Літературний доробок Петра Франка: у пошуках творчого "я"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Літературний доробок Петра Франка: у пошуках творчого "я"

Наталя Тихолоз

Анотація

Статтю присвячено літературному доробку Петра Франка (1890-1941?), наймолодшого сина Івана та Ольги Франків, в контексті українського літературного процесу першої половини ХХ ст.

Мета студії - розкрити творчу індивідуальність Петра Франка як оригінального письменника, представника літературної династії Франків, який продовжував і розвивав традиції свого великого батька.

Методологія дослідження базується на історико-документальних (зокрема архівних) розшуках з використанням біографічного, бібліографічного, культурно-історичного, генологічного і стильового підходів. літературний франко український

Наукова новизна дослідження полягає в першому в українському літературознавстві системному осмисленні літературного доробку Петра Франка на підставі маловідомих, а почасти й уперше введених у науковий обіг джерел, а також в обґрунтуванні та легітимізації поняття "літературної династії Франків".

На підставі аналізу художніх творів Петра Франка від перших юнацьких спроб до "коломийського періоду" (1922-1930 рр.), коли найповніше розкрився його письменницький талант, зроблено висновки про основні особливості його літературного доробку: широкий жанрово-тематичний діапазон; тяжіння до героїчно-пригодницького типу характеро- й сюжетотворення; високий ступінь автобіографізму; історико-патріотична тематика та націєтворча спрямованість; вітаїзм, оптимізм, "маскуліність" як психоемоційні домінанти художнього світу; "джеклондонівська" стилістика та сильний вплив актуальної на той час зарубіжної белетристики.

Жанрова палітра літературної творчості Петра Франка, передусім як прозаїка і драматурга, включає: історичні оповідання; оповідання для дітей та молоді; пригодницькі оповідання; психологічні новели; белетризовані мемуарні оповідання та спогади; драматичну фантазію для дитячого театру; комедії та ін. Поза тим окремими виданнями вийшли збірки оповідань Петра Франка "Пачкар Демко і інші оповідання" (Львів, 1924) та "Дядько Шкіпер" (Коломия, 1930). Осібне місце в доробку автора посідає художня франкіана, зокрема твори у форматі "доробок і переробок" як вияви літературної гіпертекстуальности.

Ключові слова: літературна династія Франків, автобіографізм, художня франкіана, "маскулінна" проза, тревел-бук.

THE LITERARY HERITAGE OF PETRO FRANKO: IN SEARCH OF THE CREATIVE SELF

This article focuses on literary heritage of Petro Franko (1890-1941?), the youngest son of Ivan and Olha Franko, examined in the context of the Ukrainian literary process of the first half of the 2&h century.

Феномен Івана Франка як письменника-класика загальновизнаний і канонізований в історії української літератури та культури загалом. Водночас набагато менш знаним - і досі не визнаним! - є той факт, що літературні традиції великого батька знайшли продовження у творчій діяльності його нащадків, і передусім дітей: АндріяДив.: Франко А. Найдорожчий помічник: творчий доробок / Передм., упоряд. і коментарі Н. Тихолоз. Львів: [Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка], 2017. 248 с., ТарасаДив.: Франко Т. Вибране: У 2-х томах / Упоряд. Є. Баран, Н. Тихолоз. Івано-Франківськ: Сень- ків М. Я, 2015. Т. 1. 964 с.; Т. 2. 760 с., Петра і ГанниДив.: Франко-Ключко А. Для Тебе, Тату / Упоряд., авт. вступ. статті і комент. М. Шалата. Київ: Ярославів вал, 2010. 574 с. Франків. Усі вони були не просто епігонами свого наставника-попередника, а самоцінними і самостійними творчими особистостями з неповторними характерами, особливими художніми світами та індивідуальним стилем. Певна річ, їхні творчі біографії мали очевидний "спільний знаменник" в особі Івана Франка як літературного предтечі та непохитного морального авторитета, духовний вплив якого, без сумніву, позначився на світоглядних, етичних і естетичних засадах доробку кожного з його дітей, а також, до певної міри, визначив окремі жанрово-стильові та ідейно-тематичні особливості деяких їхніх творів. Водночас ідеться не про формалізоване літературне угруповання, організацію чи спілку, а власне - про "літературну фамілію" (сім'ю, родину, рід) як "китицю різнобарвних індивідуальностей" з виразними "творчими фізіономіями", пов'язаних між собою не тільки "кровно-спорідненими", а й духово-інтелектуальними зв'язками, складною діалектикою наслідування та відштовхування, традицій і новаторства, спадкоємності і полеміки, виховання і самовдосконалення.

З огляду на окреслені вище підстави, вважаю за доцільне впровадити до української гуманістики поняття "літературна династія Франків" (за аналогією з уже існуючим поняттям "літературна династія Драгоманових-Косачів"^{2 3} Див.: Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. Львів: Академічний експрес, 1999. 269 с. Див.: Стасюк Г. Літературна династія як теоретико-методологічна проблема. Слово і Час. 2009. № 5. С. 62-79.; хоча, задля справедливості, треба визнати, що в історії української культури уславилися також інші творчі родини: Куліші-Білозерські, Рудченки, Тобілевичі, Старицькі-Лисенки, Грінченки, Грушевські, Вороні, Рильські, Кандиби (О. Олесь та О. Ольжич), Крушельницькі, Тютюнники, Павлички, Калинці, Андруховичі та ін., тож є підстави для екстраполяції та масштабування поняття "літературної династії" в українському контексті).

Одним із найяскравіших представників цієї династії був третій син Івана Франка й Ольги з Хоружинських - Петро Франко.

Формула його життєтворчої долі складна й багаторівневаДив.: Тихолоз Н. Петро Франко: до джерел формування творчої особистості. Українське літературознавство. 2019. Вип. 84. С. 158-172; Тихолоз Н. Конкістадор українського неба (Петро Франко - піонер галицької військової авіації). Франко: Наживо / Franko: Live. URL: https://frankolive. wordpress.com/2020/03/05/конкістадор-українського-неба-петро/; Тихолоз Н. Петро Франко і спортивна Коломия: причинки до історії фізичної культури Прикарпаття. Франко: Наживо / Franko: Live. URL: hПps://^rankoИve.wordpress.com/2020/07/02/петро-франко-і-спортивна-коломия-прич/..

Він був ученим-хіміком, спортовцем, пластуном, січовим стрільцем і сотником УГА, авіатором, видавцем, мандрівником, письменником, педагогом, винахідником, депутатом, директором музею... Ким він тільки не був за своє коротке, передчасно обірване життя. Бо ж ці характеристики з його досьє можна продовжувати і далі.

Та формула долі Петра Франка була б неповною без його літературної діяльности. У багатому арсеналі своїх творчих здібностей він мав і талант письменника.

Письменник: від перших проб до коломийського періоду

Вочевидь, розвиток цієї грані особистости Петра Франка був запрограмований народженням, вихованням і зростанням у письменницькій сім'ї. Бо ж усі діти Івана Франка формувались у творчій атмосфері. Франчата від малечку були привчені до писання, перекладання, збирання фольклору та ін. Через високий рівень культури й ерудиції Франкової сім'ї, через творчі родинні традиції і виросла ота духовна потреба писати, ділитися власним досвідом із іншими, бути літературно заангажованими та працювати для своєї культури. Відтак уже в дорослому віці всі Франчата хоч і не називали себе письменниками, але не цуралися письменницької роботи, яка стала для них органічною потребою. І художній, мемуарний, публіцистичний доробок кожного з дітей Івана Франка є того підтвердженням. Петро Франко, хоч і був за фахом інженером-хіміком, також не відставав від своїх рідних братів і сестри.

Перші проби пера Петро Франко зробив ще в юнацький (довоєнний) період, коли, з одного боку, виступив як перекладач (згадаймо хоча б його переклад 1912 р. німецькомовної комедії "Шибеник" А. Коцебу, виданий у Львові накладом газети "Народне слово"), а з іншого - успішно дебютував у тогочасній періодиці як автор гарних репортажних нарисів на спортивну й туристичну тематику ("На лещетах довкола Львова", 1910; "Урич", 1911; "Лещетні шляхи коло Львова", 1912; "Прогульки в наші гори", 1912; "Лещетарська прогулька", 1913 та ін.). Пробував себе і як поет. Зокрема, збереглись авторизовані машинописи його романтичних балад "Рибалка з лиману" (1917), "Блєд на єзеру" (1919), "Водяник" (1937)Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі - ЦДІАЛ). Ф. 640. Оп. 1. Спр. 7. Арк. 1-6..

Прозові художні тексти у творчому доробку Петра Франка повноправно починають з'являтися на початку 20-х років ХХ ст. - саме тоді, коли акумульований воєнний і загалом життєвий досвід став важливим джерелом для літературних сюжетів. Свої перші прозові художні твори - історичні оповідання "Семенко", "Івась та Ганнуся", "Полковник Абазин", новели зі сучасного життя "Пачкар Демко", "Борба і побіда Юрка Оковитого" - він написав 1922 р. ще у Бадені поблизу Відня.

Проте саме у коломийський період життя Петра Франка, а саме у 19221930 рр., чи не найкраще розкрився його письменницький талант. У той час він надзвичайно активно працював як прозаїк і драматург. З-під його пера з'явилася ціла низка художніх текстів, написаних як у Полоничній (куди Петро приїздив на різдвяні та великодні свята до родичів своєї дружини Ольги з Білевичів), так і безпосередньо в Коломиї. Свої оповідання й новели він публікував у газетах "Діло", "Свобода", "Новий час", у журналі "Літературно-науковий вістник", у народних ілюстрованих календарях товариства "Просвіта" на 1923 та 1924 роки, а також видавав окремими книжечками у львівському видавництві "Живі гроби", в коломийських видавництвах "Ока", "Чорногора", "Рекорд".

Жанрова палітра літературної творчости Петра Франка доволі широка. У його художньому доробку: історичні оповідання ("Семенко", "Івась та Ганнуся", "Самусь", "Махнівська попівна", "Битва під Пилявцями", "Полковник Абазин", "Жінка", "Рурикова слава"); оповідання для дітей та молоді ("Пластова пригода", "Почесна особа", "Перша сповідь", "На самітнім острові", "Різдвяна пригода школярика", "Молочко"); пригодницькі оповідання ("Кедрове Зерно", "Дядько Шкіпер", "Висока гра", "В пралісах Бразилії"); психологічні новели ("Дивар", "Perla de America"); белетризовані мемуарні нариси ("У Херсоні. (Із записок подорожника)") та спогади ("Летунський відділ УГА"); драматична фантазія для дитячого театру ("Сон маєвої ночі"); комедії ("Заздрісні", "Марко Спотикайло") та ін. Поза тим окремими виданнями вийшли збірки оповідань Петра Франка "Пачкар Демко і інші оповідання" (Львів, 1924) та "Дядько Шкіпер" (Коломия, 1930).

Відомо також, що наприкінці 1920-х рр. Петро Франко захопився вивченням арабської мови й активно працював над поемою "Гутна" ("гутна" у перекладі з арабської - "квіт бавовни"). Окрім того, задумав написати та розпочав збір матеріалів до своєї пригодницької повісти "Від Стрипи до Дамаску. Пригоди четаря УСС", що вийшла друком у Львові 1937 р.

Окремо слід назвати низку творів у форматі "доробок і переробок", що становлять осердя художньої франкіани Петра Франка: завершення повісти "Борислав сміється" (1922), драматизовані версії повістей "Захар Беркут" (1928), "Борислав сміється" (1930) та казки "Без праці" (1930). Усе це - вияви літературної інтертекстуальности (а властиво, гіпертекстуальности - продовження й переробки одного тексту в іншому, що немовби "виростає" з нього). Особливість міжтекстового діалогу визначає цього разу парадигма "син за Батька" як унікальна (генеалогічна) модель тяглости літературної традиції.

Але про все за порядком. Петро Франко як письменник увійшов у літературу в час, коли у Великій Україні з усією потужністю заявили про себе численні літературні угруповання, коли митці різних поглядів дискутували про шляхи розвитку української культури та про перспективи мистецької орієнтації на Європу... Про що тільки не сперечались і з ким тільки не змагалися письменники в бурхливі 20-ті. Розмаїття модерних стилів, напрямів та особистих харизм буяло як ніколи. У літературу повноправно входили нові імена. До ровесників Петра Франка можна зачислити таких знакових постатей того часу, як-от Микола Хвильовий та Микола Зеров, Лесь Курбас та Павло Тичина, Остап Вишня та Василь Еллан-Блакитний. Це ті письменники, чия творчість вибухне у 1920-х, як фонтан новаторських ідей, стилів і незнаних досі мистецьких експериментів, але вже у 30-х буде обрубана в самому розквіті, а їхнє покоління наприкінці 1950-х назвуть поколінням "Розстріляного відродження".

Треба визнати, творчі амбіції Петра Франка були значно скромніші. Він аж ніяк не ставив собі за мету конкурувати з першорядними "зорями" літературного процесу, не прокладав якихось нових шляхів у мистецтві слова, не вдавався до сміливих стилістичних експериментів, залишаючись значною мірою в руслі традицій галицького письменства кін. ХІХ - поч. ХХ ст. Натомість як автор мислив себе не так новатором-деміургом, як "тямущим справоздавцем", спостережливим літописцем свого життя, свого середовища і своєї доби - без замірів підкорити літературний Олімп надчасовими шедеврами модерної Музи.

Не слід забувати й того, що літературний талант Петра Франка формувався на теренах Західної України, яка принаймні до вересня 1939 р. рухалася власним шляхом, і розвиток літературного процесу тут відбувався у відмінних від Великої України умовах. Галицьке письменство розвивалося хоч і не ізольовано, але все ж відокремлено від наддніпрянського. Це, звісно, позбавило галицьких письменників залежности від прокрустового ложа вимог соцреалістичної поетики, а втім, з іншого боку, літературно-мистецьке життя Галичини певною мірою відбивало тогочасну складну суспільно-політичну атмосферу. Пресинг польської влади позначався на всіх сферах життя українців.

Попри те, що художню спадщину Петра Франка не можна назвати вершинним явищем тогочасного літературного процесу, вона все ж гідно вписується в здобутки літератури того періоду. "Вже в перших своїх творах Петро Франко виявив себе митцем непересічного хисту, не позбавленим тонкої обсервації, фантазії і гумору, митцем нагромадження творчої енергії, яка шукала простору для свого вияву"Франко З. Петро Франко у вимірах часу. Франко З. (1925-1991): Статті. Спогади. Матеріали / Упоряд. і наук. ред. М.А. Вальо. Львів: [ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України], 2003. С. 67., - справедливо зазначала З. Франко.

Син за Батька: художня франкіана

Характеризуючи літературно-мистецьке життя міжвоєнної Галичини, літературознавець М. Ільницький виділяв, що в тогочасній атмосфері "довго відчувалася втрата найбільшого авторитета - Івана Франка, художнє слово, критичне судження та громадська позиція якого цілі десятиліття були орієнтиром і каталізатором літературно-мистецького життя всієї України"Ільницький М. На перехрестях віку: У 3-х кн. Київ: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2008. Кн. ІІ. С. 324.. Потреба присутности Івана Франка в духовно-культурному житті українства була очевидною. Суспільний і читацький запит на його тексти не згасав. А тому до художнього опрацювання творів свого батька в той чи той спосіб брався і Петро Франко.

Він єдиний зі всіх дітей письменника, хто "ризикнув" стати співавтором батькового роману "Борислав сміється". Початково твір з'являвся частинами від номера до номера у львівському журналі "Світ" упродовж 1881-1882 рр. (№ 121), але через припинення виходу часопису восени 1882 р. Іван Франко так його й не дописав: текст роману уривався на ХХ розділі. Дозвіл на завершення твору дав синові сам письменник. Принаймні так твердив у своїх мемуарах Петро Франко: "Коли я нагадував Батькови, щоби докінчив свої твори "Основи суспільности" та "Борислав сміється", Батько сказав: "Докінчи сам" і розказав мені дещо. Я докінчив "Борислав сміється" і то в виді змісту, бо п. Федорців дуже квапив - він був редактором творів Батька"Франко П. Іван Франко з близька. Львів, 1937. С. 31. Франко І. Борислав сміється. Львів-Київ: З друкарні НТШ, 1922. С. 280..

Тож завершений варіант роману "Борислав сміється" уперше вийшов як книжка в 1922 р. з друкарні книжкового видавництва НТШ (місце видання Львів-Київ) зі закінченням, яке "передав на основі оповідання автора його син Петро Франко"¹¹. Цей книжковий варіант складався з двадцяти трьох розділів: фрагмент, який дописав Петро Франко, був відносно невеликий (с. 275-280).

Поза тим в архіві Івана Франка зберігся автограф начерку плану наступних семи розділів роману "Борислав сміється", згідно з яким увесь текст мав налічувати двадцять сім розділівІван Франко планував продовжити твір ось так:

XXI Смерть Леона.

XXII Смерть Матія.

XXIII Unf [нещастя] Бенедя.

XXIV Дальше пожар.

XXV

XXV Андрусь в суді.

XXVI Рифка і Фанні (Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (далі - ІЛ.) Ф. 3. № 317).. Окремо зберігся також автограф початку ХХІ розділуІЛ. Ф. 3. № 335.. Одначе закінчення, яке запропонував Петро Франко, відрізнялося від того плану, що зафіксував собі Іван Франко. На це вказував свого часу і другий син письменника Тарас Франко, який, досліджуючи бориславський цикл Івана Франка, був добре ознайомлений із авторськими рукописами, а 1952 року навіть захистив кандидатську дисертацію на тему "Іван Франко і Борислав"; на це звертали увагу також і упорядники п'ятдесятитомного видання творів Івана ФранкаДив.: Франко І. Зібрання творів: У 50 т. Т. 16. Київ: Наукова думка, 1978. С. 505..

У машинописному варіанті своєї дисертації про Борислав Тарас Франко відверто назвав закінчення твору Петра Франка "невдалою спробою"Міжнародний фонд Івана Франка. № 416.. Гадаю, така змістова розбіжність між планом батька і закінченням сина була пов'язана з тим, що Петро Франко, дописуючи текст роману, не працював із рукописами Івана Франка. Ба більше, він міг навіть не знати про той письмовий план, який зберігався серед батькових автографів. Та й часу на пошуки тоді не було ("п. Федорців дуже квапив"!).

Бажаючи популяризувати творчість свого батька серед широких мас, Петро Франко також переробив на драми повість Івана Франка "Захар Беркут" (1928), роман "Борислав сміється" (1930) та казку "Без праці" (1930). У своїх драматичних переробках він намагався не відступати від загальної концепції, проблематики й ідеї, які були властиві батьковим першотекстам. У п'єсах фігурують здебільшого ті самі персонажі, що й у прозі Івана Франка. Звісно, переробка прозових творів на драми вимагала врахування особливостей цього роду літератури. А тому дію подекуди інтенсифіковано, а другорядні сюжетні лінії скорочено. Щоправда, модні тренди нової доби та власні симпатії до руханки і спорту, вочевидь, вплинули на те, що в п'єсі Петра Франка "Без праці" донька графа Ніна грає в теніс.

У коломийський період свого життя Петро Франко ініціював видання текстів свого батька. Зокрема, 1930 р. у видавництві "Чорногора" в Коломиї з'явилося четверте видання поеми Івана Франка "Мойсей".

Одначе літературна франкіана Петра Франка, як слушно зазначала його небога З. Франко, "не була визначальною в його творчому доробку, а була скоріше даниною великому батькові, продиктованою синівським обов'язком. Спадщину батька він ніколи не розглядав капіталом, на проценти якої мав жити, не збирався стригти купони з її акцій"Франко З. Петро Франко у вимірах часу. С. 64.. І це було правдою. А літературний доробок Петра Франка заслуговує окремої уваги.

Між літературою і театром: драматичні спроби

Осібне місце - на помежів'ї літератури й театру - у творчості Петра Франка займає драматургія. Ідеться не лише про згадані вище драматизовані переробки батькової прози, а й про оригінальні твори. Зокрема, для коломийського театру Петро Франко написав одноактну драматичну фантазію для дітей "Сон маєвої ночі" (1923), а також комедії "Заздрісні" та "Марко Спотикайло" (обидві 1929). Також в його драматургічному доробку називають п'єси "Інститутський жарт" і "Сигнал"У передмові до видання повісти "Від Стрипи до Дамаску" вказано, що П. Франко також є автором драматичних творів "Марко Спотикайло", "Заздрісні", "Інститутський жарт", "Сигнал". Див.: Редакція. Передмова. Франко П. Від Стрипи до Дамаску. Львів: Видавець Іван Тиктор, 1937. С. 6.. Одначе ці дві драми на сьогодні віднайти не вдалося. Можливо, їх так і не було опубліковано і вони залишилися десь у рукописі.

Дитяча драма-фантазія "Сон маєвої ночі" побудована у формі сновидіння. Головній героїні - дівчинці Наталочці, що приходить ясної місячної ночі до саду нарвати квіток для хворої бабусі, - сниться сон, у якому квіти чинять над нею суд. Відтак персонажами п'єски є рослини (Рожа, Резеда, Левкоя, Тоя, Конвалія, Лелія, Любисток, Гвоздик, Блаваток, Фіялка та ін.), комашки і пташки (Світлячок, Пугачик, Соловейко). Така галерея флористичних образів витворювала фантастичне кольорове сценічне дійство, що мало вразити не лишень екологічною тематикою (не зривати надаремно рослин), а й захопити яскравими костюмами та переодяганням/перевтіленням дітей у квіткових персонажів.

Події в комедіях "Заздрісні" та "Марко Спотикайло", що були написані за мотивами творів німецьких драматургівУ підзаголовку до видання зазначено: "Тема запозичена з німецького". Див.: Франко П. Заздрісні. Комедія на дві дії. Тема запозичена з німецького. Коломия: Рекорд, 1929. 20 с., відбуваються в Коломиї. Як вдало спостерегла Зеновія Франко, ці п'єси "переносили на український ґрунт комедію дій та ситуацій"Франко З. Петро Франко у вимірах часу. С. 67.. Персонажами комедії "Заздрісні" є дві добре забезпечені порядні галицькі подружні пари Івася й Марії Хрущиків та Дмитруся й Оксани Хапливих, що через низку непорозумінь і власні ревнощі втрапляють у комічні ситуації. Чоловіки, щоб не дратувати своїх благовірних немилими їм заняттями (один - палінням цигарок, інший - годівлею канарок), таємно від дружин спільно винаймають кімнату. Дружини ж, які незалежно одна від одної довідуються про наявність таємної кімнати, йдуть туди, щоб розкрити "ганебну" поведінку своїх чоловіків, і опиняються у смішній ситуації з підозрами та переховуванням у шафі.

Комічний сюжет п'єси "Марко Спотикайло", щоправда, ще більш закручений і непередбачуваний, аніж у комедії "Заздрісні", також вибудовується навколо проблеми подружніх ревнощів і недовіри. Цього разу персонажами твору є дві незнайомі між собою сімейні пари, яких гризуть підозри та неприємні здогади через рекламний фільм, що мав популяризувати серед туристів прикарпатські курортні місця. У цьому хронікальному фільмі випадково було знято Марка Спотикайла (чоловіка Лєни), до якого на лавочку романтично підсіла незнайома дівчина (на той час працівниця кіноагентства, а тепер дружина легкоатлета Семена Макаревича). Та стрічка, показана в місцевому кінотеатрі, викликала в героїв бурхливі емоції, що довели їх заледве не до дуелі.

Дотепні й інтригувальні сюжети з провінційного містянського життя, що розповідають про подружню ревність (заздрість), непорозуміння та суперечки, автор присмачив добірним галицьким гумором і колоритною лексикою міжвоєнного періоду. Ці тексти, легкі й невимушені для сприймання, розраховані на масового глядача. Очевидно, Петро Франко написав їх із комерційною метою.

Загалом, український театр у 20-х рр. ХХ ст. переживав не найкращі часи. Якщо польський театр мав системну державну підтримку, то український був покинутий сам на себе. У червні 1923 р. у Львові було створено кооператив "Український театр" (вул. Руська, 18), який мав сприяти відновленню театрального життя й театрального мистецтва на західноукраїнських земляхДокладніше див.: Гавалюк Р. Велика театральна історія однієї невеличкої сцени. Частина четверта: наче квіти крізь асфальт. Фотографії старого Львова. URL: https://photo-lviv.in.ua/velyka-teatral-na- istoriia-odniiei-nevelykoi-stseny-chastyna-chetverta-nache-kvity-kriz-asfal-t/; Лаврентій Р. Т еатральна група кооперативу "Український театр" у Львові під дирекцією Йосипа Стадника 1927-1929 років. Вісник НТШ. Львів, 2012. Чис. 47 (весна-літо). С. 31-36.. До фінансової підтримки цього кооперативу долучився й Петро ФранкоКооператива "Український театр". Діло. 1924. Чис. 150 (від 10.VII.). С. 4.. Отже, він проявив себе не лише як автор п'єс, а і як прихильник та поціновувач українського театру зокрема і театрального мистецтва загалом.

Та все ж творчий хист Петра Франка найповніше розкрився не стільки у драматургії (значною мірою вторинній і в сюжетота характеротвірному, і в суто естетично-стильовому плані), скільки в художній прозі. Проза Петра Франка значно багатша та "щедріша" і на тексти, і на жанрові різновиди. Вона піднімає актуальні теми й гострі проблеми, захоплює читача яскравими образами та оригінальними ідеями.

Література боротьби й перемог: історико-патріотична проза

Попри характерний присмак здорового гумору, органічно притаманний творчій натурі Петра Франка, визначальними для його художнього світу були не комічні житейські ситуації, а історико-патріотична тематика, проблематика національної ідентичности та історичної пам'яти.

Перша світова війна і - ще більше - поразка в національно-визвольних змаганнях, безпосередню участь у яких пліч-о-пліч із Петром Франком брало й чимало інших українських літераторів покоління "Молодої України", ґвалтовно обірвали естетичні пошуки багатьох представників модернізму, "заземлили" їхні мистецькі ширяння, спустивши з високих космічних емпіреїв і філософських польотів ins Blau до реалій тогочасного життя та проблематики національного становлення і державотворення. Ба більше, в той час ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов у статті з промовистою назвою "Криза української літератури" (1923), міркуючи про літературу сили і літературу краси, виразно віддавав перевагу першійДонцов Д. Кріза української літератури. Літературно-науковий вістник. 1923. Т. 79. Кн. 4. С. 356.. Література сили, культ волі й енергії мали, на його думку, стати джерелом формування здорової нації та відродити її комбативний дух; натомість розвиток літератури краси, за Донцовим, - це шлях у нікуди і свідчення глибокої кризи.

Петра Франка ледве чи можна означити як представника неоромантичної поетики "трагічного оптимізму", світоглядні координати якої окреслив лідер "вісниківства" (хоча окремі публікації Франкового сина з'явилися друком у "Літературно-науковому вістнику" (ЛНВ) саме за редакторування Донцова). Проте свідомі пошуки національного ідеалу, осмислення історичних традицій, етика волі до життя й естетика боротьби, художнє моделювання образів героїв-переможців, романтика пригоди і випробування дають підстави вбачати в його творчості авторську версію тієї "літератури сили", про яку писав батько "інтегрального націоналізму".

Проблема осмислення причин поразки національно-визвольних змагань українців спонукала Петра Франка звернутися до історичного минулого України, шукаючи в давніх часах і взаєминах відповідей на актуальні виклики суспільно-політичного життя та нових шляхів виходу зі становища, в якому опинилась Україна в період між двома війнами.

Зокрема, події часів гетьманування Богдана Хмельницького стали основою для історичних оповідань "Битва під Пилявцями" (1923) та "Махнівська попівна" (написано 1922, опубліковано 1928). Добу Івана Мазепи відтворено у прозових художніх творах "Семенко" (1922), "Полковник Абазин" (написано в Бадені 1922, опубліковано 1923), "Жінка" (написано 1925, опубліковано 1926 і 1928). Звернення автора до часів гетьманування двох потужних особистостей, беззаперечних керманичів, сильних гетьманів Хмельницького та Мазепи, що не боялися протистояти ворогам (польській, російській і татарській сваволі), повертало читачів до епохи смертельних протистоянь, межових ситуацій, глибоких переживань, безстрашних і мужніх воїнів, захисників своєї землі, для яких воля була абсолютною цінністю. Такі художні тексти нагадували про комбативний дух наших предків, про їхні визначальні вольові якості, завдяки яким вдавалося приборкати бурхливий розгул внутрішніх і зовнішніх ворогів та гарантувати конструктивний спокій і державний порядок в Україні.

Чи не всі сюжети, які художньо опрацьовує Петро Франко, - це історії перемог. Великих і малих, осібних чи загальнонародних (громадських), ситуативних чи вирішальних, - але перемог. І очевидно, це не випадково. Акцентування на досвіді перемог у час поразки мало відродити віталістичну віру в перемогу і стати джерелом для натхнення та формування звитяги й сили духу в молодого покоління. На сторінках історичної прози Петра Франка зустрічаємо відважного полковника, грозу турків, татар, яничарів і поляків Семенка-Палія ("Семенко. Історичне оповідання з 1698 р."); наказного гетьмана, полковника Самуся, під проводом якого козаки завдали поразки полякам ("Самусь. Історичне оповідання із 1702 р."); безстрашного полковника Абазина з однойменного оповідання; мудрого й винахідливого Богдана Хмельницького, що перемагає разом зі своїм військом у битві під Пилявцями ("Битва під Пилявцями. Іст[оричне] оп[овідання] з 1648 р., 20-23 вересня"); юного Івана Мазепу, який, ризикуючи життям, сміливо рятує з річкового потоку дівчинку Ганнусю ("Івась і Ганнуся") та ін. Усі вони - герої, безстрашні войовники й лицарі свободи.

"...Не пора вже, щоб нам наказували, час нам самим хазяїнами в хаті стати та наські козацькі порядки позаводити"Франко П. Самусь. Історичне оповідання із 1702 р. Свобода. 1922. Чис. 80 (від 7JV.). С. 3., - закликає полковник Самусь із однойменного оповідання. Ці слова лаконічно і сконденсовано передають усю суть історіософської позиції Петра Франка. Визволення рідного краю від ворожого засилля, здобуття свободи, незважаючи на ризики, здатність до самопожертви, готовність віддати життя задля добра своїх братів за долю України (як це зробив, скажімо, полковник Абазин в однойменному оповіданні) - ось головні меседжі історичної прози Петра Франка.

У світі пригод: оповідання для дітей і молоді

Окрім того, Петро Франко зарекомендував себе і як добрий майстер дитячої літератури. Зокрема, тогочасний літературний критик Е. Грицак у статті "Новини дитячої літератури" поряд із генерацією вже відомих дитячих письменників (як-от А. Чайковський, В. Королів-Старий, А. Лотоцький) одним із перших називав Петра Франка як представника молодого покоління авторів, що працюють у жанрі літератури для дітей і молодіГрицак Е. Новини дитячої літератури. Діло. 1924. Чис. 198 (від 7.ІХ.). С. 2..

У гумористичному ключі написано оповідання Петра Франка "Почесна особа" та "Перша сповідь". Івася Полоницького (оповідання "Почесна особа"), що сидить на останній, ослячій, лаві й зажив слави найбільшого шибеника у школі, раптом волею громадських старійшин удостоєно високої чести: його вибрали "почесною особою", яка має засвідчити для майбутніх поколінь, для праправнуків, місце встановлення граничного каменя, що позначав межі лісу між двома селами. Бажання Івася здобути в цій "почесній" місії не лише славу, а й користь (заробити кілька мідяків) призводить до того, що його задля "укріплення пам'яти" добряче відлупцювали прутом.

У трагікомічну ситуацію потрапляє й Петрусь Гринцай (оповідання "Перша сповідь") - ледар і великий збитошник, який напередодні першої сповіді ретельно пригадав і записав на папері всі свої "гріхи", але, на своє нещастя, невдовзі загубив той реєстр провин. Відтак про гріхи Петруся довідалися ті, кому він нашкодив (кухарка, мама, поштар), і хлопчина дістав добрячого прочухана. Образи Івася ("Почесна особа") і Петруся ("Перша сповідь") змальовані легко й невимушено, з тонким чуттям дитячої психології та зі знанням особливостей поведінки хлопчаків-шибеників. Можливо, тут дався взнаки і власний дитячий досвід автора, який також у дитячому віці був великим "псотником" і збиточником.

Історії з життя пластунів слугували матеріалом для оповідань "Пластова пригода" (1922) та "На самітнім острові" (1923). Основу "Пласту" мали становити люди чесні, відповідальні, діяльні, завзяті, вольові, здатні дотримувати свого слова та складених обітів, уміти допомагати іншим і не чекати за це винагороди. Саме таких юнаків зображає Петро Франко у своїх "пластових" оповіданнях. Образи коломийських пластунів із гуртка "Вовків" (оповідання "Пластова пригода"), які "не задля нагороди, а задля пригоди" шукають і віднаходять церковне майно, що поцупили злодії, а по тому віддають парохові, вочевидь, писані з життя. Автобіографічні риси проглядаються в образі українського пластуна Петра, любителя всіляких пригод (оповідання "На самітнім острові"), що разом із греком Войдонізом вирушив на старому човні до острова Стакида (Греція). Борючись із потужними хвилями морської стихії, скаути ледве врятувалися з розбитого човна і дісталися берега. Триденний побут на острові стає для хлопців, що на власній шкурі зазнають усіх небезпек життя самітників, не лише романтичною пригодою, а й реальною школою виживання. Пошуки їжі на березі й у морі, видобування вогню тертям палиці, зустріч із акулою, ночівля просто неба - все це часом псує їм настрій, але гартує характер і волю. Ці детективні пригодницькі оповідання майстерно передають побут пластунів на лоні природи, їхній гумор, атмосферу мандрів і випробувань. Оповідання "Пластова пригода" Петро Франко навіть просив увести до офіційної пластової лектуриЦДІАЛ. Ф. 389. Оп. 1. Спр. 254а.. Виховання молодого покоління на яскравих прикладах із життя ровесників мало надихати пластунів на добрі справи.

Персонажами оповідань "Різдвяна пригода школярика" та "Молочко" є діти - сільські школярі, які в непростих суспільно-політичних обставинах періоду міжвоєння поводяться дуже мужньо, не по-дитячому сміливо й відважно. Напружену, непевну політичну ситуацію в цих дитячих творах окреслено кількома штрихами, пунктирно, без зайвої конкретики, але все ж дуже промовисто й характеристично. До дитячих вух доходять звістки про те, що чимало українців зараз перебуває в тюрмах. І сидять вони там за свободу, за бунт проти польської влади, за читання українських часописів і за діяльність у товаристві "Січ". Почуття образи на ворогів накипає в дитячих душах. Дванадцятилітній Івась та на рік старший Михась, якого через лагідну вдачу називають "Молочком" (однойменне оповідання), ризикуючи життям, мужньо долають небезпеки нічного лісу, болотяну трясовину, яруги, мочарі, зустріч із шандарями, страхи дитячої уяви й таємно таки збирають кошти на українську школу.

Батько Тофана (оповідання "Різдвяна пригода школярика") "вже три місяці у в'язниці", а "маму так скатували, що й тижня не пережила"Франко П. Доробок. Т. 1: Літературні твори / Упор. і передм. П.М. Франко. Львів: Ліґа-Прес, 2010. С. 91.. У вогких тюремних мурах, "за свободу заковані у кайдани неволі", перебувають і інші односельці. Їхніх імен не названо, але всі вони - "наші"! Саме так сприймають їх діти, які збираються на Святвечір занести в'язням "свячених" гостинців. Завзяття й велику силу волі виявляє не лише малий Тофан, який сам морозного дня, в метелицю вирішує йти через ліс до міста, щоб відвідати батька у в'язниці, а й відважний Петрусь, що вночі в засніженому лісі таки віднаходить напівзамерзлого товариша. Різдвяна пригода, як годиться оповіданням такого жанру (бо ж події відбуваються все-таки чарівної, різдвяної, ночі), завершується щасливо: в'язні на Святвечір повертаються додому, школярі отримують подарунки, радісно й дзвінко звучить коляда...

Оповідання "Молочко" та "Різдвяна пригода школярика" написані в руслі літератури, що акцентувала на національних цінностях і боротьбі за своє, українське (школу, звичаї, права, самоідентифікацію). Історії з життя галицьких школярів, у чиїх серцях проростали зерна національної свідомости, повертали читача до проблеми національної гідности, пробудження власної ідентичности.

По війні: село і люди

Проза Петра Франка актуалізувала важливі аспекти життя повоєнної доби. Зокрема, в оповіданнях "За пасовисько" (1922) та "Поворот із війни" (1923) порушено цілий спектр проблем повоєнного села: від міжособистісних взаємин між членами родини після розлуки в часі війни, проблем зґвалтованих ворогами жінок, подружніх драм і зрад до загальної деморалізації суспільства (розбої, грабежі, крадіжки, насильство, бійки, пияцтво, волоцюзтво, втрата життєвої мотивації) та потреби повернення громад до мирного життя, порядку і праці. Петро Франко виявляє талант доброго обсерватора, влучно діагностуючи стан тогочасного села в оповіданні "Поворот із війни": "Війна всюди лишила свої сліди. Найгірше одначе давалися узнаки всякі збиточники. На них, очевидно, лежала вина за ті часті крадежі та бійки, які стали в селі майже щодня діятися"; "Ця війна не лише розбила державу на дрібні кусники, але й людей порозбивала. З громадян, які мають дбати про добро цілости, зробила волоцюгів, що не думають про завтра"; "Церква світила пусткою. Бійки, піятики, навіть підпали були частим гостем у селі"; молодь "втратила прямо охоту до розумної праці, в якої вирвано скоро й основно всі поняття добра й зла, вщіплені замолоду, а на їх місце не вложено нічого, хіба почуття безправности, насильства та рабунку"Франко П. Поворот із війни. Народній ілюстрований календар товариства "Просвіта" на пере- ступний рік 1924. Львів, 1923. С. 69-70..

Горе війни зачепило всіх. Там, де проходила лінія фронту, часом у селах не залишалося жодної хати. Серед персонажів, котрі пережили жахіття Першої світової, на сторінках художньої прози Петра Франка зустрічаємо колишнього москвофіла Миколу, який усвідомив себе українським патріотом, пройшовши табори Талергофа і Ґмінда; його доньку Оксану, що внаслідок зґвалтування мадярами стала матір'ю малої "мадярки" Фільці (оповідання "За пасовисько"); Теклю, яка зрадила свого чоловіка Миколу (думаючи, що він загинув) із його приятелем Грицем (оповідання "Поворот із війни"). Усі вони несуть на собі важку печать війни, але віднаходять сили й повертаються до діяльного мирного громадського життя. "Підставою доброго ладу є карність, почуття обов'язку та роботящість. Тілько тоді буде громада великим чоловіком, а всі громади великою державою, де сам нарід збереже собі порядок"Там само. С. 71., - ці слова автор уклав в уста свого героя Миколи з оповідання "Поворот із війни". Але рівною мірою вони виражали й позицію самого письменника, який, маючи досвід війни у власній життєвій історії, як ніхто, знав ціну мирного життя.

Світ, який зникає: "Пачкар Демко і інші оповідання"

До реалій мирного довоєнного життя повертала читачів збірка Петра Франка "Пачкар Демко і інші оповідання" (Львів, 1924). Вона складалася зі семи оповідань ("Пачкар Демко", "Огнисті привиди", "Борба і побіда Юрка Оковитого", "Мокра курка і соловій", "Дивар", "Лікар", "Довбушева раква"). Деякі з них (як-от "Пачкар Демко" та "Борба і побіда Юрка Оковитого") написано ще в Бадені поблизу Відня у квітні 1922 р. Оповідання "Лікар", що також входило до цієї збірки, було створене в березні 1922 р. в с. Довгому на Закарпатті, під час гостювання Петра Франка у своєї рідної сестри Анни та її чоловіка, лікаря Петра Ключка. Саме йому автор присвятив цей текст, що розповідав про щоденну працю лікаря.

Збірка "Пачкар Демко і інші оповідання" стала яскравим свідченням творчих шукань Петра Франка як письменника: від переосмислення досвіду й традицій класичної літератури доби реалізму через делікатно-ощадливу апробацію окремих засобів модерної поетики та опрацювання нових тем. Ця збірка продовжувала й розвивала традиції реалістичної прози в Галичині, найяскравішим представником якої був батько Петра - Іван Франко. Це простежуємо і в самому заголовку книжки, що скомпонований за назвою першотексту (за таким принципом, до речі, любив називати свої збірки Іван Франко: "Панталаха і інші оповідання", 1902; "Малий Мирон і інші оповідання", 1903; "Маніпулянтка і інші оповідання", 1904; "На лоні природи і інші оповідання", 1905 та ін.), і в проблематиці та способі образотворення. Скажімо, проблема пияцтва й боротьба за душу Юрка Оковитого між ангелом і чортом (оповідання Петра Франка "Борба і побіда Юрка Оковитого") викликають асоціацію з протистоянням Білого та Чорного демонів в оповіданні Івана Франка "Як Юра Шикманюк брів Черемош".

Водночас не можна сказати, що тексти Петра Франка є вторинними чи епігонськими. Художні образи пачкаря Демка, контрабандиста, що примудряється нелегально переносити тютюн через кордон і щоразу, перехитривши шандарів, залишитися не спійманим (оповідання "Пачкар Демко"); п'яниці Юрка Оковитого з його психологічними хитаннями та внутрішньою боротьбою (оповідання "Борба і побіда Юрка Оковитого"); Івана, який береться висватати для свого нерішучого батька Миколи немолоду вже, але сильну й роботящу послугачку Химку (оповідання "Мокра курка і соловій"); пана з Києва, що приїхав до Криворівні та "вже з тиждень ходить по горах і збирає усякі старовинні річи" (оповідання "Довбушева раква"), - самодостатні, майстерно змальовані, з тонким відчуттям психології героїв і тих, часом комічних, ситуацій, у які вони втрапляють.

Збірка "Пачкар Демко і інші оповідання" виразно засвідчує творчі експерименти автора з урізноманітнення жанрових і викладових форм художньої прози, розширення тематичного, сюжетного та стилістичного репертуару, поглиблення соціально-психологічної мотивації характеротворення. Зокрема, оповідання "Огнисті привиди", написане в ключі конандойлівських детективних історій, переносило читача до сонячних морських краєвидів пляжу Лянжерон в Одесі. Головний герой оповідання - Полян, співробітник видавництва, що приїхав із Києва відпочити над морем, - мимохіть стає таким собі слідцем і розкриває таємницю псевдобожевілля пана Івана Тишовського. Огнисті привиди, яких той бачить, виявляються плазунами (вужами і ящірками), намащеними спеціальною "світячою" фарбою, що їх випускає поночі за намовою Іванового брата Миколи слуга.

Спробу урізноманітнити викладову форму засобами модерної естетики й побудувати новелу як монолог, передсмертну сповідь головного героя-самогубця спостерігаємо у творі "Дивар". Життя диваря-самогубця було великою навколосвітньою мандрівкою, яку він провадив "без сотика в кишени". Де він тільки не був (Одеса, Ямайка, Константинополь, Гібралтар, Крим, Нью-Йорк, Єгипет, Мадрид, Париж, Лос-Анджелес та ін.) і чим тільки не займався: від кравця, що пришивав ґудзики, артиста вар'єте, ловця акул, пошукувача мумій котів, організатора ліги лікарів, яка мала боротися з фальшивими ліками, матроса і аж до "професійного" самогубця! Сповнена напруги, несподіваних сюжетних ходів, відвертих зізнань, передсмертна сповідь героя розкривала таємниці його психоемоційних станів, відчуття ризику, життя на межі й подиху смерті в спину, пояснювала причини поведінки "заводового самовбивці". "Я ...хотів жити, тож мусів кілька разів повіситися", - пояснює лікареві герой-дивак, для якого, як це не парадоксально, самогубство стало способом виживання і джерелом заробітку.

Збірку "Пачкар Демко і інші оповідання" можна назвати експериментальною в плані пошуку власного письменницького обличчя, індивідуального стилю й манери письма. При цьому вона концептуально все ж цілісна, бо розповідає історії персонажів (від образів селян, корчмарів, шандарів, пачкаря, гуцулів із міфологічним світоглядом до інтелігентів), що живуть у світі, який зникає. Невипадково (і навіть символічно) ця збірка закінчується оповіданням "Довбушева раква", в якому з'являється образ пана з Києва, збирача старожитностей, що приїхав до Криворівні в пошуках музеалій і артефактів минулого.

На морях і за морями: тревел-буки "Дядько Шкіпер" і "В пралісах Бразилії" 1930 р. в коломийському видавництві "Чорногора" побачила світ друга збірка оповідань Петра Франка - "Дядько Шкіпер", що також була скомпонована зі семи творів: "Дядько Шкіпер", "Рудий Щур", "Рурикова слава", "Кедрове Зерно", "Висока гра", "Perla de America", "Молочко" (окремі з них попередньо було надруковано в журналі "Літературно-науковий вістник"). Ці тексти виразно демонстрували розширення тематичних та ідейно-проблемних горизонтів української літератури того часу, виводячи її далеко за географічні межі не лише Галичини, а й цілої України. Тож є підстави кваліфікувати цю книжку як зразок так званої подорожньої, чи мандрівної прози, або ж, сучасною термінологією, тревел-літератури.

Художній світ оповідань "Дядько Шкіпер" і "Рудий Щур" переносив читача на приморські узбережжя Одеси, Маріуполя та Херсона, знайомлячи з життям моряків, їхнім побутом і буднями як працівників торгового судноплавства. Відтак події в морських оповіданнях відбувалися на глибоких просторах - то залитого сонцем та блакиттю, то страшного й дикого під ударами північних вітрів - Чорного моря. Конфлікт, який виникає між маатом (підстаршиною корабельної залоги) та дядьком Шкіпером (капітаном судна) через дівчину Горпину, поглиблюється під час великого шторму й завершується трагедією (оповідання "Дядько Шкіпер"): хоча завдяки винахідливості оповідача Петра Івановича (очевидна автобіографічна деталь) бурхливі хвилі вдалося приборкати, ревнивий маат підпалює судно, на якому, дбаючи про порятунок екіпажу корабля, гине дядько Шкіпер.

В оповіданні "Кедрове Зерно" герої-дослідники вирушають у далекий Сибір, до устя ріки Об, туди, де сходить полярне сяйво, виють вовки й "повагом походжають білі медведі", в експедицію в пошуках золотих копалень. На тлі суворої природи Заполяр'я читач схвильовано спостерігає за кримінальною любовною пригодницькою драмою, бо один із членів експедиції, який ховається за прізвищем Любченко, насправді виявляється жінкою, що змінила свою зовнішність і вирушила за своїм чоловіком у глибокі сніги Сибіру.

З життям українських емігрантів у Бразилії та Аргентині знайомлять відповідно оповідання "В пралісах Бразилії" і "Висока гра (Аргентинська пригода)". Щоправда, перше з них було написане ще 4 квітня 1923 р. в с. Полоничній і вийшло 1928 р. в Коломиї окремим виданням (тому до збірки "Дядько Шкіпер" не увійшло). Однак інтригувало тут те, що події в обох цих художніх текстах відбувалися на іншому материку, в Південній Америці. Тож читач потрапляв в атмосферу екзотичних джунглів Амазонії та аргентинських степів (пампасів) з широФранко П. Доробок. Т. 1: Літературні твори. С. 160. ким спектром карколомних випробувань і межових ситуацій. Захоплива пригода двох суперників - українця Петра й іспанця Міґуеля Арревальо, - закоханих у Марійку (оповідання "В пралісах Бразилії"), розгортається в небезпечних нетрях уздовж Амазонки, найповноводнішої та однієї з найдовших у світі річки. А втім, історія закінчується щасливо: Петро не лише здобув серце і руку коханої Марійки, а й під час своїх мандрів знайшов рідкісний вид ясно-голубих орхідей та природні плантації ґумових дерев, із яких можна видобувати каучук.

Незвична флора і фавна, екзотичні страви, звичаї та побут місцевих племен - усе це передає атмосферу пригод і знайомить читачів із новими природними, культурними й географічними реаліями. Водночас така пригодницько-пізнавальна лектура пера Петра Франка розповідає про різні можливості та шляхи утвердження себе в еміграційному просторі Нового світу. І одним із таких способів було підприємництво, дослідження нових земель та згуртування молодих українських переселенців різного фаху (лікарів, кооператорів, освітян та ін.) в колонії, які мали б гарантувати їм економічний захист. У ситуації, коли трудова й політична еміграція українців зростала, порушення цих проблем було дуже на часі. Не виключено, що Петро Франко у 20-х рр. ХХ ст. також розглядав еміграцію як можливий варіант розвитку свого життєвого сценарію.