Творчість Григорія Сковороди у польській науковій думці

Оболевіч окрему увагу приділила питанням мудрості, софіології обох авторів. Вчення про мудрість вирішувало питання реляції людини і Бога. Для Гільдегарди мудрість -- це основа світу, гармонія і порядок; вона властива також людині як найдосконалішому божому творінню. Для Сковороди мудрість, яку людина досягає через самопізнання, робить її філософом у класичному розумінні.

Ярослав Москалик сприймав філософію Сковороди у напрямі філософії релігії та східнослов'янської містики, підтримуючи позиції таких вчених, як

Чижевський, Закидальський та Софронова, щодо відсутності проявів пантеїзму в творчості українського філософа [Мо8ка1ук, 2016: с. 12]. Дуалістична концепція буття Сковороди творить, на думку Москалика, динамічну структуру, у якій протилежності перебувають у постійному русі, а роль людини полягає у розпізнанні суті цього розподілу, сенсу буття. Оскільки буття дихотомічне, а матеріальне приховує духовне, воно приймає вигляд символу, який виходить поза естетичне значення і приймає коґнітивний вимір. Отже, пізнання має на меті розкрити прихований зміст, відкриваючи людині шлях до самопізнання. Із цим пов'язане розуміння щастя, що на зразок східнохристиянських містиків передбачає повну довіру до Бога через визнання і реалізацію його волі. Умовою єдності із Богом є внутрішня переміна, тобто очищення ума і серця та розриву зі світом; це вимагає від людини розвитку власної вразливості та чуттєвості, спрямованої на самопізнання.

Проблема стосунків людини і Бога дочекалася поглибленого історико-філософського аналізу в монографії Міхала Гандзеля [Handzel, 2019]. На основі досліджень Закидальського та Софронової польський вчений намагався перевірити арґументованість тези про пантеїстичний характер філософії Сковороди, що, між іншим, пов'язане із питаннями про суть людини та її участь в Абсолюті, яка може приймати іманентний або трансцендентний характер.

Із цим пов'язане питання про евдемонізм Сковороди -- його розуміння суті щастя і шляхів, які до нього ведуть. Джерелом формування етичної думки Сковороди за Гандзелем була аскетична традиція Евагрія Понтійського, яка проголошувала потребу стати анахоретом, пустельником, щоб здобути обожнення. Покидаючи матеріальне життя, людина готова досягнути стану безпристрасності й таким чином пізнати Бога. Але різка за своїм характером думка Евагрія вимагала від людини повного усамітнення та втечі в пустелю. В Сковороди вона приймала більш поміркований вигляд заклику до обмеження впливу матеріального світу. Досягнення щастя як божественної реальності веде шляхом усвідомлення двоїстості людини, яка складається із видимої і невидимої натури. Через спостереження за матеріальним світом людина усвідомлює божественну мудрість, яка керує творінням. Мудрість за Гандзелем не пов'язана із науковим знанням, а лише зі сповненим довіри дотриманням моральних наказів волі Бога. Це у свою чергу антично змінює людину. Пізнання Бога, що тотожне із досягненням щастя, стисло пов'язане із пізнанням себе. Гандзель звертає при цьому увагу на роль думки, ума, який не належить до людського інтелекту, а сягає глибше, до серця як джерела спогадів, намірів, рішень. Оскільки пізнання Бога й пізнання себе взаємопов'язане, істинналюдина, надумку Гандзеля, становить єдність з Богом. Але пізнання себе відбувається також на мовному рівні, шляхом проникнення до прихованого змісту Біблії, що дозволяє увійти у глибоко особисту реляцію із Богом. Отже, суть процесу самопізнання полягає у реляційності цього процесу, що завдяки глибокій любові до Бога дозволяє людині відчувати щастя.

У результаті самопізнання формується нова людина, етос якої Гандзель виклав в ідеї філософа, мудреця. Самосвідома людина, яка досягнула єдності з Абсолютом, покликана служити своїм особистим досвідом тим, хто перебуває на початку шляху самопізнання. На цьому рівні Гандзель наголошує на реляційності, яка виражена у понятті дружби між людьми як Божого дару, що полягає не в досягненні людиною особистих егоїстичних цілей, а у пізнанні Бога як єдиної мети людського існування.

Гандзель дійшов висновку про пантеїстичне спрямування філософії Сковороди, який реальність сприймає як своєрідне проявлення багатства божественної істини, а необхідність взаємовідношення світу й Абсолюту потрібна, з одного боку, для існування світу, а з другого -- для зрозуміння божественної істини.

Монографія Павла Снопкова [8поркоу 2021] -- продовження традиції, започаткованої І. Мірчуком, певною мірою Д. Чижевським, а у польській науці І. Бетко; йдеться про сприйняття спадщини Сковороди із психологічної та етнопсихологічної перспективи. Підхід Снопкова містить характеристику ширшого культурного та історичного контексту, що враховує географічні, ментальні, мовні, а також етимологічні критерії як чинники, що впливали на формування основного для автора поняття національної філософії. Таким чином автор увіходить до кола питань, аналізованих з початку XX століття такими вченими, як Чижевський, Мірчук та його послідовники (В. Янів, О. Кульчицький). Спільним для них було визначення суті українського менталітету, віддзеркалення якого спостерігається у творах культури, зокрема у філософії. Особливістю українського світогляду, на думку Снопкова, були: культ батьківської землі, емоціональний інтровертизм, індивідуалізм та ідеал суспільної злагоди й гармонії з Абсолютом. Снопков звертає увагу й на властиві українській культурі прояви амбівалентності, що виникають внаслідок зіткнення або співіснування протилежних властивостей. На фоні наведеної характеристики автор поставив питання про приналежність Сковороди до української культури, посилаючись на арґументацію представлену Чижевським у варшавській монографії (християнізація античності, присутність українських культурних реалій у творчості філософа, нарешті мова його творів). Поступово звужуючи поле аналізу, автор зосередив увагу на особливостях сковородинівської філософії: безсистемності та багатовірному синкретизмі, що проявлявся у поєднанні різних, іноді суперечливих, поглядів. Проявом синкретизму була й мова філософа, складові якої в основному відносяться до українських, російських та церковних компонентів; чи оснований на сфері сакрального і профанного полілінґвізм, що тлумачив використання церковнослов'янських мовних елементів як вияв ритуальної поведінки (пошани для того, що філософ вважав найціннішим) у пізнавальній діяльності. Епістемічний синкретизм проявлявся у поєднанні різних видів знання, особливо спекулятивного та мистецько-літературного. Проявом епістемічного синкретизму була також християнізація античності, тобто поєднання християнських ідей із дохристиянськими (Епікур, Сократ, Платон). Найбільше сумнівів за Снопоковом викликає онтологічний еклектизм, який приймає вигляд дуалістичної теорії двох натур із паралельним посиланням на моністичне переконання у єдності усесвіту та плюралістичну теорію трьох світів. Вирішення дилеми, на його думку, дають концепція трансцендентного монізму Алексєя Лосєва або визнання переваги дуалістичної перспективи у філософії Сковороди.

Отже, автор «Наркісса» постає представником містичної філософії із релігійним відтінком, увагу якого зосереджено на метафізичних та онтологічних питаннях. Снопков показав тут новий у польському сковородознавстві підхід до символізму, який пропонує розглядати у контексті Касірерової концепції культури як світу символічних форм, що дозволили людині вийти поза обмеження природного світу і самостійно формувати власну тотожність (ідентичність).

Саме ідентичність людини-індивіда та її глибоко психологічні конотації постають у центрі наукової рефлексії Снопкова. Сковородинівська теорія самопізнання, спрямована у глибину душі з метою досягнути божественної істини, передбачала таким чином проникнення у прихований, символічний зміст Біблії як джерела істини. Це вимагало від індивіда глибшої герменевтичної рефлексії та вибору авторитета, як ґарантії збереження правильного, правдивого напрямку інтерпретації біблійних істин. Дослідник звернув при тому увагу на ширший культурологічний контекст заклику Сковороди до поміркованості у читанні, що нагадує концепцію гіперпродукції історичної літератури Френка Анкерсміта -- втрати первісного змісту подій у нескінченних наративах. Домінація символу на онтологічному рівні та крайня алегореза у вимірі епістемологічному наближала думку Сковороди до деяких напрямів аналітичної психології, зокрема Юнґа. Символ виявляв те, що приховане, несвідоме, духовне єство людини. Різниця полягала у сприйнятті Сковородою символу як прояву об'єктивної реальності, тоді як у психології символ має суб'єктивний характер.

Другий етап пізнання спрямовував людину до природи -- божого творіння, яке лише в опосередкований спосіб передає правду про сотворителя. Нарешті третій, основний етап пов'язаний із духовною переміною індивіда. Це переміна аксіологічного характеру, пов'язана зі збереженням християнських моральних норм, зреченням гріха, що породжує нову людину -- побожну та шляхетного духу. Саме цей третій етап у висвітленні Снопкова наближає думку Сковороди до властивих сучасному психологічного дискурсу понять самоактуалізації, самореалізації та індивідуації. Суть цих понять -- всесторонній розвиток власної особистості у внутрішній площині та у міжлюдських реляціях. Снопков зосередився на двох найважливіших, на його думку, представниках цього напрямку -- це К.Ґ. Юнґ і А. Маслоу. Концепція індивідуації як постійного процесу заснована на ствердженні власної індивідуальної цінності та відкритості зовнішньому світові. Звертаючись до Маслоу, дослідник зосередився на характеристиці процесу самоактуалізації, що дозволило намітити аналогію до сковородинівського самопізнання. Спільним для них є спрямування, що охоплювало поглиблену психологічну авторефлексію, важлива роль символів, намагання розкрити прихований внутрішній потенціал особистості.

Присутність спадщини Сковороди у польській науці охоплює й перекладацький доробок, який, на жаль, не дорівняє історико-філософській та літературознавчій рефлексії. Поетична і філософська творчість Сковороди до цього часу подана лише у скромному розмірі до антологічних збірок загального характеру. У томі «Antologia poezji ^тШШв]» у редакції Флоріана Нєуважного \Antologiapoezji ^шШШє], 1976: с. 108--117] з'явилися вибрані пісні «Саду божественних пісень» (пісні 9, 10, 13, 18, 19, 23, 24) та кілька дрібних поетичних творів у перекладі Януша Трибусєвіча та Єжи Літвінюка. Пісню 18 у перекладі невідомого автора разом із коротким біографічним нарисом додав до своєї антології В. Мокрий \Mokry, 1996: с. 102--107]. Із філософських творів досі можна назвати лише переклад трактату «Убуждшеся видіша славу его», який з компетентним критичним коментарем подав М. Гандзель \Handzel, 2017: с. 229--240].

За моїм підрахунком польський науковий доробок у царині сковородознавства нараховує понад ста десяти позицій різного характеру, що дозволяє підбити загальні підсумки. Дослідження творчості Сковороди здебільшого викликає інтерес філологів. Не враховуючи довоєнної історико-філософської традиції із різних причин забутої, лише останні роки принесли пожвавлення. Нагальною є потреба заповнити велику прогалину у царині перекладу, що на мою думку становить головну перепону у ширшій рецепції філософії Сковороди, особливо у філософському дискурсі. На глибше дослідження заслуговує питання філософії Сковороди у контексті просвітницької філософії (Руссо, Ляйбніц) та польської месіаністичної думки Гоене-Вронського. Недослідженим ширше залишається цілий шар питань теологічного характеру, особливо питання ортодоксальності вчення українського філософа, його христології та марієлогії (богородичний контекст). Загальне визнання Сковороди як містичного філософа, якщо брати до уваги неоднорідність, різноманітність напрямків у рамках цього світогляду, породжує питання про особливості його світогляду. Помічені Чижевським аналогії творчості Сковороди й Анґела Сілезія скеровують увагу дослідників на можливу приналежність українського мислителя до напряму неконфесійного християнства, у якому розглядав думку Сілезія Лєшек Колаковський \Kolakowski, 1965].

Цікава й важлива для польської та української сковородознавчої традиції знахідка -- робота Ярослава Ульванського ставить перед нами питання: які невіднайдені знахідки ще чекають на дослідників у польських та українських фондах?

Джерела

1. Бордукова, Н. (1999), Творчість Григорія Сковороди в рецепції Дмитра Багалія. В: Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. Т. 8 (сс. 65--75). Харків

2. Забужко, О.С. (1993), Філософія української ідеї та європейський контекст. Київ: Основи.

3. Костомаров, Н. (1922). Автобиография Н. И. Костомарова / За ред. В. Котельникова. Москва: Задруга.

4. Лесів, М. (1972). Мова творів Григорія Сковороди. Наша культура, 2 (176), 6--9, 10--11.

5. Лесів, М. (2016). Мова Григорія Сковороди. В: М. Лесів, Українська літературна мова ХУП--ХУШстоліть. Збраніпраці/За ред. В. Пилиповича (сс. 145--166). Перемишль: Товариство «Український народний дім» у Перемишлі.

6. Пшеничний, Є., Янцен, В. (2003). Листування Дмитра Чижевського з Василем Сімовичем. В: Р Мних (ред.), Є. Пшеничний (ред.), Дмитро Чижевський і світова славістика. Збірник наукових праць (т. І). Дрогобич: Коло.

7. Соболь, В. (2011). Рецепція Григорія Сковороди у Польщі. В: Переяславські Сковородинівські студії, 1, 111--123.

8. Татаркевич, В. (1999). Історія філософії (т. 2, сс. 287--288). Львів: Свічадо.

9. Ушкалов, Л. (2002). Два століття сковородіяни. Бібліографічний довідник. Харків: Акта.

10. Ушкалов, Л. (2006). Сковорода та Україна. В: Л. Ушкалов, Есеї про українське бароко (сс. 133--162). Київ: Факт.

11. Франко, І. (1986a). Листи (1886--1984) (т. 49). Київ: Наукова думка.

12. Франко, І. (1986b). Листи (1895--1916) (т. 50). Київ: Наукова думка.

13. Чижевський, Д. (1934). Фільософія Г.С. Сковороди. Варшава.

14. Янів, В. (1974). До систематизації поглядів Івана Мірчука на українську людину. В: О. Кульчицький (ред.), Збірник на пошану Івана Мірчука (1891--1961) (сс. 149--195). Мюнхен, Нью Йорк, Париж, Вінніпеґ.

15. Betko, I.(2014). Ukrainski Sokrates. Pomi^dzy filozofiq, mistykq a ezoteryzmem: interpretacja duchowej spuscizny Hryhorija Skoworody (1722--1794) jako problem epistemologiczny. Ruch Filozoficzny, LXXI (1), 135--148.

16. Betko, I. (2015). Mqdrosc na spiewajqco: religijno-filozoficzna problematyka «Piesni naboznych» Hryhorija Skoworody. In: Festiwalfilozofii, 7: Filozofia imuzyka, red. Starzynska-Kosciuszko, Е., Kucner, A., Wasyluk, P (ss. 179--190). Olsztyn: Instytut Filozofii UWM w Olsztynie.

17. Franko, I. (1892). Charakterystyka literatury ruskiej XVI--XVIII w In: Kwartalnik Historyczny (ss. 693--728).

18. Handzel, M.T (2017). Wprowadzenie do lektury tekstu. Hryhorij Skoworoda, «Obudziwszy si$ ujrzeli Jego chwal^...». Theofos, 3, 229--240.

19. Handzel, M.T (2019). Teoria poznania samego siebie Hryhorija Sawycza Skoworody. Studium historyczno-filozoficzne. Glogцw, Krakow: Theos-Logos.

20. Jastrz^biec-Kozlowski, Cz. (1939). Grzegorz Skoworoda, mysliciel ukrainski. Problemy Europy Wschodniej, I (2), 120--128; 3, 185--194.

21. Kirkor, A.H. (1874). O literaturzepobratymczych narodцwslowianskich. Krakow.

22. Kolakowski, L. (1965). Swiadomosc religijna i wiqz koscielna: studia nad chrzescijanstwem bezwyznaniowym siedemnastego wieku. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe.

23. Kuffel, J. (2005). Wdrodze na Tabor. Theosis wzyciu i twцrczosci sw. Paisjusza Wieliczkowskiego. Krakow: Promo.

24. Fepki, B. (1930). Literatura ukrainska. Podrqcznik informacyjny. Warszawa, Krakow: Slowianie.

25. Fuzny R. (1966). Pisarze krqgu Akademii Kijowsko-Mohylanskiej a literatura polska. Z dziejцw zwiqzkцw kulturalnych polsko-wschodnioslowianskich ХУП--ХУШ w. Krakow: Uniwersytet Jagiellonski.

26. Fuzny, R. (1985). Grzegorz Skoworoda, czyli sacrum w literaturze Ukraincow. Znak, XXXVII (6:367), 66--81.

27. Luzny, R. (1993). Grzegorza Skoworody, ostatniego przedstawiciela wschodnioslowianskiego baroku «poesis sacra». PrzeglqdHumanistyczny, XXXVII (4:319), 93--98.

28. Mirczuk, I. (1927). O slowianskiej filozofji: prцba charakterystyki. PrzeglqdFilozoficzny, XXX (23), 117--135.

29. Mirczuk, I. (1928). Filozofja slowianska. Przeglqd Filozoficzny, XXXI (1-2), 34--36.

30. Mirczuk, I. (1928). Filozof ukrainski H.S. Skoworoda. Przeglqd filozoficzny, XXXI (1-2), 60--62.

31. Mirtschuk, I. (1929). Tolstoj und Skovoroda, zwei nationale Typen. Abhandlungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes in Berlin (Bd. II, SS. 24--51). Berlin.

32. Mokry, W. (1996). OdIlariona do Skoworody. Antologiapoezji ukrainskiejXI--XVIIIw. Krakцw: Towarzystwo Autorцw i Wydawcцw Prac Naukowych «Universitas».

33. Mokry, W. (1997). Hryhorija Skoworody rozumienie Chrystusa jako idealnego -- «prawdziwego czlowieka». In: A. Razny (red.), D. Piwowarska (red.), Slowianie Wschodni. Duchowosc, Mentalnosc, Kultura (ss. 55--61). Krakцw: Wydawnictwo Bohdan Grell i Cцrka.

34. Mokry, W. (1998). Idea wolnosci w rozumieniu Hryhorija Skoworody i Tarasa Szewczenki. In: Z polskich studiцw slawistycznych, seria IX (ss. 217--223). Warszawa.

35. Moskalyk, J. (2016). Najwazniejszy punkt odniesienia dla osoby i rzeczywistosci stworzonej wg Hryhorija Skoworody (1722--1794). Seminare. Poszukiwania naukowe, 37, 2, 11--22.

36. Obolevitch, T (2015). Antropologia i sofiologia w twцrczosci Grzegorza Skoworody i Hildegardy z Bingen. Analizaporцwnawcza, [on-line]. URL: https://www.researchgate.net/publication/284550651_Antropologia_i_sofiologia_w_ tworczosci_Grzegorza_Skoworody_i_Hildegardy_z_Bingen_Analiza_ porownawcza?enrichId=rgreq-48f2d451b6dae4c0898e1eb297635d30-XXX&enrichSourc e=Y292ZXJQYWdlOzI4NDU1MDY1MTtBUzozMDA3NTk5NDMwMDgyNjVAMTQ 0ODcxODE2NjcxNA%3D%3D&el=1_x_3&_esc=publicationCoverPdf -27.09.2022.

37. Pilipowicz, D. (2000). Творчість Григорія Сковороди на фоні німецького містицизму Анґела Сілезія (1624--1677). In: W Mokry (red.), Harmonijne wspцlistnienie kultury Wschodu i Zachodu na Ukrainie (ss. 118--125). Krakцw: Szwajpolt Fiol.

38. Pilipowicz, D. (2010). Rozmowa o duchowym swiecie. Hryhorij Skoworoda Filozofia -- Teologia -- Mistyka. Krakцw: Szwajpolt Fiol.

39. Pilipowicz D. (2020), Tozsamosc filozofa: przyczynek do tematu Skoworoda i Ukraina. In: K^sek, R., Pilipowicz, D. Tozsamosc ipamipc: konteksty kulturowe ispoleczne: studia ukrainoznawcze (ss. 75--92), Krakцw: Wydawnictwo Ksi^garnia Akademicka.

40. Sapenko, R. (2009). К вопросу о польских исследованиях творчества Григория Саввича Сковороды. In: L. Kiejzik, J. Uglik (Eds.), Polskie badaniafilozofii rosyjskiej. Przewodnik po literaturze. Czqscpierwsza (ca 31--41). Warszawa: Fundacja Aletheia.

41. Sidorenko, H. (1961). Zarys wersyfikacji ukrainskiej. Wroclaw-Warszawa-Krakцw: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk.

42. Snopkov, P (2021). Hryhorij Skoworoda. Odsamopoznania do samoaktualizacji. Olsztyn: Wydawnictwo UAWM.

43. Studentowa, T (2012). Kiedy serce spi. Semantyka snu w twцrczosci Hryhorija Skoworody. In: Wielkie tematy kultury w literaturachslowianskich. Slavica Wratislaviensia CLV (ss. 113--121). Wroclaw: Wydawnictwo Uniwersytetu Wroclawskiego.

44. Tretiak, J. (1912). Piotr Skarga w dziejach i literaturze Unii Brzeskiej. Krakцw: Akademia Umjtnosci.

45. Tretiak, J. (1918). Dawnapoezja ruska. In: S. Tarnowski, W. Bruchnalski, T. Sinko, B. Chlebowski, A. Bruckner, I. Chrzanowski, J. Kallenbach, W Hahn, B. Gubrynowicz, K. Wojciechowski, M. Mann, T. Grabowski, J. Tretiak (Eds.), Dzieje literatury piqknej w Polsce, (cz. II, 419-- 528). Krakцw: Akademia Umiej^tnosci.

46. Ulwanski, J. (1930). Filozofja G.S. Skoworody. KwartalnikFilozoficzny, VIII, 194--244.

47. Witkowski, W. (1972). Czy Skoworoda pisal mieszaninq j^zyka starocerkiewnego, rosyjskiego i ukrainskiego? Slavia Orientalis, XXI (4), 399--412.

References

1. Betko, I. (2015). Mqdrosc na spiewajqco: religijno-filozoficzna problematyka «Piesni naboznych» Hryhorija Skoworody. In: Festiwal filozofii, 7: Filozofia i muzyka, red. StarzynskaKosciuszko, E., Kucner, A., Wasyluk, P. (ss. 179--190). Olsztyn: Instytut Filozofii UWM w Olsztynie.

2. Betko, I.(2014). Ukrainski Sokrates. Pomiзdzy filozofii, mistykq a ezoteryzmem: interpretacja duchowej spuscizny Hryhorija Skoworody (1722--1794) jako problem epistemologiczny. Ruch Filozoficzny, LXXI (1), 135--148.

3. Bordukova, N. (1999). The work of Hryhoriy Skovoroda in the reception of Dmytro Bagaliy. [In Ukrainian]. In: ZbirnykKharkivskoho istoryko-pfilolohichnoho tovarystva. Nova seriia. Vol. 8 (pp. 65--75). Kharkiv. [=EopayKOBa, 1999]

4. Chyzhevskii, D. (1934). Philosophy ofH.S. Skovoroda. [In Ukrainian]. Warszawa. [=HnxeBctKHK 1934].

5. Franko, I. (1892). Charakterystyka literatury ruskiej XVI--XVIII w. In: Kwartalnik Historyczny (ss. 693--728).

6. Franko, I. (1986a). Letters (1886--1884) (vol. 49) [In Ukrainian], Kyiv: Naukova dumka. [=OpaHK0 1986a]

7. Franko, I. (1986b). Letters (1895--1916) (vol. 50). [In Ukrainian]. Kyiv: Naukova dumka. [=OpaHK0 19866]

8. Handzel, M.T (2017). Wprowadzenie do lektury tekstu. Hryhorij Skoworoda, «Obudziwszy siз ujrzeli Jego chwalз...». Theofos, 3, 229--240.

9. Handzel, M.T (2019). Teoriapoznania samego siebie Hryhorija Sawycza Skoworody. Studium historyczno-filozoficzne. Glogцw, Krakow: Theos-Logos.

10. Janiv, V. (1974). Towards the systematization of Ivan Mirchuk's views on the Ukrainian person. [In Ukrainian]. In: O. Kultchytskyj (Ed.), Collection in honor of Ivan Mirchuk (1891--1961) (pp. 149--195). Munich, New York, Paris, Winnipeg. [=3mB 1974]

11. Jastrzзbiec-Kozlowski, Cz. (1939). Grzegorz Skoworoda, mysliciel ukrainski. Problemy Europy Wschodniej, I (2), 120--128; 3, 185--194.

12. Kirkor, A.H. (1874). O literaturzepobratymczych narodцwslowianskich. Krakow.

13. Kolakowski, L. (1965). Swiadomosc religijna i wiзz koscielna: studia nad chrzescijanstwem bezwyznaniowym siedemnastego wieku. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe.

14. Kostomarov, N. (1922). Autobiography of N.I. Kostomarov/Ed. By V. Kotelnykov, [In Russian]. Moscow: Zadrugha. [=KocTOMapoB 1922]

15. Kuffel, J. (2005). Wdrodze na Tabor. Theosis w zyciu i tworczosci sw. Paisjusza Wieliczkowskiego. Krakow: Promo.

16. Lepki, B. (1930). Literatura ukrainska. Podrзcznik informacyjny. Warszawa, Krakow: Slowianie.

17. Lesiv, M. (1972). The language of Hryhorii Skovoroda's works. [In Ukrainian]. Nasa Kultura, 2 (176), 6--9, 10--11. [=RedB 1972]

18. Lesiv, M. (2016). The language of Hryhorii Skovoroda. [In Ukrainian]. In: M. Lesiv, Ukrainian literary language ofthe XVII--XVIII centuries. Collected works / Ed. by V. Pylypovyc (pp. 145-- 166). Peremysl: Tovarystvo „Ukrainskyi narodnyi dim” u Peremysli. [=ReciB 2016].

19. Luzny, R. (1966). Pisarze krзgu Akademii Kijowsko-Mohylanskiej a literatura polska. Z dziejow zwiqzkцw kulturalnych polsko-wschodnioslowianskich XVII--XVIII w. Krakow: Uniwersytet Jagiellonski.

20. Luzny, R. (1985). Grzegorz Skoworoda, czyli sacrum w literaturze Ukraincow. Znak, XXXVII (6:367), 66--81.

21. Luzny, R. (1993). Grzegorza Skoworody, ostatniego przedstawiciela wschodnioslowianskiego baroku «poesis sacra». PrzeglqdHumanistyczny, XXXVII (4:319), 93--98.

22. Mirczuk, I. (1927). O slowianskiej filozofji: proba charakterystyki. Przeglqd Filozoficzny, XXX (2-3), 117--135.

23. Mirczuk, I. (1928). Filozof ukrainski H.S. Skoworoda. Przeglqdfilozoficzny, XXXI (1-2), 60--62.

24. Mirczuk, I. (1928). Filozofja slowianska. Przeglqd Filozoficzny, XXXI (1-2), 34--36.

25. Mirtschuk, I. (1929). Tolstoj und Skovoroda, zwei nationale Typen. Abhandlungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes in Berlin (Bd. II, SS. 24--51). Berlin.

26. Mokry, W (1996). OdIlariona do Skoworody. Antologiapoezji ukrainskiejXI--XVIIIw. Krakow: Towarzystwo Autorow i Wydawcow Prac Naukowych «Universitas».

27. Mokry, W. (1997). Hryhorija Skoworody rozumienie Chrystusa jako idealnego -- «prawdziwego czlowieka». In: A. Razny (red.), D. Piwowarska (red.), Slowianie Wschodni. Duchowosc, Mentalnosc, Kultura (ss. 55--61). Krakow: Wydawnictwo Bohdan Grell i Corka.

28. Mokry, W. (1998). Idea wolnosci w rozumieniu Hryhorija Skoworody i Tarasa Szewczenki. In: Z polskich studiow slawistycznych, seria IX (ss. 217--223). Warszawa.

29. Moskalyk, J. (2016). Najwazniejszy punkt odniesienia dla osoby i rzeczywistosci stworzonej wg Hryhorija Skoworody (1722--1794). Seminare. Poszukiwania naukowe, 37, 2, 11--22.

30. Obolevitch, T (2015). Antropologia isofiologia w twцrczosci Grzegorza Skoworody i Hildegardy z Bingen. Analiza porцwnawcza, [on-line]. URL: https://www.researchgate.net/publication/ 284550651_Antropologia_i_sofiologia_w_tworczosci_Grzegorza_Skoworody_i_ Hildegardy_z_Bingen_Analiza_porownawcza?enrichId = rgreq48f2d451b6dae4c0898e1eb297635d30-XXX&enrichSource=Y292ZXJQYWdlOzI4NDU1MD Y1MTtBUzozMDA3NTk5NDMwMDgyNjVAMTQ0ODcxODE2NjcxNA%3D%3D&el= 1_x_3&_esc=publicationCoverPdf -27.09.2022.

31. Pilipowicz, D. (2020), Tozsamosc filozofa: przyczynek do tematu Skoworoda i Ukraina. In: K^sek, R., Pilipowicz, D. Tozsamosc ipamiqc: konteksty kulturowe ispoleczne: studia ukrainoznawcze (ss. 75--92), Krak w: Wydawnictwo Ksi^garnia Akademicka.

32. Pilipowicz, D. (2000). The work of Hryhorii Skovoroda against the background of German mysticism of Angelius Silesius [In Ukrainian]. In: W Mokry (red.), Harmonijne wspцlistnienie kultury Wschodu iZachodu na Ukrainie (ss. 118--125). Krakow: Szwajpolt Fiol.

33. Pilipowicz, D. (2010). Rozmowa oduchowym swiecie. HryhorijSkoworodaFilozofia -- Teologia -- Mistyka. Krakow: Szwajpolt Fiol.

34. Pshenychnyi, J., Jancen, W (2003). Correspondence between Dmytro Tschizewskij and Vasyl Simovych. [In Ukrainian]. In: R. Mnykh, J. Pshenychnyi (Eds.), Dmytro Tschizewskij and world Slavic studies. Collection of research papers, vol. I. Drohobych: Kolo. [=nmeHHnHHH, _9h^h 2003].

35. Sapenko, R. (2009). On the issue of Polish studies of the work of Grigorii Savvich Skovoroda. [In Russian]. In: L. Kiejzik, J. Ugli (Eds.), Polskie badaniafilozofii rosyjskiej. Przewodnikpo literaturze. Cz^sc pierwsza (pp. 31--41). Warszawa: Fundacja Aletheia.

36. Sidorenko, H. (1961). Zarys wersyfikacji ukrainskiej. Wroclaw--Warszawa--Krakow: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk.

37. Snopkov, P (2021). Hryhorij Skoworoda. Odsamopoznania do samoaktualizacji. Olsztyn: Wydawnictwo UAWM.

38. Studentowa, T (2012). Kiedy serce spi. Semantyka snu w tworczosci Hryhorija Skoworody In: Wielkie tematy kultury w literaturach slowianskich. Slavica Wratislaviensia CLV (ss. 113-- 121). Wroclaw: Wydawnictwo Uniwersytetu Wroclawskiego.

39. Tretiak, J. (1912). Piotr Skarga w dziejach i literaturze Unii Brzeskiej. Krakow: Akademia Umjtnosci.

40. Tretiak, J. (1918). Dawnapoezja ruska. In: S. Tarnowski, W Bruchnalski, T Sinko, B. Chlebowski, A. Bruckner, I. Chrzanowski, J. Kallenbach, W. Hahn, B. Gubrynowicz, K. Wojciechowski, M. Mann, T Grabowski, J. Tretiak (Eds.), Dzieje literaturypipknej wPolsce, (cz. II, 419--528). Krakow: Akademia Umiej^tnosci.

41. Ulwanski, J. (1930). Filozofja G.S. Skoworody Kwartalnik Filozoficzny, VIII, 194--244.

42. Ushkalov, L. (2002). Two centuries of skovorodiana. Bibliographical guide. [In Ukrainian]. Kharkiv: Akta. [YrnKMOB 2002]

43. Ushkalov, L. (2006). Skovoroda and Ukraine. In: L. Ushkalov, Essays on Ukrainian Baroque (pp. 133--162). Kyiv: Fakt.

44. Witkowski, W (1972). Czy Skoworoda pisal mieszaninq j^zyka starocerkiewnego, rosyjskiego i ukrainskiego? Slavia Orientalis, XXI (4), 399--412.

45. Zabuzhko, O.S. (1993), Philosophy of Ukrainian idea end European context. [In Ukrainian]. Kyiv: Osnovy. [=3a6yxKo 1993]

Размещено на Allbest.ru