"Щасливе пророцтво", або "прогностик щасливий": панегірик Пилипа Орлика миргородському полковникові Данилу Апостолу

Volodymyr Pryshliak - Candidate of Historical Sciences, Docent at Early Modem and Contemporary History of Ukraine Department, Lesia Ukrainka Eastern European National University (Lutsk, Ukraine

Radoslav Gres'koviak - Doctor of Philology (Dr. Hab. in Philology), Professor of Polish philology Institute of University of Gdansk, historian of Old Polish baroque literature (Gdansk, Poland),

Olha Tsyhanok - Doctor of Philology (Philological Sciences), Professor at Foreign Philology and Translation Department, Kyiv National University of Trade and Economics, the Latin, Polish and German translator (Kyiv, Ukraine),

«Shchaslyve prorotstvo» («Happy prediction») or «Prohnostyk shchaslyvyi» («Happy prognostic»): Pylyp Orlyk's panegyric devoted to Myrhorod Colonel

The article presents the foreword and the first publication of the original panegyric text in Polish language. The first translation into Ukrainian language with notes and comments to the unknown panegyric written by Pylyp Orlyk at 1690's were completed. The panegyric was dedicated to the glorification of the Myrhorod colonel Danylo Apostol's victory over the Crimean Tatar army in 1692, when the Myrhorod Regiment of the Hetmanate repelled a large yasir and returned to the looted property. In the elegant allegorical form, the panegyric predicted the inevitability of the Cossack victory in the following year of 1693 thanks to God's patronage, the coat of arms and the military talent of an experienced Colonel. In poetic panegyric form, Pylyp Orlyk not only paid tribute to the coat of arms' tradition, but also synthesized the symbols of various eras within the aesthetics of Baroque culture. The comparison of this poem with his other works, as well as polonomic poetry by Lazar Baranovych and Ivan Ornovsky, allows us to place accents and try to depict a wider background of Baroque battle poetry. Historical reconstruction of the context of the preceding events that took place during and after this military campaign allows us to conclude that the heroization and even sacralization of the specific historical figures of the Cossack Hetmanate took place in the panegyric works usual for this period that implemented the style of Greek antique mythology.

Key words: Pylyp Orlyk, Ivan Shchyrsky, Danylo Apostol, Colonel, Zaporozhian Host, Cossack Hetmanate, Crimean Tatars, Yasir, heroic poetry, allegory, engraving panegiryc, Baroque.

Героїчна поезія доби розвиненого або мазепинського Бароко залишила прекрасні взірці оригінального віршування. Центральне місце в цьому літературному процесі по праву належить віршотворному Парнасу золотоверхого Києва - Могилянсько- Мазепинському колегіуму. Польськомовна українська поезія у літературній полімовній творчості її представників займає чималу частку. Феномен польської мови полягав у тому, що навіть після утворення внаслідок Хмельниччини 1648-1657 рр.

своєї держави у мілітарній формі Війська Запорозького вона продовжувала функціонувати як елітарна літературна упродовж другої половини XVII - на початку XVIII ст. Залишаючись державною мовою колись спільного простору Речі Посполитої, у Гетьманщині польська стала не лише лінгвістичним вибором чи відгомоном старих часів, але й своєрідним ключем до європейських культурно- освітніх цінностей. Багато українських юнаків здобували вищу освіту в Речі Посполитій саме в латино-польському варіанті. За доби Івана Мазепи вона стала своєрідною офіційною «церемоніальною мовою» в козацькому Гетьманаті. Відтак через мовний бар'єр і недоступність для широкого загалу тодішнього простого поспільства засвідчувала певну традиційність, моду та езотеричну обраність лише для провідної верстви й вищої школи на кшталт Києво-Могилянського колегіуму. В останній чверті XVII ст., зрештою, тогочасна «проста» українська могла бути заслабкою, аби витримати тиск «престижної» польської мови.

Панегіричне віншувальне віршування польською, як і латиною, стало певним каноном українського літературного бароко. Майбутній гетьман у вигнанні Пилип Орлик (1672-1742), власне, належав до цієї плеяди, яка зуміла створити оригінальні взірці цієї високої літературної спадщини. За усталеним, але трохи сумнівним датуванням, на початку 1693 р., себто майже за рік до закінчення «Могилянки», талановитий і улюблений спудей професора Стефана Яворського (1658-1722) Пилип Орлик написав у жанрі барокової батальної поезії панегіричного вірша «Prognostyk szczgsliwy». Його повна назва в українському перекладі: «Щасливе пророцтво. Тріумфальну перемогу над ворогом із гербових знаків вельможного його милості пана Данієля Апостола, хороброго й у шляхетській мужності досвідченого миргородського полковника Війська їх царської пресвітлої величності Запорозького пророкує Росії». Того ж року вірш нібито вийшов друком у Києві з ілюстрацією, виконаною у техніці мідьориту, авторства відомого українського гравера Івана Щирського OrlikFilip. Prognostyk szcz^sliwy. [Київ, кін. XVII ст.] // Biblioteka Narodowa w Warszawie. Kol. Biblioteki Ordynacji Krasinskich. Sygn. Sz. 7. Nr G 2156. 1 s.. Очевидно, у датуванні твору могла вкрастися помилка, оскільки вірш підписаний автором як «Пилип Орлик Якимович, писар катедральний митропольний». Бо лише після ймовірного закінчення в 1694 р. колегіуму за протекцією того ж таки Стефана Яворського він став катедральним писарем Київської митрополії Дискусійне різночитання про це див.: Прокоп 'юк О., Яременко М. На початку кар'єри: катедральний писар Пилип Орлик // Пилип Орлик: життя, політика, тексти: [матеріали Міжнар. наук. конф. «Ad Fontes» до 300-ліття Бендерської конституції 1710 р.], (Київ, НаУКМА, 14-16 жовтня 2010 року) / ред.-упоряд. Н. Яковенко. Київ, 2011. С. 49-51.. Можлива версія чи попереднє обережне припущення про те, що Орлик із, ймовірно, спудейським чи писарським прізвиськом «Якимович» міг паралельно підробляти писарем при митрополичій катедрі у Київській духовній консисторії в останні роки свого навчання на Подолі?

У бібліографічному списку використаних стародруків науково-популярного видання 2006 р. Ростислава Радишевського і Володимира Свербигуза «Hippomenes Sarmacki» під 1698 р. позначено, свідомо чи, можливо, через технічну помилку - автоматичну копію з попереднього рядка. У наступній позиції бібліографії так само 1698 р. датовано видання друкарнею Києво-Печерської лаври Орликового панегірика Апостолу. Гравюра Івана Щирського з панегіриком на честь миргородського полковника в тексті книжки датується 1693 р. Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого

бароко. Київ, 2006. С. 521, 463. На сайті польської цифрової бібліотеки Polona твір продатовано: [nie przed 1693] / [не раніше 1693] р.: https://polona.pl/item/prognostyk-szczesliwy,

NTU2Nj g2OA/0/#info: metadata.

Поодинокий примірник гравюри-панегірика зберігається нині у колекційній збірці ординації Красінських Відділу стародруків Національної бібліотеки у Варшаві (польською Biblioteka Narodowa w Warszawie).

Бібліотека ординації графів Красінських гербу «Сліповрон» була заснована генералом Вінцентієм Красінським (1782-1858) у Варшаві 1844 р. як приватна книгозбірня ординації. У 1860 р. до її фондів приєднали цінні збірки знаного польського бібліофіла, колекціонера пам'яток мистецтва й мецената Костянтина Свідзинського (1793-1855). Відтак вона перетворилася в науковий заклад Muszkowski J. Biblioteka Ordynacji Krasinskich: 1844-1930. Warszawa, 1930.. Під час Другої світової війни була частково знищена. Урятовані її частини, зокрема й ілюстрація-мідьорит Івана Щирського з віршем Пилипа Орлика, зберігаються у спеціальному колекційному відділі манускриптів і старовинних гравюр - Відділі стародруків Національної бібліотеки у Варшаві, розташованому у бароковому Палаці Красінських 1677-1683 рр. - нині Палац Речі Посполитої за адресою: площа Красінських, 3/5. Відбиток на папері розміром 32,3x20,4 см із плямами. Сам папір пожовк і постарів з часом, затерті й не прочитуються істотні деталі в окремих строфах вірша.

У бібліотечній картці-паспорті атрибуції гравюри-панегірика, датованого кінцем XVII ст., вказано автора - «Szczyrski Ioannes, imie zakonne Innocenty» / «Щирський Іван, чернече ім'я Інокентій». А в описі зазначено: «Kompozycija alegoryczna. W oblokach Oko Opatrznosci oraz Matka Boska i Chrystus zrzucaj^cy pioruny na pierzaj^ce wojsko tureckie. U dolu, posrodku militaria, na tle ktorych krzyz maltanski z gwiazdami i skrzyzowannymi strzalami. Kompozycje przeplataj^ napisy cyrylic^, rowniez na wst^gach. Ponizej tekst:«PROGNOSTYK SZCZ^SLIWY. Tryumfalne nad nieprzyjacielem

zwyci^stwo... DANIELA APOSTOLA. polkownika Wojsk Ich Carskiej... ROSYJEJ OMINUJДCY», oraz osiem zwrotek panegiryku zakonczonego napisom: «Czego у zyczy zyczliwie prognostykjcy o Zwyci^stwie... Filip Orlik Jakimowicz pisarz katedralny...» Sygn.[atura] pod krzyzem maltanskim: «I.[oannes] S.[zczyrski]». / «Алегорична композиція. У хмарах Всевидяче Око, а також Богоматір і Христос, який метає блискавки на палаюче турецьке військо. На споді, посередині військові сюжети, на тлі яких мальтійський хрест із зірками й перехрещеними стрілами. Композицію переплітають написи кирилицею, так само й на стрічках. Нижче текст: «ЩАСЛИВЕ ПРОРОЦТВО. Тріумфальну перемогу над ворогом. ДАНІЄЛЯ АПОСТОЛА. полковника Війська їх царської. ПРОРОКУЄ РОСІЇ», а також вісім строф панегірика завершуються написом: «Чого і зичить, приязно передбачаючи перемогу. Пилип Орлик Якимович писар катедральний.». Сигн.[атура] (ініціали) під мальтійським хрестом: «Цван] Щ.[ирський]» У картці також зазначена бібліографія твору: Katalog wystawy jubileuszowej. [Warszawa], 1933. S. 161, poz. 363; Sztuka iluminacji i grafiki cerkiewnej. Katalog wystawy. Warszawa, 1996. S. 79-80, poz. 142; Rastawiecki E. Slownik rytownikow polskich. Poznan, 1886 - adnotacja atram. po s. 282 / vol. ze zb. Krasinskich..

Випускник «Могилянки», чернігівець за родоводом Іван Щирський (бл. 16501714) належав до культурно-мистецького осередку чернігівського архієпископа Лазаря Барановича, який, до слова, чинив безперервний опір численним спробам підпорядкувати Київську митрополію Московському патріархатові. Майстер Іван досконало володів технікою гравюри на міді та дереві. Малював ікони, офорти й добре знався на видавничій справі. У 1692 р. прийняв чернечий постриг під іменем Інокентій і розбудував під Черніговом Антонієву обитель у Любечі, пізніше відому як Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир. Там прослужив Богові ігуменом аж до своєї смерті Детальніше про гравера та його творчість див.: Степовик Д. Іван Щирський: Поетичний образ в українській барокковій гравюрі. Київ, 1988; його ж. Українська гравюра бароко: майстер Ілля, Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасевич, Іван Щирський. Київ, 2013. С. 365-471..

Приводом і сюжетом для цього оригінального вірша стала успішна відсіч козаками 20-тисячного грабіжницького набігу кримських татар на територію Гетьманщини в ході другого етапу (1690-1695 рр.) російсько-турецької війни 1686-1700 рр. У травні 1692 р. кримська орда, перейшовши р. Дніпро під Казикерменом (Кизикермен, нині м. Берислав Херсонської області) і понад р. Інгульцем Чорним шляхом підійшла до Чигирина. Вторгнення неприятельського війська під орудою калги Девлет-Ґерая, мурзи Батирчі та колишнього військового писаря Мазепи - Петра Іваненка (Петрика)

Гравюра Івана Щирського з панегіриком Пилипа Орлика «Prognostyk szczqsliwy» («Прогностик щасливий») на честь миргородського полковника Данила Апостола. Київ, [не раніше 1693]р.

розпочалося аж у серпні Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / ред. Л. Винар; упоряд. І. Гирич, А. Атаманенко. 3-є вид., доповн. і виправл. Нью-Йорк; Київ; Львів; Острог; Торонто, 2003. С. 188-189.. Останній утік з Батурина на Запорожжя, підняв повстання, проголосив себе гетьманом Ханської України - земель між Південним Бугом і Дністром і того ж року уклав з Кримом сепаратну угоду Короткий опис Малоросії (1340-1776) / підгот. до друку, вступ. ст. А. Бовгирі. Київ, 2012. С. 96.. Гетьман Іван Мазепа надіслав на р. Самару в авангарді Миргородський, Прилуцький, Гадяцький і Лубенський полки Літопис Самовидця / вид. підгот. Я. І. Дзира. 2-е випр. стереотип. вид. Київ, 1971. С. 153.. Сам з п'ятьма охотницькими й частинами Київського, Чернігівського й Стародубського городових полків підійшов до Полтави й отаборився, очікуючи підходу московського війська білгородського воєводи Бориса Шереметева і князя Івана Барятинського.

Апостол разом з іншими полковниками, власне, узяв участь у пошуках Петрика, який почав робити наскоки на українські землі разом з татарами. Розділившись на чамбули, одна частина орди заходилася хапати ясир. Друга - пішла на слободи, що викликало велике незадоволення місцевого люду. Наприкінці жовтня 1692 р. інший загін кримців, перейшовши Дніпро знову під Казикерменом, вийшов на Чорний шлях і з'явився під Чигирином. Йому назустріч вийшли разом два полки: охотницький Іллі Новицького й Миргородський Данила Апостола. Упродовж десяти днів, 4-14 листопада 1692 р., козаки не лише зупинили ординців, але й змусили їх утікати назад Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII століття. Дніпропетровськ, 2003. С. 377.. За таких обставин тоді особливо відзначився Миргородський полк під перначем Данила Апостола, який не тільки вдало переслідував ординців, але й зумів наздогнати й відбити ясир та повернути награбоване майно. Полковник, ймовірно, використав також задніпровські сотні, переважно лівобічного Миргородського полку, які формувалися на «Задніпрських місцях» Правобережжя і межували з Вольностями Війська Запорозького низового.

У січні 1693 р. кримський хан Селім-Ґерай зібрав для нового набігу ще більше - вже 40-тисячне військо, яке очолив його зять Нуреддин-султан і ханський син Ширин- бей. Оминувши фортеці лівим берегом р. Ворскли, татари вторгнися на територію Полтавського полку. Паралельно правим берегом Дніпра сюди рухався аккерманський (білгородський) султан Оніта Там само. С. 378-379; Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. С. 190.. Літопис Граб'янки зафіксував: «Року 1693. Взимку ханський син та Петрик з ордами прийшли під Полтаву. Проте, заставши там гетьмана Мазепу й військо напоготові, побоялися і, небагато лиха окіл Полтави накоївши, безуспішно повернулися в свої краї» Літопис гадяцького полковника Григорія Граб'янки / пер. із староукр. Р. Іванченка. Київ, 1992. С. 163.. У питанні відсічі велику надію покладали на недавнього минулорічного звитяжця - миргородського полковника Данила Апостола. Загалом він воював з Петриком і татарами три роки й здобув чимало перемог, у тому числі в 1693 р. біля р. Інгула. Нарешті, у 1696 р. разом з гадяцьким полковником Михайлом Бороховичем розбив на р. Ворсклі війська кримського хана й гетьмана Ханської України Петрика. Ці події, очевидно, слугували сюжетом для Орликового панегірика на його честь.

Прогностики в Європі йшли в ногу з розвоєм університетської освіти. З останньої чверті XV ст. стало відоме ім'я Юрія Котермака-Дрогобича (бл. 1450-1494) та його книжка «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини Болонського університету» Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів, 2002. С. 78-87.. У бароковому стилі в своєму творі Пилип Орлик прогнозував, передбачаючи невідворотність козацької перемоги над татарським військом під сюзеренним покровительством османської Високої Порти, на підставі характеристики символічних знаків християнського герба. Варто уточнити, що за усталеним твердженням представники козацько-старшинського роду Апостолів у кінцевому варіанті нібито користувалися різновидом польського герба «Юнчик». У його основі - щит: у лазуровому полі, обсипаному десятьма золотими шестикутними зірками і на краї кавалерським хрестом, щиток, у червоному полі якого срібний двічі перехрещений і внизу роздвоєний хрест Лукомский В. К., Модзалевский В. Л. Малороссийский гербовник, с рисунками Егора Нарбута. Київ, 1993. [репринт. изд.]. С. 3-4, XL, XLII; Сенютович-Бережний В. Герб гетьмана Данила Апостола // Віра й культура. 1954. Ч. 3. С. 24-25.. Часто-густо закрадаються сумніви з приводу легітимності гербової традиції в Гетьманщині. Нова козацька знать, аби дорівнятись до гонорового статусу річпосполитської шляхти, інколи не лише запозичувала, але й придумувала собі власні герби.

Відбиток восьмикутної печатки миргородського полковника Данила Апостола за 6 червня 1721 р. свідчить, що на ній зображено не зовсім герб «Юнчик», тобто не двічі перехрещений хрест, а двічі перекреслена стріла із роздвоєним кінцем вістрям угору. Над щитом - коронований шолом, з якого виходить озброєна мечем рука, а по краях абревіатура: «Д А П В Є Ц П В З М» («Данило Апостол Полковник Войска Єго Царского Пресветлого Величества Запорозкого Миргородский») Про старшинську печатку полковника див.: Ситий І. Козацька Україна: печатки, герби, знаки та емблеми кінця XVI-XVIII століть. Київ, 2017. С. 565-566, 581. Добре збережена печатка на червоному сургучі міститься наприкінці листа миргородського полковника від 23 липня 1722 р.: Пришляк В. В. Матеріали Архіву зовнішньої політики Російської імперії до історії Гетьманщини часів Данила Апостола // Архіви України. 2013. № 1 (283). С. 150.. Аналогічною є печатка з більш раннього періоду, а саме з 8 листопада 1711 р. Однороженко О. Печатка Данила Апостола // Знак. 1998. Ч. 17 (вересень). С. 3. Дослідник простежує тут подібність цього знаку на печатці до герба «Косцєша». Аналогічне зображення герба полковника див. також: Морозов Д. А. Арабское евангелие Даниила Апостола (К истории первой арабской типографии на Востоке) // Архив русской истории. Москва, 1992. Вып. 2. С. 197.. Видно, що існує ще один графічний варіант родинного герба у вигляді двічі перекресленої стріли із роздвоєним кінцем та вістрям угору. Він поміщений під портретом гетьмана, зробленим, ймовірно, німецьким гравером Мартіном Берніґеротом (1670-1733) на початку друкованої німецькою мовою 1728 р. біографії Данила Апостола на сторінках ляйпцізького альманаху «Die Europaische Fama» Die Europaische Fama, welche den gegenwartingen Stand der vornehmsten Hofe entdecket. Leipzig, 1728. T. 315. S. 214.. Можливо, усе-таки, це один з різновидів польського герба «Костеша» чи навіть його підвиду - герба «Карницькі»? Із таким зображенням, але не на червоному, а на голубому щиткові фамільний герб, можливо, розроблений самим гетьманом, що вмонтований на більшому дерев'яному фігурному щиті. За його основу послужив орден св. Олександра Невського «За труди і Вітчизну», кавалером якого згідно з імператорським указом Анни Іоанівни від 21 лютого 1731 р. став гетьман. Цей гербовий щит досі висить праворуч на стіні Спасо- Преображенського храму - родинної усипальниці Апостолів у Великих Сорочинцях. Вона була зведена завдяки досконалому таланту лаврського мистця-архітектора Степана Ковніра у бароково-ранньому рококо стилі на кошти гетьмана в 17321734 рр. Під цим символом традиційно під час служби Божої за життя стояв і молився гетьман зі своєю родиною і старшиною.

Достеменно не відомо, чи Іван Щирський вникав спеціально в особливості фамільного герба Апостолів. Хоча не можна не зауважити у центрі гравюри кавалерського хреста, трьох зірок та двох перехрещених стрілRadyszewski R. Polskoj^zyczna poezja ukrainska od konca XVI do konca XVIII wieku. Cz. I: Monografia. Krakow, 1996. S. 240. з елементів одного з перших варіантів герба полковника на вранішній шестикутній зірці з написом «Знаменіем сим побідити (Із цим знаменням переможеш)» у хмарах, трохи нижче трикутника Всевидячого Ока. У цій символічній конструкції головну хвалу звитяги полковника Апостола над бусурманським ворогом спільними творчими зусиллями поет і гравер таким чином покладали на допомогу його герба. Мальтійський же великий хрест як основа і центральний, тому й найбільший, знак композиції на його гравюрі став ще одним узагальненим символом незламної зброї, уособленням духовного та тілесного й традиційним оберегом кожного християнина. На цьому прикладі добре видно, як гербові мотиви загалом домінували в барокових гравюрах- панегіриках Мазепиної доби.

За родоводом Данило Апостол, очевидно, походив зі знатної молдавської боярської родини Катарджі (Catargi) Lecca O.-G. Familiile boere^ti romane. Bucare^ti, 2000. S. 215, 217; Пришляк В. Листи з України козацького полковника і гетьмана Данила Апостола (1720-1734) // Epistolografia w dawnej Rzeczypospolitej. T. IV. Stulecia XVI -XIX. Perspektywa historyczna i j^zykowa [red. Piotr Borek, Marceli Olma]. Krakow, 2013. S. 202-204.. Індигенат - привілей про визнання за шляхтичем-іноземцем шляхетства у Речі Посполитій - його батька Павла - «urodzonego Apostoia obywatela ziemi woloskiej», виданий 26 квітня 1727 p. у Варшаві польським королем Августом II Данилові Апостолу, засвідчував їхнє шляхетське походження Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦЦІАК України). Ф. 51:

Генеральна військова канцелярія. Оп. 3. Спр. 17013. Арк. 15-16 зв. Копія; Свербигуз В. Гетьманські студії. Київ, 2009. С. 37.. Його батько, Павло Апостол свого часу поступив на службу до Яреми Вишневецького, де став ротмістром, згодом був хомутецьким сотником, гадяцьким, а у 1676-1678 рр. і миргородським полковником Крупницький Б. Миргородський полковник Павло Апостол (1618-1678) // Праці Українського Історично-Філологічного Товариства в Празі. Прага, 1944. Т. 5. С. 42-46. Його ж. Гетьман Данило Апостол і його доба (1727 - 1734). Авґсбурґ, 1948. С. 10. Дослівний переклад: «Молдаванин, народжений у дуже глухому місці». Про непрості стосунки Апостола і Орлика детальніше див.: Пришляк В. Пилип Орлик і Данило Апостол: однодумці чи неприятелі? // Пилип Орлик: життя, політика, тексти. С. 207-215..

Гетьман Іван Мазепа, усіляко виправдовуючи свого однодумця Д. Апостола у непростому 1708 р. перед царем, подав йому вичерпну характеристику: «Апостол породы волошской, человек от отца заслуженный в войске, воин добрый, из всех полковников давнейший, старейший, знатный, заслуживший честь и любое от всех 22 полков» .

Правда, гетьман у вигнанні Пилип Орлик, який у своєму панегірику замолоду в 1690-х рр. так щиро захоплювався військовою доблестю миргородського полковника, пізніше не вважав свого головного конкурента на гетьманській посаді Данила Апостола законно обраним гетьманом. А лише як посадженого росіянами, взагалі навіть не козаком і не шляхтичем. Відгукувався про нього з принизливим відтінком, обзиваючи «Moldavus obscurissimo loco natus» / «молдаванином найнижчого походження»².

Натомість, Данило Апостол у 1682-1727 рр., загалом 45 років, обіймав фактично спадковий уряд миргородського полковництва Його ж. Миргородський полковник Данило Апостол до і після Полтави // Полтавська битва 1709 року в історичній долі України, Росії, Швеції та інших держав: [зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф.]. Полтава; Харків, 2009. С. 299-310.. Нетривала перерва була лише в 1687 р., коли він був тимчасово звільнений з посади новообраним гетьманом Іваном Мазепою як прибічник попереднього гетьмана Івана Самойловича. Користувався беззастережним авторитетом у всьому Війську Запорозькому та особливо серед тогочасного козацького нобілітету Пришляк В. Інститут гетьмана та вища козацька старшина в умовах політичних трансформацій першої половини XVIII ст. // Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст. У 2 кн. Кн. 1 / ред. кол.: В. Смолій та ін. Київ, 2018. С. 165.. Полковницьку династію, до речі, продовжили гетьманські сини, урядуючи в Лубенському та Миргородських полках, відповідно: середульший Петро й наймолодший Павло, названий на честь діда Його ж. Миргородський полковник Павло Апостол (1727-1736) // Україна в Центрально- Східній Європі. Вип. 17: Ювіл. зб. на пошану докт. істор. наук, проф. Валерія Степанкова. Київ, 2017. С.205-224.

Іван Щирський проілюстрував це гравюрою у вигляді алегоричної композиції. У клубчастих хмарах наверху по центрі - Всевидяче Око, по боках - Богородиця й Христос, які метають блискавки на дракона й мусульманське військо, що відступає. Центральною фігурою гравюри батального жанру як своєрідна запорука майбутньої перемоги є мальтійський хрест із трьома зорями на бічних і нижньому раменах та двома перехрещеними поверх нього стрілами в обрамленні різної військової атрибуції: хоругв, гарматних стволів і ядер, діжки з порохом і тулумбасів. На правому нижньому боці відтворено двобій Геркулеса з булавою і стрілами, який уособлює Данила Апостола, з міфічним драконом, увінчаним діадемою-півмісяцем, що символічно маркує мусульманське військо неприятеля:

Магометанське страховисько вже нахилило свої роги

у вигляді півмісяця, щоб вразити руського Геркулеса в ноги.

Азе та¹, що сильніша будь-якого озброєного полку,

випустила гербові перунові стріли просто в мерзенну шию¹¹.

Із правого боку бачимо картину панічної втечі татар і, можливо, яничарів у характерних тюрбанах-чалмах, які збилися в ошаленілий натовп, гублячи щити, зброю, шапки й підминаючи під себе вбитих і поранених. Порослий травою гребінь землі на передньому нижньому плані ніби приземлює сюжет, нагадуючи про плинність життя та довговічність подвигу оборони рідного краю на ратному полі.

Протистояння турецько-татарській агресії стало однією з улюблених тем барокових поетів. У 1415 р. турецька Висока Порта, підкоривши міста Кафу, Мангуп, Перекоп, Очаків, примусила Кримський ханат визнати васальну залежність від неї й таким чином встановила своє панування на північних узбережжях Чорного та Азовського морів. Турецький уряд збудував тут ряд фортець, що використовувалися для нападів на українські землі. Наприкінці XV ст., після завоювання Буджака й зведення потужних фортець в Аккермані (Білгороді), Бендерах і Хотині, розпочалися напади турків на Червону Русь (Галичину) та Поділля. Трохи раніше, з 1482 р. від перших походів на Київ та Луцьк із підвладних Кримському ханатові територій, українські землі потерпали від набігів передовсім татарських чамбулів, кінцевою метою яких був найдорожчий «людський товар» - ясир²⁸. Татарські орди (загони) на чолі з беями і мурзами майже щороку грабували, палили, руйнували й спустошували українські міста, містечка й села, гнали в ясир десятки-сотні людей, продаючи їх у рабство на східних ринках. Найбільшим невільничим ринком стала кримська Кафа (нині Феодосія). Чотири найбільші татарські шляхи-сакми: Чорний, Кучманський, Волоський або Покутський (Золотий) і Муравський щороку протоптували ординські коні. Ці спустошливі набіги татарських людоловів, які спиралися на підтримку султанської Туреччини, стали справжньою трагедією для українських земель. Про ці події з XVII ст. збереглася історична пісня:

Зажурилась Україна, що нігде ся діти:

Витоптала Орда кіньми усі мазі діти.

Малих потоптала, старих порубала,

А середнії забрала, у полон погнала ²⁹.

Певним віддзеркаленням цих подій стала поезія останньої чверті XVII ст. Чернігівський архієпископ і поет Лазар Баранович у київському виданні 1611 р. «Аполлонової лютні» помістив польською мовою вірш «Татарин плюндрує, як в себе кочує», в якому наголошував: ?Діва Марія. ^{Український переклад 4 строфи панегірика вперше опубл.:} Степовик Д. Іван Щирський: ^{Поетичний образ в українській барокковій гравюрі. Київ, 1988. С. 90;} його ж. Українська ^{гравюра бароко: майстер Ілля, Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасевич, Іван Щирський. Київ, 2013. С. 424. У польській історіографії історії ранньомодерної графіки мовою оригіналу цю строфу зацитував і прокоментував проф. Вальдемар Делюґа, див.:} Deluga W. Grafika z hygu ^{Lawry Pieczarskiej i Akademii Mohylanskiej XVII i XVIII wieku. Krakow, 2003. S. 86-81, il. 59.} Дашкевич Я. Ясир з України (XV - перша половина XVII ст.) як історико-демографічна ^{проблема // Україна і Схід / упоряд. Г. Сварник, А. Фелонюк. Львів, 2016. С. 191-200. Украинские народные песни, изданные Михаилом Максимовичем. Ч. І. Кн. II: Песни козацкие былевые. Москва, 1834. С. 108.}

*Бахматий - татарський кінь.

Нехай зірветься татарська тятива,

Що з турком разом на кров нашу хтива,

Нехай роздує татарських бахматих *,

Хай в поле дике почнуть утікати,

Хай більше гостра нас шабля не голить,

Вже болю досить, нехай не неволить! Антологія української поезії: в 6-ти т. Т. 1: Українська дожовтнева поезія. Твори поетів XI- XVIII ст. / упоряд. В. Шевчук. Київ, 1984. С. 175 (переклад В. Крекотня). ^{Там само. С. 179 (переклад В. Крекотня).}

Потреба - змагання, бій. ^{Ornowski Jan.} Muza Roksolanska o tryumfalnej slawie i fortunie z herbowych znakow Jana Mazepy Hetmana woysk JCM Zaporoskich szcz^sliwy omen bior^ca. Czernihow, 1688. 37 s. Див. також: Шевчук В. Чернігівський поет другої половини XVII - поч. XVIII ст. Іван Орновський // Сіверянський літопис. 2007. № 6. С. 53-85. Його ж. Про панегірик Івана Орновського «Скарбниця дорогого каміння», присвячений І. Обідовському // Там само. 2008. № 3. С. 75-82. ^{Ornowski Jan.} Bogata drogich kamieni speza na wyslawienie zlotoswiatnego palacu wiekopomnej slawie welmoznego Jmci pana Jana z Obidowa Obidowskiego. Czernihow, 1693. ^{Орновський 1.} Із книги: «Скарбниця дорогого каміння» Чернігів, 1693 року // Марсове поле. Кн. 2: Героїчна поезія на Україні. Друга половина XVII - поч. XIX ст. / упоряд., біогр. довід. та приміт. В. Шевчука. Київ, 1989. С. 142, 143. ^{Хижняк 3. І.} Обидовський Іван Павлович // Києво-Могилянська академія в іменах XVII - XVIII ст.: Енциклопед. вид. Київ, 2001. С. 399.

Гіппомен сарматський - дослівно «сарматський лев», герой давньогрецької античної міфології, який перетворився у лева; див.: Полюшко Г. Герб гетьмана Івана Мазепи. Київ, 2015. С. 27.

У іншій поезії під промовистою назвою «Турка зіб'ємо при Христовім знаку, вийди поляку, русаку і козаку при власнім сагайдаку», що увійшла до видрукуваної в Чернігові 1680 р. книжки «Відмітка п'яти ран Христових», Лазар Баранович наголошував:

Монархам християнським згоди тільки треба,

Тоді із турком буде неважка потреба*,

Як християнам турок згуби забажає,

Бича беріть у руки, хай його хльостає!

И Орда, що її турчин научивсь ярмити,

Як золотом купити, стане турка бити...31.

Придворний поет ясновельможного гетьмана Івана Мазепи, випускник «Могилянки», поет кола Лазаря Барановича Іван Орновський ще 1688 р. надрукував у Чернігові панегірик своєму ясновельможному патронові під назвою «Муза Роксоланська»³². 16 9 3 р. в друкарні Києво-Печерської лаври цей «Роського Парнасу і сармацьких муз слуга» пустив у білий світ ще одну віршовану поему «Скарбниця коштовного каміння» на честь небожа-племінника гетьмана - українського шляхтича герба «Сулима», майбутнього ніжинського полковника в 1698-1701 рр. Івана Обидовського (1672-1701)³³. Головна патріотична ідея твору акцентувала на тому, що «шляхетна Вітчизна народжує зацних синів» і «хто робить достойно, той честь здобуває»³⁴.

Іван Мазепа вбачав у своєму небожеві найвірогіднішого спадкоємця-наступника на гетьманство. Тому добре дбав про його освіту. 1689-1693 рр. минули у стінах Київського колегіуму³⁵. У 1695 р. ходив з козаками на Азов, а у 1697 р. - на Казикермен. 30 червня з допомогою підкопу козаки підірвали наріжну вежу, відтак увірвалися у фортецю і розпочали рукопашний бій, який тривав упродовж майже п'яти годин. Наступного 1698 р. в Батурині одружився з донькою багатолітнього генерального писаря Василя Кочубея - Ганною. На честь їхнього шлюбу Пилип Орлик - його щирий друг і однокурсник з могилянської Alma mater, консисторський писар Київської митрополії - спеціально написав шлюбний панегірик «Hippomenes

Sarmacki»*, видрукуваний 1698 p. в друкарні Києво-Печерської лаври Orlik Filip. Hippomenes Sarmacki / Орлик Пилип. Гіппомен сарматський // Конституція, маніфести та літературна спадщина: Вибр. твори / упоряд. та примітки М. Трофимука (латинські тексти), В. Шевчука. Київ, 2006. С. 511-612.. Як і у панегіричній поемі Пилипа Орлика на честь звитяги полковника Данила Апостола, там також у тексті є звертання до гербових традицій. Про це, зокрема, свідчить вірш «На гербовий клейнод високого дому їхніх милостей панів Обідовських» Там само. С. 512, 560..

Приписом «на гербовий клейнод дому ясновельможних милостей панів МАЗЕП» розпочинається знаменитий панегірик Пилипа Орлика «Алцід російський», видрукуваний у Вільно 1695 р. Тут гетьман Іван Мазепа родового шляхетського герба «Курч» - улюблений античний герой поета, як і у «Щасливому пророцтві» - Геркулес, який як «вишній Алцід у стигійській Лерні хрестом карка сокрушив багатоголовій гідрі»:

Лавр тріумфальний -- скроням твоїм слава.

Тож у стамбульській хай не тріумфує Він Лерні, фальш де Місяця і жвава Є Гідра, ХРЕСТ-бо у МАЗЕП гербовий Зітре карк змію, що велеголовий Orlik Filip. Alcides Rossiyski / Орлик Пилип. Алцід російський // Конституція, маніфести та літературна спадщина. C. 390, 449, 461. Переклад з польської В. Шевчука, з латині - М. Трофимука. «Російський» тут вживається як «руський /український»..

Ідеться про перший Азовський похід 1695 р. - воєнну кампанію царської Московії проти султанської Туреччини, в яких брали безпосередню участь козацькі полки з Гетьманщини, у тому числі й Миргородський на чолі з Апостолом, під булавою гетьмана Мазепи. «И в той потребі полковник миргородський, Данило Апостол (котрий послі и гетманом бил) знатную паче протчиїх показивал храбрость» Літопис Самовидця. С. 155. - під 1695 р. записав у своєму літописі Самовидець.

У панегірику «бойового роського Алціда» гетьмана Мазепу, аналогічно до Апостола, Орлик зобразив як найсильнішого античного героя:

Геркулес булавою громить, вогнем палить Марсовим, стервина в Аверн крутий валить В дикій далечіні,

Де кров ота пінить Грубих мусульманців Orlik Filip. Alcides Rossiyski / Орлик Пилип. Алцід російський // Конституція, маніфести та літературна спадщина. С. 462..

Певна суголосність цих рядків у «Алціді російському» прочитується в рядках тексту «Гіппомену сармацького». Зокрема, у порівнянні «в юних літах» ніжинського полковника з «новим Ганнібалом», де:

Ти той перун, власне, Йване, на бісурман ти наслання,

Знати, Беллона до тебе прихильна,

Бо в Казикерменські шанці не змогли ввійти поганці,

Де був над військом регімент твій пильний Орлик П. Із книги «Гіппомен сармацький». Київ, 1698 року. Парагон // Марсове поле. Кн. 2: Героїчна поезія на Україні. Друга половина XVII - поч. XIX ст. / упоряд., біогр. довід. та приміт. В. Шевчука. Київ, 1989. С. 174, 176, 177..

З початком Північної війни Івана Обидовського було призначено наказним гетьманом козацьких військ, що за царським велінням були кинуті під Нарву. В одному з військових рейдів проти шведів полковник сильно застудився. За іншими даними, його смертельно поранили. А згодом, 31 січня 1701 р. помер під Псковом і похований у Києво-Печерській лаврі Модзалевський В. Л. Обидовские // Малороссийский родословник: В 4 т. Киев, 1912. Т. 3: Л-О. С. 695. Вдумливу реконструкцію життєпису І. Обидовського див.: Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. Київ, 2004. С. 67-71..

Іншим захисникам рідної землі судилася інша доля. Автор панегірика Пилип Орлик після Івана Мазепи став гетьманом у вигнанні, автором Конституції 1710 р. двома мовами: рідною й латиною, аби могла читати решта Європи, і подорожнього діаріуша-щоденника зрозумілою йому з молодих літ польською мовою The Diariusz podrozny of Pylyp Orlyk (1720-1726) / introd. O. Subtelny // Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts. Vol. V / Гарвардська бібліотека давнього українського письменства. Корпус текстів. Т. V / передм. О. Субтельний. [Cambrige, Mass.], 1989; The Diariusz podrozny of Pylyp Orlyk (1727-1731) / introd. O.Pritcak // Harvard Library of Early Ukrainian Literature / Texts. Vol. V / Гарвардська бібліотека давнього українського письменства. Корпус текстів. Т. VI / передм. О. Пріцак. [Cambrige, Mass.], 1988; Орлик П. Діярій подорожній по землі Українській Польської держави / пер. Р. Радишевський // Конституція, маніфести та літературна спадщина. С.209-386.. До кінця своїх днів він по різних світах бився мов риба об лід і не здавався, аби сотворити антимосковську коаліцію і таки визволити милу серцю козацьку Вітчизну з-під імперського домінування. Інший, Данило Апостол, у дуже поважному віці вдома на рідних теренах зважився на гетьманську булаву.

Татарські ж набіги потроху вщухли, але не припинялися практично до початку 1740-х рр., допоки в 1731-1736 рр. в останні роки Апостолового гетьманування не розпочали спорудження суцільної та масштабної Української лінії. Нова система фортифікаційних укріплень мала форму суцільного високого земляного валу та широкого й глибокого рову з боку степу з 16 фортецями й 49 редутами, а також слобідських поселень, з мешканців яких комплектувалися фортечні гарнізони. Уздовж південних кордонів Полтавського й Харківського полків загальною довжиною 285 км вона пролягла від притоки Дніпра - р. Орелі, її притоки Берестової й аж до Сіверського Дінця, точніше його допливу - р. Береки, що своїми водами прикривали лінію зі степової сторони. Таким чином укріплена лінія мала перегородити одну з чотирьох найутоптаніших татарських сакм - Муравський шлях, що вів на лівобічну Гетьманщину і Слобожанщину Пришляк В. «Коротка передишка часів Апостола»: Гетьманщина у 1727-1734 роках // Україна крізь віки: [зб. наук. праць на пошану акад., проф. Валерія Смолія]. Київ, 2010. С. 587..

Миргородський полковник, а відтак гетьман Данило Апостол, як і всі українські гетьмани, залишив непересічний слід і на культурному полі козацького Гетьманату Його ж. Культурний простір Гетьманщини доби Данила Апостола // Studia Ucrainica Varsoviensia. Nr 3 (2015). Warszawa, 2015. S. 331-346.. Так само, як і серед поетичного барокового доробку яскравого представника «літератури канцеляристів» Пилипа Орлика, безсумнівно, є ціла низка блискучих творів, написаних у різних, напрочуд вишуканих формах Трофимук О. Літературна спадщина гетьмана Пилипа Орлика // Слово і час. 2010. № 10. С. 42-48..Написаний старопольською мовою, звичною для багатьох представників козацької старшини Гетьманщини доби Івана Мазепи останньої чверті XVII - початку XVIII ст., цей маловідомий твір Пилипа Орлика, нарешті вповні вичитаний, в оригіналі уперше повертається до сучасного читача як переклад-першодрук рідною мовою.

ПУБЛТКАПТЯ

На гравюрі Про пам'ятки такого роду - алегоричні композиції - дивись праці Вальдемара Делюги, а також: о. Юрій Мицик, Ольга Циганок. Дедикація Лаврентія Крщоновича «Кіот срібнокований» // Сіверянський літопис. 2017. № 3. С. 111-119. Див. також розділ про емблематичну поезію в: Чижевський Дмитро. Українське літературне бароко. К., 2003. С. 189-225. роботи Івана Щирського вирази («девізи») слов'янською Так називали мову своїх пам'яток автори кола Києво-Могилянської академії XVII-XVIII ст., цією назвою як терміном послугувалися також деякі авторитетні українські дослідники. мовою:

Кто сия есть приникающая аки утро. Пн. 6⁴⁹ (Хто це така, що вона виглядає, немов та досвітня зоря. Піс. 6)⁵⁰

Страшна яко полк она...⁵¹ (Страшна вона, як полк)

И се есте днесь яко звіздьі небесные. В: з. 1⁵² (І ось ви сьогодні як зорі небесні)

И узнееете?⁵³ до конца суд мой. Io?⁵⁴ (. до кінця суд мій)

Дам ему звізду утреннюю. An. 1? ⁵⁵ (І дам я йому зорю досвітню) Побіждающему дам. Ап. 4?⁵⁶ (Переможцеві. я дам)

Знаменіем сим побідиши (Із цим знаменням переможеш)⁵⁷

Яко звезда утренняя посреди облаков. Сирах (Як вранішня зірка серед хмар. Сірах)⁵⁸

Тисяща щитов висит на нем и вся стрільї сильных. Пі. 4. (Тисяча щитів висить на ньому, і всі щити сильних. Піс. 4)⁵⁹

Столп кріпости от лица вражія (Стовп захисту від ворога)⁶⁰

Стріли своя согорящими соділа. Пса: (Він зробить огнистими стріли Свої)⁶¹

Упою стріли моя кровію... (Я стріли Свої понапоюю кров'ю)⁶²

Стріли моя скончаю в них. Вт: зак (. Зуживу Свої стріли на них)⁶³