Історична пам'ять і некрополітика у прозі Олександра Ірванця

Варто зазначити, що роман Ірванця являє собою певну, закорінену в естетику постмодернізму, гру з читацькими жанровими сподіваннями, в ході якої читач розраховує на реалізацію у творі певних сюжетних або жанрових (дистопійних) кліше, а автор, спочатку вкладаючи в текст певні натяки, окреслюючи вектори можливого розвитку дії, згодом позбавляє читача очікуваних їх реалізацій. Розглянемо два найприкметніших вияви такої гри у творі, зазначаючи, що один із них руйнує жанрові сподівання, а другий - сюжетні.

Перший із них полягає в маніпулюванні читацькими очікуваннями, пов'язаними з емоційним фоном описуваного, зі сферою моральності, здатності персонажів до емпатії. При репрезентації емоціосфери персонажів дистопійного твору традиційним є виокремлення протагоніста з-посеред однорідної людської маси не тільки за критерієм допитливості розуму, а й на підставі його/її підвищеної здатності до емоцій, до емпатії - репрезентується гуманний герой у дегуманізованому середовищі. Конфлікт емоційності протагоніста з байдужістю й емоційним отупінням натовпу бачимо, наприклад, у класичних зразках дистопії «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі, «1984» Джорджа Орвелла та «451 за Фаренгейтом» Рея Бредбері.

На початку роману «Хвороба Лібенкрафта» спостерігаємо передумови до подібного протиставлення протагоніста суспільству. Ігоря показано як більше схильного до емпатії, ніж інші: його вражає сцена вбивства хлопця в трамваї (про це свідчить зауваження Віктора, що Ігор після приходу на роботу «якийсь не такий»), іронія ж Віктора з цього приводу викликає роздратування протагоніста. Ігор проявляє здатність до нормальних людських почуттів і в інших ситуаціях: він відчуває сором перед дружиною, коли приходить додому п'яний, незручність перед Семеном Марковичем, коли ставить йому питання про минуле, симпатію до Лариси.

Загалом же в описаному в романі суспільстві беземоційність являє собою соціальну норму. Так, після вбивства хлопця на зупинці «[д]ехто з пасажирів опустив голову, ще хтось відвернувся, але більшість з погано прихованою цікавістю спостерігала крізь вікна й відчинені двері» (Ірванець, 2010a, с. 6). Інші сфери життя суспільства також демонструють брак емоцій як норму - це спостерігається, наприклад, у сцені подружнього сексу протагоніста або в розмові дружини Ігоря Ліди й доньки Марини про нього на кухні:

«-- Мамо! А чого він у нас такий?

-- Не знаю. Який вже є. Їж давай.

-- Міг би бути й не такий. Міг би бути кращий...

Все це говорилося монотонно, без жодних почуттів»

(Ірванець, 2010a, с. 26, курсив наш - Т.Г.).

Ті рідкісні емоції, які все ж з'являються у людей, - це емпатія до таких самих, як вони, частинок уніфікованої маси: Віктор рятує Ігоря від нападу собаки під час знищення тварин; жінки заспокоюють Ларису після того, як її ледь не загризла собака; вахтерка ділиться яблуками з Ігорем і Віктором. Але як тільки персонажа марковано як іншого, наділеного тілесними особливостями (хвороба Лібенкрафта), навіть найближчі люди миттєво втрачають цю емпатію й піддають колишнього «свого» смертельній загрозі. Так, коли Лариса, яка прийшла в гримерку до Ігоря спокусити його (очевидно, маючи до нього почуття), бачить плямки на його очах, вона починає кричати, наражаючи його на небезпеку бути вбитим колегами. І це попри те, що напередодні він урятував їй життя. Так само реагують на хворобу протагоніста і його дочка та дружина. У цьому випадку всі людські стосунки нівелюються, хворий виноситься за межі «людського» стану й позбавляється права на співчуття і емпатію. Не видають Ігоря лише стара жінка в трамваї й Семен Маркович, який, проте, й сам має хворобу Лібенкрафта, а отже, Ігор для нього «свій».

Руйнування жанрових сподівань щодо динаміки емоцій Ігоря є найцікавішим елементом гри автора з читачем. На досвідченого читача, звиклого до описів емоційного «пробудження» героїв дистопій, очікує неабияке розчарування, коли з'ясовується, що, попри підвищену в результаті хвороби чутливість до сенсорних подразників протагоніст не набуває при цьому додаткової емпатійності, а, навпаки, втрачає здатність до емоцій, асоційованих із гуманністю. Він, зокрема, не вагаючись, убиває Ларису, Віктора, дружину й доньку, коли вони дізнаються про його хворобу. Він успішно «забороняє» собі відчувати емоції щодо цього й навіть убиваючи власну дружину, усвідомлює, що «вже не відчуває страху й потрясіння, - він боровся, він рятувався, він усе робив вірно. Світ навколо був лихим і чужим, намагався знищити його, і тому кожен рух, кожна думка й кожен подих тепер було спрямовано тільки на одне - вижити. Світ переслідував його невідь за що, невідь-чому, тож опиратися, рятуватися було природно» (Ірванець, 2010a, с. 164). Урешті, в результаті такого несподіваного викривлення жанрових закономірностей дистопії читач опиняється в ситуації, коли залишатися «на боці» героя стає важко або неможливо. Більше того, така поведінка протагоніста диктує реципієнтові підозру, що, можливо, влада недаремно захищає суспільство від носіїв хвороби Лібенкрафта й негласно прирікає їх на смерть або робить жертвами експериментів.

Другий вияв авторської гри з читачем «Хвороби Лібенкрафта» пов'язаний із руйнуванням сюжетних сподівань, проте він цілком узгоджується із жанровими кліше дистопії. Як у класичних творах цього жанру, у романі Ірванця показано ситуацію, коли гадані борці за свободу виявляються організацією, створеною самою державою в межах експериментального проєкту. Про це Ігор дізнається від Семена Марковича, коли той намагається завербувати його. У процесі розвитку подій, коли протагоніст опиняється на Острові, у спеціальному закладі для таких, як він, з'ясовується, що в їхньому бараці є особистий кабінет самого Лібенкрафта, який, імовірно, спеціально створив «хворобу» для того, щоб удосконалити населення країни. Виявляється, що загрозу державі несуть саме неконтрольовані випадки зараження, поодинокі «хворі» поводяться непередбачувано, унеможливлюють реалізацію некрополітики держави, й тому вбивство їх населенням усіляко підтримується.

Як і в багатьох інших дистопіях, у творі відсутній хепіенд, а картина соціальнополітичної дійсності, яку своїм тепер уже безпомильним зором бачить Ігор, являє собою повну перемогу некровлади. Наприкінці твору викладено іронічний внутрішній монолог протагоніста - своєрідний гімн некровладі із детальним поясненням принципу її дії: «Дякую тобі, Державо, за те, що не вб'єш мене прямо зараз, у цю мить. Дякую тобі, Державо, що не даси вбити мене своїм рядовим громадянам. Дякую, що цю місію, це завдання, цей гріх, цю насолоду ти цілковито забрала собі [...] [П]ередусім права належать тобі. Право наглядати за нами. Контролювати наші вчинки, наші дії. Визначати, які з цих дій вірні, а які ні» (Ірванець, 2010a, с. 173-175).

Отже, роман «Хвороба Лібенкрафта» є влучним художнім відображенням некрополітики. Суспільство, репрезентоване на сторінках твору, демонструє повну покірність некровладі й визнання її права розпоряджатися життями й смертю своїх представників. Ті сподівання на пробудження гуманності й зародження протестів проти влади в суспільстві, які навіюються читачеві в першій частині роману, зазнають краху в другій частині, тільки підтверджуючи авторське жанровизначення твору «Понурий роман».

Висновки та перспективи подальших розвідок

Аналіз художньої репрезентації ідеї некрополітики Акіля Мбембе у дистопіях Олександра Ірванця «Очамимря», «Рівне/Ровно (Стіна)», «Хвороба Лібенкрафта» і «Харків 1938» дає підстави до висновку, що ці твори являють собою своєрідний простір для художніх експериментів стосовно можливого функціонування некровлади у дистопійному світі, подібному до тоталітарного минулого колонізованої України. Найяскравішого вияву некрополітична сутність тоталітарної влади здобуває у таких рисах названих творів, як специфічний поділ простору на відкриті й закриті зони, відмежування описуваної країни від цивілізованого світу (зокрема, стіною - в романах «Рівне/Ровно (Стіна)» і «Харків 1938»), безмежна влада держави у визначенні, хто може жити, а хто мусить померти й застосування владою практики тілесних ушкоджень і загрози таких ушкоджень для членів суспільства, які відрізняються від інших поведінкою й формами вираження тілесності.

Бібліографічний список

1. Бондарева, О. Є., 2008. Драматургія Олександра Ірванця: постісторичний герой у віртуальному світі. Агора. Перспективи соціального розвитку регіонів, 7, с. 119132.

2. Ірванець, О., 2002a. Рівно/Ровно (Стіна). Нібито роман. Харків: Folio.

3. Ірванець, О., 2002b. «Я не хочу брехати ні собі, ні читачеві». [Інтерв'ю Олені та Володимиру Перепадям]. Українська правда [онлайн]. 30 квітня 2002. Доступно: <https://www.pravda.com.ua/articles/2002/04/30/2988555/> (Дата звернення: 14.12.2022).

4. Ірванець, О., 2010a. Хвороба Лібенкрафта. Morbus dormatorius adversus. Понурий роман. Харків: Folio.

5. Ірванець, О., 2010b. Загальний аналіз. Оповідання, повість. Харків: Folio.

6. Ірванець, О., 2011. «Мур досі розділяє Україну» [Інтерв'ю BBC News Україна]. 21 листопада 2011. Доступно: <https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2011/11/111121_book_irvanets_intervie w_rl> (Дата звернення: 14.12.2022).

7. Ірванець, О., 2017. Харків 1938: антиантиутопія. Київ: Laurus.

8. Ірванець, О., 2018. «Курков ближчий до Стівена Кінга, а я - до Артюра Рембо» [інтерв'ю Любов Базів] в Ukrinform. 18 квітня 2018 р. Доступно: <https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2443500-oleksandr-irvanec-pismennik.html> (Дата звернення: 14.12.2022).

9. Ковалів, Ю. І., 2007. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Київ: ВЦ «Академія». Том 1.

10. Кульчицький, С., 2013. Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі. Кн. 2. Київ: Темпора.

11. Монолатій, І., 2018. (Псевдо)пам'ять Рівного від Олександра Ірванця. Zbruc [онлайн]. Доступно: <https://zbruc.eu/node/81958> (Дата звернення: 14.12.2022).

12. Павлишин, М., 2003. Постколоніальна теорія і критика. Мережева лабораторія Бриколаж [онлайн]. 31 серпня 2003 р. Доступно за: <http://lab.org.ua/article/155/> (Дата звернення: 14.12.2022).

13. Потапенко, Я. О. 2012. Особливості конструювання «нової тілесності» в маніпулятивнопропагандистському дискурсі радянського тоталітарного режиму. Наукові записки з української історії, 31, с. 241-246.

14. Солдатенко, В., 2012. Пам'ять. Науково-дослідний інститут українознавства [онлайн]. Доступно: <http://ndiu.org.ua/index.php/component/content/article/102-2009-08-31-1355-49/1721 -2012-05-14-10-14-07> (Дата звернення: 14.12.2022).

15. Ягунов, Д. В., 2020. Тортури як інструмент сучасної політики соціального контролю.

16. Політичне життя, 4, с. 46-54. DOI: https://doi.org/10.31558/2519-2949.2020.4.6 Blaim, A., 2022. Anti-utopia. In: Marks, P., Wagner-Lawlor, J.A., Vieira, F. (eds) The Palgrave Handbook of Utopian and Dystopian Literatures. Palgrave Macmillan, Cham, pp. 39-51. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-030-88654-7_3 Claeys, G., 2022. Dystopia. In: Marks, P., Wagner-Lawlor, J.A., Vieira, F. (eds) The Palgrave Handbook of Utopian and Dystopian Literatures. Palgrave Macmillan, Cham, рр. 53-64. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-030-88654-7_4 da Concei9ao, F.W.B. and Paulino, R.C., 2022. The historical fiction of Eliana Alves Cruz: necropower, violence, coloniality of the body, and infectious diseases. Veredas: Revista da Associagao Internacional de Lusitanistas, (37), pp.51-65.

17. Foucault, M. and Ewald F., 2003. “Society Must Be Defended”: Lectures at the College de France, 1975-1976. Vol. 1. Macmillan.

18. Mbembe, J.-A. and Meintjes, L., 2003. Necropolitics. Public Culture [online], 15(1), pp. 11-40.

19. Доступно: <https://www.muse.jhu.edu/article/39984> (Дата звернення: 14.12.2022). Revakovych, M., 2018. Ukraine's Quest for Identity: Embracing Cultural Hybridity in Literary Imagination, 1991-2011. Lexington Books.

20. Yaqin, A., 2021. Necropolitical Trauma in Kamila Shamsie's Fiction. The Muslim World, 111(2), pp. 234-249.

References

1. Blaim, A., 2022. Anti-utopia. In: Marks, P., Wagner-Lawlor, J.A., Vieira, F. (eds) The Palgrave Handbook of Utopian and Dystopian Literatures. Palgrave Macmillan, Cham, pp. 39-51. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-030-88654-7_3

2. Bondareva, O. Ye., 2008. Dramaturhiia Oleksandra Irvantsia: postistorychnyi heroi u virtualnomu sviti [Oleksandr Irvanets' dramaturgy: a post-historical hero in the virtual world]. Agora. Prospects of social development of regions, 7, pp. 119-132.

3. Claeys, G., 2022. Dystopia. In: Marks, P., Wagner-Lawlor, J.A., Vieira, F. (eds) The Palgrave Handbook of Utopian and Dystopian Literatures. Palgrave Macmillan, Cham, рр. 53-64. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-030-88654-7_4

4. da Concei9ao, F.W.B. and Paulino, R.C., 2022. The historical fiction of Eliana Alves Cruz: necropower, violence, coloniality of the body, and infectious diseases. Veredas: Revista da Associagao Internacional de Lusitanistas, (37), pp.51-65.

5. Foucault, M. and Ewald F., 2003. “Society Must Be Defended”: Lectures at the College de France, 1975-1976. Vol. 1. Macmillan.

6. Irvanets, O., 2002a. Rivno/Rovno (Stina). Nibyto roman [Rivno/Rovno (The Wall). Supposedly a novel]. Kharkiv: Folio.

7. Irvanets, O., 2002b. «Ia ne khochu brekhaty ni sobi, ni chytachevi» [I don't want to lie either to myself or to the reader]. [Interview given to Olena and Volodymyr Perepadias], 2002.

8. Ukrainian Truth. 30.04.2002. Available at: <https://www.pravda.com.ua/articles/2002/04/30/2988555/> (in Ukrainian). (Accessed.

9. Irvanets, O., 2010a. Khvoroba Libenkrafta. Morbus dormatorius adversus. Ponuryi roman. [Liebenkraft's disease. Morbus dormatorius adversus. Gloomy novel]. Kharkiv: Folio.

10. Irvanets, O., 2010b. Zahalnyi analiz. Opovidannia, povist [General analysis. Short stories, the tale]. Kharkiv: Folio.

11. Irvanets, O., 2011. “Mur dosi rozdiliaie Ukrainu. Interv'iu” [“The wall still divides Ukraine. Interview”]. [Interview with BBC News Ukraine]. BBC News Ukraine. 21.11.2011. Available at: <https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/20n/11/in 121_book_irvanets_intervie w_rl> (in Ukrainian). (Accessed: 14.12.2022).

12. Irvanets, O., 2017. Kharkiv 1938: antiantiutopia [Kharkiv 1938: anti-dystopia]. Kyiv: Laurus.

13. Irvanets, O., 2018. “Kurkov blyzhchyi do Stivena Kinha, a ya - do Artiura Rembo” [Kurkov is closer to Stephen King, and I am closer to Arthur Rimbaud]. [Interview Lyubov Baziv]. Ukrinform. 18.04.2018 p. Available at: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2443500-oleksandr-irvanec-pismennik.html (in Ukrainian). (Accessed: .

14. Kovaliv, Yu. I., 2007. Literaturoznavcha entsyklopediia: U dvokh tomakh [Literary encyclopedia: In two volumes]. Kyiv: EC «Akademiia». Vol. 1.

15. Kulchytskyi, S., 2013. Chervonyi vyklyk. Istoriia komunizmu v Ukraini vidyoho narodzhennia do zahybeli [Red challenge. The history of communism in Ukraine from its birth to its demise]. Books 2. Kyiv: Tempora.

16. Mbembe, J.-A. and Meintjes, L., 2003. Necropolitics. Public Culture, 15(1), pp. 11-40. Available at: <https://www.muse.jhu.edu/article/39984> (Accessed: 14.12.2022).

17. Monolatii, I., 2018. (Psevdo)pamiat Rivnoho vid Oleksandra Irvantsia [(Pseudo)memory of Rivne from Oleksandr Irvanets]. Zbruc [online]. Available at: <https://zbruc.eu/node/81958> (in Ukrainian). (Accessed: 14.12.2022).

18. Pavlyshyn, M., 2003. Postkolonialna teoriia i krytyka [Postcolonial theory and literary criticism]. ML Bricolage [online]. 31.08.2003. Available at: <http://lab.org.ua/article/155/> (Accessed 14.12.2022). (in Ukrainian).

19. Potapenko, Ya. O. 2012. Osoblyvosti konstruiuvannia «novoi tilesnosti» v manipuliatyvnopropahandystskomu dyskursi radianskoho totalitarnoho rezhymu [The features of construction of «new corporeality» in the manipulative and propagandists discourse of soviet totalitarian regime]. Scientific Notes on Ukrainian History, 31, pp. 241-246. (in Ukrainian).

20. Revakovych, M., 2018. Ukraine's Quest for Identity: Embracing Cultural Hybridity in Literary Imagination, 1991-2011. Lexington Books.

21. Soldatenko, V., 2012. Pam'iat [Memory]. Research Institute of the Ukrainian Studies [online]. Available at: <http://ndiu.org.ua/index.php/component/content/article/102-2009-08-3113-55-49/1721-2012-05-14-10-14-07> (Accessed 14.12.2022). (in Ukrainian).

22. Yahunov, D. V., 2020. Tortury yak instrument suchasnoi polityky sotsialnoho kontroliu [Torture as a tool of modern social control policy]. Political Life, 4, pp. 46-54. DOI: https://doi.org/10.31558/2519-2949.2020A6 (in Ukrainian).

23. Yaqin, A., 2021. Necropolitical Trauma in Kamila Shamsie's Fiction. The Muslim World, 111(2), pp.234-249.

Размещено на Allbest.ru