Коментарі до шевченкових повістей «Варнак» і «Княгиня»

Размещено на http://www.allbest.ru/

Коментарі до шевченкових повістей «Варнак» і «Княгиня»

Олександр Боронь

У публікації представлено нові коментарі до повістей «Варнак» і «Княгиня» (обидві - 1853 року) у планованому академічному виданні творів Тараса Шевченка. Загалом збережено формат коментаря попереднього Повного зібрання творів у 12 томах. Усі примітки задокументовано за авторитетними джерелами, розширено коло коментованих реалій, лексем та понять. Враховано наукові напрацювання останніх десятиліть, водночас окремі припущення попередніх ко-ментаторів зазнали критичного перегляду.

Ключові слова: датування, перебування, маршрут, переклад, видання.

Summary. Boron O. Commentaries on Shevchenko's novels The Convict and The Princess. The publication presents new commentaries on the novels The Convict and The Princess (1853) in the planned academic edition of Taras Shevchenko's works. In general, the commentary format of the previous Complete Works of Shevchenko in 12 volumes is preserved. All the notes are documented according to authoritative sources, the range of commented realities, lexemes and concepts is expanded. The scientific developments of the recent decades have been taken into account, while some assumptions of the previous commentators have been critically revised.

Key words: dating, stay, route, translation, publication.

«Варнак»

Есть в нашем русском православном огромном царстве небольшая благодатная землица... - Мова про Оренбурзький край і Зауралля. Шевченко перебував в Оренбурзі у червні 1847 року, листопаді 1849 - квітні 1850-го, один день у жовтні 1850-го проїздом до Новопетровського укріплення, в Орській фортеці - у 1847-1848 роках, у жовтні 1849-го дорогою з Раїма в Оренбург, а також після арешту від травня до вересня 1850-го.

. разноязычные народы и, между прочим, народ русский и самый православный. - Росіяни складали половину двохмільйонного населення Оренбурзької губернії у 1859 році, де мешкали також башкири (444 тисячі), етносоціальна група тептярів (197 тисяч), мещеряки (98 тисяч), татари (стільки ж), а також мордва, чуваші та інші менш численні національності (Черемшан- ский В. М. Описание Оренбургской губернии в хозяйственно-статистическом, этнографическом и промышленном отношениях. Уфа: Тип. Оренбургского губернского правления, 1859. С. 118).

...не сеет совершенно ничего, окроме дынь и арбузов... - Орні землі в Оренбурзькому краї у 1850-х роках складали тільки 6 % від загальної площі губернії (Черемшанский. С. 263). Сіяли переважно озиме жито, овес, меншою мірою - пшеницю (Черемшанский. С. 287-290). Великі площі, особливо в Оренбурзькому повіті, займали баштанні культури: «В Оренбургском уезде преимущественно разводятся арбузы и составляют довольно значительный предмет промышленности, которая не только кормит целые селения, но разливает даже зажиточность между поселянами. Арбузы возделываются здесь на полях и места, засеянные арбузами, называются бакчами. Земля под посев арбузов назначается всегда новая и обрабатывается с осени, а весной боронится и засевается, - дальнейший уход за бакчами переходит в распоряжение женщин - они их пропалывают и стерегут до самой спелости» (Черемшанский. С. 329).

...воспевает свою славную реку, называя ее кормилицей своей, золотым дном с берегами серебреными. - Шевченко має на увазі річку Урал (до 1775 року - Яїк), надзвичайно багату в ті часи на рибу, вилов якої становив основу добробуту Уральського козачого війська (Черемшанский. С. 48-49). Річку оспівано в багатьох російських народних піснях, текст однієї з них поет міг прочитати в серпневому числі журналу «Отечественные записки» за 1848 рік (у листі до Анастасії Толстої він цитував Франсуа-Рене де Шатобріана за публікацією в одинадцятому номері, див.: Боронь О. Спадщина Кобзаря Дармограя: джерела, типологія та інтертекст Шевченкових повістей. Київ: Критика, 2017. С. 461). Тут згадано «золотое <...> донышко» та «бережки серебряны»:

(Уральские песни [публ. М. И. Иванина] // Отечественные записки. 1848. Т LIX. № 8. Отд. VIII. Смесь. С. 139-140). Інші варіанти пісні див.: Великорусские народные песни / Изд. проф. А. И. Соболевским. Т. VI. СПб.: Гос. тип., 1900. С. 4-7).

Ах, Яик ты наш, Яикушка,

Ты, Яик наш, сын Горынович! Про тебя, Яик Горынович, Идет слава-слава добрая, Идут речи-речи ладныя. Золотое у Горыныча,

Золотое было донышко; Были у тебя, Горыныча,

Круты бережки серебряны;

А изрыл ты, ископал совсем И пригорки все, и долушки; Посередь себя ты выставил Только часты мелки островы.

С вершин взялся ты, Горынович, И бежишь себе вплоть до низу, Мимо славного мимо города Ты бежишь все мимо Гурьева;

А из Гурьева, наш батюшка, Выпадаешь во сине море,

До преславного до острова,

Что до острова до Камышина.

А на острове Камышине Старики живуть живущие,

Почти каждый в девяносто лет. Старики давно в ладах живут С покоренною Золотой Ордой.

...крепостца, называемая в простонародии Соляною Защитой. - Поселення поруч із соляними копальнями виникло ще у XVI ст., 1754 року для його захисту від кочівників збудовано дерев'яну фортецю Ілецька Защита. Селище дістало статус міста і назву Ілецьк у 1865 році. Нині - місто Соль-Ілецьк Оренбурзької області Росії. Населений пункт розташований за 60 км на південь від Оренбурга. Ілецька Защита була місцем дислокації однієї з рот 5-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу (Большаков Л. Н. Оренбургская шевченковская энциклопедия. Тюрьма. Солдатчина. Ссылка: Энциклопедия одиннадцати лет. 1847-1858. Оренбург: Димур, 1997. С. 462). На 1858 рік фортеця належала до розряду позаштатних, гарнізон складали 96 козаків і 24 артилеристи при двох гарматах (Кенжебеков К. К., Кабдушев Б. Ж., Байдильдина С. Х. Формирование войск Оренбургского корпуса в XVIII - XIX в.в. // Международный научноисследовательский журнал. Екатеринбург, 2020. № 2. Ч. 2. Февраль. С. 92).

Обстоятельства заставили меня побывать однажды в этой Соляной Защите. - Достеменно невідомо, коли Шевченко відвідав Ілецьку Защиту. Найвірогідніше, як припускають дослідники, він міг сюди заїхати взимку чи навесні 1850 року (Большаков Л. Н. Оренбургская шевченковская энциклопедия. С. 462), коли після повернення з Аральської описової експедиції мешкав в Оренбурзі. Припущення Ніни Чамати, що поет побував тут восени 1850 року на шляху з Орської фортеці на нове місце заслання - в Новопетровське укріплення (Шевченко Т Повне зібрання творів: У 12 т. [Далі - ПЗТ]. Т 3. С. 488) - не має підстав (Большаков Л. Н. Оренбургская шевченковская энциклопедия, с 113), бо його маршрут пролягав на захід поштовою дорогою з Оренбурга через Татищеву фортецю в Уральськ. Натомість Ілецька Защита розташована на південь від Оренбурга на іншому шляху. У листі до Броніслава Залеського з Новопетровського укріплення (кінець 1855-го - початок 1856 року) Шевченко згадав про мистецьку колекцію «в Защите» (ПЗТ. Т 6. С. 98) у Миколи Дмитрієва, полковника, гірничого коменданта, що керував Ілецьким соляним правлінням у кінці 1850-х років (Большаков Л. Н. Оренбургская шевченковская энциклопедия. С. 112). Див. докладно: Боронь О. Шевченкові відвідини Ілецької Защити (з коментарів до повісті «Варнак») // Слово і Час. 2022. № 6 (у друці).

...исправлял должность причетника... - Причетник, тобто член причту церкви, інакше церковнослужитель; загальна назва всіх кліриків, за винят-ком священника та диякона: дяків, читців, псаломщиків, паламарів тощо. їхній обов'язок - читання з богослужбових книг, співи на кліросі й взагалі участь у всіх церковних богослужіннях. До 1869 року на них покладався також обов'язок пильнувати за чистотою церкви (Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Т. XXV. С. 286).

...для Мойсея-Боговидца или для гомеровского Нестора. - Згідно з ученням іудаїзму, Мойсей - пророк і засновник єврейської релігії, який під керівництвом Бога Яхве вивів давніх євреїв із єгипетського полону в Ханаан, одержав від нього на горі Синай скрижалі з 10 заповідями, написав П'ятикнижжя (Тору) і встановив культ Яхве. Все своє життя Мойсей підтримував постійний контакт із Богом, єдина людина, яка його бачила. Біблійна біографія Мойсея переповнена описанням чудес, які він творив. Проте історична наука на сьогодні не має матеріалів, які доводили б існування Мойсея, перебування давніх євреїв у Єгипті і масовий вихід їх звідти (Українська релігієзнавча енциклопедія. Ел. ресурс. Режим доступу: https://ure-online.info/encyclopedia/mojsej/). Можливо, Шевченко відсилав до мармурової скульптури Мойсея роботи Мікеланджело (1513-1515) - центрального елементу гробниці папи Юлія II (базиліка Сан П'єтро ін Вінколі в Римі).

Нестор в античній міфології - один із дванадцяти синів Нелея та Хлориди. В епосі чоловік Еврідіки, дочки Клімена, за іншими міфами - Анаксібії, пілось- кий цар. Коли ображений Геракл убивав дітей Нелея, Нестора не було у Піло- сі. Замолоду Нестор відзначався хоробрістю, а в старості - мудрістю, звершив чимало геройських подвигів. До походу на Трою Нестор владарював уже над третім людським поколінням. Під час Троянської війни привіз на 90 кораблях пі- лосців і разом зі своїми синами Антілохом і Трасімедом боровся проти троянців. Уславився мудрими порадами, а красномовством перевершував Одіссея. Після Троянської війни Нестор разом із Трасімедом щасливо повернулися до Пілосу. Через 10 років після падіння Трої Нестора відвідав Телемах, який розшукував Одіссея. У переносному значенні Нестор - досвідчений старий, мудра людина, добрий порадник (Словник античної мітології / Упоряд. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2006. С. 189). Нестор у давньогрецьких епічних поемах «Іліада» та «Одіссея» легендарного Гомера постає зберігачем давніх героїчних переказів, втіленням життєвого досвіду і мудрості. У змалюванні Гомера він вирізнявся гучним голосом, зростом і вродою. шевченко повість варнак княгиня

Это, батюшка, бывший варнак, а теперь здешний посельщик. - Варнак - каторжник або колишній каторжник (Словник української мови: У 20 т. Т 2. С. 62). Посельщик - покараний поселенням у певну місцевість. Таке обмеження волі могло застосовуватися до злочинців, які відбули строк каторжних робіт.

...прежде здесь добывалась соль арестантами... - Ілецькі соляні копальні з 1753 року належали казні, відтоді стали одним із найважливіших центрів видобутку солі в Росії. У 1774 році тут засновано каторжну тюрму, арештантів якої використовували на копальнях. Цих каторжників 1849 року перевели в гірничозаводських селян, тобто різновид кріпаків (Семенов П. Географическо-статистический словарь Российской империи. СПб.: Тип. В. Безобразова и комп., 1865. Т II. С. 321). Ілецькі поклади солі становлять собою соляний купол із виведеним на поверхню ядром - горою Туз-Тюбе (до кінця XIX ст. в результаті видобутку перетворилася на котловину). На той час полковник, обер-квартирмейстер Окремого Оренбурзького корпусу Іван Бларамберг залишив цінний опис Ілецьких копалень після відвідин у 1846 році:

«Эти знаменитые соляные карьеры находятся на той стороне реки Урал, в 64 верстах к югу от Оренбурга и примерно в 6 верстах севернее степной реки Илек, которая образует здесь пограничную линию Киргизской степи, свое название разработки получили потому, что они находятся недалеко от Илека и в прежние времена были защищены от разбойничьих набегов киргизов земляным укреплением.

<...> В 1846 г. на соляных работах использовалось 67 царских и 719 вольнонаемных рабочих, последние большей частью из татар Оренбургской губернии. Ежемесячное жалованье вольнонаемного рабочего составляло 7 рублей для отбойщика соли и 5 рублей для носильщика.

<...> Добывают каменную соль открытым способом. Топорами, насаженными на длинные топорища, вырубают сверху вниз длинные борозды глубиной в 1 и шириной в 3 вершка, отступают на 1 аршин и снова вырубают борозду. Одновременно вырубают поперечные борозды, расстояние между которыми составляет 3-5 аршин. После этого отдельные слои с помощью железных ломов отделяют от своей соляной массы; слои ломают и железными клиньями, забиваемыми снизу. После отделения соляного слоя его разбивают на глыбы по 3-5 пудов; мелкие куски идут в отходы и на продажу. Соляные глыбы, а также мелочь вывозят из карьера на тачках, небольшие куски соли выносят на плечах носильщики. Вся соль, глыбы и мелочь, ссыпается в сараи или в кучи под открытым небом и до продажи накрывается рогожей. Если считать, что в среднем ежегодно добывается 1200 тыс. пудов соли, то выручка от ее реализации составит 360 тыс. серебряных рублей, в то время как короне каждый пуд обходится лишь в 3 копейки серебром.

<...> Карьер, на котором сейчас (1846 г.) ведется разработка соли, имеет примерно 50-60 саженей в ширину, 100 саженей в длину и 12-15 саженей в глубину. На соляной пласт можно спуститься по удобной деревянной лестнице и наклонным дорожкам (для тачек); дождевая вода откачивается из огромного карьера насосами» (Бларамберг И. Ф. Воспоминания. Пер. с нем. О. И. Жигалиной и Э. Ф. Шмидта. Вступ. статья Н. А. Халфина. Москва: Наука, 1978. С. 280-281).

...работников, хотя из киргиз... - Тодішня назва для місцевого населення тієї частини Середньої Азії, що входила до складу Російської імперії. Тут мова про казахів.

...церковным старостой... - Церковний староста - світська особа, яку обирають у церковній громаді завідувати церковним майном, титар (Українська мала енциклопедія. Буенос-Айрес, 1965. Т. 7. Кн. XIV. С. 1835).

...образом Всех скорбящих Матери... - На такій іконі у сяйві овального німбу зображено Богоматір в оточенні хворих та виснажених людей і ангелів. «Всіх скорботних радість» - початковий рядок однієї з богородичних церковних пісень.

...теплилась лампада и стоял налой... - Аналой (налой) - високий, із похилим верхом столик, на який кладуть ікони, богослужбові книги і т. ін. (Словник української мови: У 20 т. Т. 1. С. 204).

...in quarto. - Тут - формат видання. Від лат. in quarto - «у чверть аркуша», тобто розмір сторінки в одну чверть друкарського аркуша. На одному аркуші при цьому міститься 4 аркуші (8 сторінок) книжки. Розмір сторінки - 24,15 30,5 см.

...вроде Четии Минеи... - Четьї Мінеї - місячні читання на календарний церковний рік. До їх складу входять поширені житія святих, сказання, легенди, перекази, повчання, слова, розміщені відповідно до днів пошанування святого. Мали велику популярність серед письменних людей (Енциклопедія історії України: У 10 т. [Далі - ЕІУ]. Т. 10. С. 534).

Это была Библия (какя после узнал) - изящное киевское издание 1743 [года], с высокопарным посвящением гетману Разумовскому (издание весьма редкое). - Як вказує Станіслав Росовецький (Шевченківська енциклопедія: В 6 т. [Далі - ШЕ]. Т. 1. С. 414), таке видання книгознавцям невідоме, а найближче за часом - київська Біблія 1758 року - не має названої присвяти (див.: Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам'ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Україні. Львів: Вища школа, 1984. Кн. 2. Ч. 1. С. 107. № 2038).

Розумовський Кирило Григорович (1728, за ін. даними, у 1724 - 1803) - останній гетьман України (1750 - 1764), граф Російської імперії (із 1744 року), сенатор (із 1762-го), президент Петербурзької АН (1745-1765), молодший брат Олексія Розумовського, фаворита російської імператриці Єлизавети Петрівни (ЕІУ Т 9. С. 267).

Между окнами на стене висел в позолоченной рамке эстамп, выгравированный Миллером с картины Доменикино Цампиери, изображающий Иоанна Богослова. - Насправді, як тепер з'ясовано, німецький майстер Йоганн Фрідріх Вільгельм Мюллер (1780-1816) у 1808-1812 роках вирізьбив гравюру не безпосередньо з оригіналу італійського художника Доменікіно (До- меніко Цамп'єрі; 1581 - 1641), а з копії XVII ст. невідомого художника, яка на той час перебувала у зібранні доктора Фромана в Штутґарті (Всеволожская С. Н. Итальянская живопись XVII века: каталог коллекции. СПб.: Издательство Государственного Эрмитажа, 2013. С. 108). Згодом Микола І придбав цю копію для Ермітажу за 60 тис. рублів (Steel D. H., Jr. Baroque Paintings from the Bob Jones University Collection: [exhibition]. Raleigh (North Carolina), 1984. С. 54), не здогадуючись, що картина не належала пензлю Цамп'єрі. Оригінал роботи «Євангеліст Іоанн» (близько 1625-1628 років) зберігається нині в Університеті Боба Джонса (Ґрінвілл, Північна Кароліна, США). У повісті «Художник» Шевченко писав, що Карл Брюллов на замовлення Академії мистецтв працював над копією, як тоді вважалося, з Доменікіно (ПЗТ. Т 4. С. 151, 158). В іншому місці цього ж твору згадано про велику популярність гравюри Мюллера: «В мастерской в глаза мне бросилась только по славе и Миллерову эстампу знаемая знаменитая картина Цампиери “Иоанн Богослов”» (ПЗТ. Т 4. С. 145). (Див. докладно: Боронь О. Доме- ніко Цамп'єрі та одруження Карла Брюллова (з нових коментарів до Шевченкової повісті «Художник») // Літературознавство. Фольклористика. Культурологія. Зб. наук. пр. Черкаси: Видавець Чабаненко Ю. А., 2019. Вип. 29-31. С. 319-329).

Около двери в углу стоял посох степного дерева джигилу. - Йдеться, очевидно, про деревну рослину лох вузьколистий (Elaeagnus angustifolia), доволі поширену в Середній Азії. Може сягати висоти 3-7 м. Серед інших її назв на Сході відомі джида, джигда, джигердак тощо (Анненков Н. Ботанический словарь. Справочная книга для ботаников, сельских хозяев, садоводов, лесоводов, фармацевтов, врачей, дрогистов, путешественников по России и вообще сельских жителей. СПб.: Тип. Императорской Академии наук, 1878. С. 148).

...ногах своих из самого Житомира. - Після другого поділу Польщі 1793 року Житомир спершу тимчасово став із 1797-го адміністративним центром ново- створеної Волинської губернії, від 1804-го остаточно затверджений у цьому статусі (ЕІУ. Т 3. С. 154).

...любил читать, и в особенности италиянских поэтов: Боккаччио, Ариосто, Тасса. А «Божественную комедию» он наизусть читал. - Названо італійських поетів Високого середньовіччя і Відродження. Цей фрагмент має такий варіант у чистовому автографі повісті: «Он был для своего времени прекрасно образованный человек, знал хорошо почти все европейские языки и в особенности любил италиянский. Он прочитал в молодости все, что было напечатано на этом языке. Но всему предпочитал Данте, как поэта более сродного с его душой и его житейскою дорогой» (ПЗТ. Т 3. С. 371). Далі в іншому місці твору описано, як Кирило в юнацтві завдяки пані Магдалені вивчив італійську мову (ПЗТ Т 3. С. 130-131).

Крім книжки новел «Декамерон» та інших прозових творів і трактатів, Джован- ні Боккаччо (1313-1375) написав також низку поем: «Філострато» (1338), «Те- сеїда» (1339), «Любовне видіння» (1342), «Ф'єзоланські німфи» (1345), «Ворон» (1354-1355). До часу написання Шевченкової повісті з'явилося лише два переклади поезії Боккаччо російською - ще в 1764 році (див.: Джованни Боккаччо: био-библиографический указатель [Сост. и автор вступительной ст. Т В. Дзюба]. Москва: Изд-во Всесоюз. книжной палаты, 1961. С. 49).

Найвідоміший твір Лудовіко Аріосто (1474-1533) - поему в октавах «Несамовитий Орландо» - вперше видано в 40 піснях 1516 року (друге видання - 1521 року), в 46 піснях - 1532-го. Ця рицарська авантюрна поема ґрунтується на сюжетах французького середньовічного епосу (пов'язаних із «Піснею про Роланда»), куртуазної поезії і рицарських романів артурівського циклу; широко використано й образи італійських чарівних казок (Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник: У 2 т. За ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2005. Т 1. С. 61). У Росії поему вперше опрацював Петро Молчанов у кінці XVIII ст. із французького перекладу Жана-Батиста де Мірабо (1741) (Неистовой Роланд, героическая поэма г. Ари- оста; Переведена с французского. Москва: Тип. М. Пономарева, 1791-1793. Кн. 1-3). Видання було в доступній Шевченкові бібліотеці Олександра Смірді- на (Роспись российским книгам для чтения, из библиотеки Александра Смир- дина, систематическим порядком расположенная: В 4 ч. СПб.: В тип. А. Смир- дина, 1828. С. 525, № 6790). Неповний переклад 4-стопним ямбом підготував Семен Раїч (Неистовый Орланд Л. Ариоста; пер. Раича. Москва: Тип. Лазар. инст. вост. яз., 1832-1837. Ч. 1-3).

Головний твір Торквато Тассо (1544-1595) - історична поема «Визволений Єрусалим» (написана в 1574-1575 роках, повністю опублікована 1580-го) - відома у кількох російських перекладах: Освобожденный Иерусалим. Ироическая поема, италиянского стихотворца Тасса. Переведена с французского Михайлом Поповым. СПб.: При Имп. Акад. наук, 1772. Ч. 1-2 (2-ге вид.: Москва: В тип. Компании типографической, 1787); Освобожденный Иерусалим, поэма Торква- та Тасса; перевел с италиянского подлинника А. Ш[ишков]. СПб.: В тип. Греча, 1818-1819. Ч. 1-2; Освобожденный Иерусалим, героическая поэма Торквата Тасса; перевод С. Москотильникова. Москва: В тип. Семена, 1819. Ч. 1-2 (2-е испр. изд. Москва: В Унив. тип., 1820-1821. Ч. 1-2); Освобожденный Иерусалим Т Тасса, пер. С. Е. Раича. Москва: Тип. А. Семена, 1828. Ч. 1-4; Освобожденный Иерусалим, поэма Торквата Тасса, переведенная с итальянского Алексеем Мерзляковым. Москва: В Университетской тип., 1828. Ч. 1-2; Крестовый поход для освобождения Иерусалима и гроба господня. Соч. Торквато Тасса. Москва: С. А. Харитонов, 1852. Ч. 1-3. У бібліотеці Смірдіна були видання 1787, 18181819, 1819 та 1820-1821 років (Роспись... С. 522, № 6736-6738).

Поему «Божественна комедія» (бл. 1308-1321) Данте Аліг'єрі (1265-1321) Шевченко гіпотетично міг знати за прозовим перекладом Єлизавети Кологри- вової, яка опрацювала першу частину («Пекло»), опублікувавши її паралельно (en regard) з текстом оригіналу (Данте Алигиери. Божественная комедия. Ад;

С очерками Флаксмана и итал. текстом; пер. с итал. Ф. Фан-Дима [Е. В. Ко- логривовой] Введ. и биогр. Данте Д. Струкова. СПб.: Е. Фишер, 1842-1843. Вып. 1-6). Напам'ять колишній варнак читав твір, очевидно, італійською мовою, бо перший повний переклад російською з'явився тільки у 1874-1879 роках. Уривки перекладу першої частини, в якому збережено розмір оригіналу, за життя Шевченка друкував його пізніший московський знайомий Дмитро Мін (Мин Д. Е. Песнь пятая Дантова Ада // Москвитянин. 1843. Ч. 2. № 4. С. 307-311; Мин Д. Е. Две песни из Ада Данта Алигиери: Песнь тридцать вторая. - Песнь тридцать третья. Граф Уголино // Современник. 1845. Т 40. № 11. С. 151-162; Мин Д. Е. Две песни из Дантова Ада: Песнь XXI. Пятая яма осьмого круга. Взяточники в смоляном озере. Злые лапы (Malebranche). - Песнь XXII. Наваррец Чиамполо. Проделка его со злыми лапами. Драка между ними по этому случаю // Москвитянин. 1850. Ч. III. № 9. Май. Кн. 1. C. 11-20; Мин Д. Е. Ад. Первая канзона Божественной комедии. Песнь I // Москвитянин. 1852. Т I. № 3. Февраль Кн. 1. С. 215-224. Див. докладно: Ланда К. С. Дмитрий Мин - переводчик и комментатор «Божественной комедии» Данте // Вестник Русской христианской гуманитарной академии. 2019. Т 20. Вып. 3. С. 295-313).

Случ - річка у Хмельницькій, Житомирській і Рівненській областях України, найбільша права притока річки Горині. Довжина 451 км, ширина річища - до 50 м.

На гранитных берегах прекрасной реки Случи, где она, верстах в десяти выше Новограда-Волынского, извившися подобно змии, образовала правильное кольцо версты две в поперечнике, в центре этого кольца стоят окруженные дубровою остатки огромных каменных палат. Прежде бывшее жилище одной знатной польской фамилии, а теперь жилище сов и нетопырей! - Цьому опису відповідає розташування села Гульськ (нині Но- воград-Волинського району Житомирської області). На місці палат поміщиці Ядвіги Яблоновської на Панській горі у 1970-х роках ще знаходили сліди спалених будівель, уламки цегли (Жур П. Дума про Огонь: З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. Київ: Дніпро, 1985. С. 292). На думку Петра Жура, неможливо «так точно описати цю місцевість, не побувавши тут самому, не побачивши її на власні очі» (Жур П. Дума про Огонь. С. 292). Дослідник спирався на остаточний текст повісті, тоді як у чистовому автографі відповідний фрагмент спершу мав такий вигляд: «На гранитных берегах прекрасной реки Случи, при слиянии ее с рекою Тетеревом, стоят окруженные дубровою остатки огромных каменных палат» (ПЗТ. Т. 3. С. 371). Тобто Шевченко, по-мітивши неточність, згодом закреслив олівцем слова «при слиянии ее с рекою Тетеревом», адже Случ впадає в Горинь, а Тетерів - у Дніпро, і зробив на берегах вставку, що увійшла до основного тексту. Тож немає певності, що він насправді побував у Гульську. Шевченко проїжджав Новоград-Волинський двічі: дорогою із Житомира (виїхав із міста не пізніше 10 жовтня 1846 року, Жур П. Дума про Огонь. С. 290), прямуючи за дорученням Археографічної комісії в Почаїв, і на зворотному шляху (прибув до центру Волинської губернії 25 жовтня, Жур П. Дума про Огонь. С. 313). П. Жур припускає, що він побував у Гульську, коли їхав до Почаєва, бо тоді в нього було більше часу: «До того ж поїздка до Гульська з Новограда-Волинського могла зайняти у поета всього кілька годин» (Жур П. Дума про Огонь. С. 293).

...с почерневшею от времени деревянною треглавою церковью. -- Дерев'яну церкву Св. Миколая з дзвіницею в Тульську побудовано на кошти прихожан у 1747 році (Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т 1: Уезды Житомирский, Новоград-Волынский и Овручский. Составил Н. И. Теодорович. Почаев, 1888. С. 162). До нашого часу не збереглася.

Эти церкви у нас поляки называют козацкими, вероятно потому, что большая часть этих церквей построена козаками во времена унии... -- Такі культові споруди належали до типологічного напряму православного церковного будівництва, що відповідав автохтонним просторовим стереотипам. У XVII-- XVIII ст. він продовжував об'ємно-просторові композиції, традиційні для українського дерев'яного монументального будівництва ще з попередньої доби. У цей період найпоширенішим різновидом невеликого парафіяльного храму була тридільна одно- чи триверха споруда (Історія українського мистецтва: У 5 т. Київ, 2011. Т 3. С. 311).

Внаслідок Берестейської церковної унії 1596 року більшість ієрархів Київської митрополії перейшла з-під юрисдикційного підпорядкування Константинопольському патріархату під верховенство Римського престолу, зберігаючи візантійсько-слов'янську обрядовість, власні ієрархічно-адміністративні структури, канонічний правопорядок та духовно-культурну спадщину (ЕІУ. Т 1. С. 231--232).

...и понесли на марах на кладбище. -- Мари -- ноші для перенесення мерців (Словник української мови: В 11 т. [Далі -- СУМ]. Т 4. С. 627).

...медяного москаля. -- Тобто пряник у вигляді фігури солдата.

В Великом посту, на Страстной неделе... -- Великий піст перед Великоднем у православній традиції триває протягом шести тижнів, це головний піст у християнських конфесіях. Страсний тиждень завершує піст перед святом Пасхи.

У священника был сын Ясь, моих лет.. -- Можливо, автобіографічний момент: у 1827--1828 роках малий Тарас наймитував у кирилівського священника Григорія Кошиця, який мав сина Івана (Яся).

...показался ей и попросил хлеба. -- У цьому епізоді, ймовірно, відобразилися взаємини юного Тараса з сестрою Яриною. Коли його звинуватили у крадіжці грошей у солдата-квартиранта, то він переховувався у кущах калини: «Там он просидел четверо суток. Сестра Ярина, боясь за участь брата, тщательно скрывала от домашних его убежище и украдкой носила ему есть, причем развлекала его разными игрушками» (Спогади про Тараса Шевченка. Укладання і примітки В. С. Бородіна, М. М. Павлюка, О. В. Бороня; передмова В. Л. Смілян- ської. Київ: Дніпро, 2010. С. 49).

...разбудил меня арапником лановый. -- Арапник -- довгий ремінний канчук для мисливських собак (Словник української мови: У 20 т. Т 1. С. 254). Лановий -- наглядач за польовими роботами у поміщика (СУМ. Т 4. С. 445).

...колючей стерни... -- Стерня -- зрізані біля кореня стебла хлібних рослин, що стоять на пні (СУМ. Т 9. С. 691).

...из домашней пистри. -- Пістря -- груба, звичайно саморобна, тканина з різнокольорових лляних, бавовняних і т. ін. ниток (СУМ. Т 6. С. 545).

И я сделался у него домашним козачком. -- В автобіографічному листі до редактора журналу «Народное чтение», текст якого доповнив і підготував до друку Пантелеймон Куліш, Шевченко писав: «Изобретение комнатных казачков принадлежит цивилизаторам заднепровской Украины, полякам; помещики иных национальностей перенимали и перенимают у них казачков как выдумку, неоспоримо умную. <...> Мой помещик, в качестве русского немца, смотрел на казачка более практическим взглядом и, покровительствуя моей народности на свой манер, вменил мне в обязанность только молчание и неподвижность в уголку пере-дней, пока не раздастся его голос, повелевающий подать стоящую тут же возле него трубку или налить у него перед носом стакан воды» (ПЗТ Т 5. С. 197).

Дежурный гайдук... - Гайдук - виїзний лакей, слуга в багатому поміщицькому домі; слуга (СУМ. Т 2. С. 16).

...вариируя чудные создания Бетговена... - Людвіг ван Бетховен (Ludwig van Beethoven; 1770-1827) - німецький композитор і піаніст. Шевченко знав і любив музику Бетховена (див.: ШЕ. Т 1. С. 381).

...в две руки некоторые сонаты Моцарта и Бетговена... - Вольфґанґ Амадей Моцарт (Wolfgang Amadeus Mozart; 1756 - 1791) - австрійський композитор і музикант-віртуоз. Написав, зокрема, шість сонат для фортепіано в чотири руки. Бетховен - автор 38 сонат для фортепіано.

...не для музыки, а для рала и плуга. - Рало порівняно з плугом - примітивніше знаряддя для оранки землі (СУМ. Т 8. С. 446).

что он граф, и граф богатый... - Високий дворянський титул графа у Росії за-провадив Петро I. Графські роди поділялися на російські (125 родів, в тому числі графи Царства Польського і Великого князівства Фінляндського) та іноземні.

«Любите и ненавидящих вас». - У церковнослов'янському перекладі: «<...> любите враги ваша, благословите кленущия вы, добро творите ненавидящим вас <...>» (Мт., 5:44).

...эдукацией единственного сына. - Едукація - освіта, виховання (від пол. edukacja).

...начиная с Геттингенского... - Ґеттінґенський університет - тоді найпре- стижніший навчальний заклад на німецьких землях, заснований 1734 року.

...послать графа в Вильно... - Вищий навчальний заклад у Вільні засновано 1579 року. Ліквідовано за рескриптом Миколи I 1832-го після придушення Польського повстання 1830-1831 років, в якому викладачі і студенти університету брали активну участь.

отличился в мазурке. - Мазурка - польський національний танець із три-дольним тактом, що поширився в інших країнах як бальний (СУМ. Т 4. С. 596).

Берлин - карета.

Посесор - орендар землі чи маєтку.

в Варшаву или в Вильно и примет чин смиренной кармелитки. - Тобто черниця монастиря католицького ордену кармеліток. Монастир босих кармеліток засновано у Вільні 1638 року (ліквідований 1865-го), у Варшаві - 1649-го.

...симфонией Себастиана Баха... - Іоганн Себастьян Бах (Johann Sebastian Bach; 1685-1750) - німецький композитор і органіст. Написав 15 триголосих п'єс, які назвав симфоніями.

Это была святая Цецилия! - Цецилія Римська або Свята Цецилія - ранньох-ристиянська мучениця і свята першої половини III ст., у католицькій церкві із XVI ст. вважається покровителькою церковної музики. Шевченко, вірогідно, знав полотно італійського художника Карло Дольчі «Свята Цецилія» (друга половина 1640-х років), що експонується в Ермітажі. У тому ж музеї зберігається однойменна картина пензля італійського художника з кола Ґверчино (1591-1666).

Муж вскоре бежал на Бессарабию... - Бессарабія - історичний регіон між річками Дністер, Прут (притока Дунаю) і гирлом Дунаю. Після підписання Бухарестського мирного договору 1812 року за наслідками Російсько-турецької війни 1806-1812 років Бессарабія відійшла до Російської імперії. Селяни тікали сюди з українських губерній, щоб уникнути кріпосної залежності. Царський указ від 31 жовтня 1817 року забороняв повертати поміщикам тих людей, які опинилися в Бессарабії до підписання Бухарестського договору, на решту кріпаків поміщики мали надавати документи про час їхньої втечі та право власності (Полное собрание законов Российской империи. СПб.: Тип. II отделения собств. его имп. вел. канцелярии, 1830. Т XXXIV. С. 857). У результаті реформи управління державними селянами (1837-1841 роки) до Бессарабії масово переселялися селяни українських губерній. За переписом 1897 року, в Бессарабії проживало 380 тис. українців, що становило майже 20 % всього населення (ЕІУ. Т 1. С. 245).

Я поехал из Балты в Одессу на почтовых. - З 1797 року Балта - місто По-дільської губернії, тепер - у Подільському районі Одеської області. Одеса від 1803 року входила до складу Херсонської губернії. У 1805-1874 роках тут містилася резиденція новоросійського і бессарабського генерал-губернатора. У 1819-1859 роках місто перебувало на становищі порто-франко, що давало право безмитного продажу й зберігання іноземних товарів. За обсягами ви-везення за кордон пшениці Одеса посідала перше місце в Російській імперії (ЕІУ. Т 7. С. 525).

...с мешком дукатов возвратился домой. - Дукат - золота монета масою близько 3,5 г. Від XIV ст. назва дукат поширилася на однотипні золоті монети, що карбувались у Франції, німецьких державах, Чехії, Угорщині, Польщі та інших країнах Європи. На українських землях найбільш поширеними були дукати чеського, угорського, а згодом - голландського карбування. Впродовж XIV - XVIII ст. дукат був основною золотою монетою в Україні (ЕІУ. Т 2. С. 492).

Его судьбы неисповедимы. - Як помітив Леонід Ушкалов (Ушкалов Л. Від ба-роко до постмодерну: есеї. Київ: Грані-Т, 2011. С. 287), це парафраза послання св. ап. Павла до римлян 11:33 («о, глубина богатства и премудрости и разума Божия! яко неиспытани судове его, и неизследовани путие его»).

...медная кварта с водкой. - Кварта дорівнює 1/10 відра, 2 горілчаним пляш-кам, тобто 1,23 л.

Бый лыхом об землю, як швець мокрою халявою об лаву. - Цю ж приказку навів Яків Кухаренко в листі до Шевченка від 25 травня 1845 року (Епістолярій Тараса Шевченка. Харків: Фоліо, 2020. Кн. 1. С. 99). У розпочатому 1 квітня 1854 року листі до нього засланець писав: «<...> чи давно чоловік мені радив, щоб я бив лихом об землю, як той швець мокрою халявою об лаву» (ПЗТ. Т 6. С. 75). Можливо, саме в Кухаренка поет і запозичив це народне порівняння, яке настільки йому запам'яталося, що він використав його у повісті.

...с фонарем и поставцем... - Поставець тут - рід ковша для зачерпування пива, меду, квасу і т. ін. (СУМ. Т 7. С. 362).

...пошли в стодолу спать. - Стодола - будівля для зберігання снопів, сіна, полови тощо, а також для молотьби, віяння і т. ін.; клуня (СУМ, Т 9. С. 724).

...известны только моим эсаулам... - Осавул тут - ватажок загону.

Такой погреб был у меня один близ Звенигородки, в так называемом Бра- терском лесу. Этот погреб был вырыт, как говорит народное предание, гайдамаками в 1768 году. - На Звенигородщині розгорталися події гайдамацького руху XVIII ст. Загін Гната Голого в 1737 і 1743 роках брав штурмом Звенигородський замок. Під час Коліївщини - козацько-селянського національно- визвольного повстання - Звенигородку у червні 1768 року захопили загони Максима Залізняка. Після другого поділу Польщі (1793) Звенигородка у складі Правобережної України відійшла до Російської імперії. Від 1796 року Звенигородка - повітове місто Київської губернії, нині районний центр Черкаської області. Шевченко бував тут до заслання. До Звенигородського повіту належали села Моринці та Кирилівка.

...между Заславлем и Острогом... - Ізяслав (історичні варіанти назви - Ізяс- лавль, Заслав, Заславль) - повітове місто Волинської губернії, тепер Шепетів- ського району Хмельницької області. Острог - повітове місто Волинської губернії, тепер Рівненського району Рівненської області.

...за оградою Китаевской пустыни... - Свято-Троїцька Китаєва пустинь - православний чоловічий монастир, розташований на південній околиці Києва, в урочищі Китаї. Виник на місці скиту ченців Києво-Печерської лаври у XVI або XVII ст. 1786 року пустинь приписано до Києво-Печерської лаври. Вона виконувала роль сільськогосподарської «економії» та місця, де перебували на відпочинку ченці літнього віку (ЕІУ. Т 4. С. 305).

...во время Андрея Боголюбского. - Андрій Боголюбський (бл. 11201174) - князь вишгородський (1149-1150, 1155), пересопницький (11501151), владимиро-суздальський (1155-1174), син Юрія Долгорукого, внук Володимира Мономаха. По смерті київського князя Ростислава Мстислави- ча, свого брата в перших, Андрій Боголюбський доручив синові Мстиславу заволодіти Києвом, що той і зробив 12 березня 1169 року разом з чернігівськими Ольговичами та іншими південноруськими князями (ЕІУ. Т 1. С. 84). Місто було розграбоване і спалене.

Свято-Успенська Києво-Печерська лавра - православний чоловічий монастир. Засновником обителі був Антоній. 1051 вважається роком заснування печерної обителі, прибуття до неї братії та постригу її. Києво-Печерський монастир відіграв велику роль у розвитку літератури, мистецтва, архітектури, прикладного мистецтва, книгодрукування, науки і освіти. У Лаврі жили та працювали відомі проповідники, літописці, вчені, лікарі, будівничі, художники, знавці церковного співу. З монастирем пов'язаний початок літописання на Русі. У другій половині XVIII ст. Києво-Печерський монастир був одним із найбагатших у Російській імперії (ЕІУ. Т 4. С. 187-192).

я вел себя, как знаменитый Ринальдо Ринальдини. - Йдеться про героя одного з найвідоміших «розбійницьких романів» «Рінальдо Рінальдіні, розбійницький отаман» (1797-1800) німецького письменника Крістіана Авґуста Вульпіуса (1762-1827). Вперше його опубліковано у Лейпциґу 1798 року, наступного року перевидано з поправками, а ще за рік випущено продовження під назвою «Ферандіно», яке в російському перекладі приєднано до попередніх частин роману під спільним заголовком (Ринальдо Ринальдини, разбойничий атаман. Исторический роман осьмагонадесять столетия. Москва, 1802-1803. Ч. 1-8; Изд. 2-е: СПб., 1818. Ч. 1-8). Друге видання було в бібліотеці Смірдіна (див. докладно: Боронь О. Спадщина Кобзаря Дармограя. С. 435-436).

Луцьк - повітове місто Волинської губернії від часу її утворення, тепер адміністративний центр Волинської області. Немає відомостей про Шевченкове перебування в місті.

Merci, monsieur (франц.) - дякую, пане.

Дубно - повітове місто Волинської губернії, нині - районний центр Рівненської області. Шевченко побував тут у жовтні 1846 року.

На Фоминой неделе... - Другий тиждень після Великодня, починався в неділю і завершувався у суботу.

...в руки полиции в Кременце... - Кременець - повітове місто Волинської гу-бернії, тепер районний центр Тернопільської області. Шевченко проїжджав місто дорогою на Почаїв і на зворотному шляху у жовтні 1846 року (Жур П. Дума про Огонь. С. 290).

...прямо в Почаев помолиться святой Заступнице Почаевской... - Ікона Пресвятої Богородиці в Успенському соборі Почаївської лаври вважається чудотворною. Почаїв - містечко Кременецького повіту Волинської губернії, тепер місто Кременецького району Тернопільської області. Почаївська Свято-Успен- ська лавра - один із найвідоміших українських монастирів, видатний архітектурний ансамбль. Монастир засновано 1597 року. Під час ліквідації Української греко-католицької церкви на Правобережній Україні у 1830-1831 роках його передано РПЦ, у 1833 році він дістав статус лаври. Виконуючи доручення Археографічної комісії (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. 1814-1861. Київ: Вища школа, 1982. С. 78), Шевченко створив у Почаєві чотири акварельні малюнки: «Почаївська лавра з півдня», «Почаївська лавра зі сходу», «Успенський собор Почаївської лаври (внутрішній вигляд)», «Вид на околиці з тераси Почаївської лаври» (ПЗТ Т. 8. № 74-77). Занотував тут до свого дорожнього альбому народні пісні «Гиля, гиля, селезень...», «Ой пила, вихилила...», «Ой у саду, саду ходила кокошка...».

Возвращаясь из Почаева, я зашел в Кременец посмотреть на королеву Бону и на воздвигавшиеся в то время палаты, или кляштор, для Кременецкого лицея. - Бона Марія Сфорца д'Арагона (Bona Sforza; 1494 - 1557) - дружина польського короля Сигізмунда I Старого. З походження - герцогиня Міланська, неаполітанська принцеса. Шевченко має на увазі високу (майже 400 м) і стрімку гору Бону (давня назва - Замкова), на якій розташовувався кременецький замок. Бона Сфорца володіла містом і замком у 1535-1556 роках; вона доклала багато зусиль для зведення на горі нових фортифікаційних споруд (ЕІУ. Т 5. С. 314-315). Кляштор - католицький монастир.

Кременецький ліцей - загальна назва напіввищого навчального закладу на Волині, що спершу формально називався гімназією, а потім ліцеєм - Волинською гімназією та Волинським ліцеєм (з 1818 року). Заклад діяв у Кременці від 1805 до 1833 року. У 1809 році при гімназії відкрили два конвікти (гуртожитки). Після придушення польського повстання 1830-1831 років російський уряд схвалив рішення про закриття Волинського ліцею, 1832 року його переведено до Києва. Згідно з царським указом на базі ліцею 1833 року створено Університет св. Володимира (ЕІУ. Т 5. С. 315-317). У будівлі колишнього ліцею в Кременці на час Шевченкових відвідин розміщувалася Волинська духовна семінарія.

Мир праху твоему, благородный Чацкий! Ты любил мир и просвещение! Ты любил человека, как нам Христос его любить заповедал! - Чацький Тадеуш (Tadeusz Czacki; 1765-1813) - польський культурний і освітній діяч, історик, письменник, співзасновник Кременецького ліцею. З 1803 року до своєї смерті працював «візитарем» (інспектором) шкіл Волинської, Київської та Подільської губерній. Завдяки його діяльності розширено шкільну мережу і створено нові навчальні заклади в цих губерніях. Зокрема, відкрито понад 120 початкових і понад 80 повітових шкіл. З'явилися гімназії в Києві та Вінниці (ШЕ. Т 6. С. 727). Помер у Дубні, похований у родинному склепі в Порицьку, нині с. Павлівка Воло- димир-Волинського району Волинської області (могила не збереглася). Як зауважує Юхим Меламед, саме «у Кременці Шевченко міг дізнатися докладніше про діяльне подвижництво Чацького. Його ім'я тут вельми високо шанували. Ще за життя вченого мешканці Волинської губернії піднесли йому пам'ятну золоту медаль “за труды по распространению просвещения” - один із найкращих витворів знаного скульптора і медальєра Фьодора Толстого (1783-1873), а після смерти Чацького на його честь щороку влаштовували урочисту церемонію. Відбувалась вона там, де найдоречніше прозвучали б цитовані повище слова, - у ліцейському костелі. Відомо, що в ньому було встановлено золоту урну із серцем покійного освітянина і написом - парафразою з Євангелії: “Ubi thesaurus tuus, ibi est car tuum” (“Де скарб твій, там серце твоє”). Навряд чи автор “Варнака” міг пройти повз цю скорботну реліквію, і швидше за все саме її він мав на увазі, віддаючи данину пам'яті “шляхетного Чацького”» (Меламед Ю. Із коментаря до «Шевченківського словника» // Записки НТШ в Америці. Нова серія. Нью-Йорк, 2017. Т 1. С. 231-232).

Верба - село Дубенського повіту Волинської губернії, тепер Дубенського району Рівненської області, розташоване на півдорозі між містами Дубно і Кременець. Шевченко проїздив через село у жовтні 1846 року.

Корець - містечко Новоград-Волинського повіту Волинської губернії, тепер Рівненського району Рівненської області. Шевченко побував тут у жовтні 1846 року.

Я спросил чвертку водки... - чверть штофа (кварти), тобто близько 300 мл.

...сверху, в душник. - Душник - отвір для виходу повітря, диму, пари і т. ін. (СУМ. Т 2. С. 449).

Вскую мя еси оставил! - Вскую (церковнослов.) - чому, нащо; останні сло-ва розіп'ятого Ісуса Христа (Мт., 17:46; Мк., 15:34); початок псалма 21 («Боже, Боже мой, вонми ми, вскую оставил мя еси? Далече от спасения моего словеса грехопадений моих»).

...кипяченого молока с шалфеем... - Деякі види шальвії мають протизапальні та пом'якшувальні властивості.

...Марыся, какподданка... - Тобто кріпачка.

1845 года Киев - Дата фіктивна. Див. докладно: Кодацька Л. Ф. Однойменні твори Т Г Шевченка (Порівняльний аналіз поем і повістей «Наймичка», «Варнак», «Княжна» - «Княгиня»). Київ: Наукова думка, 1968. С. 86-124.

«Княгиня»

...в моем старом сердце... - У 1853 році, коли написано повість, Шевченкові виповнилося тільки 39 років. Загалом у зачині повісті простежуються автобіографічні риси.

наша бедная, старая белая хата, с потемневшею соломенною крышею и черным дымарем... - Шевченко змалював батьківську хату в Кирилівці (ПЗТ. Т 8, № 106) в дорожньому альбомі 1842-1843 років (згодом аркуш було вилучено; нині зберігається в НМТШ). На батьківській садибі Шевченка у 1935-1939 роках збудовано Літературно-меморіальний музей, 1989-го - поряд відтворено хату, в якій він провів дитинство.

Причілок - бокова стіна будинку; бокова частина даху (СУМ. Т 8. С. 99).

...моей незабвенной сестры, моей терпеливой, моей нежной няньки! - Найстарша з дітей Катерина (1804-1848). У 1823 році вийшла заміж за кріпака с. Зелена Діброва Антона Красицького. Шевченко відвідував її у 1843 та 1845 роках. Згадував у листах до брата Микити (ШЕ. Т 6. С. 874). Феофан Ле- бединцев переказував спогади Катерини, як малий Тарас приходив до неї в Зелену Діброву після смерті матері: «Ее, т. е. старшую сестру Тараса, звали у нас “Катрею гугнявою”, потому что она от природы или от болезни какой гнусила. После того, как Тарас незадолго до ссылки своей побывал на родине и у нее, Катри, она, вспоминая его детство, рассказывала матери моей о его блу- канье в детские годы из Кирилловки в Зелену, т. е. от отчима к старшей сестре и обратно. «Приблудою його, матушечко, звали, єй-Богу. Було оце й не видно, як воно рип і ввійде тихенько до хати, сяде собі на лаві та все мовчить. Нічого в світі у його не допитаєшся: чи його прогнали відтіля, чи його били, чи їсти йому не давали. Було, манівцями ходить, геть попід дібровою, та через Гарбузів яр, та через левади, та могилками. І як прийшло раз воно, то так впало грудочкою і заснуло на лаві, а я як загляну йому в голову, аж у його, пробачайте, матушечко, в голові... як у свинячому стегні... Еге, отаке було, а далі вистербало... Ніхто й не сподівався з його чоловіка» (Спогади про Тараса Шевченка / Укладання і примітки В. С. Бородіна, М. М. Павлюка, О. В. Бороня; передмова В. Л. Смі- лянської. Київ: Дніпро, 2010.С. 41-42).

Клуня - будівля для зберігання снопів, сіна, полови тощо, а також для молотьби, віяння й т. ін.; стодола (СУМ. Т 4. С. 192).

...Уманский и Петергофский... - Мова про парк «Софіївка» поблизу Умані (повітового міста Київської губернії, тепер у Черкаській області), що його заснував граф Станіслав-Фелікс Потоцький 1796 року в урочищі Кам'янка і назвав на честь своєї дружини. Під керівництвом автора проєкту Людвіга Метцеля (17641848) споруджено ставки, шлюзи, фонтани та водоспади, острів Анти-Цирцеї, підземну річку Ахеронт, мости, гроти, Єлисейські поля, обеліск «Розбита колона», дорожньо-алейну систему, встановлено статуї. Висаджувалися екзотичні дерева з Африки, Азії, Італії, Криму. 1832 року парк, як і всю власність Потоць- ких, конфісковано й передано Київській казенній палаті, а 1836-го підпорядковано управлінню військових поселень. Згідно з указом Миколи I від 21 квітня 1836 року парк офіційно названо Царицин сад. 1833 року прокладено вул. Садову, яка зв'язала парк із містом, 1838-го розширено й викладено бруківкою Головну алею, 1841 встановлено альтанку «Грибок» та Китайську альтанку, У 1842-1845 роках споруджено павільйон Флори, 1844-го - дві вежі в готичному стилі на головному вході, які в 1850-1852 роках за вказівкою Миколи I перебудовано в античному стилі. З 1929 року - державний заповідник. Нині - Національний дендрологічний парк площею 180 га. Має статус науково-дослідного інституту НАН України (ЕІУ. Т 9. С. 717-718). Шевченко побував в Умані в дитинстві та 1845 році.

Петергофським садом Шевченко узагальнено називає палацово-паркові ансамблі з фонтанами, водоспадами, скульптурами в Петергофі, місці розташування царських резиденцій, на південному березі Фінської затоки поблизу тодішнього Петербурга (нині адміністративно в його складі). Розбудову Петергофа розпочато за наказом Петра I у 1709-1710 роках. Ансамблі Нижнього парку, Верхнього саду, Англійського парку набули розвитку у XVIII ст., решти - у XIX ст.

Шевченко побував у Петергофі 1 липня у 1836-му і 1839 роках, де цього дня від 1830-го щороку проводилося свято на честь дня народження імператриці Олександри Федорівни, дружини Миколи I. Поет у щоденнику 1 липня 1857 року занотував: «А сегодня действительно в Петергофе праздник. Великолепный царский праздник! Когда-то давно, в 1836 году, если не ошибаюсь, я до того был очарован рассказами об том волшебном празднике, что, не спросясь хозяина (я был тогда в ученьи у маляра, или так называемого комнатного живописца, некоего Ширяева, человека грубого и жестокого) и пренебрегая последствиями самовольной отлучки (я знал наверное, что он меня не отпустит), с куском черного хлеба, с полтиною меди в кармане и в тиковом халате, какой обыкновенно носят ученики-ремесленники, убежал с работы прямо в Петергоф на гулянье. Хорош, должно быть, я был тогда. Странно, однако ж, мне и вполовину не понравился тогда великолепный Самсон и прочие фонтаны и вообще праздник, против того, что мне об нем наговорили. [...] я, не дождавшись иллюминации, возвратился вспять, совершенно не дивяся бывшему. [...]

Во второй раз, в 1839 году, посетил я петергофский празд[н]ик совершенно при других обстоятельствах. Во второй раз, на Бердовском пароходе, сопровождал я в числе любимых учеников, Петровского и Михайлова, сопровождал я своего великого учителя Карла Павловича Брюллова» (ПЗТ Т 5. С. 35-36).

Левада - присадибна ділянка землі з сінокосом, городом та плодовим садом або іншими деревами (СУМ. Т 4. С. 458).

Царина - околиця, край села (СУМ. Т 11. С. 181).

...и по одну сторону село, и по другую сторону село, и там из темных садов выглядывает треглавая церковь, белым железом крытая, там тоже выглядывает церковь из темных садов и тоже белым железом крытая. - Парафіяльну дерев'яну церкву в Кирилівці було збудовано 1792 року на місці попередньої, зведеної у 1736-му замість ще давнішої (Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии, или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. Киев: В тип. Киево-Печер. лавры, 1864. С. 401). У Мо- ринцях дерев'яну церкву збудовано 1784 року на місці давнішої, яка існувала з 1726-го, фундаментально перебудована 1854-го (Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. С. 389, 581). Обидві церкви до нашого часу не збереглися.