Симпатики підпілля у нурті визвольних змагань: мотиви національного опору та "червоного терору"

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Інститут народознавства НАН України

Відділ фольклористики

Симпатики підпілля у нурті визвольних змагань: мотиви національного опору та «червоного терору»

Г. Кравцова, к. філол. н., н.с.

м. Львів

Анотація

Народна проза про життя цивільного населення Галичини під час та після Другої світової війни включає кілька циклів. Ключові теми, які розглядаються в межах пропонованої статті: співпраця з підпіллям та масові депортації. В таких текстах зафіксовані приклади допомоги підпільникам, локальних проявів і вислідів боротьби мирних громадян з окупантами, засвідчена роль народної підтримки УПА, місце та значення особистості симпатика ОУН і УПА в контексті національно-визвольних змагань середини XX ст. Подібні оповідання та перекази ще не виступали об'єктом ґрунтовного дослідження у фольклористиці. Тому їх фольклористичне опрацювання є на сьогодні актуальним.

Автор ставить перед собою мету з'ясувати своєрідність відповідних прозових зразків, записаних на теренах Стрийського району, в першу чергу їх поетичної системи.

Об'єктом дослідження є тексти оповідань та переказів, предметом їх структура та поетика. Основну увагу звернено на мотиви та фольклорні константи, які є типовими для текстів усної народної творчості.

Методологічною основою дослідження стали методи польового етнографічного дослідження, зокрема інтерв'ювання респондентів, а також порівняльно-історичний, типологічний та структурно-функціональний методи.

Ключові слова: фольклорна проза, поетика, мотив, образ, депортація.

Annotation

G. Kravtsova, Candidate of Philology, the Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine, Research folklore department, Lviv

During the Second World War and after the so-called «great victory», the communist totalitarian regime pursued a policy of terror in Ukraine and, in particular, in Galicia, through the relevant repressive authorities. As a result, millions of Ukrainians have been persecuted, deprived of life, liberty, property, tortured, deported, sent to special settlements outside Ukraine, forced labor in conditions of restriction of liberty, deprived of citizenship or otherwise degraded in their civil rights and freedoms. A large number of people were forced to flee, hide, live in unsatisfactory conditions, separate from their relatives and friends, and give their children upbringing to other people.

Folk prose about the life of the Galicia civilian population during and after World War II includes several major cycles. Key topics addressed in the proposed article: cooperation with the underground and mass deportations. Such texts record examples of assistance to the underground, local manifestations and results of the civilians struggle against the occupiers, testify to the role of popular support for the UPA, the place and importance of the OUN and UPA sympathizers in the nationalliberation struggle of the mid-twentieth century. In addition, they reflect the issue of returning deportees home, all the difficulties that arose in connection with the branding of «UPA accomplice». Such stories and legends have not been the subject of extensive research in folklore yet. Therefore, their folklore elaboration is relevant today. In the proposed exploration, the autho r aims to find out the peculiarity of the relevant prose samples recorded in the Stryi district, primarily their poetic system. The object of research is the texts of stories and legends, the subject their structure and poetics. The main attention is paid to the motives and folklore constants, which are typical for the texts of oral folk art, they are the focus. The basis of the work is the author's field materials.

Keywords: folk prose, poetics, motive, deportations.

Вступ

В історії України минуле століття означене низкою грандіозних явищ загальносвітового масштабу, що обернулися для українського народу катастрофічними змінами, величезними втратами. Травматичний досвід тих років чітко відображається у народній творчості. В останні роки значно активізувалася робота над вивченням фольклору XX ст., що виник внаслідок трагічних подій, пов'язаних із Другою світовою війною, придушенням національно-визвольного руху та післявоєнними репресіями. Досить широкого висвітлення в наукових розвідках набули теми повстанської пісенності, менше вивчена оповідна традиція про підпілля. При цьому варто зауважити, що пласт фольклору про примусові виселення на сьогодні досліджений взагалі скупо. Якщо теми українсько-польських стосунків та переселення через перекроювання кордонів України та Польщі неодноразово ставали об'єктом ґрунтовних наукових досліджень, скажімо, у працях таких учених, як Л. Халюк [1], Л. Вахніна [2, с. 508511], Р. Кирчів [3, с. 263-294], О. Кузьменко [4, с. 210-220], Ю. Павлів [5, с. 163-179], М. Качмар [6, с. 573-584], то наративи про наслідки сталінських репресій щодо «пособників бандформувань» і депортації цих людей на спецпоселення залишаються зовсім маловивченими (в окремих статтях, розглядаючи пісні-хроніки, цієї теми торкались О. Чікало [7, с. 40-44], Г. Кравцова [8, с. 1191-1199] та ін.), питання специфіки відповідних текстів відкритим.

Під час Другої світової війни й після так званої «великої перемоги» комуністичний тоталітарний режим через відповідні репресивні органи влади здійснював політику терору, внаслідок чого мільйони людей зазнали переслідування, були позбавлені життя, волі, майна, депортовані, вислані на спецпоселення за межі України, залучені до примусової праці в умовах обмеження свободи, позбавлені громадянства чи іншим чином упосліджені у своїх громадянських правах і свободах, зазнали катувань, моральних страждань [9]. Вже в березні 1943 р. вийшла постанова ДКО СРСР «Про спеціальні заходи у західних областях України», яка зобов'язувала НКВС СРСР виселяти сім'ї «активних учасників ОУН-УПА у віддалені місцевості СРСР», у січні та березні 1944 р. розпорядження з підписом Л. Берії, в якому нарком наказував «усіх виявлених пособників на території України заарештувати з конфіскацією майна» та наказ НКВС СРСР № 122 про репресії членів родин оунівців, в квітні 1944 р. на підставі розпорядження НКВС СРСР опрацьовано схему арештів та депортацій членів ОУН та УПА і так званих «бандпособників». Влітку того ж року вивезено понад 17000 осіб в Красноярський край, Іркутську, Новосибірську та Омську обл. в тому числі дітей [10, с. 15]. Відповідно до постанови ДКО СРСР від 29 жовтня 1944 з України на лісорозробки у Комі АРСР, Архангельську, Кіровську обл. до січня 1945 депортовано близько 30-ти тисяч спецпоселенців, а до кінця цього ж року ще 6127 сімей учасників ОУН й УПА. Одні з найчисельніших акцій відбулися протягом 1947 р. (операція «Захід»). Загалом за деякими даними наприкінці та по завершенні Другої світової війни упродовж 1944-1952 рр. із західних теренів України вислано 203662 особи, серед них представників родин членів ОУН і вояків УПА та їх симпатиків 182543 особи [11].

Як слушно зауважував Є. Луньо, «на сучасному етапі українського державотворення одним з надзвичайно вагомих є питання історичної правди» [12, с. 14], якщо чин воїнів УПА розкрито в численних різнопланових працях, то роль і значення діяльності їх прихильників, що живили, підтримували підпілля, їхній героїзм та особиста трагедія досі належно й справедливо не оцінена, оповідна традиція цього пласту відповідно не вивчена. Актуальність статті полягає в тому, що проза про депортації цивільних помічників підпілля досі не виступала об'єктом ґрунтовного фольклористичного дослідження. На часі аналіз її художньої системи, висвітлення історичних реалій у текстах, характеристика ключових тем та мотивів тощо.

Отож, у фокусі розвідки оповідання та перекази про депортації (передумови, вивезення, життя на спецпоселенні, повернення) українців після Другої світової війни у віддалені регіони Радянського Союзу. Народна проза предмет дослідження, її структура та поетика об'єкт. У статті використано власні записи (Львівщина, Івано-Франківщина), зафіксовані від симпатиків ОУН і УПА та їхніх на той час малолітніх дітей, котрі були вивезені через зв'язки з підпіллям.

Мета розвідки: розглянути тексти за ключовими темами: зв'язок з підпіллям (родичі в УПА, в ОУН); допомога підпільникам (постачання продуктів харчування, криївка на обійсті, переховування підпільників вдома, передача/зберігання інформації, надання медичної допомоги); переслідування та облави (стеження, обшуки, допити); виселення, дорога (важкі умови, нестача харчів, смертність дорогою); прибуття, облаштування на чужині (голод, злиденність, страх невідомого, туга за Батьківщиною); побут, робота (незадовільні умови проживання, тяжкий низькооплачуваний труд); повернення додому (скрута, стеження, проблеми з пропискою).

Варто зауважити, що кожен тематичний блок містить низку фольклорних констант, що є типовими для широкого кола текстів усної народної творчості, саме на них буде зроблено акцент.

Методологічною основою нашого дослідження стали методи польового етнографічного дослідження, зокрема інтерв'ювання респондентів, а також порівняльно-історичний, типологічний та структурно-функціональний методи.

Основна частина

Перед депортацією. Народнопрозові зразки про зв'язок з підпіллям представляються як передумова вивезення: «Їх вислали з-за тата, а нас уже хіба потому за то, шо сестру посадили»; «чоловік Юрко був в партизанці, а жінку з маленькою дитиною на Сибір». Часто текст розширено деякою конкретикою щодо посади, ролі, функцій, місця перебування родича-підпільника: «Він був надрайонний провідник», «дідо був станичним», «то він був служба безпеки», «сестра була зв'язковою в сотні УПА і друкаркою... вона знала всі дані про сотню Гайдамаків. через її руки все таке проходило», «він був оуновец, активно роботу проводив громадську в Жидачеві... оуновец то вже всьо говорит. А потім він опинився в УПА», «В лісах Жидачівщини і Стрийщини він принимав участь в боях, був тричі ранений». Подібна інформація подається в позитивному ключі, оповідач наголошує на необхідності та потрібності такої «підпільної роботи», що стала його «обов'язком». Образ родича-підпільника наділений рисами, якими в свідомості українця мав би володіти борець за свободу: сміливість; патріотизм; вірність присязі; відданість ідеям національно-визвольного руху та Батьківщині; жертовність; військова дисциплінованість. Дані про його подальшу долю інформант може подавати досить стисло: «тато мій загинув в криївці», «Мій батько був станичним і за це забрали в тюрму», «баба мала брата, брат був у партизанці. його застрілили, його сім'ю повивозили в Хабаровськ»Зап. М. Демедюк та Г. Кравцова 29.06.2019 від Скоб'юк Олександри Іванівни 1938 р. н., в с. Блюдники Галицького р-ну Івано-Франківської обл., «В 46 році там мого вуйка, татового брата сина вбили їх в Сибір»Зап. Г. Кравцова 18 липня 2021 р. в с. Мокротин Жидачівського р-ну Львівської обл. від Корча Романа Васильовича 1935 р. н., або більш деталізовано та виразно, додаючи художні засоби.

Арешт, розконспірування активних учасників повстанського руху ставав причиною переслідування членів родини. «В Сибір. Вивозили. розказували, що привезли сина, чи доньку, над нею збиткуються і ніхто не сказав і мама, і тато. Привезли. «Твій син?!». «Нє, не мій син». А якшо сказав, шо мій син всьо, забрали»Зап. Г. Кравцова 29.06.2019 р. в с. Бовшів, Бурштинського р-ну, Івано-Франківської обл. від Тарасовича Євгена Миколаєвич, 1941 р. н.. Навіть мертві повстанці становили загрозу для рідні. З відповідними фактами пов'язане виникнення та вкорінення в оповідну традицію мотиву «мати впізнає вбитого сина»: «Вони ходили на облави. Побив тоди на селі так навколо клубу. ставили і зганяють шоби мати пізнала свого сина. Пізнає на Сибір»Зап. Г. Кравцова 18.07.2021 р. в с. Мокротин Жидачівського р-ну Львівської обл. від Корча Романа Васильовича 1935 р. н.. В подібних методах впізнання вбитих і показово виставлених на огляд підпільників змушували брати участь багатьох людей («50 хлопців. Вбитих. Хлопи, як дуби. Як їх мама на світ народила всьо постігали! І гонили людий, щоби сі люди дивили»Зап. Г. Кравцова 20.12.2019 р. в м. Моршин Стрийського р-ну Львівської обл. від Мартинишин (Юрків) Ірини Антонівни, 1924 р. н.), але фольклорну селекцію пройшов саме образ матері сакраментальний для усної народної творчості. Зауважимо, що розвиток мотиву «мати впізнає вбитого сина» можливий у двох напрямах: перший матір, щоб не постраждали інші члени родини, робить вигляд, що не впізнає свою дитину; другий вбита горем ненька голосить над сином.

Образ матері один із ключових в усній народній творчості, перебуваючи у текстовому вимірі на різних рівнях співдії (давніших та новітніх) з персонажами, розвиває концептуальні ознаки [13, с. 231 254]. Саме материнський біль викликає найсильнішу емоцію у слухача, а тому така вузлова складова сюжету на композиційному рівні переважно є кульмінацією твору, хоча в деяких варіантах апогей переноситься на черговий мотив «мати хоронить вбитого сина»: «Мама тіло забрала вночи і поховала. Би не виділи», «принесла на плечох сама вночі, відкопала, принесла і поховала його на цвинтару. Вночи. Через ріку. На горбу принесла. Та то є подвиг». Таким чином, функція матері «оборонительки життя» [14, с. 393] трансформується у функцію «оборонительки гідної смерті і достойного поховання».

Мотив мовчання, що є суміжним із багатьма іншими, зокрема, з мотивом «енкаведисти змушують впізнавати мертвих родичів», є типовим загалом для фольклору періоду ОУН УПА (як пісенного, так і прозового). Часто розкривається за допомогою заперечних предикативних одиниць, імплантованих в площину тексту: «не сказав», «не видав», «не продав», «не зрадив». Так, в оповіданні зв'язкової Катерини Щерби сусід, побачивши упівців на подвір'ї, «не йшов доносити, не йшов доповідати, а мовчав». Таким чином, мотив мовчання корелює з мотивом (не) зради: «не видати тайни, не зрадити одне одного, а відтак і України», «а брата і тата взяли ше на НКВД і там: «Скажи повернем». Вони не сказали», «насамперед треба було мовчати. І з ніким нічого не говорити оце було святий закон. Кожен раз то все: мовчи, хто би шо тебе не питав, чи тебе би бив, чи катував, чи шо мовчати»Зап. Г. Кравцова 19.12.2019 р. в м. Моршин Стрийського р-ну, Львівської обл. від Щерби (Бережанської) Катерини Василівни, 1929 р. н., нар. в с. Виспа Рогатинського р-ну, Івано-Франківської обл.. З іншого боку, мотив мовчанки сформований обставинами життя в тоталітарній державі, де зайве необережно вимовлене слово могло накликати небезпеку [15, с. 133], відтак, мовчанка рятувала і самого оповідача: «Такий був час, шо всі старалися мовчати», «то були тоді страшні часи, лишень шось одне слово...»Зап. М. Демедюк та Г. Кравцова 30.06.2019 від Говдяк Одарки Юріївни, 1944 р. н., в с. Старі Богородчани Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл., «це все наказували, якби шось стало то ти мовчи, як ти будеш мовчати то ше вийдеш»Зап. Г. Кравцова 19.12.2019 р. в м. Моршин Стрийського р-ну, Львівської обл. від Щерби (Бережанської) Катерини Василівни, 1929 р. н., нар. в с. Виспа Рогатинського р-ну, Івано-Франківської обл.. Для увиразнення цього мотиву характерним є використання засобів експресивного підсилення вираження ідеї «ні пів слова ніхто нікому не говорив. Мовчи. Мовчи»Зап. Г. Кравцова 19.12.2019 р. в м. Моршин Стрийського р-ну, Львівської обл. від Щерби (Бережанської) Катерини Василівни, 1929 р. н., нар. в с. Виспа Рогатинського р-ну, Івано-Франківської обл..

У циклі народної прози про допомогу цивільного населення підпільникам типологічним є образ бандерівця, що співвідноситься із традиційним фольклорним образом героя. Низка атрибутів красива форма, зброя, кінь, вказує на домінантні позиції військової героїки в його структурі: «А вни підійшли д'нашій хаті, наша хата дальше була від села. Йой-йой-йой, які красиві, Боже! Але всі мали костюми однакові. І мама все моя та й я, я вже така більша була, та й думаю: ну хто їх так одів красиво? Такі однакові костюми, шо так костюми мают такі і всьо озброєні були»Зап. Г. Кравцова 27.07.2021 р. в с. Сможе Сколівського р-ну, Львської обл. від Фединець Марії 1930 р. н. (нар. в с. Тернава Нижня)., «На конях, дуже підтягнуті були, вже як німці були. ну але вони вже були вишколені. Знаєте, як він став, то вже тако не стояв сюда-туда, вже мусів стати так само»Зап. Г. Кравцова 19.12.2019 р. в м. Моршин Стрийського р-ну, Львівської обл. від Щерби (Бережанської) Катерини Василівни, 1929 р. н., нар. в с. Виспа Рогатинського р-ну, Івано-Франківської обл., «а там армія. Красиві всі! Моя мама вийшла, а вони стали гімн заспівали, гімн заспівали! І красиві всі були молоді». Як доречно зауважила О. Чікало, образ «героя-повстанця, передусім, розкривається у його зовнішніх характеристиках, адже вони є виразником того семантичного коду, який максимально зрозумілий для середовища, яке його творить» [16, с. 162]. Традиційним є наголос на молодості героїв, у цьому випадку розкривається її' естетичний вектор: молодість=краса. Така семантична пара в цьому контексті має також інший тип смислового ядра, проявляється у площині, що відображає фізичні якості: молодий=сильний. Тут чітко простежуються риси узвичаєного казкового, епічного героя-богатиря, що стоїть на захисті знедолених, виступає захисником своєї держави [17, с. 71], є насамперед мужнім і дужим, часто має надзвичайну силу: «То він в УПА загинув. Дуже був здоровий хлопець. Казали, шо пушку сорокоп'ятку він сам тягнув. Такий був сильний, дуже був гарний».

Нерідко оповідач використовує фольклорні клішеувиразнення, типові традиційні порівняння, як от кінь білий (колір, який в українському поетичному універсумі набув символу краси, служить засобом творення ідеального персонажу [18, с. 737]); хлопці, як дуби; хлопці-соколи: «А в нас красиво було Боже! Як зайшли ті... увечері сходили до нас, так їх по пару. Ну такі! А Кук собі їздив коньом, на білому коні»; «Тоти, шо приходили озброєні з ліса, то були дійсно, як соколи!». «У нас такі хлопці були, як дуби красиві. Хлопці, як дуби погинули». Для підсилення враження представляється зіставлення зовнішнього вигляду упівця із ворогом, який у цьому значно програє: «У формі! Та то така краса була! То такі були, то не то шо ті шміраки приходили у шинелях таких обталапаних, отаких вся.

Вони були в формі такі стройні всі, такі були, як дуби хлопці!...».

В цьому мотивному блоці чітко спрацьовує бінарна опозиція свій/чужий, що є однією із базових домінант систематизації художньої картини світу: «Ми ся тішили, як приходили тоти хлопці з лісу, йой, треба їсти їм. ми всім їм помагали, щоби. чим могли! Ми сами були би не з'їли, а були би сьмо всьо їм дали. Бо знали, шо то, що то наші хлопці»Зап. Г. Кравцова 17.07.2021 р. в с. Лавочне Сколівського р-ну, Львівської обл. від Коруд Дарії Федорівни 1931 р. н. Зап. Г. Кравцова 17.07.2021 р. в с. Лавочне Сколівського р-ну, Львівської обл. від Коруд Дарії Федорівни 1931 р. н.. Велику роль відіграє також культ української армії і возвеличення пов'язаного з нею героїзму свого вояцтва [19, с. 890] та вболівання за безособове військо в цілому та долю кожного окремого бійця: «Енкаведисти своїх забрали, а наші люди на другий день наших шукали по тій ріці, по тих долинах, де вони є і поховали в Мокротині на цвинтари»Зап. Г. Кравцова 18.07.2021 р. в с. Мокротин Жидачівського р-ну Львівської обл. від Корча Романа Васильовича 1935 р. н..

Дещо забігаючи наперед, відзначу, що внаслідок міжетнічного полілогу після депортацій, спільного перебування різних націй у спецпоселеннях відбулася трансформація дихотомії «свій чужий» у тріаду «свій чужий інший»: «Вона працювала з іншими націями китайцями, з японцями, з корейцями, з росіянами, з євреями, наші українці були. І, каже, відрізняли: людина, не людина»Зап. Кравцова Галина Богданівна 5 червня 2021 р. в м. Моршин Стрийського р-ну, Львівської обл. від Рапій Марії 1958 р. н.. Оповідання нерідко містять філософське переосмислення поняття «чужий», «ворог»: «Тепер маєте: була я між росіянами, жила. Люди вмирали з голоду, ну якось так попало, я не знаю чому, що маму і тих дві сестри узяла жінка-росиянка. Сім чоловік. В одній кімнаті. І вона узяла троє людей у тоту здепку, голих і босих. Зима сорокградусна, взути не мають що, одітись ні накритись нічо. На печі спали, як виходили валянки. Кажуть: «бери дяді Тіми валінки. І звари собі картошки на триніжках. Чужа людина. Вони ворог»Зап. Кравцова Галина Богданівна 5 червня в м. Моршин від Кашуби Павліни Михайлівни, 1926 р. н..

Цикл оповідань та переказів про допомогу підпіллю включає комплекс мотивів про постачання їжі в криївки («Була в мене криївка. 25 хлопців. Мама мусіла наварити їсти, годувати їх в криївці» ), харчування повстанців силами селян. Невеликі групи підпільників могли отримували покорм безпосередньо в сільських оселях: «Насамперед якщо людина прийшла, треба було дати їсти. Ото було головне. І ще дати під паху, якщо мав хліб, чи якесь було масло, чи якесь... ну ше якесь, чи свині, чи шо кусок шось було сало якесь таке»Зап. Г. Кравцова 20.12.2019 р. в м. Моршин Стрийського р-ну Львівської обл. від Мартинишин (Юрків) Ірини Антонівни, 1924 р. н. Зап. Г. Кравцова 19.12.2019 р. в м. Моршин Стрийського р-ну, Львівської обл. від Щерби (Бережанської) Катерини Василівни, 1929 р. н., нар. в с. Виспа Рогатинського р-ну, Івано-Франківської обл.. Сотням УПА відвозили провізію в ліс на возі: «Від нас недалеко стояли Сіроманці. Треба було харчування людям, хлопцям дати. треба було і змолотити пшеницю. ну та й шоби хліба спекти, все решту. Так, фірою, мішок спекли хліба і в мішок положили, але ше шоби був вистиг, шоб не був горячий. Ну і то клали, зварили пирогів, чи ше там шось друге варили, шось зарізали якусь курку, чи ше якогось кугута»Зап. Г. Кравцова 19.12.2019 р. в м. Моршин Стрийського р-ну, Львівської обл. від Щерби (Бережанської) Катерини Василівни, 1929 р. н., нар. в с. Виспа Рогатинського р-ну, Івано-Франківської обл.. Характерно, що в таких прозових зразках наявні згадки про обрядові страви, які населення давало на великі релігійні свята Великдень та Різдво. Оповідання підпільників також місять збіжні мотиви: «Вони нам принесли такі три слоїки, і молока, яєц, і кубаси, і шинки, паску. Нас села тримали».Зап. Г. Кравцова, М. Демедюк 28.06.2019 р. у м. Бурш Цікавим є сюжетотворчий елемент, що розкриває ставлення повстанців до допомоги селян «вдячні повстанці п'ють молоко, але відмовляються від пирогів, бо жаліють малих дітей господині».

Поміч підпіллю полягала не лише в продуктовому забезпеченні. Оповідний пласт вміщує цілу низку відповідних мотивів: селяни споруджують криївку; селяни стоять на стійці, поки підпільники проводять зустріч; перекривають дорогу, поки йде бій; надають медичну допомогу пораненим повстанцям; ховають вдома секретну інформацію, друкарські машинки; переносять «штафети»; переховують повстанців вдома тощо. Знову ж одним із основних виступає образ жінки-матері: «матір ховає провізію для сотні УПА в коморі, потерпає від облави», «матір робить свій дім безпечним для сходин», «на матір направляють зброю при обшуку, вимагають лізти в криївку», «матір ставлять до стіни і погрожують вбити, діти кидаються до неї», «матір посилають в розвідку до міста за секретними даними», «матір возить пошиту форму та білизну упівцям» тощо. Таким чином, образ матері в циклі про підтримку партизанки набирає ознак матері-берегині підпілля. Варто зауважити, що нерідко суміжним із вищенаведеними сюжетними компонентами тексту виступає мотив страху. Населення, допомагаючи підпільникам, боялося покарання окупаційної влади, нападу облавників: «Страх був! Ми сі бояли! Певно, шо смо сі бояли, думалисмо зараз москаль налетит, облаву зроб'їт і всіх нас тут перестріляют, або попалять живими! Дуже смо ся бояли» тин від Марія Хованець 1928 р. н. (медсестра УПА).. Побоювання були небезпідставним, але й не вирішальними: попри страхи, кривду український народ активно підтримував «рідну армію» («Так ризикували. Жахливо. Моя мама дуже ризикувала... швець шив нижню білизну для упівців і форми їм шив. І мама то везла. помагали, як могли. було небезпечно, дуже небезпечно. Треба було якось підтримувати».

Виселення. Трагедія втрати свого своєї землі, своєї оселі, свого господарства, продуктів своєї праці найбільш глибоко розкривається у текстах, де ключовою виступає власне тема примусового виїзду, виселення, швидких зборів: «То був травень, то якраз так файно на городі вже обробили мама всьо. мали й коника, і ту коровичку мали, якесь там пацятко». Розгубленість, боязнь і розпука їх основні емоційні акценти. До слова, мотив жалю за втраченим своїм замикається в прозових зразках про повернення: «Хату вже знесли, тогди де то, в Братківцях, чи де побудували сільраду з тої хати... не було вже нічо, навіт плота не було вже, лишень пару яблінок старих». Дослідниця фольклору про примусові переселення І. Коваль-Фучило слушно уніфікує та називає подібні сюжетні вузли «мотивом втраченого раю» [20, с. 87-97]. Справді, оповіданням цієї тематики притаманні ідеалізовані описи рідної місцевості, господарств, врожайних полів, які люди змушені покинути: «А так люди всьо лишили! Полишали худобу, вже всьо було посаджено, файно, город, бульба зацвіла, всьо. всьо полишали, всьо в домівках лишили. Йшли голі, босі». Основне місце, переважно, відводиться рідній хаті. Варто зазначити, що в українській етнокультурній традиції вона виступає передусім уособленням родинного вогнища, осередком людського буття, а також рубежем між людиною та хаосом чужим неосвоєним простором. Крім цього, дім є символічним вираженням волі та незалежності людини [21, с. 616]. Знакову природу образу хати в поетичному вимірі української культури відзначає, зокрема, І. Мойсеїв: «Хата один з найпопулярніших образів символів нашої літератури, мистецтва і масової свідомості» [22, с. 151]. Отож не дивно, що у текстах про депортацію раз у раз натрапляємо на образ «рідної хати». Вона виступає символом організованого побуту, моралі й духовності; вміщує у собі цілий спектр значень, пов'язаних із родинним життям, подружніми взаєминами, батьківською любов'ю, шаною до предків, «спільною працею та життям у всіх його буденних та святкових виявах за стінами, що оберігають родинне тепло» [23]. Ідеалізація досягається завдяки художнім засобам, хата характеризується, як: дуже гарна, найкраща, файна, велика, нова.

Грань між своїм світом, який покидали, і чужим, в який відбували, у текстах часто увиразнено згадкою про час доби: «прийшли в третій годині ночі москалі. начальник почти. і шось четверо, чи п'ятеро солдатів» ; «А то п'ята година, навіть ше й п'ятої не було ранком. Я знаю, я пам'ятаю так плакала сиділа мене розбудили» Зап. Кравцова Галина Богданівна 24 липня 2021 р. від Українець Катерини Василівни, 1943 р. н. (нар. у с. Ліщин Жидачівського р-ну Львівської обл.); «Вночі, ми спали ще, не дуже такі малі... кілько мені вже було... пітнайціть років. Вони нам нічо не казали, лиш казали збиратися і всьо, ми збиралися» Зап. Г. Кравцова 17.07.2021 р. в с. Лавочне Сколівського р-ну, Львівської обл. від Коруд Дарії Федорівни 1931 р. н.. Таким чином, зміна життя відбувалася цілісно в часі і просторі, причому переміні простору передувала трансформація звичного часу ніч раптово ставала порою активності, звичний уклад моментально кардинально руйнувався.

В прозових зразках, у яких розкривається тема дороги на Сибір, основними є мотиви, що корелюють з тезою «нас відправили на погибель». Частотними, з різним ступенем описовості виявилися сюжетотворчі одиниці «люди голодують по дорозі в Сибір», «люди гинуть», «трупи викидуюють з вагонів»: «Там посадили у грузові вагони, такі желізяки, двері такі відкрили туди у ті вагони і їхали. Люди хворіли. Діти подоставали температуру. мама хотіла із поїзда скочити, бо дівчина вмерла. Достала температуру. Чотири дні побула, згуріла та й померла. А хто помер останній вагон і так. відти витягли, останній вагон. А де пізніше кидали? Та не знаю, де. І так везли тих людей. І голодні».Зап. Г. Кравцова 27.07.2021 р. в с. Сможе Сколівського р-ну, Львівської обл. від Фединець Марії 1930 р. н. (с. Тернава Нижня).

Чи не найбільш травматичним був досвід втрати власних дітей. Закарбувалися в пам'яті й муки та загибель незнайомих дітей, що їхали поруч у вагоні: «Мама казала, як були в вагоні, де помирали діти двох-трьох-чотирьох. «і їх просто викидували в сніг, каже, як псят». Каже: «то ніхто то не забуде»Зап. Кравцова Галина Богданівна 5 червня 2021 р. в м. Моршин Стрийського р-ну, Львівської обл. від Рапій Марії 1958 р. н.. Непоодинокими є свідчення щодо дуже великої кількості померлих в дорозі: «Дорогою тато помер. І ми з братом занесли. там трупів дітей було. і люди з голоду вмирали»Зап. Г. Кравцова 18 липня 2021 р. в с. Мокротин Жидачівського р-ну Львівської обл. від Корча Романа Васильовича 1935 р. н., «Дуже багато повмирало по дорозі. Викидували. З вагона викинуть та й»Зап. Г. Кравцова 27.07.2021 р. в с. Сможе Сколівського р-ну, Львівської від Фединець Марії 1930 р. н. (с. Тернава Нижня).; «люди мерли, як мухи, бо були старенькі, всякі були: і діти, і старенькі. Мерли. Просто то було жахіття. Мама на то дивилася і думала, що з нами буде...»Зап. Г. Кравцова 24.07.2021 р. в м. Стрий Львівської обл. від Плютача Ярослава-Григорія Дмитровича, 1938 р. н.. Холод, або нестерпна спека, голод, нестача води, відсутність санітарних умов призводили до нездужань, смертей. «Буцегарні на колесах не мали ні вікон, ні пічок, ні утеплення, ні елементарних засобів для додержання гігієни. Гостро бракувало їжі, медичної допомоги. Вигнанці потерпали від пневмонії, інфекційних захворювань, респіраторних хвороб. Пересувна в'язниця стала для багатьох останнім притулком» [24]. Халюк Л. справедливо називає подібне ставлення до виселенців «способом приниження людської гідності» [1, с. 81].

Характерно, що обурення, жаль викликає не лише смерть, а й нешанобливе ставлення до небіжчиків, «як не до людей»: їх примітивно викидали з вагонів, не було проведено жодних релігійних поминальних обрядів, належного традиційного прощання, ніхто не мав змоги поховати родича, поставити хрест і згодом «ходити на могилу» («З других вагонів викидували, таки зразу. десь викинут та й всьо, хто їх де хоронив... може, птому десь ходили, посилали таких, би трупи закопували»)Зап. Г. Кравцова 17.07.2021 р. в с. Лавочне Сколівського р-ну, Львівської обл. від Коруд Дарії Федорівни 1931 р. н.. Навіть у найскладніші часи українці дотримувалися визначальних норм поховальної традиції, як зазначає В. Сокіл, люди намагалися відповідно, за християнським звичаєм на кладовищі поховати своїх рідних навіть під час голодомору 1932-1933 рр. [25, с. 100] Тому неповага до померлих в дорозі на спецпоселення викликає абсолютне несприйняття в народній свідомості.

Характерологічним для досліджуваної прози є мотив важкої довгої дороги. Образ дороги є універсальним, «вічним» фольклорним образом, який визначається загалом, як ритуально і сакрально значимий локус, в межах цього фольклорного пласту виступає часопросторовим тлом, на яке нанизуються події подорожі, «залізничне полотно» стає кордоном між етапами життя людини на своїй землі і виживанням у чужій стороні, межовим простором між світом живих і мертвих. Цікаво, що інформантка Д. Коруд для кращого сприйняття реципієнтом оповідання з таким основним мотивом використала пісню, що описує відповідний момент поневірянь депортованих: «Ну та й везли нас, як казали в пісні тотій: «везли нас безперестанку, аж нас вигрузили у містечку Омску». Варто зауважити, що у згаданій виселенській пісні «В сорок семім році сталася новина», що побутує на Стрийщині, разом із клішованими елементами, подано розгорнуту розповідь про труднощі, жахливі умови перевезення до місця призначення та важкої праці під час перебування на чужині:

жанровий тематичний народний оповідання українець преселенець

Аж нас вигрузили у містечку Омску.

Як видно, для усної народної творчості про виселення (пісенної та прозової) типовими є мотиви «чекісти садять виселенців у вагони» й «виселенців везуть у товарних вагонах, морять голодом та не дають води». Зазначимо, що такі ж сюжетотворчі компоненти наявні й у виселенських піснях з інших місцевостей. Зокрема, Є. Луньо зафіксував на Яворівщині пісню «А у сорок семім році, двадцять першого лютня», у якій знаходимо аналогічні мотиви («Всю дорогу раз на два дни випускали по воду, А баланду раз на тиждень давали на вечерю» [26, с. 141]); Г. Дем'ян на Сколівщині («Три дні ми вже їдем, їсти не дають друзі по вагонах із голоду мруть» [27, с. 394]).

Цікаво, що різниця між своїм і чужим світом підсилюється нібито незначними деталями опису пейзажу, елементів побуту, одягу, їжі. Взірцевими в цьому є елементи оповідань депортованих тоді дітей: «ну і нас повезли, повезли, а то було під кінець жовтня. пам'ятаю, ми їдемо європейською частиною ну, ше осінь; переїжджаємо Уральські гори а там вже сніг лежить. Сніг лежить, і я перший раз побачив валянки сибірські, я ся дуже здивував, шо вони без калош...». Разом з тим, наступні сюжетні вузли вже можуть включати вражаючі масштабні картини, чіткі ознаки катастрофи (скажімо, величезна кількість депортованих, гори трупів: «коли нас там вигрузили, а людей повно було. І там вже приїхали, то вже був мороз. і саме головне, шо я запам'ятав, шо під тим клубом з одного боку штабеля було трупів. Факт того, шо в мій ріст. Я не знаю, якого був я росту. мав дев'ять років. ті трупи були поскладані, як дрова, шоби ся не роскатували: так і так. Так, як дрова складають». Показово, що мотиви текстів про повернення виглядають обернено, вони зосереджують увагу на позитивній емоції від першого враження побаченого свого краю: «І їхали. Так цікавий дуже епізод: поїздом, пам'ятаю, вже по Україні. Я так стою в поїзді, вже мав вісім, чи дев'ять років... І так дивлюся: вогні горят. Так цікаво, а я ж то ніколи не бачив. І тут тато купив на пероні яблука. Я перший раз в житті в дев'ять років попробував яблуко».

Чужина. Терор голодом один із найстрашніших. Страх «бути голодним», «померти голодною смертю» глибоко ввігнався в народну свідомість, голод в її' межах вже знаходиться на рівні концепту. Він же є магістральним і в наступному циклі про прибуття на чужину: «Виселили мого діда і бабу ну і мама з ними поїхала. Поїхала з батьками, вони там жили і голод був дуже», «там би було свєто, якби було кавалок хліба. Я думала, шо ніколи не буде тілько хліба, би я поїла. Така я була жєдна хліба» [28, с. 25], «всьо було в магазинах, в магазинах було всьо, шо хочеш. То всьо було і з Китая, і коци, і блюзочки, всьо шо хочеш було, всьо такево привозили, а шо ми сі хіба дивили на то. Нам хліба не хватало, мама пішла робити, а на хліб не ставало. Та й мама все: «Боже, Господи, би я вже людям зичила, тільки шоб то, шоб ми вже не зичили»»Зап. Кравцова Галина Богданівна у с. Ліщин Жидачівського р-ну Львівської обл. 24 липня 2021 р. від Українець Катерини Василівни, 1943 р. н.. Депортовані, намагаючись вижити, шукали способи добути їжу. Оповідання та перекази рясніють мотивами про зовсім нерівноцінні, але рятівні обміни: подушку на хліб, кожух на «бульбочку», полотно на мішечок зерна: «не мали шо їсти, бульбочку, як десь виміняли, то за кожух, то за якісь хустки, за полотно, то так хіба десь пару бульбинок. Розріжем, аби на зупу. Навит не чистили ніколи, розрізали, а єдну потерли та й тото заколотили, аби була трошка густіша тота вода» Зап. Г. Кравцова 17.07.2021 р. в с. Лавочне Сколівського р-ну, Львівської обл. від Коруд Дарії Федорівни 1931 р. н., «на Великдень мама замість яєць зварила, десь заміняла, то пару бульбинок зварила таких у лупині, шо ми мали на Великдень. То перші роки ми дуже. не мали шо їсти» Зап. Г. Кравцова 17.07.2021 р. в с. Лавочне Сколівського р-ну, Львівської обл. від Коруд Дарії Федорівни 1931 р. н.. Тут знову ж фігурує образ матері, він отримує додаткові семантичні штрихи як у текстах, де магістральною є тема важкої дороги в Сибір, так і в прозових зразках про прибуття на чужину. Його представлено через мотиви «мати опікується дітьми під час виселення», «дитина помирає на руках матері в товарному вагоні», «мати шукає їжу дітям по приїзду в Сибір», «мати вимінює свої речі на продукти харчування», «мати готує страви з зібраних рослин», «мати важко працює, щоб прогодувати дітей» тощо («Але такво йшли там десь та й міняли: або подушку, ми мали. фартушок мали вишитий проміняли. На їжу, на хліб. Та й мама пішла. обміняти, взяла була подушку і ленту таку мала сино-жовту. і то проміняла на хліб. Їсти хотіли. дуже голод був сильно ми голодували» Зап. Кравцова Галина Богданівна у с. Ліщин Жидачівського р-ну Львівської обл. 24 липня 2021 р. від Українець Катерини Василівни, 1943 р. н.). Подібний продаж та обмін майна історикиня О. Кісь зараховує до жіночих стратегій виживання в умовах голоду [29]. Деякі інші сюжетні елементи досліджуваних наративів також співзвучні з мотивами оповідань та переказів часів Голодомору 1932-1933 рр.: люди їдять «жаливу», перемерзлу картоплю, знайдену на чужому полі, невідомі гриби («...ну та й ми ходили в ліс, а так грибів ми не знали... та й ми то варимо, а дідо сидит та й каже: «ви не їжте, як я буду вмирати, тоді вже будете видіти, чи їсти, чи не їсти». Та й ми всі сидимо, а він їсть, бо сильно слабий желудок був (вже потім так помер)... ну і він нічо, не вмер, ми давай тоді їсти ті гриби»Зап. Кравцова Галина Богданівна у с. Ліщин Жидачівського р-ну Львівської обл. 24 липня 2021 р. від Українець Катерини Василівни, 1943 р. н.) і ягоди, здохлих тварин («Уни жаливи були жадні! Уни ходили досвіта, збирали, хто скорше назбирає, аби мали чим жити, жаливи варили. хтось там лободу, вона їм, каже, мама не давала, хіба жаливов їх годувала: варила той відвар з жаливи і так вони тим жили!», «.як коні здихали, конів закопували, то вони йшли відкопували тоті коні. А вони потому бензином заливали то, вже, як кінь здохнув обіллют бензином, а вни всьо равно палили на огни тай. бо не мали шо їсти»Зап. Г. Кравцова 17.07.2021 р. в с. Лавочне Сколівського р-ну, Львівської обл. від Коруд Дарії Федорівни 1931 р. н.). Таке безнадійне становище породжувало навіть бажання порівняння своєї долі з долею політв'язнів ГУЛАГу, життя за колючим дротом видавалося легшим, а тюремна баланда ставала надзвичайно бажаною: «як в тюрмі був, то давали їсти, ше баланду. а там хто дасть? Ніхто не дасть тобі»Зап. Кравцова Галина Богданівна 18 липня 2021 р. в с. Мокротин Жидачівського р-ну Львівської обл. від Корча Романа Васильовича 1935 р. н., «мене як злапнуть, то мене озьмут у тюрму у тюрмі мені якоїсь баланди дадуть їсти, а тут я з голоду вмираю!» Зап. Г. Кравцова 17.07.2021 р. в с. Лавочне Сколівського р-ну, Львівської обл. від Коруд Дарії Федорівни 1931 р. н..