Бути літературознавцем: методологія фахового буття у професії (на матеріалі епістолярної спадщини Б. Єгорова)

Размещено на http://www.allbest.ru/

БУТИ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦЕМ: МЕТОДОЛОГІЯ ФАХОВОГО БУТТЯ У ПРОФЕСІЇ (НА МАТЕРІАЛІ ЕПІСТОЛЯРНОЇ СПАДЩИНИ Б. Ф. ЄГОРОВА)

Ігор Володимирович Козлик

Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри Кафедра світової літератури і порівняльного літературознавства Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника



Анотація

професійний спілкування єгоров літературознавець

Розглянута актуальна гуманітарна проблематика професійного епістолярного спілкування з колегами - літературознавцями видатного російського літературознавця, доктора філологічних наук, професора Б. Ф. Єгорова (1926-2020). На підставі частини його листування періоду 1998-2020 рр. висвітлено основні напрями активної та різнобічної діяльності вченого. У центрі розгляду - професійне спілкування і взаємодія українських та російських літературознавців у складних сучасних суспільно-історичних і політичних умовах міждержавних відносин. Листи друкуються вперше і супроводжуються необхідними для їхнього розуміння історико-культурними коментарями та бібліографічними примітками. Епістолярний матеріал має значення не тільки для історії російського та східнослов'янського літературознавства ХХ ст. Він актуальний в аспекті перспектив академічної науки про літературу та розвитку продуктивної комунікації між дослідниками художньої словесності для виконання головної культуротворчої функції літературознавства.

Ключові слова: Б. Ф. Егоров, літературознавство, русистика, гуманітарна наука, Султанівські читання, спільнота вчених.

Пам'яті професора Єгорова Бориса Федоровича



Abstract

Being a literary critic: the methodology of specialist's life in the profession (based on b. F. Egorov's epistolary oeuvre). Ihor Kozlyk, Department of World Literature and Comparative Literary Criticism Vasyl Stefanyk Precarpathian National University

The article, which is historical and scientific by character, presents the current humanitarian issues of professional epistolary communication of an outstanding Russian literary critic, Doctor of Philology, Professor B. F. Egorov (1926-2020) with fellow literary critics. The main directions of scientist's active and versatile practices are considered on the grounds of his published letters and some letters to him in 1998-2020. The article focuses on professional communication and interaction between Ukrainian and Russian literary critics in the complex modern socio-historical and political conditions of interstate relations. The letters are published for the first time and are accompanied by the necessary historical and cultural comments and bibliographic notes. The material contained in them is important not only for the history of Russian and East Slavic literary criticism of the 20th century, but also it is relevant in terms of the prospects of academic studies of literature and the development of productive communication between scholars studying fiction in order to perform the main cultural function of literary studies.

Keywords: B. F. Yegorov; literary criticism; Russian studies; humanities; Sultanivski Chytannia; scholars' community.



Поняття фаховості в онтологічній площині передбачає не періодичні ситуації, а перманентний стан, який вимагає постійної підтримки, постійного підживлення, яке забезпечується систематичною теоретико-методологічною самопідготовкою. Інакше кажучи, бути вченим, а не просто дослідником, не можна час від часу: постійність фахового стану передбачає природну здатність оприявнювати свою фаховість у різних формах, площинах і комунікативних сферах. Причому для тих, хто визначає обличчя певної наукової діяльності, сказане означає не теоретичний максимум, а норму повсякденного існування.

Саме до таких знакових постатей у східнослов'янській науці про літературу належить видатний російський учений, доктор філологічних наук, професор Єгоров Борис Федорович, якому 29 травня 2021 р. виповнилося б 95 років від дня народження, а 3 жовтня вже була 1-ша річниця від дня його смерті.

Для Б. Ф. Єгорова обрана професія невід'ємна від життя і долі, він жив нею, вона була джерелом натхнення, що спрямовує повсякденне існування, надає йому сенсу і значення, пов'язує його з іншими людьми і формує життєву комунікативну сферу.

Незважаючи на солідні роки ученого, Бориса Федоровича неможливо було назвати старим, який уже нічого не зробить, нічого не хоче, просто доживаючи свій вік. Навпаки, він випромінював життєву енергію, сам повноцінно жив і спонукав до цього інших людей. Він завжди був відкритий до всього культурно значущого - до всього того, що за нашої доби ортегівського „бунту мас” з властивим їй нівелюванням цінностей (див.: Ортега-і-Гасет 1994) утримує й утверджує систему аксіологічних орієнтирів європейського гуманізму. Він працював для того, щоб людське суспільство існувало у діалогічному регістрі, коли поважають свободу та гідність людини, яке чуже насильству та тоталітаризму натомість органічне життєтворчості, а не знищенню цивілізованого життя.

Усе сказане підтверджує велика епістолярна спадщина вченого, частина якої пов'язана з Україною, зокрема з Києвом, Ніжином, Харковом та Івано-Франківськом. Причому цей зв'язок не випадковий, він зумовлений і біографічними, і професійними чинниками.

На початку 1980-х рр., на запрошення проф. Ісая Заславського (1915-2000), Б. Ф. Єгоров приїжджав в Київський університет читати курс історії російської журналістики ХІХ ст., який згодом повторив також у Ніжинському педагогічному інституті. Тоді ж у Києві Борис Федорович познайомився з українським літературознавцем, який займався проблемами історії української журналістики ХІХ - початку ХХ ст., українсько-російськими та російсько-українськими літературними взаємостосунками Віктором Дудком (1959-2015)¹, спілкування з яким продовжилося пізніше в Москві та Ленінграді.

Зі Східною Україною, а саме з Донбасом, пов'язане дитинство Бориса Федоровича: в 1930-1936 рр. його сім'я жила в м. Лисичанську Сєвєродонецького р -ну Луганської обл. (див. про це: Егоров 2004: с. 93-114). З Харковом - професійне співробітництво (захисти дисертацій, читання лекцій тощо), зокрема з українськими русистами з Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди (за радянських часів це був інститут). Кожна з його книг, зізнавався знаний харківський літературознавець, д -р філол. наук, проф. Леонід Фрізман (1935-2018), - це „подія мого власного життя і факт моєї біографії”, а сам автор, „з яким я спілкувався мало і бачусь зрідка, видається мені одним із найближчих людей на землі” (Фризман 2017b: с. 180, 182). ¹ В. Дудко був аспірантом Інституту світової літератури ім. О. М. Горького (рос. ИМЛИ, Москва) АН СРСР (нині РАН), де 1989 р. захистив кандидатську дисертацію „Епістолярна спадщина українських письменників реалістів кінця ХІХ - початку ХХ ст. у контексті українсько-російських літературних взаємозв'язків” (рос. „Эпистолярное наследие украинских писателей реалистов конца XIX - начала XX в. в контексте украинско- российских литературных взаимосвязей”; науковий керівник д-р філол. наук Ніна Над'ярних (1927-2018)). З 1989 р. до кінця життя працював в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України в Києві, продовжуючи займатися історією журналістики, проблемами джерелознавства та текстології. (Про перебування Б. Ф. Єгорова у Києві ^{взаємостосунки з українськими колегами див.: Супронюк 2015: с. 36-37). Коли по електронній пошті 6.IV.2015 р. я повідомив Борису Федоровичу про смерть Віктора, він у своєму листі від 8.IV.2015 р. написав: „Про Віктора Дудка - різануло душу. Якщо спілкуєтеся з <його дружиною> Оксаною - найгарячіша їй розрада. Йдуть, йдуть...”}

Із Західною Україною, а саме з Івано-Франківськом, Б. Ф. Єгорова пов'язує знайомство з авторитетним українським русистом, д-ром філол. наук, першим доктором в історії місцевого педінституту (нині Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника), проф. Теплінським Марком (1924-2012): обоє спеціалізувалися на історії російської літератури ХІХ ст., обоє у 2-й пол. 1940-х рр. закінчили філологічний факультет Ленінградського університету, були виховані на академічних традиціях ленінградської філологічної школи, обоє співпрацювали з ІРЛІ (Пушкінський Дім) АН СРСР (тепер РАН), обоє брали участь у різних наукових форумах в Україні та Росії. Тому не випадково Б. Ф. Єгоров був одним з учасників міжнародного ювілейного видання, присвяченого 75-літтю від дня народження М. В. Теплінського, яке побачило світ 1999 р. в Івано-Франківську (див.: Єгоров 1999a). Крім того, проф. Єгоров Б. Ф. був одним із авторів збірника статей Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника „Султанівські читання” Див..: Султанівські читання / Sultanivski Chytannia: збірник статей. URL:https://j ournals.pnu.edu.ua/index.php/sch/about (електронне видання). URL:https://kslipl.pnu.edu.ua/султанівські-читання-друкований-збі/ (друковане видання). і завжди підтримував це видання.

Важливою частиною творчої спадщини Б. Ф. Єгорова є великий епістолярій, який, без сумніву, стане предметом спеціального історико-наукового вивчення. Листи вченого, відповідно до бюффонівського „стиль - це людина”, відображають і специфіку його людської особистості в її стосунках з оточенням, професією, і динаміку його думки, світоглядну позицію, загальне світосприймання, особливості його емоційності, його темперамент, жестикуляцію, тембр та інтонації його живого голосу, загальний темпоритм життя та діяльності.

Частина епістолярію вченого стосується нашого з Борисом Федоровичем листування, яке охоплює останні 22 роки його життя розгорталася на основі спільної професії - літературознавства. Ми ділилися науковими планами, обговорювали участь у спільних проєктах, обмінювалися своїми публікаціями та висловлювали враження, реагували на важливі події в науковому та суспільному житті тощо. Відбувався цей діалог на тлі ускладнення українсько - російських відносин, яке вилилося у критичному 2014 р. в анексію Росією Криму та озброєну агресію Російської Федерації на Сході України. Ці трагічні події з самого початку зачепили багато людських доль і, природно, не могли не відбитися на стосунках всередині наукової спільноти, тим паче спільноти гуманітаріїв. Не міг до них залишитися байдужим і Борис Федорович, якого початок російсько-української війни застав на конференції в Японії (тому його електронний лист написаний латиницею):

26.01.2014 02:50:06

Dorogoi Igor' Vl-vich,

ia seichas v Tokyo, vse strashnoe vidim po TV. Prokliat'e!

Otradno: na symposiume liudi nauki (russkie, ukraintsy, iapontsy, koreitsy) mirno druzhat - podniavshis' nad vsemi voinami i konfliktami...

Da budem zhit' i tvorit'! Vash B. E.

(26.01.2014

Дорогий Ігорю Вол-вичу,

я зараз у Токіо, все страшне бачимо по ТБ. Прокляття!

Відрадно: на симпозіумі люди науки (росіяни, українці, японці, корейці) мирно дружать - піднявшись на усіма війнами і конфліктами...

Давайте будемо жити і творити! Ваш Б. Є.³).

Вже у цьому листі присутній фактор, який визначив, по суті, позицію Б. Ф. Єгорова. Він наявний в словах „люди науки (росіяни, українці, японці, корейці) мирно дружать - піднявшись над усіма війнами і конфліктами'” (курсив мій. - І. К.). Опертя іменитого вченого на особливий поведінковий статус людей науки свідчить про гуманістичні джерела його поглядів, які сягають європейських ренесансних гуманістів XIV-XVI ст. Саме в аксіологічному просторі гуманістичної культури культивувалася ідея „гідності” духовних обранців, які утворюють над державами, жорстокими війнами та конфліктами певну „міжнародну республіку вчених”, що тримаються осторонь від суспільної боротьби, але є при цьому людьми свого історичного часу, зі своїми релігійними переконаннями, громадянством в своїх реальних державах, належністю до різних політичних угруповань тощо. І навіть в умовах грандіозних зіткнень і воєн XVI ст. (Реформація, Контрреформація, Селянська війна в Німеччині й ін.), які розкололи Європу на непримиренні табори, орієнтовані виключно на культуроцентризм гуманісти реагували на цю жорстоку боротьбу з висоти своєї філологічної ерудиції й толерантності. Звичайно, це не єдино можлива і не єдино правильна позиція наукової інтелігенції у часи серйозних катаклізмів. Адже, як відомо, тут присутня частка утопізму, ідеал суспільного устрою, в межах якого була можлива гармонічна („універсальна”) людина, ніде не був втілений на практиці, а сама ренесансна культура впродовж століть існувала як опозиція державі. І тому, коли я проєктую висловлену в нашому листуванні позицію проф. Б. Ф. Єгорова щодо російсько- української війни на досвід ренесансної гуманістичної культури, я маю на увазі не тільки її сильні, а й неминучі слабкі сторони. До цього варто додати й інерцію та звички сприймання, породжені в людині історично сформованою суспільно-психологічною атмосферою тоталітарної держави.

Четвер, 19 лютого 2015, 22:03 +03:00

Дорогий Борисе Федоровичу!

Здається, минув рік після Вашого листа з Японії - рік, коли дуже багато чого сталося та змінилося. <...> Після того, як багато - багато хто в Росії підтримав війну Путіна проти України, для мене стало неприпустимим підтримувати з такими людьми будь -які стосунки. <...> З повагою Ігор Козлик

21.02.2015 18:13:38

Дорогий Ігорю Володимировичу!

Я був дуже радий отримати Вашого насиченого листа з України у важку пору. (Адже дитинство моє - на Донбасі, тому біль не вщухає). <...> А позиція моя, боюся, і Вам не сподобається. У мене немає симпатії до Путіна (пам'ятаю його походження). Та влада Києва мені ще більше не симпатична. Олігархи при владі гірші за кедебістів. В радянські часи мені були противні діяння „старшого брата” з утиску українського патріотизму, здається, я єдиний у Росії, хто відкрито писав про імперську душу Белінського і про його

заперечення української культури⁴. Та коли тепер в Україні відкрито не визнають російську мову як другу в державі, то я із жахом розумію повстання на Донбасі (без бажання жителів неможливо було б усе організувати ззовні). І з жахом чую, що немає зараз вирішення, немає кінця. Замість союзу двох братів залишається громадянська війна майже на кшталт 1918-1920 рр.

Було б добре, якщо б люди культури піднялися над воюючими, та це навряд чи вийде.

Ось як я думаю і відчуваю. Щиро, як люблять писати американці, - Б. Єгоров⁵

Неділя, 22 лютого 2015, 18:42 +03:00

<...> Справа не в тому, сподобається мені Ваша позиція чи ні. Справа в тому, що ми розмовляємо. А щодо питання про російську як другу державну, то тут я пошлюся на лотманівську структурну поетику: в якій ситуації? Маю надію, що з часом Ви зрозумієте, що Путіну абсолютно начхати на російську мову, яка для нього, як для кедебіста часів розкладу КДБ, тільки засіб для виконання тих завдань, які дуже сильно нагадують настанови Сталіна і Гітлера. Це очевидно. <...> Я бажаю Вам усього самого доброго і благополучного - Ваше покоління це заслужило сповна.

Завжди Ваш Ігор Козлик

22.02.2015 20:37:35

<...> Путіна я по-іншому оцінюю, та суть не в цьому, насправді. Головне, аби не мордували Україну. І м'язи стискаються, і кров стукає від безсилля чимось допомогти.

Доводиться допомагати у своїй сфері. Випустив у „Літературних пам'ятках” том Б. Чичибабінадядько О. С. Пушкіна по батьківській лінії, його перший літературний наставник („Парнаський батько”). Граф Михайло Милорадович (1771-1825) - петербурзький , харківське видавництво „Фоліо“ замовило мені книгу про нього. І низка статей вийшли про Чичу <...>. Ваш Б. Є.

29 грудня 2015, 10:36

<...> як оптиміст маю надію, що Росія й Україна по-братньому зійдуться у слов'янському колі. Та як історик розумію, як довго ще світ це очікуватиме.

Ваш Б. Є.

26 жовтня 2016, 22:45

<...> те, що сьогодні відбувається між Росією й Україною - боляче відгукується в наших головах та серцях, і душа голосить: які б політики й екстремісти на чинили діяння, наш людський (і християнський!) світ не буде ненавидіти ближнього, наукове коло завжди буде в людському спілкуванні.

Будьте здорові! Б. Є.

11 січня 2019, 11:01

Дорогий Ігорю Володимировичу! <...> У важкі роки національних колотнеч так важливо творчим людям спілкуватися над сутичками і навіть приглушувати їх зверху...

16 січня 2019, 10:32

<...> Знову сплило моє переконання: творчі люди мають бути над сутичками. Нещодавно невдало намагався зануритися в соціально-політичну сферу. І. Лосієвський написав листа з різкими оцінками сучасної Росії, а я жваво відповів йому, пояснюючи себе - і, мабуть, образив: він не відповів на листа! Якщо лист не щез, пошукаю, надішлю Вамгенерал-губернатор..

Хай буде в нас творча наснага!! Б. Є.

Проф. Єгоров Б. Ф., якому, коли ми познайомилися, вже було 72 роки, може слугувати позитивним прикладом багато в чому. Це була людина, яка майже до самої смерті провадила гранично активну, насичену, різноманітну культуротворчу діяльність на всьому просторі від Росії до США та Японії, постійно перебуваючи в інтенсивному русі:

„<...> усе літо цейтнот, і зараз зайнятий відчайдушно” (лист від 9.ІХ.2001 р.); „<...> вибачте за довге мовчання! <...> ці місяці в мене були цілком божевільні за інтенсивністю: суцільні роз'їзди (Смоленськ, Саратов, Тарту - Таллінн) з доповідями на конференціях і з опонуваннями, а березневий Пітер теж потішив трьома конференціями та двома дисертаціями (опонував - у квітні)” (лист від 25.III.2002 р.); „Вибачте, що відповідаю не відразу: був у Криму (!Пушкінська конференція>!) за державний рахунок і через це сильно занедбав відповіді” (лист від 31.V.2002 р.); „<...> я увесь семестр прокатався по Росії і Польщі (в Кракові, виявляється, Вас добре знають: я на Тютчевській конференції згадав Вашу книгу «А він у нас буває!» 18-19 квітня 1997 р. я, як український тютчезнавець, перебував у Кракові на Міжнародній науковій конференції з нагоди 70-річчя від дня народження проф. Ришарда Лужного (1927-1998), де виступив із доповіддю „Деякі питання подальшого вивчення лірики Ф. І. Тютчева” (див.: Козлик 1998).) <...>” (лист від 16.І.2004 р.); „Я 1989 р. був «scholar» у Кеннан-інституті¹¹; надсилають мені тепер постійно свої матеріали” (лист від 5.IV.2005 р.); „<...> після різних мандрівок (остання:

Варшава, недалеко від Вас! - конференція зі щоденників) засів на дачі з горою листів - відповідаю” (лист від 28.V.2005 р.); „У мене всуціль роз'їзди, перелічу тільки зарубіжні: квітень - початок червня - США, середина червня - Неаполь. <...>” (лист від 18.VIII.2010 р.); „<...> гину від найтерміновіших справ (попереду місяць великої роботи у Таллінні), єдина надія на стару формулу: До комунізму йдемо ледь-ледь, а прийдемо достоту. <...> Врахуйте, що я після Естонії ще декілька місяців буду в Америці, тому до осені вибуваю із зв'язку” (лист від 25.XII.2010 р.); „<...> приїхав (прилетів) з Америки, подався в наукові поїздки (конференції та спецкурси), побував в Естонії, Новосибірську, Москві, Парижі, Новгороді, Україні. <...> Та ще тягнувся шлейф справ після конференцій. Україною був зайнятий місяці два, крім двотижневої поїздки. Був у місті дитинства Лисичанську <...>, потім у Луганську, де конф. про земляка В. І. Даля, потім у Харкові: роблю разом з харків'янами том Б. Чичибабіна для «Літературних пам'яток». <...> 4-го лечу в Америку на пів року <...>” (лист від 25.ІІ.2012 р.); „Я усі осінні місяці був у роз'їздах (Варшава, Саратов, Псков, Іжевськ, Красноярськ) - давно не було такої щільності, а зараз поки в Пітері. Будьмо живі і в 2016 році! Ваш Б. Є.” (лист від 12.ХІІ.2015 р.).

У власних наукових дослідженнях Б. Ф. Єгоров завжди прагнув до об'єктивності, справедливості в оцінках та інформаційної точності. Це оприявнилося, зокрема, у нашій спільній роботі з підготовки його і моїх текстів до друку.

Перший такий епізод стосується його матеріалу для вказаного вище ювілейного збірника проф. Теплінського М. У надісланому варіанті тексту, згадуючи про непростий захист докторської дисертації Бориса Бухштаба (1904-1985) на філологічному факультеті Ленінградського університету в жовтні 1962 р., Б. Ф. Єгоров охарактеризував особистість проф. Базанова Василя (1911-1981) з негативного боку як такого, „що починав нормальним Інститут Кеннана (англ. Kennan Institute for Advanced Russian Studies, Kennan Institute) - провідний американський центр перспективних досліджень Росії та Євразії, створений 1974 р. на платформі Міжнародного центру імені Вудро Вільсона. Займається вивченням СРСР, пострадянської Росії та інших пострадянських країн. літературознавцем <...>, а потім <...> продав совість, отримав чин членкора, став директором Пушкінського Дому...” (Егоров 1999a: с. 381) В. Г. Базанов, д-р філол. наук (1948), проф., член-кор. АН СРСР (1962) з 1965 по 1975 рр. очолював Інститут російської літератури (Пушкінський Дім) АН СРСР, а в 1958-1968 рр. був головним редактором академічного журналу „Російська література” (рос. „Русская литература”).. Та коли ювіляр, попередньо прочитавши цей текст, повідомив про те, що згаданий Базанов показав себе у його власній долі зовсім по-іншому, то Борис Федорович у листі до мене від 1.ІХ.1998 р. попросив мене як відповідального редактора видання зробити в дужках таке доповнення:

При цьому В. Базанов був більш складною постаттю. <...>: він цінував учених старшого покоління, він міг безкорисливо допомагати молодим, наприклад, багато зробив для успішного захисту докторської дисертації М. В. Теплінського та його подальшого затвердження у ВАКу (Егоров 1999a: с. 381).

А отримавши надрукований збірник зі своїми спогадами, не приховував радості:

Спасибі велике, вельмишановний Ігорю Володимировичу, за чудовий збірник і за включення моїх спогадів. Буду рекламувати зб<ірни>к в ун-ті та Пушкінському Домі <...> Як відрадно, що, незважаючи на всі наші фінансові труднощі, вдається видавати відповідні ГезІзеЬгій'и Фестшріфт - від нім. Festschrift - святковий твір. на честь достойних учених та особистостей (лист від 6.ХІ.1999 р.).

Другий епізод пов'язаний із нашою спільною роботою, яка розпочалася у лютому 2015 р. з підготовки до публікації у IV випуску збірника статей „Султанівські читання” статті Б. Ф. Єгорова про Юрія Кузнецова і Бориса Чичибабіна Борис Чичибабін (справжнє прізв. Полушин, 1923-1994) - український російськомовний поет. Зазнав сталінських репренсій. 1962 р. друкувався в журналі „Новий світ” (рос. „Новый мир”), редакцію якого очолював О. Т. Твардовський, а також в харківських і київських часописах і в самвидаві. Більшу частину життя мешкав у Харкові. 1993 р. нагороджений премією імені А. Д. Сахарова „За громадянську мужність письменника”. Юрій Кузнецов (1941-2003) - російський поет, прихильник антидемократичних, шовіністичних („патріотичних”) поглядів, рупором яких після розпаду СРСР були московські журнали „Наш сучасник” (рос. „Наш современник”), „Москва”, „Молода гвардія” (рос. „Молодая гвардия”). Разом із П. Проскуріним, Ст. Куняєвим, В. Распутіним, В. Кожиновим, О. Прохановим й ін. 1990 р. підписав так званий „Лист 74-х” (рос. „Письмо 74-х”)..

Субота, 07 березня 2015, 23:18 +02:00

Дорогий Борисе Федоровичу!

Нарешті дібрався до Вашої статті про Б. Ч. та Ю. К. Прочитав з інтересом, хоча не все приймаю, але розумію (принаймні, стараюся зрозуміти). Я ніколи не приймав ні особистісно, ні „поетично” Ю. Кузнецова, і ще раз підтвердив це своє ставлення до нього, читаючи Вашу статтю (я, пам'ятаю, десь наприкінці 1980-х років навіть писав відповідь на якийсь виступ Кузнецова чи то в „Літературній газеті”, чи то в якійсь іншій з центральних радянських газет на кшталт „Книжного огляду”, яку, звичайно, не надрукували) Йдеться про мій відгук під назвою „Відповідь незбагненому поету” (рос. „Ответ непонятому понятому”) на публікацію: Кузнецов 1987..

Та справа не в цьому. <...> у мене є конкретна пропозиція: я спробую сам переробити (у сенсі зменшення обсягу, зокрема за рахунок вилучення емоційних пасажів і проміжних мікровисновків, і конкретного наукового випрямлення в бік порівняльного аналізу) надісланий Вами <...> матеріал про Б. Ч. і Ю. К. в компаративний варіант з новою назвою (наприклад: „Борис Чичибабін і Юрій Кузнецов: вектори порівняльного аналізу поетичних світів”) і надішлю Вам його, так би мовити, на затвердження. Якщо текст Вас влаштує, я його надрукую російською мовою (усі анотації, включаючи україномовну й англомовну, я зроблю сам). Якщо ні, то на те нема ради.

Як Вам така пропозиція?

Усього доброго. З повагою І. Козлик

8 березня 2015, 22:42

Дорогий Ігорю Володимировичу,

звичайно, я буду радий друкові. Мені особливо буде приємно, що в улюбленій і багатостраждальній Україні. Але, звичайно, покажіть текст. І якщо можна, заберіть „вектор”: не люблю терміни. Просто б: „порівняльний аналіз”. <...> Ваш Б. Є.

6 червня 2015, 23:18

Дорогий Борисе Федоровичу!

Надсилаю Вам для затвердження і вичитки <...> скорочений варіант Вашої статті про Чичибабіна та Кузнецова. <...> Зверніть увагу на виділені мною зеленим кольором місця - це мої вставки (особливо це стосується висновку на с. 20-21). <...> Є також питання: на с. 15 Ви вказуєте, що фактичний <незібраний> цикл Чичибабіна включає поезії 1960-1967 рр. І тут же в межах цього циклу вказуєте вірш „Уходит в ночь...”, написаний 1977 р. Так, може, датувати весь цикл 1960-1970 рр.? <...>

8 червня 2015, 22:43

Дякую, дорогий Ігорю Володимировичу!

Ваші зелені доповнення приймаю. Ваша пропозиція на с. 15 (у мене чомусь 16) знімається: була помилка, вірш „Уходит в ночь...” - 1966, а не 1977. <...>

Подібне, але вже у зв'язку з іншим виданням, через три роки:

Неділя, 17 червня 2018, 11:38 +03:00

Дорогий Ігорю Володимировичу!

<...> За допомогою київських колег написав ювілейний нарис „Тургенєв і Україна”. Подивіться, може, будуть якісь зауваження. <...> Б. Є.

Третій епізод тісної спільної роботи стосується товариша Б. Ф. Єгорова з м. Балашова, проф. Вахрушева В. С. Володимир Вахрушев (1932-2011) - російський літературознавець, д-р філол. наук, проф. Працював у Балашовському інституті Саратовського державного університету імені М. Г. Чернишевського (сьогодні Балашовський інститут Саратовського національного дослідницького університету імені М. Г. Чернишевського), де читав лекції з античної та зарубіжної, зокрема української, літератури, з країнознавства і віршознавства. Вільно володів англійською, французькою та німецькою мовами, а польську, українську та словацьку знав тією мірою, яка дозволяла працювати з оригінальними текстами на цих мовах.. Завдяки Борису Федоровичу, який прагнув налагоджувати особисті зв'язки між ученими різних країн, я познайомився з Володимиром Серафимовичем (знову ж таки епістолярно) 2004 р., після того, як Б. Ф. Єгоров передав балашовському колезі надрукований роком раніше мій навчальний посібник для студентів із західноєвропейської літератури середньовічної цивілізації. Як наслідок, у нас із В. С. Вахрушевим налагодилися добрі товариські стосунки, які продовжувалися аж до його смерті. Але й після цього, так би мовити, вахрушевська тема не зникла з нашого з Б. Ф. Єгоровим професійного спілкування.

6 червня 2020, 11:28

Дорогий Борисе Федоровичу!

Прочитав Ваш матеріал про В. С. Вахрушева Див: Егоров 2013 а., з котрим Ви мене свого часу познайомили і з котрим ми навіть обмінялися декількома листами. Шкода, що я не бачив цей Ваш текст раніше. Я звернув увагу на статтю В. С. Вахрушева „Про метамову гуманітарної наукової думки” <рос. „О метаязыке гуманитарной научной мысли”>, про яку Ви написали, що вона не надрукована. Я б її надрукував у 9 випуску „Султанівських читань” (він вже щойно вийшов). Наступний 10 випуск вийде десь у квітні-травні 2021 року. Може, там її надрукувати? Але для цього я повинен мати текст цієї праці. До того ж можемо надрукувати статтю в ор игіналі, а можемо і в перекладі українською мовою (для більшої ваги як іноземну публікацію). Що Ви з цього приводу думаєте? Можна дати коментар до цієї роботи з надісланого Вами тексту (с. 8-9). <...> З повагою І. Козлик

8 червня 2020, 13:03

<...> статтю В. С. Вахрушева добре б видати у перекладі у Вас! Мені подобається Ваша ідея. А російською видати її у мене є план: думаю з його рідними підготувати до 90-ліття (2022 р.) збірник його статей і листів. Якщо, до речі, до його листів до Вас можна зробити фото, то я дуже був би радий одержати їх для публікації. Надрукувати для Вас (та й для себе!) його статтю - не знаю, чи знайду час, сканувати простіше, але для цього треба почекати дозволу ходити вулицями Йдеться про карантинні обмеження, впроваджені у зв'язку з пандемією коронавірусу COVID-19., в мене немає свого сканера.

Усього доброго! Б. Є.

8 червня 2020, 15:45

Дорогий Борисе Федоровичу! <...> Я сам перекладу статтю В. С. Вахрушева українською мовою та видам її у наступному 10 випуску „Султанівських читань” у 2021 році. Але мені потрібно отримати текст. <...> Чиніть, як виходить. І чим скоріше, тим краще, аби я міг спокійно з ним попрацювати. <...> Надсилаю в цьому листі відскановані (в pdf) листи В. С. Вахрушева. <...> З повагою І. Козлик

16 червня 2020, 12:12

<...> Дуже радий листам В. С. Вахрушева до Вас: дуже хочу їх надрукувати у зб. пам'яті В. С., сподіваючись на Вашу згоду. Запитав доньку В. С. : чи збереглися листи до нього? Адже можна було б видати Листування - і моє, і Ваше. <...> Б. Є.

Неділя, 16 серпня 2020, 18:54 +03:00

Дорогий Борисе Федоровичу!

Написав вступ до публікації українською мовою статті Вахрушева в „Султанівських читаннях” 2021 року.

Надсилаю Вам цей текст російською мовою, щоб Ви подивилися і схвалили. Може, щось важливе потрібно додати. Після Вашого схвалення перекладу українською мовою. <...>

16 серпня 2020, 21:36

Дорогий Ігорю Володимировичу,

дякую! Вступ хороший. Я б додав, що захопливий В. С. надто розширив роль гри, всюди її включає; але Ви можете і не погоджуватися з цим зауваженням. <...> Запитуйте, якщо виникнуть питання. Б. Є.

29 серпня 2020, 09:03

<...> Український варіант преамбули до публікації статті В. С. Вахрушева українською мовою майже закінчив. <...> До речі, українська преамбула буде відрізнятися від російської преамбули: я дописав для першої фрагмент про зв'язки В. С. з Україною, вийшло дуже непогано. <...> З повагою І. Козлик

29 серпня 2020, 11:23

А в російському варіанті теми „В. С. і Україна” не буде? Недобре. Це і взагалі цінно, і конкретно тут: стаття підготовлена українським ученим, він публікує статтю також українською... Б. Є.

Субота, 29 серпня 2020, 12:25 +03:00

Немає проблем. Я просто не був переконаний, наскільки це доречно у російському виданні. Раз доречно, значить буде тема „Вахрушев і Україна”.

З повагою І. Козлик

29 серпня 2020, 13:11

Дуже добре!!

Boris Egorov

Середа, 9 вересня 2020, 14:35 +03:00

Дорогий Борисе Федоровичу!

Матеріали про В. С. надіслав його дочці.

Український варіант статті В. С. і моєї преамбули до неї теж майже (крім остаточної верстки, звичайно) готові. <...> Щойно вийде, відразу ж надішлю Вам і дочці В. С. Див.: Вахрушев 2021; Козлик 2021. Дочці В. С. Вахрушева, д-ру філол. наук, доц. Людмилі Комуцци (Татару) pdf вказаних публікацій я переслав по e-mail у червні 2021 р. Та Борис Федорович нічого цього, на жаль, вже не побачив. <...> З повагою І. Козлик

Важливою складовою повсякденності вченого є обмін з колегами науковими публікаціями (книгами, статтями), їхнє читання й аналіз. Насичену роботу у цьому напрямі здійснював і проф. Єгоров Б. Ф., який не просто читав мої праці, а й популяризував у своєму оточенні, на російському гуманітарному просторі З цією метою у 2001-2006 рр. він надрукував у російських виданнях 8 оглядів під загальною назвою „Новинки з глибинки” (рос. „Новинки из глубинки”; див.: Дмитриев 2016: с. 52 (№ 414), 55 (№ 427), 56 (№ 432), 58 (№ 441), 60 (№ 459), 62 (№ 478), 64 (№ 490), 67 (№ 515)., а також намагався сприяти їхній публікації в російських виданнях. Не завжди вдавалося замислене, та з боку Бориса Федоровича була ініціатива, робилися активні кроки, затрачувалися час і зусилля (навіть без надії на успіх).

20.ІІІ.2001 р.

Дорогий Ігорю Володимировичу,

я без Вашого відома забрав у „Воплях” Вашу статтю (я сидів у Москві): „Ми друкувати не будемо, віддамо йому” - „Краще віддайте мені, я прилаштую її в Пітері”. Якщо відродиться „Russian Studies” „Russian Studies” - щоквартальник російської філології та культури. Виходив у Санкт- Петербурзі в 1994-2001 рр. Моя стаття „Теоретичні проблеми філософської лірики” (рос. „Теоретические проблемы философской лирики”) не була надрукована в цьому виданні, бо воно припинило своє існування через відстуність фінансування, натомість була надрукована 2002 р. в 13 номері київського журналу „Collegium”., то надрукую її там. Не заперечуєте? <...>

9.ІХ.2001

<...> Дуже вдячний Вам за Ваші надсилання: і за „Сучасність”, і за „Будувати власне життя...” Йдеться про мої статті: Козлик 2001b; Козлик 2001a. („не” зрозуміла, нічого страшного Йдеться про таке місце зі статті „Будувати власне життя за книжкою просто неможливо”: „Натомість чітке усвідомлення самоцінності мистецтва як самопідставного явища (те саме, що література як мистецтво слова), яке <не> вимагає для свого сприйняття й розуміння порівняння з нехудожньою сферою...” (Козлик 2001а: с. 30), - тут було пропущено частку „не”, що суттєво спотворювало сенс висловлювання.). <...> Б.Є.

25.III.2002

<...> Аби хоч якось ознайомити народ з новими доброї якості працями, я створив рубрику „Новинки з глибинки” у воронезькому журналі „Філологічні записки” і вже надіслав перший огляд, де на цілу сторінку розповів про Ваші обидва посібника (Середні Віки та Відродження) з побажанням у кінці - добре б перекласти російською і розповсюдити в російських вишах. Мені дуже сподобалися Ваші книги Див.: Егоров 2002. Тут же на с. 256-257 є відгук на російськомовну книгу проф. М. В. Теплінського „П'ятнадцять літературознавчих сюжетів...” (Теплинский 2002). І це не випадково, про що Б. Ф. Єгоров написав мені у листі від 31.V.2002 р.: „Марк Веніамнович <Теплінський> (привіт йому!) надіслав мені свою цінну спогадами книгу <«П'ятнадцять літературознавчих сюжетів...»>. Я дуже-дуже ратую за мемуари нашого покоління - адже є унікальні відомості! <...>”.. <...> Б. Є.

У судженнях Б. Ф. Єгорова про мої друковані роботи наявні не лише оцінки і враження, а й інтерес до важливих питань вивчення тих чи інших літературознавчих тем, а також стану викладання літератури в навчальних закладах.

31.V. 2002

Дорогий Ігорю Володимировичу, дякую за цікавого листа і за статтю „Філософський контекст...” Йдеться про статтю: Kozlyk 2001.. Цвєтаєвою я ніколи толком не займався, тому дуже пізнавально мені особливо - контекст німецький. <...>

14.ІХ. 2003

Дорогий Ігорю Володимировичу, вітаю і дякую! Йдеться про видання: Козлик 2003.

Дуже добре розширили. Гадаю, акцент на спілкуванні (питання - відповіді, pensum controle, величезна бібліографія, зокрема важливі для студентів розділи „...і Україна”) буде вельми цінним у житті підручника. <...> Б. Є.

5.IV.2005

<...> прочитав дискусію на круглому столі Див.: Козлик 2005а.. Дякую, цікаво. З Ваших ідей мені найбільше сподобалась щодо зв'язку зарубіжних літератур з іншими предметами, - „не показувати, а використовувати”... Це взагалі важливе положення Мається на увазі таке моє висловлювання на круглому столі: „Під час вивчення зарубіжної літератури зв'язки з іншими предметами треба, на мою думку, не показувати, а використовувати, бо так звані міжпредметні зв'язки належать до технології діяльності. Показувати (тобто робити доступним для сприйняття) треба художній світ твору, і саме твір (завдяки і його літературознавчим дослідженням) підказує учителеві, матеріали яких інших предметів треба долучати до того, щоб створити те інформативно-комунікативне поле, яке необхідне для налагодження індивідуального контакту учнів саме з цим твором” (Козлик 2005а: с. 6-7)..

Господи, а як мало школярам дається із зарубіжних літератур! Єдиний вихід - створювати в старших класах окремі школи чи профілі: гуманітарний, фізико-математичний, хіміко-біологічний.

А нові предмети можливі лише за такої спеціалізації (дивуюся, втім, - що таке кентавристика Кентавристика - міждисциплінарний напрям, культурно-філософський метод і навчальна дисципліна, що ґрунтуються на принципі доповнюваності / комплементарності творця сучасної фізики, данського фізика-теоретика Нільса Бора (1885-1962), який поширив цей принцип на всі сфери знання і життя. Родоначальником кентавристики як нової дисципліни є російський історик і популяризатор науки, письменник Даниїл Данін (справжнє прізв. Плотке, 1914-2000), який визначив її як „спробу науки” (вслід за назвою поезії М. Цвєтаєвої 1924 р. „Спроба ревнощів” /рос. „Попытка ревности”). Кентавр як метафора поєднання непоєднуваного, на думку Д. Даніна, належить не до варіанта діалектичної боротьби протилежностей та їхньої єдності, а навпаки, торкається поєднання двох іпостасей (наприклад, художнього та науково-логічного мислення) в режимі толерантності / примирення, без боротьби, без підкорення (придушення, знищення), без взаємоусунення („і-і” замість „або-або”), здатного породжувати щось дійсно нове. Д. Данін вважав, що навряд чи потрібно виховувати вузьких спеціалістів, зате дуже корисно виховувати дітей кентаврично, бо це розвиває асоціативне мислення та самоіронію, необхідні для розвитку серйозної пізнавальної діяльності. (Див.: Горянин 1998). З 1994 р. Д. Данін, як професор на кафедрі історії науки Російського державного гуманітарного університету (РДГУ, Москва), читав курс лекцій з кентавристики, а 1996 р. побачив світ

„Вісник РДГУ” (рос. „Вестник РГГУ”, вип. 1), повністю присвячений досвіду „поєднання непоєднуваного”. З 2000 р. у зв'язку зі смертю Д. Даніна викладання кентавристики було згорнуто.? перший раз чую! кого ж це зрощують?! Тут важить не відтінок іронії щодо кентавричної новації в системі навчальних предметів, а увага Б. Ф. Єгорова до того, що відбувається в сучасній сфері вишівської та шкільної освіти.).

28.V.2005

<...> Дякую Вам за цікаву статтю в „Російській словесності”³⁰ Йдеться про статтю: Козлик 2005b.. Дуже добре руйнуєте марксистське „дзеркало”, лише варто було відразу висловити застереження, що в анти-мімезисі має бути міра; в мистецтві повинні бути „шматки” діяльності, інакше - хаос, усілякі постмодернізми. Добре, що Ви, хоча б побіжно, кажете про непросту сутність мімезису (добре б дати покликання на „Мімезис” тямущого німця - як його? - випало ім'я! Йдеться про книгу: Ауэрбах 1976. (1-е видання „Mimesis. Dargestellte Wirklichkeit in der abendlandischen Literatur” побачило світ 1946 р.).). <...> Б. Є.

3.VI.2006

Дорогий Ігорю Володимировичу,

через тайфун заходів на мою честь Маються на увазі заходи з нагоди 80-річчя від дня народження проф. Єгорова Б. Ф. я продовжую уривками читати гору надісланих книг і статей <...>, та все ж читати вдається, я на минулому тижні закінчив Вашу методологічну статтю <...>, а тут отримав Вашу другу статтю <...>

Щодо статті про нову російську літературу в Україні Див.: Козлик 2006а.. Добре. Дуже гарний задум - створити академічну історію літератури. Дуже добрий і зручний термін „російськомовний”. Важко буде розібратися у всьому комплексі відмінностей російськомовної літератури в Україні від „великої” рос. літ. - та це цікаво й важливо. Дуже важливо також зайнятися і більш дрібними характеристиками (регіоналізація). Тут багато нового: скажімо, єврейський вплив в Одесі.

Зауваження одне. Ви схильні всю рос. л-ру вважати „структурною складовою українського літературного процесу” (с. 149). Навряд чи так. Те ж одеське коло ХХ століття, яке, по -моєму, розвивалося поза укр. літ. процесом. Чи такі кияни, як Булгаков. Інша справа: знайти все ж вплив на них укр. культури. Більш просто знайти українське в Ушакова, Чичибабіна, Заславського Йдеться про російськомовних письменників України: поета і прозаїка Миколу Ушакова (1899-1973), послідовника Тараса Шевченка та Павла Тичини, перекладача російською мовою Івана Франка, Лесі Українки та інших українських авторів, редактора російськомовних видань творів Т. Шевченка (1939, 1949-1956), М. Коцюбинського (1951); київського поета Риталія Заславського (1928-2004), упорядника першої російськомовної антології української дитячої поезії і багаторічного редактора відділу поезії київського російськомовного журналу „Радуга”. Про Б. Чичибабіна див. покликання 17..

Тепер про методологічний опус Див.: Козлик 2006b.. Стаття чітка і до діла. Однак я, який вже 20 років не відкривав жодної теоретичної книги, безнадійно відстав - адже майже всі сучасні згадані Вами імена мені не знайомі. На жаль, теорія і методологія вже не в моїй компетентності. На мій погляд, Ви „маєте рацію” Цей вислів у російськомовному оригіналі листа подано українською мовою. у полеміці з С. Абрамовичем Згадана полеміка стосується питань про зміст поняття „література”, про поліфункціональність словесного мистецтва, про історичну свідомість і засади дешифрування літературно-художніх творів, про літературний постмодернізм, про східну та західну культурні традиції. Семен Абрамович (народ. 1945) - український літературознавець, д-р філол. наук, проф. 2006 р. очолював кафедру гуманітарних наук Чернівецького торгово-економічного інституту Київського національного торгово- економічного університету. На даний час працює на кафедрі слов'янської філології й загального мовознавства Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка., а я ж жодного його рядка не читав!

Та ззовні Ваші позитивні, творчі ідеї викликають, безперечно, схвалення.

Приємні Ваша компетентність, живий стиль, добрий гумор („так тепер носять”).

Загалом - дуже добре, що Ви, один з небагатьох, займаєтеся методологією, і вкрай відрадно побачити, що українці видали Гейзінгу та Ґадамера Див.: Гейзінга 1994; Ґадамер 2001.. <...> Б. Є. Це останній традиційний (написаний на папері і відправлений поштою) лист, який я одержав від Б. Ф. Єгорова. У подальшому ми перейшли виключно на електронну пошту.

18 серпня 2010, 20:13

Дорогий Ігорю Володимировичу, ось коли я тільки дібрався до Вашої книги, одержаної в березні Див.: Козлик 2010. Олексій Чичерін - (1900-1989) - східнослов'янський

літературознавець, д-р філол. наук (1957), проф. (1958). З 1948 р. працював у Львівському державному університеті імені Івана Франка завідувачем (1948-1973) і професором (19731989) на кафедрі світової літератури. Досліджуючи стиль як художню закономірність, особливу увагу приділяв аналізу поетичного мовлення. Деякі праці опубліковані німецькою, румунською, французькою, латвійською, арабською та іншими мовами.. <...> Книга (брошура) дуже сподобалася. Чесно про Виноградова Віктор Виноградов (1895-1969) - російський філолог-мовознавець, русист, акад. АН СРСР., добре про Бахтіна, дуже добре про Лотмана. Про Левідова нічого не можу сказати, не знаю його Олександр Левідов (1895-1968) - російський учений-педагог, кандидат педагогічних наук (1941; тема дисертації „Проблема методології курсу літератури ХІХ ст.”). 19471949 рр. працював в Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (нині Російська національна бібліотека, Санкт-Петербург). Його книги „Автор - образ - читач” (рос. „ Автор - образ - читатель”, Ленінград, 1977; 2-ге вид. - 1983) та „Література і дійсність” (рос. „Литература и действительность”, Ленінград, 1987) присвячені базовим навикам читання художньої літератури і продовжують традицію „Порадника з читання поетичних творів з додатком приміток і стислого підручника теорії поезії для чоловічих і жіночих навчальних закладів (за Л. Еккардтом)” В. Острогорського (1 вид. - 1875; останнє 5-те вид. - 1911). Віктор Острогорський (1840-1902) - російський педагог, літератор, суспільний діяч. 1878-1885 рр. був редактором санкт-петербурзького журналу „Дитяче читання” (рос. „Детское чтение”). Людвіг Еккардт (1827-1871) - німецький педагог й естетик, доцент Університету в Берні (1848-1858). Саме йому належить первісне авторство зазначеного порадника до читання „Anleitung dichterische Meisterwerke zu lesen” (1857). В. Острогорський переклав цю книгу, доповнив та істотно переробив її.. Завжди цінував О. В. Чичеріна, тому радий хорошій книзі, та ще в якій подана бібліографія.

Зверніть увагу на дрібну, але прикру помилку на с. 9. Звідки взявся опонент Нусієв? Немає такого! це відомий москвич І. М. Нусінов, який незабаром потім потрапив у ГУЛАГ Ісаак Нусінов (1889-1950) - радянський літературознавець, лінгвіст, професор. 19141917 рр. вивчав літературу в Італії та Швейцарії. З 1922 р. в МДУ ім. М. В. Ломоносова читав курс із західноєвропейської літератури та на єврейській лінгвістиці Другого МДУ - з єврейської літератури. Викладав також в Інституті червоної професури, був завідувачем кафедри єврейської літератури в МДПІ ім. В. І. Леніна. Був членом Єврейського антифашистського комітету, редколегії Літературної енциклопедії 1929-1939 рр. Активно критикував творчість М. Булгакова. Багаторазово звинувачений у різних „ухилах”, під час боротьби з космополітизмом зазнав переслідувань: 1947 р. за участі О. Фадєєва та М. Тихонова у пресі була організована показова кампанія проти його книги „Пушкін і світова література” (1941, рос. „Пушкин и мировая литература”), звинуваченої в антипатріотизмі й упадінні перед Заходом. Арештований 1949 р., помер у в'язниці під час слідства. Посмертно реабілітований. 1945 р. в Московському міському педінституті виступав офіційним опонентом на захисті кандидатської дисертації О. Чичеріна „Виникнення роману в Росії та на Заході на межі XVIII-XIX століть” (рос. „Возникновение романа в России и на Западе на рубеже XVIII-XIX веков”)..

(Чи знаєте, що Ю. М. Лотман не злюбив Чичеріна за його спогади? Йому здалося, що Ч. лукаво замащує своє високе дворянське походження, прагнучи виглядати радянським. Може, і не без цього...).

Усього Вам доброго! Ваш Б. Є.

26 жовтня 2016, 22:45

Спасибі, дорогий Ігорю Володимировичу!

З вдячністю одержав Вашу книгу, перевірив - добре відкривається⁴⁵. Назви розділів дуже цікаві і заманливі (одна алгоритмізація при О. В. Чичеріні чого вартує!⁴⁶). На жаль, читати по- справжньому буду нескоро - найближчі тижні щільно зайняті завершенням тритомника мого листування з Ю. М. Лотманом. Але обов'язково займуся. Адже давно не занурювався в українське мовлення. І дуже хочеться побачити не тільки факти, а й настрій, душу колеги. <...>

17 грудня 2016, 21:59

Дорогий Ігорю Володимировичу,

ось до Нового Року зміг уривками прочитати велику частину Вашої книги. Дуже гарне враження.

Чудова Ваша увага до колег. Розкриваєте для молодших спадщину (добре звучить цей термін, ще сильніше - спадкоємність⁴⁷).

А сердечно мені найближче лірика, особливо „Мирося”⁴⁸. Може, тому, що мені це дуже особисте, дуже подібне (може, Ви читали мій нарис про Таню Усакіну? ⁴⁹). <...> Б. Є.

17 грудня 2016, 23:07

Дорогий Борисе Федоровичу! <...> Нарис Ваш про Тетяну Іванівну Усакіну я читав. <...> Читайте далі книгу. Там є ще багато цікавого, включаючи останню статтю про мого старшого друга доктора медичних наук, професора Леоніда Гольдштейна. До речі, я сьогодні, розбираючи на прохання його вдови його бібліотеку, знайшов брошуру театру Моссовєта, підписану Гольдштейну словами: „Льонічці Гольдштейну від друзів голубого дитинства

Фаїни та Ростіка” У російськомовному оригіналі: „Лёнечке Гольдштейну от друзей голубого детства Фаины и Ростика”.. І підписи: Ф. Раневська і Р. Плятт. Судячи з почерку, писала Фаїна Раневська. Мені здавалося, що я про проф. Гольдштейна все знав (адже я про нього видав книгу, з якої передрукував вказану вище статтю Див.: Козлик 2011.), та виявилося, що я ще не все знав. <...>

19 грудня 2016, 17:23

Дякую, дорогий Ігорю Володимировичу!

Я про Гольдштейна раніше прочитав - а Фаїна і Ростік - приголомшливо! Де ж у них спільне дитинство? Я не знав, що Раневська і Плятт могли починати життя в Харкові Ф. Г. Раневська (1896-1984) та Р. Я. Плятт (1908-1989) не починали життя в Харкові: перша народилася в Таганрозі, другий - у Ростові-на-Дону. Вислів „друзі голубого дитинства” стосується чогось іншого, що з'ясувати не вдалося.. (В цілому Ваша стаття мені не сподобалася: цінні уривки з листів друзів - а де ж сам Гольдштейн - про нього майже нічого). Мені були б цікаві харківські матеріали - люблю Харків, чи знаєте мою статтю про „душу Харкова”? Див.: Егоров 2012. Писав ще до жахливих національних конфліктів, тому в мене жодного слова про російсько-українські проблеми. <...>

19 грудня 2016, 21:19

Дорогий Борисе Федоровичу!

Метою статті, яка Вам не сподобалась, було охарактеризувати особистість через коло її спілкування. Такою була моя первинна і єдина настанова. Спочатку ця стаття була надрукована в книзі про Гольдштейна, половину якої складають світлини, які, як я розумію тепер, вкрай необхідні для розуміння статті. Там є багато Харкова. Якщо знайду pdf книги, надішлю Вам 20.ХІІ.2016 р. Б. Ф. Єгоров одержав pdf цієї книги.. <...>

23 грудня 2016, 18:19

Дорогий Ігорю Володимировичу!

Із задоволенням і користю проштудіював книгу - дуже, дуже добре! Якби в нас більше народжувалося таких істориків -архівістів, як Ви, скільки б пам'ятей зберегло людство!

Буду своїм учням наводити книгу як приклад тісного поєднання бібліографії з біографією. <...> Б. Є.

Окрема тема нашого спілкування в останні три роки життя Б. Ф. Єгорова пов'язана з особистістю і працями харківського літературознавця-русиста Л. Г. Фрізмана Леонід Фрізман (1935-2018) - український літературознавець, фахівець з історії російської літератури та суспільної думки ХІХ-ХХ ст., з питань романтизму і поетики літературних жанрів, д-р філол. наук (1977), проф. (1980). З 1965 р. працював у Харківському державному педагогічному інституті (тепер університет) ім. Г. С. Сковороди, зокрема завідувачем кафедри російської і зарубіжної літератури (1994-2010). Він був першим опонентом на захисті моєї кандидатської дисертації з творчості Ф. І. Тютчева, який відбувся 23.IV.1990 р. у Києві, в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (нині НАН України)., з яким ми обоє були добре знайомі. Бориса Федоровича і Леоніда Генріховича поєднував Харків, інтерес до творчості Б. Чичибабіна, участь у спільних науково-дослідних проєктах, зокрема пов'язаних із виданням творів харківського поета тощо. Останні два роки були дуже плідними в житті Л. Г. Фрізмана, й це породжувало у мене нові задуми, з якими я ділився зі своїм старшим колегою. Так, Б. Ф. Єгоров підтримав мою ідею написати розгорнуті аналітичні рецензії на дві книги Л. Г. Фрізмана: книгу спогадів і фундаментальну монографію про Франка-критика Йдеться про книги: Фризман 2017b; Фризман 2017c..

...