Емоційний світ Києво-Печерського патерика крізь призму цитат та алюзій християнської літератури

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕМОЦІЙНИЙ СВІТ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОГО ПАТЕРИКА КРІЗЬ ПРИЗМУ ЦИТАТ ТА АЛЮЗІЙ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Людмила Петрушко

Анотація

печерський патерик цитата алюзія

Метою статті є розкриття інформаційного потенціалу цитат і алюзій у контексті повідомлень Києво-Печерського патерика про емоційний світ. Методологія дослідження полягає в застосуванні методів аналізу, синтезу та узагальнення, класифікації та систематизації, індукції та дедукції, наративного, евристичного, ретроспективного, текстологічного порівняння, інтерпретаційного та герменевтичного. Наукова новизна. У статті здійснено першу спробу комплексного аналізу патерикових цитат і алюзій, пов'язаних із емоційним світом, частина з яких виявлена вперше або уточнена. Висновки. Виявлені цитати та алюзії походять із біблійних, агіографічних, повчальних та богослужбових текстів. Вони були покликані підкріпити ту чи іншу думку авторитетом текстів християнської літератури; через посередництво повідомлень про конкретні ситуації з реалій Печерської обителі підтвердити непохитну істинність слів Господніх; пов'язати локальну історію зі Священною; на рівні форми провести паралель між житіями печерських святих і християнських святих більш раннього часу, які мали подібні риси; внести в патериковий текст те змістове наповнення, яке міститься в першоджерелі, «розширити» у контексті змісту межі патерикового слова, поглибити цей зміст додатковими важливими пластами. У частині випадків наявність цитат і алюзій, особливо коротких, могла бути пов'язаною з тим, що ці слова були добре відомими авторам, становили для них звичну лексику й тому не обов'язково «вкладалися» в текст із певною метою, хоча могли й бути усвідомленими як цитата чи алюзія. Важливі аспекти печерської візії емоційного світу базувалися на християнській, насамперед біблійній, традиції. Отримані висновки мають значення як у контексті проблематики джерел, так і в контексті вивчення емоційного світу людини українського Середньовіччя.

Ключові слова: емоційний світ, Києво-Печерський патерик, цитати та алюзії, Святе Письмо, агіографія, повчальна література, богослужбові тексти.

Annotation

Petrushko Liudmyla - candidate of historical sciences, research fellow of the department of codicology and codicography, institute of manuscript, Vernadsky national library of Ukraine, Kyiv, Ukraine).

EMOTIONAL WORLD OF THE KYIVAN CAVE PATERICON
THROUGH THE PRISM OF QUOTES AND ALLUSIONS FROM CHRISTIAN LITERATURE

The goal of the article is to reveal the informational potential of quotations and allusions in the context of the messages of the Kyivan Cave Patericon about the emotional world. Methodology. The research uses methods of analysis, synthesis and generalization, classification and systematization, induction and deduction, narrative, heuristic, retrospective, textual comparison, interpretive and hermeneutic. The scientific novelty. The article makes the first attempt at a comprehensive analysis of pateric quotations and allusions related to the emotional world, most of which have been discovered or clarified for the first time. Conclusions. The identified quotations and allusions come from biblical, hagiographic, didactic and liturgical texts. They were urged to reinforce this or that opinion by the authority of the texts of Christian literature; to confirm the doubtless truth of God's words through reports about specific situations from the realities of the Pechersk monastery; connect local history with Sacred history; at the level of form, draw a parallel between the lives of the cave saints and the Christian saints of earlier times, who had similar features; to introduce into the pateric text the content contained in the original source, to «expand» the boundaries of the pateric word in the context of the content, to deepen this content with additional important layers. In some cases, the presence of quotations and allusions, especially short ones, could be due to the fact that these words were well known to the authors, were a familiar vocabulary for them and therefore were not necessarily «inserted» into the text with a specific purpose, although they can be understood as a quotation or an allusion. Important aspects of the Pechersk vision of the emotional world were based on the Christian, primarily biblical, tradition. The obtained conclusions are important both in the context of the problem of sources and in the context of the study of the emotional world of a person in the Ukrainian Middle Ages.

Key words: emotional world, Kyivan Cave Patericon, quotations and allusions, Holy Scripture, hagiography, educational literature, liturgical texts.

Постановка проблеми

Києво-Печерський патерик як пам'ятка багата своїм культурно-історичним змістом Доповідь була виголошена під час міжнародного наукового круглого столу «Києво-Печерський патерик: джерела та контекст», який відбувся 25 листопада 2022 р. в м. Париж (Франція) у рамках днів франко-українських наукових досліджень і був приурочений до 800-річчя з часу створення цієї давньоукраїнської літературної пам'ятки. Організаторами заходу виступили: Ecole pratique des hautes etudes (Paris) спільно з Інститутом історії України НАН України (Київ), Національним заповідником «Києво-Печерська лавра» (Київ) і Міжнародним інститутом афонської спадщини (Київ).

Висловлюю глибоку вдячність усім прекрасним людям, котрі посприяли появі цієї скромної розвідки, а найбільше моєму дорогому подружжю С.В. Прудивусу, який допоміг у виявленні великої кількості джерел походження аналізованих цитат і алюзій. Сивець С. Філософсько-літературна інтерпретація категорії «мовчання» та «тиші» в «Києво-Печерському Патерику». Літературознавчі студії. Київ: ВПЦ «Київський університет», 2013. Вип. 39. Ч. 2. С. 388-391., як одне з досить обмеженого кола збережених до нашого часу джерел Середньовіччя, як збірник різножанрових текстів, пов'язаних із найвизначнішою обителлю тієї доби, викликав і продовжує викликати інтерес дослідників, насамперед істориків-медієвістів, текстологів, філологів. Питання джерел, використаних при створенні першого оригінального Отечника, було одним із центральних у патерикознавчих студіях. Однак, незважаючи на це, воно досі залишається не вичерпаним і не втратило своєї актуальності. Очевидно, причин для цього є щонайменше дві. Насамперед, це - значний обсяг пам'ятки, її структура, складена з різних творів. Друга причина полягає в різних рівнях обізнаності авторів і тогочасних читачів / слухачів, з одного боку, і нинішніх дослідників (колеги дореволюційної школи в цьому аспекті були більш компетентними, однак, за нашими спостереженнями, і їм не все вдалося «побачити»), з іншого, із текстами, які буквально наповнювали життя середньовічної людини, особливо духовних осіб, усіх причетних до чернецтва. Ідея віднайти всі джерела Києво-Печерського патерика, алюзії, прямі та приховані цитати, розшифрувати їх глибинний зміст у конкретних контекстах - є однаково чудовою і однаково, мабуть, нездійсненною. Проте, за євангельською притчею, можна примножити даний Господом дар в десять разів, можна - і в п'ять. Головне - примножити, а не сховати (Лк. 19:12-28). Тож із великою радістю долучаємося до вирішення поставленої проблеми й ми. Оскільки тема є дуже об'ємною, а наші наукові зацікавлення насамперед пов'язані з емоційним світом досліджуваної пам'ятки, то об'єктом нинішньої розвідки було обрано цитати та алюзії у повідомленнях Києво-Печерського патерика про емоційний світ. Не претендуючи на вичерпність розкриття заявленої теми, все ж робимо свою скромну спробу віднайти та проаналізувати прямі та непрямі цитати з потенційних джерел.

Актуальність дослідження пов'язана з тим, що емоційний світ українського Середньовіччя становить одну з малодосліджених сторінок історії України. Києво-Печерський патерик у цьому контексті є надзвичайно важливою пам'яткою, яка дає можливість розкрити ідеальну та до певної міри реальну складові емоційної сфери. Виявлення та аналіз цитат (прямих, непрямих, очевидних, прихованих, потенційних) та алюзій із біблійних, богослужбових, агіографічних, повчальних текстів допоможе, по-перше, дати відповідь на велику кількість питань, які стосуються джерел Києво-Печерського патерика й характеру запозичень тощо, а по-друге, краще розкрити проблему емоційного світу людини українського Середньовіччя, зокрема краще з'ясувати, зрозуміти систему відчуття печерської емоційної спільноти, у тому числі її витоки. Оригінальні наративні джерела створювалися за центонно-парафразним принципом, тобто вони засновані «на систематичному зверненні до авторитетів - їх прямому чи непрямому цитуванні, оскільки сам ідеал літератури є нормативним» Данилевський І.М. Центонно-парафразный принцип в творчестве первых киево-печерских летописцев: препятствие или помощь для исследователя? Могилянські читання 2001 р. Київ: Віпол, 2002. С. 71.. Дослідження цих джерел у такому ключі, розбір запозичень є надзвичайно цінним і важливим для комплексного вивчення погляду на емоції в печерській традиції. Сам факт звернення до авторитету Святого Письма, ідей інших авторів, а також включення до нового тексту, свідчить про їхню актуальність для авторів і оточення, до якого ці автори належали Там само.. А отже, прямі чи непрямі запозичення цілком припустимо розглядати як уявлення тих осіб, із якими пов'язана їхня поява та збереженість в аналізованих джерелах.

Аналіз досліджень і публікацій

Колосальну роботу по виявленню цитат в усьому тексті першого оригінального Отечника здійснив свого часу Д.І. Абрамович. Результати його праці представлені на сторінках відомої публікації Києво-Печерського патерика Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. Репринтне видання. Київ: Час, 1991. 280 с., оригінал якого зберігається у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі - ІР НБУВ). Ф. 306. Спр. 386 п. 219 арк.. Однак названа дослідницька студія іноді потребує уточнення чи доповнення.

Цінні думки щодо джерел повідомлень про сльози висловив Ф. Конт Конт Ф. «Кончавше правило, паки начах молитися Христу и Богородице со слезами» (Слезы в русской духовной культуре). Тело в русской культуре. Москва: Новое литературное обозрение, 2005. С. 113-118.. Хоча його розвідка стосується зовсім іншої пам'ятки та періоду, спостереження автора має важливе значення й у контексті вивчення нашого джерела.

Метою дослідження є розкриття інформаційного потенціалу цитат і алюзій у контексті повідомлень Києво-Печерського патерика про емоційний світ.

Вона конкретизується такими завданнями:

1) виявити у відповідних повідомленнях Патерика цитати та алюзії й встановити їх першоджерела;

2) проаналізувати зміст цитат і алюзій у контексті патерикових розповідей та із врахуванням смислового наповнення джерела запозичення;

3) з'ясувати причину появи цитат і алюзій у тексті, їхнє функціональне призначення;

4) крізь призму цитат і алюзій встановити параметри зв'язку печерської візії емоційного світу із християнською традицією.

Методологічними засадами дослідження є загальнонаукові принципи історизму, об'єктивності, комплексності та системності. У роботі використано низку методів, серед них - аналізу, синтезу та узагальнення, класифікації та систематизації, індукції та дедукції, наративний, евристичний, ретроспективний, текстологічного порівняння, інтерпретаційний та герменевтичний.

Методологія й практика герменевтичного методу дослідження наративних текстів викладена в праці І.М. Данилевського Данилевский И.Н. Повесть временных лет: герменевтические основы изучения летописных текстов. Москва: Аспект Пресс, 2004. 383 с..

На позначення осіб, про чиї нерадісні емоції повідомляє джерело, у статті вживається поняття «герої». На наш погляд, саме це слово найбільш адекватно виражає зміст, який ми маємо на меті передати - їхнє існування не лише в тексті, але й у реальності. На відміну від понять «персонажі» і «дійові особи», які відображають лише один (перший) із зазначених аспектів.

Оскільки текст Києво-Печерського патерика зазнавав редагування, а в контексті цієї розвідки ми здебільшого не ставили перед собою завдання виявлення можливої появи тих чи інших цитат та алюзій у пізніших редакціях, то слово «автор(-и)» може позначати також і редактора.

Цитати та алюзії іноді є частиною прямої мови героїв. Припускаємо, що вираження тієї чи іншої думки словами Святого Письма чи інших текстів християнської літератури - це, імовірніше, робота авторів. Однак не вважаємо за правильне заперечувати можливість того, що самі герої висловлювалися саме в такий спосіб. Тому в цих випадках писатимемо: «герої та / чи автори».

Зіставлення патерикових цитат та алюзій із потенційними першоджерелами повинно було б здійснюватися за тими текстами, які були доступні героям та авторам Печерського отечника. Однак їх виявлення не завжди можливе. І наразі це досить складне завдання. Тому звірятимемо з більш сучасними текстами, розуміючи умовність такого зіставлення й маючи сподівання на подальших етапах дослідження здійснити звірення з хронологічно близькими першоджерелами.

Виклад основного матеріалу дослідження

У результаті опрацювання повідомлень Києво-Печерського патерика, що містять згадки про емоційний світ, було віднайдено 44 цитати та алюзії - явні та ймовірні. 19 із них виявили свого часу дослідники, серед яких Д.І. Абрамович та Ф. Конт (походження 5 цитат ми уточнили / доповнили) (у таблиці позначено прізвища названих науковців відповідно літерами А та К). 25 - результат наших спостережень і припущень.

Щодо самої процедури пошуку цитат і алюзій, то можемо назвати 6 важливих шляхів їх виявлення:

1) вказівки самих героїв та / чи авторів Києво-Печерського патерика (у деяких випадках вони дають пряму вказівку на те, що це слова зі Святого Письма чи іншого тексту, однак здебільшого - таке посилання відсутнє);

2) здобутки попередників, колег;

3) особиста обізнаність дослідника з біблійними, богослужбовими та іншими текстами християнської літератури (від рівня цієї обізнаності залежить можливість «впізнати», «помітити» цитату чи алюзію в патериковому тексті, надто - особливим чином не виділену, надто - невелику за обсягом тощо);

4) відкриття, які можуть відбутися зовсім несподівано - під час Богослужіння, читання житійного тексту тощо;

5) робота зі словниками (йдеться про ознайомлення з прикладами із джерел, які наведені в словникових статтях, що стосуються вербальних номінацій емоцій; у такий спосіб нами було встановлено потенційне з великою часткою вірогідності зовнішнє походження двох патерикових уривків);

6) зіставлення патерикових фраз, словосполучень із тотожними чи подібними з інших джерел (цей метод більш можливий у випадку досліджень, подібних до нашого, коли попередньо було опрацьовано певне коло текстів на предмет повідомлень про емоційну сферу чи хоча б один її аспект).

Найлегше виявити цитати та алюзії, якщо є відповідні словесні вказівки (наприклад, «Рече бо Господь...»), або навіть без вказівок, але якщо вони відносно об'ємні. У таких випадках запозичення не викликає чи майже не викликає сумніву. А якщо перед нами словосполучення (наприклад, «плакати горько», «плачася и сЬтуя» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. С. 174.), то навіть за умови їх тотожності чи текстологічної близькості до біблійних текстів, ми не можемо однозначно сказати, що йдеться про свідоме запозичення і взагалі про запозичення: вони могли мати як літературне, усвідомлене чи неусвідомлене, так і звичайне походження, наприклад, бути сталими виразами в побутовій лексиці.

Хоча ми й обмежили пошук запозичень повідомленнями про емоційну сферу, об'єм дослідження виявився досить великим. Тому в нинішній розвідці представлено лише частину відповідних цитат і алюзій, тих, які були віднайдені здебільшого за допомогою перших чотирьох названих нами способів. Два останні залишаються багатонадійною перспективою. Деякі кроки в цьому напрямку уже здійснені. Зокрема, надзвичайно цінні відкриття подарувало опрацювання повідомлень про емоції з Житія прп. Сави Освященого ІР НБУВ. Ф. 310 (Ніж.). № 25. Житіє Сави Освященного. 79 арк..

Однак їх розгляд потребує окремої уваги. З огляду на це ми розуміємо, що висновки не можуть мати вичерпний та абсолютний характер, адже до аналізу в цій статті не залучено все коло потенційних джерел, навпаки, ми швидше обмежилися біблійними текстами та поодинокими несподіваними відкриттями. До того ж, мала місце певна вибірка за тематичною спрямованістю - йдеться лише про цитати та алюзії в повідомленнях про емоційний світ. І все ж, навіть за таких умов, отримані результати, на наш погляд, матимуть значення в контексті заявлених проблем.

Сльози і печаль. Смуток і плач, які є найчисленнішими емоціями Києво-Печерського патерика, посідають чільне місце і за кількістю цитат і алюзій (21).

У частині випадків (4) автори дають вказівку на те, що наведені слова є цитатою. Так, у розповіді про прп. Феофіла Сльозоточивого, про покаянні сльози святого, Ангел, який приніс звістку про спасіння душі печерського отця і його відхід до Бога з радістю, підтверджує сказане авторитетом Господніх слів із Євангелія: «тъй (Творець - Л.П.) бо рече: “блажени плачющеи, яко тіи утішаться”»¹¹ (Мф. 5:4). Цитата безпосередньо стосується обставин духовного життя прп. Феофіла: розкаюючись у своїй гордині, наляканий загрозою скорої кончини у гріхах, він багато років провів у покаянному плачі. За це святий отримав помилування й утішення, радість від Господа Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. С. 161. Там само. С. 158-161..

У цій само розповіді автор наводить ще одну фразу, також тісно пов'язану зі слізним подвигом Печерського отця, і слово «рече» вказує на її запозичення: «да сіявьій съ слезами пожнеть в радости рукоати своя: плакаху бо ся, рече, вмітающе сімена своа, сіи о Христі утішени будут» Там само. С. 161.. Цей патериковий текст є дещо перефразованою цитатою із Псалтиря (Пс. 125:5-6). Його зміст фактично ідентичний попередньому аналізованому тексту. Вказівка на запозичення («рече») була покликана, на наш погляд, нагадати, наголосити, що це слова зі Святого Письма, тобто це неложна істина Господня, а отже, підтвердити патерикову думку Найвищим авторитетом. Припускаємо, що в такий спосіб також проводилася паралель між житієм печерського подвижника та біблійними словами, рідна локальна монастирська дійсність пов'язувалася зі Священною історією, засвідчувалося здійснення написаного в Святому Письмі в координатах Печерської обителі.

На підставі цих двох цитат можна зробити висновок, що притаманне печерській спільноті усвідомлення важливості покаянного, духовного плачу в справі спасіння ґрунтується й на новозавітній, і на старозавітній традиції, що складають одну - християнську традицію.

У Житії прп. Феодосія в оповіді про скорботу отців через виведення блаж. Варлаама з монастиря його батьком, їхню молитву та плід цього прохання до Господа сказано: «възваша бо, рече, праведніи, и Господь услыша их и от всіх печали их избави их...» Там само. С. 35.. Фраза запозичена з Псалтиря (Пс. 33:18) і безпосередньо стосується описаної ситуації. У цьому випадку, на наш погляд, справедливі наведені вище припущення щодо причин появи цитати в тексті зі вказівкою на запозичення: підкріплення авторитетом Господніх слів, засвідчення їх непохитної істинності.

Розповідь про прп. Прохора Лободника, якому Господь за його подвиг суворого утримання дарував утішення, також містить цитату з Псалтиря (Пс. 29:6), яка на рівні символіки відповідає обставинам житія святого: «по реченному “вечерь въдвориться плачь, и заутра радость”» Там само. С. 150.. Знову-таки автор, на нашу думку, мав на меті підкріпити події з монастирської історії авторитетом слів Господа.

Деяка частина з виявлених цитат не має вказівки на запозичення. Однак їх близькість до біблійних та деяких інших текстів, а також розмір (якщо це речення, то є більше підстав говорити про запозичення, а якщо йдеться про словосполучення - тоді висновок не такий однозначний) дозволяють вважати їх цитатами та / чи алюзіями. Однією з них є фраза із Псалтиря (Пс. 54:23), яка в дещо відмінних варіантах зустрічається в тексті Патерика тричі. Цю думку висловлюють різні герої Патерика в творах різних його авторів (прп. Нестора, прп. Симона, прп. Полікарпа). Це й прп. Феодосій, який заспокоює економа: «всю печаль свою възверзи къ Господу, яко тъй попечеться нами, яко же хощеть» Там само. С. 50.. Це й печерські отці, які втішають прп. Арефу, коли його обікрали злодії: «възверзи на Господа печаль свою, и тъй тя препитаеть» Там само. С. 121.. Це й прп. Аліпій, який звертався до христолюбця, коли той непокоївся, чи буде написаною вчасно ікона, яку замовили: «възверзи на

Господа печаль твою, еже о иконі, и тъй сътворить, яко же хощеть» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. С. 178.. У всіх трьох випадках немає слів «рече», «по реченному» тощо. Тобто у героїв та / чи авторів, ймовірно, не було потреби наголошувати, що це фраза із Псалтирі. (Думку, що причина полягала у їх добрій впізнаваності, ми відкидаємо, оскільки аналізовані вище цитати, зокрема, із заповідей Блаженств (Мф. 5:4) та з Псалтиря (Пс. 33:18), були, на наш погляд, не менш відомі, тому що лунали за кожною Літургією). Вони промовляють ці слова як власні, не посилаючись на Святе Письмо. Але це зовсім не означає, що герої та / чи автори не розуміли їх біблійне (можливо, й через посередництво Богослужіння, оскільки 54-й псалом входить до служби 6-го часу) походження. Частота згадки цієї цитати зі Святого Письма може вказувати на важливість для печерської спільноти розуміння того, що в скорботах потрібно покладатися на Господа.

Майже тотожна євангельському тексту фраза «не плачита мене, но плачита себі и чад своих» наведена в розповіді про прп. Николу Святошу Там само. С. 116.. Слова Спасителя, сказані жонам, які плакали через Його страждання (Лк. 23:28), у тексті Патерика каже князь-монах. Вони адресовані його братам. Цими словами прп. Никола заперечує доцільність можливого плачу через його кончину в результаті подвигів і висловлює турботу про братів, попереджаючи рідних про очікувані біди, вказує на те, що їхні нещастя будуть більшими, ніж його відхід із цього світу. У названому випадку використання відомої цитати з Євангелія, ймовірно, мало на меті внести в патериковий текст той зміст, який мали ці слова в Святому Письмі. Відносно невелика відповідь печерського подвижника поглиблена в такий спосіб контекстом головного першоджерела.

Преподобномученик Євстратій, відповідаючи своєму господарю, у полоні якого перебував і яким був розіп'ятий, засвідчує свою віру в Господа Іісуса Христа як проповіданого пророками Спасителя й викриває нечестивість іудеїв. Святий промовляє слова: «яко суботъ ваших ненавидить Господь и преложи праздникы ваша в сітованіе» Там само. С. 107., що походять із пророчих книг (Іс. 1:14; Ам. 8:10). Зокрема, та частина, яка пов'язана зі смутком, запозичена з тексту прор. Амоса. Ні герой, ні автор не зазначає, що це слова Пророків (хоча, до речі, кілька разів це зроблено в тексті, що передував аналізованій фразі, стосовно інших цитат). Однак, припускаємо, для печерської спільноти, до якої належав і святий Євстратій, і прп. Симон, і перші читачі розповіді, це було очевидно. Преподобномученик та / чи автор свідомо використовує біблійні тексти, які стосувалися небогоугодності дій іудеїв, справедливого воздаяння за гріхи. Вважаємо, ця фраза була алюзією, яка відсилала до старозавітнього тексту, з метою поглиблення змісту патерикової розповіді, пов'язання давньоруської історії зі Священною, підкріплення слів авторитетом Святого Письма.

В описі гіркого проводжання блаж. Варлаама в монастир і стану його близьких є текстологічна близькість до емоцій, згаданих у «Житії і муках Віта, Модеста та Крискентії». У патериковій розповіді (Житіє прп. Феодосія): «Бысть... плачь великь, яко и по мертвім. Раби и рабыня плачющися господина своего.» Там само. С. 35.. У «Житії і муках Віта, Модеста та Крискентії»: «Бысть же въпль рабомъ и рабынямъ, плачющемъ господина своего» Успенский сборник XII-XIII вв.: [текст] / Издание подготовили О.А. Князевская, В.Г. Демьянов, М.В. Ляпон под редакцией С.И. Коткова. Москва: Наука, 1971. С. 223. (тут і далі в статті підкреслення наші - Л.П.). В останньому, щоправда, контекст був іншим, причина сліз абсолютно різна. У Житії прп. Феодосія раби та рабині плачуть за блаж. Варлаамом, не розуміючи величі чернечого шляху, обраного молодим боярином. У «Житії і муках Віта, Модеста та Крискентії» сльози рабів та рабинь є проявом співчуття до господаря, який втратив зір (через свій гріх). Однак, незважаючи на те, що обставини плачу зовсім відрізняються, є суттєва, на наш погляд, подібність у двох житіях і, можливо, це пояснює запозичення цієї фрази: автор, прп. Нестор, бажав пов'язати дві реальні історії, які відбувалися в різний час і в різних місцях, але які, як він міг помітити і бути враженим цим, мали таку схожу обставину. Йдеться про спорідненість випробування, якому піддали своїх синів - св. муч. Віта та блаж. Варлаама - їхні батьки (отці), а також у християнській мужності, про яку святі молили Господа. Припускаємо, що автор, вносячи в свій текст фразу, прагнув у такий спосіб провести паралель між подвигом святого перших віків християнства й святого рідної землі та рідної обителі, вказати на зв'язок між ранніми подвижниками й печерськими. Важливо, що Житіє св. муч. Віта входило до Успенського збірника ХІІ-ХІІІ ст. (як, до речі, і Житіє прп. Феодосія), який, за припущеннями дослідників, міг мати південноруське походження (можливо, був створений саме в Печерській обителі, а отже Житіє св. Віта могло бути відомим автору).

Суздальський єпископ прп. Симон у посланні до прп. Полікарпа застерігає свого духовного сина від духовної загибелі, забороняючи прагнути через марнославство до єпископства чи ігуменства, попереджаючи про гіркі наслідки непослуху, якщо він залишить святу Печерську обитель: «плакатися имаши послЬжде много безь успеха» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. С. 102.. Подібні слова є в Повчанні Климента Болгарського зі Збірника Троїцького ХІІ ст.: «Иже бо ся не плачеть грЬхъ своихъ, то безъ оуспЬха имать плакатися» Срезневский И.И. Материалы для словаря древне-русского языка по письменным памятникам. Санкт-Петербург, 1902. Т. 2. Ч. 2. Ствп. 951.. Ми не можемо однозначно стверджувати про походження патерикових слів із зазначеного твору, однак текстологічна схожість між ними, на наш погляд, очевидна. Цілком імовірно, що існувало якесь спільне першоджерело, яким користувалися обоє авторів - і Климент Болгарський, і прп. Симон. Власне, якщо припустити, що в патериковому тексті Суздальського єпископа міститься свідома алюзія саме на Повчання Климента Болгарського, то змістове зіставлення обох фраз може слугувати на підтвердження цієї думки: якщо Полікарп замість оплакування своїх гріхів буде прагнути до керування іншими, то його чекатимуть запізнілі сльози, як про це сказано в згаданому Повчанні. Можливо, джерело цієї фрази було відомим і для адресата Послання, що мало додати ваги цим словам у його очах.

Решта виявлених нами потенційних цитат і алюзій, пов'язаних зі смутком та сльозами, має ймовірний характер. Подекуди помітна більша чи менша текстологічна близькість до біблійних чи інших текстів не може бути потрактована однозначно на користь запозичення через те, що перед нами коротке словосполучення (яке могло мати й звичайне, некнижне походження) або ж текст не повністю тотожний можливому першоджерелу, особливо якщо останнє не є Святим Письмом. Попри це, розглянемо всі виявлені потенційні цитати та алюзії.

Емоції прокаженого киянина, який за своє невірство в допомогу печерських отців покрився гнійними ранами, виражені фразою «плачася и сЬтуя» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. С. 174., що є дуже близькою до псаломської: «яко плачя и сЬтуя, тако смиряхся» (Пс. 34:14). Гадаємо, ці патерикові слова брали свої витоки саме із Псалтиря. Хоча можливий варіант, що дві названі лексеми, які позначають нерадісні емоції, поєднані між собою незалежно від Святого Письма, однак, вважаємо, що цей біблійний текст був настільки відомий для досліджуваної спільноти, що таке словосполучення, найвірогідніше, мало книжне походження. Щодо того, чи автор просто використав відому фразу, чи вносив у свій текст і її контекст - сказати складно. Якщо справедливий останній варіант, то, можливо, прп. Полікарп мав на меті сказати цими двома словами дещо більше - і про майбутнє смирення нещасного чоловіка, його покаяння, знаючи продовження фрази: «яко плачя и сЬтуя, тако смиряхся».

У згадуваній вище розповіді про преподобномученика Євстратія святий у своєму зверненні до господаря промовляє грізне пророцтво іудеям: «въсплачете и възрыдаете» Там само. С. 107.. Текстологічно воно дуже близьке до євангельських слів Господа (Лк. 6:25). Звісно, це могло бути і так поширене словосполучення. Однак, на нашу думку, врахування контексту - і Спаситель говорив про плач як воздаяння за гріхи, і святий полонений каже про подібне - дає підстави вважати, що названі слова все-таки походять зі Святого Письма. Цілком імовірно, зважаючи на змістову близькість, що герой та / чи автор вкладали у фразу, яку бачимо в Патерику, біблійний контекст, а отже, у такий спосіб, заручалися авторитетом Господніх слів.

Двічі в Києво-Печерському отечнику зустрічається майже тотожне словосполучення: «плачася горько» Там само. С. 191. та «плакася горько» Там само. С. 30-31.. Воно дуже подібне до євангельських слів про розкаяння апостола Петра після відречення: «плакася горько» (Мф. 27:75; Лк. 22:62). Але однозначно стверджувати походження фрази саме з євангельських текстів не можемо. Навіть якщо так, то швидше йдеться про сталість цієї фрази, про те, що вона була знайома автору. А якщо й свідомо була внесена, то, на наш погляд, навряд чи її контекст важливий для аналізу. Адже перший згаданий у Патерику плач - запізніле покаяння того, хто відступив від віри Христової й наблизився до католиків; другий - природні сльози матері прп. Феодосія після довгої розлуки з рідною дитиною, однак це були сльози, які засвідчували її нерозуміння душеспасительного прагнення сина. Покаяння ж апостола Петра було правильним і незапізнілим. Так, він уже відрікся від Учителя, зрада відбулася, але в глобальному контексті плач не був даремним та марним. Після Воскресіння Господь, знаючи любов та покаяння св. Петра, поновив його в апостольському званні.

Ще одне повідомлення про емоції матері прп. Феодосія є дуже близьким до текстів Канону, творіння Симеона Логофета, про Розп'яття Господнє і на плач Пресвятої Богородиці (Повечір'я у вечір Великої П'ятниці). У Житії прп. Феодосія: «не тръплю бо жива быти, аще не вижю его...» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. С. 30.. У Каноні: «не терплю бо без дыхания мертва Тя видети» (Піснь 6); «...приими мя с Тобою, Сыне Мой и Боже, да сниду, Владыко, во ад с Тобою и Аз, не остави Мене едину, уже бо жити не терплю, не видяще Тебе, сладкаго Моего Света» (Піснь 7). Звісно, однозначно стверджувати факт запозичення не можна. Можливий варіант, що прп. Нестор не усвідомлено вніс до свого твору слова з богослужбового тексту (наприклад, святий автор писав Житіє в період Великого посту та після Воскресіння Христового й почуте в храмі закарбувалося в пам'яті, відтак, знайшло своє втілення в творі). Можливо, агіограф свідомо для зображення душевних переживань матері майбутнього Печерського ігумена використав слова з Канону, які передають скорботу Пресвятої Богородиці, Матері Божої і Матері усіх християн, через страждання Її Божественного Сина.

Житіє прп. Феодосія містить іще одну фразу, яка має словесну подібність зі згаданим Каноном. Так, в описі сумного проводжання блаж. Варлаама в монастир, емоції дружини описані так: «иде же и жена, мужа лишающися, горьції рыдающи» Там само. С. 35.. У 7-й пісні Канону читаємо: «рыдающи Непорочная горце». Помітна текстологічна схожість, а також той факт, що і один, і інший плач належить жінці / Діві, у яких могла бути більша сила прояву емоцій (свого часу дослідження гендерного аспекту візії сліз за патериковим текстом дозволило зробити такий висновок Петрушко Л. Печаль і сльози в епоху Середньовіччя: віковий та тендерний аспекти. Історія, наука, пам'ять у науковому вимірі: стан, перспективи. Матер. ІІІ міжн. наук.-пр.конф. Київ, 2022. С. 25-28.), ніж у представників сильної половини людства, дають підстави припускати запозичення автором форми опису емоційного стану з Канону.

Відповідь прп. Феодосія на занепокоєння бояр через загрозу ув'язнення ігумена (через викриття ним негідних дій князя) - «или дітій отлученіе и селъ опечалуеть мя?» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. С. 67. - могла бути алюзією на євангельський текст: «И всякъ иже оставитъ домъ, или братію... или чада, или села, имене Моего ради.» (Мф. 19:29). Якщо це справді було так, то алюзія стосувалася монашого подвигу: прп. Феодосій як людина, що ще раніше стала на чернечий шлях, залишив заради імені Христового все, що мав і міг мати в миру, тому він не має чого втрачати, не має з чим терпіти розлуку - ні з дітьми, ні з матеріальними статками. Імовірність алюзії в цьому уривку цілком можлива, якщо врахувати, що ці євангельські слова пов'язуються з монашеством і, власне, в самому Житії прп. Феодосія вони, разом із ще одними, навед₃₃ені як такі, через які юний святий свого часу загорівся прагненням до чернечого життя Там само. С. 28..

Досить часто в Патерику в різних варіантах зустрічаємо фразу про моління зі сльозами: «моля Бога съ слезами» Там само. С. 50., «моляше Бога съ слезами» Там само. С. 185., «моляшеся Богу съ слезами глаголя» Там само. С. 51. та ін. Там само. С. 17, 56, 63, 73, 75, 98, 105, 159. На нашу думку, це формулювання має однозначно книжне походження. Ф. Конт опосередковано вказав на можливі витоки словосполучення з книги Товії. У статті йдеться про слова архангела Рафаїла, адресовані Товії: «Когда ты молился со слезами, я передавал твою молитву Господу» (Тов. 12:12) Цит. за: Конт Ф. «Кончавше правило.». С. 117. Наші спроби віднайти згадки сліз у цій фразі в Святому Письмі в різних варіантах перекладу не мали успіху. Див., наприклад, канонічний текст церковнослов'янською: «и ньіні, егда молился еси ты и невістка твоя Сарра, азъ приношахъ память молитвы вашея пред Святаго» (Тов. 12:12).. Однак загалом це словосполучення досить поширене у християнській традиції. Так, подібна фраза є й у згадуваному Каноні в службі Повечір'я у вечір Великої П'ятниці: «молящи Его со слезами» (Піснь 5), а також у текстах Синайського⁹ Синайский патерик: [текст] / Изд., введ. Голышенко В.С., Дубровина В.Ф. Москва: Наука, 1967. С. 131, 181, 217, 277, 368, 369, 376. та Скитського Науково-дослідний відділ рукописів Російської державної бібліотеки. Ф. 303.I. Спр. 703; Скитский патерик. Арк. 68 зв., 030-030 зв. патериків.

У Житії прп. Феодосія двічі зустрічаємо фразу «съ слезами учаше» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. С. 55, 71.. У Діяннях святих Апостолів містяться подібні слова: «учя со слезами» (Діян. 20:31). Хоча помітна певна схожість між біблійним та патериковим текстом, однозначно стверджувати наявність цитати чи алюзії не можемо. Якщо ж, справді, мало місце свідоме запозичення, то проводилася паралель між святим ігументом та Апостолом.

Києво-Печерський патерик містить іще два важливі образи, пов'язані зі сльозами. Обидва вони згадані в розповіді про прп. Феофіла Сльозоточивого. Перший із них, це - «джерело сліз» («источникъ слезъ»). Йдеться про те, що святий, який багато років провів у слізному покаянні, після преставлення прп. Марка ще більше почав плакати, й у цьому контексті сказано: «проливаше источникъ слезъ, ему же паче множашеся» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. С. 160.. Тобто тут велика кількість плачу, його тривалість виражені через образ джерела сліз. Згаданий уже дослідник Ф. Конт писав про відомий із Псалтирі глибокий образ долини плачу з її джерелами: «Проходя долиною плача, они открывают в ней источники» (Пс. 83:7) Конт Ф. «Кончавше правило.». С. 114.. Цілком можливо, що для Печерських отців це поняття було більш знайомим із повчальних текстів, наприклад, із Лествиці ІР НБУВ. Ф. 301 (ЦАМ КДА). № 145. П. Лествиця Іоана Синайського. Арк. 73, 75, 81 зв..

Важливим також є образ «слезного съсуда». У патериковій розповіді йдеться про посудину, у яку святий Феофіл збирав свої сльози. Відтак, йому з'явився Ангел, який (здається, докоривши подвижнику за збирання сліз) показав йому ще більшу посудину, в котру за повелінням Творця було зібрано ті сльози, які прп. Феофіл не зібрав. Гадаємо, що автор міг проводити паралель, зв'язок між цими двома реальними посудинами з життя прп. Феофіла і «съсудом» сліз, згаданим у Псалтирі (здається, думка про присутню алюзію висловлена в науковій літературі, але, на жаль, нині нам не вдалося відшукати, у кого з дослідників конкретно): «У Тебя исчислены мои скитания; положи слезы мои в сосуд у Тебя, - не в книге ли они Твоей?» (Пс. 55:9). Адже якщо проаналізувати змістову частину цього біблійного тексту і порівняти з патериковим, то можемо зробити висновок, що, справді, цей момент із житія прп. Феофіла слугує яскравим підтвердженням слів із Псалтирі: Господь збирає сльози Своїх вірних рабів, у Нього не загублена жодна сльоза. Однак автор не наголосив на тому, що явно це живе втілення слів Святого Письма в монастирській історії: він зробив це посередництвом алюзії.

Радість. Примітно, що радісні емоції, які, згідно з нашими підрахунками, за чисельністю згадок посідають друге місце в емоційному світі Києво-Печерського патерика, і в контексті досліджуваної проблеми, за кількістю пов'язаних із ними цитат і алюзій - 14 - також слідують одразу ж за повідомленнями про сльози та печаль.

Частина (10, тобто у 2,5 рази більше, ніж у випадку смутку та плачу) названих цитат має прямі вказівки на походження з тексту Святого Письма. Так, сказано, що прп. Феодосій, зазнававши насмішок через убогий одяг, з радістю приймав докори, «иміа на памяти присно слово Господне, и тім утішаа веселяшеся. “Блажени бо есте, рече, егда укорять вы и егда рекуть всякь золь глаголъ на вы лжюще мене ради. Възрадуитеся и възыграйте, се бо мьзда ваша многа есть на небесЬхъ”» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. С. 47. (Мф. 5:11-12, Лк. 6:22-23). За нашими текстологічними спостереженнями, перша частина цитати (до слів «Мене ради») походить із тексту євангеліста Матфея, а друга (зі слів «Възрадуитеся...») - від апостола Луки (Д.І. Абрамович вказував лише на перший із цих двох текстів: Мф. 5:11-12). Важливо, що слова Господні були для прп. Феодосія авторитетом, довіряючи якому, він переносив випробування. І, очевидно, саме з цією метою - для харакетристики довіри святого Божому слову й вірності йому - автор наводить євангельську цитату, із зазначенням, що це заповідь Божа. Слова зі Святого Письма буквально стосувалися ситуації зі святим ігуменом.

Прп. Полікарп, прославляючи преподобних отців Печерського манастиря, у зверненні до архимандрита Акіндіна в кінці слова про прп. Агапіта пише: «Яко же бо рече Господь, радость бываеть на небеси о едином грішниці кающемься, то кольма паче о толиціх праведниціх ангелом веселитися.» Там само. С. 133. (Лк. 15:7). Автор також, як і в інших випадках інші автори, звертається до Найвищого авторитету - Господніх слів, на якому будує другу, уже власну частину фрази. Однак нагадаємо: у євангельському тексті після слів про радість за одного грішника, який кається, Господь каже, що ця радість більша за ту, яка пов'язана з 99 праведниками, котрі не потребують покаяння. Якщо буквально зіставити зміст патерикового тексту з євангельським, може скластися уявлення про протиставлення автором-печерянином свого твердження - Спасителевому. Однак, прп. Полікарп, звісно, жодним чином не хотів зневажити Господні слова й тим паче він цього не зробив. Швидше, прославляючи отців Печерських, автор мав розуміння, що кожен із них уже приніс своє покаяння. Однак, на наш погляд, теза про те, що така велика кількість праведників повинна породжувати ще більшу радість, засвідчує, імовірно, використання цієї цитати із пам'яті, де збереглася одна важлива істина й не пов'язалася з нею друга її частина. Припустиме ще й таке пояснення (воно, до речі, може поєднуватися з попереднім), що в аналізованому патериковому уривку акцент зроблено на кількості: якщо покаяння одного грішника породжує велику радість на небі, то тим більше - такий сонм праведників. І прп. Полікарп не перечить Господнім словам, а, навпаки, у своєму звеличенні отців Печерських опирається на авторитет цих слів.

Ще одна цитата з Євангелія наведена в контексті історії преподобномучеників Феодора та Василія, а конкретно - розповіді про те, як прп. Феодор іменем Господнім звелів нечистим духам, котрі перешкоджали його трудам, перенести дрова з берега на гору. І те, що понад людські сили, було звершено в такий спосіб. Як повідомляє автор, багатьом іновірцям це видається неправдивим, але свідки чуда прославили Господа, «творящаго предивнаа чюдеса своихъ ради угодникъ, яко же рече Господь: “не радуйтеся, яко дуси вам повинуються, радуйтежеся паче, яко имена ваша написана суть на небесЬх”» (Лк. 10:20). Цитата безпосередньо стосується описаної ситуації: нечисті духи виявили покору Господу та Його угоднику. І, напевно, радість є дозволеною, адже сотворене Господом чудо через свого вірного раба засвідчує, очевидно, написаність імені прп. Феодора на небесах або, принаймні, імен святих засновників монастиря, про яких сказано далі. Так, автор продовжує пояснювати доцільність, можливість радості навіть за такої обставини (хоча в євангельському тексті йшлося про те, що не це повинно бути приводом для неї): «Но се убо съдЬа Господь въ славу свою молитв ради святых отець наших Антоніа и Феодосіа» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. С. 167..

Наступна цитата, вміщена у «Слові про заснування Печерської церкви», - «Радуйтеся бо, рече, и веселитеся, яко имена ваша написана суть на небесЬхъ» Там само. С. 9., - складається із двох євангельских цитат (Мф. 5:12, Лк. 10:20) (Д.І. Абрамович посилався лише на євангеліста Матфея - Мф. 5:12). Ми припускали, що це пов'язано із контекстом. У Патерику мовиться про блаженство похованих та написаних (!) у тому преславному храмі. Очевидно, йдеться про вписання імені в синодик. І цим міг би пояснюватися той факт, що цитата з євангеліста Матфея, яка закликає до радості, продовжується не тими словами, що йдуть у відповідному біблійному тексті, а уривком цитати з Євангелія від апостола Луки (Лк. 10:20), у якій небесна нагорода конкретизована: «имена ваша написана суть на небесЬхъ», що співзвучне патериковому повідомленню. Однак теза про написання у цьому храмі з'являється лише у пізнішій, Феодосіївській реадкції, а в Основній вона відсутня: йдеться лише про поховання. Але вірогідніше, що ті, хто був похованим у Печерській церкві, записувалися в синодик і молитовно згадувалися. Тобто поховання передбачало й вписання. А отже, початково ця думка могла бути вкладеною в текст, а у Феодосіївській редакції отримала своє вираження й словами (цілком імовірно, під впливом євангельської цитати та її слів про написання). Можна навіть припустити, що авторська думка є такою: імена, вписані в синодик Великої Печерської церкви («въ животыа книгы»), написані на Небі. Автор підтверджує свою думку авторитетом Господніх слів, хоча вони й стосуються іншого. У цьому патериковому уривку, на наш погляд, біблійна цитата має лише власну самодостатню цінність - як слова Спасителя - її євангельські контексти в конкретному випадку не залучено до змісту патерикової розповіді. Автор пояснює свою тезу, що імена похованих (і вписаних у синодик) християн написані на Небі, тому що ця церква «Богови любльши есть небесе» Там само. С. 8..

У контексті розповіді про прп. Прохора Лободника, опису його незвичайного подвигу, побіжно згадується притча про нерозумного багача. Зокрема, спосіб життя святого, який не мав житниць, де зберігав би свої блага (їх він не мав), буквально протиставляється настроям і поведінці згаданої особи з євангельського тексту: «Сій не рече, яко же богатый: “душе, имаши многа благаа, лежаща на многа лЬта, ежь, пій, веселися!”» Там само. С. 150. (Лк. 12:19).

У контексті оповіді про воздаяння прп. Феодосію за вірність Богу агіограф наводить відомі євангельські слова: «Таже и Господь к нему: “благый рабе, вЬрне умноживый преданный ти таланть, тЬмже приими уготованный ти вЬнець и вниди в радость Господа своего”» Там само. С. 23. (Мф. 25:21). На наш погляд, автор звертається до авторитету Господніх слів задля підтвердження святості Печерського ігумена. Засвідчена також віра прп. Нестора в істинність сказаного Спасителем.

Оповідаючи про прихід князя Ізяслава, автор Житія прп. Феодосія наводить паралель між цим фактом і Священною історією. Як свого часу рабиня, побачивши апостола Петра, який, чудесним чином врятований із в'язниці, прийшов до них, «от радости не отвръзе вратъ» (Діян. 12:14), так і монастирський вратар, маючи благословення не відкривати воріт до початку вечірньої, не впустив одразу гостя, а дізнавшись про те, що це справді князь, поспішно пішов до ігумена повідомити про прихід високої особи. Прп. Нестор порівнює в цьому уривку становище князя з аналогічним становищем первоверховного апостола: «о семь подражающу святаго и връховнаго апостола Петра» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. С. 43.. Вважаємо, що така паралель, насамперед, може бути звичайною згадкою подібної ситуації, відомої зі Святого Письма. І ця згадка вкотре засвідчує добру обізнаність печерських отців із біблійними текстами. Другим поясненням, яке, однак, не заперечує можливість першого, є те, що в такий спосіб автор усвідомлено проводив паралель між локальною монастирською історією та Священною.

Прп. Полікарп, який захоплено пише про святих отців Печерського монастиря, про те, що потрібно багато зусиль, щоб згадати й прославити всіх, хто праведно послужив Господу в цій обителі, зазначає: «Давыдскыи рекущи: радуйтеся, праведніи, о Господі, праведным подобаеть похвала!» Там само. С. 172. (Пс. 32:1-2) (важливо, що цей біблійний текст міг бути актуалізований богослужбовою практикою). Хоча на перший погляд здається, що автор вживає слова з Псалтирі задля акценту на прославленні Печерських отців (адже сказано «праведным подобаеть похвала!»), звернення до тлумачень цього місця Святого Письма й прочитання в їхньому світлі патерикових слів схиляє до думки, що все-таки наведеною цитатою прп. Полікарп наголошує на тому, що життя Печерських отців було прославленням Господа.

У текстах Феодосіївського циклу - «Слові про перенесенні мощей» та «Похвалі прп. Феодосію» - вміщено дві цитати з Притчей Соломона: «Съ похвалами бывающаа памяти преподобных възвеселятся людіе, рече премудрый Соломонь», «Похваляему праведнику възвеселятся людіе» Там само. С. 78, 86. (Притч. 29:2). До речі, в обох випадках цитати починають названі тексти. Йдеться про радість від прославлення праведних людей, від знання про їхнє святе життя, їхні подвиги, які, у свою чергу, слугують взірцями для наслідування, надихають і підтримують на доброму шляху слідування Божим заповідям. Посередництвом цитат патерикова думка підтверджується авторитетом Святого Письма.

Згадуваний вже преподобномученик Євстратій, який перебував у полоні у єврея, був покараний останнім розп'яттям на хресті, подібно до того, як свого часу іудеї розіп'яли Спасителя. Святий терпів муку, дякуючи Богу. На сказане нечестивим господарем він відповідав словами вдячності Господу та багатьма цитатами зі Святого Письма, пов'язаними із Хресними стражданнями та Воскресінням Христа. Так, преподобномученик Євстратій каже: «О сем же дьни глаголеть (Давид, про якого йшлося в тексті перед цим - Л.П.): “сій день, иже сътвори Господь, възрадуемся и възвеселимся въ нь”» Там само. С. 107. (Пс. І17:24). Оскільки в тексті йшлося про те, що єврей розіп'яв святого полоненого в день Воскресіння Господнього, то, найбільш імовірно, що наведена цитата стосується цього великого дня. Варто зауважити, що вона входить також і до тексту стихір Пасхи. Але святий чи автор, який вклав ці слова в уста святого, пов'язував їх насамперед зі св. Давидом, тобто знав про їх походження із Псалтирі.

Крім явних цитат, пов'язаних із радістю, у тексті Патерика є й непрямі цитати та алюзії. Так, у розповіді про прп. Прохора Лободника наведені слова: «всегда работаше Господеви радуася» Там само. С. 150.. Припускаємо, що це може бути непрямою цитатою зі Святого Письма, наприклад, із Псалтирі. Найбільш близькою текстологічно нам видається цитата «Работайте Господеви со страхом, и радуйтеся Ему со стрепетом» (Пс. 2:11), хоча за змістом більш відповідною є «работайте Господеви в веселии» (Пс. 99:2). Цілком припустимо, що автор не проводив жодних усвідомлених паралелей зі Святим Письмом, а ці біблійні слова складали вже звичну його лексику, а ще більше - світогляд. Але й можливо, що прп. Полікарп розумів, що його слова відсилають до тексту Псалтирі, і в такий спосіб посилювалася їх значимість авторитетом Святого Письма.

На початку Похвали прп. Феодосію є фраза «Радости бо есть день и веселіа» Там само. С. 86.. Гадаємо, вона має свої витоки в Святому Письмі, можливо, у згадуваних псаломських словах: «сій день, иже сътвори Господь, възрадуемся и възвеселимся въ нь» (Пс. 117:24) (імовірно, актуалізовані через стихіри Пасхи) або ж у словах «даси радость и веселіе» (Пс. 50:10).

У двох текстах Феодосіївського циклу - «Слові про перенесення мощей» та «Похвалі прп. Феодосію» - велику кількість разів вживається слово «радуйся» Там само. С. 83-84, 90-91.. Можна сказати, що це анафора, подібна до єдинопочатків ікосів («харитизмів») в акафистах або після 6-ї пісні канону. Початково «радуйся» походило від Архангельського звертання до Пресвятої Діви Марії (перший акафист присвячений Благовіщенню Пресвятої Богородиці) і відображало сучасну земному життю Спасителя традицію вітання, зафіксовану в Євангелії.