Феномен писемних діалектних текстів (наївна поезія Північного Підляшшя)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен писемних діалектних текстів (наївна поезія Північного Підляшшя)

Ю.І. Бідношия



Анотація

У статті розглянуто питання творів наївної літератури як писемних пам'яток діалектної мови. За матеріалами етнолінгвістично-діалектологічної експедиції 2005 року введено в науковий обіг та проаналізовано в мовно-тематичному плані 9 віршів двох авторів з околиць Більська-Підляського - Ольги Онацик (1921 р.н., с. Яґуштово) та Володимира Сосни (1937 р.н., с. Пашківщина). З психологічного погляду бажання віршувати виникало у численних наївних поетів Північного Підляшшя не в останню чергу через прагнення заповнити своєрідну лакуну, пов'язану з функціональним обмеженням рідної мови. У випадку таких поетів, зазвичай селян-пенсіонерів, цінність їхніх творів для гуманітаристики визначається не тільки представленням селянської картини світу, але й (чи насамперед) мовою. Використовувані ними архаїчні говірки як одна з найважливіших частин етнокультури заслуговують на особливу увагу. Тематика та стилістичні засоби поданих творів підтверджують висновок дослідників про те, що така поезія «стоїть між літературою й фольклором». Твори обох поетів-аматорів представлено за рукописами та паралельною аудіофіксацією (авторським читанням) - такий підхід дозволяє уникнути суб'єктивізму при оцінці діалектних явищ, насамперед фонетичних. Описано деякі унікальні діалектні риси в рукописах.

Запропоновано засади публікації творів підляської наївної літератури, записаних латиницею: точну передачу рукописів, паралельну транслітерацію кирилицею, коментування малозрозумілих лексем (вузьколокальних діалектизмів, запозичень).

Підкреслено важливість збереження етнокультурних надбань українців Північного Підляшшя. Системні дослідження, публікація етнолінгвістичних описів, діалектних текстів та словників дадуть змогу створити достовірну картину теперішнього стану говірок межиріччя Бугу та Нарви, останнього на території Польщі ареалу компактного проживання українців.

Ключові слова: Північне Підляшшя, етнолінгвістика, писемні діалектні тексти, наївна література, текстологія



Abstract

THE PHENOMENON OF WRITTEN DIALECT TEXTS (NAIVE POETRY OF NORTHERN PODLACHIA)

Bidnoshyia Yu. I.

The article examines the issue of works of naive literature as written monuments of the dialect language. Based on the materials of the ethnolinguistic-dialectological expedition of 2005, nine poems of two authors from the vicinity of Bielsk Podlaski - Olha Onatsyk (born in 1921, Yagushtovo village) and Volodymyr Sosna (born in 1937, Pashkivshchyna village) - were introduced into scientific circulation and analyzed in linguistic and thematic terms. From a psychological point of view, the desire to write poetry arose among numerous naive poets of Northern Podlachia mainly because of the desire to fill a kind of lacuna associated with the functional limitation of the native language. In the case of such poets, usually retired peasants, the value of their works for humanitarian studies is determined not only by the representation of the peasant picture of the world, but also (or primarily) by the language itself. The archaic dialects used by them deserve the special attention as one of the most important parts of ethnoculture. The themes and stylistic means of the presented works confirm the researchers' conclusion that such poetry "stands between literature and folklore". The works of both amateur poets are presented according to manuscripts and parallel audio recording (author's reading) - this approach allows to avoid subjectivism when evaluating dialectal phenomena, primarily phonetic ones. Particular attention is paid to the unique dialect features in the manuscripts. The principles of publishing works of Podlachian naive literature written in Latin graphics are proposed: accurate transmission of manuscripts, parallel transliteration in Cyrillic, commenting on unclear lexemes (narrow-local dialectisms, borrowings). The importance of preserving the ethno-cultural heritage of the Ukrainians of Northern Podlachia is emphasized. Systematic research, the publication of ethnolinguistic descriptions, dialect texts and dictionaries will allow us to create a reliable picture of the current state of the dialects of the Buh and Narva interfluve, the last area where Ukrainians live compactly on the territory of Poland.

Keywords: Northern Podlachia, ethnolinguistics, written dialect texts, naive literature, textology



Постановка проблеми

Північне Підляшшя, цю крайню північно- західну частину української мовно- етнічної території, через певні геополітичні чинники протягом десятиліть було відірвано від "материкової" України, тому нині цей регіон потребує посиленої уваги з боку української гуманітарної науки. Складним проблемам національно- мовної само ідентифікації православного східнослов'янського населення Підляшшя присвячено дослідження лінгвістів Григорія Аркушина [2], Михайла Лесіва [9], історика та публіциста Юрія Гаврилюка [18; 19; 20], соціолога

Анджея Нікіторовича [22] та ін. Межу між українськими та білоруськими говірками в цьому регіоні окреслено в резонансній статті Міхала Саєвича [23] (на основі даних "Атласу східнослов'янських говірок Білосточчини" [17]).

У 1980-х роках в умовах демократизації Польщі на Північному Підляшші почалося українське відродження. Важливою частиною його стала поява групи українських поетів, котрі писали як літературною мовою, так і місцевими говірками: Ірина Боровик, Софія Сачко, Іван Киризюк, Ольга Підляшанка, Євгенія Овсянюк-Мартинюк, Юрій Баєна, Павло Киризюк, Юрій Гаврилюк, Євгенія Жабінська, Іван Хващевський, Степан Троц та інші [16]. Деякі з них стали членами Спілки письменників України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Крім "професійних" поетів, на Підляшші широко представлена творчість т. зв. народних поетів. Українська гуманітаристика віддавна звертала увагу на цей різновид мовотворчості. Ще 1971 року Орест Зілинський, публікуючи 35 віршів "талановитого селянина- емігранта" Григорія Олійника, написані у 1908-1910 роках у США й Канаді, зазначав: "За своїм стильовим характером вірші Олійника стоять між літературою й фольклором. Автор щедро черпає з традиції народної пісні, використовує ряд народних мотивів і символів, керується нормами народної стилістики й версифікації" [8: 467]. О. Зілинський закликав продовжувати публікацію таких матеріалів: "Було б добре, якби дальші розшуки допомогли знайти більше таких невиявлених, скромних героїв рідного слова" [8: 467].

Оскільки поняття "народний поет" є дещо двозначним, упродовж останніх десятиріч дослідники частіше пишуть про наївних поетів / наївну літературу. Термін "наївна література", теж не в усьому прийнятний, виник за аналогією до наївного малярства, яке вже давно стало об'єктом вивчення та важливим сегментом мистецького життя.

Публікуються як наукові дослідження, так і тексти наївної літератури. Наприклад, у 2011 році помітним явищем у культурному житті України стало видання книжки за рукописом Ганни Демірської, малописьменної землячки Максима Рильського, яка місцевою говіркою описала Великдень 1889 року в селі Романівці. "- Ох, як я сігодні утомилас, - сказала мати, - білш як до півдня простояла нагнута, помогала баткові порат кабана, а це закіл помила кишки, то наче кілок у спині став. Сядмо трохи, та оддишим, та подивимся на світ Божий, який він прекрасний!" У книзі разом із титульним твором-меморатом "Великдень у Романівці" подано хронологічно і тематично споріднене з ним "Оповідання" [7].

У збірнику «Наївна література: дослідження та тексти» (укладач Сергій Неклюдов) розглянуто феномен наївної літературної творчості, окремі її жанри (мемуари, пригодницька проза дітей, дівочі оповідання, поезія ченців тощо), а також проаналізовано кілька творів [11].

У тритомнику Кафедри білорутеністики Варшавського університету "Kulturowo-j зzykowe dziedzictwo Podlasia" ("Культурно-мовна спадщина Підляшшя", 2016) [21] після звичайних для такого типу видань фольклорних записів вміщено зразки наївної літератури. Співупорядник ІІІ тому "Народна творчість" Міхал Хаустович пише в передмові: "До пропонованого тому включено також творчість т. зв. народних поетів. Їхні вірші та роздуми значно збагачують уявлення про життя на східній Білосточчині в другій половині ХХ століття й на початку ХХІ" [21: 3: 9]. Усього на 54 сторінках розділу "Poeci ludowi" ("Народні поети") представлено 67 віршів п'яти авторів у записах 2013 року та один вірш у записі 1976 року від анонімного автора; усі - з гміни Наревка Гайнівського повіту, де поширені білоруські говірки). Вірші та авторські коментарі до них подано білоруською латиницею, що свідчить про мовне редагування текстів упорядниками; автори віршів, поза всяким сумнівом, не могли знати графем білоруської латиниці, відсутніх у знайомій їм зі школи польській латиниці: й, с, s, z, v та ін.

Kropli mocnyja byli,

Za zdaroьje my pili.

Nic jon nam ni skadavaь,

Ьsiu darohu ja spivaь.

(З вірша К. Цєлушецького, 1945 р.н., с. Левково Нове [21: 3: 373]).

У випадку народних (або ж наївних) поетів Північного Підляшшя, зазвичай селян-пенсіонерів, цінність їхніх творів для науки визначається не тільки представленням селянської картини світу, але й (чи насамперед) мовою. Вони пишуть архаїчними українськими або білоруськими говірками, кількість носіїв яких різко зменшується через демографічну ситуацію, міграційні процеси, полонізацію та інші чинники. Отже, такі твори доцільно розглядати як пам'ятки діалектної мови (об'єкти культурної спадщини), а мовне редагування їх - у наукових виданнях - небажане.

З психологічного погляду бажання віршувати виникало в численних наївних поетів Північного Підляшшя, певно, не в останню чергу через підсвідоме прагнення заповнити своєрідну лакуну, пов'язану з функціональним обмеженням рідних мов (українських та білоруських говірок).

Публікація віршів "народних поетів” польськими дослідниками послужила додатковим стимулом опрацювати подібний матеріал, що зберігається в моєму архіві. У листопаді-грудні 2005 року я здійснив експедицію до Північного Підляшшя. В одинадцяти селах Більського та Гайнівського повітів записав близько 50 годин українського діалектного мовлення: розповіді та роздуми про життя, відповіді на питання "Поліського етнолінгвістичного атласу" [13], анкети "Народна культура Полісся" [12], а також близько 30 пісень. Частину зібраного матеріалу представлено в кількох етнолінгвістичних та мовознавчих публікаціях [3; 4; 5; 6]. Серед 20 інформантів пощастило мати двох поетів-аматорів: Ольгу Онацик та Володимира Сосну. Настав час оприлюднити твори цих "скромних героїв рідного слова" (як влучно називав поетів-аматорів Орест Зілинський).

Матеріали моєї експедиції 2005 року хронологічно й територіально співвідносяться з кількома виданнями, опублікованими українськими вченими Григорієм Аркушиним, Ларисою Лукашенко, Галиною Похилевич та Оксаною Савчук у 2006-2007 роках [1; 14; 15]. Українським дослідникам

говірок та пісенної творчості Північного Підляшшя у згаданих вище проєктах активно сприяли місцеві українці - як у побутовому, логістичному сенсі, так і в пошуку інформантів. Принагідно висловлюю щиру вдячність історикові, письменникові та публіцисту з Більська-Підляського Юрієві Гаврилюку.

Мета статті - ввести до наукового обігу та проаналізувати твори поетів- аматорів з околиць Більська- Підляського (межиріччя Бугу та Нарви, Північне Підляшшя), а також запропонувати текстологічні принципи їх видання як пам'яток діалектної мови.

Об'єкт дослідження - вибрані вірші Ольги Онацик та Володимира Сосни, представлені на основі їхніх рукописів та авторського читання.

Виклад основного матеріалу

Абсолютна більшість мешканців Підляшшя східнослов'янського походження (носії українських та білоруських говірок), навіть пишучи рідною мовою, послуговуються засвоєною в школі польською латиницею. Так записували свої вірші й Ольга Онацик та Володимир Сосна. Для українського читача сприйняття цих текстів потребує певної підготовки.

Польську латиницю здавна використовують для передачі української мови, зокрема діалектної. Як приклад можна навести цінні публікації українського фольклору в краківському виданні кінця XIX ст. '^Ьіог Wiadomosci do ЛМгоро1о§;іі Krajowej".

Загалом польська графіка дала змогу О. Онацик та В. Сосні застосувати практично фонетичний правопис. Виняток становлять дифтонги (іе, ие, уо), характерні для українських підляських говірок - у їхніх рукописах вони не відображаються. Носії північноукраїнських (поліських) говірок часто не сприймають дифтонги як складні звуки, що потребують спеціальних графічних засобів. Дифтонги наявні в усному мовленні О. Онацик та В. Сосни, зокрема аудіозаписах віршів у авторському виконанні.

Готуючи їхні твори до друку, я виходив з того, що найдоцільніше передавати тексти без редагування, максимально наближено до оригіналу, тобто з помилками, непослідовними написаннями тощо. Доцільним також вбачаю передавати тексти паралельно українською кирилицею - у цих варіантах можна виправляти авторські неточності в написанні слів, пунктуацію тощо, а також коментувати певні лексеми (вузьколокальні діалектизми, полонізми, місцеві реалії тощо).

Особливістю рукопису О. Онацик є непослідовне написання разом чи окремо частки ne (ny) та прийменників: newemusie, nyprywjuw, ne skazala, ny mohu; od ran izkrowioju, plywut iz wodoju, wysna na dobre znami, razom z jeju, stoboju.

Пунктуацію О. Онацик можна назвати «декоративною»: зазвичай у чотиривірші це кома після другого (рідше третього) рядка і крапка у кінці четвертого; при цьому потрібних ком усередині рядків немає:

De ty jidesz chlopcze Stan kolo mene,

De woda czysta Iskazu dla tebe.

У рукописах В. Сосни знаки пунктуації відсутні. Фотографії його рукописів свідчать про подальшу роботу над віршами; зокрема, цифрами позначена інша послідовність строф.

*****

Найважливішою знахідкою моєї підляської експедиції 2005 року виявилася рукописна пам'ятка діалектної мови - зошит віршів Ольги Онацик. Оскільки діалекти в наш час існують майже винятково в усній формі, виявлення писемних діалектних пам'яток - рідкісна подія.

Ольга Онацик народилася 1921 р. і все життя мешкала за кілька кілометрів на північний захід від Більська-Підляського, у православному селі Яґуштові (пол. Augustowo), говірку якого в розмові зі мною охарактеризувала так: "Якаясь мова такая, я віедаю? Ну, не то білоруська, не то українська. Хучией до української походіт вона, сіета мова наша... Так, як наши батькі, діди, прадіди, усіе тако - і ми так говоримо...". Зі шкільних років писала вірші місцевою говіркою, інколи польською та російською. До української літературної мови в писемній чи усній формі до середини 1990-х років доступу не мала.

Протягом кількох інтерв'ю О. Онацик виявила чудове знання традиційної культури Підляшшя, зацікавлено відповідала на складні питання програми "Поліського етнолінгвістичного атласу" [13] та анкети "Народна культура Полісся" [12]. Часто її відповіді супроводжувалися цікавими історіями з життя: "То казалі, што боцян принесе, от укіне там биз димнік чи де, бо вже прилітают, і буде діевчинка чі хлопець. Ой, нєкоторі то не хочут, у! Як он наш Давід, муой правнучок, як я скажу: "Ой, боцяни прілєтіелі, вже прінєслі, мусіть, діевчінку чі што", - не хоче! "А ти, бабо, мніе не кажи... бо то не боцян несе - то видумка, што боцян несе! " Отак говорат".

Розповідала про своє життя, про загибель на фронті чоловіка, про недавню смерть сина після операції, а також про власну поетичну творчість. Це незвичне для селянського середовища заняття, очевидно, завдячує її природній вразливості та фантазії. Підтвердження цьому знаходимо в її розповіді про дитинство: "Так гоже подівітіся било. І навєть довговато так. І вже в хаті, все до хати йдут і питают: "Чи можна у вас “Герода” ставіті чи нє? " Ну, просят, кажут: "Можна". Я то паметаю, колісь теє Смертіе боялася - пуд луожко вліезла. Усіе стоят тутака і представ'яют, а я пуд луожком сіджу вже, коб мене не бачілі. Може, било сіем чи вуосім ліет...".

Свої вірші О. Онацик записувала польською латиницею, адже мала тільки початкову освіту в польській школі, як більшість односельців її покоління. Відірваність від східнослов'янських літературних мов і очевидна відмінність польської мови сприяли збереженню рідної яґуштовської говірки й на письмі. Польська графіка дозволила застосувати практично фонетичний правопис. Виняток становлять дифтонги, для передачі яких і в сусідніх літературних мовах немає загальноприйнятих графем.

О. Онацик ставилася до своєї творчості серйозно, дбайливо зберігала рукописи віршів. Під час другого інтерв'ю показала майже заповнений 96-сторінковий зошит формату В4, куди вона акуратно записувала свої твори. Побачивши щире зацікавлення, запропонувала його скопіювати. Ця ксерокопія, на моє переконання, є пам'яткою - діалектною,

етнографічною та літературною. Зошит містить 39 віршів яґуштовською говіркою та один вірш російською ('Taska і pierezywamje" - вірш автобіографічний, про прощання з чоловіком, його листи з місця служби та загибель під час Другої світової війни). Якщо не враховувати помилково двічі записаний вірш, загальний обсяг записів складає майже авторський аркуш (5637 слів або понад 33 тис. знаків із пробілами - 0,83 а.а.).

Уміщені в зошиті вірші можна розділити на кілька тематичних груп. (нумерація віршів моя):

' Порівняйте з назвами віршів Вєри Радзівонюк, 1927 р.н., з с. Міхнувка (пол. Michnфwka), гм. Наревка Гайнівського повіту: Bieroski, "F poli, na ьzhorku...",

Lipa, Chvoi, Vosien, "Atsumielo leto...", Kaniec leta, Vioska pastarela, Viasna, Razluka, Babje leto, Leta, Miesiec, Uspaminy, Pamiac, Pozniaja osien, Zima, Les zimoj sumuje, Viasna zabludzilas, Pospiech, "Biehaь zajac pa sniahu...", Kazula, "Sonca ranienka ьstalo...", Spatkanie, Caromucha, Rasstannie, Landys, Razmova, Daroha, "Sidzieli pad bierozaj...", Dubok, Pcolki. [21 : 3: 379-403]. Схожість мотивів і навіть назв віршів про природу та ліричних віршів підтверджує висновок О. Зілинського, що твори сільських поетів-аматорів "стоять між літературою й фольклором" [8: 467].

Про природу: (2) Zymla; (4) Smutne zycie berozy; (9) Wysna; (13) Kruk ptaszki haniaje; (14) Kalina doszczu prosit; (16) Wyrubka i mowa lisa; (17) Zdemo Zazuli; (18) Litit ptaszka protiw witru; (20) Osen; (21) Pryszla Zima; (22) Starosc duba; (24) Odlitajut husi; (26) Holodny solowji; (33) Smutne zycie berozy; (36) Spiwuszczy solowji; (39) Roste rabina w polu.

Про колишнє життя, «етнографічні»: (7) Zniwa; (10) Didy tiszylis kunmi i zymloju; (11) Nyma laszkow nyma piatakow; (12) Pryhad dawnych lit; (31) Kolis wysiole bylo zycie; (32) Molodyj w diwosnubach; (38) Siolo pustoszyje.

Ліричні та медитативні: (15) Diwczyna swoho chlopcia ozydaje; (19) Nadchodit starosc; (23) Wstrycza i lubow nad rykoju; (25) Rozstanie lubowi; (27) Lubow; (28) Perezycie lubwi.

Про свою родину та автобіографічні: (1, 3) Saldat na fronti pomiraje; (37) Taska i pierezywanije; (40) Kupila konia. Жартівливо-побутові: (5, 8) Did i baba; Також є вірш про місцеву історію: [(6) Tragedja w Rajsku] та про моряків [(35) Moraki na moru]. Інколи під однією назвою записано різні вірші [(1, 3) Saldat na fronti pomiraje; (5, 8) Did i baba; (9, 34) Wysna; (12, 30) Pryhad dawnych lit]; в одному випадку під різними назвами записано той самий вірш: (26) Holodny solowji / (36) Spiwuszczy solowji. О. Онацик записувала до зошита чистові варіанти віршів, які до того зберігалися на окремих аркушах.

Вірші О. Онацик про колишнє життя, "етнографічні", містять описи господарювання, свят, звичаїв і багаті на специфічну діалектну лексику, етнографізми тощо: boroziunku zanimaje; na nuczli wodili koni napasati; pole bylo ubrane laszkami piatakami; zboze do kluni zyliznym wozom wozili; proso sijali wstupi towkli myli i prosianuju kaszu z molokom waryli; i rucznik do korobki na szyju prywiazuwali sznurkami; w zornach ziarno mololi rukami; muchi koni wze kusali to plachtami nakrywali;

diwczyniata lon i pradiwo prali bo na nahawici i soroczki polotno tkali; diwczyniata mazurki pykli iz tista listoczkami i winoczkami ubirali; w 12 czasцw noczy w diwosnube idut a diwczyna i bafki prybrawszysie wze zdut; jak zenicie chlopec musit sobi marszalka wziati; a diwczyni chustku dubeltцwku welon platije nabrati. діалектний пам'ятка архаїчний говірка

У рукописі знаходимо багато цікавих, а інколи й унікальних, фонетичних, лексичних та граматичних явищ. Наприклад, "синтаксична візитівка" Підляшшя - заміна форм давального відмінка конструкціями з прийменником для - представлена кількома десятками прикладів:

Ja wydu wono (лоша) napered mene wybihaje,

I na nohi dla mene wse nastupaje;

Musit wasza kuszka bila Dla mni jajcia wsi pojila;

Wczoraj dowho posidila i holowa Dla mni bolila;

Ty w mene odnenki Szczej nyzonaty,

Nyprywjuw dla mene Nywistki do chaty.

De woda czysta Iskazu dla tebe та ін. віршах О. Онацік є також кілька рідкісних контамінованих форм (злиття синтетичних форм давального відмінка з їх аналітичними відповідниками):

Rentu (`пенсію') maju ja maluju,

Bo dla wnukam wsio kupuju.

Podiakuj od mene Dla biluj berozi.

Закономірно, що такі контаміновані форми зафіксовано і в усному мовленні інформантки: "Ще молодуха сорочку для молодого мусіт пошиті, а молодий для молодусі туфлі купує...".

Примітки: ¹ лелеки; ² жайворонки (з<ж, можливо, внаслідок лексикалізації мазуріння, притаманного сусіднім польським говіркам); ³ ніколи (пол.).

Детальніше про це явище див. у моїй статті [3].

У лексичному плані, зокрема, цікавими є семантичні діалектизми, формально тотожні зі словами літературної мови, але з іншими значеннями:

без (`через'): [Diwczyniata pyrybiraliS || Bez siolo idut, || A diti w bihom || Za nimi bihut; A susidka szepty czuje || Szto u baby did naczuje || I bez dwery pudhladaje, || Jak did babu obnimaje; Swiaszczonu pisku || Puod Prowody trymajut || I tohdy byz swoju chatu || Wysoko pyrykidajut];

вінок, віночок (`квітка, квіточка'): [Zymla wysnoju ukraszaje || Winki rosoju pudliwaje; Posadiw winoczok | | Saldat wze znaje, || I nychaj roste || Jomu rozcwitaje; Diti wysnoju || Wesiolo majut, || Zacwili winoczki || Ruczkami zrywajut];

плахта (`рядно, полотно'): [Kolis lude tiaszko robili || I na pleczach z wody || Trawu nosili || Plachtoju treba bylo wytiahati, || I na berech trawu rozkladati; Do poludnia wse orali | | I na sloncie pohladali, || Muchi koni wze kusali || To plachtami nakrywali]; скука (`горе, потрясіння'): [Syna zabili, || Chatu, chliwy spalili. || Zo wsioho obobrali. || A typer ostatni korowy nam ukrali. || ... || Chotiew pozyti, ||

Podhodowati wnuki, || Ali ny mohu pyrynysci, || Takoi wylikoi skuki].

Значну частину своїх віршів авторка на моє прохання зачитала під аудіозапис, а деякі ще й прокоментувала - тож маємо цю діалектну пам'ятку не тільки в писемному, а й в усному вигляді. Така подвійна фіксація діалектних явищ убезпечує дослідника від суб'єктивізму, пропускання матеріалу через власне "фонологічне сито” (термін Антона Залеського). Обсяг записаного від О. Онацик усного мовлення (розповіді, відповіді на питання ПЕЛА, озвучені вірші) достатній для опису її ідіолекту, що дозволить змоделювати мовну особистість цієї непересічної носійки української підляської говірки.

Дослідник наївної літератури Михайло Лур'є зазначав: "Концепт пам'яті взагалі посідає провідні позиції у творчій свідомості багатьох “наївних” авторів. Мотиви неминучого забуття людини після смерті, переживання минулого через спогади - усі ці та інші пов'язані з ідеєю пам'яті мотиви буквально пронизують простонародну “наївну літературу”" [10: 28]. Ольга

Онацик формулювала цю думку по- своєму: "І думаю: напішу такій-о віерш, нехай то буде. Воно со временєм то всьо загіне, забиваются Wysna

Pryszla wysna nas wysyliti My wesiolo budem zyti Sloncie switit ohrywaje,

Wsia pryroda ozywaje

Snich w ryki wze izplywaje Bulsz wody nam prybywaje I trawa wze zylonije,

Jasne sloncie dobre hryje.

I cwitoczki rozcwitajut,

Bociany wze prylitajut Zaworonki nam zaspiwali,

Bo wysny wze doczykali.

Ptaszki wysoko ulitajut Dla nas tonynko spiwajut Witiorok nam powiwaje,

Jasny misec oswitlaje.

Iz wysnoju dobre zyti Tebe nigdy nezabyti Zacwitut sady cwitami,

To wysna na dobre znami.

Tumany bily nad polami To wysny my wze dozdali Slonce switit doszczyk rosit,

To zymla tak piti prosit.

Iz nas toze kazdy znaje Sercie nasze ozywaje Bud'to my szcze molodyje,

A litami wze staryje.

вже. А як напісане, то ще хтось прочітає. І так воно є...”.

"Етнографічні» вірші О.Онацик представлено в моїй публікації 2006 року [4]. Тут подаю підбірку її лірики на тему «пори року» та два медитативні твори - "Nadchodit starosc" і '^їоіо pustoszyje". Тексти наведено у паралельних версіях: польською латиницею (за авторським рукописом) та в моїй транслітерації українською кирилицею (зі

збереженням діалектних особливостей).

Висна

Пришла висна нас висиліті,

Ми весьоло будем житі.

Слоньце світіт, огриває,

Вся природа оживає.

Сніх в рикі вже ізпливає,

Бульш води нам прибиває.

І трава вже зильоніє,

Ясне слоньце добре гриє.

І цьвіточкі розцвітают,

Боцяни1 вже прилітают.

Заворонкі2 нам засьпівалі,

Бо висни вже дочикалі.

Пташкі високо улітают,

Для нас тонинько співают.

Вітьорок нам повіває,

Ясни місець осьвітляє.

Із висною добре житі,

Тебе ніґди3 не забиті.

Зацьвітут сади цьвітамі - То висна на добре з намі.

Тумани біли над полямі - То висни ми вже дождалі.

Слоньце світіт, дощик росіт - То зимля так піті просіт.

Із нас тоже кажди знає,

Серцє наше оживає,

Будьто ми ще молодиє,

А літамі вже стариє.

Zniwa	Жніва
Pryde lito zniwa Wsi syrpami zali, I w obid pud laszkom Szcze wse oddychali.	Приде літо, жніва - Всі сирпамі жалі І в обід пуд ляшком1 Ще все оддихалі.
Hospodar boroziunku zanimaje A pro zynci nic nyspohadaje, Bo skazaw szyroko zanimati, Zeb do hranici disiaj dozati.	Господар борозюнку занімає, А про жинці ніц ни спогадає. Бо сказав широко заніматі, Жеб до граніці дісяй2 дожаті.
Po zachodi sloncia Zati kunczajem, A iduczy do domu Na cile pole spiwajem.	По заході слоньця Жаті куньчаєм, А ідучі додому, На ціле полє співаєм.
Moloko i chlib, W pole brali I tak cily den Za tym jidlom zali	Молоко і хліб В полє бралі - І так ціли день За тим їдлом жалі.
Kolis lude tiaszko robili I na pleczach z wody Trawu nosili Plachtoju treba bylo wytiahati, I na berech trawu rozkladati.	Колісь люде тяшко робілі І на плєчах з води Траву носілі. Плахтою3 треба било витягаті І на берех траву розкладаті.
Byli bidny i bohaty Bidnym tiaszko bylo zyti, Ali w bohatoho mozna bylo Hroszy zarobiti.	Билі бідни і богати. Бідним тяшко било житі, Алі в богатого можна било Гроши заробіті.
Na nuczli wodili Koni napasati, I treba z nimi Cilu nucz naczowati. Wpole jizdzili kunmi orati, A taradajki piszczali I nybylo czym poszmarowati.	На нучлі4 воділі Коні напасаті. І треба з німі Цілу нуч начоваті. В полє їздзілі куньмі ораті, А тарадайкі5 піщалі І ни било чим пошмароваті.
Teper ostali ono staryje Molodyje do blokow powtikali, Zeb na zymli robiti Ich nyzastawiali.	Тепер осталі оно' Примітки: 1 кладка з дев'яти снопів; 2 сьогодні (діал./пол.); 3 рядно; 4 нічліг; 5 двоколісний візок; 6 тільки стариє, Молодиє до бльокув багатоквартирний будинок (пол.); 8 щоб. повтікалі, Жеб8 на зимлі робіті Іх ни застав'ялі.'

Osen	Осень
Pryszla osen Witior powiwaje, Z derywa listoczki Na zemlu skidaje.	Пришла осень, Вітьор повіває, З дерива лісточкі На землю скідає.
Zowty listoczki Budut zamirati, A lude hrablami Budut zahrybati.	Жовти лісточкі Будут заміраті, А люде граблямі Будут загрибаті.
Smutna osen prychodit Ptaszki odlitajut, I swoji hnizda Dla nas pokidajut.	Смутна осень приходіт, Пташкі одлітают І свої гнізда Для нас покідают.
Slonyczko zachodit Slabo wze hryje, Pryszla zimna osen Wsio pustoszyje.	Слоничко заходіт, Слабо вже гриє. Пришла зімна осень, Всьо пустошиє.
Odlitajut husi	Одлітают гусі
Litiat husi nad wodoju Ticho odlitajut, I dorohu nad polami Sami dobre znajut.	Літят гусі над водою, Тіхо одлітают - І дорогу над полямі Самі добре знают.
jak tiaszko im lititi Sloncie oswitlaje, krylami wse machati Witior izpyniaje.	О, як тяшко ім літіті - Слоньце осьвітляє, І криламі все махаті Вітьор ізпиняє.
Prylitili oddychnuti Sili nad luhami, I tumany pudnialisie Nad tymi smuhami.	Прилітілі оддихнуті, Сілі над лугамі - І тумани пуднялісє Над тимі смугамі.
Posidili odychnuli Szcze treba lititi, Nad horami nad lisami Silu treba miti.	Посіділі, од(д)ихнулі, Ще треба літіті Над горамі, над лісамі - Сілу треба міті.
I litiat usi radoczkom Odna za druhoju, I diwitisie tak smutno Plakati slozoju.	І літят усі радочком, Одна за другою. І дівітісє так смутно, Плакаті сльозою...
Pryszla Zima	Пришла зіма
Nad szyrokimi polami Witior powiwaje, Pryszla zima Snihom ukraszaje.	Над широкімі полямі Вітьор повіває. Пришла зіма, Снігом украшає.

Snihowyje gwiazdoczki Na zemlu litiat, Snihom pokrywajut Od sloncia bliszczat.	Сніговиє ґвяздочкі Примітка: 1 зірочки (від пол. gwiazda). На землю літят, Снігом покривают, Од слоньца бліщат.
Zima nastala Morozy bywajut, I naszy sercia ocholodajut.	Зіма настала, Морози бивают І наши серця охолодают.
Moroz w okno Wsim zahladaje, Czy komu zimno Nas nypytaje.	Мороз в окно Всім заглядає, Чи кому зімно, Нас ни питає.
Nadchodit starosc	Надходіт старосьць
Zory sijajut Misec zachodit, Tak nasze zycie Chutko prochodit.	Зори сіяют, Місець заходіт - Так наше жицє Хутко проходіт.
Molodyje lita Wysioly byli, A czom woni nam Tak chutko proszli.	Молодиє літа Висьоли билі, А чом воні нам Так хутко прошлі?
Jak my zyli To wsi znajem, Teper swoju molodosc Wse wspominajem.	Як ми жилі, То всі знаєм. Тепер свою молодосьць Все вспомінаєм.
Zycie korotkie Nychto nyznaje, Smutku i pieczali Nam wse prybywaje.	Жицє короткє, Нихто ни знає... Смутку і пєчалі Нам все прибуває.
Starosc prychodit Treba pryniati, I razom z jeju Wsio pyryzywati.	Старосць приходіт, Треба приняті І разом з єю Всьо пириживаті.
Siolo pustoszyje	Сьоло пустошиє
Siolo pustoszyje Ludi ubywaje, Za kilka lit Malo chto zostane.	Сьоло пустошиє, Люді убиває - За кілька літ Мало хто застане.
Molodyje lude Do blokow powtikali Zeb na zymli Robi batki nyzastawiali.	Молодиє люде До бльокув1 повтікалі, Жеб на зимлі Робі(ті) батькі ни застав'ялі.
Nychoczut na syli zyti	Ни хочут на силі житі,

Do mista wyjizdrzajut, I chodiat wse po misci Roboty szukajut.	До міста виїзджают. І ходят все по місці, Роботи шукают.
Batki staryje ostali Budut sami zyti. Dobre szto rentu majut I je za szto jisci kupiti.	Бат(ь)кі стариє осталі, Будут самі житі. Добре, што ренту2 мают І є за што їсці купіті.
Ny diwo szto molodyje Z siola utikajut, Bo iz hospodarki Nyczoho nymajut.	Ни діво, што молодиє З сьола утікают, Бо із господаркі3 Ничого ни мают.
Nyma de zboza Ny korowy prodati, I tak pryszlos Za powdarmo oddati.	Нима де збожа, Ни корови продаті, І так пришлось За пувдармо оддаті.
Moloko nyprymajut Bo w moloci klasy szukajut, A w odin wyliki bak Razom wsio zliwajut.	Молоко ни примают, Бо в молоці кляси4 шукают, А в одін вилікі бак Разом всьо злівают.
Lude wze staryje Na syli powmirali, I chatow pustych ditiam poostawiali.	Люде вже стариє На силі повміралі І хатув пустих Дітям поостав'ялі.
Solomoju kryty Chaty staryje, Do ich newernucie Ich diti molodyje.	Соломою крити Хати стариє, До іх не вернуцє Іх діті молодиє.
Kolis od spiwow Siolo rozlahaje A teper kazdy dumaje Czy renty na chlib chwataje.	Колісь од співув Сьоло розлягає, А тепер кажди думає, Чи ренти5- на хліб хватає.
Nyma komu spiwati Nyma komu hrati, tulki nam ostalo Kolisnie wspominati.	Нима кому співаті, Нима кому граті, Тулькі нам остало Колішьнє вспомінаті.

Двогодинне інтерв'ю з Володимиром Сосною (пол. Wlodzimierz Sosna), 1937 р.н., я записав у його домі в селі Пашківщина Більського повіту (діал. Пашкуовщина, пол. Paszkowszczyzna) 28 листопада 2005 р. Приблизно за три роки до цього, у шістдесят п'ять, він почав писати вірші рідною говіркою: "Троху зачалі пісати, такім займатись. Не знаю, як воно, скуоль пришло, так десь од годов шеїсєти пети. Щось такоє стало - і так я потроху описую всьо: природу, житє... А большинство мене інтєрес - прошле, колішнє, як тиє люде жилі, як косилі, як жалі, ну і вобще всьо.".

Вірші він записував у щоденниках, блокнотах, про що казав так: "Всяка всячина в мене тутака такая порозкідана оно. Що ще, кажу, як хватит карток у калєндарови, то може колісь ми його зложим. А як ні - то, десь, може, хто викіне чи так воно й тоє...".

На момент інтерв'ю мав уже багато написаного: "А я маю споровато. Я, коб так, то я там такі маю приготовити жечи цікави, як я колісь там з діедом Proszloje

Jak wsiutko zmynyloS Za pamety meji Nema wze kolisnioji Chaty i odneji

Wze i bruku ne wydno Na jum asfalt lezyt Chto po jum jide Wse chutko byzyt

Solomy ne wydno Wze stricha propala Jak tut komuna Prawyty stala

Ne stalo wze czuty Laskotniawy zwuku Jak terla baba lon Kotory brala w ruku

Do toho szcze treba Trepaczkoju byty Zhanesz jak tuj baby

господарив, як батько вродився, як ми з діедом хрестини вироблялі, о, люди насклікалі. То знаєте, то так уривкамі... дісь несуть пранікі... Колісь що ж неслі? Міелі корови - сметану неслі. То налілі теї сметани ціелу хату - а ми з діедом взялі диня (`гарбуза') і давай тоє масло бити диньом. Але то такоє ще, понімаєте, такоє цікаве воно й довговате...".

Залежно від теми розмови В. Сосна знаходив у своїх іще невпорядкованих записах відповідні вірші. Першим прочитав вірш "Прошлоє" ("Як всютко зминилось за памети меї..."). Ностальгійні згадки конкретних локацій у вірші прокоментував так: "Ну, а на туом міесці вже усьо щезло. Нема ни хліва, ни клуні, хати, ну й. Так час проходив - і всьо муог забрати, зарумняв усьо. Заросло що кропивою, що деревиною вже.".

Тексти віршів В. Сосни наводжу паралельно польською латиницею (за авторським рукописом) та в моїй транслітерації українською кирилицею (зі збереженням діалектних особливостей).

Прошлоє

Як всютко зминилось За памети меї - Нема вже колішьньої Хати і однеї.

Вже і бруку не видно,

На юм асфальт лєжит.

Хто по юм їде,

Все хутко бижит.

Соломи не видно,

Вже стріха пропала,

Як тут комуна Правити стала.

Не стало вже чути Ляскотняви звуку,

Як терла баба льон,

Котори брала в руку.

До того ще треба Трепачкою бити.

Зганеш1, як туй баби

Tiaszko bulo zyty

Bowalo czuty - siczku des rizut Tam zorna hudut Wze weczorije Pokudilnyci idut

Wydno tam dalej Muszczyny stupajut Stolki i lawu u Pantia zajmajut

Jak wsi naraz zakurat Parasoczki ne widno Tak bulo pryniate Nekomu ne wstydno

Gaznyk czerez dym Czut probywawsia Wze z tych ludy Nechto ne zostawsia

Nema tepe na tum misci Chliwa kluni i chaty Czas prochodyw I tak wsio muh zabraty

Idu neraz kolo Marty stanu Na dwa boki hlanu Wze tut czolowika Malo de zastanu

Wsio tut pohasaje Jak w peczi drowa Ne beczyt oweczka I ne ide korowa

Тяшко було жити.

Бувало чути - січку десь ріжут, Там жорна гудут...

Вже вечоріє,

Покудільниці2 ідут.

Видно там далєй - Мущини ступают,

Столкі і лаву У Пантя3 займают.

Як всі нараз закурат, Парасочкі4 не відно.

Так було приняте,

Некому не встидно.

Ґазник5 через дим Чут(ь) пробивався.

Вже з тих люди Нехто не зостався.

Нема тепе(р) на тум місці Хліва, клуні і хати.

Час проходив - I так всьо муг забрати.

Іду не раз, коло Марти6- стану, На два бокі гляну - Вже тут чоловіка Мало де застану.

Всьо тут погасає,

Як в печі дрова.

Не бечит овечка І не іде корова.

Примітки: 1 згадати; 2 прялі на вечорницях; 3 ім'я односельчанина; 4 ім'я односельчанки («А Параска - то... попросту там збераліся на вечуоркі мужчини.»); 5 керосинка; 6 ім'я односельчанки («Марта то попросту жихарка була - і коло єй хати, также із того міесця видно і в одьон кунець села, і в другі - бо то такі якби поворот»)

Біль викликало у В. Сосни руйнування школи, збудованої 1936 року серед поля, щоб з неї «користало штири селіе» (до речі, цікавий приклад двоїни). Дітей у селах стало обмаль - «вядомо, як пошла тая... той ніж, же як то звут демоґрафічни, ну і вже тепер довозят до Вуорлі. А тут уже сяя якби школа має йти пуд молоток». У вірші "Школа" автор згадує своє дитинство, парту, за якою сидів ("Tuta ja uczywsia | | I lawku pomentaju..."), учнів, з яких вийшли Szkola

Stoit smutna szkola Szyby wybywajut Szczo tuta uczylis Czy z toho ne znajut

Do koho z nalezysz Szkoly zapytawsia Chto szczo tak nad toboju Cily czas znuszczawsia

Gmyna prychilila I ne barzo dbala Tut ja odinoka W poli sama zostala

Nema szczo wstзp wzbroniony Chto chocz tut zachodyt Czerez okno wlazyt I tak nazad wychodyt

Bulsz mni ne rozkazuj Bo ja wsiutko znaju Tuta ja uczywsia I lawku pomentaju

Sydiw pry ostatku Druha bula od zadu Bulo dla mni wydno Dyty cilu hromadu

Wyjszli oficery Z Paszkoskeji szkoly Dzis wybyty szyby I wsi styny holy

Je laryngologi Nema na wydoci Odion u Hajnoci Druha w Bylostoci

офіцери, ларингологи, медсестри, аптекарі, педагоги... Гнівно пише про вандалів і представників влади, які допустили до руйнування: "Peczy wsi kachlowy | | Wsi dwerci nie majut | | Smilo wandale wchodiat || I wsio wyrywajut». Читаючи вірш під аудіозапис, автор експромтом дещо пом'якшив інфективи на адресу місцевого начальства; тут подаємо за рукописом ("Kob jak komu w gmyny || Kropnuw po lobowy...").

Школа

Стоіт смутна школа.

Шиби вибивают.

Що тута училісь,

Чи ж того не знают.

До кого ж належиш? - Школи запитався. - Хто що так над тобою Ціли час знущався?

Ґмина прихіліла І не барзо1 дбала.

Тут я одінока

В полі сама зостала.

Нема що «встемп взброньони»2 - Хто хоч тут заходит.

Через окно влазит І так назад виходит.

Бульш мні не розказуй,

Бо я всютко знаю.

Тута я учився

І лавку поментаю.

Сидів при остатку,

Друга була од заду.

Було для мні видно Дити цілу громаду.

Вийшлі офіцери З Пашку(в)скеї школи,

Дзісь3 вибити шиби І всі стини голи.

Є ляринґольоґі,

Нема на видоці:

Одьон у Гайну(в)ці,

Друга в Билостоці.

Bar z mene zrobyli I kasety hrali Potum wziali pylku I stynu wytynali	- Бар з мене зробилі І касети гралі, Потум взялі пилку І стину витиналі.
Opomynysia Timoszka Czy Waska Kundrata To jazby stojala Szcze dowhi lata	Опоминися Тімошка Чи Васька Кундрата, То я ж би стояла Ще довгі лята.
Toz tuta uczywsia Z Koszkow Szura Biszczuk Mohilewskoho Pawol I Sosny Iwana Unuk	Тож тута учився З Кошкув Шура Біщук, Могілевского Павол І Сосни Івана унук...
Siemisiat lit szkoli mynaje Bula w dobrum stanie Z nyzu sali lekcyjne Na hori meszkanie	Сємісят літ школі минає Була в добрум станє - Знизу салі лєкцийне4, Нагорі мешканє.
Wyjszli piel^gniarki Aptekarki stali Wyjszli pedagogi I dyty nauczali	Вийшлі пєлєнґняркі5, Аптекаркі сталі, Вийшлі педаґоґі І дити научалі.
Posadowyli szkolu Na paszkowskum poli Szczo do toho dujde Ne dumali nekoli	Посадовилі школу На пашковскум полі. Що до того дуйде, Не думалі неколі.
Ne to szczo bjut szyby Za ramy berutcia Wlaziat u seredynu Chlajut i smijutcia	Не то що б'ют шиби - За рами берутця, Влазят у середину, Хляют6 і сміютця.
Peczy wsi kachlowy Wsi dwerci nie majut Smilo wandale wchodiat I wsio wyrywajut	Печи всі кахльови, Всі дверці нє мают. Сміло вандалє входят І всьо виривают.
Szczo bulo do srania Sedes wze zabrali De jakiji kabli Wsiutko pozrywali	Що було до сраня, Седес7- вже забралі. Де якії каблі, Всютко позривалі.
Ostanutsia butli I smorud w kutkowy	Останутся бутлі І сморуд в куткови.

¦ Примітки: 1 дуже (пол.); 2 «вхід заборонено» (пол.); 3 сьогодні (пол./діал.); 4 класні кімнати (пол.); 5 медсестри (пол.); 6 пиячать (пол.); 7 унітаз (пол.).

Kob jak komu w gmyny Kropnuw po lobowy

Budowali szkolu W trytcet szostum roci Kob bulo wsim blisko I stala na wydoci

Semiset lit dochodyt A jak wyhladaj e Kazdy toje zobaczyt Chocz ne ponimaje

У своїй школі В. Сосна закінчив сім класів (навчання було польською мовою), потім вчився в білостоцькому технікумі: "Далі ми б там вибіраліся учитисє, но, знаєте, то булі часи такіє, мусит... бодай же піїсят други руок був, час ще такі трудновати. Ну, і зложилі ми до - я і з сіей школи нас, мусит, трох - зложилі до Технікум пшемислу баволнянеґо до Билостоку. Ну, там принялі, всьо, ну, бо то, знаєте, як то колісь опінія була байкова, по батькови, по туом... О. Алє шо варункі... О грошах ходило діело. І так осталісь там - то по роботах, то так, то сяк".

Згодом, після служби у війську, навчання й роботи в місті, повернувся до рідної Пашкуовщини: 'І так до настоящого врем'я тут проживаю в сюом селіе. Яко землероб був, все трудився на туом загони. І так тепер став уже пенсіоніером. І так із жуонкою тут у теплі у хати одпочиваєм". Характерно, що в селі всі мешканці спілкуються рідною говіркою: "А так - ну то попросту говорим розговором, як то кажут, по- свойому".

Дружина В. Сосни приєдналася до розмови й сказала, що її непокоїть його віршування: "Я йому попросту не позволяю, коб вуон пісав... Думаю: може, то вже задужо того пісаня. Може, йому пошкодить де. Дужо піше. Барзо. І так піше то вуон на день, то кільканацать рази. Так іде з- пуд клуні - і так бачу, шо вже такі задумани... І просто пошов до свого ґабінету і вже там піше". Зате дорослі

Коб як кому в ґмини Кропнув по лобови!

Будовалі школу В тритцет шостум році,

Коб було всім бліско І стала на видоці.

Семісет літ доходит,

А як виглядає - Кажди тоє зобачит,

Хоч не понімає...

онуки (17 і 20 років) сприймають поезію діда із захватом. "Ну, внукі як поприйіежджают, то сміются, аж пукают з його!" - розповідає дружина.

У вірші В. Сосни 'Діед" є такі рядки: 'Як про колішнє хоч шось знати, || То мусиш мене запитати". У цьому великому творі детально описані види чоловічої й жіночої селянської роботи, хата, подвір'я, город. Зокрема, автор перераховує бабине ткацьке знаряддя, що зберігається на горищі (подаю за аудіозаписом): 'За матовило зачепився, || Чуть на буок не перевалівся. || Бердо й ничункі звезала, || Тоє всьо в сундук сховала. || Є затикач, там човник, ціевка, || Що баба ткала, як була діевка...". Інколи ностальгійну розповідь про минуле змінюють психологічні спостереження: "Весна одиходит, ліето пудходит - || Баба роботу все находит. || Осень і зіма... Зіму все робила - || І не бачила, колі і постариела...".

В. Сосна розповів, що пише і на історичні теми, зокрема про акцію "Вісла": "І так попросту инчий раз станеш, задумаєш то што: взялі повикідалі із гніездув із своїх, шо там деди їх і прадеди їх, узялі поодпортовлювалі на Захуд...". Четвертим твором, зачитаним автором під час інтерв'ю, став вірш-роздум "Хто ж я є? Чи ж українець?" - із висновком: «Я гарни хлопець і голос маю - || Ну, й буольш, мусит, на українця подобаю".

Цікавими є спостереження В. Сосни щодо мови. Свою говірку він вважає українською: "Ну, такі як розговор наш, ну то вуон же ж не пудийде ни пуд пуольську, ни бєларуську, оно він... Це ж то такая мова найбуольш вона пуд українську. Но вона вже така переміешана так, як би тая салатка. І пуольські, і бєларускі, і українські - алє большинство, то буде. пудходити на українську".

Інформант згадував, що під час перебування на Берестейщині (у Пінську й Кобрині) тамтешні мешканці сприймали його говірку за свою, а білоруську мову чув тільки в поїзді: "Тута дядьки булі, у Пінську. Ну, і ми дєсь там заїехалі. чи де Припеть, чи десь ше якось там заїехалі. Ну, й пудходит до мене такі паринь, молодши од мене, і говорит. Я говору й вуон. І дословнє таяк ми булі з одного села. Вуон давай мніе говорити. Вуон говорит тоє: «А віете знаєте тоє.» Я йому кажу: «То я ж поляк!» - «Шо віете говорите, шо віете поляк?!» Віете ж. нормальни розговор, каже, такі, як у мене. (.) Там буольш Кобринь, усіе такіє - то воно большинство розговор такі пошов наш тако. У Пінську куолькі булі, куолько люди приходило - то вже там «шо», тако буольш говорат, такі розговор. А як такі-о, десь там у вагонови їедеш, то є такі, шо чісто по- бєларускі, такі акцент говорат.".

В. Сосна проявляв цікавість до особливостей говірок навколишніх сіл, він зазначав, що розбіжності (наприклад, "що/што") помітні навіть у сусідніх селах і що в говірках на південь від Пашківщини ще більше українських рис: "Не то, шо такая мова тут у нас, у Пашкуовщини. Оно возьми кажде село - і вже там не буде такій барзо інакший разговор. Тут уже "що" в нас, ну. Уже взяти далі, як то вони звут пудмєйська та стрефа, Парцьово, Спічкі, - уже там «што". Ну, як воно так кшталтовалося, чуєте? Тут раптом такоє растояніє невеліке і тут уже такі разговор іде, во. Даліей-даліей пошов уже в тую сторону, вже вуон такі твердіейший, вже вуон буольш, ще буольш пуд українські. Черемху взяти, отуди. Черемха - там совсіем тоже не такі, як у нас. (...) Ну, там уже то «кінь», то «віз» говорат.".

Утім, він відзначав, що українськими говірками послуговуються переважно «люди старшей ґенерації», а серед молодших є навіть такі, що стидаються рідної мови. В. Сосну таке ставлення обурювало: "То я кажу: то шо ж ти за чоловіек, як ти встидаєся мови своїх батькуов?! Як там якійсь поет український казав. як-то там вуон говорив: «Хто руодну мову забуває, то в грудях не серце, оно камінь має". То фактичнє правда, встидатися своєї руодної мови - ну, то то попросту якось не так, як повинно бути». Перекладена на рідну говірку цитата з вірша українського класика Сидора Воробкевича "Рідна мова"' засвідчують культурно-етнічну орієнтацію респондента.

В. Сосна визнавав, що і його онуки з Більська рідко користуються рідною говіркою: "Говорити вони вміеют, оно їм попросту якось вже їм не хочется, о. Внук буде говорити, бо його. попросту внука мати виходит стуоль, де «што» говорат, о, а вже батько - шо «що». Ну, то вже. вже внучка, то вже вона буольш як десь щось і стане говорити по-своєму, то вже буольш по- материному. А вже внук - то вже буольш по-батьковому, вже вуон по- пашкуовську, вже так і «що» говорит.".

У його віршах та коментарях до них знаходимо добре збережену граматичну й фонетичну систему говірки, багато діалектизмів: байкови (`непоганий'), віете (`ви'), дзюґан (`товкач'), динь (`гарбуз'), мидель (`кладка снопів'), пресняк (`корж із вареної картоплі та борошна'), приступи (`прийми'), швед (`шашіль') та ін. Водночас як у віршах, так і в усному мовленні чимало польських запозичень, здебільшого на позначення реалій, що виходять за межі лексикону традиційного сільського життя: варункі (`умови'), встемп взброньони (`вхід заборонено'), здевастовани (`зруйнований'), пєлєнґнярка (`медсестра'), пшеважнє (`переважно'), пшетарґ (`аукціон') та ін.



Висновки й перспективи дослідження

Публікація текстів народних поетів Ольги Онацик та Володимира Сосни має стати внеском у збереження етнокультурних надбань українців Північного Підляшшя. Використовувані ними архаїчні підляські говірки як одна з найважливіших частин етнокультури заслуговують на особливу увагу українських учених. Системні дослідження, публікація детальних етнолінгвістичних описів, діалектних текстів та словників дадуть змогу створити достовірну картину теперішнього стану говірок межиріччя Бугу і Нарви - цього останнього на території Польщі ареалу компактного проживання українців.

Основним завданням є фіксація мовлення найстарших представників східнослов'янського населення цієї території. Ми бачимо, що молодше покоління, на жаль, поступово втрачає рідну говірку, тому треба ретельно вивчити вихідний стан і докласти всіх зусиль, щоб скарби нашої мови та культури не пішли в небуття разом із найстаршими носіями традиції.



Список використаних джерел та літератури

1. Аркушин Г. Голоси з Підляшшя: Тексти. Луцьк: РВВ "Вежа, 2007. 534 с.

2. Аркушин Г. Західнополіська діалектологія. Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. 256 с.

3. Бідношия Ю. Аналітичні тенденції в північноукраїнських говірках (заміна безприйменникового давального прийменниковими конструкціями в говірках Підляшшя та Київського Полісся). Волинь філологічна: текст і контекст. Луцьк, 2007. Вип. 4. С. 3245.

4. Бідношия Ю. Етнолінгвістичні записи з Північного Підляшшя. Діалектологічні студії. Вип. 6. Львів. 2006. С. 335-356.

5. Бідношия Ю. Закордонні українці-автохтони в діалектній текстографії: джерелознавчий аспект етнографічних студій. Наукові студії ІМФЕ. Вип. 8. К., 2014. С. 132-165.

6. Бідношия Ю. Од Коляди до Коляди. Зимові святки в селі Відово коло Більська. Над Бугом і Нарвою. 2005. № 6. С. 45-46.

7. Демірська Г. Великдень у Романівці. К.: Видавництво "Верещинські", 2011. 156 с.

8. Зілинський О. Григорій Олійник і його вірші. Вибрані праці з фольклористики. У 2 кн. Кн. 2; [голов. ред. Г. Скрипник; упор. М. Мушинка]; НАНУ, МАУ, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. К., 2013. С. 460-497.

9. Лесів М. Українські говірки у Польщі. Варшава: Український архів. 1997. 496 с.

10. Лурье М. Л. О феномене наивного сочинительства. ''Наивная литература": исследования и тексты. Сост. С. Ю. Неклюдов. М.: Московский общественный научный фонд, 2001. С. 15-28.

11. "Наивная литература": исследования и тексты. Сост. С. Ю. Неклюдов. М.: Московский общественный научный фонд, 2001. 248 с.

12. Народная культура Полесья (анкета-вопросник для этнолингвистического атласа). Сост. А. В. Гура, О. А. Терновская, С. М. Т олстая. Полесский этнолингвистический сборник. М.: Наука, 1983. С. 47-49.

13. Программа полесского этнолингвистического атласа. Сост. А. В. Гура, О. А. Терновская, С. М. Толстая. Полесский этнолингвистический сборник. М.: Наука, 1983. С. 21-46.

14. Співаюче Підляшшя: українські народні пісні Північного Підляшшя у записах Оксани Савчук. Більськ: Союз українців Підляшшя, 2006. 215 с.

15. Традиційні пісні українців Північного Підляшшя: за матеріалами експедицій 1999-2001 років Лариси Лукашенко та Галини Похилевич. Львів: Камула, 2006. 308 с.

16. Яручик В. Українська поезія, творена у Польщі, після Другої світової війни. Український літературний провулок. 2006, Т. 6. C. 264-275.

17. Atlas gwar wschodnioslowianskich Bialostocczyzny. Pod red. S. Glinki, А. Obr^skiej-Jablonskiej і J. Siatkowskiego, oprac. przez Zespцl Instytutu Slowianoznawstwa PAN, t. I-VI, Wroclaw- W arszawa-Krakцw-Gdansk, 1980-1996.

18. Hawryluk J. "Chto my je?” Jaka jest nasza mowa i historia? Bielsk Podlaski. 2005. 32 s.

19. Hawryluk J. "Kraje ruskie Bielsk, Mielnik, Drohiczyn": Rusini-Ukraincy na Podlaszu - fakty i kontrowersje. Krakцw: Fundacja Swi^tego Wlodzimierza Chrzciciela Rusi Kijowskiej. 1999. 240 s.

20. Hawryluk J. "A kuolki to je naszoho narodu na Pudlaszu?". Над Бугом іНарвою. 2012. № 1. S. 9-12.

21. Kulturowo-j^zykowe dziedzictwo Podlasia, pod redakcj^ N. Barszczewskiej, M. Chaustowicza, M. Timoszuka. Warszawa 2016. t. I, s. 300; t. II, s. 399; t. III, s.

22. Nikitorowicz A. Ukraincy Podlasia: dylematy tozsamosciowe. Krakцw: Nomos. 2014. 298 s.

23. Sajewicz M. O bialorusko-ukrainskiej granicy j^zykowej na Bialostocczyznie. Ze studiow nad gwarami wschodnioslowianskimi w Polsce. Lublin: Wydawnictwo UMCS. 1997. S. 91-107.



References (translated & transliterated)

1. Arkushyn H. (2007). Holosy z Pidliashshia: Teksty. [Voices from Podlachia: Texts] Lutsk: RVV "Vezha"; 534 p. [in Ukrainian].

...