Посттравматичні взаємини статей у прозі Миколи Хвильового

Відтак «Сентиментальна історія» оповідачки розгортається у хворі та спорожнілі часи: вона приналежна до наступного покоління після товаришки Уляни, яка говорить: «ви ніколи не_ можете затоскувати за раєм, як я й тисячі нас, надломлених людей громадянської війни» Там само. С. 159.. Товаришка Уляна переживає символічну смерть, засвідчуючи вигнання з раю себе та товариша Бе.: «.ридання товаришки Уляни так глухо розривалися в повітрі, ніби вона лежала в домовині» Там само.. Її справжнє життя відбувалося тоді, коли вона «була красунею», а товариш Бе. був закоханим юнаком; зрештою, це був «той дикий і тривожний час, коли люди ходили голі й голодні й були велетнями й богами» Там само. С. 177..

Спомини про громадянську війну становлять для товаришки Уляни та для Б'янки час міту, який кожна по-різному прагне втілити. З одного боку, товаришка Уляна повертає до життя відбутий рай та революцію в розмовах із Б'янкою, себто розказує про громадянську війну, залучаючи уяву та пам'ять, тим люди стають «велетнями та богами» Там само.. Вона не може розбачити юнацького образу товариша Бе.: їй залишаються релігійні любов та жертовність: «Бідний, бідний товариш Бе.» Там само. С. 151.. Їй також залишається провіденціалізм, що рятував її на фронті: «Я, знаєте, почуваю якусь небезпеку. Я певна, що зі мною трапиться якесь нещастя» Там само. С. 176.. Кінець кінцем, її провидіння справджується, і вона досягає фізичної смерти від руки потравмованого чоловіка. З іншого боку, Б'янку ваблять далі, і саме товаришка Уляна стає провідницею до країни, де «під її сонцем не тільки внутрішній світ кожного з нас перетворювався й робив нас ідеальними, мало того, ми фізично перероджувались. Клянусь вам!» Там само. С. 159. У цій розмові Б'янка переживає свій перший екстатичний досвід: «.майже релігійне почуття любови до цього маленького людського страждання . Вона взяла в свої руки мою голову й поцілувала її. Вона так поцілувала, що мені й зараз ходить дріж по спині. Потім вона пішла від мене. Я раптом заплакала» Там само. С. 160.. Прикметно, що це один із небагатьох сюжетів М. Хвильового, де присутній такий тривкий зв'язок між жінками. Стинання часів революції уповні дорівнюються до релігійних досвідів, що їх можливо втілювати в життя тут і зараз: саме тому Б'янка також спрагла зустрічей з Чаргаром, який дорівнюється до образу Спасителя: «Мені прийшла мисль, що образ “Спасителя” - це не що інше, як мертвий Чаргар» Там само. С. 189., вона також засвідчує його релігійні почування: «Чаргар стояв серед дерев на колінах обличчям до вечірнього сонця, і було таке вражіння, ніби він молиться» Там само. С. 172..

Врешті-решт, Б'янка вирішує, що «напівабстрактну даль» Там само. С. 184. можливо пізнати через Бога: «.й тому обрушилась на нього з такою силою свого нового почуття, з якою звертались до неба тільки фанатики» Там само.. Симптоматично, що ікону їй мимоволі передають товаршика Уляна та товариш Бе., цей мотив потверджує тотожність досвідів віри в соціальну теорію комунізму під час революції та віри християнської православної: «В кладовій товаришки Уляни я колись бачила стару ікону: її туди викинув, очевидно, тов. Бе. Я рішила взяти її відтіля й поставити в своїй кімнаті» Там само.. Видається, вона слідує розвію віри та зневіри товариша Бе. Однак замість оприявнення чуттєвости та віри в дійсності, Б'янка переживає все в хворих сновидіннях, прокидається виснаженою та неспроможною до пережиття жаху зі смерти товаришки або пережиття любові до Чаргара. Процес набуття віри, відтак процес суб'єктивації персонажки, унеможливлений: після того, як вона бачить мертве тіло товаришки Уляни, «підійшла до Спасителя й з не меншою насолодою, як і Чаргарові, плюнула в його прекрасне обличчя. Потім узяла із стола кухонний ніж і порубала дошку з образом Боженьки на маленькі трісочки. Я погасила лампадку й викинула її у вікно» Хвильовий М. Повне зібрання творів. Т. 3. С. 189.. Апатичний стан персонажки переважає, що засвідчують речеві деталі, відбитки яких вона залишає в «сентиментальній історії»: «Я вийшла в коридор, переступила через закривавлений труп товаришки Уляни й пішла на вулицю. В коридорі біля розрубаної голови, очевидно, було багато крови, бо я трохи забруднила свою спідницю» Там само.. Далі вона знечулено руйнує зв'язок із Чаргаром, віддаючись Куку: «Чаргар стояв блідий. Я йому мовчки показала на кров (мені на мить блиснула розрубана голова товаришки Уляни) і сказала, усміхаючись: - Це рештки моєї невинности... Забери, коли хочеш» Там само. С. 190.. Направду, такі акцентуації нагадують радше колективне божевілля, яке драстично розтинає інтимні досвіди любови та віри, життя та смерти.

Отже, у цій розвідці ми проаналізували потравмовані взаємини статей у письмі М. Хвильового, тим розгорнули та нюансували тезу С. Павличко: «Чоловіки й жінки в цій прозі пов'язані ненормальними, божевільними стосунками» Павличко C. Дискурс українського модернізму. С. 271.. Ми також розглянули варіації маскулінности та фемінности. Найперше, його персонаж, виснажений революційними подіями, не спроможний долучитися до авторитарних тенденцій радянської системи, стати в ній суб'єктом, відтак він солідаризується не так із суб'єктами влади, як із персонаж- ками, які опиняються поруч та поділяють тугу за втраченим світом, революційним виром і тривогу від зустрічі з «символом Федеративного мішанства» Хвильовий М. Повне зібрання творів. Т. 2. С. 122.. Віднаходимо також екстремуми взаємин між «безґрунтовними романтиками»: з одного боку, утопійний зв'язок, який перевершує тілесний потяг та вербалізовану комунікацію, він ґрунтується на солідаризації; з іншого боку, деструктивний вбивчий зв'язок поруйнованої чуттєвости.

Голос оповіді часто звірений жіночому, це стає порятунком для «безґрунтовних романтиків» обох статей, які опинилися на марґінесі радянського суспільства, де під час боротьби з контрреволюцією переважають потяги до насильства та смерти. Ця варіація кардинально відрізняється від інших літературних творів української та англійської літератур, у яких чоловіки сексуально підкорювали жінок задля потвердження влади. Письменник також надає значну суб'єктність персонажкам, відтак більшу увагу ми звернути саме на варіації персонажок. У межах цієї розвідки нам вдалося виокремити такі варіанти фемінности: по-перше, дорівнювання потенціалу революційних подій до емансипаторної спроможности жінки; по-друге, вивільнена жіноча сексуальність; по-третє, жіночі інтелектуальні пошуки та потвердження волі. Завдяки діяльнісним персонажкам уможливлюється ґендерний аспект «безґрунтянства» у письмі М. Хвильового.

Отже, проза М. Хвильового - це світ солідарности та рівности статей. Таку особливість пояснюємо спільним травматичним досвідом, подальшою меланхолією та розчаруванням від пореволюційного світу.

References

1. Aheieva, V. (2008). Zhinochyi prostir: feministychnyi dyskurs ukrainskoho modernizmu [Women's space: feminist discourse of Ukrainian modernism]. Kyiv, Ukraine.

2. Irigaray, L. (1992). J'aime a toi: esquisse d'une felicite dans 1'histoire [J'aime a toi: sketch of bliss in history]. Paris, France.

3. Pavlychko, S. (1999). Dyskurs modernizmu v ukrainskii literatury [The discourse of modernism in Ukrainian literature]. Kyiv, Ukraine.

4. Showalter, El. (1997). Hysotries. Hysterical epidemics and modern culture. New York, USA.

5. Tate, T. (1998). Modernism, history and the First World War. Manchester and New York, USA.

6. Zborovska, N. (1999). Feministychni rozdumy. Na karnavali mertvykh potsilunkiv [Feminist reflections. At the carnival of dead kisses]. Lviv, Ukraine.

Размещено на Allbest.ru