, хвилі, шумовиння в об'єктній позиції у тропах координат псевдототожності, подібності, асоціації.

У позиції суб'єкта зіставлення реалізуються такі етнокультурні значення: 1) «обожнена стихія»: А була ти, небого [криниця], богинею у правітчизні, /молилися предки до твого непороччя, / пили вони жадібно тіло твоє пречисте, / солодкою водою причащали очі [3, с. 54] (сакралізацію води забезпечує псевдоототожнення з богинею, образ якої конотує ознаки «чиста», «свята», «непорочна»); богине в розмаїтих одмінах / прообразе багатоликого стовпа /з-над Збруча [3, с. 160] (як і в попередньому контексті, дескриптор богиня об'єктивує фемінний сакральний образ); лісова криничка / давно визбавлена / святості німбу [4, с. 432] або Хто тебе [кринице] чару дівоцтва позбавив? [3, с. 54] (у двох останніх контекстах поетизується десакралізований образ криниці, що зумовлено відходом від пракоренів); 2) «життєдайна стихія»: існує жива вода наче кров [3, с. 318]; нині ниспошли себе / виснаженій землі / бо ріки твої міліють [3, с. 160]; [земля] однаково запліднюється / спермою солодкої води [3, с. 159]; прагну у тридев'яте царство / де б'ють криниці із живою і мертвою водою [4, с. 288] (амбівалентний образ живої та мертвої води в останньому контексті запозичений із фольклору, де виявляє зв'язок стихії із сакральними ситуаціями життя і смерті); 3) «символ очищення»: не огортай /караючи /кригою /наші серця і суходоли /не дай милуватися / зірчастою подобизною / на віях заблукалого /у сніговій пустелі /являй / хоч у химері хмар / подобу душ наших / і визволь нас / від тягаря скорбот / пекучою сльозою [3, с. 160] (змодельований образ апелює до сенсорних відчуттів людини та відображає її зовнішній і внутрішній світ; огортання серця кригою тотожне духовному збайдужінню і виродженню; значення духовного очищення водою виражає подібність хмара - подоба душі; простежується кореляція понять «жива вода» - «мертва вода» (у бінарній опозиції вода (хмара) - крига), характерних для фольклорного дискурсу, зокрема казкового, що демонструє дуалістичне тлумачення стихії як позитивної, життєдайної, так і негативної, що умертвляє); 4) «анімо-аніматична стихія»: а вода вона жива живісінька / втікає за дощем зі свого світу / і тіло віддає землі а душу хмарі [3, с. 276]; поверталася річка з гір / і думала / що рожеву рибку несе / а то не рибка / а плескатий камінчик розсердилася річка /і жбурнула його /на берег [4, с. 145]; не бійся калюжо /оббіжу тебе довкола /разом зі співанкою /ой встань встань /подоляночко /здожени свого дощика [4, с. 144]; Приснилося Дівчинці Синє, / вона розповіла струмкові [4, с. 232]; джерело ховається у нору [4, с. 432]; вода / що з камінця на камінець стрибає /минає смарагдові доли і гори / заглядає у дзеркало синього неба / блудить у химерних вертепах землі [3, с. 318]; У синьої річки / золоте серце: / вона любить / і золоту рибку, / і рибку синю [4, с. 233]; тільки розміреність /руками води обхопила човен / наші тихі силуети обхопила [3, с. 277]; народження води [4, с. 208]; невинне воркування хвиль [4, с. 436]; як в нори заповзає/річки ласиця [4, с. 28] (оживлення води частіше забезпечує уподібнення за предикативною ознакою, рідше номінативною); 5) «символ дівочої вроди» (вказане значення актуалізується в персоніфікованому образі роси, дескриптором якого виступає дівчина): розбудилася роса раненько / у росі личко вмила / щоб ще гарнішою бути [4, с. 146]; 6) «стихія, наділена цілющими властивостями»: Пані водице, спомічна / будь мені нині й повік [3, с. 179]; Не вірмо, що цілющі білі води / для нас прорвали каменю покров [3, с. 171] (сакралізація досягається через атрибутиви цілющі, білі); 7) «локус міфологічних персонажів»: світлице для нявок [4, с. 36]; 8) «символ вічності»: жрець вічності нам кланяється / єдине у змаганні з часом / вода [4, с. 260].

У позиції об' єкта зіставлення виявляються такі етнокультурні значення опоетизованого образу: 1) «медіатор між світом мертвих і живих»: Сидять гуцули на човнах могилок / під спорохнявілими щоглами хрестів. / Вже флота цвинтаря відчалює зі схилу / в поводдя трав високих і густих [3, с. 43] (через псевдототожність поводдя - трава, що контамінується з уподібненнями флот - цвинтар, щогла - хрест, човен - могила, об'єктивуються етнокультурні уявлення про воду як шлях у світ мертвих і про човен як засіб переправи); 2) «символ плинності, минущості»: все стече з тебе /як вода з пір'я [3, с. 103]; 3) «символ духовності і моральності»: де очі - мов криниці чисті /з перлистим, та холодним дном [4, с. 509] (семантику чистої води увиразнює етносимволіка образу очей як виразника внутрішнього світу людини); 4) «дескриптор часу»: [час] і суводь, і нетеча [4, с. 235]; почерез мільярди тіл / затоплених у часі [3, с. 271]; Струмок за садком - до дна видно там воду, / до дна день по дні, як вино, випиваєм. / Але раз ненароком я приглянувсь безодні - / і зрозумів, що дна там немає [3, с. 79] (в асоціативному паралелізмі до води, реалізованої формою струмок, уподібнюється часовий плин); 5) «символ кохання»: і скуштування води перелюбу неминуче / на весільних багряних ложах / переливаються води життя [3, с. 318]; крізь воду вечора прозирає /затоплене місто нашого / кохання [3, с. 264]; тієї ночі твої вуста /закінчувалися /як море приливом і відливом [3, с. 264]; шугнула прибоєм суконка / спливло шумовиння сорочки / а понад всім шелест шерех / останньої піни станика [3, с. 142]; сплески панчіх на підлогу / хвиль на піщаний берег [3, с. 142] (у трьох останніх поетичних контекстах образ води слугує дескриптором еротичних картин); 6) «локус для закоханих»: Спинився він (подорожній) при криниці, / стікає вода, як ртуть. / А при воді молодиці /річ сороміцьку ведуть... І далі пішов по узбоччі, / коли зненацька, як бич: / «Куди ви ото проти ночі, / найміться до нас на ніч!» / Оглянувся - й в оці застигли / подолків повабливий сплеск, / білі заголені стегна, / похітливі виклики перс. /1 враз він відчув: опустила / назавжди, уже, відтепер / та сила, що спрагнене тіло /міццю сповняєутвердь. /Поплівсь подорожній звідти /побитий ганьбою, як пес [3, с. 179-180] (етнокультурне значення об'єктивується в асоціативному паралелізмі вода - кохання, експресивності автор досягає уже на початку поезії через зіставлення води із ртуттю); 7) «стихія, що зцілює»: багато тут інших речей / випливає з цілющої води / твоєї недавньої присутності [3, с. 281]; 8) «символ вічності»: ми є напевно вічна вода [3, с. 319]; І спливає тільки вічність / по складках її одежі [3, с. 70]; 9) «життєдайна стихія»: з тілом води / лиш тіло коханої схоже / у ласці у пластиці в плаві / у праві тайни зачаття [4, с. 36] (реалізується через мотив уподібнення, засвідчений метафорою).