Митрополит Кипріян. Житіє митрополита Київського Петра (1260-1326)

Відтоді святий патріарх Афанасій щодня бесіди душеспасенні проводив, святителю Петру кажучи таке: «Пильнуй же, чадо і брате у Христі любий, у які й у скільки подвигів увійшов ти: це тобі великий корабель Христос Бог доручив наставляти, й управляти ним, до пристанища спасіння привести. Таж не розлінишся ніколи, та не почнеш сумувати, та не обтяжишся чималим опікуванням великої та незліченної землі Руської. Ось, спадкоємцем бути апостольського служіння та робітником Христос винограду Свого поставив. Наслідуй апостолів, будь учнем істинним Спасовим, і ти відважно в друге пришестя Його станеш, проголошуючи: "Ось я та діти, яких Ти мені дав"». І такими словами та іншими багатьма завжди блаженного повчаючи, по закінченню кількох днів славно відпустив його з Констянтинополя.

Коли же він пішов та море благополучно переплив, і дійшов до найсвятішої митрополії Руської, і усім благословення подав, почав учити Богом доручене йому стадо, переходячи від міста до міста, покірно або ж смиренно, і трудом, і лагідністю, згадуючи Того, Хто сказав: «У серцях лагідних спочине Бог», і також: «Серце скрушене і смиренне Бог не принизить».

Коли все було так, не міг терпіти лукавий, бо ж він споконвічно є ворогом та супротивником людському роду, який не хоче ніколи користь людську бачити, малу перешкоду святому влаштував: декого підбив проти того [Петрового] прибуття. Але перегодом засоромилися та святителя прийняли, і зі смиренням тому підкорилися. Він же не лише не злопам'ятний був, але й щиро тим відпустив, і за них сотворив молитву, і старанно виконував свою справу.

Потому знов творець заздрості ворожою заздрістю розпалює Андрія, єпископа Тверської землі, який був недалекий умом і розумом нерозважливий та нетямущий, і на суєтну славу зазіхнувши, язика свого нагострив, щоб зводити наклеп на праведного. Сипле ж бо брехливі та лайливі слова і посилає у Царствене місто до святійшого та блаженного патріарха Афанасія. Він же здивувався та не повірив цьому. Та оскільки багато було тих наклепів, то надсилає одного з кліриків церковних святий Афанасій із посланням, так мовлячи: «Всесвященійший митрополите Київський і всієї Русі, у Святому Дусі возлюблений брате та співслужителю нашого смирення Петре! Знаємо, що за велінням Святого Духа поставлений ти пастухом та вчителем словесного Христова стада. Та ось нині прийшли від вашого народу та вашої землі важкі слова про тебе, так що почуття мої переповнилися та думки мої потмяніли. Постарайся це очистити та виправити».

Таке послання та слова надісланий від патріарха клірик взяв і Руської землі досягнув. Але наклепи Андрієві не залишилися прихованими до того часу й від святителя Петра. І поклавши всю надію на Бога, казав: «Терплю, потерплю [заради] Господа, і почує мене», і «Якщо Бог із нами, то хто на нас?» І коли патріархом надісланий клірик приїжджає, собор збирається у місті Переяславі. Приходить й побожний єпископ Ростовський Симеон, і преподобний Прохор, ігуменом тоді бувший. Покликаний був і Андрій, єпископ Тверський, який був творцем усіх тих пліток. Князь же Михаїл пі,ц ту пору в Орді був, але сини його прийшли, Димитрій та Олександр, і інших князів багато, вельмож багато, а ще ж найкращі з ігуменів та ченців, та священиків чимало.

Тоді надісланий патріархом клірик послання та слова преподобному Петрові перед усіма являє. І було велике сум'яття через брехливий та улесливий наклеп на святого. Такий шум був, що всяке могло статися, якби не сам святитель і Божий чоловік Петро зупинив крики, наслідуючи свого Вчителя Христа, коли Той сказав Петрові [апостолу]: «Встроми ножа свого у піхви». У ласкавого ж бо Учителя ласкавий і учень, який, в усьому Йому наслідуючи, казав таке: «Братія та чада возлюблені! Не кращий я є за Йону пророка. Якщо ж мене заради таке хвилювання велике здійнялося, проженіть мене, і заспокоїться шум ваш. Навіщо через мене так хвилюєтеся?» Однак про нього, вчителя та пастуха доброго, усі сперечалися, бажаючи знайти, хто та звідки є той, що такий наклеп на отця нашого й святителя зводить. Та злодію не сховатися, і всі зрозуміли брехню, яку Андрій звів на святого, і перед усіма викритий та присоромлений був. Святий же Петро жодного зла не чинив йому, але перед усіма словами втішними його повчаючи, сказав йому: «Мир тобі у Христі, чадо! Не ти це створив, але споконвіку роду людському заздрісник диявол. Ти ж відтепер пильнуй себе. Те, що відбулось, Господь хай відпустить тобі». Князів же з усім почтом, і народ також достатньо повчив, і з миром відпустив. Сам же до трудів труди докладав, талант свій примножити бажаючи, смирення до смирення додав, та без лінощів проходив міста і села, повчаючи доручене Богом стадо, ані труда, ані хвороби тілесної не відчуваючи. Так і у старість приходив, хворим бо, і вдовицям, і убогим завжди будучи як отець.

У той час і Сеїт єретик з'явився, який супротивне вченню Церкви Христової та православній вірі мудрував, його святий застеріг. А коли той не скорився, прокляв його, він же й загинув.

Проходячи містами й селами, Божий чоловік Петро прийшов у славне місто, що звалось Москва та було тоді малим і небагатолюдним, яким нині ми його бачимо. Тим містом володів благочестивий великий князь Іоан, син Данила, онук блаженного Олександра. Його бачив блаженний Петро в православ'ї сяючим і всілякими добрими справами прикрашеним, милостивим до жебраків, щирим шанувальником святих Божих церков та їх служителів, скорим до божественних писань та слухачем святих учень книжних, і дуже полюбив його Божий святитель. І почав більш, ніж в інших місцях, жити в цьому місті.

Дає ж пораду добру князю, радячи йому збудувати церкву, складену з каменя, на честь Пречистої Владичиці нашої Богородиці та Пріснодіви Марії, пророкуючи таке: «Якщо мене, сину, послухаєш та храм Пресвятої Богородиці зведеш у своєму місті, і сам прославишся більше за інших князів, і сини, і онуки твої від роду до роду, і місто це найславетнішим буде з-поміж усіх міст Руських, і святителі поживуть у ньому, і піднімуться "руки його на плечі ворогів його", і прославиться Бог у ньому. Ще ж і мої кості в ньому лежати будуть». Ці словеса князь від учителя з радістю прийнявши, почав сумлінно церквою опікуватися. І коли заснована була, почав день за днем старанно її будувати. І самому святому на щодня догоджати. І була радість велика між ними двома духовна. Князь бо в усьому слухав та велику шану віддавав отцю своєму, по Господньому велінню, як і сказав Своїм учням: «Той, хто приймає вас, Мене приймає». Святитель натомість із сином своїм, який настільки був йому відданий, про душевне та тілесне, як із Павлом, розмовляв.

І коли вже церква добудовувалася, передбачив святий смерть свою Божим одкровенням, і почав святими власними руками гріб собі ладнати біля святого жертовника. Та після завершення її знову бачив видіння, яке сповіщало йому життя цього кінець та до Бога, якого він ще замолоду полюбив, перехід, і увесь радості сповнився. Одного дня, сам увійшовши до церкви та божественну службу відправивши, помолився за православних царів і князів, і про свого сина, якого полюбив, благочестивого, кажу, князя Іоана, і за ввесь благочестивий християнський люд усієї Руської землі, і померлих також пом'янув, і Святих Тайн причастився. Після виходу ж його з церкви скликав увесь почет і добре навчав їх, як був у нього звичай робити. Відтоді не переставав милостиню давати усім убогим, які приходили до нього, також і монастирям, і по церквах ієреям.

І коли відчув своє з миру відходження і годину передбачив, кличе декого на ім'я Протасій, що його князь старійшиною міста поставив. Був же той Протасій чоловіком чесним, і вірним, і всякими добрими справами прикрашений. І сказав йому: «Чадо, ось я відходжу з життя цього. Залишаю ж сину своєму возлюбленному, князю Іоану, милість, мир і благословення від Бога, і нащадкам його довіку. Наскільки же син мій мене упокоїв, да воздасть йому Бог сторицею у світі й життя вічне дарує, і пам'ять про нього хай лине». Також, скільки мав заощаджень, дав йому, заповів на добудову церкви використати те. І усім разом миру побажав, почав вечірню співати. І ще коли молитва була у нього в устах, душа з тіла його вийшла. Сам руки до неба здійняв, а тіло на землі залишилось, душа ж на небеса злетіла до сподіваного Христа.

І князь швидко до міста повернувся з усіма вельможами своїми, за преставленим добрим отцем та милостивим учителем дуже сумував, і на одр святого поклав, до церкви поніс, як велить звичай мертвим творити. Страшне ж щось сталося тоді й усякого жаху сповнене. Якийсь чоловік, що не вірив у святого, прийшов поміж народом тим, у думках ганячи його, й казав: «Навіщо сам князь та стільки народу ходять навколо одного чоловіка та таку честь йому віддають?» І коли та людина таке думала у серці своєму, раптом бачить, як потім зі свідченням розказала, святого на одрі своєму сидячого та народ на обидва боки одра благословляючого і князя, який ішов попереду, і народ, що ішов позаду. І одр же з мощами до гробу принесли, який сам собі підготував, поклали ж його у нього у місяці грудні у 21 день, де й нині лежить, чуда різні являючи тим, хто з вірою приходить.

Через двадцять днів після покладення його в гроб якийсь юнак, від народження маючи руки розслаблені та зовсім нерухомі, так що навіть до роту не міг піднести їх, цей до гробу святого з теплою вірою прийшов, зі сльозами молився і раптом зцілення отримав. Потім [святий Петро] горбатому зцілення дарував, а сліпому же зір дав.

Ці чудеса сталися біля гробу святого протягом кількох днів, а благовірний князь Іоан їх записав і приніс у славне місто Володимир. І коли був соборний та святковий день, на амвоні посеред церкви були прочитані. І тоді там трапився той, який доти не вірив у святого, як ми раніше писали, розповів посеред народу, як бачив на одрі сидячого та благословляючого народ, коли його несли до церкви. Це князь почувши, і почет, і весь народ, одноголосно прославили Бога й того угодника. «Тих, хто прославляє Мене, сказав Господь, прославлю». Не припинив Господь від дня того навіть і донині знамення та чуда творити біля гробу святого. Бо ті, що приходять із вірою, щедро приймають зціленням дари. Більшість же зцілень таємно буває, в цьому і після смерті смирення тримає Божий угодник, таємні та найпотаємніші хвороби зцілюючи.

У свій час прийшов Теогност, преосвященний митрополит Київський та всієї Русі, поставлений святійшим патріархом Ісаєю. І дізнавшись, що біля гробу святого Петра стільки зцілень буває, посилає [гінця] до Царгорода та сповіщає патріарха та собор увесь про чудеса святого. Патріарх собор збирає, і коли було прочитане писання митрополита, усі єдиним голосом прославили Бога, який прославляє святих Своїх. І пише патріарх Теогностові з усім собором таке: «Преосвященний митрополите всієї Русі й всечесний у Святому Дусі возлюбленний брате нашого смирення та служителю! Благодать хай зійде і мир від Бога твоєму святительству. Послання ми прийняли твого святійшества, яке повідомляє та сповіщає, що попередника твого святителя Петра тої ж святійшої Церкви, котрий прославлений був після смерті від Бога, і близький Йому служитель був та угодник, так що і чудеса великі відбувалися від нього, і всілякі хвороби зцілювалися. Зраділи і звеселились духом за це та належну Богові воздали славу. А оскільки у нас хоче дізнатися твоє святійшество, що сотворити з тими святими мощами, знаєш і сам, який чин має про це свята Церква. Відомості про це прийнявши добрі та незмінні, такий церковний устав собі бере святійшество твоє і потім піснями священними та уславленням вшанує угодника Божого, і в майбутні роки передасть у хвалу та славу Бога, який прославляє тих, хто Його славить, Його же благодать хай буде з твоїм святійшеством».

Таке послання було принесене святителю Божому Теогносту. А він князю й усім його показує, і свято світле святому сотворяють. І відтоді навіть і донині шанується святий гідно. Бо якщо з джерела черпати більш, ніж вміщується, то вода збігає, так і від гробу чудотворця нового Петра тим, що з вірою приходять, зцілення течуть душевні та тілесні.

До цього ж і я невелике оповідання додам, також словом заспокоюся.

Кількома роками раніше, не знаю, як з Божої ласки і я, смиренний, зведений був на високий престол цієї митрополії Руської святійшим патріархом дивним Філотеєм і священним собором, що з ним. Але коли я прийшов до землі Руської, мало щось недобре зі мною грішним статися. І на третій рік я знов пішов до Царгорода. І коли дістався його після багатьох трудів та спокус, сподіваючись знайти певну втіху, найшов всілякі негаразди між царів та патріархів. На престолі патріаршому сидів лукаво зведений безумець Макарій, який насмілився без обрання соборного, а ще без знамення Святого Духу скочити на високий патріарший престол лише через царське бажання. Святійший же той патріарх Філотей до того був, прикрашаючи престол великого вселенського патріархшества, він роками добре стадо духовне пас, та з єрессю Акіндиновою та Варлаамовою добре боровся, і їхнє учення зруйнував повчаннями своїми, ще ж і Григора єретика словами своїми духовними знищив, і вчення та писання його до кінця викорінив, і прокляв; багато книг на утвердження православним написав та словеса похвальні, канони різноманітні. Але цього, як святого, і видатного, і дивного як словами, так і справами, тодішній цар не захотів. Але його брехливими та наклепницькими словами зводить з престолу та закриває у монастирі. По своєму же норову обирає безумця Макарія, всякого розуму позбавленого, і порушуючи церковне передання та устав, поставляє. Мерзота запустіння на місці святому! Вигнано бо Якова, поставлено же Ісава, якого ще до народження зненавиділи. Як Аркадій, дружину свою послухавши, заточив Золотоголосного Іоана, Арсакія же окаянного спадкоємцем престолу його настановив. Але же дивний Філотей і Божа людина, і медоточивий язик, в такій скруті та хворобах нестерпних славити Бога та дякувати Йому не припинив. І через рік заснувши сном блаженним, душу в руки Бога живого передав. І долучений був до лику патріархів, житія яких був ревнителем.

Цар же, зло йому вчинивши, царювання своє втратив. А Макарій, від нього поставлений, судом Божим соборно був відкинутий і вигнаний, як злославний, і ув'язнений був. На тому ж соборі і я з іншими святителями був, а тому це його вигнання підписав.

Перебував тоді в Констянтинополі [я] тринадцять місяців. Неможливо було мені виїхати, бо в великій скруті тоді було Царствене місто. Море в той час латинянами утримувалося, а земля безбожними турками. І коли я був у такому затворі, хвороби нестерпні напосілися на мене, так що ледве живий я був. Але щойно отямився, призвав на допомогу святителя Петра, кажучи: «Рабе Божий та угодниче Спасів! Знаю, що любов велику маєш до Бога й можеш хворим та тим, хто у скруті, допомогти, якщо захочеш. І якщо бажаєш, щоб до твого престолу я дійшов та гробу твоєму вклонився, то пошли мені допомогу та хвороби полегшення». Вірте мені, що відтоді хвороби ці нестерпні припинились, і швидко я пішов з Царственого міста та, з Божою поміччю та угодника Його, прийшов і вклонився гробу його чудотворному, коли прийняв нас із радістю та честю великою благовірний великий князь всієї Русі Димитрій, син великого князя Іоана, онука Олександрового.

Такі великого цього святителя та чудотворця подвиги, такі його труди і поти, якими замолоду від самої юності Богу угодив, і через них Бог його прославив та щедро обдарував.

Це тобі від нас слово похвальне, наскільки вистачило сил наших, найкращий із святителів, заради кого трудився ти, як невтомний апостол, заради стада, ввіреного тобі, словесних овець Христових, яких Він Своєю кров'ю викупив, довершеним милосердям та добротою. І ти так само віру зберіг, згідно з великим апостолом, і життя завершивши, насолоджуєшся найяснішим немеркнучим світлом Трійці, бо ж, мислячи про небесне, злетів богонатхненний. Нас же, молимо тебе, паси та наставляй згори. Знаєш бо, яким тяжким є життя це. Ти ж бо сам зазнав у ньому прикрощів. Але оскільки тебе предстателем Руська земля здобула, славне ж місто Москва чесні твої мощі, як скарб, чесно зберігає, і, ніби ти живий, на всяк день православні та світлі наші князі з теплотою вклоняються тобі і благословення приймають з усіма православними, віддаючи хвалу живоначальній Трійці, що Нею ми спасаємося заради самого Христа, Господа нашого, Якому належить слава, честь і сила з безначальним Отцем, Всесвятим, і благим, і животворним Духом нині і на віки вічні. Амінь.

Молитвами святого отця Петра, нового чудотворця, Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене, грішника.

Размещено на Allbest.Ru