Управління трудовим потенціалом суспільства. Аналіз та оцінка сучасної демографічної ситуації Тернопільської області

Головними рисами сучасних трудоресурсних відносин, на думку авторів, мають бути такі:

- інтеграція різних моделей ринку праці, утворення на їх основі певної глобальної моделі, що синтезує найефективніші компоненти кожної, за відвертого перенесення наголосу на активізацію рішучих дій кожної працездатної особи на ринку праці;

- зменшення амплітуди структурних коливань ринку праці, зокрема змін рівня безробіття;

- зростання мобільності населення;

- підвищення динамічності економіки;

- поширення нестандартних форм зайнятості, зокрема, досвід країн, що розвиваються, свідчить про зростання незареєстрованої зайнятості навіть на етапах економічного пожвавлення і збільшення обсягів попиту на робочу силу з боку зареєстрованих структур;

- збільшення обсягів виробництва без адекватного зростання рівня зайнятості.

Важливішим критерієм соціальної орієнтованості економіки є ставлення до зайнятості в державі на всіх рівнях. Зайнятість одвічно спрямована на людину, її інтереси і потреби у трудовій сфері. В державній політиці зайнятість повинна розглядатися як один з головних орієнтирів розвитку, який визначає перегрупування ресурсів праці, матеріальних і фінансових ресурсів в економіці, пріоритетних напрямків НТП, розміщення продуктивних сил тощо.

Державне регулювання зайнятості базується на теоретичних основах ринку праці, які розроблені як зарубіжними, так і вітчизняними ученими.

Головною з теоретичних концепцій у даному разі є сучасна економічна теорія Дж.М. Кейнса і посткейсіанський її розвиток, хоча необхідність застосування у практичній діяльності класичного, неокласичного, марксистського, інституціональної та інших концептуальних підходів до аналізу ситуації виявляється неминучою. Це випливає і з самого визначення державного регулювання зайнятості. Його слід розуміти як сукупність цілеспрямованих форм, методів і напрямів активного впливу держави (в особі державних органів різного рівня) на співвідношення попиту та пропозиції робочої сили, умови її продажу та використання. Державне регулювання зайнятості є частиною активної соціально-економічної політики держави.

Втручання держави в регулювання купівлі-продажу робочої сили шляхом раціональної системи забезпечення виробництва ресурсами праці необхідної якості із високими загальноосвітніми та кваліфікаційними характеристиками, -- зменшить зростання безробіття, а також забезпечить значну частину безробітних засобами для існування [7, с. 328].

Законодавчо забезпечується комплексний підхід до проблем регулювання зайнятості. З цією метою має здійснюватися: проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки, прогнозування подальших змін якості і розподілу робочої сили, регулювання залучення і використання іноземної робочої сили в Україні через квотування і ліцензування, сприяння створенню додаткових робочих місць.

Щодо стратегічних цілей людського потенціалу в Україні, вважає науковець В.В. Дем'яненко, то вони зумовлені необхідністю забезпечити високий рівень конкурентоспроможності країни, суспільства, економіки та окремої людини в глобалізованому постіндустріальному світі в умовах обмежених ресурсів. Один із варіантів дезагрегації стратегічних цілей може мати такий вигляд:

підціль 1. Зупинення негативних демографічних тенденцій і стабілізація чисельності населення України до 2020 року;

підціль 2. Досягнення високої якості людського потенціалу, принаймні за критично важливими для соціально-економічного та постіндустріального розвитку України показниками та у пріоритетних сферах;

підціль 3. Максимальне використання позитивних факторів глобалізації та нейтралізація негативних для підвищення якості людського капіталу [28, с. 234].

У моделі постіндустріального розвитку, поза сумнівом, основну роль відіграватимуть динаміка зростання чисельності населення, робочої сили, зростання продуктивності праці та пов'язаних з людським фактором заощаджень, продуктивності капіталу, заміщення праці капіталом тощо.

Вже нині з високою вірогідністю можна стверджувати, що Україна в майбутньому практично не матиме такого фактора розвитку, як приріст населення та приріст зайнятих в економіці, і всі проблеми зростання та соціальних витрат має розв'язувати винятково за рахунок продуктивності праці, що вимагає інвестицій у людський і фізичний капітал [28, с. 256]. Варіантний прогноз чисельності населення і зайнятих не залишає жодний сумнівів у цьому, а також у зростанні ВВП.

Ось чому головними напрямками в діяльності щодо розвитку та використання трудового потенціалу слід вважати:

- злам негативних тенденцій, відображених у прогнозах скорочення чисельності населення за рахунок різкого зниження рівня дитячої смертності та зростання тривалості життя населення. Це потребує системи програм і заходів з охорони здоров'я, материнства й дитинства, раціоналізації харчування, поліпшення стану довкілля, розвитку відповідних видів економіки та ін.;

- різке і швидке зростання продуктивності праці та значне підвищення конкурентоспроможності робочої сили і товарів за рахунок посилення інвестицій у людський та речовинний капітали, поновлення і розширення діяльності наукомістких видів діяльності, впровадження новітніх технологій та сучасного устаткування;

- широкомасштабний вихід на світовий ринок товарів і послуг переважно наукомістких видів товарної продукції. Для цього слід активно захистити національний ринок, активізувати рекламу вітчизняних високо конкурентоспроможних товарів;

- поновлення статусу вітчизняної науки у світі як однієї з провідних за рахунок всебічної державної підтримки розвитку наукової бази та підтримки вчених; широкого впровадження розробок українських науковців у виробництво.

У березні 2004 р. Федерацією роботодавців України та Українською федерацією громадських організацій сприяння охороні здоров'я громадського суспільства було проведено Всеукраїнський форум «Збереження та розвиток трудового потенціалу України».

На Форумі наголошувалося, що в Україні триває погіршення демографічної ситуації: у структурі населення скорочується питома вага молодших і водночас збільшується питома вага старших вікових груп. Протягом останніх 15 років зросли показники загальної, професійної захворюваності, ще досить високим залишається виробничий травматизм, потребують суттєвого поліпшення санітарно-гігієнічні умови праці. В окремих галузях промислового і сільськогосподарського виробництва питома вага працівників у віці від 20 до 40 років становить 17 %--33 %. Потребує оновлення і система медико-санітарного обслуговування працівників.

Отже, якість здоров'я працівників, відтворення і подальше збереження трудового потенціалу держави набуває важливого значення для економічного розвитку країни.

Визначено, що здоров'я кожної людини і всього українського народу, його трудовий потенціал є найбільшою цінністю держави, а необхідність його поліпшення -- головна мета громадянського суспільства. Ефективний захист і збереження здоров'я працюючих, розвиток трудового потенціалу можливі лише за умов узгоджених дій і цілковитого взаєморозуміння всіх гілок державної влади і об'єднань громадськості, спільного з органами державної влади пошуку рішень у цих напрямках.

Делегати Форуму розглянули та затвердили проект Концепції Національної комплексної програми «Збереження та розвиток трудового потенціалу України» на 2004--2015 рр. і звернулися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України за підтримкою ініціатив щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності промислових і сільськогосподарських підприємств у напрямку подальшого розвитку та збереження трудового потенціалу, зміцнення системи охорони здоров'я тих, які працюють, профілактики виробничого травматизму шляхом:

- об'єднання і концентрація організаційного, наукового потенціалу громадського суспільства з метою його спрямування на поліпшення здоров'я народу України, розвиток і збереження його трудового потенціалу, сприяння активному залученню науковців, громадських організацій, громадян, працівників, керівників промислових та сільськогосподарських підприємств до участі у вирішенні цих питань;

- залучення громадських організацій на рівні законодавчих і виконавчих органів влади до формування державної політики охорони праці, здоров'я працівників, збереження та розвитку трудового потенціалу, оздоровлення навколишнього середовища України;

- активізації діяльності з розробки моделей обов'язкового медичного страхування населення, подальшого розвитку системи додаткового медичного обслуговування працівників -- лікарняних кас, удосконалення їх нормативно-правової бази;

- здійснення системи заходів з формування і затвердження Національної комплексної програми «Збереження та розвиток трудового потенціалу України на 2004--2015 роки» на основі запропонованої Концепції.

Основою переліченого є продуктивна зайнятість.

З цього приводу слід погодитися з професором В.В. Онікієнком:

«Ми вважаємо, що продуктивна зайнятість є характеристикою рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів, а також ефективності її внутрішньої структури. Вона матеріалізується в ефективності економіки, забезпечує її інтенсивний розвиток. Продуктивна зайнятість сприяє досягненню максимального рівня ділової та трудової активності і як результат, динамічному процесу економічного розвитку. Загалом, продуктивна зайнятість визначає такі її рівень і структуру, які одночасно відповідають потребам виробництва у кількості та якості робочої сили, а також потребам економічно активного населення у кількості робочих місць з необхідними якісними параметрами. Тобто продуктивна зайнятість сприяє досягненню збалансованості між потребою населення у робочих місцях та їх наявністю не тільки в цілому, але й у розрізі професій, кваліфікацій, умов і режимів праці та інших якісних характеристик, які зумовлені як запитами людей, так і вимогами виробництва».

У 2004 р. Інститутом економіки промисловості НАН України проводилась опитування фахівців з проблем праці на тему «Трудовий потенціал як чинник економічного зростання й інноваційного розвитку промисловості». Експерти дійшли висновку про такі основні напрями розвитку трудового потенціалу на регіональному рівні:

- забезпечення ефективної взаємодії регіональних органів управління із суб'єктами господарювання з питань розвитку трудової сфери, забезпечення заінтересованості цих суб'єктів у підвищенні якості трудового потенціалу;

- надання обов'язкового характеру положенням щодо забезпечення розвитку трудового потенціалу в регіональних стратегіях розвитку;

- забезпечення чіткого розподілу прав, обов'язків та відповідальності місцевих органів щодо розв'язання проблем збереження й розвитку трудового потенціалу.

Розділ 2. Аналіз та оцінка сучасної демографічної ситуації Тернопільської області

2.1 Характеристика населення регіону

Більшість населення в області становлять жінки -- 53,5%, а чоловіки -- 46,5%. На кожні 1000 жінок припадає 866 чоловіків. У дитячому віці хлопчиків більше, ніж дівчаток, бо на кожні 10 дівчаток народжується 11 хлопчиків. У середньому і старшому віці чоловіків стає менше, ніж жінок. Це зумовлено вищим показником смертності чоловіків, більшою кількістю мігрантів серед них.

У віковій структурі населення можна виділити 3 групи:

1) діти і підлітки (до 16 років);

2) працездатне населення (жінки віком 17-55 років, чоловіки 17-60 років);

3) люди пенсійного віку.

Найбільша в області група працездатного населення (55,6%), але його частка в останні роки знижується. Ця група є основною у складі трудових ресурсів. Вона найбільша в м. Тернополі, бо сюди приїжджають на роботу і навчання люди з усіх частин області.

В області зростає частка людей пенсійного віку. Найвища вона у Зборівському, Шумському, Лановецькому районах. У них переважає сільське населення, і з них формувалися основні потоки мігрантів у міста в попередні десятиліття. Кількість дітей та підлітків в області приблизно така ж, як пенсіонерів. Вона постійно зменшується в останні роки у зв'язку зі зниженням показників народжуваності.

Є значні відмінності у статевовіковій структурі міського і сільського населення. У містах проживає 44,5% чоловіків і 42,9% жінок області. У міських поселеннях, як видно з таблиці 5, значно вища частка працездатного населення, ніж у сільській місцевості. У них теж менша частка людей пенсійного віку. В обласному центрі такі люди становлять менше ніж 10% від усього населення. Це пояснюється значним припливом в міста молоді з сіл у попередні роки та дещо вищим природним приростом населення у м. Тернополі порівняно із середніми показниками в області.

Національний (етнічний) склад населення визначається за даними переписів населення. Згідно з останнім (2001 р.) на території Тернопільської області проживали люди 52 національностей. Переважну більшість населення становлять українці (97,2% -- найвища частка серед областей України), є також росіяни, білоруси, поляки, євреї, ін.

Такий склад населення сформувався під впливом політичних і соціально-економічних умов і зазнавав у процесі формування постійних змін.

У Тернопільському воєводстві до возз'єднання західноукраїнських земель в УРСР основними національностями були українці, поляки, євреї, а також німці, чехи, вірмени та ін. Українці становили 70-75% від населення воєводства. Вони постійно зазнавали утисків із боку польського уряду. Жорстока експлуатація українців, насильне їхнє ополячення призводили до зростання кількості емігрантів серед українського населення, постійного зниження його кількості. На родючі землі Тернопільщини, як і всієї Галичини, відбувалося переселення поляків із західних воєводств Польщі. Це призвело до збільшення їхньої частки серед населення.

У дорадянський період українці проживали в селах, а в більшості міст і містечок Тернопільщини вони становили менше ніж половину населення. Там переважало єврейське і польське населення.

У XVIII ст. німців у воєводстві було небагато. їх спровадила сюди австрійська влада як зразкових господарів. Вони становили близько 0,9 % населення. На Тернопільщині були навіть німецькі села. Це Броніславівка Зборівського повіту, Бекерсдорф (нині Новосілка) Підгаєцького повіту, Конопківка поблизу Микулинець. (Саме засновник Конопківки німець Ян фон Конопка оцінив лікувальні властивості мінеральної води і започаткував курорт у цьому селі).

Але вже у 1939-1940 p.p. німці з Тернопільщини, як і з усієї Західної України, згідно з радянсько-німецькою угодою, були репатрійовані до Німеччини.

Значні зміни в національному складі населення Тернопільщини відбулися в післявоєнний період. Звідси, як і з інших областей західної частини України, було переселено на історичну батьківщину поляків, чехів. Тільки на територію Польщі були евакуйовані майже 227 тис. осіб. До поселень, з яких виїхали ці люди, було переселено українців із Польщі, Чехословаччини. Із Польщі прибуло близько 160 тис. осіб. Ці переселення спричинили зниження частки польського, чеського населення і збільшення частки українців у національному складі населення Тернопільщини.

Різко скоротилась порівняно з довоєнним періодом кількість євреїв. Вони масово були знищені в часи фашистської окупації, а частина з них емігрувала за кордон. У післявоєнний період на території Тернопільської області зросла кількість росіян і громадян інших національностей колишнього Союзу РСР. Вони були прислані сюди як фахівці для відбудови зруйнованого війною господарства, розвитку промисловості, колективізації сільського господарства.

У сучасних умовах постійно зростає частка українського населення. Воно становить переважну більшість у населенні всіх адміністративних районів. Громадяни інших національностей проживають в основному в міських поселеннях. Найвища частка росіян серед населення Чорткова (9,9%), Тернополя (7,2%), Скали-Подільської (7,3%), Кременця (5,9%) та інших міст, де розміщувалися великі промислові підприємства та військові частини колишньої Радянської Армії.

Найбільше поляків проживає в Підволочиському районі, а також у м. Тернополі, смт. Гусятині, смт. Гримайлові, м. Теребовлі та ін.

Білоруси живуть переважно в Тернополі та Чорткові. У селах їх дуже мало.

Євреї проживають тільки в містах, хоча в довоєнний період значна кількість була і в селах. Понад 80% із них проживає у м. Тернополі.

Частка громадян інших національностей в області незначна. Серед них найчисельнішими є молдавани, вірмени, татари (понад 150 осіб), румуни, чуваші, азербайджанці, узбеки, грузини, німці (70-100 осіб). Дещо менше в області болгар, угорців, литовців, марійців, осетинів, латишів, греків, чехів, якутів, абхазців, гагаузів, туркменів, корейців, таджиків. Люди цих та інших національностей проживають переважно у м. Тернополі.

Населення області проживає в різних за величиною і функціями населених пунктах. На території Тернопільщини нараховується 1055 поселень (на 1.01.2006 р.). Переважна більшість із них -- села (96,6%), а міста і селища міського типу становлять 3,4% від усіх населених пунктів.

Більшість населення Тернопільської області проживає в селах (57,3%). Кількість сільського населення та його частка постійно знижуються. Це пов'язано із природним скороченням населення в селах і збільшенням відпливу сільської молоді за межі області. Зменшення сільського населення спостерігається в усіх адміністративних районах, а найбільше - у Бережанському, Гусятинському, Козівському, Зборівському, Підволочиському.

Сільське населення розміщене на території області нерівномірно. Його середня щільність -- 46,0 осіб/км2. Найвища щільність -- у центральних і південних районах, а найнижча -- у північних. Сільські населені пункти відрізняються за величиною (людністю), функціями, зовнішнім виглядом. Середня людність сіл в області у 2006 р. становила 620 осіб. Більшість сільського населення (83,3%) проживає в середніх (500-1000 жителів) і великих (понад 1000 жителів) селах. Вони переважають у центральній і південній частинах області. А в західній і північній частинах значну частку серед сіл становлять малі (менше ніж 500 жителів).

Найменші з них (менше ніж 100 жителів) називають хуторами. Для них характерна дуже висока частка людей старшого віку, від'ємний природний приріст, низький рівень розвитку соціальної сфери. В окремих із них немає навіть найнеобхідніших соціальних закладів -- магазину, фельдшерсько-акушерського пункту. У 70-80 роки ці села відносили до категорії «неперспективних», і тому вони дуже занепали.

В області постійно зростає чисельність міського населення, але за цим показником Тернопільщина посідає передостаннє місце серед областей України.

В області -- 35 міських поселень. Серед них 18 міст і 17 селищ міського типу.

Міста Тернопільської області, крім обласного центру, належать до категорії малих міст. Тільки 2 з них -- Кременець і Чортків -- мають понад 20 тисяч жителів. А в таких містах, як Зборів, Монастириська, Копичинці, Підгайці, Скалат, Хоростків, проживає менше ніж 10 тис. осіб. У більшості міських поселень кількість жителів зменшується. Зменшилися в останні роки і темпи приросту м. Тернополя. Це пояснюється тим, що тривалий час у місто були спрямовані на роботу і навчання потоки молоді з сільської місцевості та малих міст. А тепер притік молодих людей незначний, звідси формуються найбільші потоки мігрантів за межі області. У м. Тернополі проживає 46 % міського населення області. Міські поселення області виконують різноманітні функції: промислові, транспортні, організаційно-господарські, адміністративні, культурно-освітні тощо.

Тернопільська область. Чисельність населення на 1 число звітного місяця в розрізі міст та районів.

За даними Головного управління статистики у Тернопільській області чисельність постійного населення (осіб):

2.2 Динаміка показників природного руху населення

У сучасний період в області відбувається зменшення людності міських і сільських населених пунктів через значні обсяги еміграції та природне скорочення населення.

За чисельністю населення Тернопільщина займає передостаннє місце серед областей України. За переписом 2001 р. тут проживало 1142,0 тис. осіб, а станом на 1.01.2006р. -- 1120.0 тис. осіб. Це значно менше від довоєнного рівня (у 1940 р. -- 1433,5 тис. осіб).

Такий стан зумовлений значними втратами людей у роки війни і в післявоєнний період, сучасними міграціями населення за межі області. В останні роки чисельність населення в області майже не змінилася. Між переписами населення 1979 р. і 1989 р. вона збільшилась на 5,8 тис. осіб, а за 1989-2001 p. p. зменшилася майже на 27 тис. осіб. Кількість населення майже в усіх районах області (крім Тернопільського) зменшується. Особливо значне зменшення населення у Зборівському, Теребовлянському, Бережанському районах.

Зміни в чисельності населення області відображаються демографічними показниками. Основними з них є коефіцієнти народжуваності, смертності та природного приросту населення. Тернопільщина належить до областей України з низькими темпами природного приросту населення. Зниження цих темпів спостерігається із середини 70-х років ХХ ст. і пояснюється зменшенням показників народжуваності та зростанням смертності населення. Це підтверджують такі дані: у 1960 на 1000 людей народжувалось 21,7, а помирало 7,9 осіб, у 1992 ці показники становили 13,8 і 13,9 осіб, в 2000 р. -- 9,6 і 14,3 осіб, а у 2005 р. - 9,9 і 14.4 осіб.

Упродовж останніх років відбувається зменшення чисельності населення на 5-6 тис. осіб за рік.

Серед найголовніших причин назвемо такі: погіршення умов життя людей, процес «старіння населення», міграції молоді за межі області тощо. Старіння населення -- це зменшення частки молоді та дітей і збільшення частки людей пенсійного віку в загальній чисельності населення.

У Тернопільській області люди пенсійного віку становлять понад 24% від всього населення. Тому показники смертності доволі високі. Максимум смертей припадає на чоловіків у віці понад 40 років, а жінок - понад 50 років. У віці до 1 року помирає щороку 150-200 дітей.

Найпоширенішими причинами смертності в області є хвороби серцево-судинної системи, органів дихання, злоякісні пухлини, травми.

Кризові явища в економіці призвели до зниження рівня життя людей та несприятливої демографічної ситуації в області, як і в Україні загалом. Показники народжуваності, смертності і природного приросту населення значно відрізняються в різних частинах області, у міських та сільських поселеннях. Найвищий природний приріст має населення м. Тернополя (1,8 осіб на 1000 жителів), але він значно нижчий, ніж у попередні роки (в 1997 р. - 5,9 осіб на 1000 жителів). Незначний природний приріст мають окремі міські поселення. В усіх адміністративних районах області спостерігаються від'ємні показники природного приросту населення. Це означає, що в них кількість померлих перевищує кількість народжених. Найбільше природне скорочення населення у Зборівському, Лановецькому, Підволочиському, Підгаєцькому районах.

Природне скорочення населення свідчить про процеси депопуляції населення в області.

2.3 Аналіз показників механічного руху населення регіону

Процесам депопуляції населення сприяють і міграції. Міграції -- це різноманітні види просторового переміщення людей між окремими територіями і населеними пунктами. Серед них виділяються постійні, сезонні і так звані «маятникові» міграції. Тернопільщина тривалий час була районом виходу мігрантів.

Особливо значні потоки мігрантів формувалися з цієї території в середині й кінці XIX століття. Спочатку селяни у пошуках кращої долі виїжджали в європейські держави, а пізніше -- у країни Америки.

Друга велика хвиля економічної міграції населення припадає на 20-30-ті роки XX століття. Тоді з території Тернопільщини виїхало понад 125 тис. осіб Це була переважно економічна (заробітчанська) міграція.

Нова хвиля міграції -- кінець XX - початок XXI ст., викликана погіршенням умов життя внаслідок затяжної економічної кризи. Міграція населення з політичних мотивів була найбільшою у воєнний і післявоєнний періоди. Тоді значна частина людей, рятуючись від сталінських репресій, шукали притулку за кордоном. А інша частина - репресоване населення - була насильно вивезено в північні й сибірські райони колишнього Союзу РСР. З області переселено місцевих поляків на територію Польщі, а українців із Польщі -- на територію області.

Сучасні міграції населення мають соціально-економічні причини. Щороку певна кількість працездатного населення виїжджає з області на заробітки, деяка частина повертається назад. Уже з 1995 р. сальдо міграції є від'ємним, тобто кількість людей, які від'їжджають за межі області, більша від кількості людей, які приїжджають. Це позначається на чисельності населення області, що постійно знижується внаслідок від'ємного природного, а тепер і механічного приросту населення. Серед мігрантів значна частина тих, що виїжджають на сезонні заробітки (найбільше -- у східні та південні області України, Росію, Польщу, Чехію, Англію, Грецію, Іспанію, Італію, Португалію, Німеччину, США, Ізраїль тощо).

Сумарна кількість трудових мігрантів загалом у області станом на 1 жовтня 2001 р. становила 42,4 тис. осіб. За даними сільських рад, у 1 994 селах області станом на 1 жовтня 2001 р. чисельність громадян, які працюють за межами України, склала 20 тис. осіб, або 6,33 % від кількості сільського населення у працездатному віці, у т. ч. 11,9 тис. чоловіків та 8,2 тис. жінок. Найбільші обсяги міграцій населення із м. Тернополя, Тернопільського, Заліщицького, Бучацького, Борщівського, Чортківського районів.

Основні потоки мігрантів формуються, як і раніше, із сільської місцевості, але в останні роки постійно збільшується механічний рух населення із міст унаслідок зупинки промислових підприємств, скорочення працівників багатьох установ і закладів. Починається також зворотний процес урбанізації -- реурбанізація. Це повернення міських мешканців, які працювали на великих підприємствах і проживали в гуртожитках, у села. Поширені донедавна «маятникові міграції» населення (в окремі роки в них брало участь 20-25% сільського працездатного населення) різко зменшились унаслідок скорочення діяльності, зменшення потужності, ліквідації багатьох підприємств і установ, де були зайняті «маятникові мігранти». На це вплинуло зменшення кількості рейсів автобусів і приміських поїздів, подорожчання транспортних послуг. Зі зміною форм власності на землю деяка частина людей залишається працювати в селах, інша -- мігрує за межі області.

2.4 Вплив процесів зовнішньої трудової міграції населення регіону на формування та розвиток трудового потенціалу

трудовий потенціал населення праця зайнятість

Тернопільщина -- одна з областей України, у якій важливим чинником розвитку і розміщення господарства є трудові ресурси.

Працездатне населення становить основну частину в складі трудових ресурсів міських і сільських поселень. Частка працездатних найвища в м. Тернополі, куди приїжджає на роботу і навчання молодь із сіл, а найнижча вона -- серед населення тих районів, звідки найбільше виїжджають люди на заробітки. У них у складі трудових ресурсів більша частка людей пенсійного віку. В останні роки кількість пенсіонерів у складі трудових ресурсів зменшується. Зменшується також і кількість населення, зайнятого в усіх галузях господарства. Натомість збільшується кількість безробітних людей. Хоча за останніми офіційними даними на ринку праці відбувається стабілізація, та збільшується кількість безробітних внаслідок так званого «прихованого безробіття». Найвищий рівень безробіття у Збаразькому, Бучацькому районах (понад 10%). Серед безробітних більшість (близько 60%) становлять жінки, причому майже 30% - молодь у віці до 28 років.

Переважна більшість працюючого населення була зайнята в попередні роки в галузях матеріального виробництва. Зараз їхня кількість постійно зменшується внаслідок значного скорочення працівників на підприємствах виробничої сфери (тільки за 1970-1996 p. p. -- на 21%), у цій сфері тепер працює 48% працівників (в 1993 р.-- 68 %). Найбільше робітників працює у сільському господарстві (29,3%), хоча донедавна найбільшою була частка промислових робітників. (У 1995 р. -- 25 %, у 2001 р. -- 19,5 % працівників господарства). В останні роки унаслідок економічної кризи багато промислових підприємств працюють не на повну потужність, відбувається скорочення працівників. Деякі з них (вихідці з сіл) повертаються в села і займаються сільськогосподарським виробництвом, а інші поповнюють лави безробітних або виїжджають за межі області в пошуках заробітків. Унаслідок того, що в селах області вже від початку 80-х років відбувається природне скорочення населення та тривалий час існували значні міграції молоді в міста, кількість населення, зайнятого в сільському господарстві, постійно скорочувалась. У цій галузі працювали в основному пенсіонери. Малокваліфікована праця не приваблювала молодь, і тому молоді хлопці й дівчата залишали село. Зараз ситуація дещо змінилась. Ринкові відносини в сільському господарстві передбачають існування різних форм власності на землю. Унаслідок реформування сільського господарства чимало сільських жителів збільшили свої земельні наділи і працюють на них. Створено фермерські господарства, які також «притягують» молодих людей. У 2002 р. у них працювало 2,5 тис. осіб. Трудові ресурси, які зайняті в сільськогосподарському виробництві, «омолоджуються» упродовж останніх років.

У Тернопільській області, як і в Україні, зростає частка людей, які працюють у галузях сфери послуг - освіті, культурі, торгівлі, побутовому обслуговуванні тощо. У 2002 р. вони становили 40,9% від працівників, що були зайняті в господарстві області. Постійно збільшується кількість працівників сфери управління: у 1995 р. - 11,5 тис. осіб, у 2004 р. - 19,2 тис. осіб.

В області постійно зростає кількість громадян-підприємців (у 2004 р. -- понад 25 тис.) та працівників сфери малого бізнесу (понад 22 тис. осіб). Вони становлять майже 7 % від усього працездатного населення. Це сприяє зростанню показників зайнятості населення. Серед працівників різних галузей висока частка людей із вищою і середньою освітою (36% від усіх зайнятих у господарстві області). Найбільше таких спеціалістів працює в установах освіти, охорони здоров'я, управління. Високий рівень кваліфікації трудових ресурсів і значна кількість дають можливість розвивати в області трудомісткі галузі господарства (легка і машинобудівна промисловості, вирощування цукрових буряків, овочів).

Тернопільщина належить до областей України, які добре забезпечені трудовими ресурсами. Вони можуть бути використані не тільки в межах області, айв інших регіонах України. Але поки що рівень зайнятості трудових ресурсів невисокий, зростає безробіття, низький рівень доходів населення, найнижчі в Україні показники заробітної плати (у середньому 338 грн. на місяць, станом на 2004 р). Це зумовлює масові потоки заробітчанської міграції за кордон.

Розділ 3. Здійснити комплексну оцінку розвитку людського потенціалу України

3.1. Сучасні показники вимірювання індексу розвитку людського потенціалу

3.2. Проаналізувати розвиток людського потенціалу в Україні за такими критеріями:

3.2.1. Демографічний розвиток;

3.2.2. Розвиток ринку праці;

3.2.3. Матеріальне становище;

3.2.4. Рівень освіти;

3.2.5. Умови проживання;

3.2.6. Стан та охорона здоров'я;

3.2.7. Екологічна ситуація.

3.3. Динаміка показників розвитку людського потенціалу в Україні.

Розділ 4. Рівень життя населення України

4.1 Чинники формування життєвого рівня населення.

4.2 Оцінка матеріального становища різних соціально-демографічних груп:

4.2.1 Доходи та витрати;

4.2.2 Споживання;

4.2.3 Майнові характеристики;

4.3 Характеристика умов життя населення України:

4.3.1 Житлові умови домогосподарств;

4.3.2 Розвиток соціальної-інфраструктури;

4.3.3 Аналіз чинників формування соціального середовища

4.4 Вплив рівня життя населення на трудовий потенціал суспільства

Список використаних джерел

1. Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О І. Потенціал підприємства: формування та оцінка. -- К.: КНЕУ, 2003. -- С. 197--221.

2. Онікієнко В.В. Методичні засади оцінювання рівня соціалізації ринку праці в Україні: Зб. наук. праць кафедри управління трудовими ресурсами і розміщення продуктивних сил Тернопільської академії народного господарства. -- Тернопіль, 2004. -- Вип. 9.

3. Лібанова Е.М., Мельничук Д.П. Ринок праці в економічній системі. -- Житомир, 2002. -- С. 143--144.

4. Український соціум. -- 2002 р.

5. Новікова О. Напрями вдосконалення державного та регіонального управління щодо збереження та розвитку трудового потенціалу України // Україна: аспект праці. -- 2005. -- № 2.

6. http://ukr-tur.narod.ru/turizm/regionukr/ukraine2.htm (електронний ресурс).

Размещено на Allbest.ru